Імуноепідеміологічний моніторинг населення в системі епідеміологічного нагляду за інфекціями, контрольованими засобами імунопрофілактики

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА "ІНСТИТУТ ЕПІДЕМІОЛОГІЇ ТА ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ ім. Л.В. ГРОМАШЕВСЬКОГО"

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

ІМУНОЕПІДЕМІОЛОГІЧНИЙ МОНІТОРИНГ НАСЕЛЕННЯ В СИСТЕМІ ЕПІДЕМІОЛОГІЧНОГО НАГЛЯДУ ЗА ІНФЕКЦІЯМИ, КОНТРОЛЬОВАНИМИ ЗАСОБАМИ ІМУНОПРОФІЛАКТИКИ

14.02.02 - епідеміологія

ЧУМАЧЕНКО Тетяна Олександрівна

Київ - 2009

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

епідемічний імунологічний інфекція дифтерійний

Наявність несприйнятливості до інфекцій у населення є важливим фактором, що стримує розвиток епідемічного процесу і попереджає виникнення інфекційних захворювань, тому для створення штучного активного імунітету і захисту населення від збудників проводиться масова імунізація вакцинними препаратами.

Сьогодні в практиці охорони здоров'я при прогнозуванні захворюваності враховують дані про ступінь охоплення щепленнями населення та результати вивчення рівнів специфічних антитіл у зразках сироваток крові людей. Контроль імунності населення здійснюється згідно з програмою, яка була розроблена ще у 1980-ті роки. Відтоді, завдяки науковим досягненням, в медичній галузі відбулися значні перетворення. Впровадження нових вакцинних препаратів на фоні зміни епідемічної ситуації сприяло неодноразовому корегуванню календаря профілактичних щеплень. Розроблені нові імунологічні методи підвищили достовірність імунологічної діагностики. Появилися нові дані про можливість розвитку тимчасової толерантності в імунізованих організмах.

За достатньо тривалий період часу змінилися соціально-екологічні обставини життя населення, виникли нові фактори впливу на імунологічну реактивність населення та епідемічний процес. Внаслідок масової вакцинації населення живими, інактивованими вакцинами та анатоксинами відбулися суттєві зміни проявів епідемічного процесу інфекцій, що контролюються засобами імунопрофілактики. У нових умовах наявність щеплення і специфічних антитіл у зразках сироваток крові не завжди гарантують відсутність захворювання. Це диктує необхідність пошуку нових методичних підходів до оцінки захищеності населення і прогнозування розвитку епідемічного процесу, створення нової системи імунологічного моніторингу при проведенні епідеміологічного нагляду (ЕН) за інфекціями, що контролюються засобами імунопрофілактики.

Актуальність теми. Інфекційна захворюваність населення певною мірою залежить від якості проведення профілактичних заходів, серед яких специфічна профілактика є найбільш успішним, ефективним і дешевим медико-профілактичним засобом. Однак, незважаючи на успіхи в боротьбі з інфекціями, що контролюються засобами імунопрофілактики, на сучасному етапі розвитку епідемічного процесу внаслідок негативного впливу різноманітних факторів на організм людини вони залишаються однією із провідних проблем національних служб охорони здоров'я.

Європейське регіональне бюро ВООЗ у програмному документі «Здоров'я-ХХІ: основи політики досягнення здоров'я для всіх у Європейському регіоні ВООЗ» визначило пріоритетні завдання щодо зниження захворюваності на інфекції, проти яких існують засоби імунопрофілактики [WHO, Unicef, 2005]. Цей документ офіційно визнано в Україні основою державної політики в галузі охорони здоров'я та ідеологічним підґрунтям національних програм імунопрофілактики населення, завдяки яким збільшився відсоток охоплення щепленнями населення цільових груп. Однак, незважаючи на це, в Україні і сусідніх країнах відбувалися суттєві підйоми захворюваності на кір (2005-2006 рр.) та реєструвались летальні випадки від кашлюку, дифтерії, кору тощо [Устінова Л.А., 2002; Мохорт Г.А., 2003; Полукчи О.К., 2005; Коломійцева Г.М., 2007]. При цьому в епідемічний процес залучалося щеплене населення [Анастасій І.А., 2002; Петрусевич Т.В., 2004; Романова Т.А., 2006]. Тому пошук нових методів запобігання епідемій і захворюваності є актуальним для України.

На сьогодні найбільш ефективним профілактичним засобом інфекцій з аерозольним шляхом передачі є імунопрофілактика. Однак поняття станів «щеплений» та «імунний», з одного боку, і «захищений» - з іншого, не завжди збігаються, тому не можна робити висновки про захищеність населення тільки на підставі даних про щепленість [Мохорт Г.А., 2003; Петрусевич Т.В., 2004]. Розвиток нових технологій в промисловості, що ведуть до забруднення оточуючого середовища, збільшення користування автомобільним транспортом, техногенні аварії та катастрофи, хронічні та гострі захворювання негативно впливають на стан імунної системи людини, тому раніше щеплені можуть втрачати захисний рівень специфічних антитіл і залучатись до епідемічного процесу [Карабан О.М., 1997; Колеснікова І.П., 1997; Вавилов Е.Д., 2002]. Для прогнозування захворюваності та динаміки епідемічного процесу необхідні відомості про дійсну захищеність від інфекцій щепленого населення. Проте комплексні багатоаспектні дослідження з вивчення дійсної захищеності населення з урахуванням проявів епідемічного процесу інфекцій, що контролюються засобами імунопрофілактики, раніше не проводилися. Між тим для здійснення якісної та ефективної системи ЕН, а саме її найбільш суттєвого компонента - імунологічного моніторингу, вони є необхідними.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась у межах Державних програм імунопрофілактики населення (затв. Постановою Кабміну від 21.04.1993 р. № 288, строки виконання 1993-2000 рр.; затв. Постановою Кабміну від 24.10.2002 р. № 1566, строки виконання 2002-2006 рр.); науково-дослідних робіт, які проводились на кафедрі епідеміології Харківського державного (нині - національного) медичного університету: номер державної реєстрації 01980002614 «Особливості проявлення епідемічного процесу дифтерійної інфекції по Харківському регіону на фоні імунопрофілактики дитячого та дорослого населення» (строки виконання 1997-2000 рр.); номер державної реєстрації 0101U001908 «Стан післящеплювального імунітету проти кашлюку, кору, дифтерії та епідемічного паротиту в умовах впливу деяких факторів екзогенного та ендогенного генезу» (строки виконання 2001-2003 рр.); номер державної реєстрації 0104U002232 «Удосконалення епідеміологічного нагляду за інфекціями, керованими засобами специфічної профілактики у Харківському промисловому регіоні України» (строки виконання 2004-2006 рр.); номер державної реєстрації 0107U001386 «Характеристика епідемічного процесу корової інфекції в період елімінації та стан вакциноіндукованого протикорового імунітету в різних вікових групах населення Харківської області» (строки виконання 2007-2009 рр.); договору про наукове співробітництво номер державної реєстрації 0101U001358 «Исследование и разработка научных и методологических основ построения программно-алгоритмического обеспечения автоматизированной информационной системы эпидемиологического надзора за инфекционной заболеваемостью» (строки виконання 2007-2008 рр.), згідно з Положенням і планами роботи Східно-Південного Харківського опорного пункту (СПХОП) Українського центру державного санітарно-епідеміологічного нагляду МОЗ України з вивчення популяційного імунітету проти інфекцій (дифтерії, правця, кору), які керуються засобами специфічної профілактики, населення семи областей України.

