Використання деепідермізованих ліофілізованих ксенодермотрансплантатів при лікуванні хворих з опіками (клініко-експериментальне дослідження)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Буковинський державний медичний університет

УДК 616-001.17-089.844:599.731.1-035.51

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

ВИКОРИСТАННЯ ДЕЕПІДЕРМІЗОВАНИХ ЛІОФІЛІЗОВАНИХ КСЕНОДЕРМОТРАНСПЛАНТАТІВ ПРИ ЛІКУВАННІ ХВОРИХ З ОПІКАМИ (клініко-експериментальне дослідження)

14.01.03 - хірургія

КОВАЛЬЧУК АНДРІЙ ОЛЕГОВИЧ

Чернівці - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у державному вищому навчальному закладі “Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського” МОЗ України.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Бігуняк Володимир Васильович, державний вищий навчальний заклад “Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського” МОЗ України, професор кафедри загальної та оперативної хірургії з топографічною анатомією.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Герич Ігор Дионізович, Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького МОЗ України, професор кафедри загальної хірургії;

доктор медичних наук Нагайчук Василь Іванович, Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова МОЗ України, асистент кафедри загальної хірургії.

Захист дисертації відбудеться 18 травня 2011 р. о 13 год на засіданні спеціалізованої вченої ради К 76.600.01 у Буковинському державному медичному університеті МОЗ України за адресою: 58000, м. Чернівці, Театральна пл., 2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Буковинського державного медичного університету МОЗ України за адресою: 58000, м. Чернівці, вул. Богомольця, 2.

Автореферат розісланий 14 квітня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради К 76.600.01 доктор медичних наук, доцент Шкварковський І.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Термічні ураження на сьогоднішній день залишаються складною медико-соціальною проблемою. В останні роки хоч і зменшилась загальна кількість хворих з опіками, які потребують стаціонарного лікування, проте збільшилась частка обпечених із глибокими ураженнями. Ця проблема дістала відображення в останні роки у низці монографій та працях вітчизняних і зарубіжних дослідників (Г.П. Козинець, 2006; В.І. Нагайчук, 2009; Г.Є. Самойленко, 2008; А.В. Толстов, 2008; E. Lineen, 2008).

Особливості регенераційного процесу при опіковій рані визначаються розвитком притаманних саме опіковому ураженню морфофункціональних змін тканин у ділянці опіку (В.И. Ноздрин, Т.А. Белоусова, 2006; А.К. Имашева, М.В. Лазько, 2008; А.В. Колсанов и др., 2009; M. Keck et al., 2009; S.N. Hosseini et al., 2009). При цьому індукується системний вплив продуктів розпаду обпечених тканин та мікрофлори ран на життєдіяльність хворого організму (С.В. Слесаренко и др., 2003; А.С. Ковалев и др., 2007; J.K. Chai, Z.Y. Sheng et al., 2008). Провідна роль у зазначеному впливі належить патогенній мікрофлорі (Н.О. Старикова и др., 2005; А.М. Гурьянов, 2008; B.A. Jr. Pruitt et al., 1998; A.R. Lad et al., 2001), яка на фоні ураження організму продуктами розпаду термічно пошкоджених тканин посилює деструктивні процеси в організмі на всіх рівнях його структурної організації (А.С. Ермолов и др., 2007; Н.А. Кузнецов и др., 2007; D. van der Waaji et al., 1990; W.L. Manson et al., 1992).

Важливе місце в комплексі лікувальних заходів, спрямованих на стабілізацію стану хворого з глибокими поширеними опіками, належить хірургічному закриттю опікових ран замінниками шкіри з наступною аутодермопластикою (І.Д. Герич та ін., 2003; В.А. Мензул, 2008; B.S Atіyeh, 2001; X. Feng et al., 2002).

Для закриття глибоких дефектів при опіках застосовують значний арсенал різноманітних методик хірургічної пластики (М.Д. Желіба та ін., 2005; С.П. Галич та ін., 2007; О.Є. Грязін, 2007; О.А. Жернов, 2007; Т. Schneider et al., 2003; H.J. Wang et al., 2005). Проте відомий спектр різнопланових ускладнень і високий рівень летальності при глибоких опіках на великій площі складають незаперечний доказ необхідності подальшого вдосконалення технологій лікування вказаної категорії хворих (О.В. Шаповал, 2003; А.Н. Литовченко, В.І. Десятерик, О.В. Котов, 2008; А.А. Алексеев и др., 2008).

У вітчизняній комбустіології на сьогоднішній день широко використовуються ксенодермотрансплантати як засіб медичного призначення, виготовлений з використанням технології кріоконсервування у рідкому азоті та наступною ліофілізацією (В.В. Бігуняк та ін., 2007; Н.В. Гуда, 2007; Z. Hassan, M. Shah, 2004; T. Chіu, A. Burd, 2005).

Застосування вказаного біологічного покриття забезпечило в масштабах України суттєве зменшення частоти ускладнень у процесі хірургічного лікування обпечених з поверхневими та глибокими ураженнями шкіри і дозволило скоротити терміни лікування (В.М. Таран, 2001; О.Я. Бадюк та ін., 2006; Д.П. Подурець, 2008).

Проте використання ліофілізованих ксенодермотрансплантатів, як і інших замінників шкіри та засобів ранового покриття біологічного походження, дозволяє лише тимчасово закрити глибоку опікову рану, в силу чого проблема своєчасного відновлення шкірного покриву в обпечених хворих не втратила актуальності.

Отже, вирішення поставленого завдання потребує подальшого пошуку нових ефективних методів лікування обпечених із глибокими дефектами шкірного покриву опікової етіології. Одним із напрямків розпрацювання високоефективного лікування обпечених слід вважати удосконалення лікувальних властивостей відомих біологічних покриттів, зокрема ліофілізованих ксенодермотрансплантатів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося у межах міжкафедральної науково-дослідної роботи державного вищого навчального закладу “Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського” “Використання чинників біоорганічної і фізичної природи для корекції регенераторних процесів при термічній травмі” (№ 0109U002901), у якій здобувач був співвиконавцем. Тема дисертації затверджена Проблемною комісією “Хірургія” МОЗ і АМН України від 13.10.2009 р. (протокол № 6).

Мета дослідження: покращити результати лікування обпечених хворих шляхом використання деепідермізованих ліофілізованих ксенодермотрансплантатів для закриття операційних ран після ранньої хірургічної некректомії та створення принципово нової моделі дерматома, ріжуча частина якого, для забезпечення високого рівня епідеміологічної безпеки, орієнтована на одноразове використання.

Завдання дослідження:

1. Розробити технологію виготовлення деепідермізованих ксенодермотрансплантатів.

2. Сконструювати дерматом з різальним елементом одноразового використання і автономною динамічною системою електроприводу для забору дермотрансплантатів.

