Дисбіотичні аспекти патогенезу, профілактики і лікування діабетичної ретинопатії

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ?Я УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

14.03.04 - Патологічна фізіологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук

Дисбіотичні аспекти патогенезу, профілактики і

лікування діабетичної ретинопатії

Цісельський Юрій Вікторович

Одеса - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Державній установі «Інститут стоматології НАМН України», м. Одеса.

Науковий консультант: доктор біологічних наук, професор, член-кореспондент НААН України ЛЕВИЦЬКИЙ Анатолій Павлович, Державна установа «Інститут стоматології НАМН України», м. Одеса, заступник директора з наукової роботи

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, член-кореспондент НАН і НАМН України, заслужений діяч науки і техніки України, професор Резніков Олександр Григорович, Державна установа «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В. П. Комісаренка НАМН України», м. Київ, завідувач відділом ендокринології репродукції та адаптації

доктор медичних наук, професор ГудимА Арсен Арсенович, Державний вищий науковий заклад України «Тернопільський державний медичний університет ім. І. Я. Горбачевського» МОЗ України, м. Тернопіль, завідувач кафедри екстреної медичної допомоги і медицини катастроф з курсом військової підготовки

доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України, заслужений діяч науки і техніки України Кресюн Валентин Йосипович, Одеський національний медичний університет МОЗ України, м. Одеса, директор НДІ клінічної біофізики

Захист відбудеться "08" червня 2011 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.600.01 при Одеському національному медичному університеті МОЗ України (65082, Україна, м. Одеса, пров. Валіховський, 2).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Одеського національного медичного університету МОЗ України (65082, Україна, м. Одеса, пров. Валіховський, 3).

Автореферат розісланий "07" травня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Д 41.600.01, д.мед.н., профессор В.В. Годован

Размещено на http://www.allbest.ru//

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Цукровий діабет (ЦД) останніми роками став однією з найсерйозніших проблем медицини. Кількість хворих на цю патологію невпинно зростає і на теперішній час тільки в Україні їх нараховується близько 1,2 млн осіб [Титович Е. В., 2009]. За прогнозами фахівців через 10 років кількість хворих на ЦД в усьому світі складатиме більше 350 млн [Блумгарден З. Т., 2000; Зиммет П., 2002].

ЦД призводить до розвитку дуже багатьох ускладнень з боку серцево-судинної [Сергеева-Кондраченко М. Ю., 2007] і нервової систем [Ефимов А. С., 1989], нирок [Дедов И. И. и соавт., 2001], очей [Жабоедов Г. Д. и соавт., 2000; Мальцев Э. В. и соавт., 2003]. Хворі на ЦД у 8 разів частіше вмирають від злоякісних новоутворень [Балаболкин М. И., 2000].

Домінуючі на сьогоднішній день уявлення про патогенез ЦД будуються на догмі глюкозотоксичності [Ефимов А. С., 2002; Маньковский Б. Н., 2007], згідно з якою підвищена концентрація глюкози в крові й міжклітинній рідині визначає характер патологічних процесів: підсилення вільно-радикального окиснення [Балаболкин М. И., 2006], активація поліолового шляху обміну глюкози, що призводить до нагромадження сорбітолу в клітинах і закінчується їхньою загибеллю [Леус Н. Ф., 2003], реакції глікування білків [Solini А. et al., 2000], створення стресової ситуації [Орловский М. А., 2006].

Побудована на цих патогенетичних уявленнях стратегія лікування передбачає, крім обмеження надходження вуглеводів з їжею [Христич Т. М., Кендеровська Т. Б., 2004], пригнічення всмоктування глюкози [Johnston К. et al., 2005], інгібування поліолового шляху обміну вуглеводів [Кулишов С.К., Яковенко А.М., 2006], блокування реакцій глікування [Ковельман И. Р. и соавт., 2002], пригнічення вільно-радикальних реакцій за допомогою антиоксидантів [Воскресенська Л. К. та співавт., 2007; Петруня А. М., Спектор А. В., 2008; Coskun О. et al., 2005].

На жаль, незважаючи на відчутні успіхи інсулінотерапії [Дедов И. И. и соавт., 2001; Ефимов А. С. и соавт., 2004] та іншої медикаментозної терапії ЦД, профілактика цього захворювання й попередження розвитку його мікросудинних ускладнень, змушує бажати кращого.

Одним з тяжких ускладнень ЦД залишається діабетична ретинопатія (ДР), що призводить до інвалідності та сліпоти [Евграфов В. Ю., Батманов Ю. Е., 2006].

Останніми роками з'явилися дані про участь у патогенезі ретинопатії кишкового ендотоксину (ліпополісахариду) [Lupo G. et al., 2001; Порядин Г. В. и соавт., 2007], концентрація якого в крові, як відомо, різко зростає при дисбактеріозі [Яковлев М. Ю., 2002]. З'явилась також публікація про випадок лікувального ефекту пробіотиків при ЦД 1 типу [Розанова Г. Н., Воеводин Д. А., 2008].

Усе це свідчать про важливу роль дисбіотичних факторів у розвитку ЦД обох типів та ДР, що й стало предметом даного дослідження.

Зв'язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до планів науково-дослідних робіт, які проводились Державною установою (ДУ) «Інститут стоматології НАМН України» в рамках НАМН України (м. Одеса): “Розробити наукові основи застосування рослинних пребіотиків для профілактики дисбактеріозів” (№ держреєстрації № 0108U001817); “Розробити комплексну профілактику й лікування стоматологічних захворювань у осіб з порушеннями системи травлення шляхом використання гепатопротекторів” (№ держреєстрації 0109U000506). Дисертант був співвиконавцем зазначених тем. 

Мета і завдання дослідження. Мета роботи - обґрунтувати патогенетичну роль дисбіозу в розвитку мікросудинних очних ускладнень цукрового діабету й підвищити ефективність профілактики та лікування діабетичної ретинопатії.

Для досягнення поставленої мети було визначено такі завдання:

1. Розробити експрес-методи визначення ступеня дисбіозу біологічних середовищ шляхом використання ферментативних показників.

2. Вивчити стан мікробіоценозу при гіперглікемії і моделюванні ЦД обох типів. дисбіоз діабетичний ретинопатія

3. Дослідити вплив кишкового ендотоксину ліпополісахариду на стан судин ока і печінки в експерименті.

4. Вивчити стан судин ока і печінки при експериментальному дисбіозі й гепатиті.

5. Дослідити лікувально-профілактичну дію пребіотиків і гепатопротекторів при експериментальному ЦД обох типів.

6. Розробити ряд нових більш ефективних комплексних препаратів для профілактики та лікування діабетичної ретинопатії, які містять БАР з пребіотичною, гепатопротекторною і ангіопротекторною діями.

7. Вивчити лікувально-профілактичну дію пребіотиків і гепатопротекторів у клініці у хворих на діабетичну ретинопатію.

