Вестибулярна дисфункція та сенсороневральна приглухуватість в учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції у динаміці післяаварійного періоду

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА “ІНСТИТУТ ОТОЛАРИНГОЛОГІЇ

ім. проф. О.С. КОЛОМІЙЧЕНКА АМН УКРАЇНИ”

УДК 616.281-008.55: 614.8.

ВЕСТИБУЛЯРНА ДИСФУНКЦІЯ ТА СЕНСОРОНЕВРАЛЬНА ПРИГЛУХУВАТІСТЬ В УЧАСНИКІВ ЛІКВІДАЦІЇ НАСЛІДКІВ АВАРІЇ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ АТОМНІЙ ЕЛЕКТРОСТАНЦІЇ У ДИНАМІЦІ ПІСЛЯАВАРІЙНОГО ПЕРІОДУ

14.01.19- оториноларингологія

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

МІЩАНЧУК НІНА СЕРГІЇВНА

Київ 2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у Державній установі “Інститут отоларингології ім. проф. О.С.Коломійченка АМН України ”, м. Київ

Науковий консультант: доктор медичних наук, професор Сушко Юрій Олександрович, ДУ “Інститут отоларингології ім. проф. О.С.Коломійченка АМН України”, завідувач відділу мікрохірургії вуха та отонейрохірургії.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України Мітін Юрій Володимирович, Київський національний медичний університет ім. акад. О.О.Богомольця МОЗ України, завідувач кафедри оториноларингології,

доктор медичних наук, професор Крук Мирослав Богданович, Львівський національний медичний інститут ім. Данила Галицького МОЗ України, завідувач кафедри оториноларингології,

доктор медичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України Терещенко Валентина Павлівна, ДУ “ Інститут сорбції та проблем ендоекології НАН України, завідувач лабораторії ендоекології та техногенно-індукованої патології, Інститут екологічної патології людини, директор.

Захист відбудеться “19” червня 2009 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.611.01 у Державній установі “Інститут отоларингології ім. проф. О.С.Коломійченка АМН України” за адресою: 03057, м. Київ, вул. Зоологічна, 3 ( актовий зал ).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Державної установи “Інститут отоларингології ім. проф. О. С. Коломійченка АМН України ” за адресою: 03057, м. Київ, вул. Зоологічна, 3.

Автореферат розісланий “8” травня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор медичних наук, професор Т.А.Шидловська

Загальна характеристика роботи

вестибулярний дисфункція енцефалопатія судинний

Актуальність теми. Неухильне зростання радіоактивного забруднення Землі, широке застосування радіаційних технологій у промисловості роблять проблему оцінки впливу іонізуючого опромінення (ІО) на організм людини однією з найактуальніших проблем як сьогодення, так і майбутнього на державному та світовому рівнях. Внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС) в Україні ІО зазнало понад 412 тисяч учасників ліквідації наслідків аварії (УЛНА). Із зони відчуження ЧАЕС евакуйовано 162,4 тис. осіб. На забруднених територіях України, на яких мешкає понад 2,4 мільйони осіб, триває ІО населення (20 років Чорнобильської катастрофи: погляд у майбутнє. Національна доповідь України, 2006).

Дані літератури (А. К. Гуськова и соавт. 1987, 1995; В. Г. Бебешко и соавт, 1991, 1995; А. Е. Романенко и соавт.; 1995, А.И. Нягу та соавт. 1997, А. И. Нягу, 2006; Н.Б. Холодова та соавт.2006; М.Otake, W. J. Schull, 1998 ) вказують на те, що у структурі психосоматичної патології серед опромінених після аварії на ЧАЕС одне з провідних місць посідають психоневрологічні захворювання та порушення функції сенсорних аналізаторів, зокрема, зорового, вестибулярного та слухового.

Відомо, що функціональний стан сенсорних аналізаторів є одними з надійних критеріїв оцінки здоров'я людини, а їх зміни часто призводять до втрати профпридатності, зниження працездатності та інвалідності (Д. І. Клименко, 2004; А. В. Іпатов та співавт., 2006 та інш.).

