Ефективність комплексного лікування інфекцій нирок із використанням канефрону та хофітолу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Академія медичних наук України

Інститут нефрології АМН України

УДК 616.61-002.3-085.322

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

Ефективність комплексного лікування інфекцій нирок із використанням канефрону та хофітолу

14.01.37 - нефрологія

Мильнікова Тетяна Олександрівна

Київ-2009 рік

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Тернопільському державному медичному університеті ім. І.Я. Горбачевського

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Мартинюк Лілія Петрівна, професор кафедри внутрішньої медицини Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор, академік АМН України Пиріг Любомир Антонович, кафедра нефрології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, завідувач кафедри.

доктор медичних наук, ст. н.с. Дудар Ірина Олексіївна, ДУ «Інститут нефрології АМН України», завідувач відділу еферентних технологій.

Захист відбудеться 02.07.2009 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.565.01 в ДУ ”Інститут нефрології АМН України” за адресою 04053, м.Київ, вул. Коцюбинського, 9а.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДУ ”Інститут нефрології АМН України”.

Автореферат розісланий 02.06.2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат медичних наук, старший науковий співробітник М.Б.Величко

Загальна характеристика роботи

Актуальність інфекцій сечової системи (ІСС) визначається як значною розповсюдженістю цих захворювань [Дядик О.І., Колесник М.О., 2003], так і відомими труднощами клінічної та лабораторно-інструментальної діаґностики. Термін «інфекції сечовидільної системи» об'єднує хвороби, які мають дуже схожі клініко-лабораторні прояви, тому іноді досить важко встановити топічний діагноз та верифікувати пієлонефрит, навіть за допомогою інструментальних методів досліджень [Степанова Н.М., Ребров Б.А., 2007; Шулутко Б.І., 2006].

В структурі ІСС інфекціям нирок дослідниками та клініцистами приділено особливу увагу, оскільки зазвичай прихований, латентний перебіг пієлонефриту (ПН), важкість діагностики, схильність до розвитку артеріальної гіпертензії та ниркової недостатності перетворюють його на важливу практичну і теоретичну проблему сучасної медицини [Пиріг Л.А., 2004; Gowda A., 2005]. Враховуючи те, що недуга у великому відсотку випадків вражає осіб працездатного віку і веде до тимчасової чи постійної втрати працездатності, ПН є також вагомою медико-соціальною проблемою [Foxman B., 2002].

Протягом останніх років має місце істотний поступ у питаннях вивчення етіології та патогенезу ПН, проте роль деяких факторів, таких як вік, стать пацієнтів, супутні захворювання в розвитку і прогресуванні ПН недостатньо висвітлена в літературі. На особливу увагу заслуговує вивчення інтимних механізмів прогресування недуги, хронізації та рецидивування запального процесу.

З огляду на накопичені останніми роками дані, одне з важливих місць в патогенезі і клінічному перебігу ПН займає синдром ендогенної інтоксикації (СЕІ) [Багдасарова І.В., Шейман Б.С., 2007]. Масштаби метаболічних змін, якими характеризується ендотоксикоз, прямо повязані з інтенсивністю запалення при ПН і визначають прогноз розвитку захворювання і виникнення ускладнень з боку інших органів і систем. Одним з ключових моментів дії ендотоксинів є їх вплив на проникність клітинних мембран [Нікуліна Г.Г., 1998, Голод Є.А., 2003], мембранодеструктивна дія, яка зумовлює активацію процесів перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ), а також розвиток вторинного імунодефіциту [Шейман Б.С., 2001; Дріянська В.Є., 2005; Тугушева Ф.А., 2007; Andreoli S.P., 2000]. Однак, насьогодні критерії оцінки активності запалення при ПН за показниками вказаних метаболічних зрушень залишаються недостатньо розробленими.

З метою попередження подальшого прогресування запально-дистрофічних змін в нирці і розвитку ускладнень необхідно забезпечити якісне і ефективне лікування ПН в ранніх його стадіях [Тареєва І.Є., 2000; Бреннер Б.М., 1999]. Основна увага в терапевтичному комплексі звертається на лікування антибактеріальними препаратами, а також налагодження нормального пасажу сечі як на основні заходи етіопатогенетичного впливу на хворобу. В той же час, враховуючи важливість ролі метаболічних зрушень в розвитку і прогресуванні захворювання, стає зрозумілим необхідність їх адекватної корекції для ефективного і повноцінного лікування ПН [Мухин Н.А., 2002]. Саме тому ми провели пошук ліків, які б зменшували параметри інтоксикації при ПН, тим самим впливаючи на інтенсивність мембранодеструкції, а також вивчали дію таких терапевтичних засобів на показники імунного захисту. Зважаючи на механізми розвитку СЕІ та виникнення вторинного імунного дисбалансу, ми намагались вплинути на ці процеси в декількох напрямках: застосовували препарат канефрон, який має протизапальну, антимікробну, спазмолітичну, діуретичну дії, покращує нирковий кровообіг [Питель Ю.А., 1999; Палій І.Г., 2002], а також хофітол, який володіє антиоксидантною активністю, покращує детоксикаційну функцію печінки та за деякими даними при регулярному застосуванні сповільнює темпи зниження швидкості клубочкової фільтрації [Дудар І.О., 2001; Минушкин О.Н., 2002].

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках науково-дослідної роботи кафедри внутрішньої медицини ТДМУ ім. І.Я. Горбачевського “Вторинний остеопороз: патогенетичні механізми формування та прогресування, клініко-інструментальні та біохімічні маркери ранньої діагностики, профілактики і лікування” (шифр № 2К-03, № 0101U001318). Здобувач є співвиконавцем даного дослідження.

Мета дослідження - вивчити ефективність лікування хворих на хронічний пієлонефрит з використанням препаратів канефрон і хофітол та дослідити його вплив на метаболічні та імунні порушення.

Завдання дослідження: 1. Дослідити особливості змін клініко-лабораторних параметрів синдрому ендогенної інтоксикації, перекисного окиснення ліпідів, антиоксидантної системи захисту, клітинного та гуморального імунітету при пієлонефриті залежно від віку, статі пацієнтів, походження та тривалості захворювання і наявності супутньої патології.

2. Встановити взаємозв'язок між ступенем вираження синдрому ендогенної інтоксикації, перекисного окиснення ліпідів, антиоксидантної системи захисту, маркерами клітинного та гуморального імунітету при пієлонефриті.

3. Вивчити динаміку змін показників синдрому ендогенної інтоксикації, перекисного окиснення ліпідів, антиоксидантної системи захисту, клітинного та гуморального імунітету в процесі лікування із застосуванням традиційних схем лікування, а також у поєднанні з канефроном і хофітолом.

4. Вивчити зміни функціональних печінкових маркерів в ході традиційного лікування та у поєднанні з хофітолом.

