Клініко-патогенетичні особливості та оптимізація терапії гепатитів В і С в поєднанні з EBV-інфекцією

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА

“ІНСТИТУТ ЕПІДЕМІОЛОГІЇ ТА ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

ІМ. Л.В. ГРОМАШЕВСЬКОГО

АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ”

УДК 616.36-002+616.9:578.825.11]-07-08

КЛІНІКО-ПАТОГЕНЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА ОПТИМІЗАЦІЯ ТЕРАПІЇ ГЕПАТИТІВ В І С В ПОЄДНАННІ З EBV-ІНФЕКЦІЄЮ

14.01.13 - інфекційні хвороби

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

РЯБОКОНЬ Юрій Юрійович

Київ, 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Запорізькому державному медичному університеті МОЗ України

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор, член-кореспондент АМН України, заслужений діяч науки і техніки України АНДРЕЙЧИН Михайло Антонович, Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського МОЗ України, завідувач кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Дубинська Галина Михайлівна, ВДНЗ “Українська медична стоматологічна академія” МОЗ України, завідувач кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією.

доктор медичних наук, професор Кузнєцов Сергій Володимирович, Харківський державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри дитячих інфекційних хвороб.

Захист відбудеться “29” січня 2009 р. о 1100 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.614.01 при ДУ “Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України” (01015, м. Київ, вул. Мазепи, 23).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці ДУ “Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України” (03038, м. Київ, вул. Амосова, 5).

Автореферат розісланий “23” грудня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат медичних наук О.Л. Панасюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми.

Проблема вірусних гепатитів з парентеральним механізмом зараження визначається високим рівнем захворюваності, тяжкістю перебігу й ризиком хронізації з подальшим розвитком цирозу печінки і гепатоцелюлярної карциноми (Громашевська Л. Л., 2001; Андрейчин М.А., 2001; Возіанова Ж. І. і співавт., 2002). Згідно з матеріалами ВООЗ, щорічно первинно заражаються вірусом гепатиту B (HBV) більше 50 млн людей. У 5-10 % гострий гепатит B (ГГB) трансформується в хронічний, переважно необоротний (Kane M., 1995; Vail B. A., 1997). Вірусом гепатиту C (HCV) у світі інфіковано більше 1 млрд людей. За даними різних авторів, у 70-90 % HCV-інфікованих розвивається хронічна форма гепатиту (Vano N. et al., 1993; Возианова Ж. И., 1997; Малий В. П., 2005; Гураль А.Л. и соавт., 2005). Україна за результатами серо-епідеміологічних досліджень відноситься до регіонів з високим рівнем інфікування вірусом гепатиту C (ГC) (Гураль А.Л. и соавт., 2005). За прогнозами фахівців, через 10 років HCV-інфекція буде становити величезну медичну та економічну проблему (Wong J. B. et al., 2000).

Відповідно до сучасних даних, важливе значення в патогенезі гепатитів B і C має стан клітинної ланки імунітету, що відіграє провідну роль у кліренсі вірусу й інфікованих вірусом клітин. Для розвитку адаптивної імунної відповіді необхідна достатня кількість біологічно активних речовин - цитокінів, які регулюють характер, глибину й тривалість імунної реакції організму на антиген (Возианов А.Ф. и соавт. 1998; Ройт А. и соавт., 2000; Дранник Г.Н., 2006). Відомо, що будь-який адаптивний або патологічний процес перебігає на фоні утворення активних форм кисню (Рябов А.Г. и соавт., 2002). В умовах окисного стресу й неконтрольованої реакції активних форм кисню переважають процеси нерегульованої модифікації білків, що в остаточному підсумку приводить до втрати їхньої біологічної активності, при цьому окисно модифіковані білки генерують нові антигени й негативно впливають на імунну відповідь (Wuttge D. M. et al., 1999). Серед невирішених питань залишається комплексне вивчення показників імунного статусу та оксидативного стресу у хворих на гепатити В і С в динаміці захворювання й вплив на ці важливі ланки патогенезу терапії сучасними препаратами, що володіють дезінтоксикаційними, антиоксидантними й імуномодуляційними властивостями.

Останніми роками в літературі з'являються поодинокі роботи, в яких обговорюється вплив реактивації герпесвірусних інфекцій на перебіг вірусних гепатитів (Думбрава В. и соавт., 2004; Дубинська Г.М. і співав., 2007). За даними Думбрави В. і співавт. (2004) ГC поєднується з герпесвірусною інфекцією в 10,5-35,3 % випадків. Однак немає повідомлень про вплив реплікації вірусу Епштейна-Барр (EBV) і зв'язаним з ним інфекційного процесу на клінічний перебіг та патогенез гепатитів B і C. Відомо, що більшість дорослого населення інфікована EBV, який повністю ніколи не усувається з організму й персистує у В-лімфоцитах і епітеліальних клітинах носоглотки. При зниженні, з тих або інших причин, функціональної активності клітинної ланки імунітету настає реактивація EBV-інфекції (Дранник Г.Н., 2006). В період реплікації EBV продукує білки з властивостями цитокінів і цитокінових рецепторів, які здатні модулювати імунну відповідь (Cohen J. I., 1997).

Таким чином, актуальність обраної теми визначається високим рівнем захворюваності на гепатити B і C, ризиком хронізації, нез'ясованістю клініко-патогенетичних аспектів гепатитів B і C, які перебігають на тлі реактивації EBV-інфекції, необхідністю удосконалення їх лікування сучасними медикаментозними препаратами, що володіють дезінтоксикаційними, антиоксидантними й імуномодуляційними властивостями.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота є фрагментом науково-дослідної роботи кафедри інфекційних хвороб Запорізького державного медичного університету “Оптимізація комплексного патогенетичного лікування хворих на гепатити В і С”, 2005-2010 р.р. (№ 0106U008121). Здобувач є співвиконавцем цієї роботи.

Ціль дослідження.

Виявити клініко-патогенетичні особливості жовтяничних форм гепатитів В і С із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції завдяки визначенню ролі імунних змін й окисної модифікації білків сироватки крові та на основі отриманих даних запропонувати оптимізацію патогенетичного лікування.

Завдання дослідження:

1. Дослідити клініко-біохімічні параметри, зміни імунологічних показників - інтерлейкіну-2 (ІЛ-2), інтерферону-г (ІФН-г), сероконверсію HBeAg - anti-HBe та окисну модифікацію білків (ОМБ) сироватки крові у хворих на ГГВ за наявності серологічних ознак реактивації EBV-інфекції.

2. Проаналізувати клініко-біохімічні зміни, порушення вмісту цитокінів ІЛ-2 та ІФН-г і показників ОМБ сироватки крові у хворих на ГC у зв'язку зі серологічними проявами реактивації EBV-інфекції.

3. Дослідити вплив імунорегуляторного пептиду імунофану на зміни клінічних, біохімічних, імунологічних показників, параметрів ОМБ сироватки крові у хворих на ГС.

4. Проаналізувати вплив імунорегуляторного пептиду імунофану на зміни клінічних, біохімічних, імунологічних показників, параметрів ОМБ сироватки крові у хворих на ГГВ.

