Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я україни

кримський державний медичний університет

ім. с.і. георгієвського

УДК 611.316.5:615.217.2

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук

Структурна організація великих слинних залоз за умов стимуляції симпатичного та парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи

14.03.09 - гістологія, цитологія, ембріологія

Єрошенко Галина Анатоліївна

Сімферополь - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Вищому державному навчальному закладі України «Українська медична стоматологічна академія» МОЗ України (м. Полтава).

Науковий консультант:

доктор медичних наук, професор Костиленко Юрій Петрович, ВДНЗ України «Українська медична стоматологічна академія» МОЗ України, професор кафедри анатомії людини.

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Корольов Віталій Олександрович, Кримський державний медичний університет ім. С.І. Георгієвського МОЗ України, професор кафедри медичної біології;

доктор медичних наук, професор Волков Костянтин Степанович, Тернопільський державний медичний університет ім.. І.Я. Горбачевського МОЗ України, завідувач кафедри гістології, цитології, ембріології;

доктор медичних наук, професор Масловський Сергій Юрійович, Харківський національний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри гістології, цитології, ембріології.

Захист відбудеться 07.04.2010 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради д 52.600.02 при кримському державному медичному університеті ім. с.і. георгієвського МОЗ України (95006, АР Крим, м. Сімферополь, бульвар Леніна, 5/7).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці кримського державного медичного університету ім. с.і. георгієвського МОЗ України (95006, АР Крим, м. Сімферополь, бульвар Леніна, 5/7).

Автореферат розісланий 05.03.2010 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради д 52.600.02 Г.О. Мороз

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Передній відділ травної системи відіграє значну роль в процесі травлення, важливе місце у якому належить слинним залозам. Загальний об'єм, вміст органічних і неорганічних речовин в складі остаточної слини залежить від виду харчового подразника і спрямовані на забезпечення порожнини рота необхідною кількістю рідини (Wong R.J., 2006) Окрім участі в травленні, слинні залози відіграють важливу роль у формуванні місцевого імунітету в порожнині рота за рахунок секреції імуноглобуліну А, а також синтезують низку біологічно активних речовин, що мають значення в ендокринній регуляції функцій організму (Рыбакова М.Г., 1984; Сукманский О.И., 1991). Таким чином, слина досить повно відображає функціональний стан травної системи організму і її склад та кількість може дати цінну інформацію для клініцистів (Rudney J.D., 2008; Yoshino Y., Yamane A., Suzuki M. et al., 2009).

Основною функцією великих слинних залоз є екзокринна, яка забезпечується узгодженою роботою секреторного епітелію та судин гемомікроциркуляторного русла, які відповідають за доставку рідини до паренхіми залоз. Регуляція діяльності слинних залоз є складною і включає як центральні механізми так і місцеві (Garrett J. R., 1999). Таким чином, фільтраційна функція слинних залоз нерозривно пов'язана з переносом великих об'ємів рідини через стінку судин, внутрішньочасточковий інтерстицій і залозистий епітелій в просвіти, структурне забезпечення якого до останнього часу не визначено для великих слинних залоз.

Залози травної системи, в тому числі і слинні, досить чуттєві до впливу різноманітних екзогенних та ендогенних чинників. Дисфункцію слинних залоз викликають стоматологічні (Лісова І.Г., 2003; Облап М.В., 2003) і деякі системні захворювання (Косенко К.Н., 2003; Курицына И.Ю., 2004), використання знімних протезів (Терешина Т.П., 2005; Косенко К.Н., 2006; Бабій Р.І., 2008), застосування рентген-опромінення (майже 40 тис. осіб щорічно отримує опромінення на ділянки головм і шиї із залученням слинних залоз) (Nieuw Amerongen A.V., 2003; Angel I. at al., 2005), ізотопів (de Moraes Ramos F. at al., 2006; Davies A. N., 2007), трансплантація (Nagler R. at al., 1996; Nagler R.M., 2001). Це негативно впливає на місцевий гомеостаз порожнини рота і функціонування травної системи в цілому, підвищує чутливість слизової оболонки до інфекційних агентів.

Найбільш помітною причиною ксеростомії (сухість слизової оболонки порожнини рота) є побічні ефекти медикаментозної терапії (більше ніж 500 ліків при вживанні викликають зниження слиновиділення) (Fox P.C., 1998). Однак не завжди скарги пацієнтів відповідають дійсному зниженню функції слинних залоз. Не дивлячись на те, що це визнається важливою клінічною проблемою, клітинні механізми, які спричиняють гіпофункцію слинних залоз, не визначені.

Введення адреналіну призводить до звуження резистивних ланок мікроциркуляторного русла і, відповідно, зменшення притоку крові до капілярів, впливає на секреторну активність залозистого епітелію ацинусів (Костиленко Ю.П., 1999). З боку секреторних клітин визначається посилення виведення секреторних гранул, але інтенсивність процесу неоднакова для білоксинтезуючих і муциноутворюючих гландулоцитів (Iwasaki S., 1997; Melvin J.E., 1999; Imai A., Fukuda M., Yoshie S. et al., 2009). Окрім впливу на секреторний епітелій і мікросудини, для адреналіну характерна здатність до стимуляції міоепітеліальних клітин, що призводить до скорочення їх і додаткового посилення виведення секрету з кінцевих відділів (Fletcher D., 1999). При зменшенні притоку крові до органу, в тканинах розвиваються явища ішемії і гіпоксії, що викликає накопичення продуктів метаболізму, які мають виражений судинотропний ефект (Ship J. A., 1999).

Широке застосування холіноміметиків і антихолінестеразних пре-паратів, як стимуляторів слиновиділення (de Moraes Ramos F.M. et al., 2006; Ryberg A.T. et al., 2008), іноді покращує суб'єктивний стан пацієнтів, але не завжди дає змогу відновити зволоження порожнини рота (Limin Q. еt al., 2004; Khosravani N., 2007) і не призводить до відновлення адекватного кількісного і якісного слиновиділення (Rosignoli F., 2002; Eliasson L., 2008; Ono K. et al., 2009; Henz S. L. et al., 2009). Для обґрунтування клінічних результатів і диференційованого вибору методу лікування дисфункції слинних залоз необхідно чітко визначити критерії оцінки морфологічних змін в слинних залозах під впливом адрено- та холіноміметиків.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є фрагментом науково-дослідної роботи Вищого державного навчального закладу України «Українська медична стомато-логічна академія» МОЗ України «Імунні взаємодії в слизовій оболонці порожнини рота і їх роль в патогенезі стоматологічних захворювань», № державної реєстрації 0100U000389. Автор є співвиконавцем даної роботи.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження було вивчити гістофункціональні особливості великих слинних залоз щурів за умов стимульованної секреції, дати теоретичне обґрунтування механізму формування слини після введення адреналіну і ацетилхоліну і визначити структурні передумови оптимальних шляхів адекватного забезпечення зволоження порожнини рота.

