Медико-соціальне обґрунтування системи профілактики дитячої інвалідності та реабілітації дітей з обмеженими можливостями

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ

ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ім. П. Л. ШУПИКА

УДК 616-058+616-036.86+613.95

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

Медико-соціальне обґрунтування системи профілактики дитячої інвалідності та реабілітації дітей з обмеженими можливостями

14.02.03 - соціальна медицина

мамчура мирослава василівна

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет» МОЗ України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор

Децик Орина Зенонівна,

ДВНЗ «Івано-Франківський

національний медичний університет» МОЗ України,

завідувачка кафедри соціальної медицини,

організації та економіки охорони здоров'я

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор

Авраменко Олександр Іванович,

Національна медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика МОЗ України, професор кафедри радіології

доктор медичних наук, професор

Шкіряк-Нижник Зореслава Антонівна,

ДУ «Інститут педіатрії, акушерства та гінекології НАМН України», керівник відділу медико-соціальних проблем охорони здоров'я сім'ї

Захист відбудеться 29 квітня 2011 року о 10⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.613.07 при Національній медичній академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика МОЗ України за адресою: 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9, кафедра управління охороною здоров'я, аудиторія № 46.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика МОЗ України за адресою: 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9.

Автореферат розісланий 04 березня 2011 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

В. І. Бугро

загальна характеристика роботи

дитячий інвалідність життєдіяльність

Актуальність теми. Дитяча інвалідність є актуальною глобальною проблемою, оскільки із загального числа інвалідів у світі діти віком до 16 років складають 23%, а серед всього дитячого населення - інвалідів 2-3%, що становить більше 100 млн. (ООН, 2009; Tomlinson M., 2009; Gottlieb C. А. et al., 2009).

В Україні частка дітей-інвалідів складає 2,5% серед усього дитячого населення (Волосовець О. П., 2009) і прогностично їх кількість буде й надалі зростати (ВООЗ, 2005; Іпатов А. В., 2006; Моісеєнко Р. О., 2008; МОЗ, 2009).

Враховуючи, що рівень соціально-економічного благополуччя країни залежить від її трудових та інтелектуальних ресурсів, інвалідність дитячого населення несе значну загрозу для реалізації ефективного розвитку суспільства (Лехан В. М., Іпатов А. В., 2007; ВООЗ, 2010; Beeri M., Meyer S., 2006). Соціально-економічний аспект цієї проблеми підкреслюється й тим, що ВООЗ за числом людино-років життя, скорегованих на інвалідність (індекс DALY), оцінює глобальний тягар хвороб для суспільства (Москаленко В. Ф., Голубчиков М. В., 2003), а профілактику інвалідності визнає одним із найбільш економічно доцільних медичних заходів (Гойда Н. Г., 2003).

Аналіз результатів вітчизняних та зарубіжних досліджень з проблем дитячої інвалідності (Полунін В. С., 2005; Судоргіна О. Ф., 2007; Янушанець М. Ю., 2007; Паламар І. В., 2007; Ляшенко В. І., 2007; Коренєв Н. М. і співавт., 2007; Толмачева С. Р., 2007; Огнєв В. А., Міщенко О. М., 2009; Kovac M., 2005; Meester-Delver A. et al., 2006) свідчить, що залишається недостатньо вивченим широке коло медико-соціальних особливостей інвалідизації дітей у взаємозв'язку з провідними чинниками впливу на це явище. Зокрема, відсутній комплексний підхід до вивчення повікових, статевих, регіональних характеристик формування неповносправності серед дітей. Недостатньо висвітленими залишилися питання щодо медико-організаційних аспектів профілактики інвалідизації дітей. Фундаментального наукового підґрунтя потребує й реорганізація системи експертизи та реабілітації дітей з обмеженими можливостями.

Актуальність дослідження значною мірою посилюється необхідністю виконання положень Загальнодержавної програми «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року (2009) та «Репродуктивне здоров'я нації на 2006-2015 роки» (2006), Декларації і плану дій «Світ, придатний для життя дітей» (ООН, 2002), Декларації тисячоліття ООН (2000).

Таким чином, відсутність цілісної системи профілактики дитячої інвалідності та реабілітації дітей з обмеженими можливостями обумовило актуальність дослідження, визначило його мету і завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась відповідно до плану виконання кандидатських дисертацій Івано-Франківського національного медичного університету, а також у рамках комплексної науково-дослідної роботи «Метаболічні та імунологічні особливості набутих і вроджених захворювань у дітей в умовах помірного йододефіциту та патогенетичне обґрунтування диференційованої корекції виявлених порушень» (№ державної реєстрації 0108U010272, терміни виконання 2006-2010 рр.).

Мета роботи: науково обґрунтувати оптимізовану систему профілактики дитячої інвалідності та реабілітації дітей з обмеженими можливостями.

Завдання дослідження:

1. Провести системно-історичний аналіз вітчизняної і світової наукової літератури з проблеми дитячої інвалідності, організаційних моделей її профілактики та реабілітації дітей-інвалідів.

2. Вивчити особливості динаміки та структури показників дитячої інвалідності в Івано-Франківській області.

3. Дослідити вплив основних соціальних, біологічних та медико-організаційних чинників ризику вираженого ступеня обмеження життєдіяльності дітей.

4. Вивчити потреби та особливості медико-соціального забезпечення і реабілітації дітей з обмеженими можливостями.

5. Науково обґрунтувати, розробити, впровадити та оцінити ефективність оптимізованої системи профілактики дитячої інвалідності та реабілітації дітей-інвалідів.

Наукова база дослідження охоплювала 14 районних і 3 міських адміністративно-територіальні одиниці Івано-Франківської області.

Об'єкт дослідження - система профілактики дитячої інвалідності та реабілітації дітей-інвалідів.

Предмет дослідження - первинна і загальна інвалідність дитячого населення, екзо- та ендогенні чинники середовища дітей-інвалідів, доступність, обсяг і результативність медичного обслуговування вагітних, роділь та дітей, особливості реабілітації дітей-інвалідів.