5. Оцінити ефективність додаткового призначення імунофану у хворих на ГГB із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції.

Об'єкт дослідження - ГГВ і ГС.

Предмет дослідження - клініко-патогенетичні особливості перебігу ГГВ і ГС, асоційованих із реактивацією EBV-інфекції за серологічних ознак, зміни імунних показників і ОМБ сироватки крові в динаміці базисного лікування та додаткового призначення імунорегуляторного пептиду імунофану.

Методи дослідження. Проведено клінічні, біохімічні, серологічні, ультразвукове дослідження (УЗД) органів гепатобіліарної системи. Продукти ОМБ сироватки крові із визначенням альдегідфенілгідразонів (АФГ) і кетондінітрофенілгідразонів (КФГ) досліджували методом Halliwell B., 1999. Вміст ІЛ-2, ІФН-г, anti-HBe, імуноглобулінів класу M до капсидного антигену (anti-EBV-VCA IgM) і імуноглобулінів класу G до ядерного антигену (anti-EBV-NA IgG) EBV в сироватці крові визначали за допомогою імуноферментного методу з використанням мікропланшетного фотометра DigiScan-400 (Австрія).

Наукова новизна одержаних результатів.

Вперше проведено комплексне вивчення показників імунного статусу та оксидативного стресу у хворих на жовтяничні форми ГГB і ГC, асоційованих із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції.

Встановлено, що у хворих на ГГВ із серологічними маркерами реактивації EBV-інфекції триваліший період синдрому цитолізу, в реконвалесценції рідше реєструється сероконверсія HBeAg - anti-HBe, частіше зберігається HBsAg-емія, рідше виявляється високий рівень ІФН-г, вищими залишаються показники індукованої ОМБ сироватки крові, на відміну від пацієнтів без серологічних ознак реактивації цієї інфекції.

Жовтянична форма ГC, яка асоційована із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції, характеризується тривалішим періодом цитолізу печінкових клітин, найвищою активністю сироваткової АлАТ та показниками АФГ і КФГ індукованої ОМБ сироватки крові при виписці зі стаціонару після базисного лікування.

На основі аналізу ефективності різних схем лікування та вивчення динаміки показників імунного статусу та оксидативного стресу вперше обґрунтована доцільність застосування імунорегуляторного пептиду четвертого покоління (імунофану) в патогенетичній терапії ГГB, асоційованого із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції.

Практичне значення одержаних результатів.

Отримані дані про клініко-патогенетичні особливості жовтяничної форми ГГB і ГC, асоційованих із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції, можуть бути використані практичними лікарями для прогнозування перебігу цих гепатитів.

Включення в комплекс обстеження хворих на жовтяничну форму ГГB і ГC серологічних показників реактивації EBV-інфекції, вмісту цитокінів ІФН-г, ІЛ-2, показників ОМБ сироватки крові дає змогу прогнозувати тривалість перебігу хвороби та визначити необхідність проведення імунокорекції.

Обґрунтовано доцільність додаткового застосування у хворих на ГГB і ГC імунорегуляторного пептиду четвертого покоління імунофану (деклараційний патент на корисну модель № 15778, 17.07.2006.) для поліпшення показників цитокінового статусу, зменшення оксидативного стресу й підвищення ефективності патогенетичного лікування, насамперед хворих на ГГB із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції.

Впровадження в практику результатів дослідження.

Результати досліджень впроваджені в практику відділень вірусних гепатитів № 2 і № 6 Запорізької обласної інфекційної клінічної лікарні, Дніпропетровської міської клінічної лікарні № 21, міської лікарні м. Сімферополя № 7, Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги, Полтавської обласної клінічної інфекційної лікарні, Обласної клінічної лікарні м. Чернівці, Івано-Франківської обласної клінічної інфекційної лікарні, Обласної клінічної інфекційної лікарні м. Харкова.

Основні положення дисертації використовуються в навчальному процесі на кафедрах інфекційних хвороб Запорізького державного медичного університету, Дніпропетровської державної медичної академії, Кримського державного медичного університету ім. С.І. Георгієвського, Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського, Української медичної стоматологічної академії, Буковинського державного медичного університету, Івано-Франківського державного медичного університету, Харківської медичної академії післядипломної освіти.

Особистий внесок здобувача.

Дисертація є науковою працею здобувача. Внесок автора в її виконання полягає у проведенні патентно-інформаційного пошуку та аналізу літературних джерел, виборі напрямку, обсягу й методів дослідження, формулюванні цілі і завдань роботи, визначенні контингенту досліджуваних груп хворих на вірусні гепатити. Основним є внесок автора в проведення клінічних і лабораторних досліджень лікування хворих. Серологічні та вірусологічні дослідження проведені в лабораторії обласної інфекційної клінічної лікарні міста Запоріжжя (завідувач - к.б.н. Гінзбург Р.М.). Спеціальні лабораторні дослідження освоєні автором особисто і виконувалися в Центральній науково-дослідній лабораторії Запорізького державного медичного університету (завідувач - проф., д.мед.н. Абрамов А.В.). Автором сформована база даних, проведена статистична обробка цифрових даних, узагальнені результати досліджень, оформлена дисертація. У наукових розробках, які представлені в статтях, опублікованих разом зі співавторами, внесок здобувача є основним і полягає в проведенні літературного пошуку, клінічних й лабораторних досліджень, статистичної обробки, аналізу отриманих даних і формулюванні висновків.

Апробація результатів дисертації.

Основні положення дисертаційного дослідження викладені і обговорені на VII з'їзді інфекціоністів України “Інфекційні хвороби - загальномедична проблема” (Миргород, 2006), на науково-практичних конференціях “Інфекційні хвороби на межі тисячоліть” (Чернівці, 2005), “Актуальні питання медицини і фармації - 2006” (Запоріжжя, 2006), на 46-й обласній науково-практичній конференції з напрямів впровадження досягнень науки в практику державного санітарно-епідеміологічного нагляду та удосконалення санітарно-епідеміологічної служби (Запоріжжя, 2006), на науково-практичних конференціях “Хвороби печінки в практиці інфекціоніста” (Донецьк, 2007), “Інфекції в практиці клініциста. Антибактеріальна та антивірусна терапія на до госпітальному та госпітальному етапах” (Харків, 2008), “Досягнення і проблеми клінічної інфектології” (Тернопіль, 2008), “Вакцинопрофілактика та імунотерапія інфекційних хвороб” (Хмельницький, 2008).

Публікації.

На тему дисертації опубліковано 13 наукових праць, серед яких 6 статей у наукових спеціалізованих виданнях, затверджених ВАК України, 7 тез науково-практичних конференцій. Отримано 1 деклараційний патент на корисну модель.

Обсяг і структура дисертації.

Дисертація викладена на 139 сторінках, її основний текст займає 106 сторінок. Дисертація складається із вступу, огляду літератури, опису матеріалу й методів дослідження, 3 розділів власних досліджень, аналізу й узагальнення результатів досліджень, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел літератури. Дисертація ілюстрована 23 таблицями, 9 рисунками. Список використаних джерел літератури включає 316 наукових праць, з них кирилицею - 180, латиницею - 136.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

гепатит кров сироватка лікування

Загальна характеристика обстежених хворих на гепатити В і С та методи дослідження.