3. Вивчити в експерименті особливості тканинної регенерації в опікових ранах при проведенні ранньої некректомії з використанням деепідермізованих ксенодермотрансплантатів.

4. Дослідити в експерименті біофізичні, антитоксичні та антимікробні властивості ксенодермотрансплантата вторинного зрізу у порівнянні з епідермальним ліофілізованим ксенодермотрансплантатом.

5. Вивчити імунологічні зміни за показниками клітинної та гуморальної ланок імунітету при проведенні раннього хірургічного лікування обпечених з опіками ІІІ-ІV ступенів із використанням епідермальних та деепідермізованих ксенодермотрансплантатів.

6. Вивчити ефективність хірургічного лікування обпечених при проведенні ранньої некректомії з використанням ксенодермотрансплантатів вторинного зрізу за клінічним перебігом опікової хвороби і критерієм зниження інтоксикації організму.

7. Обґрунтувати доцільність використання ліофілізованих ксенодермотрансплантатів вторинного зрізу в комплексному лікуванні хворих з опіками.

Об'єкт дослідження: обпечені хворі, опікові рани.

Предмет дослідження: ксенодермотрансплантати первинного і вторинного зрізу, антимікробні, адсорбційні, антитоксичні властивості клаптів ксеношкіри та їх вплив на перебіг опікової хвороби, репаративні процеси в ранах.

Методи дослідження: клінічні - для оцінки загального стану хворого, характеру приживлення ксенотрансплантатів вторинного зрізу та стану грануляційних ран після відторгнення або видалення ксенотрансплантатів вторинного зрізу; біохімічні - для оцінки рівня ендогенної інтоксикації організму; гематологічні - для оцінки неспецифічної резистентності організму; імунологічні - для оцінки гуморальної та клітинної ланок імунітету; біофізичні - для оцінки рівня біоенергетичних процесів в клітинах консервованих ксеноклаптів шкіри; мікробіологічні - для оцінки рівня мікробної контамінації ран; гістологічні - для дослідження патоморфологічних змін в уражених термічним фактором тканинах; цитологічні - для оцінки регенерації ран за цитологічною картиною мазків-відбитків; статистичні - для аналізу і опрацювання цифрового матеріалу отриманих результатів.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше виявлено позитивні морфологічні зміни в експериментальних опікових ранах при використанні ксенотрансплантатів вторинного зрізу; досліджено антитоксичні, антимікробні властивості ксенодермотрансплантатів вторинного зрізу; встановлено динаміку змін гуморальної і клітинної ланок імунітету та показників інтоксикації при проведенні ранньої некректомії глибоких опікових ран з наступним пластичним закриттям ксенотрансплантатами первинного та вторинного зрізу; проведено порівняльний аналіз традиційного лікування обпечених хворих та хворих, яким проводилось раннє хірургічне лікування з використанням ліофілізованих ксенодермотрансплантатів вторинного зрізу; обґрунтовано доцільність використання ксенодермотрансплантатів вторинного зрізу у комплексному лікуванні хворих з опіками.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблено технологію виготовлення ліофілізованих ксенодермотрансплантатів вторинного зрізу (патент України на корисну модель № 42749) та визначено сфери їх використання при лікуванні обпечених хворих. Створено принципово новий конструктивний вузол дерматома на основі принципу вакуумного утримання шкірного клаптя, спрямованого на забезпечення оптимального взяття донорської шкіри (патент України на корисну модель № 35896). Розроблено нову модель дерматома з електричним приводом та живленням від автономного джерела (патент України на корисну модель № 29331). Розроблено принципово нову модель електродерматома, ріжуча частина якого орієнтована на одноразове використання для забезпечення високого рівня епідеміологічної безпеки (патент України на корисну модель № 32875). Обґрунтовано доцільність використання деепідермізованих ксенодермотрансплантатів при лікуванні хворих з опіками ІІ-ІІІ-ІV ступенів, що забезпечує ефективну регенерацію ран, оптимізує клінічний перебіг опікової хвороби, скорочує термін стаціонарного перебування важкообпечених.

Результати роботи впроваджено в практичну діяльність в опікових відділеннях Вінницької обласної клінічної лікарні ім. М.І. Пирогова, Комунальної міської клінічної лікарні № 8 м. Львова, Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги, опіковому центрі пластичної та косметичної хірургії Рівненської обласної клінічної лікарні.

Особистий внесок здобувача. Здобувачем самостійно проаналізовано наукову літературу за темою дисертаційного дослідження, проведено узагальнення теоретичних і практичних положень дисертаційної роботи, виконано експериментальні дослідження. Морфологічні дослідження виконано на кафедрі гістології та ембріології ДВНЗ “Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського”. Біохімічні та імунологічні дослідження проведено на базі центральної науково-дослідної лабораторії університету. Автором проведено лікування 62 % обстежених пацієнтів з опіковою хворобою. Виконано 68 ранніх некректомій із ксенопластикою, 46 аутодермопластик. Самостійно розроблено та випробувано під час хірургічних втручань принципово нові моделі ріжучого інструментарію для забору донорської шкіри. Самостійно написано всі розділи рукопису, проведено статистичну обробку та аналіз результатів, сформульовано висновки. В опублікованих самостійно та у співавторстві наукових працях ідеї наукового дослідження, дизайн і отриманий експериментальний і клінічний матеріал належать здобувачу.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації оприлюднені на науково-практичній конференції “Рани, ранова інфекція, з'єднання тканин” (Київ, 2009), Міжнародному конгресі: “IV міжнародні Пироговські читання”, XXII з'їзді хірургів України (Вінниця, 2010), Бельгійському міжнародному конгресі “Лікування рани: чи кожен це розуміє?”, XIV Міжнародному медичному конгресі студентів і молодих учених (Тернопіль, 2010). Публікації. За темою дисертації опубліковано 10 наукових праць, з яких 4 - у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України, 2 - у матеріалах конференції, 4 патенти на корисну модель.

Обсяг та структура дисертації. Дисертація викладена на 196 сторінках друкованого тексту (основний обсяг становить 143 сторінки), складається із вступу, 5 розділів, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел літератури (всього 271 бібліографічний опис) та додатків. Робота ілюстрована 52 рисунками і 15 таблицями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Дисертаційна робота складається з двох взаємопов'язаних розділів - експериментального і клінічного.

Експериментальний розділ роботи виконаний на 96 безпородних білих щурах, умовно поділених на 6 груп. До першої віднесено 18 обпечених тварин, лікування ран яких проводили під волого-висихаючими пов'язками з антисептиками; до другої - 18 тварин, лікування яких полягало у ранній некректомії опікового струпу з наступною ксенопластикою епідермальними ксенодермотрансплантатами; до третьої увійшли 18 обпечених тварин, яким після проведення ранньої хірургічної некректомії проведено закриття післяопераційних ран деепідермізованими кріоліофілізованими ксенодермотрансплантатами; до четвертої групи увійшло 18 тварин, яким проводили підшкірну імплантацію епідермальних ксенодермотрансплантататів; до п'ятої групи віднесено також 18 тварин, яким підшкірно імплантували деепідермізовані кріоліофілізовані ксенодермоклапті. Контрольну групу склали 6 здорових тварин.

