Малоінвазивні технології в діагностиці та лікуванні кіст підшлункової залози (клініко-експериментальне дослідження)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Національна медична академія післядипломної освіти

імені П.Л. Шупика

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Малоінвазивні технології в діагностиці та лікуванні кіст підшлункової залози (клініко-експериментальне дослідження)

14.01.03 - хірургія

Преподобний В'ячеслав Володимирович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національній медичній академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика

Міністерства охорони здоров'я України

Науковий консультант: доктор медичних наук, професор Мамчич Володимир Іванович, Національній медичній академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України завідувач кафедри хірургії та проктології

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Дронов Олексій Іванович, Національний медичний університет імені О.О. Богомольця МОЗ України, завідувач кафедри загальної хірургії №1

доктор медичних наук, професор Копчак Володимир Михайлович, Національний інститут хірургії і трансплантології імені О.О. Шалімова АМН України, завідувач відділу хірургії підшлункової залози і реконструктивної хірургії жовчних протоків

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Кіста підшлункової залози - одна з недостатньо вивчених проблем панкреатології. Питання етіопатогенезу, морфології, клінічних проявів та оптимальних методів і способів лікування даної патології багато в чому залишаються невирішеними. Незважаючи на сучасні досягнення в хірургії, ускладнення при відкритому оперативному лікуванні кіст підшлункової залози складає від 20-32,4% (Вилявин Г.Д., 1981; Adams D.В., Anderson M.С., 1992; Шалимов А.А., Радзиховский А.П., 2005; Копчак В.М., 2009.) до 45-70% (Лотов А.Я, Андрианов В.К, Кулезнева Ю.В., Кузин Н.М., 1994).

Летальність залежить від тяжкості захворювання та його ускладнень. Так при кровотечі з кіст підшлункової залози летальність коливається від 40 - 90% - за відсутності вчасного лікування та 30 % - за умови негайного розпізнавання та лікування (S. Balachandra, A.K. Siriwardena., 2005). Проблема хірургічного лікування кіст підшлункової залози недостатньо вивчена. Необхідність використання того чи іншого метода хірургіч-ного втручання залишається предметом дискусії і в теперішній час. Невиправданий радикалізм при хірургічному лікуванні псевдокіст спричиняє інвалідність хворих, внаслідок ускладнень, зумовлених нагноєними процесами в ділянці кукси залози, а також зниженням екзо- та ендокринної функції підшлункової залози. Не уніфіковані показання до ендоскопічного та черезшкірного дренування кісти підшлункової залози. Вище сказане обумовлює актуальність теми, необхідність розробки та впровадження нових методів, а також узагальнивши досвід відкритих хірургічних втручань при кістах підшлункової залози та малоінвазивні методи їх хірургічного лікування розробити організаційно-методичні підходи до вибору тактики лікування при різних видах кістозного враження органа, та зменшення кількості ускладнень і рецидивів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є самостійною науково-дослідною роботою (№ державної реєстрації 0104U006104), яка виконана на кафедрі хірургії та проктології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика МОЗ України.

Мета та завдання дослідження. Покращити результати комплексного лікування хворих з кістами підшлункової залози шляхом розробки тактики лікування при різних видах кістозного ураження органу та зменшення кількості ускладнень і рецидивів через вдосконалення діагностично-лікувальних заходів, узагальнення і порівняння досвіду при відкритих хірургічних втручаннях та малоінвазивних методів хірургічного лікування кіст підшлункової залози.

Для досягнення мети дослідження вирішувались наступні задачі:

1. Вивчити особливості сучасного клінічного перебігу кіст підшлункової залози на підставі результатів ретроспективного аналізу глибиною у 10 років.

2. На експериментальних моделях дослідити патогенетичні аспекти розвитку кіст підшлункової залози і визначити ефективність внутрішньотканинного електрофорезу і екстракту тканин пуповини в корекції порушень гемостазу, протеолізу, фібринолізу, пероксидного окислення ліпідів і білків, ферментів антиоксидантного захисту, неспецифічної реактивності та імунної відповіді організму.

3. У клініці визначити особливості змін у системі регуляції агрегатного стану крові, вмісту в крові прозапальних (IL-1, TNF) цитокінів, пероксидного окислення ліпідів і білків, неспецифічної реактивності та імунної відповіді організму у хворих на кісти підшлункової залози.

4. У клініці визначити ефективність внутрішньотканинного електрофорезу і екстракту тканин пуповини в корекції порушень параметрів імунологічного статусу, ступеня ендотоксикозу і регуляції агрегатного стану крові, які виявились найбільш інформативними з точки зору характеристики патогенетичних особливостей і клінічного перебігу при гострих/підгострих кістах підшлункової залози.

5. Розробити методику малоінвазивного лікування кіст підшлункової залози із застосуванням внутрішньотканинного електрофорезу і екстракту тканин пуповини.

Об'єкт дослідження. Гострі/підгострі післянекротичні кісти підшлункової залози.

Предмет дослідження. Ефективність поєднаного застосування внутрішньотканинного електрофорезу і екстракту тканин пуповини в малоінвазивному лікуванні гострих/підгострих післянекротичних кіст підшлункової залози.

Методи дослідження. Клінічний, інструментальний, лабораторний, біохімічний, коагулометричній, імуноферментній, патофізіологічний, статистично-аналітичний.

Наукова новизна одержаних результатів та їх теоретичне значення. На основі комплексного клініко-експериментального дослідження вперше запропоновано диференційований підхід до вибору тактики лікування хворих на кісти підшлункової залози. Набув подальшого розвитку алгоритм лікувально-діагностичної тактики при кістах підшлункової залози. Удосконалено систему об'єктивної оцінки зв'язку кісти підшлункової залози з панкреатичними протоками.

Вивчені зміни у системі гемостазу, фібринолізу, протеолізу, неспецифічної реактивності та імунної відповіді при кістах підшлункової залози. Досліджено пероксидне окислення ліпідів і білків, активність ферментів антиоксидантного захисту. Патогенетично обґрунтовано застосування внутрішньотканинного електрофорезу і екстракту тканин пуповини в лікуванні кіст підшлункової залози.

Практичне значення одержаних результатів. Застосування малоінвазивної хірургічної тактики у хворих на кісти підшлункової залози сприяло покращанню результатів лікування, зменшенню частоти ускладнень та рівня летальності.

Розроблений спосіб малоінвазивного хірургічного лікування кіст підшлункової залози з використанням внутрішньотканинного електрофорезу і екстракту тканин пуповини.

