Комплексна опіатно-електроімпульсна терапія хворих на гіперактивний сечовий міхур

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут урології АМН України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

14.01.06 - урологія

Комплексна опіатно-електроімпульсна терапія хворих на гіперактивний сечовий міхур

Шостак Максим Володимирович

Київ 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеському національному медичному університеті МОЗ України.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Костєв Федір Іванович, Одеський національний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри урології та нефрології.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, старший науковий співробітник Ромащенко Оксана Василівна, ДУ «Інститут урології АМН України», головний науковий співробітник відділу сексопатології та андрології;

доктор медичних наук, професор Саричев Леонід Петрович, Вищий державний навчальний заклад України «Українська медична стоматологічна академія» МОЗ України, завідувач кафедри урології, медичної сексології з анестезіологією та інтенсивною терапією.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, канд. мед. наук, старший науковий співробітник Л.М. Старцева.

Анотація

гіперактивний сечовий міхур

Шостак М.В. Комплексна опіатно-електроімпульсна терапія хворих на гіперактивний сечовий міхур. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.06. - урологія. - Державна установа «Інститут урології АМН України», м. Київ, 2010.

Дисертація присвячена вивченню доцільності, ефективності та безпеки використання агоністу периферичних опіоїдних рецепторів даларгіну як у монотерапії, так й у комбінації з авторською методикою електроімпульсної терапії тазового дна у хворих на гіперактивний сечовий міхур (ГСМ). На підставі вивчення динаміки об'єктивних та суб'єктивних показників протягом 12 тижнів лікування даларгіном виявлено достовірну редукцію рефле¬кторної збудливості, нестриманих скорочень детрузору і чутливості сечового міхура, зростання комплаєнтності, нормалі¬зацію підвищеного детрузорного тиску, відновлення функціональної і цистометричної ємності сечового міхура, усування основних клінічних симптомів, копінг-поведінки, но¬рмалізацію ритму, ефективності сечовипускань та поліпшенню якості життя хворих.

Показано взаємне потенціювання патогенетичних ефектів поєднаного використання аналогу лейцин-енкефаліну даларгіну та ав¬торської методики електроімпульсної терапії тазового дна внаслідок сумації їх дії з рівним вектором - антиноцицептивної, антиспастичної, вазомоторної та нейротропної, що сприяє ефективному зниженню патологічної чутливості, підвищеної збудливості, усуненню уродинамічних та клінічних симптомів захворювання. Показано причинно-наслідкові взаємовідносини ефективності аналогу лейцин-енкефаліну даларгіну і комплексної опіатно-електроімпульсної терапії від ступеню клінічних проявів симптомокомплексу ГСМ та статі хворих, на їх основі опрацьований принциповий диференційований клінічний алгоритм щодо діагностики і лікування хворих на ГСМ.

Ключові слова: гіперактивний сечовий міхур, електроімпульсна терапія, даларгін, ургентність, копінг-поведінка.

Аннотация

Шостак М.В. Комплексная опиатно-электроимпульсная терапия больных гиперактивным мочевым пузырем. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.06 - урология. - Государственное учреждение «Институт урологии АМН Украины», г. Киев, 2010.

Диссертация посвящена изучению эффективности и безопасности применения агониста опиоидных рецепторов периферического типа - аналога лейцин-энкефалина даларгина, как в монотерапии, так и в комбинации с авторской методикой электроимпульсной терапии тазового дна у больных гиперактивным мочевым пузырем (ГМП). В работе представлены данные обследований 115 больных ГМП, получавших даларгин в среднетерапевтической дозировке на протяжении 12 недель, при этом 57 больных дополнительно применяли авторскую методику электромпульсной терапии тазового дна, с комбинированием импульсов различной формы и гистотропности в одной процедуре, амплитудной и частотно-временной модуляцией соответственно изменениям импеданса тканей и постоянной времени релаксации тока под электродами. Изучены анамнестические данные, субъективные, объективные показатели, качество жизни и адаптивное поведение больных ГМП в динамике.

Выявлено, что среди обследованных 63,5% ранее обращались за медицинской помощью в связи с симптомами ГМП, но всего у 45,2% больных установлен диагноз и только 35,7% назначено лечение, что составляет 56,2% от числа обратившихся за помощью. Выяснено, что степень социальной изоляции больных непосредственно зависит от выраженности ургентных позывов и наличия ургентной инконтиненции. Установлено, что 96% больных ГМП имеют адаптивные поведенческие нарушения различной степени - составление «туалетных карт» (94,7%), ограничения приема жидкости (85,2%), профилактическое посещение туалетов (79,1%), посещение при первом позыве (69,6%), ношение темной одежды (53,9% или 89,8% пациентов с недержанием мочи), избегание длительных поездок (61,7%) и пользования общественным транспортом, избегание длительных визитов в общественных местах и местах с неизвестной доступностью туалета. Выявлено, что 68,7% больных ГМП присуща социальная изоляция, вызванная ограничениями социальной активности, 33,9% - избегание физической нагрузки, 34,8% - ограничение половой жизни. 51,7% пациентов в возрасте до 45 лет избегают половой жизни. Дефицит накопительной функции мочевого пузыря у больных ГМП составил 51,4%.

Установлено, что ургентность, обусловленная ГМП - причина глубоких расстройств физической, социальной, семейной, психологической и личностной сфер и приводит к снижению физического статуса больных на 29%, социальной активности на 47,5%, эмоциональной сферы на 45,9%, психического статуса на 44,2% и общего качества жизни на 34%, формирует социальную дезадаптацию, снижение самооценки, комплексы неполноценности, невротизацию и депрессивно-дисфорические состояния.

Определены информативные составляющие симптомокомплекса ГСМ для оценки эффективности предложенной лечебной тактики, которые представлены сильными ургентными позывами (96,5% больных) и ургентным недержанием мочи (62,2%), поллакиурией и ноктурией, которые в 1,85 и 8,5 раза превышали показатели в группы контроля, а также функциональной емкостью мочевого пузыря, которая на 51,4% была ниже и индексом среднесуточной ургентности, который в 52,7 раза превышал контрольные показатели.

На основании изучения динамики субъективных и объективных показателей, анализа уродинамических данных, копинг-поведения и доменов качества жизни больных ГМП, получавших аналог лейцин-энкефалина даларгин, отмечена достоверная редукция рефлекторной возбудимости и непроизвольных сокращений детрузора, модуляция чувствительности и рост комплаентности мочевого пузыря, нормализация повышенного детрузорного давления и восстановление функциональной и цистометрической емкости мочевого пузыря, что отражает эффективное восстановление резервуаторной функции, способствует достоверному устранению клинических симптомов патологии, нормализации ритма и эффективности мочеиспусканий, улучшению качества жизни больных ГМП. Впервые доказано и научно обосновано, что периферическая электростимуляция с комбинированием в процедуре разнородных низкочастотных импульсов и стохастических элементов, биоуправлением с амплитудной и частотно-часовой модуляцией в зависимости от изменений импеданса тканей и постоянной времени релаксации тока под электродами, является источником антиспастического, антиноцицептивного и нейромодулирующего эффектов, обеспечивает эффективную редукцию рефлекторной возбудимости и гиперсенситивности, положительно влияет на резервуаторную функцию мочевого пузыря, уменьшает чувствительность и моторную активность детрузора, существенно повышает эффективность других лечебных инициатив по поводу ГМП.

