СОЦІАЛЬНОЇ І СУДОВОЇ ПСИХІАТРІЇ ТА НАРКОЛОГІЇ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

14.01.16 - Психіатрія

Невротичні розлади, пов'язані зі стресом, у жертв насильства в сім'ї (діагностика, клініка, психокорекція)

Гаврилюк Ірина Василівна

Київ 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України

Науковий керівник доктор медичних наук, старший науковий співробітник Ревенок Олександр Анатолійович, Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, завідувач відділу судово-психіатричних експертиз залежних станів

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Мішиєв В'ячеслав Данилович, Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України, кафедра дитячої, соціальної та судової психіатрії, завідувач кафедри

доктор медичних наук, професор Маркова Маріанна Владиславівна, Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, кафедра сексології та медичної психології, професор кафедри

Захист відбудеться 19 травня 2011 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.620.01 в Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України за адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України за адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103

Автореферат розісланий «18» квітня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор медичних наук Н. О. Дзеружинська

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Насильство в сім'ї останнім часом стало об'єктом уваги всіх верств населення України, державних установ, засобів масової інформації та багатьох громадських організацій. Україна, як член ООН, приєдналась до Пекінської декларації щодо положення жінок ще в 1995 році. 15 листопада 2001 року Верховною Радою України було прийнято Закон «Про попередження насильства в сім'ї», в якому визначені правові та організаційні основи запобігання насильству, органи та установи, на які покладається здійснення запобіжних заходів, а також обсяг допомоги жертвам. Роком по тому актуальність проблеми насильства в сім'ї була задекларована в Міжгалузевій комплексній програмі «Здоров'я нації» на 2002-2011 роки, а «психіатричну віктимологію» визнано одним з пріоритетних напрямів науково-практичних досліджень з соціальної психіатрії (С. І. Табачніков та співавт., 2002; Ю. В. Онишко, 2003). Але навіть після прийняття Закону і визначення стратегій подолання проблеми, Україна вкрай повільно просувається у цьому напрямку (Т. Хаммамберг, 2007).

Насильство в сім'ї є розповсюдженим соціальним явищем, яке спостерігається в усіх країнах, незалежно від їх соціального та економічного розвитку, релігійних чи культуральних устоїв і спричиняє негативні медичні, соціальні, економічні та демографічні втрати у цивілізованому суспільстві (Б. Г. Тугельбаєва, 2003; C. Watts et al., 2006; A. Rurane, L. Biseniece, 2006; V. Baltag, K. Cosgrove, 2006; F. Akin, N. Paksoy, 2006; F. Tozija et al., 2006; A. L. Breno, M. P. Galupo, 2007; М. В. Маркова, Є. В. Кришталь, 2009). Тривале насильство призводить до виникнення у потерпілих порушень психічного здоров'я, які віднесені за МКХ-10 до розділу F4 «Невротичні, пов'язані зі стресом і соматоформні розлади» (Ю. В. Онишко, 2000; А. Н. Бачериков та співавт., 2007).

Жертвами сімейного насильства (СН) переважно стають жінки (Ю. В. Онишко, 2000; В. А. Шакина, 2002; О. М. Савчук, 2005; К. Минакова, 2005; А. Н. Елизаров, 2006; S. Plichta, 2007; Ю. Г. Гарбер, 2008; C. A. Helfrich et al., 2008; M. B. Mechanic et al., 2008; Н. А. Парыгина, 2009; И. В. Романова, 2010).

Жертви насильства для багатьох фахівців постають як нова, невідома раніше група пацієнтів. Робота з такими особами має певні складності та специфіку, які виникають при виявленні випадків насильства, при спілкуванні з жертвою в процесі надання їй допомоги, проведення реабілітаційних заходів, при необхідності співпраці з правоохоронними органами, соціальними службами, іншими фахівцями як медичного, так і немедичного профілю (Ю. В. Онишко, 2002; А. А. Денисова, 2006; А. Б. Благая, 2008; Н. В. Мусієнко, 2010; В. Д. Мішиєв та співав., 2010; М. В. Маркова, 2010).

