Особливості формування деструктивного туберкульозу легень та методи корекції виникаючих порушень

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА „НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ФТИЗІАТРІЇ І ПУЛЬМОНОЛОГІЇ ІМЕНІ Ф.Г. ЯНОВСЬКОГО АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ”

АВТОРЕФЕРАТ

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ДЕСТРУКТИВНОГО ТУБЕРКУЛЬОЗУ ЛЕГЕНЬ ТА МЕТОДИ КОРЕКЦІЇ ВИНИКАЮЧИХ ПОРУШЕНЬ

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Донецькому національному медичному університеті ім. М. Горького Міністерства охорони здоров'я України

Науковий керівник доктор медичних наук, доцент Корж Олена Володимирівна, Донецький національний медичний університет ім. М. Горького, доцент кафедри фтизіатрії та пульмонології

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Бялик Йосип Борисович, Державна установа „Національний інститут фтизіатрії і пульмонології імені. Ф.Г. Яновського Академії медичних наук України ”, головний науковий співробітник відділення фтизіатрії

доктор медичних наук, професор М'ясніков Віктор Георгійович, Національна медична академія післядипломної освіти імені П Л. Шупика МОЗ України, професор кафедри фтизіатрії і пульмонології

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Державної установи «Національний інститут фтизіатрії і пульмонології імені Ф.Г. Яновського Академії медичних наук України» (м. Київ, вул.. М. Амосова, 10).

Автореферат розісланий 20.05.2009 р

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Ж.Б Бегоулева

Загальна характеристика роботи

Актуальність роботи. На сучасному етапі епідемії туберкульозу головними причинами збільшення питомої ваги деструктивного туберкульозу легень вважаються несвоєчасна діагностика, збільшення кількості хворих, інфікованих вірусом імунодефіциту людини , розвиток стійкості мікобактерій туберкульозу (МБТ) до основних протитуберкульозних препаратів (ПТП) (Фещенко Ю.І., 2007).

Проте, не тільки науковці, але і практичні лікарі-фтизіатри відзначають різке збільшення кількості деструктивних форм туберкульозу легень, яке неможливо пояснити тільки запізньою діагностикою та погіршенням якості профілактичної роботи. З огляду на безліч несприятливих екологічних, соціально-економічних факторів, що діють на теперішній час в українському суспільстві, можна заключити, що стрімке погіршення туберкульозу в чималому ступені зумовлюється порушеннями функціонального стану організму людини, у тому числі змінами імунної системи, обміну речовин, метаболізму легеневої тканини тощо (Мельник В.М., 2004, Чернушенко К.Ф., 2004, Фещенко Ю.І. 2007)

У літературі є численна кількість робіт, в яких були встановлені особливості функціонування інфікованого та хворого організму, уточнені важливі механізми розвитку деструкції при туберкульозі, вивчено стан імунної, ендокринної, бронхолегеневої та інших систем, запропоновані заходи для покращення профілактики та лікування туберкульозу легень (Чернушенко К.Ф., 2004; Мельник В.П., 2006; Петренко В.М, 2006). Разом з тим, отримані характеристики потребують ретельного моніторингу, тому що в умовах нестабільної економічної ситуації та негативного впливу медико-соціальних, екологічних, виробничих факторів проходять постійні зміни функціонального стану організму великої частини населення України, особливо у її промислових регіонах, що суттєвим чином впливає на розвиток та перебіг туберкульозу (Путіліна О.Н., 2005, Стрельцова Е.Н., 2007). При цьому вплив вказаних факторів на формування деструкції легень вивчений не достатньо.

Не дивлячись на вагомий перелік існуючих розробок, досі залишаються актуальними вивчення патогенетичних механізмів розвитку деструкції легень, пошук нових методів прогнозування, своєчасної діагностики та патогенетичної терапії деструктивного туберкульозу. Одним із шляхів, спроможним уточнити ці питання, є проведення динамічної міжфазної тензіометрії. Вимірювання динамічного поверхневого натягу біологічних рідин є новим методом обстеження, який ще не використовувався у фтизіатрії, проте отримав широке розповсюдження в інших галузях клінічної медицини (Казаков В.Н., 2008; Синяченко О.М., 2008).

На сьогодні головними заходами етіотропного лікування хворих на туберкульоз є проведення інтенсивної строго контрольованої терапії (DOTS). У лікувальних комплексах міцно зайняла своє місце і патогенетична терапія, в якій особливої уваги надається корекції імунітету із застосуванням різних імунокоригуючих препаратів: тималіну, тактивіну, тимоптину тощо (Чернушенко К.Ф., 2003; Фещенко Ю.І., 2007). Вважається, що імунокорекція сприяє швидшому загоєнню деструкції легеневої тканини. Під час проведення протитуберкульозної поліхіміотерапії широко використовуються препарати на основі розторопші плямистої (сілібор, левасил, легалон та ін.), що має метою профілактику та лікування розладів гепатобіліарної системи. В літературі є повідомлення, що окрім гепатопротекторної дії, рослина має виражені імуномодулюючі властивості (Гильмиярова Ф.Н., 2002), що визначає актуальність дослідження впливу розторопші плямистої на імунітет хворих на деструктивний туберкульоз легень.

Таким чином, зростання у загальній структурі захворюваності на туберкульоз питомої ваги деструктивного туберкульозу легень, недостатнє вивчення причин його розвитку, необхідність підвищення ефективності лікування на фоні зростаючої резистентності мікобактерій туберкульозу до протитуберкульозних засобів зумовлює актуальність подальшого дослідження патогенезу захворювання, уточнення механізмів розвитку деструкції та розробки нових заходів патогенетичної терапії, що дозволить підвищити якість лікування, зменшити кількість осіб з великими залишковими змінами у легенях, знизити кількість днів тимчасової непрацездатності і рівень інвалідності.

Все вищевказане визначило актуальність і мету наших досліджень.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є фрагментом НДР Донецького національного медичного університету ім. М. Горького «Закономерности формирования деструктивного туберкулеза легких в период эпидемии (патогенез, клиника, профилактика, диагностика, лечение)», № державної реєстрації 0103U007889, термін виконання 2004 р. - 2006 р.

Мета і задачі дослідження. Мета роботи - встановити особливості формування деструктивного туберкульозу легень та підвищити ефективність лікування шляхом корекції виникаючих порушень.

Задачі дослідження:

1. Виявити головні тенденції у динаміці епідемії туберкульозу в Донецькій області у період з 2000 р. по 2006 р. на підставі аналізу захворюваності на туберкульоз за даними Донецької обласної клінічної туберкульозної лікарні та Донецької державної обласної санітарно-епідеміологічної станції.