5. Дослідити вплив різних схем лікування на тривалість клінічної симптоматики та частоту рецидивування хронічного пієлонефриту.

Об'єкт дослідження - хворі на хронічний пієлонефрит у фазі загострення без порушення функції нирок.

Предмет дослідження - клінічна симптоматика ПН, синдром ендогенної інтоксикації, показники перекисного окиснення ліпідів, антиоксидантної системи захисту, клітинної та гуморальної ланок імунітету, функціональні печінкові показники, рецидиви хронічого пієлонефриту.

Методи дослідження: хворим на ПН проводили клініко-лабораторні, інструментальні, мікробіологічні, імунологічні дослідження. Визначали клінічні та лабораторні показники ендотоксикозу (середні молекули в крові та сечі (СМП_ер254,280, СМП_{сеч254,280}), еритроцитарний індекс ендогенної інтоксикації (ЕІЕІ). В якості показника, який характеризує процеси ПОЛ, визначали концентрацію малонового диальдегіду (МДА) в крові, АОСЗ вивчали за вмістом в крові супероксиддисмутази (СОД), каталази, SH-груп та церулоплазміну (ЦП). Оцінку клітинної та гуморальної ланок імунітету вивчали за допомогою моноклональних антитіл відповідно до CD3+, CD4+, CD8+, CD16+, CD72+, відношення CD4+/CD8+ (імунорегуляторний індекс, ІРІ), концентрацією в сироватці крові імуноглобулінів (Ig) А, М, G та циркулюючих імунних комплексів (ЦІК). Досліджували функціональні печінкові маркери крові: білірубін, трансамінази (АсАТ, АлАТ), лужну фосфатазу (ЛФ).

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше вивчено ефективність канефрону ізольовано та у поєднанні з хофітолом у складі комплексної терапії пацієнтів з хронічним ПН у фазі загострення без порушення азотовидільної функції нирок щодо показників синдрому ендогенної інтоксикації, процесів перекисного окиснення ліпідів та антиоксидантної системи захисту, клітинної та гуморальної ланок імунітету. Виявлено антиоксидантну та імуномодулюючу дію комбінованого застосування канефрону та хофітолу в лікуванні хронічного ПН у фазі загострення. Вивчено вплив традиційного лікування та із застосуванням хофітолу на функціональні печінкові показники у хворих на хронічний пієлонефрит у фазі загострення.

Практичне значення отриманих результатів. Аналіз клінічних характеристик і лабораторних маркерів СЕІ, ПОЛ, АОСЗ та показників клітинного та гуморального імунітету при хронічному ПН у фазі загострення без порушення функції нирок дозволить розробити додаткові критерії тяжкості перебігу ПН і обєктивізувати ефективність лікування. Пошук нових препаратів, які мали б коригуючий вплив на вказані метаболічні зрушення, дасть змогу скоротити тривалість стаціонарного лікування хворих на ПН, підвищити його ефективність та попередити виникнення рецидивів.

Впровадження в практику результатів дослідження. Метод лікування хронічного ПН у фазі загострення із застосуванням препаратів канефрон та хофітол знайшов застосування в нефрологічному та ендокринологічному відділеннях Тернопільської обласної клінічної лікарні, терапевтичних відділеннях міських лікарень № 2 та № 3 м. Тернопіль, Тернопільської центральної районної лікарні, міської поліклініки № 2 м.Вінниця, а також в навчальному процесі кафедр внутрішньої медицини, терапії та сімейної медицини ФПО, поліклінічної справи ТДМУ.

Особистий внесок здобувача. Ідея та напрямок дослідження запропоновані науковими керівниками проф. Бакалюком О.Й. та проф. Мартинюк Л.П. Автором здійснено інформаційний пошук та детальний огляд літературних джерел. Разом з науковими керівниками сформульовано мету та завдання дослідження. Самостійно здійснено підбір хворих та формування їх в групи, визначено методики досліджень та проведено відповідні обстеження хворих. Проаналізовано отримані за допомогою створеної комп'ютерної бази даних результати та зіставлено їх із даними літератури. Разом із науковим керівником проф. Мартинюк Л.П. сформульовано висновки з проведених досліджень та практичні рекомендації. У статтях та тезах, опублікованих у співавторстві, основна частина клінічних досліджень та аналіз отриманих результатів належить здобувачу.

Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи викладені і обговорені на конгресах студентів та молодих вчених (2005, 2006 рр., м. Тернопіль), всеукраїнській науково-практичній конференції (4-5 листопада 2004р., м. Тернопіль) ”Здобутки і перспективи клінічної терапії та ендокринології”, на XLVІІ підсумковій науково-практичній конференції ”Здобутки клінічної та експериментальної медицини” (м. Тернопіль, 2006 р.), терапевтичному товаристві та переривчастих курсах нефрологів (2007 р., м. Тернопіль).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 12 наукових праць, з них 4 статті в наукових фахових виданнях, рекомендованих ВАК України, 8 тез.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація викладена українською мовою на 170 сторінках і містить вступ, 8 розділів (“Огляд літератури“, “Матеріали та методи“, 6 розділів власних досліджень), співставлення та обговорення результатів дослідження, висновки, практичні рекомендації, список використаних джерел літератури, який містить 204 найменування (162 кирилицею, 42 латиницею). Роботу ілюстровано 47 таблицями та19 рисунками.

Основний зміст роботи

Матеріали та методи. Робота виконана на базі нефрологічного відділення Тернопільської обласної клінічної лікарні з 2003 по 2006 роки. Проведено обстеження 135 хворих, з них 114 жінок, що склало 84,5 %, і 21 чоловіків (15,5 %). Усім пацієнтам було діагностовано хронічний пієлонефрит у фазі загострення без порушення функції нирок.

Тривалість захворювання у 34 пацієнтів (25,2 %) становила менше 5 років, у 63 (46,7 %) - від 5 до 10 років і у 38 (28,1 %) - більше 10 років.

Розподіл хворих за віком здійснено згідно з рекомендаціями ВООЗ, прийнятими на Міжнародному семінарі з проблем геронтології. У молодому віці (до 44 років включно) було 86 (63,7 %), у середньому (45-59 років) - 27 (20 %) та у похилому (60-74 роки) - 22 пацієнта (16,3 %).

Усім хворим було проведено повне фізикальне обстеження, а також комплекс загальноприйнятих в нефрології методів лабораторно-інструментальних досліджень (загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, аналізи сечі за Нечипоренко та Зимницьким, добова протеїнурія, біохімічний аналіз крові із визначенням глюкози, сечовини, креатиніну, в якості функціональних печінкових показників визначали вміст білірубіну, аспартатамінотрансферази (АсАТ), аланінамінотрансферази (АлАТ), лужної фосфатази (ЛФ). Функцію нирок оцінювали за швидкістю клубочкової фільтрації (ШКФ), яку визначали за формулою Cockroft-Gault.

