Клінічна типологія та особливості шкільної дезадаптації у дітей з гіперкінетичними розладами

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Український науково-дослідний інститут

соціальної і судової психіатрії та наркології

КЛІНІЧНА ТИПОЛОГІЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ШКІЛЬНОЇ ДЕЗАДАПТАЦІЇ У ДІТЕЙ З ГІПЕРКІНЕТИЧНИМИ РОЗЛАДАМИ

14.01.16 - психіатрія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

МАРЦЕНКОВСЬКА ІННА ІВАНІВНА

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України.

Науковий керівник доктор медичних наук, професор Табачніков Станіслав Ісакович, Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, директор інституту.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Мішиєв В'ячеслав Данилович, Національна медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика МОЗ України, кафедра дитячої, соціальної і судової психіатрії, завідувач кафедри;

доктор медичних наук, професор Маркова Маріанна Владиславівна, Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, кафедра сексології та медичної психології, професор кафедри.

Захист відбудеться «17» березня 2011 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.620.01 в Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України за адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України за адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103.

Автореферат розісланий «16» лютого 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор медичних наук Н. О. Дзеружинська.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

агресивний насильство гнів психіка

Актуальність теми. Психічне здоров'я і психологічне благополуччя - фундаментальні складові життя дітей, що забезпечують сприйняття значущості буття, дозволяють їм реалізувати особистісний потенціал, активно брати участь в житті суспільства (Р. О. Моісеенко, В. В. Лазоришинець, І. А. Марценковський, 2010; М. К. Хобзей, П. В. Волошин, Н. О. Марута, 2010; О. Г. Сиропятов, Н. О. Дзеружинська, 2009; В. С. Підкоритов, 2008; Л. О. Булахова, 2001). На дитячий вік припадає від 30 до 40 % захворюваності, 9 % інвалідності, зумовленої розладами психіки (Е. А. Михайлова, Т. Ю. Проскуріна, 2010; В. Л. Гавенко, В. С. Битенский, А. К. Напреенко, 2009; О. Єгорова, О. Калмикова, 2009). Психічні порушення в дитячому віці вкрай рідко закінчуються спонтанною ремісією. Приблизно в 20 % випадків вони призводять до порушень соціальної, сімейної та трудової адаптації (Т. С. Яблонська , І. А. Марценковський, Н. В. Коваль, 2010; В. Д. Мишиев, 2006; E. J. Costello, D. L. Foley, A. Angold, 2006; H. Remschmidt, M. H. Schmidt, 2001; M. M. Weissman, S. Wolk, R.B. Goldstein, 1999). Саме тому на теперішній час необхідність науково-методичного забезпечення реформування психіатричної служби в Україні, створення системи охорони психічного здоров'я дітей на долікарняному рівні та етапі первинної медико-санітарної допомоги, безпосередньо за місцем проживання і навчання, є нагальною потребою українського суспільства (Р. О. Моісеенко, В. В. Лазоришинець, І. А. Марценковський, 2010; М. К. Хобзей, П. В. Волошин, Н. О. Марута, 2010; С. І. Табачніков, 2007).

Кваліфікація та систематизація порушень психіки та поведінки у дітей шкільного віку є досить складною проблемою дитячої психіатрії. Уявлення про діагностичні межи окремих розладів та їх причинно-наслідкові взаємозв'язки з конституційно-генетичними та середовищними факторами досить суперечливі. Деякі автори психічні та поведінкові розлади шкільного віку розглядають в рамках уявлень про їх етіопатогенетичний зв'язок із органічним ураженням мозку, при цьому розширюються діагностичні межи категорії психоорганічного синдрому, в якості клінічних проявів якого описують практично всі прояви шкільної дезадаптації (Н. Н. Заваденко, 2007; Н. В. Вострокнутов, 1995). Більшість фахівців не пов'язують поведінкові і академічні проблеми школярів з ушкодженнями чи дисфункцією головного мозку (I. M. Loe, H. M. Feldman, 2007; W. D. Smucker, M. Hedayat, 2001). У дітей з поганою шкільною адаптацією як в Європі, так і в США найчастіше діагностують опозиційно-зухвалий (ОПЗР), соціалізований (СРП) розлади поведінки та розлад із дефіцитом уваги та гіперактивністю (РДУГ) (R. Schlack, H. Holling, B.M. Kurth, 2007; S.N. Visser, C.A. Lesesne, R. Perou, 2007).

В Україні лише 3 % дітей (близько 227 000 осіб) користуються послугами психіатричної служби, тоді, як за даними ВООЗ, як мінімум, один з 4-5 дітей і підлітків у віці до 20 років у европейському регіоні вірогідно страждає на психічний розлад (V. Patel, A. J. Flisher, S. Hetrick, P. McGorry, 2007). РДУГ (відповідно до діагностичних критеріїв DSM-IV)/гіперкінетичні розлади - ГКР (відповідно до МКХ-10) належать до переліку найбільш поширених психічних порушень. Поширеність розладу в різних культурах коливається від 4 % до 19 % (G. Polanczyk, M. S. de Lima, B. I. Horta, 2007; R. Schlack, H. Holling, B. M. Kurth, 2007; S. N. Visser, C. A. Lesesne, R. Perou, 2007). Дослідження поширеності розладу в популяції українських дітей раніше не проводилися. Лише три останні роки Міністерство охорони здоров'я збирає статистичні дані про захворюваність та поширеність ГКР в Україні.

РДУГ (ГКР) у тій чи іншій мірі впливає на всі складові шкільної та сімейної адаптації дитини: академічну успішність (когнітивний компонент), мотивацію до навчання (особистісний компонент), поведінку в шкільному середовищі (поведінковий компонент). Академічна успішність дітей з порушеннями уваги, активності та імпульс-контролю гірша, ніж у здорових дітей, але краща, ніж у дітей з розумовою відсталістю. РДУГ впливає на якість життя пацієнтів та їх сімей в ступені, порівняному з хронічними захворюваннями внутрішніх органів (М. В. Маркова, Т. Г. Ветрила, 2010, 2009; J.W. Varni, T.M. Burwinkle, 2006; A. F. Klassen, A. Miller, S. Fine, 2004).

Економічні витрати суспільства, пов'язані з РДУГ є значними. Незалежно від моделі надання психіатричної допомоги дітям, щорічні витрати на одну дитину з РДУГ стабільно високі в різних регіонах світу (W. E. Pelham, E. M. Foster, J. A. Robb, 2007; C. L. Leibson, K. H. Long, 2003). У країнах Європи та США прямі медичні витрати на дітей з РДУГ майже вдвічі вищі, ніж на дітей, що не мають захворювань психіки та поведінки. Освіта дітей з РДУГ вимагає більших ресурсів у зв'язку з витратами на шкільну інтеграцію, корекцію затримок формування шкільних навичок і мови.