Опікові рани ІІ, ІІІ ступенів моделювали за методикою Regas F.C., Ehrlich H.P. (1992). Піддослідним щурам, під ефірним наркозом, наносили термічний контактний опік мідною пластинкою, яку розігрівали в кип'яченій воді при температурі 97-100 0С. Пластинку прикладали на оголену від шерсті шкіру спини. Площа опіку при цьому становила 10-12 % поверхні тіла, тривалість термічного впливу - 20 секунд. При цьому відразу після нанесення термічного пошкодження шкіри у тварин відмічали опіки ІІІ-ІV ступенів: рани являли собою спаяний із підлеглими тканинами ущільнений струп.

Методичну основу виготовлення деепідермізованої кріоліофілізованої ксеношкіри склала розроблена проф. Бігуняком В.В. технологія виготовлення ксенодермотрансплантата (реєстраційний номер 1967/2006 від 2006 року) із внесеними змінами відповідно до поставлених в дисертації завдань (патент України на корисну модель № 42749).

Тканинний клапоть з туші свині зрізали за допомогою електродерматома: спочатку товщиною 0,2 мм, що й становило технологічний етап деепідермізації, а далі проводили вторинний зріз шкірного субстрату. Обидва шари ксеногенної шкіри послідовно проводили через технологічні етапи, а саме: еквілібрацію (кріопротекцію), охолодження при температурі рідкого азоту та ліофілізацію.

Принципового значення при цьому набули питання інструментального забезпечення процесу отримання субстрату ксеногенної шкіри. На базі відділення опікової травми та пластичної хірургії Тернопільської міської клінічної комунальної лікарні швидкої допомоги виготовлено і впроваджено в практику зворотно-поступальний електродерматом, стерильна ріжуча головка якого орієнтована на використання за принципом одноразовості (патент України на корисну модель № 32875). Ще одним вагомим позитивним моментом запропонованої моделі дерматома є забезпечення живлення приводу дерматома від автономного джерела (патент України на корисну модель № 29331).

Для вивчення лікувальної ефективності деепідермізованих ксенодермотрансплантатів на 7, 14, 21 доби після травми піддослідних тварин виводили з експерименту, виконували біопсію тканин у ділянці термічного ураження та брали кров на дослідження. У тварин 2 і 3 груп на наступний день після травми проводили ранню хірургічну некректомію і пластичне закриття ран епідермальними та деепідермізованими ксенодермотрансплантатами.

Взяті у дослід тварини спостерігалися щоденно. Оцінювали їх рухову активність, візуальні зміни ранової поверхні, контролювали масу тварин.

Для світлооптичних досліджень матеріал відбирали з опікової рани і обробляли його за загальноприйнятими методиками (Г.А. Меркулов, 1969; Б. Уіклі, 1975). Забарвлені гематоксиліном-еозином мікропрепарати досліджували в полі зору світлооптичного мікроскопа МБД-6.

Бактеріологічне дослідження включало взяття матеріалу з поверхні опікової рани з наступним секторальним посівом за методом Шапіро на живильні середовища. Після інкубації через 24 години пiдраховували кiлькiсть колонiй, а результат виражали числом колонiєутворювальних одиниць (КУО) на 1 г ранового вмісту.

Для виявлення відмінностей біофізичних властивостей кріоліофілізованих ксенодермотрансплантатів первинного та вторинного зрізу проводили цитолюмінесцентний аналіз взірців ксеноклаптів за допомогою люмінесцентного мікроскопа ЛЮМАМ 8-3М, а також поляризаційного мікроскопа МС-200. Результати дослідження фотодокументували, а кількісну інформацію про інтенсивність флуоресценції і спектральний склад випромінювання представляли у вигляді діаграм і графіків (J.W. Lichtman, 2005).

Для виявлення антитоксичних властивостей ксенодермотрансплантатів проводили дослідження адсорбційної здатності ксеноклаптів за тестом на резистентність мембран еритроцитів до гемолітичного (кислотного) чинника. Гемоліз, що відбувається під впливом стандартизованого чинника - розведеної в ізотонічному розчині натрію хлориду соляної кислоти при постійній концентрації (2*10-3 М), відображає ініціальні механізми мембранної резистентності конкретно взятої клітинної тест-системи суспензії еритроцитів. Внесення до останнього дослідного чинника, зокрема подрібненого субстрату ксеногенної шкіри, модулює процес гемолізу відповідно до природи внесеного чинника-модулятора.

Для більш детального дослідження впливу ксенодермотрансплантатів на регенераторні процеси в організмі проводили підшкірну імплантацію клаптиків кріоліофілізованої ксеношкіри експериментальним тваринам. На 7, 14 та 21 доби клаптики ксеношкіри видаляли з організму тварин, визначали масу клаптиків для порівняння із вихідними значеннями, проводили морфологічні дослідження сполучнотканинної капсули, що формувалась довкола імплантованих ксеноклаптів.

Клінічний розділ роботи виконано на підставі аналізу лікування 119 хворих з опіковою травмою різного ступеня тяжкості, які перебували на стаціонарному лікуванні в Тернопільській клінічній комунальній лікарні швидкої допомоги протягом 2008-2011 рр. Основну кількість обпечених (64 (53,8 %)) становили хворі віком від 18 до 75 років. Разом з тим, серед хворих було 29 (26,8 %) обпечених віком до 29 років та 23 (19,4 %) - старше 60 років. Більшість хворих, що була під спостереженням, складали чоловіки - 71 (59,7 %), тоді як частка осіб жіночої статі становила 48 (40,3 %).

Опіки гарячими рідинами були найпоширенішою причиною травми - 64 (53,8 %) пацієнти. Опіки полум'ям спостерігались у 35 (29,7 %) хворих. Значно меншим був відсоток уражень електричним струмом (4,1 %).

Залежно від методів лікування обстежувані хворі були поділені на 3 клінічні групи (табл. 1).

хірургічний лікування ксенодермотрансплант пластика

Таблиця 1 Клінічні групи обстежених хворих (n = 119)

Група хворих	Підгрупа А (ІТУ<60 од)	Підгрупа Б (ІТУ>60 од)
	абс.	%	абс.	%
І група, лікування консервативним методом	21	17,6	19	16,0
ІІ група, рання некректомія з наступною пластикою ксеноклаптями первинного зрізу	19	16,0	20	16,8
ІІІ група, рання некректомія з наступною пластикою ксеноклаптями вторинного зрізу	20	16,8	20	16,8
Всього хворих	60	50,4	59	49,6

І клінічну групу склали 40 (33,6 %) хворих, лікування ран яких проводили під волого-висихаючими пов'язками з антисептиками. Хворим ІІ та ІІІ клінічних груп проводили ранню хірургічну некректомію.