Не дивлячись на те, що на сьогодні дослідженню проблеми сімейного насильства та шляхів запобігання цього явища присвячено численну кількість наукових робіт (С. Н. Ениколопов, 2003; П. О. Власов, 2004; M. Heru Alison, 2008; В. В. Сорока, С. Я. Беро, 2010), досліджень, присвячених безпосередньо психіатричним аспектам сімейного насильства, практично немає. В Україні віктимологічними та судово-психіатричними аспектами сімейного насильства займались співробітники Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології (Ю. В. Онишко, 2000-2003; О. О. Зайцев, Є. М. Прокопович, 2001; С. І. Табачніков та співавт., 2002; В. І. Мельник, О. П. Олійник, 2007). Проте й на сьогодні насильство в сім'ї лишається розповсюдженою, але здебільшого прихованою проблемою (Б. В. Михайлов, 2010).

Цілеспрямованого психіатричного дослідження жертв з невротичними розладами, що розвинулись внаслідок насильницьких дій з боку сімейного партнера, в нашій країні не проводилось. Вищевикладене обумовило актуальність та своєчасність даного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України за темами: «Розробка системи організаційних, діагностичних, лікувально-реабілітаційних та профілактичних заходів щодо надання спеціалізованої психіатричної, психотерапевтичної та психологічної допомоги жертвам насильства» (№ державної реєстрації 0102U000101), «Дослідити вплив макро- та мікросоціальних чинників на розвиток та перебіг невротичних, пов'язаних зі стресом розладів, коморбідних з артеріальною гіпертензією (психосоматичний аспект)» (№ державної реєстрації 0104U000906). Дисертаційна робота відповідає розділу ХVІ, пп. 2, 4, 5 Міжгалузевої комплексної програми «Здоров'я нації» на 2002-2011 роки (Постанова Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 року).

Мета і задачі дослідження. Мета роботи - на основі вивчення клініко-психопатологічних особливостей невротичних розладів, пов'язаних зі стресом, та соціально-демографічних і індивідуально-психологічних характеристик жертв сімейного насильства, розробити модель психолого-психіатричної допомоги даному контингенту хворих.

Для реалізації зазначеної мети були поставлені наступні задачі:

1. Дослідити клініко-психопатологічну структуру та встановити особливості невротичних розладів, пов'язаних зі стресом (НРПС), у жертв насильства в сім'ї.

2. Встановити соціально-демографічні особливості жертв насильства в сім'ї з невротичними розладами.

3. Визначити провокуючі форми поведінки постраждалих, як чинника скоєння насильства в сім'ї.

4. Дослідити віктимологічні характеристики жінок - жертв насильства в сім'ї з невротичними розладами.

5. Розробити модель психолого-психіатричної допомоги жертвам насильства в сім'ї з невротичними розладами стресогенного ґенезу.

Об'єкт дослідження - пов'язані зі стресом невротичні розлади у жертв насильства в сім'ї.

Предмет дослідження - закономірності формування, клініко-психопатологічна структура та феноменологічні особливості невротичних, пов'язаних зі стресом, розладів, у жертв насильства в сім'ї.

Методи дослідження: анамнестичний (віктимо-анамнестичний, клініко-анамнестичний), клініко-психопатологічний, соціально-демографічний, психодіагностичний, статистичний.

Анамнестичний метод використовувався для збору та аналізу даних щодо анамнезу життя, анамнезу психічних розладів та інших хвороб (клініко-анамнестичний метод) і для збору та аналізу даних щодо проявів насильства, його видів, частоти, динаміки, даних про наявність чи відсутність насильства в батьківській родині, трудовому колективі, тощо (віктимо-анамнестичний метод).

Клініко-психопатологічний метод дозволив вивчити клінічну структуру психічних порушень невротичного ґенезу, з'ясувати основні психопатологічні розлади, симптоматичні прояви та синдромальну структуру НРПС, а також дослідити їх динаміку.

Соціально-демографічний метод застосовувався для отримання об'єктивних даних та оцінки таких соціальних характеристик, як склад сім'ї та умови виховання в дитинстві, рівень освіти, соціальне положення, сімейна, професійно-трудова адаптація, матеріально-майнова забезпеченість жінок, матеріальний рівень життя, тощо. Вивчався вплив соціально-виробничих та соціально-побутових факторів, віковий розподіл досліджених жінок, а також вікові характеристики, рівень освіти і соціальне положення чоловіків, які чинили домашнє насильство.

