Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ЗАКЛАД

«ЛУГАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Клініко-патогенетичне обгрунтування оптимізації лікування хворих на неалкогольний стеатогепатит у сполученні з остеопорозом

14.01.02 -- внутрішні хвороби

Гарник Кирило Володимирович

Луганськ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському медичному університеті Української асоціації народної медицини МОН України

Науковий керівник: член-кор. АМН України

доктор медичних наук, професор

Харченко Наталія В'ячеславівна,

Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика (Київ),

завідуюча кафедри гастроентерології, дієтології та ендоскопії

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор

Іванова Лариса Миколаївна,

Державний заклад «Луганський державний медичний університет»,

завідуюча кафедри пропедевтики внутрішньої медицини

доктор медичних наук, професор

Коломієць Вікторія Володимирівна,

Донецький національний медичний університет ім. М. Горького, професор кафедри внутрішньої медицини № 2

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Згідно даних сучасних статистичних досліджень, в останні роки як в Україні, так і в інших країнах світу спостерігається неухильне підвищення захворюваності на хронічну патологію гепатобіліарної системи (ГБС) (М.В. Голубчиков, 2000; Ю.О. Філіппов, 2006; Н.В. Харченко, 2007; E.A. Roberts, 2007). При цьому поряд з хворобами вірусного ґенезу, а також алкогольними ураженнями печінки, у сучасний період все більшу увагу привертає саме неалкогольний стеатогепатит (НАСГ) (О.Я. Бабак, 2006; Г.Д. Фадєєнко, 2005, 2007; J. Medina, L.I. Fernandes-Salazar, 2007). Вважають, що в сучасних умовах НАСГ - це друге по частоті хронічне дифузне ураження печінки після хронічних гепатитів вірусного ґенезу (Н.Б. Губергріц, 2004; Ю.І. Решетілов, 2004, 2005; Н.Д. Опанасюк, 2005; U. Leuscher, 2005). Відомо, що перебіг хронічних захворювань печінки супроводжується вагомими порушеннями мінерального обміну, системи кальцій-регулюючих гормонів, що створюють передумови дисбалансу процесів ремоделювання кісткової тканини та формування остеопорозу (Оп) (Л.Ю. Симоновський, 2005; J. Fray, K. Hu, 2006). Порушення структурно-функціонального стану кісткової тканини при захворюваннях печінки, тобто печінкова остеодистрофія, діагностується у 40-75% хворих із хронічними дифузними захворюваннями печінки (М.І. Спузяк, О.П. Шармазанова, 2003; В.А. Олійник, Г.М.Терехова, 2004; P.L. Van Daele, H.A. Pols, 2000). При цьому формування остеопенічного синдрому й остеопорозу (ОП) при патології печінки є мультифакторним процесом, патогенетичні механізми якого остаточно ще не розкриті (В.В. Поворознюк, 2001). ОП є одним з найбільш поширених метаболічних захворювань скелету і характеризується зменшенням кісткової маси, порушенням мікроархітектоніки кістки з наступним підвищенням її крихкості та збільшенням ризику переломів (О.И. Фаворов, 2003; C. Ribot, F. Tremolieres, 2001). Серед найбільш важливих медико-соціальних проблем сьогодення, за даними експертів ВООЗ, ОП займає третє місце після серцево-судинних захворювань та цукрового діабету (В.В. Поворознюк, 2000; 2008). Виходячи з сучасної концепції «двох поштовхів» (two hits) прогресування хронічного патологічного процесу у печінці при стеатогепатиті (P. Angulo, 2000; Day C., Daly A., 2001; Н.В. Харченко, 2000; 2002), слід вважати, що Оп може бути додатковим джерелом активації перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) та підвищення продукції прозапальних цитокінів (ЦК).

Незважаючи на значну кількість робіт, присвячених проблемам НАСГ та ОП, патогенетичні механізми при коморбідності цих двох захворювань вивчені ще недостатньо - відсутні дані щодо біохімічних та імунологічних особливостей розвитку вказаної поєднаної патології, не розроблені раціональні підходи до лікування та медичної реабілітації (МР) таких хворих.

При створенні програми терапії даної коморбідної патології нашу увагу привернула можливість використання вітчизняного імуноактивного препарату галавіту (В.Є. Дріянська, Г.М. Драннік, 2006, 2008; В.М. Фролов, І.В. Лоскутова, 2008) в комбінації з фітозасобом з артишоку колючого артіхолом (О.Я. Бабак та співавт., 2005; Т.П. Гарник та співавт., 2008; Г.А. Ігнатенко, 2008), а при проведенні МР - диференційованої дієти та вітамінно-амінокислотно-кальцієвого комплексу (Н.В. Харченко, Г.А. Анохіна, 2008).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами: дисертаційна робота виконана відповідно до основного плану науково-дослідних робіт (НДР) Київського медичного університету Української асоціації народної медицини (м. Київ) і є фрагментом тем НДР «Роль біологічно активних речовин в регуляції функціональних можливостей органів та систем організму» (№ державної реєстрації 0104U006047), і «Розробка нових методів та способів діагностики лікування та профілактики з використанням засобів народної медицини» (№ державної реєстрації 0101U00551).

Мета дослідження: на підставі аналізу клініко-патогенетичних особливостей НАСГ у сполученні з ОП, розробити раціональні підходи до лікування з використанням комбінації галавіту і артіхолу та медичної реабілітації із застосуванням диференційованої дієти і вітамінно-амінокислотно-кальцієвого комплексу у хворих із даною коморбідною патологією.

Для досягнення вказаної мети були поставлені такі конкретні задачі:

Проаналізувати особливості клінічної картини НАСГ у сполученні з ОП.

Дослідити характер та вираженість біохімічних порушень у хворих на НАСГ у сполученні з ОП, а саме інтенсивність клініко-біохімічного синдрому «метаболічної» інтоксикації (СМІ), активність ПОЛ, функціональний стан системи антиоксидантного захисту (АОЗ), загальний рівень ЛДГ та її ізоферментний спектр, показники аденілової системи (рівень АТФ, АДФ, АМФ у крові).

Вивчити особливості моторно-евакуаторної функції жовчного міхура (ЖМ) в обстежених хворих методом динамічної сонографії, багатофракційного дуоденального зондування та провести оцінку холесекреторної функції печінки.

Визначити зміни мінерального обміну у хворих на НАСГ у сполученні з ОП.

Проаналізувати зсуви з боку основних імунологічних показників у хворих на НАСГ у сполученні з ОП, які стосуються клітинної і гуморальної ланок імунітету, інтерферонового статусу (ІФС) та цитокінового профілю крові (ЦПК).

Визначити можливість корекції змінених клінічних, біохімічних та імунологічних показників за допомогою комбінації галавіту та артіхолу при лікуванні хворих на НАСГ у сполученні з ОП.

Встановити перспективність використання диференційованої дієти та вітамінно-амінокислотно-кальцієвого комплексу при проведенні МР хворих на НАСГ у сполученні з ОП.

З'ясувати вплив солей глютамінової кислоти та кальцію гліцерофосфату на вміст кальцію і фосфору у тканинах щурів.