Надалі післяопераційні рани в 39 (32,8 %) хворих закривали епідермальними ліофілізованими ксенодермотрансплантатами (ІІ клінічна група), а 40 (33,6 %) хворим - деепідермізованими ліофілізованими ксенодермотрансплантатами (ІІІ клінічна група).

З метою вивчення ефективності впливу деепідермізованих ліофілізованих ксенодермотрансплантатів на перебіг ранового процесу, залежно від тяжкості опікового ураження, кожна клінічна група була поділена на підгрупи: А (хворі з індексом тяжкості ураження (ІТУ) < 60 од) та Б (хворі з ІТУ>60 од).

Для встановлення діагнозу при ураженні термічним чинником та з метою оцінки лікувальної ефективності від застосування ксенодермотрансплантатів вторинного зрізу проводили клінічні, цитологічні, гістологічні, гематологічні, біохімічні, імунологічні, біофізичні та мікробіологічні дослідження. Клініко-лабораторне обстеження хворих проводили при первинному зверненні за медичною допомогою, і далі - через 7, 14 та 21 день. Клінічні дослідження обпечених включали оцінку загального стану хворих, наявність свідомості, частота пульсу, показники артеріального та венозного тиску крові, частоту дихання, температуру тіла, діурез, стан периферичного кровобігу, визначення площі та глибини опікових ран, ІТУ. Цитологічні дослідження ран проводили за методикою М.В. Покровської, М.С. Макарова у модифікації Д.М. Штейнберга, якою передбачено можливість об'єктивної оцінки типів цитологічної картини мазків-відбитків. Одночасно досліджували фагоцитарну активність нейтрофілів та кількісні показники мікробного обсіменіння ран.

Імунологічне дослідження для визначення Т- і В-лімфоцитів проводили за допомогою реакції розеткоутворення з еритроцитами, на яких адсорбовано моноклональні антитіла проти рецепторів СD-клітин. Функціональну активність В-лімфоцитів (стан гуморального імунітету) оцінювали за концентрацією стандартних сироваткових імуноглобулінів класів A, M, G у сироватці крові, визначення яких проводили методом радіальної імунодифузії в гелі за G. Manchini et al. Концентрацію циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) визначали методом преципітації 3,5 % розчином поліетиленгліколю з наступним фотометричним вимірюванням в одиницях оптичної густини за Хашковим.

Зміни рівня ендогенної інтоксикації при опіковій травмі за умов використання різних щодо технології виготовлення ксенодермотрансплантатів визначали за вмістом молекул середньої маси в сироватці крові хворих за скринінговим методом Н.І. Габріеляна.

Комісією з питань біоетики ДВНЗ “Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського” порушень морально-етичних норм при проведенні досліджень не виявлено (протокол засідання № 2 від 17 лютого 2011 року).

Отримані в процесі виконання досліджень кількісні показники обробляли методами математичної статистики з розрахунком середніх вибіркових варіант (М), дисперсії (s) та помилок середніх значень (m) у відповідних групах піддослідних тварин і пацієнтів. Вірогідність відмінностей отриманих результатів у групах порівняння оцінювали за t-критерієм Стьюдента. Відмінності вважали вірогідними при загальноприйнятій для медико-біологічних досліджень ймовірності похибки р<0,05. Показник ймовірності р відхилень результатів у групах оцінювали за критерієм Стьюдента з урахуванням числа варіант n у групах спостереження. Обчислення проводили на персональному комп'ютері із використанням програм “Statistica for Windows. Version 5.”

Результати досліджень та їх аналіз. Експериментальне обгрунтування доцільності застосування ксенодермотрансплантатів, виготовлених за технологію вторинного зрізу.

Позитивним технологічним прийомом на даному етапі виявилося принципово нове інструментальне забезпечення більш якісного отримання субстрату ксеногенної шкіри за допомогою розробленого в ході роботи діючого макета зворотно-поступального електродерматома із ріжучим елементом одноразового використання і автономним джерелом електроживлення.

Про лікувальну ефективність використання ксенодермотрансплантатів первинного та вторинного зрізу після ранньої хірургічної некректомії свідчили дані об'єктивної оцінки експериментальних опікових ран ІІ та ІІІ досліджуваних груп тварин.

У групі тварин із глибокими опіками під час лікування за традиційними методиками на 7 добу експерименту обпечені ділянки шкіри візуально були представлені щільно спаяним із підлеглими тканинами струпом сіро-чорного кольору. На 14 добу після термічної травми під некротичним струпом у рані відмічено ділянки з ознаками гнійного запалення. Гістологічно спостерігали мляву проліферацію грануляційної тканини з явищами деструкції і запалення.

У тварин ІІ і ІІІ груп на 2 добу після травми проводили ранню хірургічну некректомію в ділянках опіків із наступним закриттям післяопераційних ран епідермальними і деепідермізованими клаптями ксеношкіри. При цьому, на 7 добу після травми незначно просякнуті серозним ексудатом ксенодермотрансплантати обох типів залишалися фіксованими до ран. При механічному видаленні ксеноклаптів на 14 добу грануляційна тканина набувала рожевого кольору із явищами серозно-геморагічної ексудації.

Зняття деепідермізованого клаптя ксеношкіри з ранової поверхні на 21 добу супроводжувалось серозно-геморагічними виділеннями з підлеглої грануляційної тканини при помітному зменшенні проявів запалення та некротичних явищ. За рахунок крайової епітелізації відмічалось зменшення розмірів ран на 26,0 %, тоді як при застосуванні епідермальних ксенодермотрансплантатів розміри рани зменшувались на 19,5 % (р<0,05).

З метою поглибленого вивчення впливу ксеногенної шкіри первинного чи вторинного зрізу на перебіг регенераційного процесу, нами проведено підшкірну імплантацію стандартизованих за масою клаптиків вказаних типів ксеношкіри з тим, щоб визначити особливості реакції цілісного організму на різний, за біологічною якістю, ксеногенний дермосубстрат. Для цього на 7, 14 і 21 доби імплантовані клаптики ксеношкіри елімінували з організму тварин і аналізували характер ініційованих ними змін.