За даними дослідників (В. Г. Базаров, 1988; Н. С. Благовещенская, 1991; Д. И. Заболотный и соавт., 1995, 2000; Ю.В Мітін, Ю. В. Дєєва, 2001; И. Б. Солдатов и соавт., 1980; А. I. Розкладка, 2002; Т. В. Шидловська і співавт., 2006; М.Сourtade- Saidi, 2007 та інш.) вестибулярний аналізатор (ВА) та слуховий аналізатор (СА) анатомічно, фізіологічно та функціонально тісно пов'язані не тільки між собою, а й з відділами центральної нервової системи, системи кровообігу та з іншими системами організму, що зумовлює їх високу чутливість до змін умов зовнішнього та внутрішнього середовищ. Особливо високочутливою системою є ВА (Ю. Г. Григорьев, 1970; Г. Ю. Григорьев, 1982), який раніше за інші здатен реагувати на розвиток змін в організмі. Тому вивчення порушень вестибулярної та слухової функцій, спричинених ІО внаслідок Чорнобильської аварії, крім наукового, має важливе значення у клінічній медицині, зокрема, у радіаційній.

Важливим шляхом вирішення цих проблем (В. В. Чумак и соавт., 1995; М. П. Захараш и соавт.2006; А. Ф. Цыб, В. К. Иванов, 2006; M. W.Сharies. 1999) є здійснення широкомасштабних епідеміологічних досліджень на підставі довгострокового моніторингу та аналіз клініко-електрофізіологічних показників стану ВА та СА в осіб, що зазнали ІО, і перш за все здорових та працездатних до аварії УЛНА на ЧАЕС.

Потребує вивчення зв'язок між дозою ІО та спричиненими ним ефектами в УЛНА на ЧАЕС, оцінка ризику вестибулярних і слухових порушень, їх характеру, ступеню проявів та особливостей їх клінічного перебігу у динаміці післяаварійного періоду. Такі дослідження сприятимуть розв'язанню проблеми дії на сенсорні аналізатори людини як великих, так і малих доз різної тривалості ІО, його прямих, опосередкованих, ранніх та віддалених наслідків.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертація виконана у межах державної програми: “Комплексна екологічна програма досліджень наслідків аварії (медичні аспекти) на Чорнобильській АЕС (С-27 № держреєстрації 01.90.0002663., розділ 02.06.02.). Зокрема, трьох тем:

1) “Изучить особенности функционального состояния, клинических проявлений, течения заболеваний слухового и вестибулярного анализаторов у лиц, подвергшихся радиационному воздействию”;

2) “Изучить влияние длительного воздействия малых доз ионизирующего излучения на функцию слухового и вестибулярного анализаторов и церебральной гемодинамики у рабочих шумовых профессий, имевших контакт с ионизирующей радиацией”, в яких здобувач була відповідальним виконавцем;

3) конкурсної теми у межах програми (5.207.Ч.93.) по МінЧорнобилю: “Розробити та вдосконалити способи профілактики, ранньої діагностики і реабілітації слухових та вестибулярних порушень у ліквідаторів аварії на ЧАЕС на основі довгострокового моніторингу за станом змін у вестибулярній та слуховій системах” (№ держреєстрації 0193U039804), в якій здобувач була відповідальним виконавцем.

Виконані фрагменти двох тем по МінЧорнобилю у відділі функціональної патології нервової системи інституту радіаційної медицини ДУ “НЦРМ АМНУ”:

4) “Вивчити механізми виникнення клінічних та біологічних ефектів хронічного опромінення у персоналу зони відчуження” (№ держреєстрації 0199U003162);

5) “Моніторинг нервово-психічних, психо-соматичних, психологічних порушень у потерпілих учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Розробка і удосконалення системи профілактики, ранньої діагностики і лікування нервово-психічних захворювань” (№ держреєстрації 0196 U 010101).

Виконано фрагменти двох тем в Інституті радіаційної гігієни та епідеміології ДУ “НЦРМ АМНУ”:

6) “Визначення закономірностей і ризиків формування непухлинних форм хронічних захворювань у постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС на основі когортних досліджень, розробки моделей оцінки і прогнозу з урахуванням радіаційних та нерадіаційних факторів” (№ держреєстрації 0100U003181);

7) “Вивчення закономірностей у зміні стану здоров'я постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС на основі довгострокових клініко-епідеміологічних досліджень” (№ держреєстрації 0196U010192).

Мета роботи: підвищення ефективності діагностичних, лікувальних, профілактичних і експертних заходів при вестибулярній дисфункції та сенсороневральній приглухуватості в УЛНА на ЧАЕС на підставі визначення у них клініко-електрофізіологічних порушень функціонування різних відділів вестибулярного і слухового аналізаторів у динаміці післяаварійного періоду.

Завдання досліджень: 1. Дослідити клініко-електрофізіологічні порушення функціонального стану різних відділів ВА і СА в УЛНА на ЧАЕС при довгостроковому моніторингу у динаміці післяаварійного періоду.