Мета дослідження - удосконалення імунологічного моніторингу в системі ЕН за інфекціями, що контролюються засобами імунопрофілактики, шляхом розробки та впровадження нового методичного прийому оцінки імунності і захищеності населення (на прикладі кору, дифтерії, кашлюку).

Відповідно до мети дослідження було поставлено наступні завдання:

Вивчити імуноепідеміологічні особливості корової, дифтерійної та кашлюкової інфекцій на різних етапах епідемічного процесу в семи областях України.

Визначити за матеріалами СПХОП ефективність і недоліки імунологічного моніторингу населення Донецької, Одеської, Сумської, Миколаївської, Полтавської, Луганської та Харківської областей при інфекціях, що контролюються живими вірусними вакцинами, на прикладі кору; при інфекціях, що контролюються анатоксинами, на прикладі дифтерії; при інфекціях, що контролюються інактивованими корпускулярними вакцинами, на прикладі кашлюку.

Створити в експерименті на лабораторних тваринах модель для оцінювання сприйнятливості організму до інфекцій, що контролюються анатоксинами, на прикладі дифтерії; при інфекціях, що контролюються інактивованими корпускулярними вакцинами, на прикладі кашлюку, та виробити концепцію нового методичного підходу до проведення імунологічного моніторингу.

Провести випробування нового методичного прийому імунологічного моніторингу в обмеженому епідеміологічному спостереженні та визначити критерії імунності й захищеності населення від інфекцій, що контролюються засобами імунопрофілактики, в групах і на територіях ризику.

Розробити прогностичні моделі епідемічного процесу інфекцій, що контролюються імунопрофілактикою, з використанням нового методичного прийому імунологічного моніторингу на основі сучасних інформаційних технологій.

Обґрунтувати нові методологічні підходи до визначення захищеності організму від інфекцій та проведення імунологічного моніторингу в системі ЕН за інфекціями, що контролюються засобами імунопрофілактики.

Науково обґрунтувати і вдосконалити систему ЕН за інфекціями, проти яких існують засоби імунопрофілактики, з урахуванням нової методології оцінки щепленості, імунності і захищеності і визначити в ній місце імунологічного моніторингу.

Об'єкт дослідження - епідемічний процес корової, дифтерійної, кашлюкової інфекції, захищеність населення від кору, дифтерії, кашлюку.

Предмет дослідження - захворюваність на кір, дифтерію, кашлюк; поширеність носійства коринебактерій дифтерії; імунітет проти кору, дифтерії, правця, кашлюку населення; імунна відповідь на зараження збудниками кору, дифтерії, кашлюку; імунна відповідь на щеплення проти кору, дифтерії, кашлюку; післявакцинальні реакції і ускладнення.

Методи дослідження. Використано епідеміологічні, імунологічні, серологічні, клінічні, планування експерименту, експериментальні та статистичні методи, математичне моделювання. Із застосуванням епідеміологічного методу вивчено особливості проявів епідемічного процесу дифтерійної, кашлюкової, корової інфекцій, ефективність діючої системи ЕН та імунологічного моніторингу. За допомогою серологічних методів досліджено імуноструктуру дитячого і дорослого населення, стан штучного імунітету після імунізації тварин. За допомогою клінічних методів оцінено перебіг захворювання на кір, дифтерію, кашлюк у раніше щеплених і нещеплених хворих. Метод математичного моделювання використовувався для побудови моделей епідемічного процесу дифтерії, кору. Статистичний метод застосовувався на всіх етапах роботи.

Наукова новизна одержаних результатів. В дисертації наведено теоретичне узагальнення, епідеміологічне, імунобіологічне обґрунтування і нове вирішення наукової проблеми, що полягає в удосконаленні ЕН за інфекціями, які контролюються засобами імунопрофілактики, на основі створеної системи імунологічного моніторингу, яка включає розроблену нову методику визначення захищеності від інфекцій з урахуванням груп, територій, факторів ризику та прогнозування розвитку епідемічного процесу на основі імітаційного математичного моделювання епідемічного процесу та нових інформаційних технологій.

Вперше розроблено новий методичний прийом визначення несприйнятливості до інфекцій, що контролюються імунопрофілактикою, який полягає в установленні рівня специфічних антитіл після проведення ревакцинації відповідною вакциною у терміни, що відповідають інкубаційному періоду захворювання;

Вперше одержано дані про доцільність оцінки імунності і захищеності населення від інфекцій, що контролюються засобами імунопрофілактики, в групах і на територіях ризику і показана необхідність включення в систему імунологічного моніторингу спостереження за захищеністю цих контингентів. Вперше одержано та зіставлено дані, які характеризують імунність і захищеність населення від інфекцій, що контролюються засобами імунопрофілактики, суттєво розширюють можливості імунологічного моніторингу і підвищують достовірність прогнозування захворюваності та ефективність ЕН за цими інфекціями;

Науково обґрунтовано і розроблено нову систему імунологічного моніторингу, яка передбачає контроль захищеності населення від інфекцій, що контролюються імунопрофілактикою, шляхом оцінки ризику захворюваності у часі, на певних територіях, в окремих групах.

