Репродуктивне здоров'я жінок із запальними захворюваннями придатків матки

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВЯ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ

ОСВІТИ імені П.Л. ШУПИКА

УДК 618.13-002:618.17/.5

РЕПРОДУКТИВНЕ ЗДОРОВ'Я ЖІНОК ІЗ ЗАПАЛЬНИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ ПРИДАТКІВ МАТКИ

14.01.01 - акушерство та гінекологія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

ДУРЯГІН ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ

Київ 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Кримському державному медичному університеті
ім. С. І. Георгіївського МОЗ України

Науковий консультант

академік НАН, доктор медичних наук, професор Грищенко Валентин Іванович, Харківський національний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри акушерства и гінекології № 1

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Корнацька Ала Григорівна, ДУ “Інститут педіатрії, акушерства та гінекології НАМН України”, завідуч відділення реабілітації репродуктивної функції жінок

доктор медичних наук, професор Товстановська Валентина Олександрівна, Національний медичний університет імені О. О. Богомольця МОЗ України, професор кафедри акушерства та гінекології № 1

доктор медичних наук, старший науковий співробітник Ромащенко Оксана Василівна, ДУ “Інститут урології НАМН України”, головний науковий співробітник відділу сексопатології та андрології

Захист дисертації відбудеться “12” листопада 2010 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.613.02 при Національній медичній академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика МОЗ України (04112, м.Київ, вул. Дорогожицька, 9)

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика МОЗ України (04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9 )

Автореферат розісланий “07” жовтня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат медичних наук, доцент М. М. Пилипенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У даний час запальні захворювання придатків матки є однією з основних проблем сучасної гінекології і репродуктології (Г.К. Степанківська, 2006; А.Г. Корнацька та співавт., 2008). Це зумовлено постійно зростаючою частотою даної патології серед жінок репродуктивного віку, широким спектром інфекційних збудників і іх поєднанням, недостатньою ефективністю загальноприйнятих лікувально-профілактичних заходів, тощо (І.Б. Вовк та співав., 2006; В.І. Грищенко та співав., 2008).

Порушення репродуктивної функції у жінок із запальними захворюваннями придатків матки відбувається на фоні значних імунологічних і ендокринологічних порушень, а також зміни мікробіоценозу статевих шляхів (Т.Ф. Татарчук та співав., 2006; C.K. Walker et al., 2008). Серед імунологічних порушень останніми роками багато авторів (А.В. Бойчук, 2007; В.Н. Демидов и соавт., 2008; ; О.В. Ромащенко 2008) виділяють суттєву роль цитокінового статусу, особливо, при вивченні показників місцевого імунітету.

Широке і не завжди обґрунтоване використання антибактеріальних препаратів, часто у вигляді 2-3 різних антибіотиків, призводить до порушень мікробіоценозу статевих шляхів і шлунково-кишкового тракту, пригніченню місцевого імунітету і появі дисгормональних змін, на фоні яких розвиваються порушення менструального циклу (А.Н. Стрижаков и соавт., 2006; Н.И. Жиляев, 2007; E.R. Boskey et al., 2008).

Вагітність і пологи у жінок із запальними процесами придатків матки в анамнезі, як правило, перебігають з високою частотою акушерської і перинатальної патології, зумовленої значним рівнем інтраамніального інфікування у поєднанні із спектром імунологічних і ендокринологічних розладів (Ю.С. Паращук и соавт., 2007; В.І. Пирогова, 2007; В.А.Товстановская 2008). В той же час практичні рекомендації щодо тактики ведення таких пацієнток до кінця не відпрацьовані і відсутні в протоколах МОЗ України.

Все вищевикладене є обґрунтуванням для проведення даного наукового дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Виконана науково-дослідна робота є фрагментом наукової роботи кафедри акушерства і гінекології № 2 Кримського державного медичного університету ім. С.І. Георгіївського МОЗ України “Профілактика, діагностика та лікування порушень репродуктивної функції жінок” 02/9 № державної реєстрації 01054004676.

Мета роботи та завдання дослідження. Метою наукової роботи є зниження частоти порушень репродуктивного здоров'я у жінок з різними формами запального процесу придатків матки на основі вивчення клінічних, функціональних, ендокринологічних, імунологічних і мікробіологічних особливостей, а також розробки і впровадження алгоритму лікувально-профілактичних і діагностичних заходів.

Для реалізації поставленої мети було запропоновано такі завдання:

1. Встановити основні чинники ризику розвитку запальних процесів придатків матки.

2. Виявити клінічні скарги пацієнток з гострим і хронічним запаленням придатків матки.

3. Оцінити особливості етіологічного спектру гострих та хронічних запальних процесів придатків матки у обстежених жінок.

4. З'ясувати роль порушень системного і місцевого імунітету в патогенезі різних форм запального ураження придатків матки.

5. Вивчити кореляційні зв'язки на системному і місцевому рівні змін цитокінового статусу і вмісту фібронектину (ФН) при гострому і хронічному запаленні придатків матки.

6. Встановити характер основних дисгормональних порушень, залежно від фази менструального циклу при гострому і хронічному ураженні придатків матки.

7. Показати взаємозв'язок між клінічними, ехографічними, імунологічними, ендокринологічними і мікробіологічними порушеннями при різних формах запального ураження придатків матки.

8. Проаналізувати перебіг вагітності, пологів та перинатальні наслідки розродження жінок з різними формами запального ураження придатків матки в анамнезі.

9. Розробити і впровадити алгоритм діагностичних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на зниження частоти порушень репродуктивної функції, акушерських і перинатальних ускладнень у жінок з гострим і хронічним запаленням придатків матки.

Об'єкт дослідження - репродуктивне здоров'я жінок.

Предмет дослідження - репродуктивне здоров'я жінок із запальними захворюваннями придатків матки.

Методи дослідження - клінічні, ехографічні, функціональні, ендокринологічні, біохімічні, імунологічні, мікробіологічні та статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Встановлено нові ланки патогенезу різних форм запального ураження придатків матки на основі встановлених кореляційних зв'язків на системному і місцевому рівні змін цитокінового статусу і вмісту фібронектину (ФН), а також взаємозв'язку між клінічними, ехографічними, імунологічними, ендокринологічними і мікробіологічними порушеннями при різних формах запального ураження придатків матки. придаток матка запальний жінка

Показано роль змін цитокінового статусу і вмісту ФН при хронізації запального ураження придатків матки. Представлено порівняльні аспекти мікроскопічних і бактеріологічних змін вагінального секрету (ВС) у пацієнток із запаленням придатків до початку лікувально-профілактичних заходів.

