Клімактеричні порушення у жінок з доброякісною тироїдною патологією

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВЯ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ

ОСВІТИ імені П. Л. ШУПИКА

УДК 618.173-06:616.441-006.03

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

КЛІМАКТЕРИЧНІ ПОРУШЕННЯ У ЖІНОК З

ДОБРОЯКІСНОЮ ТИРОЇДНОЮ ПАТОЛОГІЄЮ

14.01.01 - акушерство та гінекологія

ГЛАЗКОВА ІРИНА БОРИСІВНА

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національній медичній академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика МОЗ України

Науковий консультант

доктор медичних наук, професор Вдовиченко Юрій Петрович, Національна медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика МОЗ України, завідувач кафедри акушерства, гінекології та перинатології

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Камінський В'ячеслав Володимирович, Національна медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика МОЗ України, завідувач кафедри акушерства, гінекології та репродуктології

доктор медичних наук, професор Вовк Ірина Борисівна, ДУ “Інститут педіатрії, акушерства та гінекології АМН України”, керівник відділення планування сім'ї

доктор медичних наук, професор Товстановська Валентина Олександрівна, Національний медичний університет імені О. О. Богомольця МОЗ України, професор кафедри акушерства та гінекології № 1

Захист дисертації відбудеться “ 09 ” квітня 2010 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.613.02 при Національній медичній академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика МОЗ України (04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9)

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика МОЗ України (04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9)

Автореферат розісланий “ 03 ” березня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат медичних наук, доцент М. М. Пилипенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. В сучасній демографічній ситуації в Україні збільшується відносне число жінок старших вікових груп, що призводить до підвищеної уваги до стану їх здоров'я і способу життя. Серед різних проблем гінекологічної захворюваності одне з головних місць займає клімактеричний синдром, частота якого залишається досить високою, а крім того, відбувається його омолодження і переобтяження з боку патології внутрішніх органів (Б.М. Венцковский, 2005; Я.П. Сольский та співавт., 2007).

Більшість робіт вітчизняних і зарубіжних досліджень щодо проблеми клімактеричного синдрому присвячено вивченню ендокринологічних особливостей і впливу даної патології на серцево-судинну систему і опорно-руховий апарат (В.П. Сметник и соавт., 2005; О.В. Грищенко и соавт., 2006; В.В. Поворознюк и соавт., 2007). У зв'язку з цим, представляє певний інтерес вивчення взаємозв'язку функціонального стану щитовидної залози у жінок з клімактеричними порушеннями (КП), особливо, з огляду на вплив тироїдних гормонів на стан гіпоталамо-гіпофізарно-яєчникової активності, метаболізму, гемостазу і мінеральну щільність кісток (МЩК). Крім того, функціональна напруга щитовидної залози значно збільшується у випадках, коли зростає потреба організму в йоді, у тому числі, і в клімактеричному періоді (С.Я. Ткачик, 2001; H. Benecia et al., 2004). Тироїдні гормони підтримують в організмі визначений рівень обміну речовин, а вікове їхнє зниження призводить до ряду серйозних метаболічних розладів: порушенню ліпідного обміну, атеросклерозу, судинної недостатності, гіперкоагуляції тощо (Е.М. Вихляева, 2005; В.И. Кулаков и соавт., 2006).

Незважаючи на значне число наукових публікацій щодо клімактеричного синдрому, не можна вважати усі проблеми даного напрямку цілком вирішеними. На нашу думку, у першу чергу, це стосується клініко-патогенетичних особливостей клімактеричного синдрому у жінок із різною патологією щитовидної залози, а також можливості прогнозування, профілактики і адекватної корекції. Все це, безумовно, свідчить про актуальність досліджуваної наукової проблеми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Виконана науково-дослідна робота є фрагментом наукової роботи кафедри акушерства, гінекології та перинатології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика «Актуальні аспекти збереження та відновлення репродуктивного здоров'я жінки та перинатальної охорони плода на сучасному етапі» № держ. реєстрації: 0106 U010506.

Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є зниження частоти і ступеня тяжкості КП у жінок з доброякісною тироїдною патологією (ТП) на основі вивчення клінічних, психоневрологічних, ендокринологічних, біохімічних, гемостазіологічних особливостей, МЩК, а також розробки і впровадження алгоритму лікувально-профілактичних і прогностичних заходів.

Для реалізації поставленої мети було запропоновано такі завдання:

1. Встановити клінічні особливості клімактеричних порушень у жінок з доброякісною патологією щитовидної залози у різні періоди менопаузи.

2. З'ясувати загальні моменти і розбіжності клімактеричних порушень у жінок з доброякісною патологією щитовидної залози у пери- і постменопаузальному періодах.

3. Оцінити вплив аутоімунного тироїдиту, гіпо- і гіперфункції щитовидної залози на клінічні психоневрологічні прояви клімактеричних порушень у жінок у різні періоди менопаузи.

4. Вивчити зміни ендокринологічного статусу в жінок з клімактеричними порушеннями на тлі доброякісної патології щитовидної залози в пери- і постменопаузальному періодах.

5. Оцінити зміни метаболізму і гемостазу у різні періоди менопаузи в пацієнток з доброякісною тироїдною патологією.

6. З'ясувати вплив доброякісної тироїдної патології в пери- і постменопаузальному періодах на зміни мінеральної щільності кісток.

7. Розробити і впровадити нову методику прогнозування клімактеричних порушень у жінок з доброякісною патологією щитовидної залози, на основі нейросіткового комп'ютерного моделювання.

8. Розробити і впровадити алгоритм ведення пацієнток із клімактеричними порушеннями на тлі доброякісної тироїдною патології в різні періоди менопаузи на підставі використання удосконалених лікувально-профілактичних і прогностичних заходів.

Об'єкт дослідження - клімактеричні порушення у жінок.

Предмет дослідження - клімактеричні порушення у жінок при доброякісній патології щитовидної залози.

Методи дослідження - клінічні, ехографічні, функціональні, ендокринологічні, біохімічні, гемостазіологічні, психологічні та статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше встановлено подібності і розбіжності КП у пери- і постменопаузальному періодах у пацієнток з аутоімунним тироїдитом, гіпо- і гіперфункцією щитовидної залози. Представлено нові аспекти психоневрологічних проявів КП при доброякісній ТП у різні періоди менопаузи.

На основі порівняльної оцінки ендокринологічного статусу, метаболізму, системного гемостазу і МЩК у пацієнток з аутоімунним тироїдитом, гіпо- і гіперфункцією щитовидної залози в пери- і постменопаузальному періодах, розширено наявні дані щодо патогенезу клімактеричного синдрому та науково обґрунтувано необхідність удосконалення лікувально-профілактичних і прогностичних заходів.

