Морфофункціональні особливості будови м’яких тканин різних ділянок голови людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Харківський національний медичний університет

14.03.01 - нормальна анатомія

УДК 616-089.844

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук

МОРФОФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ М'ЯКИХ ТКАНИН РІЗНИХ ДІЛЯНОК ГОЛОВИ ЛЮДИНИ

Аветіков Давид

Соломонович

Харків-2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Вищому державному навчальному закладі України «Українська медична стоматологічна академія» МОЗ України (м. Полтава).

Наукові консультанти:

доктор медичних наук, професор Проніна Олена Миколаївна, ВДНЗ України «Українська медична стоматологічна академія» МОЗ України (м. Полтава), завідувач кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії;

доктор медичних наук, професор Соколов Віктор Миколайович, ВДНЗ України «Українська медична стоматологічна академія» МОЗ України (м. Полтава), професор кафедри хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії з пластичною та реконструктивною хірургією голови та шиї.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Ольховський Василь Олексійович, Харківський національний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри судової медицини медичного правознавства;

доктор медичних наук, професор Топка Ельвіра Григорівна, Дніпропетровська державна медична академія МОЗ України, професор кафедри урології, оперативної хірургії та топографічної анатомії;

доктор медичних наук, професор Топоров Геннадій Миколайович, Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, професор кафедри загальної хірургії, ендоскопії і топографічної анатомії.

Захист відбудеться 14 квітня 2011 року об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.600.03 при Харківському національному медичному університеті (61022, м. Харків, пр. Леніна, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного медичного університету (61022, м. Харків, пр. Леніна, 4).

Автореферат розісланий «____» березня 2011 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради канд. мед наук, доцент О.Ю. Степаненко

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Значне зростання кількості хворих з уродженими та набутими дефектами і деформаціями тканин щелепно-лицевої ділянки, що потребують корекції зовнішності, обумовлює бурхливий розвиток пластичної реконструктивно-відновлювальної хірургії (Вавилов В.М., 2005; Santoni-Rugiu Р., 2007; Андреїщев А.Р., 2008; та ін.). Цим важливим напрямком щелепно-лицевої хірургії займається все більше лікарів, але, згідно зі статистичними даними, кількість ускладнень та негативних результатів оперативних втручань у ділянці голови залишається досить великою (Зелянин А.С., 2002; Вербо О.В., 2006; Falagas M.E., 2007).

Пластична хірургія - це унікальна, специфічна медична спеціальність, де лише мануальні навички не є гарантією задовільного результату операції (Лапутін Є.Б., 2007; Богатов В.В., 2010; Пшениснов К.П., 2010). Але при бурхливому її розвитку наукові дослідження щодо вдосконалення методик оперативних втручань в Україні практично не проводяться, оскільки вони під собою мають на увазі експеримент, створення контрольних груп та їхній всебічний аналіз (Соколов В.М., 2006). Навряд чи можна знайти пацієнта, який погодився б на експерименти зі своєю зовнішністю. Важко формувати контрольні групи, оскільки навіть банальні вікові зміни глибоко індивідуальні, залежать від безлічі зовнішніх чинників і ніяк не підлягають уніфікації, а морфологічний матеріал важкодоступний (Сергієнко О.М., 2003; Волков К.С., 2004).

Головною проблемою при проведенні реконструктивно-відновлювальних та естетичних операцій з підйомом та мобілізацією клаптів на голові залишаються післяопераційні ускладнення, що пов'язані з глибиною та межами їх відшарування (Danielson D.A., 2003; Davis R.V., 2005; Хаджибаєв А.М., 2003). Всі сучасні методики проведення пластичних реконструктивно-відновлювальних та естетичних операцій спрямовані на мобілізацію, тобто на деформацію (розтягнення та релаксацію) клаптів різної товщини з відшаруванням їх від підлеглих тканин. Однак практично не проводилося досліджень щодо обґрунтування методик пластики, при яких окремі шари м'яких тканин голови відшаровуються на обмеженій ділянці або зберігаються інтактними (Belmahi А., 2002; Gundiah N., 2007). При цьому на іншому етапі проводиться зміщення всього опорного сполучнотканинного комплексу зі збереженням його структурних зв'язків із дермою та власною фасцією ділянки, на якій проходить хірургічне втручання.

Підйом та мобілізація клаптів, що знаходяться біля дефекту, пов'язані з низкою труднощів. Перш за все, пластику можна проводити лише у тому випадку, коли площа клаптя, який мобілізується, більша, ніж площа дефекту (Малаховська В.І., 2003), але даних щодо кількісних показників співвідношення цих параметрів, що базуються на гістотопографоанатомічних і біомеханічних дослідженнях м'яких тканин у різних ділянках голови, у доступній літературі немає, що суттєво утруднює планування таких операцій (Салагай О.І., 2002). При аналізі літературних джерел ми практично не знайшли даних щодо морфологічної та біомеханічної характеристики процесів, що відбуваються у тканинах при їх деформації (Мулдашев Е.Р., 2002; Самарцев В.А., 2007). Це питання потребує подальшого дослідження гістотопографії та біомеханічних властивостей м'яких тканин голови з урахуванням антропологічних даних, віку та статі тощо.

В той же час, підйом і мобілізація клаптів при виконанні пластичних і реконструктивних операцій на голові пов'язані з висіченням патологічних осередків у межах здорових тканин, що призводить до формування дефектів різної локалізації, форм та розмірів (Хмаладзе Т.М., 2002; Трофімов Є.І., 2008). Саме це зумовлює проведення досліджень, спрямованих на аналіз біомеханічних властивостей тканин різних топографоанатомічних ділянок. У літературі є дані про дослідження, спрямовані на вивчення пружності шкіри та її здатності до деформації, але не досліджені можливості деформації підлеглих шарів, які суттєво впливають на деформацію та ротацію клаптів (Нигматуллін Р.Т., 2000; Бегун П.І., 2004; Jorgensen P., 2005). Саме вивчення цих шарів в інших ділянках тіла людини привело до створення теоретично та клінічно обґрунтованої теорії ділянок, що ковзають. Але підтвердження цієї теорії стосовно м'яких тканин голови, у літературних даних відсутнє.