Виявлено основні зміни системного і місцевого імунітету при розвитку гострого і хронічного запального ураження придатків матки. Визначено причини виникнення дисгормональних порушень в різні фази менструального циклу при гострому і хронічному ураженні придатків матки.

Встановлено вплив різних форм запального ураження придатків матки на клінічний перебіг вагітності, пологів, стан новонароджених і функціональний стан фетоплацентарного комплексу при подальшій вагітності.

Отримані результати дозволили науково обґрунтувати необхідність удосконалення діагностичних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на зниження частоти порушень репродуктивної функції, акушерських і перинатальних ускладнень у пацієнток з гострим і хронічним ураженням придатків матки.

Практичне значення одержаних результатів. Встановлено причини, частоту і структуру порушень репродуктивного здоров'я при різних формах запального ураження придатків матки. Визначено основні клінічні прояви генітального і екстрагенітального характеру гострого і хронічного запального процесу придатків матки.

Показано основні варіанти розладів менструальної функції при різних формах запального ураження придатків матки. Представлено порівняльну оцінку клінічних проявів дисгормональних і імунологічних порушень, змін мікробіоценозу статевих шляхів при розвитку порушень репродуктивного здоров'я у пацієнток з гострим і хронічним ураженням придатків матки.

Розроблено методику диференціальної діагностики гострого і хронічного ураження придатків матки на основі встановлення кореляційних зв'язків змін цитокінового статусу і вмісту фібронектину в периферичній крові і у ВС.

Запропоновано методи контролю за клінічним перебігом гострого і хронічного запального ураження придатків матки, а також перебігом гестаційного періоду на основі динамічної оцінки клінічних, мікробіологічних, імунологічних, ендокринологічних і ехографічних методів дослідження.

Розроблено і впроваджено алгоритм лікувально-профілактичних і діагностичних заходів у жінок з гострим і хронічним ураженням придатків матки до та під час вагітності на основі удосконаленої тактики ведення і корекції основних порушень гомеостазу.

Особистий внесок здобувача. Отримані дані є результатом самостійної роботи дисертанта. Автором самостійно проаналізовано наукову літературу та патентну інформацію з проблеми порушень репродуктивного здоров'я жінок при запальних захворюваннях придатків матки.

Розроблено спеціальні програми спостережень і карту з детальним визначенням основних клінічних особливостей перебігу запальних процесів придатків матки. Проведено комплексне клініко-лабораторне і функціональне обстеження 250 жінок, серед яких 200 - з різними формами запальних захворювань придатків матки і 50 гінекологічно і соматично здорових жінок репродуктивного віку.

Лабораторні дослідження включали ехографічні, функціональні, імунологічні, ендокринологічні, мікробіологічні та статистичні методи.

Особисто дисертантом проведено статистичний аналіз результатів дослідження, написано усі розділи дисертації, сформульовано висновки та практичні рекомендації, забезпечено їх впровадження в медичну практику та відображено в опублікованих роботах.

Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи доповідалися та обговорювалися на наукових конференціях Кримського державного медичного університету ім. С.І. Георгіївського МОЗ України (м. Сімферополь, 2004; 2005; 2006; 2007; 2008); на засіданнях Кримського відділення асоціації акушерів-гінекологів України (2004; 2005; 2006; 2007; 2008); на пленумах і з'їздах Асоціації акушерів-гінекологів України (Харків, 2004; Львів, 2005; Донецьк, 2006; Одеса 2007; Дніпропетровськ 2008); на науково-практичних конференціях “Актуальні питання репродуктивного здоров'я жінок” (м. Київ, 2004; 2005) та “Актуальні питання перинатальної медицини” (м. Київ, 2006); На міжнародних школах семінарах “Досягнення і перспективи перинатальної медицини” (Київ, 2006, лютий) і “Сучасні досягнення та перспективи ендоскопічної хірургії в гінекології” (Київ, 2006, червень).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 26 робот, з яких 24 - статті в наукових провідних фахових журналах та збірниках, затверджених переліком ВАК Україні, 2 - тези на науково-практичних конференціях, причому усі роботи - самостійні.

Обсяг та структура дисертації. Дисертаційна робота викладена на 271 сторінках комп'ютерного друку та складається зі вступу, огляду літератури, розділу, присвяченого методам досліджень та лікувально-профілактичним заходам, 5 розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів, висновків, практичних рекомендацій, бібліографічного покажчика літератури, який нараховує 313 джерел, 200 з них - кирилицею та 113 - латинкою.

Дисертація ілюстрована 135 таблицями та 4 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Відповідно до поставленої мети і завдань, дослідження було проведено в два етапи:

на 1 етапі нами було обстежено 200 пацієнток з різними формами запальних захворювань придатків матки, яких було розподілено на дві групи і підгрупи, усі жінки були порівнянні за всіма основними параметрами, дослідження, що проводилось було лонгітудінальне та когортне.

1 група - 100 жінок з запальними процесами придатків матки і порушенням репродуктивної функції, які одержували загальноприйняті лікувально-профілактичні заходи: підгрупа 1.1 - 50 жінок із загостренням хронічного запалення придатків матки і 1.2 - 50 жінок із хронічним запаленням.

2 група - 100 жінок з запальними процесами придатків матки і порушенням репродуктивної функції, проведених поетапно за розробленою нами методикою: підгрупа 2.1 - 50 жінок із загостренням хронічного запалення придатків матки і 2.2 - 50 жінок із хронічним запаленням.

Контрольну групу складали 50 гінекологічно і соматично здорових жінок репродуктивного віку.

На 2 етапі ми проаналізували клінічний перебіг вагітності і пологів у 28 з 100 пацієнток, які завагітніли на тлі загальноприйнятих лікувально-профілактичних заходів (підгрупа А) і у 43 з 100 пацієнток, вагітність в яких настала при використанні запропонованої нами методики (підгрупа Б).

Ведення пацієнток 1 групи проводилось за загальноприйнятими протоколами МОЗ України.

Ведення пацієнток 2 групи проводилось із додатковим використанням антигомотоксичної терапії, яка виступає як додатковий метод до антибактеріальної і інфузіонно-дезінтоксикационої терапії, і має на меті надати протизапальне, десенсибілізуюче, імунокорегируюче, стімулююче дезинтоксикацію і анальгетичну дії, а також профілактику побічних ефектів негомеопатичних препаратів:

- при гострому сальпінгоофориті використовували антибактеріальну терапію з урахуванням чутливості до антибіотиків, вітамінотерапію, неспецифічну протизапальну терапію та індивідуалізовану антигомотоксичну терапію (траумель, гінекохель, хепель, лімфоміозот та галіум-хель);

- при хронічному сальпінгоофориті використовували гінекохель, труамель, оваріум-композітум та вітамінотерапію.