ГКР впливає на ключові сфери соціального функціонування хворої дитини та членів її родини, зумовлює значні соціальні витрати для суспільства. Раннє виявлення, оцінка та типологізація порушень уваги, активності та поведінки у дітей різного віку дозволить поліпшити планування педагогічних, психологічних і медичних втручань, спрямованих на забезпечення шкільної інтеграції, академічної успішності школярів, профілактику антисоціальної поведінки і соціальної дезадаптації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану НДР Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології в межах теми: «Науково обґрунтувати принципи медико-соціальної допомоги та розробити і впровадити стандарти сучасної діагностики, терапії та реабілітації хворих з першим психотичним епізодом» (2007-2009 рр., № державної реєстрації 0106U0005124), згідно Міжвідомчої комплексної програми «Здоров'я нації» на 2002-2011 роки (Постанови Кабінету Міністрів України від 10.01.02 № 14), Концепції Державної цільової комплексної Програми розвитку охорони психічного здоров'я в Україні на 2006-2010 роки, наказів МОЗ № 176 від 19.03.09 «Про затвердження заходів МОЗ України щодо удосконалення психіатричної допомоги на 2009-2010 роки» і № 283 від 31.03.2010 «Про затвердження заходів МОЗ України щодо вдосконалення організації медичної допомоги особам з психічними розладами на рівні первинної медико-санітарної допомоги на 2010-2012 роки», а також відповідно до міжнародних зобов'язань України: Ґельсінської Декларації, Європейського плану дій в галузі психічного здоров'я (Ґельсінкі, Фінляндія, 2005), Меранскої декларації, прийнятої на конференції національних координаторів «Програми охорони психічного здоров'я ВООЗ» (Мерано, Італія, 2008), Флорентійської Декларації XIII Конгресу Європейського товариства дитячої та підліткової психіатрії (Флоренція, Італія, 2007).

Мета і завдання дослідження. Мета роботи - на основі вивчення клініко-динамічних особливостей гіперкінетичних розладів та їх зв'язку з порушеннями шкільної адаптації у дітей, розробити комплекс заходів з психосоціальної допомоги, спрямований на забезпечення їх інклюзії в загальноосвітні навчальні заклади, соціальну реінтеграцію та психологічне благополуччя.

Для виконання поставленої мети були визначені наступні задачі:

1. Дослідити поширеність РДУГ, ГКР і розладів поведінки у учнів загальноосвітніх (ЗОШ) і спеціальних для дітей з порушеннями шкільної адаптації без розумової відсталості (СПШ) шкіл.

2. Вивчити клініко-динамічні особливості та віковий поліморфізм ГКР у дітей.

3. Визначити причинно-наслідкові взаємозв'язки між розладами поведінки і клінічними проявами ГКР у школярів.

4. Вивчити зв'язок агресивної поведінки та насильства в школі з розладами психіки, встановити особливості переживання почуття гніву та можливості його подолання у дітей та підлітків з ГКР.

5. Встановити взаємозв'язки клінічних підтипів РДУГ у школярів з порушеннями адаптивної поведінки і академічною успішністю.

6. Дослідити поширеність коморбідних порушень психіки у дітей з ГКР і встановити вплив коморбідності на тяжкість проявів шкільної дезадаптації.

7. Розробити комплекс заходів з психосоціальної допомоги, спрямований на забезпечення інклюзії в загальноосвітні навчальні заклади, соціальну реінтеграцію та психологічне благополуччя дітей з гіперкінетичними розладами.

Об'єкт дослідження - ГКР і розлади поведінки у дітей дошкільного та шкільного віку.

Предмет дослідження - клінічні прояви ГКР, їх вікова варіативність, порушення адаптивної поведінки, шкільні навички у дітей з ГКР.

Методи дослідження - клініко-анамнестичний (структуроване інтерв'ю з батьками, вчителями, вихователями дітей дошкільного віку), клініко-психопатологічний, психодіагностичний, статистичний.

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше в Україні на підставі клінічної кваліфікації порушень шкільної адаптації у українських школярів з неуважністю, гіперактивністю та імпульсивністю розроблені рекомендації щодо підвищення ефективності управління їх поведінкою та забезпечення інклюзії в загальноосвітні навчальні заклади.

Вперше отримані достовірні дані про поширеність ГКР і розладів поведінки у учнів українських шкіл.

На підставі клініко-психопатологічного аналізу дітей різного віку з порушеннями шкільної адаптації отримані нові дані про зв'язок ГКР з порушеннями адаптивної поведінки та академічною неуспішністю у школярів.

Вперше отримані дані про зв'язок агресивної поведінки та насильства в школі з ГКР. Встановлені особливості переживання почуття гніву та можливості його подолання, а також загальної ворожості до школи і навчального процесу у учнів з порушеннями активності та уваги.

Отримані нові дані про взаємозв'язок гендерних чинників, клінічної типології порушень активності та уваги, коморбідних психічних розладів у дітей з ГКР з тяжкістю дезадаптивної поведінки та академічною неуспішностю.

Практичне значення отриманих результатів. На підставі отриманих результатів обґрунтована система психогігієнічних та психопрофілактичних заходів при ГКР у дітей шкільного та дошкільного віку, які включені в «Клінічний протокол надання допомоги дітям і підліткам із гіперкінетичними розладами» (наказ МОЗ України № 108 від 15.02.2010 р.). Визначені межи компетенції дитячого психіатра, дитячого невролога, сімейного лікаря при наданні медичної допомоги дітям із ГКР.

Сформульовані рекомендації для медико-педагогічних консультацій щодо організації психолого-педагогічного супроводу дітей з порушеннями шкільної адаптації внаслідок дефіциту уваги, гіперактивності, імпульсивності та супутніх затримок розвитку мови і шкільних навичок (методичні рекомендації МОЗ України «Програмно-цільове обслуговування дітей та підлітків з гіперкінетичним розладом»).

Результати дослідження впроваджені в практику низки лікувально-профілактичних закладів, зокрема, ДУ «Інститут охорони здоров'я дітей та підлітків АМН України», Українського центру для дітей з органічними ураженнями мозку, Львівської обласної клінічної психіатричної лікарні, Чернівецької обласної психоневрологічної лікарні, Київської міської клінічної лікарні № 1, міської психоневрологічної лікарні № 2 м. Донецька, міського психоневрологічного диспансеру м. Донецька, міської психіатричної лікарні № 1 м. Макіївки. Також результати дослідження впроваджені в навчальний процес в ході підготовки лікарів-інтернів, ординаторів та лікарів Буковинського державного медичного університету, Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (всього 10 актів про впровадження).