Вперше розроблено методику прогнозування КП у жінок з доброякісною ТП, на підставі використання комп'ютерного нейросіткового моделювання.

Розроблено алгоритм прогностичних і лікувально-профілактичних заходів у хворих з КП у різні періоди менопаузи на тлі доброякісної патології щитовидної залози, що дозволило знизити частоту і ступінь тяжкості клінічних і психоневрологічних проявів, а також поліпшити якість життя пацієнток.

Наукову новизну проведених досліджень підтверджено 2 патентами на корисну модель.

Практичне значення одержаних результатів. Встановлено порівняльні аспекти клінічного перебігу пери- і постменопаузального періодів у пацієнток з аутоімунним тироїдитом, гіпо- і гіперфункцією щитовидної залози. Визначено основні психоневрологічні прояви КП у різні періоди менопаузи при доброякісній патології щитовидної залози.

Встановлено основні варіанти гінекологічної та соматичної захворюваності, що передують періоду перименопаузи в пацієнток з доброякісною ТП. Представлено порівняльну оцінку клінічних проявів дизгормональних, дизметаболічних порушень, змін системного гемостазу і МЩК у різні періоди менопаузи в жінок з аутоімунним тироїдитом, гіпо- і гіперфункцією щитовидної залози.

Впроваджено методику прогнозування КП у жінок з доброякісною ТП на основі комп'ютерної обробки основних даних анамнезу і клінічної симптоматики.

Впроваджено алгоритм лікувально-профілактичних і прогностичних заходів у пацієнток з доброякісною патологією щитовидної залози на основі диференційованого підходу до проведення замісної гормональної терапії (ЗГТ), корекції тироїдної дисфункції, метаболізму та гемостазу.

Запропоновано методи контролю за ефективністю проведених лікувально-профілактичних заходів у пацієнток з доброякісною патологією щитовидної залози у різні періоди менопаузи.

Особистий внесок здобувача. Отримані дані є результатом самостійної роботи дисертанта. Автором самостійно проаналізовано наукову літературу та патентну інформацію з проблеми КП при доброякісній ТП.

Розроблено спеціальну програму спостережень, зокрема, карта з детальним визначенням основних клінічних особливостей преморбідного фону, перебігу пери- і постменопаузального періодів у пацієнток з доброякісною ТП. Проведено комплексне клініко-лабораторне і функціональне обстеження 320 жінок, у тому числі, 60 жінок без проявів КП, 60 жінок без ТП з проявами КП, 200 жінок з КП на тлі доброякісної ТП, що одержували різні лікувально-профілактичні заходи.

Лабораторні дослідження, які включали психологічні, функціональні, біохімічні, гемостазіологічні, ендокринологічні складові, виконано за участю автора.

Особисто дисертантом проведено статистичний аналіз результатів дослідження, написано усі розділи дисертації, сформульовано висновки та практичні рекомендації, забезпечено їх впровадження у медичну практику та висвітлено в опублікованих роботах.

Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи доповідалися та обговорювалися на наукових конференціях Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (Київ, 2002; 2003; 2004; 2005; 2006; 2007; 2008); на засіданнях Київського і Кримського відділень Асоціації акушерів-гінекологів України (2002; 2003; 2004; 2005; 2006; 2007; 2008); на пленумах і з'їздах Асоціації акушерів-гінекологів України (Київ, 2001; Миколаїв, 2002; Очаків, 2003; Харків, 2004; Львів, 2005; Донецьк, 2006; Одеса 2007; Дніпропетровськ 2008); на науково-практичних конференціях «Актуальні питання репродуктивного здоров'я жінок» (Київ, 2002; 2003; 2004; 2005) та «Актуальні питання перинатальної медицини» (Київ, 2006); на міжнародних школах семінарах «Досягнення і перспективи перинатальної медицини» (Київ, 2006, лютий) і «Сучасні досягнення та перспективи ендоскопічної хірургії в гінекології» (Київ, 2006, червень).

Дисертаційну роботу апробовано на спільному засіданні кафедр інституту репродуктивної медицини Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика. Результати дослідження використовуються у практичній роботі Центру охорони здоров'я матері та дитини Київської області; у пологових будинках м. Києва № № 1, 2 і 4; у відділеннях і кабінетах ендокринної гінекології м. Києва і м. Сімферополя; у клінічному пологовому будинку № 2 м. Сімферополя та у навчальному процесі на кафедрах акушерства та гінекології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика МОЗ України і на кафедрі акушерства та гінекології Кримського державного медичного університету ім. С.І. Георгіївського МОЗ України.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 25 робот, з яких 21 - статті у наукових провідних фахових журналах та збірниках, затверджених переліком ВАК України, 4 - тези на науково-практичних конференціях, причому 14 робіт - самостійні. Отримано 2 патенти на корисну модель.

Обсяг та структура дисертації. Дисертаційна робота викладена на 281 сторінці комп'ютерного друку та складається зі вступу, огляду літератури, розділу, присвяченого методам досліджень та лікувально-профілактичним заходам, 4 розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів, висновків, практичних рекомендацій, бібліографічного покажчика літератури, який нараховує 240 джерел кирилицею та латинкою.

Дисертація ілюстрована 93 таблицями та 50 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Відповідно до поставленої мети та завдань, нами було проведено комплексне клініко-лабораторне, інструментальне і функціональне обстеження 320 жінок у віці 45-55 років, яких було розподілено на наступні групи і підгрупи:

1 група (контрольна) - 60 здорових жінок без проявів КП, яких розподілено на 2 підгрупи:

- підгрупа 1.1 - 30 жінок в перименопаузальному періоді;

- підгрупа 1.2 - 30 жінок в постменопаузальному періоді.

2 група (порівняння) - 60 жінок без ТП з проявами КП, яких також розподілено на 2 підгрупи:

- підгрупа 2.1 - 30 жінок в перименопаузальному періоді;

- підгрупа 2.2 - 30 жінок в постменопаузальному періоді;

3 група - 100 жінок з різною ТП і проявами КП, які одержували загальноприйняті лікувально-профілактичні заходи, розподілено на 3 підгрупи:

- підгрупа 3.1 - 50 жінок в перименопаузальному періоді - яку, у свою чергу, розподілено на підгрупи, у залежності від форми ТП:

- 3.1.1 - 20 жінок з гіпофункцією щитовидної залози;

- 3.1.2 - 20 жінок з аутоімунним тироїдитом;

- 3.1.3 - 10 жінок з гіперфункцією щитовидної залози;

- підгрупа 3.2 - 50 жінок в постменопаузальному періоді - за тією ж ознакою розподілена на підгрупи:

- підгрупа 3.2.1 - 20 жінок з гіпофункцією щитовидної залози;

