Становлення нейрохірургії як клінічної дисципліни

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ДУ «ІНСТИТУТ НЕЙРОХІРУРГІЇ ім. акад. А.П. РОМОДАНОВА АМН УКРАЇНИ»

СТАНОВЛЕННЯ НЕЙРОХІРУРГІЇ ЯК КЛІНІЧНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

14.01.05 -- нейрохірургія

14.02.04 -- історія медицини

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук

ЛІХТЕРМАН Болеслав ЛеонІдович

Київ-2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в НДІ нейрохірургії ім. акад. М.Н. Бурденка РАМН, НДІ історії медицини РАМН, Російській медичній академії післядипломної освіти.

Науковий консультант доктор медичних наук, професор, академік РАН і РАМН Коновалов Олександр Миколайович, НДІ нейрохірургії ім. акад. М.Н. Бурденка РАМН, директор.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор, член-кореспондент АМН України, Головний нейрохірург МОЗ України Педаченко Євген Георгійович, ДУ «Інститут нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова АМН України», науковий керівник відділу нейротравми;

доктор медичних наук, професор Глянцев Сергій Павлович, НЦССХ ім. О.М. Бакулєва РАМН, завідуючий відділом історії серцево-судинної хірургії;

доктор медичних наук, професор Могила Василь Васильович, Кримський державний медичний університет ім. С.І. Георгієвського МОЗ України, завідуючий курсом нейрохірургії кафедри хірургії №1.

Захист відбудеться « 15 » червня 2010 р. о 1200 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.557.01 в ДУ «Інститут нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова АМН України» за адресою: 04050, м. Київ, вул. П. Майбороди, 32 (конференц-зал).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДУ «Інститут нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова АМН України» (04050, м. Київ, вул. П. Майбороди, 32).

Автореферат розісланий « 14 » травня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, к.мед.н., с.н.с. С.Г. Дунаєвська

ЗАГАЛЬНА характеристика рОботИ

Актуальність теми. Сучасна нейрохірургія -- клінічна дисципліна, предметом якої є вивчення та лікування хірургічної патології нервової системи. Це самостійна, соціально обумовлена, високотехнологічна спеціальність, яка інтенсивно розвивається. Завдяки її успіхам вдається не лише подовжити життя, а й підвищити його якість у хворих з ураженнями (пухлинними, судинними, травматичними тощо) нервової системи та отримати унікальні дані про організацію роботи головного і спинного мозку людини, що дозволяють по-новому розглянути такі фундаментальні проблеми як співвідношення структури та функції, тілесного і психічного.

Звернення до історії нейрохірургії є важливим показником її зрілості як клінічної дисципліни, яка відбулася, і виконує інтегративну функцію, відновлюючи цілісність і безперервність її минулого, теперішнього і майбутнього.

Особливий інтерес представляє міжвоєнний період (1920-і-1930-і рр.), коли виникли системи підготовки нейрохірургічних кадрів і нейрохірургічні школи, створювалися нейрохірургічні відділення і клініки, товариства нейрохірургів, з'являлися спеціалізовані журнали. Разом з тим, цей найважливіший етап становлення нової клінічної дисципліни на стику нейрології та хірургії вивчений недостатньо, хоча є надзвичайно цікавим, багатим на події, складні взаємовідношення суб'єктивних і об'єктивних чинників, видатні особистості.

Актуальність дослідження зумовлена також тим, що звернення до історичної спадщини нейрохірургії 20-х-30-х рр. ХХ століття дозволить в подальшому при накопиченні наукових знань про її розвиток в інші періоди провести більш повну історичну періодизацію розвитку даної дисципліни.

Література з історії нейрохірургії нечисленна і, в основному, представлена журнальними статтями. Є кілька монографій (Walker А.Е. et al., 1951; Scarff J., 1955; Greenblatt S. et al., 1997; Dagi T. et al., 2000; Миронович Н.И., 1964; Кондаков Е.Н., 2006; Парфенов В.Е. и соавт., 2006; Педаченко Е.Г., Белошицкий В.В., 2009), які містять велику кількість фактологічної інформації. Однак не виділені дисципліноутворюючі чинники, які зумовили виділення нейрохірургії у самостійну клінічну дисципліну в 1920-ті-1930-ті рр. Не проводилося співставного вивчення спільних рис і особливостей становлення нейрохірургії у провідних країнах світу: Великобританії, Франції, Німеччині, Росії, СРСР, США, Канаді. Не досліджені роль і питома вага різних складових соціально-історичного, природничо-наукового та інституціонального чинників, які в комплексі визначили специфіку нейрохірургії з її власною методологією і галуззю наукових і прикладних інтересів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках науково-дослідної роботи НДІ історії медицини РАМН за плановою темою «Історія розвитку медицини, її методологічних основ та охорони здоров'я у ХХ столітті» за № держреєстрації 01200707176 (2007-2014 рр.).

Мета роботи -- виявити дисципліноутворюючі чинники та за їх допомогою вивчити процес становлення нейрохірургії як клінічної дисципліни.

Задачі дослідження:

1. Виділити соціально-історичний, природничо-науковий та інституціональний чинники, які зумовили виникнення нейрохірургії як клінічної дисципліни в період між двома світовими війнами (20-ті-30-ті рр. ХХ століття).

2. Показати значення для становлення нейрохірургії її основоположників з урахуванням їх наукових досягнень, професійних і особистісних якостей.

3. Розкрити особливості створення національних і міжнародних нейрохірургічних шкіл.

4. Проаналізувати розвиток нейрохірургії в Росії та СРСР в період з кінця ХІХ до початку 40-х рр. ХХ століття.

5. Дослідити дію чинників становлення нейрохірургії в різних соціально-історичних і національних контекстах (у Великобританії, Німеччині, Франції, США, Канаді) в 20-ті-30-ті рр. ХХ століття.

6. Вивчити взаємовплив вітчизняної та зарубіжної нейрохірургії в період між Першої та Другою світовими війнами і довести, що саме в цей час нейрохірургія сформувалася як клінічна дисципліна.

Об'єкт дослідження: історія розвитку нейрохірургії як науки і спеціальності.

Предмет дослідження: історія розвитку нейрохірургії як самостійної клінічної дисципліни в 20-ті-30-ті рр. ХХ століття.

Методи дослідження: історіографічний (з використанням системного та порівняльного підходів за принципом загальної теорії систем), клініко-аналітичний, казусний.