Методи дослідження:

- системний підхід - для комплексної оцінки особливостей системи профілактики дитячої інвалідності та реабілітації дітей-інвалідів;

- бібліосемантичний - для вивчення вітчизняного та світового досвіду стосовно досліджуваної проблеми;

- епідеміологічний - для вивчення рівнів, динаміки та структури показників інвалідності дітей;

- соціологічний - для отримання інформації щодо чинників формування обмеження життєдіяльності дітей вираженого ступеня, особливостей медико-соціального забезпечення дітей-інвалідів та задоволеності ним;

- статистичний - для збору, обробки та аналізу отриманої під час дослідження інформації;

- моделювання - для розробки оптимізованої системи профілактики дитячої інвалідності та реабілітації дітей з обмеженими можливостями;

- експертних оцінок - для вивчення повноти медичного обслуговування дітей-інвалідів та проведених їм реабілітаційних заходів, а також оцінки запропонованих розробок і прогнозування їх ефективності.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні:

- в умовах західного регіону України виконане комплексне, з позицій системного підходу, дослідження дитячої інвалідності;

- встановлені вікові особливості первинної інвалідності дитячого населення;

- визначені чинники ризику вираженого ступеня обмеження життєдіяльності дітей;

- виявлені особливості, проблеми та обґрунтована необхідність оптимізації медико-соціального забезпечення і реабілітації дітей-інвалідів;

- науково обґрунтована концепція і розроблена удосконалена система профілактики дитячої інвалідності та реабілітації дітей з обмеженими можливостями, основою якої стали послідовні взаємодоповнюючі елементи: алгоритм первинної і вторинної профілактики дитячої інвалідності, схема інформаційно-освітнього забезпечення і концептуальна модель організації експертизи та реабілітації дітей-інвалідів.

Теоретичне значення дослідження полягає у доповненні теорії соціальної медицини та організації охорони здоров'я стосовно особливостей інвалідизації дітей, удосконалення організації медичної допомоги жінкам і дітям, експертизи та реабілітації дітей-інвалідів.

Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає в тому, що вони стали підставою для:

- розробки і впровадження алгоритму дій для головних профільних спеціалістів (акушер-гінеколога, педіатра) району, міста, області, спрямованих на первинну і вторинну профілактику дитячої інвалідності;

- обґрунтування схеми інформаційно-освітнього забезпечення жінок репродуктивного віку знаннями про профілактику дитячої інвалідності, а також концептуальної моделі експертизи і реабілітації дітей з обмеженими можливостями;

- доповнення навчальних програм до- та післядипломної освіти на відповідних кафедрах Івано-Франківського національного медичного університету питаннями медико-соціальних особливостей формування дитячої інвалідності, її профілактики, експертизи та реабілітації.

Результати дослідження впроваджені:

а) на державному рівні шляхом розробки, узгодження та розповсюдження в установленому порядку інформаційного листа «Методика вибору пріоритетних напрямків профілактики дитячої інвалідності» (Київ, 2009);

б) на регіональному рівні шляхом впровадження окремих елементів запропонованої удосконаленої системи профілактики дитячої інвалідності та реабілітації дітей з обмеженими можливостями в органах і закладах охорони здоров'я Коломийського, Калуського, Верховинського, Рогатинського та Надвірнянського районів Івано-Франківської області (акти впровадження); доповнення навчальних програм до- та післядипломної освіти на відповідних кафедрах Івано-Франківського національного медичного університету питаннями медико-соціальних особливостей формування дитячої інвалідності, її профілактики, експертизи та реабілітації (акти впровадження).

Особистий внесок здобувача. Автором особисто визначені та сформульовані мета і завдання дослідження, проведено інформаційний пошук за обраною темою, розроблено програму дослідження, обраний методичний матеріал для вирішення поставлених завдань, здійснений збір, викопіювання та оцінка даних первинної документації, розроблені програми обліку медико-соціологічного дослідження та організований збір його матеріалів, проведено соціологічне і епідеміологічне дослідження, вивчені показники дитячої інвалідності, чинники середовища, особливості медико-соціального забезпечення дітей-інвалідів, впроваджено результати дослідження у практику. Розроблені комп'ютерні програми формування баз даних і статистичної обробки результатів дослідження на основі пакету статистичного аналізу Microsoft Excel та програми Statistica 7.0. Оброблені та систематизовані отримані матеріали, проведений аналіз, узагальнення та інтерпретація результатів, сформульовані висновки, запропоновані практичні рекомендації, що знайшло відображення в опублікованих працях за темою роботи.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, викладені у дисертації, оприлюднені:

1) на міжнародному рівні - на 76-ій і 79-ій міжвузівських наукових конференціях студентів та молодих вчених з міжнародною участю «Працюємо, творимо, презентуємо» (Івано-Франківськ, 2007, 2010), Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 60-річчю ВООЗ, Всесвітньому дню здоров'я 2008 р., захисту здоров'я від змін клімату (Київ, 2008), ХІІ Конгресі Світової федерації українських лікарських товариств (Івано-Франківськ - Київ - Чикаго, 2008), ІІ (63) Міжнародному конгресі студентів і молодих вчених «Актуальні проблеми сучасної медицини» (Київ, 2009), Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій Всесвітньому дню здоров'я 2010 р. (Київ, 2010);

2) на державному рівні - на підсумковій нараді відділу МСЕ МОЗ України за результатами роботи служби в 2006 р. (Яремче, 2007), ІХ з'їзді Всеукраїнського лікарського товариства (Вінниця, 2007), науково-практичній конференції «Сучасна стратегія забезпечення якості та безпеки медичної допомоги» (Дніпропетровськ, 2010).

Публікації. Всього за темою дисертаційної роботи було опубліковано 14 наукових праць, у тому числі 6 статей у фахових виданнях, регламентованих ВАК України (в одноосібному авторстві - 3), 8 - у матеріалах наукових з'їздів, конгресів, конференцій; видано інформаційний лист.

Структура та обсяг роботи

Дисертація складається з вступу, аналітичного огляду наукової літератури, програми досліджень та методичного апарату, чотирьох розділів власних досліджень та аналізу отриманих даних, узагальнення результатів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

Текст дисертації викладений на 240 сторінках друкарського тексту (розділи дисертації на 169 сторінках, література та додатки - на 71 сторінці), містить 5 додатків, 10 таблиць та 38 рисунків. Бібліографія включає 350 джерел, із них кирилицею - 287, латиною - 63.

основниЙ зміст роботи

Програма, матеріали та методи дослідження. Для досягнення головної мети дослідження була створена спеціальна, розроблена на основі системного підходу, програма, яка передбачала виконання дослідження в п'ять етапів із використанням адекватних методів (рис. 1). Кожен наступний етап став логічним продовженням попереднього, що забезпечило виконання завдань та досягнення головної мети дослідження.