Експериментальні результати дисертаційного дослідження дозволили науково обґрунтувати причинно-наслідковий зв'язок між процесами, які призводять до хронізації патологічного процесу у хворих з після некротичними кістами підшлункової залози та слугували основою для розробки і клінічної апробації нових методів малоінвазивного хірургічного лікування.

Особистий внесок здобувача в отриманні результатів наукових досліджень. Автором особисто здійснено розробку основних теоретичних і практичних положень роботи, проведено аналіз літературних джерел, патофізіологічні дослідження. Здобувач самостійно виконав набір і обробку фактичного матеріалу, написав усі розділи дисертації, сформулював висновки і практичні рекомендації. У наукових працях, опублікованих зі співавторами, автором самостійно зібрано матеріал, здійснено огляд літератури за темою, зроблено узагальнення та сформульовані висновки. При підготовці праць, які опубліковані у співавторстві, використано експериментальний і клінічний матеріал, огляд літератури та статистичні дані автора.

Автор особисто виконав експериментальну частину роботи, провів обстеження та виконав більше 50% оперативних втручань на кістах підшлункової залози, проаналізував і систематизував отримані результати, розробив і впровадив способи для діагностики та малоінвазивного хірургічного лікування хворих на кісти підшлункової залози з використанням внутрішньотканинного електрофорезу і екстракту тканин пуповини.

Планування, організація досліджень по дисертаційній роботі та впровадження в практику отриманих результатів, здійснювалися за участі наукового керівника завідувача кафедрою хірургії і проктології Національної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, доктора медичних наук, професора В.І. Мамчича.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації були представлені та обговорені на ХХІ з'їзді хірургів України (Запоріжжя, 2005); на міжнародній науково-практичній конференції «Ультразвукова діагностика в гастроентерології» 2006 р. м. Судак, АР Крим; на науково-практичній конференції з міжнародною участю «Новітні технології у спеціалізованій медичній допомозі» листопад 2007 р. м. Київ ;на науково-практичній конференції за участю міжнародних спеціалістів «Трансплантація органів, тканин та клітин» листопад 2008 р. м. Київ.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 7 наукових праць, з них - 5 у наукових журналах, що визнані ВАК України як фахові, 2 - в матеріалах наукових конференцій, тезах доповідей, подано 1 заявку на патент на корисну модель України.

Структура дисертації. Дисертація викладена на 175 сторінках і складається з вступу, 6 розділів, висновків, рекомендацій щодо наукового і практичного використання здобутих результатів, списку використаних джерел літератури. Робота ілюстрована 24 таблицями, 41 рисунками. Список літератури включає 212 джерел, з них 116 наукових праць іноземних авторів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали і методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань проведені серії експериментів in vitro та in vivo. У роботі використано 149 самців білих щурів з масою тіла 0,14-0,16 кг та 50 статевозрілих морських свинок (самці і самиці) з масою тіла 0,45-0,55 кг. Усі операційні втручання проводились відповідно вимогам до основних вимог Ванкуверських конференцій (1979, 1994) про біомедичні експерименти щодо гуманного відношення до лабораторних тварин з використанням методів загального знеболювання. Гострий панкреонекроз у статевозрілих морських свинок (самці і самиці) з масою тіла 0,45-0,55 кг моделювали за Мамчичем В.І., Кебкало А.Б., Малендою О.Д. [2005]. в асептичних умовах під уретано-ефірним наркозом. У щурів кріодеструкцію підшлункової залози виконували за допомогою рідкого азоту. Після серединної лапаротомії вдовж білої лінії живота на ліву частину підшлункової залози крапали рідким азотом до утворення стійкого білого кольору тканин. На розріз черевної порожнини пошарово накладали вузлові шви. Тваринам контрольної групи замість рідкого азоту на ліву зону підшлункової залози крапали охолодженим до 4^оС 0,9% розчином натрію хлориду.

Для визначення впливу екстракту пуповинних тканин на ензиматичну активність аспірату кіст підшлункової залози в модельних експериментах досліджували активність амілази, серинових протеаз за Кунітцем, інтенсивність лізису азофібрину, азоальбуміну, азоказеїну і азоколу після інкубації у водяному термостаті “ТПС-8” (Росія) впродовж 1 год. при температурі 37^оС аспірату та екстракту тканин пуповини в об'ємному співвідношенні відповідно 1 1; 3 1 і 5 1. У контрольну серію пробірок замість екстракту тканин пуповини додавали відповідні об'єми боратного буферу (рН 7.4). При розрахунках враховували фактор розведення.

Аналіз вмісту цитокінів і фібронектину в плазмі крові проводили на імуноферментному аналізаторі “Униплан-М” (Росія) наборами реагентів “ProCon IL-1” (ООО “Протеиновый контур”) для визначення інтерлейкіну-1 (Росія), “ProCon TNF” (ООО “Протеиновый контур”) для визначення фактора некрозу пухлин (Росія). Рівень у плазмі крові фібронектину визначали методом імуноферментного аналізу реактивами “ИФА-Фн” (НВО “Иммунотех”) (Росія). Екстракцію цитокінів виконували на мікроколонках C₂ Amprep^TM (Велика Британія).

Для проведення імунологічних досліджень у хворих брали кров з ліктьової вени вранці натще. Підготовку лейкоконцентрату для імунологічних досліджень, визначення загальної кількості Т-лімфоцитів, комплементарного ЕАС-розеткоутворення, нульових лімфоцитів, активних Т-лімфоцитів, ефекторного індексу, Т-хелперів, Т-супресорів, імунорегуляторного індексу, рівня імуноглобулінів класів А, М, G у сироватці крові, титру природних антитіл, циркулюючих імунних комплексів, фагоцитарну активність нейтрофілів і моноцитів, тесту відновлення нитросинього тетразолію, титру комплементу приводили за загальноприйнятими методами (Чернушенко Е.Ф., Когосова Л.С., 1978). Аналіз імунограм (ступінь імунних розладів, індексні показники) проводили за принципами і методикою Караулова А.В. (Караулов А.В., 1999). У роботі проведено ряд спеціальних методів дослідження клітин неспецифічної реактивності. Окислювальний метаболізм поліморфноядерних лейкоцитів визначали методом хемілюмінесценції (Metcalf J.A. et al., 1986). Вивчення впливу екстракту тканин пуповини на моноклональні антитіла - ліганд-рецептори цитокінів проводили в імуноферментній реакції визначення інтерлейкіну-1 (ІЛ-1) та фактора некрозу пухлин (ФНП). Аналіз відповіді моноцитів на стимуляцію інтерлейкіном-1 та ендотоксином S.thyphimurium, що оцінювали за продукцією моноцитами інтерлейкіну-1. Аналіз відповіді резидентних макрофагів на стимуляцію інтерлейкіном-1 та ендотоксином S.typhimurium проводили за продукцією фактора некрозу пухлин . Для виділення резидентних макрофагів використовували пробірки “Vacutainer CPT^TM” фірми “BECTON DICKINSON” (США).