Загроза переривання вагітності належить до найбільш поширених ускладнень вагітності. У генезі загрозливого викидня можуть приймати участь нервова, нейроендокринна, нейровегетативна і імунна регулюючі системи. Тому в комплексну терапію загрозливого викидня ми включили антигомотоксичні препарати, що впливають на ці системи. Ведення вагітності і пологів у жінок підгрупи А проводили також за загальноприйнятими протоколами МОЗ України, а підгрупи Б - з додатковим використанням антигомотоксичної терапії: гінекохель, мукоза-композітум, траумель та вібуркол.

До комплексу клініко-лабораторного і функціонального обстеження було включено:

· клінічний анамнез;

· загальний і гінекологічний огляд;

· лабораторне обстеження:

- загальний аналіз крові, коагулограма, печінкові проби; цукор крові; креатинін; сечовина; сечова кислота; загальний білок та білкові фракції;
агрегація тромбоцитів; лейкоцитарний індекс інтоксикації за
загальноприйнятими методиками (Г.И. Назаренко и соавт., 2007);

- загальний аналіз сечі; аналіз сечі за Нечипоренком та Зимницьким;
визначення кетових тіл у сечі;

· консультації суміжних спеціалістів: уролога, ендокринолога, невропатолога, кардіолога тощо;

· ультразвукове дослідження органів малого тазу, щитовидної і молочних залоз (Н.П.Веропотвелян и соавт., 2008);

· вивчення ендокринологічного статусу:

- до вагітності - естрадіол (Е2), прогестерон (ПГ), фолікулостимулюючий гормон (ФСГ), лютеїнізуючий гормон (ЛГ), пролактин (Прл), кортизол (К), альдостерон (Ал), тиреотропний гормон (ТТГ), трийодтиронін (Т3) і тироксин (Т4);

- під час вагітності вивчали вміст пролактину, естріолу (Е3), прогестерону, плацентарного лактогену (ПЛ), хоріонічного гонадотропіну (ХГ), кортизолу, дегідроепіандростерон-сульфата (ДГЕА-С), тестостерону (Т), 17-оксипрогестерону (17-ОПГ) і плацентарних білків: б-фетопротеїну (б-ФП), плацентарного б1-мікроглобуліну (ПАМГ-1), б2-мікроглобуліну фертильності (АМГФ), трофічного Я_глікопротеїду (ТБГП) і тестостеронестра-ді-ол-зв'я-зуючого глобуліну (SSBG), за загальноприйнятими методиками (А.Г. Резников и соавт., 2006; Е.М. Вихляева и соавт., 2008).

· вивчення показників системного імунітету: CD3+; CD4+; CD8+; CD20+; CD23+; вміст лізоциму, активність в-лізінів, показники фагоцитозу (ФП - відсоток клітин, що вступили у фагоцитоз від 100 клітин), фагоцитарного числа (ФЧ) - середнє число об'єктів фагоцитозу, поглинених одним фагоцитом; ФІ - фагоцитарний індекс, який обчислювали за формулою (ФЧ/ФПЧ100 %), вміст імуноглобулінів класу А, М, G в сироватці крові та вагінальному секреті (А.К. Батырова, 2008)

· вивчення показників цитокінового статусу: інтерлейкінів - ІЛ-1Я, ІЛ-2, ІЛ-4, ІЛ-8, ІЛ-10 та г-інрерферону (ІНФ-г) в сироватці крові та перитонеальному секреті (ПС) (Г.И. Назаренко и соавт., 2007), фібронектину у сироватці крові, вагінальному і перитонеальному секретах.

· проведення мікробіологічних досліджень (С.С. Вашукова, 2007; М.А. Башмакова, 2008).

· функціональна оцінка стану фетоплацентарного комплексу: УЗД, доплерометрія, кардіотокографія (А.А. Зелинский и соавт., 2007; В.Н. Демидов, 2008).

Статистична обробка отриманих даних виконувалася за допомогою програми “MED STAT”, призначеної для обробки результатів медичних і біологічних досліджень. У залежності від типів даних і розв'язуваних завдань, використовувалися як параметричні, так і непараметричні критерії (А.П. Минцер и соавт., 2008).

Результати досліджень та їх обговорення. Результати проведених досліджень свідчать, що хронічні запальні процеси придатків матки найчастіше зустрічалися у жінок у віці від 21 до 35 років, а середній вік між групами достовірно не відрізнявся - 27,6±2,3 року (р<0,05).

При оцінці клінічного перебігу запальних процесів репродуктивної системи на особливу увагу заслуговує наявність екстрагенітальної патології, особливо, хронічних запальних процесів з боку органів і систем (В.Я. Голота та співавт., 2007; В.І. Грищенко та співавт., 2008). Як свідчать отримані результати, основним варіантом екстрагенітальної патології у обстежених пацієнток основних груп були захворювання сечовидільної системи (1 група - 17,0 % і 2 - 18,0 %), серед яких переважав хронічний пієлонефрит. На особливу увагу заслуговує також високий рівень перенесених дитячих інфекцій (1 група - 61,0 %; 2 - 62,0 % і контрольна - 40,0 %); часті респіраторні захворювання (1 група - 35,0 % і 2 - 39,0 %) та патологія шлунково-кишкового тракту (1 група - 19,0 % і 2 - 18,0 %). Решта варіантів соматичної захворюваності мали місце набагато рідше і, за групами, суттєво не відрізнялися.

Відомо, що оперативні втручання негативно позначаються на стані репродуктивної системи і можуть викликати різну патологію, або загострити хронічні запальні процеси (А.В. Бойчук, 2007; В.И. Краснопольский, 2008). За нашими даними, частота і характер операцій в анамнезі не мали істотних розбіжностей між жінками основних груп. Найбільш поширеним видом виконаного оперативного втручання у обстежених жінок була апендектомія (у 21,0 % жінок 1 групи і у 22,0 % - 2 групи). Післяопераційний період в усіх жінок перебігав без ускладнень. У 9,0 % пацієнток 1 групи і у 8,0 % 2 групи раніше було зроблено операції на придатках матки. Слід зазначити, що у жінок з хронічним запаленням придатків матки в анамнезі оперативні втручання зустрічалися в 4 рази частіше, ніж у контрольній групі.

