Комплексне лікування хворих на склерому із застосуванням радонової води та тіотриазоліну

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ ДЕРЖАВНА УСТАНОВА "ІНСТИТУТ ОТОЛАРИНГОЛОГІЇ ІМ. ПРОФ. О.С КОЛОМІЙЧЕНКА АМН УКРАЇНИ"

14. 01. 19 - оториноларингологія

УДК: 616.981.41 - 08

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

КОМПЛЕКСНЕ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА СКЛЕРОМУ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ РАДОНОВОЇ ВОДИ ТА ТІОТРИАЗОЛІНУ

ДМИТРЕНКО ІГОР

ВАСИЛЬОВИЧ

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі ЛОР хвороб Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова.

Наукові керівники:

- доктор медичних наук, професор Кіщук Василь Васильович, Вінницький національний медичний університет ім. М.І.Пирогова МОЗ України, завідувач кафедри оториноларингології

- доктор медичних наук, професор Мельников Олег Феодосійович, Державна установа "Інститут отоларингології ім. проф. О.С.Коломійченка АМН України", завідувач лабораторії патофізіології та імунології.

Офіційні опоненти:

- доктор медичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України Безшапочний Сергій Борисович,

ВДНЗ "Українська медична стоматологічна академія" МОЗ України, завідувач кафедри оториноларингології та офтальмології

- доктор медичних наук, доцент Васильєв Валерій Михайлович,

Національний медичний університет імені О.О.Богомольця МОЗ України, професор кафедри оториноларингології.

Захист відбудеться “18” червня 2010 р. о "13" годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.611.01 в Державній установі "Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка АМН України" за адресою: 03057, Україна, м. Київ, вул. Зоологічна, 3.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Державної установи "Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка АМН України" (03057, Україна, м. Київ, вул. Зоологічна, 3).

Автореферат розісланий “ 14 ” травня 2010 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор медичних наук, професор Т.А. Шидловська

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Склерома відноситься до групи істинних хронічних інфекційних хвороб людини, характеризується вираженими проліферативними змінами в слизовій оболонці верхніх дихальних шляхів. Збудником хвороби є клебсієла склероми (бактерія Фріша-Волковича), яка локалізується внутрішньоклітинно і довгий час персистує в організмі людини. Серед багаточисленних особливостей клініки захворювання найбільший інтерес представляють: довготривалий інкубаційний період, повільний розвиток та ремітуючий перебіг, висока питома вага безсимптомних та стертих форм захворювання, чітка локалізованість патологічного процесу, висока резистентність до терапевтичних заходів лікування. Ці особливості, а також значна втрата працездатності хворих, що нерідко приводить до інвалідизації, роблять склерому досить актуальною проблемою як в медичному так і соціальному плані. Сучасні дані про склерому базуються на численних спостереженнях та дослідженнях, що дало змогу достатньо вивчити клініку, мікробіологію, патологічну морфологію цього захворювання. Поряд з цим значення імунологічних механізмів в генезі цього захворювання досліджено недостатньо. Сучасний рівень медичної науки велику роль в розвитку патологічних процесів у верхніх дихальних шляхах приділяє стану місцевого та системного імунітету (В.П. Бикова, 1999; Д.І. Заболотний та співавт., 2002, 2006, 2009; О.Ф. Мельников та співавт., 2003, 2007; С.Б.Безшапочний, В.В.Лобурець, 2001, Raitt, 2005; Brandtzaeg, 2006). Доказом цього є клініко-імунологічні дані про ефективність застосування в комплексній терапії запальних захворювань ЛОР-органів різних імуномодулюючих засобів - фізичного, рослинного та фармакологічного характеру ( В.В. Кіщук, 1996; Д.І. Заболотний, О.Ф. Мельников, 1999, 2002; А.Л. Косаківський, 2006; Н.А. Комашко, 2009).

Враховуючи ці дані, а також чітку специфічність локалізації патологічного процесу, вважалось за доцільне дослідити значення стану імунних реакцій при склеромі та довести сприятливий вплив імунокорегуючих засобів на слизову оболонку дихальних шляхів при склеромі, та ввести їх у комплексне лікування цієї недуги.

Значну увагу, як препарат з широким спектром дії привертає азогетероциклічна сполука у вигляді вітчизняного препарату тіотриазоліну, позитивна дія якого зафіксована в деяких наукових роботах ( Е.В. Потапов, 2003; І.В. Калуцький, 2005; Н.А. Пелешенко, 2009).

Для місцевої терапії вважалось за доцільним дослідити протизапальну та імунокорегуючу дію радонової води у вигляді інгаляцій і зрошування слизової оболонки верхніх дихальних шляхів. В даний час накопичений достатній експериментальний та клінічний матеріал по ефективній дії радонових процедур при різних системних захворюваннях, що відображено в роботах останніх 20 років (И. И. Гусаров, 1974; Ю.І. Бородін, 1980; Paletta, 1979; Grandpierre, 1979).

Отже, з метою удосконалення комплексного патогенетичного лікування склероми, яке включає антибактеріальне, протизапальне, регенеративне, хірургічне лікування, нами проведено обґрунтування використання радонової води та сучасного вітчизняного імуномодулятора - тіотриазоліну.

Зв'язок роботи з науковими програмами , планами, темами. Дисертаційна робота є фрагментом планової науково-дослідної роботи кафедри ЛОР-хвороб Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова на тему: «Сучасні аспекти ранньої діагностики і лікування неспецифічних запальних захворювань верхніх дихальних шляхів і склероми» № держреєстрації 0105U0002824, 2004 - 2009 рр.

Мета дослідження - підвищити ефективність лікування хворих на склерому шляхом розробки та патогенетичного обґрунтування нового комплексного методу терапії з використанням радонової води та сучасного вітчизняного імуномодулятора - тіотриазоліну.

Завдання дослідження:

1. Провести клініко-лабораторне обстеження хворих на склерому в динаміці з використанням загально-клінічних, функціональних, мікробіологічних та цитологічних методів досліджень.

2. Визначити стан системного (клітини та сироватка крові) та місцевого (ротоглотковий секрет) імунітету у хворих на склерому та практично здорових донорів.

3. В умовах експерименту in vitro та in vivo дослідити вплив радонової води та тіотриазоліну на фенотипічні та функціональні характеристики імунокомпетентних клітин людини та тварин.

4. Визначити клініко-імунологічну ефективність комплексного лікування хворих на склерому з місцевим застосуванням радонової води та системного введення тіотриазоліну.