2. З'ясувати особливості патогенезу та прояви клінічного патоморфозу детермінованих ефектів вестибулярної дисфункції (ВД) та сенсороневральній приглухуватості (СНП) в УЛНА на ЧАЕС, які зазнали ІО у різних дозах різної тривалості.

3. Визначити клініко-електрофізіологічні діагностичні критерії ВД при різних ступенях дисциркуляторній енцефалопатії (ДЕП), а також при симпато-адреналових, вазо-інсулярних та змішаних кризах судинних розладів в УЛНА на ЧАЕС.

4. Встановити патогенетичне значення порушень мікроциркуляторного русла й змін у магістральних судин голови та шиї у розвитку ВД і СНП.

5. Дослідити ймовірний патогенетичний зв'язок між зоровими і вестибулярними порушеннями та визначити вплив функціональних змін сітківки ока на параметри експериментального ністагму в УЛНА на ЧАЕС.

6. Розробити математичну модель оцінки радіаційного ризику ВД на основі клінічних, електрофізіологічних, дозиметричних даних, тривалості ІО та віку.

7. Обґрунтувати тактику лікування та корекції ВД і СНП в УЛНА на ЧАЕС й апробувати її в клініці з оцінкою ефективності.

Об'єкт дослідження: вплив ІО у різних дозах та різної тривалості на порушення функцій ВА і СА людини.

Предмет дослідження: клінічні, електроакустичні, електрофізіологічні показники стану різних відділів ВА і СА, показники стану мікроциркуляторного русла, судин сітківки ока, а також магістральних судин голови і шиї в УЛНА на ЧАЕС, які зазнали ІО у різних дозах різної тривалості.

Матеріали та методи досліджень. Робота ґрунтується на клінічних вестибулометричних, аудіометричних та електрофізіологічних обстеженнях осіб чоловічої статі, які представлені на табл. 1.

Таблиця 1

Загальна кількість спостережень ( n =6564)

Всі УЛНА на ЧАЕС направлені для клінічного обстеження та експертної оцінки функціонального стану ВА та СА у ДУ “Інститут отоларингології ім. проф. О. С. Коломійченка АМН України із ДУ “НЦРМ АМН України”. З інформаційної бази цієї установи, як висхідні дані, використані індивідуальні дози ІО.

Відібрані 325 УЛНА на ЧАЕС для пролонгованих обстежень ВА та СА, залежно від дози та тривалості ІО, розділені на три групи.

У першу групу включено 57 УЛНА на ЧАЕС, що зазнали короткочасного ІО у великих дозах та перенесли гостру променеву хворобу (ГПХ), I-II ст. Серед них 31 особа перенесла ГПХ І ст., їх віднесено до І-А групи; а 26 осіб, що перенесли ГПХ II ст., включені до І-Б групи. Ретроспективна доза ІО склала в осіб І-А групи 1,3 - 2,0 Ґр, а І-Б групи - 2,1 - 3,5 Ґр за біологічною дозиметрією (за хромосомними абераціями лімфоцитів периферичної крові).

Другу групу склали 120 УЛНА на ЧАЕС, які зазнали відносно короткочасного ІО у ранньому післяаварійному періоді, а саме: у перші 2 місяці ліквідаційних робіт. При первинному обстежені у 1986-1987 рр. вони розділені на ІІ-А та ІІ-Б групи. У ІІ-А групу увійшли 64 УЛНА на ЧАЕС, у яких доза ІО склала 0,20 - 0,25 Ґр, а у ІІ-Б групу включено 56 осіб, які зазнали ІО у дозах 0,26-0,50 Ґр, що встановлені ретроспективно за розрахунковою дозиметрією (за професійним маршрутним листом).

До третьої групи увійшли 148 УЛНА на ЧАЕС, що зазнали тривалого ІО. Вони обстежені до та після роботи впродовж 6-8 років у Чорнобильській зоні відчуження у динаміці післяаварійного періоду. Доза ІО у них аналогічна, як у осіб II групи та склала 0,20 - 0,50 Ґр (за індивідуальною фізичною дозиметрією). У ІІІ-А групу включено 79 УЛНА на ЧАЕС, у яких доза ІО була 0,20 - 0,25 Ґр, а у ІІІ-Б - 69 осіб, у котрих доза ІО склала 0,26 - 0,50 Ґр.

Для вивчення функціонального стану ВА та СА застосована методологія клінічного обстеження:

а) комплекс стандартних вестибулометричних методик, що включав визначення стану статико-кінетичної рівноваги, електроністагмографію (ЕНГ) спонтанного, позиційного ністагмів, а також експериментального ністагму, викликаного калоричною і обертовою стимуляціями, враховуючи показники електроокулографії (ЕОГ). Для об'єктивізації вестибуло-судинних реакцій використали реоенцефалографію (РЕГ) до та після калоричної стимуляції.