У результаті дослідження встановлено, що відбувається резорбція імплантованих клаптиків ксеношкіри первинного і вторинного зрізів з паралельним формуванням довкола них сполучнотканинної капсули. При цьому важливо зазначити встановлену залежність інтенсивності розвитку сполучнотканинної капсули від типу ксеноклаптів. Інтенсивнішим він виявився довкола клаптика первинного зрізу, що було підтверджено збільшенням діаметра клаптів ксеношкіри вторинного зрізу від (9,3±0,8) мм на 7 добу до (13,5±1,8) мм на 21 добу, яке у відсотковому відношенні становило 45,2 % порівняно із аналогічним процесом у клаптях первинного зрізу, а саме від (8,1±0,8) мм на 7 добу до (13,3±1,4) мм на 21 добу, що становило 64,2 %

Гістологічно при цьому встановлено, що на 7 добу експерименту на підшкірно імплантовані клапті ксеношкіри первинного і вторинного зрізів організм відповідає формуванням запальної реакції, на що вказує набряк сполучної тканини, поява значної кількості лейкоцитів і макрофагів. Саме з 14 по 21 доби від моменту імплантації клаптів відбувається процес їх інкапсуляції. Не торкаючись детального аналізу цього феномену, який потребує поглибленого вивчення на системному рівні, зазначимо лише те, що взяті для порівняння клапті ксеношкіри первинного і вторинного зрізів характеризуються різним рівнем впливу на процеси тканинної регенерації.

До аналогічного висновку приводить аналіз результатів люмінесцентного дослідження ксенодермоклаптів первинного і вторинного зрізів. Так, для вказаних типів ксеношкіри притаманним виявився різний рівень інтенсивності люмінесцентного світіння, а саме, вищий у ксеношкірі первинного зрізу і відносно нижчий за інтенсивністю рівень світіння деепідермізованого клаптя. Наведені відмінності, очевидно, є відображенням різних рівнів біоенергетики клітинно-тканинних структур вказаних взірців ксеношкіри.

При порівнянні результатів бактеріологічних досліджень у піддослідних тварин слід відмітити, що показник загальної мікробної контамінації ран у прооперованих тварин із використанням ксеноклаптів як первинного, так і вторинного зрізу впродовж всього експерименту не перевищував рівень у 104 мікробних тіл в 1мл ексудату, тоді як у тварин І групи вказаний показник характеризувався тенденцією до зростання, досягаючи на кінцевому етапі (21 доба) 107 мікробних тіл на 1мл ексудату.

Отже, результати експериментальної частини роботи засвідчили неоднакову біологічну активність ксенодермотрансплантатів, виготовлених за технологією первинного і вторинного зрізів, що вказує на доцільність диференційованого їх використання з лікувальною метою при опіковій травмі.

Клінічне обґрунтування доцільності застосування деепідермізованих ліофілізованих ксенодермотрансплантатів при ранньому хірургічному лікуванні хворих з опіками.

Доцільність використання деепідермізованих ліофілізованих ксенодермотрансплантатів для закриття операційних ран після ранньої хірургічної некректомії доведена виявленою позитивною динамікою результатів лабораторних досліджень.

Так, реакція імунної системи у хворих ІІІ клінічної групи виявила залежність від ступеня тяжкості патологічного ураження та одночасно вказувала на загальну тенденцію показників системи імунного захисту до нормалізації. При цьому, вміст IgA, IgM та IgG у хворих (ІТУ<60 од) із використанням деепідермізованих ксенодермотрансплантатів на 7 добу зріс на 25,0 %, 67,8 % і 9,6 % відповідно (порівняно із показниками у здорових), а на 21 добу рівень вказаних показників зменшився, порівняно із 7 добою, на 26,1 %, 28,0 % і 7,9 % відповідно (р<0,05).

Чутливими до лікувальної дії ксенодермотрансплантатів обох типів виявилися показники клітинної ланки імунітету. Так, у хворих із лікуванням за традиційними схемами (ІТУ>60 од) на 7 добу опікової хвороби мало місце зниження вмісту Т-лімфоцитів (CD3) - на 47,3 %, Т-хелперів (CD4) - на 55,1 %, Т-супресорів (CD8) - на 13,5 % і натуральних кілерів з діагностикумом CD16 - на 31,6 % , а зниження індексy CD4/CD8 склало 41,2 % (Р<0,05). На противагу цьому, у хворих з тяжким опіковим ураженням (ІТУ>60 од), лікування яких проведено з використанням деепідермізованих ксеноклаптів, на 7 добу опікової хвороби встановлено зниження рівня Т-лімфоцитів (CD3) - на 32,7 %, Т-хелперів (CD4) - на 28,9 %, Т-супресорів (CD8) - на 21,7 % при зниженні індексу CD4/CD8 всього на 18,7 %.

Інформативними виявилися також цитологічні дослідження ранового процесу в обпечених хворих за показниками цитологічної картини мазків-відбитків. Так, у цитограмі опікових ран у хворих ІБ групи на 7 та 14 день після травми в мазках-відбитках переважали нейтрофільні гранулоцити з ознаками клітинної дегенерації в рановому детриті, що в цілому оцінювалося як дегенеративно-некротичний тип цитограм. На 14 добу переважали явища дегенеративно-запального характеру, і лише на 21 добу в мазках-відбитках спостерігали збільшення вмісту елементів регенеративного плану, зокрема фібробластів та макрофагів.

Для цитограм у хворих ІІБ та ІІІБ груп на 7 день після травми характерними були прояви активного запального процесу, які є притаманними для другої фази ранового процесу. Проте на 14 добу після травми ознаки запальної реакції у мазках-відбитках виявили тенденцію до зниження при активації регенераторних процесів у рані, що засвідчує збільшення кількості фібробластів на фоні істотного зменшення вмісту нейтрофільних гранулоцитів та клітинного детриту в рані у цілому.

Високу ефективність використання ліофілізованих ксенодермотрансплантатів вторинного зрізу при ранньому хірургічному лікуванні обпечених підтверджують результати клінічних спостережень.

Слід зазначити, що на 4-7 доби після травми загальний стан хворих контрольної (І клінічної групи) погіршувався, хворі скаржились на загальну слабкість, відсутність апетиту, лихоманку, виражений біль в рані, що посилювався під час перев'язок. При огляді відмічали блідість шкірних покривів, пітливість. Температура тіла підвищувалася до 37,5-39,7 0С, що супроводжувалося тахікардією 100-120 ударів на хвилину. Дані загального аналізу крові вказували на розвиток загальної запальної реакції організму: лейкоцитоз досягав рівня (12,5±1,3)х109/л зі зсувом лейкоцитарної формули вліво. На 10-14 дні опікової хвороби у пацієнтів продовжувалась виражена інтоксикація. Температура тіла коливалась в межах 38,2-39,4 0С. Відмічалась загальмованість хворих, млявість, втрата апетиту. В загальному аналізі крові лейкоцити зростали до (17,6±2,2)х109/л, при цьому знижувалась кількість лімфоцитів до (18,1±2,5) % та наростав рівень паличкоядерних нейтрофільних гранулоцитів (від 12-14 % до 50-56 %).

