Клініко-патогенетичні особливості механізмів розвитку та прогресування хронічного простатиту, обґрунтування раціональної тактики лікування хворих

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна установа

„Інститут урології Академії медичних наук України”

КЛІНІКО-ПАТОГЕНЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МЕХАНІЗМІВ РОЗВИТКУ ТА ПРОГРЕСУВАННЯ ХРОНІЧНОГО ПРОСТАТИТУ, ОБГРУНТУВАННЯ РАЦІОНАЛЬНОЇ ТАКТИКИ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ

14. 01. 06 - урологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук

ЛИТВИНЕЦЬ ЄВГЕН АНТОНОВИЧ

Київ - 2010

Анотація

Литвинець Є.А. Клініко-патогенетичні особливості механізмів розвитку та прогресування хронічного простатиту, обґрунтування раціональної тактики лікування хворих. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.06 - урологія. Державна установа „Інститут урології АМН України”. Київ, 2010.

Дисертація присвячена вирішенню актуальної проблеми клінічної урології - розробці та обґрунтуванню диференційованого підходу до лікування хворих на різні форми хронічного простатиту на основі комплексного вивчення клінічних, біохімічних, імунологічних, інструментальних показників, патогенетичних ланок становлення та перебігу даного захворювання.

Подано результати дослідження клініко-функціональних характеристик різних форм хронічного простатиту. Виявлено активацію процесів ліпопероксидації та пригнічення антиоксидантного захисту, що відіграє важливу роль у процесах хронізації та прогресування ХП. Встановлені прояви ендотеліальної дисфункції, що визначаються порушенням локального кровоплину в передміхуровій залозі на тлі зростання рівня ендотеліну-1 у сироватці крові. Вивчена варіабельність серцевого ритму як показник балансу симпатичного та парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи у хворих з психопатологічними проявами.

Розроблено і апробовано схеми вибору методу лікування хворих на різні форми хронічного простатиту, що дає можливість підвищити клінічну ефективність лікування, досягти стійкої ремісії і збільшити частку хворих із позитивним лікувальним ефектом.

Ключові слова: хронічний простатит, перекисне окислення ліпідів, антиоксидантний захист, ендотеліальна дисфункція, комплексна терапія.

Аннотация

Литвинец Е.А. Клинико-патогенетические особенности механизмов развития и прогрессирования хронического простатита, обоснование рациональной тактики лечения больных. - Рукопись.

Диссертация на соискания ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14. 01. 06 - урология. Государственное учреждение «Институт урологии АМН Украины». Киев, 2010.

Работа посвящена актуальной проблеме клинической урологии - разработке и обоснованию дифференцированного подхода к лечению больных с разными формами хронического простатита на основании комплексного изучения клинических, биохимических, иммунологических, инструментальных показателей, патогенетических звеньев становления и развития данного заболевания.

Основу работы составили результаты обследования и лечения 510 больных с разными формы хронического простатита (ХП) и 36 здоровых мужчин в качестве контроля. Виделили формы ХП согласно классификации Национального института здоровья США (NIH, 1995) и сформировали группы больных с хроническим бактериальным простатитом (ХБП) (категория ІІ), с синдромом воспалительной хронической тазовой боли (СВХТБ) (категория ІІІА), с синдромом невоспалительной хронической тазовой боли (СНХТБ) (категория ІІІБ), асимптоматическим воспалительным простатитом (АЗП) (категория ІV). Также была сформирована группа больных с хроническим простатитом, у которых наблюдались психопатологические проявления.

Больных с соответствующей формою ХП случайным образом распределяли в подгруппы в зависимости от примененного лечения.

Диагноз был верифицирован на основании данных стандартных схем диагностики, оценки суммарного бала по IPSS, индекса оценки качества жизни, оценки общего состояния по сумме балов. А также были проведены специальные исследования по определению перекисного окисления липидов и антиоксидантной защиты. Функцию эндотелия оценивали за концентрацией в сыворотке крови эндотелина-1, который определяли с помощью иммуноферментных тест-систем. Кровоток и сосудодвигательную функцию эндотелия в предстательной железе анализировали путем проведения цветной ультразвуковой трансректальной ангиографии. Проведен анализ ряда показателей иммунограммы и интерлейкина-8 у больных с разными формами хронического простатита. Поданы результаты исследования клинико-функциональных характеристик разных форм хронического простатита.

Обнаружена активация процессов липопероксидации и угнетение антиоксидантной защиты, что играет важную роль в процессе хронизации и прогресса ХП. Самыми высокими эти показатели были у больных с СНХТБ (категория ІІІБ) и больных с СВХТБ (категория ІІІА).

Установлены проявления эндотелиальной дисфункции, которые определяются нарушением локального кровотока в предстательной железе по данным цветной ультразвуковой трансректальной ангиографии на фоне роста уровня эндотелина-1 в сыворотке крови. Наивысшие уровни эндотелина-1 зафиксированы у больных с СНХТБ (категория ІІІБ) и у больных с СВХТБ (категория ІІІА).

Также у больных ХП выявлено повышение концентрации интерлейкина-8 в сыворотке крови и эякуляте, причем в эякуляте этот показатель был значительно выше, чем в крови и зависел от варианта ХП. Более высокие показатели интерлейкина -8 в сыворотке крови и эякуляте наблюдались у больных с ХБП (категория ІІ) и больных СВХТБ (категория ІІІА).

Изучена вариабельность сердечного ритма как показатель баланса симпатического и парасимпатического отделов вегетативной нервной системы у больных с психопатологическими проявлениями. Оценку уровня реактивной и личностной тревожности у этой группы больных проводили за шкалой Ч.Д. Спилбергера и Ю.Л. Ханина. Степень депрессивных проявлений определяли при помощи шкалы депрессии Бека.

У этих пациентов виявлено изменения спектральных показателей вариабельности сердечного ритма, которые свидетельствуют о преобладании влияния парасимпатического отдела вегетативной нервной системы.

У 78% пациентов этой группы наблюдался астенический синдром, повышение уровня личностной и реактивной тревожности, снижение качества жизни.

Наиболее выраженный антибактериальный, противовоспалительный, мембраностабилизирующий эффект в лечении больных с хроническим бактериальным простатитом (категория ІІ) достигается при совместном применении ципрофлоксацина пролонгированного действия и простатофитонорма, что позволяет рекомендовать такую комбинацию препаратов в практической урологии.

Анализ результатов лечения больных с синдромом воспалительной хронической тазовой боли (категория ІІІА), показал, что самой результативной была терапия с использованием в комплексном лечении простамеда, тамсулозина и простотофитонорма, что позволяет обеспечить оптимальную коррекцию клинико-функциональных сдвигов и повысить эффективность лечения с получением позитивного лечебного эффекта в 86% случаев.