Для визначення кількості молекулярних продуктів пероксидного окиснення ліпідів використовували спектрофотометричний метод. Вимірювали оптичну щільність ізопропанольної фази і порівнювали з контролем на спектрофотометрі СФ-46 при 232 нм (дієнові кон'югати гідропероксидів). Активність церулоплазміну і гутатіонпероксидази визначали загальноприйнятими методиками [Колб В.Г., Камышников В.С., 1982; Погосян Г.Г., Налбандян Р.М., 1983; Санина О.Л., Бердинских И.К., 1986]. Генерацію активних форм кисню досліджували на хемілюменометрі “ПХЛ-1” в режимі накопичення [Миронов Л.И. и соавт., 1999]. Визначення пероксидної модифікації білків (нейтральні та основні альдегідо- і кетонопохідні) проводили спектрофотометрично на “СФ-44” [Дубинина Е.Е., 1992; Мещишен І.Ф., 1999; Мещишен І.Ф., Польовий В.П., 1999]. З використанням азофібрину застосовували методику визначення ферментативного і неферментативного фібринолізу в плазмі крові і тканинах внутрішніх органів. За подібним методом визначали протеолітичну активність плазми крові, використовуючи азоальбумін, азоказеїн та азокол (Simko Ltd., Україна). Антитриптична активність крові визначалася різницею між активністю проби, яка містила стандартну кількість трипсину, і активністю проби, в котрій частина ферменту зв'язувалася інгібіторами сироватки. Активність серинових протеїназ досліджували за Кунітцом, визначаючи даний показник у казеїнолітичних одиницях, каліброваних за трипсином (Веремеенко К.Н. и соавт., 1993). Уміст у плазмі крові молекул середньої маси вивчали за модифікованою методикою Н.И.Габриэляна та співавт. (Габриэлян Н.И. и соавт., 1981; Гисак С.Н. и соавт., 1998).

При вивченні системи регуляції агрегатного стану крові як стабілізатор використовували 3,8% розчин цитрату натрію (1:9). Стан тромбоцитарно-судинного гемостазу оцінювали за відсотком адгезивних тромбоцитів, а також за індексом спонтанної агрегації тромбоцитів (Мищенко В.П. и соавт., 1980; Taccola A. et al., 1980). Загальний коагуляційний потенціал крові (час рекальцифікації плазми, протромбіновий і тромбіновий час, активований парціальний тромбопластиновий час), фібринолітичну активність плазми, потенційну активність плазміногену, антиплазміни, рівень фібриногену в плазмі крові, активність антитромбіну III, концентрацію розчинних комплексів фібрин-мономера в крові визначали за допомогою наборів реактивів фірми “Simko Ltd.” (Україна).

Для виготовлення екстракту тканин пуповини відразу після пологів і відокремлення плаценти пуповину відрізали з боку плаценти і ретельно відмивали від крові у стерильному 0,9% розчині натрію хлориду. У біотехнологічній лабораторії Координаційного центру трансплантації органів, тканин і тканин МОЗ України і Інституту клітинної терапії в ламінарі тканину пуповини роздрібнили ножицями і гомогенізували в скляному гомогенізаторі. Гомогенат центрифугували при 3000 об/хв впродовж 30 хв. Супернатант збирали і послідовно фільтрували через фільтри з діаметром пор 200, 100 і 40 мкм. Готували 10% екстракт і заморожували при -70^оС в кріостійких пластикових пакетах у карантинному рефрижераторі до визначення його біологічної безпеки. Для дослідження стерильності отриманого екстракту бактеріологічне дослідження проводили не пізніше двох годин від забору біоматеріалу шляхом прямого висіву на оптимальні живильні середовища для кокової групи бактерій, ентеробактерій та анаеробних бактерій, з паралельним накопиченням мікроорганізмів у селективних середовищах. Екстракт тканин пуповини поміщали в стерильне транспортне середовище і доставляли в лабораторію клінічної мікробіології. Для контролю вірусної контамінації екстракту тканин пуповини застосовували стандартні операційні процедури ПЛР-аналізу. Екстракт плаценти людини (10%-ий ) вводили морським свинкам внутрішньочеревно з розрахунку 3,0 мл на 100 г маси тіла тварини, щурам - 0,3 мл на 100 г маси тіла.

У клініці проліковано і глибоко обстежено 232 хворих.

Хворим проводили загальноклінічні та біохімічні дослідження крові та сечі, робили коагулограму. Інструментальні методи дослідження включали УЗД органів черевної порожнини, рентгенографію органів грудної та черевної порожнини, комп'ютерну томографію органів черевної порожнини, електрокардіографію, фіброгастродуоденоскопію, магнітнорезонансну томографію. Доповнювали дослідження за показаннями лапароскопією, метою якої була верифікація біліарного панкреатиту, виявлення стеатонекрозів, визначення кількості і характеру ексудату, стану позапечінкових жовчних шляхів, міхура. З'ясовували наповненість сальникової сумки рідиною та можливість і необхідність пункційного дренування її. Також здійснювали бактеріологічне дослідження рідини черевної порожнини і сальникової сумки. При виконанні фіброгастродуоденоскопії вивчали стан слизової оболонки шлунка, дванадцятипалої кишки (наявність гострих ерозій, виразки та кровотечі), визначали наявність нориці між кістою та шлунком або дванадцятипалою кишкою. Наступним кроком при фіброгастродуоденоскопії було проведення ніпельного назогастрального зонду за дуоденоєюнальний кут для ентеральної терапії, що включала харчування сумішами, деконтамінацію кишечнику шляхом уведення фторхінолонів, поліміксину, ентеросорбентів, пробіотиків. За наявності кіст підшлункової залози виконували тонкоголкову пункційну аспірацію її вмісту, за необхідності - біопсію парапанкреатичної клітковини для бактеріологічного та гістологічного дослідження. Контролювали пункцію УЗ-апаратом. Пункцію проводили за допомогою голок СНІВА чи ОСUDA. Із допоміжних методів дослідження використовували: ендоскопічну ретроградну холедохопанкреатографію, глікемічний та глюкозуричний профіль, маркери онкопатології, антибіотикограму. З лікувальною метою ми застосовували черезшкірну пункцію і дренування кіст підшлункової залози. Дренування кіст проводили з використанням стилет-троакару й пункційного адаптера з уведенням дренажних трубок у порожнину кісти під контролем УЗ-апарата «Тоshiba», який мав датчик з центральним пункційно-біопсійним каналом.