Об'єкт дослідження: встановлення особливостей патогенезу діабетичної ретинопатії з метою підвищення ефективності її профілактики і фармакотерапії.

Предмет дослідження: Оцінка ролі дисбіозу у розвитку діабетичної ретинопатії та розробка методів її профілактики і лікування.

Методи дослідження: патофізіологічні, біохімічні, гістологічні, клінічні, статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі вперше встановлено, що аліментарна гіперглікемія, яка визвана введенням цукру з питною водою, викликає розвиток дисбіозу в слизових оболонках травного тракту щурів з найбільш вираженими проявами дисбіозу в слизових оболонках язика і щоки, рівень якого залежить від тривалості введення цукру.

Вперше встановлено, що моделювання ЦД 1 типу за допомогою алоксану або стрептозотоцину та ЦД 2 типу за допомогою протамінсульфату викликає розвиток гіперглікемії та системного дисбіозу, а також запальних процесів в травній системі щурів.

Вперше показано, що парентеральне введення кишкового ендотоксину (ліпополісахариду) викликає дозозалежний розвиток гіперглікемії та запалення в тканинах травної системи, а також системний дисбіоз. При тривалому введенні щурам кишкового ендотоксину спостерігається ураження сітківки ока, подібне діабетичної ретинопатії, визначене гістологічними методами.

Вперше запропонована модель експериментального дисбіозу з застосуванням антибіотика лінкоміцину, при якій спостерігається гіперглікемія та запалення в слизових оболонках травного тракту і печінці щурів (патент України № 31012 від 25.03.2008 «Спосіб моделювання дисбіозу (дисбактеріозу)»), а також ферментативний метод визначення ступеня дисбіозу (патент України № 43140 від 10.08.2009 «Спосіб оцінки ступеня дисбіозу (дисбактеріозу) органів і тканин»).

Вперше встановлено, що сумісне відтворення за допомогою лінкоміцину системного дисбіозу і токсичного гепатиту введенням тетрахлорвуглецю викликає розвиток запально-дистрофічних процесів в сітківці ока, визначених гістологічними та біохімічними методами, які відповідають картині діабетичної ретинопатії.

Вперше встановлено, що пребіотики (інулін, “ЕКСО”, хлорогенова кислота), які усувають явища дисбіозу, попереджають розвиток запальних процесів, судинних ускладнень в сітківці ока при моделюванні ЦД.

Вперше виявлено наявність орального дисбіозу у хворих на ЦД 2 типу з ДР та показано лікувально-профілактичну дію препаратів лецитину, інуліну, “ЕКСО” і кверцитину за даними біохімічного дослідження крові та функціональних показників очей. За результатами цих досліджень отримано 3 патенти України.

Вперше запропонована програма і структурно-функціональна організація центру для проведення скринінгу діабетичної ретинопатії з використанням лабораторних методів оцінки наявності дисбіозу та стану печінки у хворих на ЦД (рацпропозиція № 3629 від 25.03.2004 р. «Регіональна програма «Скринінг діабетичної ретинопатії»).

Практичне значення одержаних результатів. Експериментально і клінічно доведена роль дисбіозу у розвитку ЦД і таких його мікросудинних ускладнень, як діабетична ретинопатія, що розширює уявлення про методи її профілактики і лікування. Запропоновані методи профілактики і лікування з використанням пребіотиків (інулін, ЕКСО, кальцикор) та гепатопротекторів (лецитин, кверцитин, хлорогенова кислота, настоянка софори, паста чорниці).

Також розроблена експериментальна модель дисбіозу та спосіб визначення ступеня дисбіозу, як в експерименті, так і в клініці.

На підставі проведених досліджень розроблені та затверджені методичні рекомендації: «Применение биофлаваноидов для профилактики и лечения диабетической ретинопатии» (Київ, 2008), «Використання пребіотиків для профілактики стоматологічних ускладнень у хворих на цукровий діабет» (Київ, 2010), також затверджена раціоналізаторська пропозиція № 3779 від 20.04.2005 р. «Спосіб комплексного лікування діабетичної ретинопатії препаратом інулін».

Матеріали досліджень впроваджені в навчальний процес кафедри загальної і клінічної патологічної фізіології Одеського національного медичного університету, кафедри патологічної фізіології Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського, у наукову та лікувальну роботу ДУ “Інститут стоматології НАМН України”, КУ “Одеська обласна клінічна лікарня”, Одеського очного шпиталю інвалідів Великої вітчизняної війни та Ізмаїльської центральної районної лікарні Одеської області.

Особистий внесок здобувача. Автором особисто проведено патентно-інформаційний пошук, здійснено планування роботи, визначено мету і задачі дослідження, методичні підходи, опрацьовано моделі, згідно з якими виконано переважну частину експериментальних досліджень. Проведено статистичну обробку одержаних результатів, їх оформлення у вигляді таблиць і рисунків, проведено аналіз та узагальнення результатів, сформульовано висновки роботи, опубліковано й апробовано основні положення, написано та оформлено дисертаційну роботу. Автор висловлює глибоку вдячність за допомогу у виконанні біохімічних досліджень колективу лабораторії біохімії ДУ “Інститут стоматології НАМН України”, м. Одеса (зав. - с.н.с., к.б.н. О. А. Макаренко), гістологічних досліджень колективу лабораторії патоморфології ДУ “Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В. П. Філатова НАМН України”, м. Одеса (зав. - д.мед.н., проф. В. В. Віт).

Апробація результатів роботи. Основні положення дисертації повідомлені на: II міжнародній науковій конференції офтальмологів Причорномор'я (Одеса, 2004); IX українському біохімічному з'їзді (Харків, 2006); науково-практичній конференції “Актуальні питання фармакології” (Вінниця, 2007); на I, ІІ і IІI симпозіумах “Рослинні поліфеноли й неспецифічна резистентність організму” (Одеса, 2006, 2008, 2010); міжнародній науково-практичній конференції, присвяченої 100-річчю від дня народження акад. Н. А. Пучковської (Одеса, 2008); I конгресі асоціації ендокринологів України (Київ, 2010), Х Українському біохімічному з'їзді (Одеса, 2010).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 50 наукових праць, у тому числі 34 статті у наукових виданнях, рекомендованих ВАК України, 5 патентів України, 2 методичні рекомендації, 2 посвідчення про раціоналізаторську пропозицію, 7 тез доповідей.

Структура дисертації. Дисертація викладена на 249 сторінках комп'ютерного тексту і складається зі вступу, огляду літератури, опису матеріалів і методів досліджень, п'яти розділів результатів власних досліджень, аналізу та узагальнення отриманих результатів, висновків, практичних рекомендацій. Бібліографія складається з 404 посилань, з них 158 - вітчизняні та російськомовні, 246 - іноземні. Дисертація проілюстрована 64 рисунками й 55 таблицями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Експериментальні і клінічні дослідження проводились згідно до вимог GLP, GCP, методичних рекомендацій ДФЦ МОЗ України Стефанов О. В., 2001 та комісії з біоетики ДУ «Інститут стоматології НАМН України» (протокол № 40 від 09.12.2010 р.).

