Епідеміологічний нагляд за крапельними інфекціями (кір та епідемічний паротит) в Збройних Силах України: стан і шляхи удосконалення

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ДУ «ІНСТИТУТ ЕПІДЕМІОЛОГІЇ ТА ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

ім. Л.В. ГРОМАШЕВСЬКОГО»

УДК 616.915+616.316.5-002.1:616-036.22-084+351.77

ЕПІДЕМІОЛОГІЧНИЙ НАГЛЯД ЗА КРАПЕЛЬНИМИ ІНФЕКЦІЯМИ (КІР ТА ЕПІДЕМІЧНИЙ ПАРОТИТ) В ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ: СТАН І ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ

14.02.02 - епідеміологія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

ПІВНИК ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ

Київ 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України»

Науковий консультант: доктор медичних наук, член-кореспондент НАН, АМН України та РАМН, професор, заслужений діяч науки і техніки України Фролов Аркадій Федорович, ДУ “Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України”, завідувач лабораторії загальної вірусології

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Бондаренко Валентина Іванівна, ДУ “Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України”, провідний науковий співробітник лабораторії поліоміеліту та інших ентеровірусних інфекцій

доктор медичних наук, професор Карабан Олег Михайлович, Харківський національний медичний університет, завідувач кафедри епідеміології

доктор медичних наук, професор Котуза Андрій Степанович, Українська військово-медична академія, заступник начальника кафедри організації медичного забезпечення збройних сил

Захист відбудеться « 23 » грудня 2008 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради

Д 26.614.02 при ДУ ”Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України” (03038, м. Київ, вул. М. Амосова, 5).

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці ДУ ”Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України” (03038, м.Київ, вул. М. Амосова, 5).

Автореферат розісланий « 22 » листопада 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат медичних наук В.В. Таран

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Забезпечення епідемічного благополуччя військовослужбовців є одним із основних чинників національної безпеки держави, бойової готовності її Збройних Сил.

Державною програмою реформування та розвитку ЗС України передбачено створення сучасних військових функціональних структур, зокрема Об'єднаних сил швидкого реагування. Формування на контрактній основі ЗС України суттєво підвищує вимоги до стану здоров'я особового складу, як невід'ємної складової боєздатності військ. У той же час, комплектування здоровим контингентом ЗС України в умовах соціально-економічної кризи у значній мірі ускладнено. Через низький рівень здоров'я молодого поповнення в середньому з лав ЗС України щороку звільняється майже 5 % від загальної кількості військовослужбовців строкової служби, зростають видатки на проведення лікувально-оздоровчих заходів (Білий В.Я. і співавт., 2002; Косарчук В.В., 2006), простежується тенденція до збільшення кількості військовослужбовців “практично здорових”, а також тих, які потребують систематичного медичного спостереження (Вовкодав М.М. і співавт., 1998).

В цих умовах значної актуальності набуває збереження та підтримання належного рівня професійного здоров'я військовослужбовців, профілактика серед них захворюваності, в тому числі - інфекційної. Провідне місце в інфекційній патології військовослужбовців посідають крапельні інфекції, що складають третину її структури. Найбільш поширеними серед вказаних інфекцій в останні роки стали кір та епідемічний паротит (Чудна Л.М. і співавт., 2002).

Вивченню перебігу епідемічного процесу окремих інфекційних захворювань, що зустрічаються в ЗС України, присвячено ряд наукових робіт (Савицький В.Л., 2000; Устінова Л.А., 2003; Федосенко І.М., 2004 та ін.), якими визначені епідеміологічні особливості поширення серед військовослужбовців вірусного гепатиту А, дифтерії, гострих кишкових та інших інфекцій. В той же час, незважаючи на значну небезпеку кору та епідемічного паротиту для військовослужбовців строкової служби - громадян репродуктивного віку, аналогічних досліджень з цих інфекцій в ЗС України не проводилося.

Слід наголосити, що проблема профілактики крапельних інфекцій є актуальною в цілому й для України, а також інших держав, де відмічається активізація епідемічного процесу кору та епідемічного паротиту серед підлітків і дорослих (Оксіюк В.Г., 2002; Колеснікова І.П., 2002; Романенко Т.А., 2006; Чудна Л.М. і співавт., 2006; Юмінова Н.В., 2004 та ін.).

Одним із завдань Програми “Здоров'я 21: основи політики досягнення здоров'я для всіх в Європейському регіоні ВООЗ” є скорочення розповсюдженості інфекційних захворювань за рахунок систематичних програм по частковій або повній їх ліквідації. Це стосується і кору та епідемічного паротиту, як вакцинокерованих інфекційних хвороб.

Враховуючи велику соціально-економічну значимість кору та епідемічного паротиту для ЗС України необхідний всебічний науковий аналіз перебігу їх епідемічного процесу та причин, що сприяють розповсюдженню цих інфекцій серед військовослужбовців, а також ефективності існуючої системи епідеміологічного нагляду.

Розробка удосконаленої системи епідеміологічного нагляду за крапельними інфекціями сприятиме збереженню та зміцненню рівня професійного здоров'я військовослужбовців, підтриманню високої бойової готовності військ, зменшенню державних видатків на лікування хворих і проведення протиепідемічних заходів в осередках захворювань.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дослідження виконане згідно з плановими науково-дослідними роботами лабораторії імунології та вакцинопрофілактики ДУ “Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України" - “Оцінка ефективності календаря профілактичних щеплень з урахуванням рівня імунітету при застосуванні моно- та комбінованих вакцин, оптимізація схеми проведення щеплень” (номер державної реєстрації 0106U000023), “Удосконалення методів епіднагляду і профілактики кору в умовах її елімінації” (номер державної реєстрації 0104U000212).

