Ранні ендокринні порушення у структурі дисциркуляторної енцефалопатії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук

Ранні ендокринні порушення у структурі дисциркуляторної енцефалопатії

Капустін Р.В.

14.01.15 - нервові хвороби

Київ - 2009

Вступ

Актуальність теми. Хронічна ішемія мозку є однією з найбільш частих причин тимчасової непрацездатності, інвалідизації і смертності серед населення (Віничук С.М., 2004; Поліщук М.Є., 2004; Головченко Ю.І., 2005; Волошин П.В., 2008).

Ще й до сьогоднішнього часу в Україні використовується класифікація судинних захворювань, запропонована Шмідтом Є.В. і Максудовим Г.А (Шмідт Є.В., 1984; Головченко Ю.І., 2005).

Дана класифікація свідчить, що судинна мозкова дисциркуляція має прогредієнтний перебіг, що приводить до поширення неврологічного дефіциту, прогресування судинної деменції й до таких тяжких форм цереброваскулярної патології, як геморагічний і ішемічний інсульти (Грицай Н.М. 2001; Волошин П.В., 2002; Зозуля І.С. 2004; Віничук С.М., 2007).

Найпоширенішою формою порушень мозкового кровообігу є дисциркуляторна енцефалопатія, яка становить собою дифузне страждання мозкової тканини внаслідок хронічної судинної мозкової недостатності (Самосюк І.З., 2000; Головченко Ю.І., 2001; Карабань І.Н., 2005; Ткаченко О.В., 2006).

Основними етіологічними причинами хронічної ішемії головного мозку є артеріальна гіпертензія, атеросклероз та їх поєднання (Дубенко Є.Г., 2003; Зозуля І.С., 2004; Яхно М.М., 2003; Литвиненко Н.В., 2006).

Незважаючи на тривалу історію й численні дослідження проблеми дисциркуляторної енцефалопатії, деякі аспекти патогенезу, перебігу, діагностики й лікування хронічних порушень мозкового кровообігу вимагають подальшого поглибленого вивчення.

На даний час не одержали належного висвітлення питання взаємодії функціональних систем організму, в динаміці розвитку дисциркуляторної енцефалопатії, вплив різних півкуль головного мозку на ранні ендокринні порушення, що дозволило б підійти до дослідження цієї проблеми з позиції саме системної діяльності організму в цілому.

Передусім це стосується вивчення стану гормонального, нейромедіаторного гомеостазу, обміну мікроелементів у хворих на дисциркуляторну енцефалопатію, та їхньої взаємодії, а також ролі у механізмах формування хронічних порушень мозкового кровообігу. Це зумовлено тим, що гіпофізарно-надниркова, гіпофізарно-гонадальна, гіпофізарно-тиреоїдна системи поряд з нейромедіаторами й мікроелементним обміном є основними ланками адаптаційно-прилаштованого механізму, справляючи виражений вплив на системний і регіональний кровообіг, динаміку морфо-функціональних змін головного мозку на різних етапах перебігу хронічних порушень мозкового кровообігу (Дубенко Є.Г., 2000; Дзяк Л.А., 2004; Кузнєцова С.М., Кузнєцов В.В., 2004).

У зв'язку наведеним вивчення змін функціонального стану зазначених систем та їхнього патофізіологічного значення для формування дисциркуляторної енецфалопатії сьогодні є одним з доволі важливих аспектів патогенезу судинних захворювань головного мозку, зумовлених гіпертонічною хворобою, атеросклерозом та їх поєднанням.

До недавнього часу не існувало комплексного аналізу системних патогенетичних механізмів, дослідження ендокринної системи, системи нейромедіаторів, та обміну мікроелементів, на основі детального підходу, як важливих ланок патогенезу хронічних порушень мозкового кровообігу, а також півкульних особливостей перебігу дисциркуляторної енцефалопатії.

В той же час в ряді досліджень показано вплив деяких гормональних систем на хронічні порушення мозкового кровообігу (Маньковский Б.Н., 2001; Морозова О.Г. 2002).

Вирішення цих питань може суттєво змінити організацію проведення терапевтичних і профілактичних дій за рахунок спрямованої корекції гормональних, нейромедіаторних і мікроелементних порушень стосовно досить великої групи хворих на дисциркуляторну енцефалопатію.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницької роботи Харківського національного медичного університету за темою "Стан метаболічного гомеостазу головного мозку при гострих і хронічних порушеннях мозкового кровообігу та методи його корекції" (шифр -0106U00163).

Мета дослідження. Удосконалення діагностичних засад ранніх ендокринних порушень в структурі дисциркуляторної енцефалопатії, базуючись на дослідженні патогенетичних механізмів формування хронічної ішемії мозку шляхом комплексного клініко-параклінічного дослідження з визначенням стану нейрогормонального, нейромедіаторного і мікроелементного гомеостазу, з урахуванням системних півкульних взаємодій.

Завдання дослідження:

1. Дослідити кореляційні взаємозв'язки початкових проявів дисциркуляторної енцефалопатії та провідних етіологічних чинників.

2. Вивчити особливості структурних та функціональних змін головного мозку (шляхом нейровізуалізаційного та біоелектричного досліджень) при різних клінічних проявах хронічної ішемії мозку.

3. Вивчити роль початкових гормональних порушень в розвитку і перебігу хронічної цереброваскулярної патології.

4. Вивчити патогенетичне значення комплексу нейромедіаторів (триптофан, серотонін і катехоламіни) на ранніх стадіях дисциркуляторної енцефалопатії.

5. Дослідити кореляційний взаємозв'язок нейрогормонального й нейромедіаторного гомеостазу у хворих на дисциркуляторну енцефалопатію.

6. Вивчити роль порушень обміну макро- та мікроелементів (натрію, калію, кальцію, магнію, марганцю, цинку, міді, заліза) та їх співвідношення з порушенням інших гомеостатичних систем (гормональною й нейромедіаторною) у хворих на дисциркуляторну енцефалопатію.

7. Вивчити вплив міжпівкульної асиметрії на порушення ендокринного гомеостазу у хворих з дисциркуляторною енцефалопатією.

8. Провести багатофакторний аналіз досліджених патогенетичних ланок дисциркуляторної енцефалопатії (нейрогормональні, нейромедіаторні, біоелементні, клінічні, гемодинамічні, структурні, біоелектричні) з визначенням патогенетичної значущості елементів хронічної ішемії мозку.

Об'єкт дослідження: дисциркуляторна енцефалопатія.

Предмет дослідження: клініко-неврологічні, клініко-лабораторні та клініко-інструментальні показники.