Експериментальні дослідження проведені на 624 щурах лінії Вістар розведення ДУ «Інститут стоматології НАМН України», які утримувалися на стандартному раціоні харчування.

Для відтворення аліментарної гіперглікемії використовували 5 % розчин цукру як напій протягом 6-14 діб. Для відтворення ЦД 1 типу використовували алоксан (НПФ «Синбіас», Україна), який вводили внутрішньоочеревинно (в/о) одноразово дозою 119 мг/кг, і стрептозотоцин («Sеrva Electrophoresis», ФРН), який вводили в/о одноразово дозою 40 мг/кг. Для відтворення ЦД 2 типу за методом А. М. Ул'янова і Ю. А. Тарасова [2000] використовували протаміну сульфат (“Merck”, ФРН), який вводили внутрішньом`язово (в/м) дозою 1 мм/кг 2 рази на день протягом 10-12 діб. Протаміну сульфат розчиняли на 0,9 % розчині натрію хлориду з розрахунку 15 мг/мл.

Для відтворення інтоксикаційного синдрому дисбіозу використовували препарати кишкового ендотоксину ліпополісахариду (ЛПС) з E. coli (0111:B4, очищеного фенольною екстракцією «Sigma-Aldrich” США) та пірогенал («Медгамал» Росія) з Salmonella typhi, які вводили в/м дозами 6,0, 6,6, 200 мкг/кг 1 раз на день протягом 1, 3, 7 або 14 діб. Для моделювання дисбіозу використовували лінкоміцин («Дарниця», Україна), який вводили з питною водою дозою 50-70 мг/кг 1 раз на день протягом 5-15 діб. Оцінку ступеня дисбіозу здійснювали за допомогою власно розробленого ферментативного методу за співвідношенням відносних активностей уреази і лізоциму (патент України № 43140 від 10.08.2009 р. «Спосіб оцінки ступеня дисбіозу (дисбактеріозу) органів і тканин»).

Для відтворення гострого токсичного гепатиту використовували тетрахлорметан («Оріана», Україна), який вводили в/о одноразово у вигляді 50 % олійного розчину дозою 1 мл/кг.

Як лікувально-профілактичні засоби використовували пребіотики і гепатопротектори: інулін, виділений з коріння цикорію, (таблетки виробництва НВА "Одеська біотехнологія", Україна), який вводили дозою 300 мг/кг per os щоденно протягом 28 діб; ЕКСО" комплекс біологічно активних речовин (БАР) із насіння сої, який містить ізофлавони, пребіотики стахіоза і рафіноза та інгібітор лейкоцитарної еластази (таблетки виробництва НВА "Одеська біотехнологія", Україна), який вводили дозою 300 мг/кг per os щоденно протягом 14 діб; кверцетин (кверцетин-гранули), що містить 40 мг кверцетину в 1 г препарату (Борщаговський ХФЗ, Україна), який вводили дозою 100 мг/кг per os щоденно протягом 14-28 діб у вигляді 10 % суспензії (4 мг чистого кверцитину на 1 кг живої маси); "Лецитин-2" фосфоліпіди із насіння соняшника, цітрат кальцію (НВА "Одеська біотехнологія", Україна), який вводили дозою 1 г/кг per os щоденно протягом 10-25 діб; настоянка софори японської (Тinctura Sophoraе jaрonical, АТ "Эффект", м. Харків, Україна), яку вводили дозою 0,5 мл/кг per os щоденно протягом 14-28 діб; хлорогенова кислота - складний эфір кофейної та хінної кислот (ДНЦЛС, м. Харків, Україна), яку вводили дозою 5 мг/кг per os щоденно протягом 14 діб. Групою порівняння були інтактні тварини.

Клінічні дослідження проведені у 231 хворого на непроліферативну и проліферативну ДР віком 40-65 років. Діагностику ДР в клініці здійснювали за допомогою визначення функціональних показників зору та клінічних офтальмологічних методів дослідження (гострота зору з корекцією, сумарне поле зору за 8 меридіанами, розміри скотоми Б`єрума, поріг електричної чутливості за фосфеном (ПЕЧФ), критична частота зникнення мерехтінь за фосфеном (КЧЗМФ) [Новохадський А. С., 1973; Пономарчук В. С., 1999].

Для визначення ступеня дисбіозу в порожнині рота збирали нестимульовану слину.

У всіх серіях клінічних досліджень обов'язковою була група порівняння, яка одержувала лише базове лікування. Останнє включало стандандартну схему лікування згідно протоколам надання медичної допомоги за спеціальністю «офтальмології» (наказ МОЗ України № 117 від 15.03.2007 р.). Основні групи хворих перорально одержували додатково до базового лікування пребіотики «Інулін» дозою 3 г на добу, «ЕКСО» дозою 4 г на добу та гепатопротектор «Лецитин» дозою 3 г на добу. Клініко-лабораторні та інструментальні дослідження у хворих проводили при госпіталізації, через 1 і 3 міс.

Для обчислення ступеня дисбіозу ферментативним методом у різних біологічних об'єктах визначали активність уреази, використовуючи гідроліз сечовини й вимірюючи концентрацію аміаку за допомогою реактива Несслера [Гаврикова Л.М., 1996], а також активність лізоциму за швидкістю лізису стандартної культури Micrococcus lysodeikticus [Левицкий А. П., 2005].

Загальну протеолітичну активність (ЗПА) визначали за гідролізом казеїну при рН 7,6, вимірюючи кількість тирозинвмісних пептидів за допомогою реактиву Фоліну [Левицкий А. П. и cоавт., 2010]. Активність еластази визначали за швидкістю гідролізу синтетичного субстрату р_нітрофеніл-n-тетрабутил-оксикарбоніл-l-аланіну [Левицкий А.П., Стефанов А. В., 2002]. Активність каталази визначали за швидкістю розкладання перекису водню [Гирин С. В., 1999]. Активність лужної (ЛФ) і кислої (КФ) фосфатаз визначали за швидкістю гідролізу р-нитрофенілфосфату при рН 10,5 і 4,8 відповідно [Левицкий А. П. и соавт., 1973]. Вміст інгібіторів трипсину визначали за гальмуванням гідролізу бензоіл-аргініл-паранітроаніліт кристалічним трипсином і виражали у мг інактивованого трипсину на 1 л сироватки [Адамовская В. Г. и соавт., 1980].

Концентрацію малонового діальдегіду (МДА) визначали за допомогою реакції з тіобарбітуровою кислотою [Стальная И. Д., Гаришвили Т. Г., 1997]. Концентрацію глюкози, загального білірубіну і активність аланінамінотрансферази (АЛТ) визначали, використовуючи стандартні набори реактивів [Горячковский А. М., 2005]. Концентрацію білка визначали за методом O. H. Lowry (1951). За співвідношенням активності еластази і концентрації МДА визначали антиоксидантно-прооксидантний індекс (АПІ) [Левицкий А. П. та співавт., 2006].