б) комплекс стандартних обстежень слухової функції: аудіометрія, електроакустичні обстеження - отоакустична емісія продуктів спотворення (ОАЕПС), динамічна імпедансометрія; електрофізіологічні обстеження - слухові викликані потенціали (СВП): коротколатентні {КСВП} або стовбуромозкові та довголатентні (ДСВП) або коркові.

Оцінку стану мікроциркуляціїного русла у бульбарній кон'юнктиві ока проводили шляхом біомікроскопії, стану судин сітківки ока - прямою офтальмоскопією та каліброметрією.

Стан магістральних судин голови і шиї оцінено за результатами екстракраніальної ультразвукової доплерографії (УЗДГ).

Аналіз результатів проводили із залученням програм для персонального комп'ютера: для визначення ризику ВД, для епідеміологічних досліджень, для математичного моделювання та кореляційного аналізу.

Результати обстежень та їх обговорення

Обстеження вестибулярного аналізатора. При первинному обстеженні 1200 УЛНА на ЧАЕС у 91,3 % випадків були скарги на запаморочення різної інтенсивності з порушенням рівноваги. При вестибулометрії виявлена ВД різного ступеню проявів. Із І ст. ВД було зареєстровано 252 особи (21,1 % випадків), із ІІ ст. ВД - 668 осіб (55,7 %), із ІІІ ст. ВД - 246 ( 20,1 %), із ІV ст. ВД -34 особи (3,1 % випадків). Із них у більшій кількості осіб (97,0% випадків) ВД проявлялась за типом центрального вестибулярного синдрому (з переважним ураженням тих чи інших структур центрального відділу ВА і у значно меншій - (3,0 % випадків) за типом змішаного вестибулярного синдрому відповідно до класифікації И.Б.Солдатова и соавт., (1980).

Щоб відділити вплив ІО від дії інших професійних факторів, з числа 6412 УЛНА на ЧАЕС відібрано 420 осіб, які працювали водіями автотранспорту впродовж трудового життя. Контрольну групу для них склали 102 неопромінених водіїв відповідного віку та стажу роботи. Більшість осіб (88,0 % ) на час обстеження були у віці до 50 років. Захворюваність на ВД у водіїв УЛНА на ЧАЕС та водіїв контрольної групи із розрахунку на 1000 осіб представлена на табл.2.

Таблиця 2

Захворюваність на вестибулярну дисфункцію у водіїв УЛНА на ЧАЕС та водіїв контрольної групи, на 1000 осіб

Дані табл.2 вказують на те, що ВД І ст. прояву переважала в осіб контрольної групи, а більш важка - II та III ст. в УЛНА на ЧАЕС, тобто при однакових професійних умовах та віку в осіб двох груп вплив ІО на прояв ВД найсуттєвіший.

Для визначення впливу дози ІО на ризик первинної захворюваності на ВД застосовано когортний аналіз та здійснено ризик - аналіз. Із загальної кількості вестибулометричних обстежень у 6412 УЛНА на ЧАЕС сформовано когорту з 4017 осіб, які є УЛНА на ЧАЕС 1986-1987 рр.

Для ризик-аналізу виділено групи: перша - 467 осіб з дозою 0,05-0,099 Ґр, друга - 1129 осіб з дозою 0,1-0,249 Ґр, третя - 985 осіб з дозою 0,25-0,499 Ґр, четверта - 278 осіб з дозою 0,5-0,99 Ґр, п'ята - 126 осіб з дозою 1,0 Ґр та більше. Як внутрішній контроль використано групу з дозою ІО до 0,05 Ґр (1032 особи).

Вивчено відносні ризики захворюваності на ВД для всіх груп УЛНА на ЧАЕС 1986-1987 рр. залежно від дози у порівнянні з групою внутрішнього контролю, які представлені на рис.1.

Дані рис.1 вказують, що відносний ризик ВД більший для опромінених у дозі 0,25 -0,49 Ґр ( RR=3,43; ДІ = 1, 43; 4, 13; р<0,05 ) і 1,0 Ґр та більше ( RR=7,76; ДІ = 4, 18; 14,39; р<0,05). Встановлено, що ризик ВД у більшій мірі зростав у старших вікових групах. Якщо у групі осіб у віці 30-39 років з дозою ІО 1,0 Ґр і більше, порівняно з внутрішнім контролем, відносний ризик становив 5,39 (ДІ=2,03; 14,30), р<0,05, то у групі осіб у віці 40-49 років - 7,63 (ДІ=2,56; 22,70), р<0,05, а у групі осіб у віці 50-59 років - 16,30 (ДІ=4,42; 60,16 ), р<0,05.