Об'єкт дослідження - динаміка клінічних, біохімічних та імунологічних показників у хворих на НАСГ у сполученні з ОП, ефективність лікування із застосуванням гепатопротектору з поліфункціональною активністю артіхолу та сучасного імуноактивного препарату галавіту, диференційованої дієти та вітамінно-амінокислотно-кальцієвого комплексу.

Предмет дослідження - клінічна характеристика, динаміка біохімічних показників, що характеризують функціональний стан печінки, імунологічний гомеостаз, енергетичний метаболізм, показники ПОЛ та АОЗ; патогенетичне обґрунтування лікування хворих на НАСГ у сполученні з ОП; оцінка ефективності гепатозахисних препаратів (артіхол) у комбінації з сучасним імуноактивним засобом (галавіт) у лікуванні та диференційованої дієти і вітамінно-амінокислотно-кальцієвого комплексу у МР хворих з даною коморбідною патологією.

Методи дослідження: загальноклінічні, біохімічні, імунологічні, імуноферментні, інструментальні, статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Отримані нові дані про особливості клінічних та лабораторних - імунологічних і біохімічних показників при НАСГ у сполученні з ОП. У клініці НАСГ, сполученого із ОП, має місце поєднання клінічних проявів ураження печінки із підвищеною частотою переломів кісток в анамнезі. Вперше встановлено, що для НАСГ у сполученні із ОП характерним є помірне підвищення в крові активності АлАТ, АсАТ, гамаглутамілтранспептидази (ГГТП) і значне збільшення активності лужної фосфатази (ЛФ), якою багата кісткова тканина, причому підвищення активності ЛФ зберігається тривалий час на фоні нормалізації в ході лікування інших біохімічних показників, які характеризують функціональний стан печінки. Вперше доведено, що для нормалізації активності ЛФ необхідне проведення МР із застосуванням вітамінно-амінокислотно-кальцієвого комплексу на фоні диференційованого дієтичного харчування.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблений патогенетично обґрунтований підхід до лікування хворих із загостренням НАСГ, сполученого з ОП з використанням комбінації артіхолу та галавіту. Запропоновано удосконалення МР пацієнтів з даною поєднаною патологією із застосуванням диференційованої дієти і вітамінно-амінокислотно-кальцієвого комплексу. При цьому досягнута більша тривалість ремісії захворювання та істотне зменшення частоти розвитку в подальшому загострень НАСГ у хворих з коморбідною патологією. За матеріалами дисертації одержано 4 патенти України на корисну модель.

Матеріали дисертації впроваджено до практичної діяльності у 1-й та 8-й клінічних лікарнях м. Києва, 4-й клінічній лікарні м. Луганська, Донецькій залізничній лікарні, а також до педагогічного процесу у Національній медичній академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, Харківській, Запорізькій медичних академіях післядипломної освіти, Донецькому національному медичному університеті ім. М. Горького, Буковинському та Луганському державних медичних університетах.

Особистий внесок здобувача. Здобувачем особисто обстежені хворі, дані про яких включені до дисертації. Розроблений спосіб лікування хворих на НАСГ у сполученні з ОП, був вперше застосований дисертантом, у тому числі в амбулаторно-поліклінічних умовах. Автор самостійно зібрав клінічний матеріал, здійснив огляд літератури за темою, провів статистичну обробку одержаних даних, аналіз та узагальнення одержаних результатів та сформулював висновки, провів впровадження рекомендацій у лікувальний і навчальний процеси.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися та обговорювалися на таких наукових конференціях і симпозіумах: V міжнародній науково-практичній методичній конференції «Соціум і особистість» (Луганськ, 2008 р.), науковій конференції «Захворювання печінки: сучасні підходи до лікування» (Київ, 2008 р.), ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми мінералогії» (Луганськ, 2008 р.), ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Сучасні екологічні проблеми України» (Луганськ, 2009 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні підходи до діагностики та лікування алергічних та імунозалежних захворювань в Україні та м. Києві” (Київ, 2010 р.), науково-практичній конференції з міжнародною участю «Фізіологічна та репаративна регенерація кісткової тканини: сучасний стан питання» (Євпаторія, 2010), IV Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання щодо аналізу стану здоров'я» (Луганськ, 2010 р.), науково-практичній конференції з міжнародною участю «Актуальні захворювання: клініка, діагностика, лікування та профілактика» (Київ, 2010), Міжнародній науково-практичній конференції «Імунотерапія, імунопрофілактика: реалії та перспективи» (Львів, 2010 р.), науково-практичній конференції «Здоров'я та довголіття-2010» (Львів, 2010 р.), науково-практичній конференції «Морфогенез и патология костной, эндокринной и иммунной систем в условиях промышленного региона» (Луганск, 2010), І з'їзду «Народна медицина в Україні (Київ, 2010 р.), науковому симпозіумі «Натуропатія з позицій доказової медицини» (Київ, 2010 р.), засіданнях асоціацій терапевтів та гастроентерологів Київської області (Київ, 2007-2010).

Публікації. Результати дисертації опубліковані у 30 статтях, з них 27 у виданнях, затверджених ВАК України в якості фахових, у тому числі 28 одноосібних та 4 тезах доповідей на науково-практичних конференціях та симпозіумах. За матеріалами дисертації одержано 4 патенти України на корисну модель (№ 33205, № 33208, № 35021, № 35036).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена українською мовою на 188 сторінках машинопису, в тому числі основний текст на 134 сторінках і включає вступ, огляд літератури, 5 роздів власних досліджень, аналіз і узагальнення одержаних результатів, висновки та практичні рекомендації. Список використаних джерел включає 273 роботи кирилицею та 87 латиницею. Дисертація ілюстрована 62 таблицями, 11 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Під спостереженням було 125 хворих віком від 30 до 59 років - 51 чоловік (40,8%) та 74 жінки (59,2%), в яких за клініко-інструментальними даними встановлено діагнози НАСГ та ОП. У 20% обстежених пацієнтів в анамнезі відмічали переломи кісток. Пацієнти з вірусними ураженнями печінки згідно даних ІФА та хронічним алкогольним гепатитом за даними анамнезу та клініко-біохімічного дослідження до роботи не були включені.

Діагноз НАСГ встановлено на підставі даних анамнезу, клінічного, лабораторного, сонографічного обстеження згідно з Наказом МОЗ України від 13.06.2005 р., № 271. Лабораторні методи дослідження включали клінічний аналіз крові і сечі; визначення так званих функціональних проб печінки: рівня білірубіну і його фракцій у сироватці крові, активності сироваткових амінотрансфераз - АлАТ і АсАТ, екскреторних ферментів - ЛФ і ГГТП, показника тимолової проби, вмісту у крові холестерину (ХС) та в-ліпопротеїдів уніфікованими методами. Здійснювали УЗД органів черевної порожнини з використанням апарату “Toshiba Nemio XG” для сонографічної характеристики стану паренхими печінки і оцінки моторної функції жовчного міхура (ЖМ) у динаміці: оцінювали об'єм ЖМ натще та через 30, 60 і 90 хвилин після стандартного жовчогінного сніданку; індекс скоротливості (ІС) ЖМ за співвідношенням максимального та мінімального об'ємів ЖМ.