Психодіагностичний метод. Для виявлення індивідуально-психологічних показників застосовувались наступні методики: опитувальник А. Басса - А. Дарки для визначення рівня агресивності і ворожості (за Д. Я. Райгородським, 2001); шкала Ч. Д. Спілбергера - Ю. Л. Ханіна для оцінки рівня реактивної і особистісної тривожності (за Д. Я. Райгородським, 2001); тест С. Розенцвейга для визначення рівня фрустраційної толерантності (за Д. Я. Райгородським, 2001); методика Т. Дембо - С. Рубінштейн для визначення рівня самооцінки та самокритики (за С. Я. Рубінштейн, 2010); опитувальник К. Леонгарда - Г. Шмішека для визначення типологічної приналежності особливості; дослідження пам'яті за методикою запам'ятовування 10 слів О. Л. Лурія (за С. Я. Рубінштейн, 2010), методика «Незакінчені речення» Дж. М. Сакса - С. Леві в модифікації А. М. Гуревич для визначення рівня конфліктності та додаткового виявлення типу особистісної спрямованості (за Д. Я. Райгородським, 2001).

Статистичним методом здійснено порівняльну обробку отриманих даних з використанням критеріїв Ст'юдента і Фішера для встановлення достовірних відмінностей між показниками в основній та порівняльній групах. Достовірними вважались розходження, для яких значення відповідного критерію перевищувало критичне при рівні значимості р0,05.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше в Україні на основі комплексного дослідження встановлені закономірності формування та перебігу НРПС у жертв насильства в сім'ї.

Отримані нові дані про клінічну структуру, клініко-феноменологічні особливості непсихотичних психічних розладів в осіб, що зазнали насильства в сім'ї.

Вперше виділено клінічні варіанти НРПС, вивчено їх синдромологічну структуру та симптоматичні прояви в рамках кожної окремо виділеної форми невротичних розладів у жертв сімейного насильства (ЖСН). Здійснена їх систематизація за рубриками МКХ-10. Уперше з'ясовано особливості клінічних проявів невротичних розладів в залежності від форми СН.

Вперше визначено віктимно-невротичний комплекс ЖСН з невротичними розладами.

Запропонована оригінальна схема комплексного (медичного, правового, соціального) підходу до надання кваліфікованої допомоги жертвам насильства в сім'ї.

Уперше науково обґрунтовано і розроблено систему етапної психокорекції психічних розладів в осіб, що потерпають від насильства в сім'ї.

На основі отриманих даних запропоновано модель психолого-психіатричної допомоги ЖСН з НРПС.

Практичне значення одержаних результатів. Практичну значимість мають виявлені й описані клініко-синдромологічні особливості формування та перебігу НРПС, які сприяють своєчасній діагностиці та встановленню віктимно-психогенного ґенезу цих психічних порушень з метою застосування адекватного лікування ЖСН.

Важливим для практики є виділення провокуючих форм поведінки постраждалих, як провідного чинника скоєння насильства в сім'ї.

Для клінічної практики має значення визначення принципів, мішеней та засобів системи психокорекційного впливу у жертв насильства в сім'ї, яка складається з п'яти етапів, спрямована на зміну активної життєвої стратегії шляхом усунення комплексу віктимності, усвідомлення неприпустимості насильства і редукції НРПС.

Розроблена, у рамках моделі медико-соціальної допомоги ЖСН, система психолого-психіатричної корекції дозволила цілеспрямовано усувати НРПС, покращувати психічний стан та якість життя осіб, що зазнають насильства в сім'ї.

Результати дослідження впроваджені в лікувально-діагностичну практику наступних лікувальних установ: Київська міська клінічна психоневрологічна лікарня № 1 (м. Київ), Полтавська обласна психіатрична лікарня імені О. Ф. Мальцева (м. Полтава), Хмельницька обласна психіатрична лікарня № 1 (м. Хмельницький), Кременчуцька центральна районна лікарня (м. Кременчук), а також до педагогічного процесу кафедри психіатрії та медичної психології Медичного університету Української асоціації народної медицини (м. Київ), кафедри психіатрії та наркології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця (м. Київ), кафедри сексології та медичної психології Харківської медичної академії післядипломної освіти (м. Харків), кафедри психіатрії та кафедри дитячої, соціальної і судової психіатрії Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика (м. Київ), кафедри медичної психології та психіатрії з курсом післядипломної освіти Вінницького національного університету імені М. І. Пирогова (м. Вінниця).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою. Автором особисто проведено аналіз вітчизняної та іноземної наукової літератури та визначено сучасний стан проблеми за темою дисертаційної роботи. Дисертантом самостійно здійснено весь обсяг досліджень (анамнестичне, клініко-психопатологічне, психодіагностичне, соціально-демографічне), статистичну обробку отриманих даних, їх інтерпретацію. Особисто виконано аналіз, інтерпретацію та узагальнення результатів роботи. На основі отриманих даних, автором самостійно впроваджено в практику охорони здоров'я України поетапну систему психокорекції психічних розладів у жертв насильства в сім'ї. Самостійно написано розділи дисертації, сформульовано висновки, оформлено таблиці та малюнки.