Аналізуючи анатомо-хірургічні принципи проведення пластичних операцій на голові та шиї, справедливо відмітити, що невирішені проблеми гістотопографії і біомеханіки м'яких тканин різних топографоанатомічних ділянок голови фактично ставлять сьогодні пластичну та реконструктивну хірургію в ряд емпіричних наук і, як наслідок, вимагають від хірурга багаторічного клінічного досвіду для досягнення оптимальних результатів (Дєєв А.М., 2003; Liu J., 2010). Клінічний досвід і емпіризм вимушено канонізовані сучасною пластичною хірургією, що пов'язано з відсутністю систематичних досліджень у галузі цілеспрямованих гістотопографоанатомічних досліджень, сучасних тривимірних комп'ютерних технологій, прикладної макромікроскопічної і мікроскопічної анатомії, а також біомеханіки м'яких тканин голови.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є фрагментом науково-дослідних робіт Вищого державного навчального закладу України «Українська медична стоматологічна академія» МОЗ України «Морфологія судинно-нервових взаємовідношень органів голови та шиї людини в нормі та під дією зовнішніх чинників у віковому аспекті. Створення нових та модифікація існуючих хірургічних шовних матеріалів і експериментально-морфологічне обґрунтування їх використання у клініці», номер державної реєстрації 0107U001657; «Розробка і удосконалення методів діагностики, лікування, реабілітації і профілактики вроджених і набутих захворювань, дефектів і деформацій щелепно-лицевої ділянки» (номер державної реєстрації 0105U004081); «Оптимізація консервативного та хірургічного лікування хворих, що мають дефекти та деформації тканин щелепно-лицевої ділянки» (номер державної реєстрації 0110U004629). Автор є співвиконавцем даних тем.

Метою дослідження було визначити морфологічні та біомеханічні особливості м'яких тканин різних топографоанатомічних ділянок голови.

Для досягнення поставленої мети вирішувались такі завдання.

1. Визначити метричні показники та особливості будови м'яких тканин голови.

2. Встановити залежність будови м'яких тканин від форми голови, віку та статі у різних топографоанатомічних ділянках голови.

3. Визначити ступінь деформації м'яких тканин у різних ділянках голови в залежності від форми голови, віку, статі та часу деформації.

4. Встановити ділянки з однотиповими властивостями щодо деформації м'яких тканин.

5. Розробити математичну модель деформації м'яких тканин різних топографоанатомічних ділянок голови на етапах розтягнення та релаксації шкіри.

6. Встановити типи ковзання та оптимальну глибину відшарування шкірно-жирових клаптів у різних топографоанатомічних ділянках голови.

7. Розробити алгоритм планування та виконання пластики місцевими тканинами щодо підйому та мобілізації шкірно-жирових клаптів голови.

Об'єкт дослідження - індивідуальна регіонарна анатомічна мінливість м'яких тканин голови людини.

Предмет дослідження - товщина шкіри та її структурних елементів у залежності від форми голови, віку та статі, біомеханічні властивості шкіри голови щодо пластичної деформації.

Методи дослідження - препарування, гістологічний, морфометричний, метод варіаційної статистики, виготовлення двовимірних графічних реконструкцій на основі порядкових фотознімків на світлооптичному рівні, метод випробування на одноосне лінійне розтягування, метод оцінки рубців за Ванкуверською шкалою, методи планіметричних досліджень, метод допплерографії.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше визначені мінімальні та максимальні середні значення товщини шкіри у різних топографоанатомічних ділянках голови. Встановлена залежність загальної товщини шкіри різних топографоанатомічних ділянок голови, товщини епідермісу, дерми та підшкірно-жирової клітковини від форми голови, віку і статі, з'ясовані вірогідно найбільші та найменші їхні значення.

Вперше встановлена залежність ступеня деформації шкірно-жирових клаптів від часу деформації та належності їх до різних топографоанатомічних ділянок голови. Дана гістотопографічна характеристика змінам, що відбуваються на різних етапах деформації шкірно-жирових клаптів голови: при початковій деформації, пластичній деформації, середній критичній точці та зони розриву. З'ясовані значення критичних точок у різних топографоанатомічних ділянках голови.

Вперше виявлено декілька типів ковзання відносно глибини відшарування клаптів на голові та належність їх до ділянок з різною топографією. виділені 3 групи топографоанатомічних ділянок з огляду на визначені гістофункціональні та біомеханічні властивості - зони ковзання, проміжні та зони фіксації.

Визначені коефіцієнти математичних моделей, що описують стадії напруження та релаксації шкірно-жирових клаптів, створена математична модель, яка показує біомеханічні можливості шкіри при великих та малих деформаціях.

Вперше, базуючись на результатах гістотопографоанатомічних та клінічних досліджень, створені стандартизаційні таблиці шкірно-жирових клаптів з урахуванням їх біомеханічних властивостей у різних зонах ковзання, що відповідають тим чи іншим топографоанатомічних ділянкам.

Запропоновано алгоритм планування пластичних та реконструктивних операцій, які пов'язані з підйомом та мобілізацією клаптів голови для закриття дефектів поряд розташованих тканин.

Практичне значення одержаних результатів. Дані щодо залежності абсолютних значень пластичної деформації від форми голови, віку та статі у різних топографоанатомічних ділянках на етапі планування пластичних і реконструктивних операцій дозволяють оцінити межі відшарування клаптів та можливості до їх натягу у конкретних ділянках оперативного втручання. На основі одержаних математичних даних, їх комп'ютерної обробки за допомогою графічних редакторів, візуалізації процесів та будування стандартизаційних таблиць щодо меж пластичної деформації шкіри у різних топографоанатомічних ділянках створено комп'ютерну програму планування реконструктивних операцій. На етапі планування є можливість у цифровому вигляді визначитися по даним відносно довжини зміщення або кута ротації шкірно-жирових клаптів у залежності від характеру дефекту та конкретного пацієнта.

Виділені зони ковзання, фіксації та проміжні зони дозволяють на етапі планування визначити доцільність проведення оперативного втручання щодо підйому та мобілізації клаптів у ділянці знаходження дефекту.

Наведені дані про особливості будови м'яких тканин голови, залежності товщини епідермісу, дерми, підшкірно-жирової клітковини від форми голови, віку і статі дозволяють на етапі планування пластичних та реконструктивних операцій визначитися з цифровими даними щодо глибини відшарування та механізму ковзання клаптів, які знаходяться у різних топографоанатомічних ділянках.