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше виділені та вивчені чинники, які зумовили відокремлення нейрохірургії як самостійної дисципліни у 20-ті-30-ті рр. ХХ століття. Виявлені загальні закономірності процесу диференціації медичних знань, пов'язані з розвитком цивілізації, вивченням анатомії та фізіології нервової системи, розвитком діагностичних методик і техніки операцій, удосконаленням апаратури та хірургічного інструментарію. Розкрито роль соціально-історичного, природничо-наукового та інституціонального чинників, які зумовили появу нової дисципліни. Вперше показане значення Першої світової війни та підготовки до Другої світової війни у розвитку нейрохірургії. Виявлені особливості становлення нейрохірургії в Росії, СРСР, країнах Західної Європи та Північної Америки, зумовлені національними традиціями, суспільно-політичною системою, а також особистісними якостями нейрохірургічних лідерів.

Розвинуто методологію історичного пошуку стосовно становлення клінічної дисципліни, засновану на вченні про дисципліноутворюючі чинники.

В результаті дослідження в науковий обіг введені раніше невідомі документи та матеріали з архівів: Royal College of Surgeons of England, Institute of Neurology (Лондон), Academie Nationale de Medicine (Париж), College of Physicians of Philadelphia (Філадельфія), Institut fьr Geshichte der Medizin (Відень), Osler Library (Монреаль), Міністерства охорони здоров'я СРСР і Міністерства охорони здоров'я РСФСР в Державному архіві Російської Федерації (Москва), РАН і РАМН (Москва).

Практичне значення отриманих результатів. Результати дослідження можуть бути використані для відтворення цілісної науково-достовірної картини становлення нейрохірургії як клінічної дисципліни. Отримані дані корисні для вивчення процесу спеціалізації в медицині ХХ століття.

Проведення дослідження та узагальнення досвіду наукової, організаційної та практичної діяльності нейрохірургічних клінік й інститутів, а також видатних нейрохірургів і неврологів в Росії, СРСР, країнах Західної Європи та Північної Америки сприяють розумінню сучасного стану нейрохірургії та перспектив її подальшого розвитку, а також можуть бути використані з прогностичною метою.

Результати дослідження можуть бути використані у викладанні нейрохірургії, а також для створення тематичних експозицій і виставок.

Особистий внесок дисертанта. Дисертаційна робота є самостійним науковим дослідженням автора. Тема й основні напрямки наукової роботи обговорювалися сумісно з науковим консультантом -- д.мед.н., професором, академіком РАН і РАМН Коноваловим О.М. Здобувачем самостійно проведені пошук архівних матеріалів та аналіз літератури за темою дисертації, сформульовані мета і задачі дослідження. Усі розділи дисертації написані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. За результатами дисертації було зроблено понад 40 доповідей, в тому числі, на засіданнях Московського товариства нейрохірургів (Москва, 1997), Московського наукового товариства істориків медицини (Москва, 1999-2001, 2006), Велкомського інституту історії медицини (Лондон, 1997), історико-медичної лабораторії INSERM Unit 158 (Париж, 1999), І, ІІ і ІІІ з'їздах КІМ (Москва, 1998, 2003, 2009), Міжнародній конференції з історії трепанації (Бірмінгем, 2000), Міжнародному симпозіумі з охорони здоров'я міжвоєнного періоду в Європі (Росток, 2003); ІІ, IV, V, VI, VIII, IX, XI и XIII щорічних зустрічах Міжнародного товариства з історії нейронаук (Лейден, 1997; Цюріх, 1999; Провіденс, 2000; Кельн, 2001; Великий Віндзорський парк, 2003; Монреаль, 2004; Павія, 2006; Берлін, 2008), міжнародній конференції з інновацій у медицині (Манчестер, 2003); ІІІ з'їзді нейрохірургів України (Алушта, 2003); І Балканському конгресі з історії медицини (Охрід, 2003); XXXIII-ХLI Міжнародних конгресах з історії медицини (Глазго, 1994; острів Кос, 1996; Карфаген, 1998; Гальвестон, 2000; Стамбул, 2002; Метапонто, 2004; Будапешт, 2006; Мехіко і Пуебло, 2008), XXI-XXIII Міжнародних конгресах з історії науки та техніки (Мехіко, 2001; Пекін, 2005; Будапешт, 2009), ХХХ щорічній зустрічі Міжнародного товариства дитячих нейрохірургів (Кіото, 2002), III-V Всеросійських з'їздах нейрохірургів (Санкт-Петербург, 2002; Москва, 2006; Уфа, 2009), VIII-X Всеросійських з'їздах серцево-судинних хірургів (Москва, 2002-2004), семінарі відділу соціально-медичних досліджень університету МакГілла, нейрохірургічній конференції Монреальського неврологічного інституту (Монреаль, 2005), сумісній зустрічі Товариства французьких нейрохірургів і Асоціації нейрохірургів Росії (Кани, 2006), конференції нейрохірургічної клініки Тулейнського університету (Новий Орлеан, 2008), 81-й щорічній зустрічі Американської асоціації історії медицини (Рочестер, 2008).

Апробація дисертації відбулася на сумісній науковій конференції НДІ нейрохірургії ім. акад. М.Н. Бурденка РАМН, кафедр нейрохірургії, дитячої нейрохірургії, здорового способу життя та філософії ДОУ ДПО РМАПО та відділу історії серцево-судинної хірургії НЦССХ ім. О.М. Бакулєва РАМН 14 грудня 2009 р., а також на сумісному засіданні Вченої ради ДУ «Інститут нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова АМН України», кафедр нейрохірургії Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця МОЗ України та Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України 29 грудня 2009 р., протокол №28.

Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковані 67 друкованих робіт (з них 59 одноосібних), в тому числі: 1 монографія, розділи у 3 посібниках, 25 статей у фахових журналах згідно вимог ВАК України, 38 тез.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, огляду літератури та характеристики архівних джерел, 4 розділів власних досліджень, підсумку, висновків, практичних рекомендацій, додатків. Робота викладена на 250 сторінках машинописного тексту, ілюстрована 9 рисунками, містить 2 таблиці. Список літератури містить 417 посилань, в тому числі 212 -- кирилицею, 205 -- латиницею. Список використаних архівних документів містить 62 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал дослідження.

Аналіз літератури. В процесі дослідження використані відомості, які містилися в публікаціях з історії суспільства, науки та техніки, медицини та нейрохірургії.

В основу методології дослідження покладено роботи вітчизняних вчених (Заблудовського П.Є., Мультановського М.П., Петрова Б.Д., Левіта М.М., Архангельского Ю.В., Лотової Є.І., Лісіцина Ю.П., Сточика А.М., Мирського М.Б. та ін.), що дозволити побачити місце нейрохірургії серед інших дисциплін, створити уявлення про передумови розвитку науки, її рушійні сили.