Для визначення ризику захворювання на ВД використана модель множинної логістичної регресії, яка базується на методі максимальної правдоподібності. При математичному моделюванні отримана експоненціальна модель відносного ризику розвитку ВД. Встановлено, що на розвиток ВД у динаміці післяаварійного періоду впливають такі фактори, як доза, вік на час ІО та час перебуванням під ризиком після ІО. Відмічена пряма залежність між дозою ІО, віком і відносним ризиком ВД.

Розрахований за математичною моделлю відносний ризик виникнення ВД при збільшенні дози для наступної групи порівняно з попередньою становить 1,24 (ДІ = 1,01;1,39), а при збільшенні віку для наступної групи порівняно з попередньою - 1,28 (ДІ= 1,04;1,59). Ризик є достовірним, р<0,05.

Виявлені закономірності носять нелінійний характер. Однак математична модель відносного ризику дозволяє розрахувати динаміку відносного ризику ВД залежно від дози ІО для різних вікових груп і при різному часі перебування під ризиком після ІО. Відповідні графіки представлені на рис.2.

Графіки, приведені на рис.2, ілюструють залежність ВД від дози (зі збільшенням дози ІО збільшується відносний ризик). Ризик стає достовірним при дозах понад 0,2 Ґр.Показана на графіках динаміка відносного ризику залежно від часу перебування під ризиком після ІО (10-15 років ) суттєво різниться.

У віддаленому періоді відмічена тенденція зменшення відносного ризику зі збільшенням часу перебування під ризиком ІО.

Встановлено, що для ВД через 15 років після ІО залежні від величини дози зміни ризику, як вказує відповідний графік на рис. 2, вже не можна виявити.

У всіх 325 УЛНА на ЧАЕС, відібраних для пролонгованих обстежень, зареєстрована хронічна ВД за типом центрального вестибулярного синдрому (Н-81.4 за МКХ-10). Вона клінічно проявлена прогресуючим (85,7% випадків) чи ремітуючим перебігом (14,3%) із різноманітними змінами вестибуло-соматичних, вестибуло-сенсорних і вестибуло-вегетативних патологічних реакцій впродовж різних років післяаварійного періоду.

При первинному обстеженні у 1986-1987 рр. встановлено, що найбільші прояви ВД спостерігались у 57 осіб I груп, які перенесли ГПХ I та II ст. Так, у І-А групі у 26,7 % випадків зафіксована ВД II ст., а в 74,3 % - III ст., у І-Б групі спостерігались лише 15,3 % випадків з ВД II ст., а з ВД III ст. - 84,7 %.Слід відзначити, що в УЛНА на ЧАЕС з ГПХ І-А та І-Б груп виявлені значні спонтанні порушення у вигляді статико-кінетичних розладів та спонтанного ністагму II та III ст. При функціональних стимуляціях відзначена гіперрефлексія з дизритмією експериментального ністагму, яка супроводжувалась тривалими вестибуло-сенсорними реакціями та вестибуло-вегетативними рефлексами II і III ступеню прояву, у тому числі вестибуло-судинними. Прояви ВД в УЛНА на ЧАЕС I групи у ранньому періоді були у стадії декомпенсації.

Особливістю клінічного перебігу проявів ВД у ранньому післяаварійному періоді є переважання явищ іритації у стовбуромозкових (ядерних, під- і над'ядерних), а також у проміжно-підкоркових та коркових структурах центрального відділу ВА.

Встановлено, що через 1,5-3 роки після аварії в УЛНА на ЧАЕС I групи ступінь прояву ВД зменшився. Так, у 1988-1989 роках у І-А групі відзначено із І ст. 45,1 % випадків, а у 1986 - 1987 рр. не було жодної особи з легким ступенем ВД. Відмічено зменшення кількості осіб із ІІІ ст. ВД до 23,9 % випадків. У І-Б групі з І ст. ВД було 18,9 % осіб, із ІІ ст. - 22,7%, із ІІІ ст. ВД зменшилось до 58,4 % випадків.

