Туберкульоз у дітей в період епідемії: епідеміологія, клініка, патоморфоз, лікування

Размещено на http://allbest.ru

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук

Туберкульоз у дітей в період епідемії: епідеміологія, клініка, патоморфоз, лікування

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

туберкульоз дитина епідемічний

Актуальність роботи. Проблема туберкульозу в Україні продовжує залишатися актуальною внаслідок високого рівня захворюваності населення туберкульозом, збільшення кількості хворих з бактеріовиділенням та резистентним туберкульозом, які є основним джерелом зараження (Фещенко Ю. І., 2008, 2009; Костроміна В. П. та співавт., 2008; Сиренко І. О. та співавт., 2007). Паралельно із динамікою зростання захворюваності на туберкульоз дорослих відбувається зростання цих показників серед дітей, але водночас вони мають суттєві відмінності (Фещенко Ю. І., Білогорцева О. І., 2006, 2009).

Туберкульоз у дітей завжди засвідчує нещодавню передачу інфекції M. tuberculosis, а отже, вказує на неефективність діяльності системи громадської охорони здоров'я з контролю над епідемією (Ридер Г. Л., 2001). І хоча діти не є епідеміологічно значимим джерелом трансмісії туберкульозу у суспільстві, вони - „лакмусовий” папір перебігу туберкульозної епідемії (Walls Т., 2004; Starke J., 2006). Проте саме в останні роки через ряд матеріально-технічних та економічних причин спостерігається недооцінка значення проблеми туберкульозу в дитячому віці (Фещенко Ю. І., Білгорцева О. І., 2008). Туберкульоз у дітей - це епідемія, яка в багатьох країнах світу існує непоміченою (Овсянкина Е. С., 2008, Walls T., 2004, Enarson D. A., 2006).

В сучасних умовах при верифікації туберкульозу у дітей у 24,5 - 51,3 % спостерігаються діагностичні помилки у зв'язку з поліморфізмом клінічних його проявів (Моисеева О. В., 2006). У ряді випадків прогресуючий туберкульоз, що призводить хворого до смерті, залишається клінічно нерозпізнаним або має місце пізня прижиттєва його діагностика (Моисеева О. В., 2007; Верткин А. Л., 2008). Саме тому діагностика туберкульозу у дітей продовжує залишатись актуальною і складною медико-соціальною проблемою.

Відомо, що на характер розвитку специфічного процесу впливають різні фактори, багато епідеміологічних показників пов'язані між собою, і зміна одного з них тягне за собою більшою чи меншою мірою зміни інших. При цьому неоднозначно оцінюється роль та пріоритетність різних факторів, що впливають на інфікованість та захворюваність туберкульозом дітей (Флетчер И. Н., 2002; Овсянкина Е. С., Губкина М. Ф., 2005). Водночас, переважна більшість авторів одностайно відмічають недостатню ефективність існуючої системи протитуберкульозних заходів у дітей в якісно нових умовах розвитку епідемічного процесу. Сьогодні виникають серйозні труднощі в організації протитуберкульозної роботи серед дітей через різницю пріоритетів фтизіатрії в цілому від задач дитячої фтизіатричної служби, недостатнього взаємозв'язку у роботі загальної педіатричної та дитячої фтизіатричної служб.

Серед існуючих нині протитуберкульозних заходів самим діючим вважається антимікобактеріальне лікування хворих на туберкульоз (Аксенова В. А., 2001, Овсянкина Е. С., 2006, Iseman M. D., 2002, Abubakar I., 2008). Проте виражені патогенетичні зрушення, що виникають у дітей при туберкульозі, недостатній ефект сучасної медикаментозної терапії та збільшення кількості побічних реакцій на протитуберкульозні та інші фармакологічні засоби роблять актуальним розробку нових патогенетичних методів лікування.

Вивчення особливостей розвитку та виявлення туберкульозу у дітей в сучасних епідеміологічних та соціально-економічних умовах, характеру проявів туберкульозу у даної категорії хворих сприятиме розробці більш раціональних методів раннього виявлення захворювання та підвищення ефективності лікування, що служить предметом цього дисертаційного дослідження та обґрунтовує його актуальність і доцільність для науки та практики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в рамках НДР Державної установи “Національний Інститут фтизіатрії і пульмонології імені Ф. Г. Яновського АМН України”: “Вивчити епідеміологічну ситуацію з туберкульозу в Україні в умовах епідемії, її регіональні особливості, причини погіршення, ефективність виявлення і лікування хворих на цю недугу та розробити організаційні заходи їх поліпшення” (№ держреєстрації 0101U000389, шифр КФК.01.08, 2001-2003 рр.); “Патоморфоз первинних форм туберкульозу і рецидивуючого бронхіту у дітей в сучасних умовах та шляхи підвищення ефективності лікування” (№ держреєстрації 0100U000808, шифр А.00.03, 2000-2003 рр.); “Визначити прогностичну інформативність клінічних та лабораторних показників перебігу інфільтративного туберкульозу легень у дітей для підвищення ефективності його лікування” (№ держреєстрації 0104U000934, шифр А.04.03, 2004-2006 рр.). Дисертантка була виконавцем у кожній темі.

Мета дослідження - поліпшити ефективність діагностики та лікування хворих на туберкульоз дітей та контролю за епідемічною ситуацію серед них шляхом аналізу виявлених причинно-наслідкових тенденцій епідемічної ситуації, встановлення особливостей клінічного перебігу, патоморфозу туберкульозу в сучасних епідеміологічних умовах та розробки схеми комплексного лікування хворих.

Задачі дослідження:

1. Оцінити динаміку, особливості показників захворюваності, смертності та захворюваності контактів, що характеризують епідемічну ситуацію з туберкульозу серед дітей в сучасних епідеміологічних умовах.

4. Вивчити особливості та тенденції туберкульозного процесу серед дітей як загалом, так й у різних вікових групах в умовах епідемії захворювання.

5. Встановити найбільш вагомі чинники ризику щодо туберкульозу в дітей та причини погіршення епідемічної ситуації в умовах сьогодення.

6. Визначити аспекти патоморфозу туберкульозу у дітей в період епідемії за даними секційного матеріалу, встановити основні причини смерті їх від туберкульозу в сучасних умовах.

8. Оцінити ефективність діагностики та лікування туберкульозу у дітей в сучасних умовах та встановити основні причини діагностичних помилок, неефективної хіміотерапії та розвитку великих залишкових змін.

9. Встановити значення генетичних маркерів для визначення перебігу туберкульозного процесу у дітей та ефективності його лікування.

10. Визначити особливості дії спіруліни на клінічний перебіг та імунну реактивність хворих на туберкульоз. Розробити схему комплексного лікування дітей, хворих на туберкульоз, із застосуванням спіруліни.

