Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО Охорони здоров'я України

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ медичний університет

УДК: 578/579:616.1:616.12-008.331:616-091.616.12-009.3

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

Вплив бісопрололу та соталолу на структурно-функціональний стан серцево-судинної системи в хворих із гіпертонічною хворобою і екстрасистолією

14.01.11 - кардіологія

Дідик Наталя Василівна

Івано-Франківськ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Вінницькому національному медичному університеті ім. М.І. Пирогова МОЗ України

Науковий керівник:доктор медичних наук, доцент Іванов Валерій Павлович Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова, кафедра внутрішньої медицини №3, доцент кафедри.

Офіційні опоненти:

- доктор медичних наук, професор Вакалюк Ігор Петрович, ДВНЗ ”Івано-Франківський національний медичний університет” МОЗ України, кафедра внутрішньої медицини та медсестринства, завідувач кафедри;

- доктор медичних наук, доцент Ягенський Андрій Володимирович, Волинський обласний центр кардіоваскулярної патології та тромболізису Комунального закладу “Луцька міська клінічна лікарня” МОЗ України, керівник центру.

Захист дисертації відбудеться ”11” травня 2011 року о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 20.601.01 при ДВНЗ ”Івано-Франківський національний медичний університет” МОЗ України (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 2).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці ДВНЗ ”Івано-Франківський національний медичний університет” МОЗ України (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 7).

Автореферат розісланий ”04” квітня 2011 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор медичних наук, професор О.І. Дєльцова.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Одним із провідних захворювань серед хвороб системи кровообігу є артеріальна гіпертензія (АГ). Особливу проблему складають випадки ускладненого перебігу АГ і поєднання АГ з різними супутніми станами.

Традиційно, аритмії серця розглядають як ускладнення різних захворювань. Тому у хворих на АГ аритмії серця розцінюються, як правило, як прояви гіпертензивного серця і гіпертрофії лівого шлуночка (Zeng Z. et al., 2001). Натомість, неможливо виключити, що розвиток аритмій має спільні патогенетичні ланки з розвитком підвищеного артеріального тиску (АТ), виникає разом із формуванням гіпертензивного серця і виступає як перший симптом маніфестації АГ. В окремих дослідженнях показано тісний зв'язок між підвищеним АТ та розвитком порушень серцевого ритму (Lip G.Y.H. et al., 2000; Engstrom G., 2000). За наявності АГ надшлуночкові та шлуночкові аритмії трапляються значно частіше, ніж у загальній популяції, а наявність аритмії передбачає значне зростання ризику виникнення фатальних ускладнень АГ (Almendral J. et al., 1995).

Найбільш частим варіантом аритмії у хворих із АГ є екстрасистолія. Згідно сучасних принципів лікування екстрасистолії, антиаритмічне лікування передбачає, насамперед, призначення адекватної етіотропної терапії, особливо у випадках верифікованих серцево-судинних захворювань (Жарінов O.Й. та ін., 2007). Вважається доцільним призначення пацієнтам із АГ і екстрасистолією бета-адреноблокаторів (БАБ), в якості препаратів першого ряду, на підставі їх антигіпертензивної, антиішемічної та антиаритмічної дії та профілактики різних серцево-судинних ускладнень, у тому числі і раптової (аритмічної) смерті (Марцевич С.Ю., 2003; Дядык А.И. и др., 2004; Сычов О.С. и др., 2008). Сучасна концепція ефективної фармакотерапії серцево-судинних захворювань будується на її здатності впливати на “кінцеві точки”, а саме на загальну та серцево-судинну смертність.

Відповідно до рекомендацій Європейських експертів (ESC/ESH, 2007), щодо застосування БАБ, ці препарати мають перевагу в разі поєднання АГ зі стенокардією, перенесеним інфарктом міокарда (ІМ), серцевою недостатністю (СН), тахіаритміями, глаукомою та вагітністю. Натомість, у Рекомендаціях Української асоціації кардіологів із профілактики та лікування АГ (2008), зазначено, що БАБ більш ефективні в пацієнтів молодого та середнього віку з ознаками гіперсимпатикотонії, гіпертиреозу, мігрені та супутньої екстрасистолії для контролю екстрасистолії, насамперед, пов'язаної з симпатичною активацією, включаючи стрес-індуковані аритмії (Sendon J.L. et al., 2005). Особлива увага експертів в останній час приділяється саме кардіоселективним БАБ пролонгованої дії, відносна фармакологічна безпечність та зручність використання яких надає можливість забезпечувати велику прихильність до лікування в більшості пацієнтів.

На сьогоднішній день, ретельно вивчена ефективність різних антиаритмічних препаратів при екстрасистолії і продемонстровано невисоку антиекстрасистолічну ефективність БАБ. При їх неефективності, в якості засобів другого ряду, рекомен-довані препарати ІС класу та соталол. Останній є препаратом вибору у хворих із органічними ураженнями міокарда (за виключенням пацієнтів із тяжкою дисфункці-єю міокарда) і в силу невисокої частоти екстракардіальних побічних реакцій - як альтернатива високоефективного антиаритмічного препарату аміодарону.

Крім антиаритмічної активності (блокада К⁺-каналів), соталол має бета-адреноблокуючу дію та може спричиняти антигіпертензивний ефект. Останнє надає можливість використовувати препарат у комплексному лікуванні пацієнтів із АГ і екстрасистолією, особливо у випадках необхідності отримання позитивного хронотропного ефекту. У сучасній літературі недостатньо повно висвітлені питання щодо впливу соталолу на різні ланки серцево-судинної системи у хворих із неускладненою АГ і екстрасистолією, не проведена порівняльна характеристика з різними бета-адреноблокаторами. Отже, саме на вирішення цих питань і спрямоване заплановане нами дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Виконана робота є складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри внутрішньої медицини №3 Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова “Структурно-функціональні, вегетативні, мембранні процеси при ішемічній хворобі серця, гіпертонічній хворобі, аритміях і інших захворюваннях серця і методи підвищення ефективності і безпеки фармакологічних коректорів” (№ державної реєстрації 0198U005613), шифр 01/11.

Мета дослідження: підвищення ефективності лікування хворих із гіпертонічною хворобою (ГХ) і екстрасистолією шляхом оцінки клінічної ефективності, фармакологічної безпечності та характеру впливу на структурно-функціональний стан серцево-судинної системи БАБ бісопрололу і антиаритмічного препарату ІІІ класу соталолу в даної категорії хворих

Завдання дослідження:

1. З'ясувати, шляхом оцінки показників добового моніторування АТ і холтерівського моніторування ЕКГ, характер добової регуляції та циркадний профіль АТ, структуру добової частоти серцевих скорочень (ЧСС), характер порушень серцевого ритму, реакцію аритмії на фізичне навантаження та частоту реєстрації епізодів ішемії міокарда у хворих із ГХ і екстрасистолією в залежності від топічного варіанту аритмії.

2. Визначити, шляхом оцінки показників ехокардіографії в М-, В- і Д-режимах, функціональний стан міокарда і структурно-функціональний стан клапанного апарату серця, характер структурно-геометричного ремоделювання лівого шлуночка у хворих із ГХ і екстрасистолією в залежності від топічного варіанту аритмії.