Об'єкт дослідження: хронічні запальні процеси дихальних шляхів у хворих на склерому та вплив родонової води і тіотриазоліну на перебіг хвороби.

Предмет дослідження: ротоглотковий секрет, кірки, інфільтрат, слизова оболонка, периферична венозна кров.

Методи дослідження: клінічні, інструментальні, імунологічні, функціональні, біохімічні, цитологічні, мікробіологічні та статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. У обстежених хворих на склерому виявлені порушення клінічних, лабораторних, біохімічних показників, а також виражене зниження функціональних показників слизової оболонки дихальних шляхів таких як: електрорушійної сили, транспортної активності миготливого епітелію, підвищення злущування епітеліальних клітин, із тенденцією до нормалізації їх після лікування по запропонованій схемі.

Доведена позитивна динаміка показників місцевого та системного імунітету при застосуванні радонової води та тіотриазоліну, як у комплексному лікуванні, так і окремо, особливо у хворих з інфільтративною формою.

У хворих на склерому в умовах експерименту in vitro виявлено виражену функціональну недостатність реакцій імунітету і позитивну динаміку відновлення імунних показників при дії радонової води та тіотриазоліну на культуру клітин крові хворих.

Використана модель імунодефіцитного стану у тварин із застосуванням циклофосфану відображає основні прояви імунної недостатності, які виявлені у хворих на склерому, що дозволило експериментально обґрунтувати позитивну імунологічну дію радонової води та тіотриазоліну.

Сумісне застосування радонової води і тіотриазоліну, особливо при послідовному використанні останнього, посилює ефект впливу радонової води при відновленні імунітету, як in vivo, так і у хворих на склерому.

Практичне значення отриманих результатів. Розроблено новий простий спосіб лікування хворих на склерому, який включає місцеве застосування радонової води та системне - тіотриазоліну в комплексній, досі існуючій схемі терапії.

Визначення показників місцевого (sIg A та лактоферин) та системного (Т-лімфоцити, активність ПЦК та фагоцитів) імунітетів є важливими факторами у виборі методів лікування хворих на склерому.

Застосування радонової води та тіотриазоліну має позитивний вплив на імунологічний та функціональний стан не тільки слизової оболонки дихальних шляхів, а і на інші патологічні процеси, що розвиваються в організмі хворих на склерому, та може оцінюватись як фактор імуно-патогенетичної терапії.

Впровадження результатів дослідження в практику. Результати роботи - розроблена методика комплексного лікування хворих на склерому із застосування радонової води місцево та тіотриазоліну системо проводиться в ЛОР-відділенні ВОКЛ ім. М. І. Пирогова. Теоретичні положення роботи використовуються в навчальному процесі на кафедрі ЛОР-хвороб Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова.

Розроблені методичні рекомендації, публікації, деклараційні патенти на корисну модель, виступи дисертанта на форумах протягом декількох років сприятимуть застосуванню розроблених методів лікування хворих на склерому в практику закладів охорони здоров'я України.

Особистий внесок здобувача. Дисертант під керівництвом наукового керівника здійснив патентно-інформаційний пошук, проаналізував численні літературні дані по досліджуванній проблемі, створив методологічну основу роботи адекватну поставленій меті та завданню дисертації. Автор безпосередньо проводив обстеження, лікування, динамічне спостереження за хворими, розробив спосіб удосконалення комплексного лікування хворих на склерому із місцевим застосуванням радонової води та системним - тіотриазоліну.

Під керівництвом наукового керівника дисертант розробив та провів методику експериментального дослідження впливу запропонованих факторів лікування in vivo на групах імунодефіцитних тварин (щури Вістар), які утримувались в умовах віварію ВНМУ ім. М.І.Пирогова. З експериментальною метою in vitro проводив тонзилектомію хворим з хронічним тонзилітом та забір крові для досліджень у хворих на склерому. Експериментальні імунологічні дослідження виконані на базі лабораторії патофізіології та імунології (зав. - проф. О.Ф. Мельников) Інституту отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка АМН України; біохімічні та мікробіологічні дослідження виконані на базі лабораторії Вінницької обласної клінічної лікарні ім М. І. Пирогова та кафедр клінічної імунології, алергології, мікробіології Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова. Автор самостійно провів статистичну обробку, аналіз і наукову інтерпретацію отриманих даних, розробив висновки та практичні рекомендації.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційної роботи доповідались та обговорювались на: підсумкових студентських наукових конференціях ВНМУ ім. М. І. Пирогова (Вінниця 2004; 05; 06; 07; 08), засіданнях Вінницького обласного науково-практичного товариства оториноларингологів (Вінниця, 2004; 06; Ладижин, 2007), науково-практичних конференціях Українського наукового товариства оториноларингологів (Харків, 2005; Миргород, 2007).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 9 наукових праць, у тому числі 3 статті у фахових науково-практичних виданнях, внесених до переліку ВАК України; 4 тезисів у матеріалах конференцій, отримано 2 патенти України на корисну модель.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 165 сторінках друкованого тексту та складається з вступу, огляду літератури, характеристики матеріалів та методів дослідження, 4-х розділів власних досліджень, обговорення результатів, висновків, практичних рекомендацій та списку використаних джерел, робота ілюстрована 28-ма таблицями та 12-ма рисунками, список використаних джерел містить 246 найменувань, в тому числі 76 іноземних.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Представлені матеріали даної роботи були отримані при обстеженні та лікуванні 112 хворих на склерому з різними клінічними формами, які були поділені на 2 однорідні групи за статтю, віком, формами та давністю захворювання. Пацієнтам 1-ої (основної) групи проводилось комплексне лікування із застосуванням радонової води та тіотриазоліну. Хворі 2-ої (контрольної) групи отримували традиційне досі існуюче лікування без зазначених засобів. Крім того, для клініко-імунологічних досліджень було залучено 15 практично здорових донорів. Імунологічні дослідження проводились у 22 хворих з інфільтративною формою та 36 атрофічною формою склероми.

Експериментальне дослідження впливу радонової води та тіотриазоліну проводили як in vitro так і in vivo. Матеріалом для досліджень in vitro слугували клітини піднебінних мигдаликів 12 хворих хронічним тонзилітом і лімфоцити периферичної крові 11 хворих на склерому. Обстеження хворих на склерому і тонзилектомія у хворих хронічним тонзилітом проводилися в фазі клінічної ремісії захворювань, при цьому супутніх захворювань окремих органів і систем у донорів виявлено не було.