Об'єкт дослідження - туберкульоз у дітей.

Предмет дослідження - туберкульоз у дітей: захворюваність, смертність, захворюваність контактів, структура, особливості клінічного перебігу, ефективність діагностики та лікування, причини смертності, неефективної діагностики, лікування та розвитку великих залишкових змін у легенях.

Методи дослідження: загальноклінічні, лабораторні, рентгенологічні, імунологічні, мікробіологічні, генетичні, патоморфологічні, епідеміологічні, математичні, статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. На відміну від відомих досліджень, що проводилися в межах даної проблеми, у дисертаційній роботі вперше встановлені основні тенденції, динаміка та особливості сучасної епідемічної характеристики туберкульозу серед дитячого населення в окремих областях та в цілому в Україні.

Помилки реєстрації випадків туберкульозу і недостатність його діагностики як серед дорослих, так й серед дітей обумовлюють виявлену невідповідність між рівнями захворюваності на туберкульоз всього населення та дитячого в окремих областях України.

Доведено, що найбільш неблагополучними регіонами України щодо туберкульозної інфекції у дітей є АР Крим, Донецька, Дніпропетровська, Житомирська та Чернівецька області.

Виявлено два поворотні моменти в епідемічній ситуації з дитячого туберкульозу в країні: різке погіршення з 1995 р. та відносну стабілізацію ситуації з 2002 р. Дістала подальший розвиток концепція, що епідемічна ситуація з туберкульозу реагує на суттєві соціально-економічні зміни в країні та проведення протитуберкульозних заходів із затримкою на 2 роки.

Встановлені основні причини дитячої захворюваності в умовах епідемії: великий резервуар туберкульозної інфекції серед дорослих, низький рівень проведення заходів щодо активного виявлення дітей, хворих на туберкульоз, а також санітарно-профілактичних заходів у вогнищах туберкульозної інфекції. Визначено, що в умовах епідемії зростає роль соціального та епідеміологічного чинників ризику щодо туберкульозу.

Показано, що основними клінічними особливостями та тенденціями туберкульозу у дітей в період епідемії є: перерозподіл туберкульозу легень за структурою, зокрема збільшення частоти деструктивних змін та бактеріовиділення, тяжкість хвороби, яку частіше посилює супутня патологія та ускладнення туберкульозу. Виявлено, що клінічний перебіг захворювання в 1,5 рази частіше проявляється різноманітністю симптоматики та втратою параспецифічних симптомів на фоні гострого розвитку захворювання та в 2,1 рази частішого збільшення різко виражених симптомів інтоксикації.

Уточнені групи ризику щодо розвитку туберкульозу у дітей в сучасних умовах: діти раннього, середнього шкільного та підліткового віку.

Дістало подальший розвиток вчення про патоморфоз туберкульозу у дітей в умовах епідемії: відмічено реверсію тяжких та ускладнених форм, встановлено, що 39,0 % дітей помирають від туберкульозу в стаціонарах загального профілю під маскою неспецифічних захворювань легень, що обумовлено медичними помилками недіагностування туберкульозу.

Визначені основні причини діагностичних помилок та зниження ефективності лікування туберкульозу у дітей, серед яких переважають патоморфоз туберкульозу і його тяжчий перебіг, медикаментозна стійкість МБТ, недостатня настороженість педіатрів щодо туберкульозу, недотримання технології туберкулінодіагностики, порушення стандартів діагностики та лікування хворих на туберкульоз.

Розроблений новий алгоритм діагностики туберкульозу у дітей з урахуванням особливостей перебігу захворювання в сучасних епідеміологічних умовах, який потрібний для лікарів загально-педіатричної служби, та визначає тактику дій при підозрі на туберкульоз, що дозволяє підвищити ефективність своєчасної діагностики специфічного процесу на 21,9 %.

Встановлена прогностична значимість нукліотидного поліморфізму NAT-2 гену у дітей, хворих на туберкульоз, для визначення клінічного перебігу та ефективності лікування туберкульозу легень у дітей.

Розроблена схема комплексного лікування туберкульозу у дітей, яка сприятиме підвищенню на 12,1 % ефективності інтенсивної фази лікування.

За матеріалами дисертації отримано патент України на винахід.

Практичне значення одержаних результатів. Запропоновані організаційні та медичні заходи щодо контролю за епідемічною ситуацією з туберкульозу серед дітей, алгоритми тактичних дій для його своєчасної діагностики з урахуванням особливостей перебігу та лікування туберкульозу у дітей в сучасних соціально-економічних та епідеміологічних умовах, які можуть використовуватися у всіх адміністративних територіях України.

Вивчення патоморфозу туберкульозу у дітей в умовах епідемії, а також встановлення причин пізньої діагностики та формування поширених форм туберкульозу легень, дозволило виявити потенційні можливості покращання діагностики цього захворювання та розробити заходи, спрямовані на покращання результатів лікування та зниження смертності від цієї недуги.

Обґрунтовано призначення патогенетичного препарату спіруліни для досягнення скорочення термінів дезінтоксикації та попередження розвитку побічних реакцій на протитуберкульозні препарати, за рахунок чого відбувається підвищення ефективності та переносимості інтенсивної фази лікування.

Розроблені алгоритми діагностики туберкульозу при різних варіантах початку захворювання, які полягають у послідовності дій лікарів первинної ланки надання медичної допомоги при підозрі на туберкульоз та дозволяють суттєво поліпшити ефективність своєчасної діагностики специфічного процесу у дітей на рівні закладів загальної лікувальної мережі та протитуберкульозних установ.

Комплекс організаційних, медичних і лікувально-діагностичних заходів дозволяє взяти під контроль ситуацію з туберкульозу серед дітей, поліпшити ефективність діагностики на 21,9 %, лікування хворих - на 12,1 %.

Впровадження результатів дослідження в практику. Результати роботи впроваджені в практику роботи відділення захворювань органів дихання у дітей Державної установи “Національний інститут фтизіатрії і пульмонології імені Ф. Г. Яновського АМН України”, Київської міської дитячої протитуберкульозної лікарні, дитячих відділень Житомирського та Харківських обласних протитуберкульозних диспансерів, дитячого туберкульозного санаторію “Барвінок” (м. Боярка), дитячого обласного протитуберкульозного санаторію (м. Харків), у навчальній роботі кафедри дитячої фтизіатрії і пульмонології Харківської академії післядипломної освіти МОЗ України.

За матеріалами дисертації видано методичні рекомендації “Антимікобактеріальна терапія туберкульозу органів дихання у дітей” (м. Київ, 2003), 2 інформаційних листи “Алгоритм діагностики туберкульозу у дітей” (м. Київ, 2009) та “Спосіб патогенетичного лікування туберкульозу у дітей” (м. Київ, 2009).