Під спостереженням було 150 хворих на жовтяничну форму гепатитів В і С, які проходили обстеження та лікування у відділенні вірусних гепатитів обласної інфекційної клінічної лікарні міста Запоріжжя за період 2004-2008 років. Контрольну групу склали 20 здорових людей. Включення хворих на гепатити В і С та осіб контрольної групи в дослідження було за випадковою ознакою, сформовані групи близькі за віком, статтю і фоновими супутніми захворюваннями. Всі діагностичні та лікувальні процедури здійснювали за інформованою письмовою згодою пацієнтів.

Хворих на ГГB було 94: чоловіків - 44 (46,8 %) й жінок - 50 (53,2 %) у віці (22,5±0,6) років. Вони були госпіталізовані у жовтяничному періоді, на (8,1±0,9) день захворювання. Переджовтяничний період тривав (5,9±0,8) діб, який найчастіше був змішаним (67 - 71,3 %), переважали диспепсичний (82 - 87,2 %) і астеновегетативний синдроми (43 - 45,7 %), рідше - катаральний (32 - 34,0 %) і артралгічний (13 - 13,8 %). Дві (2,1 %) пацієнтки в періоді продрому мали уртикарний висип. Розвиток жовтяниці супроводжувався збільшенням розмірів печінки на 1-2,5 см у 86 (91,5 %) хворих, селезінки на 0,5-1,5 см у 41 (43,6 %) пацієнтів, що було підтверджено при УЗД. За результатами біохімічних досліджень крові, при госпіталізації показник загального білірубіну склав (143,9±10,4) мкмоль/л, активність АлАТ в цільній сироватці крові - (7,8±0,3) ммоль/год.л. Середньотяжкий перебіг гепатиту діагностовано у 82 (87,2 %), легкий - у 12 (12,8 %) пацієнтів.

При аналізі результатів досліджень хворих на ГГB формування груп проводили наступним чином. Хворі, які отримали курс базисного лікування (n=61), залежно від серологічних ознак реактивації EBV-інфекції були розділені на групи: I-А група -19 хворих, які мали серологічні ознаки реактивації EBV-інфекції; I-Б група - 42 хворих без цих серологічних ознак. Залежно від лікування: I група - 61 хворий, які лікувалися базисними засобами; II група - 33 хворих, котрі додатково отримали курс імунофану. Пацієнти, які додатково лікувалися імунофаном, залежно від серологічних ознак реактивації EBV-інфекції були розділені на групи: II-А група - 12 хворих, які мали серологічні ознаки реактивації EBV-інфекції; II-Б група - 21 хворий без серологічних ознак реактивації цієї інфекції (група порівняння).

Хворих на жовтяничну форму ГC було 56: чоловіків - 29 (51,8 %) й жінок - 27 (48,2 %) у віці (26,4±1,2) років. Пацієнти були госпіталізовані у жовтяничному періоді захворювання, на (7,9±1,2) день захворювання. У 54 (96,4 %) хворих відзначено переджовтяничний період протягом (4,8±0,8) діб, який в 22 (39,3 %) випадках перебігав виключно за диспепсичним варіантом, у 32 (57,1 %) був змішаним: серед цих хворих у всіх були астеновегетативні прояви, диспепсичні ознаки мали 19 (59,4 %), грипоподібні - 11 (34,4 %), артралгічні - 4 (12,5 %) хворих. Розвиток жовтяничного періоду супроводжувався збільшенням розмірів печінки на 1-2,0 см у 38 (67,9 %) хворих, селезінки на 0,5-1,0 см у 22 (39,3 %), що було підтверджено при УЗД. Під час надходження хворих у стаціонар показник загального білірубіну склав (81,5±9,4) мкмоль/л, активність АлАТ в цільній сироватці крові - (7,2±0,3) ммоль/год.л. Легкий перебіг діагностовано у 39 (69,6 %), середньотяжкий - у 17 (30,4 %) пацієнтів.

Хворі на ГC, які отримали лише базисне лікування (n=43), залежно від серологічних ознак реактивації EBV-інфекції були розділені на групи: III-А група - 12 пацієнтів, які мали серологічні ознаки реактивації EBV-інфекції; III-Б група (для порівняння) - 31 хворий без цих серологічних ознак. Залежно від проведеного лікування: III група (для порівняння) - 43 хворих, які отримали тільки базисну терапію; IV група - 13 хворих, які додатково лікувалися імунофаном.

Вірусні гепатити діагностували на підставі клініко-епідеміологічних даних, біохімічних показників функціонального стану печінки, даних УЗД і виявлення маркерів збудників. Даних анамнезу про перенесений раніше гепатит не було. Етіологічно діагноз гепатиту В підтверджено виявленням у крові HBsAg, HBeAg, anti-HBcor IgM методом ІФА, діагноз ГC - виділенням anti-HCcor IgM методом ІФА й HCV-RNA методом ПЛР. Серологічні ознаки реактивації EBV-інфекції були підтверджені наявністю в сироватці крові відповідних маркерів EBV-інфекції: anti-EBV-VCA IgM та anti-EBV-NA IgG.

Всі пацієнти та здорові люди контрольної групи були обстежені з використанням спеціальних методів дослідження. Продукти ОМБ сироватки крові досліджували методом Halliwell B., 1999, заснованому на тому, що кінцеві продукти вільно-радикального окислювання білків можуть кількісно реагувати з 2,4-дінітрофенілгідразином з утворенням 2,4-дінітрофенілгідразонів. Проби спектрофотометрували при довжині хвиль 270 нм (аліфатичні альдегіди основних амінокислотних залишків) і 363 нм (карбонільні групи основних амінокислотних залишків). Визначали відповідно альдегідфенілгідразони (АФГ) і кетондінітрофенілгідразони (КФГ), які характеризують у випадку спонтанної ОМБ ступінь окисної деструкції білкових молекул, а при індукованій ОМБ сироватки крові свідчать про виснаження резервно-адаптаційних можливостей організму.

Методом ІФА визначали в сироватці крові вміст цитокінів й специфічних імуноглобулінів відповідно до методик, запропонованих виробниками. Використовували ELISA-набори для кількісного виміру: ProCon (Росія) - для визначення ІФН-г й ІЛ-2; “ВЕКТОР-БЕСТ” (Росія) - для визначення anti-HBe, anti-EBV-VCA IgM, anti-EBV-NA IgG. У методі ІФА використано прилад DigiScan-400 (Австрія). Підрахунок результатів здійснювали в автоматичному режимі з використанням програми DigiWin Version 3.30 (License № 8252).