Завдання дослідження:

1. Визначити морфологічні особливості будови кінцевих відділів та вивідних проток часточок великих слинних залоз щурів і основні закономірності топології судин гемомікроциркуляторного русла в нормі.

2. Визначити структурні зміни кінцевих відділів, вивідних проток і судин гемомікроциркуляторного русла в привушних залозах щурів при введенні адреналіну.

3. Вивчити морфофункціональні зміни кінцевих відділів, вивідних проток і судин гемомікроциркуляторного русла в привушних залозах щурів при введенні ацетилхоліну.

4. Виявити зміни структури кінцевих відділів, вивідних проток і судин гемомікроциркуляторного русла часточок слинних залоз змішаної секреції щурів при введенні адреналіну.

5. Вивчити гістофункціональні зміни в кінцевих відділах, вивідних протоках і судинах гемомікроциркуляторного русла часточок слинних залоз змішаної секреції щурів при введенні ацетилхоліну.

6. Дослідити зміни представництва лейкоцитів в складі часточок великих слинних залоз щурів після введення адреналіну і ацетилхоліну;

7. Провести кореляційний аналіз між морфометричними показниками залозистих і судинних компонентів часточок великих слинних залоз щурів в нормі і за умов стимуляції.

8. На основі комплексного аналізу отриманих результатів дати теоретичне обґрунтування механізму формування слини після стимуляції симпатичного і парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи.

Об'єкт дослідження - структура великих слинних залоз щурів в нормі та за умови стимуляції вегетативної нервової системи.

Предмет дослідження - особливості будови кінцевих відділів, вивідних проток і судин гемомікроциркуляторного русла великих слинних залоз в нормі, при введенні адреналіну і ацетилхоліну.

Методи дослідження - гістологічний; гістохімічний; метод серійних напівтонких зрізів; морфометричний; методи варіаційної статистики; метод кореляційного аналiзу; електронномікроскопічний; метод виготовлення графічних реконструкції на світлооптичному і електрономікроскопічному рівнях, які дозволили встановити морфологічні і метричні зміни у великих слинних залозах в умовах стимульованої секреції і забезпечили вірогідність отриманих даних.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше за допомогою адекватних методів дослідження одержана комплексна морфологічна (на світловому і електрономікроскопічному рівнях), гістохімічна, морфометрична і реконструктивна характеристика особливостей будови великих слинних залоз щурів після стимуляції симпатичного і парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи, що дало змогу встановити науково обгрунтовані дані, які суттєво доповнюють сучасні уявлення про особливості формування стимульованної слини.

Удосконалено методи елекрономікроскопічного дослідження біоло-гічних об'єктів (виготовлення і використання бленд з плівками-підложками), за рахунок чого розширені відомості щодо гістофункціональних особливостей великих слинних залоз за нормальних і стимульованих умов їх роботи.

Отримані нові дані про вплив адрено- і холіноміметиків на обмінні і ємнісні елементи гемомікроциркуляторного русла великих слинних залоз. Вперше встановлено, що на мікросудини привушної і під'язикової залоз вони діють як синергетики, але дають протилежний ефект. В піднижньощелепній залозі для обмінної ланки їх вплив синергетичний, а для ємнісної антагоністичний.

Доведено, що при стимуляції адреналіном і ацетилхоліном в привушних залозах щурів відбувається посилення секретоутворення і екструзії гранул в кінцевих відділах. Для залоз змішаної секреції на обидва стимулятори визначається підвищення транспорту рідини з інтерстицію до просвітів протокової системи.

Вперше встановлено, що при введенні ацетилхоліну відбуваються виражені зміни представництва і локалізації лейкоцитів і тканинних базофілів в складі часточок великих слинних залоз, що є морфологічним підтвердженням неоднозначного впливу холіноміметиків на місцевий імунітет порожнини рота.

Проведений кореляційний аналіз між морфометричними показниками сереторного епітелію і елементами гемомікроциркуляторного русла встановив переважання сильних зв'язків для потокової системи в під'язиковій і піднижньощелепній залозах, що підтверджує їх провідну роль у формуванні рідкої частини стимульованої слини.

В роботі представлені основні структурні ознаки і метричні показники, які можуть бути використані в якості критеріїв при оцінці морфофункціо-нального стану слинних залоз при патологоанатомічних дослідженнях з метою поглибленого розуміння відомих в клінічній стоматології захворювань і синдромів, які супроводжуються дисфункцією слинних залоз.

Практичне значення одержаних результатів. Проведена комплексна морфологічна оцінка гістофунціональних особливостей будови великих слинних залоз щурів в нормі і після введенні адреналіну і ацетилхоліну, що дозволило поглибити знання особливостей структурної організації великих слинних залоз в нормі і при стимуляції симпатичного та парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи.

Розширено розуміння реакції епітеліальних залозистих комплексів і елементів гемомікроциркуляторного русла при формуванні адаптивних змін в великих слинних залозах на введення адрено- і холіноміметиків, визначений вплив ацетилхоліну за місцеві захисні механізми в слинних залозах.

Під час виконання дисертації нами удосконалені і апробовані методи морфологічних досліджень і пристосування для їх оптимізації (спосіб забарвлення напівтонких зрізів, пристрій для перенесення зображення із світлового мікроскопа на персональний комп'ютер за допомогою цифрової фотокамери, спосіб виготовлення комбінованих плівок-підложок), які можуть бути використані у практиці наукових морфологічних лабораторій.

Отримані результати визначають важливість вивчення структурного забезпечення стимульованого слиноутворення для клінічної практики та обґрунтовують доцільність пошуку нових комплексних медикаментозних методів лікування дисфункції слинних залоз з огляду на визначені особливості структурних змін окремих елементів структурно-функціональних одиниць великих слинних залоз при їх стимуляції і дозволяють запропонувати нові підходи до патогенетичного лікування дисфункції слинних залоз в клініці.