З метою виключення екстраренальної лейкоцитурії, яка могла б бути обумовлена наявністю урогенітальної патології (уретриту, простатиту), усі пацієнти були оглянуті гінекологом та урологом, а також обстежені на предмет урогенітальних інфекціїй (трихомоніазу, хламідіозу, мікоплазмозу, уреаплазмозу) за допомогою імуноферментного аналізу. Виявлення вказаної патології слугувало критерієм виключення пацієнта з дослідження.

Видільну функцію нирок оцінювали за допомогою екскреторної урографії і радіоізотопної ренографії з І₁₃₁-гіпураном. Візуалізацію особливостей анатомічної будови, положення, форми, контурів нирок та сечовивідних шляхів наявності додаткових тіней здійснювали за допомогою оглядової та екскреторної урографії, а також УЗД.

Діагноз ПН грунтувався на виявленні больового, сечового, запально-інтоксикаційного синдромів, артеріальної гіпертензії, а також характерних даних, отриманих при інструментальному обстеженні. Патологію чашечно-мискової системи виявляли за допомогою екскреторної урографії (спазм шийок чашечок; розширення, деформація чашечно-мискової системи). З метою виявлення супутньої патології також проводилось всебічне клініко-лабораторне обстеження пацієнтів і консультації відповідних спеціалістів за необхідності.

Відповідно до класифікації хвороб сечової системи, прийнятої ІІ національним з'їздом нефрологів України (м. Харків, 23-24 вересня 2005 р.), у 82 хворих (60,7 %) розвинувся ускладнений хронічний ПН на тлі вже існуючої патології нирок, в числі якої були сечокамяна хвороба (СКХ) (11,8 %), вроджені аномалії розвитку (5,2 %), відсутність однієї нирки (5,2 %), нефроптоз ІІ ступеня (11,8 %), маніпуляції на сечовивідних шляхах, в т.ч. оперативне втручання (пластика сечоводу) (5,9 %), доброякісна гіперплазія передміхурової залози (8,1 %), або наявної супутньої патології, яка є фактором ризику розвитку ПН (цукровий діабет (ЦД) (5,2 %). Відповідно у 53 хворих (39,3 %) ХПН можна вважати неускладненим.

У пацієнтів з хронічним ПН при тривалому його перебігу наростає вірогідність розвитку супутньої патології з боку інших органів і систем. Серед обстежених супутні захворювання були виявлені у 37,8 % хворих. Серед них 11,1 % мали патологію шлунково-кишкового тракту, 6,7 % - захворювання серцево-судинної системи, 5,2 % хворіли на цукровий діабет середньої тяжкості, у 5,2 % хворих діагностовано гінекологічну патологію, у 6,7 % пацієнтів виявлено поєднану патологію з боку інших органів і систем.

Контрольну групу склали 20 практично здорових осіб.

Діагностика СЕІ проводилась шляхом виявлення клінічних ознак інтоксикації, а також за вмістом в крові та сечі середньомолекулярних пептидів (СМП), які визначались при фотоколориметруванні на довжині хвилі 254 і 280 нм (СМП_254нм, СМП_280нм) в реакції з трихлороцтовою кислотою (Н.І. Габріелян та співавт., 1985р.), та еритроцитарного індексу ендогенної інтоксикації, який грунтується на зміні сорбційної здатності мембран еритроцитів при ендотоксикозі (А.А.Тогайбаєв, 1988р.).

В якості показника ступеня вираження ПОЛ проведено дослідження сироваткового вмісту малонового диальдегіду (МДА) в реакції з тіобарбітуровою кислотою. Серед показників антиоксидантної системи захисту визначали сироватковий вміст суперокиддисмутази (СОД) в реакції з нітросинім тетразолієм (Е.Е.Дубинина та співав., 1983), каталази за швидкістю розкладання перекису водню (Королюк М.А. та співав., 1988), церулоплазміну (Н.А. Ravin (1969), відновленого глутатіону (SH-груп) при взаємодії з 2-нітробензойною кислотою (Северин С.Е., Соловйова С.А., 1989).

Серед показників клітинної та гуморальної ланок імунітету здійснено визначення відносного вмісту в плазмі крові Т-лімфоцитів (CD3+) та їх популяцій (Т-лімфоцитів з властивостями хелперів, CD4+; Т-лімфоцитів з властивостями супресорів, CD8+), імунорегуляторного індексу (ІРІ, відношення CD4+/CD8+), природних кіллерів (NK-клітин, CD16+), В-лімфоцитів (CD72+). Популяційний склад лімфоцитів визначали методом непрямої іммунофлюоресценції з використанням відповідних моноклональних антитіл (ТОВ ”Сорбент”, Москва). Функціональну активність В-лімфоцитів оцінювали за концентрацією сироваткових імуноглобулінів класів A, M, G. Їх визначення проводили методом радіальної імунодифузії і преципітації в агарі (G. Mancini et. al., 1965). Концентрацію циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) у сироватці крові визначали методом Й.І. Хоткової і співав. (1978).

Відповідно до застосованих схем лікування усіх хворих на хронічний ПН було поділено на 4 групи. Першій групі, яка включала 35 хворих (25,9 %), було призначено стандартну терапію, яка включала антибіотик широкого спектру дії в загальноприйнятих середньодобових дозах (цефалоспорини або фторхінолони ІІ-ІІІ покоління), уроантисептик, спазмолітик, засоби для покращення ниркового кровобігу (трентал) і дезінтоксикаціїну терапію (глюкоза 5 % 200 мл, віт. С 5 % 5 мл, ентеросгель по 1 ст.л. 3 рази на день).

Друга група, в яку входили 34 пацієнти (25,2 %), поряд з названими препаратами отримувала рослинний препарат канефрон по 2 драже 3 рази на день 14 днів.

Третій групі хворих, яка включала 33 пацієнта (24,4 %), було додатково призначено препарат хофітол по 2 драже 3 рази на день протягом 14 днів на фоні стандарт-терапії.

Четверта група, яка складалась з 33 хворих (24,4 %), отримувала комбіновану терапію препаратами канефрон і хофітол у вказаних дозах, які застосовувались разом із стандартною схемою лікування.

Клініко-лабораторні показники оцінювали при поступленні хворих в стаціонар і повторно після проведення 14-денного курсу лікування. Визначення лабораторних маркерів інтоксикації, ПОЛ, АОСЗ, клітинного та гуморального імунітету проводили на базі міжкафедральної науково-клінічної лабораторії ТДМУ ім. І.Я. Горбачевського. Визначення печінкових функціональних показників проводили на базі біохімічної лабораторії Тернопільської обласної комунальної клінічної лікарні.

Статистична обробка результатів проводилась методом варіаційної статистики за допомогою програми ЅMicrosoft ExelЅ. Коефіцієнт достовірності різниці величин вираховувався за величиною критерія Стьюдента. Різницю величин вважали достовірною при значенні р<0,05. Вираховували також коефіцієнт кореляції Пірсона із відповідним висновком про напрямок і ступінь вираження кореляційного звґязку.