2. Визначити основні клініко-рентгенологічні риси патоморфозу туберкульозу легень у період епідемії, виділити найбільш важливі впливові фактори.

3. З'ясувати роль змін імунної системи у формуванні деструкції легеневої тканини при туберкульозі.

4. Вивчити стан системи гемостазу і реологічних властивостей крові у хворих на туберкульоз легень та уточнити їх роль у процесах розвитку деструкції.

5. Оцінити ефективність препарату з розторопші плямистої в лікуванні інфільтративного деструктивного туберкульозу легень на етапі інтенсивної хіміотерапії

Об'єкт дослідження - вперше діагностований деструктивний туберкульоз легень.

Предмет дослідження - особливості патогенетичних механізмів формування деструктивного туберкульозу легень та підвищення ефективності лікування.

Методи дослідження: статистичні, клінічні, мікроскопічні, рентгенологічні, біохімічні, імунологічні, фізико-хімічні, морфологічні. Обробку матеріалу проводили із використанням математико-статистичних методів.

Наукова новизна одержаних результатів. На відміну від відомих досліджень, проведених у межах цієї проблеми, в даній роботі встановлено, що особливостями деструктивного туберкульозу легень було формування хвороби на фоні зменшення CD3+, CD4+, CD8+ клітин, збільшення рівня імуноглобулінів класу Е та активації резервного потенціалу кисневозалежної бактерицидної системи нейтрофілів, що супроводжувалося превалюванням ексудативних реакцій з виходом фібрину й нейтрофілів у місце специфічного ушкодження. Вперше запропоновано в якості можливого механізму розвитку деструкції легеневої тканини розглядати лізис локальних нашарувань фібрину в зоні туберкульозного запалення.

За допомогою морфологічних досліджень вперше показано, що лізис фібрину, відкладеного в межах ураженої тканини, відбувався переважно навколо нейтрофілів, які накопичувалися в зоні специфічного запалення, що могло бути наслідком виділення ними протеолітичних ферментів.

Було уточнено роль системи гемостазу та визначено, що її зміни у вигляді підвищення вмісту фібриногену та продуктів деградації фібрину прямо корелюють із тяжкістю туберкульозного процесу, при цьому активація фібринолізу може мати важливе значення у виникненні деструкції внаслідок лізису відкладень фібрину в зоні специфічного запалення.

Вперше у хворих на туберкульоз легень досліджено поверхнево-активні якості крові за допомогою принципово нового методу - динамічної міжфазної тензіометрії, та визначено, що розвиток деструктивного туберкульозу легень супроводжується погіршенням реологічних властивостей крові із зменшенням вмісту важливих складових сироватки крові білкового й ліпідного походження, що свідчило про можливість переважання в організмі катаболічних процесів.

Вперше доведено ефективність застосування в комплексному лікуванні хворих на деструктивний туберкульоз легень препарату з розторопші плямистої, який підвищує частоту загоєння деструкцій легеневої тканини, спричиняє імуномодулюючу, дезінтоксикаційну, протизапальну, адаптогенну дію та покращує переносимість протитуберкульозних препаратів.

Отримані результати можуть бути теоретичною основою виділення перспективних напрямків подальших наукових досліджень механізмів розвитку деструкції легеневої тканини, зокрема уточнення стану системи гемостазу на місцевому рівні та розладів у системі цитокинів, регулюючих міграцію клітин в зону специфічного ушкодження, що дозволить прогнозувати й запобігати розвитку деструктивних явищ, а також підвищити ефективність лікування деструктивного туберкульозу легень.

Практичне значення одержаних результатів. Одержані дані дають уяву про основні тенденції у захворюваності на туберкульоз в Донецькій області, уточнюють патогенез деструктивного туберкульозу легень, доводять доцільність застосування препарату з розторопші плямистої на етапі інтенсивної хіміотерапії туберкульозу.

За матеріалами дисертації виданий інформаційний лист „Комплексне лікування хворих на деструктивний туберкульоз легень”, Київ, 2008 р.

Впровадження препарату з розторопші плямистої в практику роботи протитуберкульозних закладів дозволить зменшити інтоксикацію, оптимізувати адаптаційні резерви хворого організму, нормалізувати порушення імунітету, прискорити загоєння деструкцій легеневої тканини і покращити переносимість ПТП на етапі інтенсивної хіміотерапії.

Впровадження результатів дослідження в практику. Результати роботи впроваджені в КЛПУ „Донецька обласна туберкульозна лікарня”, КЛПУ „Міський протитуберкульозний диспансер м. Донецька”, КЛПУ «Районний протитуберкульозний диспансер Старобешевського району», туб. кабінеті ЦРБ м. Шахтарська Донецької області.

Особистий внесок здобувача. Автором особисто обґрунтовані та сплановані напрямки досліджень, складені анкети та протоколи, проведено анкетування, опитування та обстеження хворих, виконано аналіз медичних карт стаціонарних хворих. Автором самостійно проаналізовані дані моніторингу захворюваності на туберкульоз і тестування мокротиння на чутливість мікобактерій туберкульозу до протитуберкульозних препаратів, виділені головні тенденції у перебігу епідемії туберкульозу в Донецькій області. Самостійно виконано клінічне обстеження хворих, оброблені та проаналізовані всі отримані дані, виявлені особливості формування деструкції при туберкульозі легень, обґрунтовано та запропоновано метод корекції виникаючих порушень, оцінена ефективність призначення для корекції виникаючих порушень препарату з розторопші плямистої, здійснено авторський контроль за впровадженням результатів дослідження.

Автор щиро дякує д.хім.н., професору Донецького НДІ екології Файнерману В.Б.; д.мед.н., професору відділу морфологічних досліджень центральної науково-дослідної лабораторії ДонНМУ ім. М.Горького Шевченко Т.І., д.мед.н., професору кафедри епідеміології та мікробіології ДонНМУ ім. М.Горького Труновой О.А. за методичну та консультативну допомогу при виконанні праці.

Апробація роботи. Матеріали дисертації доповідалися та обговорювалися на підсумкових конференціях студентського наукового товариства «Актуальні проблеми клінічної, експериментальної, профілактичної медицини та стоматології» (Донецьк, 2004, 2005), на 78-й підсумкової наукової конференції студентів та молодих вчених з міжнародною участю (м. Чернівці, 2004 р.), на міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених «Вчені майбутнього» (Одеса, 2004 р.), міжнародній науковій конференції студентів та молодих вчених «Актуальні питання в сучасній медицині» (Харків, 26-28 березня 2007 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 13 наукових праць, з них 8 - у наукових журналах, атестованих ВАК України, 5 - в матеріалах конференцій.