Методи дослідження: клініко-неврологічне обстеження; нейропсихологічне обстеження (коротка шкала оцінки психічного статусу MMSE (Mini Mental State Examination, 1975), батарея тестів для оцінки лобної дисфункції (БТЛД, 2000), шкала деменції Матису (ШДМ, 1976), тест рисування часів, латеральні і семантичні категорійні асоціації (1983), тест повторення цифр у прямому і оборотному порядку за методом Векслеру (1945), проба Шульте, Бостонський тест називання (1978), дослідження зорової пам'яті за методом А.Р. Лурія (2000), завчання 12 слів за методом Гроберу и Буше (1988), геріатрична шкала депресії - GDS (Geriatric Depression Scal, 1983), шкала Бека (1961) і шкала тревоги Спілбергера (1970)); клініко-інструментальне обстеження (ультразвукова доплерографія екстра- й інтракраніальних судин, радіоциркулографія судин головного мозку, реографічни методи, електроенцефалографія, комп'ютерна, магнітно- резонансна й однофотонна емісійна комп'ютерна томографія головного мозку); клініко-лабораторне обстеження (визначення у крові рівнів гормонів гіпофізу (пролактін, лютропін, фолітропін, тиреотропін, кортикотрпін, соматотропний гормон) наднирок (кортизол), щитоподібної (трийодтиронін, тироксин) й паращитовидної (паратгормон) залоз, стероїдні статеві гормони (прогестерон, тестостерон, естрадіол) й інсулін, триптофан, серотонін, тирозин, дофамін, ДОФА, норадреналін та адреналін; екскреція з сечею оксііндолуксусної кислоти, норадреналіну і адреналіну; кількісне визначення у крові вмісту калію, натрію, кальцію, магнію, марганцю, міді, цинку та заліза); статистичні методи обробки отриманих результатів (пакет прикладних програм "Exel Microsoft Office 98", "Statistica for Windows 6.0").

Наукова новизна отриманих результатів.

Вперше проведено комплексне клініко-параклінічне дослідження ролі ендокринних порушень у структурі дисциркуляторної енцефалопатії, з визначенням кореляційних взаємовідношень клінічних, нейрогормональних, нейромедіаторних і мікроелементних показників.

У роботі установлено, що важливою ланкою формування й прогресування судинної енцефалопатії, в умовах порушеної церебральної гемодинаміки, є рання ендокринна дисфункція, пов'язана з медіаторними й мікроелементними змінами.

Обґрунтовано, що на початкових етапах цереброваскулярної недостатності розвиваються адаптаційні порушення, участь у яких беруть ендокринний, медіаторний гомеостази й обмін мікроелементів у виді посилення їх активності. Подальше прогресування цереброваскулярних порушень пов'язано з дизрегуляцією, пригніченням і виснаженням цих систем організму, що викликає біохімічні, структурно-функціональні й гемодинамічні зрушення центральної нервової системи.

З'ясовано, що спрямованість і відображення порушень гормонального гомеостазу, стану нейромедіаторів та обміну мікроелементів у хворих на дисциркуляторну енефалопатію чітко коригують з тяжкістю стану хворих, півкульними особливостями патологічних змін і можуть бути додатковими діагностичними параметрами хронічної ішемії мозку.

Вперше на підставі порівняльного аналізу клінічних, нейровізуалізаційних, доплерографічних, електроенцефалографічних порушень у зіставленні з початковими гормональними змінами обґрунтовано півкульні особливості взаємозв'язку між церебральною гемодинамікою і станом гормональної й гуморальної ланок гомеостазу.

Практичне значення одержаних результатів. На підставі отриманих даних, залежно від клініко-інструментальних, клініко-гормональних взаємовідношень розроблено додаткові диференціально-діагностичні параметри дисциркуляторної енцефалопатії.

Установлена залежність між структурно-функціональними й гемодинамічними порушеннями (доплерографічні, радіоциркулографічні, електроенцефалографічні і томографічні) та ступенем гормонального, медіаторного й мікроелементного дефіциту, що дозволяє вдосконалити ранню діагностику, а також оптимальну лікувально-профілактичну тактику для хворих на дисциркуляторну енцефалопатію.

Результати роботи впроваджені в практику Харківської обласної клінічної лікарні та використовуються в навчальному процесі на кафедрі загальної практики-сімейної медицини Харківського національного медичного університету. Клінічні і інструментальні методи дослідження були проведені на базі поліклінічного і неврологічного відділень Харківської обласної клінічної лікарні. Лабораторні дослідження виконано спільно зі співробітниками Центральної науково-дослідної лабораторії Харківського національного медичного університету.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею здобувача. Автором самостійно обрано та обґрунтовано напрямок і дизайн наукової роботи, проведено аналіз літературних даних у відповідності до сучасних уявлень про патогенетичні, клінічні і діагностичні аспекти дисциркуляторної енцефалопатії, виконано патентний пошук з даної проблеми, сформульована мета, основні задачі дисертаційної роботи.

Дисертантом визначено репрезентативний об'єм наукового дослідження та комплекс методів, організовано та особисто проведено клінічні обстеження.

Автор приймав участь у проведені інструментальних й лабораторних досліджень. Самостійно проведено аналіз і статистичну обробку даних із застосуванням комп'ютерних програм, узагальнено й обґрунтовано отримані результати.

Самостійно написано всі розділи дисертації, сформульовано висновки, як і підготовку статей, оформлення дисертаційної роботи й автореферату. Матеріали кандидатської дисертації при написанні докторської дисертації не використовувалися.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи апробовані при обговоренні на міжнародному симпозіумі "Актуальні питання неврології" (м. Судак, АРК, Україна, 2006), на міжнародному конгресі "Сучасні методи наукових досліджень в морфології" (м. Полтава, 2003), а також на регіональних, обласних, міських науково-практичних конференціях Харківського обласного товариства невропатологів і психіатрів (2002 - 2007 рр.).

Дисертаційна робота розглянута на сумісному засіданні кафедри нервових хвороб та загальної практики-сімейної медицини Харківського національного медичного університету МОЗ України 25 червня 2008 року (протокол №1).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 23 самостійні статті у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України. За темою дисертації вийшла з друку одна монографія.

Структура й обсяг дисертації. Повний обсяг дисертації - 453 сторінок друкованого тексту, з них 302 сторінок основного тексту. Робота включає вступ, огляд літератури, розділ про матеріал й методи дослідження, 9 розділів власних досліджень, аналіз та узагальнення результатів, висновки, перелік використаних літературних джерел. Дисертація ілюстрована 44 таблицями і 66 малюнками. Список літературних джерел містить 616 найменувань, з яких 420 викладено кирилицею, 196 - латиницею.

1. Основний зміст

Загальна характеристика хворих і методи дослідження. Нами було проведено комплексне обстеження 409 хворих на дисциркуляторну енцефалопатію, зумовлену ессенціальною гіпертензією, атеросклерозом та їх поєднанням (у віці від 45 до 59 років, 174 чоловіків й 235 жінок). Усі хворі перебували на лікуванні у Харківській обласній клінічній лікарні.

Відповідно до класифікації МКХ Х діагноз ессенціальна гіпертензія (І 10) і атеросклероз (І 70) верифіковано з визначенням ступеня артеріальної гіпертензії і тяжкості атеросклерозу згідно з критеріями, рекомендованими Європейськім товариством гіпертензії/Європейського товариства кардіологів (ESH/ESC, 2007), Українським товариством кардіологів (2004) та додатково класифікації атеросклерозу І.М. Ганджа (1980) і Л.Т. Мала (2001).