Викладені в дисертації теоретичні дані упроваджені в навчальний процес і науково-дослідну роботу кафедр нормальної анатомії, патологічної анатомії, ортопедичної стоматології з імплантологією ВДНЗ України «Українська медична стоматологічна академія»; гістології, цитології та ембріології Харківського національного медичного університету; гістології, цитології та ембріології Одеського державного медичного університету; гістології, цитології та ембріології Кримського державного медичного університету ім. С.І. Георгієвського; гістології, цитології та ембріології Луганського державного медичного університету; кафедри гістології, цитології та ембріології Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського, ЦНДЛ Терно-пільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського та можуть бути використані на морфологічних кафедрах вищих навчальних закладів медико-біологічного профілю.

Отримані дані можуть бути використані вченими-морфологами для подальшого вивчення змін структурної організації великих слинних залоз при патологічних станах. Цікавими для клініцистів будуть нові підходи до корекції дисфункції слинних залоз у людини після застосування лікувальних процедур в онкології, стоматології, терапії, використання деяких фармако-логічних засобів та у людей похилого і старечого віку, з огляду на загальну тенденцію до старіння населення планети.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею здобувача. Автором особисто проаналізована наукова література з вивченням проблеми дослідження та проведений патентно-інформаційний пошук, сформульовані мета і завдання, а також засоби їх вирішення.

Експериментальна частина роботи за безпосередньої участі автора виконана на базі експериментально-біологічної клініки вднз україни «Українська медична стоматологічна академія» (завідуюча - к.с.-г.н. М. В. Денисенко). Морфологічні дослідження виконані власноручно на базі кафедри гістології, цитології та ембріології вднз україни «Українська медична стоматологічна академія», електронномікроскопічні - на базі лабораторії функціональної морфології вднз україни «Українська медична стоматологічна академія» (завідувач лабораторією - ст. наук. співр., к. техн. н. В.М. Коваль). Математично-статистична обробка одержаних результатів на комп'ютері проведена автором самостійно.

Дисертант самостійно розробила основні теоретичні та практичні положення роботи, здійснила аналіз і узагальнення отриманих результатів. Остаточні висновки та практичні рекомендації дисертації сформульовано автором разом із науковим консультантом. У наукових роботах, надрукованих у співавторстві реалізовані наукові ідеї здобувача. Дисертантом особисто написані, проілюстровані і підготовлені до друку всі розділи дисертації. Автору належить фактичний матеріал, отриманий ним при проведенні досліджень.

Апробація результатів дисертації. На етапах виконання дисертаційної роботи її основні положення доповідались на: Українській науковій конференції з міжнародною участю «Мікроциркуляція і її вікові зміни» (Київ, 1999); науково-практичній конференції «Актуальні питання морфогенезу та регенерації» (Івано-Франківськ, 2000); ІІІ національному конгресі анатомів, гістологів і топографоанатомів (Київ, 2002); науково-практичній конференції з міжнародною участю «Сучасні методи наукових досліджень в морфології та патології» (Миргород-Полтава, 2003); міжнародному конгресі «Розвиток в морфологічних, експериментальних і клінічних дослідженнях положень вчення В. М. Шевкуненка про індивідуальну мінливість будови тіла людини» (Полтава, 2003); «Пироговських читаннях» (Вінниця, 2003); науково-практичній конференції лікарів-стоматологів та науковців «Вопросы экспериментальной и клинической стоматологии» (Харків, 2003); науково-практичній конференції лікарів-стоматологів та науковців «Сучасні питання стоматології, щелепно-лицевої хірургії та імплантології» (Харків, 2004); V міжнародному конгресі з інтегративної антропології (Вінниця, 2004); конференції пам'яті Ю. Н. Шаповалова (Сімферополь, 2004); науково-практичній конференції «Гістологія на сучасному етапі розвитку науки» (Тернопіль, 2004); другій Всеукраїнській морфологічній конференції «Карповські читання» (Дніпропетровск, 2005); науково-практичній конференції «Здобутки клінічної і експериментальної медицини» (Тернопіль, 2005); науковій конференції «Проблемы, достижения и перспективы развития медико-биологических наук и практического здравоохранения» (Симферополь-Судак, 2006); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Сучасні проблеми морфології» Полтава (2006); ІV Національному конгресі АГЕТ України (Сімферополь-Алушта, 2006); ІІІ Міжнародних Пироговських читаннях (Вінниця, 2006); науково-практичній конференції «Анатомо-хірургічні аспекти сучасної гастроентерології» (Чернівці, 2007); на ІІІ Скліфосовських читаннях «Фундаментальні науки - хірургії» (Полтава, 2007); VІ міжнародному конгресі з інтегративної антропології (Вінниця, 2007); VІІІ міжнародному конгресі патологів України «Сучасні проблеми патологічної анатомії» (Полтава, 2008); науково-практичній конференції «Актуальні проблеми функціональної морфології» (Полтава, 2009).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 26 наукових робіт, з них 24 статті у фахових журналах, затверджених ВАК України, які повністю відповідають змісту проведених досліджень, 2 роботи - у вигляді тез.

Структура та обсяг дисертації. Матеріали дисертації викладено на 319 сторінках машинописного тексту, з яких власне залікового принтерного тексту 266 сторінок. Робота включає вступ, аналітичний огляд літератури, опис матеріалів і методів дослідження, 3 розділи результатів власних досліджень, їх аналіз і узагальнення, висновки, практичні рекомендації та список використаної літератури. Дисертаційна робота ілюстрована 105 рисунками і 19 таблицями (займають 9 сторінок). Перелік використаних літературних джерел містить 267 найменувань вітчизняних та зарубіжних авторів, з яких 85 викладено кирилицею, 189 - латиницею.

Основний зміст роботи

Матеріал і методи дослідження. Дослідження проведене на 204 білих статевозрілих щурів лінії Вістар чоловічої статі, масою 300 ± 20 г, які утримувались в звичайних умовах експериментально-біологічної клініки ВДНЗ України «Українська медична стоматологічна академія». Було сформовано три основні групи тварин для вивчення змін структури великих слинних залоз на введення адрено- і холіноміметиків:

- контрольнуа- 68 тварини, яким вводили ізотонічний розчин NaCl для виключення впливу водного навантаження в групі порівняння;

– І експериментальна - 68 тварини, яким вводили адреналін (Дарниця) 0,3 мг/кг на ізотонічному розчині;

– ІІ експериментальна - 68 тварини, яким вводили ацетилхолін (Chemapol, Praha) 1,5 мг/кг на ізотонічному розчині.