Опікові рани були представлені відшарованим епідермісом, під яким містилася оголена дерма рожевого кольору з вираженим зернистим рельєфом, болюча при пальпації. По периферії ран спостерігали набряк та гіперемію шкіри. Міхурі були наповнені прозорою плазматичною рідиною з жовтуватим відтінком. При опіках ІІІБ ступеня спостерігалась наявність щільного некротичного струпа сірого та сіро-коричневого кольору, спаяного з підлеглими тканинами. Після очищення ран та формування грануляцій проводилась аутодермопластика глибоких дефектів шкіри.

В обпечених ІА групи проведено такі хірургічні втручання: 2 (6,3 %) некротомії, 14 (43,7 %) етапних некректомій, 16 (50,0 %) аутодермопластик. При цьому в післяопераційний період у 3 (18,8 %) випадках відсоток приживлення аутодермотрансплантатів не перевищував 60 %, у 8 (50,0 %) випадках - від 60 до 90 % та у 5 (31,2 %) випадках - понад 90 %.

Виявлені такі ускладнення: сепсис (1 пацієнт), пневмонія (1), інтоксикаційна енцефалопатія (1), рецидив виразки шлунка (1), що складало 4,8 % на кожне ускладнення.

Середній ліжко/день склав (28,3±2,3) дні.

Хірургічне лікування хворих ІБ групи склало: 4 (8,5 %) некротомії, 21 (44,7 %) етапну некректомію, 22 (46,8 %) пластики розщепленими аутотрансплантатами шкіри. Приживлення останніх у 5 (22,7 %) випадках було незадовільним (до 60 %), у 9 (40,9 %) випадках спостерігалось задовільне приживлення аутодермальних клаптів (від 60 до 90 %), майже повне приживлення зареєстровано у 8 (36,4 %) випадках (понад 90 %).

Клінічний перебіг опікової хвороби ускладнювався сепсисом у 2 (10,5 %) хворих, пневмонією у 2 (10,5 %) хворих, остеомієлітом у 2 (10,5 %) хворих, інтоксикаційною енцефалопатією у 1 (5,3 %) хворого, гломерулонефритом у 1 (5,3 %) хворого, виразкою шлунково-кишкового тракту в 1 (5,3 %) хворого.

Середній термін перебування в стаціонарі становив (39,7±3,2) днів.

Після проведеної некректомії і наступної ксенопластики ліофілізованими ксенодермотрансплантатами загальний стан пацієнтів ІІ групи покращувався. Зменшувались прояви інтоксикаційного синдрому, відновлювався апетит, нормалізувалася температура тіла. Хворі відмічали зменшення скутості в рухах та болю в ранах після перев'язок. Про зниження інтенсивності запальних явищ в організмі свідчило зменшення вмісту лейкоцитів у периферичній крові на (9,0±4,6) %, порівняно з результатами передопераційного обстеження, паличкоядерних нейтрофільних гранулоцитів на (17,1±3,4) % та підвищення кількості лімфоцитів на (7,9±3,1) %.

У хворих ІІА групи було проведено такі хірургічні втручання: 2 (5,1 %) некротомії, 25 (64,1 %) ранніх некректомій з наступною ксенопластикою, 12 (30,8 %) аутодермопластик. У 2 (14,3 %) випадках відсоток приживлення аутодермотрансплантатів не перевищував 60,0 %, у 5 (35,7 %) випадках - від 60,0 до 90,0 % (задовільне приживлення) та у 7 (50,0 %) випадках відмічалось майже повне їх приживлення (понад 90,0 %).

Під час перев'язок по центру фіксованих ксеноклаптів на рановій поверхні спостерігали виділення серозного ексудату. По периферії ранових поверхонь у ділянках ксенопластики виділень не спостерігалося, ксеноклапті зберігали щільнувату консистенцію, залишалися сухими на дотик.

У прооперованих пацієнтів ІІА групи ксенодермотрансплантати були фіксовані до ран у 18 (72,0 %) випадках (фіксація понад 90,0 %), частково фіксовані у 4 (16,0 %) випадках (від 60,0 до 90,0 %), у 3 (12,0 %) випадках спостерігалось відшарування та лізис ксенодермотрансплантатів (фіксація менше 60,0 %).

Виявлено такі ускладнення: сепсис у 1 хворого, інтоксикаційна енцефалопатія у 1 хворого, рецидив виразки дванадцятипалої кишки у 1 хворого, що складало 5,3 % на кожне ускладнення. Загальна кількість дорівнювала 15,8 %, що в 1,2 раза менше порівняно з контрольною групою.

Середній термін перебування в стаціонарі пацієнтів ІІА групи склав (21,1±1,6) днів, що на 25,0 % менше порівняно з контрольною групою.

У пацієнтів ІІБ групи виконано 4 (7,8 %) некротомії, 18 (35,3 %) аутодермопластик та 29 (56,9 %) ранніх некректомій з наступною ксенопластикою епідермальними ксенодермотрансплантатами.

Приживлення аутодермотрансплантатів було незадовільним у 3 (16,7 %) випадках (менше 60 %), у 6 (33,3 %) випадках зафіксовано задовільне приживлення (від 60 до 90 %) та в 9 (50,0 %) випадках відмічалось майже повне їх приживлення (понад 90 %).

Відшарування ксенодермотрансплантатів було виявлено у 4 (13,8 %) випадках (менше 60,0 %), задовільну фіксацію у 6 (20,7 %) випадках (понад 60,0 %), повну фіксацію в 19 (65,5 %) випадках (понад 90,0 %).

Про ефективність раннього хірургічного лікування свідчило зменшення загальної кількості ускладнень у обстежуваних пацієнтів ІІБ групи. Так, у 1 (5,0 %) хворого був виявлений сепсис, у 2 (10,0 %) - пневмонія, у 1 (5,0 %) - виразка шлунково-кишкового тракту, у 1 (5,0 %) - остеомієліт. Загальна кількість ускладнень дорівнювала 25,0 %, що 1,7 раза менше порівняно з контрольною групою.

Середній ліжко/день у пацієнтів ІІБ групи склав (32,5±2,4) днів, що на 17,9 % менше порівняно з контрольною групою.

У пацієнтів ІІІ групи у післяопераційний період відмічали відмінності перебігу ранового процесу при закритті останніх деепідермізованими клаптями ксеношкіри. Так, рани у 18 (45,0 %) пацієнтів, з яких 7 (35,0 %) хворих ІІІА групи та 11 (55,0 %) хворих ІІІБ групи характеризувалися помітними ексудативними явищами, проте ксенодермотрансплантати залишалися надійно фіксованими до ран. Привертала увагу певна прозорість деепідермізованих клаптів ксеношкіри, що давало можливість візуально контролювати перебіг ранового процесу. У 22 (55,0 %) пацієнтів, з яких 9 (45,0 %) хворих ІІІА групи та 13 (65,0 %) хворих ІІІБ групи спостерігали менш суттєві ексудативні явища в рані, причому фіксовані деепідермізовані ксеноклапті зберігали притаманний жовтувато-кремовий колір та еластично-пружну консистенцію без явищ відшарувань і лізису.