Література з історії нейрохірургії нечисленна. Вивчені монографічні дослідження (Walker А.Е., 1951; Scarff J., 1955; Greenblatt S., 1997; Dagi T., 2000; Миронович М.І., 1964; Кондаков Є.М., 2006 та ін.), які містять значну фактологічну інформацію.

Використані видання наукових товариств, медична періодика міжвоєнного періоду (публікації журналу «Вопросы нейрохирургии» за 1937-1941 рр. і “Zentralblatt fur Neurochirurgie” за 1936-1940 рр.), праці сесій Нейрохірургічної Ради (1935-1947 рр.), вітчизняні та закордонні нейрохірургічні збірки, керівництва і монографії за 1890-1940-ті рр. тощо.

Вищезазначені джерела дозволили оцінити ступінь розробленості проблеми та визначили напрямок нашого пошуку.

Однак ми не знайшли жодної публікації, метою якої були б вивчення та аналіз становлення нейрохірургії як клінічної дисципліни з позицій системного підходу до даної проблеми. Відсутні роботи, в яких були б виділені дисципліноутворюючі чинники, які зумовили відокремлення нейрохірургії в 20-ті - 30-ті рр. ХХ століття.

Архівні джерела. В Державному архіві РФ були переглянуті описи фонду Наркомздраву РСФСР (фонд А-482) і Наркомздраву СРСР (фонд 8009). Використані стенограма наради лікарів про досягнення радянської медицини за 15 років від 23 листопада 1933 р. і матеріали до нього; протоколи нарад комісії з розгляду тематичних планів науково-дослідних інститутів СРСР за 1935 р.; стенограма Другого Всесоюзного з'їзду невропатологів і психіатрів (грудень, 1936 р.); протоколи комісії з розгляду мережі науково-дослідних інститутів охорони здоров'я за 1938 р.; «Положення про державні науково-дослідні медичні інститути за 1935-1936 рр.»; паспорти науково-дослідних інститутів (Нервово-психіатричного інституту ім. В.М. Бехтєрєва та Інституту хірургічної невропатології Ленінградського міськздороввідділу); щорічні плани робіт науково-дослідних медичних інститутів за 1937 р.; протокол і стенограма засідань президіуму Вченої медичної ради НКЗ СРСР за 1938 і 1940 рр., переписка професора Геймановича О.Й. з закладами Наркомздраву СРСР.

В архіві РАН використані матеріали, пов'язані з поїздками в Росію канадського нейрохірурга Пенфільда У. та його обранням іноземним членом АН СРСР.

В архіві РАМН були знайдені та вивчені матеріали, пов'язані з лекціями Пенфільда У. в Москві, а також особисті справи академіків АМН СРСР Бурденка М.Н., Шамова В.М., Єгорова Б.Г., Клосовського Б.Н., Арутюнова О.І., член-кореспондента АМН СРСР Смірнова Л.І., член-кореспондента АН СРСР Кроля М.Б., професора Коновалова Ю.В. і доктора медичних наук Корст Л.О.

За матеріалами архіву НДІ нейрохірургії ім. М.Н. Бурденка РАМН вивчені особисті справи Шамова В.М., Рапопорта М.Ю., Арендта А.А.,
Корейші Л.О., Корнянського Г.П., Арутюнова О.І.

В архіві Товариства британських неврологічних хірургів (Society of British Neurological Surgeons -- SBNS), який зберігається в Королівському коледжі хірургів Англії (Лондон), опрацьована книга протоколів засідань, починаючи з моменту заснування Товариства у грудні 1926 р., а також переписка сера Jefferson J.

В архіві Інституту неврології в Лондоні вивчені патологоанатомічний журнал (Post Mortem Records) за 1926 р., протоколи засідань медичного комітету (Minutes of the Medical Committee) за 1878-1899 і 1913-1924 рр., протоколи засідань правління (Minutes of the Board of Management) за 1931-1945 рр., протоколи засідань різних підкомітетів (Miscellaneous Sub-Committees Minute-Book) за 1894-1937 рр.

В архіві коледжу лікарів Філадельфії (Archive of the College of Physicians of Philadelphia) вивчено особисті архіви Frazier Сh. і Grant F.C.

В Ослерівській бібліотеці університету МакГілла (Монреаль) вивчений архів Пенфільда У. (Penfield's Archive, Osler Library, McGill University, Montreal, Canada).

Також в роботі було використано операційні журнали Пті-Дютаїса Д. за 1919-1945 рр., які знаходяться у приватному маєтку в Парижі та архів Schlesinger B., що зберігається в архіві Інституту історії медицини у Відні.

Використані музейні матеріали: Science Museum і Hunter Museum (Лондон), Smithsonian Institute (Вашингтон), Musйe d'histoire de la Medicine (Париж), Musйe Rovier (Париж), музею НДІ нейрохірургії ім. М.Н. Бурденка РАМН (Москва).

Результати дослідження та їх обговорення. Виявлені чинники становлення нейрохірургії як клінічної дисципліни відображають процес її становлення в провідних країнах світу (Росії, СРСР, Великобританії, Канаді, Франції, Німеччині), який за багатьох відмінностей, все ж таки, мав певні закономірності.

Аналіз виконаний з позицій системного підходу як методології пізнання, в основі якого лежить вивчення об'єктів як систем. Використання системного підходу у вивченні генезису нейрохірургії дозволило охопити, з одного боку, проблему в цілому, а з іншого -- розкрити її складові.

Розглядаючи нейрохірургію як систему, що має власні історію, методологію, галузь науково-практичних інтересів, специфічні діагностичні та оперативні прийоми й інструменти, особливості підготовки кадрів тощо, ми виділили комплекс системоутворюючих чинників, які, в свою чергу, поділяли на окремі складові. Вважаємо припустимим у подальшому стосовно предмету нашого дослідження іменувати ці чинники дисципліноутворюючими. Серед них були виділені: 1) соціально-історичний, 2) природничо-науковий, 3) інституціональний (організаційний) чинники.

До соціально-історичного чинника відносяться війни і рівень розвитку суспільства. Війни завжди були чинником розвитку хірургії та травматології. Перша світова війна стала потужним поштовхом для відокремлення нейрохірургії внаслідок масового потоку поранених у голову і хребет, які потребували спеціалізованої допомоги. Підготовка до Другої світової війни стала стимулом для державної підтримки розвитку нейрохірургії, особливо у тоталітарних державах.