Одним з вторинних проявів запальних процесів репродуктивної системи є розлади менструальної функції (З.М. Дубоссарская и соавт., 2005; J. Cassell et al., 2008). У нашому дослідженні звертає на себе увагу той факт, що різноманітні порушення ритму, тривалості та інтенсивності менструального циклу, що мають місце у 34,0 % пацієнток 1 групи і у 35,0 % пацієнток 2 групи, зустрічалися у 8-9 разів частіше, ніж у контрольній групі. Найбільш поширенними формами порушень менструально-оваріальної функції у пацієнток основних груп були альгодисменорея (11,0 % і 10,0 %) і нерегулярний цикл (9,0 % і 10,0 %), рідше зустрічалися менометроррагії (7,0 % и 8,0 % відповідно).

Слід відмітити, що, крім запальних захворювань придатків матки, в 15,0 % і 16,0 % випадків у 1 і 2 групі відповідно відмічено запалення ендометрію. Проведений нами аналіз свідчить про високу частоту виявлення специфічних і неспецифічних бактеріальних вагінозів в анамнезі (74,0 % і 75,0 %) і запальних захворювань шийки матки (63,0 % і 62,0 % відповідно). Фактично, наші пацієнтки мали хронічні запальні процеси не тільки придатків, але і усієї репродуктивної системи, що також відмічається в літературі останніх років (В.Н. Запорожан и соавт., 2002; Л.І. Іванюта, 2005; E.B. Dyck et al., 2008).

Важливо підкреслити, що пацієнтки з запаленням придатків матки раніше отримували лікування з приводу запальних захворювань (в 1 групі 3,2±0,3 разу і в 2 групі 3,3±0,4 разу). Однак, практично, половина пацієнтів з обох груп - 52,0 % з 1 групи і 50,0 % з 2 групи - не відмітили позитивного ефекту від різноманітних методів лікування запальних процесів.

Отже, проведений нами аналіз дає підставу вважати, що в 1 і 2 групах, за характером і частотою патології репродуктивної сфери, достовірних розбіжностей не встановлено.

Дані репродуктивного анамнезу пацієнток мають дуже важливе значення для вибору тактики їх ведення (З.М. Дубоссарская и соавт., 2003; І.Б. Вовк та співавт., 2006). Так, у пацієнток 1 групи в анамнезі було 24 вагітності, а в жінок 2 групи - 22 вагітності, тобто на одну пацієнтку припадало 0,24 вагітностей в 1 групі жінок і 0,22 вагітностей у 2 групі. Отже, первинна неплідність мала місце у 76,0 % жінок в 1 групі і в 78,0 % - у 2 групі. Тривалість порушень репродуктивної функції достовірно не відрізнялася по групах і складала 4,3±0,4 року в 1 групі і 4,5±0,4 року у 2 групі (р>0,05).

Таким чином, як свідчать результати проведеної клінічної характеристики пацієнток, жінки з запаленням придатків матки мають високий інфекційний індекс з боку органів репродуктивної системи.

Аналізуючи екстрагенітальну захворюваність, слід зазначити, що в її структурі переважали захворювання сечовидільної системи, перенесені дитячі та респіраторні вірусні інфекції. Виявлена частота гінекологічної патології, в цілому, відображає запальний генез цієї патології, причому, з переважанням, крім різних форм сальпінгоофориту, бактеріального вагінозу, запальних захворювань шийки матки та хронічного ендометриту.

Загострення хронічного запального процесу придатків матки частіше спостегігається за наявності соматичної інфекції, порушень менструального циклу, перенесених оперативних втручань, супутної генітальній патології і перенесених артифіційних абортів. Це, у свою чергу, призводить до більш високої частоти вторинної неплідності у цих пацієнток. Крім того, тривалість порушень репродуктивної функції достовірно більше в підгрупах 1.1 і 2.1 (6,1±0,5 року в порівнянні з 3,2±0,3 року у підгрупах 1.2 і 2.2; р<0,05). Отримані результати, безумовно, необхідно враховувати при розробці алгоритму лікувально-профілактичних і реабілітаційних заходів у пацієнток з порушеною репродуктивною функцією на тлі запального процесу з боку придатків матки.

В сучасній літературі велика увага приділяється значущості основних анамнестичних даних у розвитку різних форм запальних процесів репродуктивної системи у жінок (К.И. Малевич и соавт., 2004; Л.І. Іванюта, 2005; E.R. Boskey et al., 2008). Згідно з отриманими нами результатами, найбільш значимими даними анамнезу пацієнток з різними формами сальпінгоофориту були використання внутрішньоматкових контрацептивів (ВМК) - 65,7 %, супутня екстрагенітальна патологія запального генезу (82,7 %), вік пацієнток старше 35 років (47,7 %), кількість вагітностей, у тому числі, що закінчилися пологами і абортами, хронічна урогенітальна інфекція (42,7 %) і запальні захворювання статевих органів (85,9 %).

При вивченні основних клінічних скарг пацієнток з різними формами сальпінгоофориту ми вивчили їх динаміку до лікування і в динаміці 3-х курсів проведеної загальноприйнятої терапії (1 група), що ми вважали, у даній ситуації, методологічно більш обґрунтованим.

Як свідчать отримані дані, спектр гінекологічних і екстрагенітальних скарг у пацієнток обох підгруп є достатньо широким, з переважанням скарг генітального характеру: больовий синдром (підгрупа 1.1 - 96,0±7,6 % і 1.2 - 48,0±3,3 %; р<0,01); посилення виделінь зі статевих шляхів (підгрупа 1.1 - 94,0±7,2 % і 1.2 - 56,0±4,2 %; р<0,01); диспареунія (підгрупа 1.1 - 64,0±5,6 % і 1.2 - 36,0±2,6 %; р<0,01) і різні порушення менструальної функції (підгрупа 1.1 - 52,0±4,6 % і 1.2 - 34,0±2,8 %; р<0,05), серед яких переважали альгодисменорея. Серед скарг екстрагенітальної локалізації у пацієнток із загостренням хронічного сальпінгоофориту переважала гіпертермія (66,0±6,3 %), а при хронічному процесі - субфебрилітет (92,0±8,6 %). Дещо рідше зустрічалися дизуричний синдром (підгрупа 1.1 - 30,0±3,2 % і 1.2 - 22,0±2,4 %; р<0,05), болі в поперековій області (підгрупа 1.1 - 40,0±3,8 % і 1.2 - 18,0±1,6 %; р<0,01) і цисталгія (підгрупа 1.1 - 20,0±1,8 % і 1.2 - 12,0±0,6 %; р<0,01). Такий широкий спектр клінічних симптомів різних форм запального процесу придатків матки до початку лікування свідчить про тривалість процесу і неефективність застосованих раніше лікувально-профілактичних заходів. Значні відмінності між підгрупами було обумовлено різними формами запального процесу і, певною мірою, відображають ступінь его тяжкості.