- підгрупа 3.2.2 - 20 жінок з аутоімунним тироїдитом;

- підгрупа 3.2.3 - 10 жінок з гіперфункцією щитовидної залози;

4 група - 100 з різною ТП і проявами КП, які отримували запропоновані нами лікувально-профілактичні заходи;

- підгрупа 4.1 - 50 жінок в перименопаузальному періоді з трьома підгрупами:

- підгрупа 4.1.1 - 20 жінок з гіпофункцією щитовидної залози;

- підгрупа 4.1.2 - 20 жінок з аутоімунним тироїдитом;

- підгрупа 4.1.3 - 10 жінок з гіперфункцією щитовидної залози;

- підгрупа 4.2 - 50 жінок у постменопаузальному періоді з підгрупами:

- підгрупа 4.2.1 - 20 жінок з гіпофункцією щитовидної залози;

- підгрупа 4.2.2 - 20 жінок з аутоімунним тироїдитом;

- підгрупа 4.2.3 - 10 жінок з гіперфункцією щитовидної залози;

Загальноприйняті лікувально-профілактичні заходи у жінок з ТП включали: замісну гормональну терапію (ЗГТ) (в перименопаузі використовували 2 мг 17Я естрадіолу та 10 мг дідрогестерону, а у постменопаузі 1 мг 17Я естрадіолу та 5 мг дідрогестерону у беззупинному режимі); корекцію тироїдної дисфункції, яка залежала від функціонального стану щитовидної залози: при гіпофункції - левотироксин (доза і тривалість прийому препарату підбиралася індивідуально до нормалізації рівня тиротропного гормону (ТТГ); при гіперфункції щитовидної залози - меркозаліл (доза і тривалість прийому препарату підбиралися індивідуально до нормалізації рівнів ТТГ, тироксину (Т4) і трийодтироніну (Т3); додатково призначали антиоксиданти, вітамінотерапію, рослинні адаптогени, седативні препарати і, при необхідності, проводили корекцію мікробіоценозу статевих шляхів загальноприйнятими препаратами.

Основними відмінностями запропонованих нами лікувально-профілактичних заходів у жінок з ТП було додаткове використання: для корекції дисметаболічних порушень - індивідуально підібраної антигомотоксичної терапії і 5 мг/добу фолієвої кислоти - 6 місяців; при необхідності корекції мікробіоценозу статевих шляхів - препарата, який містить натуральні живі мікроорганізми, необхідні для фізіологічної підтримки мікробіоценозу статевих шляхів. Тривалість прийому залежала від результатів клініко-лабораторних досліджень і складала, в середньому, 10-14 днів.

У комплекс проведених досліджень були включені:

– клініко-гінекологічне дослідження репродуктивної системи;

– визначення індексу маси тіла;

– визначення індексу Куппермана у модифікації Є.М. Віхляевої (2006), що складається з 34 симптомів і застосовується для оцінки ступеня тяжкості клімактеричного синдрому. Розрахунок проводили шляхом підсумовування балів, які характеризують інтенсивність того або іншого симптому (індекс «0» вдповідав відсутності симптому; «1» - слабкого; «2» - середнього і «3» - тяжкого ступеню симптому);

– біохімічні дослідження включали визначення вмісту глюкози, загального холестерину (ХС), ліпопротеїдів високої щільності (ЛПВЩ), ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ), ліпопротеїдів дуже низької щільності (ЛПДНЩ), тригліцеридів (ТГ), кальцію сироваткового (Са сиров.), кальцію іонізованого (Са іон.), лужної фосфатази (ЛФ) і сечової кислоти (СК). Для клінічної оцінки стану гемостазу проводили визначення спонтанної активності тромбоцитів (САТ), агрегації тромбоцитів індукованої аденозиндіфосфатом (АТІ АДФ), вміст фібриногену (ФБ) і фібринолітичної активності (ФА) (Г.И. Назаренко и соавт., 2006);

– дослідження гормонального гомеостазу: тиротропний гормон (ТТГ); загальний тироксин (Т4); загальний трийодтиронін (Т3); вільний трийодтиронін (Т3 віл.); вільний тироксин (Т4 віл.); кальцитонін (КТ); тироглобулін (ТГ); тироксинзв'язуючий глобулін (ТЗГ); антитіла до тиропероксидази (АТПО); антитіла до тироглобуліну (АТГ); лютеїнізуючий гормон (ЛГ); фолікулостимулюючий гормон (ФСГ); естрадіол (Е2); прогестерон (П); вільний тестостерон (Т віл.); зв'язаний тестостерон (sТ); паратгормон (ПТГ), пролактин (Прл) і кортизол (К) (А.Г. Резников и соавт., 2007);

– ультразвукове дослідження щитовидної і молочних залоз, органів малого таза: ультразвукове дослідження здійснювали за допомогою приладу «Honda HF 2000» (Япония) (И.Н. Дикан и соавт., 2006);

– клініко-неврологічне обстеження проводилося з метою уточнення характеру і об'єктивізації ступеня психо-вегетативних розладів на основі вивчення даних 10 анкет: синдром вегетативної дистонії (СВД); гіпервентиляційный синдром (ГВС); бальна оцінка суб'єктивних характеристик сну; дослідження больового синдрому - здійснювалося з використанням візуальної аналогової шкали; комплексний больовий опитувальник емоційні розлади досліджувалися за допомогою тестів Спілберга і Бека; опитувальник самопочуття активності і настрою, опитувальник якості життя (В.Д. Менделевич, 2002).

– для оцінки остеоденситометрії проводили кількісне визначення мінерального вмісту в п'ятковій кістці проводили на ультразвуковому денситометрі фірми «SAN LAIT» (Ізраїль) (В.В. Поворознюк 2006).

Математичні методи дослідження були виконані, згідно з рекомендаціями О.П. Мінцера (2006). Для створення комп'ютерної експертної оцінки системи перспективного прогнозування клімактеричного синдрому у жінок з ТП, параметрів психо-неврологічного статусу, вірогідність розвитку остеопорозу, розвитку дисметаболічних порушень використовували технологію нейросіткових медичних експертних систем (А.П. Минцер и соавт., 2004).

Автор виражає глибоку подяку професору Мінцеру О.П. - завідувачу кафедрою медичної інформатики НМАПО імені П.Л. Шупика за допомогу при проведенні статистичних досліджень.

Результати досліджень та їх обговорення. Результати проведених досліджень свідчать, що середній вік обстежених пацієнток вірогідно не відрізнявся по групах і складав: у 1 групі - 50,1±2,5 роки; у 2 - 51,4±2,2 роки; у 3 - 50,8±3,2 роки і 4 - 50,2±2,4 роки (р>0,05).