Статистичну обробку отриманих результатів досліджень здійснювали на персональному комп'ютері з використанням сформованої бази даних обстежених пацієнтів і здорових осіб контрольної групи в програмах “Excel” й “Statistica 6.0 for Windows”. Обчислювали середні значення, середні похибки середньої арифметичної, вираховували відсоток відхилення від відповідних у групах порівняння. Для оцінки вірогідності розходжень середніх величин застосовували непараметричні методи: критерій Манна-Уітні - для незалежних вибірок; критерій Вілксона - для залежних вибірок. Проведено парний факторний кореляційний аналіз з обчисленням коефіцієнта кореляції за Фішером (Лапач С.Н. и соавт., 2000; . Столяров Г.С. і співавт., 2000; Халафян А. А., 2007).

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Клініко-біохімічна характеристика, показники імунного статусу і окисної модифікації

білків крові у хворих на гепатит В і С за реактивації EBV-інфекції

У хворих на ГГB (n=61) і на ГС (n=43) досліджені маркери реактивації EBV-інфекції. Залежно від цих результатів пацієнти розділені на групи. Хворі на ГГB: I-А група - 19 хворих, які мали серологічні ознаки реактивації EBV-інфекції; I-Б група - - 42 хворих без серологічних ознак реактивації EBV-інфекції. Хворі на ГС: III-А група -12 хворих із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції; III-Б група - 31 пацієнт без серологічних ознак реактивації цієї інфекції. У всіх пацієнтів в динаміці захворювання на тлі базисного лікування досліджені показники ОМБ сироватки крові, у 42 хворих на ГГB - вміст ІФН-г, ІЛ-2, anti-HBe; у 27 хворих на ГС - вміст ІФН-г, ІЛ-2 в сироватці крові.

При госпіталізації клініко-біохімічні параметри хворих на ГГВ I-А і I-Б груп не відрізнялися (Р>0,05). Через 10 днів базисного лікування зберігалась слабість у 7 (36,8 %) і 12 (28,6 %), зниження апетиту - у 2 (10,5 %) і 6 (14,3 %), періодично турбувала тяжкість у правому підребер'ї - у 2 (10,5 %) і 5 (11,9 %) хворих I-А і I-Б групи відповідно. В цей термін спостереження відбулось зниження, порівняно з показниками при надходженні хворих в стаціонар (Р<0,05-0,01), рівня білірубіну - до (43,8±6,5) і (41,8±3,1) мкмоль/л, активності АлАТ - до (5,8±0,3) і (4,1±0,2) ммоль/год.л відповідно. При цьому показник цитолізу у хворих I-А групи був вище (Р<0,01), ніж у пацієнтів I-Б групи. При виписці зі стаціонару у пацієнтів обох груп вміст білірубіну в крові нормалізувався. При цьому нормалізація активності АлАТ в зазначений термін відзначена частіше (Р<0,05) у хворих I-Б групи (19 - 45,2 %), ніж у пацієнтів із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції (4 - 21,1 %). Активність цього ферменту у хворих I-А групи була вище (Р<0,05), ніж у хворих без серологічних ознак реактивації EBV-інфекції і склала (2,32±0,25) проти (1,37±0,12) ммоль/год.л.

Вміст ІФН-г в сироватці крові хворих на ГГВ обох груп при госпіталізації не відрізнявся (Р>0,05) від показників здорових осіб і склав у пацієнтів I-А групи (97,68±5,63) пг/мл, у хворих I-Б групи (100,20±5,11) пг/мл. Через 10 днів базисного лікування статистично значимих змін вмісту цього цитокіну не зареєстровано. При виписці зі стаціонару вміст ІФН-г у хворих на ГГB із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції мав лише тенденцію (Р>0,05) до підвищення, тоді як у пацієнтів I-Б групи був вище контролю (Р<0,05). Порівняльний аналіз вмісту ІФН-г при виписці зі стаціонару засвідчив нижчий показник у хворих на ГГB за наявності серологічних ознак реактивації EBV-інфекції: (99,76±7,23) проти (118,99±5,12) пг/мл (Р<0,05). Крім того, серед хворих I-Б групи в реконвалесценцію переважала частка пацієнтів з високим вмістом ІФН-г (81,2 проти 50,0 %, Р<0,05) (рис. 1).

Рисунок 1. Вміст ІФН-г в сироватці крові хворих на ГГВ залежно від реактивації EBV-інфекції (A - при госпіталізації; B - через 10 днів; C - при виписці; * - різниця вірогідна порівняно з I-А групою).

У хворих на ГГB обох груп виявлено зниження (Р<0,05), порівняно з контролем, вмісту ІЛ-2 в сироватці крові (Р<0,05) при госпіталізації: до (15,84±5,26) і (16,78±4,56) пг/мл відповідно у пацієнтів I-А і I-Б групи. При виписці зі стаціонару вміст ІЛ-2 у хворих обох груп не відрізнявся від показників здорових людей і склав відповідно (29,14±4,25) та (33,48±4,12) пг/мл.

Аналіз динаміки серологічних маркерів у хворих на ГГB показав, що при виписці за наявності серологічних ознак реактивації EBV-інфекції рідше відбувалася сероконверсія HBeAg - anti-HBe (Р<0,05), частіше зберігався HBsAg (Р<0,05) (рис. 2). Вміст anti-HBe в сироватці крові був вище (Р<0,05) у пацієнтів I-Б групи, ніж у пацієнтів із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції, і склав (1,68±0,17) проти (0,99±0,24) од відповідно. Встановлено кореляцію між активністю АлАТ та вмістом anti-HBe (r= -0,36, Р<0,05).

Рисунок 2 Серологічний профіль хворих на ГГВ залежно від реактивації EBV-інфекції в динаміці захворювання (A - при госпіталізації; B - при виписці; * - різниця вірогідна порівняно із I-Б групою).

При госпіталізації всі показники ОМБ сироватки крові у хворих обох груп були підвищені (Р<0,01). Через 10 днів базисного лікування у пацієнтів обох груп відзначено зменшення (Р<0,01) вмісту АФГ і КФГ спонтанної ОМБ сироватки крові. При цьому показники АФГ і КФГ індукованої ОМБ сироватки крові у хворих на ГГB із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції мали лише тенденцію (Р>0,05) до відновлення, тоді як у пацієнтів I-Б групи ці показники знизилися (Р<0,05-0,01), порівняно з госпіталізацією. Порівняльний аналіз в цей термін спостереження зазначив, що у хворих I-А групи показники АФГ і КФГ індукованої ОМБ сироватки крові були вище (Р<0,05), ніж у пацієнтів I-Б групи. При виписці зі стаціонару, порівняно з попереднім строком спостереження, у хворих I-А групи зберігалася тільки тенденція (Р>0,05) до нормалізації цих параметрів, тоді як у хворих I-Б групи відзначено зменшення (Р<0,05-0,01) показників спонтанної та показника АФГ індукованої ОМБ сироватки крові. Однак у пацієнтів обох груп на момент виписки після курсу базисного лікування всі показники деструкції білкових молекул залишалися вище (Р<0,05), ніж у здорових осіб. Порівняльний аналіз продемонстрував, що при виписці зі стаціонару у хворих на ГГB із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції показники АФГ і КФГ індукованої ОМБ сироватки крові були вище (Р<0,05), ніж у пацієнтів без серологічних ознак реактивації цієї інфекції (табл. 1). Важливу роль показників оксидативного стресу в динаміці синдрому цитолізу підтверджує наявність кореляції між активністю АлАТ та АФГ індукованої ОМБ сироватки крові (r= +0,38, P<0,05).