Перший етап присвячувався вибору напрямку дослідження, формуванню мети, завдань, програми, обґрунтуванню методів та обсягу дослідження. Інформаційною базою етапу став аналіз 350 наукових джерел (287 кирилицею та 63 латиною) з питань дитячої інвалідності.

Другий етап включав аналіз тенденцій показників інвалідності дітей у динаміці за 10 років. Матеріалами вивчення слугували дані викопіювання із «Звітів про контингенти дітей-інвалідів віком до 18-ти років, які проживають в районі обслуговування лікувально-профілактичного закладу, будинку дитини або інтернатному закладі» (ф. №19) за 1999-2008 роки (10 од.) педіатричних лікувально-профілактичних закладів і лікарських консультативних комісій (ЛКК) Івано-Франківської області.

Соціологічне дослідження здійснювалось шляхом самозаповнення анонімних анкет батьками дітей-інвалідів під час освідчення дітей на ЛКК. Його обов'язковими умовами стали: надання матір'ю поінформованої письмової згоди та попередній інструктаж щодо відповідей на окремі питання, які вимагають спеціальних медичних знань, з боку лікарів - членів ЛКК.

Збір даних проводився в п'яти пілотних районах області: Коломийському, Калуському, Верховинському, Рогатинському та Надвірнянському, рівні дитячої інвалідності в яких є найвищими. Крім того, обрані нами райони належать до трьох основних клімато-географічних зон: рівнинної, передгірської і гірської.

Третій етап дослідження присвячувався вивченню особливостей чинників середовища, які могли сприяти інвалідизації та розвитку вираженого ступеня обмеження життєдіяльності дітей. З цією метою аналізувались дані анкетування за уже згаданою програмою в частині, що стосувалася вивчення особливостей соціальних, поведінкових та біологічних чинників батьків дітей-інвалідів.

На підставі даних цих же анкет проводилось вивчення таких медико-організаційних чинників, як: своєчасність звернення з приводу вагітності до медичної установи, кратність та обсяг зроблених обстежень, особливості ведення пологів, вчасність першого відвідування дільничним педіатром чи сімейним лікарем дитини після виписки з пологового будинку.

Аналіз спостереження дитини лікарем-педіатром до настання інвалідності та після її встановлення проводився на основі розроблених нами «Карт оцінки якості медичної допомоги дитині-інваліду віком до 18-ти років», які заповнювалися медичними працівниками - членами ЛКК, де здійснювалось освідчення дітей, і додавались ними до «Анкет вивчення способу життя дітей-інвалідів та надання їм медико-соціальної допомоги», заповнених батьками. Це дозволило об'єктивізувати відповіді останніх як даними викопіювання основної медичної документації дітей-інвалідів: «Медичного висновку на дитину-інваліда з дитинства у віці до 18 років» (ф. №080/о) та «Індивідуальної програми реабілітації інваліда», так і експертними оцінками членів ЛКК стосовно повноти проведених медико-соціальних заходів дітям у відповідності до вимог діючих нормативно-правових актів.

На четвертому етапі дослідження вивчалися потреби дітей-інвалідів у медико-соціальних реабілітаційних заходах та повнота їх проведення шляхом аналізу відповідного блоку питань як анкет, заповнених матерями дітей-інвалідів, так і карт, заповнених лікарями ЛКК.

Отримані на попередніх етапах результати дозволили на п'ятому, заключному, етапі науково обґрунтувати і розробити оптимізовану систему профілактики дитячої інвалідності та реабілітації дітей з обмеженими можливостями, що складається із взаємодоповнюючих послідовних якісно нових елементів: алгоритму дій профільних головних спеціалістів щодо профілактики дитячої інвалідності в районі обслуговування, схеми інформаційно-освітнього забезпечення та концептуальної моделі експертизи дитячої інвалідності і реабілітації дітей-інвалідів.

Особливістю даної роботи стало те, що напрацьовані наукові обґрунтування стосовно удосконалення заходів профілактики і реабілітації ще в процесі дослідження впроваджувались в практику. Підтвердженням цьому є опубліковані статті, тези та інформаційний лист.

Визначення ефективності запропонованих якісно нових елементів проводилась двома шляхами: методом експертних оцінок та за результатами впровадження на етапах виконання дослідження в пілотних районах. Експертами виступали 29 досвідчених організаторів закладів охорони здоров'я Івано-Франківської області, а також 8 науковців (із них 3 доктори та 5 кандидатів медичних наук) Івано-Франківського національного медичного університету. Середній стаж роботи експертів за фахом «Організація і управління охороною здоров'я» становив 17,3±2,1 років, 29,4% з них мали вищу і 58,8% - першу кваліфікаційну категорію. Їхні висновки дозволили оцінити напрацювання, спрогнозувати їх вплив на стан здоров'я дітей і вибрати відповідні індикатори та критерії оцінки ефективності системи, на основі яких надалі була проведена об'єктивна оцінка ефективності запропонованих напрацювань у пілотних районах Івано-Франківської області.

Таким чином, запропонована програма дослідження та її методичний апарат дозволили отримати репрезентативні дані, вирішити поставлені завдання на кожному з етапів, отримати достовірні результати, покладені в основу обґрунтування системи профілактики дитячої інвалідності та реабілітації дітей-інвалідів.

Результати дослідження. Встановлено, що за даними офіційних звітних документів (форма №19) загальна (224,3 на 10 тисяч дитячого населення) та первинна (25,2 ^о/_ооо) інвалідність дітей Івано-Франківської області вища, ніж в Україні (199,6 ^о/_ооо і 22,1 ^о/_ооо відповідно), та в динаміці за десятирічний період (1999 - 2008 рр.) характеризується більшими темпами приросту показників, а відповідно й більш несприятливим прогнозом. Основні структурні пропорції розглянутих показників в області тотожні загальноукраїнським. Зокрема, структура причин дитячої інвалідності, як загальної, так і первинної, на 60% формується за рахунок основних трьох класів захворювань: розладів психіки та поведінки (21,7% - загальна, 18,9% - первинна), хвороб нервової системи (19,8% і 13,4% відповідно) і вроджених аномалій розвитку (19,4% і 23,9%).