Приготування клітинних суспензій проводили по методиці, описаною О.Ф. Мельниковим (1981 ). Механічно отриману з тканини клітинну суспензію сепарували шляхом центрифугування в градієнті щільності фікол-верографіна з d=1.077. Венозну кров в стерильних умовах набирали в пробірки із вмістом гепарину ( кінцева концентрація 15 од/мл) і також центрифугували в градієнті щільності фікол-верографіна. Клітини зважували в середовищі RPMI-1640 ( Serva, Германия ) із вмістом 5% ембріональної телячої сироватки, додаванням амінокислот і вітамінів, гентаміцина до 60 мкг/мл. Воду із вмістом радону близько 150 одиниць Махе (Вр+) застосовували в перший день забору з джерела і стерилізували пропусканням через фільтр «Millipore» (Франція). Застосовували 2 контролі : без дії води ( початковий фон) і з додаванням води з джерела після повного розпаду радону (на 5 добу від забору води із свердловини - Вр-).

До окремих порцій клітин - по 2 млн в 1 мл середовища додавали різні розведення радонової води на середовищі з балансуванням фізіологічної концентрації по хлористому натрію, застосовуючи стандартне кінцеве розведення 1:20, і інкубували 1 годину при 37 0С. При цьому концентрація радону складала близько 8 одиниць Махе. Після інкубації суспензії двічі відмивали центрифугуванням охолодженим середовищем ( 2 0С) при 105 g протягом 5 хвилин і знову змішували в живильному середовищі.

У початковій суспензії та після обробки різними концентраціями препарату вивчали вміст клітин з фенотипом клітин по CD - антигенам на поверхні лімфоїдних клітин, що відображають приналежність клітин до певного функціонального пулу ( Л.В. Ковальчук, 2003). Так CD2 клітини відображали вміст загальної кількості Т- лімфоцитів; CD4 - відносний вміст Т-хелперів, CD 25 _ кількість активованих клітин, CD56- природних клітин -кілерів (ПК).

Функціональну активність клітин оцінювали по рівню природної клітинної цитоксичності ( ПЦК ) і активності фагоцитозу на стадії захоплення частинок латексу ( І.П. Кайдашев, 2005). по відносному вмісту клітин (фагоцитарний показник - ФП), що фагоцитують, і кількості частинок латексу, поглинених однією клітиною (фагоцитарний індекс - ФІ ).

З експериментальною метою in vivo було використано 60 щурів Вістар, які утримувались в умовах віварію ВНМУ ім. М.І.Пирогова. Перша серія тварин була використана для дослідження клітинної і гуморальної імунної відповіді на антигени стафілококу, друга - для вивчення впливу експериментальних засобів на фактори вродженого імунітету.

Особливості досліджень по окремих групах представлені в таблиці 1.

Таблиця 1 Характеристика досліджень in vivo в групах

Групи	Лікувальний фактор, використаний для зменшення імунодефіциту	Кількість імунологічних тестів
Контроль 1 (без імуносупресора)	без препаратів	7
Контроль 2 (введення циклофосфана)	без препаратів	7
Дослідна 1 ( після циклофосфана)	Радонова вода у вигляді пиття та інгаляції 7 діб	7
Дослідна 2 (після циклофосфана )	Тіотриазолін у вигляді ін'єкцій, 7 діб	7
Дослідна 3 (після циклофосфана )	Вр+ одночасно з тіотриазоліном	7
Дослідна 4 (після циклофасфана)	Послідовно Вр+ і через 3 доби тіотриазолін	7

З лікувальною метою застосовувались тіотриазолін та вуглекисло-радонова вода Хмільницького санаторію „Радон", яка за зовнішніми ознаками має жовтуватий колір, прозора, без запаху, дещо солона на смак. Відноситься до слабо мінералізованої - радоново-вуглекисло- гідрокарбонатно- хлоридно- кальцієво-натрієвої води.

Вміст радону у воді протягом року коливається від 150 до 180 еман, а вуглекислоти від 350 до 500 мг/л.

Методика лікування. Щоденно, ранком та ввечері, хворим на склерому проводилось промивання порожнини носа та глотки радоно-вуглекислою водою курорту Хмільник в дозі 100 ОД Махе протягом 5 хвилин із попереднім підігрівом її до 38-40 °С в кількості 200 мл. Тепловологі інгаляції проводились 2 рази в день по 50 мл через ніс та рот при температурі 38-40 °С протягом 15 хвилин на стаціонарному інгаляторі АІ-1 зранку та ввечері. Курс лікування -15 діб. Тіотриазолін вводився в/м 2,5% - 2 мл 2 р/д протягом 15 діб.

Комплексне лікування хворих на склерому, яке проводилось в клініці, включало: антибактеріальну терапію (амікацин, цефтріаксон, ціпрінол), лідазу, алое, вітаміни групи В, А, С, Е, тіотриазолін, дилятаційні методи лікування, кріо та гальванохірургія при рубцевих формах захворювання, інгаляції радонової води та протеолітичних ферментів.

Результати лікування враховувались за клінічним перебігом склеромного процесу, суб'єктивним відчуттям хворих, загальним лабораторним показникам (ЗАК, ЗАС), біохімічними даними (глюкоза, холестерин,білкові фракції, білірубін, АЛТ, ACT, с реактивний білок); інструментальним методам (передня та задня риноскопія , мезофариногоскопія, пряма та непряма ларингоскопії, верхня та нижня бронхоскопії); додатковим методам дослідження (ЕКГ, УЗД серця, печінки, нирок, ринопневмотахометрії та ін.); функціональним методам дослідження слизової оболонки дихальних шляхів: електрорушійну силу (ЕРС) слизової оболонки задньої стінки глотки вимірювали за допомогою універсального вольтметра В7-16, в якості електродів використовували стандартні каломелеві електроди. Контактним середовищем був 0,9% розчин натрію хлориду. Місцем відведення були шкіра долоні та слизова оболонка задньої стінки глотки. Зміни електричних потенціалів залежать від процесів життєдіяльності тканин. Згідно даних літератури (І.П. Долгачов із співавт. 1954) під час запалення слизової оболонки зменшується ЕРС, що може бути використаним із діагностичною метою у хворих на склерому під час нашого дослідження. Транспортну активнісь миготливого епітелію носоглотки ми вивчали за допомогою вугільного порошку із сахарином, які вносили на зонді з ватою на слизову задніх відділів носа.При наявності кірок та в'язких виділень в носі, їх видаляли обережно, не травмуючи слизову оболонку. Огляд слизової оболонки ротоглотки починали через 10 хв., смакові якості характеризував сам хворий. По часу переміщення індикаторів з носа в ротоглотку оцінювали функцію миготливого епітелію (П.А.Кравчук,1971). Цитологічне дослідження мазків відбитків дозволяє дослідити ступінь вираженості запального процесу (Г.М.Магомедов, 1975) та оцінити результати лікування хворих із захворюваннями слизової оболонки дихальних шляхів (Б.І.Псахіс, 1963). Цитологічне дослідження мазків-відбитків проводили за методикою, що запропонована А.В.Гуткіною (1954). Мазки із слизової оболонки задньої стінки глотки отримували ватним зондом при фарингоскопії, потім робили відбиток на предметному склі. Препарати висушували на повітрі, фіксували метиловим спиртом і забарвлювали по Граму. Кількість клітинних елементів в досліджувальних препаратах вивчали в трьох полях зору та враховували середнє арифметичне.