Особистий внесок дисертанта до публікацій в наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, що написані у співавторстві, є наступним: у статті № 4 (згідно зі списком праць, опублікованих за темою дисертації, який наведено наприкінці автореферату), автором власноруч проведено анамнестичне, соціально-демографічне та психодіагностичне обстеження жінок з невротичними розладами, здійснено аналіз та інтерпретацію отриманих результатів, їх статистичну обробку, описано преморбідно-особистісні характеристики обстеженого контингенту жінок з невротичними розладами; у статті № 5 автором особисто проведено анамнестичне, клініко-психопатологічне обстеження хворих з іпохондричними розладами, здійснено аналіз та інтерпретацію отриманих результатів; у роботі № 6 особистий внесок автора полягав у формуванні ідеї та гіпотези дослідження, проведенні аналізу та інтерпретації отриманих даних; у роботі № 7 автором особисто запропоновано мету, ідею та гіпотезу дослідження, визначені провідні теоретичні положення, обґрунтовано актуальність та необхідність наукового дослідження.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи доповідались та обговорювались на: Всеукраїнській науково-практичній конференції «Біоритмологічні та хрономедичні аспекти клініки, лікування та профілактики психічних розладів» (Полтава, 2007), науково-практичній конференції з міжнародною участю «Актуальні проблеми соціальної і судової психіатрії та наркології» (Київ, 11-12.09.2008), І науково-практичній конференції «Патоморфоз психічних і психосоматичних розладів на сучасному етапі» (Вінниця, 19.03.2009), науково-практичній конференції молодих вчених «Медицина ХХІ століття» (Харків, 26.11.2009); науково-практичній конференції з міжнародною участю «Нові підходи до діагностики, лікування та реабілітації психічних захворювань» (Харків, 28-29.01.2010); науково-практичній конференції «Сучасні методи лікування захворювань психогенного походження (ХІІІ Платонівські читання)» (Харків, 24-25.06.2010); науково-практичній конференції молодих вчених «Медицина ХХІ століття», присвяченій 200-річчю від дня народження М. І. Пирогова (Харків, 30.11.2010); засіданні апробаційної ради УНДІ ССПН (протокол № 8 від 16.11.2010 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 11 наукових праць, з них 5 статей у наукових фахових виданнях згідно з «Переліком» ВАК України (3 одноосібні); 6 - тези доповідей.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційну роботу викладено на 169 сторінках машинописного тексту (113 сторінок - основний текст). Робота складається з вступу, п'яти розділів (огляду літератури, чотирьох розділів власних досліджень), аналізу і узагальнення результатів дослідження, висновків, списку використаних джерел (всього 210 джерел, з них 131 україномовних і російськомовних авторів, 79 зарубіжних), додатків. Дисертацію проілюстровано 19 таблицями та 9 малюнками.

2. Основний зміст

Матеріал дослідження. Обстежено 160 жінок з невротичними, пов'язаними зі стресом, і соматоформними розладами. Основну групу дослідження склали 74 жінки, які постали жертвами насильницьких дій в сім'ї. До групи порівняння увійшли 86 жінок з аналогічними клінічними проявами невротичних розладів ненасильницького ґенезу. Набір тематичних хворих проводився в Полтавській обласній клінічній психоневрологічній лікарні імені О. Ф. Мальцева, у відділенні пограничних станів і соматоформних розладів Дорожньої клінічної лікарні № 1 ст. Київ-Пасажирський, на базі Всеукраїнського благодійного фонду допомоги жертвам насильства.

Всі досліджені були жіночої статі віком від 21 до 50 років. Віковий розподіл дослідженого контингенту не мав суттєвих відмінностей між представницями основної і порівняльної груп.

Нозологічний розподіл досліджених жінок з невротичними розладами за критеріями МКХ-10 охоплював рубрики, присвячені тривожно-фобічним розладам (F 40.0, F 40.1, F 40.8) - 38 випадків основної групи, іншим тривожним розладам (F 41.0, F 41.1, F41.2) - 44 випадки порівняльної групи, обсесивно-компульсивним розладам (F 42.0, F 42.2) - 11 випадків, з них 5 жінок основної групи, 6 - порівняльної, реакції на тяжкий стрес та адаптаційні розлади (F 43.1, F 43.2) - 29 випадків, з них 22 жінки основної групи, 7 - порівняльної, соматоформну вегетативну дисфункцію (F 45.3) - 38 випадків, з них 8 жінок основної та 30 порівняльної групи.

