Особливо цікавими були часові показники АРВМ у двох груп УЛНА на ЧАЕС, у яких при аудіометрії гострота слуху була у межах норми.

Для порівняння 1-у (контрольну) групу склали 10 практично здорових неопромінених осіб (20 вух) з нормальним слухом. У 2-у групу ввійшли 10 УЛНА на ЧАЕС (20 вух), що зазнали відносно короткочасного ІО у малих дозах (0,23-0,25 Ґр).У 3-ю групу включені 13 осіб (26 вух) - реконвалесцентів ГПХ I ст., що одержали великі дози ІО (1,0 до 1,9 Ґр).

Часові показники АРВМ в осіб контрольної (1) групи та в УЛНА на ЧАЕС 2 та 3 груп при іпси- та контралатеральній стимуляціях представлені на табл.3 та 4.

Як вказують дані табл.3 та 4, виявлені зміни часу наростання (Тн ) АРВМ в УЛНА на ЧАЕС 2 та 3 груп менші за величину Тн у осіб контрольної групи при іпси- та контралатеральній стимуляціях.

Таблиця 3

Часові показники АРВМ при іпсилатеральній стимуляції в УЛНА на ЧАЕС при різних дозах ІО з нормальним слухом у порівнянні з контрольною групою

Примітка. У підкреслених цифрах різниця у показниках АРВМ в УЛНА на ЧАЕС двох груп порівняно з контрольною - достовірна, р <0,05.

Таблиця 4

Часові показники АРВМ при контралатеральній стимуляції в УЛНА на ЧАЕС при різних дозах ІО з нормальним слухом у порівнянні з контрольною групою

Зокрема, в осіб 2-ої групи при іпсилатеральній стимуляції на досліджуваних частотах 0,5, 1,0 та 4,0 кГц час наростання дорівнював відповідно 112,4±12,1; 157,1±19,1; 197,1±16,7 мс при величинах у контрольній групі відповідно - 136,8 ±8,1; 176,0 ± 28,5; 220,0 ± 31,6 мс.

Аналогічне зменшення величини часу наростання (Тн ) АРВМ відмічено при контралатеральній стимуляції, а також в УЛНА на ЧАЕС 3 групи при обох видах стимуляції.

Зафіксовані зміни часу активної дії (Тд) АРВМ при іпси- і контралатеральній стимуляціях у двох групах статистично недостовірні.

Однак, відзначено подовження часу активної післядії (Та) як при іпсилатеральній, так і при контралатеральній стимуляціях в осіб 2 та 3 груп порівняно з контрольною ( табл.3 та 4).

Як видно із вищезгаданих таблиц 3 та 4, відмічено укорочення часу спаду (Тс) АРВМ на досліджуваних частотах при іпси- та контралатеральній стимуляціях в УЛНА на ЧАЕС порівняно із цим показником контрольної групи. Ці зміни більше проявлені в УЛНА на ЧАЕС 3 групи, які перенесли ГПХ. Сумарний час (показник Т) АРВМ при іпси- і контралатеральній стимуляціях між трьома групами не мав розходжень.

Таким чином, укорочення часу наростання (Тн), спаду (Тс) АРВМ та подовження часу активної післядії (Та) АРВМ при іпсилатеральній стимуляції в УЛНА на ЧАЕС 2 та 3 груп порівняно з особами контрольної групи вказують на порушення взаємодії між процесами збудження та гальмування на ядерному рівні рефлекторної дуги АРВМ.

Укорочення часу наростання (Тн), спаду (Тс) та подовження активної післядії (Та) АРВМ при контралатеральній стимуляції порівняно з контролем, свідчать про порушення взаємодії між процесами збудження та гальмування на між'ядерному рівні рефлекторної дуги АРВМ у стовбуромозкових структурах СА, які водночас демонструють доклінічні порушення у цих структурах..

Вони зареєстровані в УЛНА на ЧАЕС, що одержали малі дози ІО та більше проявлені в осіб, які перенесли ГПХ, тобто відмічена залежність від величини доз, (р < 0,05).

Показники функціонального стану зовнішніх волоскових клітин внутрішнього вуха за даними отоакустичної емісії продуктів спотворення (ОАЕПС) в УЛНА на ЧАЕС у віддаленому періоді. Проведена реєстрація ОАЕПС у 61 УЛНА на ЧАЕС трьох груп (86 вух) через 15-16 років після аварії та у 10 неопромінених осіб (20 вух) контрольної групи з нормальною гостротою слуху.

У І групу увійшли 10 УЛНА на ЧАЕС (20 вух), у яких при аудіометрії зареєстровано слух у межах вікової норми.

У II групу - 21 УЛНА на ЧАЕС (42 вуха) з presbyacuzis praecox.

У III групу - 30 УЛНА на ЧАЕС, із них у 14 (III-А група) із двобічною ГСНП II ст. (28 вух) та у 16 (III-Б група ) - однобічною ГСНП II ст. (16 вух) внаслідок гіпертонічного кризу. ОАЕПС обстеження не проводили в УЛНА на ЧАЕС з III та IV ст. СНП, тому що при значних втратах слуху її реєстрація неможлива.

Величини акустичного діапазону (АД) ОАЕПС в УЛНА на ЧАЕС трьох груп та осіб контрольної групи представлені на табл.5.

Дані, приведені на табл.5 та на рис.3, вказують на те, що в УЛНА на ЧАЕС І та II груп з гостротою слуху в межах норми та зниженням слуху за рresbyacuzis praecox, величина АД ОАЕПС на досліджуваних частотах, як і в осіб контрольної групи, більша 10 дБ, тобто ЗВК функціонують нормально.