Згідно з даними сучасної літератури (С.Я. Ткачик, 2001; В.М. Запорожан та співавт., 2005; H. Benecia et al., 2004), захворювання щитовидної залози в жінок пери- і постменопаузального віку можуть зустрічатися у поєднанні з іншою патологією внутрішніх органів. За нашим даними, у кожному десятому випадку в пацієнток мали місце нейроциркуляторна астенія (від 10,0 % у 2 групі до 13,3 % у 1 групі), гіпертонічна хвороба (від 10,0 % у 1 групі до 13,3 % у 2 групі) і доброякісні захворювання молочних залоз (від 6,7 % у 1 групі до 12,0 % у 3 групі).

У ґенезі цієї патології істотну роль також відіграють дизгормональні порушення.

Серед основних варіантів супутньої генітальної патології можна виділити лейоміому матки (1 група - 13,3 %; 2 - 16,7 %; 3 - 19,0 % і 4 - 20,0 %) і поліпи ендометрія (1 і 2 групи - по 6,7 %; 3 - 13,0 % і 4 - 11,0 %), які, на думку ряду авторів (Б.М. Венцковский, 2005; И.А. Гилязутдинов и соавт., 2006), взаємозалежні з розвитком тироїдної патології.

Отже, як показали результати проведеної клінічної характеристики обстежених жінок, групи пацієнток, за вихідними анамнестичними даними були підібрані, відповідно до мети і завдань даного наукового дослідження.

При викладі результатів власних досліджень ми вирішили спочатку представити основні особливості клінічного і психоневрологічного статусу в пацієнток з різною ТП: з гіпофункцією щитовидної залози, з аутоімунним тироїдитом і гіперфункцією щитовидної залози, у порівняльному аспекті: у пери- і постменопаузальному періодах, що за даними сучасної літератури (В.П. Сметник и соавт., 2001; С.С. Леуш и соавт., 2002) дозволить коректно трактувати отримані результати.

На думку деяких авторів (Т.Ф. Татарчук и соавт., 2003; В.П. Сметник, 2004), ступінь КП найінформативніше оцінювати за ступенем тяжкості: легка, середня, тяжка. Так, згідно з нашими даними, у перименопаузальному періоді мали місце незначні розбіжності у частоті легкого (підгрупа 2.1 - 76,7 % і 3.1 - 62,0 %), середнього (підгрупа 2.1 - 16,7 % і 3.1 - 26,0 %) і тяжкого ступенів (підгрупа 2.1 - 6,7 % і 3.1 - 12,0 %). Залежно від варіанта ТП найбільші розбіжності були в пацієнток з гіпофункцією щитовидної залози (легкий ступінь - 50,0 %; середній - 35,0 % і тяжкий - 15,0 % відповідно). У постменопаузальному періоді розбіжності були більш суттєвими: при наявності ТП відзначено зниження частоти легкого ступеня (підгрупа 2.2 - 46,7 % і 3.2 - 34,0 %) і збільшення рівня КП середнього (підгрупа 2.2 - 33,3 % і 3.2 - 44,0 %) і тяжкого ступенів (підгрупа 2.2 - 20,0 % і 3.2 - 32,0 %). Досить показовим є співвідношення різного ступеня тяжкості КП у пацієнток з гіпофункцією щитовидної залози: легкий - 10,0 %, середній - 50,0 % і тяжкий - 40,0 % відповідно.

Отримані результати свідчать, що супутня тироїдна патологія призводить до розвитку КП середнього і тяжкого ступенів у пацієнток частіше в постменопаузальному періоді, особливо, при наявності гіпофункції щитовидної залози.

Ми вважали за доцільне вивчити ступінь тяжкості нейровегетативного синдрому і середній бал синдрому вегетативної дистонії (СВД) у пацієнток без і з ТП, які взаємозалежні між собою (Т.Д. Травянко, 2001; Т.Ф. Татарчук и соавт., 2003). При цьому, у перименопаузальному періоді середній бал СВД був, у середньому, на 10 балів вище при розвитку КП на тлі ТП, однак, залежно від конкретного варіанта, особливих розбіжностей нами не встановлено. У порівнянні з цим, у постменопаузальному періоді розбіжності між підгрупами були більш суттєвими. Так, легкі порушення (від 0 до 10 балів) у підгрупі 2.2 зустрічалися в 30,0 % спостережень, а в 3.2 - тільки в 4,0 % випадків. Тяжкі порушення (більше 30 балів) спостерігалися при ТП в 22,0 % спостережень, а без - тільки у 10,0 % випадків. Залежно від конкретного варіанта ТП, найбільші розбіжності мали місце при гіпофункції щитовидної залози і при аутоімунному тироїдиті.

Ці дані підтверджують думку ряду авторів (С.Я. Ткачик, 2001; H. Benecia et al., 2004) про несприятливий вплив ТП, у першу чергу, гіпофункції щитовидної залози на нейровегетативні КП у пацієнток, причому, більше у постменопаузальному періоді.

У порівнянні з попередніми даними, показники психоемоційного синдрому (ПЕС) у пацієнток в перименопаузальному періоді, практично, не відрізняються, залежно від наявності ТП і її конкретних варіантів. На відміну від цього, у постменопаузальному періоді розбіжності між підгрупами збільшуються. Особливо наочно це проглядається у пацієнток з гіперфункцією щитовидної залози (більше 8 балів - в 80,0 % жінок). Серед клінічних проявів ПЕС частіше інших зустрічалися стомлюваність і плаксивість.

При вивченні ступеня тяжкості обмінно-ендокринного синдрому (ОЕС) вже в перименопаузальному періоді в пацієнток підгрупи 3.1 8 балів було в 44,0 % випадків, а у підгрупі 2.1 - тільки в 26,7 % спостережень. Залежно від конкретного варіанта ТП, ми не спостерігали істотних розбіжностей. У постменопаузальному періоді розбіжності між підгрупами поглиблюються, особливо, при гіпофункції щитовидної залози - більше 8 балів в 85,0 % пацієнток підгрупи 3.2.1.

При розвитку клінічних проявів КП велике значення має вивчення характеру і частоти соціальних і психотравмуючих факторів у різні періоди життя (Е.М. Вихляева, 2001; Т.Д. Травянко, 2001). Відповідно до отриманих результатів, у перименопаузальному періоді розбіжності між підгрупами було виявлено тільки за одним параметром: очікування хронічної хвороби (підгрупа 2.1 - 30,0 % і 3.1 - 72,0 %), що вказує на негативний вплив супутньої ТП на психологічний статус жінок. У постменопаузальному періоді різниця між підгрупами у частоті цього показника збільшилася (підгрупа 2.2 - 36,7 % і 3.2 - 86,0 %), при тому, що інші показники, у порівнянні з перименопаузальним періодом, виросли незначно.