Після евтаназії тварин очі енуклеірували, фіксували в 10-% нейтральному формаліні та розміщували в парафін. Парафінові зрізи фарбували гематоксилін-еозином та за Ван-Гізоном [В. В. Вит, 2005].

Статистичну обробку результатів виконували за стандартними правилами варіаційної статистики з обчисленням середньоквадратичного відхилення, середньої стандартної похибки середньої арифметичної величини, довірчого коефіцієнту (критерій Ст'юдента). Відмінності між показниками вважали статистично достовірними при р<0,05 [В. А. Кокунин, 1975].

Результати дослідження та їх обговорення. Дисбіотичні та прозапальні ефекти цукрового навантаження. Метою першої серії експериментів було вивчення впливу аліментарного цукрового навантаження на стан мікробіоценозу й розвитку запалення в травній системі щурів.

На рис. 1 показано, як змінюється ступінь дисбіозу слизової оболонки тонкої кишки щурів після цукрового навантаження, моделювання дисбіозу і введення ЛПС. Із цих даних видно, що цукрове навантаження індукує розвиток дисбіозу, хоча й менш вираженого, ніж при введенні антибіотика або кишкового ендотоксину.

Рис. 1. Ступінь дисбіозу слизової тонкої кишки щурів при контролі,

цукровому навантаженні (I), введенні лінкоміцину (II) та ЛПС (III) На рис. 1-4: р - достовірність відмінностей стосовно контролю

При визначенні рівня маркерів запалення (МДА і ЗПА) в слизовій оболонці тонкої кишки щурів, що одержували вищевказані сполуки, практично, у всіх випадках спостерігалися запально-дистрофічні процеси як при цукровому навантаженні, так і при моделюванні дисбіозу і ендотоксикозу (МДА, ммоль/кг: 4,50±0,20; 5,90±0,36; 5,16±0,46 і 6,87±0,44 відповідно для контролю, I, II, III груп). Слід зазначити, що із двох маркерів запалення МДА більше реагував на введення цукру й ЛПС, а ЗПА - на введення антибіотика.

Аналогічні зміни рівнів маркерів запалення відбувалися в печінці та у сироватці крові. Однак, якщо в печінці всі зміни рівнів маркерів запалення були статистично достовірними, то в сироватці крові ці показники виявилися достовірними лише після введення ЛПС.

Таким чином, проведені дослідження показали, що цукрове навантаження є небезпечною процедурою, яка може викликати в організмі ряд патологічних порушень дисбіотичного і запально-дистрофічного характеру, багато з яких можуть здійснюватись ЛПС, що утворюється у значних кількостях при дисбіозі.

Розвиток дисбіозу при моделюванні ЦД 1 типу (алоксан). Відповідні результати наведені на рис. 2, з якого видно, що у всіх досліджених відділах травного тракту спостерігався тією чи іншою мірою виражений дисбіоз. Найбільший ступінь дисбіозу відмічався в слизовій оболонці язика, найменший - у ясен. Причини таких відмінностей ще вимагають свого пояснення, що може бути вирішено після проведення додаткових досліджень, які виходять за рамки завдань, поставлених у дисертації.

Рис. 2. Ступінь дисбіозу в слизових оболонках різних відділів травного тракту щурів з алоксановым діабетом

На рис. 2-3: 1 - тонка кишка; 2 товста кишка; 3 щока; 4 - язик; 5 - ясна

Розвиток дисбіозу при моделюванні цукрового діабету 2 типу. Проведені розрахунки ступеня дисбіозу в слизових оболонках травного тракту щурів з ЦД 2 типу нагадують дані рис. 2, який ілюструє стан ступеня дисбіозу при алоксановому ЦД (при контролі 1,0±0,1 ОД в слизовій тонкої кишки він дорівнює 4,5±0,2; в слизовій товстої кишки - 7,2±0,4; в слизовій щоки - 8,1±0,5; слизовій язика 28,8±2,5 та в слизовій ясен - 5,0±0,3 ОД).

Розвиток дисбіозу у щурів, що одержували ліпополісахарид. У даній серії експериментів було встановлено, що ЛПС викликав у слизовій оболонці тонкої кишки розвиток дисбіозу. Після проведених досліджень дисбіозу, що розвивався у травному тракті щурів при моделюванні ЦД, було цікаво перевірити роль ЛПС у даних процесах. Відповідні дані наведені на рис. 3, з яких видно, що ЛПС викликав розвиток чітко вираженого дисбіозу в усіх досліджених відділах травного тракту щурів, крім ясен. Причому ступінь дисбіозу, викликаного ЛПС, навіть перевищував аналогічні показники, які спостерігалися при моделюванні ЦД.

Результати дослідження впливу ЛПС на розвиток дисбіотичних явищ в організмі дають певні підстави вважати, що і при ЦД, незалежно від способу його виникнення, дисбактеріоз і ЛПС, що утворюється в його результаті, відіграють досить істотну патогенетичну роль у розвитку як ЦД, так і його численних ускладнень.

Рис. 3. Ступінь дисбіозу в слизових оболонках різних відділів травного тракту щурів, що одержували ЛПС

Вплив експериментального дисбіозу на стан печінки. У цій серії дослідів був відтворений дисбіоз власно розробленим методом, що полягає у використанні лінкоміцину, якому притаманна здатність пригнічувати ріст пробіотичної мікрофлори - біфідобактерій і лактобацил.

Результати визначення рівня маркерів запалення (МДА і ЗПА) у тканині печінки щурів з експериментальним дисбіозом показують, що обидва маркери запалення в печінці підвищувалися під час розвитку кишкового дисбіозу, досягаючи найбільших величин в останній строк дослідження: МДА - контроль (30,3±4,4 ммоль/кг), дисбіоз (48,4±4,3 ммоль/кг), р<0,01; ЗПА - контроль (17,6±2,7 нкат/кг), дисбіоз (33,0±2, 4 нкат/кг), р<0,001.

Результати визначення двох печінкових маркерів - загального білірубіну і АЛТ у сироватці крові щурів з експериментальним дисбіозом показали, що обидва печінкових маркери підвищували свій рівень у сироватці крові у міру розвитку дисбіозу, що свідчить про ураження гепатоцитів, причому більш чутливим маркером виявився білірубін (білірубін, мкмоль/л: контроль 2,45±0,27; дисбіоз 5,75±0,45, р<0,001).

Вплив ліпополісахариду на стан печінки, тонкої кишки й сітківки ока. ЛПС викликає істотне підвищення вмісту МДА тканини печінки, причому, чим більшою була введена доза ендотоксину, тим вищим виявився рівень МДА і раніше наступало його зростання.

При розрахунках показника ступеня дисбіозу слизової оболонки тонкої кишки видно, що більші дози ЛПС викликали розвиток дисбіозу у кишках подібно до тих, що спостерігалися при тривалому введенні лінкоміцину (рис. 4) .