Оцінка структурно-функціонального стану кісткової тканини (КТ) проводилася за методом двофотонної рентгенівської денситометрії, визначення кальцієвого-фосфорного обміну за рівнем загального кальцію (Са) і фосфору в сироватці крові та добовій сечі. Концентрацію СМ у сироватці крові вивчали для оцінки вираженості СМІ (В.В. Ніколайчик та співавт., 1991). Інтенсивність ПОЛ оцінювали за вмістом у крові кінцевого продукту ліпопероксидації - малонового діальдегиду (МДА) та проміжних речовин - дієнових кон'югат (ДК) методом спектрофотометрії та за показником перекисного гемолізу еритроцитів (ПГЕ). Активність ферментів системи АОЗ: каталази (КТ) та супероксиддисмутази (СОД) досліджували спектрофотометрично. Обчислювали інтегральний індекс Ф, що віддзеркалює співвідношення прооксидантних та антиоксидантних властивостей крові, як співвідношення СОДКТ/МДА (С. Чеварі та співавт., 1991). Вивчали загальну активність ключового ферменту анаеробного гліколізу ЛДГ - (КФ 1.1.1.27) та його ізоферментний спектр (ЛДГ_1-5) у сироватці крові методом електрофорезу в агарозних блоках у камері горизонтального електрофорезу на приладі ПЕФ-3. Показники аденілової системи (АТФ, АДФ, АМФ) досліджували методом тонкошарової хроматографії на стандартних пластинках Silufol.

Із імунологічних показників досліджували клітинну та гуморальну ланки імунітету, фагоцитарну активність моноцитів (ФАМ), ЦПК. Кількість Т- (CD3+) та В-лімфоцитів (CD22+), субпопуляцій Т_хелперів/індукторів (CD4+) та Т-супресорів/кілерів (CD8+) у периферичній крові вивчали у цитотоксичному тесті із застосуванням комерційних моноклональних антитіл класів CD3+, CD4+, CD8+, CD22+ виробництва НВЦ „МедБиоСпектр” (РФ - Москва). Вираховували імунорегуляторний індекс CD4/CD8. Оцінку виявлених зсувів здійснювали методом «імунологічного компасу» (В.М. Фролов и соавт., 1994). За допомогою реакції бластної трансформації лімфоцитів (РБТЛ) вивчали функціональну активність Т_лімфоцитів при її постановці мікрометодом (Е.П. Киселева и соавт., 1985). Визначали концентрацію ЦІК методом преципітації в розчині поліетиленгліколя (ПЕГ) з молекулярною масою 6000 D. Молекулярний склад ЦІК аналізували шляхом диференційованої преципітації у 2,0%, 3,5% та 6% розчинах ПЕГ з виділенням фракцій велико-, середньо- та дрібномолекулярних імунних комплексів (ІК) (В.М. Фролов та співавт., 1990). Дослідження ФАМ здійснювали чашечковим методом (В.М.Фролов и соавт., 1989); в якості тест-об'єкту використовували живу добову культуру Staph. aureus, штам 505. Підраховували такі показники ФАМ: фагоцитарне число (ФЧ), фагоцитарний індекс (ФІ), індекс атракції (ІА) та індекс перетравлення (ІП). Визначення рівня ЦК проводилося методом імуноферментного аналізу (ІФА) на аналізаторі PR 2100 фірми Sanofi Diagnostics Pasteur (Франція). Концентрацію прозапальних (ІЛ-1в, ФНПб) та протизапальних (ІЛ-4 та ІЛ-10) ЦК у крові вивчали за допомогою сертифікованих в Україні реагентів виробництва ТОВ „Протеиновый контур” - ProCon (РФ - СПб): ProCon IL-1в, ProCon TNFб, ProCon IL-2 та ProCon IL-4. Дослідження ІФС проводили мікрометодом із застосуванням імуноферментних тест-систем для визначення б- та г-ІФН виробництва НПО „Диагностические системы” (Н. Новгород, РФ).

Утримання, годування, досліди, евтаназію тварин проводили згідно з методичними рекомендаціями ДФЦ МОЗ України.

В залежності від характеру лікування, обстежені хворі були розподілені на дві групи, рандомізовані за віком, статтю, тривалістю захворювання на НАСГ, а також ступенем ОП. Основна група включала 65 осіб, група зіставлення - 60 пацієнтів. Лікування обстежених хворих здійснювали у відповідності до «Стандартизованих протоколів діагностики та лікування хвороб органів травлення» (Київ, 2005), хворим також призначали дієтотерапію у відповідності до рекомендацій проф. Н.В. Харченко та Г.А. Анохіної (2008 р.). Крім того, хворі основної групи отримували додатково галавіт внутрішньом'язово 100 мг на добу 1 раз у 3 дні, усього 20 ін'єкцій та артіхол по 0,4 г усередину 3 рази на добу протягом 20 - 30 діб поспіль. У періоді диспансеризації з метою МР хворим призначали диференційовану дієту і вітамінно-амінокислотно-кальцієвий комплекс (вітамін С у дозі 600 мг на добу, амінокислоту L-лізін у дозі 50 мг на добу, гліцин - по 500 мг на день та кальцієвий комплекс по 1 таблетці на добу).

Статистичну обробку одержаних результатів здійснювали на персональному комп'ютері Intel Pentium III 800 за допомогою одно- і багатофакторного дисперсійного аналізу (пакети ліцензійних програм Microsoft Office 2000, Microsoft Exel Stadia 6.1/prof та Statistica).

Результати дослідження та їх обговорення. При аналізі одержаних результатів установлено, що до початку лікування в обох групах хворих спостерігалась загальна слабкість, зниження працездатності, помірна тяжкість у правому підребер'ї та епігастрії, гіркота в роті, порушення стільця, метеоризм. При об'єктивному обстеженні відмічалася наявність гепатомегалії, ущільнення печінки, заокругленість печінкового краю та його чутливість при пальпації. При вивченні біохімічних показників, які характеризують функціональний стан печінкової паренхіми у хворих на НАСГ у сполученні з ОП, відмічено збільшення концентрації загального білірубіну у сироватці крові в середньому в 1,2 рази; зростання рівня прямого білірубіну в 2,8 рази, підвищення активності АлАТ в 1,85 рази і АсАТ в 1,6 рази, збільшення показника тимолової проби в 1,3 рази щодо верхньої межі норми. У частини хворих відмічено також підвищення активності екскреторних ферментів - ГГТП в 1,53 рази (Р<0,001) та ЛФ в 1,48 рази (Р<0,01).

Проведення УЗД печінки в обстежених хворих до початку лікування дало можливість виявити збільшення розмірів печінки у 96,4% пацієнтів, нерівномірність її контурів, підвищення або нерівномірність ехогенності паренхіми з наявністю дрібнозернистих включень, розмитий або стертий судинний малюнок, нечітку візуалізацію діафрагмального контуру печінки, дистальне затихання ультразвуку; у частини хворих - помірне розширення внутрішньопечінкових жовчних протоків. За сонографічними даними потовщення стінки ЖМ від 3 до 4 мм було встановлено у 76,9% хворих в основній групі та в 81,7% хворих групи зіставлення; згини ЖМ виявлені у 58,5% хворих в основній групі та у 58,3% хворих групи зіставлення. Наявність біліарного сладжу мало місце у 95,4% хворих в основній групі та у 96,7% випадків в групі зіставлення.