Однією з найчастіших скарг у жінок у періоди пери- і перименопаузи є різні типи головного болю, які можуть бути не тільки симптомом патологічних процесів, що локалізуються в області голови, але і провідним проявом багатьох соматичних і психогенних захворювань, включаючи і різну ТП (Т.Ф. Татарчук и соавт., 2005; В.И. Кулаков и соавт., 2006).

У нашому дослідженні серед різних типів головного болю у перименопаузальному періоді в пацієнток з ТП частіше зустрічався судинний головний біль (підгрупа 2.1 - 20,0 % і 3.1 - 30,0 %). Щодо конкретного варіанта ТП, яких-небудь суттєвих розбіжностей між підгрупами нами не встановлено.

У порівнянні із цим, у постменопаузальному періоді ми констатували факт зниження частоти головного болю змішаного характеру (підгрупа 2.2 - 13,3 % і 3.2 - 4,0 %), що було обумовлено рівномірним збільшенням рівня головного мігренеподібного болю (підгрупа 2.2 - 30,0 % і 3.2 - 36,0 %); напруги (підгрупа 2.2 - 23,3 % і 3.2 - 28,0 %) і судинного характеру (підгрупа 2.2 - 26,7 % і 3.2 - 32,0 %).

Одним із проявів «дихальної дизфункції», пов'язаної з порушеннями нейрогенної регуляції, є гіпервентиляційний синдром (ГВС), який приймає участь у формуванні численних клінічних проявів. ГВС можна визначити як патологічний стан, що проявляється полісистемними психічними, вегетативними, алгічними і м'язово-тонічними порушеннями, змінами свідомості, пов'язаними з первинною дизфункцією нервової системи психогенної або органічної природи (Я.П. Сольский та співав., 2001; H. Benecia et al., 2004).

Відповідно до отриманих результатів, у перименопаузальному періоді в пацієнток з ТП ступінь суттєвих гіпервентиляційних розладів перевищував, у середньому, на 10 балів, у порівнянні з підгрупою 2.1. Причому, найбільш значні гіпервентиляційні розлади мали місце в пацієнток з гіпофункцією щитовидної залози (р<0,05). Надалі, у постменопаузальному періоді ця різниця збільшувалася до 12-13 балів з аналогічною закономірністю в пацієнток з гіпофункцією щитовидної залози (р<0,05).

Згідно з отриманими попередніми даними при аналізі нейровегетативного комплексу, багато жінок страждали різними порушеннями сну. У підтримці процесів нормального подиху в пильнуванні і у період нічного сну важливе значення мають три фактори: стабільне функціонування центральних механізмів регуляції подиху; вільне проходження повітря у легені; повноцінне скорочення міжреберних м'язів і діафрагми, що забезпечують зовнішній подих (В.П. Сметник и соавт., 2001; С.Я. Ткачик, 2001).

За нашими даними, в перименопаузальному періоді істотні розбіжності між підгрупами, залежно від наявності супутньої ТП, мали місце з боку усіх досліджуваних параметрів. Особливо хотілося б виділити такі як, пробудження від почуття недостачі повітря (підгрупа 2.1 - 23,3 % і 3.1 - 36,0 %); підвищена рухова активність у сні (підгрупа 2.1 - 26,7 % і 3.1 - 36,0 %) і різні бачення в період засинання (підгрупа 2.1 - 23,3 % і 3.1 - 36,0 %). У постменопаузальному періоді нами виявлено ще більші розбіжності між підгрупами: підвищена рухова активність у сні (підгрупа 2.2 - 40,0 % і 3.2 - 58,0 %); пробудження від почуття недостачі повітря (підгрупа 2.2 - 30,0 % і 3.2 - 52,0 %) і різні бачення в період засинання (підгрупа 2.2 - 36,7 % і 3.2 - 52,0 % відповідно). При цьому, нами не встановлено значних розбіжностей між підгрупами, залежно від конкретного варіанта ТП.

Як відомо, поняття «біль» є одним з самих популярних у свідомості людей тілесних відчуттів. Важливим і принциповим питанням є оцінка вегетативного, вірніше - психовегетативного тла, на якому розігрується феномен болю (Т.Д. Травянко, 2001; О.В. Грищенко и соавт., 2006).

Психічні (емоційно-афективні) порушення у хворих проявляються по-різному. Найчастіше - це прояви тривожно-іпохондричного і фобічного плану. Необхідно підкреслити, що наявність тривожних, панічних симптомів у хворих із затяжним больовим синдромом, встановлення особливостей їхньої особистості (найчастіше це невротичні розлади) - один із критеріїв діагностики психогенного ґенеза наявних у хворих розладів (В.П. Сметник и соавт., 2001; В.М. Запорожан та співав., 2005).

Важливою рисою емоційної напруги у цих ситуаціях вважають тісний зв'язок з больовими і вегетативними проявами. При обстеженні пацієнток з метою визначення впливу больових відчуттів на поведінку, спосіб життя і працездатність ми враховували, що сприйняття болю складається з комплексу понять: інтенсивність болю; вплив болю на життя, зокрема, на щоденну діяльність, участь у соціальному житті, справах родини і розвагах, на взаєминах із чоловіком і з друзями; самоконтроль; афективний дистрес, що включає оцінку настрою, ступінь дратівливості, напруженості і тривоги; підтримка значимої людини.

У періоді перименопаузи нами встановлено достовірні розбіжності між підгрупами за наступними параметрами: інтенсивність болю (підгрупа 2.1 - 2,4±0,1 балів; 3.1 - 3,7±0,2 балів; р<0,05); вплив на життя (підгрупа 2.1 - 3,7±0,2 балів; 3.1 - 5,1±0,3 балів; р<0,05) і підтримка значимої людини (підгрупа 2.1 - 2,8±0,2 балів; 3.1 - 4,1±0,3 балів; р<0,05). Залежно від конкретного варіанта ТП, достовірні зміни мали місце при гіпофункції щитовидної залози з боку вищевказаних параметрів: інтенсивність болю (р<0,05); вплив на життя (р<0,05) і підтримка значимої людини (р<0,05).

У постменопаузальному періоді в пацієнток з ТП достовірні розбіжності між підгрупами з боку вказаних параметрів больового синдрому збереглися: інтенсивність болю (підгрупа 2.2 - 3,3±0,3 балів; 3.2 - 4,4±0,3 балів; р<0,05); вплив на життя (підгрупа 2.2 - 4,2±0,4 балів; 3.2 - 5,8±0,3 балів; р<0,05) і підтримка значимої людини (підгрупа 2.2 - 3,7±0,3 балів; 3.2 - 5,7±0,4 балів; р<0,05).