Під тіопенталовим наркозом (200 мг/кг) після обробки операційного поля розкривали грудну порожнину щура, робили розтин висхідної частини аорти і вводили канюлю, через яку крапельно вводили розчини (фізіолоігчний, адреналіну - 0,3 мг/кг, або ацетилхоліну - 1,5 мг/кг. Тварин виводили з експерименту шляхом передозування тіопенталового наркозу.

Вся експериментальна частина з використанням тварин була проведена з дотриманням міжнародних принципів Європейської конвенції «Про захист хребетних тварин, які використовуються для експериментів та інших наукових цілях» (Страсбург, 1985), нормам біомедичної етики та відповідним Законам України.

Після евтаназії експериментальних тварин з метою припинення аутолізу і стаблізації ультраструктур клітин, видалені нами привушні, піднижньощелепні та під'язикові залози фіксували в 2,5% розчині глютарового альдегіду і заключали в епон-812 за загальноприйнятою методикою.

Напівтонкі зрізи товщиною 1-2 мкм одержували на ультрамікротомі Сумського ВО «Selmi» УМТП-7 (серійний номер 8-31.4, ТУ 25-7401 0063-91). Як барвники використовували свіжоприготовлені і двічі відфільтровані 1% розчин метиленового синього або поліхромний барвник. Для визначення вмісту і співвідношення в секреторних епітеліальних клітинах глікозаміногліканів і глікопротеїнів застосовували гістохімічний метод забарвлення 0,1% толуїдиновим синім з рН 8,4. Зрізи після забарвлення заключали в полістирол під покривні скельця і, після полімеризаії, вивчали в світловому мікроскопі.

Мікрофотографування вибраних для ілюстрацій ділянок проводили за допомогою мікроскопа Leica Laborlux B (Germany), пристрою для перенесення зображення із світлового мікроскопу через мікрофотонасадку МФН-12 за допомогою цифрової фотокамери, і мікроскопу з цифровою мікрофотонасадкою фірми Olympus С 3040-ADU з адаптованими для даних досліджень програмами (Olympus DP - Soft, ліцензія № VJ285302, VT310403, 1AV4U13B26802).

Для морфометричних досліджень на світлооптичному рівні використовували окремі вибірки серійних напівтонких зрізів товщиною 1 - 2 мкм, які були забарвлені в стандартизованих умовах і при однаковій експозиції 1% розчином метиленового синього. В кожній групі зрізів визначали розміри кінцевих секреторних відділів, вставних, посмугованих, гранулярних (в піднижньощелепних залозах) та внутрішньочасточкових проток: зовнішній діаметр (Д_з), висоту епітеліоцитів (В_е), діаметр просвіту кінцевих відділів і проток (Д_п), діаметри просвіту судин - обмінних і ємнісних елементів гемомікроциркуляторного русла - капілярів, посткапілярів і венул за допомогою окуляр-мікрометру МОВ-16^х (серійний № 820280, ГОСТ 7865-77) при збільшенні х 400 мікроскопу «Carl Zeiss» (серійний номер 49394).

Кількість клітин кінцевих відділів привушних залоз з максимальною екструзією гранул (К_е) визначали в 10 полях зору (п/з) на площі 502,08 мкм² (Зб. х 400 мікроскопу «Carl Zeiss» (серійний номер 49394) за допомогою окулярної вставки за Г.Г. Автанділовим.

Кількісний аналіз результатів морфометричного дослідження і статистичну обробку даних проводили загальноприйнятими статистичними методами за допомогою програми Exel.

Кореляційний аналіз проводили за допомогою програми Exel. Визначали наявність залежностей між морфометричними показниками за допомогою коефіцієнту Браве-Пирсона (r) і значимість коефіцієнту кореляції.

Ультратонкі зрізи виготовляли на ультрамікротомі УМТП-4 і монтували їх на сітки і бленди. останні отримували безпосередньо перед застосуванням. Контрастування зрізів здійснювали спочатку в 2-5% розчині уранілацетату, а потім цитратом свинцю за Reynolds. Для підвищення контрасту ультратонких зрізів, які монтували на бленди, в процесі виготовлення епонових блоків для контрастування застосовували 1% розчин фосфорновольфрамової і 1% розчин фосфорномолібденової кислот.

Вивчали в електронному мікроскопі МБР-100Л (серійний номер 38-76, ТУ 25-07-871-70) при прискорюючiй напрузі 50-75 КВт.

За допомогою порядкового мікрофотографування окремих зрізів за допомогою цифрового мікроскопу отримували серії послідовних мікрофотознімків. З мікрофотографій виготовляли мікрофотокарти з використанням програми Photoshop 7.0 і Photoshop CS.

Результати дослідження та їх обговорення. Встановлено, що підвищення секреторної активності слинних залоз нерозривно пов'язане із збільшенням об'єму трансмурального потоку рідини з внутрішньосудинного компартмента в інтерстиціальний. При цьому, транспорт води і розчинів можливий як шляхом дифузії, так і вільним переміщенням рідини, яке регулюється на органному рівні в основному співвідношенням осмотичних і гідравлічних сил. Транспорт рідини і електролітів через епітеліальні пласти в слинних залозах відбувається двома шляхами - через епітеліоцити і парацелюлярним шляхом. Причому трансцелюлярний транспорт забезпечує гіпертонічний потік, а парацелюлярний - гіпотонічний. Їх комплекс дає кінцеву характеристику переміщення рідини і солей - гіпо-, ізо- або гіпертонічну.

Введення адреналіну призводить до звуження резистивних ланок мікроциркуляторного русла і, відповідно, зменьшення притоку крові до капілярів. Окрім судинних і секреторних впливів, для адреналіну характерна здатність до стимуляції міоепітеліальних клітин, що призводить до їх скорочення, підвищення тиску в просвітах залозистих утворень, що додатково посилює виведення секреторних продуктів з кінцевих відділів до протокової системи і далі в порожнину рота. При зменшенні притоку крові до часточок внаслідок спазму артеріол в тканині слинних залоз розвиваються явища ішемії і гіпоксії. Останні явища викликають накопичення продуктів метаболізму, які мають виражений регуляторний ефект по відношенню до мікросудин обмінної і ємнісної ланок гемомікроциркуляторного русла і призводять до їх розширення.