Особистий внесок здобувача. Дисертанту належить ідея дослідження. Пошукувач проаналізувала наукову літературу та патентну інформацію за темою дисертації, визначила актуальні напрямки досліджень, сформулювала мету та завдання наукової роботи, розробила всі положення дисертаційної роботи, особисто проводила відбір та клінічне обстеження хворих. Автором самостійно складена комп'ютерна база даних, проведене статистичне опрацювання матеріалу, аналіз та інтерпретація одержаних результатів, їх зіставлення з літературними даними, виконаний весь обсяг епідеміологічних та ретроспективних досліджень. Дисертантом розроблений та обґрунтований новий метод патогенетичного лікування туберкульозу у дітей. Текстове та графічне оформлення результатів досліджень належить автору. Усі наукові результати проведених досліджень, які виносяться на захист, висновки і практичні рекомендації на основі виконаних досліджень отримані й сформульовані автором самостійно.

У дисертаційній роботі були використані результати досліджень, які проводились в рамках науково-дослідних робіт спільно зі співробітниками лабораторій імунології, мікробіології, біохімії та клінічної лабораторії ДУ “Національний інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф. Г. Яновського АМН України”. Генетичні дослідження проводилися у відділенні медичної генетики Національної академії післядипломної освіти лікарів ім. П. Л. Шупика (зав. - д. мед. н., професор Н. Г. Горовенко).

Персональний внесок дисертанта у сумісних винаходах, інформаційних листах і наукових статтях складає більше 80 % і полягає в розробці ідеї нових способів діагностики та лікування туберкульозу у дітей.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації доповідалися та обговорювалися на науково-практичних конференціях ДУ “Національний інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф. Г. Яновського АМН України” (2000 - 2005 рр.), Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів та молодих вчених “Профілактика і лікування туберкульозу” (м. Луганськ, 2000), підсумковій нараді фтизіатрів України (м. Херсон, 2001), на науково-практичній конференції “Проблемні питання лікування дітей” (м. Київ, 2001), науково-практичній конференції “Актуальні проблеми дитячого туберкульозу в сучасних умовах“ (м. Ялта, 2002), 12-му Російському національному конгресі по хворобах органів дихання (м. Москва, 2002), 3-му конгресі Міжнародного Союзу боротьби з туберкульозом та легеневими захворюваннями та 14-му Національному Конгресі Російського респіраторного товариства (м. Москва, 2004), щорічних конгресах Європейського респіраторного товариства (м. Мюнхен, 2006; м. Стокгольм, 2007), Всеукраїнській науково-практичній конференції з участю міжнародних спеціалістів “Актуальні проблеми туберкульозу у дітей та підлітків” (м. Київ, 2007), науково-практичній конференції з міжнародною участю “Сучасні проблеми фтизіатрії та пульмонології в умовах промислового мегаполісу” (м. Запоріжжя, 2007), на науково-практичній конференції “Актуальні проблеми організації протитуберкульозних заходів” (м. Київ, 2007), на науково-практичній конференції “Проблеми впровадження принципів доказової медицини в клінічну педіатрію” (м. Кіровоград, 2008), на IV з'їзді фтизіатрів та пульмонологів України (м. Київ, 2008), на V конгресі педіатрів України “Сучасні проблеми клінічної педіатрії” (м. Київ, 2008), на науково-практичній конференції педіатрів (м. Донецьк, 2009), I конгресі федерації педіатрів країн СНГ (м. Київ, 2009).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 42 наукові праці, з них у наукових провідних фахових журналах - 25 (5 праць написано самостійно), методичні рекомендації, 2 інформаційних листи, отриманий один патент України на винахід.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація обсягом 314 сторінок ілюстрована 73 таблицями, 12 рисунками, складається зі вступу, дев'яти розділів, аналізу результатів досліджень, висновків і практичних рекомендацій; список літературних джерел становить 282 найменувань, із них кирилицею - 69.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Об'єкт та методи досліджень. Аналіз проявів епідемічного процесу туберкульозу проведений за матеріалами державної статистичної звітності, проаналізовані звіти обласних, Київського та Севастопольського міських протитуберкульозних диспансерів, а також Автономної Республіки Крим за формою №4 за період 1980 - 1989 рр. та формою № 33-здоров (“Звіт про хворих на туберкульоз”), формою № 8 (“Звіт про захворюваність активним туберкульозом”) та формою АС-1 (“Смертність населення за причинами смерті”) за період 1995 - 2006 рр. Також був складений запит, що містив питання стосовно клінічних форм туберкульозу легень, наявності деструкції, бактеріовиділення та статі у дітей, та направлений обласним фтизіопедіатрам обласних, Київського й Севастопольського міських протитуберкульозних диспансерів, а також АР Крим.

Для порівняння та виявлення особливостей та тенденцій туберкульозу у дітей в умовах епідемії було умовно обрано два періоди: I період (1980 - 1989 рр.) - період, який характеризувався стабілізацією епідемічної ситуації з туберкульозу і тенденцією до її поліпшення, та II період (1995 - 2006 рр.) - період, якому притаманне погіршення епідемічних показників з туберкульозу на фоні соціально-економічної кризи, недостатнього фінансування протитуберкульозних заходів та розвитку епідемії туберкульозу.

Для проведення комплексної оцінки динаміки епідемічної ситуації з туберкульозу серед дітей в Україні був застосований метод інтегральної оцінки епідемічної ситуації, запропонований Сазикиним В. Л. та Сон И. М. (2004).

Здійснювався аналіз динаміки основних показників, що характеризують особливості клінічного перебігу туберкульозу у дітей в цілому та в різних вікових категоріях із застосуванням методу точного обчислення значимості різних відсотків за методом кутового обчислення Фишера. Для порівняння був обраний 1998 рік, коли показник захворюваності на туберкульоз дітей був найвищим.

Для визначення пріоритетності та ступеня впливу ряду основних медичних факторів на розвиток епідемічного процесу туберкульозу у дітей в період епідемії досліджувалися фактори, що мають логічний причинно-наслідковий зв'язок із проявами туберкульозної інфекції у дітей. Був вивчений взаємозв'язок між часовими рядами показника захворюваності на туберкульоз дітей та 21 епідеміологічного показника по туберкульозу.

З метою виявлення особливостей патоморфозу туберкульозу стосовно його летальних завершень були проаналізовано 46 випадків смерті дітей від туберкульозу, під час епідемії хвороби та 28 - в період до епідемії. Застосований метод викопіювання даних із первинної документації, яка щорічно направляється із адміністративних територій України в ДУ “Національний інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф. Г. Яновського АМН України”: медичних карт стаціонарного хворого (74), лікарських посвідчень про смерть (74) та протоколів патологоанатомічних розтинів (65).