Результати досліджень дозволяють суттєво розширити показання до заміщення дефектів і деформацій голови шляхом натягу поряд розташованих тканин у межах пластичної деформації та обраної глибини ковзання у кожній топографоанатомічній ділянці.

Викладені в дисертації теоретичні та практичні дані впроваджені у навчальний процес і науково-дослідну роботу кафедр оперативної хірургії та топографічної анатомії, анатомії людини, патологічної анатомії, гістології, цитології та ембріології, дитячої хірургічної стоматології і пропедевтики хірургічної стоматології ВДНЗ України «Українська медична стоматологічна академія», оперативної хірургії та топографічної анатомії, нормальної анатомії, гістології, цитології та ембріології, хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії Харківського національного медичного університету, оперативної хірургії та топографічної анатомії, хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії Дніпропетровської державної медичної академії та можуть бути використані на морфологічних кафедрах і кафедрах хірургічної стоматології, щелепно-лицевої та пластичної хірургії голови і шиї вищих навчальних закладів медико-біологічного профілю.

Одержані дані можуть бути використані вченими-морфологами для подальшого вивчення морфофункціональних особливостей будови м'яких тканин обличчя в залежності від індивідуальної мінливості. Для клініцистів будуть корисними нові підходи до складання алгоритму та оптимізації методик проведення пластики місцевими тканинами для заміщення дефектів і деформацій м'яких тканин голови.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею здобувача. Автором особисто проаналізована література з даної проблеми та проведений патентно-інформаційний пошук, сформульовані мета і завдання, а також засоби їх вирішення.

Морфологічні дослідження виконані власноруч на базі кафедри топографічної анатомії та оперативної хірургії ВДНЗ України «Українська медична стоматологічна академія», клінічні дослідження - на кафедрі хірургічної стоматології і щелепно-лицевої хірургії з пластичною та реконструктивною хірургією голови та шиї ВДНЗ України «Українська медична стоматологічна академія». Математично-статистична обробка даних проведена автором самостійно.

Здобувач самостійно розробив основні теоретичні і практичні положення роботи, здійснив аналіз та узагальнення одержаних результатів. Висновки та практичні рекомендації сформульовано разом із науковими консультантами. У працях, надрукованих у співавторстві, реалізовані наукові ідеї здобувача. Здобувач особисто написані, проілюстровані і підготовлені до друку всі розділи дисертації. Автору належить фактичний матеріал, одержаних при проведенні досліджень.

Апробація результатів дослідження. На етапах виконання дисертаційної роботи її основні положення доповідались: на науково-практичній конференції «Актуальні проблеми функціональної морфології» (Полтава, 2005); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Сучасні проблеми морфології» (Полтава, 2006); Всеукраїнській науково-практичній та навчально-методичній конференції «Фундаментальні науки - хірургії», ІІІ Скліфосовські читання (Полтава, 2007); міжнародному конгресі патологів України «Сучасні проблеми патологічної анатомії» (Полтава, 2008); І з'їзді черепно-щелепно-лицевих хірургів України (Київ, 2009); науково-практичній конференції «Актуальні проблеми функціональної морфології», присвяченій 105-й річниці з дня народження Е.Д. Бромберг (Полтава, 2009); міжнародній науково-практичній конференції «Інноваційні технології в стоматології та щелепно-лицевій хірургії» (Харків, 2009); IV міжнародній науково-практичній конференції «Проблемні ситуації в пластичній та реконструктивній хірургії» (Київ, 2010); науково-практичній конференції «Прикладні аспекти морфології», присвяченій пам'яті професора Б.В. Шутки (Івано-Франківськ, 2010); науковому конгресі «IV міжнародні Пироговські читання»), присвяченому 200-річчю М.І. Пирогова (Вінниця, 2010); симпозіумі «Морфогенез органів і тканин під впливом екзогенних факторів» (Сімферопол-Алушта, 2010); Республіканській науково-практичній конференції з міжнародною участю «Сучасні досягнення та перспективи розвитку хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії», присвяченій 30-річчю з дня заснування кафедри хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії ХНМУ (Харків, 2010).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 25 наукових статей у фахових журналах, затверджених ВАК України, із них 15 одноосібних, 1 підручник «Щелепно-лицева хірургія. Реконструктивна хірургія голови та шиї», які повністю відповідають змісту проведених досліджень.

Структура та обсяг дисертації. Матеріали дисертації викладено на 331 сторінці машинописного тексту, з яких власне залікового принтерного тексту 269 сторінок. Робота включає вступ, аналітичний огляд літератури, опис матеріалів і методів дослідження, 3 розділи результатів власних досліджень, їх аналіз і узагальнення, висновки, практичні рекомендації та список використаної літератури. Дисертаційна робота ілюстрована 102 рисунками і 123 таблицями, які займають 29 повних сторінок. Перелік використаних літературних джерел містить 280 найменувань вітчизняних та зарубіжних авторів, з яких 198 викладено кирилицею, 82 - латиницею.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал і методи дослідження. Для з'ясування особливостей будови м'яких тканин голови та механізмів їх пластичної деформації нами було досліджено 114 об'єктів. Анатомічні дослідження проводилися на свіжих (21) і бальзамованих (36) трупах людей віком від 15 до 65 років, які померли з різних причин, не пов'язаних із захворюваннями судинної системи. Серед них трупів чоловіків - 32, жінок - 25. На всіх трупах дослідження матеріалу проводилося з обох боків голови. Всі морфологічні, біомеханічні та клінічні дослідження проведені з дотриманням міжнародних принципів і відповідають вимогам Міжнародних рекомендацій, законам України з проведення медико-біологічних досліджень, загальноприйнятим формам моралі та Етичному кодексу вченого (протокол засідання Комісії з етичних питань та біоетики від 15.07.08 № 62).

Краніометричні вимірювання голови трупа проводили за загальноприйнятою методикою. Середину варіаційного ряду мінливості пропорцій голови складають мезоцефали, черепний індекс яких дорівнює 75,0-79,9 і характеризуються величиною М ±. До доліхоцефалів були віднесені трупи людей із показником головного індексу менше 75 і величиною менше М - ; до брахіцефалів - трупи людей, головний індекс яких був вище 80 і з величиною більше М +.