Наиболее выраженный эффект в лечении больных с синдромом невоспалительной хронической тазовой боли (категория ІІІБ) достигается при совместном применении тамсулозина, фитозбора простотофитонорм, билобила, микроклизм с эхинацеей пурпурной и витапроста. Наблюдаются как положительные изменения клинико-лабораторных показателей, состояния прооксидантно-антиоксидантной системы, так и возобновление эндотелиальной вазорегуляции за счет снижения содержания эндотелина-1. Данные показатели необходимо использовать в качестве маркеров определения активности патологического процесса в предстательной железе в динамике его развития и контроля за эффективностью проведенного лечения.

Высокая частота психопатологических проявлений, их влияние на качество жизни и ход основного заболевания позволяют утверждать, что в план диагностических и лечебных мероприятий у больных хроническим простатитом необходимо включать выявление и коррекцию этих проявлений. Лечение психопатологических проявлений нужно рассматривать как необходимую профилактическую меру, как неотъемлемую часть активной комплексной терапии и важное направление восстановительного лечения.

Использование в комплексном лечении больных с хроническим простатитом с психопатологическими проявлениями препаратов гелариум гиперикум и адаптола, будет способствовать повышению эффективности лечения данного контингента больных.

Разработано и апробировано схемы выбора метода лечения больных с разными формах хронического простатита, что дает возможность повысить клиническую эффективность лечения, достичь стойкой ремиссии и увеличить число больных с положительным лечебным эффектом.

Ключевые слова: хронический простатит, перекисное окисление липидов, антиоксидантная защита, эндотелиальная дисфункция, комплексная терапия.

хронічний простатит захворювання

Annotation

Litvinets Ye. A. The clinical and pathogenic special of the mechanism of the development and the progress of the chronic prostatitis, the substantiation of the rational of tactics of the treatment of patients.- Manuscript.

Dissertation is submitted for getting the scientific degree Doctor of Medical Sciences on speciality 14.01.06.- urology. SI “Institute of Urology, AMS of Ukraine». Kyiv, 2010.

The dissertation deals with the actual problem in clinical urology - to elaboration and the substantiation of the differential approach to the treatment of the patients for different forms of the chronic prostatitis. There were studied the clinical, biochemistry, immunological, instrumental index and the pathogenetical sections of the moves and the courses of these disease. The results of the researches of the clinical and functional characteristics of the different forms of the chronic prostatitis were showed. The activations of the processes on the Peroxide Oxidation of Lipids and the depression the Antioxidative properties in patients with the chronic prostatitis were discovered. That was very important role in the processes of the chronic and progress of the chronic prostatitis. The manifestation of the endothelial dysfunction and the disturbance of local bloodstream in prostata was the result of increasing of the level of Endotelini - 1 in the blood serum. The variability of heart rhythm as a indicator of balance of the sympathicus and parasympathicus nervous system was study in patients with the psychical manifestations. The schemes of choice of the method of treatment of the patients with the different forms of the chronic prostatitis were eleborated and tested. That was the possibility to improve the clinical effectiveness and to achieve the stable remission and to increase of the fraction of the patients with the positive clinical effects.

Key words: chronic prostatitis, the Peroxide Oxidation of Lipids, the Antioxidative properties, Endothelial dysfunction, complex therapy.

Перелік умовних скорочень

АОСЗ - антиоксидантний захист;

АЗП - асимптомний запальний простатит;

ВСР - варіабельність серцевого ритму;

ВНС - вегетативна нервова система;

ДС - діаметр судин;

ЕД - ендотеліальна дисфункція;

ЕТ - ендотелін;

ІЛ - інтерлейкін;

ІР - індекс резистентності;

КДК - кольорове доплерівське картування;

УЗД - ультразвукове дослідження;

ХП -хронічний простатит;

ХБП - хронічний бактеріальний простатит;

СЗХТБ - синдром запального хронічного тазового болю;

СНХТБ - синдром незапального хронічного тазового болю;

ОК - об'ємний кровотік;

ПІ - пульсаційний індекс;

МДА - малоновий диальдегід;

СГ - сульфгідрильні групи;

См - середня лінійна швидкість кровотоку;

Шд - діастолічна швидкість кровотоку;

Шп - пікова швидкість кровотоку;

ЩСС - щільність судинного сплетення;

Q_max - максимальна об'ємна швидкість сечовипускання;

Q_{ave -} середня об'ємна швидкість сечовипускання;

IPSS - оцінки симптомів при захворюваннях передміхурової залози;

L - індекс оцінки якості життя;

S+L - оцінка загального стану по сумі балів.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Хронічний простатит (ХП) є одним із найпоширеніших захворювань у чоловіків репродуктивного віку. Згідно даних більшості фахівців, на хронічний простатит страждає близько 30-45% чоловіків (Возіанов О.Ф., Люлько О.В., 2001; Дзюрак В.С., Сапсай В.І., 2003; Neikel J.C., 2000). Протягом останніх років відзначається збільшення виявлень хронічного простатиту, що пов'язано із зростанням захворюваності різними видами уретриту, епідидимоорхіту, зниженням імунореактивності організму, впливом шкідливих факторів зовнішнього середовища (Сайдакова Н.О., Старцева Л.М., Кравчук Н.Г., 2005; Пасєчніков С.П., Нікітін О.Д., 2004). Зараз простатит все частіше виявляється у літніх чоловіків, включаючи його поєднання з доброякісною гіперплазією передміхурової залози (Пепенін В.Р., Спірідоненко В.В., 2004; Лесовой В.Н., Аркатов А.В., 2007; Дзюрак В.С., Сапсай В.І., 2003). На сьогодні вважають, що лише 5-10% випадків хронічного простатиту мають бактеріальну природу, біля 60-65% - це небактеріальні простатити і 30-35% - простатодинії (Горпинченко І.І., Гурженко Ю.М., 2005). Втім, незважаючи на таку поширеність, діагностика хронічного простатиту представляє певні труднощі, так як в більшості випадків навіть значні морфологічні зміни в передміхуровій залозі можуть протікати клінічно безсимптомно.