Проведений аналіз медичної документації та обстежено в динаміці 266 дітей, хворих на вперше діагностований туберкульоз, яких було розподілено на 2 групи. Першу групу (основну) склали 174 (65,4 %) дітей, хворих на вперше діагностований туберкульоз, що лікувалися в період епідемії. Середній вік (14,9 ± 1,1) років. За статтю: хлопчиків - 89 (51,1 %), дівчаток - 85 (48,9 %). Другу групу (контрольну) склали 92 (34,6 %) дітей та підлітків, хворих на вперше діагностований туберкульоз, які лікувалися в період до епідемії. Середній вік - (13,2 ± 1,5) років. За статтю: хлопчиків - 53 (55,2 %), дівчаток - 39 (44,8 %). Розподіл за віком та статтю у групах суттєво не відрізнявся. Для вирішення запланованих завдань були використані наступні методи обстеження хворого: загально-клінічні (огляд хворого, загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, біохімічне дослідження крові, електрокардіограма), рентгенологічні (при необхідності комп'ютерна томографія), мікробіологічні (для визначення МБТ у мокроті чи промивних водах бронхів були використані методи бактеріоскопії та посіву на поживні середовища, визначалася медикаментозна чутливість МБТ). Імунологічне дослідження хворих включало: дослідження вмісту Т-клітин (CD 3+ лімфоцитів) методом фенотипування (модифікація Новікова Д.К., 2000); визначення проліферативної відповіді в реакції трансформації лімфоцитів (РБТЛ) у відповідь на фітогемаглютинін (ФГА) та туберкулін (PPD) за методикою Bach J. (1963) в модифікації Григорьєва М.П. та Капелян І.І. (1972). Концентрації ІgА, M, G у сироватці крові досліджували методом радіальної імунодіфузії (Mancini G. et al., 1965); рівень циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) визначали методом Haskova V. et al. (1977).

Фармакогенетичне дослідження поліморфізму гену NAT-2 (однонуклеотидні поліморфізми або SNP) Leu161Leu, Arg197Gln, Arg281Lys, Glu286Glu проведено 24 хворим на інфільтративний туберкульоз легень (ІТЛ) в період епідемії, серед яких було 14 (58,3 %) хворих з гладким перебігом та 10 хворих (41,7 %) - з торпідним перебігом специфічного процесу (р > 0,05); 11 (45,8 %) хлопчиків та 13 (54,2 %) дівчаток (р > 0,05); за віком переважали підлітки - 18 (75,0 %).

З метою встановлення об'єктивних та достовірних причин щодо ефективності лікування дітей, хворих на туберкульоз, в умовах епідемії туберкульозу був проведений ретроспективний аналіз 42 медичних карт стаціонарного хворого, які знаходилися в Національному інституті фтизіатрії і пульмонології ім. Ф. Г. Яновського АМН України у 1995 - 2006 рр. та мали неефективне лікування або великі залишкові зміни у легенях після видужання. Оцінка результатів клінічної ефективності комплексної терапії у поєднанні з спіруліною проведена при лікуванні 50 дітей, хворих на первинний туберкульоз органів дихання. Першу (основну) групу склали 26 хворих, яким у комплексній терапії призначалася спіруліна. Другу (контрольну) групу - 24 хворих дитини, яким призначалася лише традиційна хіміотерапія. Групи хворих за статтю, віком та клінічною характеристикою були ідентичними та коректними для порівняння. Хворим основної групи на протязі одного місяця в комплексному лікуванні призначалась спіруліна у дозі по 0,5 г одноразово дітям до 7 років, по 0,5 г двічі на день дітям старше 7 років. Ефективність проведеної терапії оцінювали за критеріями: термін та частота зникнення симптомів інтоксикації (за клінічними та лабораторними даними); визначення індексу адаптації за співвідношенням лімфоцити/сегментоядерні нейтрофіли (Гаркаві Л. Х., 1991); термін та частота розсмоктування інфільтративно-вогнищевих змін у легенях; термін та частота припинення бактеріовиділення (бактеріоскопічно та бактеріологічно); термін та частота загоєння деструкцій; частота виникнення побічних явищ на тлі проведення хіміотерапії. Результати дослідження та їх обговорення. Для визначення тенденцій перебігу епідемічного процесу туберкульозу (ТБ) серед дітей в сучасних умовах проаналізовано стан і динаміку епідеміологічних показників (захворюваність, смертність та захворюваність контактів) в періоди порівняння (табл. 1).

Таблиця 1. Основні показники, що характеризують епідемічну ситуацію з туберкульозу серед дітей в Україні

Примітка. * - статистично достовірна різниця показника у порівнянні з періодом до епідемії (р < 0,05 - 0,001).

Динаміка показника захворюваності (ПЗ) по роках I-го періоду свідчить про тенденцію до його зменшення у 1,5 рази (з 6,7 до 4,5 на 100 тис. дит. населення). Під час II-го періоду захворюваність на активний туберкульоз мала зворотню динаміку та зросла на 50,0 % (з 6,4 у 1995 р. до 9,6 на 100 тис. дит. населення у 2006 р.). В сучасних умовах в Україні серед дітей віком 0 - 14 років відбулося вірогідне (р<0,001) зростання ПЗ всіма формами туберкульозу в 1,6 рази ((8,7 ± 0,3) проти (5,6 ± 0,3) на 100 тис. дит. населення у період до епідемії). Цей приріст показника захворюваності з 2001 р. дещо сповільнив свої темпи та в середньому складав (9,2 ± 0,1) на 100 тис. дит. населення, при цьому рівень показника зберігався достовірно високим порівняно з періодом до епідемії (р < 0,05). За період епідемії ПЗ туберкульозом серед дітей-підлітків збільшився у 1,5 рази (з 23,7 до 34,9 на 100 тис. підліткового населення) та становив (29,9 ± 1,2) на 100 тис. підліткового населення, займаючи середнє положення між рівнем захворюваності дітей та дорослих.

Вивчення динаміки темпів зміни ПЗ за період 1980-1989 рр. виявило зменшення його в середньому на -(7,8 ± 1,8) % за рік. За роки епідемії відбувається хвилеподібна зміна динаміки темпів зростання/ зниження захворюваності з (- 11,1) % до (+ 19,7) %, що свідчить про мінливість епідемічної ситуації з туберкульозу серед дітей та відсутність контролю за нею, при цьому спостерігається щорічний приріст ПЗ в середньому на (13,5 ± 3,3) %.