У жінок основної групи спостерігались всі види СН за рахунок поєднаних форм насильства. Фізичне насильство (ФН) завжди супроводжувалось психологічним; психологічне - нерідко економічними обмеженнями чи сексуальною наругою. В залежності від превалюючого виду насильства жінок основної групи було умовно розділено на дві підгрупи: І підгрупу склали 50 осіб, що зазнали ФН (фізичного та психологічного); до ІІ підгрупи включені 24 жінки - жертви психологічного насильства (ЖПН) без ФН. Сімейними агресорами в усіх випадках без виключення, виступали чоловіки.

Результати досліджень. Соціально-демографічний аналіз показав, що всі досліджені жінки перебували у зареєстрованому шлюбі або у фактичних шлюбних відносинах.

Середній вік жінок основної групи складав 41,8±6,4 років у тих, що зазнавали ФН, 35,7±5,8 років у ЖПН. У групі порівняння цей показник становив 37,6±6,0 років. Тобто, жінки - ЖПН стають суб'єктами психіатричної допомоги з приводу невротичних психічних порушень на 5 років молодшими, ніж ті, що звертаються за медичною допомогою після актів фізичної агресії.

Незакінчену середню або середню освіту мали 28,4 % ЖСН на відміну від 13,9 % жінок з порівняльної групи (р<0,05). Натомість, останні відрізнялись достовірним переважанням представниць з незакінченою вищою освітою (15,1 % в порівняльній групі проти 4,0 % в основній, р<0,05). Найнижчій освітній рівень спостерігався у жінок - ЖФН (40,0 % проти 4,2 %, р<0,05), наявність вищої освіти переважала у ЖПН (58,3 % проти 4,0 %, р<0,01).

Багатодітних жінок було достовірно більше в основній групі, ніж у порівняльній (17,6 % проти 7,0 %, р<0,05), а також в підгрупі ФН, порівняно з підгрупою ПН (22,0 % проти 8,3 %, р<0,05). Отримані дані свідчать, що багатодітність (наявність трьох та більше дітей) може виступати додатковим фактором залежності жінки від чоловіка-насильника, з яким вона щосили намагається зберегти сім'ю заради виховання дітей, всупереч насильницькому ставленню до неї самої.

За показником соціального положення достовірні відмінності між групами відмічені у переважанні представниць керівної ланки серед жінок порівняльної групи (2,7 % проти 13,9 %, р<0,01). Підгрупа жінок ФН характеризувалась високою частотою випадків перебування на утриманні (36,0 %), зайнятістю у робітничій сфері (36,0 %), відсутністю представниць керівної ланки. Представниці підгрупи психологічного насильства (ПН) відрізнялись переважанням службовців (37,5 %), керівників (8,3 %), низьким відсотком тих, що перебували на утриманні своїх чоловіків (20,8 %).

Серед соціально-виробничих психотравмуючих факторів працюючі жінки порівняльної групи більше уваги, ніж ЖСН, приділяли організації праці, психологічному мікроклімату та відносинам у колективі (59,3 % проти 37,8 %, р<0,05). Для представниць основної групи найбільші труднощі становили стосунки з керівництвом (14,9 % проти 3,6 %, р<0,05). Для жертв фізичного насильства (ЖФН) найбільш психотравмуючим виробничим чинником були взаємовідносини з керівництвом (20,0 % проти 4,2 %, р<0,01). Жінки, що стали ЖПН, як несприятливі фактори на роботі найчастіше виділяли психологічний мікроклімат у колективі (30,0 % проти 54,2 %, р<0,05).

Матеріально-майнові статки жінок основної групи були значно нижчими ніж порівняльної. Не мали особистого майна 47,3 % ЖСН і лише 22,1 % жінок порівняльної когорти (р<0,01). Частка осіб, які мали особисте майно незалежно від чоловіка або інших осіб, була достовірно вищою серед жінок порівняльної групи (54,6 % проти 16,2 %, р<0,01). Сумісне володіння майном разом з чоловіком було в більшій ступені притаманним жінкам основної групи (36,5 % проти 23,3 %, р<0,05). ЖФН у порівнянні з ЖПН були значно незахищенішими у матеріальному плані. Даний показник свідчить, що матеріально-економічна залежність від чоловіка-агресора сприяє прогресуванню СН та утруднює пошук шляхів розв'язання конфліктної ситуації.