Удосконалено систему ЕН за інфекціями, при яких існують засоби імунопрофілактики, завдяки новому способу проведення імунологічного моніторингу, що включає оцінку імунності, щепленості і захищеності різних груп населення в просторі і часі, а також завдяки застосуванню нових інформаційних технологій. У концептуальну схему ЕН вперше в Україні включено як окремий елемент систему забезпечення виконання управлінського рішення, що дозволяє раціонально використовувати ресурси для досягнення мети ЕН.

Науково обґрунтовано теоретичні, методичні та організаційні основи і програма імунологічного моніторингу в системі ЕН за інфекціями, що контролюються імунопрофілактикою.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблені в дисертації нові методичні підходи до здійснення імунологічного моніторингу є науково-методичною основою для удосконалення контролю захищеності населення від інфекцій, проти яких існують засоби імунопрофілактики. Запропонована проблемно-орієнтовна програмна система імунологічного моніторингу може бути застосована для розв'язання задач підвищення несприйнятливості населення до інфекцій. Впровадження нової методики оцінювання захищеності у щеплених осіб дасть можливість також здійснювати патронаж вакцинованих осіб після щеплення, що сприятиме запобіганню післявакцинальних ускладнень і тяжких реакцій.

Розроблена інформаційна комп'ютерна система для прогнозування розвитку епідемічного процесу корової та дифтерійної інфекцій дозволить прийняти своєчасне управлінське рішення з попередження спалахів і підйомів захворюваності на кір, дифтерію і може бути використана для оцінки ризику виникнення захворювань і своєчасного прийняття управлінського рішення для попередження інших інфекцій, контрольованих імунопрофілактикою. Розрахунки на основі епідеміологічних даних, проведені за допомогою розробленого програмного продукту, підтвердили достовірність створених моделей.

Запропонована концептуальна схема ЕН за інфекціями, проти яких існують засоби імунопрофілактики, в якій визначено місце імунологічного моніторингу і втілення якої дасть можливість раціонально використовувати ресурси для досягнення цілей щодо зниження захворюваності.

Одержані матеріали були використані при розробці:

методичних вказівок МВ 9.9.5-128-2006 «Організація і проведення імунологічного моніторингу за інфекціями, які контролюються засобами специфічної профілактики (дифтерія, правець, кашлюк та кір)», які затверджені Наказом МОЗ України від 04.07.06 № 441;

методичних рекомендацій «Імунопрофілактика інфекційних хвороб у дітей з порушеннями у стані здоров'я та запобігання поствакцинальних ускладнень (методичні рекомендації)» / Л. І. Чернишова, Ф. І. Лапій, А. П. Подаваленко, Т. О. Чумаченко, Л. П. Пушкаренко. Методичні рекомендації. - К., 2005. - 26 с.;

інформаційного листа МОЗ України № 190-94 «Методика профілактичного застосування декаметоксину в вогнищах дифтерійної інфекції»;

інформаційного листа МОЗ України № 63-2000 «Про поліпшення аналізу носійства токсигенних і нетоксигенних коринебактерій дифтерії»;

інформаційного листа МОЗ України № 268-2003 «Заходи щодо поліпшення специфічної імунопрофілактики дифтерії у дітей, хворих на бронхіальну астму»;

інформаційного листа МОЗ України № 9-2008 «Вакцинопрофілактика кору у дітей і підлітків, хворих та перехворілих на туберкульоз»;

патенту 65183 А Україна МКІ А61 В10/00. Спосіб лабораторної діагностики субхворобливих станів організму - № 2003065446; заявл. 12.06.03; опубл. 15.03.04, Бюл. № 3;

патенту 51426 А Україна МКІ А61 В10/00. Спосіб діагностики несприйнятливості до інфекції - № 2002032184; заявл. 19.03.02; опубл. 15.11.02; Бюл. № 11;

патенту 20819 Україна, МПК G 01 N 33/531. Спосіб оцінки стану після щеплювального протикорового імунітету - № u 200608862; заявл. 08.08.06; опубл. 15.02.07, Бюл. № 2;

патенту 20837 Україна, МПК G 06 F 15/00. Діагностична система - № u 200609064; заявл. 15.08.06; опубл. 15.02.07, Бюл. № 2;

комп'ютерних програм для оцінки імунологічної реактивності організму людини; ЕН та прогнозування розвитку епідемічного процесу дифтерійної та корової інфекцій на основі інформаційних систем і мультиагентного моделювання (Свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір № 6028. Комп'ютерна програма «Система аналізу гематологічних показників для оцінки імунологічної реактивності організму людини “Gemindex”» - Зареєстр. в Держ. департ. інтелект. власності МОН України 30.07.02; Свідоцтво про Державну реєстрацію виключної правомочності особи на твір, ВП № 691. Комп'ютерна АІСЕН  - Зареєстр. в Держ. департ. інтелект. власності МОН України; Реєстр. 10.01.01; Видано 30.01.01);

способу оцінки стану післящеплювального корового імунітету (Свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір (Україна) №18151; заявл. 08.08.06; зареєстр. 03.10.06),

а також включені у Заключний звіт МОЗ України про хід виконання у 2002-2006 рр. постанови Кабміну від 24.10.02 № 1566 «Про затвердження Програми імунопрофілактики населення на 2002-2006 рр.».

Одержані результати дослідження впроваджено в роботу:

державної санітарно-епідеміологічної служби Полтавської області; епідеміологічної служби СЕС Південної залізниці; епідеміологічної служби СЕС УМВС України в Харківській області; епідеміологічних відділів Харківської, Запорізької та Рівненської обласних СЕС, Ізюмської лінійної СЕС; Інституту мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова; вірусологічної лабораторії Харківської обласної СЕС; обласного спеціалізованого будинку дитини «Зелений гай»;

у навчальний процес кафедр епідеміології Національного медичного університету ім. О.О. Богомольца, Харківського національного медичного університету, Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького; інфекційних хвороб Івано-Франківської державної медичної академії, Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова; інфекційних хвороб Одеського державного медичного університету; мікробіології, вірусології, імунології та епідеміології Дніпропетровської державної медичної академії; епідеміології, медичної паразитології та тропічних захворювань Харківської медичної академії післядипломної освіти; мікробіології та клінічної імунології Харківської медичної академії післядипломної освіти, про що є відповідні акти впровадження.

Особистий внесок здобувача. Самостійно проведено патентно-ліцензійний пошук, сформульовано тему і мету, розроблено методологію виконання роботи, узагальнено матеріал, проведено його статистичну обробку, інтерпретацію результатів, оформлено усі наукові публікації, написано усі розділи дисертації, сформулювано висновки та практичні рекомендації.