Таблиця 5

Величини акустичного діапазону ОАЕПС контрольної групи, трьох груп УЛНА на ЧАЕС через15-16 років післяаварійного періоду

В УЛНА на ЧАЕС III-А та III-Б груп із двобічною та однобічною ГСНП, що виникла на тлі гіпертонічних кризів, величина АД ОАЕПС на досліджуваних частотах менша 10 дБ, що вказує на відсутність відгуку ЗВК внутрішнього вуха, тобто функціональний стан ЗКВ порушений.

Таким чином, вперше встановлено, що функціональний стан ЗВК внутрішнього вуха при гостроті слуху у межах вікової норми та при СНП за типом рresbyacuzis praecox в УЛНА на ЧАЕС у віддаленому періоді не порушений.

Зміни функціонального стану стовбуромозкових структур СА в УЛНА на ЧАЕС у динаміці післяаварійного періоду. Проаналізовані зміни часових параметрів компонентів стовбуромозкових або коротколатентних слухових викликаних потенціалів (КСВП) в УЛНА НА ЧАЕС залежно від стану гостроти слуху у порівнянні з контрольною групою неопромінених осіб з нормальним слухом.

Встановлено якісні та кількісні зміни основних компонентів КСВП у УЛНА на ЧАЕС як з нормальним слухом 1 групи, як із І ст. СНП 2 групи, так із ІІ ст. СНП 3 групи у порівнянні з контролем. Якісні зміни проявлені згладженістю (низькою амплітудою) компонентів КСВП. Кількісні величини МПІ I-III, III-V та I-V компонентів КСВП в УЛНА на ЧАЕС 1 групи з нормальним слухом, а також із I ст. СНП 2 групи та II ст. СНП 3 групи, порівняно з контрольною - при іпсилатеральній звуковій стимуляції частотою 1,0 кГц, представлені на табл.6.

Таблиця 6

Показники МПІ компонентів КСВП осіб контрольної групи та УЛНА на ЧАЕС трьох груп з різним станом слуху при іпсилатеральній звуковій стимуляції частотою 1,0 кГц

За даними табл.6, достовірних відмінностей між величинами МПІ компонентів І-ІІІ в УЛНА на ЧАЕС трьох груп порівняно з контрольною групою не відзначено. Проте зафіксовано подовження показників МПІ ІІІ-V та І-V компонентів КСВП в УЛНА на ЧАЕС трьох груп, порівняно з контролем (р < 0,05). Наприклад, у 1 групі УЛНА на ЧАЕС з нормальним слухом зареєстровано подовження МПІ ІІІ-V та І-V компонентів КСВП, що, відповідно, дорівнюють 2,06 ± 0,02 та 4,22 ± 0,02 мс порівняно з контрольною групою, у якій перший показник становить 1,87 ± 0,01, а другий - 4,02 ± 0,01 мс, р < 0,05.

Ще більш подовжені показники МПІ ІІІ-V та І-V компонентів КСВП порівняно з контролем та між собою в УЛНА на ЧАЕС ІІ та ІІІ груп з СНП І та ІІ ступеня: в осіб ІІ групи вищеназвані показники становили 2,11 ± 0,02 та 4,29 ± 0,02 мс, а в осіб ІІІ групи - відповідно 2,16 ± 0,03 та 4,36 ± 0,01 мс ( р < 0,05).

Збільшені величини МПІ ІІІ-V та І-V компонентів КСВП в УЛНА на ЧАЕС трьох груп вказують на затримку проведення імпульсів по слухових шляхах стовбура головного мозку та водночас підкреслюють ранню доклінічну вразливість стовбуромозкових структур СА під впливом ІО в УЛНА на ЧАЕС з нормальною гостротою слуху.

Зміни величини МПІ ІІІ-V компонентів КСВП при іпсилатеральній звуковій стимуляції частотою 1,0 кГц в УЛНА на ЧАЕС, що зазнали короткочасного ІО у великих дозах ((I-A і І-Б групи), відносно короткочасного ІО у малих дозах (II-A і II-Б групи) тривалого ІО (III- A та III -Б групи) при довгостроковому моніторингу у динаміці післяаварійного періоду у порівнянні з особами відповідного віку контрольних груп представлені на рис.4.

Як видно із даних, представлених на рис.4, у осіб I-A групи при первинному обстеженні величина МПІ III-V компонентів КСВП склала 2,12 0,03 мс при показнику у контролі -1,860,03 мс. Через 5 років ця величина зменшилась до 2,080,01 мс, а через 10 років до 2,060,02 мс.

У другому десятиріччя відмічено поступово збільшення цього показника, який у 2004 році становив 2,110,02 мс. Аналогічні зміни у динаміці післяаварійного періоду відмічені в осіб I-Б групи, але вищеназваний показник у них більший, тобто залежний від дози ІО.

Особливістю показника МПІ III-V компонентів КСВП в УЛНА на ЧАЕС I групи є значне його збільшення при первинному обстеженні, а потім - зменшення впродовж першого десятиріччя післяаварійного періоду. У другому десятиріччі, навпаки, відмічено прогресуюче збільшення величин цього показника, який через 18 років майже досяг тих значень, що зафіксовані при первинному обстеженні.

Особливістю змін величин МПІ ІІІ-V компонентів КСВП в УЛНА на ЧАЕС II групи є те, що при первинному обстеженні вони були меншими порівняно з величинами МПІ в УЛНА на ЧАЕС I групою. Так, в осіб ІІ-А групи склала 2,05 0,02 мс, а в осіб ІІ-Б групи на 2,080,03 мс, впродовж першого десятиріччя вони поступово зменшились, а у другому - поступово збільшились. При відносно короткочасному ІО зафіксовано зміни параметрів КСВП при 0,2 Гр, які при цьому різновиді ІО також зележні від дози ІО.