Пункційні методи лікування кіст підшлункової залози ми поєднували з інтенсивною консервативною терапією, основними завданнями якої було пригнічення секреції підшлункової залози, змен-шення цитотоксичного впливу прозапальних цитокінів, вільних радикалів, активних ферментів, запобігання вторинному інфікуванню і розвитку системних ускладнень.

Пункційне дренування кіст підшлункової залози під контролем УЗ-апарата виконали у 41 хворих. З них пункційне дренування виконано 21 хворому, 20 хворим виконано пункційне дренування з поєднаним застосуванням внутрішньотканинного електрофорезу та екстракту тканин пуповини. Усім хворим проведено цитологічні та бактеріологічні дослідження рідини, евакуйованої з порожнини кісти під час пункції, та активність ферментів у вмісті псевдокісти. Під час черезшкірного дренування кісти під контролем УЗ-апарату проводили санацію її порожнини розчинами антисептиків двічі-тричі на добу. Дренування та лаваж порожнини давало можливість запобігти вторинному інфікуванню та зниженню активності ферменту. УЗ-контроль проводили кожен день для моніторингу динамічних змін.

Хворим основної ( 20 пацієнтів ) групи після введення в порожнину кісти екстракту тканин пуповини проводили внутрішньотканинний електрофорез за модифікованої методикою Фундюра В.Д.

Суть модифікації полягає у різниці накладання електродів. Позитивний електрод накладався в проекції селезінки, що дало змогу включити в процес гальванізації цей імунологічний орган. Гальванізація здійснювалась за допомогою апарата “Поток-1”. Щільність електричного струму була мінімальною і становила 0,03-0,05 мА/см². Час проведення сеансу внутрішньотканинного електрофорезу в запропонованому нами варіанті становив 20 хв. 1 раз на добу впродовж 2-7 діб післяопераційного періоду.

Хворим групи порівняння дренування порожнини кісти підшлункової залози здійснювали за стандартними методиками.

В основній групі введення екстракту тканин пуповини здійснювався через дренаж заведений в порожнину кісти підшлункової залози. Екстракт вводили у кількості, яка дорівнювала 1/5 об'єму видаленого з порожнини кісти аспірату, але не більше ніж 500 мл.

Клеми підключали до джерела постійного струму для гальванізації після того, як на шкіру в проекції селезінки встановлювали електродну прокладку.

У порожнину кісти підшлункової залози через дренаж вводимо ізольований провідник, який приєднаний до клеми.

Клема підключається до джерела постійного струму (негативний електрод).

Статистичну обробку результатів дослідження виконували на персональному комп'ютері ІВМ РС (РП-400АСеl,128MbPAM) в середовищі Windows - 2000 з використанням програми Microsoft Word, Microsoft Excel (Microsoft Office - 2000).

Результати дослідження та їх обговорення. У дослідженнях на морських свинках з некротичним ураженням підшлункової залози визначались параметри тканинного фібринолізу і протеолізу в тканинах підшлункової залози, фундального відділу шлунка і селезінки. У тварин з панкреонекрозом інтенсивність протеолітичного розпаду білків, індукована гомогенатами підшлункової залози, значно збільшувалась: лізис азоальбуміну перевищував контроль у 2,3 разу (p<0,001), лізис азоказеїну - в 1,5 разу (p<0,01), лізис азоколу - у 3,0 рази (p<0,001). У тканині фундального відділу шлунка спостерігались подібні зміни: інтенсивність розпаду низькомолекулярних білків зростала вдвічі, високомолекулярних білків - на 60,4% (p<0,01), колагенолітична активність - на 87,6% (p<0,001). У селезінці лізис азоальбуміну підвищувався на 84,3% (p<0,001), лізис азоказаїну - на 83,8% (p<0,001), однак лізис азоколу достовірних змін не зазнавав. У тканині підшлункової залози сумарна фібринолітична активність зростала у 3,8 разу (p<0,001), неферментативна фібринолітична активність збільшувалась у 6 разів (p<0,001), ферментативна фібринолітична активність підвищувалась у 2,7 разу (p<0,001). У тканині фундального відділу шлунка сумарна інтенсивність фібринолізу перевищувала контроль на 95,8%, неферментативна фібринолітична активність - у 2,2 разу (p<0,001), ферментативна фібринолітична активність - на 51,5% (p<0,02). У селезінці сумарний фібриноліз виявився вищим за контрольні показники на 56,5% (p<0,01), причому неензиматичний розпад фібрину був вищим за контрольні величини у 3,6 разу (p<0,001), тоді як ферментативна фібринолітична активність відповідала контролю. У тварин, які отримували екстракт пуповинної тканини значно знижувалась тканинна протеолітична активність, сумарна фібринолітична активність у тканині підшлункової залози зменшувалась у 2,9 разу (p<0,001) і не відрізнялась від такої у тварин контрольної групи. Неферментативна фібринолітична активність знижувалась у 2,8 разу (p<0,001), проте залишалась у 2,1 разу (p<0,01) більшою за контрольні показники. Інтенсивність ферментативного фібринолізу знижувалась у 3,1 разу (p<0,001) і відповідала контрольним величинам. У фундальному відділі шлунка під впливом екстракту пуповини сумарний фібриноліз знижувався у 4,0 рази (p<0,001) і був вдвічі меншим (p<0,001) за контроль. Неферментативна фібринолітична активність також зменшувалась у 3,8 разу (p<0,001) і була на 42,0% нижчою (p<0,02), аніж у тварин контрольної групи. Ферментативна фібринолітична активність знижувалась у 3,5 разу (p<0,001) і досягала величини, у 2,3 разу (p<0,001) менших за контрольні показники. У селезінці інтенсивність сумарного фібринолізу за дії екстракту пуповини знижувалась у 5,1 разу (p<0,001) і була у 3,2 разу (p<0,001) меншою, ніж у тварин контрольної групи. Неферментативний фібриноліз також знижувався у 5,1 разу (p<0,001) і не відрізнявся від контрольних величин. Ферментативна фібринолітична активність знижувалась у 4,9 разу (p<0,001) і була в 5,3 разу (p<0,001) меншою за таку у морських свинок контрольної групи.