3. З'ясувати, шляхом оцінки даних сонографії, ендотелійзалежної та ендотелійнезалежної вазодилатації плечової артерії, структурний стан сонної артерії і судинорухливу функцію плечової артерії у хворих із ГХ і екстрасистолією в залежності від топічного варіанту аритмії.

4. Визначити, шляхом проведення багатофакторного аналізу, незалежні клініко-інструментальні предиктори розвитку різних варіантів екстрасистолії у хворих із ГХ.

5. З'ясувати, шляхом проведення етапного лікування, клінічну і антиаритмічну ефективність, фармакологічну безпечність БАБ бісопрололу і антиаритмічного препарату III класу соталолу в пацієнтів із ГХ і екстрасистолією.

6. Оцінити динаміку клініко-інструментальних показників та вплив на функціональний стан серцево-судинної системи 6-місячної терапії бісопрололом і соталолом у пацієнтів із ГХ і екстрасистолією.

7. Обґрунтувати доцільність застосування бісопрололу і соталолу в комплексній терапії хворих із ГХ і екстрасистолією.

Об'єкт дослідження - перебіг ГХ ІІ стадії з частою екстрасистолією.

Предмет дослідження - структурно-функціональний стан серцево-судинної системи пацієнтів із ГХ з різними варіантами екстрасистолії, незалежні предиктори розвитку частої екстрасистолії у хворих із ГХ, антиаритмічна ефективність та фармакологічна безпечність бісопрололу і соталолу, вплив бісопрололу і соталолу на різні ланки серцево-судинної системи.

Методи дослідження: загальноклінічне обстеження; електрокардіографія в 12 стандартних відведеннях; ехокардіографія в М-, В- і Д-режимах; оцінка судино-рухливої функції плечової артерії; соноехографія з визначенням структурного стану сонних артерій; добове моніторування ЕКГ; добове моніторування АТ; оцінка ліпідного обміну з визначенням загального холестерину, тригліцеридів, холестерину ліпопротеїнів низької щільності, холестерину ліпопротеїнів високої щільності, індексу атерогенності; статистичні методи (методи непараметричної статистики - Манна-Уітні, медіанний тест, Вілкоксона, ранговий кореляційний аналіз Кендалла, множинний лінійний дискримінантний аналіз Фішера).

Наукова новизна одержаних результатів. У роботі вперше оцінені особливості порушень структурно-функціонального стану серцево-судинної системи у хворих із неускладненою ГХ і частою екстрасистолією в залежності від топічного варіанту останньої. Показано, що шлуночкова і комбінована екстрасистолія асоціюються з більш тяжкими порушеннями структурно-функціонального стану серцево-судинної системи у хворих із ГХ.

Уперше визначені незалежні клініко-інструментальні предиктори розвитку різних топічних варіантів екстрасистолії в пацієнтів із ГХ ІІ стадії та розроблена методика прогнозування розвитку частої екстрасистолії в даної категорії хворих. Доведено, що у хворих на ГХ ІІ стадії розвиток різних топічних варіантів екстрасистолії відбувається за рахунок різних патогенетичних механізмів.

Уперше проведено порівняння антиаритмічної ефективності та фармаколо-гічної безпечності БАБ бісопрололу і антиаритмічного препарату ІІІ класу соталолу у хворих із ГХ і екстрасистолією. Доведено, що позитивний антиаритмічний (антиекстрасистолічний) ефект бісопрололу в пацієнтів із ГХ ІІ стадії в більшій мірі проявляється при шлуночковій, у той час як соталолу - при суправентрикулярній та комбінованій екстрасистолії. Уперше проаналізовані клініко-інструментальні чинники, які впливають на антиаритмічну ефективність бісопрололу і соталолу у хворих із ГХ і екстрасистолією.

Уперше вивчений вплив 6-місячної терапії бісопрололом і соталолом на структурно-функціональний стан серцево-судинної системи у хворих із ГХ і екстрасистолією.

Практичне значення і впровадження результатів роботи в практику. Результати дослідження надають можливість проводити стратифікацію хворих із ГХ ІІ стадії на групи ризику по виникненню частої екстрасистолії і різних ускладнень АГ. До групи ризику по виникненню частої суправентрикулярної екстрасистолії слід віднести пацієнтів із поєднанням гіпертригліцеридемії і високого атерогерогенного потенціалу плазми з гемодинамічним перевантаженням лівого передсердя (ЛП) унаслідок порушення релаксації міокарда (чутливість прогнозування - 62,9% специфічність - 84,3%), до групи ризику по виникненню частої шлуночкової екстра-систолії - з поєднанням структурного ремоделювання лівого шлуночка і судин, епізодів ішемії міокарда та верифікованої ішемічної хвороби серця (ІХС), зниження рівня холестерин ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ) і зростання рівня систолічного і пульсового АТ протягом доби (чутливість прогнозування - 72,5% і специфічність - 86,4%) і до групи ризику по виникненню комбінованої екстрасис-толії - із поєднанням підвищення атерогенності плазми і гіпертригліцеридемії, структурних уражень міокарда лівого шлуночка, епізодів ішемії міокарда і більш старшого віку хворих (чутливість -76,9% і специфічність - 92,7%).

Результати дослідження свідчать про необхідність диференційованого підходу, щодо призначення БАБ бісопрололу у хворих із ГХ ІІ стадії і частою екстрасистолією. При цьому бісопролол слід розглядати в якості антиаритмічного препарату першого ряду в пацієнтів: із частою шлуночковою екстрасистолією в поєднанні з високою нічною ЧСС і епізодами ІМ; із тяжкою АГ і високим рівнем денного і добового систолічного артеріального тиску (САТ, у середньому 160 і 146 мм рт. ст. відповідно і вище) і пульсового артеріального тиску (ПАТ, у середньому 64 і 61 мм рт. ст. відповідно і вище), високою варіабельністю САТ протягом доби (у середньому 22 мм рт. ст. і вище) та при відсутності фізіологічного добового профілю dipper, який визначається за змінами САТ; із наявністю ознак структурного ремоделювання аорти, порушеннями релаксації міокарда і судинного тонусу резистивних судин.

При наявності високої ектопічної передсердної активності - частої супра-вентрикулярної екстрасистолії, епізодів суправетрикулярних тахікардій/тахіаритмій в якості антиаритмічного засобу першого ряду слід розглядати соталол.

Результати дослідження впроваджені в клінічну практику роботи кардіологічних відділень Вінницької МКЛ №1, Луцької МКЛ, Івано-Франківського обласного клінічного кардіологічного диспансеру, Вінницької обласної клінічної лікарні, терапевтичних відділень Вінницького шпиталю інвалідів ВВВ, Оратівської районної лікарні. Основні положення дисертації використовуються в педагогічному процесі кафедри внутрішньої медицини №3 ВНМУ ім. М.І. Пирогова МОЗ України.