Обсяг та структура дисертації. Дисертація викладена на 146 сторінках, ілюстрована 12 рисунками і 20 таблицями. Складається зі вступу, огляду літератури, розділу «Об'єкт і методи досліджень», двох розділів власних досліджень, аналізу і узагальнення результатів досліджень, висновків, практичних рекомендацій, списку використаної літератури, який нараховує 167 джерел.

Основний зміст

Об'єкт і методи досліджень. За даними Донецької обласної клінічної туберкульозної лікарні (ОКТЛ) і Донецької державної обласної санітарно-епідеміологічної станції проаналізовані дані моніторингу захворюваності на туберкульоз у період з 2000 р. по 2006 р. та проведено оцінку результатів бактеріологічного дослідження мокротиння у Донецькій референc-лабораторії з початку її офіційної роботи (2005 р.). Проводився порівняльний аналіз захворюваності населення Донецької області на всі форми туберкульозу, у тому числі деструктивний туберкульоз легень, туберкульоз легень з бактеріовиділенням, коінфекцію туберкульозу та ВІЛ, оцінювалися дані тестування чутливості МБТ до ПТП першого ряду.

Проаналізовано 145 медичних карт стаціонарних хворих із вперше діагностованим туберкульозом легень, які знаходилися на стаціонарному лікуванні в Донецькому міському протитуберкульозному диспансері в 2005 р. у порівнянні з даними 138 хворих на туберкульоз легень, пролікованих у 2000 р. Здійснювали анкетування 56 хворих на вперше діагностований туберкульоз легень з аналізом впливу таких факторів, як несприятлива екологія, контакт із хворими на туберкульоз, надмірне вживання алкоголю, недоїдання, вживання наркотиків, уточнювали регулярність проходження флюорографічного обстеження, наявність супутніх захворювань, середній термін від першого звернення по медичну допомогу до госпіталізації у протитуберкульозне відділення.

На базі Донецького міського протитуберкульозного диспансеру було обстежено 92 пацієнта із вперше діагностованим інфільтративним деструктивним туберкульозом легень. Залежно від ступеня активності туберкульозного процесу досліджених розподіляли на дві підгрупи: 36 хворих з високою активністю запального процесу та 56 хворих з помірною активністю запалення. Для розподілу використовували значення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), які наочно відображують активність запального процесу, крім того визначали вміст гострофазових білків. У хворих з помірною активністю процесу цифри ШОЕ не перевищували 15 мм/год, а середній рівень сіромукоїду та глікопротеїдів був достовірно вищим, ніж в осіб з високою активністю запалення. Також було обстежено 22 пацієнти з інфільтративним туберкульозом легень без деструкції та 23 працівники протитуберкульозних відділень, які залишалися здоровими не дивлячись на контакт із бактеріовиділювачами (група ризику). Контрольну групу складали 25 здорових донорів, які ніколи не хворіли на туберкульоз і не мали побутового або професійного контакту із хворими на туберкульоз. Всі обстежені були ВІЛ-негативними. В групи не включали осіб з асоціальною поведінкою, тяжкою формою супутніх захворювань (стадії субкомпенсації та декомпенсації), психічними хворобами, а також тих, хто протягом останнього місяця хворів на гострі захворювання респіраторної системи та органів травлення.

Усім пацієнтам проводили загальноклінічне та рентгенологічне обстеження, вивчали клітинний склад периферичної крові з підрахуванням лейкоцитарної формули та визначенням індексу адаптації за співвідношенням лімфоцити/сегментоядерні нейтрофіли (Гаркави Л.Х, 1991). За допомогою стандартних наборів реактивів визначали вміст в крові загального білку, сечовини, сіромукоїду, глікопротеїдів. Для характеристики рівня інтоксикації організму розраховували лейкоцитарний індекс інтоксикації (ЛІІ) Я.Я. Кальф-Каліфа (1991) та ядерний індекс інтоксикації (ЯІІ) Г.А.Даштаянца (1994).

Вивчали роль імунної системи у розвитку деструктивного туберкульозу легень. Кількість імунокомпетентних клітин визначали у непрямій реакції поверхневої імунофлюоресценції за допомогою моноклональних антитіл, що виявляють відповідно антигени: CD3+ (усі Т-лімфоцити); CD8+ (T- цитотоксичні клітини, супресори); CD4+ (T-хелпери) (Bach M.A., 1991). Про інтенсивність антитілогенезу судили за рівнем сироваткових імуноглобулінів (Іg) класів G, A, M, Е, які визначали методом імуноферментного аналізу стандартними тест-системами. Визначали також сумарні антитіла (Іg G, А, M) до антигенів Mycobacterіum tuberculosіs, моделювали алергію уповільненого типу в реакції гальмування міграції лейкоцитів (РГМЛ) з туберкуліном в якості алергену (0,2 і 0,4 ТО в 1 мл) (Klebanoff S., 1978). Для характеристики клітинних факторів імунної системи вивчали фагоцитарну активність та інтенсивність кисневозалежного метаболізму нейтрофілів (НФ) у реакції відновлення нітрасинього тетразолію у спонтанному (НСТсп) та індукованому Serratіa marcescens (НСТінд) тесті (Еshibashi, 1981). Ступінь активності клітин оцінювали за співвідношенням НСТінд/НСТсп з визначенням індексу активації. Підраховували відсоток клітин, що мали фагоцитарну активність (ФА) і середню кількість часток, що поглиналися одним НФ (ФЧ).

Для оцінки реологічних якостей крові проводили аналіз показників коагулограми: толерантність плазми до гепарину, час рекальцифікації плазми, зміст фібриногену крові, тромботест, етаноловий тест, визначення фібриногену «В» (Орехович В.Н., 1987). Реологічні властивості сироватки крові вивчали шляхом динамічної міжфазної тензіометрії, параметри якої визначали методом максимального тиску у бульбі (МРТ) та методом висячої краплі (ADSA) на комп'ютерному тензіометрі Lauda (Німеччина) (Файнерман В.Б., 1995). Реєстрували динаміку поверхневого натягу (ПН) при визначенні точок життя поверхні в області короткого часу у1 (t = 0,01 сек), області середнього часу у2 (t = 1 сек.) та при t = 100 сек. (у 3) із врахуванням кута нахилу кривої тензіограми (л) (P. Joos, 1998). Дані ADSA доповнюють результати МРТ в області часу у діапазоні t = (100 - 1000) сек. (у4). Оцінювали в'язкоеластичність (е) та час релаксації (ф), які є характеристиками здатності моношару відновлювати першепочатковий стан після деформації (Chen D., 1998).

Проводили вивчення морфологічної картини тканини легень, яку отримували під час аутопсії 10 осіб, що померли у протитуберкульозних відділеннях. Ділянки тканини брали з місць свіжої туберкульозної пневмонії. Тканина легень фіксувалася у 12 % розчині формаліну, зрізи фарбувалися гематоксілін-еозіном.