В УЛНА на ЧАЕС III групи встановлена інша закономірність змін показника МПІ III-V компонентів КСВП у динаміці післяаварійного періоду. У них після припинення робіт у Чорнобильській зоні відчуження відзначено прискорене збільшення його величин (враховуючи вікові зміни). Так, у 2004 році цей показник у осіб III-A групи становив 2,150,03 мс, а у осіб III-Б групи - 2,18 0,03 мс, а в УЛНА на ЧАЕС II-A та II-Б груп, що отримали аналогічні мали дози, тільки впродовж значно коротшого часу, він становив відповідно 2,040,02 мс та 2,070,02 мс.

Особливістю тривалого ІО в УЛНА на ЧАЕС III групи у віддаленому періоді є прискорене збільшення величин МПІ III-V компонентів КСВП при однакових дозах ІО у порівнянні із особами II групи. Тривале ІО у малих дозах викликає суттєвіший прояв порушень у стовбурових структурах головного мозку та, зокрема, у тих же структурах СА, тобто є шкідливішим для організму людини.

Таким чином, встановлено внесок величини дози та тривалості ІО в УЛНА на ЧАЕС трьох груп у динаміці післяаварійного періоду, що проявляється змінами параметрів КСВП.

Зміни функціонального стану коркових структур СА в УЛНА на ЧАЕС у динаміці післяаварійного періоду. Вивчені величини ЛП піків компонентів Р₂ та N₂ ДСВП при звуковій стимуляції частотою 1,0 кГц в УЛНА на ЧАЕС трьох груп із різними дозами різної тривалості ІО у динаміці післяаварійного періоду, які представлені на табл.7.

Зафіксовані при довгостроковому моніторингу, як вказують дані на табл.7, відмінності у клінічному перебігу змін ЛП піків компонентів Р₂ та N₂ ДСВП в УЛНА на ЧАЕС трьох груп впродовж різних років після аварії.

Особливістю параметрів ЛП піків компонентів Р₂ та N₂ ДСВП в УЛНА на ЧАЕС I групи є значне їх збільшення при первинному обстеженні, а потім впродовж першого десятиріччя після аварії - їх поступове зменшення, у другому десятиріччі - знову збільшення. Величини вищеназваних показників ДСВП в осіб І-Б групи більші, ніж в осіб І-А групи, тобто вони демонструють залежність від величини дози ІО.

Таблиця 7

Величини латентних періодів піків компонентів Р₂ та N₂ ДСВП в УЛНА на ЧАЕС трьох груп у динаміці післяаварійного періоду

Особливістю показників ЛП піків компонентів Р₂ та N₂ ДСВП в УЛНА на ЧАЕС II групи при первинному обстеженні є їх збільшення порівняно з контролем, проте вони менші, ніж в УЛНА на ЧАЕС I групи, що були короткочасно опромінені великими дозами (див. табл.7).

Варто акцентувати, що зміни величини ЛП піків компонентів Р₂ та N₂ ДСВП в осіб II-А групи відмічені при дозі 0,2 Гр, а в осіб II-Б групи, що отримали хоч малу, але у два рази більшу дозу, величини ЛП піків компонентів Р₂ та N₂ ДСВП більші, ніж в осіб II- А групи, тобто при цьому різновиді ІО величини ЛП піків компонентів Р₂ та N₂ ДСВП також залежні від дози. Особливістю змін ЛП піків компонентів Р₂ та N₂ ДСВП в УЛНА на ЧАЕС II групи є поступове їх подовження як у 1-му, так і у 2-му десятиріччях післяаварійного періоду.

В УЛНА на ЧАЕС III групи, що зазнали ІО в аналогічних малих дозах, як у II групі, але при тривалому перебуванні у Чорнобильській зоні відчуження, отримані інші дані. У них до роботи величини ЛП піків компонентів Р₂ та N₂ ДСВП не відрізнялись від показників в осіб відповідних вікових категорій контрольної групи. Після тривалої роботи у зоні відчуження відмічено збільшення величин ЛП піків компонентів Р₂ та N₂ ДСВП у різні роки довгострокового моніторингу.

Особливістю змін ЛП піків компонентів Р₂ та N₂ ДСВП в УЛНА на ЧАЕС III групи є прискорене їх подовження у віддаленому періоді. У 2003-2004 рр в осіб ІІІ-А та ІІІ-Б груп вони відповідно дорівнювали 296,42,7мс та 306,62,9мс, а в осіб ІІ-А та ІІ-Б груп у тих роках вищеназвані показники становили 294,72,1 та 301,52,4 мс. Ці дані дають підстави стверджувати, що тривале ІО є більш шкідливим та викликає у віддаленому періоді більші порушення у підкоркових і коркових структурах головного мозку, ніж відносно короткочасне в аналогічно малих дозах.

При кореляційному аналізі між величиною ЛП піку компонента N₂ ДСВП та порогами 100% розбірливості мовних тестів встановлено прямий зв'язок (r=0,71), який вказує, що зі збільшенням величини ЛП піку компонента N₂ ДСВП збільшуються пороги 100% розбірливості мовних тестів. Тобто прояв гальмівних процесів у коркових структурах СА синхронно проявляється як електрофізіологічними обстеженнями, так і мовною аудіометрією.

Послідовність розвитку ВД та СНП та їх патогенетична поєднаність в УЛНА на ЧАЕС. При клініко-електрофізіологічних обстеженнях в усіх в УЛНА на ЧАЕС I та II груп, що зазнали короткочасного у великих дозах та відносно короткочасного у малих дозах ІО у ранньому періоді після аварії (1986-1987 рр), виявлена ВД різного ступеня. Вона проявлялась порушеннями функцій стовбуромозкових, підкорково-коркових структур центрального відділу ВА, котрі можна трактувати як центральний вестибулярний синдром за класифікацією И.Б.Солдатова и соавт. (1980). Проте електроакустичні та електрофізіологічні обстеження ( часові параметри динамічної імпедансометрії та слухові викликані потенціали - КСВП, ДСВП) в УЛНА на ЧАЕС цих груп з нормальною гостротою слуху при аудіометрії показали доклінічні прояви дисфункції та розвиток гальмівних процесів у стовбуромозкових та підкорково-коркових структурах центрального відділу СА, які при клінічному прояві зниження слуху посилюються.