Отмечено взаимное потенцирование патогенетических эффектов сочетанного применения даларгина и авторской методики электроимпульсной терапии тазового дна вследствие суммации их эффектов с равным вектором действия - антиноцицептивного, антиспастического, вазомоторного и нейротропного, что способствует эффективному снижению патологической чувствительности и повышенной возбудимости мочевого пузыря, устранению уродинамических и клинических симптомов заболевания.

Установлены причинно-следственные зависимости эффективности даларгина и комплексной опиатно-электроимпульсной терапии от степени клинических проявлений симптомокомплекса ГМП и пола больных, с достоверно большей эффективностью у женщин и больных с ургентной инконтиненцией, разработан принципиальный дифференцированный клинический алгоритм диагностической и лечебной тактики у больных ГМП с учетом сравнительной эффективности аналога лейцин-энкефалина и опиатно-электроимпульсной терапии у больных разного пола, клинического течения и анамнеза специализированной медицинской помощи.

Ключевые слова: гиперактивный мочевой пузырь, электроимпульсная терапия, даларгин, ургентность, копинг-поведение.

Annotation

Shostak M.V. Complex opiate-electropulse treatment of patients with overactive bladder.-Manuscript.

Dissertation to obtain academic degree - candidate of medical sciences (PhD thesis), specialty: 14.01.06 - Urology. - Public institution “Institute of Urology of the Academy of Medical Sciences of Ukraine”, Kyiv, 2010.

The thesis is dedicated to investigation of efficiency and safety of peripheral opioid receptor agonist dalargin in treatment of patients with overactive bladder (OAB) as monotherapy and in combination with the author's technique of pelvic floor electrostimulation. While studying the dynamics of objective and subjective indicators for 12 weeks of treatment with dalargin it is noted a reliable reduction of reflex excitability, involuntary detrusor contractions and bladder sensitivity, considerable growth of compliance, detrusor pressure normalization, restoration of functional and cystometric bladder capacity, descent of clinical symptoms, coping-behavior, normalization of urination' rhythm and effectiveness, essential improvement of patients` quality of life.

Combined use of a leucine-enkefalin analog dalargin and author's technique of pelvic floor electrostimulation shows summation and potentiation of mutual effects with equal vector - antinociceptive, antispastic, vasomotor and neurotropic, which leads to effective reduction of pathologic excitability and increased sensitivity, elimination of clinical and urodynamic OAB symptoms. It is established a cause-effect relationship of effectiveness of dalargin treatment (monotherapy and complex opiate-electropulse therapy) due to OAB clinical course and sex of patients. Based on opioid effectiveness findings, a principal clinical differential algorithm of diagnostic and treatment for patients with OAB was elaborated.

Key words: overactive bladder, electropulse therapy, dalargin, urgency, coping-behavior.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми визначається переважно її соціальною значущістю. Поширеність серед населення, драматична важкість перебігу та соціально-дезадаптивний характер функціональних порушень з боку нижніх сечових шляхів визначають доцільність подальших досліджень з метою удосконалення їх діагностики і профілактики (О.Ф. Возіанов, С.П. Пасечніков, 2005; Н.А. Сайдакова, Л.М. Старцева, Н.Г. Кравчук, 2005). Однією з складових функціональних розладів сечовипускання і найбільш важливих проблем сучасної урології є гіперактивний сечовий міхур (ГСМ) (А.Ф. Возіанов, Д.А. Сеймівський, 2009), що є одним з тих станів, які "…не вбивають, а просто крадуть наше життя" (Brown JS, 1998). ГСМ - симптомокомплекс поєднання ургентності (без або з нетриманням сечі), полакіурії і ніктурії з відсутністю локальних патоморфологічних змін (Abrams P, Cardozo L et al, 2002) та представляє розповсюджений клінічний синдром. У Європейській популяції поширеність цієї патології сягає 17%, істотно збільшується з віком і в осіб старше 75 років сягає 45% (Milson I, Abrams P et al., 2001).

Таким чином формує патологію, якою страждають мільйони (понад 33 млн. у США, 22 млн. в 6 європейських країнах, 70-120 млн. у світі) (Д.В. Щукин, 2009; Stewart WF, Van Rooyen JB et al, 2003). Перебуваючи в числі десятки найпоширеніших захворювань, ГСМ по частоті випереджає цукровий діабет, виразкову хворобу шлунка й дванадцятипалої кишки, а розлади сечовипускання при ГСМ погіршують якість життя (ЯЖ) та самооцінку хворих більш, ніж артеріальна гіпертензія, атеросклероз та цукровий діабет (В.М. Лісовий, С.М. Колупаєв та ін., 2005; Milson I, Abrams P et al., 2001), всебічно впливаючи на трудове, соціальне та сексуальне життя пацієнтів (В.О. Пирогов, П.В. Чабанов, 2009). Характерним є низький рівень звертань до лікарів, внаслідок чого тільки 27% хворих ГСМ отримують лікування з приводу цієї патології протягом життя, а діагноз ГСМ виставляється тільки у 21% хворих (В.О. Пирогов, 2006, Ghoniem G.M, 2002). Поширеність і значний вплив розладів сечовипускання на ЯЖ пацієнтів із ГСМ визначають високу медичну й соціальну актуальність проблеми (Ф.І. Костєв, Р.Р. Антонів, 2006; Сеймівський Д.А., 2003).

Відсутність достатньо ефективних і безпечних засобів лікування даної патології - актуальна й усе ще не вирішена проблема. Холінолітичні засоби - основа сучасного симптоматичного лікувального підходу до ведення хворих на ГСМ (Ю.П. Серняк, А.С. Фуксон та ін., 2008; В.І. Зайцев, І.О. Пірожок, 2007). Тривалість фармакотерапії обмежена розвитком побічних ефектів у 75% хворих, тільки 20% пацієнтів з позитивною відповіддю на ініціальну терапію холінолітиками продовжують лікування протягом понад 6 міс від початку прийому внаслідок виражених негативних ефектів або недостатньої ефективності терапії (Е.Б. Мазо, Г.Г. Кривобородов, 2002). Низький і короткочасний сумарний терапевтичний ефект холінолітиків (9% у плацебо-контрольованих дослідженнях з толтеродином) пов'язаний з врівноваженням ефекту від прийому та проблем побічних дій, що змушує більшість пацієнтів надалі відмовитися від прийому препарату (Millard R, Tuttle J et al, 1999), обумовлює доцільність і науковий інтерес пошуку альтернативних патогенетичних засобів лікування розладів сечовипускання при ГСМ.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася відповідно плану науково-дослідних робіт Одеського державного медичного університету і є фрагментом держбюджетної НДР: «Уродинамічні та нейроваскулярні порушення нижніх сечових шляхів у урологічних хворих», № держреєстрації 0103U007950.