Для корекції виявлених розладів застосовували препарат, вироблений на основі розторопші плямистої - лікарської рослини, яка має дезінтоксикаційну і гепатопротекторну дію та входить до складу гепатопротекторних препаратів. Провідною діючою речовиною препарату є силімарин, який є комплексом флавонігнанів: силібіну, силідіаміну і силікристину. Перапарат практично не має протипоказань і побічних ефектів, випускається у вигляді драже, 1 драже містить 70 мг флавонігнанів у перерахуванні на силібін. Затверджений МОЗ України 30.05.2003 № 238. Реєстраційне посвідчення № Р. 05.03/06966

Для оцінки ефективності застосування препарату в комплексному лікуванні хворих на деструктивний туберкульоз легень були обстежені 35 хворих, які з перших днів протитуберкульозної терапії приймали його у добовій дозі 420 мг, поділеній на 3 прийоми за 30-40 хвил. до їжі (по 2 драже тричі на день) протягом 50-55 днів. Усього на курс хворі отримували у середньому 21 - 23 г силімаринового екстракту розторопші плямистої. Контрольну групу склав 61 пацієнт, що одержував тільки протитуберкульозні препарати без супутнього патогенетичного лікування. Усі пацієнти проходили інтенсивну фазу лікування у режимі HRZE (ізоніазид 0,3; рифампіцин 0,6; піразинамід 2,0; етамбутол 1,2 грамів щодня), хворих обстежували до і після закінчення інтенсивної фази лікування (60 доз). Вплив препарату на перебіг туберкульозного процесу оцінювали за припиненням бактеріовиділення, рентгенологічною динамікою загоєння деструкції та зникненням клінічних симптомів. Вивчали дію розторопші плямистої на імунну систему та поверхнево-активні властивості крові, оцінювали антитоксичні, протизапальні та адаптогенні властивості.

Статистична обробка матеріалу проводилася за допомогою пакету для статистичного аналізу MedStat, ліцензійний № MS 000029. Використовувалися критерії вірогідності Стьюдента, кореляційний аналіз, критерії знаків, Вілкоксона-Манна-Уітні, точний метод Фішера, діагностичний критерій Кульбака (Гублер Е.В., 1978).

Результати досліджень та їх обговорення. Під час аналізу результатів моніторингу було виявлено, що основними тенденціями в динаміці епідемії туберкульозу в Донецькій області було поступове підвищення захворюваності на всі форми туберкульозу протягом 2000 р. - 2005 р., яка зросла з 69,8/100 тис. у 2000 р. до 103,6/100 тис. у 2005 р., або на 48 %. У 2006 році вперше було зафіксовано зниження захворюваності до 99,4/100 тис. (на 4,2 %), що відображувало початок стабілізації епідемії. За вказаний період захворюваність на туберкульоз у Донецькій області була вищою на 16-26 % (в середньому на 19,4 %) ніж в Україні. Очевидно, така негативна динаміка зумовлювалася несприятливим впливом забрудненого навколишнього середовища, показники якого в Донецькій області є одними з найвищих в Україні.

Основну масу захворілих складали пацієнти з туберкульозом органів дихання (рис. 1)

Рис. 1. Динаміка епідемії туберкульозу в Донецькій області (випадки на 100 тис. населення)

Захворюваність на туберкульоз органів дихання

Захворюваність на деструктивний туберкульоз органів дихання

Захворюваність на туберкульоз органів дихання з бактеріовиділенням

На цьому фоні неухильно зростала захворюваність на деструктивний туберкульоз легень: з 25,9/100 тис населення у 2000 р., до 42,1/100 тис у 2004 р., тобто у 1,6 рази. Одночасно збільшувалася кількість хворих на туберкульоз легень з бактеріовиділенням: відповідно з 16,4/100 тис до 42,1/100 тис, що, безсумнівно, погіршувало епідеміологічну ситуацію в області. Зниження у 2005 р. і 2006 р. частоти розвитку деструктивних форм туберкульозу легень порівняно з рівнем 2004 р. відповідно на 10,6 і 19,5 % супроводжувалося зменшенням на 3,4 % частоти реєстрації бацилярного туберкульозу у 2006 р..

Анкетне опитування дозволило встановити негативну роль у розвитку деструктивного туберкульозу легень запізньої діагностики, пов'язаної, насамперед, з несвоєчасним проходженням профілактичних оглядів. Так, серед опитаних хворих на вперше діагностований деструктивний туберкульоз легень 64 % осіб не проходили флюорографію більше 2 років. Після звернення до лікаря з приводу розладів здоров'я або виявлення патології у легенях флюорографічним методом термін встановлення діагнозу та госпіталізації у спеціалізоване відділення у 80 % опитаних хворих складав (18,5±1,1) днів, тобто діагностика туберкульозу у медичних закладах в більшості випадків була своєчасною.

З 2000 р. по 2005 р. серед стаціонарних хворих Донецької області зросла питома вага інфільтративного туберкульозу з 63 % до 70 %, дисемінованого з 7 % до 14 %., фіброзно-кавернозного з 4 % до 6 % відповідно. З 16 % до 5 % зменшився прошарок осіб з вогнищевим туберкульозом легень.

Зростання у 2 рази частоти розвитку дисемінованого туберкульозу легень було однією з характерних рис патоморфозу туберкульозу у Донецькій області, і було пов'язане, швидше за все, із збільшенням кількості ВІЛ-інфікованих пацієнтів. Так, у 2006 р. серед хворих на дисемінований туберкульоз антитіла до ВІЛ виявлялися в 67 % осіб. При цьому частота коінфекції туберкульозу та ВІЛ у Донецькій області зросла з 5,5/100 тис. у 2003 р. до 9,9/100 тис. у 2006, або на 80 %, а питома вага таких пацієнтів серед ВДТБ збільшилася з 5,6 % у 2003 до 11,3 % у 2006 р., тобто в 2 рази.

Негативною тенденцією динаміки захворюваності було також збільшення серед стаціонарного контингенту хворих питомої ваги фіброзно-кавернозного туберкульозу легень (на 50 %). Загальновідомими причинами формування фіброзно-кавернозного туберкульозу вважаються запізня діагностика та неефективне лікування. Аналіз даних Донецької референс-лабораторії щодо визначення чутливості МБТ до ПТП першого ряду показав, що найбільш високий рівень резистентності реєструвався при повторному лікуванні (після перерви і у випадку невдачі) та у хворих з рецидивами, коли стійкість до різних поєднань ПТП реєструвалася відповідно у 84 % і 63 %, до ізоніазиду - у 59 % і 51 %, римфампіцину - 59 % і 49 %, а також мультирезистентність - у 44 % і 40 % випадків.