Факт, що ВД клінічно раніше та у більшій мірі проявляється при дії ІО в УЛНА на ЧАЕС, ніж СНП у післяаварійного періоді, можна пояснити зв'язками ВА (філогенетично більш древнього, який завжди є найчутливішим маркером змін, корті наступають внаслідок ІО).

Наростаюча спонтанна симптоматика при ВД та зростаюче подовження величини ЛП піків компонентів III, V та МПІ III-V компонентів КСВП при СНП в УЛНА на ЧАЕС двох груп у віддаленому періоді вказує на прогресуючі порушення у стовбуромозкових структур ВА та СА.

В УЛНА на ЧАЕС III групи після виведення із Чорнобильської зони відчуження у динаміці післяаварійних років відмічено прогресуюче збільшення частоти та степеню ВД та СНП з такою ж закономірністю та послідовністю, як у перших двох групах. Однак, за даними комплексних обстежень у віддаленому періоді ( у другому десятиріччі) після аварії прояви ВД та СНП були суттєвішими при аналогічних малих дозах ІО у порівнянні із особами II групи.

Першочергові зміни у центральних відділах в обох аналізаторах, які виникають як детермінований радіаційний ефект при дозах, більших 0,2 Гр. Залежність цих змін від дози та тривалості ІО свідчать про паралелізм спільного механізму під впливом радіаційного чинника в обох аналізаторах.

Водночас подовження величин ЛП піків компонентів P₂ і N₂ ДСВП при прогресуючій СНП із сповільненням розбірливості мови та зниження прояву вестибуло-вегетативних реакцій при прогресуючій ВД в УЛНА на ЧАЕС у віддаленому періоді вказують про спільний механізм зниження активності у підкорково-коркових структурах головного мозку в цілому та, зокрема, у досліджуваних структурах обох аналізаторів.

Як показали електрофізіологічні обстеження, гальмівні процеси при ІО можна вважати односкерованими в обох аналізаторах, бо вони функціонують за принципом умовної та безумовної рефлекторної діяльності, яка властива для ЦНС.

Результати досліджень мікроциркуляторного русла та змін кровообігу у магістральних судинах голови та шиї. Вивчено стан мікроциркуляції у бульбарній кон'юнктиві ока шляхом біомікроскопії через 10-15 років після аварії у відібраних Із 6412 УЛНА на ЧАЕС за допомогою генератора випадкових чисел підібрано 432 осіб чоловічої статі віком від 28 до 65 років. Визначено вплив порушень мікроциркуляції на розвиток ВД. Зовнішній контроль для УЛНА на ЧАЕС склали 102 водіїв відповідного віку, що не мали контакту з ІО. Аналіз показав, що кон'юнктивальний показник (КП) мікроциркуляції у групі УЛНА на ЧАЕС був достовірно вищим та становив 12,05 0,27 балів, ніж в осіб контрольної групи, який дорівнював 3,60 0,91балів, p < 0,001.

Встановлені зміни КП мікроциркуляції в УЛНА на ЧАЕС із віком: в осіб до 30 років він становив 10,5 2,88 балів, у 50-59-річних - 12,71 0,74, у 60 років і старших - 13,92 1,65 балів. Збільшення КП із віком відмічено і в осіб контрольної групи. Однак, в УЛНА на ЧАЕС старшої вікової групи без соматичної патології, але з більшою дозою ІО, КП мікроциркуляції є вищим, ніж з меншою. Ці дані представлені на табл. 8.

Таблиця 8

Кон'юнктивальний показник мікроциркуляції в УЛНА на ЧАЕС у двох вікових групах без соматичної патології з різними дозами ІО (п=147)

Як показують дані, представлені на табл. 8, в УЛНА на ЧАЕС 40-49 років, при дозі ІО 0,3 Гр та більше, КП мікроциркуляції становить 15,641,57, а при дозі до 0,3 Гр -11,36 1,14 балів, тобто виявлена залежність КП мікроциркуляції від дози ІО.

Для визначення впливу порушень мікроциркуляції на ступінь проявів ВД, із 432 УЛНА на ЧАЕС сформовані групи для випадок-контрольного дослідження. Встановити вплив порушень мікроциркуляції на розвиток ВД, враховуючи одночасно вплив вагомих факторів, як вік та величина дози ІО, досить складно. Тому до кожної особи, у якої реєстрували ВД, добирали три особи без ВД відповідного віку та з відповідною дозою опромінення. В основну групу ввійшло 108 осіб з ВД, а в групу порівняння - решта 324 особи без ВД. Добір контролів за віком та дозою дозволив проаналізувати зв'язок між ступенем проявів ВД і порушень мікроциркуляції. Ці дані представлені у табл.9.

Таблиця 9

Кон'юнктивальний показник мікроциркуляції при ВД в УЛНА на ЧАЕС (за даними випадок-контрольного дослідження)

Як вказують дані табл.9, в УЛНА на ЧАЕС з ВД II та III ст, КП мікроциркуляції більш проявлений, порівняно з контрольною групою без ВД. Зокрема, при ВД II ст. прояву КП мікроциркуляції становив 16,8 2,3 балів, а при ВД III ст.- 18,3 1,8 балів у порівнянні із особами без ВД - 11,0 0,5 балів, р< 0,01. Встановлено прямий зв'язок між КП мікроциркуляції та середньою кутовою швидкістю повільної фази ністагму ( r=0,460,05, р < 0,05).