У щурів з кріодеструкцією підшлункової залози розвивалась хронометрична гіпокоагуляція, про що свідчило подовження часових характеристик згортання крові: часу рекальцифікації - в 1,4 разу (p<0,05), протромбінового часу - в 1,4 разу (p<0,02), тромбінового часу - в 1,4 разу (p<0,01) та збільшення активованого парціального тромбопластинового часу в 1,5 разу (p<0,001). Концентрація фібриногену в плазмі крові знижувалася в 1,8 разу (p<0,001), спостерігалось зниження активності антитромбіну III на 30,9% (p<0,05). Концентрація розчинних комплексів фібрин-мономеру у щурів з кріодеструкцією підшлункової залози зростала в 6,6 разу ((1,420,08) мкг/мл в контролі та (9,370,75) мкг/мл у досліді, p<0,001; n=16). Крім того, в сечі суттєво підвищувався вміст продуктів деградації фібрин/фібриногену (відповідно (0,880,06) та (5,720,39) мкг/мл, p<0,001; n=16). Застосування екстракту тканин пуповини у щурів з кріодеструкцією підшлункової залози сприяло скороченню часу рекальцифікації плазми крові, але не до контрольного рівня. Під впливом екстракту тканин пуповини протромбіновий час сягав контрольного рівня, так само, як і тромбіновий час, концентрація в плазмі крові розчинних комплексів фібрин-мономеру знижувалась до 5,160,42 мкг/мл (p₁<0,001; n=19), однак у 3,6 разу перевищувала (p<0,001; n=17) контрольні показники. Уміст у сечі продуктів деградації фібрин/фібриногену зменшувався майже вдвічі, проте також залишався значно вищим за контроль.

Фібринолітична активність плазми крові у щурів з кріодеструкцією підшлункової залози значно підвищувалась: сумарна фібринолітична активність збільшувалась у 8,4 разу (p<0,001), неферментативна фібринолітична активність - у 5,3 разу (p<0,001), ферментативна фібринолітична активність зростала більш, ніж на порядок. Інтенсивність Хагеманзалежного фібринолізу значно зростала, рівень антиплазмінів збільшувався адекватно підвищенню активності фібринолітичної системи плазми крові. Застосування екстракту тканин пуповини призводило до зменшення неферментативної фібринолітичної активності і ферментативної фібринолітичної активності та підвищення потенційної активності плазміногену до контрольного рівня. Інтенсивність хагеманзалежного фібринолізу сягала контрольного рівня, а активність антиплазмінів зменшувалась відповідно зниженню сумарної фібринолітичної активності плазми крові. Сумарна фібринолітична активність фундального відділу шлунка у щурів з кріодеструкцією підшлункової залози зростала у 5,1 разу (p<0,001), з'являлась відсутня в контролі неферментативна фібринолітична активність, ферментативна фібринолітична активність збільшувалась у 4,1 разу (p<0,001). У тканині тонкої кішки сумарна фібринолітична активність підвищувалась на 86,5% (p<0,001), неферментативна фібринолітична активність зростала у 14,5 разу (p<0,001), що поєднувалось зі збільшенням ензиматичного лізису фібрину на 69,9% (p<0,01). У товстій кишці спостерігалось майже п'ятиразове збільшення сумарної фібринолітичної активності, з'являлась неферментативна фібринолітична активність, яка в контролі була відсутня, ферментативна фібринолітична активність зростала у 3,8 разу (p<0,001). Застосування екстракту тканин пуповини призводило до суттєвого (у 4,1 разу) зниження сумарної фібринолітичної активності фундального відділу шлунка, що відбувалося внаслідок різкого (у 7,4 разу) зменшення ферментативної фібринолітичної активності, хоча неферментативний фібриноліз також знижувався на 28,6% (p<0,05). У результаті таких змін сумарна фібринолітична активність тканин шлунка не відрізнялась від контролю, а ферментативний фібриноліз навіть виявлявся в 1,8 разу (p<0,001) меншим за такий у щурів контрольної групи. Для тканин тонкої і товстої кишок також було характерним пригнічення під впливом екстракту тканин пуповини сумарного фібринолізу, переважно за рахунок значного зниження ферментативної фібринолітичної активності, яка зменшувалась відповідно у 2,9 і 3,2 разу (p<0,001). Проте неферментативна фібринолітична активність практично не змінювалась і залишалась значно вищою за контрольні показники як у тканині тонкої, так й у тканині товстої кишок.

Внутрішньотканинний електрофорез не змінював жодної з досліджуваних характеристик згортаючої і протизгортаючої систем крові у щурів з кріодеструкцією підшлункової залози, тоді як одночасне застосування електрофорезу і екстракту тканин пуповини призводило до скорочення часу рекальцифікації, протромбінового, тромбінового і активованого тромбопластинового часу практично до контрольних величин. При цьому відбувалося збільшення вмісту фібриногену в плазмі крові та нормалізація активності антитромбіну III. Внутрішньотканинний електрофорез практично не змінював концентрацію в плазмі крові розчинних комплексів фібрин-мономеру ((8,910,82) мкг/мл, p>0,05; n=17) у щурів з кріодеструкцією підшлункової залози, тоді як при поєднаному застосуванні електрофорезу і екстракту тканин пуповини їх вміст значно зменшувався ((3,100,26) мкг/мл, p₁<0,001; n=19), але залишався вищим (p<0,001) за контрольний рівень. Концентрація в сечі продуктів деградації фібрин/фібриногену під впливом внутрішньотканинного електрофорезу також не змінювалась ((6,110,58) мкг/мл, p>0,05; n=17), але при його поєднанні з екстрактом тканин пуповини знижувалася більш ніж у 2 рази ((1,970,12) мкг/мл, p<0,001; n=19). У щурів з кріодеструкцією підшлункової залози спостерігалась активація тромбоцитарно-судинного гемостазу: відсоток адгезивних тромбоцитів зростав майже вдвічі ((37,582,77)% в контролі та (72,644,52)% у щурів з кріодеструкцією підшлункової залози, p<0,001; n=16), а індекс спонтанної агрегації тромбоцитів збільшувався в 5,3 разу (відповідно, (2,410,15) та (12,770,96)%, p<0,001; n=16). Застосування екстракту тканин пуповини зменшувало відсоток адгезивних тромбоцитів ((51,381,86)%, p₁<0,001; n=19) та індекс їх спонтанної агрегації ((6,360,35)%, p₁<0,001; n=19), але не до контрольного рівня (p<0,001). Внутрішньотканинний електрофорез достовірних змін показників функціональної активності тромбоцитів не викликав ((відповідно, (69,795,35) та (11,860,72)%, p>0,05; n=19). При поєднаному застосуванні внутрішньотканинного електрофорезу та екстракту тканин пуповини відсоток адгезивних тромбоцитів зменшувався майже в 2 рази ((47,961,75)%, p₁<0,001; n=19) і наближався до контрольних величин, але залишався вищим (р<0,05), аніж у інтактних тварин. Індекс спонтанної агрегації тромбоцитів значно знижувався ((3,580,25)%, p₁<0,001; n=19), проте теж перевищував (p<0,05) контрольні дані. Одночасне застосування екстракту тканин пуповини і внутрішньотканинного електрофорезу призводило до зменшення сумарної фібринолітичної активності в тканинах фундального відділу шлунка у 4,5 разу через суттєве пригнічення як неферментативного, так й ферментативного лізису фібрину. У тканинах тонкої кишки спостерігалось пригнічення ферментативної фібринолітичної активності у 2,1 разу. Внутрішньотканинний електрофорез у поєднанні з внутрішньочеревним введенням екстракту тканин пуповини практично нормалізував тканинний фібриноліз у товстій кішці: сумарна фібринолітична активність і ферментативна фібринолітична активність знижувалась у 3,7 разу, неферментативна фібринолітична активність зменшувалась на 30,8%.