Особистий внесок здобувача. Дисертантом самостійно проведено патентно-інформаційний пошук, аналіз літератури з обраної теми, курацію хворих, які були долучені до дослідження, сформульовані основні положення та висновки, науково обґрунтовані практичні рекомендації, підготовлено до друку наукові тези та статті, виступи на науково-практичних конференціях.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційної роботи оприлюднені на: Х та ХІ Національних Конгресах кардіологів України (Київ, 2009; 2010), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми реабілітації інвалідів» (Вінниця, 2009), 46 університетській науково-практичній конференції молодих вчених з міжнародною участю «Актуальні питання експериментальної клінічної та профілактичної медицини» (Вінниця, 2010), ІІІ Міжнародному медичному конгресі студентів і молодих лікарів «MedEspera» (Chisinau, 2010).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 11 наукових праць: 3 статті у наукових виданнях, рекомендованих ВАК України (2 статті одноосібно), 1 стаття - у фаховому журналі «Артеріальна гіпертензія» та 1 стаття у збірнику «Актуальні проблеми реабілітації інвалідів»; 4 тез доповідей на наукових конгресах і конференціях; отримано 2 патенти на корисну модель.

Обсяг та структура дисертації. Дисертаційна робота викладена на 156 сторінках основного тексту і складається зі вступу, огляду літератури, опису матеріалів і методів дослідження, 4 розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел. Використано 228 джерел літератури - 81 кирилицею та 147 латиною. Робота ілюстрована 30 таблицями та 40 рисунками.

Основний зміст роботи

Матеріали та методи дослідження. У дослідження включено 150 хворих на ГХ ІІ стадії, серед яких у 120 пацієнтів діагностована ГХ ІІ стадії і часта екстрасистолія і в 30 - ГХ ІІ стадії без будь-яких порушень серцевого ритму. Хворі з ГХ ІІ стадії і частою екстрасистолією сформували основні клінічні групи дослідження. Вік хворих коливався від 27 до 81 і в середньому склав 59,8±1,0 років (медіана - 61, інтерквартильний розмах - 56 і 67). Серед них було 42 (35,0%) чоловіки і 78 (65,0%) жінок, співвідношення чоловіків до жінок склало 1 до 1,9. У свою чергу, хворі з ГХ ІІ стадії без аритмій склали контрольну групу дослідження. Їх вік коливався від 40 до 74 і в середньому склав 55,0±1,7 років (медіана - 56, інтерквартильний розмах - 48 і 63). Серед них було 13 (43,3%) чоловіків і 17 (56,7%) жінок, співвідношення чоловіків до жінок склало 1 до 1,3. Усі хворі, включені в дослідження, лікувалися в міській клінічній лікарні №1 м. Вінниці протягом 2007-2009 років.

Показами до включення хворих у дослідження були: ГХ ІІ стадії за рекомендаціями Української асоціації кардіологів (2008); верифікована за даними холтерівського моніторування (ХМ) ЕКГ часта екстрасистолія (> 30 епізодів за 1 годину дослідження) та інформована згода хворого брати участь у дослідженні. Критеріями виключення хворих із дослідження слугували: ГХ І або ІІІ стадій; серцева недостатність (СН) ІІа-ІІІ стадій за класифікацією М.Д.Стражеска-В.Х.Василенко (1935) і IIІ-ІV ФК за класифікацією NУНА (1995) та ЕхоКГ-ознаки систолічної дисфункції міокарда лівого шлуночка (ЛШ), ФВ <45%; наявність персистуючої та постійної форми фібриляції передсердь (ФП); стійких пароксизмальних тахікардій та синдрому предекзитації шлуночків; 4) тяжкі та клінічно значимі захворювання дихальної системи та шлунково-кишкового тракту, захворювання щитоподібної залози, цукровий діабет та злоякісні утворення, зловживання алкоголем та невропсихічні розлади і 5) небажання хворого брати участь у дослідженні.

Згідно топічного варіанту екстрасистолії, усі хворі були розділені на три клінічні групи. Першу групу склали 54 (45,0%) пацієнти з частою суправентрикулярною екстрасистолією (СЕ), другу - 40 (33,3%) хворих із частою шлуночковою екстрасистолією (ШЕ) і третю - 26 (21,7%) хворих із частою СЕ і ШЕ - комбінованою екстрасистолією (КЕ). У 45 (30,0%) обстежених хворих була діагностована супутня ІХС, стабільна стенокардія напруги І-ІІ ФК і у 107 (71,5%) - СН І стадії (за класифікацією М.Д.Стражеско-В.Х.Василенко і І-ІІ ФК за класифікацією NYHA). Усім хворим основного клінічного масиву (n=120) в якості стартового антиаритмічного препарату був призначений бісопролол (Конкор, NYCOMED, Австрія, № держреєстрації UA/3322/01/01) у дозі 10 мг на добу. У разі недостатнього антигіпертензивного ефекту бісопрололу, який оцінювали на цільовій дозі протягом 10-12 днів, додатково призначали еналаприл (Енап, KRKA, Cловенія, № держреєстрації UA/4323/01/03) у дозі 20-40 мг на добу або фіксовану комбінацію еналаприлу з гідрохлортіазидом (Енап 20 НL, KRKA, Словенія, № держреєстрації UA/2872/01/01) у дозі 1 таблетки на добу. При неефективності терапії з двох препаратів додатково призначали S(-) амлодипін (Азомекс, ACTAVIS, Ісландія, № держреєстрації UA/3768/01/01) у дозі 2,5-5 мг на добу.

Оцінку антиаритмічної (антиекстрасистолічної) ефективності проводили через 1 міс постійної терапії. Антиаритмічний ефект вважали позитивним у разі повного зникнення або зменшення добової кількості екстрасистол більше ніж на 50% (Сычов О.С. и др., 2008) і призначене лікування продовжували протягом 6 міс. У разі негативного ефекту бісопрололу, на другому етапі лікування, був призначений соталол (СотаГексал, НЕХАL, Німеччина, № держреєстрації UA/4449/01/03) у дозі 160-320 мг на добу. Оцінку антиаритмічної (антиекстра-систолічної) ефективності проводили через 3 тижні постійної терапії. При позитивному ефекті призначене лікування продовжували протягом 6 міс При неефективності соталолу хворого виключали з дослідження.

Крім антиаритмічних і антигіпертензивних засобів усім пацієнтам були призначені ацетилсаліцилова кислота (Кардіомагніл, NYCOMED, Австрія, № держреєстрації UA/2370/01/01) у дозі 75 мг на добу і аторвастатин (Аторис, KRKA, Словенія, № держреєстрації UA/5302/01/02) у стартовій дозі 10 мг на добу, корекцію дози проводили кожні 2 міс під контролем вмісту холестерину ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) і тригліцеридів. Оцінку стану хворих та ефективності лікування проводили кожні 3-4 тижні протягом 6 міс. Усім хворим проводили комплексне клініко-інструментальне обстеження.