Таким чином, наслідком ІО є значне порушення стану мікроциркуляторного русла, яке залежить від дози та віку, а результати випадок -контрольного дослідження дозволяють стверджувати, що ВД виразніше та частіше проявляється в УЛНА на ЧАЕС із суттєвими порушеннями мікроциркуляції у бульбарній кон'юнктиві ока.

Зміни кровообігу у магістральних судинах голови та шиї в УЛНА на ЧАЕС за даними ультразвукової доплерографіі (УЗДГ). Здійснено УЗДГ загальної сонної артерії (ЗСА) на 2-4 см нижче біфуркації, внутрішньої сонної артерії (ВСА) над біфуркацією із обох боків та хребетних артерій ( ХА) на рівні С1 - С6 хребців.

Показники УЗДГ магістральних судин голови та шиї в УЛНА на ЧАЕС з різною дозою ІО представлені на табл.10.

Як свідчать дані табл.10, для окремих показників УЗДГ констатовано залежність від дози. Зокрема, більш проявлений коефіцієнт асиметрії лінійної швидкості кровотоку (ЛШК) у хребетних артеріях (ХА) в осіб другої групи з дозою ІО 21 сГр та більше у порівнянні з особами першої групи з дозою ІО до 20 сҐр, який становив 60,92,7 % і 30,51,5 % відповідно, а коефіцієнт асиметрії індекса резистентності ( Ірез ) для цих артерій становить 15,51,3 % і 7,20, 9 % відповідно, р < 0,05.

Таблиця 10

Показники ультразвукової доплерографії у магістральних судинах голови та шиї в УЛНА на ЧАЕС з різними дозами ІО

Враховуючи вікові відмінності, виділено три види порушень гемодинаміки у хребетних артеріях: зміни кровообігу за рахунок звуження судин в екстракраніальному відділі у ділянці петлі, потім проксимальніше місця заміру, а також інтракраніальному - дисталъніше місця виміру.

Перший вид порушень виявлено в УЛНА на ЧАЕС у 24% випадках у віці до 40 років.

Другий - проксимальніше місця виміру виявлено в УЛНА на ЧАЕС у 26% випадках після 40 років.

Третій - в інтракраніальному відділі - у 40% УЛНА на ЧАЕС у рівній мірі в обох вікових групах.

Встановлено, що порушення гемодинаміки у хребетних артеріях прямо пропорційно корелюють з величиною дози ІО (r= 0, 57).

Створені моделі, які дозволили прогнозувати ступінь прояву ВД в УЛНА на ЧАЕС на підставі даних УЗДГ магістральних судин голови та шиї, неврологічного та офтальмологічного обстежень, з урахуванням віку та дози ІО. Ступінь прояву ВД описується лінійною моделлю:

ВД = 2.06 + в * (-0.0038) + д* 0.0042 + Сас * (-0.008295) + ц* 0.5721 + Dвса * ( -0.06022) + ЛШКвса * (-0.03157) + Свса * 0.2668,

де

ВД - ступінь прояву вестибулярної дисфункції (середня розрахункова, у балах); цифрові значення - коефіцієнти; в - вік, бали; д - доза опромінення у балах; Сас - ступінь склерозу артерій сітківки, у балах; ц -- ступінь прояву патології ЦНС, у балах; Овса - діаметр внутрішньої сонної артерії, у балах; ЛШКвса - лінійна швидкість кровотоку у внутрішній сонній артерії, у балах; Свса - ступінь прояву склерозу ВСА, у балах.

При математичному моделюванні встановлено, що у найбільшій мірі на ступінь прояву ВД впливали: лінійна швидкість кровотоку у ВСА, ступінь склерозу стінки ВСА, ступінь церебро-васкулярної патології та доза ІО.

Вплив функціональних змін сітківки ока на параметри експериментального ністагму та взаємозв'язок зорових та вестибулярних порушень в УЛНА на ЧАЕС за даними випадок-контрольного дослідження. Встановлено, що особливістю радіаційно опромінених осіб є порушення генерації постійного електричного потенціалу ока, яке проявляється зниженням темнового потенціалу ока при електроокулографії (ЕОГ), що визначається за допомогою коефіцієнта Ардена.

Проведена ЕОГ у двох груп УЛНА на ЧАЕС та осіб контрольної групи. В осіб контрольної групи не було контакту з ІО, а в УЛНА на ЧАЕС 1 групи доза ІО становила 0,046 - 0,20 Гр, а II групи - 0,21-0,945 Гр. Показники ЕОГ у осіб контрольної групи та в УЛНА на ЧАЕС двох груп представлено на табл.11.

Таблиця 11

Показники електроокулографії у осіб контрольної групи та в УЛНА на ЧАЕС двох груп із різною дозою опромінення

Як вказують дані табл.11, у другій групі УЛНА на ЧАЕС зареєстровані суттєві зміни ЕОГ порівняно з показниками контрольної та першої груп. При обстеженні встановлено, якщо в окремих осіб, у котрих при ЕОГ відмічено зниження світлового максимуму до 4,010,51 мкВ/град, темнового мінімуму - до 2,81 0,4 мкВ/ град, внаслідок чого зменшений коефіцієнт Ардена до 142,2410,17%, то на ЕНГ відмічено зниження окремих показників експериментального ністагму, зокрема, амплітуди та середньої кутової швидкості повільної фази ністагму (ПФН). У випадках, коли темновий мінімум був найменший (2,8 мкВ/град), ЕНГ взагалі не вдалося зареєструвати. Тому особам зі зниженим темновим потенціалом ока, що виявляється при ЕОГ, треба визначати коефіцієнт Ардена.