З урахуванням варіанта ТП, найбільш несприятливий вплив на основні показники больового синдрому виявлено при гіпофункції щитовидної залози: інтенсивність болю (р<0,05); вплив на життя (р<0,05) і підтримка значимої людини (р<0,05).

На сьогодні показано тісний зв'язок характеру емоційних розладів і їхньої інтенсивності з вегетативними проявами у спокої (тло), при певних впливах (реактивність), на тлі різних форм діяльності (забезпечення). Емоційно-вегетативні зв'язки виявлено як у здорових людей (конкретний їхній характер визначається характером акцентуації практично здорових людей), так і при різних формах патології. Вегетативні зрушення закономірно супроводжують усі етапи поведінки людини: формування потреби, а потім і мотивації, організації і здійснення діяльності, емоційної оцінки задоволення і незадоволення потреб (Т.Д. Травянко, 2001; В.П. Сметник, 2004).

Психовегетативні розлади проявляються психічними порушеннями, серед яких домінують тривожні, депресивні, іпохондричні, астенічні, істеричні феномени, а також вегетативні розлади, що проявляються у багатьох системах (Е.М. Вихляева, 2001; И.А. Гилязутдинов и соавт., 2006).

З метою уточнення емоційно-афективних розладів у пацієнток з КП без і на тлі ТП було оброблено результати тесту Бека, що дозволяють судити про ступінь депресії.

Як свідчать отримані дані, у перименопаузальному періоді відсутність будь яких депресивних порушень мала місце у 63,3 % пацієнток підгрупи 2.1 і тільки в 40,0 % - у підгрупі 3.1. Якщо частота м'якої і сильної депресії відрізнялася незначно, то рівень помірної депресії був значно вище в пацієнток з КП на тлі ТП (підгрупа 2.1 - 6,7 % і 3.1 - 20,0 %), причому, перевагу помірної депресії констатовано в пацієнток з аутоімунним тироїдитом (підгрупа 3.1.1 - 10,0 %; 3.1.2 - 30,0 % і 3.1.3 - 20,0 % відповідно) варіанта ТП.

Різні депресивні порушення у постменопаузальному періоді були більш вираженими, про що свідчить відсутність депресії в 30,0 % спостережень у підгрупі 2.2 і тільки в 8,0 % - у підгрупі 3.2. На відміну від перименопаузального періода, у жінок з ТП частіше спостерігалися помірна (підгрупа 2.2 - 16,7 % і 3.2 - 34,0 %) і сильна депресії (підгрупа 2.2 - 10,0 % і 3.2 - 22,0 %). Разом з тим, залежно від конкретного варіанта ТП, ми змогли відзначити тільки перевагу сильної депресії в пацієнток з гіпофункцією і гіперфункцією щитовидної залози (підгрупа 3.2.1 - 15,0 %; 3.2.2 - 25,0 % і 3.2.3 - 30,0 %).

Тест Спілберга дозволив оцінити рівень реактивної і особистісної тривожності, а результати проведених розрахунків, з наступним зіставленням з нормативними межами різних ступенів тривоги, показав наявність високого ступеня тривоги як реактивної, так і особистісної (Т.Д. Травянко, 2001).

Отримані дані свідчать, що в перименопаузальному періоді показники реактивної тривожності в пацієнток із КП на тлі ТП, у середньому, на 14 балів вище, у порівнянні з групою 2. Найбільш високі значення реактивної тривожності спостерігалися в пацієнток з гіпофункцією щитовидної залози, у порівнянні з іншими варіантами ТП. У постменопаузальному періоді розбіжності між підгрупами становили близько 11 балів, однак найбільш високий рівень реактивної тривожності також діагностовано у пацієнток з гіпофункцією щитовидної залози.

При оцінці показників особистісної тривожності у перименопаузальному періоді розбіжності між підгрупами були менш суттєвими, у порівнянні з попереднім параметром, і коливалися в межах 7-8 балів. Також, як і у попередніх спостереженнях, найбільш високий рівень особистісної тривожності мав місце при гіпофункції щитовидної залози. У постменопаузальному періоді ці розбіжності трохи збільшилися до 11-12 балів і також з найбільш високими показниками при гіпофункції щитовидної залози.

Інтегральну самооцінку стану пацієнток, інакше кажучи, оцінку фізичного стану, психічного статусу і рухової активності ми вивчали за допомогою показників самопочуття, активності і настрою (H. Benecia et al., 2004). Так, у перименопаузальному періоді в пацієнток із КП на тлі ТП відзначено достовірне зниження усіх досліджуваних параметрів з однаковою закономірністю (р<0,05). Залежно від конкретного варіанта ТП, найбільш суттєві зміни спостерігалися при гіпофункції щитовидної залози, що зберігалося і у постменопаузальному періоді.

На заключному етапі проведених клінічних і психоневрологічних досліджень ми провели оцінку якості життя у різні періоди. Так, у перименопаузальному періоді виявлено значне зниження якості життя пацієнток (близько 40 балів), а найбільш істотні зміни були характерні для жінок з гіпофункцією щитовидної залози. У постменопаузальному періоді розбіжності збільшилися до 60-65 балів, а найвищі значення мали місце в пацієнток з гіпофункцією щитовидної залози.

Отже, КП в пацієнток з різною ТП мають специфічні особливості, які полягають у наступному:

– перевага КП середнього і тяжкого ступеня в перименопаузальному періоді на 9,3 % і 5,3 %; у постменопаузальному - на 10,7 % і 12,0 % відповідно;

– збільшення середнього бала вегетативної дистонії на 10 балів як у пери-, так і у постменопаузальному періодах;

– посилення тяжкості ОЕС, в міру переходу з пери- у постменопаузальний період;

– основними психотравмуючими факторами у перименопаузальному періоді є очікування хронічної хвороби, а у постменопаузальному - втрата батьків і їхня хвороба, зниження соціальної активності і втрата власної значимості;

– при характеристиці головного болю відзначена перевага у перименопаузальному періоді судинного головного болю, а у постменопаузальному - головного болю мігренеподібного характеру, судинного і напруги;

– різниця у частоті значних гіпервентиляційних розладів у перименопаузальному періоді становить близько 10 балів, а у постменопаузальному зростає до 12-13 балів;

– порушення сну характеризуються збільшенням частоти пробудження від почуття недостачі повітря, підвищеної рухової активності і різних бачень у період засинання, причому, частота цих розбіжностей наростає, в міру переходу з пери- у постменопаузальний період;

– больові відчуття характеризуються збільшенням інтенсивності болю і його несприятливим впливом на життя, причому інтенсивність больових відчуттів також наростає, в міру переходу з пери- у постменопаузальний період;

– депресивні стани різного ступеня в пери- і постменопаузальному періодах зустрічаються частіше на 23,3 % і 22,0 % відповідно;

– збільшення ступеня реактивної і особистісної тривожності відбувається з однаковою динамікою в пери- і постменопазульному періодах;

– зниження параметрів якості життя відбувається в перименопаузальному періоді на 40 балів, а в постменопаузальному - на 60-65 балів відповідно.