Аналіз структури загальної інвалідності за місцем проживання, статтю та віком показав, що серед дітей-інвалідів переважають сільські мешканці (57,9±0,6%, р<0,001) чоловічої статі (56,3±0,9%, р<0,001). В екстенсивному розподілі за віком найменшу питому вагу займають діти-інваліди у віці до 3-х років (7,1% - 4,3% за досліджуваний період 1999 - 2008 рр.), втричі більша частка припадає на дітей дошкільного (3-6 років) віку (18,9% - 14,7%), половина всіх дітей з обмеженими можливостями - це діти молодшого (7-13 років) шкільного (54,6% - 44,5%) і ще п'ята-третя частина - старшого (14-17 років) шкільного віку (20,0% - 34,7%).

Однак за даними офіційної звітної медичної документації неможливо детально проаналізувати особливості первинної інвалідності дітей. Необхідність такої інформації для прийняття адекватних управлінських рішень потребувала поглибленого вивчення вказаних аспектів. Проведене з цією метою соціологічне дослідження репрезентативної групи 500 дітей-інвалідів дозволило встановити, що майже у 70% первинна інвалідність виникає у молодшому (37,6%) та дошкільному (26,4%) віці. Основною інвалідизуючою патологією (90%) у віці до 3-х років є хвороби нервової системи (головним чином дитячий церебральний параліч), вроджені аномалії та хромосомні порушення, розлади психіки і поведінки (за рахунок розумової відсталості), хвороби вуха та соскоподібного відростка (переважно нейросенсорна втрата слуху), тобто захворювання, що виникають у антенатальному і перинатальному періодах. Ці ж класи хвороб на 70% формують первинну інвалідність дітей дошкільного віку (3-6 років). Починаючи з семи років життя, значно зростає частка набутої патології (хронічних захворювань кістково-м'язової системи, органів дихання, ендокринної системи, ока та придаткового апарату й інших), яка досягає 90% серед причин інвалідизації у старшому шкільному віці.

Наступним етапом дослідження стало вивчення особливостей екзо- та ендогенних чинників середовища контингенту спостереження і встановлення напрямку можливого їх впливу на формування та тяжкість перебігу інвалідності дітей. Зокрема, аналіз параметрів соціально-економічного статусу сім'ї засвідчив, що значна частка дітей-інвалідів Прикарпаття проживає в сім'ях із незадовільним рівнем матеріального благополуччя (79,0±1,8%), у недостатньо комфортних житлових умовах (64,6±2,1%) на фоні низького рівня освіченості (тільки 11,6±1,4% матерів і 13,1±1,6% батьків мають вищу освіту) і зайнятості батьків (майже 40,0% з них безробітні). Вивчені параметри в сільських поселеннях значно гірші, ніж у містах (р<0,001).

Соціальне значення дитячої інвалідності посилюється негативним впливом явища на демографічну ситуацію. Так, дослідженням виявлено, що кожна шоста дитина-інвалід (14,6±1,6%), не залежно від місця проживання, мешкає у неповній сім'ї. Частка таких сімей зростає з віком дитини-інваліда, головним чином (на 70-80%), за рахунок збільшення кількості розлучень. Наявність неповносправної дитини негативно впливає на психологічний клімат в сім'ї і сприяє зростанню розлучень. Показано також, що інвалідність першої дитини може слугувати для її батьків додатковим бар'єром народження інших дітей, про що свідчить суттєва частка однодітних сімей серед опитаних (21,2±1,8%).

Дослідженням встановлено, що практично кожна десята мати та батько (9,8±1,3% і 13,8±1,6% відповідно) дітей-інвалідів, частіше мешканців міст, зазнавали в анамнезі дії виробничих шкідливостей. При цьому, на матерів дітей-інвалідів здебільшого впливали фактори хімічного походження - 57,1±7,1% проти 30,2±5,8% чоловіків (р<0,01).

Вивчення основних параметрів індивідуального способу життя матерів засвідчило незначну поширеність шкідливих звичок серед жінок Прикарпаття. Так, систематичне куріння і вживання алкоголю серед них зустрічається у 10-15 разів рідше, ніж серед чоловіків (р<0,001). Тому достовірних доказів стосовно можливого впливу основних поведінкових чинників способу життя матерів на інвалідизацію дітей, у тому числі під час вагітності, не отримано.

Вивчення стану здоров'я матері, зокрема її репродуктивного анамнезу, засвідчило наявність випадків викиднів (частота вагітностей впродовж життя опитаних жінок в 1,5 рази вища, ніж аналогічна кількість вагітностей, які завершилися пологами, р<0,001), а також випадків повторного народження неповносправних дітей практично у кожній десятій обстеженій сім'ї (10,2±1,5%). Це може опосередковано вказувати на генетичну детермінованість інвалідизуючої патології дітей та підкреслює необхідність медико-генетичного консультування ще на етапі планування вагітностей.

Встановлено, що абсолютний ризик інвалідизації дітей у майбутньому досить високий як при ранній - до 19 років (14,0±1,6%), так і при пізній - понад 35 років (15,2±1,6%), вагітності, а також при наявності хронічного захворювання матері ще до вагітності (7,2±1,2%) та ускладнень (14,8±1,6%) чи екстрагенітальної патології під час вагітності (11,0±1,4%).

Виявлено, що кожна четверта опитана жінка стала на облік із запізненням (23,6±1,9%), а досить суттєва частка матерів дітей-інвалідів (14,0±1,6%) не дотримувалися порад акушера-гінеколога щодо кратності відвідування жіночої консультації. Фактично лише у третини (33,4±2,1%) респонденток дородовий медсестринський і акушерський патронаж здійснювався належним чином згідно протоколу.

Результати дослідження дозволили встановити й неповне дотримання стандарту обстеження вагітних, головним чином за рахунок неналежного охоплення їх ультразвуковим скринінгом (у 28,2±2,0% ) та іншими спеціальними дослідженнями: на TORCH-інфекцію, СНІД, сифіліс тощо, які проводились лише третині вагітних (32,0±2,1%), а в сільській місцевості ще рідше (р<0,001).

Про вагомість перинатальних чинників у формуванні інвалідності дітей, зокрема молодшого віку, свідчить те, що практично 40% дітей, вперше визнаних інвалідами у віці до 3-х років, народилися у нефізіологічних пологах (головним чином передчасних, ускладнених та проведених з допомогою кесарського розтину). Кожна друга дитина, інвалідність якої встановлена у віці до 3-х років, мала тяжкий стан при народженні (51,1±7,5%), а кожна третя - дефіцит маси тіла (31,1±6,9%). Серед вперше визнаних інвалідами у шкільному віці, аналогічні показники не перевищували 15,0 % (р<0,05).