Визначення коефіцієнту поширеності туберкульозу серед дитячого населення показало достовірне (р < 0,05) збільшення на 74,0 % дітей, хворих на туберкульоз, серед дитячого населення України в період епідемії (0,087 ± 0,003) % порівняно з періодом стабільної ситуації (0,050 ± 0,001) %.

В сучасних умовах показник смертності від туберкульозу серед дітей ((0,11 ± 0,05) на 100 тис. дит. населення) зменшився в 1,4 рази порівняно з періодом до епідемії ((0,15 ± 0,02) на 100 тис. дит. населення) без вірогідної різниці між показниками (р > 0,05). Показник смертності підлітків в період епідемії в середньому складав (0,22 ± 0,10) на 100 тис. підліткового населення. Вивчаючи тенденції динаміки показника смертності від туберкульозу в період епідемії встановлено, що показник зріс на 275,0 % серед дітей (з 0,04 до 0,15 на 100 тис. дитячого населення) та на 66,7 % серед підлітків (з 0,09 до 0,15 на 100 тис. підліткового населення). Обчислюючи частку дітей, які померли від туберкульозу, від загальної кількості дітей, що захворіли на туберкульоз, встановлено, що в I період померло в середньому (2,8 ± 0,4) % хворих на туберкульоз дітей, а в II період - (1,3 ± 0,1) %, тобто кількість їх зменшилася у 2,2 рази (р < 0,001).

В сучасних умовах ПЗ туберкульозом дітей із контакту з хворим на туберкульоз зріс у 2,1 рази ((4,4 ± 0,3) проти (2,1 ± 0,2) на 1000 контактів у період порівняння, р < 0,001), а підлітків - у 1,9 рази ((11,0 ± 0,5) проти (5,8 ± 0,3), р < 0,001). Встановлено, що захворюваність контактів підлітків у 2,5 рази перевищує захворюваність контактів дітей, але при цьому цей показник більш стабільний в динаміці років.

У період епідемії туберкульозу відбувалося зростання у 1,4 рази частки дітей, що перебували в контакті з хворим на туберкульоз, та захворіли на туберкульоз, серед всіх вперше діагностованих хворих дітей ((10,7 ± 0,5) % проти (7,9 ± 0,5) % у період порівняння, р < 0,001). Частка підлітків, що знаходилися в контакті з хворим на туберкульоз та захворіли на туберкульоз, зросла у 1,3 рази з (5,9 ± 0,3) % у період до епідемії до (7,4 ± 0,3) % - у період епідемії туберкульозу.

Порівнюючи показники захворюваності в різні періоди, встановлено, що достовірне зростання показника в період епідемії відбулося в 16 регіонах України, особливо в Чернівецькій (у 3,1 рази), Донецькій (у 2,3 рази), АР Крим (у 2,2 рази), Дніпропетровській (у 2,1 рази) та Житомирській (у 2,0 рази) областях (р < 0,001). При цьому в умовах епідемії в цих регіонах спостерігалася достовірно більша захворюваність туберкульозом дітей ніж ПЗ в цілому по Україні ((8,7 ± 0,3) на 100 тис. дит. населення): у Донецькій області ((13,8 ± 0,7) на 100 тис. дит. населення, р < 0,001), АР Крим ((12,7 ± 1,1), р < 0,01), Чернівецькій - ((11,6 ± 1,1), р < 0,05) та Житомирській областях ((11,4 ± 0,8) на 100 тис. дит. населення, р < 0,05). Серед дітей-підлітків тенденція до зростання показника відбулася в 19 регіонах України, при цьому достовірне перевищення (р < 0,001- 0,05) середнього показника в цілому по Україні (29,9 ± 1,2) було в Херсонській (45,2 ± 3,8), Дніпропетровській (39,4 ± 3,3), Донецькій (39,0 ± 2,9), Волинській (38,3 ± 2,5), Одеській (38,0 ± 2,9) та Луганській (37,6 ± 2,9) на 100 тис. підліткового населення) областях.

При проведенні аналізу співвідношення показника захворюваності на туберкульоз дітей, підлітків та всього населення в різних регіонах України була виявлена відсутність синхронності рівнів показників різних вікових категорій в окремих областях, що є одним із критеріїв недоліків в діагностиці туберкульозу як серед дорослих, так й серед дітей. Тому, слід вважати неблагополучними регіонами щодо епідемічної ситуації з туберкульозу й ті області, де рівень показника захворюваності на туберкульоз дітей та підлітків низький, проте не спостерігається синхронності рівнів показників захворюваності всіх вікових категорій, а саме Рівненську та Миколаївську області, м. Севастополь.

Встановлено, що в динаміці років спостерігається різнонаправлена зміна кожного окремого показника, які характеризують епідемічну ситуацію з туберкульозу серед дітей. Застосування узагальненої оцінки з визначенням інтегрального показника дозволило комплексно оцінити стан епідемічної ситуації з дитячого туберкульозу в країні. Результати проведеного комплексного епідеміологічного аналізу ситуації з туберкульозу серед дітей за період 1995 - 2006 рр. виявили два поворотні моменти: погіршення її після 1995 р. та стабілізацію епідемічної ситуації, яка намітилася після 2002 р. Проте, різке зниження інтегрального показника на 51,3 % в 2006 р. свідчить про відсутність стабілізації епідемічної ситуації з туберкульозу серед дітей в Україні. Епідемічна ситуація з туберкульозу реагує на суттєві соціально-економічні зміни в країні із затримкою на 2 роки. Порівняння динаміки епідемічної ситуації серед дітей та підлітків свідчить про збіг основних тенденцій при більш несприятливих значеннях (у 2,1 - 3,3 рази) серед підлітків.

У дітей в обидва періоди переважав туберкульоз органів дихання: (81,9 ± 0,8) % в період до епідемії та (80,7 ± 1,0) % - в період епідемії туберкульозу, р > 0,05. При цьому захворюваність на легеневий туберкульоз серед дітей в період епідемії зросла у 2,6 рази порівняно з періодом до епідемії (1,8 проти 0,7 на 100 тис. дитячого населення).

Аналізуючи структуру легеневого туберкульозу у дітей в Україні за обидва періоди виявлено тенденцію до зменшення кількості хворих з вогнищевим ТБ на 36,6 % ((з (28,7 ± 2,3) % до (18,2 ± 1,0) %, р < 0,001), зростання на 27,6 % з інфільтративним ТБ ((28,7 ± 1,3) % порівняно з (22,5 ± 2,4) % у період до епідемії, р < 0,05)), зростання на 38,6 % з дисемінованим ТБ ((18,3 ± 1,9) % проти (13,2 ±1,5) %, р < 0,05)). Випадки фіброзно-кавернозного туберкульозу зустрічалися як в період стабільної ситуації ((0,3 ± 0,2) %), так й в період епідемії туберкульозу ((0,2 ± 0,1) %) з однаковою частотою (р > 0,05). У період епідемії зросла на 64,3 % кількість хворих з деструктивними формами ТБ порівняно з періодом до епідемії ((6,9 ± 1,3) % проти (4,2 ± 0,4) %, р < 0,05) та хворих на бактеріальний ТБ на 37,4 % ((7,6 ± 0,7) % проти (4,1 ± 0,6) %, р < 0,05)).