Особистий вклад здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею дисертанта. Автору належить ідея даного дослідження, самостійно визначені його мета, завдання та методологія, розроблено алгоритм дослідження, підібрані та модифіковані існуючі методи дослідження, проведено формування груп рандомізованих дітей. Автором особисто проведені інтерв'ю з усіма включеними в дослідження дітьми, їх батьками, проведені клініко-психопатологічні дослідження, скринінг із використанням стандартного діагностичного інструментарію, проаналізовані дані, отримані від викладачів і вихователів. Дисертантом самостійно проведено математичний аналіз отриманих результатів. Автором особисто проаналізовані, узагальнені та інтерпретовані всі результати дослідження, проведено обґрунтування висновків і практичних рекомендацій. Отримані в результаті дослідження результати були використані при підготовці наказу МОЗ України № 108 від 15.02.2010 р.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційної роботи доповідалися і обговорювалися на науково-практичних конференціях і пленумах, а саме: конференції-семінарі, присвяченій Дню науки «Сучасні проблеми психіатрії та наркології - від науки до практики» (Київ, 13.05.2008), 21st Congress of European College of Neuropsychopharmacology (Barcelona, Spain, 30.08-03.09.2008), 9th World Congress of Biological Psychiatry (Paris, France, 28.06-02.07.2009), 2nd International Congress on ADHD (Vienna, Austria, 21-24.05.2009), Х регіональній науково-практичній конференції з розвитку мультидисциплінарного підходу в психіатрії «Дитяча та доросла психіатрія - спільний простір» (Вінниця, 21-22.04.2010), науковому симпозіумі «Депресивні розлади у дітей» (Ужгород, 28.09.2010),
19th World Congress of the International Association for Child and Adolescent Psychiatry and Allied Professional (Beijing, China, 02-06.06. 2010), XII з'їзді педіатрів України (Київ, Україна, 12-14.10.2010), конференції з міжнародною участю «Актуальні питання перинатальної психосоматики, психіатрії та психотерапії» (Київ, Україна, 04-05.11.2010), науково-практичній конференції з міжнародною участю «Сучасні проблеми соціальної і судової психіатрії та наркології в період фінансово-економічної кризи та шляхи їх вирішення» (Київ, Україна, 11-12.11.2010).

Публікації. Основні результати роботи висвітлені в 21 роботі, з них 7 статей (усі самостійні) в журналах, рекомендованих ВАК України, 7 тез (1 самостійні) у матеріалах вітчизняних та міжнародних науково-практичних конференцій, конгресів і симпозіумів. 10 робіт написано без співавторів. Основні результати роботи були використані при підготовці «Клінічного протоколу надання допомоги дітям і підліткам з гіперкінетичними розладами» (наказ МОЗ України № 108 від 15.02.2010 р.) та методичних рекомендацій МОЗ України «Програмно-цільове обслуговування дітей та підлітків з гіперкінетичним розладом». Результати роботи були також висвітлені в 3 публікаціях для лікарів загальної практики та психологів з питань організації допомоги дітям з порушеннями активності та уваги в медичній газеті «Здоров'я України» та журналі «Нейроnews».

Структура і об'єм дисертації. Дисертаційна робота складається з вступу, огляду літератури, обґрунтування методології дослідження, опису матеріалу і методів дослідження, 3 розділів власних досліджень з описом результатів, висновків, практичних рекомендацій та списку використаної літератури. Робота викладена на 167 сторінках машинописного тексту (125 сторінок основного тексту), ілюстрована 21 таблицею. Список літератури містить 240 джерел, в тому числі 176 закордонних.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Характеристика обстежених. Нами обстежено 781 дитину (443 хлопчика і 338 дівчат) у віці від 3-х до 16-ти років. Діти з РДУГ були відібрані з трьох виборок за результатами скринінгу з використанням CДС-4 як група ризику діагностики ГКР. З виборок дітей з РДУГ була сформована основна група, до якої віднесли школярів, у яких виконувалися діагностичні критерії ГКР згідно з діагностичними критеріями МКХ-10. Для діагностики ГКР в МКХ-10 застосовуються більш жорсткі, ніж для РДУГ (DSM-IV-R) критерії: обов'язковою є наявність патологічних рівнів, як неуважності, так і гіперактивності та імпульсивності, які проявляються при широкому спектрі різноманітних ситуацій і стійко зберігаються протягом часу.

Першу вибірку склали 482 учня 1-9 класів однієї з ЗОШ Києва (77,5 % списочного складу). Були опитані 218 хлопчиків, 264 дівчинки, їх батьки та вчителі. РДУГ діагностовано у 12,2 % рандомізованих учнів: 15,5 % хлопчиків, 9,5 % дівчат.

Другу вибірку склали 164 школяра 1-9 класів СПШ (120 хлопчиків, 44 дівчинки). Опитуванням охоплено 89,1 % дітей, що навчалися в цьому закладі, їх батьків та вчителів. РДУГ встановлено у 27,4 % учнів: 32,5 % хлопчиків та 13,6 % дівчат.

Третя вибірка рандомізованих дітей сформована з сибсів учнів ЗОШ і СПШ, у яких було діагностовано РДУГ. Скринінг проведено у 135 дітей в віці від 3-х до 16 років. Дошкільнят було 89, школярів - 46. РДУГ в дошкільному віці діагностовано у 60,9 % хлопчиків і 60,0 % дівчат, шкільному - у 61,1 % та 60,0 % відповідно.

Контрольну групу склали 262 учня (188 хлопчиків, 74 дівчаток) без клінічно значущих порушень активності та уваги. До вибірки були включені діти ЗОШ, СПШ і дошкільнята.

Окремим завданням дослідження було вивчення зв'язку агресивної поведінки та насильства в школі з розладами психіки, зокрема, з порушеннями активності та уваги. При проведенні дослідження до основної групи ми включили дітей шкільного віку з РДУГ. Діти з ГКР склали підгрупу А, з РДУГ, у яких не виявлено діагностичних критеріїв ГКР (підгрупу Б). У контрольну групу включено 95 здорових учнів.

Хлопчики становили у підгрупі А - 71,1 %, у підгрупі Б - 70,2 %,
у контрольній групі - 73,7 %. Не виявлено статистично значущих відмінностей у розподілі хлопчиків між групами порівняння (?2 = 0,63, P = 0,4). Вік дітей основної групи коливався від 8 до 14 років, контрольної - від 9 до 15 років. Середній вік дітей у підгрупі А становив 10,6 ± 1,4, підгрупі Б - 11,2 ± 1,5 років, в контрольній групі - 11,1 ± 1,6 років. Групи порівняння не розрізнялися за рангом народження дітей (?2 = 2,7, P = 0,4) і демографічними ознаками батьків. Практично всі сім'ї були соціально адаптованими: більшість батьків рандомізованих дітей отримали вищу або середню освіту та мали роботу.