У хворих ІІІА групи проведено 3 (8,6 %) некротомії, 10 (28,6 %) аутодермопластик та 22 (62,8 %) ранніх некректомії з наступною пластикою ран деепідермізованими ксенодермотрансплантатами.

Виявлено 1 (10,0 %) випадок незадовільної фіксації аутотрансплантатів (до 60,0 %), задовільне приживлення аутотрансплантатів шкіри констатовано у 3 (30,0 %) випадках (від 60,0 до 90,0 %), повне приживлення спостерігалось у 6 (60,0 %) випадках (понад 90,0 %), що в 1,6 раза перевищувало даний показник контрольної групи.

Після проведеної некректомії та ксенопластики у пацієнтів ІІІА групи спостерігався 1 (4,5 %) випадок відшарування ксеноклаптів (менше 60,0 %), у 3 (13,6 %) випадках виявлено фіксацію ксеноклаптів до ран від 60,0 до 90,0 %, майже повна фіксація ксеноклаптів спостерігалась у 18 (81,8 %) випадках (більше 90,0 %).

Клінічний перебіг опікової хвороби у вказаних пацієнтів характеризувався найменшою кількістю ускладнень. Зокрема, у хворих не реєстрували випадки сепсису. Лише в 1 (5,0 %) пацієнта діагностували пневмонію, що було менше у 3,8 раза порівняно з контрольною групою та у 3,2 раза порівняно з ІІА групою.

Середня кількість ліжко/днів у хворих ІІІА становила (23,4±1,4) днів, що на 21,7 % менше порівняно з контрольною групою, але на 9,5 % більше порівняно з ІІА групою.

Хворим ІІІБ групи виконано 3 (6,8 %) некротомії, 17 (38,6 %) аутодермопластик та 24 (54,6 %) ранні некректомії з ксенопластикою ран деепідермізованими ксенодермотрансплантатами.

Повне приживлення аутоклаптів шкіри виявлено у 12 (70,6 %) випадках (понад 90,0 %), задовільне приживлення спостерігалось у 4 (23,5 %) випадках (понад 60,0 %) та зафіксований 1 (5,9 %) випадок незадовільного приживлення аутодермотрансплантатів (менше 60,0 %), що у 3,8 раза менше порівняно з ІБ групою та 2,8 раза менше порівняно з ІІБ групою.

Фіксацію деепідермізованих ксенодермотрансплантатів до ран понад 90,0 % спостерігали у 20 (83,3 %) пацієнтів (понад 90,0 %), задовільна фіксація (від 90,0 до 60,0 %) була у 3 (12,5 %) хворих і лише в 1 (4,2 %) випадку фіксація ксеноклаптів була незадовільною (менше 60,0 %), що в 3,3 раза менше порівняно з ІІБ групою.

Найнижчий рівень ускладнень зареєстрований у пацієнтів ІІІБ групи: сепсис (1 хворий), пневмонія (1 хворий), остеоміеліт (1 хворий) і гломерулонефрит (1 хворий), що складає 5,0 % на кожного хворого. Загальна кількість ускладнень - 20,0 %, що в 2,1 раза менше порівняно з контрольною групою та в 1,3 раза менше порівняно з ІІБ групою.

Середній ліжко/день у пацієнтів ІІІБ групи склав (29,0±1,8) днів, що на 34,5 % менше порівняно з контрольною групою та на 10,9 % менше порівняно з ІІБ групою.

У І клінічній групі при поверхневих опіках повна епітелізація ран наступала на 21-24 доби. При глибоких ураженнях, після очищення ран та формування грануляцій, проводили аутодермопластики. Повне загоєння ран наступало на 37-43 доби після травми. Проведення тангенціальної некректомії з наступною ксенопластикою ран у хворих ІІ та ІІІ клінічних груп з поверхневими опіками забезпечувало повну епітелізацію ран на 10-15 доби. При глибоких опіках у пацієнтів ІІ та ІІІ клінічних груп, після видалення ксенодермотрансплантатів на 6-8 доби після травми проводили аутодермопластику на грануляційні рани. Повне загоєння ран наступало на 21-32 доби.

Таким чином, використання деепідермізованих ліофілізованих ксенодермотрансплантатів у ранньому хірургічному лікуванні хворих з опіками дозволило знизити рівень ускладнень в 2,6 раза, скоротити кількість хірургічних втручань на 1 хворого в 1,4 раза та середні терміни лікування в 1,3 раза. Тим самим виконані поставлена мета дослідження і конкретні завдання, що дозволяє нам зробити наступні висновки.

Висновки

У роботі наведено теоретичне обґрунтування та нове практичне вирішення актуального наукового завдання щодо покращання результатів лікування тяжкообпечених хворих шляхом використання деепідермізованих ліофілізованих ксенодермотрансплантатів для закриття операційних ран після ранньої хірургічної некректомії та створення принципово нової моделі дерматома, ріжуча частина якого орієнтована на одноразове використання, для забезпечення високого рівня епідеміологічної безпеки.

1. Розроблена технологія виготовлення та використання кріоліофілізованих ксенодермотрансплантів вторинного зрізу для лікування опікових хворих (патент України на корисну модель № 42749) спрямована на збільшення ресурсності ефективних замінників шкіри і розширення можливості їх використання в лікувальних установах України.

2.Сконструйовано і виготовлено нову модель дерматома для взяття ауто- і ксенодермотрансплантатів за технологією первинного і вторинного зрізу, зокрема конструкцію дерматома з електричним приводом і живленням від автономного джерела (патент України на корисну модель № 29331), ріжуча частина якого орієнтована на одноразове використання з метою забезпечення високого рівня епідеміологічної безпеки (патент України на корисну модель № 32875).

3.При підшкірній імплантації лабораторним тваринам кріоліофілізованих ксенодермоімплантатів первинного та вторинного зрізів встановлено, що резорбція тканинних клаптів проходить паралельно з формуванням сполучнотканинної капсули довкола імплантованих клаптів обох типів, але суттєвішою виявилась реакція організму на імплантацію ксеношкіри первинного зрізу. Наведене отримало підтвердження збільшенням діаметра сполучнотканинної оболонки довкола клаптів ксеношкіри первинного зрізу з 7 по 21 доби на 64,2 %, тоді як аналогічний приріст розмірів капсули довкола клаптика вторинного зрізу склав всього 45,2 % (р<0,05).