Залежно від конкретного варіанта ТП нами встановлено, що в пери- і постменопаузальному періодах при гіпофункції щитовидної залози відбувається:

– збільшення частоти КП середнього і тяжкого ступеня;

– ріст середнього бала вегетативної дистонії і ОЕС;

– поглиблення гіпервентиляційних розладів, інтенсивності больових відчуттів і їхній несприятливий вплив на життя пацієнток;

– більш високі значення реактивної і особистісної тривожності;

– зниження інтегральної самооцінки особистості і якості життя.

При аутоімунному тироїдиті:

– збільшення частоти вегетативної дистонії;

– перевага помірної депресії.

При гіперфункції щитовидної залози:

– збільшення тяжкості ПЕС;

– перевага очікування хронічної хвороби і сильної депресії.

Отримані результати підтверджують необхідність виділення КП на тлі ТП в самостійну наукову проблему і вивчення впливу її конкретних варіантів. У даному аспекті виникає необхідність вивчення основних особливостей ендокринологічного статусу у порівняльному аспекті.

При оцінці ендокринологічного статусу ми враховували розбіжності між пацієнтками із КП на тлі конкретної ТП, у порівнянні зі здоровими жінками аналогічного віку з КП без супутньої ТП.

Резюмуючи результати проведених ендокринологічних досліджень необхідно відмітити, що найбільш суттєві порушення мають місце при гіпофункції щитовидної залози:

- у перименопаузальному періоді достовірне збільшення вмісту ЛГ; Прл; ФСГ; Т віл.; ТТГ; АТПО; АТГ і ТЗГ при одночасному зниженні рівня П; Е2; Т4 віл. і КТ;

- у постменопаузальному періоді достовірне підвищення Прл; Т віл.; ТТГ; АТПО і АТГ.

При аутоімунному тироїдиті дизгормональні зміни були менш значними:

– у перименопаузальному періоді достовірне збільшення вмісту КТ; АТПО і АТГ при одночасному зниженні рівня П; Е2 і ПТГ.

– у постменопаузальному періоді достовірне підвищення Прл; АТПО і АТГ на тлі зниження рівня ЛГ, Е2 і П.

При гіперфункції щитовидної залози ендокринологічні порушення виявилися найменшими:

– у перименопаузальному періоді достовірне збільшення ЛГ; АТПО і АТГ при одночасному зниженні рівня П.

– у постменопаузальному періоді достовірне підвищення Прл; КТ; АТПО і АТГ на тлі одночасного зменшення ЛГ і Е2.

Отже, результати проведених ендокринологічних досліджень підтверджують різнонаправленість КП при різних варіантах ТП, що свідчить про необхідність диференційованого підходу до корекції дизгормональних порушень у цих пацієнток. Крім того, ми вважаємо за доцільне вивчити динаміку основних дизметаболічних змін у пацієнток з КП на тлі різних варіантів ТП, які взаємозалежні з дизгормональними порушеннями.

При оцінці різних дизметаболічних розладів ми зосередили увагу на основних параметрах ліпідного обміну, показниках кальцієво-фосфорного обміну, лужної фосфатази (ЛФ), сечової кислоти (СК), змінах агрегації тромбоцитів і фібрінолітичної активності (ФА) крові. Даний спектр був обраний після попереднього етапу досліджень, як найбільш інформативний і як такий, що найчастіше використовується у практичній охороні здоров'я (Г.И. Назаренко и соавт., 2006).

Отримані дані свідчать, що в перименопаузальному періоді найбільш значні зміни ліпідного обміну у вигляді гіперхолестеринемії і гіпертригліцеридемії мають місце в пацієнток з гіпофункцією щитовидної залози. У порівнянні з цим, при аутоімунному тироїдиті відмічено тільки достовірне збільшення ХС (р<0,05), а при гіперфункції щитовидної залози достовірні розбіжності між підгрупами відсутні (р>0,05). У постменопаузальному періоді при гіпо- і гіперфункції щитовидної залози вищеописані зміни з боку ліпідного обміну зберігаються, а при аутоімунному тироїдиті - додатково відбувається достовірне збільшення вмісту ТГ (р<0,05).

При аналізі вмісту ліпопротеїдів у перименопаузальному періоді нами відзначено достовірне збільшення ЛПНЩ при гіпофункції щитовидної залози (р<0,05) і аутоімунному тироїдиті (р<0,05) при одночасному зниженні рівня ЛПВЩ тільки у підгрупі 3.1.1 (р<0,05). Такі зміни відображаються у ступені підвищення коефіцієнта атерогенності - при гіпофункції щитовидної залози (р<0,01) і при аутоімунному тироїдиті (р<0,05). Досить показовим є те, що у постменопаузальному періоді вказані зміни повністю зберігаються.

При аналізі частоти різних фенотипів, залежно від варіанта ТП, встановлено, що якщо при гіперфункції щитовидної залози превалює ІІа тип, який характеризується помірною гіперхолестеринемією, то при гіпофункції щитовидної залози і при аутоімунному тироїдиті зростає частота ІІв і ІV типу, для яких притаманне підвищеня рівня ТГ. Отримані результати дозволяють зробити висновок про те, що при гіпофункції щитовидної залози і аутоімунному тироїдиті відбуваються значні порушення ліпідного обміну в атерогенному напрямку, що, безумовно, необхідно враховувати при розробці комплексу лікувально-профілактичних заходів.

Для оцінки змін вуглеводного обміну в жінок з різною ТП у постменопаузальному періоді проведено аналіз взаємозв'язку між рівнем глюкози і показниками ліпідного обміну. Методом лінійної регресії встановлено слабкий прямий взаємозв'язок між рівнем глюкози, ХС, ЛПНЩ, ТГ і зворотній з рівнем ЛПВЩ у пацієнток з гіпофункцією щитовидної залози і аутоімунним тироїдитом. При гіперфункції щитовидної залози наявність прямого або зворотного взаємозв'язку нами не встановлено. Ці дані свідчать про розвиток у пацієнток з гіпофункцією щитовидної залози і аутоімунним тироїдитом комплексу різних метаболічних розладів, асоціація яких спричиняє тяжкість перебігу і поліморфізм органних ушкоджень.