До дослідження не включали пацієнтів із вторинною артеріальною гіпертензією, цукровим діабетом, гострими порушеннями мозкового кровообігу, які перенесли інфаркт міокарда та будь-якими ендокринними захворюваннями.

Діагноз дисциркуляторна енцефалопатія згідно з класифікацією судинних захворювань головного й спинного мозку МКХ Х відповідає рубриці - хронічна ішемія мозку (І 67.8) і церебральний атеросклероз (І67.2).

Діагноз дисциркуляторна енцефалопатія було встановлено за допомогою достеменних - клініко-неврологічного (збирання й оцінка скарг, анамнезу, об'єктивного й неврологічного статусів) й нейропсихологічного досліджень, згідно з класифікацією порушень мозкового кровообігу Е.В. Шмідта і Г.А. Максудова (1985) у пацієнтів на дисциркуляторну енцефалопатію визначались стадії енцефалопатії - перша та друга.

У 149 хворих діагностовано дисциркуляторну енцефалопатію, зумовлену ессенціальною гіпертензією (перша клінічна група). На дисциркуляторну енцефалопатію першої стадії страждали 52 пацієнти цієї групи (перша підгрупа), другої стадії - 97 пацієнтів (друга підгрупа). Як правило, дисциркуляторна енцефалопатія першої стадії розвинулася на тлі ессенціальної гіпертензії першої - другої стадії, а дисциркуляторна енцефалопатія другої стадії - на тлі ессенціальної гіпертензії другої - третьої стадії. У 18 хворих в анамнезі реєструються епізоди перенесених раніше гострих порушень мозкового кровообігу (3 місяці й більше).

У 153 хворих діагностовано дисциркуляторну енцефалопатію, зумовлену атеросклерозом (друга клінічна група); з них у 79 - дисциркуляторну енцефалопатію першої стадії (перша підгрупа), а у 74 - другої (друга підгрупа). У 17 хворих в анамнезі зафіксовано епізоди перенесених раніше гострих порушень мозкового кровообігу.

У 107 хворих діагностовано дисциркуляторну енцефалопатію, зумовлено поєднанням ессенціальної гіпертензії й атеросклерозу. З них у 43 хворих установлено дисциркуляторну енцефалопатію першої стадії (перша підгрупа), а у 64 - дисциркуляторну енцефалопатію другої стадії (друга підгрупа).

У хворих на дисциркуляторну енцефалопатію першої стадії домінували суб'єктивні порушення: головний біль, загальна слабкість, підвищена втомленість, емоційна лабільність, зниження пам'яті і зосередженості, головокружіння, порушення сну. Усі ці зміні супроводилися легкими стійкими об'єктивними неврологічними розладами: анізорефлексія, дискоординаторні явища, окорухові порушення, симптоми орального автоматизму. Відмічалися зниження пам'яті і зосередженості які підтверджені клініко-психологічними тестами.

У хворих на дисциркуляторну енцефалопатію другої стадії зросла частота порушень пам'яті, працездатності, головокружіння, зі збереженням жалоб на головний біль та астенічний симптомокомплекс. При цьому виразним становиться вогнищева неврологічна симптоматика: оживлення рефлексів, дизрефлексія, посилення симптомів орального автоматизму, координаторних і окорухових порушень, пірамідної недостатності, аміостатичних порушень та посилення мнестичної дисфункції.

Порівняльний аналіз клінічних даних показав, що у хворих, які мають хронічну ішемію мозку, неврологічна симптоматика залежить від ступеня тяжкості дисциркуляторної енцефалопатії, типу й характеру перебігу дисицркуляторної енцефалопатії, рівня артеріального тиску, давності артеріальної гіпертонії, тяжкості атеросклерозу.

До контрольної групи ввійшла 61 практично здорова людина - без церебральної судинної патології, гіпертонічної хвороби, церебрального атеросклерозу, цукрового діабету чи інших серцево-судинних захворювань (45 - 59 років, 30 чоловіків і 31 жінка).

Стан мозкової й системної гемодинаміки вивчався за допомогою ультразвукової доплерографії (УЗДПГ), радіоциркулографії (РЦГ), однофотоної емісійної комп'ютерної томографії (ОФЕКТ) й реографічних методик. УЗДПГ провадилася на апараті сонограф ТС 2-64 фірми ЕМЕ, з датчиками 2 МГц та 4 МГц. При цьому здійснювалося вимірювання пікової систолічної швидкості кровообігу, середньої лінійної швидкості кровотоку, індексу пульсації, систолічного коефіцієнту (см/сек.). Ці показники вимірювалися в загальній, внутрішній, зовнішній сонних артеріях, поперечний артерії, передній, середній, задній мозкових артеріях і базилярній артерії.

РЦГ було проведено на трьохканальному радіоциркулографі "Гамма"; з використанням радіофармпрепарату альбумін J131 (активністю 1,40 мБк).

Під час виконання радіоциркулограми її результати оцінювалися візуально та обчислювалися швидкість кровообігу (S, сек.), індекси періоду напівнакопичування (Та, сек.) й періоду напіввиведення (Тб, сек.).

ОФЕКТ провадилася у камері Е Саm (Siemens); радіофармпрепарат використовували 99mTc-ECД. При цьому візуалізували 5 зон кровообігу головного мозку: басейни передньої, середньої й задньої мозкових артерій, півкулі головного мозку й гіпоталамо-гіпофізарна його ділянка, оцінювали об'ємну швидкість кровообігу у виділеному регіоні.

ЕЕГ-дослідження проводили на апараті "Neurograf 18". Електроди розташовувалися по міжнародній схемі 10-20, енцефалограми оцінювалися візуально, вимірювалася потужність альфа-, бета-, тета-, дельта-ритмів та індекс міжпівкульної асиметрії.

КТ головного мозку проводили на апараті СРТ 1010, МРТ головного мозку - на апараті "Образ-1". Було здійснено візуальний аналіз отриманих томограм, вимірювання індексів IV, III, бокових шлуночків, лінійних розмірів бокових шлуночків (мм), довжини субарахноїдальних просторів (мм), широтно-довготних індексів (ШДІ) на рівні передніх рогів бокових шлуночків і на рівні СА-СР.

Для оцінки функціонального стану ендокринної системи визначали: а) гормони гіпофізу (лютропін, фолітропін, пролактин, тиреотропін (ТТГ), кортикотропін (АКТГ), соматотропін (СТГ)); б) стероїдні статеві гормони (прогестерон, тестостерон, естрадіол); в) гормони надниркової залози (кортизол); г) гормони щитоподібної й паращитовидної залоз (трийодтиронін, тироксін, паратгормон); д) гормон підшлункової залози (інсулін). У крові досліджуваних хворих гормони фіксували радіоімунологічним методом, з застосуванням стандартних наборів РІО та СЕА-РRE-SORIN.