В літературі на особливу увагу заслуговують результати об'єктивного клінічного огляду пацієнток до лікування (Г.М. Савельева и соавт., 2004; В.П. Сметник и соавт., 2005). Отримані нами дані свідчать, що частота усіх об'єктивних даних переважала при загостренні хронічного сальпінгоофориту. Особливо хотілося б виділити високу частоту болючості при пальпації придатків (підгрупа 1.1 - 100,0±0,0 і 1.2 - 76,0±6,2; р<0,05); збільшення придатків (підгрупа 1.1 - 96,0±7,9 і 1.2 - 54,0±4,8; р<0,05) і болючість при пальпації унизу живота (підгрупа 1.1 - 94,0±6,9 і 1.2 - 62,0±6,6; р<0,05). Отримані результати повністю відповідають формі сальпінгоофориту до лікування пацієнток.

При динамічному спостереженні за жінками при використанні загальноприйнятих лікувально-профілактичних заходів після 1 курсу лікування ми відзначали істотне покращення усіх показників запального процесу, особливо, в підгрупі 1.1. Поряд з тим, серед основних особливостей отриманих результатів слід відмітити високу частоту больового синдрому (підгрупа 1.1 - 62,0±5,2 і 1.2 - 30,0±3,1; р<0,01), значних виделінь зі статевих шляхів (підгрупа 1.1 - 44,0±4,2 і 1.2 - 26,0±2,2; р<0,05) і субфебрилітету (підгрупа 1.1 - 74,0±4,6 і 1.2 - 62,0±6,4; р<0,05).

Отримані дані свідчать, що після 1 курсу загальноприйнятого лікування повністю були відсутні симптоми роздратування очеревини, а частота болючісті при пальпації придатків дещо знизилася (підгрупа 1.1 - 78,0±6,0 і 1.2 - 62,0±6,0; р<0,05), також як і згладженість вагінальних склепінь (підгрупа 1.1 - 24,0±2,2 і 1.2 - 10,0±1,0; р<0,01) і болючість та чутливість при елевації (підгрупа 1.1 - 22,0±2,1 і 1.2 - 6,0±0,4; р<0,001).

Після 2 курсу лікування у пацієнток як з загостренням запального процесу, так і з хронічним сальпінгоофоритом зменшилася частота та яскравість основних клінічних скарг на зміни характеру виделінь зі статевих шляхів (підгрупа 1.1 - 52,0±5,1 і 1.2 - 32,0±3,0; р<0,05) і субфебрилітет (підгрупа 1.1 - 46,0±3,6 і 1.2 - 32,0±3,4; р<0,05). Серед результатів об'єктивного клінічного огляду після 2 курсів лікування звертає на себе увагу висока частота збільшених придатків (підгрупа 1.1 - 68,0±6,2 і 1.2 - 40,0±4,2; р<0,05) і їх чутливість і болючість при пальпації (підгрупа 1.1 - 58,0±5,2 і 1.2 - 42,0±5,0; р<0,05).

На заключному етапі, після 3 циклів лікування, скарги пацієнток і результати об'єктивного клінічного обстеження мало відрізнялися від результатів після 2 курсів лікування. Це, на нашу думку, вказує на недостатню ефективність загальноприйнятих лікувально-профілактичних заходів, які потребують удосконалення, але лише після аналізу результатів додаткових методів дослідження.

Серед широкого спектру додаткових методів дослідження пріоритетним було вивчення мікробіологічного статусу (В.Я. Голота та співавт., 2007; C.K. Walker et al., 2008; I.L. Barberis et al., 2008).

Результати проведеного мікроскопічного дослідження до лікування свідчать про достовірну перевагу в підгрупі 1.1 лейкоцитів (підгрупа 1.1 - 8,5±0,6 і 1.2 - 5,3±0,5; р<0,05) при тому, що, за кількістю слизу, достовірних відмінностей не встановлено (р>0,05). Щодо характеристики вагінальної флори, слід зазначити, що при гострому запаленні переважала паличкова флора (підгрупа 1.1 - 66,0±5,6 і 1.2 - 34,0±3,3; р<0,05), а при хронічному - змішана (підгрупа 1.1 - 34,0±3,2 і 1.2 - 66,0±6,1; р<0,05). Найбільш суттєві відмінності було виявлено при чисельній характеристиці флори. Так, при гострому запаленні достовірно переважали “значна” кількість флори (підгрупа 1.1 - 42,0±4,1 і 1.2 - 12,0±1,5; р<0,001), а також “ключові” клітки (підгрупа 1.1 - 64,0±6,2 і 1.2 - 46,0±4,3; р<0,05) і їх лізис (підгрупа 1.1 - 60,0±5,8 і 1.2 - 42,0±4,0; р<0,05), Mobiluncus (підгрупа 1.1 - 60,0±6,2 і 1.2 - 42,0±4,2; р<0,05) і Bacteroides (підгрупа 1.1 - 46,0±4,4 і 1.2 - 34,0±3,2; р<0,05). Хоча порушення мікробіоценозу не є характерним для запальної реакції слизової піхви, при мікроскопічному дослідженні мазків ВС нерідко відзначали до 5 і більше лейкоцитів в полі зору, у поєднанні з коковими і кокобацилярними морфотипами, які в значній кількості адгезовано на лейкоцитах.

Після проведеного 1 курсу лікування за загальноприйнятою методикою мікроскопічна картина менше відрізнялася за підгрупами, у порівнянні з даними до лікування. На особливу увагу при гострому запаленні заслуговують достовірно більш високі значення наступних параметрів: “значна” кількість флори (підгрупа 1.1 - 24,0±2,2 і 1.2 - 4,0±0,3; р<0,001), а також “ключові” клітини (підгрупа 1.1 - 54,0±3,2 і 1.2 - 36,0±3,3; р<0,05), їх лізис (підгрупа 1.1 - 58,0±4,2 і 1.2 - 42,0±3,4; р<0,05), Mobiluncus (підгрупа 1.1 - 50,0±3,9 і 1.2 - 34,0±3,1; р<0,05) і Bacteroides (підгрупа 1.1 - 36,0±3,1 і 1.2 - 24,0±2,2; р<0,05).