На наш погляд, оптимальним методом для подібних досліджень є метод макромікропрепарування із забарвленням тканин пікрофуксином за А.П. Сорокіним. Даний метод був використаний на 57 трупах людей обох статей і різного віку. В ході останнього препарування м'яких тканин голови проводили макромікрофотографування з використанням мікроскопа МБС-2 і фотоапарата «Olympus». Окремі ділянки забиралися трепаном діаметром 8 мм для виготовлення гістотопографічних зрізів. При цьому відокремлювали тотальний препарат від епідермісу до окістя або слизової оболонки. Отримані тотальні фрагменти м'яких тканин голови заливали в парафін у розпрямленому стані, що особливо важливо для вивчення переходу волокнистих структур з одного анатомічного шару в іншій. Якщо дозволяла структура тканин, готували тотальні плівкові препарати з подальшою їх фіксацією в 10%-вому розчині нейтрального формаліну. Гістотопографічні зрізи і тотальні плівкові препарати готувалися для дослідження за такими методами: забарвлення за ван Гізон, за Хартом, за Вейгертом, поляризаційна мікроскопія.

Одержані препарати вивчали за допомогою дослідницького мікроскопа МІН-8 при різних збільшеннях об'єктива (від ?3,5 до ?60). Морфометрію проводили за допомогою окулярної лінійки, значення шкали якої визначали за допомогою окуляр-мікрометра МОВ-16?. Визначали загальну товщину препаратів різних топографоанатомічних ділянок голови, товщину епідермісу, дерми та підшкірно-жирової клітковини. Використовували методи реконструкції анатомічних структур по серійних мікрофотографіях.

Але наведені методики забарвлення препаратів не дали нам можливості дослідити всі структурні зміни у м'яких тканинах голови при розтягненні клаптів. Тому ми модифікували спосіб комплексного забарвлення фуксилін-пікрофуксином. При його використанні всі гістологічні препарати, в яких ми досліджували морфологічну структуру та просторову організацію еластичних волокон, забарвлюються в темно-синій колір, а клітинне ядро - в червоний. Методика забарвлення резорцин-фуксином за Вейгертом дозволяє виявляти еластичні волокна та їх розгалуження.

При проведенні біомеханічних досліджень на першому етапі нами використовувалася деформаційна установка МРК-1. Один кінець фіксували у нерухомому захваті, другий - у рухомому захваті розривної машини. Для експериментального визначення коефіцієнтів розтягнення та релаксації шкірно-жирових клаптів, створення математичної моделі напруги та релаксації шкіри у різних топографоанатомічних ділянках голови мобілізовували шкірні клапті розміром 5?1 см. Після виміру товщини та нанесення рисок на робочу частину шкірний клапоть закріпляли у захватах машини для виміру величин одноосної деформації в залежності від напруги та часу випробування.

Для клінічних досліджень було обрано 277 хворих з локальними дефектами та деформаціями м'яких тканин голови. Після видалення патологічного осередку (пухлини, рубцевого дефекту тощо) всі вони вимагали виконання місцевих пластичних операцій. У клінічних дослідженнях ми використовували методи оцінки товщини та консистенції рубців, що запропоновані Ванкуверською шкалою рубців, та планіметричні дослідження.

Для вивчення гемодинаміки у мобілізованих клаптях голови після закриття дефекту застосовували метод допплерографії за класичною методикою.

Результати дослідження та їх обговорення. У зв'язку зі старінням населення Землі, важливою проблемою, особливо у осіб жіночої статі, є косметологічні операції, перш за все, в ділянках лицевого відділу черепа, у вигляді підтяжок шкіри. Слід відмітити, що у багатих країнах Америки та Європи, вказані операції коштують досить дорого.

Проте в сучасних соціально-економічних умовах України вказані операції доступні лише незначним групам населення. Разом з тим, у повсякденній практиці клініки хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії постійно мають місце випадки, коли після різних патологічних процесів у різних ділянках голови пацієнт потребує заміщення дефекту місцевими тканинами. Однак, як свідчать результати проведеного аналітичного огляду літератури, не тільки у вітчизняних, а й у закордонних джерелах цьому питанню не приділяється достатня увага.

Пластика місцевими тканинами має низку переваг перед іншими видами пластичних та реконструктивних операцій: дефект втрачених тканин заміщується такими, що близькі за анатомо-біологічними властивостями. Місцева пластика не вимагає отримання тканин з інших ділянок, що пов'язано з додатковою травмою для хворого, подовженням часу операції, багатоетапністю операцій та можливими косметичними і функціональними дефектами донорської зони. Ці причини змушують хірургів шукати нові шляхи в розширенні можливостей пластики місцевими тканинами. Найголовнішим питанням при вирішенні цієї проблеми є визначення чинників, які обмежують застосування поряд розташованих тканин при закритті дефектів.

При плануванні хірургічного втручання необхідно враховувати весь комплекс структурних і функціональних особливостей ділянки оперативного втручання: ангіоархітектоніку і стан регіонарної гемоциркуляції, збереження периферичних нервів, фіброархітектоніку і гістотопографію м'яких тканин голови, що деформуються, біомеханічні властивості тканин.

Для вирішення проблеми оптимізації методик підйому та мобілізації клаптів під час виконання місцево-пластичних операцій нами було обрано два напрямки: вивчення взаємопов'язаних біомеханічних властивостей м'яких тканин голови та їх фіброархітектоніки. Будь-яке переміщення клаптів створює деформований, тобто напружений, стан тканин, який приводить до реалізації сукупності біологічних процесів репаративного характеру в ділянці клаптів, що мобілізуються.

При одноосному лінійному розтягуванні епідерміс і дермальні сполучнотканинні утворення проходять декілька етапів деформації. На відміну від інших авторів, нами враховувався той факт, що за умов підйому та мобілізації клаптів та аутотрансплантатів кожен шар тканини деформується при натягуванні шкіри для закриття рани і накладенні хірургічних швів. При цьому будь-яка лінійна деформація припускає мобілізацію прилеглих шарів тканин, саме тому ми використовували метод одноосного лінійного розтягування тканин.