Аналіз розподілу дітей за категоріями з 2004 р. виявив, що в усі роки достовірно переважають хворі 3 категорії. Проте динаміка по роках питомої ваги хворих кожної категорії у структурі всіх хворих із ТБ свідчить про тенденцію до збільшення пацієнтів 1 категорії, тобто хворих із тяжкими та розповсюдженими формами. Так, у 2006 р. в порівнянні з 2004 р., питома вага таких хворих достовірно збільшилася в 1,3 рази ((39,2 ± 1,9) % проти (29,6 ± 1,8) %, р < 0,05)), що є підтвердженням несприятливої тенденції дитячого туберкульозу на сучасному етапі.

Структура захворюваності підлітків за категоріями значно відрізняється від дитячої: серед дітей підліткового віку до 1 категорії належить більш половини хворих (57,7 ± 2,1) %, що свідчить про переважання над хворими з обмеженим процесом (42,3 ± 1,9) % та більш тяжкий перебіг захворювання, ніж у дітей (35,4 ± 3,6) %. Проте в динаміці років розподіл за категоріями підлітків зберігається майже стабільним і, навіть, простежується тенденція до зменшення кількості хворих 1 категорії з (61,0 ± 1,8) % у 2005 р. до (55,7 ± 1,9) % у 2006 р.

Вивчення структури контингенту дітей, хворих на туберкульоз, за категоріями в динаміці років показало достовірне збільшення хворих 1 категорії та, відповідно, зменшення хворих 3 категорії з вірогідним переважанням хворих 3 категорії. Кількість хворих, віднесених до 2 категорії, залишається майже без змін і складає біля (2,1 ± 0,1) %, а кількість хворих на хронічний туберкульоз має тенденцію до зменшення (з 1,8 ± 0,5) % до (1,2 ± 0,3) % або у 1,5 рази (р > 0,05). Встановлено погіршення структури хворобливості підлітків: відбувається зменшення кількості хворих 1 категорії за рахунок хворих, яких віднесено до 2 та 4 категорій. Відсоток хворих 2 категорії збільшився у 1,9 рази, при цьому хворі на рецидиви захворювання складали 26,0 %. А інші 74,0 % - “лікування після перерви” та “лікування після невдачі”, що свідчить про великий відсоток серед дітей віком 15-17 років хворих із неефективним лікуванням. Крім того, відбувається збільшення у 2,0 рази хворих на хронічний туберкульоз легень (з (0,7 ± 0,3) % у 2004 р. до (1,4 ± 0,4) % - у 2006 р.).

В усі роки періоду 1995 - 2006 рр. у розподілі за віком хворих на туберкульоз дітей зберігається тенденція до переважання дітей молодшого (32,9 ± 1,8) % та середнього шкільного віку (45,0 ± 1,9) %. Проте, аналізуючи дані в динаміці років у кожній віковій групі окремо, було виявлено вірогідне зростання числа захворілих на туберкульоз дітей раннього віку (р < 0,05) та середнього шкільного віку (р < 0,05).

При аналізі розподілу хворих за статтю в різних вікових групах було встановлено, що серед хворих віком до 1 року у 2,5 рази частіше захворювали хлопчики (71,4 % проти 28,6 %, р < 0,05). У віковій групі 1 - 4 роки та 5 - 9 років також частіше хворіли хлопчики (55,2 % та 54,7 %) проти дівчаток (44,8 % та 45,3 %). Проте у віковій групі 10 - 14 та 15 - 17 років частіше хворіли дівчата (57,9 % та 53,1 % у відповідній віковій групі). Тобто, незважаючи на загальну відсутність статевої різниці в структурі туберкульозу у дітей, в різних вікових групах існує різниця розподілу хворих за статтю, при якій серед хворих віком до 9 років переважають хлопчики, а у препубертатному та пубертатному віці - дівчата.

Встановлено, що рівень захворюваності на туберкульоз дітей віком 0 -14 років та 15 - 18 років у період епідемії корелює з показниками, що характеризують епідемічний процес серед дорослого населення (р < 0,001): захворюваністю на всі форми ТБ (r = 0,63 ± 0,06; r = 0,93 ± 0,02), захворюваністю на бактеріальні форми ТБ легень (r = 0,63 ± 0,06; r = 0,93 ± 0,02), на деструктивний ТБ легень (r = 0,57 ± 0,07; r = 0,94 ± 0,02), поширеністю ТБ (r = 0,56 ± 0,07) та рівнем смертності від цього захворювання (r = 0,53 ± 0,07), що свідчить про вплив на епідемічну ситуацію у дітей великого резервуару туберкульозної інфекції серед дорослих та підтверджує, що захворюваність дитячого населення знаходиться в прямій залежності від епідемічної ситуації серед дорослих. Виявлена залежність дитячої та підліткової захворюваності від показників якості диспансерного спостереження та показників результатів активного виявлення та своєчасності діагностики туберкульозу (питома вага хворих, виявлених активно), (r = 0,61 ± 0,06), охоплення населення флюорографічними оглядами (r = (0,63 ± 0,06)). Скорочення у період епідемії відсотка охоплення населення профілактичними обстеженнями в середньому до (43,7 ± 2,5) % та зменшення частки активно виявлених хворих до (49,5 ± 1,2) % призвело до того, що велика кількість дорослих хворих залишається невиявленими і при цьому встигає заразити багато здорових осіб, що є однією з причин росту захворюваності дитячого населення на туберкульоз.

Встановлена зворотна залежність між динамікою показника захворюваності дитячого населення від динаміки показника вперше виявлених хворих при профілактичному обстеженні, тобто кількості хворих, виявлених за результатами туберкулінодіагностики (r = - 0,66 ± 0,08). Виявлена пряма кореляційна залежність між рівнем дитячої захворюваності та захворюваністю дітей-контактів (r = 0,52 ± 0,10, р < 0,05), між рівнем захворюваності підлітків на туберкульоз та рівнем захворюваності контактів-підлітків (r = 0,50 ± 0,19). Це свідчить про зростання впливу захворюваності дітей та підлітків із контакту на загальний рівень захворюваності. При цьому не було визначено залежності між показниками захворюваності дітей та підлітків та показниками проведення протиепідемічних заходів у вогнищі туберкульозної інфекції (відсоток охоплення хіміопрофілактикою контактів, відсоток ізольованих бактеріовиділювачів), що свідчить про їх низьку ефективність.