Мета дослідження: підвищення ефективності лікування й поліпшення якості життя хворих на гіперактивний сечовий міхур шляхом наукового обґрунтування комплексного застосування агоністу опіоїдних рецепторів та електроімпульсної терапії.

Завдання дослідження:

Установити інформативні складові симптомокомплексу гіперактивного сечового міхура та оцінити доцільність застосування агоністу опіоїдних рецепторів (даларгіну).

Вивчити вплив агоністу опіоїдних рецепторів (даларгіну) на перебіг основних клінічних симптомів у хворих на гіперактивний сечовий міхур.

Визначити роль електроімпульсної терапії в комплексному лікуванні хворих на гіперактивний сечовий міхур з обґрунтуванням переваг авторської методики.

Вивчити зміни нозоформо-залежних характеристик якості життя хворих на гіперактивний сечовий міхур на етапах їх спостереження в динаміці. Розробити алгоритм комплексного лікування хворих на гіперактивний сечовий міхур з урахуванням клінічного перебігу захворювання.

Об'єкт дослідження: хворі на гіперактивний сечовий міхур.

Предмет дослідження: Ефективність використання периферичного агоністу опіоїдних рецепторів в лікуванні ГСМ. Вплив електроімпульсної терапії в комплексному лікуванні на клінічний перебіг ГСМ.

Методи дослідження: об'єктивні, клініко-лабораторні, ультрасонографічні, вербально-комунікативні, анкетування, уродинамічні, статистичні.

Наукова новизна отриманих результатів.

Вперше отримано оригінальні факти редукції рефлекторної збудливості і нестриманих скорочень детрузору, антиноцицептивної модуляції чутливості, зростання комплаєнтності сечового міхура (СМ) та нормалізації підвищеного детрузорного тиску під впливом агоністу периферичних опіоїдних рецепторів, аналогу лейцин-енкефаліну, що сприяє відновленню функціональної і цистометричної ємності СМ, усуванню клінічних симптомів, нормалізації ритму, ефективності сечовипускань та поліпшенню ЯЖ хворих на ГСМ. Вперше встановлено взаємне потенціювання патогенетичних ефектів поєднаного використання агоністу периферичних опіоїдних рецепторів та авторської методики електроімпульсної терапії тазового дна внаслідок сумації їх дії з рівним вектором - антиноцицептивної, вазомоторної, антиспастичної та нейротропної, що сприяє ефективному зниженню патологічної чутливості та підвищеної збудливості СМ, усуненню уродинамічних та клінічних симптомів захворювання.

Вперше встановлено причинно-наслідкову залежність ефективності агоністу периферичних опіоїдних рецепторів і комплексної опіатно-електроімпульсної терапії від ступеню клінічних проявів симптомокомплексу ГСМ, наявності ургентної інконтиненції та статі хворих, з суттєво вищою дієвістю лікування серед жінок репродуктивного віку та хворих з інконтиненцією, на її основі визначено диференційовані клінічні покази щодо діагностики і лікування хворих на ГСМ.

Вперше доведено та науково обґрунтовано, що периферична електростимуляція з комбінуванням у процедурі різнорідних низькочастотних імпульсів та стохастичних елементів, біокеруванням з амплітудною та частотно-часовою модуляцією під впливом змін імпедансу тканин та постійної часу релаксації току під електродами є джерелом антиспастичного, знеболюючого і нейромодулюючого ефектів, та суттєво підвищує ефективність інших лікувальних ініціатив з приводу ГСМ через ефективну редукцію рефлекторної збудливості та гіперсенситивності, суттєве зростання резервуаторної функції сечового міхура, зменшення чутливості і моторної активності детрузора.

Практичне значення отриманих результатів:

Визначено інформативні складові симптомокомплексу ГСМ та запропоновані маркери оцінки ефективності лікування у хворих на ГСМ - динаміка сильних ургентних позивів та середньодобової ургентності, які достовірно відображають клінічний плин захворювання і корелюють з уродинамічними даними. Розроблено диференційовані з урахуванням клінічних характеристик показання до вибору тактики лікування хворих на ГСМ, та узагальнено принциповий клінічний алгоритм діагностики та лікування хворих на ГСМ. Розроблено метод лікування хворих на ГСМ із використанням агоністу опіоїдних рецепторів - аналогу лейцин-енкефаліну даларгіну (патент України № 33560), патогенетично обґрунтовано доцільність і доведено безпеку та ефективність його застосування. Розроблено та впроваджено в клінічну практику авторську методику електроімпульсної терапії тазового дна з комбінуванням у процедурі біокерованих змінами імпедансу тканин та постійної релаксації току низькочастотних імпульсів різної форми та наповнення, з амплітудною та частотно-часовою модуляцією (патенти України № 10239 та № 10240). Доведено ефективність і безпеку комплексного використання агоністу опіоїдних рецепторів, аналогу лейцин-енкефаліну даларгіну з авторською методикою електроімпульсної терапії тазового дна у хворих з ГСМ.

Особистий внесок здобувача. Ідея дисертаційної роботи запропонована науковим керівником, разом із ним визначено напрямок, програму дослідження, сформульовано мету та завдання. Автором здійснено аналіз наукової літератури за темою дисертаційної роботи, проведено патентно-інформаційний пошук, обґрунтування схем і методичних підходів до дослідження. Обстеження хворих виконані самостійно. Клінічні, біохімічні, функціональні, інструментальні дослідження проведені разом зі спеціалістами відповідного профілю. Самостійно проведена статистична обробка первинних даних та отриманих результатів, їх оформлення, аналіз результатів, сформульовано основні положення дисертації. Остаточне формулювання наукових положень, висновків і рекомендацій проводились спільно з науковим керівником.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації викладені і обговорені на науково-практичній конференції «Симптоми нижніх сечових шляхів», (м. Харків, 2007), на ІІ Зборах хірургів та анестезіологів Збройних Сил України (м. Одеса, 2007), на засіданні Регіональної асоціації урологів (м. Одеса, 2008), міжнародній науково - практичній конференції «Актуальні проблеми курортології та медичної реабілітації» (м.Одеса, 2007), ІV Південно-Української науково-практичної конференції «Захворювання, породжені прогресом» (м. Одеса, 2009), на ІІ З'їзді сексологів та андрологів України (м. Київ, 2009), Міжнародній науковій конференції студентів і молодих учених «Молодь -- медицині майбутнього» (м. Одеса, 2010), з'їзді асоціації урологів України (м. Одеса, 2010).