Таблиця 1

Показники ОМБ сироватки крові хворих на ГГB залежно від наявності

серологічних ознак реактивації EBV-інфекції при виписці зі стаціонару (M±m)

Група	ОМБ спонтанна, ум.од./г білка	ОМБ індукована, ум.од./г білка
	АФГ	КФГ	АФГ	КФГ
Здорові люди (n=20)	0,056±0,007	0,042±0,005	0,105±0,010	0,045±0,006
Хворі I-А групи (n=19)	0,114±0,007 *	0,075±0,006 *	0,241±0,014 * **	0,092±0,004 * **
Хворі I-Б групи (n=42)	0,096±0,006 *	0,063±0,003 *	0,170±0,009 *	0,073±0,003 *

Примітки: * - різниця вірогідна порівняно із здоровими людьми (Р<0,01); ** - з хворими I-Б групи (Р<0,01).

При госпіталізації у хворих на ГС досліджуваних груп показники печінкових проб не відрізнялися (Р>0,05), проте гепатомегалія (9 - 75,0 % проти 15 - 48,4 %) та спленомегалія (6 - 50,0 % проти 10 - 32,3 %) частіше виявлялися у хворих III-А групи, ніж III-Б групи. Через 10 днів базисного лікування зберігався субфебрилітет у 6 (50,0 %) і 9 (29,0 %) хворих відповідно. В біохімічних показниках в цей термін спостереження у 5 (41,6 %) хворих III-А групи і у 17 (54,8 %) III-Б групи відзначено нормалізацію вмісту білірубіну, в інших пацієнтів - зниження (Р<0,05) цього показника відповідно до (38,1±4,9) і (32,9±2,4) мкмоль/л. Активність АлАТ через 10 днів лікування також знизилася (Р<0,05) до (4,1±0,6) і (3,2±0,3) ммоль/год.л відповідно, при цьому активність цього ферменту у пацієнтів III-А і III-Б групи не відрізнялася (Р>0,05). При виписці зі стаціонару вміст білірубіну нормалізувався у всіх хворих. Серед пацієнтів III-А групи нормалізація активності АлАТ відзначена у 5 (41,6 %), проте у 7 (58,4 %) хворих цей показник не змінився (Р>0,05), порівняно з попереднім терміном обстеження, і залишався підвищеним до (4,3±0,4) ммоль/год.л. Серед пацієнтів III-Б групи активність сироваткової АлАТ у 12 (38,7 %) нормалізувалася, у 19 (61,3 %) хворих знизилася до (2,1±0,2) ммоль/год.л (Р<0,05). Порівняльний аналіз засвідчив більшу (Р<0,05) активність АлАТ в сироватці крові при виписці зі стаціонару у хворих із наявністю серологічних ознак реактивації EBV-інфекції, ніж у пацієнтів III-Б групи.

Вміст ІФН-г і ІЛ-2 в сироватці крові хворих на ГC як за наявності серологічних ознак реактивації EBV-інфекції, так і за відсутності цих ознак, був зниженим (Р<0,01), порівняно зі здоровими людьми, і залишався монотонно низькими протягом всього періоду спостереження.

У хворих на ГC обох досліджуваних груп при госпіталізації всі досліджувані показники ОМБ сироватки крові були підвищені (Р<0,01), порівняно з контролем. Через 10 днів базисного лікування у хворих як III-А, так і III-Б групи відзначено зменшення (Р<0,05) тільки показника КФГ спонтанної ОМБ сироватки крові. При виписці зі стаціонару у хворих на ГC із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції показник АФГ індукованої ОМБ сироватки крові залишався вище (Р<0,05), ніж у пацієнтів без цих ознак (табл. 2).

Таблиця 2

Показники ОМБ сироватки крові у хворих на ГC залежно від серологічних ознак реактивації EBV-інфекції при виписці зі стаціонару (M±m)

Група	ОМБ спонтанна, ум.од./г білка	ОМБ індукована, ум.од./г білка
	АФГ	КФГ	АФГ	КФГ
Здорові люди (n=20)	0,056±0,007	0,042±0,005	0,105±0,010	0,045±0,006
Хворі III-А групи (n=12)	0,096±0,018 *	0,071±0,010*	0,249±0,019 * **	0,075±0,012 *
Хворі III-Б групи (n=31)	0,099±0,008 *	0,065±0,009 *	0,203±0,011 *	0,069±0,005 *

Примітки: * - різниця вірогідна порівняно із здоровими людьми (Р<0,01); ** - з хворими III-Б групи (Р<0,01).

Виявлені біохімічні та імунологічні зміни в динаміці у хворих на ГГВ і ГС із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції свідчать про негативний вплив реактивації цієї інфекції на перебіг вірусних гепатитів. Збереження вищих показників ОМБ сироватки крові, на наш погляд, свідчить про недостатнє підвищення резервної можливості організму до інактивації вільнорадикальних і перекісних сполук, що, імовірно, гальмує клітинну імунну відповідь. Відомо, що в умовах окисного стресу активні форми кисню діють у першу чергу на білки плазматичних мембран та чинять сильну гістодеструкцію (Bhattacharyya J. et al., 1999; Романова Н.В., 2004). Крім того, в період реплікації EBV продукує білки з властивостями цитокінів й цитокіновими рецепторами, котрі модулюють імунну відповідь і пригнічують продукцію ІФН-г (Cohen J.I., 1997; Волоха А.П. і співавт., 2003).

Вплив імунофану на клініко-біохімічні дані, показники імунного статусу і окисної модифікації білків крові у хворих на гепатити В і С

У 33 хворих на ГГB (II група) і 13 хворих на ГС (IV група), проаналізовано ефективність призначення імунофану (у всіх пацієнтів досліджено ОМБ сироватки крові, у 28 хворих II групи - вміст ІФН-г, ІЛ-2, anti-HBe; у 13 хворих IV групи - вміст ІФН-г, ІЛ-2 в сироватці крові). Групи порівняння відповідно склали: 61 хворий на ГГB (I група) та 43 хворих на ГC (III група), які лікувалися тільки базисними засобами (у всіх пацієнтів досліджено ОМБ сироватки крові, у 42 хворих I групи - вміст ІФН-г, ІЛ-2, anti-HBe; у 18 хворих III групи - вміст ІФН-г, ІЛ-2 в сироватці крові).

У хворих на ГГB I і II груп до призначення імунофану клініко-біохімічні параметри не відрізнялися (Р>0,05). Після проведеного лікування у хворих обох груп зареєстрована нормалізація вмісту білірубіну, активність сироваткової АлАТ зменшилася (Р<0,05-0,01), порівняно з показником до лікування, і склала (1,06±0,09) і (1,64±0,11) ммоль/год.л відповідно у пацієнтів II і I групи. При цьому нормалізація активності АлАТ в сироватці крові відзначена у 22 (66,7 %) пацієнтів, які додатково отримали лікування імунофаном, проти 23 (37,7 %) хворих I групи (Р<0,05). Порівняльний аналіз виразності цитолітичного синдрому після завершення лікування виявив більшу (Р<0,01) активність сироваткової АлАТ у пацієнтів I групи, порівняно з пацієнтами, які додатково отримали лікування імунофаном.