Методи обстеження. На першому етапі обстеження за допомогою російськомовної версії «Списку дитячих симптомів, 4-го перегляду» (CДС-4) (K. D. Gadow, J. Sprafkin, 2002) проведено опитування батьків учнів ЗОШ і СПШ і відібрані діти, що відповідали діагностичним критеріям РДУГ за DSM-IV. У ЗОШ первинно рандомізовані 59, в СПШ - 45 учнів. На другому етапі обстеження до уваги були прийняті сібси рандомізованих дітей з РДУГ. Батькам цих дітей було запропоновано оцінити їх за допомогою СДС-4. Було обстежено 135 сибсів. РДУГ діагностовано у 82 дітей. На третьому етапі дослідження усі рандомізовані діти з РДУГ були обстежені дитячим психіатром. Симптоми ГКР були кваліфіковані та ранжовані за допомогою «Шкали симптомів ГКР», складеної на підставі діагностичних критеріїв МКХ-10 (G. J. DuPaul , T. J. Power, A. D. Anastopoulos, 1998). ГКР діагностовано у 20 учнів ЗОШ, 25 - СПШ та у 53 їх сибсів.

СДС-4 складається з 97 пунктів, які скринують 17 психічних розладів: РДУГ, ОПЗР, тривожний розлад дитячого віку, пов'язаний з сепарацією (ТРС), генералізований тривожний розлад (ТРГ), соціальний тривожний розлад дитячого віку (ТРСФ), тривожний розлад з ізольованими фобіями (ТРІФ), обсесивно-компульсивний розлад (ТРОК), посттравматичний стресовий розлад (ТРПТСР), депресію, дистимію, шизофренію, розлади загального розвитку, синдром Аспергера, руховий і голосовий тикозний розлади.

Результати клініко-психопатологічного обстеження дітей з РДУГ доповнювалися даними, отриманими в процесі опитування батьків з використанням батьківських варіантів «Контрольного переліку проявів дитячої поведінки» (КПДП-БВ) (T. M. Achenbach, 1978) і «Шкали Коннорса» (ШК-БВ) (C. K. Conners, 2000), скринінгу вчителів і вихователів дошкільних установ за допомогою вчительських варіантів КПДП (КПДП - ВВ) (T. M. Achenbach, 1978) і ШК (ШК-ВВ) (C. K. Conners, 2000). Вчителі школярів з РДУГ, що були включені у дослідження, додатково оцінювали їх за допомогою «Шкали Вандербільта» (M. L. Wolraich, 2003). Загальне функціонування всіх рандомізованих дітей оцінювали за допомогою «Дитячої шкали загального функціонування» (ЗФДШ) (D. Shaffer, M. S. Gould, J. Brasic, 1983).

Виявлення та оцінка шкільної адаптації та академічної успішності, проводилися за допомогою вчительського варіанту шкали Вандербільта.

Патерни диссоціальної, агресивної чи зухвалої поведінки у підлітків, що виходили за межи відповідних віку соціальних очікувань були скриновані на відповідність діагностичним критеріям МКХ-10 для ОПЗР (F.91.3) та СРП (F.91.2). Переживання учнями почуття гніву, досвід його подолання та пов'язану з його екстерналізацією руйнівну поведінку оцінювали з використанням «Багатовимірного списку шкільної гнівливості» (БСШГ) (D. C. Smith, M. Furlong, M. Bates, 1998) за 4 оціночними категоріями: індексом досвіду, пов'язаного з переживанням почуття гніву, індексом почуття ворожості у школі, індексом проявів гніву (досвідом інтерналізації - позитивного подолання та екстерналізації, що супроводжується руйнівним поведінкою). Для оцінки досвіду переживання учнями почуття гніву опитували дітей, їхніх батьків і вчителів.

Отримані в результаті дослідження показники були зведені в єдину базу даних для статистичного аналізу. Статистична обробка результатів дослідження проводилася на робочій платформі Windows XP Professional Edition на базі процесора Pentium 4 1.7 GHz з використанням пакету програм Statistika for Windows і табличного редактора MS Excel 11.

Результати дослідження. РДУГ у київських школярів мали високий рівень коморбідності з розладами поведінки: 31,7 % дітей, з числа тих, що страждають на РДУГ, мали коморбідний ОПЗР, 39,4 % - СРП. У ЗОШ подвійна діагностика РДУГ і ОПЗР мала місце в 35,6 %, РДУГ і СРП - 27,1 %, у СПШ - 51,1 % та 55,6 % випадків.

В цілому, розлади поведінки були діагностовані у 10,4 % дітей ЗОШ і 34,1 % СПШ. У ЗОШ ОПЗР і СРП спостерігалися переважно у хлопчиків, у СПШ гендерні відмінності нівелювалися. З меншою ймовірністю діагностики СРП у дітей з РДУГ корелювали жіноча стать і навчання в ЗОШ (P<0,001). Чоловіча стать і навчання в СПШ у дітей з РДУГ корелювали з ймовірністю діагностики СРП (P<0,001). Чоловіча стать у дитини з РДУГ і навчання її в СПШ знижувало вірогідність діагностики у неї ОПЗР (P<0,05).

Популяція київських школярів відрізняється високим рівнем поширеності тривожних розладів. За результатами скринінгу з використанням CДС-4 ТР були діагностовані у 19,9 % дітей - кожного п'ятого київського школяра. В більшості випадків, у 72,0 % дітей, діагностовано ТРГ. Поширеність ТРГ становила 13,9 %. Серед інших клінічних варіантів ТР у дітей шкільного віку переважали ТРС - у 1,9 %, ТРСФ - 1,5 %, ТРПТСР - 1,4 % випадків.

Рівень тривоги та поширеність тривожних розладів демонструють тісний зв'язок з якістю адаптивної поведінки та тяжкістю шкільної дезадаптації школярів. У учнів СПШ ТР зустрічалися в 1,8 разів частіше, ніж у дітей, рандомізованих у ЗОШ, відповідно в 28,7 % та 16,2 % випадків.

При проведенні скринінгу у київських школярів нами також встановлено високий рівень коморбидності між ТР і РДУГ. У 29,6 % дітей з ТР діагностовано РДУГ. У 26,2 % дітей з РДУГ виконувалися діагностичні критерії одного чи декількох ТР. У дітей з РДУГ найчастіше мала місце подвійна діагностика ТРГ, ТРС, ТРСФ та ТРПТСР. В контрольній групі переважали випадки діагностики коморбідних ТРС та ТРСФ (P <0,05).

Зв'язок між РДУГ і ТР у підлітковому віці зменшувався. Тривожність у підлітка з РДУГ нерідко гальмувала імпульсивну поведінку чи маскувала її поведінкою уникнення. Цим може бути пояснений встановлений в нашому дослідженні сильний кореляційний зв'язок між тривогою/депресією та РДУГ-Н (у випадку ЗОШ r=0,45, P<0,001, СПШ r=0,37, P<0,001).