Результати роботи впроваджені в урологічних відділеннях Міської клінічної лікарні №10 м. Одеси, використані в навчальному і науковому процесі на кафедрі урології та нефрології ОДМУ.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 12 наукових робіт, з яких - 5 статей у фахових журналах, рекомендованих ВАК України, 7 тез, отримано 3 патенти України на винахід, в яких викладено основний матеріал дисертації.

Структура та об'єм дисертації. Зміст дисертації викладено 153 сторінках машинопису, ілюстровано 61 таблицями, 55 рисунками. Робота складається з вступу, огляду літератури, 6 розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів дослідження, висновків і практичних рекомендацій, 4 додатків, списку літератури, який охоплює 236 джерел.

2. Основний зміст роботи

Матеріали та методи дослідження. Дослідження виконано за період з 2006 по 2010 роки. Обстеження пацієнтів проводились на базі урологічних відділень клінічної лікарні № 10 м. Одеса, кафедри урології та нефрології Одеського державного медичного університету. За вказаний період комплексно обстежено 149 осіб із симптомами розладів сечовипускань. Об'єктом дослідження були хворі на ГСМ - 115 осіб (92 жінок та 23 чоловіків). Контрольну групу склали зіставні за віком 30 практично здорових осіб, в яких ГСМ був відсутній. Дані анамнезу та результати дослідження фіксувались на твердому носії (первинні карти) та у формі електронної бази даних для подальшого аналізу. Середній вік хворих ГСМ становив 46,2±4,4 років. Вивчення впливу ГСМ на функціональні показники, ритм, ефективність мікцій та якість життя хворих та подальше лікування було проведено серед 115 хворих, розподілених у дві статистично зіставні за віком і статтю групи(n=59 та n=56). Обстеження та лікування хворих клінічних груп проводилось згідно дизайну дослідження. Після підписання інформованої згоди всім досліджуваним пацієнтам виконували збір скарг, анамнезу, опитування по системам органів, фізикальне і пальцеве ректальне дослідження, гінекологічне обстеження (жінкам), загальноклінічні та біохімічні дослідження, аналіз за Нечипоренком, бакпосів сечі, УЗД органів сечової і статевої системи з визначенням залишкової сечі.

Функціональний стан нижніх відділів сечового тракту оцінювали за допомогою уродинамічних досліджень - урофлоуметрії та цистотонометрії. При водній цистометрії наповнення визначали внутрішньоміхуровий, абдомінальний і (субтракційно) детрузорний тиск (см.вод.ст), місткість сечового міхура (СМ) в різні фази - при виникненні почуття наповнення, першого, сильного позиву до мікції та максимальній цистометричній ємності(мл). Детрузорну гіперактивність (ДГ) діагностували, якщо при наповненні СМ виникали нестримані підвищення детрузорного тиску. Розраховували комплаєнтність (комплайнс) СМ (мл/см.вод.ст.) та індекс чутливості сечового міхура (ІЧСМ, бали). Ритм та ефективність спонтанних сечовипускань досліджували аналізом трьохдобових щоденників сечовипускань, в яких хворі визначали час й об'єм кожної мікції, наявність та інтенсивність ургентності, епізодів нетримання сечі (НС), режим добової активності.

Дані щоденників підсумовувались з визначенням середніх показників числа мікцій за добу і за ніч, кількості епізодів НС за добу, функціональної ємності СМ, середнього об'єму мікції та середньодобового об'єму сечі. Інтенсивність ургентності об'єктивізували за допомогою індексу середньодобової ургентності шкали USS (Urgency Severity Scale). Додатково проводили оцінку сильних покликів до мікцій, які викликають драматичний ургентний дискомфорт, стрімко зупиняють всі активності і завдання людини та змушують бігти до туалету, щоб запобігти мимовільному сечовипусканню. З ціллю визначення впливу ГСМ на ЯЖ, контролю ефективності лікування використовували стандартизовані опитувальники загальної ЯЖ SF-36, якості життя, пов'язаної зі здоров'ям (ЯЖПЗ) хворих на ГСМ OAB-q, ЯЖПЗ хворих з НС ICIQ-SF та карти самооцінки адаптивної копінг-поведінки, сукупність запитань в яких характеризувала наявність розладів суспільних контактів, соціальної ізоляції, впливу патології на сімейне життя, статеві стосунки та обмеження фізичної активності.

Хворі першої групи (група А) протягом дослідження отримували в якості монотерапії агоніст опіоїдних рецепторів даларгін у середньотерапевтичному дозуванні (0,001г в/м 2 р на добу) тривалістю 12 тижнів. Хворі другої групи (група В) додатково до терапії хворих першої групи отримували процедури периферичної електроімпульсної терапії (2 рази на тиждень протягом 12 тижнів, 24 процедури на курс) за авторською методикою. Оцінка динаміки об'єктивних та суб'єктивних показників, ритму й ефективності мікцій, копінг-поведінки, ЯЖ та негативних проявів терапії, оцінка заповненого і видача нового щоден4ника сечовипускань проводилась при контрольних візитах у клініку через 2, 4, 8 та 12 тижнів від початку лікування. На заключному візиті проводили повторне уродинамічне дослідження.

Препарат даларгін (тірозіл-2-аланіл-гліціл-фенілаланіл-лейціл-аргінін, виробництва ЗАТ «Біолік», реєстраційне посвідчення № UA/5028/01/01) є високоактивним нейропептидом, синтетичним аналогом лейцин-енкефаліну, ключової речовини функціонування систем, що стрес-лімітують та стрес-реалізують, яка має багатогранні фізіологічні ефекти відносно тканин та органів у стані порушення мікроціркуляції, тканинного стресу, гіпоксії і клітинної альтерації, проявляє гальмуючу активність відносно нижніх сечових шляхів, модулює нейропередачу та спонтанну активність СМ. З властивостями периферичного опіата, даларгін має високу афінність до мю- та дельта- опіоїдних рецепторів, не має центральних ефектів, не викликає залежності і кумуляції, проявляє антиноцицептивну, вазотропну, нейромодулюючу дію, патогенетично забезпечує локальний стреспротекторний та антистресорний ефекти, неспецифічну резистентність клітин в консервативній фазі, гальмує проліферацію та клітинний апоптоз в динамічній фазі тканинного адаптаційного синдрому, забезпечує нормалізацію внутрішньотканинного контролю клітинної маси, як фізіологічної функції контролю адаптаційних механізмів тканинного стресу.