Ми не зареєстрували суттєвих змін у клінічній картині захворювання. Гострий і поступовий початок у хворих на деструктивний туберкульоз легень виявлявся відповідно у 12 і 47 % осіб, в інших патологію було виявлено при проведенні профілактичної флюорографії, працевлаштуванні, зверненні до лікаря з інших причин. У більшості обстежених хворих спостерігалися помірно виражені симптоми інтоксикації і ураження бронхолегеневої системи. Найбільш стертою симптоматика була у хворих на вогнищевий туберкульоз легень, в яких захворювання виявлялося випадково у 60 % випадків, що суттєво не відрізнялося від літературних даних (Грузєва Т.С., 2003; Дюльгер А.Д., 2003; Мельник В.П., 2006).

За нашими даними кислотостійкі палички (КСП) в мазках мокротиння методом прямої мікроскопії найбільш часто виявлялися в осіб з деструктивним туберкульозом легень: інфільтративним - у 65 %, та фіброзно-кавернозним - у 67 %. Значно рідше бактеріовиділення спостерігалося у пацієнтів з вогнищевим туберкульозом - у 25 %.

Як характерну рису сучасної епідемії туберкульозу можна було розцінювати збільшення розповсюдженості процесу у легенях. Так, в наших дослідженнях у пацієнтів з туберкульозом без деструкції двобічні інфільтрати спостерігалися у 5 із 22 осіб (23 %), в групі хворих на деструктивний інфільтративний туберкульоз легень - у 36 із 92 (39 %). Засіви в сусідню легеню у пацієнтів без деструкції визначалися у 4 осіб (18 %), у хворих на деструктивний туберкульоз легень - у 49 осіб, (53 %). З урахуванням двобічного ураження і обсіменіння сусідньої легені специфічне запалення за наявності деструкції охоплювало обидві легені у 85 осіб (92 %), а за відсутності розпаду - у 9 осіб (41 %). Загалом в порівнянні з 2000 р. загальна кількість поширених форм туберкульозу легень серед стаціонарного контингенту хворих Донецької області збільшилася на 50 %.

Таким чином, головними рисами, що характеризували патоморфоз туберкульозу в Донецькій області за досліджуваний період, були підвищення частоти розвитку його деструктивних форм і збільшення об'єму ураження легень, що супроводжувалося зростанням кількості дисемінованого, інфільтративного й фіброзно-кавернозного туберкульозу легень. Важливими факторами, що зумовлювали таку негативну динаміку, можна вважати недостатнє охоплення населення профілактичною флюорографією, збільшення частоти коінфекції туберкульозу та ВІЛ, розвиток резистентності МБТ до основних протитуберкульозних засобів.

Встановлено, що особливості патоморфозу туберкульозу могли зумовлюватися змінами функціонального стану організму Так, у хворих на інфільтративний деструктивний туберкульоз легень з високою активністю процесу спостерігалися найнижчі цифри співвідношення Лф/Нф - (0,32 ± 0,03), які достовірно (P < 0,05) відрізнялися від значень здорових осіб - (0,46 ± 0,02), осіб групи ризику - (0,43 ± 0,03), пацієнтів з помірно активним деструктивним туберкульозом - (0,44 ± 0,05) та хворих з туберкульозом без деструкції - (0,47 ± 0,03). Це вказувало на ознаки виснаження адаптації у хворих з високою активністю процесу та супроводжувалося найбільш значною ендогенною інтоксикацією за значеннями ЛІІ (1,01 ± 0,15), які були достовірно вищими (P < 0,05) ніж в інших групах: (0,52 ± 0,02), (0,64 ± 0,08), (0,75 ± 0,08) та (0,76 ± 0,08) відповідно. Одночасно при деструктивному туберкульозі легень реєструвалися порушення білкового обміну: у хворих з помірно активним процесом вміст загального білку в крові достовірно знижувався порівняно із здоровими донорами: (63 ± 2) і (82 ± 4) г^.л^-1 відповідно, а у пацієнтів з високою активністю запалення, в яких гіпопротеїнемія була найбільш значущою - (58 ± 3) г^.л^-1, розрізнення були статистично достовірними як порівняно із здоровими донорами, так і особами групи ризику - (79 ± 3) г/л^-1 та хворими на туберкульоз легень без деструкції - (70 ± 5) г/л^-1 (P < 0,05). У хворих на деструктивний туберкульоз як з помірною, так і високою активністю запалення, відмічалося підвищення рівня сечовини в крові - (4,7 ± 0,2) ммоль/л^-1 і (4,5 ± 0,3) ммоль/л^-1 проти (2,5 ± 0,2) г/л^-1 у здорових донорів, (3,0 ± 0,2) г/л^-1 - в осіб групи ризику та (2,8 ± 0,1) г/л^-1 - у хворих на туберкульоз легень без деструкції (P < 0,05). Така динаміка показників у пацієнтів з деструктивним туберкульозом свідчила про активний перебіг процесів білкового катаболізму, що, очевидно, вносило свій внесок у формування деструкції.

У хворих на деструктивний туберкульоз легень з високою і помірною активністю процесу, а також в осіб із туберкульозом без деструкції визначалося достовірне підвищення в місту сироваткових IgE: (184 ± 40) МО /мл^-1, (382 ± 28) МО /мл^-1 і (169 ± 31) МО /мл^-1 відповідно проти (65 ± 5) МО /мл^-1 в групі здорових донорів та (50 ± 70) МО /мл^-1 в осіб групи ризику (P < 0,05). Це вказує, що реакції гіперчутливості негайного типу за участю IgE можуть вигравати певну роль у розвитку деструкції тканини легень. Відомо, що IgE здатні взаємодіяти з рецепторами, розташованими на нейтрофілах та макрофагах, зумовлюючи їх дегрануляцію з вивільненням протеаз та ушкодженням тканин (Andersen Р., 2000, Дранник Г.Н., 2003). Можливо, збільшення вмісту IgE у хворих на туберкульоз легень сприяє розвитку деструкції через вказаний механізм. туберкульоз лікування корекція

Абсолютна кількість імунокомпетентних клітин у всіх хворих на інфільтративний туберкульоз легень була достовірно нижчою, ніж у здорових донорів та осіб групи ризику (P < 0,05), проте більш значні розлади виявлялися у пацієнтів з деструкцією та високою активністю процесу (рис 2).

У цих хворих розрізнення за вмістом CD3+, CD4+ та CD8+ клітин були статистично достовірними при порівнянні з пацієнтами на помірно активний деструктивний туберкульоз, а значення абсолютної кількості CD4+ були нижчими, ніж у хворих на туберкульоз без деструкції (P < 0,05). Така динаміка демонструвала тісну залежність між активністю процесу та ступенем пригнічення клітинної ланки імунної системи, а також узгоджувалася із існуючими даними про ведучу роль CD4+ Т-лимфоцитів у контролі над інфекційним процесом, викликаним МБТ.