До лікування у хворих на ГГB I і II групи вміст ІФН-г не відрізнявся (Р>0,05) і склав відповідно (98,92±7,85) і (103,08±8,34) пг/мл. Після завершення лікування імунофаном у хворих II групи вміст ІФН-г в сироватці крові склав (136,66±7,23) проти (115,56±6,03) пг/мл в групі порівняння. Цей показник був вище (Р<0,05) не тільки порівняно із контролем і показником до початку лікування імунофаном, але і з пацієнтами, котрі отримали лише базисну терапію (I група). При цьому після лікування імунофаном низького вмісту ІФН-г в сироватці крові не було. Спрямованість вмісту даного цитокіну в динаміці лікування наведена на рисунку 3.

Рис. 3 Динаміка вмісту ІФН-г в сироватці крові хворих на ГГВ при лікуванні імунофаном (A - до лікування; B - через 10 днів; C - після лікування; * - різниця вірогідна порівняно з I групою).

Вміст ІЛ-2 в сироватці крові хворих на ГГB I і II групи до лікування був знижений (Р<0,05) до (16,10±5,11) і (17,43±5,74) проти (36,02±4,26) пг/мл здорових осіб. Лікування імунофаном супроводжувалось підвищенням (Р<0,05) вмісту ІЛ-2 не тільки порівняно з відповідним показником до призначення цього препарату, а й порівняно з контролем. У пацієнтів, які отримали додатково імунофан, вміст ІЛ-2 склав (47,86±4,05) пг/мл і на момент завершення лікування був вище (Р<0,05), ніж у хворих I групи - (31,97±3,97) пг/мл.

За даними серологічних досліджень після лікування імунофаном у хворих II групи HBsAg зберігався у 9 (27,3 %) проти 39 (63,9 %) у пацієнтів, які лікувалися лише базисними засобами (Р<0,05). У 3 (4,9 %) хворих I групи залишався позитивним HBeAg. Сероконверсія з появою anti-HBe зареєстрована у 25 (89,3 %) пацієнтів II групи проти 28 (60,9 %) I групи (Р<0,05). Зазначені зміни в маркерному профілі пацієнтів на тлі лікування імунофаном, на нашу думку, багато в чому визначили скорочення періоду синдрому цитолізу. Про це свідчить наявність кореляції між anti-HBe і активністю АлАТ в сироватці крові (r= -0,42, Р<0,05).

Показники ОМБ сироватки крові у хворих на ГГВ як II, так і I груп в розпал захворювання були підвищені (Р<0,01), порівняно зі здоровими людьми. Після застосування імунофану у хворих II групи відзначено зниження (Р<0,01) вмісту показників АФГ і КФГ ОМБ сироватки крові, які на момент завершення лікування не відрізнялися від показників здорових осіб. Після лікування визначено, що у пацієнтів, які отримали лише базисну терапію (I група), показники АФГ і КФГ спонтанної та індукованої ОМБ сироватки крові залишалися вище (Р<0,01), ніж у пацієнтів II групи, які додатково лікувалися імунофаном (рис. 4).

Рисунок 4 Динаміка показників ОМБ сироватки крові у хворих на ГГB при лікуванні імунофаном (* - різниця вірогідна порівняно зі здоровими людьми; ** - із показниками I групи).

У хворих на ГС III і IV груп біохімічні параметри до призначення імунофану не відрізнялися (Р>0,05). Після лікування імунофаном нормалізація активності сироваткової АлАТ відзначена у 8 (61,5 %) проти 16 (37,2 %) хворих III групи. В інших пацієнтів активність АлАТ зберігалася підвищеною: до (1,3±0,1) ммоль/год.л у хворих IV групи проти (2,5±0,3) ммоль/год.л у пацієнтів III групи (Р<0,01).

До призначення лікування у пацієнтів як IV групи, так і групи порівняння вміст ІФН-г в сироватці крові був знижений відповідно до (69,32±8,56) і (65,15±6,31) проти (95,48±6,93) пг/мл у здорових осіб (Р<0,01). У хворих на ГC, які додатково лікувалися імунофаном, відбулося підвищення вмісту ІФН-г до (112,33±6,31) пг/мл, як порівняно з вихідними параметрами, так і здоровими особами (Р<0,01). На відміну від хворих IV групи, у пацієнтів, лікованих тільки базисними засобами, вміст ІФН-г залишався нижче контролю - (75,87±4,23) пг/мл (Р<0,01). На момент завершення терапії у хворих IV групи відзначено більший (Р<0,01) рівень цього цитокіну та збільшення частки пацієнтів із підвищеним і нормальним вмістом ІФН-г в крові, порівняно з пацієнтами III групи (Р<0,05) (рис. 5).

Рисунок 5 Вміст ІФН-г в сироватці крові хворих на ГC при лікуванні імунофаном (* - різниця вірогідна порівняно з III групою).

До призначення лікування у хворих III і IV групи вміст ІЛ-2 у сироватці крові був нижче (Р<0,01) контролю й склав (9,54±4,06) і (10,58±4,54) пг/мл відповідно. Лікування імунофаном супроводжувалось у хворих IV групи нормалізацією вмісту ІЛ-2, який склав (40,44±5,84) пг/мл на момент завершення терапії. На відміну від хворих цієї групи, у пацієнтів, лікованих тільки базисними засобами, вміст ІЛ-2 залишався низьким (Р<0,01) і склав (14,16±4,65) пг/мл.

Показники ОМБ сироватки крові у хворих на ГC в обох групах до лікування були вище (Р<0,01), ніж у здорових осіб. При лікуванні імунофаном відзначено зниження (Р<0,01) показників спонтанних та індукованих АФГ ОМБ сироватки крові, при цьому обидва показники після лікування не відрізнялися від норми. Після базисної терапії показники АФГ і КФГ як спонтанної, так і індукованої ОМБ сироватки крові були вище (Р<0,01), ніж у пацієнтів, які додатково лікувалися імунофаном.

Ефективність застосування імунофану у лікуванні хворих на гострий гепатит В із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції.

У 31 хворого на ГГB із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції проаналізовано ефективність застосування імунофану. Вони були розділені на дві групи: I-А група - 19 хворих, які отримали тільки базисну терапію; II-А група - 12 хворих, які додатково лікувалися імунофаном.

До призначення імунофану у хворих обох досліджуваних груп клініко-біохімічні параметри не відрізнялися (Р>0,05). Після лікування у всіх пацієнтів II-А групи та у більшості (16 - 84,2 %) хворих I-А групи відзначено нормалізацію вмісту білірубіну. У хворих II-А групи на момент завершення терапії імунофаном активність сироваткової АлАТ знизилася до (1,1±0,1) ммоль/год.л (Р<0,05); крім того, у половини хворих нормалізувалась активність цього ферменту. Після базисного лікування активність АлАТ в сироватці крові у пацієнтів I-А групи, порівняно із попередніми строками спостереження, знизилася (Р<0,05) до (2,3±0,4) ммоль/год.л, при цьому нормалізація відбулася тільки у 4 (21,1 %) пацієнтів. Порівняльний аналіз показав, що після курсу лікування імунофаном активність сироваткової АлАТ була нижче (Р<0,01), ніж після лікування тільки базисними засобами.