Результати дослідження та їх обговорення. Домінуючими синдромами в клінічній картині ПН були больовий - у 111 хворих (82,2 %), інтоксикаційний - у 128 (95 %), артеріальної гіпертензії - у 37 хворих (31,4 %) та дизуричний - у 32 осіб (23,7 %).

Сечовий синдром було виявлено у 100 % хворих. Бактеріурія зафіксована в загальному аналізі сечі 36,3 % хворих та виявлена при бактеріологічному дослідженні сечі 83,9 % пацієнтів. При цьому, серед найчастіших збудників хронічного ПН були Staphylococus saprophyticus (21,8 %), Staphylococus epidermidis (21,0 %), Е.coli (11,3 %), Streptococus haemoliticus (8,1 %), Staphylococus aureus (4,0 %), Klebsiella (3,2 %), Streptococus faecalis (2,4 %), Enterobacter (1,6 %). У 3,7 % випадків було висіяно асоціацію мікроорганізмів. Умовнопатогенні мікроорганізми в патологічному титрі (10⁵) було виявлено у 17,7 % обстежених. Не виявлено росту патогенної та умовнопатогенної мікрофлори в 16,1 % обстежених осіб.

Оскільки середній показник ШКФ у пацієнтів з хронічним ПН склав 96,6±1,0 мл/хв, за класифікацією вони належать до категорії хронічної хвороби нирок І стадії.

При проведенні УЗД нирок у 79,3 % хворих на хронічний ПН було виявлено розширення, ущільнення і деформацію чашечно-мискового комплексу, у 11,8 % - наявність конкрементів, у 23,7 % - поодинокі кісти нирок. При проведенні екскреторної урографії 52 хворим у 82,7 % з них діагностовано зміни, характерні для хронічного ПН (спазм шийок малих чашечок, згладженість і деформація їх форніксів), розширення порожнистої системи нирок - 67,3 %, конкременти нирок - 23,1 %. На ізотопній ренограмі з І₁₃₁-гіпураном у 75,4 % пацієнтів було виявлено асиметрію кривих ренограм, паренхіматозний тип кривих - у 67,7 %, рефлюкси - у 27,7 %.

Клінічно синдром ендогенної інтоксикації проявлявся у більшості хворих на хронічний ПН головним чином наступними симптомами: загальна слабість, пітливість, нудота, підвищення температури тіла, серцебиття, порушення сну, дратівливість, головні болі та головокружіння.

Аналізуючи дані, отримані в досліджуваних групах до лікування, за лабораторними маркерами синдрому ендогенної інтоксикації, відзначимо, що у хворих на хронічний ПН у фазі загострення відмічено достовірне зростання рівня середніх молекул в еритроцитах порівняно зі здоровими особами, при цьому рівень їх виділення зі сечею не відрізнявся від контрольної групи, а також підвищення показника ендогенної інтоксикації еритроцитів незалежно від статі (СМПер_254нм (568,9±17,7) ум.од у чоловіків та (546,4±8,0) у жінок (р>0,05) проти (334,1±1,23) у здорових осіб, р<0,001; СМПер_280нм (249,4±6,6) у чоловіків та (244,7±3,5) у жінок проти (147,5±2,64) ум.од у здорових, р<0,001; ЕІЕІ (59,3±2,6) у чоловіків та (57,5±1,0) % у жінок проти (27,25±1,22) у здорових, р<0,001) та у пацієнтів різних вікових груп (СМПер_254нм у молодих (542,3±20,4), в середньому віці (548,8±9,6), в похилому - (551,1±9,9) ум.од, р>0,05 при порівнянні між групами; СМПер_280нм відповідно (240,5±3,9), (247,3±4,8) та (258,6±9,4) ум.од., р>0,05; ЕІЕІ відповідно (54,9±2,4), (58,7±1,5) та (59,1±0,9) %, р>0,05).

Відмічено достовірно вищий рівень ендогенної інтоксикації при ускладненому хронічному ПН порівняно з неускладненим (СМПер_254нм (578,8±12,3) проти (547,8±7,8) ум.од., р<0,05), при цьому рівень виділення середніх молекул зі сечею практично не відрізнявся від показників контрольної групи (СМПсеч_254нм (172,60±4,20) при неускладненому та (177,90±7,60) ум.од. при ускладненому проти (169,04±5,06) ум.од контрольної групи, р>0,05; СМПсеч_280нм (207,0±5,1) та (212,3±9,3) ум.од. проти (212,0±7,22) контрольної групи, р>0,05).

Зі збільшенням тривалості захворювання відмічено достовірне наростання показників ендотоксемії з одночасним статистично незначним зниженням їх виведення зі сечею (СМПер_254нм до 5 років (491,1±8,3), від 5 до 10 років (540,9±6,4), р<0,01, більше 10 років (617,5±15,9) ум.од., р<0,001; СМПсеч_254нм відповідно (181,0±9,7), (173,1±3,7) та (166,6±9,0) ум.од, р>0,05 між групами).

Аналіз показників СЕІ залежно від супутньої патології, яка супроводжувала хронічний ПН, виявив достовірно більш виразну ендотоксемію за наявності цукрового діабету та поєднаної патології внутрішніх органів (СМПер_254нм (597,7±28,0) ум.од. при цукровому діабеті та (588,7±23,1) ум.од. при поєднаній патології проти (537,6±9,4) у хворих без супутньої патології, р<0,05).

Аналіз процесів ПОЛ та активності АОСЗ у хворих на хронічний ПН показав зростання процесів мембранодеструкції за показником МДА (5,80±0,20) у чоловіків та (5,50±0,10) мкмоль/л у жінок (р>0,05) проти (2,81±0,095) у здорових осіб, р<0,001) та зміну активності АОСЗ незалежно від статі (СОД (38,10±2,20) ум.од. проти (62,15±2,85), р<0,001; каталаза (44,9±3,1) % проти (17,48±0,87), р<0,001; SH-групи (80,6±3,2) ммоль/л проти (60,5±2,13), р<0,01; ЦП (457,7±13,3) мг/л проти (245,6±2,6) у здорових, р<0,001). Зі збільшенням віку відмічено наростання активності процесів ПОЛ за показником МДА (5,8±0,1) мкмоль/л в похилому віці проти (5,3±0,2) у молодих, р<0,05).

При ускладненому хронічному ПН процеси ПОЛ були більш виразними, ніж при неускладненому (МДА (5,9±0,1) проти (5,4±0,1) мкмоль/л, р<0,05). Натомість маркери активації АОСЗ були дещо нижчими при ускладненому ПН на відміну від неускладненого (СОД (36,5±0,5) ум.од. проти (39,6±0,7), р<0,05; каталаза (38,4±0,8) % проти (42,3±0,9), р<0,01; SH-групи (75,8±1,3) ммоль/л проти (83,5±1,3), р<0,01), що очевидно вказує на виснаження резервів даної системи за умови розвитку ПН нирки, вже спровокованої патологічним процесом.