У клініці проліковано і глибоко обстежено 232 хворих віком від 29 до 65 років, які мали сформовані або несформовані псевдокісти підшлункової залози: після перенесеного гострого некротичного панкреатиту та панкреонекрозу - 126 пацієнта; внаслідок хронічного панкреатиту та вірсунголітіазу - 106. Кісти локалізувалися в ділянці голівки залози у 132 хворих, у ділянці тіла - у 43, в ділянці хвоста - у 57. Діаметр кіст коливався від 2 до 30 см. кіста підшлункова залоза кров

Пункційне дренування кіст підшлункової залози під контролем УЗ-апарата виконали у 41 хворих. З них пункційне дренування виконано 21 хворому, 20 хворим виконано пункційне дренування з поєднаним застосуванням внутрішньотканинного електрофорезу та екстракту тканин пуповини. Серед хворих яким виконано пункційне дренування кіст підшлункової залози без застосування внутрішньотканинного електрофорезу та екстракту тканин пуповини ефективним спосіб виявився у 14 пацієнтів, особливо в тих випадках, коли кісти були до 10 см у діаметрі. У 7 хворих (33,33%) виконано лапаротомічну корекцію патології. Показаннями до лапаротомії були такі:

1. Відсутність бажаного ефекту дренування (3 випадки). Це спостерігалося у хворих при великих розмірах кіст, наявності нагноєння несформованої кісти, що супроводжувалося реакцією черевної порожнини;

2. Кровотеча в порожнину кісти з виділенням крові по дренажу (2 випадки);

3. Зростання клініко-лабораторних ознак панкреатиту (2 випадки).

Середній термін перебування пацієнтів у стаціонарі становив 19,47 ліжко-днів.

Відкриті оперативні втручання виконано в об'ємі: зовнішнє дренування кісти - 62 хворих; внутрішнє дренування кіст підшлункової залози - 56 хворих; зовнішнє + внутрішнє дренування кіст підшлункової залози - 18; резекція хвоста підшлункової залози з кістою - 7; видалення кіст підшлункової залози - 8. Успіх консервативної терапії спостерігали у 59-и хворих. У 11-и з них на тлі консервативної терапії констатували резорбцію кіст діаметром до 4 см. У одного пацієнта відбулося самодренування кісти в шлунок, що ми верифікували і спостерігали в динаміці за допомогою ФГДС.

Таким чином, пункційне дренування під контролем УЗ-апарата виявилося ефективним у 14 (66,6 %) з 21 хворих. Використання розробленої методики у пацієнтів з відносними показаннями до неї засвідчило доцільність її застосування як першого етапу при лікуванні, передопераційній підготовці, візуалізації можливих ускладнень. Доказом цього є відсутність летальності, важких ускладнень.

Основною метою дренування, на нашу думку, є зменшення дії панкреатичного соку як в зоні його впливу, так і в черевній порожнині.

Хворим основної ( 20 пацієнтів ) групи після введення в порожнину кісти екстракту тканин пуповини проводили внутрішньотканинний електрофорез за модифікованої методикою Фундюра В.Д.

Відзначались значні коливання ензиматичної активності аспірованого вмісту кіст підшлункової залози: лізис азофібрину - від 200 до 800 мкг/1 мл за 1 год, лізис азоальбуміну - від 100 до 700 мкг/1 мл за 1 год, лізис азоказеїну - від 50 до 450 мкг/1 мл за 1 год, лізис азоколу - від 100 до 400 мкг/1 мл за 1 год, активність серинових протеаз - від 300 до 1600 од.

Дискримінантний аналіз показав (p<0,001), що у загальній виборці (n=56) присутні дві різні групи показників, різнорідність яких обумовлена особливостями клінічного перебігу кіст підшлункової залози. Це дало нам підстави для визначення критеріїв (алгоритму) діагностики наявності зв'язку між кістою та протоками підшлункової залози (табл. 1).

Таблиця 1.

Алгоритм діагностики наявності зв'язку між кістою та протоками підшлункової залози

Інкубація екстракту плаценти і аспірата у співвідношенні 1 : 1 достовірних змін ферментативної активності не викликала, проте вже при співвідношенні 3 : 1 активність амілази зменшувалась на 43,1%, лізис азофібрину знижувався на 39,8%, азоальбуміну - на 39,4%, азоказеїну - на 33,7%, азоколу - на 43,2%, активність серинових протеаз - на 31,2%. Підвищення співвідношення екстракт пуповини - аспірат кісти підшлункової залози до 5 : 1 ще більше зменшувало ензиматичну активність: відповідно на 69,2% та у 3,5, 4,1, 3,2, 5,0 і 5,1 разу. Важливим є той факт, що антитрипсична активність, яка була відсутньою у цільному аспіраті та у серії контролю, перманентно зростала при додаванні в інкубаційне середовище екстракту тканин пуповини, що вказує на наявність в останньому інгібіторів антитрипсинового типу. Таким чином, пункційне дренування під контролем УЗ-апарата з поєднаним застосуванням внутрішньотканинного електрофорезу та екстракту тканин пуповини виявилося ефективним у 19 (95,0 %) з 20 хворих. У 1 хворих (5%) виконано лапаротомічну корекцію патології. Показаннями до лапаротомії були зростання клініко-лабораторних ознак панкреатиту. Середній термін перебування пацієнтів у стаціонарі становив 17,53 ліжко-днів.