Аналіз вмісту ІФН-г в сироватці крові показав відсутність різниці (Р>0,05) у хворих обох груп до призначення лікування. У хворих II-А групи після лікування імунофаном вміст ІФН-г в сироватці крові збільшився до (137,99±8,01) проти (99,76±7,23) пг/мл пацієнтів I-А групи (Р<0,01). Крім того, у хворих II-А групи цей показник був вище контролю (Р<0,01).

У пацієнтів обох груп вміст ІЛ-2 в сироватці крові до призначення лікування був нижче (Р<0,05) контролю. Після лікування імунофаном вміст цього цитокіну збільшився (Р<0,05) до (49,31±5,09) пг/мл. Порівняльний аналіз дав змогу зареєструвати більший вміст (Р<0,05) цього цитокіну у пацієнтів, які додатково лікувалися імунофаном, ніж у хворих I-А групи в аналогічний термін спостереження після базисного лікування - (29,14±4,25) пг/мл.

У хворих на ГГB із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції після лікування імунофаном частіше (Р<0,05), ніж у пацієнтів I-А групи, реєструвалося зникнення антигенних маркерів HBsAg і HBeAg. HBsAg продовжував виявлятись після лікування у 4 (33,3 %) хворих II-А групи і у 17 (89,5 %) пацієнтів I-А групи. При цьому циркуляція HBeAg зберігалася тільки у 2 (10,5 %) хворих I-А групи. Аналіз сероконверсії після лікування показав найчастішу (Р<0,05) появу anti-HBe у пацієнтів, які лікувалися імунофаном - у 9 (75,0 %) проти 4 (40,0 %), які отримали базисну терапію (рис. 6). Крім того, зазначено, що вміст anti-HBe в сироватці крові хворих II-А групи був вище (Р<0,05), ніж у хворих I-А групи, і склав (1,59±0,15) проти (0,99±0,24) од відповідно.

Рисунок 6 Динаміка маркерів у хворих на ГГB із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції при лікуванні імунофаном (A - до лікування; B - після лікування; * - різниця вірогідна порівняно з I-А групою).

До призначення лікування у хворих на ГГB із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції (II-А група) показники ОМБ сироватки крові не відрізнялися (Р>0,05) від параметрів I-А групи та були вище (Р<0,01) контролю. Лікування імунофаном хворих II-А групи супроводжувалось зменшенням (Р<0,01) показників ОМБ сироватки крові, які із завершенням лікування не відрізнялися (Р>0,05) від показників здорових осіб. Крім того, показники спонтанної та індукованої ОМБ сироватки крові на момент завершення терапії імунофаном у хворих II-А групи були нижче (Р<0,01), ніж у лікованих лише базисними засобами (табл. 3). Важливу роль показників ОМБ сироватки крові в розвитку синдрому цитолізу підтверджує прямий корелятивний зв'язок між рівнем АФГ індукованої ОМБ сироватки крові та активністю сироваткової АлАТ (r= +0,36, P<0,05).

Таблиця 3

Показники ОМБ сироватки крові хворих на ГГB із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції при лікуванні імунофаном (M±m)

Група	ОМБ спонтанна, ум.од./г білка	ОМБ індукована, ум.од./г білка
	АФГ	КФГ	АФГ	КФГ
Здорові люди (n=20)	0,056±0,007	0,042±0,005	0,105±0,010	0,045±0,006
Хворі I-А групи (n=19)
до лікування	0,128±0,006 *	0,078±0,007 *	0,241±0,010 *	0,095±0,007 *
після лікування	0,115±0,009 *	0,076±0,010 *	0,228±0,011 *	0,090±0,004 *
Хворі II-А групи (n=12)
до лікування	0,109±0,012 *	0,071±0,008 *	0,176±0,019 *	0,077±0,010 *
після лікування	0,059±0,007 ** ***	0,037±0,005 ** ***	0,112±0,009 *****	0,054±0,003 *****

Примітки: * - різниця вірогідна порівняно із здоровими людьми (Р<0,01); ** - з хворими до лікування (Р<0,05); *** - з хворими I-А групи (Р<0,05).

Виявлена позитивна динаміка досліджуваних параметрів при лікуванні імунофаном хворих на ГГВ із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції демонструє імуномодулюючий вплив препарату, що, очевидно, обумовлено зниженням негативного впливу активних метаболітів кисню на імунокомпетентні клітини. Відомо, що результат патологічного процесу багато в чому визначається здатністю антиоксидантної системи захищати клітину від вільних радикалів і перекисів (Frei B. et al., 1988). За даними літератури, імунофан викликає посилення активності каталази, що є одним з основних ферментів антиоксидантної системи, а також церулоплазміну, дефіцит якого змінює гострофазову білкову відповідь на вірусну інфекцію й впливає на реактивність лімфоцитів (Лебедев В.В. и соавт., 1998).

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі наведені теоретичні узагальнення та нове вирішення науково-практичної задачі, яка полягає у поглибленні уявлення про клініко-патогенетичні особливості жовтяничних форм гепатитів В і С завдяки визначенню імунних змін і окисної модифікації білків крові в динаміці цих захворювань та їх перебігу на тлі серологічних ознак реактивації EBV-інфекції, що дало змогу підвищити ефективність комплексного лікування хворих шляхом додаткового призначення в період реконвалесценції імунофану.

1. Гострий гепатит В у хворих із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції характеризувався тривалішим збереженням синдрому цитолізу та нормалізацією активності сироваткової АлАТ після базисного лікування лише у 21,1 проти 45,2 % (Р<0,01) пацієнтів без серологічних маркерів реактивації EBV-інфекції. У період реконвалесценції рідше реєструвалася сероконверсія HBeAg - anti-HBe (40,0 проти 62,5 %, Р<0,05), частіше зберігалася HBsAg-емія (89,4 проти 64,3%, Р<0,05), менше було пацієнтів з високим рівнем ІФН-г (50,0 проти 81,2 %, Р<0,05), вищими (Р<0,05-0,01) залишалися показники індукованої окисної модифікації білків сироватки крові.

2. У хворих на жовтяничну форму ГC в поєднанні із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції, порівняно із хворими без цих серологічних ознак, в реконвалесценцію зберігалася вища (Р<0,05) активність сироваткової АлАТ та більша (Р<0,01) концентрація альдегідфенілгідразонів і кетондінітрофенілгідразонів індукованої окисної модифікації білків сироватки крові.

3. Лікування імунофаном при гепатиті C сприяло нормалізації активності АлАТ (61,5 проти 37,2 %, Р<0,05), збільшенню концентрації ІФН-г та відсотку пацієнтів із підвищеним чи нормальним його вмістом у сироватці крові (77,0 проти 50,0 %, Р<0,05), нормалізації вмісту ІЛ-2 і показників спонтанної та індукованої окисної модифікації білків сироватки крові після лікування.