Після 2-х курсів лікування відмінності між підгрупами були ще меншими. Так, при мікроскопічній оцінці клітин епітелію і кількості лейкоцитів достовірних розбіжностей між підгрупами не встановлено (р>0,05). За іншими показниками картина була аналогічною, як і після 1 курсу лікування. Після 3-х курсів проведеної терапії вищеописані тенденції повністю збереглися. Слід зазначити, що при хронічному запаленні прослідковано зникнення Mobiluncus і Bacteroides.

Одним з механізмів контролю вагінальної мікрофлори є висока адгезивна здібність молочнокислих бацил до поверхні епітеліальних клітин. Ендогенні штами лактобактерій, що мають високу адгезивну активність і тісно взаємодіють зі слизовою оболонкою піхви, мають селективні переваги як перед умовно-патогенними мікроорганізмами, так і перед екзогенними лактобактеріями. Прикріпляючись до епітеліоцитів, автохтонні штами забезпечують тим самим феномен колонізаційної резистентності. Мікроскопічне дослідження, що проводиться на першому етапі обстеження, часто не дає вичерпної інформації про стан мікрофлори (С.Ю. Сидорович и соавт., 2001; А.В. Бойчук, 2007).

Це стало підставою для детального бактеріологічного дослідження. При цьому, до лікування при гострому запаленні геніталій нами встановлено достовірне зниження (р<0,05) абсолютного і відносного числа Lactobacillus spp. і Bifidobacterium spp. на фоні тимчасового збільшення таких мікроорганізмів, як Enterobacteriaceae, Candida spp. і Bacteroides spp. (р<0,05).

Виявлено залежність між сексуальною активністю пацієнток обох підгруп і характером мікрофлори: за наявністю 1-2 статевих партнерів виявляється один або два умовно-патогенних мікроорганізми, але у високому титрі: Enterococcus spp., Enterococcus spp. + Str. Acidophilus, E.coli (lac-) + St.acidophilus, E.coli (haem+) + Sr. асidophilus; при 6-10 статевих партнерів - 5-7 видів мікроорганізмів, з превалюванням кокової флори (S.aureus, S.epidermidis, S. saprophyticus, Peptococcus spp.). Прослідковується зв'язок деяких скарг з виявленням окремих представників мікрофлори: свербіння статевих органів - з грибками Candida spp., диспареунія - з Enterococcus spp.

Ми вважали за доцільне представити динаміку бактеріологічних досліджень в процесі загальноприйнятих лікувально-профілактичних заходів при гострому і хронічному запаленні.

Так, після 1 циклу загальноприйнятого лікування при гострому запаленні виявлено наступні достовірні зміни: зниження абсолютного і відносного числа Lactobacillus spp. (р<0,05) і Bifidobacterium spp. (р<0,05) при одночасному збільшенні E. coli (lac+) (р<0,05); E. coli (haem+) (р<0,05); Bacteroides spp. (р<0,05); Peptococcus spp. (р<0,05) і Peptostreptococcus spp. (р<0,05).

Надалі, після 2-х курсів проведеного лікування, за загальноприйнятою методикою, окрім вище перерахованих особливостей, в підгрупі 1.1 відмічено достовірне збільшення кількості Enterococcus spp. (р<0,05) і S. aureus (р<0,05), що зберігається і після 3 курсу лікування.

Нами встановлено взаємозв'язок між гінекологічним статусом та особливостями мікрбіоценозу піхви, що є суттєвим моментом (А.В. Бойчук, 2007; В.В. Гаузер, 2007). При цьому, прослідковано кореляцію між відсутністю лактобактерій і рясними виділеннями; зміною кольору виділень і підвищеним вмістом ентерококів; між наявністю характерного запаху і надмірним зростанням анаеробної флори; гіперемією слизової і грибками Candida spp. Крім того, виявлено зв'язок частоти виділення умовно-патогенних мікроорганізмів із вмістом лактобактерій у вагінальному секреті.

Так як більшість з пацієнток скаржилася на дисфункцію з боку шлунково-кишкового тракту, було проведено додаткове бактеріологічне дослідження калу. Отримані результати свідчать про високий ступінь серед обстежених дисбактеріозу кишечника різного ступеня (68,0±6,4 %). Так, у пацієнток з більш низьким вмістом біфідо- і лактобактерій розширявся спектр і зростала частота виявлення умовно-патогенних мікроорганізмів. При цьому, слід, особливо, наголосити на зростанні кількості штамів кишкової палички з гемолітичними властивостями. Разом з тим, порівняльний аналіз складу мікрофлори піхви і кишечника дозволив виявити позитивний кореляційний зв'язок тільки за умови надмірного зростання ентерококів в досліджуваних матеріалах.

Отже, як свідчать результати проведених мікробіологічних досліджень, у пацієнток з різними формами запальних процесів репродуктивної системи спостерігаються якісні зміни мікрофлори, які виявляються пригніченням лактофлори, забезпечуючої резистентність колонізації. На цьому фоні відбувається розширення спектру і збільшення чисельності умовно-патогенної мікрофлори. Хоча мікроскопічна картина ВС характеризується відносним збідненням мікробного пейзажу, при бактеріологічному дослідженні виявляються в значній кількості асоційовані мікроорганізми, особливо, їх анаеробні представники. При цьому, при гострому процесі ці зміни більш суттєві. Очевидно, що така мікробіологічна картина представляє загрозу репродуктивному здоров'ю жінки. У зв'язку з цим, доцільно проводити не тільки бактеріоскопічне, але і детальне бактеріологічне дослідження, що дозволяє виявити потенційних патогенів. Оскільки вказані зміни мікроекології піхви представляють серйозну загрозу сприятливому перебігу майбутньої вагітності, необхідність їх своєчасної корекції є очевидною.

Несприйнятливість людини до мікробних агентів забезпечується складним комплексом специфічних і неспецифічних реакцій (Е.Ф. Кира и соавт., 2005; В.П. Сметник и соавт., 2005). Щоб спровокувати хворобу, збудник повинний закріпитися в тканинах і розмножитися на фоні фіксації. Цей процес називається „колонізацією”, перешкодити якій - найпростіший і надійний спосіб заблокувати розвиток інфекційного процесу. Класична концепція про місцевий імунітет спирається на уявлення про колонізаційну резистентність слизових оболонок. Їх поверхня безперервно омивається секретами, що мають виражену антиколонізаційну активність. Слід наголосити, що фактори антиколонізацій, крім нормальної мікрофлори, включають систему фагоцитуючих клітин, комплекс білків, яким притаманна антимікробна активність, або посилення реакції фагоцитів, виступаючи в ролі опсонінів. Базисна антиколонізаційна активність секретів посилюється за рахунок антитіл, що виробляються, перш за все, місцевою лімфоїдною тканиною (Ig А і Ig M) і поступаючих з кровоносного русла (Ig G, Ig А, Ig M), які також здатні “асистувати” фагоцитам у знищенні бактерій. Проте роль факторів неспецифічної резистентності і зміна їх активності при різних формах запального ураження придатків матки вивчено недостатньо (А.В. Бойчук, 2007; J. Cassell et al., 2008).