Були встановлені кореляційні зв'язки між клінічними варіантами РДУГ, діагностованими за допомогою СДС-4 та особливостями порушень адаптивної поведінки, які оцінювалися за допомогою КПДП. Інтегральний ефект впливу діагностики РДУГ на показники, що оцінювалися за допомогою шкал КПДП був значним (Р = 0,0063, кореляція Бонферроні) для всіх оціночних шкал інструментарію.

Встановлено наявність сильного кореляційного зв'язку РДУГ-Н з високими значеннями по доменах тривоги, депресії, порушень уваги і соціальних проблем КПДП у учнів ЗОШ, з порушеннями уваги і соматичними проблемами у учнів СПШ. На противагу переважно неуважним школярам, діти з РДУГ-Г/І і РДУГ-К характеризувалися тяжчими поведінковими порушеннями, частіше виявляли проблеми, пов'язані з соціально декретованими поведінковими межами, його стабільністю в фруструючих ситуаціях.

Учні, рандомізовані в СПШ, мали тяжчі поведінкові порушення, соціальну дезадаптацію, проте, характеризувалися кращою інтеграцією в колективи однолітків. В СПШ статистично значущі рівні соціальної відгородженості спостерігалися лише у дітей з тяжкими проявами імпульсивності та гіперактивності. У 21 з 28 рандомізованих підлітків із РДУГ-Н та РДУГ-К, спостерігалися окремі симптоми депресії - підвищена дратівливість, порушення сну, апетиту, розумових здібностей.

У більшості рандомізованих дітей наявність РДУГ не була асоційована з порушеннями за доменом соматичних скарг КПДП. Тільки у учнів СПШ діагностика РДУГ-Н виявила кореляцію з високими показниками скринінгу за цим доменом. Переважали скарги на поганий сон і нічний енурез.

Всі діти основної та контрольної груп мали нормальний рівень розвитку інтелекту, проте, значна частина учнів із РДУГ мали серйозні академічні проблеми (табл.1). Обмежені можливості для навчання спостерігалися, незалежно від того, мали вони специфічні розлади розвитку шкільних навичок чи ні, і проявлялися в тому, що діти були не спроможні повною мірою використовувати свої пізнавальні можливості в повсякденному житті.

Показники успішності у дітей з РДУГ-Г/І і РДУГ-К за шкалою Вандербільта в ЗОШ були гіршими, ніж у дітей з РДУГ-Н (Р<0,001) і дітей контрольної групи (Р<0,001). У СПШ діти відчували тяжчі проблеми, ніж у ЗОШ, при цьому нівелювалися відмінності в успішності навчання між окремими підтипами РДУГ (табл. 1).

Школярі з РДУГ-К та РДУГ-Г/І поряд з академічними проблемами мали тяжчі, ніж діти з РДУГ-Н та без РДУГ порушення шкільної адаптації, зумовлені неналежною поведінкою на уроках і невиконанням вказівок викладачів. Самоорганізованість страждала при всіх підтипах РДУГ, проте при неуважності - дещо менше. Розлади розвитку шкільних навичок (орфографії, читання, лічби) і рухових функцій, перш за все дрібної моторики, зустрічалися у рандомізованих дітей з РДУГ в 3-5 разів частіше, ніж в контрольній групі.

Обговорюючи питання про поширеність психічних порушень у школярів та їх зв'язок із порушеннями адаптивної поведінки та академічної успішності, можна констатувати, що ЗОШ погано інтегрують дітей з ГКР. Найтяжчі варіанти шкільної дезадаптації спостерігаються у дітей з РДУГ-Г/І і РДУГ-К. Такі діти, серед яких переважають хлопчики, нерідко переводяться на індивідуальне навчання. СПШ створюють кращі умови для інклюзії таких дітей. Це зумовлює накопичення в них хлопчиків із гіперактивністю та імпульсивністю. Діти з РДУГ-Н мають кращі можливості для інтеграції, як в ЗОШ, так і в СПШ. Дівчата з РДУГ-Н дещо частіше, ніж хлопчики, переводяться в СПШ. Такі переводи частіше здійснюються за ініціативою батьків дітей, які розраховують на кращу педагогічну корекцію асоційованих з порушеннями концентраційної функції уваги розладів шкільних навичок.

Діти з ГКР акумулюють на собі негативне ставлення і агресію батьків, педагогів, однолітків. Природно припустити, що вони частіше, ніж їх здорові однокласники переживають почуття гніву, більш вороже налаштовані до школи і навчального процесу, гірше контролюють свої афективні реакції і частіше демонструють деструктивні форми вираження почуття гніву.

Нами встановлені статистично значущі відмінності між основною і контрольною групами школярів за двома оціночними категоріями БСШГ з чотирьох (індексу ворожості та індексу подолання почуття гніву). Розміри ефекту становили відповідно 0,43 і 0,39. За індексом досвіду переживання шкільного гніву і деструктивності його проявів учні з ГКР істотно не відрізнялися від здорових школярів. Діти основної групи виявили нижчі можливості позитивного подолання (інтерналізації) почуття гніву. Ставлення до школи було більш ворожим, як у дітей з ГКР, так і у школярів з окремими симптомами ГКР. Діти основної групи частіше інтерпретували ті чи інші проблемні ситуації в школі як привід для гніву. Вони гірше переносили негативний досвід фрустрації на подібні ситуації в майбутньому. Їм складніше було знаходити шляхи виходу з травмуючих ситуацій і уникати ескалації агресії в подібних випадках у подальшому. Це дозволяє говорити про наявність у дітей з ГКР певного дефіциту емоційної та соціально-перцепторної когніції.

Рівень шкільної ворожості і тяжкість зовнішніх проявів почуття гніву дітей з ГКР залежали від віку дітей. Учні молодших класів не були схильні пов'язувати негативне ставлення до себе з шкільними проблемами. Невеликий досвід соціальних проблем і відповідно маленький досвід переживання почуття гніву корелював у них з невисоким рівнем шкільної ворожості. У підлітковому віці більша академічна неуспішність і накопичені проблеми у взаєминах з однолітками, вчителями та батьками супроводжувалися зростанням шкільної ворожості та більшою схильністю до екстерналізації афекту. Діти молодшого шкільного віку зовні проявляли гнів частіше з батьками, ніж з однолітками.

Середні значення Т-балів батьківських і вчительських оцінок за всіма параметрами ШК-БВ та ШК-ВВ, а також субшкал «екстерналізації» і «агресії» по КПДП-БВ та КПДП-ВВ більш ніж у половини рандомізованих дітей перевищували межу діагностичної значущості (>98 процентілей). Від 7 до 20 % дітей з ГКР мали клінічно значущі середні значення Т-балів за субшкалами «тривожність/нерішучість» ШК-БВ, «психосоматичні проблеми» ШК-БВ, «інтерналізація проблем» КПДП-БВ та КПДП-ВВ, «соціальна відгородженість» КПДП-БВ та КПДП-ВВ, «тривога/депресія» КПДП-БВ та КПДП-ВВ.