Дофамін, норадерналін, адреналін, тирозин, ДОФА - визначали хроматографічним методом, серотонін і триптофан - методом високоефективної рідинної хроматографії. У сечі досліджуваних хворих адреналін і норадреналін визначали методом адсорбції на окислу алюмінію з подальшою флюорометрією; 5 -оксііндоуксусну кислоту (5-ОІУК) - уніфікованим методом с альфа-нітрозо-бета-нафтолом.

Калій, натрій, кальцій, магній, мідь, марганець, цинк і залізо - методом полум'яної фотометрії і спектрофотометрії.

Статистична обробка одержаних результатів виконана за допомогою програми Excel із стандартного пакету "Microsoft Office 98". Математичну обробку отриманих даних проводили за допомогою методики неоднорідної послідовної процедури Вальда у модифікації Є.В. Гублера (1990).

Структурний аналіз вивчених клінічних, параклінічних і лабораторних показників здійснювався методом кореляційних плеяд по П.В. Терентьєву і А.Н. Зосимову (1986) з обчислюванням середнього кореляційного коефіцієнту (СКК), коефіцієнту асиметрії плеяд і показника кореляційних різниць.

Таким чином проводилося логарифмічне і статечне перетворювання. У якості індикатору взаємозв'язків при нелінійної кореляції служило кореляційне відношення. Емпіричний матеріал оброблявся за допомогою метода варіаційної статистики по Г.А. Баткису і Л.Г. Лекареву з визначенням середньої величини (М), середньої помилки (m) та значення достовірності (р). Достовірними вважали розходження кореляції при р<0,05 (90%).

Результати та їх обговорення. Для об'єктивізації хронічної ішемії мозку в обстежуваних хворих застосовували ультразвукову доплерографію (УЗДПГ) екстра- й інтракраніальних судин. У хворих на дисциркуляторну енцефалопатію, обумовлену гіпертонічною хворобою, атеросклерозом та їх поєднанням діагностувалися гемодинамічні зміни в системах середньої мозкової артерії й у веретбро-базилярному басейні (у хворих першої клінічної групи відмічено посилення середньої швидкості кровообігу - 87,9+12,5 см/сек. проти 64,9+14,3 см/сек., при р<0,05; другої й третьої груп - середня швидкість кровообігу знижувалася - 52,6+10,2 см/сек., і 56,8+9,3 см/сек., проти 87,9+12,5 см/сек. - у хворих першої групи, при р<0,01).

У хворих з хронічними порушеннями мозкового кровообігу, викликаними атеросклерозом і поєднанням гіпертонічної хвороби й атеросклерозу, зміни мозкової гемодинаміки мали асиметричних характер.

Для РЦГ судин головного мозку у обстежених хворих було характерно збільшення амплітуди підйому кривої за наявності закругленої вершини на максимумі підйому (дисоціація між зниженням кровообігу й посиленням кровонаповнення судинної мережі півкуль головного мозку) (рис. 1).

У таблиці 1 відображені радіоциркулографічні параметри мозкової гемодинаміки у хворих на дисциркуляторну енцефалопатію.

Однак у хворих на дисциркуляторну енцефалопатію зумовлену атеросклерозом РЦГ-крива значно змінювалась - її амплітуда знижувалася щодо контрольної кривої, спостерігалися пологий підйом, відсутність капілярного виступу й куполоподібна вершина (плато) з малими хвилями сплеску.

Ці зміни обумовлені порушення артеріального кровонаповнення судин головного мозку, змінами капілярного кровообігу, поглибленням гемодисциркуляторних розладів на артеріально-венозному відрізі з розвиненням набряку тканин головного мозку.

Таблица 1 Показники мозкової гемодинаміки у хворих на дисциркуляторну енцефалопатію, за даними РЦГ

Групи хворих	Клінічні підгрупи	Показники РЦГ
		S, сек.	Та, сек.	Тб, сек.
I клінічна група	1 підгрупа	9,75+0,90	3,87+0,21	5,54+0,31
	2 підгрупа	10,61+0,90	4,40+0,05	6,10+0,98
II клінічна група	1 підгрупа	11,60+0,51	4,52+0,12	6,60+0,35
	2 підгрупа	12,30+0,29	5,60+0,19	6,90+0,33
III клінічна група	1 підгрупа	12,0+1,0	7,0+1,0	8,6+1,3
	2 підгрупа	13,7+0,11	7,50+0,99	8,90+1,51
Группа контроля		9,03+0,36	3,78+0,17	5,41+0,15

У хворих на дисциркуляторну енцефалопатію викликану поєднанням гіпертонічної хвороби й атеросклерозу РЦГ-крива мала низькоамплітудний характер: а) стійкій спазм артерій; б) прогресування атеросклерозу; в) формування ангіодистонії мілких судин головного мозку; г) різке зниження кровообігу за рахунок його артеріальної й венозної фаз.

Для об'єктивізації мозкового кровообігу у 21 пацієнта з дисциркуляторною енцефалопатією, зумовленою гіпертонічною хворобою й атеросклерозом, було проведено однофотонну емісійну комп'ютерну томографію (ОФЕКТ) головного мозку.

У цих досліджуваних хворих було зареєстровано зниження кровообігу в басейнах передньої, середньої й задньої мозкових артерій - як на уразливому боці, так і на контрлатеральному (середній рівень перфузії правої півкулі 37,11+2,71 мл/100г/хв., лівої - 36,91+4,61 мл/100г/хв., що значно нижче стосовно показника вікової норми - 48,49+6,99 мл/100г/хв.).

Також відмічалося зниження кровообігу в гіпоталамо-гіпофізарному регіоні. Дані ОФЕКТ, що характеризують зниження церебрального кровообігу в зоні ураження (басейн кровообігу), у хворих на хронічні порушення мозкового кровообігу, які перенесли гострі порушення мозкового кровообігу.

При дисциркуляторній енцефалопатії другої стадії у хворих теж усіх трьох клінічних груп вірогідно збільшувалися показники загального периферійного опору й маси міокарда лівого шлуночку.

До особливостей мозкової гемодинаміки належать: а) гемодинамічні порушення при дисциркуляторній енцефалопатії першої стадії, що мають оборотний характер - компенсований варіант кровообігу; б) стан церебральної й центральної гемодинаміки у хворих на дисциркуляторну енцефалопатію, що засвідчує органічні й структурно-морфологічні зміни церебральних, коронарних та периферичних судин - виснажування компенсаторно-застосовних механізмів, регулюючих кровообіг, зміни еластичних і тонічних властивостей судин. Порівняльний аналіз даних УЗДПГ і РЦГ показав, що в більшості хворих (70%) гемодинамічні показники однаково відбивають рівень порушення мозкового кровообігу.