До початку лікування у хворих на НАСГ у сполученні з ОП в обох досліджених групах час закритого сфінктеру Одді був в 1,4 рази довший (Р<0,05), час появи міхурової жовчі (МЖ) - в 1,9 рази довший в основній групі та у 2 рази в групі зіставлення порівняно з нормою (Р<0,01). Натще об'єм ЖМ був збільшений в середньому в 1,4 рази у хворих основної групи та в 1,3 рази у хворих групи зіставлення порівняно із практично здоровими (Р<0,01). При мікроскопічному дослідженні МЖ у хворих на НАСГ у сполученні з ОП було виявлено, що у 78,5% хворих основної групи та 76,7% хворих групи зіставлення підвищений вміст епітелію, у 64,6% хворих основної групи та 66,7% - групи зіставлення відмічалася велика кількість кришталиків ХС, у 61,5% хворих основної групи та 63,3% пацієнтів групи зіставлення в МЖ виявлялася велика кількість білірубінату кальцію. До лікування у хворих основної групи концентрація жовчних кислот (ЖК) в печінковій жовчі (ПЖ) була менша в 1,19 рази, у МЖ - в 1,29 рази, у хворих групи зіставлення в ПЖ - в 1,17 рази, у МЖ - в 1,26 рази менше порівняно із здоровими (Р0,01 в обох випадках). До лікування вміст ХС в МЖ у хворих основної групи був в 1,22 рази, а в групі зіставлення - в 1,15 рази вище норми (Р0,05 в обох випадках); Х/Х коефіцієнт в ПЖ хворих основної групи був знижений в 1,2 рази, у хворих групи зіставлення в 1,3 рази (Р0,05 в обох випадках), у МЖ хворих основної групи він був в 1,5 рази, а у хворих групи зіставлення - в 1,6 рази нижчий порівняно із здоровими (Р0,05 в обох випадках).

Повторне обстеження після лікування дозволило встановити, що в основній групі хворих швидкість ліквідації симптомів загострення НАСГ та досягнення клінічної ремісії була вірогідно більш значною, ніж у хворих групи зіставлення: в основній групі хворих у 57 пацієнтів (87,7%) встановлена повна нормалізація біохімічних показників, які характеризують функціональний стан печінки, тоді як у 32 осіб (51,2%) групи зіставлення в крові зберігався помірно підвищений рівень прямого білірубіну, активності АлАТ, АсАТ, та в окремих випадках - ЛФ і ГГТП. Після лікування виявлено зменшення розмірів печінки у 59,3% хворих основної групи та лише 18,3% хворих у групі зіставлення. В основній групі після завершення лікування відсоток хворих із підвищеною лунощільностю печінкової паренхіми зменшився до 47,7%, неоднорідністю луноструктури - до 38,5%, у хворих групи зіставлення після завершення лікування питома вага хворих із підвищеною лунощільностю зменшилася до 88,3%, а неоднорідністю луноструктури - до 78,3%. В основній групі в ході лікування зменшився відсоток хворих із товщиною стінки ЖМ в діапазоні від 3 до 4 мм - із 76,9% до 10,8%, відповідно зросла кількість хворих із товщиною стінки ЖМ до 3 мм із 16,9% до лікування до 32,3% - після лікування. Відсоток хворих в основній групі із згинами ЖМ в ході лікування зменшився із 58,5% до 32,3%, а питома вага хворих із деформацією ЖМ - із 29,2% до 16,9%, в той час як у хворих із групи зіставлення відсоток хворих із згинами ЖМ зменшився менш суттєво: із 58,3% лише до 53,3%, із деформацією органу із 28,3% до 23,3%. В ході лікування питома вага хворих із наявністю біліарного сладжу в порожнині ЖМ в основній групі значно зменшилася та становила лише 1,5%, тоді як у хворих із групи зіставлення - 38,3% (Р<0,01); відмічено також зменшення об'єму ЖМ натще в 1,2 рази в основній групі хворих, та в 1,1 рази - в групі зіставлення (Р<0,05 в обох випадках). У хворих основної групи після лікування у більшості випадків нормалізувалась реакція ЖМ на харчовий подразник, про що свідчило зменшення об'єму органу через 30 хвилин від початку дослідження в 1,8 рази (Р<0,05), в той час як у хворих групи зіставлення вказана реакція залишалася сповільненою, і через 30 хвилин об'єм ЖМ зменшувався лише в 1,2 рази (Р>0,05). ІС ЖМ у хворих в основній групі після лікування збільшився в 1,12 рази (Р<0,05), у хворих групи зіставлення залишився без змін. В результаті проведеного лікування у хворих основної групи рівень ЖК в ПЖ збільшився у 1,17 рази, в МЖ - в 1,12 рази (Р0,05 в обох випадках), а концентрація ХС зменшилась як в ПЖ так і в МЖ в 1,2 рази (Р0,05).

Збільшення рівня ЖК та зниження вмісту ХС в жовчі хворих основної групи привело до підвищення Х/Х коефіцієнту в 1,2 рази порівняно із показниками до початку лікування як в ПЖ, так і в МЖ (Р0,05), тоді як у групі зіставлення виявлена лише помірна тенденція до нормалізації зазначених показників. Отже, включення комбінації артіхолу та галавіту до комплексу лікування хворих на НАСГ у сполученні з ОП, забезпечувало нормалізацію клінічних показників та так званих «функціональних проб» печінки, а також покращання УЗД-картини з боку печінки та ЖМ. Тому використання цієї комбінації препаратів у комплексній терапії хворих з даною коморбідною патологією можна вважати патогенетично обґрунтованим.

Концентрація СМ у сироватці крові обстежених хворих до початку лікування становила (2,25±0,08) г/л в основній групі і (2,19±0,06) г/л у групі зіставлення (Р<0,001). Після лікування у пацієнтів основної групи рівень СМ дорівнював (0,53±0,06) г/л (при нормі 0,51±0,03 г/л; Р>0,05), що свідчило про істотне зменшення та навіть ліквідацію СМІ у цих пацієнтів. У групі зіставлення концентрація СМ знизилася у порівнянні з вихідним рівнем до (0,97±0,07) г/л, що, однак, було в 1,9 рази вищим за норму (Р<0,01). До лікування в обох групах обстежених хворих відмічено також збільшення концентрації продуктів ПОЛ у крові: рівень МДА в основній групі перевищував показник норми в середньому в 2,14 рази (Р<0,01); у групі зіставлення - в 2,1 рази (Р<0,01); концентрація ДК - відповідно в 2,0 рази та 1,96 рази (Р<0,01). Після лікування в основній групі хворих відмічено зниження вмісту МДА та ДК у сироватці крові до верхньої межі норми, тобто до (3,60,14) мкмоль/л та (9,40,22) мкмоль/л відповідно; у групі зіставлення рівень МДА залишався вище норми в 1,63 рази (Р<0,01), а рівень ДК - в 1,56 рази (Р<0,01). Інтегральний індекс ПГЕ до початку лікування становив в основній групі 9,90,2%, що було вище норми в 2,8 рази (Р<0,01), у групі зіставлення - 9,7±0,4%, тобто перевищував значення норми в 2,77 рази (Р<0,01). Після лікування показник ПГЕ у хворих основної групи знижувався до верхньої межі норми (3,7±0,12)%, тоді як у групі зіставлення залишався в 1,7 рази вище норми (5,8±0,15)%; (Р0,05). Одержані дані свідчать про виражений антиоксидантний ефект комбінації галавіту та артіхолу, що проявляється зменшенням вмісту у сироватці крові метаболітів ПОЛ та нормалізацією показника ПГЕ.