При аналізі смертних випадків від ТБ дітей встановлено, що смерть дітей в обидва періоди наступала частіше в ранньому віці (до 3 років): 75,0 % дітей в період до епідемії та 67,4 % - в період епідемії. Проте, в період епідемії спостерігається тенденція до зменшення смертності від туберкульозу дітей віком 3 - 7 років (6,5 ± 3,6) % проти (7,1 ± 4,9) % та віком 7 - 10 років - (4,4 ± 3,0) % проти (10,7 ± 5,9) % за рахунок вірогідного збільшення у 2,4 рази смертності в середньому шкільному віці та у 3,6 рази - у підлітковому віці.

Патоморфологічно переважав діагноз міліарного туберкульозу (57,7 %), дисемінованого туберкульозу легень (23,1 %) та казеозної пневмонії (11,5 %). Вивчення тенденцій патоморфозу туберкульозу за протоколами патологоанатомічних досліджень у порівнянні з прижиттєвою діагностикою показало зростання генералізованих та гостропрогресуючих форм туберкульозу у дітей із збільшенням частоти позалегеневих пошкоджень. Безпосередньою причиною смерті дітей частіше за все був набряк головного мозку (20 померлих або 43,5 %), поліорганна недостатність (10 або 21,7 %) та легенево-серцева недостатність (8 або 17,4 %). В поодиноких випадках -інтоксикація (6,5 %), анемія (6,5 %) та септичний шок (4,4 %).

Встановлені чинники, які сприяють летальному завершенню туберкульозу у дітей в сучасних умовах: прогресуючий перебіг захворювання (65,9 %), асоціальний стан родини та незадовільні побутові умови (63,0 %), відсутність або неякісна вакцинація БЦЖ (62,6 %), важка супутня патологія, у т. ч. вроджена (60,7 %), контакт з хворим на туберкульоз (58,7 %), хіміорезистентність до МБТ (30,0 %) та ВІЛ-інфікування (15,2 %). В медичних закладах загального профілю померло 39,0 % дітей, що підтверджує недостатню настороженість педіатрів щодо туберкульозу та 2,2 % - померли вдома. Серед 30 хворих, яким було встановлено діагноз туберкульозу при житті, несвоєчасність встановлення діагнозу через медичні причини у 66,7 % хворих, серед яких у 75,0 % пов'язано із порушенням стандартів обстеження пацієнтів з симптомами, підозрілими у відношенні туберкульозу.

Визначено, що в умовах епідемії спостерігається клінічний патоморфоз вперше діагностованого туберкульозу легень та органів дихання у дітей, який характеризується зміною клінічних ознак, перебігу туберкульозу та структури його клінічних форм. Виявлено, що в обидва періоди серед клінічних форм туберкульозу у дітей переважає туберкульоз внутрішньогрудних лімфовузлів ((26,5 ± 3,3) % та (32,6 ± 4,9) %, р > 0,05). На другому місці став інфільтративний ТБ легень (20,7 ± 3,1) %, що відбулося в значній мірі за рахунок зменшення у 2,3 рази питомої ваги вогнищевого ТБ [(5,8 ± 1,8) % проти (13,0 ± 3,5) %, р < 0,05] та первинного туберкульозного комплексу (11,5 ± 2,4) % проти (15,2 ± 3,7) %, (р > 0,05).

За результатами рентгенологічних обстежень встановлено, що інфільтративні зміни в обидва періоди зустрічалися майже в однакової кількості хворих (р>0,05). При цьому під час епідемії кількість хворих із порожнинами розпаду легеневої тканини збільшилася в 1,9 рази (р < 0,05), розпад та дисемінація у легеневу тканину виявлялися у (8,6 ± 3,1) % та (9,7 ± 2,4) % хворих (р>0,05), у хворих основної групи інфільтративний процес у 3,8 рази частіше супроводжується засівом легень. Також в 2,1 рази збільшилась кількість хворих, у яких туберкульоз був виявлений у фазі зворотнього розвитку - ущільнення та звапнення або кальцинації (р < 0,05).

В період епідемії в 1,6 рази збільшилася кількість хворих із супутніми захворюваннями ((37,4 ± 3,7) % проти (23,9 ± 4,5) %, р > 0,05) та у 2,2 рази - із ускладненнями ((18,9 ± 3,0) % проти (8,7 + 2,9) %, р < 0,05). При збільшенні частоти виникнення ускладнень специфічного процесу у дітей комбіновані ускладнення стали зустрічатися у 3,0 рази рідше, проте збільшилася поширеність ускладнень. Але, не виключено, що вказані зміни в структурі ускладнень туберкульозу у дітей в сучасних умовах обумовлені покращенням можливостей їх виявлення.

Порівнюючи періоди, було встановлено, що початок захворювання у половини хворих залишається поступовим, незалежно від епідемічної ситуації (55,4 % у період до епідемії та 48,9 % хворих - у період епідемії, р > 0,05). Проте, в умовах епідемії спостерігається достовірне збільшення у 1,5 рази хворих із гострим початком захворювання (28,2 % проти 18,5 % хворих до епідемії, р<0,05). При поступленні в стаціонар у період епідемії кількість хворих, що мали субфебрильну температуру тіла не змінилася, а фебрильну -збільшилася у 1,6 рази ((13,39 ± 3,02) % проти (8,20 ± 3,51) %, р > 0,05), у 1,2 рази - зі скаргами на загальну слабкість ((72,4 ± 4,0) % проти (58,0 ± 6,3) %, р > 0,05), у 1,5 рази - пітливість вночі ((69,3 ± 4,1) % проти (47,5 ± 6,4) %, р < 0,05). Збільшилася у 1,9 рази кількість хворих, що мали респіраторний синдром ((70,1 ± 4,1) % проти (59,0 ± 6,3) %). При цьому частіше з'являються скарги як на сухий ((52,8 ± 4,4) % проти (42,6 ± 6,3)), так й вологий кашель ((19,7 ± 3,5) % проти (16,3 ± 4,7) %), а рідше спостерігається задишка (3,9 ± 1,7) % проти (13,1 ± 4,3) %, р < 0,05). Частіше спостерігаються інші скарги (неврозоподібна симптоматика, функціональні порушення з боку інших органів та систем) (22,8 ± 3,7) % проти (14,8 ± 4,5) %. «Класичні» прояви параспецифічних реакцій у хворих в сучасних умовах зустрічаються у 4,7 рази рідше (2,3 %), ніж у минулому (10,9 %). Клінічний перебіг туберкульозу легень та органів дихання у дітей в умовах епідемії характеризувався збільшенням відсотка хворих з інтоксикаційними симптомами (77,6 % проти 71,7 %). При цьому різко виражені симптоми інтоксикації відмічаються в 2,1 рази частіше (у 13,8 % проти 6,5 %, р < 0,05), а слабовиражені у 1,7 рази рідше (у 24,1 % проти 40,2 % хворих).