Аналіз функціонального стану головного мозку у хворих на хронічні порушення мозкового кровообігу за допомогою електроенцефалографії (ЕЕГ) показав, що в пацієнтів з дисциркуляторною енцефалопатією першої стадії трьох клінічних груп зміни були ідентичні, реєструвалася поліритмічна ЕЕГ-крива (астенічний тип). У хворих першої клінічної групи вона зустрічалась у 30% випадків, другої - у 46%, третьої - у 43%.

Показники відносної потужності спектрів альфа-, бета-, тета- і дельта-ритмів та індексу міжпівкульної асиметрії не змінювалися порівняно з показниками у групі контролю.

Таким чином, відсутність грубих неврологічних порушень при дисциркуляторній енцефалопатії першої стадії свідчить про зворотність і функціональність ЕЕГ-змін.

У хворих на дисциркуляторну енцефалопатію другої стадії характер і ступінь ураженості ЕЕГ-змін залежить від етіологічного чинника й виразності неврологічної симптоматики. У хворих усіх трьох клінічних груп домінувала повільна ЕЕГ-активність (у першій клінічній групі - у 36,7% випадках, у другій - у 30%, у третій - у 31%).

Однією з патологічних ЕЕГ-кривих у цих пацієнтів є пароксізмальна й епілептиформна активність (у першій клінічній групі - у 25,3% випадків, у другій - у 16%, у третій - у 26%). У обстежуваних хворих на дисциркуляторну енцефалопатію другої стадії відносна потужність альфа- і бета-ритмів знижувалась (у першій клінічні групі альфа-ритм дорівнював 0,45+0,1, бета-ритм - 0,1+0,02; у другій - 0,41+0,1 і 0,1+0,02; у третій - 0,53+0,26 і 0,08+0,03 проти 0,82+0,12 і 0,11+0,02), а потужність тета- і дельта-ритму (у першій групі відповідно - 0,09+0,01 і 0,06+0,01; у другій - 0,11+0,08 і 0,05+0,01; у третій - 0,1+0,02 і 0,07+0,01 проти 0,05+0,01 і 0,03+0,01) зростала.

Аналіз ЕЕГ-активності головного мозку у хворих на хронічні порушення мозкового кровообігу показав, що у хворих на дисциркуляторну енцефалопатію другої стадії характерні функціонально-динамічні та стійкі органічні зміни (гострі пік-хвилі дифузного або локального характеру).

Такі ЕЕГ-зміни відповідали стволовим, мозочковим порушенням та ознакам лікворної гіпертензії. У хворих, які перенесли гострі порушення мозкового кровообігу, на ЕЕГ пік-хвилі сполучалися з грубою дезорганізацією, депресією альфа-активності, збільшенням повільної активності й великою амплітудою тета- і дельта-хвиль. Ці зміни пов'язані з півкульними порушеннями, ушкодженням лімбіко-ретикулярних утворень, гіпоксією гіпоталамічних структур головного мозку (неушкоджена півкуля реагує більш активно, ніж ушкоджена).

Отже, на підставі проведених ЕЕГ-досліджень можна зробити висновки: у хворих на дисциркуляторну енцефалопатію першої стадії характерні функціонально-динамічні і зворотні зміни ЕЕГ, у хворих на дисциркуляторну енцефалопатію другої стадії реєструються стійкі органічні й функціонально-динамічні зміни ЕЕГ.

КТ і МРТ головного мозку, проведені у хворих на дисцируляторну енцефалопатію першої стадії у трьох клінічних групах, виявили зміни ліквороутримуючих просторів помірного характеру. Показники індексів шлуночків, лінійні розміри бокових шлуночків і субарахноїдальних просторів головного мозку в таких хворих не відрізнялися від нормальних їх показників.

Слід відзначити, що зміни ліковроутримуючих просторів у хворих з хронічними порушеннями мозкового кровообігу гіпертонічного генезу мають рівномірний симетричних характер, а у хворих на атеросклероз - асиметричний.

У хворих на дисциркуляторну енцефалопатію другої стадії гіпертонічного генезу зміни стану ліквороутримуючих просторів головного мозку залежали від стадії гіпертонічної хвороби (рівня артеріального тиску й тривалості артеріальної гіпертонії). Найбільші зміни ліквороутримуючих просторів: яскраво виражені ознаки внутрішньої й зовнішньої гідроцефалії у хворих на гіпертонічну хворобу другої стадії зустрічаються в 40 випадках, а у хворих третьої стадії - в 30.

У 14 хворих першої клінічної групи відзначалися патологічні утворення білої речовини головного мозку округлої або неправильної форми з нечіткими краями, середніх або великих розмірів, розташованих у височно-тім'яній ділянці головного мозку, що є наслідком гострих порушень мозкового кровообігу, з давністю 3 й більш місяців. У 30 хворих цієї групи спостерігалася неоднорідність структури білої речовини головного мозку з низкою щільністю (підвищенням МР-сигналу) навколо тіл бокових шлуночків - перивентрикулярне освітлення.

У 63 пацієнтів другої клінічної групи були виявлені ознаки різко вираженої асиметричної внутрішньої й зовнішньої гідроцефалії. У 10 обстежуваних було знайдено патологічні утворення низької щільності (постінсультну кисту) у височно-тім'яної ділянці головного мозку, а в 45 - перивентрикулярне освітлення.

У хворих третьої клінічної групи були в наявності ознаки асиметричної внутрішньої й зовнішньої гідроцефалії атрофічного характеру, а також вогняні тіні навколо бокових шлуночків (по всьому периметру) з нечіткими краями.

Проведений морфометричний аналіз ліквороутримуючих просторів у трьох клінічних групах досліджуваних хворих показав, що їх показники не залежать від етіологічного чинника.

Проведені КТ і МРТ головного мозку довели, що в більшості хворих з хронічними порушеннями мозкового кровообігу відмічаються зміни ліквороутримуючих просторів і речовини головного мозку. Ступінь їх поширення відзначається значною варіабельністю залежно від клінічних особливостей досліджуваного захворювання. У цілому ж для дисциркуляторної енцефалопатії характерне симптомокомплекс КТ (МРТ)-ознак: а) розширення шлуночнокової системи й субарахноїдальних просторів, б) ефект перивентрикулярного освітлення, в) осередок низької щільності (з гіперінтенсивним сигналом) півкульної локалізації.

Якщо ж зіставити КТ (МРТ)-картину головного мозку у хворих на дисциркуляторну енцефалопатію першої стадії гіпертонічного, атеросклеротичного й змішаного генезів, то можна зробити висновок, що вона не відрізняється від нормальної. У хворих на дисциркуляторну енцефалопатію другої стадії ці зміни зростали прямо пропорційно вираженню клінічних проявів і ступеня тяжкості етіологічного чинника.

Найбільш вагомі зміни у таких хворих на гіпертонічну хворобу третьої стадії й у хворих з тяжким перебігом атеросклерозу.

Функціональні особливості початкових гормональних порушень у хворих на дисциркуляторну енцефалопатію, виявлені за допомогою радіо- імунологічного аналізу, показали, що концентрація гормонів гіпофізу, щитоподібної залози, надниркової залози, статевих гормонів та інсуліну значно змінюється залежно від статі хворих, ступеня тяжкості хронічних порушень мозкового кровообігу й етіологічного чинника.