До лікування в обстежених хворих відмічалося зниження активності СОД поряд з різноспрямованими зсувами активності КТ, а саме - її підвищення у 8 хворих основної групи (12,4%) та в 9 - групи зіставлення (15,0%); зниження - у 48 хворих основної групи (73,8%) та 43 - групи зіставлення (71,6%); активність КТ в межах норми зберігалася у 9 хворих в основній групі (13,8%) та у 8 - у групі зіставлення (13,3%). Середній показник активності КТ у хворих основної групи до початку лікування був менше норми в 1,65 рази (Р0,01); в групі зіставлення - нижче норми в 1,6 рази (Р0,01). Активність СОД в основній групі до лікування була в 2,1 рази нижче норми та становила (29,5±2,4) МО/мгHb (Р<0,001), а у групі зіставлення - в 2,0 рази (Р<0,001). Інтегральний індекс Ф в обстежених хворих мав чітко виражену тенденцію до зниження (при нормі 3304±56): до початку лікування в основній групі він був менше норми в 7,5 рази (Р<0,001), у групі зіставлення - в 7,0 разів (Р<0,001). Після лікування у хворих основної групи активність КТ та СОД підвищилася до нижньої межі норми (385±10,8 МО/мгHb та 29,2±1,8 МО/мг Hb відповідно), індекс Ф досягав 3123±62, тобто також мав чітко виражену тенденцію до збільшення відносно вихідних значень. У хворих групи зіставлення активність КТ після лікування зберігалася в середньому в 1,26 рази менше показника норми (Р<0,05); активність СОД виросла відносно початкового рівня до (21,8±1,5) МО/мгHb, що, однак, було нижче норми в 1,35 рази (Р0,05); індекс Ф в цей період обстеження був у 2,8 рази нижче норми (Р0,001). Одержані дані дозволяють вважати, що в основній групі хворих на НАСГ на тлі ОП в повній мірі реалізувався антиоксидантний ефект комбінації артіхолу та галавіту, що сприяло нормалізації співвідношення між прооксидантними та антиоксидантними властивостями крові.

До лікування загальна активність ЛДГ в основній групі була підвищена щодо норми в 1,3 рази, а в групі зіставлення - в 1,26 рази (Р<0,05). У відсотковому відношенні активність суми ізоферментів ЛДГ₄₊₅ була збільшена в основній групі в 3,4 рази (Р<0,001), а в групі зіставлення - в 3,11 рази порівняно з нормою (Р<0,001). В абсолютному значенні активність суми ізоферментів ЛДГ₄₊₅ перевищувала норму в 4,5 рази (Р<0,001) в основній групі та в 4,0 рази (Р<0,001) - в групі зіставлення. Сума фракцій ЛДГ₁₊₂ була зниженою в основній групі у відносному значенні в 1,3 рази (Р<0,05), в групі зіставлення - в 1,26 рази (Р<0,05). Абсолютна активність суми фракцій ізоферментів ЛДГ₁₊₂ вірогідно від норми не відрізнялася (Р>0,05). Відносна активність проміжного ізоферменту ЛДГ₃ була підвищена в 1,16 рази (Р<0,05) в основній групі та в 1,2 рази в групі зіставлення порівняно з нормою (Р<0,05); та в абсолютному відношенні - в 1,5 рази (Р<0,05). Після завершення лікування загальна активність ЛДГ та її ізоферментний спектр у хворих основної групи в більшості випадків нормалізувалися. У хворих групи зіставлення на момент завершення лікування загальна активність сироваткової ЛДГ зберігалася в 1,2 рази вище норми (Р<0,05), вміст суми «анаеробних» ізоферментів ЛДГ₄₊₅ у відносному значенні перевищувала норму в 2,75 рази (Р<0,001) та абсолютна активність - була в 3,38 рази вище норми (Р<0,001). Активність ЛДГ₃ у хворих групи зіставлення у абсолютному значенні в цей період обстеження перевищувала норму в 1,35 рази (Р<0,05).

До початку лікування вміст АТФ у гемолізаті венозної крові у хворих на НАСГ у сполученні з ОП в основній групі був в 1,13 рази нижче за норму (Р<0,05) а у групі зіставлення - в 1,1 рази (Р<0,05); концентрація АДФ у крові пацієнтів основної групи перевищувала норму в 1,16 рази, і у хворих групи зіставлення - в 1,13 рази (Р<0,05); вміст АМФ у крові хворих основної групи був більше норми в 1,4 рази, у осіб групи зіставлення - в 1,3 рази (Р<0,05). Інтегральний показник ЕЗЕ був знижений у хворих основної групи в 1,4 рази (Р<0,05), а в групі зіставлення - в 1,3 рази (Р<0,05). Після завершення лікування у хворих групи зіставлення вивчені показники аденілової системи крові вірогідно від норми не відрізнялися. У пацієнтів основної групи концентрація АТФ у гемолізаті крові підвищилася до (598±7,1) мкмоль/л, що, однак, було в 1,1 рази менше норми (Р<0,05), рівень АДФ становив (256±3,6) ммоль/л, АМФ - (62,2±3,2) ммоль/л, індекс ЕЗЕ на момент завершення лікування залишався зниженим в 1,46 рази відносно норми (Р<0,01). Отримані дані дозволяють вважати, що в основній групі хворих на НАСГ у сполученні з ОП, спостерігалося відновлення показників енергетичного метаболізму під впливом комбінації артіхолу та галавіту.

До лікування у пацієнтів з НАСГ у сполученні з Оп вміст Са у крові був помірно зниженим (Р<0,05), тоді як вміст неорганічного фосфору був, навпаки, підвищений відносно норми в основній групі в 1,38 рази (Р<0,05) та в групі зіставлення - в 1,33 рази (Р<0,05). Вміст як Са, так і неорганічного фосфору у добовій сечі був значно підвищений: концентрація Са була вище норми в 2,07 рази в основній групі (Р<0,001) та в 2 рази у групі зіставлення (Р<0,001); вміст неорганічного фосфору у хворих основної групи був підвищений в 11,8 рази стосовно показника норми (Р<0,001), у пацієнтів групи зіставлення - в 11,6 рази (Р<0,001). При проведенні біохімічного обстеження після завершення лікування хворих встановлено, що в основній групі мала місце позитивна динаміка показників кальцій-фосфорного метаболізму: нормалізація рівня Са поряд зі зниженням концентрації неорганічного фосфору у крові, а також зменшення вмісту Са і неорганічного фосфору у добовій сечі. У групі зіставлення після лікування рівень неорганічного фосфору у крові залишався вище норми в 1,26 рази (Р<0,05); вміст Са у добовій сечі перевищував норму в 1,98 рази (Р<0,01) та концентрація неорганічного фосфору залишалась вище показника норми в 9,1 рази (Р<0,001). Одержані дані свідчать, що застосування комбінації артіхолу та галавіту сприяє нормалізації показників кальцій-фосфорного метаболізму у хворих на НАСГ у сполученні з ОП, тоді як лише при загальноприйнятій терапії залишаються несуттєві зсуви з боку кальцій-фосфорного обміну.