Таким чином, ЕОГ дозволяє виявити доклінічні зміни функціонального стану сітківки ока, які проявляються зниженням генерації постійного потенціалу ока, а саме: зниженням світлового максимуму та темнового мінімуму, а також зниженням величини світло-темного коефіцієнта Ардена, що впливають на кількісні параметри ністагму на ЕНГ. Це може призвести до помилкової оцінки ЕНГ. Тому перед ЕНГ доцільно здійснювати повне офтальмологічне обстеження, включаючи ЕОГ та враховувати їх зміни при обчислюванні кількісних параметрів ЕНГ.

Відзначено позитивний прямий зв'язок між коефіцієнтом Ардена, амплітудою та середньою кутовою швидкістю ПФН ( r=0,39 та r=0, 43) відповідно. Встановлено помірний зворотній зв'язок між гостротою зору з корекцією та ступенем проявів ВД (r=0,458), а також суттєвий зворотній зв'язок між гостротою зору з корекцією та середньою кутовою швидкістю ПФН експериментального ністагму (r=0,608), що свідчить про спільний механізм розвитку вестибулярної і очної патології в УЛНА на ЧАЕС.

Атеросклероз аорти, склеротичні зміни судин сітківки ока та слухові порушення як симптомокомплекс передчасного старіння організму в УЛНА на ЧАЕС. Проведено клініко-епідеміологічне дослідження атеросклеротичних змін аорти та склеротичних змін судин сітківки ока та СПН та їх динаміку у віддаленому періоді у двох вікових групах УЛНА на ЧАЕС, що зазнали ІО у малих дозах. Для цього використано офтальмологічні обстеження із дослідженням судин сітківки ока та ехокардіографію впродовж 1994 - 2002 рр у 2188 УЛНА на ЧАЕС. Серед них 1062 особи були віком 40-49 років, 1126 осіб - віком 50-59 років. Ці результати представлені на табл.12.

Таблиця 12

Динаміка поширеності атеросклерозу аорти та склерозу судин сітківки ока в УЛНА на ЧАЕС (на 1000 осіб) у віддаленому періоді після аварії

За даними, приведеними на табл.12. встановлено, що склеротичні зміни артерій дрібного калібру, якими є артерії сітківки ока, виникають у молодших УЛНА на ЧЕАС раніше та із більшою частотою, ніж атеросклеротичні ураження аорти.

Щоб виділити вплив ІО від дії інших професійних факторів з числа первинно обстежених УЛНА на ЧАЕС виділено 420 осіб, котрі працювали водіями автотранспорту впродовж трудового життя. Контрольною групою для них були 102 водії - професіонали, що не зазнали ІО. У звичайних умовах патологія судин сітківки ока є переважно патологією похилого віку. Проте у відносно молодих УЛНА на ЧАЕС при однакових професійних умовах та віку, констатовано значну поширеність судинних захворювань сітківки ока. Серед хвороб сітківки ока переважала ангіопатія та ангіосклероз (700,96 22,42) на 1000- для водіїв УЛНА на ЧАЕС та (156,8636,19) на 1000 - для контрольної групи.

Захворюваність на СНП у водіїв УЛНА на ЧАЕС і водіїв контрольної групи за аудіометричними обстеженнями, на 1000 осіб, представлена на табл.13

Таблиця 13

Захворюваність на СНП у водіїв УЛНА на ЧАЕС та водіїв контрольної групи (на 1000 осіб)

Як вказують дані табл.13, визначено зниження гостроти слуху за типом передчасного вікового зниження (рresbyacuzis praecox) у водіїв УЛНА на ЧАЕС у 61,4%, а в осіб контрольної групи у 48,0% випадків. Тобто при однакових професійних умовах та віку, у водіїв УЛНА на ЧАЕС зниження слуху за рresbyacuzis praecox спостерігається частіше.

Аналізом встановлено, що відносний ризик зниження гостроти слуху для фахової групи УЛНА на ЧАЕС порівняно з неопроміненою становив 1,31 (CL-1,07; при ² = 8,8 і р = 0,05); відносний ризик рresbyacuzis praecox для фахової групи УЛНА на ЧАЕС порівняно з неопроміненою становив 1,24 (CL-1,0; 1,54) при ²= 4,68 і р = 0,05; тобто різниця між групами достовірна.

Таким чином, доведено, що в УЛНА на ЧАЕС зниження слуху за типом presbyacuzis praecox, передчасний склероз судин сітківки ока, передчасні атеросклеротичні зміни аорти можна вважати симптомокомплексом передчасного старіння організму.

Тактика лікування та корекції ВД та СНП в УЛНА на ЧАЕС. Враховуючи характер та закономірності розвитку ВД та СНП в УЛНА на ЧАЕС, які першочергово проявляються гальмівними змінами у стовбуромозкових та коркових структурах центрального відділу ВА та СА, роль порушень мікроциркуляторного русла та магістральних судин голови і шиї, а також роль передчаснихі склеротичних змін судин у формуванні ВД і СНП, застосовано 3 схеми лікування: 1) алопатичними препаратами; 2) антигомотоксичними препаратами; 3) медичними п'явками.

До схеми алопатотерапії включали препарати для ослаблення дії ІО (калій йодистий, унітіол, магній сірчанокислий); для детоксикації - внутрішньовенне введення низькомолекулярних декстринів у комплексі з вітамінами С та групи В, діуретичні препарати; для покращення реологічних змін кров та мікроциркуляції - внутрішньовенно крапельно кавінтон або трентал чи серміон на 100,0-200,0 фіз. розчину та ноотропи у кінці крапельниці №10-12 на курс лікування. До курсу включали мембранозберігаючі препарати (ессенціале, ліпостабіл), за показаннями-антисклеротичні препарати (статини), а також вазокорегуючі препарати.