Отримані дані досліджень порівнювались до та одразу після лікування у всіх хворих, а також через 6 та12 місяців.

При проведенні імунологічних досліджень користувалися рекомендаціями 1 Національного конгресу імунологів і алергологів (Алушта 1998), рекомендаціями ряду авторів за оцінкою імунного статусу людини (К.А. Лебедев, І.Д. Понякина, 1990;2003; В.Г. Передерій і співавт.,1995; О.Ф. Мельников і співавт.,1998; О.Ф. Мельников, Д.І. Заболотний, 2001, 2003 ):

1)Визначення кількості Т і В- лімфоцитів в крові; 2) Визначення функціональної активності лімфоцитів крові; 3) Дослідження сенсибілізації лімфоїдних клітин до мікробних антигенів по продукції цитокіну типу MIF; 4) Дослідження рівня сироваткових імуноглобулінів, секреторної і мономерної форм імуноглобуліну А в ротоглотковому секреті; 5) Визначення циркулюючих імунних комплексів в сироватці крові; 6) Дослідження фагоцитарної активності нейтрофілів крові; 7) Визначення чутливості Т-лімфоцитів і ПЦК до імуномодуляторів in vitro; 8) Цитохімічні дослідження формених елементів крові; 9) Дослідження вмісту мастафінних лімфоцитів; 10) Дослідження рівня антитіл до мікробних антигеніву сироватці крові; 11) Визначення кількості FcR+ клітин в периферичній крові тварин; 12) Дослідження вмісту лактоферину і цитокінів в крові і ротоглотковому секреті; 13)Визначення загального IgE в сироватці крові.

Статистична обробка результатів дослідження проведена з використанням пакету програм "Біостатистика" і непараметричного критерію "U" (Вілкінсона- Манна-Уітні) згідно рекомендацій Е. В. Гублер (1990), С. Гланц (2000).

Результати дослідження та їх обговорення

Обстежено та проліковано 112 хворих на склерому з різними формами віком від 16 до 73 років з них 67 жінок та 45 чоловіків. Давність хвороби до 5 років визначалась у 7 (6,3 %) хворих, від 5 до 10 років - 16 (14,3 %) хворих, більше 10 років 89 ( 79,4 %).

Основними клінічними симптомами у хворих на склерому були виявлені: сухість слизових оболонок дихальних шляхів, прогресуюча охриплість голосу, утруднення дихання , кашель, загальна слабкість. З об'єктивних проявів у більшості пацієнтів відмічались: наявність сухих кірок або густого гнійного секрету в порожнині носа, рубцеві звуження та інфільтрати присінку носа, хоан, м'якого піднебіння, підскладкового простору гортані та трахеї особливо в області біфуркації. Описані клінічні симптоми мають достатню спорідненість з іншими клебсієльозами дихальних шляхів, наприклад озеною, яка досить детально досліджена в роботах д.мед.н., професора В.М. Васильєва (1970, 1982, 1984, 2007, 2008), однак зміни слизової оболонки носа при склеромі більш різноманітні у відповідності до форми.

Загальноклінічні та біохімічні лабораторні дослідження, які були виконані хворим на склерому перед призначенням лікування, вказують на наявність запального процесу особливо в осіб з переважно інфільтративною формою давність захворювання у яких до 5 років. Більш виражені біохімічні порушення спостерігаються у пацієнтів з переважно рубцевою формою, які хворіють на недугу 10 і більше років, що можливо пов'язано із довготривалою інтоксикацією та кисневою недостатністю, які призводять до дегенеративних змін в усіх органах та системах організму. Особливо необхідно відмітити відхилення від норми таких показників як білірубін, загальний білок, холестерин, Na+, К+.

Додаткові методи дослідження (ЕКГ, УЗД, МРТ) вказують на наявність дегенеративних процесів різного ступеню у внутрішніх органах: печінка, підшлункова залоза, нирки, серце - практично у всіх хворих на склерому. Особливо виражені зміни у хворих рубцевою формою із давністю захворювання більше 10 років.

У 21 хворого на склерому супутньою патологією було виявлено хронічний гастрит, у 14 - ішемічна хвороба серця (ІХС), гіпертонічна хвороба різних стадій, у 10 - хронічний холецисто-панкреатит, у 34 пацієнтів -хронічний обструктивний бронхіт, емфізема легень різної вираженості .

В процесі обстеження було виявлено, що ЕРС слизової оболонки глотки у хворих з переважно атрофічною і рубцевою формами склероми значно понижена і складає 9,49 ± 0,78 мв і 9,5 1 ± 0,86 мв / Р < 0,001 / проти 29,82 ± 0,27 мв у здорових людей, у хворих з переважанням інфільтративного процесу, цей показник також знижений проти норми і складає 10,75 ± 0,70 мв / Р < 0,001.

Транспортна активність миготливого епітелію слизової оболонки глотки у хворих з переважно інфільтративною і рубцевою формами склероми значно понижена і складає 31,59 ± 2,29 хв. і 35,5 ± 1,38 хв. /Р<0,001 / проти 10,00 ± 0,31 хв. у здорових людей, а у хворих з переважанням атрофічних процесів в дихальних шляхах цей показник більш ніж в 3,5 раза понижений проти норми і складає 38,52± 1,30 хв.

Кількість клітинних елементів в мазках-відбитках у хворих з різними формами склероми значно підвищена у порівнянні із здоровими людьми. Так у хворих з переважно інфільтративною формою склероми вона складає 25,59 ± 3,89 / Р < 0,001 / проти 4,30 ± 0,4 у здорових людей, у хворих з переважанням атрофічного і рубцевого процесів в дихальних шляхах цей показник дещо нижчий і складає 23,36 ± 1,92 і 23,39±2,15 /Р< 0,001 /, більш ніж в 5 разів перевищує норму.