Дослідження ряду авторів свідчать, що у більшості хворих на ХП формуються різні форми неврозу і неврозоподібного стану (Кришталь В. В., Григорян С. Р., 2002). За літературними даними близько 70 % хворих на ХП мають різні психо-невротичні розлади, зокрема: астенічний, іпохондричний, астенодепресивний та інші синдроми. Особливо важливо, що поява соматично детермінованих порушень психічного статусу може призводити до розвитку синдрому нав'язливого стану, а часті загострення захворювання - до формування іпохондричної особистості. Кочетов А.Г., Голубчиков В.А. (2003) виявляли вегетативні порушення у 71 % хворих ХП. Вищенаведені дані вказують на необхідність індивідуалізованого підходу до кожного конкретного пацієнта, з урахуванням всіх аспектів оцінки вегетативного та психологічного стану особи, а також використання принципів медичної етики та деонтології (Горпинченко І.І., Соколова М.Н., 2005).

Лікування при хронічному простатиті багато в чому залежить від ступеня вираженості захворювання, його тривалості, приєднання порушень статевих функцій. Проте, не дивлячись на значний розвиток сучасних медикаментозних технологій, ефективність лікування ХП на сьогодні залишається доволі низькою. Відновити функцію передміхурової залози дуже важко. У пацієнтів молодого віку існує ризик розвитку еректильної дисфункції, порушень репродуктивної функції (Горпинченко І.І., Гурженко Ю.М., 2005; Щеплев П.А., 2005; Ухаль М.І., Ухаль Є.М., 2006). Є дані про те, що у хворих хронічним простатитом формується вторинний імунодефіцит, що значно утруднює терапію та ускладнює прогноз (Драннік Г.М., Порошина Т.В., 2007).

За таких умов, назріла необхідність більш тонкої та детальної оцінки тяжкості симптоматики у пацієнтів з ХП, а також об'єктивізації її, надання їй кількісного вираження.

Все це виправдовує вивчення клініко-патогенетичних особливостей та пошук нових методів лікування даного захворювання.

Сучасні погляди на розвиток ХП є неоднозначними, існує ряд дискусійних позицій, які потребують подальшого глибокого вивчення з використанням новітніх методичних підходів. Не менш дискусійними залишаються питання лікування хворих і застосування медикаментозних засобів із різними механізмами лікувальної дії.

Таким чином, ХП на сьогоднішній день необхідно вважати захворюванням із складним патогенезом та поліморфною клінічною картиною, сутність клінічних проявів якого та можливість їх адекватної корекції буде наповнюватись новим змістом в міру розширення спектру методів верифікації даної патології та впровадження нових лікувальних технологій.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота виконана згідно плану науково-дослідних робіт ДВНЗ ”Івано-Франківський національний медичний університет” і є фрагментом комплексної НДР кафедри урології на тему ”Фітотерапія в лікуванні захворювань передміхурової залози (хронічний простатит, доброякісна гіперплазія” (№ держреєстрації 0104U000024). Дисертант - відповідальний виконавець роботи.

Мета дослідження: розробка концепції диференційованого підходу до лікування хворих на різні форми хронічного простатиту на основі комплексного визначення клінічних, біохімічних, імунологічних, інструментальних показників, клініко-патогенетичних ланок становлення та перебігу захворювання.

Завдання роботи:

Вивчити клінічні прояви, лабораторні показники, дані ультразвукового дослідження та кольорової ультразвукової трасректальної ангіографії і урофлоуметрії у хворих на хронічний простатит та провести їх порівняльний аналіз в залежності від різних форм захворювання.

Оцінити показники перекисного окислення ліпідів та антиоксидантного захисту у даної категорії хворих і обґрунтувати необхідність використання антиоксидантів при лікуванні.

Вивчити стан ендотелію судин у хворих на різні види хронічного простатиту та запропонувати засоби корекції ендотеліальної дисфункції.

Провести дослідження і аналіз ряду показників імунограми та інтерлейкіну-8 у хворих з різними формами хронічного простатиту.

Здійснити порівняльний аналіз даних клініко-лабораторного, імунологічного, доплерографічного та урофлоуметричного обстеження в динаміці лікування хворих на різні форми хронічного простатиту.

Дослідити ефективність розробленого фітозбору простатофітонорм при лікуванні хворих на різні форми хронічного простатиту.

Комплексно оцінити психопатологічні прояви у хворих на хронічний простатит та проаналізувати ефективність запропонованого лікування.

Обґрунтувати та розробити концептуальну модель лікування хворих на хронічний простатит з урахуванням його форми.

Об'єкт дослідження: хворі на різні форми хронічного простатиту.

Предмет дослідження: різні форми хронічного простатиту, клініко-патогенетичні ланки становлення та перебігу, диференційований підхід до лікування.

Методи дослідження: клінічні; лабораторні: мікробіологічні, імунологічні, біохімічні; імуноферментні; інструментальні: ультразвукове дослідження та кольорова ультразвукова трансректальна ангіографія, урофлоуметрія, варіабельність серцевого ритму; статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів.

Вперше у хворих на хронічний бактеріальний простатит, синдром запального хронічного тазового болю, синдром незапального хронічного тазового болю, асимптомний запальний простатит виявлено анти-прооксидантний дисбаланс, який обумовлений активацією процесів ліпопероксидації та пригнічення антиоксидантного захисту, що сприяє хронізації та прогресуванню даної патології.

Вперше встановлено патогенетичну роль ендотеліальної дисфункції в ґенезі клінічного прогресування різних форм ХП. Доведено, що максимального вираження прояви ендотеліальної дисфункції набувають у пацієнтів з синдромом незапального хронічного тазового болю та з синдромом запального хронічного тазового болю.

У хворих на ХП за допомогою кольорової трансректальної ультразвукової ангіографії виявлено порушення кровопостачання передміхурової залози. Встановлено максимально виражені порушення кровопостачання та ішемізацію залози у хворих з синдромом незапального хронічного тазового болю та з синдромом запального хронічного тазового болю.

Розроблено фітозбір простатофітонорм та доведена його ефективність при лікуванні хворих на ХП.

Вперше обґрунтована можливість застосування препарату білобіл та мікроклізм з ехінацеєю пурпуровою і доведена їх ефективність у лікуванні хворих з синдромом незапального хронічного тазового болю.

Доведено, що комплексне лікування хворих з синдромом запального хронічного тазового болю з включенням в комплекс лікування препарату канефрон Н, покращує його ефективність.

Вперше на основі поглибленого аналізу стану нейровегетативного фону і вегетативного гомеостазу й вегетативного забезпечення у хворих на ХП з психопатологічними проявами встановлено переважання впливу парасимпатичної частини вегетативної нервової системи. Доведена ефективність та безпечність застосування препаратів адаптол та геларіум гіперикум для корекції виявлених психопатологічних проявів.

Патогенетично обґрунтовано і доведено ефективність диференційованого підходу до лікування хворих на ХП в залежності від його форми.

Практичне значення одержаних результатів.