Водночас інтенсивність процесів ПОЛ не залежала від тривалості захворювання (МДА до 5 років (5,4±0,2), від 5 до 10 років (5,6±0,1), більше 10 років (5,7±0,1) мкмоль/л, р>0,05 між усіма групами), а істотна активація АОСЗ відбувалась за показником ЦП (442,2±11,8) мг/л - до 5 років та (474,9±6,7) - від 5 до 10 років, р<0,05). Рівень каталази збільшувався у пацієнтів, які хворіли від 5 до 10 років порівняно з тими, які хворіли менше 5 років (45,0±1,1) % проти (40,0±1,5), р<0,05), та знижувався у тих, що хворіли більше 10 років (41,2±1,3) % проти (45,0±1,1), р<0,05). Спостерігалась тенденція до збільшення рівня МДА та зниження активації АОСЗ у хворих з ПН на фоні супутньої патології.

Виходячи з отриманих нами результатів, мали місце різноспрямовані зміни в АОСЗ у хворих на хронічний ПН. Так було відмічено зниження активності ферментативної ланки за показником СОД, щодо каталази, SH-груп, ЦП - дані показники зростали, що, ймовірно, вказує на збережені компенсаторні можливості реагування АОСЗ у відповідь на активацію ПОЛ. Щоправда резерви реагування стають слабшими за умови розвитку ПН на вже спровокованій іншим патологічним процесом нирці.

У хворих на хронічний ПН у фазі загострення відмічено пригнічення клітинної ланки імунітету за показниками CD3+ (40,5±0,5) % проти (65,2±4,8) у здорових, р<0,001), CD4+ (27,0±0,5) % проти (38,8±3,2) у здорових, р<0,01) та CD8+ (13,9±0,3) % проти (20,7±2,1) у здорових, р<0,01), причому останніх в більшій мірі, про що говорить деяке зростання ІРІ (1,94±0,04) проти (1,87±0,11) у здорових, р>0,05), щоправда недостовірне у порівнянні з контролем. Рівень природних кілерів (CD16+) знижувався порівняно зі здоровими особами (9,25±0,4) % проти (13,3±1,8), р<0,05).

Спостерігалась активація гуморальної ланки імунного захисту у хворих на ХПН у фазі загострення головним чином за рахунок зростання концентрації всіх класів імуноглобулінів крові (Ig A (2,7±0,1) г/л проти (1,83±0,09) в контрольній групі, р<0,01; Ig М (2,7±0,1) г/л проти (1,46±0,08), р<0,01; Ig G (13,6±0,5) проти (10,3±0,37) г/л, р<0,01), а також рівня ЦІК (251,25±15,3) ум.од. проти (60,9±1,53), р<0,001). При цьому рівень В-лімфоцитів (CD72+) зростав недостовірно (11,9±0,5) % проти (10,1±1,0) у здорових, р>0,05). Вказані зміни простежувались з однаковим ступенем вираження у чоловіків та жінок, а також у пацієнтів різних вікових груп.

У хворих на ускладнений хронічний ПН порівняно з неускладненим простежувалось більш виразне зниження показників клітинного імунітету за показниками CD3+ (37,7±0,3) % проти (42,5±0,3), р<0,05), CD4+ (25,9±0,3) % проти (27,4±0,2), р<0,05) та CD16+ (8,5±0,1) % проти (9,7±0,2), р<0,05), а також підвищення маркерів гуморальної ланки - CD72+ (11,9±0,2) % проти (10,9±0,2), р<0,05), та Ig G (13,8±0,1) г/л проти (13,2±0,1), р<0,05).

Відмічено зниження рівнів CD3+ та CD16+ зі збільшенням тривалості захворювання від 5 до 10 та більше років (CD3+ (41,1±0,4) та (39,7±0,5) % відповідно, р<0,05; CD16+ (9,6±0,2) та (9,0±0,2) %, р<0,05). Різниці результатів, отриманих при аналізі показників імунітету у хворих з хронічним ПН на тлі супутньої патології внутрішніх органів та без неї, виявлено не було.

При проведенні кореляційного аналізу виявлено взаємозв'язок між виразністю ендотоксикозу та процесами мембранодеструкції. Зокрема простежувався прямий зв'язок середньої сили: між МДА з одного боку та показниками середніх молекул на еритроцитах та ЕІЕІ з другого (відповідно з СМПер_254нм r=+0,548, р<0,001, з СМПер_280нм r=+0,422, р<0,01, з ЕІЕІ r=+0,571, р<0,001), а також між зростанням активності АОСЗ за показником ЦП з одного боку та середніми молекулами на еритроцитах та ЕІЕІ з другого (відповідно з СМПер_254нм r=+0,363, р<0,05, з СМПер_280нм r=+0,437, р<0,01, з ЕІЕІ r=+0,374, р<0,05).

Виявлено взаємозв'язок між досліджуваними маркерами клітинного імунітету та показниками СЕІ: зворотній кореляційний зв'язок середньої сили між CD3+, CD4+ з одного боку та показниками середніх молекул на еритроцитах та ЕІЕІ з другого (для CD3+: з СМПер_254нм r=-0,606, р<0,001, з СМПер_280нм r=-0,514, р<0,001, з ЕІЕІ r=-0,472, р<0,01; для CD4+: з СМПер_254нм r=-0,605, р<0,001, з СМПер_280нм r=-0,423, р<0,01, з ЕІЕІ r=-0,545, р<0,001).

Прямий зв'язок середньої сили виявлено між вмістом імуноглобулінів з одного боку та показниками СЕІ з другого (для Ig A: з СМПер_254нм r=+0,391, р<0,05, з СМПер_280нм r=+0,329, р<0,05, з ЕІЕІ r=+0,331, р<0,05; для Ig G: з СМПер_254нм r=+0,407, р<0,01, з СМПер_280нм r=+0,382, р<0,05, з ЕІЕІ r=+0,387, р<0,05; для ЦІК: з СМПер_254нм r=+0,561, р<0,001, з СМПер_280нм r=+0,431, р<0,01, з ЕІЕІ r=+0,388, р<0,05).

Отже, встановлено наявність досить тісного зв'язку між метаболічними процесами, які супроводжують загострення хронічного ПН, і проявляються в посиленні ПОЛ із активацією АОСЗ за показником ЦП з посиленням ендотоксикозу. За іншими показниками не спостерігається активація АОСЗ з наростанням інтоксикації, що, можливо, пов'язано із виснаженням резервів даної системи зі збільшенням активності запального процесу та є передумовою для посилення мембранодеструктивного впливу на клітини організму зокрема імунної системи. Це підтверджується виявленням наростаючого дефіциту Т-клітинної ланки імунітету з посиленням СЕІ. Поряд з цим відмічено збільшення концентрації імуноглобулінів класів А та G, циркулюючих імунних комплексів з наростанням ендотоксикозу.