Оцінка ефективності застосування внутрішньотканинного електрофорезу і екстракту тканин пуповини у хворих на гострі/підгострі псевдокісти підшлункової залози проведена за параметрами імунологічного статусу, ступеня ендотоксикозу і регуляції агрегатного стану крові, які виявились найбільш інформативними з точки зору характеристики патогенетичних особливостей і клінічного перебігу кіст підшлункової залози. Хворим основної групи проводилось лікування з використанням внутрішньотканинного електрофорезу на тлі введення в порожнину кісти екстракту тканин пуповини. Хворі групи порівняння (10 хворих) лікувались за стандартними лапаратомічними методами. У якості контролю (12 хворих) використовували дані, отримані у практично здорових донорів (група «Контроль»).

Лейкоцитарний індекс інтоксикації величина якого у хворих обох груп у передопераційний період практично не відрізнявся ((4,220,74) од. - в основній групі та (4,150,98) од. - у групі порівняння, p>0,05). На десяту добу після операції цей показник був в 1,5 разу меншим у хворих, яких лікували поєднанням внутрішньотканинного електрофорезу з екстрактом тканин пуповини ((1,180,13) та (1,710,18) од. відповідно, p<0,05). Наприкінці лікування він дорівнював (1,250,15) та (1,860,14) од. відповідно, p<0,01).

Аналіз функціональної активності фагоцитуючих клітин крові засвідчив, що при близьких вихідних показниках фагоцитарної активності ((65,383,11) % в основній групі та (67,102,20)% у групі порівняння, p>0,05) на десяту добу після операції її рівень суттєво зростав у хворих основної групи ((79,872,43) та (68,101,67) % відповідно, p<0,001). Цей ефект зберігався до кінця періоду спостережень ((77,463,52) та (67,901,06) % відповідно, p<0,02).

Після застосування внутрішньотканинного електрофорезу і екстракту тканин пуповини значно зростало фагоцитарне число в основній групі з 4,470,30 у передопераційний період до 9,200,82 на десяту добу після операції; у групі порівняння - з 4,590,18 до 4,690,09 (p<0,001). Наприкінці лікування цей показник становив 6,390,55 та 4,810,10 відповідно (p<0,01).

Показники тесту відновлення нітросинього тетразолію через десять діб після операції були в 1,6 разу вищими ((21,421,78) та (13,101,53)% відповідно, p<0,01).

Збільшення функціональної активності клітин крові і активація системи комплементу сприяло ефективній елімінації циркулюючих імунних комплексів, плазмова концентрація яких до застосування внутрішньотканинного електрофорезу відповідала такій у хворих групи порівняння ((0,3950,032) ум. од. у хворих основної групи та (0,3880,024) ум. од. - у хворих групи порівняння, p>0,05), значно зменшувалась на десяту добу післяопераційного періоду ((0,2110,018) та (0,4040,019) ум. од. відповідно, p<0,001) і практично не відрізнялась від контролю ((0,1970,013) ум. од., n=12) наприкінці лікування ((0,2040,017) та (0,3950,016) ум. од. відповідно, p<0,001).

Про активацію Т-клітинної ланки імунної відповіді свідчила динаміка змін ефекторного індексу: до операції - (66,863,17)% у хворих основної групи та (67,822,25)% - групи порівняння (p>0,05), на десяту добу спостережень - (72,163,20) та (60,452,95)% відповідно (p<0,02), наприкінці лікування - (70,942,81) та (58,332,44)% (p<0,01).

Крім того, використання внутрішньотканинного електрофорезу і екстракту тканин пуповини сприяло підвищенню ефективності кооперації Т- і В-лімфоцитів, оскільки імунорегуляторний індекс також збільшувався і становив на першу добу спостережень у хворих основної групи 1,200,10 та групи порівняння - 1,250,09, на десяту добу після операції - 1,740,13 та 1,170,14 відповідно (p<0,01), наприкінці лікування - 1,710,12 та 1,390,09 (p<0,05).

При майже однакових вихідних рівнях В-лімфоцитів ((29,161,10)% у хворих основної групи та (30,890,82)% - групи порівняння, p>0,05) їхня кількість в периферійній крові на десяту добу після операції у хворих основної групи була в 1,3 разу вищою, ніж у хворих, які отримували загальноприйнятий комплекс лікування ((35,431,82) та (28,301,33)% відповідно, p<0,01), а наприкінці спостережень залишалася вищою на 20,6% ((34,661,32) та (29,801,17)%, p<0,02).

Підвищення кількості активних Т-лімфоцитів, імунорегуляторного індексу і рівня в крові В-лімфоцитів спричинило інтенсифікацію синтезу імуноглобулінів.

Найбільшою мірою зростала продукція IgG, концентрація якого в плазмі крові хворих при госпіталізації становила (11,920,63) г/л в основній групі та (12,670,58) г/л - у групі порівняння (p>0,05). На десяту добу після операції вміст IgG в крові хворих основної групи зростав, тоді як у хворих групи порівняння зменшувався ((14,750,81) та (8,000,52) г/л відповідно, p<0,001). Збільшення рівня IgG у хворих, які отримували внутрішньотканинний електрофорез і екстракт тканин пуповини, тривало до кінця періоду спостережень ((10,840,70) та (7,450,48) г/л, p<0,001).

На десяту добу після операції і застосування запропонованого комплексу лікування вміст інтерлейкіну-1 в плазмі крові хворих основної групи був в 4,3 разу вищим, аніж у пацієнтів групи порівняння. Високий рівень інтерлейкіну-1 зберігався і наприкінці періоду спостережень - у 4,2 разу більший, ніж у хворих, що отримували загальноприйняте комплексне лікування. Концентрація в плазмі крові фактора некрозу пухлин також значно зростала і на десяту добу післяопераційного періоду перевищувала дані групи порівняння в 4,1 разу, а наприкінці лікування - в 3,7 разу.