При використанні в якості барвника толуїдинового синього тинкторіальні властивості цитоплазми епітеліоцитів привушної залози змінювались в бік бузкового кольору, порівняно з контрольною групою, що може бути оцінено як посилення синтезу полісахаридів клітинами кінцевих відділів. Це не узгоджується з даними Migiwa O. (1998) і Rosignoli F. (2002) про посилення секреції амілази привушною залозою при стимуляції адренорецепторів. Паренхіма залози набувала «строкатого» вигляду за рахунок наявності клітин з оптично щільною цитоплазмою, перенасичених секреторними гранулами і оптично світлих, цитоплазма яких містила невелику їх кількість.

Морфометричне дослідження визначило вірогідне збільшення середніх значень зовнішнього діаметру кінцевих відділів в середньому на 30% і висоти епітеліоцитів, що є морфологічним свідченням підвищення функціональної активності серомукозних клітин кінцевих відділів у відповідь на стимуляцію і підтверджувалось сильними позитивними кореляційними зв'язками показників висоти епітеліоцитів. У відповідь на стимуляцію адреналіном в 10 разів підвищувалась кількість клітин в стані екструзії секреторних гранул. Міжклітинні щілини добре візуалізувались, мали нерівний хід за рахунок дрібних «чіткоподібних» розширень протягом всієї довжини, іноді до базальної мембрани. В деяких кінцевих відділах визначались цистерноподібні розширення міжклітинних щілин, які сполучались з просвітами кінцевих відділів на відміну від контрольної групи, де вони були вузькими, з невеликою кількість складок бічних плазмалем.

Вивчення параметрів вставних проток великих слинних залоз щурів дозволило визначити їх безпосередню участь в стимульованій секреції слини. При введенні щурам експериментальної групи адреналіну в привушній залозі висота епітеліоцитів вставних проток вірогідно зменшилась, що супроводжувалось збільшенням діаметру просвіту проток. На апікальній плазмолемі утворювались чисельні мікровирости. В цитоплазмі окремих протокових епітеліоцитів визначались оптичносвітлі вакуолі. Таким чином, полегшувалось виведення підвищеної кількості густого секрету з кінцевих відділів.

Стимуляція функціональної активності привушних залоз супроводжувалась змінами морфометричних показників посмугованих проток. Після введення адреналіну зовнішній діаметр проток і значення висоти протокових епітеліоцитів достовірно збільшились, середній діаметр просвіту вірогідно зменшувався. При кореляційному аналізі визначені сильні позитивні зв'язки діаметру просвіту з діаметром венул, що свідчило про активну фільтрацію рідини через залозистий епітелій посмугованих проток.

Складки базальної плазмолеми на поперечних перерізах мали вигляд оптично світлих дрібних везикулярних структур округлої або витягнутої форми і визначались на дві третини висоти протокових епітеліоцитів. Це свідчить про участь цих клітин в стимульованій секреції слини (Gresz V., 2002; Braam P. M., 2004). Таким чином, в посмугованих протоках переважало трансцелюлярне переміщення інтерстиційної рідини до складу слини. Регуляція цього процесу за даними (Shachar-Hill B., 2002) відбувається за рахунок аквопорин-опосередкованного трансцелюлярного транспорту. Оптична щільність секреторних продуктів в просвіті посмугованих проток була низькою, на відміну від тварин контрольної групи.

Після введення адреналіну вірогідно зменшились зовнішні розміри і середні значення діаметру просвіту внутрішньочасточкових колекторних проток, при чому кореляційні зв'язкм цих показників були сильними позитивними, що свідчить про здавлення колекторних проток розширеними і гіпергідратованими прошарками інтерстиційної сполучної тканини. Висота протокових гландулоцитів вірогідно збільшилась, що свідчило про підвищення їх функціональної активності під впливом адреналіну.

У внутрішньочасточковій сполучній тканині часточок привушної залози щурів після введення адреналіну визначались морфологічні ознаки підвищеної гідратації - зменшення оптичної щільності основної речовини, розширення міжацинарних шілин і «вузлових» інтерстиційних відсіків. В судинах гемомікроциркуляторного русла виявлялись явища стазу, що підтверджувалось сильними позитивними кореляційними зв'язками між між значеннями діаметрів оібмінних і ємнісних ланок гемомікроциркуляторного русла і метричними показниками зовнішнього діаметру і просвіту проток.

Означену залежність можна пояснити реактивними змінами судин на зменшення притоку крові внаслідок спазму резистивної ланки мікроциркуляторного русла. Розвиток спастичної ішемії, накопичення продуктів метаболізму і тканьової гіпоксії в залозистій тканині викликало розширення обмінних ланок гемомікроциркуляторного русла.

Слиновиділення, за даними літератури, при подразненні симпатичного нерва не супроводжується підвищенням транспортного кровотоку в слинних залозах. Але, за нашими даними, введення адреналіну викликало збільшення діаметру “справжніх” капілярів майже на 25%, що свідчило про посилення кровопостачання кінцевих віділів, навколо яких і визначаються судини капілярного типу. З боку венул спостерігалось зменьшення діаметру, що пояснюється сдавленням венул збільшенними ацинусами, гіпергідратованою основною речовиною навколопротокової сполучної тканини (рис. 1). Дане твердження підтверджувалось результатами кореляційного аналізу між показниками залозистих і судинних утворень в часточках.

Однак привизначенні значущості коефіцієнтів кореляції реальних зв'язків міжметричними параметрами залозистих утворень і судин гемомікроциркуляторного русла часточок привушних залоз щурів нами не визначено. Таким чином, участь привушної залози в стимульованому адреналіном слиновиділенні не є провідною. З огляду на масовану екструзію секреторних гранул з епітеліоцитів кінцевих відділів, роль її полягає в насичені ротової рідини органічними речовинами.

Рис. 1. Зміни діаметрів капілярів (червоний), посткапілярів (бузковий) і венул в часточках привушних, піднижньощелепних та під'язикових залоз контрольної групи, після введення адреналіну (АД) і ацетилхоліну (АХ).