56 пацієнтів другої групи (група В) додатково до терапії хворих першої групи амбулаторно отримували процедури периферичної електроімпульсної терапії м'язів тазового дна за авторською методикою при використанні біполярних ректальних або вагінальних електродів, прибору електроімпульсної терапії «Мустанг-Физио-МЭЛТ» (Реєстраційне свідоцтво № ФСР 2008/03578, сертифікат відповідності № РОСС RU.ИМ18.В01267). Згідно авторської методики, застосовували низькочастотні біполярні імпульси прямокутної, трикутної й експонентної форми, з комбінуванням різнорідних імпульсів протягом однієї процедури, тривалістю від 2 до 20мс, згруповані в пачках по 50-250 імпульсів із проміжками між імпульсами 2-20мс й інтервалами між пачками імпульсів в 1-6 разів перевищуючі тривалість пачки.

Динамічно, на підставі ритмічних вимірів імпедансу тканин між електродами та пропорційно значенню постійної часу релаксації току в ділянці розміщення електродів, проводилася амплітудна і частотно-часова модуляція імпульсів, проміжків між імпульсами й груповими паузами, вносились стохастичні елементи для компенсації адаптаційних та сумаційних змін в тканинах пацієнта протягом процедури. Постійна часу релаксації току визначалась як термін наростання стимулюючої напруги від нульового рівня до рівня в 0,63 значення напруги, що встановилось, або як термін спаду напруги від значення, що встановилося до рівня в 0,37 значення. При обробці результатів застосовували когортний аналіз із параметром Вілкоксона-Мана-Уітні для незв'язаних сукупностей та метод варіаційної статистики з використанням t-тесту Ст'юдента для парних і незалежних вибірок. Вибірки перевіряли на нормальність розподілу з критерієм Шапіро-Уілка. Кореляційний аналіз проводили з вираховуванням коефіцієнта кореляції Пірсона. Зміни у групах аналізувались однофакторним дисперсійним ANOVA-аналізом з застосуванням F-фактору значимості. Статистична обробка результатів дослідження виконувалась з допомогою програмного забезпечення SPSS 15.0.

Результати власних досліджень. Згідно з клініко-анамнестичними даними, прояви ГСМ протягом 1-3 років відмічали 26 (22,6%) хворих, протягом 3-5 років - 47 (40,9%), 5-10 років - 29(25,2%), більш 10 років - 13 (11,3%) хворих клінічних груп, середня тривалість захворювання склала 6,2±2,1 років. НС відмічали 72 (62,6%) хворих. Запори, як фактор, що ускладнює клінічну картину ГСМ та НС, мали 31 (17,4%) хворих. Анамнестичні дані рецидивної сечової інфекції (двічі за 6 місяців або тричі за рік) мали 20 хворих клінічних груп (17,4%). Показовими є характеристичні особливості отриманого хворими лікування. Зокрема, 47 (40,9%) хворих отримували раніше лікування з приводу хронічного циститу або простатиту, 73(63,5%) раніше звертались за спеціалізованою медичною допомогою з приводу розладів сечовипускання, асоційованих з ГСМ, але лише 52 (45,2%) був встановлений діагноз ГСМ і лише 41(35,7%) пацієнтами призначені антихолінергічні засоби, що складає тільки 56,2% від загальної кількості тих, що звернулись за допомогою.

Така ситуація віддзеркалює сучасний стан медико-соціальної проблеми ГСМ, викликаний як низькою обертаністю хворих, малою медичною грамотністю населення, недостатньою ефективністю санітарно-просвітної роботи, так й до відомого ступеню низькою інформованістю медичних кадрів. Окрім медикаментозної терапії застосовувались вправи для м'язів тазового дна у 16 (13,9%) хворих, нейромодуляція та електростимуляція у 14 (12,2%). Модифікація образу життя та поведінкова терапія застосовувалась 27 (23,5%) хворими, тренування СМ з поступовим навмисним подовженням інтервалів між мікціями 30 (26,1%) хворими. Діапазон інтенсивності клінічної симптоматики розладів акту сечовипускання при ГСМ був надзвичайно широким: від мінімального до вираженого прояву, коли порушення резервуарної функції СМ призводять до розладів всіх аспектів життя людини. Реєстрація ритму спонтанних сечовипускань - єдиний об'єктивний метод неінвазивного визначення здатності СМ до накопичення та утримання сечі та оцінки рефлекторної збудливості.

Аналіз щоденників сечовипускання виявив достовірні зміни ритму та ефективності мікцій у хворих ГСМ відносно контрольної групи. Середня кількість мікцій за добу склала 15,22±0,68 проти 5,34±0,21 у контрольній. Кількість нічних мікцій коливалось від 1 до 13, середнє число за добу у хворих склало 2,66±0,2, у порівнянні з 0,28±0,15 в групі контролю. Достовірно більшу ноктурію спостережено у жінок відносно до чоловіків. Середньодобова ургентність хворих ГСМ склала 1,61± 0,06, у порівнянні з 0,03±0,02 у групі контролю. Сильні імперативні позиви, коли утримувати позив неможливо і хворому необхідно бігти у туалет, щоби запобігти мимовільному сечовипусканню, спостерігали у 111 (96,5)% хворих, їх середня кількість склала 3,15±0,47 за добу. Аналіз ургентної інконтиненції, наявність якої відмітили 62,6% хворих, показав частоту нетримання сечі внаслідок покликів нездоланної сили 0,63±0,18 за добу, аналогічний показник серед хворих, які мали НС, склав 1,04±0,2.

Мікційна недостатність та високий поріг рефлекторної збудливості СМ охарактеризувались зниженням середнього об'єму сечовипускання до 82,9±2,7мл, у порівнянні до 222,3±10,2мл у контрольної групі (р<0,001), зсуви суттєво більш виражені серед жінок (77,95±4,17 проти 96,32±8,62 у чоловіків). Вираженість розладів резервуарної функції при ГСМ характеризувалась зниженням функціональної ємності СМ до 178,17±5,8 мл у хворих, у порівнянні до 366,72±16,77мл у контролю. Попре доволі широкий діапазон коливань ефективної ємності СМ (від 90 до 275 мл), ургентність, гіперсенситивність та висока рефлекторна збудливість, істотне зменшення здатності СМ до накопичення й утримання сечі формують стан, коли у більшості випадків хворі прагнуть випорожнити СМ з появою першого позиву на сечовипускання, котрий має імперативний характер (або не дожидаючись невідкладного позиву), і значно рідше «демонструють» сечовипускання відповідно до справжнього стану рефлекторної збудливості СМ. Дефіцит накопичувальної функції міхура у пацієнтів клінічних груп сягає 51,4% (р<0,001).