Статистичну обробку результатів дослідження здійснювали за допомогою методів варіаційної статистики з використанням програм MicroSoft Exel 2003 i StatSoft „Statistica” v. 6.0. Використовувалися методи непараметричної статистики. Отримані результати представлені у вигляді медіани і межі інтерпроцентильного інтервалу з вказівкою 25 і 75 процентилей та у вигляді відсотків (%), які відображали частоту ознаки у виборці. Порівняння відносних величин (%) проводили за допомогою критерію ², а кількісних величин незалежних виборок - за медіанним критерієм та критерієм Манна-Уітні. При порівнянні кількісних величин зв'язаних виборок (до і після лікування) використовували критерій Вілкоксона. Для визначення зв'язку між окремими параметрами застосували непараметричний кореляційний аналіз - рангову кореляцію Кендалла. Для оцінки ефективності різних клініко-інструментальних показників у прогнозуванні розвитку різних варіантів екстрасистолії, а також для складення прогностичного алгоритму застосовано множинний лінійний дискримінантний аналіз Фішера (модуль “Discriminant analysis” пакета StatSoft “Statistica” v. 6.0) (Реброва О.Ю., 2006).

Результати дослідження та їх обговорення. Аналіз результатів добового моніторування АТ свідчив, що в пацієнтів із ГХ без аритмій, на відміну від пацієнтів із ГХ і різними топічними варіантами екстрасистолії, реєстрували достовірне зменшення рівня систолічного артеріального тиску добового (САТдоб), систолічного артеріального тиску денного (САТден), систолічного артеріального тиску нічного (САТніч), діастолічного артеріального тиску добового (ДАТдоб), дістолічного артеріального тиску денного (ДАТ ден), діастолічного артеріального тиску нічного (ДАТніч), пульсового артеріального тиску добового (ПАТдоб), пульсового артеріального тиску денного (ПАТден), пульсового артеріального тиск нічного (ПАТніч), індексу часу (ІЧ) САТ і ІЧ ДАТ (р<0,05). Виключення склала відсутність достовірних відмінностей (р>0,05) між хворими без аритмій і пацієнтами з суправентрикулярною екстрасистолією (СЕ) за рівнем ДАТден та між хворими без аритмій і пацієнтами з СЕ і шлуночковою екстрасистолією (ШЕ) за рівнем ДАТніч. Результати проведеного аналізу засвідчили, що в пацієнтів із ГХ і частою СЕ, на відміну від хворих із ШЕ і КЕ, реєстрували суттєве зменшення рівня САТдоб і САТден (р<0,04). Привертали увагу суттєві відмінності в характері добової регуляції АТ у пацієнтів із СЕ і КЕ. Так, в останніх реєстрували достовірне збільшення рівня САТдоб, САТден і САТніч, ПАТдоб, ПАТден і ПАТніч, ІЧ ДАТ і варіабельність САТден (Вар САТден) та зменшення величини КП (р<0,03). З іншого боку, у пацієнтів з КЕ, у порівнянні з хворими з ШЕ, визначали збільшення рівня САТніч, ПАТден і зменшення величини коефіцієнту пропорційності (КП) (р<0,04). Зміни останнього показника свідчили, що характер нічної динаміки САТ і ДАТ набував тенденції до диспропорційних змін. Крім того, наявність найбільш проблемного варіанту екстрасистолії, а саме комбінованої екстрасистолії (КЕ), у хворих на ГХ ІІ стадії асоціювалося з суттєвим зростанням частоти реєстрації профілю non-dipper (до 76,9% проти 23,3-37,0%, р<0,002) і зменшенням - профілю dipper (до 15,4% проти 40,0-45,0%, р<0,05), які визначалися за циркадним профілем ДАТ, і збільшенням частоти реєстрації невизначеного добового ритму АТ (69,2% проти 30,8%, р=0,006), що характеризує абсолютну невідповідність нічного зниження САТ і ДАТ. Результати добової регуляції ЧСС у різних клінічних групах свідчать про відсутність достовірних відмінностей (р>0,05) між пацієнтами контрольної і клінічних груп. Однак, у пацієнтів із ГХ і СЕ спостерігалося зростання величин ЧССдоб, ЧССден і ЧССніч (Р<0,025), порівняно з пацієнтами з КЕ.

При відсутності в анамнезі стійких нападів пароксизмальних тахікардій та тахіаритмій у 16,7% пацієнтів із ГХ ІІ стадії і частою СЕ та в 23,1% - із КЕ протягом доби реєструвалися короткі епізоди СТ тривалістю 9-12 с. У свою чергу, у 42,6 і 42,3% хворих відповідно визначалися епізоди ФП тривалістю 11-16 с. У пацієнтів із частою СЕ виявлялася значно вища кількість епізодів СТ і ФП протягом доби в порівнянні з хворими з КЕ, що підтверджує думку про те, що часта СЕ є маркером розвитку СТ та ФП.

Аналізуючи випадки реєстрації епізодів ішемії міокарда (ІМ) та безбольової ішемії міокарда (ББІМ), у пацієнтів із ШЕ і КЕ, у порівнянні з пацієнтами КГ і СЕ (27,5 і 46,2 проти 0 і 11,1% та 20,0 і 38,5 проти 0 і 9,3% відповідно, р<0,042) видно, що наявність частої ШЕ і КЕ в пацієнтів із ГХ ІІ стадії асоціюється зі збільшенням частоти реєстрації епізодів ІМ і ББІМ, їх кількості та тривалості протягом доби. У хворих із ГХ ІІ стадії визначався сильний прямий кореляційний зв'язок епізодів ІМ з наявністю епізодів ФП (r=0,75; p<0,0001), помірний - із рівнем САТдоб (r=0,32; p=0,011), CАТден (r=0,38; p=0,004), ПАТдоб (r=0,31; p=0,011), ПАТден (r=0,42; p=0,002), варіабельність ДАТден (Вар ДАТден) (r=0,28; p=0,024), ЧССден (r=0,27; p=0,041) і слабкий - із невизначеним добовим ритмом АТ (r=0,23; p=0,044).

Аналіз показників УЗД-обстеження міокарда показав, що наявність частої ШЕ і КЕ у хворих із ГХ ІІ стадії асоціювалася з достовірним зменшенням величин співвідношення лівого передсердя до кінцево-діастолічного розміру (ЛП/КДР) і правого шлуночка до кінцево-дістолічного розміру (ПШ/КДР) (р<0,043) та збільшенням розміру діаметру аорти (dA, р<0,032), що свідчить про відносне збільшення кінцево-діастолічного розміру (КДР) ЛШ, яке відбувається як по відношенню до розміру ЛП, так і до розміру правого шлуночка (ПШ), та ознаками більш тяжкого структурного ремоделювання аорти. У хворих із КЕ, порівняно з хворими із КГ, реєструвалося суттєве зменшення товщини міжшлуночкової перегородки в діастолу (ТМШПд), (р<0,015) і відносної товщини міокарда (ВТМ) (р=0,023), що переконує нас про формування ексцентричного ремоделювання ЛШ.

ЕхоКГ-ознаки діастолічної дисфункції міокарда визначені нами в 107 (71,3%) пацієнтів. При цьому, частота реєстрації діастолічної дисфункції лівого шлуночка (ДДЛШ) у хворих КГ і пацієнтів із СЕ виявилася достовірно меншою, порівняно з хворими з частою ШЕ і КЕ (60,0 і 63,0 % проти 82,5 і 84,6% відповідно, р<0,05).