У процесі вивчення можливостей щодо деформації комплексу оболонок, що ковзають, було встановлено: основним чинником, що забезпечує фізіологічні об'єми деформації в блоці тканин від дерми до окістя, є структури поверхневої фасції, що ковзають. Елемент ковзання в структурах поверхневої фасції мав місце в усіх досліджених нами топографічних ділянках. Як показав аналіз отриманих результатів, найменший об'єм деформацій мають ті ділянки голови, які віднесені до фасціального типу будови. Іншими словами, для даних ділянок єдиним чинником ковзання є шари поверхневої фасції. Подібна будова сполучнотканинного комплексу була характерна для тих ділянок, які мають щільну основу. Саме у них можливе накопичення підшкірної жирової клітковини в субдермальному шарі, але при цьому зберігається багатошарова пластична будова поверхневої фасції за типом оболонки, що ковзає. До цих ділянок ми віднесли: щічну, підборідну, ротову та носову. Незважаючи на подібну пошарову будову наведених топографоанатомічних ділянок, можливості м'яких тканин у їх межах були дещо різними. Найбільш варіабельними були абсолютні значення величин пластичної деформації тканин щічної ділянки. Вони коливалися у широких межах, більшою мірою залежали від віку та статі, меншою - від форми голови.

Менші розходження цих даних ми спостерігали в ділянці рота, проте більша залежність пластичної деформації була виявлена від форми голови. Залежність пластичної деформації від форми голови коливалася у незначних межах, проте варіабельність цього параметра від віку та статі була чіткою.

1. Доліхоцефали:

Е = М ± L = 0,64?(0,81 - 0,43), при m = 0,081.

2. Мезоцефали:

Е = М ± L = 0,61?(0,78 - 0,35), при m = 0,074.

3. Брахіцефали:

Е = М ± L = 0,52?(0,66 - 0,32), при m = 0,065.

З клінічної точки зору підборідну ділянку можна було віднести до ділянок зі змішаним типом оболонок, що ковзають. Але з гістотопографічної точки зору у цій ділянці зберігається багатошарова пластична будова поверхневої фасції за типом оболонки, що ковзає. Величина пластичної деформації м'яких тканин підборідної ділянки залежала від форми голови.

1. Доліхоцефали:

Е = М ± L = 0,61?(0,75 - 0,37), при m = 0,062.

2. Мезоцефали:

Е = М ± L = 0,54?(0,69 - 0,32), при m = 0,056.

3. Брахіцефали:

Е = М ± L = 0,48?(0,61 - 0,26), при m = 0,048.

Найменший об'єм пластичної деформації мають м'які тканини носової ділянки. Саме у цій ділянці нами були зафіксовані мінімальні розбіжності величин пластичної деформації тканин у залежності від усіх параметрів, що вивчалися. Це треба пам'ятати на етапі планування операцій по усуненню патологічних рубців та рубцевих деформацій у цій ділянці. Отже, коли після висічення рубця та відшарування навколишніх тканин краї рани не будуть вільно наближені один до одного, відбувається додаткова рубцева деформація у цій ділянці. Ми зафіксували такі показники пластичної деформації сполучнотканинних структур носової ділянки:

1. Доліхоцефали:

Е = М ± L = 0,62?(0,77 - 0,39), при m = 0,069.

2. Мезоцефали:

Е = М ± L = 0,58?(0,75 - 0,36), при m = 0,065.

3. Брахіцефали:

Е = М ± L = 0,53?(0,72 - 0,32), при m = 0,062.

Об'єм пластичної деформації привушно-жувальної, нижнього краю виличної ділянки, що прилягає до привушно-жувальної та медіального краю очноямкової ділянки, має більші розбіжності даних в залежності від віку та статі, менші - в залежності від форми голови. Для даних ділянок характерне депонування жирової клітковини між дермою і поверхневою фасцією. Остання при цьому втрачає багатошарову будову і є пластинкою сполучної тканини, що оточує пучки волокон мімічного м'яза. Абсолютні значення пластичної деформації м'яких тканин привушно-жувальної ділянки складають:

1. Доліхоцефали:

Е = М ± L = 0,51?(0,68 - 0,21), при m = 0,14.

2. Мезоцефали:

Е = М ± L = 0,45?(0,61 - 0,18), при m = 0,12.

3. Брахіцефали:

Е = М ± L = 0,41?(0,56 - 0,14), при m = 0,11.

Для різних топографоанатомічних ділянок встановлені різні види ковзання щодо глибини відшарування шкірно-жирових клаптів. Сполучнотканинні структури очноямкової ділянки слід відносити до змішаного типу структур, що ковзають, а тканини її медіального краю - до жирового типу. Тому дані щодо абсолютних величин пластичної деформації мали найбільші розбіжності від попередніх топографоанатомічних ділянок, що вивчалися, в залежності від форми голови, віку та статі. Це суттєво змінює методику операції на етапі підйому та відшарування шкірно-жирових клаптів. Пластична деформація сполучнотканинних структур медіального краю очноямкової ділянки має такі показники:

1. Доліхоцефали:

Е = М ± L = 0,49?(0,64 - 0,19), при m = 0,16.

2. Мезоцефали:

Е = М ± L = 0,45?(0,69 - 0,16), при m = 0,15.

3. Брахіцефали:

Е = М ± L = 0,41?(0,55 - 0,14), при m = 0,14.

Абсолютні значення пластичної деформації при одноосному розтягуванні блоку сполучнотканинних структур надочноямкової ділянки, що належать до змішаного, фасціально-жирового типу оболонок, що ковзають, залежали від форми голови, віку та статі.

Найбільші розбіжності у даних були виявлені нами в залежності від форми голови.

Абсолютні значення пластичної деформації при одноосному розтягуванні блоку сполучнотканинних структур надочноямкової ділянки були такі:

1. Доліхоцефали:

Е = М ± L = 0,40?(0,69 - 0,12), при m = 0,011.

2. Мезоцефали:

Е = М ± L = 0,39?(0,67 - 0,12), при m = 0,010.

3. Брахіцефали:

Е = М ± L = 0,37?(0,67 - 0,11), при m = 0,008.

При дослідженні лінійного одноосного розтягування сполучнотканинних структур підочноямкової ділянки виявлено, що вони мають більшу здатність до деформації. Порівняно більш широкий діапазон варіації нами виявлений в залежності від віку та статі:

1. Доліхоцефали:

Е = М ± L = 0,38?(0,68 - 0,12), при m = 0,009.

2. Мезоцефали:

Е = М ± L = 0,37?(0,66 - 0,11), при m = 0,008.

3. Брахіцефали:

Е = М ± L = 0,35?(0,65 - 0,09), при m = 0,007.