4. У хворих на гострий гепатит B, які додатково отримали лікування імунофаном, в реконвалесценції частіше реєструвалася нормалізація активності сироваткової АлАТ (66,7 проти 37,7 %, Р<0,05), виявлено більший вміст ІЛ-2 і ІФН-г (Р<0,05), частіше відбувалася сероконверсія HBeAg - anti HBe (89,3 проти 60,9 %, Р<0,05), рідше виявлявся HBsAg (27,3 проти 63,9 %, Р<0,05), відновлювалися не тільки показники спонтанної, а й індукованої окисної модифікації білків сироватки крові, порівняно з лікованими лише базисними засобами (Р<0,05).

5. За наявності серологічних ознак реактивації EBV-інфекції у хворих на гострий гепатит B призначення імунофану сприяло скороченню тривалості синдрому цитолізу та частішій нормалізації активності сироваткової АлАТ на момент завершення курсу лікування (50,0 проти 21,1 %, Р<0,05), підвищенню вмісту ІФН-г та ІЛ-2 в крові, зникненню антигенних маркерів і сероконверсії з появою anti-HBe (75,0 проти 40,0 %, Р<0,05), нормалізації досліджуваних показників окисної модифікації білків сироватки крові.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Для прогнозування перебігу гострого гепатиту В і гепатиту С в жовтяничній формі, поряд із загальноклінічними обстеженнями хворих, рекомендується в динаміці захворювання визначати вміст ІФН-г, спонтанної та індукованої окисної модифікації білків сироватки крові.

2. З метою обґрунтування доцільності корекції імунного та антиоксидантного статусу хворих на жовтяничну форму гострого гепатиту B і гепатиту C рекомендується визначати серологічні показники реактивації EBV-інфекції (anti-EBV-VCA IgM, anti-EBV-NA IgG), вміст ІФН-г, альдегідфенілгідразонів і кетондінітрофенілгідразонів окисної модифікації білків сироватки крові в динаміці захворювання.

3. Для підвищення ефективності комплексного лікування, поліпшення цитокінового статусу і зменшення оксидативного стресу у хворих на гострий гепатит В і гепатит С із серологічними ознаками реактивації EBV-інфекції в період ранньої реконвалесценції гепатиту імунофан (імунорегуляторний пептид четвертого покоління) слід призначати по 1,0 мл 0,005 % розчину внутрішньом'язово кожні 3 дні, на курс 10 ін'єкцій.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Рябоконь Ю. Ю. Вміст інтерлейкіну-2 в сироватці крові хворих на гострі вірусні гепатити та його динаміка на фоні терапії імунофаном / Ю. Ю. Рябоконь // Інфекційні хвороби. - 2005. - № 4. - С. 46 - 48.

2. Андрейчин М. А. Показники окислювальної модифікації білків сироватки крові та їх динаміка на фоні лікування імунофаном у хворих на гострий гепатит В / М. А. Андрейчин, Ю. Ю. Рябоконь // Інфекційні хвороби. - 2006. - № 2. - С. 28 - 31. (здобувачем проведено аналіз літератури, набір матеріалу, статистична обробка отриманих даних та підготовка до друку - 90 %).

3. Андрейчин М. А. Динаміка біохімічних та імунологічних показників у хворих на гострий гепатит В на фоні реактивації EBV-інфекції / М. А. Андрейчин, Ю. Ю. Рябоконь // Інфекційні хвороби. - 2007. - № 3. - С. 35 - 38. (здобувачем проведено аналіз літератури, набір матеріалу, статистична обробка та написання статті - 80 %).

4. Рябоконь Ю. Ю. Ефективність застосування імунофану у хворих на гострий гепатит B із реактивацією EBV-інфекції / Ю. Ю. Рябоконь // Запорож. мед. журн. - 2008. - № 2 (47), т. 1. - С. 22 - 24.

5. Рябоконь Ю. Ю. Клинико-лабораторные особенности желтушных форм острых гепатитов В и С / Ю. Ю. Рябоконь, Е. В. Рябоконь // Запорож. мед. журн. - 2005. - № 4. - С. 61 - 62. (здобувачем проведено аналіз літератури, набір матеріалу, статистична обробка отриманих даних та підготовка до друку - 90 %).

6. Рябоконь Ю. Ю. Динамика клинико-лабораторных показателей на фоне лечения “Имунофаном” у больных острым гепатитом В / Ю. Ю. Рябоконь, В. В. Бондарева // Актуальні питання фармацевтичної та медичної науки та практики : зб. наук. ст. - Запоріжжя : Вид-во ЗДМУ, 2006. - Вип. XVII. - С. 121 - 122. (здобувачем проведено аналіз літератури, набір матеріалу, статистична обробка отриманих даних та підготовка до друку - 90 %).

7. Пат. на корисну модель 15778 Україна, МПК А61К38/00. Спосіб лікування гепатиту С / О. В. Рябоконь, Ю. Ю. Рябоконь. - № u 2006 00557 ; заявл. 20.01.06 ; опубл. 17.07.06, Бюл. № 7. (Дисертантом розроблено та впроваджено спосіб - 80 %).

8. Рябоконь Ю. Ю. Показники окислювальної модифікації білків сироватки крові у хворих на жовтяничну форму гепатиту C на тлі реактивації EBV-інфекції / Ю. Ю. Рябоконь // Досягнення і проблеми клінічної інфектології : матеріали наук.-практ. конф. і пленуму Асоціації інфекціоністів України, 21-22 травня, 2008 р., м. Тернопіль. - Тернопіль, 2008.- С. 81 - 83.

9. Рябоконь Ю. Ю. Ефективність ентеросорбенту “Силікс” у лікуванні хворих на гострі гепатити В і С / Ю. Ю. Рябоконь // Хіміотерапія та імунокорекція інфекційних хвороб : матеріали наук.-практ. конф. і пленуму Асоціації інфекціоністів України, 30 травня - 1 червня 2005 р., м. Тернопіль. - Тернопіль : Укрмедкнига, 2005. - С. 83 - 84.

10. Особенности клиники и лабораторной диагностики манифестных форм острого гепатита С / Ю. Ю. Рябоконь, В. Г. Савельев, Е. В. Рябоконь, Н. С. Ушенина // Проблеми клініки, діагностики та терапії гепатитів : матеріали наук.-практ. конф. з міжнар. участю, 31 березня - 1 квітня 2005 р., м. Харків. - Х., 2005. - С. 187 - 188. (здобувачем проведено аналіз літератури, набір матеріалу, підготовка тез до друку - 70 %).

11. Рябоконь Ю. Ю. Вплив терапії імунофаном на вміст інтерлейкіну-2 і показники окисної модифікації білків сироватки крові у хворих на гострий гепатит С / Ю. Ю. Рябоконь // Інфекційні хвороби - загально медичні проблеми : матеріали VII з'їзду інфекціоністів України, 26-29 вересня 2006 р., м. Миргород. - Миргород, 2006. - С. 96 - 97.

...