Встановлено, що в період епідемії відмічається збільшення у 1,3 рази виявлення хворих за зверненням за медичною допомогою ((54,3 ± 3,8) проти (41,3 ± 5,1) %, р < 0,05)) та зменшення у 2,2 рази виявлення хворих за даними щорічної туберкулінодіагностики ((6,3 ± 1,8) % проти (14,1 ± 3,6) %, р < 0,05), що поєднується з пізнім виявленням захворювання, поширеним та ускладненим характером процесів, що діагностуються.

За часів епідемії виявлено тенденцію до більшої кількості випадків розвитку туберкульозу у дітей із контакту з хворим на ТБ (51,2 %), який переважно обумовлений сімейним оточенням дитини (67,4 %) та випадковим (6,7 %) контактом у порівнянні з контрольною групою (45,9 % та 2,7 % відповідно, р < 0,05), збільшенням у 1,3 рази контакту з хворим-бактеріовиділювачем (76,4 % проти 60,9 % у контрольній групі, р < 0,05). Переважна більшість цих дітей не були вчасно ізольовані від хворого та не отримали хіміопрофілактики. Збільшується у 1,6 рази значення соціального статусу родини: 47,7 % хворих були із соціально-несприятливих сімей, при цьому серед них 29,9 % - із неповних сімей, 6,3 % - із багатодітних родин, 16,7 % - із асоціальних родин (батьки зловживають алкоголем, знаходяться або повернулися з місць позбавлення волі). Незадовільні матеріально-побутові умови відмічено у 1,8 рази частіше серед хворих основної групи (36,2 %) порівняно із контрольною (20,6 %).

На основі вивчення клінічних особливостей та перебігу туберкульозу були розроблені алгоритми діагностики туберкульозу в сучасних умовах при різних варіантах початку захворювання, які спрямовані на підвищення ефективності виявлення туберкульозу у дітей та підлітків в сучасних умовах. Дотримання алгоритмів діагностики туберкульозу у дітей при різних початках захворювання підвищує ефективність виявлення специфічного процесу на 21,9 %.

Встановлено, що в період епідемії ефективність лікування дітей мала тенденцію до зменшення та складала 93,1 % (162 із 174 хворих) порівняно з 100,0 % у період до епідемії, також зросла у 2,0 рази кількість хворих, які після закінчення лікування мали великі залишкові зміни в легенях (17,2 % проти 8,7 %). Встановлено, що на ефективність лікування туберкульозу у дітей в сучасних умовах впливають: наявність деструкції (Х₂ розрахункове - 8,83) та поширеність інфільтративно-деструктивних уражень легеневої тканини (Х₂ розрахункове - 5,21), резистентність МБТ (Х₂ розрахункове - 5,56) та соціальні фактори ризику в анамнезі (Х₂ розрахункове - 5,74) (Х₂ розрахункове більше, ніж Х₂ критичне, р < 0,05). У той же час, між ефективністю лікування та наявністю ускладнень специфічного процесу, супутньої патології, бактеріовиділення та побічних реакцій на протитуберкульозні препарати суттєвого зв'язку не встановлено (Х₂ розрахункове менше, ніж Х₂ критичне, р > 0,05).

Основними причинами діагностичних помилок, неефективної хіміотерапії та розвитку великих залишкових змін після лікування у дітей в сучасних умовах є: патоморфоз туберкульозу і його тяжчий перебіг (47,6 - 54,8 % випадків); медикаментозна стійкість МБТ (16,7 %); недостатня настороженість педіатрів щодо туберкульозу (26,2 - 66,7 %); недотримання технології туберкулінодіагностики (43,5 - 46,1 %); порушення стандартів діагностики (75,0 %) та лікування (38,1 %) туберкульозу.

У пацієнтів із гладким перебігом захворювання (1 група) було виявлено 10 варіантів алелей NAT-2 гену. В той же час 6 із них не були знайдені у хворих, що мали торпідний перебіг захворювання (2 група). Більш звичайною у хворих в 1 групі була комбінація алелей варіантів AA и GG SNPdb 1208 та 1799930 (OR = 4,1); GA та GG SNPdb 1799931 й 1208 (OR = 1,8). У 2 групі алелі ТТ SNPdb 1799929 та АА SNPdb 1799930 були відсутні. Отже, розглядаючи генетичний поліморфізм ферментів, що залучені в метаболізмі хіміопрепаратів, слід визначати мононукліотидний поліморфізм NAT-2 гену, щоб робити прогноз перебігу захворювання з метою підвищення ефективності лікування.

Вплив адаптогену рослинного походження спіруліни на ефективність лікування хворих на туберкульоз дітей було вивчено у 50 хворих. Встановлено, що застосування спіруліни в комплексному лікуванні дітей, хворих на туберкульоз, підвищує ефективність інтенсивної фази лікування на 12,1 % за рахунок покращання загального стану дитини, скорочення терміну дезінтоксикації в 1,7 рази ((23,8 ± 2,4) днів проти (39,6 ± 2,1) днів в контрольній групі, р<0,05), зменшенням у 1,5 рази гематологічного індексу інтоксикації, який є кількісним показником ендогенної інтоксикації ((1,2 ± 0,1) ум. од. проти (1,8 ± 0,2) ум. од., р<0,05) та усунення і/або зменшення в 1,9 рази побічної дії антимікобактеріальних препаратів (29,1 % проти 15,3 % в контрольній групі); підвищує імунологічні та адаптаційні можливості організму. Встановлено, що вживання спіруліни не впливало на частоту та терміни припинення бактеріовиділення: після завершення інтенсивної фази лікування у хворих обох груп спостерігалася реверсія мазка мокроти (р>0,05). Наприкінці 2 міс лікування рентгенологічна позитивна динаміка спостерігалася у 73,0 % хворих основної та 62,5 % хворих контрольної групи. До 6 міс від початку лікування позитивні зворотні зміни в рентгенологічній картині спостерігалися у всіх хворих незалежно від способу лікування. У 92,3 % дітей спостерігалася добра переносимість препарату.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне обґрунтування і нове вирішення наукової проблеми сучасної фтизіатрії - оптимізація ефективності діагностики й лікування туберкульозу у дітей та контролю за епідемічною ситуацію серед них за рахунок виявлення причинно-наслідкових тенденцій епідемічної ситуації, встановлення особливостей клінічного перебігу, патоморфозу туберкульозу в сучасних соціально-економічних та епідеміологічних умовах та розробки схеми комплексного лікування хворих.