Визначена достатня інформативність та діагностично-прогностичне значення запропонованого комплексного обстеження хворих на хронічний простатит, яке включає всебічне клінічне та лабораторне обстеження, кольорову ультразвукову трансректальну ангіографію, урофлоуметрію та спеціальні дослідження по визначенню перекисного окислення ліпідів і антиоксидантного захисту, стану імунної системи, зокрема визначення інтерлейкіну - 8.

Доведена доцільність впровадження в практичну медицину визначення секреторної та судиннорухової функції ендотелію для верифікації наявності та ступеня вираженості ендотеліальної дисфункції у даної категорії хворих.

Результати відповідних комплексних досліджень дозволять дати об'єктивну оцінку розвитку і характеру направленості патологічного процесу та проводити своєчасну корекцію виявлених порушень.

Запропоновано схему-алгоритм дослідження секрету передміхурової залози хворих для встановлення форми хронічного простатиту.

Розроблено та апробовано диференційовані схеми комплексного лікування хворих на різні форми хронічного простатиту, що дозволяє досягти стійкої ремісії захворювання та усунути психопатологічні розлади.

Результати дисертаційного дослідження впроваджені в роботу урологічних відділень обласної, центральної міської, 1-ї міської клінічних лікарень міста Івано-Франківська, поліклініки ПП “Медсервіс”, урологічних відділень Коломийської та Калуської районних лікарень, педагогічного процесу кафедри урології Івано-Франківського національного медичного університету.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним завершеним науковим дослідженням. Ідея роботи запропонована автором. Здобувач самостійно зібрав і проаналізував наукову літературу, патентну інформацію, сформулював мету і задачі, визначив програму наукових досліджень. Автором проведено відбір, обстеження, лікування хворих на різні форми ХП зі спостереженням в динаміці. Імунологічні, біохімічні, бактеріологічні дослідження проведені спільно із спеціалістами відповідного профілю. Дисертантом обґрунтовано призначення обраних для дослідження медикаментозних препаратів, розроблено схеми їх комплексного застосування і проведено контроль за процесом та ефективністю лікування. Надруковані роботи та доповіді на конференціях та з'їздах підтверджують особистий внесок здобувача в отриманні та узагальненні результатів, що представлені в дисертації. Аналіз отриманих положень і висновків проведені автором спільно з науковим консультантом.

Апробація результатів дисертації.

Основні положення та результати роботи викладені й обговорені на засіданнях Асоціації, та переривчастих курсах урологів Івано-Франківської області (2004, 2005, 2006, 2007, 2008, 2009 рр.), І з'їзді сексологів та андрологів України (Київ, 2004), науково-практичних конференціях „Актуальні питання урології” (Чернівці 2003, 2006, 2008), Всеукраїнській науково-практичній конференції урологів „Симптомы нижних мочевых путей” (Харків, 2007), науково-практичних конференціях сексологів та андрологів України (Київ, 2006, 2007), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Інфекції в практиці клініциста. Антибактеріальна та антивірусна терапія на догоспітальному та госпітальному етапах” (Харків, 2008), ХІІ Конгресі світової федерації українських лікарських товариств (Івано-Франківськ, 2008), ІІ з'їзді сексологів та андрологів України (Київ, 2009), науково-практичних конференціях урологів „Малоінвазивні технології в урології” (Яремче, 2007, 2009), Міжнародному Конгресі по андрології (Росія, Сочі, 2009).

Публікації. Наукові результати, отримані автором і викладені в дисертаційній роботі, повністю відображені у 76 опублікованих наукових працях, в тому числі у 1 монографії, в 41 статті, надрукованій у наукових фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України, 19 статтях в журналах та збірниках (2 - англійською мовою), 3 патентах, 11 тезах доповідей, 1 інформаційному листі.

2. Основний зміст роботи

Матеріали і методи дослідження. В основу дослідження покладено обстеження і лікування 510 хворих на різні форми ХП та 36 здорових чоловіків у якості контролю.

Дослідження складалось із двох етапів. На першому етапі за результатами обстеження виділяли форми ХП згідно класифікації Національного інституту здоров'я США (NIH, 1995) і формували групи хворих: з хронічним бактеріальним простатитом (ХБП) (категорія ІІ) - 117 пацієнтів; з синдромом запального хронічного тазового болю (СЗХТБ) (категорія ІІІА) - 154 пацієнти; із синдромом незапального хронічного тазового болю (СНХТБ) (категорія ІІІБ) -117 пацієнтів; асимптомним запальним простатитом (АЗП) (категорія ІV) - 38 пацієнтів. Також сформована окрема група (84 пацієнти) з хронічним простатитом, у яких спостерігались психопатологічні прояви. На другому етапі хворих з відповідною формою ХП випадковим чином розподіляли в підгрупи в залежності від застосованого лікування. Було сформовано наступні підгрупи хворих. При ХБП (кат. ІІ) - 4 підгрупи: І підгрупа (28 хворих) отримувала стандартну терапію, ІІ підгрупа (30 пацієнтів), які з антибактеріальною метою отримували антибіотик фторхінолонового ряду - ципрофлоксацин з пролонгованим вивільненням активної речовини (цифран ОД) в дозі 1000 мг 1 раз на добу 25 днів, ІІІ підгрупа (29 хворих), в комплекс лікування яких було включено ципрофлоксацин з пролонгованим вивільненням активної речовини та альфа1-адреноблокатор - тамсулозин в дозі 0,4 мг 1 раз на добу (1 місяць) і хворі четвертої підгрупи (30) отримували ципрофлоксацин з пролонгованим вивільненням активної речовини і розроблений нами настій фітозбору простатофітонорм. Лікування хворих з монохламідійною інфекцією та мікстхламідійною урогенітальною інфекцією проводили шляхом призначення комбінованої схеми антибіотикотерапії з застосуванням азитроміцину по запропонованій нами схемі: 1 г на прийом на першу добу, 500 мг на другу і третю добу та 1 г на восьму та п'ятнадцяту добу всередину - всього 4 г на курс. Хворим, у яких було виявлено комбіновану хламідійно-трихомонадну інфекцію, спочатку призначали протитрихомонадний препарат орнідазол по 0,5 г 2 рази на добу на протязі 10-ти днів, а потім запропоновану схему протихламідійної терапії.