Таким чином, аналіз соціально-демографічних даних показав, що на противагу поширеним поглядам про розповсюдженість насильства в усіх верствах і категоріях населення, акти СН найчастіше трапляються у сім'ях багатодітних жінок, з низьким рівнем освіти, матеріально-економічною залежністю від чоловіка і професійною невлаштованістю.

Серед особливостей проявів та умов реалізації СН було відмічено, що обстежені жінки основної групи зазнавали переважно декількох видів домашнього насильства. ФН завжди супроводжувалось психологічним. Безпосередньо прояви ФН розподілялись наступним чином: 58,0 % жінок повідомляли про побиття, нерідко із застосуванням брутальної фізичної сили; у 38,0 % жінок внаслідок ФН відмічались легкі тілесні ушкодження; в 2,0 % випадків - тілесні ушкодження середньої важкості та ще в 2,0 % випадку - тяжкі тілесні ушкодження. З юридичних позицій, заподіяні жінкам ушкодження підпадають під дію ст. 121, 122, 125, 126 Кримінального кодексу України. Проте, жінки рідко звертаються до правоохоронних органів із заявою про побиття чоловіком. Слід припустити, що безпокараність останніх сприяє повторенню актів сімейної агресії.

Третина жінок з тих, що зазнавали ПН (без ФН) у вигляді образ, шантажування, використання безвихідного становища, погроз, залякування, повідомили ще й про економічне їх обмеження. Одна жінка була жертвою психологічного, економічного та сексуального насильства. За повідомленнями жінок, ПН щодо них застосовувалось частіше (декілька раз на місяць або на тиждень) ніж фізична агресія (декілька раз на рік або на місяць). Безпосередньо під час актів насильства зламаність і повну підвладність виявляли 22,0 % жінок підгрупи ФН та 41,7 % підгрупи ПН (р<0,05); пасивний опір чинили, відповідно, 48,0 % і 50,0 % (р>0,05); активно намагались захищатись 30,0 % і 8,3 % жінок (р<0,01).

Активно-провокуюча поведінка з проявами фізичної чи вербальної агресії, образ по відношенню до насильника, конфліктування з ним, сумісне розпиття спиртних напоїв, тощо, спостерігалась у 20,0 % ЖФН та 16,7 % ЖПН. Пасивно-провокуюча поведінка з проявами байдужості, неповаги, опозиційності, докорів, негативізму до насильника, намагання неделікатно з'ясувати конфліктну ситуацію, тощо, відмічалась у 50,0 % і 58,3 % відповідно. Нейтральна (намагання нейтрально запобігти конфліктним ситуаціям та актам насильства) - у 14,0 % і 8,3 % випадків. Пасивно-покірна поведінка (повна підвладність та покірність вимогам насильника) відмічена у 16,0 % і 16,7 %.

Зазвичай під час актів СН у стані алкогольного сп'яніння перебували 31,1 % жінок, з них сумісне розпиття спиртних напоїв з насильником відмічалось у 17,6 % випадках.

Середній вік чоловіків, що вчиняли акти ФН над своїми дружинами, становив 44,6±6,6 років (різниця у віці між подружжям складала в середньому 2,8±1,6 років). Чоловіки, які вчиняли ПН, були дещо старшими своїх дружин, їх середній вік становив 43,6±6,4 роки, тобто вони були старшими за свої жінок у середньому на 7,9±2,7 років. Чоловіки, що виявляли акти фізичної агресії, на відміну від тих, що застосовували ПН у родині, достовірно відрізнялись низьким рівнем освіти (у них переважала середня та середня спеціальна освіта 94,0 % проти 41,7 %, р<0,05) та низьким соціальним положенням, відсутністю представників керівних посад та наявністю пенсіонерів. Психологічні насильники переважно мали вищу освіту (54,0 % проти 4,0 %, р<0,05), займали керівні посади, були значно старшими за своїх дружин.

Дослідження преморбідно-особистісних показників виявило, що випадки спадкової обтяженості психічними розладами достовірно переважали у представниць основної групи (49,7 % проти 21,9 %, р?0,01). Найчастіше вони спостерігались у підгрупі жінок, що зазнали ФН в сім'ї (64,0 %).