У всіх хворих на склерому мали місце зміни у системному та місцевому імунітеті, які відображені в імунологічних показниках крові та ротоглотковому секреті.

Вміст Т і В-лімфоцитів оцінювали по відносній кількості лімфоцитів, які мають маркери CD 2 і CD 20 відповідно. Дані про вміст цих типів клітин у осіб контрольної групи і хворих на склерому представлені у таблиці 2.

Таблиця 2 Вміст Т- і В -лімфоцитів в периферичній крові хворих склеромою і осіб контрольної групи (відносний вміст, %)

Групи	N	CD 2	CD 20
Склерома інфільтративна форма	22	29,1* (16-42)	12.5(7-15)
Склерома атрофічна форма	36	30,1 * (28-42)	10,6(6-14)
Контроль	15	46,6 (39-60)	12,5(6-15)

Примітка: в дужках вказані межі коливань індивідуальних значень; * - достовірно до контролю.

Суттєві зміни у відносному кількісному вмісті Т-лімфоцитів в периферичній крові були виявлені у хворих з різними формами склероми в порівнянні із контролем. Що стосується рівня В-лімфоцитів, то їх кількість, незважаючи на коливання була на рівні контрольних значень.

Аналогічним чином визначались дані і по вмісту неспецифічних цитотоксичних клітин і моноцитів. Кількість CD 16 + клітин також була достовірно більш низькою у хворих на склерому, а кількість CD 14+ клітин (моноцити) в крові хворих різними формами склероми мали вектор змін в бік збільшення цих груп клітин.

Було встановлено, що функціональна активність Т-лімфоцитів за ІВЛ- індексом взаємодії лімфоцитів у хворих на склерому досить знижена порівняно з контролем. Також виявлена закономірність у відношенні активності ПЦК та фагоцитарного індексу, що свідчить про функціональну недостатність фагоцитів крові у хворих на склерому.

Дослідження рівнів антитіл класів М, G, А, D, Е в сироватці крові хворих на склерому показало, що основні суттєві зміни у вмісті цих білків стосувались імуноглобулінів класів М, А і Е.

Згідно сучасних уявлень про регуляторну роль цитокінів в процесах запалення та імунітету було досліджено вміст у сироватці крові про- та протизапальних цитокінів: ІЛ-1в ,ІЛ-8, ІЛ-10, г -інтерферону.

Отримані під час дослідження результати (табл. 3) свідчать про те, що порівняно із контролем в сироватці крові хворих на склерому у двох групах мають місце зниження концентрації IFNг та інтерлейкіна 1. В групі хворих на склерому з атрофічною формою виявлено достовірне зниження ІЛ-8. Вміст протизапального ІЛ-10 мало відрізнявся від контрольних значень.

Проведене дослідження стану місцевого імунітету показало, що у хворих на склерому достовірно знижений вміст секреторної форми імуноглобуліну А (0,2-0,6 г/л у хворих та 1,2 г/л в конролі), а концентрація IgG була достовірно підвищена у групі із інфільтративною формою захворювання (0,05 г/л у контролі і 0,8 у хворих). Ці дані підтверджують думку ряду авторів про те, що такі кількісні перерозподілення у вмісті імуноглобулінів класу А та G відображають стан мукозального імунітету при інфекційно-запальних захворюваннях слизової оболонки (В.П. Бикова, 1999; О.Ф. Мельников і співав., 2000; 2002; Д.І. Заболотний і співав. 2001;Brandtzaes, 2003).

Таблиця 3 Концентрація ІЛ-lв, ІЛ-8 і ІЛ-10 у сироватці крові хворих з різними формами склероми і осіб контрольної групи

Групи	Кількість досліджень	Концентрація цитокінів, ПКГ/мл
		Інтерлейкін-1в	Інтерлейкін-8	Інтерлейкін-10
Контроль	15	25,5 ±2,5	3,6± 0,8	4,1 ±1,5
Склерома 1	22	11,2 ±3,1*	5,8 ±1.4	2,9 ±0.8
Склерома 2	36	14,2±2,2*	0,4±0,2*	3,1±1,1

Примітки:

1. Склерома 1 - інфільтративна форма;

2. Склерома 2 - атрофічна форма;

3. * - достовірність по відношенню до контролю.

Таким чином, дослідження факторів системного та місцевого імунітету у хворих на склерому показало, що у даної категорії пацієнтів має місце наявність імунної недостатності. Це дає підставу вважати, що негативні зміни в стані імунної системи хворих на склерому можуть відігравати роль провідних факторів імунопатогенезу склероми та потребують корекції.

Для обґрунтування імунокорегуючих засобів були проведені експериментальні дослідження in vitro на клітинах піднебінних мигдаликів хворих на склерому. Крім того, досліджували вплив імуномодуляторів та радонової води при роздільному та сумісному застосуванні на відновлення реакцій імунітету у тварин з модельованим імунодефіцитом шляхом введення циклофосфану. Результати досліджень свідчать про те, що гуморальні фактори локального імунітету змінюються в сторону зниження специфічного гуморального захисту слизової, що сприяє прогресуванню запальних процесів, про що свідчить підвищення рівня в слині імуноглобулінів класу G.

Результати проведених досліджень свідчать про те, що мінеральна вода, що містить, в невеликих кількостях Rn222 (до 10 од. Махе) може володіти стимулюючим впливом на фенотипічні і функціональні прояви як тканинних клітин піднебінних мигдаликів хворих хронічним тонзилітом, так і клітин крові хворих на склерому. Звертає на себе увагу той факт, що на клітинах мигдаликів виявляється більший спектр впливів як на фенотип, так і функціональну активність, ніж на клітинах крові хворих склеромою. Так, якщо при дії Вр+ спостерігалися стимулюючі впливи на клітини мигдаликів по фенотипу CD56 і активності ПЦК і рівня ФП, то при дії на клітини крові хворих на склерому - тільки на фенотип CD25 і рівень ФП. Далі, очевидно, що до активуючого впливу Вр+ схильні тільки складові вродженого імунітету: ПЦК, фагоцити, FcR+ клітини. Враховуючи сьогоднішні уявлення про регуляторний і антивірусний вплив на клітини системи імунітету гамма-інтерферону (А.С. Симбірцев,2002 ) можна вважати за позитив збільшення його продукції в культурі клітин піднебінних мигдаликів під дією Вр+. Відомо, що дія радіації на імунокомпетентні клітини при прямому контакті може носити характер стресової ситуації ( М.Б. Самбур, 1994; А.А. Чумак,1998 ), тому можна вважати, що адаптаційні зміни у фенотипі і функції клітин імунітету у хворих на склерому більш загальмовані, ніж тканинні клітини мигдаликів хворих хронічним тонзилітом і, ймовірно, потребують додаткової більш специфічної дії імунотропних речовин.