На підставі аналізу урофлоуметричних кривих у хворих ГСМ нами відокремлені хворі з патологічними типами кривих. Ургентний тип відмічений у 26(22,6%) хворих, характеризувався прискореним ростом об'ємної швидкості, малим об'ємом та тривалістю мікції, безперервним струменем сечі з коротким уретральним сегментом. Дизкоординований тип у 27(23,5%) хворих характеризувався наявністю піків із суттєвою амплітудою коливань, зростанням об'ємної швидкості мікції за короткий час та зменшенням прискорень току сечі внаслідок дизкоординації детрузору та уретри. Обструктивний тип серед 6(5,2%) хворих мав особливості у виді типової плоскої та широкої кривої з перманентно низькою об'ємною швидкістю сечовипускання, тривалим уретральним компонентом. Нормальна урофлоуметрічна крива спостерігалась у 56(48,7%) хворих.

Цистометрія наповнення нами виконана у 64(55,7%) хворих на ГСМ (30 хворих першої та 34 хворих другої групи). Детрузорну гіперактивність (ДГ) підтверджували при виникненні у фазі наповнення СМ з фізіологічною (діуретичною) швидкістю спонтанних, або спровокованих нестриманих підвищень детрузорного тиску. ДГ виявлена серед 35(54,7%) пацієнтів з ГСМ, характерними рисами уродинамічного профілю служили елевації детрузорного тиску (>15см.вод.ст.) та низька комплаєнтність СМ (<20мл/см.вод.ст.). Сенсорну ургентність внаслідок гіперсенсорності СМ з низьким рефлекторним об'ємом та без суттєвого зростання детрузорного тиску, спостерігали серед 29 (45,3%) обстежених хворих, характерною була дисоціація порогів чутливості і рефлекторності. Фазну детрузорну гіперактивність мали 22 (62,9%) хворих з ДГ, термінальну ДГ - 13(37,1%) хворих. Кількість фазних елевацій детрузорного тиску серед хворих із фазною ДГ у один цикл накопичування коливалась від 1 до 8, у середньому 3,32±0,73, у 9 хворих фазні елевації призвели до НС. Якщо мінімальні за силою фазні скорочення підвищували детрузорний тиск на 12 см. вод. ст., то максимальні до 66,9 см. вод. ст., тобто до значень мікційного.

Термінальна ДГ характеризувалась суттєво вищою амплітудою коливань, скорочення детрузору досягали тиску у 81,3 см. вод. ст., практично у всіх випадках призводячи до випорожнення СМ. Не зважаючи на високу амплітуду коливань об'єму (від 116,1 до 349,5 мл), максимальна цистометрична ємність (МСС) була суттєво знижена - 199,8±15,1 мл у хворих із ДГ та 244,6±22,5 мл у хворих із сенсорною ургентністю, при цьому детрузорний тиск при МСС у хворих без ДГ залишався достатньо низьким (10,8±1,9 см. вод. ст.), а серед хворих з ДГ достовірно більшим був у пацієнтів з термінальними елеваціями тиску (32,3±2,7 см. вод. ст.), у порівнянні до хворих із фазною ДГ (25,4±2,2 см. вод. ст.), що віддзеркалює прояви функціональної детрузорної недостатності внаслідок глибинних порушень резервуарно-накопичувальної функції, ішемічних та атрофічних змін детрузора.

Комплаєнтність, здатність детрузору до компенсації зростання тиску в фазі наповнення, достовірно відрізнялась відповідно до типу уродинамічних змін, серед хворих з ДГ була суттєво знижена (9,21±1,21 мл/см. вод. ст.), дещо більша серед пацієнтів із фазною ДГ (9,75±1,6 мл/см. вод. ст.) в порівнянні з термінальною ДГ (8,3±1,8 мл/см. вод. ст.). У хворих із сенсорною ургентністю показник був в нижній межі норми (44,8±7,57 мл/см. вод. ст.). Відмічена кореляція уродинамічного індексу чутливості сечового міхура (ІЧСМ), який характеризує функціональний діапазон місткості від появи першого позиву до МСС та якісно віддзеркалює клінічний перебіг ГСМ, відносно уродинамічних даних. Зокрема, суттєво кращі значення ІЧСМ спостерігались серед хворих з сенсорною ургентністю (5,05±0,4) у порівнянні з пацієнтами, які відмічали нестримані скорочення детрузору (3,32±0,34). Відмічена оборотна залежність ІЧСМ від ноктурії і кількості епізодів сильної ургентності, наявності дизкоординованого типу сечовипускання.

Ступінь соціальної ізоляції хворих з ургентними розладами сечовипускання безпосередньо залежить від вираженості ургентних покликів, наявності НС. Адаптивна копінг-поведінка у хворих з ГСМ всебічно порушує життя, здоров'я і добробут пацієнтів та істотно впливає на соціальні аспекти життя. Формування адаптивних змін виникає поетапно, з часом, та найчастіше не усвідомлюється хворим, поки вони не чинять виражений негативний вплив на його життя. За нашими даними, туалетна «картографія», необхідність пацієнта у визначенні локалізації та доступності туалетів поза домом, на роботі та в громадських місцях, мала місце у 109 (94,7%) хворих. Перебування біля туалетів дозволяє хворим частково керувати симптомами ГСМ.

Профілактичне відвідування туалетів, або відвідування згідно з часом, стараючись запобігти виникненню покликів до мікцій, мало місце у 91 (79,1%) хворих. Відвідування туалету при першому позиві до мікції, як засіб контролювання розвитку ургентного поклику, відмічали 80 (69,6%) хворих. Характерним варіантом адаптивної поведінки хворих на ГСМ є обмежування прийому рідини (98 (85,2%) хворих), що є нерідкою причиною дегідратації та запорів, суттєво впливає на фармакокінетику лікарських засобів і перебіг супутніх медичних станів. Більшість пацієнтів не вважають таку поведінку девіантною, приймаючи її як звичайний ритм свого життя. 56 (48,7%) хворих клінічних груп (або 81,1% хворих з НС) регулярно використовували гігієнічні прокладки коли невідомо, де є туалет.

Більшість цих хворих також повсякденно використовували прокладки «про всяк випадок» у звичайних умовах. Необхідність носіння темного одягу відмітили 62 (53,9%) хворих клінічних груп, або 89,8% від загального числа пацієнтів з «мокрим» ГСМ. Уникання тривалих подорожей відмітили 71 (61,7%) хворих клінічних груп, користування громадським транспортом - 70 (60,9% хворих), уникання довготривалого перебування в громадських місцях присутнє у 77 (67,0%) хворих. Запобігання візитів у місця, наявність та доступність туалетів в яких не відомі, відмітили 79 (68,7%) хворих.