Нейрохірургія могла стати у нагоді настільки, щоб стати самостійною спеціальністю, лише за певного рівня розвитку суспільства. Тому не випадково вона першочергово виникла і відокремилася в розвинених країнах Західної Європи та Північної Америки, а також СРСР, де на межі 20-х - 30-х рр. ХХ століття був зроблений потужний ривок в індустріалізації країни, що супроводжувався швидким зростанням кількості міських жителів, особливо у крупних промислових центрах. Концентрація населення створювала необхідні умови для роботи спеціалістів у різних галузях медицини, в тому числі, нейрохірургії. Наприклад, в Радянському Союзі поряд з Москвою та Ленінградом нейрохірургічні відділення виникають в інших великих індустріальних містах: Харкові, Ростові-на-Дону, Києві, Свердловську, Нижньому Новгороді.

До природничо-наукового фактору можуть бути віднесені успіхи природничих дисциплін, що зумовили можливість появи сучасної нейрохірургії. До них, перш за все, слід віднести прогрес мікроскопічної техніки, який сприяв відкриттю клітинної будови живої матерії та появі бактеріології, що, в свою чергу, зумовило виникнення асептики й антисептики. Успіхи хімії (поряд зі зміною ставлення до болю і страждання) зумовили появу анестезії. Паралельно цьому відбувався прогрес знань з анатомії та фізіології центральної і периферичної нервової системи, перш за все, головного мозку. Розвиток топічної діагностики сприяв прижиттєвому розпізнаванню вогнищевих уражень центральної нервової системи.

Разом з тим, сама нейрохірургія була експериментальним полігоном для перевірки різних фізіологічних концепцій, з'ясування ролі тих або інших структур мозку в нормі і при патології.

Компонентами природничо-наукового фактору також є створення спеціальних діагностичних методик, хірургічного інструментарію, розробка нових оперативних доступів.

Вивчення внутрішньочерепної гіпертензії в експерименті та клініці також зіграло неабияку роль в становленні нейрохірургії. Звідси у Кушинга Г. виникла ідея виконання двобічної підскроневої декомпресії з метою контролю підвищеного внутрішньочерепного тиску, що зіграла ключову роль у його рішенні обмежити хірургічну практику операціями на головному мозку.

До 20-х-30-х рр. ХХ століття нейрохірургія набуває комплексу своїх специфічних діагностичних і лікувальних методик, інструментарію та апаратури, що багато в чому визначило її самостійність.

До інституціонального чинника відносять такі компоненти становлення нейрохірургії як поява лідерів з власним стилем клінічної та наукової діяльності, створення ними хірургічних шкіл, системи підготовки кадрів, виникнення спеціалізованих відділень, кафедр та інститутів, професійних товариств і журналів. У 20-ті і особливо в 30-ті рр. ХХ століття у провідних країнах світу виникає мережа нейрохірургічних відділень і клінік, що стало однією з необхідних передумов у набутті нейрохірургією своєї клінічної самостійності. У СРСР в цей період вперше в світі в Ленінграді та Москві відкриваються науково-дослідні інститути, які забезпечили комплексний розвиток даної спеціальності. На їх базі створюються кафедри нейрохірургічних інститутів удосконалення лікарів.

З метою об'єднання нейрохірургів, забезпечення можливості обговорення наукових і клінічних питань, знайомства з досвідом провідних спеціалістів у 20-ті рр. ХХ століття виникають перші нейрохірургічні товариства (в 1920 р. -- у США, в 1926 р. -- у Великобританії).

У СРСР роль наукового товариства нейрохірургів спочатку грала Нейрохірургічна рада, створена в 1934 р. при Центральному нейрохірургічному інституті за ініціативою М.Н. Бурденка. Починаючи з 1935 р., Рада проводила щорічні сесії, а в 1939 р. була перетворена на Нейрохірургічне товариство.

Формування наукових товариств нейрохірургів у 20-ті-30-ті рр. ХХ століття стало суттєвим компонентом інституціонального чинника в США, Великобританії та СРСР. Разом з тим, цей компонент не відноситься до числа обов'язкових, оскільки в інших країнах (Франції, Німеччині, Австрії та ін.) нейрохірургічні товариства виникли лише після Другої світової війни.

Важливу роль в обговоренні нейрохірургічних проблем в період між двома світовими війнами відігравали також неврологічні та хірургічні з'їзди і конференції. Накопичення досвіду в галузі нейрохірургії та необхідність його поширення сприяли виданню в кінці ХІХ - на початку ХХ століття в Німеччині, Франції, США і Росії спеціальних монографій і керівництв. До 30-х рр. ХХ століття, коли нейрохірургія стала набувати рис самостійної клінічної дисципліни, зросла потреба у більш оперативному поданні, обговоренні та передачі досвіду в середовищі професіоналів. Таку роль могли відігравати періодичні видання, як правило, у вигляді журналів.

Першим нейрохірургічним журналом став “Zentralblatt fur Neurochirurgie”, який був заснований у 1936 р. в Німеччині Теннісом Ф. і виходив 4 рази на рік. У 1937 р. в СРСР Бурденком М.Н. був заснований журнал «Вопросы нейрохирургии», який також виходив друком 4 рази на рік.

Поява фахових періодичних видань, без сумніву, свідчила про становлення нейрохірургії як самостійної клінічної дисципліни. В свою чергу, журнали ставали каталізаторами цього процесу.

Спеціалізація та диференціація клінічних дисциплін в медицині -- об'єктивний і необхідний процес, пов'язаний з її розвитком. Однак стосовно кожної конкретної клінічної спеціальності для нього характерні певні особливості та різні складові дисципліноутворюючих чинників. Щодо нейрохірургії, її становлення можна було б пов'язати з появою специфічних методів діагностики (таких як вентрикулографія, пневмоенцефалографія, ангіографія тощо). Проте, не заперечуючи їх суттєвої ролі, ми вважаємо, що нейрохірургія і без них могла б стати самостійною дисципліною. Такий визначний соціально-економічний чинник як масштабні війни (особливо Перша світова) сам по собі вимагав розробки клініки, діагностики та методів етапного лікування поранених у голову та хребет. Тому ми маємо визнати комплексність причин відокремлення нейрохірургії в самостійну клінічну дисципліну. Однак, питома вага різних дисципліноутворюючих чинників та їх складових у нейрохірургії суттєво відрізняється в різних країнах. Якщо ми звернемося до інституціонального чинника, то переконаємося, що створення нейрохірургічних шкіл, підготовка кадрів і організація нейрохірургічних відділень і клінік стали абсолютно необхідною передумовою становлення нейрохірургії як самостійної дисципліни.