При вивченні відповіді секреторних елементів часточок привушних залоз щурів на стимуляцію ацетилхоліном нами визначено достовірне збільшення середніх значень зовнішніх діаметрів кінцевих відділів і висоти епітеліоцитів. За тинкторіальними властивостями серед епітеліоцитів кінцевих відділів визначались б- і в-форми клітини, але переважали б-форми, що свідчило про посилення синтезу в клітинах білкових продуктів секреції при введенні ацетилхоліну.

Цитоплазма епітеліоцитів кінцевих відділів привушних залоз щурів була повністю рівномірно заповнена секреторними гранулами, розміри гранул були варіабельні, міжклітинні щілини - рівномірно розширені. Вздовж них спостерігалось крайове розташування секреторних гранул, які утворювали ланцюжки на всьому протязі бокових поверхонь клітин. Визначалась їх екструзія в міжклітинний простір. В сероцитах кінцевих відділів визначалась велика кількість розширених внутрішньоклітинних секреторних канальців. Сингональні міжклітинні щілини визначались майже до базальної мембрани, подекуди цистерноподібно розширювались, поверхня суміжних клітин утворювала чисельні мікровирости. Секреторні гранули вивільнялись в міжклітинні канальці за апокриновим типом. В переважній більшості секреторних гранул знижувалась електронна щільність вмісту, ядро гранул зникало. Зниження електронної щільності гранул і «розчинення» ядер секреторних гранул переважно спостерігалось в ацинусах, розміщених в безпосередній близькості до посмугованих проток.

Введення ацетилхоліну щурам викликало в привушній залозі вірогідне збільшення зовнішнього діаметру і висоти епітеліоцитів вставних проток. Таким чином, з функціональної точки зору, надходження органічних речовин з кінцевих відділів до протокової системи не мало перешкод. В посмугованих протоках зменшувався зовнішній діаметр і збільшувалась висота епітеліоцитів. Середні значення діаметру просвіту при цьому зменшувались в 2,5 рази. Цитоплазма епітеліоцитів мала високу оптичну щільність, посмугованість мала «пухирцевий» тип, як і при введенні адреналіну, що свідчить про посилення тарнсцелюлярного перміщення рідини через залозистий епітелій. Серед протокових епітеліоцитів визначались два типи клітин, що було обумовлено їх функціональною активністю. Міжклітинні щілини в стінці посмугованих проток простежувались протягом бічних поверхонь протокових епітеліоцитів і були рівномірно розширеними, що свідчить про активний юкстацелюлярний перенос рідини. Отримані дані свідчать про підвищення функціональної активності епітелію посмугованих проток, що супроводжується збільшенням гідравлічного тиску в навколопротоковому інтерстиції, який розвивається внаслідок підвищення проникності стінки мікросудин під впливом ацетилхоліну. В місцях безпосереднього контакту посткапілярних венул і проток визначались ознаки гідратації інтерстицію, розширення міжклітинних щілин між епітеліоцитами проток.

З боку внутрішньочасточкових проток на тлі збільшення зовнішнього діаметру і висоти протокових епітеліоцитів виявлялося різке зменшення просвіту проток. В стінках внутрішньочасточкових проток визначались внутрішньоклітинні порожнини, які простягались від просвіту протоки до базальної мембрани, що зберігала безперервність. Ці дані узгоджуються з відомостями відносно наявності трансмуральних отворів в протоках малих слинних залоз (Костиленко Ю. П., 1999).

У внутрішньочасточковій сполучній тканині привушних залоз щурів введення ацетилхоліну призводило до збільшення кількості лейкоцитів. В інтерстиції, що оточував посмуговані протоки, визначались макрофаги, тканинні базофіли і плазмоцити. Навколо посмугованих проток плазматичні клітини утворювали групи з 2 - 3 клітин, щільно заповнюючи простір між мікросудинами і залозистими структурами. Окрім перипротокової локалізації нами визначені групи плазмоцитів в периферичних відділах часточок навколо кінцевих відділів. В сполучнотканинній стромі центральних відділів часточок між венулами і внутрішньочасточковими протоками досить часто визначались тканинні базофіли. Кількість гранул в їх переважній більшості була незначною, майже відсутні вони були з боку, оберненого до судин, що свідчило про часткову їх екструзію в оточуючий інтерстицій. Визначені морфологічні ознаки є підтвердженням того, що при введенні ацетилхоліну відбуваються виражені зміни гідравлічної проникності строми за рахунок активації місцевих клітинних механізмів. Між латеральними поверхнями протокових епітеліоцитів визначались малі лімфоцити на різній відстані від базальної мембрани в бік просвітів проток.

Морфометричний аналіз реактивних змін судин гемомікроцир-куляторного русла часточок привушних залоз щурів після введення ацетилхоліну визначив збільшення середнього діаметру капілярів. З боку ємнісних ланок на введення ацетилхоліну нами виявлено зменьшення середніх діаметрів (див. рис. 1). Кровоносні мікросудини мали витончену стінку, просвіти були заповнені форменими елементами крові. Адлюмінальна поверхня ендотеліальної вистилки посткапілярних венул утворювала чисельні мікровирости, в просвітах визначались еритроцити.

Отримані дані кореляційного аналізу підтверджують отримані нами морфологічні дані про безпосередню участь залозистого епітелію внутрішньочасточкової сполучної тканини привушних залоз в утворенні і модифікації секрету. Значну роль відіграють обмінні та ємнісні ланки гемомікроциркуляторного русла, для яких нами визначені переважно сильні і середньої сили кореляційні зв'язки з метричними показниками кінцевих відділів і вивідних проток, особливо при стимульованій секреції.

Отримані нами метричні, морфологічні і статистичні дані свідчать про різноплановий вплив адрено- і холіноміметиків на секреторний процес в кінцевих відділах та протоковій системі привушних залоз. Однак на функціональний стан елементів гемомікроциркуляторного русла їх вплив синергічний.