Рис. 4. Вплив ЛПС на ступінь дисбіозу слизової оболонки тонкої кишки щурів

При гістологічному дослідженні тканин ока і, зокрема, сітчастої оболонки, вдалося визначити виражені патологічні зміни переважно шару гангліозних клітин. Характер патологічних змін проявлявся розвитком інтенсивної вакуольної дегенерації гангліозних клітин, дезінтеграцією шару гангліозних клітин, набряком волокон. З'являлися великі кістоподібні порожнини, заповнені серозним ексудатом. При цьому був вираженим клітинний поліморфізм, пов'язаний з каріопікнозом частини клітин. Шар нервових волокон набував сітчастого вигляду. У ряді випадків визначалося його розшарування і розриви. При цьому склоподібне тіло проникало між шари сітківки. Зміни визначалися в преретинальных шарах склоподібного тіла: виникала конденсація склоподібного тіла, поява в ньому клітинних елементів. Зникала внутрішня погранична мембрана. Патологічні зміни виявлялися й у кровоносних судинах сітківки. Стінка частини судин гомогенізувалася, зникала ендотеліальна вистилка. У просвіті деяких судин спостерігалися тромби.

Лікувально-профілактична дія інуліну при алоксановому діабеті. Із усіх представників сполук, що відносять до групи пребіотиків, найбільше вивчені та найчастіше застосовуються в-фруктозиди, до яких відносяться інулін і фруктоолігоцукри.

В результаті досліджень доведено, що алоксановий діабет характеризувався гіперглікемією, гіпопротеінемією, активацією перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ), про що свідчить підвищений рівень МДА (контроль 0,63±0,08 мкмоль/л; ЦД - 1,00±0,14, р<0,05; ЦД+інулін - 0,59±0,11, р>0,5). Це вказувало на наявність запалення в організмі, що підтверджувалося більш ніж дворазовим зростанням рівня ще одного маркера запалення - ЗПА й достовірним підвищенням активності КФ, яка відображає процес лабілізації лізосомальних мембран. При цьому спостерігалося дворазове зниження концентрації інгібіторів трипсину і тенденція до зниження факторів антиоксидантного захисту - каталази і глутатіонпероксидази.

Використання інуліну дозволило суттєво збільшити концентрацію білка в сироватці крові (контроль - (108,8±8,8) г/л, діабет - (74,9±3,3) г/л, діабет+інулін - (87,5±4,6) г/л, р<0,05).

Вплив інуліну на біохімічні показники тканин щурів в умовах стрептозотоцинового діабету. На рис. 5 наведені результати визначення ЗПА в тканинах підшлункової залози й печінки, а також у сироватці крові щурів зі стрептозотоциновим діабетом.

Рис. 5. Активність протеаз (ЗПА) у тканинах підшлункової залози, печінки та в сироватці крові щурів з експериментальним стрептозотоциновим діабетом р - достовірність відмінностей стосовно вихідних даних

Як видно, через 10 днів у підшлунковій залозі різко знижувався вміст протеаз, що, на думку О. В. Стефанова (1974), свідчило про значне вимивання цих ферментів у кров'яне русло. Підтвердженням цьому було й достовірне підвищення ЗПА в сироватці крові.

В печінці, на відміну від підшлункової залози, ЗПА в цей термін спостереження збільшувалося, що може свідчити про деяку фіксацію протеаз (у тому числі, і панкреатичних) паренхімою печінки. Через 25 днів ця здатність зв'язувати протеази різко знижувалася і, як наслідок, спостерігалося значне зростання ЗПА в сироватці крові.

Використання інуліну достовірно знижувало ЗПА в сироватці крові (контроль 2,40±0,55 нкат/л, ЦД - 2,99±0,30 і ЦД+інулін 1,94±0,31, р<0,05 стосовно группи тварин з нелікованим ЦД).

Лікувально-профілактична дія лецитину при експериментальному діабеті 1 типу (стрептозотоциновий). Встановлено, що лецитин гальмує процес вимивання протеаз з підшлункової залози щурів з ЦД та збільшує протеазофіксуючу здатність печінки (контроль - 43,5±3,8 мкат/кг; ЦД - 20,0±2,5, р<0,05; ЦД+лецитин - 44,0±4,3, р>0,05).

Лікувально-профілактична дія інуліну при експериментальному цукровому діабеті 2 типу. Результати визначення впливу інуліну на концентрацію глюкози в сироватці крові щурів з експериментальним ЦД 2 типу свідчили, що введення інуліну вже через 2 тижні повністю нормалізувало рівень глюкози. Цей показник статистично достовірно не відрізнявся від контрольної групи й після 4 тижнів введення інуліну (контроль - 5,64±0,32 ммоль/л; ЦД - 8,77±0,83, р<0,05; ЦД+інулін - 5,59±0,36, р>0,7).

Механізм глюкозознижувальної дії інуліну можна пояснити його здатністю стимулювати секрецію інсуліну, гальмувати всмоктування глюкози в тонкій кишці, усувати явища дисбіозу в кишках, а також антистресовим впливом [Левицкий А. П., 2003]. Результати визначення в сироватці крові щурів з ЦД 2 типу рівня маркерів запалення (МДА й ЗПА) і активності антиоксидантного ферменту каталази показують, що із двох маркерів запалення обидва підвищувалися при ЦД 2 типу в перший строк дослідження. Введення інуліну повністю нормалізувало ці показники. У свою чергу активність каталази вірогідно знижувалася при ЦД 2 типу, а на тлі інуліну - навпаки, збільшувалася, що свідчить про здатність препарату стимулювати захисні системи організму (контроль - 0,32±0,01; ЦД - 0,27±0,01, р<0,05; ЦД + інулін - 0,41±0,02, р<0,01).

Вплив “ЕКСО” на стан щурів при експериментальному цукровому діабеті 2 типу. Результати визначення в сироватці крові щурів з ЦД 2 типу рівня глікемії та індексу АПІ показали, що при діабеті значно (майже в 2 рази) зростав рівень глюкози і в 1,7 рази знижувався індекс АПІ. Введення “ЕКСО” вірогідно знижувало рівень глюкози, а також вірогідно підвищувало індекс АПІ (контроль - 2,4±0,2; ЦД - 1,6±0,2, р<0,05; ЦД+ЕКСО - 2,2±0,2, р>0,3).

Результати визначення концентрації МДА й активності каталази в печінці щурів з ЦД 2 типу на тлі введення препарату “ЕКСО” показали, що він вірогідно знижував підвищений при діабеті рівень МДА й мало впливав на активність каталази. У той же час індекс АПІ, розрахований за результатами визначення МДА й каталази, показав його достовірне зниження при ЦД і досить значне зростання (навіть більше контролю) під впливом препарату “ЕКСО” (контроль - 4,0±0,2; ЦД - 3,1±0,2, р<0,05; ЦД+ЕКСО - 6,1±0,3, р<0,05).