Зауважимо, що збільшення функціональної активності фагоцитуючих клітин крові відбувалось на тлі підвищення плазмової концентрації одного з основних опсонизуючих факторів - фібронектину . На початку лікування його концентрація в плазмі крові хворих основної групи і групи порівняння не відрізнялась ((50,114,05) та (46,343,78) мкг/мл відповідно, p>0,05). На десяту добу після операції і застосування внутрішньотканинного електрофорезу та екстракту тканин пуповини вміст фібронектину в плазмі крові зростав відносно даних групи порівняння у 2,3 разу ((116,389,47) та (49,854,65) мкг/мл відповідно, p<0,001), дещо зменшувався наприкінці лікування, проте залишався в 1,8 разу вищим, аніж у хворих, що отримували загальноприйняте лікування ((92,714,30) та (52,934,86) мкг/мл відповідно, p<0,001).

Вміст в еритроцитах малонового альдегіду у хворих основної групи до операції не відрізнявся від даних у пацієнтів групи порівняння ((8,100,76) та (7,760,94) мкмоль/г Hb за хв. відповідно, p>0,05), проте вже на десяту добу післяопераційного періоду значно зменшувався ((5,720,40) та (6,910,41) мкмоль/г Hb за хв. відповідно, p<0,05) і зберігався таким до кінця спостережень ((5,460,51) та (6,800,34) мкмоль/г Hb за хв. відповідно, p<0,05). Активність церулоплазміну, яка в передопераційному періоді також відповідала даним групи порівняння ((90,267,61) та (87,408,39) од. відповідно, p>0,05), через десять діб після операції залишалась високою ((85,114,27) та (47,917,28) од. відповідно, p<0,001) і наприкінці лікування була достовірно вище, ніж у хворих, які отримували загальноприйнятий комплекс лікування ((62,343,75) та (44,052,52) од. відповідно, p<0,001).

Активність глутатіонпероксидази на початку лікування у хворих основної групи складала 184,5015,42 мкмоль Н₂О₂/1 г Hb за 1 хв., а у пацієнтів групи порівняння - 196,1122,10 мкмольН₂О₂/1 г Hb за 1 хв. (p>0,05). На десяту добу післяопераційного періоду активність глутатіонпероксидази у хворих, яким проводили запропоноване комплексне лікування, була вищою, ніж у пацієнтів групи порівняння ((239,1614,10) та (201,068,13) мкмольН₂О₂/1 г Hb за 1 хв. відповідно, p<0,02), а наприкінці лікування достовірної міжгрупової різниці не спостерігалось ((220,539,36) та (211,106,72) мкмольН₂О₂/1 г Hb за 1 хв. відповідно, p>0,05).

Таким чином, застосування внутрішньотканинного електрофорезу і екстракту тканин пуповини сприяє швидкому зменшенню ступеня ендогенної інтоксикації за рахунок впливу на основні патогенетичні ланки її розвитку, що нормалізує інтенсивність фібриногенезу внаслідок зниження функціональної активності тромбоцитів.

При загальній оцінці механізмів позитивного впливу запропонованого лікувального комплексу кіст підшлункової залози на перший план, на нашу думку, слід поставити його стимулюючу дію на механізми локальної і системної неспецифічної реактивності організму та покращення кооперації клітин в імунній відповіді. На ранньому етапі формування кіст підшлункової залози активовані клітини, що забезпечують неспецифічну реактивність організму, здатні оказувати регулюючий впливи на перебіг запалення, індукованого протеолітичними ферменти, оскільки містять інгібітори як обмеженого, так й необмеженого протеолізу. Зокрема, завдяки зменшення колагенолітичної активності може відбутися самоорганізація кіст підшлункової залози.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі стосовно визначення ролі фібринолізу, протеолізу, чинників неспецифічної резистентності, пероксидної модифікації білків, ліпопероксидації і гемостазу в механізмах розвитку кіст підшлункової залози і на основі отриманих результатів розроблено новий малоінвазивний метод їх лікування.

1. В експерименті доведено, що патогенетичні аспекти розвитку кіст підшлункової залози включають зростання фібринолітичної активності плазми крові за рахунок інтенсифікації як ферментативного, так й неферментативного фібринолізу на тлі активації Хагеманзалежного лізису фібрину і відповідного підвищення в крові рівня антиплазмінів. Поєднане застосування екстракту пуповинної тканини та внутрішньотканинного електрофорезу призводить до п'ятиразового зменшення інтенсивності плазмового ферментативного і неферментативного фібринолізу у щурів з кріодеструкцією підшлункової залози, нормалізує потенційну активність плазміногену та інтенсивність Хагеманзалежного фібринолізу і знижує активність антиплазмінів. У морських свинок з панкреонекрозом у тканинах підшлункової залози, різко зростає інтенсивність протеолізу низько- та високомолекулярних білків і колагену. Внутрішньочеревне введення екстракту пуповини призводить до глибокого пригнічення процесів протеолітичної деструкції азоальбуміну, азоказеїну і азоколу. Пригнічення під впливом екстракту пуповини тканинного лізису азоальбуміну, азоказеїну, азоколу і азофібрину відкриває перспективи щодо розробки методів біотехнологічного склерозування післяопераційних кіст підшлункової залози.

2. У хворих на кісти підшлункової залози спостерігається зниження інтенсивності цитокінової регуляції імунокомпетентних клітин. Після пункційного дренування кіст підшлункової залози з поєднаним застосуванням внутрішньотканинного електрофорезу та екстракту тканини пуповини на 10 добу вміст інтерлейкіну-1в в плазмі крові хворих основної групи був в 4, 3 рази вищим, ніж у хворих що отримували загальноприйняте комплексне лікування.

3. Поєднане застосування внутрішньотканинного електрофорезу та екстракту тканин пуповини сприяє зменшенню ступеня інтоксикації організму хворих з гострими/підгострими кістами підшлункової залози, збільшенню кількості в крові лімфоцитів у 1,4 разу і моноцитів у 1,5 разу. Застосування в післяопераційному періоді внутрішньотканинного електрофорезу і екстракту тканин пуповини сприяє збільшенню кількості мононуклеарних клітин крові й значно підвищує їх функціональну активність, про що свідчить збільшення в 1,17 рази фагоцитарного індексу та збільшення в 1,96 рази фагоцитарного числа нейтрофілів. Збільшення функціональної активності клітин крові і активація системи комплементу сприяє ефективній елімінації циркулюючих імунних комплексів.