Для вивчення динаміки клініко-лабораторних показників ендотоксикозу, процесів ПОЛ, АОСЗ, а також клітинної та гуморальної ланок імунітету під впливом різних схем лікування усіх хворих з ХПН було розподілено на 4 групи: І група у складі 35 осіб отримувала стандартну терапію загострення хронічного ПН; ІІ група, яка включала 34 хворих, додатково до стандартного лікування отримували канефрон, ІІІ група у складі 33 пацієнтів додатково отримували хофітол; ІV група, 33 пацієнти, отримувала комбіновану терапію канефроном та хофітолом на тлі стандарт-терапії. ендогенний інтоксикація гуморальний пієлонефрит

Вивчення динаміки клінічних проявів загострення ХПН та показників ендотоксикозу в результаті лікування, проведеного за різними схемами, показало що при лікуванні за традиційним алгоритмом, клінічні параметри інтоксикації зменшились в порівнянні з вихідним рівнем при ХПН, проте не повертались до норми. Утримувались при такому лікуванні больовий синдром та лейкоцитурія у значної кількості пацієнтів (30,8 та 11,4 % відповідно) (табл. 2).

Значно кращі результати у відношенні зворотнього розвитку симптомів загострення хронічного ПН та інтоксикації показали схеми лікування із застосуванням канефрону (больовий синдром утримувався у 10,0 %, лейкоцитурія не була відмічена в жодного, р<0,05 по відношенню до групи стандарт-терапії) та хофітолу (збереження симптомів у 22,2 та 6,1 % хворих, р>0,05 по відношенню до груп ТТ і ТК), а особливо обох препаратів у поєднанні (больовий синдром після лікування виявляли у 7,1 %, лейкоцитурія нормалізувалась в усіх, р<0,05 по відношенню до групи ТТ). При чому канефрон в більшій мірі впливав на показники активності хронічного ПН, за його призначення спостерігалась швидша і виразніша позитивна динаміка аналізів сечі (зменшення лейкоцитурії, бактеріурії), зменшення больового синдрому та дизурії. За умови призначення хофітолу хворі швидше відмічали покращення загального стану та зменшення проявів інтоксикації.

Таблиця 2. Клінічні симптоми у хворих на хронічний ПН після лікування за різними схемами по відношенню до початкового рівня

Виявлено певний гепатопротекторний ефект хофітолу: функціональні печінкові показники в групі хворих, яких лікували із застосуванням хофітолу знижувались на відміну від аналогічних показників в групі хворих, яким не призначали даний препарат (АлАТ після лікування в обох групах відповідно 0,370±0,008 проти 0,542±0,011 мкмоль/часЧмл, р<0,001; АсАТ 0,386±0,020 проти 0,509±0,009 мкмоль/часЧмл, р<0,001, та ЛФ 1,038±0,030 проти 1,647±0,070 ум.од., р<0,001).

Аналізуючи результати, отримані після лікування щодо змін лабораторних маркерів інтоксикації, очевидно, що ендотоксемія в усіх чотирьох групах знизилась, порівняно з вихідним рівнем до лікування, виділення середньомолекулярних пептидів зі сечею достовірно збільшилось після проведеного терапевтичного курсу.

При цьому найбільш виразне зменшення показників інтоксикації показала схема лікування, яка включала комбінацію канефрону і хофітолу. В цьому випадку показники ендотоксемії значно знизились у порівнянні з вихідним рівнем інтоксикації при ХПН (р<0,001): відповідно СМПер_254нм з 555,7±9,2 до 328,9±5,5 ум.од., СМПер_280нм з 252,5±4,8 до 159,9±7,5 ум.од., ЕІЕІ з 60,1±1,2 до 30,1±0,7 %; виділення СМПсеч_254нм посилилось з 163,4±6,3 до 332,3±11,3 ум.од., СМПсеч_280нм з 207,5±8,5 до 400,7±7,9, та наближались до рівня здорових осіб, а також були значно нижчими (р<0,001) порівняно з групою хворих, що знаходились на традиційному лікуванні: СМПер_254нм знизились з 586,7±14,8 до 450,1±13,4 ум.од., р<0,001, СМПер_280нм з 258,1±6,4 до 209,1±5,5 ум.од., р<0,001, ЕІЕІ з 60,1±1,2 до 45,5±1,3 %, р<0,001; СМПсеч_254нм зросли з 156,7±8,9 до 190,6±7,2 ум.од., р<0,01, СМПсеч_280нм з 189,5±13,7 до 222,7±10,9 ум.од., р>0,05 порівняно з вихідним рівнем до лікування.

Кращі показники були отримані і в групі хворих, яким призначали канефрон у порівнянні з пацієнтами, які отримували стандартну терапію (р<0,01). В цій групі відмічено більш виразне наближення показників ендотоксемії до контрольних та посилення виведення СМ зі сечею: СМПер_254нм знизились з 533,7±18,3 до 382,0±15,5 ум.од., р<0,001, СМПер_280нм з 232,5±7,2 до 180,4±6,7 ум.од., р<0,001, ЕІЕІ з 57,1±2,3 до 39,7±2,0 %, р<0,001; СМПсеч_254нм зросли з 185,4±9,9 до 349,7±14,6, р<0,001, СМПсеч_280нм з 216,7±12,2 до 387,7±23,1, р<0,001.

В групі із додатковим застосуванням хофітолу показники змінювались наступним чином: СМПер_254нм знизився з 517,0±6,4 до 338,8±5,6 ум.од., р<0,001, СМПер_280нм з 238,4±4,3 до 156,1±2,9, р<0,001, ЕІЕІ з 55,7±0,7 до 30,9±0,6 %, р<0,001, виділення СМПсеч_254нм зросло з 186,2±4,2 до 346,5±10,9 ум.од., р<0,001, СМПсеч_280нм з 215,2±3,4 до 392,1±10,5 ум.од., р<0,001. Результати відрізнялись від групи, в якій додатково застосовували канефрон, за показниками СМПер_254нм, СМПер_280нм та ЕІЕІ (р<0,01). Достовірних відмінностей між показниками ЕІ в групах, яких лікували із застосуванням хофітолу та хофітолу разом з канефроном не виявлено.