Обстеження групи ризику дозволило зробити висновок, що важливу роль у протитуберкульозному захисті людини може відігравати підвищення функціональної активності Т-цитотоксичної ланки імунної системи (СD8+). Так, у здорових медпрацівників протитуберкульозних закладів питома вага і абсолютна кількість CD8+ клітин була достовірно найбільшою серед усіх обстежених груп (P < 0,05). Ми вважаємо, що це може бути віддзеркаленням успішної адаптації організму до умов суперінфекції, що не суперечить сучасним даним про захисну роль CD8+ клітин в розвитку туберкульозного процесу (А.Г. Чучалин, 2005).

У всіх хворих на туберкульоз легень і осіб групи ризику відмічалося достовірне (P < 0,05) зниження поглинаючої функції і спонтанного кисневого метаболізму нейтрофілів крові (рис. 3).

У пацієнтів з деструктивним туберкульозом легень показники фагоцитарної активності та НСТсп достовірно не відрізнялися від значень осіб групи ризику, а основні розрізнення були за цифрами НСТінд та індексу активації. Так, після стимуляції нейтрофілів показники НСТінд у хворих на деструктивний туберкульоз легень як з високою, так і низькою активністю запального процесу були вищими, ніж у здорових осіб, а співвідношення НСТінд/НСТсп у них складало відповідно (6,3 ± 1,1) і (6,6 ± 0,9) проти (2,7 ± 0,2) в групі здорових донорів (P < 0,05). Можна дійти висновку, що надмірне підвищення функціональної активності фагоцитів у відповідь на стимуляцію є важливим фактором, який сприяє розвитку деструкції при туберкульозі. Разом з тим, в світлі цих уявлень треба пояснити відсутність розпаду у хворих на туберкульоз легень без деструкції, в яких визначався найбільш значний ступінь активації резервного бактерицидного потенціалу нейтрофілів, а співвідношення НСТінд/НСТсп було достовірно найвищим серед усіх обстежених осіб, дорівнюючи (11,3 ± 4,0). Очевидно, це визначалося вираженістю концентрації нейтрофілів в уражених тканинах.

Так, за оцінкою РГМЛ з туберкуліном (0,2 ТО і 0,4 ТО в 1 мл) було встановлено, що у хворих на деструктивний туберкульоз легень як з помірною, так і високою активністю процесу сенсибілізація до туберкуліну реєструвалася рідко - у 5 (14 %) та 10 (18 %) осіб відповідно. У хворих на туберкульоз без деструкції питома вага пацієнтів з сенсибілізацією до туберкуліну була помітно вищою - 32 %, що достовірно відрізнялося від показників в групах пацієнтів з деструктивним туберкульозом (P < 0,02). Така динаміка свідчить, на наш погляд, про розлади у системі цитокинів, що гальмують міграцію лейкоцитів (N. Juffermans, 2000). Логічно припустити, що в розвитку деструкції важливу роль може вигравати неконтрольована концентрація активованих нейтрофілів в уражених ділянках легень. В світі цих уявлень відсутність розпаду у хворих з недеструктивним туберкульозом легень можна пояснити обмеженням міграції нейтрофілів у зону туберкульозного процесу.

На сьогодні основною причиною виникнення деструкції при туберкульозі вважається розвиток казеозного некрозу, розплавлення казеозних мас та їх відторгнення (А.И. Струков, 2002). Ми встановили, що у патогенезі деструкції важливий вплив можуть чинити зміни реологічних якостей крові та системи гемостазу. Так, у хворих на туберкульоз легень з високою активністю процесу в крові визначалося підвищення вмісту фібриногену - (7,4 ± 0,6) г^.л^-1, яке було достовірним порівняно не тільки із здоровими донорами - (3,2 ± 0,2) г^.л^-1, але і з хворими на помірно активний деструктивний туберкульоз (4,7 ± 0,5) г^.л^-1 та пацієнтами з туберкульозом без деструкції (4,9 ± 0,6) г^.л^-1, P < 0,05. За результатами тромботесту у 42 осіб (46 %) з деструктивним туберкульозом легень спостерігалися явища гіперкоагуляції, що було статистично достовірним при порівнянні з групою здорових донорів (у 2 осіб - 8 %), та пацієнтів з туберкульозом без деструкції (у 5 осіб - 22 %). Про значне підвищення згортаючого потенціалу крові в осіб з високою активністю деструктивного туберкульозу легень свідчило і виявлення у 13 осіб (33 %) фібриногену В, а реєстрація у такої ж кількості хворих позитивного етанолового тесту вказувала на наявність у периферичній крові продуктів деградації фібрину та початок процесів фібринолізу (Дранник Г.Н., 1987).

Проведення міжфазної тензіометрії сироватки крові показало, що у хворих на деструктивний туберкульоз легень порівняно із донорами реєструвалося достовірне підвищення поверхневого натягу сироватки крові за показниками у1: (72,8 ± 0,4) мН^.м^-1 і (71,7 ± 0,2) мН^.м^-1 , а також значеннями у3: (61,8 ± 0,9) мН^.м^-1 і (57,6 ± 0,6) мН^.м^-1, (P < 0,05). Вказані зміни свідчили про зменшення поверхнево-активних речовин білкової природи, які у сироватці крові людини представлені, в основному, альбуміном (Файнерман В.Б., 2002).

При застосуванні методу ADSA встановлено, що в осіб з деструктивним туберкульозом легень порівняно із донорами та хворими на туберкульоз без деструкції підвищувалися значення у4: (52,0 ± 1,0) мН^.м^-1 проти (46,0±1,1) мН^.м^-1 і (45,4 ± 1,0) мН^.м^-1 відпов., (P < 0,05), знижувалися цифри е: (27,9 ± 1,2) мН^.м^-1 проти (33,2 ± 1,4) мН^.м^-1 і (35,4 ± 1,9) мН^.м^-1 відпов., (P < 0,05) та ф: (92 ± 7) сек проти (134 ± 6) сек і (129 ± 6) сек. відпов., (P < 0,05). Відомо, що зміни у4, е та ф залежать від концентрації поверхнево-активних складових сироватки крові, які є компонентами ліпідного походження (Joos P., 1998). У своїх дослідженнях ми не вивчали ліпідний склад крові, проте за даними (Chen D., 1998) зменшення е та ф можуть свідчити про погіршення в'язкоеластичних якостей крові, спричинені порушенням ліпідного метаболізму. Очевидно «збідніння» біохімічного складу сироватки проходить як за рахунок переважання катаболічних явищ на фоні інфекційного стресу, так і через порушення біосинтетичних процесів внаслідок інтоксикації організму. Можливим механізмом вказаних розладів може бути спрямованість обміну білка на переважний синтез фібриногену, потреба в якому виникає при процесах, що супроводжуються ушкодженням цілості тканин (Братчик А.М., 1998).