Ефект при лікуванні алопатичними препаратами ВД встановлено такий: у 62,5% УЛНА на ЧАЕС наступило покращення всіх параметрів вестибулярної функції, у 22,1% зменшились тільки вестибуло-вегетативні та вестибуло-сенсорні реакції, а у 15,4% - без змін. Враховуючи, що ефект лікування хронічної ВД впродовж одного року спостерігали у 22,5 % випадків, у 46,6 % - 9 місяців, а у решти 31,9 % -впродовж 6 місяців,то виникає потреба щорічних курсів лікування або ж двох курсів на рік.

У даний час у клінічній медицині набуває поширення лікування антигомотоксичними препаратами (АГТП). Суть їх дії полягає в активації захисних сил організму шляхом детоксикації та компенсування наслідків ендо та екзотоксикозу та у покращенні або нормалізації порушених систем в організмі. АГТП застосовують при затяжних та хронічних захворюваннях. Вони регулюють гомеостаз, неспецифічну резистентність, діяльність розбалансованих систем організму, а також діють як каталізатори при окисно-відновних процесах у тканинах. Для ослаблення дії ІО, його детоксикації та стимуляції захисних сил організму на 1 етапі лікування призначали препарати: Мукоза композитум, Гепар композитум та Коензим композитум.

Ці препарати вводили по 1 ампулі (2,2 мл) внутрішньом'язево або за методикою аутогемотерапії з інтервалом у 3 або 7 днів № 5-10.. На II етапі - призначали: Церебрум композитум Н, Ангіо-ін'ель та Вертигохель. Два перші препарати вводили по 1 ампулі (2,2 мл) внутрішньом'язево або за методикою аутогемотерапії № 5-10 з інтервалом у 3 або 7 днів, а вертигохель по 1 ампулі (1,1 мл) внутрішньом'язево кожні 3 дні № 10-15 або 10 крапель під язик тричі на день впродовж 4-12 тижнів.

Вестибулометричні та аудіометричні обстеження показали, що терапія антигомотоксичними препаратами має клінічний ефект у 81,9 % випадків. Вона у на у 1,5-2 рази триваліша та за рахунок довшого лікувального ефекту фінансово вигідніша, не дає побічних реакцій. Її доцільно використовувати при чергуванні наведених схем при хронічних прогресуючих формах ВД та СНП.

При гострій ВД та СНП, які мають місце при ускладненнях хронічних захворювань в УЛНА на ЧАЕС, що супроводжуються порушенням згортання крові (гіпертонічній хворобі, ДЕП, цукровому діабеті) застосована гірудотерапія як різновидність натуропатії. Медичні п'явки приставляли на завушну ділянку сосковидного відростка, відступаючи на 1 см від вушної раковини, по 3-4 п'явки на сеанс. Курс лікування складає 2 - 6 та більше сеансів з інтервалом 3-5 днів, залежно від змін на коагулограмі.

В усіх УЛНА на ЧАЕС після гірудотерапіЇ покращились показники як вестибуло-соматичних, так і вестибуло-вегетативних функцій, а також нормалізувався або покращився слух на 20-45 дБ, зменшились або нормалізувались показники коагулограми. Клінічні обстеження в УЛНА на ЧАЕС показали, що гірудотерапія ефективна не тільки при гострих ВД та СНП, але для профілактики прогресуючих форм хронічної ВД та СНП,тромбоутворення при гіпертонічній хворобі та інших захворюваннях із порушеним звертанням крові.

Антигомотомоксична терапія та гірудотерапія розширюють тактику лікування ВД і СНП в УЛНА на ЧАЕС. Гірудотерапія, зменшуючи медикаментозне навантаження, проявляє загальну дію, корегуючи роботу всіх систем та механізмів, що в цілому зміцнює організм.

Антигомотомоксичну терапію та гірудотерапію доцільно рекомендувати у клінічну практику для регулярних лікувально- профілактичних заходів у УЛНА на ЧАЕС як у стаціонарні, так і в амбулаторні та у санаторно-курортні заклади.

Для корекції статико-кінетичних розладів в УЛНА на ЧАЕС застосована лікувальна фізкультура за методикою Г.С.Федоровою, яка адаптована для ВД за центральним типом. Вправи виконували під контролем органу зору. Обстеження стану статичної та кінетичної рівноваги до та після лікувальної фізкультури показали її ефективність не тільки для стабілізації чи покращення, але для профілактики прогресування порушень рівноваги. Вона не потребує спеціального обладнання, її можна проводити у домашніх умовах і в умовах різних оздоровчих закладів.

Для соціально неадекватної СНП в УЛНА на ЧАЕС застосовано електроакустичну корекцію слуху шляхом підбору багатоканальних цифрових слухових апаратів у бінауральній парі, які забезпечують чистоту сприймання звуків та покращують розбірливість мови на 15,0 1,5 дБ шляхом активації коркових структур головного мозку, що є важливим для покращення соціального статусу УЛНА на ЧАЕС.

ВИСНОВКИ

1. Отримано нове вирішення наукової проблеми, яка полягає у підвищенні ефективності діагностичних, лікувальних, профілактичних та експертних заходів при ВД та СНП в УЛНА на ЧАЕС, на підставі визначення у них клініко-електрофізіологічних порушень функціонування різних структур центрального відділу вестибулярного і слухового аналізаторів при різних дозах різної тривалості ІО динаміці післяаварійного періоду.

2. Встановлено, що в УЛНА на ЧАЕС ВД проявляється клінічно раніше та частіше, ніж СНП і характеризується статико-кінетичними розладами, а також якісними та кількісними змінами всіх складових вестибулярних реакцій, як вестибуло-сенсорних та вестибуло-соматичних, так і вестибуло-вегетативних реакцій при функціональних стимуляціях, що вказує на зміни у стовбуромозкових проміжно-підкоркових та коркових структур центрального відділу вестибулярного аналізатора.