Наявність частої ШЕ і КЕ у хворих із ГХ ІІ стадії, на відміну від хворих без аритмій і частою СЕ, було пов'язане з більш тяжкими порушеннями ендотелійзалежної вазодилатації: зменшенням частоти реєстрації нормальної реакції (7,5 і 3,8 проти 33,3 і 25,9% відповідно, р<0,041) і зростанням парадоксальної вазоконстрикції (35,0 і 34,7 проти 13,4 і 13,0% відповідно, р<0,041) при практично однаковій частоті реєстрації зниженої вазодилатації (57,5 і 61,5 проти 53,5 і 61,1% відповідно). Натомість, результати аналізу реакції плечової артерії при пробі з нітрогліцерином свідчили про практично однаковий розподіл їх різних типів (р>0,05) в обстежених групах. Так, в 60,0-73,1% хворих визначалася знижена, у 33,3-19,2% - нормальна і лише в 5,0-7,7% - парадоксальна вазоконстрикція у відповідь на прийом нітрогліцерину.

Оцінюючи зміну показників ліпідтранспортної функції крові, видно, що наявність частої СЕ у хворих із ГХ ІІ стадії асоціювалася з гіпертригліцеридемією (р<0,05) і підвищенням атерогенного потенціалу плазми (р<0,026), у той час, як наявність частої ШЕ і КЕ - із більш тяжкими порушеннями ліпідного обміну з зсувом у бік збільшення рівня загального холестерину (p<0,0009), тригліцеридів (p<0,003), ЛПНЩ (p<0,0009), ЛПДНЩ (p<0,003), індексу атерогенності (p<0,0001) та зменшення вмісту ЛПВЩ (p<0,002) і величини співвідношення ЛПВЩ/ЛПНЩ (p<0,0001), що у хворих із ГХ ІІ стадії може бути гуморальним чинником розвитку більш тяжких порушень ендотелійзалежної вазодилатації.

Антиаритмічна ефективність БАБ бісопрололу у хворих на ГХ ІІ стадії і частою екстрасистолією в цілому склала 41,7, 40,0 і 39,2% через 1, 3 і 6 міс спостереження. Результати свідчили, що позитивна антиаритмічна ефективність препарату суттєво не змінювалася від 1 до 6 міс лікування і є практично була стабільною при різних варіантах екстрасистолії (рис. 1). У пацієнтів із частою СЕ і КЕ позитивний антиаритмічний ефект бісопрололу до завершення дослідження спостерігався приблизно в третини хворих (33,3 і 30,8% відповідно), у той час, як у пацієнтів із частою ШЕ - у 52,5% випадків. Частота реєстрації позитивного антиаритмічного ефекту препарату в цій групі вища, із чіткою тенденцію до достовірності (р=0,06 і р=0,08) у порівнянні з іншими групами.

Рис. 1. Розподіл результатів антиаритмічної ефективності бісопрололу у хворих при різних топічних варіантах екстрасистолії.

Встановлено, що втрата антиаритмічної ефективності препарату від 1 до 6 міс відбувалася переважно за рахунок розвитку синусової брадикардії та необхідності відміни препарату. Антиаритмічний ефект бісопрололу в переважної більшості хворих визначений на дозі 10 мг на добу. Найбільш частою побічною реакцію бісопрололу був розвиток синусової брадикардії і загальної слабкості, що реєструвалося в 6,7% пацієнтів при застосуванні 10 мг препарату. У більшості цих пацієнтів зменшення дози препарату до 5 мг на добу призводило до нормалізації ЧСС і загального стану. Монотерапія бісопрололом лише в 31,9% хворих надала можливість отримати позитивний антиаритмічний і антигіпертензивний ефект упродовж 6 міс лікування. Високу антиаритмічну ефективність бісопрололу слід очікувати, перш за все, у пацієнтів більш молодого віку, в яких визначається тяжка АГ і високий ПАТ. ендотелійзалежний екстрасистолія соталол

Антиаритмічна ефективність соталолу в цілому була достатньо високою і склала 73,1%, 68,7% і 67,2% на 1, 3 і 6 міс лікування. Оцінка антиаритмічної ефективності соталолу у хворих із різними варіантами екстрасистолії (рис. 2) свідчить, що найбільша клінічна ефективність препарату спостерігалася в пацієнтів із частою СЕ (81,2 на 1 і 75,0% на 3 і 6 міс лікування) і дещо нижча в пацієнтів із КЕ (75,0 на 1 і 68,8% на 3 і 6 міс лікування). Слід зауважити, що ці дані не вірогідні відносно антиаритмічної ефективності у хворих із частою ШЕ (р>0,10). Слід наголосити, що визначена антиаритмічна ефективність соталолу є достатньо умовною і, можливо, дещо заниженою, оскільки її визначення проводилося не у всіх хворих, а лише в пацієнтів, в яких на першому етапі лікування не спостерігався позитивний антиаритмічний ефект бісопрололу.

Рис. 2. Розподіл результатів антиаритмічної ефективності соталолу у хворих при різних топічних варіантах екстрасистолії.

Втрата антиаритмічної ефективності препарату від 1 до 6 міс лікування відбувалася, насамперед, унаслідок розвитку побічних реакцій препарату (синусової брадикардії та диспепсичних розладів). Максимальна антиаритмічна ефективність соталолу спостерігалася при дозі 160 мг на добу і вище. Доза препарату 80 мг на добу виявляла антиаритмічну ефективність менше ніж у 9% хворих. Найбільш частою побічною реакцією соталолу при застосуванні дози 160-320 мг на добу була синусова брадикардія (10,4% хворих упродовж 6 міс лікування).

Антиаритмічна терапія з застосуванням бісопрололу і соталолу впродовж 6 міс лікування у хворих із ГХ ІІ стадії і частою екстрасистолією супроводжувалася суттєвим зменшенням (р<0,05) рівня добового, денного і нічного САТ, ДАТ і ПАТ, індексу часу САТ і ДАТ, денної та нічної варіабельності САТ і ДАТ, зростанням частоти реєстрації добового профілю dipper (42,6 проти 23,4%, р=0,048) і over-dipper (від 8,5 до 10,6%) та зменшенням - non-dipper (40,4%) і nicht-peaker (від 12,8 до 6,4%). Принциповими відмінностями впливу бісопрололу від соталолу на добову регуляцію АТ були: більш переконливий вплив на рівень САТ (зменшення на 15,6-19,5%) і ПАТ (зменшення на 26,6-37,7 проти 16,9-22,0%); більш суттєве збільшення частоти реєстрації добового профілю dipper (42,6 проти 23,45%, р=0,048) і менш суттєве зменшення - профілю nicht-peaker (від 12,8 до 6,4%), які визначалися за добовою динамікою САТ; більш суттєвий вплив на величину добового індексу САТ і менш переконливий вплив на величину добового індексу ДАТ (зменшення на 15,4 проти 26,7%); відсутність достовірного впливу на нічну варіабельність ДАТ і суттєвіший вплив на величину КП.