При дослідженні фагоцитарної активності лейкоцитів відносно мікробів слід враховувати як активність фагоцитів, тобто їх здатність здійснювати кілінг, так і гуморальних факторів - опсонінів, які сприяють цьому процесу. Серед безлічі гуморальних факторів на особливу увагу заслуговує вивчення рівня імуноглобулінів і бактерицидних білків (И.А. Бочков и соавт., 2000; Г.В. Григоренко и соавт., 2007).

У нашій роботі проведено кількісну оцінку Ig G, Ig А, Ig M в сироватці крові і ВС. Отримані результати свідчать про відсутність достовірних відмінностей між групами стосовно Ig G (р>0,05). У порівнянні з цим, у пацієнток з гострим запаленням нами відмічено достовірне збільшення Ig М при одночасному зниженні рівня Ig А, причому, не лише в крові, але і у ВС.

При порівнянні цих даних можна відзначити, що Ig А, приєднуючись до мікроорганізмів, робить можливим їх розпізнавання і поглинання нейтрофілами і макрофагами, які мають рецептори до Ig А (К.И. Малевич и соавт., 2004; Л.И. Мальцева и соавт., 2007). При зниженні цього показника зменшується число опсонізованих бактеріальних клітин, внаслідок чого їх фагоцитоз стає менш достовірним. На цьому фоні у більшості пацієнток з гострим запаленням кількість Ig М помітно зростала. Антитіла цього класу можуть потрапляти у ВС з кровотворного русла, або в результаті секреції плазматичними клітками, розташованими в субендотеліальному шарі маткових труб, ендо- і ектоцервікса, матки при запаленні. Стимулом до транссудації Ig М у ВС є виражена запальна реакція в нижніх відділах статевого тракту. Оскільки при дисбіозі піхви ознаки запалення, практично, відсутні, підвищений вміст Ig М може свідчити про залучення до інфекційного процесу верхніх відділів статевих органів (А.В. Шабалдин и соавт., 2008).

Фагоцитуючі клітини - гранулоцити і моноцити - є основними, у кількісному відношенні, клітинними популяціями в периферичній крові людини. При їх нормальному функціонуванні інфекційні процеси мають бути мало вірогідними. Проте вони існують, і однією з можливих причин можуть стати зміни фагоцитів і інших “працюючих”, в комплексі з ними, захисних систем (П.В. Буданов, 2001).

У зв'язку з цим, нами зроблено спробу порівняльного аналізу фагоцитарних реакцій в крові і вагінальному секреті пацієнток з різними формами запального процесу придатків матки.

При обстеженні пацієнток основних груп до лікування усі показники фагоцитозу в крові достовірно не відрізнялися (р>0,05), відповідно до різних форм запалення. В порівнянні з цим, у ВС відмічено достовірне збільшення усіх показників, але особливо ФЧ (р<0,01).

З біоцидних білків, з притаманною прямою літичною дією на мікробні клітини і здатних впливати на антимікробну активність фагоцитів, були вивчені лізоцим і в-лізіни крові і вагінального секрету. Традиційно лізоциму приписується значна активність у відношенні, перш за все, грампозитивних бактерій. Крім безпосередньої бактерицидної дії, він здатний стимулювати фагоцитарну активність нейтрофілів. Проте останнім часом висловлюється думка, що цей білок може забезпечувати природну толерантність організму до чужорідних агентів. По-перше, ця функція реалізується за рахунок його участі в регуляції імунних і метаболічних процесів. По-друге, обволікаючи генетично чужорідний матеріал, лізоцим захищає його, за допомогою нейтралізації і виведення з організму ушкоджувальних компонентів (Е.М. Вихляева и соавт., 2008).

За нашими даними, в основних підгрупах активність лізоциму при гострому запаленні була достовірно зниженою (р<0,05), а вміст в-лізінів - збільшеним (р<0,01).

Відомо, що в-лізіни відносяться до клітинних і тканинних бактеріцидних факторів (Г.К. Мукашева, 2005). Літичну дію на мікроорганізми обумовлено здатністю до інгібування ферментів антиокислювального захисту - пероксидази і каталази, що призводить до накопичення токсичних перекисних сполук (С.С. Селицкая и соавт., 2008). Враховуючи, що механізми бактеріцидної дії і конкретні шляхи участі цього білка в гомеостазуючих реакціях до теперішнього часу вивчено недостатньо, заслуговує на інтерес вивчення активності в-лізінів, зокрема, при різних формах запального процесу з боку придатків матки.

Показники активності в-лізіну в основних підгрупах значно коливались. При порівняльному аналізі даних, що характеризують її рівень в крові і ВС коефіцієнт кореляції дорівнював 0,18, що свідчить про слабкий взаємозв'язок цих параметрів в нормі. В основних групах виявлено тенденції до збільшення активності в-лізіну у досліджуваному матеріалі. Хоча і при запальному ураженні придатків матки в розподілі цих показників встановлено статистично достовірні закономірності (р<0,05), ступінь кореляції між ними в крові і вагінальному секреті r=0,26.

В сучасній літературі вказують на зв'язок протиінфекційної активності в-лізіну не тільки з його прямою бактеріоцидною дією і ефектом опсонізації, але і зі зміною функціональної активності клітин імуногенезу, зокрема, шляхом “кондиціонування” нейтрофілів (Л.В. Сідей, 2008). Отже, підвищення активності в-лізіну при гострому запаленні геніталій може розглядатися як компенсаторна реакція на надмірне антигенне навантаження, яку, за нашими припущеннями, в значній мірі, пригнічує місцеві клітинні реакції. Проте очевидно, що стимулюючий ефект в цьому випадку явно недостатній. З іншого боку, причиною таких незначних змін може бути зсув рН при даній патології в лужне середовище, оскільки в-лізіни проявляють найбільшу активність при рН 4,5-6,5. Очевидно, що негативний вплив дисбіотичних процесів, більшою мірою, позначається на взаємодії місцевих захисних механізмів. Проте в більшості випадків гострий сальпінгоофорит виникає на фоні порушень гомеостазу. Кров - продукт багатьох тканин, а тому в ній міститься маса біологічно активних речовин, включаючи антимікробні (біоцидні, біостатичні, опсонічні) фактори (В.І. Грищенко та співавт., 2008).