Особисто здобувачем за офіційною документацією санітарно-епідеміологічних станцій м. Харкова і області виконано ретроспективний епідеміологічний аналіз проявів епідемічного процесу корової, дифтерійної та кашлюкової інфекцій, вивчено закономірності й динаміку епідемічного процесу, їх зв'язок з імуноструктурою населення та щепленістю. За офіційними даними Харківського опорного пункту по стеженню за станом імунітету проти кору, дифтерії, правця проведено аналіз імуноструктури у населення семи областей України за 1985-2005 рр. Проаналізовано результати серологічного обстеження напруженості імунітету проти кору (132003 сироватки), дифтерії (132003 сироватки), правця (132003 сироватки) в досліджуваних регіонах, проти кашлюку (704 сироватки) в Харківської області.

Особисто серологічно досліджено напруженість протикорового, дифтерійного антитоксичного, правцевого антитоксичного та протикашлюкового імунітету в групах ризику в Харківській (обстежено 1208 осіб) та протикорового імунітету в Рівненській (обстежено 270 осіб) областях.

Особисто автором проаналізовано дані про щеплювальні реакції і ускладнення в Харківській області у 2000-2007 рр.

Автором проаналізовано картки стаціонарних хворих 607 осіб, госпіталізованих у 1999-2007 рр. у харківські обласні клінічні інфекційні лікарні (дитячу та для дорослих) з приводу захворювання на дифтерію, кашлюк і кір.

Імунологічне обстеження було проведено у 165 дорослих хворих на дифтерію (84 - з локалізованими формами, 81 - з токсичними), 114 носіїв токсигенних Сorynebacterium diphtheriae та 117 здорових донорів; також у 186 дітей, хворих на кашлюк з різним ступенем тяжкості перебігу захворювання, у віці від 3 міс до 6 років, що перебували на стаціонарному лікуванні.

Автором досліджено в динаміці вакцинального процесу показники у 123 дітей з патологією нервової системи, показники специфічного імунітету у 1564 студентів харківських ВНЗ, у 700 мешканців Харківської області.

Особисто автором досліджено стан напруженості протидифтерійного і протиправцевого імунітету у 91 дитини, що відвідують дитячі дошкільні заклади і мешкають на територіях з різним ступенем забруднення атмосферного повітря; у 356 осіб із закритого колективу, де відбувався спалах носійства дифтерійного збудника. За безпосередньою участю автора проведено бактеріологічне дослідження на наявність Сorynebacterium diphtheriae до і після санації носіїв у цьому колективі.

За безпосередньою участю автора створена комп'ютерна програма ЕН за інфекціями та проведено моделювання епідемічного процесу дифтерійної та корової інфекцій з використанням методів імітаційного моделювання (мультиагентне моделювання).