3. Виявлено у динаміці післяаварійного періоду, що прогресування ВД в УЛНА на ЧАЕС проявляється наростанням спонтанної симптоматики: статико-кінетичних розладів, спонтанного ністагму, а також трансформацією спонтанного та експериментального ністагмів із клонічного у клоніко-тонічний, а потім у тонічний, що вказує на прогресуюче ураження стовбуромозкових структур вестибулярного аналізатора, у тому числі головного мозку.

4. Розроблені математичні моделі ризику ВД та встановлено, що відносний ризик первинної захворюваності ВД описується експоненціальною моделлю, яка враховує дозу опромінення, вік і час перебування під ризиком.

5. Доведено виникнення детермінованих радіаційних ефектів (ВД та СНП) при дозах, більших 0,20 Ґр та виявлена для них залежність “доза-ефект” за даними клініко - електрофізіологічних обстежень та математичного моделювання у динаміці післяаварійного періоду.

6. Вивчені клініко-електрофізіологічні характеристики та доповнені діагностичні критерії оцінки проявів ВД при ДЕП трьох ступенів важкості, а також визначені особливості клінічного перебігу ВД при вазо-інсулярних, симпато-адреналових і змішаних кризах судинних розладів.

7. Встановлено, що на показники спонтанного та експериментального ністагмів (зменшення амплітуди та середньої кутової швидкості повільної фази ністагма) достовірно впливає зниження генерації постійного потенціалу сітківки ока, що виникає у післяаварійному періоді в УЛНА на ЧАЕС, яке проявляється на електроокулограмі зниженням світлового максимуму, темнового мінімуму, а також світло-темнового коефіцієнта Ардена.

8. Виявлено доклінічні електрофізіологічні зміни гальмівних процесів у центральному відділі СА, які проявляються явищами дисфункції АРВМ на ядерному і між'ядерному рівнях, збільшеними величинами ЛП піків компонентів ІІІ і V та МПІ ІІІ-V та сумарного МПІ І-V компонентів КСВП, а також збільшеними величинами ЛП піків компонентів P₂ та N₂ ДСВП при нормальній гостроті слуху в УЛНА на ЧАЕС.

9. Досліджено особливості перебігу клініко - електрофізіологічних гальмівних процесів у центральному відділі СА в УЛНА на ЧАЕС, які поглиблюються у динаміці післяаварійного періоду при короткочасному у великих дозах ІО, а при аналогічних малих дозах прояв змін при тривалому ІО у віддаленому післяаварійному періоді більший, ніж при відносно короткочасному.

10. Встановлено в УЛНА на ЧАЕС зниження коркової активності головного мозку, про що вказують збільшені величини ЛП піків компонентов Р2 та N2 ДСВП, які корелюють зі зменшенням вестибуло-вегетативних реакцій; ці дані підтверджують спільний механізм розвитку гальмівних процесів у названих структурах як вестибулярного, так і слухового аналізаторів внаслідок ІО.

11. З'ясовано, що функціональний стан зовнішніх волоскових клітин внутрішнього вуха за даними отоакустичної емісії продуктів спотворення не порушений в УЛНА на ЧАЕС із нормальним слухом та із presbyacuzis praecox у віддаленому післяаварійному періоді.

12. Виявлено зв'язок між порушеннями мікроциркуляції у бульбарній кон'юнктиві ока, у магістральних судинах голови і шиї та розвитком ВД і СНП в УЛНА на ЧАЕС та їх залежність від дози ІО.

13. Встановлено на підставі клініко- епідеміологічних досліджень, що слухові порушення за типом presbyacuzis praecox, склеротичні зміни судин сітківки ока та атеросклероз аорти у молодших вікових категоріях УЛНА на ЧАЕС можна розглядати як симптомокомлекс передчасного старіння організму.

14. Обґрунтована та розширена тактика лікування ВД і СНП в УЛНА на ЧАЕС, яка включає алопатотерапію, антигомотоксичну терапію, гірудотерапію, а також корекцію статико-кінетичних розладів вправами лікувальної фізкультури та соціально неадекватної СНП підбором багатоканальних цифрових слухових апаратів у бінауральній парі.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Оскільки обстеженнями встановлено, що ІО погіршує у першу чергу функціональний стан центральних відділів ВА та СА в УЛНА на ЧАЕС, для практичного застосування можна рекомендувати наступне:

1. Для вирішення доклінічних діагностичних і експертних питань вестибулярних та слухових порушень радіаційного ґенезу необхідно застосовувати клініко-електрофізіологічні методи, а саме: при обстеженні вестибулярної функції - визначення стану статико-кінетичної рівноваги, фонову ЕНГ та при функціональних стимуляціях. При обстеженні слухової функції вивчати часові параметри АРВМ при динамічній імпедансометрії, функціональний стан зовнішніх волоскових клітин внутрішнього вуха за даними ОАЕПС, а також показники КСВП та ДСВП.

2. Виявлені доклінічні зміни у стовбуромозкових та підкорково-коркових структурах СА до появи клінічних проявів СНП можуть бути використані для прогнозу та ризику розвитку змін у вищезгаданих структурах для діагностичних, експертних питань, своєчасного проведення лікувально-профілактичних заходів та систематичного контролю у динаміці післяаварійного періоду.

3. Враховуючи, що при ІО виникають доклінічне зниження генерації постійного потенціалу сітківки ока, що проявляється зниженням світлового максимуму, темнового мінімуму та світло-темнового коефіцієнта Ардена, які впливають на показники спонтанного та експериментального ністагмів, то перед ЕНГ доцільно проводити повне офтальмологічне обстеження, включаючи ЕОГ, щоб при обчислюванні кількісних параметрів спонтанног...