Дослідженням встановлено також недостатнє дотримання стандартів медичного обслуговування дітей. Результати опитування матерів засвідчили, що кожна третя дитина (35,6±2,1%), в майбутньому інвалід, вперше оглядалася педіатром чи сімейним лікарем пізніше третього дня після виписки з пологового будинку. Матеріали експертних оцінок офіційної медичної документації (консультативного висновку спеціаліста ф. № 028/о, медичного висновку на дитину-інваліда ф. №080/о), здійснених лікарями ЛКК, де проходили освідчення діти-інваліди, показали, що до моменту встановлення інвалідності майже десята частина обстежених мешканців сіл (7,8±1,4%) не була охоплена диспансерним спостереженням, хоча абсолютній більшості з їх числа (87,5%) інвалідність встановлена внаслідок набутої патології.

Виявлені недоліки і стосовно повноти обстеження дітей при скеруванні на ЛКК. Практично у кожної третьої дитини (28,8±2,0%) перелік проведених лабораторних обстежень не відповідав стандарту. Охоплення функціональними методами діагностики виявилось ще нижчим - у кожної другої дитини (47,6±2,2%) ці види обстеження проведено лише частково, а в кожної п'ятої (22,4±1,9%) - взагалі не виконувалися, хоча поясненням цьому може бути й те, що не всім дітям вони були показані. Консультації суміжних спеціалістів не проводилися також майже кожній п'ятій дитині (17,0±1,7%). В цілому, за висновками фахівців-експертів ЛКК, тільки у 21,3±2,9% дітей, скерованих на освідчення, обов'язкові діагностично-лікувальні заходи на попередніх етапах проведені в повній відповідності до клінічних протоколів.

Враховуючи соціальне значення дитячої інвалідності, особливо з вираженим обмеженням життєдіяльності (внаслідок суттєвих витрат на медичне обслуговування, реабілітацію і соціальний захист таких дітей-інвалідів), важливим завданням дослідження стало встановлення чинників ризику для прогнозування розвитку інвалідності тяжкого ступеня. Доведено (р<0,05), що більші шанси інвалідизації з вираженим обмеженням життєдіяльності мають діти із сімей з незадовільними умовами проживання (показник відношення шансів OR = 3,07; 95% довірчий інтервал 95% СІ: 1,95-4,82), низьким добробутом (OR = 2,26; 95% СІ: 1,33-3,84) та високим рівнем безробіття батьків (OR = 2,11; 95% СІ: 1,43-3,12). В той же час, наявність вищої освіти у матері (OR = 0,05; 95% СІ: 0,02-0,09) та батька (OR = 0,20; 95% СІ: 0,13-0,31) значно знижують (на 80-95%) шанси дитини отримати інвалідність з тяжким перебігом.

Суттєвими факторами ризику вираженого обмеження життєдіяльності дітей, поряд з соціальними стали біологічні чинники: ускладнений перебіг вагітності (OR = 2,19; 95% СІ: 1,31-3,68), передчасні пологи (OR = 2,06; 95% СІ: 1,20-3,53), тяжкий стан (OR = 1,89; 95% СІ: 1,18-3,05) чи низька маса тіла при народженні (OR = 1,64; 95% СІ: 1,01-2,67).

Роль медико-організаційних чинників у формуванні дитячої інвалідності тяжкого ступеня підтверджується тим, що недоліки амбулаторного та стаціонарного лікування збільшують її ризик у 1,80 (95% СІ: 1,22-2,67) - 2,08 (95% СІ: 1,41-3,07) рази, а вчасно проведений кесарський розтин, навпаки, знижує шанси подальшого тяжкого стану дитини (OR = 0,13; 95% СІ: 0,06-0,27).

Вивчення потреб дітей з обмеженими можливостями в основних видах реабілітації, повноти їх реалізації, задоволеності батьків ними і рівнем соціального захисту дітей-інвалідів показало, що згідно із чинним законодавством України статус дитини-інваліда не передбачає поділу на групи інвалідності, тобто не враховує глибини як фізичної, ментальної, так і соціальної дезадаптації. В той же час, проведений у дослідженні аналіз тяжкості перебігу хвороби у дітей-інвалідів дозволив встановити суттєві відмінності, а отже очевидну потребу в диференціації підходів до визначення обсягів реабілітаційних програм та розмірів соціальної допомоги. Так, лікарі-експерти ЛКК оцінили стан третини дітей-інвалідів (32,0±2,1%) на момент освідчення як тяжкий, 63,0± 2,2% - як середньої тяжкості і 5,0±1,0% - як легкий, що може відповідати трьом групам інвалідності у дорослих.

Результати опитування матерів стосовно тяжкості стану їх дітей практично не відрізнялися від оцінок лікарів ЛКК (відповідний розподіл склав 33,4±2,1%, 62,4±2,2% і 4,2±0,9%; р>0,05), що вказує на якісно проведений попередній інструктаж з боку медичних працівників щодо відповідей матерів на питання, які вимагають спеціальних медичних знань. Найбільша частка дітей з тяжким станом відмічена у молодшій віковій групі - 44,5± 7,4%.

Встановлена різниця у фізичному стані та рівні соціальної адаптації дітей-інвалідів проявилася й у характеристиці опитаними матерями їх потреб у медичних та інших реабілітаційних заходах. Найчастіше вказувалась необхідність санаторно-курортного оздоровлення дітей (50,2±2,2 на 100 опитаних), лікування у спеціалізованому центрі (32,0±2,1) та у стаціонарі (17,8±1,7). Досить суттєвою (15,0±1,6 на 100 опитаних) виявилась й частка батьків, які не бачать можливостей вилікувати дитину в Україні, а тільки закордоном.

В той же час потреби у медичних реабілітаційних послугах задовольняються повністю тільки у третини дітей-інвалідів (27,4±2,0%) і частково ще у 8,0±1,2%. Переважна ж більшість таких дітей не отримують (64,6±2,1%) належного відновлювального лікування, основними причинами чого є його фінансова (50,1±2,6%) та територіальна недоступність (достовірно вища в селах: 38,3±3,0% проти 25,5±4,3% в містах, р<0,05). Труднощі економічного характеру найбільш виражені у сім'ях дітей-інвалідів до 3-х річного віку (82,1±7,2%), де спостерігалась найвища частка дітей з тяжким перебігом інвалідизуючого захворювання.