У дошкільнят прояви гіперактивності та імпульсивності були виражені більше, неуважності менше, ніж у школярів. Більше половини - 5 з 9 симптомів неуважності спостерігалися відносно рідко, менше ніж у половини дітей дошкільного віку, у той же час, більше ніж у 70 % дітей цього віку були діагностовані 8 з 9 симптомів гіперактивності та імпульсивності. У школярів із ГКР в середньому спостерігалися 6 з 9 ознак неуважності і лише 4 з 9 ознак, асоційованих з гіперактивністю та імпульсивністю.

Проблеми інтерналізації дітей з порушеннями активності та уваги були прямо пропорційні їх тяжкості. Тяжкість ГКР, оцінена викладачами по ШК-ВВ, корелювала з показниками «емоційної реактивності» (r=0,198, P<0,001), «тривоги/депресії» (r=0,174, P<0,001) і «соціальної відгородженості» (r=0,299, P<0,001) КПДП-БВ.

Вік рандомізованих дітей зворотно пропорційно корелював з тяжкістю ГКР, яку оцінювали, як кількість клінічних проявів ключових симптомів розладу за шкалами Коннорса (r=-0,319, P<0,001). Тяжкість ГКР у дошкільнят була вищою, ніж у школярів, у старших школярів нижчою, ніж у молодших. Вік дітей з ГКР також корелював з оцінками за багатьма іншими шкалами, включаючи ЗФДШ (r=0,183, P<0,001), субшкалу агресії КПДП-ВВ (r=-0,330, P<0,001) і загальних проблем КПДП-ВВ (r=-0,313, P<0,001).

Узагальнюючи отримані дані можна констатувати, що за оцінками вчителів та результатами клінічного скринінгу молодші діти з ГКР гірше функціонували і мали вищий рівень агресії. Поведінка дівчат з ГКР була більш девіантною, ніж поведінка хлопчиків згідно оцінок, побудованих на порівнянні Т-балів: за результатами скринінгу по ШК-БВ (t=-9,862, P<0,001), по ШК-ВВ (t=-12,723, P<0,001) і по КПДП (t=3,42, P<0,001). Не виявлено гендерних відмінностей у функціонуванні дітей по ЗФДШ, при оцінці «загальних проблем поведінки» за КПДП-ВВ та при порівнянні сирих балів за ШК-БВ та ШК-ВВ.

Рандомізовані нами діти з ГКР характеризувалися високим рівнем психіатричної коморбідності. Тільки у 26,5 % дітей з ГКР одночасно не виявлялись діагностичні критерії МКХ-10 для інших розладів психіки та поведінки на час огляду і не було переконливих свідчень про психічні порушення в особистому анамнезі. Одночасна діагностика ГКР та інших психічних розладів мала місце у 73 % дітей: у 64,2 % встановлені коморбідні розлади поведінки, у 61,1 % - спеціфічні розлади розвитку, у 52 % - тривожні розлади (табл.).

Більше ніж у половини дітей з ГКР встановлені критерії одного з розладів поведінки. ОПЗР було діагностовано у 35,7 %, СРП - 28,5 % осіб. У дошкільному віці вірогідно частіше (P<0,001) діагностували ОПЗР. Його наявність була підтверджена у 51,4 % дошкільнят із ГКР. СРП спостерігалося переважно у старшокласників та учнів спеціальної школи.

Таблиця Поширеність коморбідних розладів психіки та поведінки у дітей з ГКР

Специфічні розлади розвитку (СРР) у дітей з ГКР були другою за поширеністю формою коморбідних розладів: у 28,6 % дошкільнят спостерігалися мовленеві розлади і розлади рухових функцій, у 49,2 % дітей шкільного віку - затримки розвитку шкільних навичок. В контрольній групі СРР зустрічалися не більше, ніж у 2 % дітей.

Коморбідні ТР спостерігалися протягом життя до моменту обстеження у 52 % рандомізованих дітей з ГКР: ТРА у 16,3 %, ТРГ у 11,2 %, ТРІФ у 7 (7,1 %), ТРСФ у 7,1 %, ТРС у 6,1 % дітей. В дошкільному віці у дітей з ГКР коморбідна тривога частіше була пов'язана з розладом адаптації, сепарацією чи ізольованими фобіями. В шкільному віці у більшості дітей з ТР виконувалися діагностичні критерії ТРГ і ТРСФ.

На підставі аналізу та узагальнення отриманих результатів, нами розроблений комплекс заходів з психосоціальної допомоги, спрямований на забезпечення інклюзії дітей з ГКР в ЗОШ, їх соціальну реінтеграцію та психологічне благополуччя, на основі якої сформульовані рекомендації, які включені в «Клінічний протокол надання допомоги дітям і підліткам з гіперкінетичними розладами» (наказ МОЗ України № 108 від 15.02.2010 р.).

Психосоціальні втручання у дітей з ГКР мають передбачати ряд обов'язкових модулів: а) навчання батьків та забезпечення проведення ефективних поведінкових втручань в родині; б) навчання вчителів, вихователів дошкільних закладів і забезпечення ефективних поведінкових втручань у дитячому садочку чи школі, в) когнітивно-поведінкову терапію дитини; г) педагогічну корекцію дитини, спрямовану на попередження формування порушень специфічних затримок розвитку шкільних навичок (читання, орфографії, лічби).

Змістом психоосвітньої роботи має бути: 1) надання в доступній формі інформації про причини і прояви розладу у кожної конкретної дитини; 2) пояснення необхідності залучення до програми психосоціальної допомоги як можна більшої кількості людей з найближчого оточення дитини; 3) спільна розробка з членами групи первинної підтримки дитини: спочатку - плану психосоціальної допомоги, у разі його неефективності - плану лікування; 4) інформування батьків та вчителів про правильне поводження при дезадаптивних вчинках дитини, методи підвищення ефективності управління його поведінкою, які можуть бути задіяні при повсякденному спілкуванні з дитиною; 5) забезпечення батьків і вчителів матеріалами «самодопомоги»; 6) сприяння розвитку мережі надання самодопомоги подібним дітям, створення груп підтримки для дітей і батьків.

Крім встановлення контролю над базовими симптомами ГКР, цілями психосоціальної допомоги є усунення у дитини коморбідної афективної і тривожно-фобічні симптоматики, попередження формування хімічної залежності, досягнення максимально можливої шкільної, сімейної та соціальної адаптації. Таким чином, задачу психосоціальної допомоги дітям із ГКР слід сформулювати як створення цілісної системи охорони психічного здоров'я дітей з особливими потребами, пов'язаними з порушеннями активності та уваги.