Вплив кверцетину та настоянки софори на стан щурів з експериментальним цукровим діабетом 2 типу. Результати визначення концентрації глюкози і ЗПА в сироватці крові щурів з ЦД 2 типу показали, що через 2 і 4 тижні у тварин спостерігалася гіперглікемія, хоча згодом і відбувалося її зниження. Введення препаратів біофлавоноїдів (кверцетину або настоянки софори) вірогідно знижувало рівень глюкози в крові, причому істотних відмінностей за глюкозо знижувальним ефектом між двома препаратами не спостерігалося (контроль - 5,81±0,27 ммоль/л; ЦД - 8,77±0,53, р<0,01; ЦД+кверцитин - 5,63±0,59, р>0,5; ЦД+настоянка софори - 5,81±0,55, р=1). Стосовно рівня ЗПА, то він лише виявляв тенденцію до підвищення при ЦД 2 типу. Обидва препарати біофлавоноїдів дещо знижували рівень ЗПА, однак цей показник виявився достовірним лише при дії настоянки софори протягом 4 тижнів.

Рівень МДА в сироватці крові щурів з ЦД 2 типу вірогідно підвищувався через 2 тижні. Введення препаратів біофлавоноїдів суттєво знижувало концентрацію МДА, причому настоянка софори була більш ефективною (контроль: 1,68±0,16 мкмоль/л, ЦД 2,20±0,10, ЦД + кверцетин 1,89±0,17, р>0,05 і ЦД +софора 1,77±0,13, р<0,05). Напроти, активність каталази в сироватці крові знижувалася при ЦД, а обидва препарати біофлавоноїдів рівною мірою підвищували її активність, причому до рівня, що перевищував норму.

Вплив хлорогенової кислоти і кверцетину на стан щурів з експериментальним цукровим діабетом 2 типу. Розвиток ЦД 2 типу вірогідно підвіщував рівень глюкози й суттєво знижував активність каталази. Обидва препарати вірогідно зменшували гіперглікемію, хоча й не доводять рівень глюкози до контролю. Також обидва препарати підвищували активність каталази. Треба відзначити, що з двох випробуваних препаратів більш ефективним засобом виявилася хлорогенова кислота. При ЦД досліджувані маркери запалення свідчать про розвиток запальних процесів в організмі. Обидва поліфенольних препарати знижували їх рівень, причому хлорогенова кислота значно сильніше, ніж кверцетин. ЗПА, нкат/л: контроль - 2,04±0,20, ЦД - 2,76±0,20 (р<0,05), ЦД+хлорогенова кислота 1,87±0,06 (р1<0,01), ЦД+кверцетин 2,28±0,24 (р1>0,05). р - стосовно контролю, р1 - стосовно групи ЦД не лікованого.

Гістологічне дослідження впливу хлорогенової кислоти, кверцетину і соєвих ізофлавонів на стан сітківки ока у щурів з експериментальним цукровим діабетом 2 типу. Як показали гістологічні дослідження, у процесі моделювання ЦД 2 типу у щурів у сенсорній частині сітчастої оболонки виявлялися патологічні зміни всіх шарів середнього ступеня вираження. Найбільш виражені зміни були в шарі гангліозних клітин і внутрішньому сітчастому шарі. Зводяться вони до набряку, що супроводжується розволокненням аксонів гангліозних клітин. Місцями відзначалася дегенерація аксонів з утворенням порожнин різної форми й розмірів. При цьому спостерігався також набряк цитоплазми гангліозних клітин, ядра ставали бульбашковидними, зникала внутрішньоцитоплазматична зернистість, клітини округлювалися. В шарі гангліозних клітин відмічався клітинний поліморфізм. Чергувалися ділянки щільного розташування гангліозних клітин з пікнотичними ядрами з ділянками повної відсутності клітин. У випадках найбільш вираженого набряку й дегенерації нейронів внутрішні шари сітчастої оболонки набували сітчастого вигляду. Певні зміни виявлялися й у кровоносних судинах сітчастої оболонки, що переважно розташовувалися в її внутрішніх шарах. Зміни стосуються як артеріальних, так і венозних судин. Стінка артеріальних судин нерівномірно більш товста, нерівномірно розташовані ендотеліоцити, а навколо судин визначалися фокальні проліферати круглих клітин, які накопичувалися у вигляді круглих або розеткоподібних утворень. Вони вказували на ділянки проліферації гліальних елементів, що мігрують із середніх шарів сітківки. Венозні судини звивисті, іноді зі спалою стінкою. Ендотеліальні клітини різного розміру. Навколо судин визначався периваскулярний набряк. Інколи поблизу капілярних судин видно базофільнозабарвлені гомогенні ділянки, що були дегенеративно зміненими нервовими волокнами. При найбільш виражених змінах сітківки навколо судин утворюються муфти з клітин з округлими світлими ядрами і слабовираженою базофільною цитоплазмою. У частини подібних клітин спостерігалася вакуольна дегенерація. Можливо, ці клітини були проліферуючими перицитами. Структурні зміни судин сітчастої оболонки зумовлюють можливість розвитку серйозних порушень кровообігу. Про це свідчить як наявність набряку внутрішніх шарів сітчастої оболонки, так і нерідко фокальні крововиливи, такі, що виявляються найчастіше у внутрішніх і середніх шарах сітківки (внутрішній ядерний і внутрішній плексиморфний шари). При цьому у внутрішніх шарах сітківки визначалися порожнини, заповнені еритроцитами, порушувалася гістоархітектоніка зовнішнього і внутрішнього ядерних шарів. Інколи виявлялися ділянки з наслідками крововиливу, що проявлялися скупченнями зерен гемосидерину у внутрішньому плексиморфному шарі. У сітчатій оболонці виявляюлися порушення правильної орієнтації шару фоторецепторних клітин і набряк зовнішніх члеників фоторецепторів.

У сітківці експериментальних тварин, яким у процесі відтворення ЦД вводилися вищевказані засоби, зміни структури сітківки були значно меншими. Відмічався лише набряк цитоплазми гангліозних клітин. При цьому порушення архітектоніки їх розташування й клітинного поліморфізму не виявлялися. Не зменшувалася щільність розташування гангліозних клітин, не було структурних змін кровоносних судин.

Таким чином, гістологічні дослідження показали, що досліджуваним гепатопротекторним засобам, які містять поліфенольні речовини, притаманний захисний ефект при ЦД не тільки щодо печінки, але й щодо сітківки ока. Не виключаючи прямої дії цих речовин на сітківку, можна вважати, що їх дія опосередковується також впливом на печінку, а саме, посиленням її антитоксичної функції, зниженої при модельованому гепатиті.