При СЗХТБ (кат. ІІІА) - 4 підгрупи: І-а підгрупа (29 хворих) отримувала стандартну терапію, ІІ-а підгрупа (29 пацієнтів) отримувала препарат простамед по 2 таб. 3 рази на добу 1місяць, ІІІ-я підгрупа (30 хворих) отримували простамед та альфа1-адреноблокатор тамсулозин в дозі 0,4 мг 1 раз на добу (1 місяць) і ІV-а підгрупа (30 пацієнтів) отримувала простамед + тамсулозин + настій фітозбору простатофітонорм. Також була сформована група (36 пацієнтів), які приймали в комплексній терапії препарат канефрон Н по 50 крапель або 2 драже тричі на день упродовж місяця.

При СНХТБ (кат. ІІІБ) - 4 підгрупи: І-а підгрупа (28 хворих) отримувала стандартну терапію, ІІ-а підгрупа (29 пацієнтів) - тамсулозин в дозі 0,4 мг 1 раз на добу на протязі місяця, ІІІ-я підгрупа (30 хворих) - тамсулозин і настій простатофітонорму і ІV-а підгрупа (30 пацієнтів) - тамсулозин, настій простатофітонорму + препарат білобіл і міроклізми з ехінацеєю пурпуровою - одна мікроклізма на ніч через день №15 та свічки вітапрост через день на ніч № 15.

При АЗП (кат. ІV) терапію проводили індивідуально з врахуванням виявлених патологічних змін та призначення препарату канефрон Н по 50 крапель або 2 драже тричі на день упродовж місяця. Патогенетична терапія хворих на асимптомний запальний простатит включала заходи, направлені на усунення проявів конгестії в малому тазу, покращення відтоку застійного секрету з передміхурової залози, покращення мікроциркуляції в залозі, а також на нормалізацію сперматогенезу хворим, у яких він був порушений.

Хворих з ХП, у яких було виявлено психопатологічні прояви, методом випадкової вибірки було розділено на 3 групи: І підгрупа (25 пацієнти) отримувала стандартну терапію, ІІ підгрупа (29 хворих) - препарат геларіум гіперикум (компанії „Біоноріка АГ”, Німеччина) в рекомендованому виробником дозуванні - по 1 драже 3 рази на добу 1 місяць і ІІІ підгрупа (30 пацієнтів) - препарат адаптол (фірми „Олайнфарм”) по 300 мг два рази на добу 1 місяць.

Схемою обстеження передбачалось вивчення анамнестичних даних, характеристики скарг та об'єктивного дослідження кожного хворого. Ці дані були впорядковано занесені до “Карти обстеження хворого”, в якій згідно з окремими розділами була представлена картина хвороби - від анамнестичних даних і скарг до результатів клінічного, лабораторного та додаткових методів обстеження на початку та після проведеного лікування. Невід'ємною частиною фізикального обстеження було пальцеве ректальне дослідження передміхурової залози, яке проводилось за загальноприйнятою методикою. Також проводилось бактеріоскопічне та бактеріологічне дослідження виділень з сечівника (шкребків) та секрету передміхурової залози. Бактеріологічні дослідження були спрямовані на виявлення мікрофлори та її чутливості до антибактеріальних препаратів. Для посіву брали секрет передміхурової залози або середню порцію сечі після її масажу. Дослідження на наявність збудників інфекцій, що передаються статевим шляхом проводили за допомогою полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). Досліджували виділення з сечівника та секрет передміхурової залози.

Вивчення стану вільнорадикального окислення ліпідів, а також його значення в перебігу основних патогенетичних ланок ХП проводили за показниками вмісту кінцевого продукту ПОЛ - малонового диальдегіду (МДА) в сироватці крові за методикою Р.А. Тимирбулатова і Є.М. Селезньова (1981). Активність антиоксидантної системи організму оцінювали за динамікою головних металовмісних ферментів: насиченості трансферину сироватки крові залізом та активності церулоплазміну за методикою Г.О. Бабенка (1968), а також вмісту загальних, залишкових і білкових сульфгідрильних груп у плазмі крові за методом В.Ф. Фоломеєва (1981).

Розвиток ендотеліальної дисфункції виявляли за динамікою концентрації ендотеліну-1 за допомогою набору реагентів Peninsula Laboratories, Inc., (USA) з використанням твердофазного імуноферментного методу.

Вміст інтерлейкіну-8 в сироватці крові та еякуляті визначали за допомогою імуноферментного методу, використовуючи тест-системи IL-8 ELISA kit (Франція).

Ультразвукове дослідження та кольорова ультразвукова трансректальна ангіографія проводилось на апараті SIEMENS SONOLINE G 60 S з ректальним датчиком 5-10 МГц.

Урофлоуметричне дослідження проводили на комп'ютеризованому діагностичному комплексі «МБН- урофлоуаналізатор», Росія.

У хворих, в яких були виявлені психопатологічні прояви, оцінку рівня реактивної та особистісної тривожності проводили за шкалою Ч.Д. Спілбергера та Ю.Л. Ханіна. Ступінь депресивних проявів визначали за допомогою шкали депресії Бека (BDI).

Варіабельність ритму серця (ВСР) вивчали на апараті ''Електрокард'', який входить до автоматизованого діагностичного комплексу, ''Метекол'' (Україна).

Статистичну обробку результатів дослідження проводили за допомогою комп'ютерної програми “Exel”, що входить до складу пакету Microsoft Office 97 з обрахунком наступних показників: середньої арифметичної величини - М; стандартного відхилення від середньої арифметичної величини - m; t - критерію Стьюдента; коефіцієнта достовірності - р. Відмінність вважали достовірною при р<0,05. Також проводили кореляційний аналіз з обрахунком коефіцієнта кореляції Пірсона - r. Кореляцію між двома варіантами вважали достовірною при рівні вірогідності р<0,05.

Результати власних досліджень та їх обговорення.

При оцінці суб'єктивної симптоматики по сумарному балу по ІPSS, індексу оцінки якості життя L та оцінці загального стану по сумі балів S+L у хворих категорії ІІ (ХБП), категорії ІІІА (СЗХТБ) і ІІІ Б (СНТБ) виявлено тяжкий ступінь захворювання, а у хворих категорії ІV (АЗП) - легкий ступінь.

При дослідженні секрету передміхурової залози найбільшу кількість лейкоцитів (в полі зору) зафіксовано у хворих на хронічний бактеріальний простатит (78,1±4,6), дещо менша кількість лейкоцитів була у хворих із синдромом запального хронічного тазового болю (57,3±4,1), значно підвищену кількість лейкоцитів виявлено у хворих на асимптомний запальний простатит (56,8±4,2) (р<0,05) і в межах норми вона була у хворих із синдромом незапального тазового болю.