Незважаючи на наявність у скроневій ділянці виражених пучків м'язових волокон, за біомеханічними властивостями ми віднесли її до змішаного типу структур, що ковзають. Тому залежність пластичної деформації тканин цієї ділянки від форми голови, віку і статі мала аналогічні показники з іншими ділянками зі змішаним типом структур, що ковзають. Абсолютні значення пластичної деформації м'яких тканин залежали від форми голови і складали:

1. Доліхоцефали:

Е = М ± L = 0,43?(0,72 - 0,14), при m = 0,012.

2. Мезоцефали:

Е = М ± L = 0,38?(0,71 - 0,12), при m = 0,011.

3. Брахіцефали:

Е = М ± L = 0,39?(0,68 - 0,11), при m = 0,009.

Потиличну, тім'яну та верхній край виличної ділянки необхідно віднести до перехідного типу структур, що ковзають. В цих ділянках зустрічаються структури, які можна віднести до фасціального, жирового та фасціально-жирового типів оболонок, що ковзають. Найбільші розбіжності даних щодо пластичної деформації м'яких тканин цих ділянок нами були отримані в залежності від віку. Абсолютні значення пластичної деформації м'яких тканин цієї ділянки складали:

1. Доліхоцефали:

Е = М ± L = 0,39?(0,71 - 0,14), при m = 0,014.

2. Мезоцефали:

Е = М ± L = 0,37?(0,69 - 0,13), при m = 0,012.

3. Брахіцефали:

Е = М ± L = 0,36?(0,66 - 0,11), при m = 0,011.

Згідно з отриманими даними, тім'яна ділянка має меншу здатність до деформації тканин, ніж попередні ділянки. Це треба враховувати при плануванні реконструктивних операцій, оскільки у чоловіків саме звідси береться так званий «забралоподібний» клапоть для пластики втрачених тканин нижньої зони обличчя. Дослідження меж пластичної деформації тім'яної ділянки дало нам такі дані:

1. Доліхоцефали:

Е = М ± L = 0,43?(0,73 - 0,13), при m = 0,014.

2. Мезоцефали:

Е = М ± L = 0,41?(0,71 - 0,11), при m = 0,014.

3. Брахіцефали:

Е = М ± L = 0,39?(0,69 - 0,10), при m = 0,010.

Таким чином, м'які тканини голови мають значні об'єми пластичних деформацій. Залежність цих даних від форми голови, віку та статі необхідно враховувати при підйомі та мобілізації шкірних, шкірно-жирових, шкірно-фасціально-жирових та шкірно-жирово-м'язових клаптів під час застосування пластики місцевими тканинами в пластичній косметичній та реконструктивній хірургії.

Біомеханічні дослідження показали, що незалежно від типу і специфіки системи, що ковзає, м'які тканини голови мають значний діапазон щодо пластичної деформації. Проаналізувавши одержані дані, ми дійшли висновоку, що збільшення об'ємів деформації у ряді структур, що ковзають, йде у такому порядку: фасціальний тип - жировий тип - змішаний тип.

Експериментально показано, що за механічними властивостями шкіра є нелінійним еластичним матеріалом. Під еластичністю маємо на увазі те, що властивості шкіри являють собою комбінацію здатностей до еластичності і в'язкості. Тому її характеристики щодо в'язкості і механічні властивості залежать від часу та виду механічного вантаження.

В дослідженні були використані виключно математичні механічні моделі в'язко-пружньої поведінки матеріалу, визначені відповідним числом механічних параметрів. При проведенні біомеханічних досліджень за основу були взяті 5 найбільш розповсюджених моделей розтягування фізичних тіл.

Проведені нами дослідження надали можливість уперше застосувати дані моделі для характеристики не лише напруженого стану шкіри, а і стадії релаксації. Нами доведено, що наростання деформації в моделях Фойгта, Кельвіна і Бранкова відбувається по подібних експоненціальних законах. Проте, якщо деформацію зафіксувати, то модель Фойгта не описує релаксацію, а моделі Кельвіна і Бранкова описують досить сильну релаксацію.

Моделі Максвела і Бюргерса при постійному навантаженні описують практично лінійну деформацію з одним і тим самим кутом нахилу, але в початковий момент їхня поведінка різна: модель Максвела описує строго лінійну залежність, а модель Бюргерса - експоненціальну залежність. Модель Максвела цілком адекватно описує поведінку реальної шкіри при розтягуванні, але вона повністю релаксує, що не може відбуватися зі шкірою, зважаючи на наявність волокон колагену. Натягнута шкіра при фіксованій деформації частково релаксує. Таку поведінку дають модель Кельвіна і модель Бранкова. Обидві ці моделі мають обмежену релаксацію, як і шкіра.

Враховуючи кількість оперативних втручань при підйомі і мобілізації шкірно-жирових клаптів, нами були складені стандартизаційні таблиці одноосного деформування шкіри різних топографоанатомічних ділянок у залежності від часу розтягнення, відстані між захватами та статі.

Проведені біомеханічні дослідження та складені таблиці чітко показали неможливість єдиного підходу до оптимізації методик відшарування та мобілізації шкірно-жирових клаптів у різних топографоанатомічних ділянках голови. Для кожної окремо взятої ділянки є чіткі межі відшарування та ступінь можливого натягнення клаптів у межах пластичної деформації.

На прикладі ритидектомії при інволюційних птозах шкіри обличчя нами вперше математично обґрунтована глибина відшарування і ступінь натягу клаптя в межах пластичної деформації. Під час операції натягнення шкіри проводиться вручну, отже, кожен хірург може по-своєму оцінювати і реалізовувати натягнення шкіри. Більшість прагне натягнути клапоть якомога сильніше для отримання якнайкращого візуального ефекту, але сильніше не означає краще, оскільки шкіра починає піддаватись сильним внутрішнім перевантаженням, що може надалі звести нанівець весь ефект операції і заподіяти серйозну травму.

Застосовуючи наведені математичні моделі, що описують стани напруги та релаксації шкіри, нами розраховані термінальні умови мобілізації шкірно-жирових клаптів між відшарованими ділянками та оточуючими тканинами. Для досягнення якнайкращого косметичного ефекту і зменшення негативних наслідків необхідно забезпечити оптимальне натягнення шкіри. Недостатнє натягнення не дає належного ефекту омолодження, оскільки шкіра утворює зморшки. Надмірне натягнення призведе до таких негативних наслідків, як поява келоїдного рубця, розвиток некрозу шкіри. Порушення живлення пов'язано з відшаруванням шкіри від підлеглих тканин і відсутністю кровопостачання внаслідок передавлення судин. Відшарування тканин є необхідною дією при операції, якої неможливо уникнути, а передавлення судин можна не допустити, встановлюючи необхідне натягнення шкіри.