Разом з тим, як свідчить аналіз, створення нейрохірургічних товариств та видання фахових журналів, відіграючи велику роль в укріпленні та розвитку нейрохірургії, тим не менш, не є обов'язковою умовою самостійності дисципліни. Наприклад, нейрохірургічні журнали в 30-ті рр. ХХ століття видавалися лише в Німеччині та СРСР, їх не було в США, Великобританії, Франції. Нейрохірургічні товариства в 20-ті рр. ХХ століття виникли тільки в США і Великобританії, а їх радянський аналог -- Нейрохірургічна рада була створена лише в 1934 р. В той же час в Німеччині та Франції нейрохірургічних товариств в період між двома світовими війнами не було. Проте, це не завадило становленню в цих країнах нейрохірургії в якості самостійної дисципліни.

Виділений нами комплекс дисципліноутворюючих чинників та їх складових, що визначали становлення нейрохірургії як самостійної клінічної дисципліни, дозволяє досить об'єктивно визначити її виникнення як в світовому аспекті, так і в національних контекстах, в тому числі, і в тих країнах, де нейрохірургія виникла після Другої світової війни.

В Росії та СРСР відзначалася повна конвергенція всіх дисципліноутворюючих чинників та їх складових. Війни, які вела Російська імперія, отримали свій катастрофічний розвиток у Першу світову війну, що переросла у громадянську. Протягом майже 7 років Росія перебувала в стані кровопролитної безперервної війни, в якій широко використовувалися не тільки стрілецька зброя, але й артилерія, міномети, бронетехніка, авіація. Все це зумовило великий потік поранених, серед яких пошкодження черепа і хребта були одними з найбільш поширених. Це потребувало створення системи евакуації та спеціалізованого лікування потерпілих. У 1915 р. в Петрограді був організований лазарет для поранених у голову -- один з перших у світі закладів подібного роду.

Протягом 20-х-30-х рр. ХХ століття країна переживала стрімкий індустріальний ривок з створенням великих машинобудівних і металургійних заводів (Нижньогородський автомобільний, Харківський і Сталінградський тракторні, Магнітогорський і Новокузнецький металургійні комбінати та ін.) з винятково швидким ростом міст і концентрацією в них населення. Одночасно швидко збільшувалася кількість університетів. До дореволюційних Санкт-Петербурзького, Московського, Харківського, Казанського, Київського та Томського університетів додалися Нижньогородський, Воронезький, Таврійський, Ростовський, Дніпропетровський, Новосибірський, Самарський і багато інших. Це створювало необхідність та передумови для розвитку охорони здоров'я та спеціалізації медицини.

Щодо природничо-наукового чинника становлення нейрохірургії в СРСР, необхідно відзначити розвиток невризму в дослідженнях Сеченова І.М., Павлова І.П., Введенського М.Є. та Ухтомського О.О. Значних успіхів досягла клінічна неврологія, включаючи топічну діагностику (Кожевніков А.І., Рот В.К., Блуменау Л.В., Мінор Л.С., Россолімо Г.І., Крон І.М., Крамер В.В.).

В Росії швидко знайшли своє застосування рентгенівські промені, в тому числі, і з метою розпізнавання пошкоджень черепа та хребта, виявлення сторонніх тіл. Зернов Д.М. (1843-1917) у 1889 р. винайшов т.зв. енцефалометр -- прообраз майбутніх стереотаксичних приладів.

У 20-х-30-х рр. ХХ століття радянські вчені активно включилися у розробку вчення про внутрішньочерепну гіпертензію, набряк і набухання головного мозку, дислокаційні процеси. Все це, без сумніву, сприяло становленню нейрохірургії.

Розглядаючи питання про те, коли саме вітчизняна нейрохірургія набула самостійності, ми виходили з таких складових інституціонального чинника як поява лідерів і створення ними хірургічних шкіл, створення системи підготовки кадрів, поява спеціальних або профільних відділень (клінік), виникнення наукових осередків, видання фахових журналів, проведення наукових конференцій і з'їздів, викладання спеціальності в рамках програми університетської або післядипломної освіти, рівень знань і розробка наукових проблем, методик та інструментарію стосовно органної або системної патології, організація спеціалізованої служби. Простежуючи і розглядаючи їх у сукупності, ми можемо обґрунтовано стверджувати, в якому часовому проміжку відбулося становлення нової клінічної дисципліни в Росії та СРСР.

Показано, що вітчизняна нейрохірургія спочатку розвивалася як хірургічна невро(пато)логія. Її ідеологом був невро(пато)лог Бехтєрєв В.М., який у 1897 р. створив першу в світі операційну при неврологічній клініці Імператорської військово-медичної академії та спонукав свого учня Пуссепа Л.М. стати першим «хірургом-невропатологом». У 1910 р. Пуссеп Л.М. створив перше нейрохірургічне відділення та очолив кафедру хірургічної невропатології Психоневрологічного інституту. У 1912 р. він почав читати факультативний курс хірургічної невропатології слухачам Імператорської військово-медичної академії. В тому ж році на приватні пожертви було розпочате будівництво Нейрохірургічного інституту, директором якого з моменту заснування був Пуссеп Л.М. У 1912 р. цей Інститут був перетворений на Петроградський Перший військовий лазарет ім. Пирогова М.І. для поранених у голову, який також очолив Пуссеп Л.М. У 1918 р. лазарет був перейменований у Нейрохірургічний інститут, який у 1922 р. злився з патолого-рефлексологічним інститутом. На базі медичного факультету Психоневрологічного інституту в цей час (1918-1920 рр.) був організований Державний інститут медичних знань, директором якого став Пуссеп Л.М. В цьому інституті збереглася самостійна кафедра хірургічної невропатології, читався обов'язковий курс з даного предмету. У 1917 р. вийшов перший том «Руководства по хирургической невропатологии» Пуссепа Л.М., присвячений ураженням периферичної нервової системи.