Результати бактеріологічних досліджень секрету передміхурової залози показали, що бактерії визначались у 100,0% хворих на хронічний бактеріальний простатит. Високий ступінь (110⁵ і більше бактерій) виявлено у 26,83%, граничний ступінь (110⁴ бактерій) - у 31,1%, низький ступінь (менше 110⁴ бактерій) визначено у 42,1% хворих. Аналіз видового спектру бактерій дозволив встановити, що серед виділених штамів мікроорганізмів найчастішим збудником була Escherichia coli (44,19%). Інші мікроорганізми за частотою виділення розподілились таким чином: Staphylococcus epidermidis (18,6%), Staphylococcus aureus (15,1%), Proteus vulgaris (11,6%), Enterobacter (8,1%) та Pseudomonas aeruginosa (2,3%).

При вивченні чутливості мікроорганізмів до антибіотиків високу ефективність щодо всіх мікроорганізмів зареєстровано у фторхінолонів. При цьому чутливість до ципрофлоксацину становила 96,2%, а до норфлоксацину - 84,3%.

Аналіз результатів обстеження хворих на різні форми ХП до лікування дозволив виявити наступні зміни в кожній з виділених груп спостереження. У хворих на ХП виявлено активацію процесів ліпопероксидації за рахунок підвищення МДА та дезадаптацію АОСЗ (підвищення активності церулоплазміну, зниження насиченості трансферину залізом, зменшення кількості сульфгідрильних груп білків та небілкових компонентів плазми крові). Встановлено підвищення концентрації МДА на 53,4% у співставленні з показниками групи практично здорових осіб, що свідчить про декомпенсацію захисних механізмів адаптації. Найвищий вміст МДА ми виявили при СНХТБ (кат. ІІІБ). Його концентрація в крові перевищувала норму на 63,7%. Зареєстровано значне збільшення МДА і у хворих з СЗХТБ (кат. ІІІА) на 61,8%. При ХБП (кат. ІІ) МДА був на 44,8% вищим від норми, а при АЗП (кат. ІV) на - 43,1%. Виявлені порушення ПОЛ свідчать про активну участь вільнорадикальних реакцій в розвитку, прогресуванні та підтриманні активності патологічного процесу при ХП. Таким чином, інтенсифікація ПОЛ в біологічних мембранах пацієнтів із ХП постає не тільки наслідком, але й важливою патогенетичною ланкою.

Враховуючи, що вазоконстрикція судин ще більше посилюється під дією продуктів ПОЛ, було вперше вивчено роль потужного ендогенного вазоконстриктора ендотеліну-1 (ЕТ-1) в патогенезі ХП. У хворих із усіма формами ХП ми виявили вірогідне підвищення рівня ЕТ-1 у сироватці крові (р<0,05), що свідчило на користь розвитку ендотеліальної дисфункції. Втім, значення показника ЕТ-1 залежало від варіанта перебігу захворювання. Найвищі його рівні констатовано у хворих СНХТБ (кат. ІІІБ), що склали (18,22±0,39) (пг/мл), та не тільки достовірно перевищували відповідний показник у здорових, але й такі у хворих із іншими клінічними формами ХП (р<0,05). Підвищення вмісту ЕТ-1 може поглиблювати прогресування ХП, викликаючи артеріоспазм, зниження швидкості кровотоку та ішемізацію паренхіми передміхурової залози. Тому зниження концентрації в крові ЕТ-1 сприятиме простатопротекторному ефекту.

Таким чином, ендотелій судин можна назвати органом-мішенню, який пошкоджується при ХП численними факторами (інфекційні, імунологічні, гемодинамічні), що відіграє важливу роль у розвитку та прогресуванні даного захворювання.

При кольоровій ультразвуковій трансректальній ангіографії у хворих на ХП спостерігалося збіднення судинного малюнку, його дезорганізація, значне зниження пікових лінійних швидкостей, щільності судинного сплетення, діаметру судин, об'ємного кровотоку в зв'язку з впливом на судини запального інфільтрату або ділянок застою. При цьому в центральній зоні передміхурової залози щільність судинного сплетення і середній діаметр судин був більший, ніж в периферичній зоні. Це вказує на неоднорідне зниження щільності судинного сплетення переважно в периферичній зоні і в гіпоехогенних ділянках (ділянки фіброзу). Периферична зона залози у хворих на ХП характеризувалася більш низькою васкуляризацією, ніж центральна зона. Найбільш виражені порушення кровопостачання спостерігалися у хворих з СНХТБ (кат. ІІІБ) та у хворих СЗХТБ (кат. ІІІА), менше вони були виражені у хворих з ХБП (кат. ІІ) і найменше у хворих з - АЗП (кат. ІV), що необхідно враховувати при лікуванні хворих.

Аналіз імунологічного статусу показав різнопланові зміни у хворих на різні форми ХП. Найбільш виражені зміни в імунограмі спостерігалися у хворих на ХБП, у яких мало місце значне підвищення рівня В-лімфоцитів, підвищення рівня Т-супресорів, зростання рівня Іg G та А. Найменш виражені зміни імунограми виявлені у хворих на АЗП (кат. ІV).

Концентрація інтерлейкіну-8 (ІЛ-8) в сироватці хворих на ХП визначалась в діапазоні від 0,247 до 3250 пкг/мл, тобто підвищеною в порівнянні з показниками у здорових чоловіків. Найвищі показники зафіксовано у хворих на ХБП (кат. ІІ) - (289,62,8) пкг/мл та з СЗХТБ (кат. ІІІ А) - (268,41,5) пкг/мл (р<0,05). Концентрація ІЛ-8 в еякуляті хворих на ХП була значно вищою в порівнянні з показниками у здорових чоловіків та з показниками в сироватці крові обстежених. І знову найвищий показник був у хворих на ХБП (кат. ІІ) - (2468,02,6) пкг/мл та СЗХТБ (кат. ІІІ А) - (2137,42,2) пкг/мл (р<0,05). Отже, у хворих на різні форми ХП концентрація ІЛ-8 в сироватці крові та еякуляті підвищена в порівнянні із здоровими чоловіками. Тому, вірогідне зростання концентрації ІЛ-8 у хворих на різні форми ХП в сироватці крові та еякуляті дозволяє рекомендувати визначення даного показника для встановлення ступеня активності хронічного запального процесу.

Аналізуючи дані урофлоуметрії у хворих на різні форми ХП, спостерігали достатньо високі показники максимальної об'ємної швидкості сечовипускання (Q_max) та середньої об'ємної швидкості сечовипускання (Q_ave), втім вони були значно нижчими, ніж у контрольній групі.

Згідно до програми дослідження хворі з різними формами ХП отримували традиційне та запропоноване нами комплексне лікування.