Починаючи від 1994 -1996 років та впродовж 1997-2006 рр відмічено прогресування ВД. Так, серед 52 обстежених УЛНА на ЧАЕС I групи у кінці другого десятиріччя (2005-2006 рр.) зріс відсоток осіб із ІІ та ІІІ ст. ВД. Зокрема, із ІІ ст. ВД у І-А групі було 27,3 %, а у І-Б групі - 25,1 %, із ІІІ ст. ВД у І-А групі - 72,7 %, а у І- Б - 74,9 % випадків. Вони проявлялись збільшенням розладів рівноваги до 83,9 % випадків, спонтанного ністагму - до 77,9%, змін якісних та кількісних параметрів експериментального ністагму - до 71,8%.

Якісні зміни проявлялись: зростанням дизритмії, роздвоєності експериментального ністагму, його реверсіями, подовженням тривалості “німих” полів. Зміни кількісних параметрів експериментального ністагму проявлялись: зменшенням частоти та збільшенням середньої кутової швидкості повільної фази ністагму (ПФН), що вказує на його трансформацію із клонічного у клоніко-тонічний, а потім у тонічний.

Наростання спонтанної вестибулярної симптоматики, якісних і кількісних змін експериментального ністагму вказує на прогресування порушень у стовбуромозкових структурах ВА та на зростання гіпертензійного синдрому у головному мозку. Водночас зафіксоване зменшення вестибуло-вегетативних реакцій до 35,1% випадків, яке, очевидно, можна пояснити зниженням активності (збільшенням процесів гальмування) у коркових структурах головного мозку, у тому числі у коркових структурах ВА.

При первинному обстеженні 120 УЛНА на ЧАЕС II групи, які зазнали відносно короткочасного ІО у малих дозах, прояви ВД зареєстровані уже при дозі 0,2 Гр. Зокрема, із ВД 1 ст. було 18,3 % випадків осіб II-А групи, із ВД ІІ ст. - 21,6 %, із ВД ІІІ ст. - 7,5 %, із ВД ІV ст. - 5,0 % випадків. У той час в осіб ІІ-Б групи із ВД І ст. було 11,6%випадків, із ВД ІІ ст. - 17,5 %, із ВД ІІІ ст. - 10,8 %, із ВД ІV ст. - 7,5 % випадків. Встановлено, що ступінь проявів ВД більша в осіб ІІ-Б групи, які отримали більшу дозу ІО.

У динаміці післяаварійного періоду відмічено зростання проявів ВД. Зокрема, кількість осіб з легкими порушеннями зменшується, а зі значними - збільшується. Так, у кінці 2-го десятиріччя (2005-2006 рр.) із ВД І ст. було 1,8 % випадків у ІІ-А та 0,9 % - у ІІ-Б груп, із ВД ІІ ст. - 35,5 % ІІ-А та - 24,4 % ІІ-Б груп, із ІІІ ст. - 10,9 % ІІ-А та -11,9 % ІІ-Б груп, із ВД ІV ст. - 7,5 % у ІІ-А та -8,3 % випадків у ІІ-Б групі. У динаміці післяаварійного періоду відмічена та ж сама залежність проявів ВД від доз ІО.

Особливість клінічного перебігу ВД в УЛНА на ЧАЕС II групи характеризувалась двома фазами розвитку: при першій фази (до кінця першого десятиріччя після ІО) ВД проявлялась, в основному, дисоційованими реакціями, що вказує на порушення взаємодії на стовбуромозковому, підкорковому та корковому рівнях; при другій фазі (у другому десятиріччі після ІО) відмічено прогресуюче наростання спонтанної симптоматики, а саме: розладів статичної і кінетичної рівноваги, поява позиційного, потім спонтанного ністагму, зміни їх характеру та інтенсивності, якісних та кількісних змін експериментального ністагму (хоча у порівнянні із УЛНА на ЧАЕС 1 групи - у меншій мірі).

Варто відмітити, що впродовж 19-20 років довгострокового моніторингу ВД різного ступеню в УЛНА на ЧАЕС II групи зареєстрована у стадії субкомпенсації. Цей факт можна пояснити повільним зростанням ступенів ВД від легких у 1986-1987 рр. до значних - у 2005-2006 рр., що дало можливість активно включитись компенсаторним механізмам ВА, якому властива висока здатність до них у процесі філогенезу.

У відібраних 148 осіб III групи, що зазнали тривалого ІО у малих дозах, до роботи у Чорнобильській зоні відчуження вестибулярна функція відповідала віковим границям коливань, які зафіксовані в осіб контрольної групи. Після виведення із зони відчуження обстеження показали, що частота та ступінь ВД у віддаленому періоді більша в УЛНА на ЧАЕС III групи, ніж у ІІ групі при однакових дозах, але отриманих впродовж різного часу ІО. Зокрема, у 2005-2006 рр. в УЛНА на ЧАЕС III групи із важкими проявами ВД III та IV ст. зафіксовано 52,6 % випадків у порівнянні з УЛНА на ЧАЕС II групи, серед яких із III та IV ст. ВД зареєстровано лише 38, 6%.