Особи, які в дорослому житті ставали жертвами фізичної агресії, у дитинстві виховувались переважно в умовах жорсткого виховання за типом «єжових рукавиць» (36,0 %) або за типом «попелюшки» (48,0 %). Натомість, ЖПН найчастіше в дитинстві були оточені гіперопікою (54,2 %). Це свідчить про взаємозв'язок між типом виховання і вірогідністю стати ЖСН.

Про психічні травми дитячого віку повідомили 68,9 % жінок основної групи (68,0 % підгрупи ФН, 70,9 % підгрупи ПН) та 67,4 % порівняльної. Сексуальні травми дитячого віку в анамнезі мали тільки жінки основної групи (10,4 %), з них свідками сексуального насильства були 6,7 % жінок, ще 4,0 % жінок з підгрупи ФН повідомили, що в дитинстві вони самі стали жертвами сексуального насильства з боку дорослих.

Схильність до деліквентної поведінки в дитинстві та підлітковому віці відмічалась у 28,4 % представниць основної групи (з них у підгрупі ФН цей показник становив 30,0 %, у підгрупі ПН 25,0 %) та в 34,9 % осіб порівняльної когорти. Стосовно взаємовідносин з однолітками більшість (81,1 % і 83,7 %) досліджених жінок обох груп повідомили, що вони не виділялись із загального середовища. Про свої лідерські якості повідомили 4,1 % жінки основної групи, які були ЖПН, та 2,3 % особи з групи порівняння. Серед ЖФН «лідерів» не було. Прояви залежної поведінки відмічались у 6,7 % представниць основної групи (6,0 % випадків у підгрупі ФН, 8,3 % у підгрупі ПН) та 8,1 % жінок групи порівняння.

Шкідливі звички у вигляді схильності до алкоголізації відмічена у 29,7 % представниць групи СН, з них у підгрупі жінок, що були об'єктом ПН, цей показник сягав 50,0 %, на противагу підгрупі ФН, в якій він становив лише 20,0 % (р?0,01). Жінки вживали алкоголь рідко, епізодично. Представниці підгрупи ФН надавали перевагу легким алкогольним напоям, а жінки з підгрупи ПН у 33,3 % випадків вживали міцні алкогольні напої. Жінки, що зазнавали ФН в сім'ї, палили достовірно рідше, ніж представниці підгрупи ПН (40,0 % проти 83,3 %, р?0,01). Жінки з групи порівняння були дещо менш схильні до алкоголізації (19,8 %) та паління (46,5 %). Проте, достовірних відмінностей за цими показниками з основною групою не виявлено.

За характерологічними особливостями серед усіх жінок з невротичними розладами обох груп переважали особи з емотивними (33,8 % в основній групі та 17,4 % в порівняльній, р<0,05), тривожними (31,1 % і 36,0 % відповідно), демонстративними (істеричними) (13,5 % і 20,9 %) та педантичними (ананкастичними) (8,1 % і 10,5 %) рисами. ЖСН відрізнялись високими (більше 46 балів) показниками особистісної тривожності (75,7 % проти 47,7 %, р<0,01), схильністю до інтрапунітивного типу реагування у фруструючих ситуаціях (81,1 % проти 63,9 %, р<0,01), заниженою самооцінкою (91,9 % проти 55,8 %, р<0,01).

Натомість, у жінок порівняльної групи була виявлена більша схильність до конфліктності (32,6 % на відміну 14,8 % в основній групі, р<0,01). У жінок основної групи схильність до конфліктності була пов'язана з активно-провокуючим типом віктимної поведінки, що загострювалось у стані алкогольного сп'яніння.

За іншими психологічними показниками достовірних відмінностей між групами досліджених виявлено не було.

Порівняльний аналіз між групами дозволив встановити віктимно-невротичний комплекс ЖСН, який складався з наступних чинників ризику розвитку НРПС: 1) соціально-демографічних (низький рівень освіти, багатодітність, професійна невлаштованість, матеріально-майнова залежність від чоловіка); 2) преморбідно-особистісних (спадкова обтяженість психічними захворюваннями, жорсткий стереотип виховання за типом «єжових рукавиць» або «Попелюшки» у ЖФН чи виховання в умовах гіперопіки у ЖПН, нервово-психічні порушення та сексуальні травми в дитячому віці, відсутність лідерських якостей, схильність до алкоголізації та паління у ЖПН); 3) індивідуально-психологічних (емотивний тип особистості, високій рівень особистісної тривожності, схильність до інтрапунітивного типу реагування в фруструючих ситуаціях, низька самооцінка).