Разом з вивченням впливу Вр+ на клітини крові хворих на склерому ino було досліджено вплив розчинів тіотриазоліну на фактори вродженого імунітету - фагоцитарну і цитолітичну активність. При цьому враховували рекомендації Е.В. Потапова (2003), І.В. Калуцького (2004) за клініко-імунологічною оцінкою вивчення дії тіотриазоліну.

Було встановлено, що вплив тіотриазоліну при дослідженнях in vitro практично не стосувався рівня фагоцитарної активності клітин крові хворих на склерому.

При дослідженні впливу тіотриазоліну на природну цитолітичну активність клітин крові хворих на склерому і практично здорових осіб було виявлено, що препарат як в концентрації 10 мкг/мл так і 100 мкг/мл активував деструктивну здатність лімфоцитів крові хворих на склерому в 9 з 10 зразків, тоді як у практично здорових донорів тільки в 2 з 10 зразків. Крім того середній рівень деструктивної активності мішеней, достовірно знижений у хворих на склерому, після дії тіотриазоліном в оптимальній концентрації (10 мкг/мл) наближався до такого як у практично здорових людей.

Оскільки у хворих на склерому є стійке зниження активності природних цитотоксичних клітин (ПЦК) і, в меншій мірі, кількості Т клітин з маркером CD2, представлялося необхідним провести порівняльне дослідження активуючих властивостей тіотриазоліну з іншими імуномодуляторами. Як препарати порівняння були вибрані дібазол, який може стимулювати ПЦК і приводити до мембранних змін імунокомпетентних клітин по антигенах CD (О.Ф. Мельников и соавт.,1999); тимоген, відомий тимоміметик (В.М. Манько і співав., 2002).В результаті найбільш активною стимулюючою дією на клітини крові володіли дібазол ( 36% деструкцій мішеней) і тіотриазолін (35%), менш активним стимулятором активності ПЦК був тимоген (25%). Аналізуючи результати можна відзначити, що по сумі стимулюючих впливів на ПЦК і Т-клітини хворих на склерому найбільш активним був тіотриазолін.

Визначення імуномодулюючих властивостей Вр+ і тіотриазоліну при роздільному і сумісному використанні було проведене на групах імунодефіцитних тварин - щурів Вістар, оброблених циклофосфаном в дозі 40 мг/кг ( Р.І. Красій, 1989) маси за добу до початку використання лікувальних засобів. Як у першій, так і другій серіях експериментів було задіяні 6 груп тварин по 5 особин в кожній групі.

На 3 день від початку експериментальної терапії тварин імунізували внутрішньоочеревинним введенням стафілококового анатоксину, сорбованого на гідроокисі алюмінію в дозі 0,1 мл з подальшим розведенням цієї кількості в 10 разів фізіологічним розчином хлористого натрію. Повторне введення антигену проводили на 10 день від початку експериментальної терапії. Тестування рівня специфічної гуморальної і клітинної імунної відповіді на стафілококовий протеїн А проводили на 3 добу після закінчення терапії.

Було встановлено, що при моделюванні імунодефіцитного стану із застосуванням циклофосфана в сироватці крові тварин достовірно знижувався титр антитіл до протеїну А стафілококу. Використання Вр+ відновлювало антитілоутворюючий потенціал тварин практично до значень, зареєстрованих у нормальних тварин. Застосування тільки тіотриазоліну окремо або одночасно з Вр+ супроводилося лише тенденцією до збільшення утворення антитіл, проте рівень антитіл при цьому не досягав значень контрольної групи. В той же час використання Вр+ і подальшого потім введення тіотриазоліну приводило до вираженої стимуляції антитілогенезу на мікробні антигени стафілококу|, специфічних імуноглобулінів, що достовірно перевищують рівень при ізольованому застосуванні цих факторів у імунодефіцитних тварин. імунітет склерома радоновий тіотриазолін

Проведені експериментальні дослідження як in vitro, так і in vivo свідчать про наступне :

1. Запропонована модель імунодефіцитного стану у тварин з використанням невеликих доз циклофосфана в цілому може відображати основні прояви імунної недостатності, які виявлені у хворих на склерому.

2. Мінеральна вода, що містить Rn222, в невеликих кількостях (до 10 од. Махе) володіє стимулюючим впливом на фенотипічні і функціональні прояви як тканинних клітин піднебінних мигдаликів хворих хронічним тонзилітом, так і клітин крові хворих на склерому.

3. Серед апробованих препаратів (тималін, дібазол, тіотриазолін) на фенотип і функції клітин крові хворих на склерому в умовах in vitro оптимальним по сумі позитивних впливів був тіотриазолін.

4. Застосування радонової води у тварин з модельованим імунодефіцитом сприяє відновленню природної цитолітичної активності і антитілогенезу .

5. Сумісне застосування радонової води і тіотриазоліну, особливо при послідовному використанні останнього, сприяє потенційованому ефекту впливу радонової води при відновленні імунітету.

Результати проведених експериментальних досліджень стали підґрунтям для застосування радонової води місцево та тіотриазоліну системно у хворих на склерому.

В результаті клінічного спостереження та обстеження хворих на склерому при застосуванні тіотриазоліну та радонової води місцево у комплексному лікуванні виявлено позитивну суб'єктивну та об'єктивну симптоматику. А саме: хворі відмічають покращення самопочуття, апетиту, значно полегшується виділення в'язкого слизу та кірок при кашлі, зникає специфічний запах, покращується зовнішнє дихання, зменшується сухість слизової ВДШ, що поліпшує якість життя пацієнтів. При паспортизації дихальних шляхів звертає на себе увагу позитивна динаміка стану слизової оболонки ВДШ, яка відновлює свій колір та функціональну здатність, значно зменшується кількість кірок в порожнині носа та підскладковому просторі гортані, зменшуються і стають більш плоскими інфільтрати. Слід відмітити, що тенденція позитивних змін була більша у хворих з переважно атрофічною та інфільтративною формами склероми.

Після лікування хворих на склерому із застосуванням радонової води відмічалась позитивна динаміка показників обміну речовин, особливо у пацієнтів із переважно інфільтративною формою і давністю хвороби до 5 років.