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, що включені в дисертацію, оприлюднені на підсумкових регіональних науково-практичних конференціях «Эпидемиология, экология и гигиена» (1999, 2000, 2001, 2002, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007, 2008 рр.), VI Російсько-Італійській науковій конференції «Инфекционные болезни: диагностика, лечение, профилактика» (Росія, м. Санкт-Петербург, 14-16 грудня 2000 р.); V науково-практичній конференції «Актуальные вопросы аллергологии, клинической и лабораторной иммунологии» (м. Київ, 2000 р.); ІІІ Міжнародній науково-технічній конференції «Электроника и информатика - ХХI век» (Росія, м. Зеленоград, 22-24 листопада 2000 р.); Міжнародній конференції «Моделювання та оптимізація складних систем» (м. Київ, 2001 р.); 2-й (м. Керч, 27 червня - 4 липня 2001 р.), 3-й (м. Ужгород, 1-9 травня 2002 р.), 4-й (м. Ялта, 1-10 травня 2003 р.), 5-й (м. Алушта, 1-10 травня 2004 р.) міжнародних міждисциплінарних науково-практичних конференціях «Сучасні проблеми науки та освіти»; 2-й, 3-й, 4-й, 6-й, 8-й міжнародних міждисциплінарних науково-практичних конференціях «Современные проблемы гуманизации и гармонизации управления» (м. Харків, 2001, 2002, 2003, 2005, 2008 рр.); науково-практичній конференції з міжнародною участю «Современная терапия больных с инфекционной и паразитарной патологией на догоспитальном и госпитальном этапах, методы профилактики» (м. Харків, 2002 р.); VI з'їзді інфекціоністів України «Клінічні проблеми боротьби з інфекційними хворобами» (м. Одеса, 25-27 вересня 2002 р.); IX та Х конгресах Світової федерації українських лікарських товариств, (м. Луганськ, 19-22 серпня 2002 р.; м. Чернівці, серпень 2004 р.); науково-практичній конференції, присвяченій 75-річчю НДІ санітарії та гігієни МОЗ Республіки Білорусь «Здоровье и окружающая среда» (Білорусь, м. Мінськ, 2002 р.), 1-й та 2-й міжнародних науково-практичних конференціях «Динаміка наукових досліджень» (м. Дніпропетровськ, 2002, 2003 р.); VIII з'їзді Італо-Російського товариства з інфекційних хвороб «Проблема инфекции в клинической медицине» (Росія, м. Санкт-Петербург, 5-6 грудня 2002 р.); науково-практичній конференції, присвяченої 115-річчю Л.В. Громашевського «Проблеми епідеміології, діагностики, клініки, лікування та профілактики інфекційних хвороб» (м. Київ, 2002 р.); VI Міжнародній науково-практичній конференції «Наука і освіта, 2003» (м. Дніпропетровськ, 20-24 січня 2003 р.); науково-практичній конференції і пленумі Асоціації інфекціоністів України «Керовані інфекції» (м. Івано-Франківськ, 14-15 травня 2003 р.); Міжнародному конгресі «Ликвидация и элиминация инфекционных болезней - прогресс и проблемы» (Росія, м. Санкт-Петербург, 4-5 вересня 2003 р.); 3-й Міжнародній конференції «Идеи Пастера в борьбе с инфекциями» (Росія, м. Санкт-Петербург, 4-5 вересня 2003 р.); Міжнародній науковій конференції «Актуальні питання боротьби з інфекційними захворюваннями» (м. Харків, 23-24 жовтня 2003 р.), науково-практичній конференції, присвяченій 75-річчю кафедри інфекційних хвороб БДМУ і 90-річчю Мінської міської клінічної лікарні (Білорусь, м. Мінськ, 2003 р.), 1-й Міжнародній науково-практичній конференції «Специфическая диагностика инфекционных болезней» (м. Київ, 20-21 січня 2004 р.), науково-практичній конференції «Вищі навчальні заклади - Києву» (м. Київ, 12 березня 2004 р.), науково-практичних конференціях «Сучасні проблеми епідеміології, мікробіології та гігієни» (м. Львів, листопад 2004 р., травень 2006 р.), XIV з'їзді мікробіологів, епідеміологів та паразитологів (м. Полтава, 2004 р.), 4^th World Congress of the World Society for Pediatric Infectious Diseases - WSPID (Польща, м. Варшава, 1-4 вересня 2005 р.); IV Конгресі педіатрів-інфекціоністів Росії «Актуальные вопросы инфекционной патологии у детей (диагностика и лечение)» (м. Москва, 14-16 грудня 2005 р.); Російській науково-практичній конференції, присвяченій 110-річчю кафедри інфекційних хвороб Військово-медичної академії ім. С.М. Кірова «Инфекционные болезни: проблемы здравоохранения и военной медицины» (Росія, м. Санкт-Петербург, 22-24 березня 2006 р.); науково-практичній конференції «Вакцинопрофілактика керованих інфекцій та її безпека» (м. Київ, 13-14 квітня 2006 р.); І Міждисциплінарному конгресі «Ребенок и лекарство» (Росія, м. Санкт-Петербург, 2006 р.), ІІ Міждисциплінарному конгресі «Ребенок, врач, лекарство» (Росія, м. Санкт-Петербург, 2007 р.), науково-практичній конференції з участю міжнародних спеціалістів «Сучасні підходи до діагностики та лікування у клінічній інфектології» (м. Харків, 14 листопада 2007 р.); VI конгресі педіатрів-інфекціоністів Росії «Актуальные вопросы инфекционной патологии и вакцинопрофилактики» (Росія, м. Москва, 13-14 грудня 2007 р.); науково-практичній конференції з міжнародною участю «Інфекції в практиці клініциста. Антибактеріальна та антивірусна терапія на догоспітальному та госпітальному етапах» (м. Харків, 27-28 березня 2008 р.); Всеросійській науковій конференції «Теоретические основы эпидемиологии. Современные эпидемиологические и профилактические аспекты инфекционных и массовых неинфекционных заболеваний» (Росія, м. Санкт-Петербург, 2008 р.).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 139 наукових робіт, серед них 3 навчальних посібники, методичні вказівки, затверджені МОЗ України, методичні рекомендації для лікарів, 4 методичні рекомендації для студентів і лікарів-інтернів, 36 статей у фахових наукових журналах і збірках наукових праць, рекомендованих ВАК України для публікації результатів дисертаційних досліджень, 3 свідоцтва Державної реєстрації виключної правомочності особи на твір, 4 патенти України, 4 інформаційних листи МОЗ України, 24 статті в інших виданнях, 59 тез доповідей.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 400 сторінках. Складається iз вступу, огляду літератури, матеріалів і методів досліджень, 6 розділів власних досліджень, аналізу і узагальнення результатів, висновків, списку використаних джерел з 475 найменувань (з них 362 надруковані кирилицею, 113 - латиницею) на 53 сторінках. Робота містить 47 таблиць (з них 8 - на 7 повних сторінках), 79 рисунків (з них 11 - на 8 окремих сторінках), 26 додатків - на 34 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи досліджень. У роботі представлені матеріали вивчення формування імуноструктури населення, показана динаміка розвитку вакцинальної імунної відповіді. Проведено ретроспективний аналіз захворюваності на кір, дифтерію у семи областях України (Донецькій, Луганській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Сумській й Харківській), на кашлюк у Харківській області за період 1987-2007 рр. Вивчена динаміка стану імуноструктури населення щодо кору (132003 сироватки), правця (132003 сироватки), дифтерії (132003 сироватки), кашлюку (704 сироватки), за результатами імунологічного моніторингу СПХОП, а також власних серологічних досліджень протидифтерійного, протиправцевого, протикорового, протикашлюкового імунітету в Харківській та Рівненської областях. Крім того, проаналізовано результати визначення рівня протидифтерійного та протиправцевого (350 сироваток) імунітету в осіб, що захворіли на дифтерію, та носіїв дифтерійної палички в Харківській області протягом 1992-2001 рр. Кров у хворих на дифтерію відбиралась під час госпіталізації в інфекційне відділення (в основному на 2-5-ту добу від початку захворювання) до введення протидифтерійної сироватки (ПДС) і в динаміці інфекційного процесу. Проаналізовано результати визначення рівнів протидифтерійного і протиправцевого імунітету в осіб із закритого колективу, де відбувався спалах носійства дифтерійного збудника (712 сироваток).

Рівень напруженості протикорового, протидифтерійного, протиправцевого імунітету визначався в реакції пасивної гемаглютинації (РПГА) з комерційними еритроцитарними діагностикумами. Починаючи з 2003 р. рівень напруженості протикорового імунітету визначався методом імуноферментного аналізу (ІФА) зі стандартними тест-системами. Для визначення антибактеріальних антитіл проти кашлюку використовували реакцію аглютинації з комерційним діагностикумом.

Популяції лімфоцитів визначались у реакціях розеткоутворення (1992-1993 рр.), а починаючи з 1994 р. з використанням непрямої імунопероксидазної реакції з моноклональними антитілами до мембранних CD-рецепторів (лімфоцити фенотипів CD3⁺, CD4⁺, CD8⁺, CD16⁺, CD20⁺, HLADR⁺). Концентрації сироваткових IgA, IgM, IgG у зразках сироваток крові і секреторного IgA у слині визначали методом простої радіальної дифузії по G. Mancini з використанням моноспецифічних і стандартних сироваток, IgЕ - у зразках сироваток крові методом ІФА, рівень циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) - методом нефелометрії, поглинальну і метаболічну активність нейтрофілів оцінювали в тестах спонтанного і стимульованого мікробними полісахаридами (зімозаном) фагоцитозу і за допомогою НСТ-тесту.