Безсумнівно, основним компонентом інституціонального чинника в процесі відокремлення нової спеціальності стало створення Інституту хірургічної невропатології в Ленінграді в 1926 р. (який у 1938 р. був об'єднаний з клінікою Полєнова О.Л. і став Ленінградським нейрохірургічним інститутом Наркомздраву СРСР) та Інституту нейрохірургії в Москві у 1932 р. (який у 1934 р. став Центральним нейрохірургічним інститутом Наркомздраву РСФСР). Вони стали каталізаторами розвитку вітчизняної нейрохірургії як комплексної спеціальності та сприяли виникненню і розвитку складових інституціонального чинника: 1) нейрохірургічні школи -- Ленінградська (хірург-невропатолог Молотков О.Г., хірурги Полєнов О.Л., Бабчин І.С., Шамов В.М., невропатолог Нікітін М.П.), Московська (хірурги Бурденко М.Н., Єгоров Б.Г., Арендт А.А., Корейша О.Л., Арутюнов О.І., Россельс Є.М., невропатологи Крамер В.В., Раппопорт М.Ю., Коновалов Ю.В.), Харківська (хірург Гейманович З.І., невропатолог Гейманович А.І.), Київська (хірурги Юкельсон М.Б., Волкович Н.М., Бабицький П.С.) і Ростовська (хірурги-невропатологи Едмін П.І., Шефер Д.Г., Гаркаві Х.І.); 2) створення у 1934 р. Нейрохірургічної ради (прототипу майбутнього Всесоюзного товариства нейрохірургів), скликання його регулярних сесій (в подальшому прототипу Всесоюзних з'їздів нейрохірургів); 3) видання у 1937 р. другого у світі спеціалізованого журналу «Вопросы нейрохирургии»; 4) організація приват-доцентського курсу з нейрохірургії в Київському інституті удосконалення лікарів (1924 р.) і кафедр нейрохірургії в Інститутах удосконалення лікарів (у Ленінграді в 1935 р., у Москві -- в 1935-1938 рр.), а також створення системи підготовки кадрів нейрохірургів та суміжних спеціалістів через аспірантуру, ординатуру та на робочих місцях.

Московський і Ленінградський нейрохірургічні інститути стали базою для науково-практичної розробки проблем нейроонкології, нейротравматології і ряду інших, а також для розвитку вітчизняних нейроморфології, нейрорентгенології, нейрофізіології, отоневрології, нейроофтальмології, лікворології та інших складових нейрохірургічного комплексу. Московська, ленінградська, ростовська, харківська і київська нейрохірургічні школи та їх лідери стали важливим чинником становлення вітчизняної нейрохірургії.

Нова дисципліна розглядалася її засновниками (Бурденком М.Н. -- у СРСР, Кушингом Г. -- у США, Венсаном К. -- у Франції) як різновид прикладної нейрофізіології. Особливістю радянської нейрохірургії була її комплексність, що полягала в концентрації ряду суміжних дисциплін в рамках однієї наукової установи (Московський і Ленінградський НДІ нейрохірургії), що сприяло появі нових клінічних нейронаук, таких як нейрорентгенологія, отоневрологія, нейроофтальмологія, нейропсихологія, кількісна неврологія тощо.

Особливості становлення нейрохірургії в Європі та Північній Америці зумовлені тим, що не тільки соціально-історичний і природничо-науковий, а й інституціональний чинники мали важливе значення для формування комплексного характеру нової дисципліни.

На інституціональному рівні каталізаторами розвитку нейрохірургії як комплексної самостійної дисципліни у міжвоєнний період стали міжнародні та національні лідери нейрохірургії, які створювали школи. Відзначимо міжнародну школу Кушинга Г. і ряд національних шкіл: московську, ленінградську, французьку (паризьку), німецьку (берлінську) тощо.

У столицях сформувалися основні інституціональні передумови розвитку нейрохірургії: з'явилися університетські клініки, кафедри, товариства, журнали, з'їзди, склалася нова система підготовки кадрів.

Хоча нейрохірургія зародилася у Великобританії, її становлення як самостійної дисципліни відбулося там пізніше, ніж в США і СРСР. Щодо соціально-історичного чинника, слід, перш за все, відзначити високий рівень індустріалізації Великобританії, де, як відомо, вперше в світі відбулася промислова революція, що сприяло концентрації населення у містах -- важливій передумові спеціалізації медицини в цілому. Ця країна також відрізнялася розвиненою системою університетської освіти. До цього додавався вплив війн, які постійно вела Британська імперія, і, особливо Першої світової. Хоча битви і не відбувалися на території самої Великобританії, англійські війська у складі військ Антанти брали участь у військових діях у континентальній Європі. Відповідно, виникла необхідність надання спеціалізованої медичної допомоги пораненим у голову і хребет. Такий суттєвий компонент природничо-наукового чинника як асептика й антисептика у Великобританії з'явився раніше, ніж в інших країнах (дослідження Лістера Дж. у 1860-ті рр.). В кінці ХІХ століття у Великобританії працювали Фер'є Д. і Джексон Д.Х., які зробили вагомий внесок у вчення про мозкову локалізацію. Не варто також забувати про те, що саме у Великобританії були зроблені перші операції на головному і спинному мозку на основі даних неврологічної діагностики (Макьюген В., Горслей В.). Важливі відкриття і винаходи, такі як, наприклад, рентгенівські промені, зроблені в інших країнах, швидко знаходили практичне застосування у Великобританії. Все це, звісно, певною мірою сприяло становленню англійської нейрохірургії як клінічної дисципліни.

Однак у Великобританії значно довше, ніж у США і СРСР і період між двома світовими війнами не було нейрохірургічних відділень внаслідок певного консерватизму з боку неврологів та адміністрації лікарень.

Першою ознакою набуття англійською нейрохірургією самостійності стала організація у 1926 р. Товариства британських неврологічних хірургів, статут якого значною мірою копіював такий Товариства неврологічних хірургів, створеного Кушингом Г. у США в 1920 р. Зазначимо, що ряд провідних британських нейрохірургів були його учнями.

Характер діяльності Товариства британських неврологічних хірургів (засідання в клініках його членів з проведенням показових операцій, сумісні зустрічі з колегами з континентальної Європи: Франції, Німеччини, Нідерландів та ін.) розкритий на архівному матеріалі (протоколах засідань товариства, історіях хвороби пацієнтів, оперованих в Інституті неврології, протоколах патологоанатомічних досліджень).

Товариство британських неврологічних хірургів функціонувало у відповідності з національними традиціями, як елітний джентельменський клуб закритого типу, і лише потім були відкриті нейрохірургічні відділення та клініки (перша -- у 1939 р. в Манчестері, там також при університеті була створена кафедра нейрохірургії).

Таким чином, нейрохірургія як клінічна дисципліна здобула у Великобританії широке офіційне визнання наприкінці 1930-х рр. Зазначимо, що до особливостей британської нейрохірургії варто віднести її децентралізацію з самого початку (Кернс Х. -- в Лондоні, Джефферсон Дж. в Манчестері, Дотт Н. -- в Единбургу і т.д.).

Роль соціально-історичного дисципліноутворюючого чинника в становленні нейрохірургії як клінічної дисципліни в Німеччині представлена повною мірою. В одній з найбільш розвинених промислових країн світу з крупними індустріальними центрами, високою концентрацією міського населення та мережею університетів були всі передумови для медичної спеціалізації. Найбільш активна участь у Першій світовій війні з кровопролитними битвами як на Західному (Франція та Великобританія), так і Східному (Росія) фронтах зумовила масові потоки поранених і необхідність створення системи надання їм медичної допомоги.