Отже, високу антиекстрасистолічну ефективність бісопрололу слід очікува-ти в пацієнтів із ГХ ІІ стадії, в яких при вихідному моніторуванні АТ визначається високий рівень денного і добового САТ (у середньому 160 і 146 мм рт. ст. відповідно і вище) і ПАТ (у середньому 64 і 61 мм рт. ст. відповідно і вище), висока варіабельність САТ протягом доби (у середньому 22 мм рт.ст. і вище), величина КП у середньому 0,77 і нижче та відсутність фізіологічного добового профілю dipper, який визначається за змінами САТ.

У групі соталолу реєструвалося збільшення частоти реєстрації dipper (з 44,4 до 60,0%) і over-dipper (з 8,8 до 13,4%) та зменшення - типів non-dipper (з 42,2 до 24,4%) і night-peaker (із 15,6 до 2,2%, р=0,026), що є принциповою відмінністю змін САТдоб на тлі застосування соталолу.

Позитивний антиаритмічний ефект БАБ бісопрололу супроводжувався універсальним хронотропним ефектом, який проявлявся зменшенням величини добової, денної і нічної ЧСС та ЦІ; зменшенням частоти випадків СЕ і ШЕ з більш суттєвим впливом на частоту ШЕ і повним усуненням епізодів СТ і ІМ при відсутності певної динаміки з боку частоти реєстрації епізодів ФП. Водночас, позитивний антиаритмічний ефект соталолу виявив позитивний хронотропний ефект, що характеризувався суттєвим впливом лише на величину денної і добової ЧСС та ЦІ; зменшенням в однаковій мірі частоти реєстрації СЕ і ШЕ; повним усуненням епізодів СТ і зменшенням частоти реєстрації епізодів ФП і ІМ протягом доби і максимальної тривалості епізодів ФП.

Принциповими відмінностями тривалої терапії бісопрололом від терапії соталолом, були більш потужний хронотропний і антиішемічний ефекти, переважний вплив препарату на шлуночковий аритмогенез і частоту розвитку ШЕ. Для соталолу притаманні більш “м'які” хронотропний і антиішемічний ефекти та універсальний антиаритмічний ефект (препарат в однаковій мірі ефективно впливав як на шлуночковий, так і на передсердний аритмогенез). Використання бісопрололу призводило до зменшення (р<0,05) ЧССдоб, ЧССден, ЧССніч на (9,1, 11,1 і 9,8% відповідно) та ЦІ на 5,2%, а соталолу - зменшення (р<0,05) ЧССдоб, ЧССден (на 4,3 і 5,4% відповідно) та ЦІ на 5,2%.

Основним показом до застосування бісопрололу у хворих із ГХ ІІ стадії і частою екстрасистолією слід вважати наявність при ХМ ЕКГ частої ШЕ, особливо в поєднанні з високою нічною ЧСС і епізодами ІМ. При наявності високої ектопічної передсердної активності - частої СЕ, епізодів СТ і ФП, особливо високої тривалості - передбачається низька антиаритмічна ефективність бісопрололу і тому в якості антиаритмічного засобу, слід розглядати соталол.

Терапія БАБ бісопрололом протягом 6 міс у хворих із ГХ ІІ стадії і частою екстрасистолією призвела до зменшення КСР на 7,5% (р<0,05), КСО і КДО на (41,1 і 29,5% відповідно), ЛП на 6,3% і ЛП/КДР на 5,6%, ІСР ЛШ і ІСО ЛШ (на 8,9 і 33,3% відповідно), ТМд і ІСТМ ЛШ на (8,1 і 7,3% відповідно), іММЛШ на 27,3% і СІ - на 34,6% та збільшення ФВ на 13%.

У свою чергу, 6-місячна терапія соталолом супроводжувалася зменшенням (р<0,05) величин КСО на 31,3% і КДО на 23,8%, іСО ЛШ на 25,3%, іММЛШ на 19,5% і СІ на 20,7% та збільшення ФВ на 8,5%. Принциповими відмінностями анти-ремоделюючого ефекту соталолу від бісопрололу було зменшення величин іММЛШ за рахунок КДО і ІСО ЛШ без суттєвого впливу препарату на ТМд і ТМШПд.

У пацієнтів із ГХ ІІ стадії і частою екстрасистолією в якості ЕхоКГ-предик-торів високої антиаритмічної ефективності БАБ бісопрололу слід розглядати наявність ознак структурного ремоделювання аорти (збільшення dA), відсутність вираженої дилатації ЛП і наявність ознак порушення релаксації міокарда.

6-місячна терапія бісопрололом і соталолом у хворих із ГХ ІІ стадії і частою екстрасистолією супроводжувалася ознаками зменшення судинного тонусу та поліпшення ендотелійзалежної і ендотелійнезалежної вазодилатації резистивних судин, що проявлялося зменшенням величини ВТПА на 8,7 і 6,8% відповідно, лінійної швидкості кровоплину в ПА на 6,1 і 6,3%, RI на 5,6 і 4,5% та РІ на 10,7 і 10,3% відповідно, суттєвим зростанням частоти реєстрації нормального типу реакції і зменшенням - парадоксальної вазоконстрикції ПА на пробі з декомпресією; суттєвим зменшенням частоти реєстрації зниженої і збільшенням - нормальної відповіді на пробу з нітрогліцерином. 6-місячна терапія бісопрололом мала більш переконливий ефект за впливом на ендотеліальну функцію судин. Крім того, вищий антиаритмічний ефект бісопрололу слід очікувати в пацієнтів із ГХ і тяжкими порушеннями судинного тонусу.

Висновки

У дисертаційній роботі представлене теоретичне обґрунтування і нове рішення наукової задачі, що полягає в оцінці порушень структурно-функціонального стану серцево-судинної системи у хворих із ГХ і частою екстрасистолією, визначені незалежні предиктори розвитку різних варіантів екстрасистолії та підвищено ефективність лікування цієї категорії хворих.

1. Наявність частої ШЕ і КЕ в пацієнтів із ГХ ІІ стадії, на відміну від хворих без аритмій і частою СЕ, асоціюється з найбільш несприятливим добовим профілем регуляції АТ (значно вищими величинами САТ протягом доби, зростанням частоти реєстрації профілю non-dipper і зменшенням - профілю dipper), зі збільшенням частоти реєстрації епізодів ІМ і ББІМ, їх кількості та тривалості протягом доби.

2. ГХ ІІ стадії із частою ШЕ і КЕ асоціюється з більш тяжчими порушеннями структурно-функціонального стану міокарда і судинорухливої функції, що характеризується тенденцією до формування ексцентричного ремоделювання ЛШ, структурним ремоделюванням аорти, вищою частотою реєстрації діастолічної дисфункції міокарда і фіброзу/кальцинозу аортального клапана.

3. Поєднання ГХ ІІ стадії і частої ШЕ і КЕ супроводжується більш тяжчими порушеннями судинорухливої функції плечової артерії, що характеризується порушеннями ендотелійзалежної вазодилатації та суттєвим зменшенням загального вазодилатуючого потенціалу, більш тяжкими порушеннями ліпідного обміну.