Наслідки копінг-поведінки - соціальна ізоляція, спричинена обмеженнями соціальної активності при ГСМ у 79 (68,7%), запобігання фізичного навантаження, пов'язане із розладами сечовипускання у 39 (33,9%) хворих, при цьому 35 (30,4%) хворих мали залишкову масу тіла. Обмеження статевого життя внаслідок симптомів ГСМ відмічали 40 (34,8%) хворих, серед хворих клінічних груп у віці до 45 років (n=61) такі розлади відмічали 31 (51,7%) пацієнтів, переважно жінки.

Результати вивчення загальної якості життя (ЯЖ), отримані статистичним аналізом опитувальників SF-36, продемонстрували статистично значиме погіршення показників як фізичного, так й психічного здоров'я. Самооцінка перенесення фізичного навантаження та впливу фізичних проблем, кумулятивний показник «Фізичний статус» у хворих склав 56,6±2,2 проти 80,39±6,28 балів у групі контролю, істотно гіршим був серед чоловіків та хворих з НС. Зниження соціальних контактів та формування соціальної ізоляції (44,2±4,25 балів проти 84,58±6,18 у групі контролю), напроти, суттєво більш виражене було у жінок (р<0.05 відносно чоловіків, в обох групах).

Подібна тенденція спостерігалась відносно вираженості емоційних проблем (43,2±5,28 проти 78,89±9,65 балів). Результати кумулятивного показнику «Психічний статус», віддзеркалюючи роль впливу розладів настрою та емоційних переживань на життєдіяльність та порушень звичайного укладу життя (41,7±2,3 проти 74,73±5,06 у контрольної групи), засвідчують про виражену соціальну дезадаптацію та є характерними для стану хронічного стресу, глибоких депресивних проявів, психічного неблагополуччя. Відмічена кореляційна залежність психічного статусу від знахідок уродинаміки (р<0,05): показник істотно кращий серед хворих з ДГ(47,72±3,3 балів) у порівнянні з пацієнтами з сенсорною ургентністю (42,17±2,77 балів). Зміни загального балу неспецифічної ЯЖ SF-36 віддзеркалюють глибокі порушення всіх складових життя хворого ГСМ (52,2±2,3 балів проти 79,26±5,76 у контролю, р<0.001). Аналіз кореляції віку хворих та загального балу SF-36 переконливо демонструє погіршення всіх сфер ЯЖ у літніх пацієнтів.

Загалом, більшість пацієнтів добре переносили назначене лікування. Клінічно суттєвих побічних ефектів, реакцій гіперчутливості, погіршень стану хворими не відмічалося. При оцінці негативних проявів, єдиним значимим наслідком використання препарату була помірна артеріальна гіпотензія, ступінь її проявів не викликала необхідності відміни призначеного лікування або зменшення дозування. В цілому, спостереження за хворими, які отримували агоніст опіоїдних рецепторів даларгін протягом 12 тижнів, продемонстрували ефективність обраного лікування відносно об'єктивних і суб'єктивних проявів захворювання, нормалізацію ритму та ефективності мікцій, покращення клінічних та уродинамічних параметрів і показників ЯЖ. Достовірні позитивні зміни полакіурії відмічені у 35,2% хворих першої і 39,1% другої групи починаючи з другого тижню, та у 39,7% і 44,9% - з четвертого тижню прийому. Суттєво вищу результативність досягнуто у хворих групи комплексної опіатно-електроімпульсної терапії, яка практично у всіх випадках надавала суттєво більш виражений та швидкий клінічний ефект. Зокрема, зміни показнику полакіурії серед хворих групи В спостерігались суттєвіші та більш швидкі - 6,39 разів у добу (41,7%) у порівнянні з 4,83 (32,4%) у хворих першої групи, найвища динаміка у групі В спостережена протягом перших 4 тижнів лікування.

Набагато більш ефективна редукція полакіурії досягнута у жінок і хворих з НС. Вираженість змін та ступінь усунення ноктурії серед хворих, що отримували комплексну терапію, достовірно перевищувала показники групи А, ДМ =1,63(58,0%) та 1,29(51%), відповідно. Динаміка зниження нічних мікцій була суттєво вища серед чоловіків групи В, її пік досягався вже на другому тижні. Ефективність комплексного лікування чоловіків, підрахована як інтеграл площі під кривою, перевищувала аналогічний показник монотерапії у 1,6 разів. Динаміка ноктурії серед хворих з НС в групі В була достовірно вищою ніж у групі монотерапії. Ефективність усунення НС у хворих групи В (83,6%) також була суттєво вищою, ніж першої групи (69,8%). Зміни середнього ефективного об'єму сечовипускання у динаміці були зіставними (70,7% серед хворих групи А та 69,0% у групі В), проте, ефективність змін функціональної ємності серед чоловіків суттєво вища була у групі В (21,1% та 53,0%, відповідно).

Усунення проявів ургентного сечовипускання, оцінка якого включала вивчення змін показника середньодобової ургентності та добової кількості імперативних мікцій різної вираженості, у всіх випадках було достовірно вище серед хворих групи В, де зниження кількості сильних покликів досягнуто на 92,4%, а середньодобової ургентності - на 63,4%, (проти 84,1% та 52,5% у групі А, відповідно), переваги комплексного лікування особливо ярко відмічені у хворих чоловічої статі та пацієнтів з «сухим» ГСМ. Отримані аналізом неінвазивної уродинаміки, зміни функціональної ємності СМ продемонстрували достовірно більш суттєве зростання накопичувальної функції СМ серед хворих, які отримували опіатно-електроімпульсну терапію - зростання ємності склало у 59,34мл (33,4%) у першій та 74,99мл (41,5%) у другій групі.

Аналізуючи в цілому зміни уродинаміки у хворих під впливом агоністу периферичних опіоїдних рецепторів, слід відмітити, що на перший план впливу даларгіну на функціональну активність нижніх сечових шляхів виступає його антиноцицептивна активність та усування гіпоксії детрузору, що викликає позитивні зміни накопичувальної функції СМ, гальмування рефлекторної збудливості і модуляцію скорочувальної активності. Цистометричні ознаки фазної гіперактивності не спостерігалась у контрольному дослідженні серед 2 із 10 пацієнтів з раніше встановленою фазною ДГ першої та 6 із 12 другої групи, раніше підтвердженої термінальної ДГ не відмічали у 2 із 6 пацієнтів першої та 4 із 7 - другої групи. Кількість фазних елевацій у хворих з фазною ДГ у групі А скоротилось з 3,4±0,98 до 1,5±0,89 (на 55,8%), у групі В з 3,25±1,1 до 1,16±0,63 (на 64,3%). При розгляді показників функціональної активності детрузору спостережені достовірні зміни детрузорного тиску при першому (ДМ=2,8% і 11,7%), сильному (20,4% і 25,7%) та імперативному поклику (22,1% та 32,4%, відповідно) в обох групах, суттєво більш виражені серед пацієнтів, які отримували опіатно-електроімпульсну терапію, що демонструє об'єктивний уродинамічний ефект відновлення еластичності детрузору. Покращення резервуаторної функції СМ та гальмування патологічної збудливості супроводжувались ефективним зростанням цистометричних ємкісних показників - рефлекторної ємності на 17,0% в першій та 22,7% у другій групі, об'єму СМ при сильному позиві - на 35,6% та 45,4%, відповідно.