Аналіз результатів динаміки показників мембранодеструкції та антиоксидантного захисту після проведеного лікування демонструє зниження активності процесів ПОЛ у порівнянні з вихідним рівнем при ХПН в усіх лікувальних групах. Проте найбільш виразні результати динаміки простежуються в групах хворих, яким до лікування додавали канефрон (МДА знизився з 5,3±0,2 до 3,0±0,2 мкмоль/л, р<0,001) або хофітол (з 5,4±0,1 до 2,8±0,1, р<0,001), або ці препарати в поєднанні (МДА змінився з 5,90±0,07 до 2,48±0,16 мкмоль/л, р<0,001), що дало найкращий ефект у порівнянні з традиційною схемою (з 5,72±0,17 до 4,83±0,2 мкмоль/л, р<0,01), а показники після лікування максимально наблизились до норми. Різниця результатів, отриманих після лікування за даним показником, достовірна (р<0,001) між групами ТТ і ТК, ТТ і ТХ, а також ТТ і ТКХ. Достовірної різниці між групами ТК і ТХ, а також ТХ і ТКХ не виявлено.

Відмічені також достовірні позитивні зрушення показників активності АОСЗ в групах з різними лікувальними схемами. Сироватковий рівень СОД більш виразно підвищувався, рівні каталази, SH-груп та ЦП значніше знижувались в ході лікування із застосуванням канефрону (відповідно СОД з 39,7±0,9 до 59,5±1,7 ум.од., каталаза з 42,6±1,9 до 23,3±1,5 %, SH-групи з 80,0±2,5 до 64,1±1,4 ммоль/л та ЦП з 438,0±11,0 до 321,5±11,9 мг/л, р<0,001) або хофітолу (СОД з 40,4±0,8 до 61,6±1,3 ум.од., каталаза з 40,7±1,5 до 21,2±0,4 %, SH-групи з 82,8±1,6 до 63,7±0,7 ммоль/л, ЦП з 478,5±8,2 до 282,9±7,6 мг/л, р<0,001), або їх комбінації (СОД з 38,3±1,2 до 64,6±0,9 ум.од., каталаза з 44,8±1,0 до 20,8±0,6 %, SH-групи з 89,0±2,1 до 64,2±0,8 ммоль/л, ЦП з 505,2±6,7 до 271,1±8,6 мг/л, р<0,001), ніж при лікуванні за звичайною схемою (СОД з 38,8±1,7 до 48,1±1,2 ум.од., р<0,001, каталаза з 44,4±2,3 до 33,1±2,1 %, р<0,001; SH-групи з 78,5±2,6 до 74,0±1,9, р>0,05; ЦП з 467,1±9,9 до 382,4±9,9 мг/л, р<0,001). Результати показників АОСЗ, отримані після лікування, в групах ТК, ТХ і ТКХ достовірно (р<0,001) відрізнялись від групи ТТ.

Слід зазначити, що достовірної різниці більшості результатів змін АОСЗ між групами ТК, ТХ і ТКХ не виявлено. В усіх перерахованих групах рівень СОД та SH-груп не відрізнявся після лікування від контрольної групи. Отримані результати свідчать про наявність антиоксидантного ефекту препарату хофітол, на що вказують також низка дослідників [Дудар І.О., 2001; Минушкин О.Н., 2002], та канефрон, про що даних в літературі не знайдено.

Аналізуючи зміни імунних показників в процесі лікування, проведеного за різними схемами, знаходимо, що відбулась достовірна активація клітинної ланки імунітету в усіх лікувальних групах у порівнянні з вихідним рівнем при ХПН. Показники вмісту клітин з маркерами CD3+, CD4+ та CD8+ зростали істотно виразніше (р<0,01) в групі пацієнтів, яким до лікування додавали канефрон (відповідно CD3+ з 42,7±0,9 до 52,9±1,2 %, CD4+ з 28,1±0,6 до 36,1±0,9 % та CD8+ з 14,9±0,3 до 17,4±0,5 %, р<0,001), ніж в групі традиційного лікування (CD3+ з 40,9±0,8 до 47,2±0,9 %, CD4+ з 27,1±0,5 до 31,5±0,7 %, р<0,001, та CD8+ з 15,0±0,4 до 15,8±0,4 %, р>0,05). Достовірної різниці між показниками в групах ТК і ТХ не виявлено.

Найкращі результати динаміки клітинної ланки демонструвала група хворих, яким в комплексному лікуванні призначали комбінацію канефрону та хофітолу (CD3+ зріс з 40,1±0,6 до 57,7±1,1 %, CD4+ з 26,3±0,3 до 38,0±0,6 %, CD8+ з 13,7±0,2 до 19,8±0,6 %, р<0,001). В даній групі показники були достовірно кращі, ніж в групі ТТ (р<0,001) та за маркерами CD3+ та CD8+ кращі, ніж в групі ТХ (р<0,05). В групі ТКХ за показником CD3+ та в групах ТК, ТХ і ТКХ за показниками CD4+ та CD8+ достовірно не відрізнялись від норми. Імунорегуляторний індекс мав тенденцію до зростання в групах ТК і ТХ у порівнянні з ТТ, проте в групі ТКХ майже не відрізнявся від ТТ, оскільки і Т-хелперна, і Т-супресорна ланки активізувались в однаковій мірі.

Відносний вміст NK-клітин (CD16+) після проведеного лікування досягав показників здорових осіб в усіх групах, проте найістотнішу динаміку спостерігали в групі ТКХ (CD16+ зріс з 9,7±0,2 до 13,5±0,2 %, р<0,001). В групі традиційного лікування - з 8,9±0,3 до 10,5±0,3, р<0,001, що достовірно відрізнялось від групи ТКХ (р<0,001). В групі ТК CD16+ зріс з 9,1±0,3 до 12,3±0,3 %, р<0,001, що не відрізнялось від групи ТХ, де показник зріс з 10,1±0,2 до 12,7±0,3 %, р<0,001.

В ході лікування було відмічено достовірне зниження активності гуморальної ланки імунітету в усіх досліджуваних групах. Рівень ЦІК значніше (р<0,001) знижувався в групах ТК і ТХ (відповідно з 226,3±12,9 до 89,7±7,3 ум.од. та з 229,9±8,7 до 87,2±3,7 ум.од., р<0,001) у порівнянні з групою ТТ (ЦІК знизився з 220,8±7,6 до 141,5±10,5 ум.од., р<0,001), а в групі ТКХ був найнижчим (змінився з 262,6±7,2 до 79,9±3,1, р<0,001), максимально наблизився до норми, проте достовірно відрізнявся (р<0,001) лише від групи ТТ.