4. Предикторами розвитку різних топічних варіантів екстрасистолії у хворих на ГХ ІІ стадії при частій СЕ є поєднання гіпертригліцеридемії, збільшення індексу атерогенності і розміру ЛП, діастолічної дисфункції міокарда; частій ШЕ - збіль-шення іММЛШ і ВТПА, наявність епізодів ІМ та/або верифікованої ІХС, зниження рівня холестерину ЛПВЩ, зростання рівня САТ і ПАТ протягом доби та КЕ - гіпертригліцеридемія, збільшення індексу атерогенності, збільшення іММЛШ та/або індексу Соколова-Лайона, наявність епізодів ІМ, похилого та старечого віку хворих.

5. Антиаритмічна ефективність БАБ бісопрололу в хворих на ГХ ІІ стадії і частою екстрасистолією складає 41,7, 40,0 і 39,2% на 1, 3 і 6 місяцях лікування. Найвища антиаритмічна ефективність препарату зареєстрована при ШЕ (52,5% на 6 місяці). Найбільш частою побічною реакцію бісопрололу є розвиток синусової брадикардії і загальної слабкості, що реєструється в 6,7% пацієнтів. Антиаритмічна ефективність соталолу в хворих на ГХ ІІ стадії і частою екстрасистолією складає 73,1%, 68,7% і 67,2% на 1, 3 і 6 місяці лікування. Найвища антиаритмічна ефективність препарату зареєстрована при СЕ (75,0% на 3 і 6 місяці) і КЕ (68,8% на 3 і 6 місяці). Найбільш частою побічною реакцією соталолу є синусова брадикардія, яка спостерігається в 10,4% хворих при використанні препарату в дозі 160-320 мг на добу.

6. Оцінюючи динаміку клініко-інструментальних показників на тлі 6-ти місячної комбінованої терапії з застосуванням бісопрололу видно її антиремоделюючий ефект, який реалізується за рахунок зменшення об'ємів і товщини стінок ЛШ (зменшення іММЛШ, КДО, КСО, ІСР ЛШ і ІСО ЛШ, ТМ_д і ІСТМ ЛШ); поліпшення скоротливої здатності міокарда (збільшення ФВ і зменшення КСР); поліпшення діастолічного наповнення ЛШ та його релаксаційних властивостей (збільшення Ve і Ve/Va та зменшення - Va, DT, ЛП і ЛП/КДР). На відміну від цього, терапія з застосуванням соталолу супроводжується антиремоделюючим ефектом, який реалізується переважно за рахунок зменшення об'ємів ЛШ (зменшення іММЛШ, КДО, КСО і ІСО ЛШ) і відсутністю суттєвого впливу на діастолічне наповнення ЛШ та його релаксаційні можливості.

7. Доцільність застосування бісопрололу і соталолу в комплексній терапії хворих із ГХ і екстрасистолією полягає в тому, що комбінована терапія з застосуванням бісопрололу, на відміну від соталолу, характеризується більш суттєвим впливом на рівень САТ і ПАТ протягом доби та менш суттєвим - на рівень ДАТ; більш потужним хронотропним і антиішемічним ефектами та переважним впливом на шлуночковий аритмогенез. Для комбінованої терапії з застосуванням соталолу притаманні більш “м'які” хронотропний і антиішемічний ефекти та універсальна антиаритмічна дія. Тривала терапія бісопрололом та соталолом супроводжується ознаками суттєвого зменшення судинного тонусу та поліпшення ендотелійзалежної і ендотелійнезалежної вазодилатації резистивних судин.

Практичні рекомендації

1. Критеріями високого ризику виникнення частої СЕ (і, апріорно, ФП, яка має спільні патогенетичні механізми з СЕ) у хворих із ГХ є збільшення рівня тригліцеридів і індексу атерогенності плазми та наявність діастолічної дисфункції ЛШ за даними ЕхоКГ-дослідження (чутливість прогнозування - 62,9% специфічність - 84,3%). З метою своєчасної профілактики частої СЕ у хворих із ГХ рекомендовано визначати рівень тригліцеридів і індексу атерогенності плазми та діагностувати наявність діастолічної дисфункції ЛШ у пацієнтів.

2. Критеріями високого ризику виникнення частої ШЕ є збільшення величин іММЛШ і ВТПА, рівня САТ і ПАТ протягом доби, наявності епізодів ІМ та/або ІХС та зменшення рівня холестерину ЛПВЩ (чутливість прогнозування - 72,5% і специфічність - 86,4%). З метою своєчасної профілактики частої ШЕ у хворих із ГХ рекомендовано визначати величину іММЛШ і ВТПА, рівень САТ і ПАТ протягом доби, наявність епізодів ІМ та/або ІХС та рівень холестерину ЛПВЩ у пацієнтів.

3. Критеріями високого ризику виникнення КЕ є збільшення величин іММЛШ і індексу Соколова-Лайона, рівня тригліцеридів і індексу атерогенності, наявність епізодів ІМ, похилого і старечого віку (чутливість -76,9% і специфічність - 92,7%). З метою своєчасної профілактики частої КЕ у хворих із ГХ рекомендовано визначати величину іММЛШ і індекс Соколова-Лайона, рівень тригліцеридів і індекс атеро-генності, наявність епізодів ІМ та враховувати похилий чи старечий вік хворого.

4. Основою профілактики виникнення СЕ, крім нормалізації рівня АТ, слід вважати, зниження рівня тригліцеридів і індексу атерогенності та поліпшення діастолічної функції лівого шлуночка і зменшення розміру ЛП. У свою чергу, для профілактики виникнення ШЕ комплексне антигіпертензивне лікування повинно бути спрямоване на: зменшення тяжкості ремоделювання ЛШ і судин; нормалізацію рівня холестерину ЛПВЩ і зменшення епізодів ішемії міокарда. При цьому, хворим рекомендовано в повному обсязі проводити лікування саме ГХ, згідно затверджених Протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю “Кардіологія” МОЗ України.

5. У хворих на ГХ ІІ стадії і частою екстрасистолією БАБ бісопролол слід розглядати в якості антиаритмічного препарату першого ряду в випадках: частої ШЕ у поєднанні з високою нічною ЧСС і епізодами ІМ та/або ІХС, ознаками структурного ремоделювання аорти та діастолічної дисфункції міокарда; при наявності тяжкої АГ і високим рівнем денного і добового САТ (в середньому 160 і 146 мм рт.ст. відповідно і вище) і ПАТ (в середньому 64 і 61 мм рт. ст. відповідно і вище), високою варіабельністю САТ протягом доби (в середньому 22 мм рт.ст. і вище) в дозі 10 мг протягом 3-тижневої терапії.

6. При наявності високої ектопічної передсердної активності - частої СЕ, епізодів суправетрикулярних тахікардій/тахіаритмій в якості антиаритмічного засобу першого ряду слід розглядати соталол в дозі 160-320 мг протягом 3-тижневої терапії.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Дідик Н. В. Особливості порушення ліпідтранспортної функції крові і варіабельності серцевого ритму у хворих на гіпертонічну хворобу, ускладнену різними варіантами екстрасистолії / Н. В. Дідик // Вісник Вінницького національ-ного медичного університету ім. М.І. Пирогова. - 2009. - №13(2). -С. 527-530.