Дослідження лікувально-профілактичної дії пасти чорниці при експериментальному дисбіозі і гепатиті. Встановлено, що вказана патологія викликає розвиток дисбіозу і запалення в слизовій оболонці тонкої і товстої кишок, а також в печінці. Введення пасти чорниці суттєво знижує ступінь дисбіозу і запалення в цих тканинах (ступінь дисбіозу: тонка кишка - 1,0±0,1; гепатит+дисбіоз - 6,5±0,6, р<0,001; гепатит+дисбіоз+паста чорниці - 3,7±0,4, р<0,01).

В сітківці ока щурів з комбінованою патологією (дисбіоз+гепатит) спостерігаються значні запально-дистрофічні зміни, які схожі на гістологічну картину при ЦД. Застосування пасти чорниці майже повністю усуває патологічні зміни в сітківці ока.

Дослідження наявності дисбіозу у хворих на ЦД 2 типу. Враховуючи, що дисбіоз в організмі, як правило, має генералізований характер і, маючи зручний метод його визначення, було поставлено завдання визначити наявність дисбіозу у ротовій порожнині у хворих на ЦД 2 типу.

Відповідні дані представлені в табл. 1, з якої видно, що при цукровому діабеті в ротовій рідині рівень лізоциму знижувався в 5,5 раз, а активність уреази зростала в 4 рази. Виходячи з цих показників, ступінь дисбіозу порожнини рота у хворих на ЦД 2 типу підвищувався більш, ніж у 21 раз.

Таблиця 1

Ступінь дисбіозу порожнини рота у хворих на цукровий діабет (Mm)

Групи	Кіль-кість, n	Уреаза, мккат/л	Лізоцим, од/л	Ступінь дисбіозу, од.
Здорові	12	4,83±0,30	61±6	1,0±0,1
Хворі на цукровий діабет до лікування	30	18,94±0,89 р<0,001	11±3 р<0,001	21,8±1,2 р<0,001
Хворі на цукровий діабет після лікування	30	14,46±1,22 р<0,001 р1<0,05	26±2 р<0,001 р1<0,001	6,9±0,3 р<0,001 р1<0,001

Примітки: 1. р - вірогідність відмінностей стосовно здорових; 2. р1 - вірогідність відмінностей стосовно групою хворих на ЦД до лікування

Проведене комплексне лікування, до якого входив і пребіотик інулін, дало триразове зниження ступеня дисбіозу ротової порожнини у хворих на ЦД 2 типу. Отримані у клініці дані підтвердили точку зору про наявність у хворих на ЦД дисбіозу, для ліквідації якого слід використовувати пребіотики.

Лікувально-профілактична дія інуліну при непроліферативній діабетичній ретинопатії (НДР). У хворих на НДР, що одержували протягом 4 тижнів інулін, через 3 міс вірогідно покращилася гострота зору. Також досить суттєво знизився артеріальний тиск. Однак практично не змінилися розміри скотоми Б'єрума. Аналогічні дослідження, але тільки у хворих на проліферативну діабетичну ретинопатію (ПДР) показують, що включення до комплексу медикаментозного лікування препарату інуліну у хворих з більш вираженою стадією ДР не дало позитивного результату.

Результати біохімічного дослідження сироватки крові хворих на НДР показали, що включення до комплексної терапії хворих на НДР препарату пребіотика інуліну в сироватці крові вірогідно знижувало рівень глюкози (вихідні дані - 9,3±0,3 ммоль/л; інулін - 7,8±0,2, р<0,01), концентрацію МДА та підвищувало активність каталази (вихідні дані - 3,9±0,2 мк-кат/л; інулін - 4,9±0,3, р<0,05) і ЗПА. Підвищення активності каталази, одного з антиоксидантних ферментів, можна пояснити розвитком захисних реакцій організму. Явище, що стосується досить значного збільшення активності протеаз у сироватці крові хворих на ЦД у більш пізній період, очевидно, пов'язано з істотним зниженням антипротеазної функції печінки.

Результати визначення біохімічних показників крові у хворих на ПДР показали, що рівень глюкози в крові та концентрація МДА в сироватці суттєво не відрізнялися у групі, яку лікували інуліном, від аналогічної групи порівняння, пацієнти якої інулін не одержували. Проте, у хворих на ПДР застосування інуліну вірогідно збільшувало активність каталази і ЗПА. Підвищення активності каталази можна розглядати як стимуляцію захисних систем організму, а що стосується росту ЗПА, то це ще вимагає свого пояснення в майбутньому.

Таким чином, пребіотику інуліну притаманна лікувально-профілактична дія у хворих на ЦД, ускладнений НДР, і він мало впливає на хворих на ЦД із ПДР, за винятком здатності підвищувати у всіх випадках активність каталази й протеаз.

Лікувально-профілактична дія “ЕКСО” при різних стадіях діабетичної ретинопатії. Пребіотичні властивості препарату “ЕКСО” обумовлені наявністю б-галактоцукрів рафінози та стахіози.

Результати дослідження функціональних показників органа зору у хворих на ЦД з різним ступенем прояву ДР показують, що про розвиток ДР більш чітко вказує такий функціональний показник як гострота зору (0,85 у хворих без ДР; 0,55 - у хворих із НДР і 0,40 - у хворих із ПДР). Подібна тенденція спостерігалася і для показника “сумарне поле зору” (437о, 416о і 388о відповідно), і для показника фосфендіагностики КЧІМФ (27,5 Гц; 26,1 Гц і 24,1 Гц відповідно). Достовірні відмінності при різному ступені ДР показує тільки гострота зору. Інші досліджені функціональні показники мало відрізняються один від одного під час розвитку ДР.

Проведення базового лікування (без “ЕКСО” - група порівняння) не попереджало прогресування зниження гостроти зору, звуження сумарного поля зору і показника КЧІМФ. У той же час, включення до комплексу лікувальних заходів “ЕКСО” суттєво підвищувало гостроту зору стосовно відповідного показника групи порівняння (вихідні дані - 0,55±0,09; НДР - 0,38±0,04, р>0,05; НДР+ЕКСО - 0,65±0,12, р>0,5, р1<0,05). За іншими функціональними показниками була тенденція до поліпшення у пацієнтів основної групи (що додатково одержували “ЕКСО”).

При ЦД спостерігалося підвищення протеолітичної активності в сироватці крові (контроль- 3,33±0,20 нкат/л, при ЦД - 5,00±0,56, р<0,05). Можливо, як відповідна реакція, значно зростав і вміст інгібітора трипсину (контроль- 0,38±0,01 г/л, при діабеті - 0,66±0,13, р<0,05). Базове лікування ще більше підвищувало ЗПА, причому незалежно від наявності ДР. Напроти, включення до лікувального комплексу “ЕКСО” вірогідно знижувало ЗПА (стосовно групи порівняння). Зміна рівня інгібітора трипсину відбувалася аналогічним чином.