У результаті клініко-психопатологічного обстеження з'ясовано, що клінічна картина невротичних розладів у ЖСН відрізнялася полісиндромальністю з поєднанням виразних астенічних, депресивних, тривожно-фобічних, панічних, обсесивно-компульсивних, вегетативно-соматичних і диссомнічних порушень різної глибини. Нерідко така полісимптоматична клінічна картина значно ускладнювала діагностичне виділення конкретної клінічної форми невротичних розладів. Під впливом тривалості психотравмуючої ситуації, залежно від форми і проявів насильства, додаткових несприятливих життєвих ситуацій або захворювань, нерідко відбувалась динамічна трансформація однієї форми невротичних розладів в іншу з поглибленням симптоматики або її нівелюванням. У жінок з порівняльної групи, навпаки, відмічалась тенденція до моносимптоматичної картини невротичних розладів, але значно більшої глибини окремо взятих сталих симптоматичних проявів. У результаті клініко-психопатологічного дослідження, на основі аналізу домінуючої психопатологічної симптоматики, було виділено декілька клінічних варіантів невротичних розладів у ЖСН.

Тривожно-фобічний варіант невротичних розладів спостерігався більш ніж у половини 51,4 % жінок основної групи та в 14,0 % випадках у порівняльній когорті. В його основі домінували виразні тривожно-фобічні розлади. У жінок - ЖСН тривога і страх були пов'язані з певними специфічними ситуаціями, переважно сімейно-конфліктного характеру. Всі жінки з тривожно-фобічними розладами намагались уникати загрозливо-фобічних ситуацій у сім'ї. Проте, і сам процес уникання був психологічно неприємним, з відчуттям самообмеження і невпевненості у ефективності застережливих заходів, що поглиблювало психологічний дистрес і, як наслідок, невротичні розлади. Синдромальна структура тривожно-фобічних розладів невротичного ґенезу у досліджених жінок обох груп, окрім власне домінуючих тривожних і фобічних проявів, пов'язаних з специфічними ситуаціями, була представлена астенічними, афективними, вегетативними та психосоматичними розладами без суттєвої різниці за частотою зустрічаємості цих синдромів. Проте, симптоматичні прояви в рамках кожного з вищенаведених синдромів були різноманітнішими у жінок, що зазнали насильства в сім'ї. Обсесивно-компульсивні (84,2 % проти 25,0 %, р<0,001) та панічні (47,4 % проти 12,5 %, р<0,05) еквіваленти в структурі тривожно-фобічних невротичних розладів з більшою достовірністю були притаманними жертвам насильства.

Обсесивно-компульсивний варіант невротичних розладів був виділений у 8,1 % випадках в основній групі та у 5,8 % жінок порівняльної групи. Обсесивно-компульсивні розлади у ЖСН проявлялись переважно нав'язливими страхами, думками або потягами агресивного характеру з сімейно-насильницьким підтекстом. Специфічною клінічною особливістю нав'язливих розладів у жінок основної групи була виразність обсесивного компоненту, у якому простежувався сімейно-конфліктний підтекст, поряд з невиразними, нерозгорнутими компульсивними діями для запобігання неприємностям з критичним ставленням до них, які не порушували сімейного та соціального функціонування жінок. Обсесивно-компульсивні розлади супроводжувались зниженим настроєм, тривогою, астенічними проявами, фобіями, вегетативними і соматичними скаргами (тремтінням, пітливістю, відчуттям кому у горлі, головним болем, неприємними відчуттями у грудях, болем у спині, суглобах, тощо).

В усіх представниць порівняльної когорти відмічалась значна виразність як обсесивного, так і компульсивного компонентів нав'язливих розладів. Саме наявність стереотипних, тягосних для особистості компульсивних дій, які порушували сімейне і соціальне функціонування, були основними причинами звернення цих жінок за медичною допомогою до лікарів-психіатрів.

Тривожно-депресивний варіант невротичних розладів спостерігався у 29,7 % осіб, що зазнали СН та у 45,3 % випадках серед жінок групи порівняння. Домінуючими симптомами були депресія і тривога. Натомість, ці симптоми майже не виступали окремо взятими невротичними проявами, а співіснували з астенічними, вегетативними і психосоматичними дисфункціями, порушеннями сну, іпохондричною стурбованістю питаннями власного здоров'я з впевненістю в існуванні тяжкого захворювання. У жінок основної групи розвиток тривожно-депресивних розладів був тісно (причинно і наслідково) пов'язаний з впливом сімейної психотравмуючої ситуації, яка відображалась в тематиці хворобливих переживань.