При вирішенні подібних завдань виникають невизначеності при пошуку напруги і деформацій у точках прикладання сили. Тому застосовується розподілене навантаження, що моделює сили, які виникають у місці розрізу після зшивання тканини. Деформація відбувається в два етапи: розтягнення постійним навантаженням і релаксація розтягнутого шкірного клаптя. При вирішенні цього завдання вважається, що перший етап, тобто розтягування постійною силою, відбувається достатньо швидко. Тому основним завданням є розгляд релаксації, що відбувається в шкірному клапті з часом. При післяопераційній реабілітації в шкірі відбувається релаксація напруги. Від перебігу цього процесу багато в чому залежить косметичний ефект операції.

Аналізуючи дані літературних джерел, дійшли висновку, що у них не висвітлена проблема залежності основного фактора - віку пацієнта - при підйомі та мобілізації шкірно-жирових клаптів, часу навантаження. Проведені нами біомеханічні дослідження і створені математичні моделі надали змогу створити стандартизаційну таблицю залежності часу навантаження на шкіру в залежності від віку.

Враховуючи одержані результати, ми зробили висновок, що з віком для досягнення величини у межах пластичної деформації час навантаження на шкіру зростає, при цьому сила навантаження суттєво зменшується. Час навантаження з віком збільшується, оскільки шкіра стає менш податливою і потрібно більше часу, щоб волокна колагену встигли розтягнутися.

Завдяки створеним математичним моделям напруженого стану та релаксації шкіри нами одержані дані з графічною комп'ютерною візуалізацією щодо розподілу першої головної напруги в тканинах після релаксації шкіри. За даними нашого дослідження, напруга в ділянці достатньо однорідна і лише на місці додатку навантаження є концентрація напруги, що не перевищує критичний рівень в 10 кПа. Для перевірки моделі великих деформацій завдання вирішено з тією ж конфігурацією і навантаженням. Для оцінки результатів були обчислені значення першої головної напруги протягом межі відшарування. Виходячи з одержаних даних, розбіжність результатів не перевищує 3 %. Зважаючи на значну індивідуальну розбіжність цифрових значень, різниця в можливостях щодо деформації різних ділянок суттєво відрізняється. Але у літературі ми не знайшли даних щодо факторів, які впливають на різні властивості щодо деформації та ковзання клаптів голови. Тому нами було проведено топографоанатомічне та гістологічне обґрунтування властивостей м'яких тканин щодо деформації та ковзання у різних топографоанатомічних регіонах на мікроскопічному рівні.

Як показали біомеханічні дослідження, найбільш вираженими ділянками шкіри, які мають властивості до ковзання, є привушно-жувальна, щічна та потилична. Найбільш доступними з точки зору забору гістологічного матеріалу є потилична ділянка.

Запропонована модифікація методики забарвлення фуксилін-пікрофуксином (Єсіпова І.К., Гасюк А.П., 1969) дозволяє у кожному випадку виявити колагенові волокна - фуксинофільні червоного кольору, еластичні волокна - Харт-позитивні, які забарвлюються у темно-фіолетовий колір, м'язові волокна - світло-зеленого кольору, а також епідерміс, якій має забарвлення від жовтого до зеленого кольору. Отже, запропонована нами методика забарвлення дозволяє диференціювати гістоструктуру окремих компонентів шкіри потиличної ділянки.

Підводячи підсумок результатів дослідження потиличної ділянки, на основі запропонованого нами модифікованого методу забарвлення фуксилін-пікрофуксином за способом Харта + ван Гізон ми дійшли висновку про значну пластичність цієї ділянки до дії зовнішніх факторів.

Поверхня епідермісу забарвлюється у темно-зелений колір. Базальний шар епідермісу розташований на базальній мембрані, яка має звивистий хід за рахунок різного ступеня вираженості сполучнотканинних сосочків. Останні містять колагенові волокна, які забарвлюються у відтінки червоного кольору. Звертає на себе увагу той факт, що серед грубих пучків колагенових волокон сітчастого шару розташовуються стрижні волосин, навколо яких виявляються окремі потові залози.

Епідерміс, а також підлеглі до нього шари дерми та м'язів відіграють важливу роль з точки зору механічних факторів при розтягненні даної ділянки. Так, завдяки звивистому ходу епідермісу та властивості його до розтягнення пластична функція може зберігатися.

В сполучнотканинних сосочках виявляються мікросудини з розширеним просвітом, навколо яких зустрічаються поодинокі лімфоцити і макрофаги. Вочевидь, дані клітини беруть участь у формуванні місцевого імунного бар'єра в дермі.

Сітчастий шар дерми представлений окремими колагеновими волокнами або грубими їх пучками, що забарвлюються у червоний колір. Слід відмітити, що між цими пучками розташовуються еластичні волокна темно-фіолетового кольору. Особливо чітко еластичні волокна локалізуються у зоні стрижнів волосини, утворюючи їх зовнішню оболонку.

Крім того, еластичні волокна відокремлюють потові та сальні залози у вигляді еластичної мембрани різної товщини. Необхідно відмітити, що навколо стрижнів волосин і вказаних залоз розташовуються поодинокі пучки м'язів - випрямлювачів волосся. Іноді стрижні та зачатки волосин пронизують всю товщу сітчастого шару, проте по довжині вони мають чітко виражену фіброзно-еластичну оболонку і завдяки їй можуть рухатися, тобто ковзати по відношенню до навколишніх шарів.

Не менш важливу роль при цьому відіграють артеріоло-венулярні анастомози, які мають значний за товщиною циркулярний гладеньком'язовий шар, який навіть за умов значного розтягнення шкіри, може забезпечувати прохідність судин і трофіку епідермісу, сосочкового та сітчастого шарів дерми. Дані судини, вочевидь, також кровопостачають похідні шкіри у вигляді волосяних стрижнів, потових та сальних залоз. Останні, розташовуючись у сітчастому шарі, відмежовані від колагенових пучків еластичними волокнами. Саме завдяки цьому придатки шкіри можуть зміщуватися у горизонтальному напрямку при її розтягуванні.