Лікувально-профілактична дія інуліну, «ЕКСО» і гепатопротектору лецитину. У всіх хворих на ЦД спостерігалося підвищення активності протеаз одночасним зростанням рівня інгібіторів протеаз. Всі застосовані препарати, особливо лецитин, достовірно знижували рівень протеолізу|. Також у всіх хворих на ЦД спостерігалося підвищення індексу АПІ, що можна розглядати як захисну реакцію організму на гіперглікемію.

Таким чином, клінічні дослідження підтвердили експериментальні дані про наявність дисбіозу у хворих на ЦД з ДР і в певній мірі підтвердило лікувально-профілактичну ефективність пребіотиків і гепатопротекторів, причому більш виражена їх дія спостерігається у хворих на НДР.

На рис. 6 наведено ще один механізм реалізації патогенної дії гіперглікемії - розвиток дисбіозу із супутньою ендотоксинемією за рахунок, головним чином, ЛПС. Біологічні ефекти ЛПС здійснюються в концентраціях у сотні разів нижчих, ніж концентрація глюкози і, крім того, вони тісно пов'язані з активацією лейкоцитів і розвитком інсулінорезистентності.

Отримані дані показали ефективність використання пребіотиків як регуляторів мікробіоценозу в профілактиці судинних ускладнень ЦД. В результаті роботи наведено патогенетично обґрунтовані основні методи профілактики і лікування ДР та її наслідків. Практично, усі напрямки лікувально-профілактичних заходів при цьому захворюванні передбачають пошук засобів, які усувають дисбіотичні явища, здійснюють гепатопротекторну функцію, стимулюють імунітет, нормалізують обмін речовин і стан судин сітківки. Таким широким спектром біологічної дії володіють, перш за все, препарати біофлавоноїдів (зокрема, кверцетин, ізофлавони сої, комплекс поліфенольних сполук софори і плодів чорниці). Тому ці препарати мають знайти своє належне місце в комплексі лікувально-профілактичних заходів у всіх хворих на ЦД.

Размещено на http://www.allbest.ru//

Рис. 6. Схема можливої участі дисбіозу в патогенезі розвитку ускладнень цукрового діабету ЛПС ліпополісахарид, АФК активні форми кисню, ЦК цитокіни

На підставі встановлених даних про роль дисбіозу в патогенезі ДР і обґрунтування лікувально-профілактичної дії пребіотиків і гепатопротекторів розроблена програма проведення скринінгу ДР з використанням запропонованих методів оцінки дисбіозу та стану печінки у хворих на ЦД.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі наведено теоретичне обґрунтування і нове вирішення наукової проблеми патологічної фізіології, яке полягає у висвітленні дисбіотичної концепції розвитку судинних ускладнень цукрового діабету і на цій підставі запропонована антидисбіотична профілактика і терапія діабетичної ретинопатії з використанням пребіотиків і гепатопротекторів.

1. Аліментарна гіперглікемія, яка виникає внаслідок введення цукру з питною водою (3 г/кг живої маси), викликає розвиток дисбіозу в слизових оболонках травного тракту щурів, з більш вираженими проявами в слизових оболонках язика і щоки, рівень якого залежить від тривалості введення цукру.

2. Моделювання цукрового діабету 1 типу за допомогою алоксану і стрептозотоцину та цукрового діабету 2 типу за допомогою протамінсульфату викликає розвиток гіперглікемії та системного дисбіозу, а також запальних процесів в травній системі.

3. Парентеральне введення кишкового ендотоксину (ліпополісахариду) в дозах 6-200 мкг/кг викликає дозозалежний розвиток гіперглікемії та запалення в тканинах травного тракту, а також системний дисбіоз. При тривалому введенні кишкового ендотоксину дозою 200 мкг/кг протягом 2 тижнів спостерігається ураження сітківки ока, подібне діабетичній ретинопатії, визначене гістологічними методами.

4. Моделювання дисбіозу за допомогою лінкоміцину (50-70 мг/кг протягом 5-15 днів) супроводжується розвитком гіперглікемії та запаленням в слизових оболонках травного тракту і печінці. Сумісне відтворення за допомогою лінкоміцину системного дисбіозу і токсичного гепатиту введенням тетрахлорвуглецю (1 мл/кг) викликає розвиток запально-дистрофічних процесів в сітківці ока, визначених гістологічними та біохімічними методами, які відповідають картині діабетичної ретинопатії.

5. Встановлено, що препарати пребіотиків (інулін, “ЕКСО”, хлорогенова кислота), які усувають явища дисбіозу, попереджають розвиток запальних процесів, судинних ускладнень в сітківці ока при моделюванні цукрового діабету.

6. Визначено антимікробну функцію печінки і роль її порушень у розвитку судинних ускладнень цукрового діабету, що дає додаткові підстави використовувати препарати гепатопротекторів (лецитин, кверцитин, настоянки софори і паста чорниці) для профілактики і лікування діабетичної ретинопатії.

7. В клініці виявлено наявність орального дисбіозу у хворих на цукровий діабет 2 типу з діабетичною ретинопатією та показано лікувально-профілактичну дію препаратів лецитину, інуліну, “ЕКСО” і кверцитину за даними біохімічного дослідження крові та функціональних показників очей.

8. Запропонована програма і структурно-функціональна організація центру для проведення скринінгу діабетичної ретинопатії з використанням методів оцінки наявності дисбіозу та стану печінки у хворих на цукровий діабет.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Запропонований та рекомендується до використання більш ефективний засіб визначення ступеня дисбактеріозу в біологічних об'єктах за співвідношенням відносних активностей ферментів уреази і лізоциму.

2. Розроблений та пропонується для використання спосіб моделювання дисбіозу шляхом введення з питною водою лінкоміцину дозою 50-70 мг/кг протягом не менше 5 днів.

3. Розроблені і пропонуються для застосування з метою профілактики діабетичної ретинопатії: «Лецитин-2», який містить лецитин соняшниковий, вітаміни Е, С та цитрат натрію, «КальЦикор», який містить біологічно активні речовини з коріння цикорію та цитрат кальцію і препарат, який містить «ЕКСО», «Біотрит», інулін, лецитин, солі цинку.

4. Рекомендовані до використання для профілактики і лікування хворих на діабетичну ретинопатію препарати біофлавоноїдів: кверцитин, «ЕКСО» і настоянка софори.

5. Рекомендовані до застосування для профілактики та лікування хворих на діабетичну ретинопатію пербіотики: інулін, «ЕКСО», кальцикор.

6. Рекомендується використовувати в комплексній профілактиці та лікуванні непроліферативної діабетичної ретинопатії у пацієнтів з супутньою гепатобіліарною патологією гепатопротектори: лецитин та пасту з плодів чорниці.

7. Розроблена та пропонується для впровадження програма організації центру скринінгу діабетичної ретинопатії з урахуванням патогенетичних приципів діагностики та лікування хворих на цукровий діабет.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Цисельский Ю. В. Влияние лецитина на метаболические и функциональные показатели глаза при диабетической ретинопатии / Ю. В. Цисельский // Офтальмологический журнал. 2003. № 2. С. 50_53.

...