Відносний вміст В-лімфоцитів також знижувався після лікування та достовірно не відрізнявся від норми: в групах ТК (з 10,2±0,4 до 9,1±0,3, р<0,05) і ТХ (з 10,6±0,2 до 9,5±0,2, р<0,01), а в групі ТКХ не відрізнявся від групи ТТ (р>0,05). Концентрація Ig А, М, G знижувалась після лікування значніше (р<0,05) в групах ТК (відповідно з 2,51±0,15 до 1,70±0,05, з 2,64±0,07 до 1,74±0,09 та з 12,9±0,42 до 10,06±0,24 г/л, р<0,001), ТХ (з 2,70±0,04 до 1,80±0,04, з 2,68±0,07 до 1,81±0,07 та з 13,33±0,20 до 10,12±0,33, р<0,001) і ТКХ (з 2,67±0,06 до 1,64±0,03, з 2,72±0,08 до 1,71±0,05 та з 13,54±0,14 до 9,98±0,14 г/л, р<0,001) порівняно з групою ТТ (відповідно з 2,69±0,08 до 2,15±0,10, з 2,52±0,09 до 2,08±0,09 та з 13,32±0,25 до 11,29±0,27 г/л, р<0,01). Значимої різниці показників між групами, в яких призначали канефрон та хофітол, не було. Відмічалось наближення концентрацій імуноглобулінів до показників групи здорових осіб, причому Ig A та Ig G значимо перевищували норму лише в групі ТТ, а Ig M не досягав норми в усіх групах.

В цілому з призначенням канефрону та хофітолу додатково до стандартного лікування пацієнти швидше відмічали суб'єктивне покращення стану, зменшення проявів інтоксикації (покращення апетиту, зменшення загального нездужання, нормалізацію температури), в коротший термін відбувалась нормалізація аналізів сечі та крові. Динаміка клінічного стану пацієнтів в кожній групі залежно від ступеня тяжкості СЕІ відображена в таблиці 3.

Таблиця 3. Клініко-лабораторна динаміка стану пацієнтів після лікування за умови різного ступеня вираження ендогенної інтоксикації в кожній терапевтичній групі

Так в групі хворих, яким було призначено канефрон та хофітол у поєднанні, значне покращення клінічного стану та лабораторних показників було відмічено в 66,7 % випадків проти аналогічних показників в групах хворих, яких лікували із застосуванням канефрону - 47,1 % (р>0,05) та хофітолу - 42,4 % (р<0,05), а також тих, які отримували традиційну терапію - 31,4 % (р<0,05). Це дозволило скоротити термін стаціонарного лікування пацієнтів, які отримували канефрон та хофітол в складі комплексної терапії загострення хронічного ПН. Зокрема, якщо тривалість стаціонарного лікування в групі ТТ складала 18,3±0,8 дня, то аналогічний показник в групах ТК, ТХ і ТКХ становив відповідно 16,2±0,6, 16,0±0,7 дня (р<0,05 по відношенню до групи ТТ) та 13,8±0,7 дня (р<0,05 по відношенню до усіх груп).

Крім того у пацієнтів, яким до складу терапевтичної схеми було включено канефрон або канефрон у поєднанні з хофітолом, значно рідше спостерігались загострення хронічного ПН протягом найближчих півроку у порівнянні з тими хворими, яких лікували за традиційним алгоритмом (р<0,05). Так в групі ТКХ у 9,1 % хворих спостерігалось не більше 1 рецидиву протягом 6 місяців, в групі ТТ 31,4 % пацієнтів повторно лікувались з приводу загострення ХПН на протязі проказаного періоду (у 11,4 % хворих спостерігалось 2 рецидиви, у 20,0 % - 1 рецидив), в групах ТК і ТХ цей показник відповідно склав 17,6 % (було відмічено 1 епізод загострення) та 21,2 % (у 9,1 % осіб - 2 епізоди, у 12,1 % - 1 епізод загострення (рис. 1).

Висновки

У дисертаційній роботі наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке полягає в підвищенні ефективності лікування хворих на хронічний пієлонефрит завдяки вивченню взаємозв'язку між метаболічними порушеннями, параметрами імунітету і активністю запального процесу в нирках, та обгрунтування включення до складу лікувальної програми препаратів канефрон та хофітол.

1. У хворих на хронічний ПН відмічено істотне зростання рівня середніх молекул в еритроцитах, а також підвищення показника ендогенної інтоксикації еритроцитів у порівнянні зі здоровими особами. Дані зміни більше виражені при ускладненому хронічному ПН порівняно з неускладненим (СМПер_254нм 578,8±12,3 проти 547,8±7,8 ум.од., р<0,05), а також при збільшенні тривалості захворювання на хронічний ПН більше 5 та 10 років (СМП ер_254нм до 5 років 491,1±8,3, від 5 до 10 років 540,9±6,4, більше 10 років 617,5±15,9 ум.од., р<0,01). При цьому рівень виділення середніх молекул зі сечею у досліджуваних групах практично не відрізняється від показників контрольної групи.

2. У хворих на хронічний ПН у фазі загострення відбувається посилення процесів мембранодеструкції за показником МДА та активація АОСЗ. Зі збільшенням віку відмічено достовірне наростання процесів ПОЛ (МДА 5,8±0,1 мкмоль/л в групі осіб похилого віку проти 5,3±0,2 мкмоль/л в групі молодого віку, р<0,05). При ускладненому хронічному ПН активність ПОЛ вища, ніж при неускладненому (5,9±0,1 проти 5,4±0,1 мкмоль/л, р<0,05), поряд із достовірним пригніченням АОСЗ (SH-групи 75,8±1,3 ммоль/л проти 83,5±1,3, р<0,01). Зі збільшенням тривалості захворювання на хронічний ПН більше 5 та 10 років зростає активація АОСЗ за показником ЦП, а за рівнем каталази найбільш істотне напруження АОСЗ спостерігається у пацієнтів, які хворіють від 5 до 10 років порівняно з тими, які хворіють менше 5 та більше 10 років.

3. У хворих на хронічний ПН відмічено пригнічення клітинної ланки імунітету за показниками загальної популяції Т-лімфоцитів (40,5±0,5 % проти 65,2±4,8 у здорових, р<0,001), Т-лімфоцитів хелперів та Т-лімфоцитів супресорів та активація гуморальної ланки головним чином за рахунок зростання концентрації всіх класів імуноглобулінів крові, а також рівня циркулюючих імунних комплексів (251,25±15,3 ум.од. проти 60,9±1,53 у здорових, р<0,001). Відмічено зниження рівня природних кілерів порівняно зі здоровими особами. Вказані зміни значніше виражені у хворих на ускладнений хронічний ПН порівняно з неускладненим, а також зі збільшенням тривалості захворювання на хронічний ПН більше 5 та 10 років.

4. Наявний тісний прямий кореляційний зв'язок між наростанням показників ендотоксикозу і посиленням процесів перекисного окиснення ліпідів (r=+0,548 між СМПер_254нм та МДА, р<0,001), а також активацією антиоксидантної системи захисту за показником церулоплазміну при загостренні хронічного ПН. Виявлено тісний зворотній кореляційний зв'язок між показниками Т-клітинної ланки імунітету з посиленням ендогенної інтоксикації (r= -0,606 між CD3+ та СМПер_254нм, р<0,001), а також прямий зв'язок збільшення концентрації імуноглобулінів класів А та G, циркулюючих імунних комплексів з наростанням ендотоксикозу (r=+0,561 між ЦІК та СМПер_254нм, р<0,001).