Застосувавши родонову воду та тіотриазолін при лікуванні хворих виявлено зменшення клінічної симптоматики хронічного холецисто-панкреатиту у 80% хворих з різними формами склероми та нормалізації тиску і ЕКГ картини у 65% пацієнтів із ІХС, гіпертонічною хворобою; значно покращились показники ЖЕЛ, пневмотохометрії у осіб з хронічним обструктивним бронхітом. Так ЖЕЛ в середньому складає 74,9 ± 1,8% до лікування та 80,1 ± 1,7% (Р < 0,05) після лікування. Об'єм форсованого видиху (ОФВ) з 71,4 ± 2,1% підвищувався до 76,4 ± 1,8% (Р < 0,05), практично у всіх хворих зменшена хвилинна вентиляція легень (ХВЛ) 44,3 ± 1,9% та показник швидкості руху повітря (ПШРП) 14,4 ± 0,5% підвищувались до 53,4 ± 1,7% (Р < 0,05) та 19,9 ± 1,5% (Р < 0,05) відповідно. Показники пневмотохометрії (ПТМ) були також зниженні до 62 - 65% і покращились до 75 ± 1,6% (Р < 0,05) У хворих контрольної групи показники функції зовнішнього дихання змінювались незначно.

Слід відмітити, що вище перераховані позитивні зміни спостерігались в більшій мірі при застосуванні радонової води та тіотриазоліну у віддаленому періоді.

Висіваємість клебсієли склероми після проведеного запропонованого комплексного лікування знижується із 25% до 6% (Р< 0,05), а у хворих які отримували традиційне лікування з 25% до 18% (Р< 0,05). Можливо такі зміни є результатом активації факторів специфічного та неспецифічного імунітету при дії радону та тіотриазоліну.

Після проведеного комплексного лікування з використанням інгаляцій та промивань радоновою водою та парентерального введення тіотриазоліну спостерігається нормалізація показників функціонального стану слизової оболонки дихальних шляхів. Так у хворих з переважно атрофічною формою склероми ЕРС піднялась з 9,49 ± 0,78 мв до 12,55 ± 0,82 мв / Р <0,01 /, а у хворих з переважанням рубцевих і інфільтративних процесів в дихальних шляхах ЕРС також підвищилась з 9,51 ± 0,86 мв до 11,47± 0,85 мв, і з 10,75 ± 0,70 мв до 13,07 ± 0,86 мв, однак це підвищення статистично не достовірне /Р>0,05/.

Транспортна активність миготливого епітелію слизової оболонки глотки у хворих з переважно інфільтративною і рубцевою формами склероми значно понижена, а у хворих з переважанням атрофічних процесів в дихальних шляхах цей показник більш ніж в 3,5 рази понижений проти норми і складає 38,52+- 1,30 хв.

Використання радонової води та тіотриазоліну у комплексному лікуванні склероми призводить до нормалізації цього показника. Так у хворих з переважно інфільтративною формою склероми транспортна активність миготливого епітелію покращилась з 31,59 ± 2,29 хв. до 23,00 ± 1,77 хв. / Р < 0,01 /, у хворих з переважно рубцевою формою з 35,5 ± 1,38 хв. до 28,82 ± 1,91 хв. / Р< 0,01 /. Більш суттєва нормалізація цього показника була відмічена у хворих з переважанням атрофічних процесів в дихальних шляхах і досягла в середньому 26,84 ± 1,30 хв. проти 38,52 ± 1,30 хв. до лікування.

Після проведеного комплексного лікування з використанням радонової води та тіотриазоліну спостерігається деяка нормалізація клітинних елементів в мазках-відбитках.

Більш суттєва нормалізація цього показника була відмічена у хворих з переважно атрофічною формою склероми і складала 17,89 ± 1,27 проти 23,36 ± 1,92 до лікування /Р < 0,05/.

Основним критерієм ефективності проведеного лікування є віддалені результати. Нами вивчені показники функціонального стану слизової оболонки дихальних шляхів у хворих на склерому через один рік після проведеного комплексного лікування з використанням інгаляцій радонової води та тіотриазоліну системно. В результаті отриманих даних можна стверджувати , що через 1 рік після проведеного першого курсу лікування показники функціонального стану слизової оболонки глотки незначно знизились порівняно з тими, які спостерігались по закінченню першого курсу лікування, але були більш високі, ніж початкові - до початку 1-го курсу лікування .

Так при поступленні на повторний курс лікування ЕРС слизової оболонки глотки складала 11,74 ± 1,02 мв, ТАЕ - 27,10 ± 0,97 хв., кількість клітинних елементів - 17,50 ± 3,25; і відповідно 9,52 ± 1,00 мв, 33,77 ±2,16 хв., 22,00 ± 5,63 - при поступленні на 1-й курс лікування цих же хворих.

Після проведеного повторного курсу лікування ЕРС піднялась з 11,74 +- 1,02 мв до 15,17 ± 1,13 мв / Р 0,05 /, ТАЕ покращилась з 27,10 ± 0,97 хв. до 22,80 ± 0,97 хв. / Р 0,05 /, кількість клітинних елементів в мазках-відбитках зменшилась з 17,50 ± 3,25 до 12,80±3,03/Р 0,05/.

Необхідно відмітити, що показники функціонального стану слизової оболонки у оглянутих хворих покращились не тільки в порівнянні з тими, які були до початку ІІ-го курсу, але й з результатами отриманими після 1-го курсу лікування.

На основі аналізу найближчих і віддалених результатів можна зробити висновок, що з кожним послідуючим курсом комплексного лікування хворих на склерому з використанням інгаляцій радоновою водою покращується функціональний стан слизової оболонки дихальних шляхів.

Базуючись на змінах в показниках місцевого та системного імунітету при склеромі, як важливого фактору імунопатогенезу захворювання, вважали доцільним відслідкувати характер відхилень в стані імунної системи хворих після проведеного лікування.

Після проведеного комплексного лікування з включенням тіотриазоліну і радонової води кількість CD2+ клітин відновлювалась до нижніх меж норми, як при інфільтративній так і при атрофічній формах склероми. В той же час в групі порівняння зберігалася тенденція до відновлення рівня Т- лімфоцитів, проте ці дані виглядали недостовірними.

Як було встановлено кількість CD 16+ клітин (природні цитотоксичні клітини ) також було достовірно нижчим у хворих на склерому, а кількість CD 14+ клітин ( моноцити ) в крові хворих різними формами склероми мало вектор змін у бік збільшення їх вмісту.