У таких хворих концентрація гормонів гіпофізу перевищувала їх нормальні показники.

На рисунку 4 відображені діаграми вмісту пролактіну, соматотропного гормону, прогестерону і тестостерону у крові хворих на дисциркуляторну енцефалопатію.

Однак чіткої залежності від стадії дисциркуляторної енцефалопатії та етіологічного чинника виявлено не було. Так, пролактін у жінок першої клінічної групи становив 34,5+0,5 мкг/л проти 1,7+4,3 мкг/л, при р<0,05; у чоловіків - 6,4+0,4 мкг/л проти 6,2+3,0 мкг/л; у другій клінічній групі у жінок - 34,8+0,6 мкг/л проти 1,7+4,3 мкг/л, при р<0,05, у чоловіків - 6,5+0,5 мкг/л; у третій клінічній групі у жінок - 35,2+2,5 мкг/л, у чоловіків - 7,34+0,3 мкг/л проти 6,2+4,3 мкг/л, при р<0,05.

Вміст статевих гормонів у плазмі крові у пацієнтів всіх клінічних груп різко знижувався. Концентрація тестостерону в чоловіків першої клінічної групи при дисциркуляторній енцефалопатії першої стадії становила 12,0+2,5 нмоль/л, другої - 12,4+3,2 нмоль/л проти 34,6+6,8 нмоль/л, при р<0,05; другої клінічної групи - 27,1+3,2 нмоль/л і 12,4+2,8 нмоль/л; у третьої - 34,5+5,1 нмоль/л і 13,2+3,0 нмоль/л проти 34,6+6,8, при р<0,05.

Концентрація прогестерону в жінок, хворих на дисциркуляторну енцефалопатію дорівнює: у першій групі - 0,6+0,3 нмоль/л і 0,8+0,3 нмоль/л проти 1,8+0,6 нмоль/л, при р<0,05; у другій - 0,22+0,02 нмоль/л і 0,2+0,07 нмоль/л; у третій - 0,3+0,1 нмоль/л і 0,2+0,6 нмоль/л проти 1,8+0,6 нмоль/л, при р<0,05.

Регуляцію біосинтезу й секреції тестостерону, прогестерону й естрадіолу здійснюють гормони гіпофізу (гормони, стимулюючі інтерстиціальні клітини).

Існує закономірність, що зростання концентрації гормонів гіпофізу викликає збільшення кількості статевих гормонів у плазмі крові. Однак у нашому дослідженні спостерігається зворотна тенденція - збільшення концентрації гормонів гіпофізу призводить до зниження концентрації статевих гормонів.

Механізм зменшення андрогенної активності коркової речовини над- ниркової залози у хворих на дисциркуляторну енцефалопатію гіпертонічного, атеросклеротичного й змішаного генезу, зумовлено послабленням секреції цих стероїдів за рахунок змін морфологічного й функціонального стану коркової речовини надниркової залози та інкреторної частини статевих залоз при прогресуванні склеротичних змін в інтерстиції та зміни їх кровообігу.

МС-РГ (-ІФ)-меланоцит-стимулюючий фактор (-інгібіруючий фактор); КРГ-кортикотропін-релізинг фактор; ТРГ-тиреотропін-релізинг фактор; С-РГ (-ІФ)-соматотропин-релизінг фактор (-інгібіруючий фактор); П-РГ (ІФ)-пролактин-релізинг фактор (-інгібіруючий фактор); ФСГ-РГ-релізинг-фактор фоллікулостимулюючего гормону; ЛГ-РГ-релізинг-фактор лютеїнізуюючого гормону; ОТ-окситоцин; ВП-вазопресин; МСГ-меланоцитстимулюючий гормон; АКТГ-адренокортикотропний гормон; ТТГ-тиреотропін; СТГ-соматотропін; ФСГ-фолікулостимулюючий гормон; ЛГ-лютеїнізуючий гормон.

Формування ж хронічної гіпоксії в умовах слабкого кровообігу посилює ці зміни.

Пригнічення інкреторної активності соматотропного гормону при дисциркуляторній енцефалопатії викликає гормональний дисбаланс, зміну в усіх обмінів, порушення роботи серцево-судинної системи, що грає важливу роль у патогенезі дисциркуляторної енцефалопатії й етіологічних чинників.

Одержані дані з концентрації соматотропного гормону (СТГ) у крові хворих з хронічними порушеннями мозкового кровообігу свідчать про зниження його утримання у крові по мірі прогресування хронічних порушень мозкового кровообігу, а його показники можливо використовувати як діагностичні критерії тяжкості дисциркуляторної енцефалопатії.

Зміни кількості тиреотропних гормонів у плазмі крові обстежуваних хворих указують на відносний гіперпаратиреоїдний стан і дисфункцію тиреоїдної системи, що пов'язано з порушеннями гіпофізарно-тиреоїдних й паратиреоїдних взаємовідносин (рис. 5 і 6).

Слід також відмітити, що помірно високий рівень Т3 і Т4 на початкових стадіях дисциркуляторної енцефалопатії різного генезу по мірі прогресування цієї патології веде до знижування концентрації цих гормонів у крові, чим пояснюється порушення співвідношення Т4/Т3.

У першій клінічні групі концентрація Т3 при дисциркуляторній енцефалопатії першої стадії дорівнює 1,1+0,1 нмоль/л; при другої - 1,4+0,3 нмоль/л проти 0,77+0,16 нмоль/л, при р<0,05; у другій - 0,89+0,1 нмоль/л і 0,95+0,13 нмоль/л; у третій - 0,80+0,16 нмоль/л і 0,90+0,16 нмоль/л проти 0,77+0,16 нмоль/л, при р<0,05. По мірі прогресування дисциркуляторної енцефалопатії у обстежених паціентів концентрація Т3 знижується (0,6+0,1 проти 0,77+0,16, при р<0,05).

При проведені математичного аналізу збільшення концентрації дофаміну в крові обстежуваних хворих зумовлено підвищенням його біосинтезу в головному мозку, а його показники корелюють з підвищенням тиреотропіну (ТТГ) гіпофізу: а) у першій клінічній групі рівень ТТГ установив 3,12+1,1 мкг/л проти 1,18+0,1 мкг/л, а рівень дофаміну - 10,2+0,3 нмоль/мл проти 7,6+0,2 нмоль/мл; б) у другій - ТТГ - 1,7+1,0 мкг/л проти 1,18+0,1 мкг/л і дофаміну - 9,8+1,1 нмоль/мл проти 7,6+0,2 нмоль/мл; у третій - ТТГ - 3,0+1,0 мкг/л і дофаміну - 10,3+0,1 нмоль/мл проти 1,18+0,1 мкг/л і 7,6+0,2 нмоль/мл, при р<0,05 (середній кореляційний коефіцієнт дорівнює 0,5).