Найважливішим показником гомеостазу кальцію є його концентрація у сироватці крові (И.А. Гилязутдинов и соавт., 2006). Цілком очевидно, що саме рівень іонізованої фракції у сироватці крові повинен розглядатися як інтегральний показник гомеостазу кальцію. Разом з тим, кальцимія є однією з найбільш стабільних констант організму і, навіть в умовах патології, може змінюватися порівняно мало. Отже, нормальний рівень кальцію у позаклітинній рідині не завжди відбиває нормальний стан його обміну в цілому. Оскільки гомеостаз кальцію тісно пов'язаний з обміном фосфору, представляється доцільним визначення базального рівня фосфору (Е.М. Вихляева, 2001).

Відповідно до отриманих даних, у перименопаузальному періоді в пацієнток з різними варіантами ТП відсутні будь які достовірні зміни з боку кальцієво-фосфорного обміну. У порівнянні з цим, у постменопаузальному періоді при гіпофункції щитовидної залози і аутоімунному тироїдиті має місце достовірне збільшення Са сиров. (р<0,05), а Са іон. і Ф сиров. - тільки у підгрупі 3.2.1 (р<0,05). При гіперфункції щитовидної залози достовірні розбіжності параметрів кальцієво-фосфорного обміну відсутні (р>0,05). Отримані результати свідчать про несприятливий вплив гіпофункції щитовидної залози і аутоімунного тироїдиту на стан кальцієво-фосфорного обміну, що, безумовно, також необхідно враховувати при розробці комплексу лікувально-профілактичних заходів.

Отже, зміни метаболізму в перименопаузальному періоді зустрічаються тільки в пацієнток з гіпофункцією щитовидної залози. У порівнянні з цим, у постменопаузальному періоді не тільки при гіпофункції щитовидної залози, але при аутоімунному тироїдиті значний дисбаланс статевих і тироїдних гормонів ініціює розвиток і прогресування різноманітних метаболічних розладів: атерогенну дизліпідемію, порушення толерантності до вуглеводів, обміну пуринів, кальцію і фосфору, причому, функціональні механізми їх складно взаємодіють, обтяжують і потенціюють один одного. Найбільш сприятливим, з погляду розвитку дизметаболічних порушень, є гіперфункція щитовидної залози, для якої характерні компенсовані зміни метаболізму.

Крім вищеописаних змін метаболізму, велике значення мають і порушення тромбоцитарно-судинного гемостазу, основними показниками якого є спонтанна і індукована АДФ агрегація тромбоцитів, вміст ФГ і ФА (Г.И. Назаренко и соавт., 2006).

Як свідчать отримані дані, у перименопаузальному періоді САТ не має достовірних розбіжностей між підгрупами (р>0,05). АТІ АДФ вірогідно зростає в цей же період у пацієнток з гіпофункцією щитовидної залози (р<0,05). клімактеричний доброякісний тироїдний патологія

У постменопаузальному періоді порушення агрегації тромбоцитів поглиблюються, що підтверджується достовірним збільшенням САТ (р<0,05) і АТІ АДФ (р<0,05) у пацієнток з гіпофункцією щитовидної залози і аутоімунним тироїдитом.

Зміни вмісту ФГ в пременопаузальному періоді при різних варіантах ТП носять недостовірний характер (р>0,05). Показник ФА вірогідно знижується у цей же термін тільки при гіпофункції щитовидної залози (р<0,05). Надалі, у постменопаузальному періоді при гіпофункції щитовидної залози і аутоімунному тироїдиті відбувається достовірне збільшення ФБ (р<0,05) при одночасному зниженні в цих же пацієнток ФА (р<0,05).

Отже, в результаті проведених гемореологічних досліджень встановлено, що найменші зміни відбуваються у перименопаузальному періоді, а у постменопаузальному зростає тромбогенний потенціал крові, в першу чергу, в пацієнток з гіпофункцією щитовидної залози і аутоімунним тироїдитом.

Для оцінки основних проявів остеопорозу нами була вивчена МЩК у пери- і постменопаузальному періодах, які на сьогоднішній день є найбільш інформативними (В.В. Поворознюк и соавт., 2002).

При цьому, в перименопаузальному періоді достовірних розбіжностей між підгрупами нами не встановлено (р>0,05). У порівнянні з цим, у постменопаузальному періоді в пацієнток з гіпофункцією щитовидної залози і аутоімунним тироїдитом віявлено достовірне збільшення обох параметрів МЩК із однаковим коефіцієнтом вірогідності (р<0,05), а у жінок з гіперфункцією щитовидної залози розбіжності носили недостовірний характер (р>0,05).

Загальними симптомами остеопорозу, незалежно від конкретного варіанта ТП, було зниження росту тіла на 2-3 см у пацієнток з гіпофункцією щитовидної залози, особливо, в постменопаузальному періоді - зменшення на 4,4±0,3 см (р<0,01).

Основними проявами больового синдрому в обстежених пацієнток були: біль у хрестці і поперековій області, що підсилюються при навантаженні і ходьбі; почуття тяжкості між лопатками; необхідність багаторазового відпочинку впродовж дня у положенні лежачи; біль у суглобах; порушення ходи і кульгавість.

При оцінці виразності больового синдрому в перименопаузальному періоді нами встановлені достовірні розбіжності між усіма підгрупами пацієнток, однак найбільш значні - при гіперфункції щитовидної залози і аутоімунному тироїдиті (р<0,01). Крім того, ми враховували і число переломів кісткової системи, частота яких також була більш високою у цих підгрупах (р<0,01). У постменопаузальному періоді найбільші зміни мали місце в пацієнток з гіперфункцією щитовидної залози, про що наочно свідчить зниження коефіцієнта вірогідності до 0,001.

Найбільш загальними рентгенологічними симптомами остеопорозу в обстежуваних жінок було зниження щільності рентгенологічної тіні знятих відділів кістяка, зникнення трабекулярного малюнка, зменшення або повне зникнення поперекового і посилення вертикального креслення тіл хребців, посилення склерозу замикальних пластинок і поява втиснених переломів цих пластинок, а також множинні компресійні переломи хребців різного ступеня тяжкості (В.В. Поворознюк и соавт., 2002).

Результати проведених досліджень свідчать, що найчастіше явища остеопорозу виникають у пацієнток з гіпофункцією щитовидної залози; трохи рідше - при аутоімунному тироїдиті і найрідше - при гіперфункції щитовидної залози.

Таким чином, з вищевикладеного витікає, що корекція КП у пацієнток з різною ТП повинна носити диференційований характер, з урахуванням двох основних моментів: періоду життя жінки (пери- або постменопауза) і конкретного варіанта ТП (гіпофункція, аутоімунний тироїдит і гіперфункція щитовидної залози). Саме цей методологічний підхід був використаний нами при оцінці ефективності запропонованої методики корекції КП у динаміці лікування (6 і 12 місяців).

...