Для проведення кореляційного аналізу між рівнем забрудненості повітря та рівнем захворюваності на дифтерію були використані індекси забруднення атмосфери, які були обчислені згідно з рекомендаціями до розрахунку та використання комплексного індексу забруднення атмосфери, що входять до «Медичних вказівок по підготовці щорічника стану забруднення атмосфери шкідливими речовинами в містах на території Укргідромету» від 22.04.88.

Для експериментальних досліджень кількість тварин визначали методом планування експерименту. Усього до експериментів було залучено 75 морських свинок, 25 кролів, 360 мишей.

Математичну обробку отриманих даних проводили методами варіаційної статистики з використанням розробленої комп'ютерної програми АІСЕН, яка пройшла перевірку та реєстрацію у Державному департаменті інтелектуальної власності України. Для створення імітаційної комп'ютерної моделі застосовували дані про захворюваність на дифтерію і кір в м. Харкові за 2000-2006 рр., дані про імуноструктуру населення в цей же період часу, теоретичні відомості про джерела інфекції, механізм передачі, мінімальний, середній і максимальний інкубаційний період, контагіозність цих інфекцій, а також дані про щільність населення в м. Харкові, кількість певних верств населення тощо. Моделювання було здійснено у середовищі NetLogo. При виконанні роботи нами сформульовано визначення термінів «щепленість», «імунність», «захищеність».

Щепленість - величина, яка показує питому вагу вакцинованих та (або) ревакцинованих осіб серед населення певної вікової групи, що мешкає на певній території.

Імунність - величина, яка показує наявність в організмі (наприклад, у зразках сироваток крові) людини рівнів протективних антитіл, які нейтралізують в організмі патогенність збудника і запобігають клінічним проявам інфекції. Імунність населення - величина, яка показує питому вагу осіб, в організмі (наприклад, у зразках сироваток крові) яких визначаються рівні протективних антитіл, які нейтралізують патогенність збудника і запобігають клінічним проявам інфекції.

Захищеність - специфічна властивість організму нейтралізувати в організмі патогенність збудника і не відповідати маніфестацією клінічних симптомів захворювання на зараження збудником інфекційної хвороби.

Результати досліджень та їх обговорення. Епідеміологічна та імунологічна характеристика корової інфекції. Епідеміологічний аналіз корової інфекції, проведений в семи областях України, показав, що, незважаючи на проведення масової імунопрофілактики живою коровою вакциною, на досліджуваних територіях збереглася циклічність перебігу епідемічного процесу. Але до 2005 р. максимальні показники захворюваності на кір на окремих територіях відрізнялися і коливалися від 46,52 на 100 тис. населення в Луганській обл. (1993 р.) до 116,54 на 100 тис. населення у Миколаївській (2006 р.), захворюваність дитячого населення перевищувала захворюваність дорослих (табл. 1). Разом з тим, у роки з низьким рівнем захворюваності на окремих територіях були зареєстровані випадки захворювання на кір тільки серед дорослого населення. Починаючи з 2005 р. в Україні і досліджуваних областях спостерігався черговий підйом захворюваності на кір. В окремих областях відбувалося перевищення показника захворюваності на кір дорослого населення у порівнянні з дитячим. Найбільш ураженими були діти вікових груп до року й 7-14 років.

Сучасний календар профілактичних щеплень України передбачає проведення вакцинації проти кору дітям у віці 12 місяців і ревакцинації в 6 років, крім того, до середини 2006 р. проводилася «підчищуюча» імунізація проти кору в 11 років. Щеплювали дітей, які мали тільки одну дозу вакцини проти кору, епідемічного паротиту й краснухи. Це дозволило в наступні роки збільшити охоплення дітей щепленнями проти кору до 97-99 %. Але такий високий показник щепленості не попередив останній епідемічний підйом захворюваності на кір.

Оцінка імунності населення щодо корової інфекції за тривалий період (1987-2007 рр.) виявила, що найбільша питома вага серонегативних до кору осіб відзначалася у 1991-1995, 2001, 2003 й 2005 рр. і коливалася від (8,6±1,25) % в 1988 р. до (24,0±1,9) % у 2003 р. Втім в усі роки спостереження імунний прошарок був недостатньо високим, превалювали особи з низькими титрами протикорових антитіл (1:10 - 1:20), які в середньому по регіону становили (39,0±2,18) % від кількості обстежених.

При аналізі зв'язку захворюваності на кір і стану імунності населення отримано суперечливі дані. Так, у Харківській обл. у 1988 р. питома вага неімунних склала 1,2 %, а захворюваність досягла 36,98 на 100 тис. населення. У 2000 р. питома вага неімунних дорівнювала 9,1 %, що не перешкодило епідемічному підйому захворюваності в 2001 р. В 2003 р. питома вага неімунних досягла 15,7 %, але в 2004 р. в області не було зареєстровано жодного випадку кору. Розрахований кореляційний зв'язок між захворюваністю на кір і питомою вагою не імунних до вірусу осіб у різних областях не завжди мав однакову направленість і силу зв'язку.

Епідеміологічний аналіз епідемії кору (2005-2007 рр.) у Харківській області показав, що в епідемічний процес залучалося не тільки нещеплене населення, а й ті, що мали навіть по два щеплення проти кору, їхня питома вага досягала 52 %. Крім того, серед захворілих були такі, у зразках сироваток крові яких напередодні виявлялися захисні рівні антитіл проти вірусу кору, що свідчить про можливість втрати щепленими протективних рівнів набутого імунітету, тому лише по показникам щепленості та імунності не можна судити про захищеність від інфекції

Отже, дані традиційного імунологічного моніторингу вказують на недостатній рівень популяційного імунітету щодо збудника кору в досліджуваних областях як у роки епідемічного розповсюдження, так і в міжепідемічний період. Суперечливі дані про кореляційний зв'язок між захворюваністю на кір і прошарком неімунних свідчать про недосконалість імунологічного моніторингу і диктують необхідність пошуку нових методичних прийомів для оцінки захищеності населення.

Епідеміологічна та імунологічна характеристика дифтерійної інфекції. Застосування дифтерійного анатоксину для масової імунізації населення проти дифтерії привело до різкого зниження захворюваності на дифтерію і летальності від неї в 100 і більше разів у порівнянні з дощеплювальним періодом. У 1980-х роках реєструвалася лише спорадична захворюваність на дифтерію, епідемічний процес перебігав в основному у вигляді носійства та спорадичних маніфестних випадків дифтерії. У доепідемічні роки (1986-1990) на тлі спорадичної захворюваності на дифтерію виявлялась висока питома вага не імунних до дифтерії і коливалась від (43,60±1,29) % в 1986 р. до (27,00±0,75) % в 1988 р. Отже, напередодні епідемії імуноструктура населення досліджуваних областей не відповідала кількісним проявам епідемічного процесу дифтерійної інфекції, що проілюстровано на прикладі Донецької, Сумської і Харківської обл.