ВИСНОВКИ

1. У дисертаційній роботі наведено теоретичне обґрунтування і запропоновано нове вирішення актуальної наукової задачі забезпечення інклюзії дітей з неуважністю, імпульсивністю та гіперактивністю у загальноосвітні школи, що здійснено з позицій доказової медицини на підставі комплексного системного підходу, проведення клініко-психопатологічного та психодіагностичного обстеження учнів загальноосвітньої та спеціальної для дітей з порушеннями шкільної адаптації без розумової відсталості шкіл Києва та вибіркового клініко-психопатологічного обстеження дітей шкільного віку з ГКР та їх сибсів. Встановлені клініко-динамічні особливості ГКР у дітей різного віку, виявлено їх зв'язок з порушеннями шкільної адаптації, на основі чого науково обґрунтований, розроблений, і впроваджений в лікувально-діагностичний процес комплекс заходів з психосоціальної допомоги, спрямований на підвищення ефективності управлінням поведінкою дітей з порушеннями активності та уваги, забезпечення їх інклюзії в загальноосвітні навчальні заклади, соціальної реінтеграції та психологічного благополуччя.

2. Встановлено, що порушення активності та уваги, що супроводжуються порушеннями шкільної адаптації та відповідають діагностичним критеріям РДУГ, мають місце у 12,2 % учнів ЗОШ Києва. Найбільш тяжкі варіанти РДУГ, що відповідають діагностичним критеріям гіперкінетичного розладу, спостерігаються у 4,1 % київських школярів. ОПЗР діагностується у 6,2 %, СРП - 4,1 % дітей. У СПШ спостерігалося накопичення дітей з РДУГ, ГКР, ОПЗР і СРП відповідно у 27,4 %, 15,2 %, 14,0 %, 20,1 % учнів.

3. Виявлено та науково обґрунтовано взаємозв'язок між віком та клініко-психологічними особливостями ГКР у дітей. Встановлено, що вік дітей достовірно (P<0,001) корелює з тяжкістью розладу, що оцінюється як кількість значущих ознак за шкалами Коннорса (r=-0,319), інтегральною оцінкою за «Дитячої шкалою загального функціонування» (r=0,183), сумами балів за субшкалами агресії (r=-0,330) і загальних проблем (r=-0,313) вчительського варіанту «Контрольного переліку проявів дитячої поведінки». Таким чином, молодші діти з ГКР гірше функціонують і мають більш високий рівень агресії за результатами клінічного скринінгу та оцінками вчителів, але не за даними, отриманим від батьків.

4. Виявлено та науково обґрунтовано взаємозв'язок між ГКР та розладами поведінки у школярів. У 64,2 % дітей з ГКР під час обстеження чи в анамнезі виконувалися діагностичні критерії ОПЗР чи СРП. СРП спостерігався переважно у учнів старших класів СПШ (P<0,001), які страждали ГКР; ОПЗР - у дошкільнят і молодших школярів (P<0,001).

5. Встановлено, що за тяжкістю переживання шкільного гніву і деструктивності його вираження учні з ГКР істотно не відрізняються від здорових школярів, але мають вищі рівні шкільної ворожості та нижчі можливості вольового контролю над афектом і позитивного подолання фрустрації. Діти з ГКР відчувають почуття люті і застосовують руйнівні стратегії її вираження не частіше, ніж інші учні, але гірше переносять негативний досвід фрустрації на подібні ситуації в майбутньому і відчувають більші складнощі при осмисленні передумов виникнення і шляхів конструктивного подолання ситуацій, які викликають роздратування і гнів.

6. Встановлені кореляційні зв'язки між клінічними варіантами РДУГ, діагностованими за допомогою СДС-4 та особливостями порушень адаптивної поведінки, які оцінювалися за допомогою КПДП: інтегральний ефект впливу є статистично значущим (Р = 0,0063). Діагностика РДУГ-Н асоційована з високими значеннями по доменах тривоги/депресії (Р<0,001), порушень уваги (Р<0,001) і соціальних проблем (Р<0,001) у учнів ЗОШ, з порушеннями уваги (Р<0,001) і соматичними проблемами (Р<0,01) у учнів СПШ. Діти з РДУГ-Г/І (Р<0,001) і РДУГ-К (Р<0,001) характеризуються тяжчими поведінковими порушеннями, частіше виявляють проблеми, пов'язані з соціально декретованими поведінковими межами, його стабільністю в фруструючих ситуаціях.

7. Встановлено, що у дітей з усіма клінічними варіантами РДУГ проблеми, пов'язані з читанням, орфографією, лічбою, виражені більше, ніж у дітей без РДУГ. Доведено взаємозв'язок між клінічними варіантами РДУГ та академічною успішністю учнів: у дітей з РДУГ-К і РДУГ-Г/І інтегральні оцінки вчителів за шкалою Вандербільта є гіршими (Р<0,001), ніж у дітей з РДУГ-Н і у здорових учнів; читання і математика більше страждають у школярів з РДУГ-Г/І, проблеми з орфографією переважають при РДУГ-Н. Встановлено, що в СПШ спостерігається тенденція до нівелювання відмінностей в успішності навчання між окремими підтипами РДУГ.

8. Встановлено, що у дітей з ГКР часто діагностуються інші психічні розлади: у 64,2 % коморбідні розлади поведінки, у 61,1 % - спеціфічні розлади розвитку, у 52 % - тривожні розлади. Встановлено, що діти з коморбідними розладами психіки та поведінки мають достовірно (P<0,001) нижчі бали за дитячою шкалою загального функціонування (t=-5,25), зокрема, тяжкість ГКР, оцінена викладачами по ШК-ВВ, корелює з показниками «емоційної реактивності» (r=0,198), «тривоги/депресії» (r=0,174) і «соціальної відгородженості» (r=0,299) КПДП-БВ.

9. Науково обґрунтований і розроблений комплекс заходів з психосоціальної допомоги, спрямований на забезпечення інклюзії дітей з гіперкінетичними розладами в загальноосвітні навчальні заклади, їх соціальну реінтеграцію та психологічне благополуччя, на основі якого сформульовані рекомендації щодо підвищення ефективності управління поведінкою дітей з порушеннями уваги і активності і забезпечення їх інклюзії в ЗОШ, що включені в «Клінічний протокол надання допомоги дітям і підліткам з гіперкінетичними розладами» (наказ МОЗ України № 108 від 15.02.2010 р.). При організації психосоціальної допомоги дітям з ГКР запропоновано здійснювати ряд обов'язкових модулів: а) навчання батьків та забезпечення проведення ефективних поведінкових втручань у родині; б) навчання вчителів, вихователів дошкільних установ проведенню ефективних поведінкових втручань у дитячому садку чи школі; в) когнітивно-поведінкову терапію дитини; г) педагогічну корекцію, спрямовану на попередження формування порушень специфічних затримок розвитку шкільних навичок (читання, орфографії, лічби). Крім встановлення контролю над базовими симптомами ГКР, цілями психосоціальних втручань є усунення у дитини коморбідної афективної і тривожно-фобічні симптоматики, попередження формування хімічної залежності, формування опозиційної та антисоціальної поведінки та забезпечення максимально можливої шкільної, сімейної та соціальної адаптації.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Марценковська І. І. Неуважність, гіперактивність і імпульсивність як чинники академічної неуспішності у школярів / І. І. Марценковська // Український вісник психоневрології. ? 2009. ? Т. 17, № 4 (61). ? С. 34?38.