У піднижньощелепній залозі серомукозні клітини мають складну організацію базальних відділів. Базальна плазмалема утворює ряд глибоких складок. Складки тягнуться паралельно бічної межі клітин як пальцеподобні відростки, що проникають глибоко у вдавлення суміжних клітин. Клітина, таким чином, має форму мультинаправленної зірки. Ця особливість збільшує площу поверхні клітини в 60 разів (Becerra L., et al, 2003; Schaiquevich P., et al., 2004). Бічні поверхні сусідніх клітин також мають складні взаємозв'язки. Міжклітинні простори продовжуються від основи серомукозних клітин. Канальці закінчуються класичними міжклітинними контактами, представленими zonula occludens, zonula adherens і десмосомами. У різних ділянках канальцевого комплексу сусідні клітини можуть утворювати контакти у вигляді десмосом і стрічкових десмосом. Поверхня серомукозних клітин, яка обернена в просвіт кінцевого відділу і міжклітинні канальці може утворювати мікроворсинки 9Bayar N. et al., 2003; Khosravani N., 2008).

При застосуванні розчину толуїдинового синього з рН 8,4 для виявлення співвідношення в складі секреторних гранул білків і вуглуводів цитоплазма перважної більшості епітеліоцитів кінцевих відділів піднижньощелепних залоз забарвлюється в бузковий колір, що властиве для клітин, які синтезують білки і глікозаміноглікани у різних співвідношеннях (в-форма). Це є морфологічним підтвердженням секреції переважної більшості гландулоцитів піднижньощелепної залози комплексів білків з глікозаміногліканами, б-метахромазія визначається тільки в клітинах серозних півмісяців.

Посмугованість в посмугованих протоках піднижньощелепних залоз щурів контрольної групи утворена широкими складками, які локально звужуючись, формують «пухирці» і продовжуються маже до апікальних відділів клітин (Evans R. L. et al., 1996).

До протокової системи часточок піднижньощелепної залози щурів відносять також гранулярні протоки. Серед екзокриноцитів визначаються три типа клітин за розмірами секреторних гранул. Гранули найбільшого діаметру займають до 3/4 об'єму клітин, подекуди приховуючи частину ядра, гранули середнього діаметру займають до 2/3 об'єму клітин. Гранули малого діаметру розміщуються на половині площі цитоплазми. Навколо гранулярних проток визначається велика кільсть мікросудин. Периваскулярно виявляється значна кількість плазмоцитів і тучних клітин.

Макрофаги, лімфоцити і плазматичні клітини в піднижньощелепній залозі контрольної групи тварин ми виявили переважно в перипротоковому інтерстиції. Тканинні базофіли переважно зустрічались в міжчасточковій сполучній тканині.

Дані літератури (Chiarensa A. P. et al., 1998; Kanno T. et al., 1999) свідчать, що система внутрішньо-часточкових проток піднижньощелепної залози має адренорецептори і реагує на стимуляцію посиленням дегрануляції насамперед екзокриноцитів гранулярних проток (Fletcher D., 1999). В паренхимі часточок кількість адренорецепторів менша, порівняно з кількістю холінорецепторів, але вплив адреналіну безперечний. Введення адреналіну призводить до звуження резистивних ланок мікроциркуляторного русла і, відповідно, зменшення притоку крові до паренхіми залози.

Після введення адреналіну визначено підвищення оптичної щільності цитоплазми, посилення «сітчастого» її вигляду і покращення візуалізації секреторних гранул. Тинкторіальні властивості цитоплазми епітеліоцитів кінцевих відділів піднижньощелепної залози щурів змінювались в бік бузкового кольору, цитоплазма сероцитів півмісяців Джиануцці забарвлювалась в яскраво бузковий колір.

При морфометричному дослідженні кінцевих відділів піднижньо-щелепної залози щурів визначалось вірогідне збільшення зовнішнього діаметру і висоти , що є морфологічним свідченням підвищення секреторної активності серомукозних клітин кінцевих відділів у відповідь на стимуляцію, зменшувався діаметр просвіту кінцевих відділів. Межі між сусідніми серомукоцитами визначались у вигляді базофільних ліній, які мали нерівний хід і простежувались на бокових поверхнях епітеліоцитів. Просвіти кінцевих відділів заповнював секрет неоднорідної оптичної щільності.

Щілини між сусідніми секреторними ацинарними епітеліоцитами були розширені і візуалізувались від апікальних відділів, мікроворсинки на бокових поверхнях секреторних клітин були відсутні. Проте, зони щільних контактів були збереженими. Кількість секреторних гранул збільшувалась, але їх абсолютні розміри зменшувались майже в три рази. Електронощільні «ядра» в гранулах не визначались.

При введенні щурам адреналіну в піднижньощелепній залозі визначено збільшення значень зовнішнього діаметру і висоти протокових епітеліоцитів вставних проток. Діаметр просвіту проток вірогідно зменшувався, що відчило про утруднення виведення секрету з кінцевих відділів в протокову систему піднижньощелепної залози.

В стінці вставних проток виявлялись оптичносвітлі утворення округлої форми, які формували ланцюжки і оточували протоки. Визначені структури, на наш погляд, ймовірно є розширеними сингональними міжклітинними щілинами, які є шляхами переміщення рідини через стінки проток юкстацелюлярним шляхом, що підтверджено даними електрономікро-скопічного дослідження. Таким чином, можна стверджувати, що епітелій вставних проток є не тільки джерелом відновлення ацинарних гландулоцитів (Man Y.G. et al., 2001), але й приймає активну участь в стимульованій секреції.

Стимуляція адреналіном призводила до збільшення зовнішнього діаметру проток і вдвічі - значень висоти епітеліоцитів. Значення просвіту проток зменшились на 35%. Посмугованість була утворена вузькими складками, як і в контрольній групі. Базальний контур посмугованих проток піднижньощелепних залоз щурів після введення адреналіну мав рівний контур. Поряд в інтерстиції визначались мікросудини посткапілярного типу з морфологічними ознаками повнокров'я - майже на всіх поперечних перерізах в просвітах містились еритроцити. Оптична щільність секреторних продуктів в просвіті посмугованих проток була низькою.

Помітні структурні зміни також визначались в стінці гранулярних проток. Звертало на себе увагу зменшення наповненості протокових епітеліоцитів секреторними гранулами, майже до появи ділянок «запустіння» в окремих гранулярних протоках.

Посилювалась оптична щільність базальної частини цитоплазми, вірогідно за рахунок ативізації синтетичного апарату гландулоцитів. Середні значення зовнішнього діаметру і висоти протокових епітеліоцитів були вірогідно більшими, ніж в контролі. Середні значення діаметру просвіту гранулярних проток зменшувались вдвічі.