Величини відношення Т4/Т3 можна використовувати як діагностичні критерії стадій дисциркуляторної енцефалопатії: у першій клінічній групі вони дорівнюють 98 і 77; у другій - 118 і 120; у третій - 134 і 121, проти 131 у групі контролю.

Аналіз результатів отриманих у процесі дослідження кількості адренокортикотропного гормону (АКТГ) й кортизолу у крові хворих з хронічними порушеннями мозкового кровообігу, показав, що відбувається збільшення глюкокортикоїдної функції коркової речовини наднирок, за рахунок посилення синтезу й секреції кортизолу.

Порівняльний аналіз усереднених показників уміщення гормонів гіпофізарно-надниркової системи свідчить, що концентрацію кортизолу у крові можна використовувати як оцінку ступеня клінічної тяжкості дисциркуляторної енцефалопатії, а також маркерів причин виникнення цієї хвороби головного мозку (при гіпертонічної - 1011,0+311,0 нмоль/л, при атеросклерозі та поєднанні цих хвороб - 1882,0+88,0 нмоль/л проти 466,1+28,6 нмоль/л, при р<0,02).

Будучи одним з чиників, регулюючих роботу серця, екстра- та інтракраніальних судин, гіпофізарно-надниркова система зумовлює розвиток процесів адаптації організму до нових умов існування.

Механізми порушення глюкокортикоїдної функції коркової речовини наднирок різноманітні й складні. Порушення діяльності серцево-судинної системи, зміни параметрів церебральної гемодинаміки викликають гіпоксію тканин, що активує функцію коркової речовини надниркової залози.

Виявлено, що гіперсекреція кортизолу є результатом дії гіпоксії як на центральні регуляторні механізми, так і на коркову речовину надниркової залози.

Неспецифічні стрес-чинники, що становлять основу гіпертонічної хвороби й атеросклерозу, можуть впливати на гіпофізарно-надниркову систему, викликаючи гіпофізарно-адреналову реакцію з посиленням секреції катехоламінів, що служить складовою частиною адаптаційного механізму при специфічних гомеостатичних реакціях і мобілізації захисних сил організму. За даними А.М. Утєвського (1972), на секрецію глюкокортикоїдів впливають катехоламіни, оскільки у функціональному відношенні вони пов'язані між собою.

При цьому видрізняють три рівні взаємодій: а) участь кортикостероїдів у біосинтезі катехоламінів, б) взаємодія катехоламінів і кортикостероїдів у ефекторних органах, в) взаємодія їх у центральному апараті.

При математичному аналізі у нашому дослідженні простежується прямий кореляційний зв'язок кортикостероїдів і катехоламінів в умовах хронічних порушень мозкового кровообігу.

Низькі показники відношення норадреналіну до адреналіну (інтенсифікація процесів біосинтезу катехоламінів) - 1,7+0,1 проти 2,04+0,2 - корелюють з високим рівнем кортизолу в плазмі крові хворих на дисциркуляторну енцефалопатію - 1446,5+435,5 нмоль/л проти 466,1+28,6 нмоль/л (середній кореляційний коефіцієнт дорівнює 0,8).

Зміни параметрів стану гіпофізарно-надниркової системи мають не тільки адаптивне, а й патогенетичне значення. Дана гормональна система бере участь у регуляції всіх видів обміну (посилення виходу жирів, активація глікогенолізу, регуляція адаптивного біосинтезу білків), у переважаючій дії на катехоламіни (потенціює дію катехоламінів і посилює чутливість тканин до них), в інтенсифікації процесів фосфорилювання і змін у дії міокарду.

Реалізація патологічної дії кортикостероїдів на організм хворих з хронічними порушеннями мозкового кровообігу призводить до прогресування гіпертрофії міокарду, стійкого спазму артерій, до порушення венозного кровообігу, змінам мікроциркуляції й атерогенезу, що посилює дифузне страждання мозкової тканини на фоні як гіпертонічної хвороби, так і атеросклерозу.

Таким чином, збільшення гіпофізарно-надниркової активності в організмі обстежуваних хворих, є об'єктивним підтвердженням стресового генезу гіпертонічної хвороби й метаболічних змін, викликаних атеросклерозом.

Установлено, що серед гормонів, які контролюють гомеостатичні функції організму, особливе значення має інсулін, з його енерготворною дією, анаболічним ефектом, впливом на діяльність міокарду, а також формуванням процесів атерогенезу.

Результати проведених досліджень щодо вміщення імунореактивного інсуліну в плазмі крові хворих на дисциркуляторну енцефалопатію (рис.7) свідчать про гіперінсулінемію при цереброваскулярній недостатності, зумовленій гіпертонічною хворобою, атеросклерозом та їх поєднанням. Це говорить про компенсаторну інсулінрезистентність тканин у таких хворих.

Інсулінрезистентність разом з артеріальною гіпертонією й гіперглікемією як складники частини метаболічного синдрому служать патофізіологічною основою серії метаболічних змін, які відіграють важливу роль у патогенезі гіпертонічної хвороби й атеросклерозу.

Отже виявлені особливості нейрогормональних порушень у пацієнтів з хронічними порушеннями мозкового кровообігу мають вагоме значення для

розуміння патогенетичних механізмів кардіальних, гемодинамічних, метаболічних процесів головного мозку, а також велику практичну значущість для прогнозування перебігу захворювання й розробки методів патогенетичної терапії.

Проведений порівняльній аналіз функціонального стану гормональної системи хворих на дисциркуляторну енцефалопатію, зумовлену гіпертонічною хворобою, атеросклерозом та їх поєднанням, не виявив значних відмінностей. Однак у хворих другої й третьої клінічних груп спостерігались значні коливання інсуліну у крові.

Аналіз вміщення у крові й екскреції і сечею біологічних амінів, метаболітів та їх попередників у хворих на дисциркуляторну гіпертонічну, атеросклеротічну та змішану енцефалопатію засвідчує зміни обміну 5-оксиіндолів і катехоламінів у цих хворих.

Концентрація триптофану у крові хворих на хронічні порушення мозкового кровообігу може служити діагностичним показником: а) у хворих першої клінічної групи рівні серотоніну і триптофану відповідали їх нормальним показникам; б) у хворих другої і третьої клінічних груп рівень триптофану зріс на 54%, серотоніну - на 43%). Підвищення рівнів триптофану й серотоніну у крові свідчить про збільшення концентрації цих амінів у головному мозку.

Підвищення концентрації триптофану й серотоніну у центральної нервової системі хворих з хронічними порушеннями мозкового кровообігу відбувається вплив на 5-НТ-рецептори церебральних та екстрацеребральних судин, що викликає вазоконстрикцію.

Збільшення кількості триптофану й серотоніну у крові хворих на дисциркуляторну енцефалопатію першої стадії гіпертонічного, атеросклеротичного і змішаного генезів виступає в ролі компенсаторно-пристосувального механізму.