Більшість респондентів (87,0±1,5%) не задоволені розміром соціальних виплат, які здійснюються в зв'язку з інвалідністю їх дітей. Причому з боку матерів дітей молодшого та дошкільного віку ця незадоволеність майже тотальна: 91,1±4,2% і 94,7±2,3%. Відповідно, більшість (60,6±2,2%) опитаних визнали, що змушені були звертатися в органи соціального захисту за різного роду допомогою для своєї дитини.

Крім удосконалення системи соціальних матеріальних виплат, сім'ї з дітьми-інвалідами потребують також психологічної допомоги (82,0±1,7%) та кращої поінформованості (69,4±2,1%) щодо можливостей реабілітації їх дітей. Недостатньо задоволені потреби дітей-інвалідів й у заходах педагогічної реабілітації. Виявлено, що 14,6±2,4% дітей-інвалідів молодшого шкільного та 12,0±2,7% старшого шкільного віку взагалі ніде не навчаються.

Результати соціологічного опитування матерів, які засвідчили недостатній рівень задоволення потреб дітей-інвалідів у різних видах реабілітації, підтверджуються й даними експертної оцінки медичної документації ЛКК. Більш ніж у третини випадків (35,5±2,8%) в ній взагалі не відображена індивідуальна програма реабілітації, решта - недостатньо охоплені соціальною реабілітацією (40,5±3,6%), санаторно-курортним лікуванням (30,8±3,4%), психологічною підтримкою (24,9±3,4%). Досить рідко дітям-інвалідам надавались рекомендації щодо засобу пересування (тільки у 4,9±1,6 випадків на 100 освідчених) та педагогічної реабілітації (4,3±1,5%).

Таким чином, встановлені за результатами дослідження особливості структури інвалідизуючої патології, екзо- та ендогенних чинників середовища дітей-інвалідів, організаційні недоліки медичного обслуговування жінок у період вагітності і пологів, а також диспансеризації та реабілітації дітей засвідчили необхідність наукового обґрунтування та розробки моделі оптимізованої системи профілактики дитячої інвалідності, експертизи та реабілітації дітей-інвалідів (рис. 2), в основу якої покладено послідовні взаємодоповнюючі елементи: алгоритм первинної і вторинної профілактики дитячої інвалідності, схему інформаційно-освітнього забезпечення жінок репродуктивного віку і концептуальну модель організації експертизи та реабілітації дітей-інвалідів.

Оскільки, реалізація комплексу заходів первинної, вторинної та третинної профілактики сприятиме зниженню поширеності неповносправності серед дітей та покращенню їх адаптації у соціумі, запропоновані складові системи передбачають нововведення у кожному із видів профілактики.

Особливістю структурної побудови запропонованої моделі стало включення до неї:

- існуючих елементів системи охорони здоров'я, причетних до профілактичних заходів досліджуваного контингенту (попередження інвалідизації, раннє виявлення та своєчасне встановлення діагнозу інвалідизуючого захворювання, ефективне лікування та якісна реабілітація);

– існуючих складових, але частково змінених за рахунок функціональної їх оптимізації (підвищення інформованості жінок репродуктивного віку щодо профілактики дитячої інвалідності, виявлення чинників ризику інвалідизації, зокрема з вираженим ступенем обмеження життєдіяльності, а також удосконалення основних видів реабілітації);

– якісно нових елементів (алгоритму дій головних профільних спеціалістів з профілактики дитячої інвалідності, створення спеціалізованої педіатричної МСЕК та диференціації реабілітаційних заходів в залежності від ступеня обмеження життєдіяльності), інтеграція яких з раніше існуючими та функціонально удосконаленими елементами надала моделі нових якостей в частині досягнення головної мети дослідження.

Узагальнення отриманих в ході дослідження даних щодо закономірностей формування показників первинної інвалідності дітей різних вікових груп під впливом чинників ризику (рис. 3) та виділення мішеней впливу з оптимізації роботи різних ланок медичної служби стали підґрунтям для розробки алгоритму дій головних профільних спеціалістів (акушер-гінеколога, педіатра) з профілактики дитячої інвалідності в районі обслуговування.

Як видно на рис. 4, моніторинг повікових рівнів інвалідизації дозволяє зробити оптимальний вибір альтернативи профілактичних втручань: пакет №1 (заходи здійснюються акушер-гінекологами, неонатологами, лікарями), якщо зростання демонструють показники первинної інвалідності дітей дошкільного віку, або пакет №2 (реалізується педіатрами та лікарями загальної практики/сімейної медицини - ЛЗП/СМ) - з метою профілактики інвалідизації дітей шкільного віку (рис. 4).

Доведене в результаті дослідження суттєве значення для формування інвалідності й ступеня обмеження життєдіяльності дітей рівня освіченості їх батьків стало підґрунтям розробки схеми інформаційно-освітнього забезпечення жінок репродуктивного віку знаннями про профілактику дитячої інвалідності (рис. 5).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Табл.1. Основні мішені медико-організаційного впливу з метою профілактики дитячої інвалідності

Мішені медикоорганізаційного впливу	Вік настання первинної інвалідності	Причини інвалідизації	Чинники ризику
	до 3-х років	3 - 6 років	7 - 13 років	14 - 17 років
Надання медичної допомоги вагітним, роділлям	90%	70%	50%	10%	Некеровані	Спеціальні: біологічні, медикоорганізаційні
				90%	Керовані
Надання медичної допомоги новонародженим						Загальні: способу життя, екологічні
			50%
		30%				Спеціальні: біологічні, медикоорганізаційні
Обслуговування дітей в постнатальному періоді	10%

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3. Схема інформаційно-освітнього забезпечення жінок репродуктивного віку знаннями про профілактику дитячої інвалідності

Поліпшення поінформованості майбутніх матерів стосовно попередження інвалідності їх дітей досягається об'єднанням зусиль медичної громадськості та немедичних зацікавлених сторін шляхом комплексного впливу через канали комунікації (лекції, бесіди, консультації, тренінги, семінари, соціальну рекламу, ЗМІ).