При оцінці динаміки клініко-лабораторних проявів у хворих на ХБП (кат. ІІ) в процесі лікування антибактеріальними препаратами: ципрофлоксацин з пролонгованим вивільненням активної речовини (цифран ОД), б-адреноблокатором - тамсулозином та розробленим нами фітозбором простатофітонорм в порівнянні з контрольною групою отримали наступні дані.

При оцінці динаміки суб'єктивної симптоматики під впливом лікування у всіх підгрупах пацієнтів відзначали позитивні зміни, але найкращі результати отримали у ІV-ій підгрупі. Так, сумарний бал по IPSS знизився з 24,2 до 2,2; індекс оцінки якості життя (L) з 4,1 до 1,2; оцінка загального стану по сумі балів (S+L) з 28,3 до 3,4 (р<0,05).

Зниження кількості лейкоцитів в секреті передміхурової залози під впливом лікування достовірно спостерігалося в усіх підгрупах хворих. При цьому повної нормалізації даного показника вдалося досягти тільки у пацієнтів ІV-ої підгрупи, в комплекс терапії яких було включено ципрофлоксацин з пролонгованим вивільненням активної речовини та фітозбір простатофітонорм (р<0,05).

В процесі лікування спостерігали зниження показника МДА в сироватці крові у всіх підгрупах хворих після проведеної терапії. Так, під впливом стандартної терапії рівень МДА достовірно зменшився на 9,5%, хоча залишався високим у порівнянні зі здоровими чоловіками (р<0,05). У пацієнтів, що приймали ципрофлоксацин з пролонгованим вивільненням активної речовини, показник знизився на 18,5%, ІІІ-ої підгрупи на 19,9%, а у хворих IV-ої підгрупи майже наблизився до норми. У хворих І-ої підгрупи після проведеного лікування виявлено збільшення насичення трансферину залізом на 14,8% та зниження активності церулоплазміну на 12,2% (р<0,05). Проведена базова терапія покращувала антиоксидантні властивості тимолових сполук. Так, кількість загальних сульфгідрильних груп зросла на 15,3% (р<0,05), залишкових на 17,8% (р<0,05) та білкових на 16,5% (р<0,05). При застосуванні ципрофлоксацину з пролонгованим вивільненням активної речовини відмічено достовірне відновлення антиоксидантної системи церулоплазмін-трансферин, зменшення активності церулоплазміну на 20,0% (р<0,05) та збільшення насичення трансферину залізом на 12,9% (р<0,05). Однак не відмічено нормалізації сульфгідрильних груп білків та небілкових компонентів крові в порівнянні з І-ою підгрупою хворих. У пацієнтів ІІІ-ої підгрупи отримані дані наближаються до показників ІІ-ої підгрупи. А у хворих IV-ої підгрупи встановлено як достовірне збільшення сульфгідрильних груп білків і небілкових компонентів плазми крові, так і зниження вмісту МДА в крові та покращення функції АОСЗ у порівнянні із І-ою підгрупою хворих. Отже, відсутність динаміки вмісту сульфгідрильних груп білків та небілкових компонентів сироватки крові дозволяє рекомендувати включати в комплекс терапії хворих на хронічний бактеріальний простатит препаратів із вираженими антиоксидантними властивостями.

Остаточні результати клінічної оцінки проведеного лікування дають підставу вважати, що терапія із включенням настою фітозбору простатофітонорм мала більш вагомий аспект у відновленні АОСЗ, що пов'язано із поліфункціональним характером дії біофлавоноїдів, які входять до складу даного препарату.

Встановлено, що у всіх підгрупах хворих після курсу лікування спостерігали помірне, але вірогідне зниження рівня ЕТ-1. В той же час, в жодній групі хворих досягти рівня ЕТ-1 здорових чоловіків не вдалось, хоча вираженість отриманого ефекту залежала від застосованого засобу. Так, у хворих, що в комплексі лікування отримували фітозбір простатофітонорм, було відмічено, найбільш суттєве, на 59,1%, зниження в крові ЕТ-1 відповідно з (16,76±2,68) пг/мл до (6,86±0,65) пг/мл (p<0,05). В той же час, у хворих І-ої та ІІ-ої підгруп, що ліковані як ципрофлоксацином з пролонгованим вивільненням активної речовини, так і стандартною терапією, мало місце помірне, відповідно на 12,7% і 24,8%, зниження даного показника (p<0,05).

Після проведеного лікування також спостерігали оптимізацію основних параметрів кольорової ультразвукової ангіографії. Мало місце помірне збільшення пікових лінійних швидкостей в судинах центральної зони передміхурової залози, збільшення діаметру судин і щільності судинного сплетення, особливо у пацієнтів ІV-ої підгрупи. Так, пікова швидкість кровотоку (ШП) у пацієнтів ІV-ої підгрупи збільшилась на 33,9%, а в І-ій підгрупі лише на 16%, у ІІ-ій - на 20% (p<0,05). Об'ємний кровотік (ОК) у ІV-ій підгрупі збільшився на 150%, а щільність судинного сплетення (ЩСС) на 7,9%, а в І-ій, і ІІ-ій підгрупах (ОК) не змінився, в ІІІ-ій підгрупі хворих збільшився на 50%. ЩСС у І-ій підгрупі збільшилась лише на 1,3%, у ІІ-ій підгрупі - на 2,6% В периферичних зонах передміхурової залози на фоні лікування також відмічається збільшення лінійних і середніх швидкостей, помірне збільшення діаметру судин, щільності судинного сплетення і значне збільшення об'ємного кровоточу, що було максимально виражено у пацієнтів ІV-ої підгрупи. Отримані результати вказують, що включення в комплекс лікування хворих на ХБП препарату простатофітонорм покращує кровопостачання передміхурової залози та мікроциркуляцію в самій залозі.

Позитивна динаміка під впливом лікування спостерігалася і за показниками ІЛ-8 в сироватці крові та еякуляті. Так рівень ІЛ-8 в сироватці пацієнтів І-ої підгрупи знизився на 24,6%, в ІІ-ій підгрупі на 38,8%, в ІІІ-ій підгрупі - на 40,2%. Найбільш повну корекцію на 62,8% вдалося отримати у пацієнтів ІV-ої підгрупи, в комплекс лікування яких було включено фітозбір простатофітонорм. В еякуляті пацієнтів І-ої підгрупи рівень ІЛ-8 знизився на 26,2%, у пацієнтів ІІ-ої підгрупи на 40,6%, в ІІІ-ій підгрупі - на 42,4% і у пацієнтів ІV-ої підгрупи вдалось отримати найкращі результати. Так, рівень ІЛ-8 знизився на 68,6% і наблизився до показників здорових чоловіків (p<0,05).