При подальшому підвищенні цих речовин у крові обстежуваних хворих виникають патологічні реакції: а) порушення кількості цих нейротрансмітерів у структурах головного мозку, б) рухові порушення, в) зміни реакцій поведінці, г) порушення сну, д) епілептиформна і спонтанна біоелектрична активність головного мозку.

Звуження мозкових судин, що зумовлено різними гуморальними чинниками, одним з яких є серотонін, призводить до зниження оксигенації структур головного мозку, що, у свою чергу, може формувати клініко-патологічні синдроми дисциркуляторної енцефалопатії.

Проведене дослідження щодо концентрації катехоламінів у крові й екскреції їх із сечею у хворих на дисциркуляторну енцефалопатію показало, що катехоламіни беруть активну участь у формуванні й прогресуванні цієї судинної патології, а також відіграють немаловажну роль у патогенезі етіологічних чинників (артеріальна гіпертензія й атеросклероз). При цьому відбувається активація симпатичного відділу вегетативної нервової системи, й роз'єднування гормональної і медіаторної ланок симпато-адреналової системи, з переваженням ланки адреналової, що пов'язано з інтенсифікацією синтезу адреналіну. Така активація біосинтезу катехоламінів і медіаторних процесів викликає стійку вазоконстрикцію, зміни венозного кровообігу й прогресуванню хронічної гіпоксії.

Слід підкреслити, що зміни інтенсифікації біосинтезу катехоламінів у хворих на атеросклероз перевищують ці показники у хворих на гіпертонічну хворобу. Це зумовлено тим, що атеросклероз має багато механізмів розвитку і прогресування. В його патогенезі є артеріальна гіпертонія, венозний застій, порушення мікроцируляції, ендотеліальна дисфункція і зміна всіх обмінів речовин.

Ось чому концентрації катехоламінів у крові може бути використані як діагностичні критерії дисциркуляторної енцефалопатії гіпертонічного, атеросклеротичного і змішаного генезів.

Прослідковується кореляційний математичний зв'язок між показниками концентрації гіпофізарних гормонів (соматотропний гормон, тиреотропін, кортикотропін) і підвищенням біосинтезу катехоламінів, що свідчить про тісну взаємодію між початковими порушеннями гормонального гомеостазу і станом симпато-адреналової системи в умовах хронічних порушень мозкового кровообігу.

Хронічні порушення мозкового кровообігу у хворих на дисциркуляторну енцефалопатію супроводжуються нестабільністю показників концентрації макро- й мікроелементів у крові хворих, що відбивають не тільки загальні тенденції до перебудови обміну речовин в умовах хронічної ішемії головного мозку, а й ступінь біохімічних змін у центральній нервовій системі.

Так, виявлені зміни в обміні макроелементів (калій, натрій, кальцій, магній) у хворих на дисциркуляторну енцефалопатію гіпертонічного, атеросклеротичного й змішаного генезу свідчать про важливу роль цих речовин в патогенезі не тільки цереброваскулярних порушень, а й гіпертонічної хвороби й атеросклерозу.

Виявлені гіпокалійемія та гіпернатрійемія в пацієнтів з хронічними порушеннями мозкового кровообігу, зумовленими гіпертонічною хворобою, атеросклерозом та їх поєднанням, змінювалися прямо пропорційно тяжкості дисциркуляторної енцефалопатії.

Вміст у плазмі крові натрію й калію говорить про стан водно-електролітного обміну, газовий стан крові, кислотно-основну рівновагу, біосинтез білку й ферментів, тобто про розвиток внутрішньочерепної гіпертензії і хронічної ішемії головного мозку.

В обстежуваних хворих було виявлено підвищення кальцію і зниження магнію у плазмі крові.

Як відомо, кальцій та магній служать антагоністами один щодо другого.

Вивільнення кальцію сприяє клітинній смерті, процеси деполяризації мембран нервових клітин призводять до вивільнення збуджуючих нейротрансмітерів. Це так званий нейротоксичний ефект.

Магній - це стабілізатор клітинних мембран (еритроцитів і тромбоцитів); його зниження сприяє розвитку атеросклерозу й церебральної ішемії.

У хворих на дисциркуляторну енцефалопатію гіпертонічного, атеросклеротичного і змішаного генезів концентрація кальцію у плазмі крові корелювала з підвищенням паратиреоїдного гормону (концентрація кальцію дорівнює 2,77 ммоль/л проти 2,48 ммоль/л, а концентрація паратиреоїдного гормону - 184,0 пг/мл проти 138,8 пг/мл, середній кореляційний коефіцієнт - 0,1).

Однак проведений математичний аналіз показав, що концентрації калію, натрію і кальцію слабо корелювали з ранніми гормональними порушеннями (середній кореляційний коефіцієнт дорівнює 0,2).

Кількість мікроелементів (марганець, мідь, цинк та залізо) (рис. 9 і 10) у плазмі крові обстежених хворих змінювалася по-різному. Так, у хворих на дисциркуляторну енцефалопатію першої стадії гіпертонічного, атеросклеротичного і змішаного генезів їх вміст наближався до нормальних показників. З прогресуванням хронічних порушень мозкового кровообігу концентрація марганцю у плазмі крові обстежуваних хворих знижувалася.

Марганець є незамінним мікроелементом, який бере участь у всіх обмінах організму. Він виступає активним інградієнтом нервової тканини (нейрональні полімерази, фосфатази, глутамінтрансфереза, а також аргіназа).

Варто звернути увагу на те, що показники концентрації марганцю у плазмі крові обстежуваних хворих корелюють з відносним гіпертиреоїдним станом (концентрація марганцю - 0,079 мг/л проти 0,090 мг/л, а концентрації Т3 - 1,01 нмоль/л проти 0,77 нмоль/л, р<0,05).

Концентрація іонів міді у крові хворих на дисциркуляторну енцефалопатію залежно від тяжкості цієї судинної патології значно знижувалася. Мідь - це біотик, речовина, недостатність якої викликає незворотні патологічні процеси в організмі (перебудову вуглеводного й білкового обмінів, реологічних властивостей крові, а також зниження активності міді в головному мозку).

Гормони гіпофізу і статеві стероїди пов'язані з обміном міді, марганцю й кальцію. Гипокупрумемія корелює з низьким утриманням соматотропного гормону (концентрація меді у крови хворих на дисциркуляторну енцефалопатію дорівнює 6,89 мкмоль/л проти 18,70 мкмоль/л, а соматотропного гормону - 0,59 нг/мл проти 0,69 нг/мл, р<0,05, середній кореляційний коефіцієнт дорівнює 0,6).

Аналіз результатів уміщення цинку й заліза у плазмі крові показав певну спрямованість, виражену у зниженні їх концентрації у всіх обстежуваних групах хворих.

Цинк - це мікроелемент, який бере участь у регуляції активності імунного стану, обміну білку (процеси розмноження, обміну нуклеотидів, активності соматотропного і статевих гормонів), вуглеводів (входить до складу інсуліну й глікогену) і жирового обміну (обмін холестерину). Залізо бере участь у процесах клітинного і тканинного дихання.

...