В цитоплазмі окремих протокових епітеліоцитів секреторні гранули не містились, а в базальних відділах визначались оптичносвітлі ділянки округлої форми. При електронномікроскопічному дослідженні цих зон ми виявили, що ці зони є розширеними міжклітинними щілинами між сусідніми гландулоцитами і, починаючись від базальної мембрани, сягали на 2/3 висоти протокових епітеліальних клітинин.

в піднижньощелепних залозах після введення адреналіну вірогідно збільшилися зовнішні діаметри і висота протокових епітеліоцитів внутрішньочасточкових колекторних проток. Середні значення діаметру просвіту зменшились.

Посилення секреції секреторного іммуноглобуліну А на адренергічну стимуляцію слинних залоз щурів найбільш виражене в піднижньощелепних залозах і морфологічно проявлялось збільшенням кількості плазмоцитів, які розміщувались в перипротоковому інтерстиції гранулярних проток і внутрішньочасточкових колекторних проток.

Визначене явище обумовлене в піднижньощелепних залозах щурів наявністю гранулярних проток, які відсутні у відповідних залозах людини і виконують провідну роль в підтриманні місцевого імунітету порожнини рота тварин (De Matteis, R. et al., 2002; Carpenter G. H. et al., 2004).

В судинах гемомікроциркуляторного русла спостерігалось повно-кров'я, особливо в обмінній і ємнісній ланках. Введення адреналіну призвело до збільшення діаметру «справжніх» капілярів. Середній діаметр посткапілярів і венул зменшився (див. рис. 1). З огляду на топографію означених судин відносно кінцевих відділів і протокової системи, отримані морфометричні дані є підтвердженням посилення секреторної активності клітин і зменшення об'єму рідини, що надходить до вставних і посмугованих проток, тим самим в'язкість слини збільшилась.

Сполучна тканина навколо гранулярних і внутрішньочасточкових колекторних проток піднижньощелепної залози щурів після введення адреналіну забарвлювалась поліхромним барвником оксифільно і мала морфологічні ознаки гіпергідратації.

В піднижньощелепних залозах стимульованих адреналіном виявлено з постійною закономірностю лімфоцити і макрофаги, які утворювали скупчення, виявлялись групи плазматичних клітин.

Тканинні базофіли, переповнені гранулами, візуалізувались як в перипротоковому інтерстиції, так і у «вузлових» інтерстиціальних відсіках між кінцевими відділами.

При вивченні відповіді секреторних елементів часточок піднижньощелепних залоз щурів на стимуляцію ацетилхоліном нами визначені морфологічні прояви підвищення функціональної активності всіх секреторних компонентів.

Морфометричне дослідження кінцевих відділів піднижньощелепної залози після введення ацетилхоліну визначило достовірне зменшення середніх значень зовнішніх діаметрів і діаметру просвітів кінцевих відділів. Висота епітеліоцитів збільшилась.

За тинкторіальними властивостями переважна більшість гландулоцитів забарвлювались в синій колір, що свідчило про посилення синтезу в клітинах білкових продуктів секреції при введенні ацетилхоліну (б-клітини). В окремих кінцевих відділах метахроматична реакція більшості клітин була в бік в-форм, що говорить про збільшення в секреті кількості глікозаміногліканів.

Цитоплазма останніх мала порівняно вищу оптичну щільність, ядра набували неправильної форми і нерівних контурів. Визначення меж між сусідніми екзокриноцитами викликало труднощі. В клітинах спостерігалось розширення цистерн гранулярної ендоплазматичної сітки. Апроксимальні міжклітинні щілини були розширеними, просвіти мали низьку оптичну щільність і візуалізувались майже до базальних відділів.

Кількість секреторних гранул збільшилась, їх абсолютні розміри зменшились в три рази порівняно з контролем. Абсолютні розміри крупних гранул були менше. Згідно даних морфометричного і кореляційного аналізу, відбувалось активне виділення секреторних продуктів в просвіти кінцевих відділів.

Введення ацетилхоліну щурам викликало в піднижньощелепній залозі вірогідне збільшення зовнішнього діаметру і висоти епітеліоцитів вставних проток і зменшення середнього діаметру просвіту. Сильні кореляційні зв'язки визначені як між показниками структурних компонентів проток, так і між метричними параметрами обмінних і ємнісних елементів гемомікро-циркуляторного русла. При чому між діаметрами і висотою епітеліоцитів визначались зворотні зв'язки.

Введення ацетилхоліну викликало вірогідне збільшення зовнішнього діаметру і висоти епітеліоцитів посмугованих проток піднижньощелепних залоз. На відміну від попередньої експериментальної групи (введення адреналіну), де відбувалось зменшення діаметру просвіту на 25%, діаметр просвіту проток збільшувався вдвічі. Кореляція між метричними показниками залозистих компонентів була прямою. Між показниками капілярів та венул із залозистими утвореннями - зворотньою.

При вивченні структурних особливостей посмугованих проток піднижньощелепних залоз після введення ацетилхоліну визначалось різке розширення складок базальної плазмолеми з утворенням порожнин, які добре визначались навіть на світлооптичному рівні і сягали на 2/3 висоти протокового епітелію.

У щурів в складі гранул в цитоплазмі епітеліоцитів посмугованих проток визначається калікреїн. Окрім цього, в деяких випадках клітини посмугованих проток містять в апікальних відділах різну кількість мікровезикул сферичної і видовженої форми різної електронної щільності. Електронощільні гранули містять інтестинальні пептиди гуанилін і урогуанилін, які регулюють транспорт води і електролитів. Найбільш високий їх вміст в піднижньощелепній залозі (Kulaksiz H. et al., 2001).

На електронограмах посмугованих проток поряд з деформованими ядрами візуалізувалась невелика кількість гранул і електроносвітлі вакуолі з однорідним вмістом. Розширені міжклітинні щілини сягали базальної мембрани. Навколо проток визначались розширені лімфатичні мікросудини з вмістом низької електронної щільності.

Отримані дані свідчать про підвищення функціональної активності епітелію посмугованих проток і транспорту рідини через розширені міжклітинні щілини юкстацелюлярним шляхом. Значне розширення лімфатичних судин в навколопротоковому інтерстиції забезпечує гіпер-гідратацію сполучної тканини і є джерелом рідини, яка оводнює секрет. Додаткових аргументом на користь цього твердження є визначена значущість коефіцієнтів кореляції в посмугованих протоках зовнішнього діаметру та висоти епітеліоцитів з діаметром просвіту капілярів.