2. Марценковская И. И. Гиперактивность, невнимательность и тревожность как причины школьной дезадаптации / И. И. Марценковская // Архів психіатрії. - 2009. - Т. 15, № 4 (59). - С. 37-42.

3. Марценковська І. І. Гіперкінетичний розлад як проблема соціальної психіатрії / І. І. Марценковська // Український вісник психоневрології. ? 2010. ? Т. 18, № 3 (64). ? С. 42-45.

4. Марценковська І. І. Почуття гніву та його поведінкові еквіваленти у дітей з гіперкінетичними розладами / І. І. Марценковська //Архів психіатрії. - 2010. - Т. 16, № 3 (62). - С. 56-60.

5. Марценковская И. И. Враждебность и агрессия у школьников с гиперкинетическим расстройством / И. И. Марценковская // Медична психологія. - 2010. - Т. 5, № 2. - С. 82-87.

6. Марценковська І. І. Шкільна неуспішність та навчальна неспроможність : клінічна типологія при гіперкінетичному розладі у дітей / І. І. Марценковська // Таврический журнал психиатрии. - 2010. - Т. 14, № 2 (51). - С. 44-52.

7. Марценковська І. І. Деякі психіатричні аспекти шкільної дезадаптації / І. І. Марценковська // Журнал психиатрии и медицинской психологии. - 2010. - № 1-2 (24- 25). - С. 85-89.

8. Марценковская И. И. Гиперкинетическое и коморбидные психические расстройства у детей / И. И. Марценковская // Нейро-News : психоневрология и нейропсихиатрия. - 2009. - № 8 (19) - С. 48-52.

9. Клінічний протокол надання медичної допомоги дітям із гіперкінетичними розладами / І. А. Марценковський, В. С. Підкоритов, С. Є. Казакова [та ін.]. - К. : Міністерство охорони здоров'я України, 2010. - 33 с.

10. Програмно-цільове обслуговування дітей та підлітків із гіперкінетичним розладом : метод. рек. / І. А. Марценковський, В. С. Підкоритов, С. Є. Казакова [та ін.]. - К. : Міністерство охорони здоров'я України, Український центр наукової медичної інформації та патентно-ліцензійної роботи, 2009. - 48 с.

11. Марценковська І. І. Шкільна дезадаптація: погляд на проблему з методологічних позицій дитячої психіатрії / І. І. Марценковська // Всесвіт соціальної психіатрії, медичної психології та психосоматичної медицини. - 2010 - № 1. - С. 68-75.

12. Марценковская И. И. Школьная дезадаптация (неуспеваемость): взгляд на проблему с позиций детской психиатрии / С. И. Табачников, И. И. Марценковская // Здоров'я України : медична газета. - 2010. - № 2 (13). - С. 42-43.

13. Гиперактивность: новый взгляд на старую проблему детской психиатрии / И. А. Марценковский, О. В. Ткачева, И. И. Марценковская [и др.] // Здоров'я України : медична газета. - 2007. - № 23 / 1 (додатковий). - С. 38-41.

14. Гиперкинетическое расстройство (введение в проблему) / И. А. Марценковский, О. В. Ткачева, И. И. Марценковская [и др.] // Вестник Ассоциации психиатров Украины : новости медицины и фармации (Всеукраинское специализированное медико-фармацевтическое издание). - Донецк : Издательский дом «Заславский», 2009. - № 303. - С. 81-86.

15. Марценковская И. И. Дифференциальная диагностика и коморбидность биполярного расстройства (БПР) и расстройства с дефицитом внимания/гиперактивностью (РДВГ) у детей / И. А. Марценковский, И. И. Марценковская // Нейро-News : психоневрология и нейропсихиатрия. - 2010. № 5/2. - С. 20-28.

16. Martsenkovska I. Milnacipran and atomoxetine: treatment of depressive disorder with co-morbid hyperactivity disorder / I. Martsenkovskу, I. Martsenkovska, Y. Bikshaeva // European Neuropsychopharmacology : The Journal of European College of Neuropsychopharmacology : Papers of the 21st ECNP Congress, Barcelona, Spain, August 30 - September 3. - Barcelona, 2008. - P. 373-374.

17. Martsenkovska I. Prevalence and comorbid conditions of ADHD among Ukrainian primary school children / I. Martsenkovskу, I. Martsenkovska // ADHD Attention Deficit and Hyperactivity Disorders : Official Journal of the World Federation of ADHD : Abstracts from the 2nd International Congress on ADHD, Vienna, 21-24 May 2009. - NewYork : Springer, 2009. - Vol. 1, № 1. - P. 77.

18. Comorbidity in autism spectrum disorders (ASD) : epilepsy, mental retardation (MR), attention deficit hyperactivity disorder (ADHD) / I. Martsenkovskу, S. Kazakova, I. Martsenkovska / ADHD Attention Deficit and Hyperactivity Disorders : Official Journal of the World Federation of ADHD : Abstracts from the 2nd International Congress on ADHD, Vienna, 21-24 May 2009. - NewYork : Springer, 2009. - Vol. 1, № 1. - P. 87-88.

19. Attention deficit hyperactivity disorder among Ukrainian primary school children: Prevalence and comorbid conditions / I. Martsenkovskу, S. Kazakova, I. Martsenkovska [et al.] // Abstracts of the 9th World Congress of Biological Psychiatry, 28 June - 2 July, 2009. - Paris : World Federation of Societies of Biological Psychiatry, 2009. - P. 264-265.

20. Martsenkovska I. Inattention, hyperactivity and impulsivity as factors of children of academic unsuccess / I.Martsenkovska // Chinese Medical Journal. - 2010. -Vol. 123, Suppl. 2. - P. 206-207.

21. Марценковская И. И. Нарушения активности и внимания как предикторы поведенческой дезадаптации и академической неуспешности у школьников / С. И. Табачников, И. И. Марценковская // Нові підходи до діагностики, лікування та реабілітації психічних захворювань : матеріали наук.-практ. конф. з міжнар. участю, (Харків, 28-29 січня 2010 р.) / Міністерство охорони здоров'я України, Харківська медична академія післядипломної освіти - Х. : ФЛ-П Шейнина Е. В. - 2010. - С. 117-118.