Особливо важливу роль, з точки зору біомеханіки відіграє шар жирової клітковини, що знаходиться між сітчастим шаром та потиличним м'язом. Встановлено, що прошарки жирової клітковини у вигляді жирових часточок відокремлені сполучнотканинними трабекулами, які пронизують всю товщу жирової клітковини. Вказані трабекули складаються із пучків колагенових та еластичних волокон, в складі яких знаходяться судини та пучки нервових волокон.

Проведені мікроскопічні дослідження при забарвленні фуксилін-пікрофуксином у нашій модифікації встановили, що сполучнотканинні трабекули, які розділяють жирову клітковину, представлені пучками як колагенових, забарвлених у червоний колір, так і еластичних волокон, які мають темно-фіолетовий колір.

Виявлені нами структури, що знаходяться серед жирової клітковини, з'єднують сітчастий шар з м'язами і надають достатню рухливість у випадках розтягнення шкіри у даній ділянці.

Артерії та вени, що знаходяться в складі вказаних сполучнотканинних перетинок, відносяться до глибоких судин і навколо них знаходяться нервові пучки. Поряд з артеріями серед жирової клітковини знаходяться вени, які за будовою можуть бути як клапанними, так і безклапанними.

Клапанні вени безпосередньо розташовуються під сітчастим шаром дерми. На відміну від артерій, стінка вен не має виражених внутрішньої та зовнішньої еластичних мембран. У ній окремі пучки гладеньком'язових клітин переплітаються з еластичними волокнами. Зовнішній шар - адвентиція - без чітких меж переходить у жирову клітковину. Звертає на себе увагу наявність у цих венах клапанного апарату. Останній у вигляді півмісяця із середнього м'язового шару вростає у просвіт судини. Вочевидь, ці клапани регулюють відтік крові.

Вени, що не мають клапанів, представлені судинами з широким просвітом, у якому виявляються формені елементи крові. Стінка цих вен містить пучки еластичних волокон, що забарвлюються у синій колір, колагенових - у червоний, а також гладеньком'язових клітин, забарвлених у темно-коричневий колір.

Адвентиція вен представлена пухкою сполучною тканиною, в якій також виявляються еластичні елементи. Нарешті, нервовий пучок, що супроводжує вену, має загальну з нею оболонку і оточений еластичними волокнами. Зазначене свідчить про те, що завдяки наявності еластичних волокон вени та супроводжуючі їх нервові пучки мають здатність до зміщення під час зміни кровонаповнення.

Між глибокими артеріями і венами жирової клітковини нами вперше визначена наявність артеріоло-венулярних анастомозів. На відміну від звичайних артерій у даних анастомозах має місце чітко виражений поздовжній шар м'язових клітин, який регулює ступінь кровонаповнення артерій і скидання крові у венозні судини. Останні у деяких випадках, маючи клапани, також частково регулюють відтік крові.

Даний тип судин віднесений нами до другої підгрупи анастомозів, які мають спеціальні пристрої щодо скорочення, завдяки наявності валиків та подушечок у підендотеліальному шарі поздовжньо розташованих гладеньком'язових клітин. Скорочення подушечок, які виступають у просвіт анастомозів, призводить до припинення кровообігу в простих артеріях і скиданню крові у венозну систему, обминаючи поверхневі судини.

Анастомози беруть участь у стимуляції венозного кровообігу, артеріалізації венозної крові, мобілізації депонованої крові і регуляції надходження тканинної рідини у венозне русло. Велика роль артеріоло-венулярних анастомозів у компенсаторних реакціях організму при порушенні кровообігу та розвитку патологічних процесів, зокрема при деформації шкіри.

Важливим з точки зору розтягнення шкіри потиличної ділянки, на нашу думку, є стан посмугованих м'язів. Останні кровопостачаються дрібними гілками артерій та вен, які знаходяться між окремими пучками у складі перимізія.

Встановлено, що окремі пучки м'язових волокон мають чітко виражену як поздовжню, та і поперечну посмугованість. Поздовжня посмугованість починається із зони м'язових веретен. Останні мають звивисту форму харт-позитивних структур, які переривають хід окремих пучків посмугованих м'язових волокон.

Саме в цих зонах, за даними літератури, відбувається іннервація посмугованих пучків м'язів завдяки наявності холінергічних нервових закінчень. Нервовий імпульс, який виникає в зоні м'язових веретен, викликає скорочення або розслаблення пучків посмугованих м'язів. Ось чому на одержаних нами мікропрепаратах спостерігаються зони скорочення та розслаблення посмугованих м'язових волокон, які знаходяться поблизу м'язових веретен. Перші з них у поляризаційному світлі мають чітко виражений хід м'язових волокон, а поперечна посмугованість у даній ділянці виражена слабо.

У зонах скорочення пучків м'язових волокон чітко виражені світлі та темні диски, поперечні до пучків м'язових волокон. Останні описані у літературі як контрактурні (скорочені) диски, що виникають внаслідок фізичного перевантаження. З морфофункціональної точки зору результати наших досліджень підтверджують, що окремі пучки посмугованих м'язових волокон поблизу м'язового веретена можуть знаходитися у стані скорочення (контрактур), а також розслаблення. Отже, саме завдяки чергуванню смуг скорочення та розслаблення за умов деформації шкіри пучки м'язових волокон не руйнуються.

Виходячи з одержаних результатів пошарових досліджень шкіри і підлеглих м'язів потиличної ділянки, можна дійти висновку, що вони мають значні пластичні властивості до їх розтягнення під час підйому та мобілізації шкірних, шкірно-жирових та шкірно-жирово-м'язових клаптів. Враховуючи зазначене, нами пропонується назва таких ділянок як зон ковзання.

Під час проведення оперативних втручань, що пов'язані з підйомом і мобілізацією шкірних, шкірно-жирових та шкірно-жирово-м'язових клаптів у різних топографоанатомічних ділянках хірург часто зустрічається з проблемами, що пов'язані з недостатніми натягненням та вільним переміщенням клаптів. Особливо це стосується оперативних втручань у ділянках лицевого відділу голови, зокрема у виличній ділянці. Саме у цих ділянках після ушивання ран спостерігаються грубі гіпертрофічні рубці. Це пов'язано з тим, що шкіра та підлеглі тканини у цих ділянках не можуть піддаватися тим межам пластичної деформації, що були описані. Але літературних даних, що дають обґрунтування таким властивостям клаптів у цих ділянках, нами не знайдено.

...