2. Дідик Н. В. Клінічна ефективність та фармакологічна безпечність бісопро-лолу в хворих із гіпертонічною хворобою і частою екстрасистолією / В. П. Іванов, Н. В. Дідик // Практична медицина. - 2010. - Т. XVI, №3. - С. 27-35. (Здобувачем зібрано і систематизовано матеріал. Доц. Іванов В.П. редагував статтю).

3. Дідик Н. В. Клінічна ефективність соталолу в хворих із гіпертонічною хворобою і частою екстрасистолією / Н. В. Дідик // Науковий вісник Ужгородського університету, серія ”Медицина”. - 2010. - Вип. 39. - С. 63-66.

4. Іванов В. П. Особливості циркадної регуляції артеріального тиску і ритму серця, частота реєстрації епізодів ішемії міокарду в хворих на гіпертонічну хворобу і різними варіантами екстрасистолії / В. П. Іванов, Н. В. Дідик // Артеріальна гіпертензія. - 2010. - №3 (11). - С. 29-37. (Здобувачем зібрано і систематизовао матеріал, підготовлено статтю до друку. Доц. Іванов В.П. редагував статтю).

5. Пат. 53524 Україна, МПК А61В 5/00 Спосіб прогнозування виникнення епізодів шлуночкової екстрасистолії у хворих на гіпертонічну хворобу ІІ стадії / Дідик Н.В., Іванов В.П. ; заявник і патентовласник ВНМУ ім. М.І. Пирогова. - № u 2010 04021 ; заявл. 06.04.2010 ; опубл. 11.10.2010, Бюл. №19. (Здобувачем особисто проведений набір тематичних хворих, клінічне обстеження, обробка матеріалу, спільно з доц. В.П.Івановим проаналізовано отримані результати).

6. Пат. 53525 Україна, МПК А61В 5/00 Спосіб прогнозування виникнення епізодів суправентрикулярної екстрасистолії у хворих на гіпертонічну хворобу ІІ стадії / Дідик Н.В., Іванов В.П. ; заявник і патентовласник ВНМУ ім. М.І. Пирогова. - № u 2010 04023 ; заявл. 06.04.2010 ; опубл. 11.10.2010, Бюл. №19. (Здобувачем особисто проведений набір тематичних хворих, клінічне обстеження, обробка і аналіз отримаого матеріалу. Доц. В.П. Івановим оформлено до друку).

7. Іванов В. П. Аміодарон чи соталол для лікування екстрасистолії? : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. [«Актуальні проблеми реабілітації інвалідів»] (Вінниця, 24-25 вер. 2009 р.) / В. П. Іванов, Н. В. Дідик. - Вінниця, 2009. - С. 182-186. (Здобувачем зібрано матеріал, проаналізовано отримані результати, оформлено до друку. Доц. Іванов В.П. - редакція тексту статті).

8. Іванов В. П. Особливості циркадної регуляції артеріального тиску в пацієнтів з гіпертонічною хворобою і різними топічними варіантами екстрасистолії / В. П. Іванов, Н. В. Дідик // Матеріали Х Нац. Конгр. кардіологів України (Київ, 23-25 вер. 2009 р.) : Український кардіологічний журнал. - Київ, 2009. - Дод. 1. - С. 97-98. (Здобувачем зібрано матеріал, проаналізовано отримані результати, оформлено до друку. Доц. Іванов В.П. коригував висновки).

9. Дідик Н. В. Особливості структурно-функціональних порушень серцево-судинної системи у хворих на гіпертонічну хворобу і різними варіантами екстрасистолії / Н. В. Дідик // Матеріали І наук.-практ. конф. з міжнар. участю (Вінниця, 19-20 тр. 2010 р.). - Вінниця, 2010. - С. 17-18.

10. Іванов В. П. Клінічна ефективність і фармакологічна безпечність соталолу в хворих із гіпертонічною хворобою і частою екстрасистолією (результати 6-місячного лікування) / В. П. Іванов, Н. В. Дідик // Матеріали ХІ Нац. Конгр. кардіологів України (Київ, 27-29 вер. 2010 р.) : Український кардіологічний журнал. - Київ, 2010. - Дод. 2. - С. 14-15 (Здобувачем проведено набір матеріалу, проаналізовано отримані результати. Доц. Іванов В.П. редагував статтю).

11. Іванов В. П. Стан судинорухливої функції плечової артерії в пацієнтів на гіпертонічну хворобу і різними варіантами екстрасистолії / В. П. Іванов, Н. В. Дідик // Матеріали ХІ Нац. Конгр. кардіологів України (Київ, 27-29 вер. 2010 р.) : Український кардіологічний журнал. - Київ, 2010. - Дод. 2. - С. 13-14. (Здобувачем проведено набір матеріалу, проаналізовано отримані результати. Доц. Іванов В.П. сформулював висновки).

Анотація

Дідик Н.В. Вплив бісопрололу та соталолу на структурно-функціональний стан серцево-судинної системи у хворих на гіпертонічну хворобу і екстрасистолію. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.11 - кардіологія. ДВНЗ “Івано-Франківський національний медичний університет”, МОЗ України, Івано-Франківськ, 2011.

Обстежено 120 осіб із гіпертонічною хворобою (ГХ) ІІ стадії і екстрасистолією та 30 осіб із ГХ ІІ стадії без ознак екстрасистолії. Виявлено, що незалежними клініко-інструментальними предикторами розвитку суправентрику-лярної екстрасистолії (СЕ) у хворих із ГХ ІІ ст. є гіпертригліцеридемія, збільшення індексу атерогенності, збільшення лівого передсердя та наявність діастолічної дисфункції міокарда; шлуночкової екстрасистолії (ШЕ) - збільшення індексу міокарда лівого шлуночка (іММЛШ), відносної товщини плечової артерії (ВТПА), наявність епізодів ішемії міокарда (ІМ) чи/або верифікованої ішемічної хвороби серця (ІХС), зниження рівня холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ХЛ ЛПВЩ), збільшення рівня систолічного артеріального тиску добового (САТдоб) і пульсового артеріального тиску добового (ПАТдоб); комбінованої екстрасистолії (КЕ) - гіпертригліцеридемія, збільшення індексу атерогенності, збільшення іММЛШ чи/або індексу Соколова-Лайона, наявність епізодів ІМ, похилий чи старечий вік.

Позитивний антиаритмічний ефект бісопрололу проявлявся в пацієнтів із ГХ ІІ стадії, у більшій мірі, при ШЕ, а соталолу - при СЕ і КЕ.

Ключові слова: гіпертонічна хвороба, екстрасистолія, бісопролол, соталол.

Аннотация

Дидык Н.В. Влияние бисопролола и соталола на структурно-функциональное состояние сердечнососудистой системы у больных на гипертоническую болезнь и экстрасистолию - Рукопись.