При внутрішньочеревному введенні суміші калієвої, магнієвої та кальцієвої солей глютамінової кислоти з гліцерофосфатом кальцію білим інтактним щурам в експерименті було виявлено збільшення концентрації Са у крові, в кістковій тканині і печінці - вмісту неорганічного фосфору. При експериментальному переломі в кістковій тканині щурів відмічалося зниження рівня Са на 35%, неорганічного фосфору на 38%. Після лікування солями глютамінової кислоти з гліцерофосфатом Са вміст Са і неорганічного фосфору відновлюється, причому рівень Са перевищує контрольні значення на 29%.

До лікування зміни з боку клітинної ланки імунітету у хворих на НАСГ у сполученні з ОП характеризувалися Т-лімфопенією, тобто вірогідним зниженням кількості лімфоцитів з фенотипом CD3+: в основній групі до (0,98±0,05) Г/л, в групі зіставлення - до (0,99±0,03) Г/л, при нормі (1,29±0,04)Г/л в абсолютному значенні, що було менше за норму в 1,3 рази (P<0,05). У відносному перерахунку кількість лімфоцитів з фенотипом CD3+ як в основній групі, так і в групі зіставлення була менше нормальних значень також в 1,3 рази (P<0,05). Число Т-лімфоцитів з фенотипом CD4+ становило в абсолютному відношенні в осіб основної групи (0,65±0,02)Г/л, у пацієнтів групи зіставлення - (0,66±0,02)Г/л (при нормі (0,84±0,03)Г/л;), що було нижче норми в 1,29 рази та 1,27 рази відповідно (P<0,01). Відносна кількість CD4+-клітин до початку лікування у хворих основної групи була менше норми в 1,3 рази (P<0,01), а у пацієнтів групи зіставлення була знижена в 1,29 рази стосовно норми (P<0,01). Число Т-супресорів/кілерів (Т-клітин з фенотипом CD8+) у відносному вирахуванні дорівнювало до початку лікування в основній групі (0,37±0,02)Г/л, у групі зіставлення - (0,38±0,05)Г/л (при нормі (0,43±0,03)Г/л; P>0,05); у відносному - (19,9±1,1)% та (20,2±1,2)% відповідно (при нормі 22,5±1,8%; P>0,05). Кількість В-лімфоцитів, тобто клітин з фенотипом CD22+ у хворих основної групи становила у відносному значенні (0,32±0,02)%, а у пацієнтів групи зіставлення - (0,33±0,02)% при значеннях норми (0,42±0,02)% (Р<0,05); в абсолютному значенні кількість В-клітин становила в основній групі (19,4±1,3) Г/л, а у хворих групи зіставлення - (19,8±1,2) Г/л (при нормі - 22,5±1,3 Г/л; Р>0,05). Імунорегуляторний індекс CD4/CD8 в обстежених хворих мав чітку тенденцію зниження в основній групі до 1,75±0,02, а в групі зіставлення - 1,74±0,02 при значеннях норми 2,03±0,02 (Р<0,01). Показник РБТЛ з ФГА до початку лікування був в 1,42 рази нижче норми у хворих основної групи (Р<0,01) та в 1,39 рази - у осіб з групи зіставлення (Р<0,01). Таким чином, в обстежених хворих з діагнозом НАСГ у сполученні з ОП, до початку лікування був виявлений вторинний імунодефіцитний стан, переважно по відносному супресорному варіанту, що свідчило про доцільність проведення у них імунокорекції.

Після лікування було встановлено, що в основній групі хворих мала місце позитивна динаміка вивчених показників клітинної ланки імунітету, яка полягала у ліквідації Т-лімфопенії, підвищенні кількості циркулюючих Т-хелперів/індукторів (CD4+), нормалізації співвідношення CD4/CD8. У хворих групи зіставлення після завершення лікування зберігалася помірна Т-лімфопенія: абсолютна кількість лімфоцитів з фенотипом CD3+ була менше норми в 1,25 рази (Р<0,05), у відносному значенні кількість CD3+-клітин була зниженою в 1,19 рази відносно норми (Р<0,05), число Т-хелперів/індукторів (СD4+) у цей період обстеження у відносному значенні зберігалася в 1,2 рази менше норми (Р<0,05) та у абсолютному значенні - в 1,18 рази (Р<0,05). Імунорегуляторний індекс СD4/СD8 в осіб групи зіставлення на момент завершення терапії був менше норми в 1,1 рази (Р<0,05). Показник РБТЛ у хворих основної групи на момент завершення лікування вірогідно від норми не відрізнявся (Р>0,05). У хворих групи зіставлення показник РБТЛ з ФГА на момент завершення лікування залишався в 1,2 рази менше норми (Р<0,05) та менше відповідного показника у основній групі в 1,15 рази (Р<0,05).

Встановлено, що в обох досліджених групах хворих на НАСГ у сполученні з ОП, до початку лікування мали місце однотипові зсуви з боку вивчених імунологічних показників у вигляді збільшення загальної концентрації ЦІК у крові - до (3,02±0,12) г/л (основна група) та (2,99±0,11) г/л (група зіставлення) - тобто в середньому в 1,6 рази стосовно норми (1,88±0,03 г/л; Р<0,001). При вивченні фракційного складу ЦІК було встановлено, що абсолютний вміст середньомолекулярної фракції імунних комплексів (ІК) в основній групі був підвищеним у 2,02 рази щодо норми, у групі зіставлення - в 2,0 рази (Р<0,001). Концентрація дрібномолекулярних ІК в основній групі була підвищена в абсолютному вирахуванні в 1,74 рази (Р<0,01) та в групі зіставлення - в 1,72 рази (Р<0,01). Абсолютна концентрація великомолекулярних ІК у більшості обстежених хворих обох груп зберігалася біля верхньої межі норми (Р>0,05), тоді як відносна кількість цієї фракції ІК була зменшена в основній групи в 1,28 рази (Р<0,05), у групі зіставлення - в 1,27 рази (Р<0,05). Отже, в обстежених хворих на НАСГ у сполученні з ОП, до початку комплексної терапії відзначено вірогідне підвищення вмісту ЦІК у сироватці крові за рахунок збільшення концентрації найбільш токсигенних середньо- та дрібномолекулярної фракцій ІК.