Особливість розвитку проявів ВД у віддаленому періоді в УЛНА на ЧАЕС III групи полягає у прискореному наростанні ВД як за частотою, так і за ступенем прояву у порівнянні із особами II групи.

Проведені дослідження вестибуло-судинних реакцій ВД через 16-18 років після аварії в УЛНА на ЧАЕС, у яких сформувались різні кризові стани судинних порушень.

В осіб із вазо-інсулярними кризами на тлі стійкої гіпотонічної хвороби до калоричної стимуляції зареєстровані на фоновій реоенцефалографії (РЕГ) вестибуло-судинні реакції у вигляді зниженого тонусу судин та зниженої інтенсивності пульсового кровонаповнення у всіх відведеннях, що супроводжувались зблідненням шкірних покровів, значним потовиділенням та слиновиділенням, брадикардією та загальною слабкістю. На електроністагмографії (ЕНГ) при калоричній стимуляції зафіксовано гіпорефлексію експериментального ністагму. Після стимуляції відмічено посилення вестибуло-судинних реакцій на РЕГ зі збільшенням пото- та слиновиділення, брадикардії, загальної слабкості та збліднення слизових та шкірних покровів на тлі подальшого зниження артеріального тиску.

В УЛНА на ЧАЕС із симпато-адреналовими кризами на тлі гіпертонічної хвороби на фоновій РЕГ до калоричної стимуляції відмічені вестибуло-судинні реакції у вигляді підвищеного тонусу судин зі значними венозними порушеннями та підвищеною інтенсивністю пульсового кровонаповнення, що супроводжувались почервонінням шкірних покровів, тахікардією, загальним збудженням, сухістю у ротовій порожнині. При калоричній стимуляції на електроністагмографії виявлено гіперрефлексію експериментального ністагму. Після стимуляції відмічено збільшення кількісних показників РЕГ, що вказують на подальше підвищення тонусу судин, підвищення інтенсивності пульсового кровонаповнення при посиленому прояві вищезгаданих якісних вегетативних ознак.

В УЛНА на ЧАЕС зі змішаними кризами на тлі вегето-судинної дистонії відзначено на РЕГ до калоричної стимуляції нестійкість тонусу судин з венозними порушеннями, з нестійкістю інтенсивності пульсового кровонаповнення, які супроводжувались різноманітними проявами шкірних реакцій та аритмічністю пульсу з різким перепадом від низьких до високих цифр артеріального тиску, що посилились після стимуляції.

Виявлені відмінності у перебігу вестибуло-соматичних (експериментального ністагму) та вестибуло-вегетативних, у тому числі вестибуло-судинних реакцій, залежно від стану формування кризових станів в УЛНА на ЧАЕС, вказують на їх спільний патогенетичний зв'язок..

Визначені кількісні клініко-електрофізіологічні показники та доповнені діагностичні критерії проявів ВД при ДЕП різних ступенів важкості в УЛНА на ЧАЕС через12-18 років після аварії. Встановлено прямий кореляційний зв'язок між ступенем ДЕП та ступенем ВД (r=0,64). Виявлена залежність ВД та ДЕП від величини дози при короткочасному ІО, а при аналогічних малих дозах прояви ДЕП та ВД у віддаленому періоді різняться залежно від тривалості їх накопичення.

Обстеження слухового аналізатора. При первинному аудіометричному обстеженні 1200 УЛНА на ЧАЕС (1986-1987 рр.) слух у межах вікової норми зареєстровано у 55,5 % випадків.

У решти 44,5% випадків виявлено зниження гостроти слуху, яке зумовило прояви СНП різного ступеня за класифікацією В. Г. Базарова та А.І. Розкладки, із них: І - легкий, ІІ - середній, які вважаються соціально адекватним слухом у 37,0% випадків та III, ІV ступінь зниження гостроти слуху у 7,5% випадків, котрі відноситься до соціально неадекватних слухових порушень. Зокрема, серед них з І ст. зниження гостроти слуху було 26,3% випадків, із ІІ - 10,7 %, III - 6,1 % та IV - 1,4 % випадків.

Проведено аналіз стану гостроти слуху у 325 УЛНА на ЧАЕС трьох груп у динаміці 19-20 післяаварійних років включно до 2006 року залежно від дози та тривалості перебування в умовах ІО.