Запалення - це складний імунопатологічний процес, в реалізації якого задіяно значну кількість клітин імунної системи. Зв'язок між лімфоцитами, фагоцитами, макрофагами і іншими клітинами організму забезпечують цитокіни (Л.В. Бородій та співавт., 2003; А.В. Бойчук, 2007).

Нами представлені результати вмісту основних цитокінів і фібронектину в крові до лікування. При цьому, при гострому сальпінгоофориті в периферичній крові відмічено достовірне зниження вмісту ІЛ-1 (р<0,01) і ФН (р<0,01) при одночасному збільшенні ІЛ-4 (р<0,05) і ІЛ-8 (р<0,01). У вагінальному секреті все навпаки: встановлено збільшення рівня вмісту ІЛ-1 (р<0,01) і ФН (р<0,01) при одночасному зниженні ІЛ-4 (р<0,01) і ІЛ-8 (р<0,001).

Надмірний синтез ІЛ-1 в перитонеальній рідині призводив до негативних наслідків і виявлявся у вигляді синдрому поліфункціональної недостатності, а зниження його вмісту в сироватці крові свідчить про зниження резерву клітин- продуцентів в системному кровотоці, про виснаження компенсаторних можливостей організму, у відповідь на постійну антигенну стимуляцію вогнища запального процесу (В.Н. Кузьмин, 2006; В.Я. Голота та співавт., 2007).

В результаті проведених досліджень встановлено зниження концентрації ІЛ-8 в сироватці крові, яке зворотньо пропорційно до тяжкості запального процесу, і підвищення у ВС, що прямо пропорційно йому. Найбільші значення рівня ІЛ-8 у ВС спостерігалися при гострих запальних процессах геніталій. Очевидно, це пов'язано з необхідністю постійного масивного залучення і активації імунокомпетентних клітин у вогнища запалення. Зниження даного показника в сироватці крові, мабуть, має компенсаторний характер, а його високий вміст не впливає на системному рівні.

Відомо, що хемоатрактантні ефекти хемокінів проявляються лише на локальному рівні (Г.К. Мукашева, 2005), що повністю підтверджують наші дослідження. Рівень ІЛ-8 корелює із вмістом ІЛ-1 у ВС. При цьому, його підвищення реєструється значно раніше (36-48 годин), що може бути достовірним критерієм тяжкості запального процессу на ранніх етапах його формування.

Як вказувалося вище, ІЛ-4 відноситься до класу протизапальних цитокінів. Основним його продуцентом є Тх2-клітини. Він діє на В-клітини, індукуючи їх активацію і диференціювання з переважною продукцією антитіл Ig G і Ig E, відіграючи патогенетичну роль при алергічних захворюваннях. Він впливає також на Т-клітини як чинник зростання, сприяючи диференціації Тх2 лімфоцитів і підсилюючи тим самим антитілоутворення. Одночасно він пригнічує секрецію макрофагами прозапальних цитокінів із притаманним ефектом дезактивації макрофагів, а тому зменшує область апоптозу (А.П. Никонов и соавт., 2008).

Фібронектин - це білок позаклітинного матриксу - глікопротеїн фібробластів і інших клітин, що забезпечує їх взаємну адгезію, масою 200-250 кДа. Завдяки йому, відбувається поєднання фібробластів з фібрином або колагеном, процес утворення сполученої тканини, а в разі гнійного запалення - відмежування вогнища деструкції від здорових тканин. Відомо, що ФН притаманна пряма протимікробна властивість і, завдяки своїй високій адгезивності, він прискорює кліренс патогенних мікроорганізмів. Виділення ФН моноцитами сприяє міцному скріпленню їх з колагеновими волокнами сполученої тканини, що забезпечує найбільш ефективний фагоцитоз патогенних агентів (Г.К. Мукашева, 2005).

За допомогою лінійного аналізу дискримінанта, відповідно до методики Фішера, нами було розроблено спосіб класифікації пацієнтів з різними формами сальпінгоофориту на основі дослідження рівнів цитокінів і ФН в сироватці крові і ВС. В результаті проведених досліджень нами було виявлено найбільш значимі показники, зміна яких достовірно демонструє характер перебігу запального процесу (серозне або гнійне запалення придатків матки). До них відносилися рівні ІЛ-8 в сироватці крові і ВС. За допомогою комп'ютерного аналізу, з використанням програми Statistica(StatSoft) версії 6.0, виявлено класифікуючі коефіцієнти для вищезгаданих параметрів (С. Гланц, 2008; О.П. Мінцер та співавт., 2008).

На підставі цих показників нами було створено математичну модель, що дозволяє диференціювати гостре і хронічне запалення придатків матки, а так само - норму. Усі обстежені були довільно розподілені на дві групи: навчальну (для побудови математичної моделі) і тестову (для підтвердження ефективності пропонованої моделі).

Математична модель:

DF1 = (0,17988 * ІЛ-8 к + 0,01327 * ІЛ-8 пс - 5,076);

DF2 = (0,2027 * ІЛ-8 к + 0,1316 * ІЛ-8 пс - 96,0699);

DF3 = (0,4882 * ІЛ-8 к +0,0087 * ІЛ-8 пс - 29,7289),

де к - кров, пс - перитонеальний секрет, DF1- хронічне запалення, DF2 - гостре запалення, DF3 - нормальні співвідношення, характерні для групи контролю.

Отримані результати дослідження цитокінів, по черзі, підставляються в наведені вище рівняння, максимальний результат дозволяє віднести пацієнтку до тієї або іншої групи. При DF1>DF2, DF3 - хронічне запалення, а при DF2>DF1, DF3 - гостре запалення. При DF3>DF1, DF2 - нормальні співвідношення ІЛ-8.

Для оцінки якості створених класифікуючих функцій визначалися сумарна статистична значущість (F=95,151; р<0,001), статистична значущість вхідних до складу функції чинників: ІЛ-8 кров (F=35,196; р<0,001) і ІЛ-8-ВС (F=191,693; р<0,001). Для підтвердження ефективності пропонованої нами моделі, ми провели розрахунок показників її чутливості, специфічності, позитивної і негативної прогностичної значущості.

Розрахунок показників значущості демонструє високі параметри ефективності використання моделі. Максимальна специфічність методу є при визначенні гнійного сальпінгоофориту, тобто в 92,0 % випадків ми можемо виключити гостре запалення. Для цього дослідження потрібно лише один набір реактивів, і протягом 5-6 годин результати дослідження можуть бути готові.

...