Необхідність підвищення ефективності заходів третинної профілактики зумовила потребу наукового обґрунтування і розробки концептуальної моделі організації експертизи та реабілітації дітей-інвалідів (рис. 6), в основу якої покладались можливі напрямки вирішення виявлених в ході дослідження проблем цього етапу медико-соціального обслуговування дітей з обмеженими можливостями. Якісно новою базовою основою, яка визначає подальші заходи з різних видів реабілітації стало обґрунтування необхідності диференціації дітей-інвалідів не тільки за діагнозом та фізичним станом, а й за ступенем їх соціальної адаптованості (що відповідає групам інвалідності у дорослих).

Такий методичний підхід дозволяє диференційовано визначати стандарти необхідних заходів як медичної, так соціальної, психологічної і педагогічної реабілітації, а також стає підставою законодавчої ініціативи щодо встановлення різних розмірів пенсій та інших соціальних пільг. Реалізація наведеного вимагає створення спеціалізованих педіатричних медико-соціальних експертних комісій (МСЕК) як координуючого органу з експертизи та реабілітації, що дозволить поліпшити ефективність відновлювального процесу через забезпечення дотримання основних його принципів - цілісності, наступності та безперервності.

Згідно висновків експертів з числа досвідчених організаторів охорони здоров'я та науковців запропоновані нововведення, зокрема алгоритм профілактики дитячої інвалідності, має високий рівень профілактичної спрямованості (8,9±0,2 бали за 10-бальною шкалою), забезпечує системність (8,8±0,5), етапність (8,6±0,2) і наступність (8,2±0,2) надання лікувально-профілактичної допомоги, є достатньо доступним (7,7±0,3) і комплексним (7,5±0,3). А впровадження концептуальної моделі організації експертизи та реабілітації дітей-інвалідів у достатній мірі забезпечує ранній початок реабілітаційних втручань (9,2±0,1 балів), безперервність (8,8±0,2) та комплексність (8,6±0,2) реабілітаційних заходів, їх етапність (8,5±0,2) і наступність (8,2±0,2) та індивідуальний підхід (8,4±0,2).

Використання запропонованих рекомендацій в комплексі, на думку експертів, матиме медичний, соціальний та економічний ефект за рахунок зниження показників частоти ускладнених пологів (89,2% відповідей), народження дітей з вродженими аномаліями розвитку (78,4%), хронічної захворюваності серед дітей (81,1%) і рівнів первинної інвалідності дітей (83,8%), а також поліпшення показників раннього взяття на облік та повноти диспансерного спостереження дітей з хронічними захворюваннями (70,3 і 67,6% відповідно), охоплення дітей-інвалідів реабілітаційними заходами: медичними (78,4%), соціальними (59,5%), педагогічними (59,5%), психологічними (67,6%). Реалізація нововведень дозволить підвищити й рівень засвоєння батьками навичок з реабілітації дитини-інваліда (83,8%), що позитивно вплине на якість життя (75,68%) та соціальну захищеність дітей-інвалідів і їх сімей (70,3%).

Впровадження окремих елементів запропонованої удосконаленої системи профілактики дитячої інвалідності та реабілітації дітей-інвалідів в пілотних районах Івано-Франківської області дозволило фактично знизити частоту ускладнених пологів на 28,2%, захворюваність новонароджених на 25,4%, в тому числі внаслідок окремих станів перинатального періоду на 29,6%, а також первинну дитячу інвалідність на 6,4%, зменшуючи за рахунок цього витрати держави на соціальну допомогу дітям з обмеженими можливостями на 612576 грн. у рік.

Таким чином, отримані результати свідчать про досягнення мети та виконання завдань дослідження і можуть бути рекомендовані для впровадження у інших регіонах України.

висновки

Комплексним соціально-гігієнічним дослідженням виявлені особливості формування проблеми інвалідності серед дітей в залежності від дії чинників середовища, встановлена неадекватність існуючих організаційних форм профілактики дитячої інвалідності та реабілітації дітей-інвалідів, що потребувало наукового обґрунтування удосконаленої системи профілактики та реабілітації вказаного контингенту населення, впровадження якої довело свою медичну, соціальну та економічну ефективність.

1. Встановлено, що головними причинами загальної і первинної інвалідності дітей, які формують їх на 60%, є розлади психіки та поведінки, хвороби нервової системи і уроджені аномалії (вади розвитку), деформації та хромосомні порушення, особливо суттєві у структурі інвалідизації дітей до шести років (70-90%). Ще 30% дитячої інвалідності виникає внаслідок переважно набутої патології, вагомість якої зростає з віком (50-90% у дітей шкільного віку). Наслідком загрозливих трендів приросту інвалідизації внаслідок основних причин (на 65,4% - 128,9% у показниках наочності за останніх десять років 1999-2008 рр.) стало суттєве збільшення загальної інвалідності дітей (в Україні - на 33,2%, а на Прикарпатті - на 94,9%) та прогноз подальшого накопичення контингентів, що становить важливу соціально-економічну і медичну проблему суспільства, вирішення якої вимагає, перш за все, оптимізації системи профілактики та реабілітації.

2. Доведено, що чинниками ризику формування тяжкого ступеня обмеження життєдіяльності дітей є: соціально-економічні (незадовільні побутові умови - OR = 3,07; 95% СІ: 1,95-4,82; р<0,002; низький добробут сім'ї - OR = 2,26; 95% СІ: 1,33-3,84; р<0,002; високий рівень безробіття - OR = 2,11; 95% СІ: 1,43-3,12; р<0,002 і низький рівень освіти батьків - OR при наявності вищої освіти матері = 0,05; 95% СІ: 0,02-0,09; р<0,002), біологічні (ускладнений перебіг вагітності - OR = 2,19; 95% СІ: 1,31-3,68; р<0,05; передчасні пологи - OR = 2,06; 95% СІ: 1,20-3,53; р<0,05; тяжкий стан - OR = 1,89; 95% СІ: 1,18-3,05; р<0,05; чи низька маса тіла при народженні - OR = 1,64; 95% СІ: 1,01-2,67; р<0,05) і медико-організаційні (недоліки амбулаторного обслуговування - OR = 2,08; 95% СІ: 1,41-3,07; р<0,002; та стаціонарного лікування - OR = 1,80; 95% СІ: 1,22-2,67; р<0,05; невчасно проведений кесарський розтин - OR при його наявності = 0,13; 95% СІ: 0,06-0,27; р<0,002).