Серед осіб, у зразках сироваток крові яких дифтерійні антитоксини не визначалися у захисних титрах, в 1989 р. переважали діти, частка яких дорівнювала (56,6±2,22) %, у 1990 р. зросла питома вага дорослого населення, яка досягла (54,0±2,23) %. Разом з тим, не імунних до правця було (5,90±0,35) % у 1989 р. і (7,70±0,39) % у 1990 р., що підтверджує достатню ступінь охоплення щепленнями проти дифтерії та правця населення досліджуваних областей.

У період високої захворюваності і епідемічного розповсюдження збудника (1991-1998 рр.) питома вага осіб, у зразках сироваток крові яких не визначались захисні рівні дифтерійних антитоксинів, навпаки, зменшилась і в середньому по регіону дорівнювала (18,30±0,23) %, коливаючись від (32,50±0,56) % у 1991 р. до (19,20±0,56) % у 1998 р.

Враховуючи, що характерною рисою епідемії дифтерії 1990-х років була висока питома вага щеплених серед захворілих, при організації і проведенні ЕН слід брати до відома можливість втрати імунності і захищеності часткою щеплених і формування груп ризику серед цих контингентів.

Адаптивна реакція організму на потрапляння збудника включає складну систему захисно-пристосувальних реакцій, які спрямовані на обмеження розмноження, елімінацію збудника з організму і повне відновлення структурно-функціональних порушень, які виникають під час інфекційного процесу. Різноманітність клінічних форм дифтерії зумовлена особливостями реактивності макроорганізму, патогенними властивостями збудника і їх вираженістю. При розвитку незворотних порушень гомеостазу організму захворювання може закінчитися летально. При роздрібненому потраплянні до організму невеликої кількості збудника і продуктів його метаболізму (наприклад, екзотоксину) циркулюючі антитоксини можуть зв'язуватися (десенсибілізація по Безредку) або виникає ефект сумації токсичних подразнень (феномен Беринга), що призводить до захворювання щеплених і імунних.

Динаміка показників імунітету у хворих з локалізованою формою дифтерії свідчила про наявність активної імунної відповіді на антигенну стимуляцію, проте у хворих з токсичними формами хвороби виявлялися низькі параметри клітинного імунітету та були зниженими функції місцевого імунітету, що свідчить про значні порушення гомеостазу.

Вивчення показників специфічного гуморального імунітету дозволило з'ясувати деякі особливості. На момент встановлення діагнозу (у хворих - в перші 2-5 днів від початку хвороби) протидифтерійний антитоксичний імунітет був відсутнім або ж нижчим від титру 1:40 у 5,6 % носіїв токсигенних Сorynebacterium diphtheriae, у 18,5 % хворих з локалізованими формами й у 62,9 % - з токсичними формами. Слід також підкреслити, що середньогеометрична титрів протидифтерійних антитіл у бактеріоносіїв і хворих з локалізованими формами достовірно не різнилась - (7,16±0,39) і (6,72±0,68) log₂ відповідно, р>0,05, а у хворих з токсичними формами була достовірно нижчою - (4,68±0,55) log₂, р<0,001. Отримані дані свідчать про суттєву роль специфічних антитоксинів у виникненні різних форм дифтерійної інфекції (від носійства до маніфестних форм), якщо після потрапляння до організму збудника в терміни інкубаційного періоду встигає відбутися вироблення специфічних антитоксинів, то інфекційний процес не розвивається або перебігає у вигляді носійства. Якщо виробка антитоксинів затримується або вони виробляються у недостатній кількості, захворювання перебігає у легкій формі; якщо дифтерійні антитоксини не виробляються протягом тривалого часу, виникає тяжка форма хвороби.

Проведені дослідження виявили гетерогенність імунної відповіді у хворих на дифтерію, у різних хворих може відбуватися активація різних субпопуляцій Т-хелперів, які різняться спектром продукованих цитокинів, тобто реалізація імунної відповіді у раніше щеплених визначається не тільки вихідним рівнем антитіл, а і станом загальної імунологічної реактивності організму, що узгоджується з даними інших авторів [В.В. Іванова зі співав., 2000]. Встановлено, що визначення рівня протидифтерійних антитоксичних антитіл в РПГА не дозволяє зробити висновок про рівень протективної імунної відповіді, що можна пояснити неможливістю врахування вмісту дифтерійного токсину у складі ЦІК, адже формування специфічних імунних комплексів потребує участі високоафінних антитоксинів, рівень яких може бути різним при одному й тому ж рівні антитоксичних антитіл, визначених в РПГА.

Таким чином, при інфекціях, захист проти яких відбувається завдяки антитоксичному імунітету, по показниках імунності не можна судити про захищеність організму від інфекції.

Епідеміологічна та імунологічна характеристика кашлюкової інфекції. Масова імунопрофілактика цільноклітинною вбитою кашлюковою вакциною вплинула на епідемічний процес цієї інфекції, який з 1980 по 2007 рр. характеризувався циклічністю, високими показниками захворюваності на початку періоду і їх зниженням у 2000-2007 рр. Максимальна захворюваність реєструвалася в 1993 р. - році епідемічного підйому захворюваності; показник на 100 тис. населення досягав 13,35 в Україні та 10,4 в Харківській обл. У подальшому захворюваність залишалася на невисокому рівні і складала по Україні 0,85 (2002 р.) - 5,22 (2006 р.), у Харківській обл. 0,38 (2002 р.) - 9,06 (2007 р.) на 100 тис. населення зі збільшенням інтервалів між двома підйомами до 4-5 років.

Аналіз вікової структури захворюваності на кашлюк у Харківській обл. показав превалювання дитячого населення, частка дітей серед захворілих коливалась в межах 88,2 % (1998 р.) - 100 % (2002 р.), максимальний показник захворюваності був зареєстрований в 2006 р. серед дітей 0-2 років і складав 211,58 на 100 тис. дітей вказаного віку. При цьому захворюваність дітей 3-6 років була в 2,7 раза, а дітей 7-14 років - у 8,8 раза нижчою, ніж дітей до двох років. Це пов'язано з тим, що в останні роки значно поліпшилась робота з імунізації дитячого населення проти кашлюку. Так, показники охоплення дітей вакцинацією збільшилися з 80,7 % у 1994 р. до 99,5 % у 2006 р., а ревакцинацією у віці до двох років - з 97,3 до 99,9 %.