Таким чином, в обстежених групах хворих на деструктивний туберкульоз легень захворювання формувалося на фоні депресії клітинного імунітету, що призводило до переважання ексудативного компоненту запалення. При цьому збільшення згортаючого потенціалу крові та порушення її густоеластичних властивостей сприяло прониканню та відкладенню в місце ураження значної кількості фібрину. В подальшому неконтрольована міграція в зону специфічного запалення активованих нейтрофілів з виділенням ними протеолітичних ферментів, а також послідовне розгортання фібринолітичних процесів призводило до лізису переважно фібринних накопичень, що, за нашою думкою, є одним з головних шляхів розвитку деструкції.

Наші висновки підтверджувалися результатами морфологічних досліджень з виявленням у ділянках казеозного некрозу легеневої тканини рясних відкладень фібрину, скупчень в осередках фібринної сітки нейтрофільних поліморфноядерних лейкоцитів та лізису фібрину навколо клітин. Про вірогідність розвитку деструкції через переважний лізис фібринних мас свідчить і той факт, що сухий коагуляційний некроз, яким є казеозний некроз, являється стійким до дії протеолітичних ферментів (Струков А.І., 1990).

Останніми часами на поверхні нейтрофілів були виявлені рецептори до IgЕ, взаємодія з якими здатна підсилювати процеси дегрануляції нейтрофілів, отже підвищення в крові хворих на туберкульоз легень концентрації IgЕ могло вигравати важливу роль у механізмах розвитку деструкції. Разом з тим, утворення деструкції за вказаними механізмами залежить від концентрації активних нейтрофілів у зоні ушкодження, що стає можливим, очевидно, за умов виникнення розладів у системі цитокінів, гальмуючих міграцію лейкоцитів.

Виявлені особливості формування деструктивного туберкульозу легень послужили підставою для оцінки ефективності включення в інтенсивну фазу протитуберкульозного лікування препарату з розторопші плямистої.

Встановлено, що вживання розторопші плямистої не впливало на частоту припинення бактеріовиділення: після завершення інтенсивної фази лікування в обох групах спостерігалася конверсія мазка мокротиння, що було статистично значущим (табл.1).

Як видно з таблиці, інтенсивна хіміотерапія в комбінації з розторопшею плямистою призводила до припинення бактеріовиділення у 96,3 % хворих, а тільки хіміотерапія - у 87,0 % (P > 0,05). Більш виражена різниця між групами відмічалася відносно загоєння деструкції: в основній групі - у 65,7 % хворих, в контрольній - у 41,0 % (P < 0,01). Інфільтративні та свіжі вогнищеві утворення в легенях розсмоктувались відповідно в 97,1 % та 90,2 % випадків, динаміка в обох групах була статистично значущою (P < 0,01). Розторопша плямиста в поєднанні з хіміотерапією сприяла зникненню інтоксикації у більшої кількості хворих (91,4 %), ніж при застосуванні тільки хіміотерапії (65,6 %), (P < 0,01), при цьому значно скорочувались строки дезінтоксикації - (35,7 ± 3,0) днів проти (58,4 ± 4,1) днів в контрольній групі (P < 0,01).

Ми вважаємо, що позитивний вплив препарату на відновлення ушкоджень легеневої тканини реалізувався за рахунок зменшення інтоксикації організму, внаслідок чого активізувалися репаративні процеси. У пацієнтів, що приймали розторопшу плямисту, достовірно знижувалися значення ЛІІ: з (0,90 ± 0,15) до (0,49 ± 0,06) (P < 0,05), проти (0,80 ± 0,10) і (0,64 ± 0,08) в контрольній групі (P > 0,05); а також ЯІІ: з (0,08 ± 0,009) до (0,04 ± 0,005) (P < 0,05), проти (0,08 ± 0,007) і (0,07 ± 0,008) в групі контролю (P > 0,05).

Ефективність застосування препарату визначалася, очевидно, і наявністю у розторопші плямистої протизапальної та адаптогенної дії. Так, при порівнянні показників до та після інтенсивної фази лікування в обох групах проходило достовірне зменшення активності запалення з нормалізацією показників ШОЕ: в основній групі з (27,5 ± 3,5) мм^.год^-1 до (5,9 ± 0,7) мм^.год^-1, в контрольній - з (24,3 ± 3,0) мм^.год^-1 до (7,0 ± 0,8) мм^.год^-1 (P < 0,03). В сироватці крові знижувався вміст сіромукоїду: з (8,8 ± 0,9) Од до (2,7 ± 0,5) Од в основній групі та з (7,4 ± 0,9) Од до (3,3 ± 0,4) Од в контрольній, (P < 0,05). Проте, у пацієнтів, що приймали розторопшу плямисту, додатково зменшувався рівень глікопротеїдів: з (0,63 ± 0,06) ммоль^.л^-1 до (0,30 ± 0,04) ммоль^.л^-1 (P < 0,05), проти (0,57 ± 0,06) ммоль^.л^-1 і (0,48 ± 0,06) ммоль^.л^-1 в контрольній групі (P > 0,05).

Крім цього, в основній групі після завершення інтенсивного лікування спостерігалася зміна адаптаційного стану організму із стадії виснаження адаптації до реакції тренування, на що вказувало збільшення співвідношення лімфоцити/нейтрофіли з (0,29 ± 0,02) до (0,61 ± 0,04) (P < 0,05), проти (0,37 ± 0,04) і (0,48 ± 0,05) (P > 0,05) в контрольній групі (Гаркави Л. Х., 1991). Також в крові пацієнтів, що приймали препарат, знижувався вміст сечовини з (4,7 ± 0,3) ммоль^.л^-1 до (3,0 ± 0,4) ммоль^.л^-1 (P < 0,05), проти (4,5 ± 0,3) ммоль^.л^-1 і (3,9 ± 0,5) ммоль^.л^-1 (P > 0,05) в контрольній групі, що вказувало на пригнічення процесів катаболізму (Меерсон Ф.З., 1991).

Препарат з розторопші плямистої запобігав розвитку побічних реакцій на протитуберкульозні засоби. Ускладнення протитуберкульозної терапії у хворих основної групи реєструвалися достовірно рідше, ніж в контрольній групі: у 5 (14 %) осіб і 21 (34 %) осіб відповідно, (P < 0,01).