Функціональна активність Т - лімфоцитів у хворих обома формами склероми достовірно знижена в порівнянні з контролем, і після проведеного лікування достовірно поліпшувалася, особливо після комплексної терапії з радоновою водою та тіотриазоліном.

В результаті досліджень фагоцитарної активності клітин крові хворих на склерому не було виявлено істотних відхилень в рівні фагоцитарного показника ( кількість клітин, що беруть участь у фагоцитозі), проте активність фагоцитозу у хворих на склерому була знижена (фагоцитарний індекс - кількість тест-частинок, захоплене однією клітиною, що фагоцитує), що свідчить про функціональну недостатність фагоцитів крові у хворих на склерому, причому незалежно від форми захворювання. Застосування тіотриазоліну з радоновою водою відновлювало активність фагоцитозу частинок інертного матеріалу (латекс ) ефективніше, ніж проведення стандартної, базової терапії.

Як при комплексній, так і при стандартній терапії відмічалась нормалізація вмісту імуноглобулінів класів А і М, що може свідчити про позитивний вплив терапії на продукцію білків і зниження рівня первинного антигенного навантаження, обумовленого як специфічними антигенами, так і іншими продуктами мікроорганізмів.

На сьогодні існує думка, що регулятори поліпептидно-білкової природи (цитокіни ) можуть відображати напруженість як імунних реакцій, так і запального процесу в цілому (А.С. Симбірцев,2002 ). Отримані в ході імунологічних обстежень хворих на склерому, що повторно поступили у відділення, дані свідчать про те що в порівнянні з контролем в сироватці крові пацієнтів в обох групах має місце зниження концентрації IFN-Y і інтерлейкіна-1. У групі хворих на склерому з атрофічною формою виявлено достовірне зниження ІЛ-8. Вміст протизапального ІЛ-10 мало відрізнявся від контрольних значень.

Зниження рівня прозапальних цитокінів, що грають важливу роль в забезпеченні захисної реакції у вигляді запалення, що включають фактори вродженого імунітету (фагоцитоз і природний клітинний кіллінг), свідчить про функціональну недостатність клітин-продуцентів цих медіаторів (А.С. Симбірцев,2004). Виявлені відхилення у вмісті гамма-інтерферону як основного антивірусного фактора і активатора клітинних реакцій імунітету доповнюють ці дані і підтверджують попередні результати загальноімунологічних досліджень про те, що у хворих на склерому розвивається стан «цитокінової» гіпоергії. Застосування різних варіантів терапії склероми в інфільтративній формі (С1) супроводжувалося відновленням рівня ІЛ-1 при обох схемах лікування, ІЛ-8 тільки при комплексному лікуванні з включенням тіотриазоліну і радонової води місцево ( А- варіант), і гамма-інтерферону (ІФГ) тільки в основній групі. У даної групи хворих не виявлений вплив проведеного лікування на концентрацію в крові протизапального інтерлейкіна-10.

У хворих групи С2 (атрофічна форма склероми ) виявлялося відновлення рівня ІЛ-1 і ІФГ тільки при комплексному лікуванні із застосуванням тіотриазоліну та радонової води. Дані проведеної серії досліджень дозволяють припускати позитивний вплив тіотриазоліну і, можливо, локально радонової води на відновлення цитокінопродукуючої активності як Т-хелеперів 1, так і Т-хелеперів 2, тобто активації імунокомпетентних клітин, що знаходяться у хворих обома формами склероми в стані функціональної депресії.

Лікування хворих з інфільтративною формою склероми із застосуванням тіотриазоліну і радонової води ефективніше в плані подальшого збільшення вмісту секреторного імуноглобуліну А, як головного чинника антимікробного захисту, зниження його деградованої мономерної форми і прозапального імуноглобуліну G. Важливо відзначити, що атрофічна форма цього захворювання важче піддається стимулюючим відновним впливам тіотриазоліну, що, ймовірно, пов'язано з відсутністю повноцінного матеріального субстрата, якою є епітеліальні клітини слизової оболонки верхніх дихальних шляхів ( С.В. Рязанцев з співавт., 2005).

Концентрація в ротоглотковому секреті одного з продефензинів - лактоферину також знижена при обох формах склеромного процесу. Обидві схеми терапії позитивно впливали на відновлення концентрації цього захисного білка в змішаній слині, проте використання комплексного лікування із застосуванням радонової води та тіотриазоліну було ефективніше не тільки в середньому значенні рівня показника, але і частоти позитивних зрушень.

Таким чином, проведені імунологічні дослідження свідчать про позитивний вплив на імунну систему хворих на склерому комплексного лікування з включенням парентерального введення тіотриазоліну і місцевого застосування радонової води.

ВИСНОВКИ

В проведеному дослідженні представлені функціональні та клініко-імунологічні підтвердження змін системного, і особливо місцевого імунітету у хворих з різними формами склероми; експериментально та клініко-імунологічно обґрунтовано включення до комплексної терапії недуги радонової води та вітчизняного препарату з імуномодулюючою дією - тіотриазоліну, доведено ефективність цих засобів як при загальному так і при місцевому використанні.

1.У 70% обстежених хворих на склерому виявлене виражене зниження функціональних показників слизової оболонки дихальних шляхів таких як: електрорушійної сили, транспортної активності миготливого епітелію, підвищення злущування епітеліальних клітин.

2.У хворих на склерому виявлені відхилення від норми показників системного імунітету в 1,5-3 рази (Т-лімфоцити, активність ПЦК та фагоцитозу), а також значне зниження рівня секреторного IgA та лактоферину в ротоглотковому секреті.

3.Імунна недостатність реакцій місцевого та системного імунітету може виступати як провідний фактор в імунопатогенезі захворювання на склерому та бути підґрунтям для пошуку ефективних імунокорегуючих засобів.

4.Експериментальні дослідження на культурах клітин піднебінних мигдаликів хворих на хронічний тонзиліт та клітини крові хворих на склерому довели, що сумісне застосування радонової води та тіотриазоліну сприяє відновленню як фенотипічних так і функціональних характеристик тканинних і кров'яних імунокомпетентних клітин.

5.Експериментальні дослідження in vivo на модельованому імунодефіцитному стані тварин довели позитивний вплив сумісного застосування радонової води та тіотриазоліну на показники вродженого імунітету та відновлення протимікробного захисту.

6. Застосування радонової води та тіотриазоліну має позитивний вплив на імунологічний та функціональний стан не тільки слизової оболонки дихальних шляхів, а і всі патологічні процеси, що розвиваються в організмі хворих на склерому, та може оцінюватись як фактор патогенетичної терапії.

...