Проте, незважаючи на високу щепленість дитячого населення, захворюваність на кашлюк продовжує реєструватися, відмічається зростання питомої ваги щеплених дітей серед захворілих на кашлюк. У 1997 р. в Харківській обл. щеплених проти кашлюку серед захворілих дітей було 40,7 %; у 2001-2003 рр. їх частка досягла 62,4-59,2 %, а в 2007 р. - вже 72,9 %, що свідчить про наявність незахищеності від кашлюку у частини щеплених.

Вивчення специфічного протикашлюкового імунітету у здорових дітей показало, що питома вага імунних до кашлюку дітей з віком знижується й досягає мінімального рівня у 6-9 років. Так, серед дітей до одного року в зразках сироваток крові (71,7±3,0) % з них визначалися захисні рівні аглютинінів, а серед дітей 6-9 років титри кашлюкових аглютинінів вище за 1:160 були в зразках сироваток крові тільки (18,0±3,5) % з них. При цьому у раніше щеплених проти кашлюку дітей формується імунна відповідь за вторинним типом, що викликає швидке вироблення специфічних протикашлюкових аглютинінів.

Таким чином, проведений епідеміологічний аналіз показав, що специфічна профілактика кору, дифтерії, кашлюку сприяла поліпшенню епідемічної ситуації, однак на сьогоднішній день вона недостатньо ефективна. До епідемічного процесу залучається щеплене населення. Епідеміологічні дослідження виявили наявність різнонаправлених і неоднакових за силою кореляційних зв'язків між захворюваністю на кір, дифтерію і кашлюк і щепленістю проти цих інфекцій, а також між захворюваністю і імунністю населення в досліджуваних областях України, що свідчить про недоліки оцінки сприйнятливості населення. Доведена відсутність тотожності в термінах «щепленість», «імунність» і «захищеність». Розбіжність цих понять пояснюється гетерогенністю населення за ознакою імунної реакції на щеплення. При введенні різним особам однієї і тієї самої дози вакцини імунна відповідь завжди буде різною. Частина осіб залишається рефрактерною і не виробляє специфічні антитіла на захисному рівні. Для об'єктивної характеристики епідемічної ситуації і точного прогнозування розвитку епідемічного процесу необхідно досліджувати і щепленість, і імунність, і захищеність.

Розробка нового методу імунологічного моніторингу в експерименті на лабораторних тваринах. Окрім епідеміологічних спостережень, нами на лабораторних тваринах відтворено виникнення маніфестації інфекції і летальних виходів у щеплених тварин при роздрібненому потраплянні патогенних агентів збудників дифтерії і кашлюку (відтворення феномену Беринга) і експериментально підтверджено, що і «щеплений», і «імунний», не завжди «захищений».

На експериментальних моделях створення тимчасової сприйнятливості у тварин, щеплених проти дифтерії і кашлюку, показано можливість оцінювання захищеності організму від дифтерійної і кашлюкової інфекції за рівнями специфічних антитіл в інкубаційний період інфекційного захворювання після повторного введення антигену.

Введення дифтерійного токсину або кашлюкового мікроба в різні терміни після імунізації дифтерійним анатоксином або кашлюковою вбитою вакциною дозволяло за показниками виживаності тварин оцінити їх захищеність від патогену. Незалежно від попереднього рівня специфічних антитіл у зразках сироваток крові тварини при потраплянні до організму збудника має значення рівень імунності організму на момент зараження. Якщо у терміни, які відповідають інкубаційному періоду хвороби, виробляються протективні рівні антитіл, тварина не хворіє, а залишається живою. І навпаки, якщо тварина не виробляє протективні рівні специфічних антитіл, вона хворіє і гине. Розроблений в експерименті на тваринах метод оцінювання захищеності від інфекції щепленого організму шляхом визначення специфічних антитіл у терміни інкубаційного періоду інфекційного захворювання після повторного введення антигену може застосовуватись у практиці охорони здоров'я.

Стан напруженості активного імунітету проти кору, дифтерії і правця в групах ризику за даними епідеміологічного дослідження. Епідеміологічні спостереження проведено у спеціалізованому будинку дитини для дітей з патологією нервової системи. До дослідження включено 67 дітей з патологією нервової системи без ознак прогресування (хвороба Дауна, гіпоксичні й травматичні енцефалопатії, органічні ураження центральної нервової системи (ЦНС), розлади психомоторного розвитку, іноді в поєднанні з вадами розвитку внутрішніх органів; вроджені вади розвитку нервової системи тощо). Захворювання характеризувалися стабільним неврологічним статусом і перебігали без судомного синдрому. Імунізація здійснювалася згідно з діючим календарем профілактичних щеплень на фоні лікування основного захворювання. Одночасно з імунізацією проти дифтерії та правця діти були щеплені живою поліомієлітною вакциною. У щеплених дітей ранній і пізній післящеплювальний період перебігав без особливостей, патологічних реакцій та ознак загострення основного захворювання не відмічалось. Однак у (64,3±7,4) % дітей післявакцинальний період супроводжувався інтеркурентними захворюваннями (гостра респіраторна вірусна інфекція, нежить тощо).

Раніше 25 дітей у віці 6-7 років в різний термін були щеплені живою коровою вакциною (ЖКВ), 21 дитина 2-3-річного віку дворазово вакциновані адсорбованим дифтерійно-правцевим анатоксином (АДП-анатоксином) і через 12-14 місяців одноразово ревакциновані тим самим препаратом, 21 дитина 5-6-річного віку отримали дві одноразові ревакцинації АДП-анатоксином - через 12-14 місяців і через 3,0-3,5 року після вакцинації. Вивчення імунологічних показників проводилося до ревакцинації, через 5-7 днів, 14, 21 і 30 днів після ревакцинації ЖКВ або АДП. Напруженість специфічного протидифтерійного і протиправцевого імунітету також оцінювали через 6 місяців після ревакцинації. Групу порівняння склали 68 здорових дітей відповідного віку, щеплених за такими ж схемами.