Це пов'язано із формуванням і розростанням сполучнотканинної капсули довкола імплантованих клаптів, а отже, є свідченням активності запальної реакції на них з боку організму.

4. Використання в експерименті ліофілізованих деепідермізованих ксенодермотрансплантатів після виконання ранньої некректомії при опіках ІІ-ІІІ-ІV ступенів приводить до тривалої фіксації ксеноклаптів до ран, забезпечує ефективну тканинну регенерацію при одночасному гальмуванні в них явищ альтерації і ексудації, що проявляється прискоренням крайової та острівцевої епітелізації на 26,0 %, тоді як при застосуванні епідермальних ксенодермотрансплантатів цей показник не перевищує 20,0 % (р<0,05).

5.Деепідермізованим та епідермальним ксенодермотрансплантатам притаманні в цілому рівні й достатньо виражені антимікробні та антитоксичні властивості. Так, показники загального мікробного числа не перевищують 104 мікроорганізмів на 1 мл ранового ексудату, а ступінь забруднення ран грамнегативною патогенною мікрофлорою в середньому складає від 102 до 103 мікробних тіл включно на 1 мл ранового ексудату. Суттєві антитоксичні властивості відображені у високій здатності клаптів ксеногенної шкіри гальмувати токсиномодульований кислотний гемоліз і лейкоцитоліз у тестових пробах in vitro та in vivo.

6.Встановлено відмінність біофізичних властивостей ксеноклаптів у вигляді переважання інтенсивності люмінесцентного світіння в тканинних елементах первинного шару шкіри порівняно із вторинним, що вказує на збереження більш високого біоенергетичного потенціалу функціонально активних клітин перш за все у деепідермізованому клапті.

7.Використання кріоліофілізованих клаптів ксенодермотрансплантатів при хірургічному лікуванні обпечених хворих супроводжується позитивними змінами з боку клітинної ланки імунітету. При цьому виявлено зростання загальної кількості Т-лімфоцитів (на 15,1 %), Т-хелперів (на 28,2 %), природних кілерів (на 30,3 %) та підвищення показника імунорегуляторного індексу (на 27,7 %). Доведено, що рання некректомія з ксенопластикою епідермальними та деепідермізованими ксенодермотрансплантатами забезпечує менш активне зростання рівнів імуноглобулінів класів IgA (на 10,9 %), IgM (на 13,3 %) і IgG (на 18,6 %) та циркулюючих імунних комплексів (на 14,8 %) порівняно з аналогічними показниками у хворих, яких лікували традиційними методами.

8.Раннє хірургічне лікування обпечених хворих з використанням деепідермізованих ксенодермотрансплантатів покращує клінічний перебіг опікової хвороби, забезпечує зменшення кількості хірургічних втручань на 1 хворого в 1,4 раза, зниження кількості ускладнень опікової хвороби в 2,6 раза, скорочення середньої тривалості лікування в 1,3 раза порівняно з традиційним лікуванням. Виявлено модулюючий вплив деепідермізованих ксенодермотрансплантатів на регенераторні процеси в ранах. Так, у результаті аналізу цитологічних досліджень на 14 добу після травми зареєстрований регенераторно-запальний тип цитограм та регенераторний - на 21 добу, тоді як при традиційному методі лікування ще зберігаються дегенеративно-запальний та запально-регенераторний типи цитограм.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1.Для скорочення тривалості стаціонарного лікування опікових хворих, оптимізації клінічного перебігу опікової хвороби, забезпечення активної епітелізації поверхневих опіків та ефективної підготовки глибоких ран до аутодермопластики доцільно використовувати деепідермізовані ксенодермотрансплантати, виготовлені за технологією вторинного зрізу (патент України на корисну модель № 42749).

2.Взяття дермальних ксенодермотрансплантатів за технологією вторинного зрізу рекомендовано здійснювати при необхідності збільшення ресурсів ксеногенного шкірного субстрату на етапі його виготовлення.

3. При взятті аутодермального субстрату для надання невідкладної медичної допомоги обпеченим хворим рекомендовано використовувати зворотно-поступальний електродерматом з автономною системою електроживлення приводу (патент України на корисну модель № 29331).

4. Для повного усунення необхідності в стерилізації дерматома після кожного хірургічного взяття донорської шкіри рекомендовано використовувати стерильну одноразову ріжучу головку елетродерматома (патент України на корисну модель № 32875), що забезпечує надійну превентивну профілактику зараження ВІЛ від хворих на СНІД, вірусами гепатитів В і С, а також інших небезпечних інфекційних захворювань.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.Ковальчук А. О. Дерматом одноразового використання / А. О. Ковальчук, М. П. Любунь // Шпитальна хірургія. - 2010. - № 2. - С. 99-101. (Здобувачем проаналізовано літературні джерела, сплановано і проведено дослідження, аналіз одержаних результатів, підготовлено статтю до друку).

2.Ковальчук А. О. Динаміка змін мікробіологічних показників експериментальних опікових ран при проведенні ранньої некректомії з використанням ліофілізованих ксенодермотрансплантатів вторинного зрізу / А. О. Ковальчук, Т. І. Пятковський // Вісник наукових досліджень. - 2010. - № 2. - С. 46-49. (Здобувачем проведено аналіз літературних джерел, експериментальні дослідження, аналіз та узагальнення результатів, формулювання висновків).

3.Ковальчук А. О. Характер регенерації експериментальних опікових ран при проведенні ранньої некректомії з використанням ліофілізованих ксенодермотрансплантатів вторинного зрізу / А. О. Ковальчук // Вісник наукових досліджень. - 2011. - № 1 (62). - С. 70-72.

4.Ковальчук А. О. Ефективність лікування хворих з опіками при проведенні ранньої некректомії з використанням ліофілізованих ксенодермотрансплантатів вторинного зрізу / А. О. Ковальчук // Шпитальна хірургія. - 2011. - № 1. - С. 64-67.

5.Патент на корисну модель UA 32875, МПК А61В 17/322. Дерматом / Ковальчук А. О. (UA). - № 2007 12519 ; заявл. 12.11.07 ; опубл. 10.06.08, Бюл. № 11.

6.Патент на корисну модель UA 29331, МПК А61В17/00. Блок електроприводу дерматома / Ковальчук А. О., Пекальчук М. П. (UA). - № 2007 10121 ; заявл. 10.09.07 ; опубл. 10.01.08, Бюл. № 1. (Здобувач сформулював ідею способу, здійснив його обґрунтування, оформив патент).

7.Патент на корисну модель UA 42749, МПК: А61В 17/322. Спосіб хірургічної дермопластики / Ковальчук А. О., Бадюк О. Я. (UA). - № 2008 13128 ; заявл. 12.11.08 ; опубл. 27.07.09, Бюл. №14. (Дисертант сформулював ідею, провів дослідження, оформив патент, впровадив спосіб у медичну практику).

...