Аналіз імунологічних показників у пацієнтів, що приймали препарат, виявив наявність у розторопші плямистої помірного імуномодулюючого ефекту. Так, на момент завершення інтенсивної фази хіміотерапії у хворих основної групи проходило збільшення кількості CD3+ клітин з (0,69 ± 0,07) абс. 10⁹ в 1 л до (1,22 ± 0,24) абс. 10⁹ в 1 л (P < 0,05), проти (0,55 ± 0,06) абс. 10⁹ в 1 л і (0,67 ± 0,08) абс. 10⁹ в 1 л у контрольній групі (P > 0,05); CD4+ клітин: з (0,43 ± 0,06) абс. 10⁹ в 1 л до (0,69 ± 0,10) абс. 10⁹ в 1 л (P < 0,05), проти (0,37 ± 0,04) абс. 10⁹ в 1 л і (0,47±0,05) абс. 10⁹ в 1 л у контрольній групі (P > 0,05), а також CD8+ клітин: з (0,35 ± 0,04) абс. 10⁹ в 1 л до (0,59 ± 0,05) абс. 10⁹ в 1 л (P < 0,05), проти (0,28 ± 0,03) абс. 10⁹ в 1 л і (0,34 ± 0,04) абс. 10⁹ в 1 л у контрольній групі (P > 0,05).

Після закінчення інтенсивної фази лікування у хворих, що приймали розторопшу плямисту, спостерігалося зменшення активності нейтрофілів у реакції НСТінд з (38,4 ± 5,0) % до (25,0 ± 2,9) % (Р < 0,05), тоді як в контрольній групі різниця була практично відсутньою: (29,8 ± 2,5) % і (31,0 ± 2,6) % відповідно. Як наслідок, індекс активації нейтрофілів в основній групі знизився на 30,8 %: з (5,2 ± 0,6) % до (3,6 ± 0,5) %. В контрольній групі дані показники практично не змінювалися. Отже, покращення стану клітинної ланки імунної системи на фоні зменшення активності кисневого метаболізму клітин могло було одним з механізмів позитивного впливу препарату на процеси загоєння деструкції у хворих на туберкульоз легень.

Таким чином, препарат з розторопші плямистої, застосований в інтенсивну фазу лікування хворих на вперше діагностований інфільтративний деструктивний туберкульоз легень, підвищував частоту загоєння деструкцій легеневої тканини, покращував переносимість ПТП, чинив дезінтоксикаційну, протизапальну й адаптогенну дію та сприяв нормалізації імунної системи. Позитивний вплив та відсутність побічних ефектів дозволяють рекомендувати його для широкого застосування під час інтенсивної протитуберкульозної хіміотерапії хворих на інфільтративний деструктивний туберкульоз легень.

Висновки

У дисертації наведено нове вирішення актуального питання фтизіатрії - виявлення особливостей формування деструктивного туберкульозу легень та корекція виявлених порушень при деструктивному процесі шляхом застосування препарату з розторопші плямистої, який на етапі інтенсивної фази поліхіміотерапії підвищує частоту загоєння деструкції легеневої тканини, поліпшує переносимість протитуберкульозних препаратів, чинить дезінтоксикаційну, протизапальну і адаптогенну дію та покращує стан імунної системи.

1. Основними тенденціями в динаміці епідемії туберкульозу в Донецькій області було поступове підвищення захворюваності на всі форми туберкульозу протягом 2000 р. - 2005 р., яка зросла з 69,8/100 тис у 2000 р. до 103,6/100 тис у 2005 р. (на 48 %), та зниження захворюваності до 99,4/100 тис (на 4,2 %) у 2006 році, що відображувало початок стабілізації епідемії. За вказаний період захворюваність на туберкульоз у Донецькій області була вищою на 16-26 % (в середньому - 19,4 %) ніж по Україні.

2. Протягом 2000 р. - 2006 р. провідними рисами патоморфозу туберкульозу в Донецькій області було зростання захворюваності на деструктивний туберкульоз легень з 25,9/100 тис у 2000 р. до 42,0/100 тис у 2004 р., із зниженням показників у 2005 р. і 2006 р відповідно до 37,6/100 тис і 33,9/100 тис, що супроводжувалося зростанням до 2005 р. у 2 рази кількості бацилярних форм туберкульозу легень із зниженням у 2006 р. на 3,4 %. В клінічному аспекті реєструвалося збільшення об'єму специфічного ураження легеневої тканини, підвищення серед стаціонарного контингенту хворих питомої ваги пацієнтів з дисемінованим (на 100 %), інфільтративним (на 50 %) і фіброзно-кавернозним (на 50 %) туберкульозом легень.

3. У хворих на деструктивний туберкульоз легень, як з високою так і помірною активністю запалення, порівняно із здоровими особами спостерігалося зниження в крові відповідно вмісту СD3+ клітин: на 56 % і 25 %; СD4+ клітин: на 60 % і 31 %; СD8+ клітин: на 50 % і 20 %, а також підвищення індексу активації нейтрофілів на 133 % і 144 % та вмісту імуноглобулінів класу E на 183 % і 487 %, що призводило до переважання ексудативного компоненту запалення із локальним відкладенням фібрину, виходом і концентрацією нейтрофілів в зоні специфічного ураження.

4. Розвиток деструктивного туберкульозу легень проходив на фоні погіршення реологічних властивостей крові внаслідок зменшення в сироватці вмісту складових білкового і ліпідного походження. Одночасно у хворих як з високою, так і помірною активністю запалення спостерігалося збільшення вмісту фібриногену відповідно у 2,3 і 1,5 рази, та вмісту сечовини - у 1,8 і 1,9 рази, що могло свідчити про активацію згортаючого потенціалу крові та переважання в організмі катаболічних процесів.

5. Важливим механізмом розвитку деструкції легеневої тканини при туберкульозі може бути лізис переважно відкладень фібрину в зоні специфічного ураження, які виникають внаслідок переважання ексудативного компоненту запалення. До лізису фібринних нашарувань може призводити виділення протеолітичних ферментів нейтрофілами, що концентруються в зоні туберкульозного процесу, та активація фібринолітичних процесів.

6. Включення препарату з розторопші плямистої в інтенсивну фазу поліхіміотерапії інфільтративного деструктивного туберкульозу легень на момент завершення інтенсивного лікування призводило до підвищення на 25 % частоти загоєння деструкцій легеневої тканини, покращувало переносимість протитуберкульозних препаратів, чинило дезінтоксикаційний, протизапальний та адаптогенний ефект, а також мало імуномодуюючу дію у вигляді збільшення абсолютної кількості CD3+, CD4+ та CD8+ клітин відповідно на 76,8 %, 60,4 % та 68,5 %, зниження на 34,9 % показників активації нейтрофілів крові в реакції НСТінд.