Підгрунтя для впливу природничо-наукового дисципліноутворюючого чинника було добре підготовлене. У ХІХ столітті в Німеччині з'явилися основні для хірургії теорія целюлярної патології Вірхова Р., бактеріологія Коха Р., вчення про локалізацію мозкових функцій Клейста К. Фрітч Г.Т. і Гітциг Ф. в дослідах на собаках довели, що рухові та чутливі центри розташовані в певних зонах кори головного мозку. У 1891 р. Квінке Г. впровадив у практику люмбальну пункцію. У 1852 р. Гельмгольц Г. винайшов офтальмоскоп, який дозволяв оцінити стан дисків зорового нерва. Ернст фон Брегман був одним з піонерів асептики та антисептики у хірургічній практиці та експериментальному вивченні внутрішньочерепної гіпертензії, а також автором першого у світі керівництва з хірургічного лікування захворювань мозку (1888 р.). Краузе Ф. у 1890-ті рр. розробив доступи до Гассерова вузла, мосто-мозочкового кута, а у 1900-ті рр. -- трансфронтальний доступ до ділянки гіпофіза. З 1908 р. він почав використовувати аспіратор під час видалення пухлин мозку. Того ж року Ферстер О. вперше здійснив перерізання задніх корінців спинного мозку (дорзальну ризотомію) з метою лікування больового синдрому та зменшення спастичності. Це втручання стало відомим у всьому світі як операція Ферстера. Ферстер О. -- один з основоположників хірургії болю (хордотомія). Він вважав нейрохірургію самостійною спеціальністю, а не розділом неврології. Хірургічна діяльність була для нього, перш за все, шансом розширити знання в галузі нейронаук, особливо що стосувалося вчення про локалізацію.

Аналізуючи складові інституціонального дисципліноутіорюючого чинника в Німеччині, відзначимо, що лідерами створення нейрохірургії як клінічної дисципліни були невролог Ферстер О. і хірург Тенніс Ф. Перше в Німеччині нейрохірургічне відділення було відкрите Теннісом Ф. у 1934 р. -- на 5 років раніше, ніж у Великобританії та на 1 рік пізніше, ніж у Франції.

Серед складових інституціонального дисципліноутворюючого чинника спід відзначити видання в Німеччині у 1936 р. першого у світі нейрохірургічного журналу “Zentralblatt fьr Neurochirurgie”, в якому публікували статті німецькою, англійською та французькою мовами, а до складу редколегії входили нейрохірурги з різних країн. Це зробило журнал міжнародним і значною мірою сприяло обміну досвідом і знаннями.

Особливістю виділення нейрохірургії у самостійну дисципліну в Німеччині була підтримка цього процесу з боку націонал-соціалістичної партії. Вирішальним аргументом була необхідність створення нейрохірургічної служби армії. Такий саме аргумент (велика кількість поранених у голову та хребет у майбутній війні) висувався в 1930-ті рр. у СРСР Бурденком М.Н. для обґрунтування виділення нейрохірургії у самостійну дисципліну.

Соціально-історичний дисципліноутворюючий чинник становлення нейрохірургії як клінічної дисципліни у Франції характеризувався яскраво вираженими складовими: індустріалізацією з концентрацією населення у великих містах, поширенням університетської освіти і, звісно, війнами. Участь Франції у Першій світовій війні була досить значною, з багатьма як оборонними, так і наступальними діями і, значить, з необхідністю організації допомоги великій кількості поранених, в тому числі, в голову і хребет. Не випадково основоположником військово-польової нейтротавматології став Тьєррі де Мартель -- один з піонерів французької нейрохірургії.

Французькі вчені зробили вагомий внесок у розвиток природничо-наукового чинника. Достатньо згадати праці основоположника мікробіології Пастера Л., експериментальної фізіології -- Бернара К., клінічної неврології Шарко Ж.М. (який у 883 р. організував у Сорбоні першу в світі кафедру неврології), топічної діагностики -- Брока П. Вони створили сприятливе підґрунтя для розвитку природничих наук і медицини, зокрема, неврології та нейрохірургії. Франція лідирувала у створенні спеціального нейрохірургічного інструментарію: долото Пеана, електротрепан, мозковий ретрактор, що сам утримується, кліпси та крісло Т. де Мартеля. В цій країні вперше була розроблена та застосована контрастна мієлографія з ліпіодолом (Сікар А.). Венсан К. і його учні розробили вчення про транстенторіальне вклинення.

Спостерігається відставання в часі ряду складових інституціонального чинника становлення нейрохірургії як клінічної дисципліни у Франції від США і СРСР (першу державну нейрохірургічну клініку було відкрито в Парижі у 1933 р., в інших французьких містах -- лише після Другої світової війни; спеціалізований журнал і товариство нейрохірургів також з'явилися у повоєнний період).

Подібно до Бехтєрєва В.М. в Росії, ідеологом розвитку французької нейрохірургії був невролог Бабінський Ж., який спонукав хірурга Т. де Мартеля та невролога Венсана К. оперувати на нервовій системі. Обидва вони відвідували клініку Кушинга Г. та намагалися досягти його результатів у своїй діяльності. Т. де Мартель зробив великий внесок у створення нового нейрохірургічного інструментарію (автоматичний електричний трепан, гемостатичні кліпси, мозковий ретрактор, що сам утримувався тощо). Він запропонував оперувати на головному мозку під місцевою анестезією в положенні хворого сидячи (для зменшення інтраопераційної крововтрати).

Як і Пуссеп Л.М., Венсан К. довів, що нейрохірурги можуть формуватися з неврологів. У 1933 р. К. Венсан організував перше у Франції нейрохірургічне відділення, в якому також працювали суміжні спеціалісти. Подібно до Кушинга Г. та Бурденка М.Н., Венсан К. розглядав нейрохірургію як прикладну нейрофізіологію. Він розробив вчення про тенторіальне вклинення та створив французьку нейрохірургічну школу. У 1938 р. Венсан К. очолив першу у Франції кафедру нейрохірургії, відкриту для нього в Сорбоні на кошти фонду Рокфеллера.

Процес становлення нейрохірурга з загального хірурга розглянутий на прикладі Пті-Дютаїса Д. шляхом аналізу його операційних журналів з 1919 по 1945 рр. Пті-Дютаїс Д. очолив кафедру Венсана К. після його смерті в 1947 р.