3. Показано, що потреби дітей-інвалідів у пільговому забезпеченні лікарськими засобами, медичних та інших реабілітаційних заходах задовольняються недостатньо (на 30%), головним чином, внаслідок фінансової (50,1±2,6%), а в сільській місцевості й територіальної (38,3±3,0%) їх недоступності. Однакові розміри соціальних виплат не відповідають диференційованим потребам дітей з обмеженими можливостями, 35-40% яких характеризуються тяжким станом та вимагають стороннього догляду. Крім удосконалення системи соціальних виплат, сім'ї дітей-інвалідів потребують психологічної допомоги (82,0±1,7%) та кращої поінформованості щодо можливостей відновлювального лікування їх дітей (69,4±2,1%). Потреби дітей-інвалідів у педагогічній реабілітації за спеціальними програмами вищі у сільській місцевості (11,4±2,1% проти 2,1±1,5% міських дітей, р<0,01) та задовольняються не в повній мірі.

4. Визначені медико-організаційні і соціальні недоліки системи профілактики дитячої інвалідності та реабілітації дітей з обмеженими можливостями стали науковим підґрунтям її удосконалення за рахунок розробки послідовних взаємодоповнюючих елементів: алгоритму первинної і вторинної профілактики дитячої інвалідності, схеми інформаційно-освітнього забезпечення жінок репродуктивного віку і концептуальної моделі організації експертизи та реабілітації дітей-інвалідів. Їх особливістю стало удосконалення існуючих (підвищення інформованості жінок репродуктивного віку знаннями про профілактику дитячої інвалідності) та включення якісно нових елементів (альтернатив профілактичних втручань в залежності від вікових рівнів первинної інвалідності дітей, створення спеціалізованих педіатричних МСЕК та диференціації реабілітаційних заходів при різних ступенях обмеження життєдіяльності дітей), що разом забезпечують ефективну профілактику та якісну реабілітацію.

5. Запропоновані рекомендації з профілактики дитячої інвалідності та реабілітації дітей-інвалідів за даними експертів забезпечують вчасність (9,2 балів за 10-ти бальною шкалою), профілактичне спрямування (8,9), безперервність (8,8), системність (8,8), комплексність (8,6), етапність (8,6), індивідуальний підхід (8,4) і наступність (8,2) заходів. Це дозволить знизити: ускладнення в пологах (89,2% відповідей експертів), народження дітей з вродженими аномаліями розвитку (78,4%), хронічну захворюваність (81,1%) та інвалідизацію дітей (83,8%); підвищити: показники раннього взяття на облік та повноти диспансерного спостереження дітей з хронічними захворюваннями (70,3 і 67,6% відповідно), повноти охоплення дітей-інвалідів реабілітаційними заходами (медичними - 78,4%, соціальними - 59,5%, педагогічними - 59,5%, психологічними - 67,6%); поліпшити: соціальну захищеність дітей-інвалідів та їх сімей (70,3%), засвоєння батьками навичок з реабілітації дитини-інваліда (83,8%) та рівень якості життя дітей-інвалідів (75,7%).

6. Впровадження окремих елементів запропонованої удосконаленої системи профілактики дитячої інвалідності та реабілітації дітей-інвалідів в пілотних районах дозволило знизити частоту ускладнених пологів на 28,2%, захворюваність новонароджених на 25,4%, в тому числі внаслідок окремих станів перинатального періоду на 29,6%, а також первинну дитячу інвалідність на 6,4%, зменшуючи за рахунок цього витрати держави на соціальну допомогу дітям з обмеженими можливостями на 612576 грн. у рік, що поряд з позитивною оцінкою експертів дозволяє рекомендувати її для впровадження в інших регіонах України.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Результати дослідження дозволяють рекомендувати:

1. Міністерству охорони здоров'я України:

· запровадити у практику охорони здоров'я оптимізовану систему профілактики дитячої інвалідності та реабілітації дітей-інвалідів, що складається з послідовних взаємодоповнюючих елементів: алгоритму первинної і вторинної профілактики дитячої інвалідності, схеми інформаційно-освітнього забезпечення жінок репродуктивного віку знаннями про профілактику дитячої інвалідності і концептуальної моделі організації експертизи та реабілітації дітей-інвалідів, які довели свою медико-соціальну ефективність;

· доповнити «Звіт про дітей-інвалідів віком до 18 років, які проживають в районі обслуговування лікувально-профілактичного закладу, будинку дитини або інтернатному закладі» (ф. №19) даними про вік настання первинної інвалідності у дітей.

2. Міністерству охорони здоров'я АР Крим, управлінням охорони здоров'я обласних державних адміністрацій, головним лікарям центральних міських та центральних районних лікарень:

· вишукати можливості для запровадження в практику оптимізованої системи профілактики дитячої інвалідності та реабілітації дітей-інвалідів, що складається з послідовних взаємодоповнюючих елементів: алгоритму первинної і вторинної профілактики дитячої інвалідності, схеми інформаційно-освітнього забезпечення жінок репродуктивного віку знаннями про профілактику дитячої інвалідності і концептуальної моделі організації експертизи та реабілітації дітей-інвалідів;

· запровадити постійну широку просвітницьку роботу науковців та лікарів різних фахів практичної охорони здоров'я серед цільових груп та груп ризику з метою формування знань і навичок профілактики виникнення дитячої інвалідності та її негативних наслідків.

3. Вищим медичним навчальним закладам і закладам післядипломної медичної освіти:

· доповнити програми навчання студентів з курсу «Соціальна медицина та організація охорони здоров'я», «Педіатрія» питаннями медико-соціальних особливостей профілактики дитячої інвалідності та реабілітації дітей-інвалідів;

· організувати для лікарів загальної практики/сімейної медицини, керівників органів і закладів охорони здоров'я та їх заступників навчання на циклах тематичного удосконалення питань з профілактики дитячої інвалідності та реабілітації дітей-інвалідів.

Список опублікованих праць за темою дисертації

У наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України:

1. Біоекологічний моніторинг стану здоров'я дітей, які проживають на техногенно трансформованих територіях Прикарпаття / В. П. Стефурак, Т. В. Бандяк, Л. Я. Ковалевич, М. В. Мамчура [та ін.] // Наукові записки. Серія: біологія. - 2008. - № 1 (35). - С. 54-62. [Дисертантом оброблено та узагальнено дані стосовно рівнів дитячої інвалідності та чинників впливу на її формування].

...