Кумулятивний показник резервуаторної функції, максимальна цистометрична ємність (МСС), яка відображає інтегральну накопичувальну здатність СМ, знаходилась у кореляції з функціональною ємністю СМ й істотно більших змін зазнавала (р=0,01) під впливом поєднаної дії даларгіну та авторської методики електроімпульсної терапії. Порівняльний аналіз динаміки індексу чутливості СМ (ІЧСМ) показав дещо більш виражене зменшення чутливості та рефлекторної збудливості СМ під впливом опіатно-електроімпульсної терапії протягом лікування - ДМ= 26,7%, у порівнянні з 24,2% при монотерапії. Відображаючи діапазон змін ємності СМ від першого поклику до імперативного позиву, ІЧСМ об'єктивно характеризує клінічний плин захворювання та істотно більших змін зазнавав у хворих із сенсорною ургентністю (ДМ=37,1% у групі В у порівнянні з 21,4% у групі В).

Компенсаторна підтримка стабільно низького тиску у фази наповнення, комплаєнтність СМ, достовірно зростала у обох групах хворих на ГСМ, динаміка у групі В склала 86,7%, А - 36,1%. Цікавим є спостереження зростання комплаєнтності у хворих з ДГ: в групі монотерапії воно склало 93,9%, а у групі комплексного лікування - 186,6%. Закономірно менші зсуви комплаєнтності були у хворих із сенсорною ургентністю - 23% у групі А та 60% у хворих групи В.

Порівняльний когортний аналіз показників загальної ЯЖ виявив більш виражений вплив лікування на роль фізичних проблем в обмеженні життєдіяльності у хворих групи В (ДМ=54,8% та 67,6%, відповідно), ефективності усунення больових (ДМ=12,4% проти 16,9%). Загалом, динаміка показників фізичного статусу була істотно вища та скоріша серед хворих, що отримували комплексне лікування з приводу ГСМ (ДМ=25,8% у групі А проти 37,5% у групі В). Суттєво вищими зміни фізичного статусу були серед жінок (29,3% та 41,8%, відповідно) у порівнянні з чоловіками (11,1% та 20,3%), хворих з НС (28,4% та 42,6%) у порівнянні з «сухим» ГСМ (22,3% та 29,1%). Зміни соціальної активності протікали істотно скоріше та ефективніше у хворих групи В (ДМ=70,8% та 43,4% у групі А).

Динаміка кумулятивного психічного статусу (ДМ=50,4% та 71,4%, відповідно) підтверджує переважне покращення показників психічної активності серед хворих жіночої статі (61% та 80,2%) у порівнянні з чоловіками (15,9% та 41,9% відповідно), з рівним впливом як на хворих з НС (49,6% та 76,4%, відповідно), так й без нього (51,4% та 62,9%), достовірно вищим у групі опіатно-електроімпульсної терапії. Сумарний показник загальної ЯЖ SF-36 та його аналіз (ДМ=34,1% та 47,1%, відповідно) виявив переважну динаміку позитивних змін ЯЖ у хворих другої групи серед жінок (40,3% та 53,3%), істотні зсуви серед чоловіків (11,3% та 24,4%, відповідно), високу ефективність як монотерапії, так й комплексного лікування серед хворих з інконтиненцією (35,4% та 51,3%) та без НС (32,3% та 39,9%), при цьому швидкість наростання ознак достовірно залежала від характеру отриманого лікування.

Дослідження ЯЖ, що пов'язана зі здоров'ям (ЯЖПЗ) хворих на ГСМ, виконувалось за допомогою спеціального стандартизованого симптом-основаного опитувальника OAB-q. Ефективність усунення симптомів ГСМ істотно залежала від групової належності (ДМ=39,4% у групі А та 50,3% у групі В) та статі хворих (44,2% та 51,5% у жінок, та 16,2% та 45,5% у чоловіків, відповідно), Аналогічна тенденція відмічена щодо усунення копінг-поведінки (ДМ=35,6% і 46,2%, відповідно) та була істотно вищою серед хворих жіночої статі (39,5% і 47,1%) та вельми диспропорційна у сторону групи В (див.рис.6.9.) серед чоловіків (16% та 42,1%). Динаміка та ефективність нормалізації розладів сну (ДМ=35,3% та 45,8%) була вищою у групі комплексного лікування, та непропорційно вища у другій групі серед чоловіків (12,3% та 43,0%) і хворих з ургентною інконтиненцією (29,5% та 48,6%, відповідно).

Аналогічну тенденцію ми спостерігали при аналізі даних розладів соціальних відносин у хворих обох груп (ДМ=35,5% та 43,7%, відповідно) за статевою ознакою (39,8% і 45,5% у жінок та 7,1% і 34,5% у чоловіків) та наявністю НС (32% та 44,2% у хворих з «мокрим» ГСМ). Розподіл ефективності та динаміка сумарного балу ЯЖПЗ OAB-q (ДМ=36,5% та 45,8%, відповідно), загалом відповідали тим же закономірностям, що й тенденції його складових - переважний терапевтичний ефект у жінок, пропорційне покращення у групі В (41% та 46,8%), помірний терапевтичний ефект у чоловіків групи монотерапії зі значною перевагою у групі комплексної терапії (13,7% та 41,1%, відповідно), практично рівна висока ефективність незалежно від групи лікування серед хворих без НС (43,5% та 42,2%), достовірна перевага у групі поєднаної терапії серед хворих з НС (31,9% та 47,8%).

Аналізуючи складові опитувальника з НС ICIQ-SF у динаміці, нами відмічені вже вивчені закономірності - висока валідність опитувальника віддзеркалена чіткою кореляцію його даних з результатами аналізу трьохденних щоденників мікцій та ЯЖПЗ OAB-q - переважний ефект на частоту НС у хворих при комплексному лікуванні (динаміка у групі А - 47,7%, у групі В - 61,2%), аналогічна тенденція була відносно об'єму втрати сечі (ДМ=37,2% та 53,8%, відповідно). Проведений нами комплекс взаємодоповнюючих досліджень дозволив науково обґрунтувати, розробити і апробувати лікувально-діагностичний алгоритм лікарської тактики при ГСМ, який дозволить суттєво покращити сумарну ефективність лікування хворих на ГСМ, розширити показання до медикаментозного лікування, впровадити патогенетично-зумовлену комплексну терапію, покращити строки реабілітації хворих та їх працездатність, забезпечити ефективне лікування хворих з нечутливими до м-холінолітиків формами захворювання.