При проведенні повторного імунологічного дослідження після завершення лікування встановлено, що в основній групі хворих на НАСГ у сполученні з ОП відмічено зниження загальної концентрації ЦІК в середньому в 1,6 рази відносно вихідного рівня, яка при цьому досягла верхньої межі норми (1,94±0,08) г/л. У хворих групи зіставлення у ході лікування концентрація ЦІК знижувалася у порівнянні с вихідним рівнем лише в 1,23 рази та досягала значення (2,43±0,09) г/л, що, однак, перевищувало норму у 1,29 рази (Р<0,05) та відповідний показник у основній групі в 1,25 рази (Р<0,05). У пацієнтів основної групи в ході лікування відмічалося також виражене зменшення як абсолютної, так і відносної концентрації середньо- та дрібномолекулярних фракцій ІК, яка досягала верхньої межі норми (Р>0,05). У хворих групи зіставлення позитивна динаміка даних імунних показників була менш виражена, і тому їхній рівень на момент завершення лікування залишався вірогідно вище як показників норми, так і відповідних значень вивчених тестів у пацієнтів основної групи. Так, абсолютна концентрація середньомолекулярної фракції ІК у хворих групи зіставлення знизилася відносно вихідного значення в 1,3 рази, та становила при цьому (0,88±0,04) г/л, що, однак, перевищувало значення норми в 1,54 рази (Р<0,01) та рівень відповідного показника в основній групі в 1,47 рази (Р<0,01). У осіб групи зіставлення концентрація дрібномолекулярної фракції ІК знизилася в 1,3 рази відносно початкового рівня - до (0,62±0,03) г/л, однак залишалася вище норми в 1,32 рази (Р<0,05), та більше вмісту цієї фракції у пацієнтів основної групи в 1,26 рази (Р<0,05).

Встановлено, що показники ФАМ до початку лікування як в основній групі хворих, так і в групі зіставлення були суттєво знижені щодо норми: ФІ в основній групі в 1,67 рази (Р<0,001), у групі зіставлення в 1,6 рази (Р<0,001); ФЧ в основній групі - в 1,9 рази (Р<0,001) та в групі зіставлення - в 1,8 рази (Р<0,001); ІА в основній групі - в 1,6 рази (Р<0,01), у групі зіставлення - в 1,5 рази (Р<0,01). Показник ІП у пацієнтів основної групи в цей період дослідження був знижений до (13,0±0,7)%, а у групі зіставлення - до (13,3±0,8)%, що було нижче норми в 2,1 рази (Р<0,001).

У ході лікування у пацієнтів основної групи у порівнянні з хворими групи зіставлення відмічалася більш виражена позитивна динаміка щодо підвищення показників ФАМ. Так, у хворих основної групи ФІ після лікування був (28,2±0,6)%, ФЧ становило 3,7±0,25, що практично відповідало нижній межі норми (Р>0,05). Аналогічна тенденція відмічена і відносно ІА та ІП, які після лікування становили (16,7±0,2)% та (26,1±0,23)% відповідно. У групі зіставлення ФІ в ході лікування підвищився до (22,9±0,8)%, однак при цьому зберігався нижче норми в 1,2 рази (Р<0,05); ФЧ збільшилося відносно вихідного значення в 1,4 рази і досягло 3,2±0,2, що, однак, було в 1,3 рази менше норми (Р<0,05). ІА у пацієнтів групи зіставлення підвищився до (13,8±0,2)%, що все ж таки було в 1,3 рази менше норми (Р<0,05). ІП у хворих групи зіставлення на момент завершення загальноприйнятого лікування становив (22,8±0,3)%, що було нижче норми в 1,2 рази (Р<0,05). Одержані дані свідчать, що призначення хворим на НАСГ, сполучений з ОП, комбінації галавіту та артіхолу патогенетично обгрунтовано, оскільки сприяє нормалізації показників ФАМ, що свідчить про покращання функціонального стану макрофагальної фагоцитуючої системи.

До лікування було встановлено наявність однотипових порушень ІФС у хворих обох груп - основної та зіставлення, що характеризувалося зниженням функціональної активності системи інтерферону (СІ) в цілому. Так, активність сироваткового інтерферону (СІФ) до лікування у пацієнтів основної групи була зниженою в 1,73 рази (Р<0,01), у групі зіставлення - в 1,68 рази (Р<0,01), сягаючи в (1,69±0,04) МО/мл. В обстежених хворих до початку лікування відзначалися також різноспрямовані зсуви з боку вмісту б-ІФН у крові. Так, концентрація б-ІФН у 8 обстежених (12,3%) основної групи та у 6 пацієнтів (10,0%) групи зіставлення була підвищеною, у 10 осіб (15,4%) основної групи та 9 хворих (15,0%) групи зіставлення - в межах норми та у 47 осіб (72,3%) основної групи та у 45 хворих (75,0%) групи зіставлення - вірогідно зниженою. Сумарно рівень б-ІФН у крові хворих основної групи був в 1,36 рази (Р<0,01) та у пацієнтів групи зіставлення - в 1,34 рази нижче норми (Р<0,01). При цьому рівень г-ІФН був знижений відносно норми в 1,46 рази (Р<0,01) в основній групі та в 1,44 рази в групі зіставлення - (Р<0,01). Таким чином, у хворих на НАСГ у сполученні з ОП, відмічалося пригнічення показників ІФС, що проявлялося поряд із значним зменшенням активності СІФ, також зниженням концентрації б- та г-ІФН у сироватці крові. Пригнічення СІ може сприяти розвитку загострень захворювання, оскільки інтерферони мають імуномоделюючі властивості. Виходячи з цього, до комплексу лікування доцільне включення препаратів, що мають інтерфероніндукуючу дію.

Після завершення лікування встановлено виражений позитивний вплив терапії з включенням комбінації галавіту та артіхолу на ІФС хворих на НАСГ у сполученні з ОП. При цьому активність СІФ та концентрації б-IФН і г-ІФН у крові вірогідно зросли та досягли нижньої межі норми для відповідних показників (Р>0,05). Активність СІФ у хворих основної групи після лікування дорівнювала (2,78±0,11) МО/мл при нормі (2,85±0,05) МО/мл (Р>0,05), концентрація б-ІФН - 21,8±0,6 пг/мл при нормі 22,1±0,9 пг/мл (Р>0,05), рівень г-ІФН - (18,2±0,8) пг/мл при нормі (18,6±0,8) пг/мл (Р>0,1). Застосування лише загальноприйнятої терапії у пацієнтів групи зіставлення також позитивно впливало на ІФС обстежених хворих, але не забезпечувало повноцінного відновлення показників СІ. Так, після завершення лікування активність СІФ у пацієнтів групи зіставлення залишалась в 1,4 рази менше норми (Р<0,05) і в 1,36 рази нижче відповідного показника у основній групі (Р<0,05), дорівнюючи (2,04±0,12) МО/мл. Концентрація б-IФН у сироватці крові хворих групи зіставлення у ході лікування підвищилась відносно вихідного рівня в 1,4 рази, тобто до (17,9±0,7) пг/мл, але водночас залишалась менше норми в 1,23 рази (Р<0,05) та нижче відповідного показника в основній групі в 1,22 рази (Р<0,05). Вміст г-ІФН у крові хворих групи зіставлення в цей період обстеження становив (15,2±0,5) пг/мл, що було в 1,2 рази менше норми (Р<0,05). Таким чином, включення галавіту та артіхолу до комплексу лікування НАСГ у сполученні з ОП, сприяло нормалізації показників ІФС. остеопороз метаболічний інтоксикація