Таким чином, застосування у пацієнтів із ХБП на фоні базової терапії з антибактеріальною метою ципрофлоксацину з пролонгованим вивільненням активної речовини призводить до істотного регресу клінічних проявів захворювання, зниження вмісту МДА в крові та покращення функції АОСЗ. Однак відсутність динаміки вмісту сульфгідрильних груп білків та небілкових компонентів сироватки крові, що представляють неферметативну ланку АОСЗ, вимагає включення в комплекс лікування таких хворих препаратів з вираженими антиоксидантними властивостями. Використання в комплексній терапії ХБП ципрофлоксацину з пролонгованим вивільненням активної речовини та настою фітозбору простатофітонорм сприяє зниженню як клініко-лабораторних проявів захворювання, так і відновленню взаєморівноваги в прооксидантно-антиоксидантній системі, що пов'язано із високоефективним антибактеріальним та протизапальним впливом ципрофлоксацину пролонгованої дії, який підсилюється простатофітонормом, що володіє антиоксидантною, протизапальною дією, направленою на елімінацію бактерій і нейтралізацію продуктів запалення.

Отже, найбільш виражений антибактеріальний, протизапальний, мембраностабілізуючий ефект у лікуванні хворих на ХБП (кат. ІІ) досягається при поєднаному застосуванні ципрофлоксацину з пролонгованим вивільненням активної речовини та простатофітонорму, що дозволяє рекомендувати таку комбінацію препаратів у практичній урології.

Аналізуючи результати після проведеного лікування у хворих з СЗХТБ (кат. ІІІА) нами виявлені однонаправлені, але різної інтенсивності зміни показників окисно-відновних процесів в залежності від схеми лікування. Так в І-ій підгрупі концентрація малонового диальдигіду знизилась у 1,1 рази, у ІІ-ій підгрупі - в 1,2 рази, ІІІ-ій підгрупі - в 1,4 рази і у IV-ій підгрупі - у 1,5 рази. Аналіз активності металопротеїдів та їх динаміка під впливом базової терапії виявляє зростання антиоксидантної системи церулоплазмін-трансферин. У хворих ІІ-ої підгрупи, які отримували простамед, виявлено позитивний вплив і на АОСЗ. Так, спостерігали підвищення загальних сульфгідрильних груп на 27,7%, залишкових - на 43,1% та білкових - на 30,1%, а також зниження активності церулоплазміну в 1,3 рази та підвищення насиченості трансферину залізом в 1,1 рази в порівнянні з вихідним рівнем. Відновлення компонентів антиоксидантної системи за даними показниками відрізнялося від таких у І-ій клінічній підгрупі (р0,05), але вони все ж таки не прийшли до норми. Найкращі результати отримані у пацієнтів ІV-ої підгрупи, які отримували настій простатофітонорму, де зафіксовано зменшення активності церулоплазміну на 35,9% і збільшення насичення трансферину залізом на 27,5%, що наближається до норми (р0,05). Також виявлено достовірне збільшення вмісту сульфгідрильних груп білків і небілкових компонентів плазми крові, які теж наблизились до норми (р0,05).

Застосування базової терапії та простамеду сприяло покращенню лабораторних показників у хворих з СЗХТБ. Разом з тим, все ще залишався високим рівень активності ПОЛ у поєднанні із зниженням АОСЗ. Тому в даних хворих можливе подальше прогресування патологічного процесу після припинення терапії. Подібні показники отримано у пацієнтів ІІІ-ої підгрупи, до схеми лікування яких було включено альфа-адреноблокатор тамсулозин.

Також у всіх чотирьох підгрупах хворих після проведеного курсу лікування спостерігали вірогідне зниження рівня ЕТ-1, але в жодній групі не вдалось досягти рівня ЕТ-1 здорових чоловіків. Так, в І-ій та ІІ-ій підгрупі мало місце помірне, відповідно на 9,4% і 12,9%, зниження даного показника (p<0,05). У хворих ІІІ-ої підгрупи в процесі лікування концентрація ЕТ-1 в крові знизилась на 18,8%, (p<0,05). І у хворих ІV-ої підгрупи, в комплекс лікування яких було включено простатофітонорм, встановлено достовірне (на 51,8%) зниження в крові ЕТ-1 (p<0,05), відповідно з (17,92,7) пг/мл до (8,60,6) пг/мл.

Проводячи аналіз показників ІЛ-8 після проведеного лікування у хворих з СЗХТБ (кат. ІІІА), спостерігали позитивну динаміку даного показника в усіх підгрупах хворих. Так, у пацієнтів І-ої підгрупи даний показник в сироватці крові знизився на 21,4%, у пацієнтів ІІ-ої підгрупи - на 41,6%, в ІІІ-ій підгрупі - на 42,8% і у пацієнтів ІV-ої підгрупи - на 68,2% (p<0,05). Позитивна динаміка ІЛ-8 після проведеного лікування спостерігалась і в еякуляті хворих з СЗХТБ (кат. ІІІА). Але найкращі результати спостерігали у пацієнтів ІV-ої підгрупи. Так, ІЛ-8 після лікування в даній групі знизився на 70,1% з (2136,82,9) до (639,01,8) пг/мл (p<0,05), при цьому суттєво наблизився до такого у здорових.

Комплексне лікування хворих з СЗХТБ (кат. ІІІА) з включенням простамеду, тамсулозину та простатофітонорму призводить до скорочення термінів ліквідації клінічної симптоматики та позитивної динаміки лабораторних показників активності запального процесу в передміхуровій залозі за рахунок відновлення рівноваги між станом ПОЛ та АОСЗ.

Виходячи з отриманих даних можна зробити висновок, що найрезультативнішою була терапія хворих з СЗХТБ (кат. ІІІА) з використанням в комплексному лікуванні простамеду, тамсулозину та простотофітонорму.

Включення в комплекс лікування хворих з СЗХТБ (кат. ІІІА) препарату канефрон Н сприяє відновленню рівноваги між станом ПОЛ та АОСЗ та більш позитивно впливає на динаміку ендотеліальної дисфункції в порівнянні із лікуванням тільки стандартною терапією. Так, концентрація малонового диальдегіду у пацієнтів ІІ-ої групи, які приймали канефрон Н, знизилась на 28,8%, а у пацієнтів І-ої групи лише на 15,1%. Аналізуючи дані ендотеліальної дисфункції до і після лікування в І-ій та ІІ-ій групах, бачимо, що рівень ендотеліну-1 в сироватці крові хворих І-ої групи зменшився під впливом лікування лише на 9,4%, а в пацієнтів ІІ-ої групи, які приймали канефрон Н, на - 39,5%.

...