Вперше в світі нейрохірургія виділилася у самостійну медичну дисципліну в США. Її становлення було зумовлене поєднанням впливу соціально-історичного, природничо-наукового та інституціонального чинників. З одного боку, США скористалися тим імпульсом, який нейрохірургія отримала в ході Першої світової війни. З іншого боку, Америка не була знекровленою війною. Бурхливий розвиток науки і техніки передової капіталістичної країни -- другий чинник, який вплинув на становлення нейрохірургії. Нарешті, до них додався інституціональний чинник: у США з'явився лідер нової спеціальності -- Кушинг Г. -- визнаний «батько» світової нейрохірургії, який усвідомлював комплексний характер нової спеціальності та закликав до сумісної праці хірургів, патологів і фізіологів.

Тільки об'єднавши зусилля, вважав Кушинг Г., можна розкрити патогенетичні механізми вогнищевої мозкової патології. Тому саме він зміг розвинути вчення про внутрішньочерепну гіпертензію -- ключовий процес у патофізіології та клініці об'ємних уражень головного мозку. Тріада Кушинга Г. (застійні диски зорового нерва, блювання та головний біль) стала класичною у діагностиці в нейрохірургічній клініці підвищеного внутрішньочерепного тиску. Звідси залишався один-єдиний крок до вчення про зміщення і вклинення стовбура головного мозку -- фінальну фазу природного перебігу внутрішньочерепної гіпертензії, якщо її не усунути шляхом виконання хірургічного втручання. З експериментально обґрунтованої концепції про внутрішньочерепну гіпертензію випливало виключно важливе для хірургії мозку положення про декомпресійну трепанацію черепа. Ця операція у модифікації Кушинга Г. набула широкого розповсюдження в США та Європі, ставши однією з найбільш часто виконуваних у першій третині ХХ століття, коли розпізнавання та можливості видалення пухлин головного мозку були різко обмежені. Кушинг Г. відкрив нові ділянки мозку для хірургічного втручання, досягши видатних результатів у вигляді рекордно низької післяопераційної летальності. Він обґрунтував нові підходи до хірургічного лікування пухлин гіпофіза, в тому числі, транскраніальний доступ.

У 1920 р. в США Кушингом Г. і Саксом Е. було засноване перше у світі нейрохірургічне товариство, яке стало прикладом для створення аналогічних організацій у Великобританії та інших країнах.

Зазначимо також, що становленню нейрохірургії як окремої спеціальності та її міжнародному авторитету сприяла діяльність таких видатних хірургів як Денді В., Фразьє Ч., Грант Ф. Денді В. є одним з основоположників експериментальної нейрохірургії. Він зробив величезний внесок у лікворологію, вивчив причини виникнення порушень ліквородинаміки та гідроцефалії, запропонував виконувати вентрикулостомію ІІІ шлуночка, а також видалення хоріоїдного сплетення. Денді В. здійснив революцію в діагностиці патології мозку, розробив вентрикулографію та пневмоенцефалографію -- методи, які на півстоліття визначили тактику ведення нейрохірургічних хворих. Реалізовані Денді В. ідеї про тотальне видалення неврином слухового нерва разом з капсулою, кліпування шийки аневризми мозкових судин, хірургічні доступи до внутрішньошлуночкових пухлин і новоутворень епіфіза передбачали подальші досягнення мікронейрохірургії.

Діяльність Філадельфійської школи нейрохірургів показана на прикладах Фразьє Ч., який володів найбільшим у світі досвідом операцій з приводу невралгії трійчастого нерва (інтракраніальне пересічення його чутливого корінця) та Гранта Ф. Були використані матеріали особистих архівів цих нейрохірургів, що зберігаються у Філадельфійському коледжі лікарів.

Як і англійська, американська нейрохірургія була децентралізованою. Співставні за своїми можливостями нейрохірургічні клініки були створені в Балтиморі, Бостоні, Рочестері та інших містах.

Результати видалення пухлин мозку, досягнуті Кушингом Г., служили еталоном, якого з різним ступенем наближення намагалися досягти багато хірургів світу.

На відміну від США, в інших державах не спостерігалося настільки вираженого синергічного ефекту -- ефекту взаємодії та взаємопідсилення основних чинників становлення нової дисципліни. Тому розвиток нейрохірургії в них відбувався у різному темпі.

У США, провідній капіталістичній державі, в становленні нейрохірургії як самостійної клінічної дисципліни видатну роль зіграв рівень розвитку суспільства. На межі ХІХ-ХХ століть Сполучені Штати вийшли на перше місце у світі за промисловим потенціалом з характерною урбанізацією. Концентрація населення у крупних містах, таких як Нью-Йорк, Філадельфія, Чикаго, Детройт, Піттсбург та ін. зумовила ріст захворюваності та травматизму -- необхідної передумови і для розвитку медичного обслуговування, і для його спеціалізації. Одночасне поширення університетської освіти, в свою чергу, сприяло залученню професури медичних факультетів до участі як у підготовці спеціалістів, так і безпосередньо у лікувальному процесі. Це полегшувало відкриття у великих містах спеціалізованих відділень і клінік.

Війни, як складова соціально-історичного дисципліноутоворюючого чинника, у порівнянні з країнами Європи, відігравали в США меншу роль. США брали участь у Першій світовій війні, хоча і не таку масштабну як, наприклад, Франція та Німеччина. Крім того, на території самих Сполучених Штатів військових дій не було. Тому кількість поранених, в тому числі, в голову та хребет не була, на відміну, скажімо, від Росії настільки значною, аби зумовити необхідність в організації спеціалізованої допомоги.

Як передова країна, США використовували світові досягнення науки і техніки, що сприяло впливові природничо-наукового дисципліно утворюючого чинника на спеціалізацію медичних дисциплін і, зокрема, відокремлення нейрохірургії. Вперше у працях Кушинга Г. було розкрито патогенетичні механізми вогнищевої патології мозку.

Також для становлення нейрохірургії як клінічної дисципліни у 20-ті - 30-ті рр. ХХ століття важливими були складові інституціонального дисципліно утворюючого чинника, які розвивалися в США (за винятком створення фахового журналу, який з'явився лише у 1994 р.).

Для становлення нейрохірургії як самостійної дисципліни величезне значення мали організаційна та педагогічна діяльність Кушинга Г. Він створив крупну міжнародну школу нейрохірургів (його учнями були не тільки американські нейрохірурги такі як Денді В., Грант Ф., Горракс Г., але й британські -- Кернс Х., Дотт Н. і австрійські Шлезінгер Б. -- та ін.).

Таким чином, американська нейрохірургія наприкінці 30-х рр. ХХ століття займала провідне місце у світі як у кількісному, так і якісному відношенні, набагато випередивши країни Європи (включаючи СРСР).