Було також встановлено наявність порушень з боку ЦПК, які до початку лікування були однотипові в обох досліджених групах хворих. Концентрація прозапальних ЦК у крові була значно підвищена: в основній групі рівень ІЛ-1в перевищував норму в 2,6 рази (Р<0,001), а у групі зіставлення - в 2,54 рази (Р<0,001), рівень ФНПб був вище норми у осіб основної групи в 2,52 рази (Р<0,001), а у хворих групи зіставлення - в 2,48 рази (Р<0,001). Істотне підвищення рівня прозапальних ЦК спостерігалося одночасно із незначним збільшенням концентрації у крові протизапальних ЦК, а саме до початку лікування рівень ІЛ-4 перевищував норму в 1,3 рази в основній групі та в 1,24 рази у групі зіставлення (Р<0,05), вміст ІЛ-10 був відповідно у 1,24 та 1,2 рази більше норми (Р<0,05). Виходячи з цього, коефіцієнти, які відображають співвідношення у крові ЦК з прозапальною та протизапальною активністю, були суттєво збільшеними: кратність підвищення співвідношення ІЛ-1в/ІЛ-10 відносно норми становила в основній групі 4,7 рази (Р<0,001), у групі зіставлення - 4,6 рази (Р<0,001), збільшення коефіцієнта ФНПб/ІЛ-10 - відповідно в 4,9 рази (Р<0,001) та в 4,6 рази (Р<0,001). Таким чином, в обох групах обстежених хворих на НАСГ у сполученні із ОП, до початку лікування відмічені значні зсуви ЦПК у вигляді значного превалювання прозапальних властивостей крові над протизапальними. При повторному дослідженні після лікування хворих на НАСГ у сполученні з ОП було встановлено, що в основній групі мала місце чітка позитивна динаміка проаналізованих показників ЦПК, яка характеризувалася зниженням концентрації прозапальних ЦК (ІЛ-1в та ФНПб) на фоні нормалізації вмісту протизапальних ЦК (ІЛ-4, ІЛ-10), у зв'язку з чим індекси ІЛ-1в/ІЛ-10 та ФНПб/ІЛ-10 знижувалися до верхньої межі норми (Р>0,05). Концентрація ІЛ-1в у крові хворих основної групи після завершення лікування дорівнювала (9,2±0,3) пг/мл, ФНПб - (5,8±0,4) пг/мл (Р>0,05), ІЛ-4 - (46,7±1,7) пг/мл (Р>0,05), ІЛ-10 - (1,25±0,04) пг/мл (Р>0,05), що від норми вірогідно не відрізнялося (Р>0,05). Нормалізація індексів ІЛ-1в/ІЛ-10 та ФНПб/ІЛ-10 свідчила про оптимізацію співвідношення між прозапальними та протизапальними ЦК у хворих основної групи на момент завершення лікування. У групі зіставлення також мала місце тенденція до відновлення показників ЦПК, однак значно менша, ніж у хворих основної групи. Тому після завершення курсу лікування у пацієнтів цієї групи показники ЦПК істотно відрізнялися як відносно норми, так і відносно відповідних показників основної групи. Так, вміст ІЛ-1в у крові хворих групи зіставлення в цей період обстеження знижувався відносно початкового рівня у 1,4 рази, однак залишався у 1,8 рази вище норми (Р<0,01), концентрація ФНПб була в 2,2 рази вище норми (Р<0,01) індекс ІЛ-1в/ІЛ-10 - в 1,68 рази вище норми (Р<0,01), ФНПб/ІЛ-10 - в 2,03 рази вище норми (Р<0,01). Концентрація протизапального ЦК ІЛ-4 у крові хворих групи зіставлення на момент завершення лікування залишалася вище нормальних значень у 1,16 рази (Р<0,05). Вміст ІЛ-10 у групі зіставлення залишався в 1,1 рази вище норми (Р<0,05). Таким чином, після завершення лікування в основній групі хворих відмічалася практично повна нормалізація показників ЦПК, а саме зниження рівня прозапальних ЦК (ІЛ-1в, ФНПб) та нормалізація співвідношення прозапальних та протизапальних ЦК.

МР в обстежених хворих проводилася переважно через 3-4 місяці після завершення основного курсу лікування. Показаннями для проведення МР була наявність астенічної або астено-невротичної симптоматики, збереження тяжкості у правому підребер'ї, помірної гепатомегалії, зниження працездатності, а в лабораторному плані - помірне збільшення активності сироваткових амінотрансфераз, іноді ЛФ і ГГТП, Т-лімфопенія, підвищення рівня ЦІК, особливо їхньої середньомолекулярної фракції, зниження показників ФАМ, підвищення рівня СМ у сироватці крові, зниження активності СОД та підвищення вмісту МДА у сироватці крові. Застосування в комплексі МР диференційованої дієти та вітамінно-амінокислотно-кальцієвого комплексу забезпечило поліпшення загального стану хворих, ліквідацію симптоматики астено-невротичного регістру, а також суттєве покращання лабораторних (імунологічних та біохімічних) показників, що свідчило про ліквідацію порушень метаболічного та імунологічного гомеостазу і в цілому сприяло підвищенню якості життя обстежених пацієнтів. Аналіз показників УЗД печінки та ЖМ в обстежених груп хворих на НАСГ у сполученні з ОП після проведення курсу медико-реабілітаційних заходів показав, що застосування диференційованої дієти та вітамінно-амінокислотно-кальцієвого комплексу сприяло позитивній динаміці змінених сонографічних ознак. За даними УЗД після завершення курсу МР відмічено зменшення відсотку хворих із гепатомегалією із 71,9% до 18,8%. Виявлено також зменшення в основній групі питомої ваги хворих із підвищеною лунощільністю печінки із 84,4% до 28,1%, неоднорідністю луноструктури печінкової паренхіми із 78,1% до 34,4%, випадків дистального затухання ультразвуку із 46,9% до 18,8%, знизився також відсоток хворих із загинами ЖМ в основній групі із 56,3% до 21,9%, що свідчило про покращання евакуаторної функції ЖМ. В основній групі в жодному випадку не відмічено наявності біліарного сладжу; час закритого сфінктеру Одді та час появи МЖ практично не відрізнялися від відповідних показників у здорових осіб, скоротився час виділення МЖ (Р>0,05 в усіх випадках), при цьому відмічено збільшення об'єму МЖ в 1,2 рази (Р<0,05). Динаміка вказаних показників у хворих основної групи свідчить про нормалізацію тонусу сфінктера Одді, реакції ЖМ на харчовий подразник, скоротливої та евакуаторної функцій ЖМ. При мікроскопічному дослідженні МЖ встановлено, що у хворих основної групи нормалізувалась мікроскопічна картина МЖ. У хворих групи зіставлення позитивна динаміка функціонального стану МЖ та мікроскопічної картини МЖ після загальноприйнятого медико-реабілітаційного курсу була менш суттєвою. Одержані дані свідчать про доцільність застосування диференційованої дієти і вітамінно-амінокислотно-кальцієвого комплексу у хворих на НАСГ у сполученні із ОП у фазі нестійкої ремісії хронічного патологічного процесу у печінці.