При первинному обстеженні у 1986 - 1987 рр. у 33 із 57 УЛНА на ЧАЕС I групи, що перенесли ГПХ, гострота слуху була у межах вікової норми, а у 24 осіб виявлена СНП І та ІІ ст. У 19 з 33 осіб з нормальним тональним слухом та у всіх 24 УЛНА на ЧАЕС I групи з І та II ст. прояву СНП відмічено сповільнена розбірливість мови. Зокрема, пороги 100 % розбірливості мовних тестів у них зареєстровані на рівні 60,3±0,5 дБ, (при очікуваному 45,5±0,7 дБ).

У динаміці післяаварійного періоду серед 52 обстежених УЛНА на ЧАЕС І групи відзначено збільшення кількості осіб із СНП та зростання ступеню її прояву. Так, у 2005-2006 рр. тільки у 4 осіб із 31осіб І-А групи слух був у межах вікової норми, по 11 осіб з І та ІІ ст. СНП та 5 - з ІІІ ст., а у І-Б групі тільки була 1 особа з нормальним слухом, 4 - з І ст. СНП, 12 - з ІІ ст., 3 - з ІІІ ст. та 1 - з ІV ст. СНП. Слід зазначити, що у І-Б групі, котрі перенесли ГПХ ІІ ст. і відповідно зазнали ІО у більшій дозі, ступінь слухових змін виразніший.

Із 120 УЛНА на ЧАЕС II групи, при первинному обстеженні у 64 осіб слух був у межах фізіологічної або вікової норми, із них у 34 осіб IІ-А групи та у 30 осіб II-Б групи, що зазнали ІО у більшій дозі. У решти 56 осіб в УЛНА на ЧАЕС гострота слуху була знижена, із них у 33 осіб - I ст. СНП, а у 23 -II ст.

Крім того, у 13 із 64 УЛНА на ЧАЕС II групи з нормальною гостротою тонального слуху та у 17 із 56 осіб - із зниженим слухом виявлена сповільнена розбірливість мовних тестів.

Із 109 УЛНА на ЧАЕС II групи, обстежених у 2005 - 2006 рр., у 35 осіб зареєстровано слух у межах вікової норми, а у решти 74 виявлена СНП різного ступеню прояву. Зокрема, із І ст. СНП в УЛНА на ЧАЕС II-А групи зареєстровані 24 особи, а у II-Б - 14 осіб ; із II ст. СНП зафіксовано 17 осіб II-А групи та 12 осіб - II-Б групи. Із III ст. СНП виявлено по 3 особи II-А та II-Б груп, а із IV ст. СНП - 1 особа лише у II-Б групі. Крім того, у 16 із 35 УЛНА на ЧАЕС II групи з нормальною гостротою тонального слуху та у 51 із 74 - із СНП різного ступеню прояву зафіксована сповільнена розбірливість мовних тестів.

У всіх 148 осіб III групи до роботи у Чорнобильській зоні відчуження при аудіометрії слух був у межах вікової норми.

Після припинення виконання робіт у зоні відчуження число осіб зі слухом у межах вікової норми зменшилось до 59 осіб, а у 61 - зареєстровано I та II ст. СНП.

У 2005-2006 рр. у III-А групи 24 особи були з нормальним слухом, а у III-Б групи, що більшу дозу ІО порівняно із особами III-А групи - тільки 14 пацієнтів, а із різним ступенем СНП відмічено 93 УЛНА на ЧАЕС. Зокрема, із I ст. СНП у III-А групі зареєстровано 20 осіб, у III-Б - 6 осіб; із II ст. СНП у III-А групі - 21 осіб, у III-Б - 13; із III ст. СНП у III-А - 12, а у III-Б - 14 осіб; із IV ст. СНП у III-А - 2, у III-Б - 5 осіб, тобто всього в УЛНА на ЧАЕС із III ст. СНП виявлено 26 осіб, а із IV ст. СНП - 7осіб у порівнянні з II групою, у якій кількість осіб із III та IV ст. СНП була меншою (всього 6 осіб із III ст. та 1- із IV ст. СНП).

Таким чином, в УЛНА на ЧАЕС III групи у віддаленому періоді після аварії відмічено прискорене зниження слуху як за частотою, так і за ступенем прояву, ніж у II групі при аналогічних малих дозах, але значно коротшій дії ІО.

Часові показники динамічної імпедансометрії у ранньому післяаварійному періоді. Вивчені часові показники акустичного рефлексу внутрішньовушних м'язів (АРВМ) в УЛНА на ЧАЕС віком від 23 до 50 років, що одержали різні дози ІО (від 0,23 до 2,0 Ґр), як з нормальним слухом, так із СНП I та II ст.