Мета дослідження. Аналіз та удосконалення існуючої системи епідеміологічного нагляду за крапельними інфекціями (на моделі кору та епідемічного паротиту) в ЗС України, як основи збереження та підвищення їхньої боєздатності. кір епідемічний паротит збройний

Для досягнення цієї мети були визначені такі завдання:

1. Вивчити динаміку поширеності та перебігу епідемічного процесу кору й епідемічного паротиту в ЗС України на сучасному етапі.

2. Визначити причини, що сприяють активізації епідемічного процесу вказаних інфекцій у військах.

3. Вивчити ефективність засобів специфічної та неспецифічної профілактики в системі епідеміологічного нагляду за крапельними інфекціями у військовослужбовців.

4. Провести аналіз ефективності існуючої системи епідеміологічного нагляду за кором та епідемічним паротитом в ЗС України.

5. Науково обґрунтувати шляхи удосконалення системи епідеміологічного нагляду за кором та епідемічним паротитом в ЗС України.

Об'єкт дослідження: епідемічний процес кору та епідемічного паротиту в ЗС України.

Предмет дослідження: поширенність кору та епідемічного паротиту серед особового складу військових частин (з'єднань) ЗС України за 1992 - 2006 рр., стан популяційного імунітету військовослужбовців проти досліджуваних інфекцій, охоплення військовослужбовців профілактичними щепленнями, реактогенність вакцин, епідеміологічна ефективність імунізації військовослужбовців проти кору та епідемічного паротиту.

Методи дослідження: епідеміологічні, серологічні, клінічні та медико-статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше визначено особливості проявів та перебіг епідемічного процесу кору та епідемічного паротиту в ЗС України за період 1992-2006 рр. Встановлено та оцінено територіальну нерівномірність напруженості протикорового та протипаротитного імунітету у молодого поповнення навчальних центрів, курсантів вищих військових навчальних закладів у ЗС України. Надана порівняльна характеристика рівня захворюваності на кір та епідемічний паротит у військових частинах та напруженості імунітету у військовослужбовців до цих інфекцій. Визначено та оцінено реактогенність, імунологічну та епідеміологічну ефективність вакцин (як моно-, так і комбінованих), що застосовуються в ЗС України для профілактики кору та епідемічного паротиту. Науково обґрунтовано необхідність специфічної профілактики кору та епідемічного паротиту у військовослужбовців. Визначено та оцінено епідеміологічну ефективність засобів неспецифічної профілактики крапельних інфекцій серед військовослужбовців під час їх адаптації до військової служби. Вперше оцінено ефективність епідеміологічного нагляду за крапельними інфекціями та запропоновано удосконалення його діючої системи на організменному та популяційному рівнях проведення в ЗС України.

Практичне значення одержаних результатів. На підставі наукових розробок були надані пропозиції щодо вдосконалення системи епідеміологічного нагляду за перебігом епідемічного процесу кору та епідемічного паротиту, зокрема впроваджено проведення імунологічного моніторингу молодого поповнення для визначення стану популяційного імунітету до цих інфекцій. Розроблено план профілактичних щеплень особового складу ЗС України проти кору та епідемічного паротиту. Запропоновано та впроваджено в практичну діяльність медичної служби обов'язкове щеплення молодого поповнення Збройних Сил України у разі відсутності у військовослужбовців офіційних відомостей щодо проведених їм раніше вакцинації та ревакцинації проти кору та епідемічного паротиту.

Результати проведених досліджень знайшли своє відображення, як обов'язковий компонент профілактичної та протиепідемічної роботи у військах, у наказі директора Департаменту з питань охорони здоров'я Міністерства оборони України № 32 від 4 квітня 2005 р. “Про введення в дію Плану профілактичних щеплень особовому складу Збройних Сил України на мирний час”, проекті наказу Міністра оборони України “Про затвердження Інструкції про організацію та проведення профілактичних щеплень особовому складу Збройних Сил України”, “Методичних рекомендаціях з профілактики захворюваності на кір, краснуху та епідемічний паротит серед особового складу Збройних Сил України”, 2005 року. Начальнику Генерального штабу Збройних Сил України за вих. № 231/3/420 від 29 січня 2007 р. запропоновано підготовку призовників до служби в армії здійснювати з обов'язковою реєстрацією в їх медичних документах відомостей щодо проведених у дитинстві щеплень та перенесених інфекційних захворювань.

Результати проведених досліджень дозволили рекомендувати комбіновану вакцину проти кору, паротиту й краснухи “Пріорікс” виробництва фірми Glaxo SmithKline (Бельгія), а також моновакцину - живу паротитну вакцину зі штаму Л - 3, виробництва Російської Федерації, для щеплення військовослужбовців.

Наукові результати, отримані при проведенні даних досліджень, використовуються в навчальному процесі на кафедрах організації медичного забезпечення збройних сил та військової профілактичної медицини Української військово-медичної академії Міністерства оборони України.

Особистий внесок автора. Основний обсяг досліджень виконано автором самостійно. Автором особисто проаналізовано наукову літературу за напрямом дисертаційного дослідження, проведений патентно-інформаційний пошук, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження.

Автором особисто здійснено ретроспективний аналіз епідемічного процесу кору та епідемічного паротиту в Збройних Силах України за період 1992-2006 рр. Проаналізовано стан популяційного імунітету проти кору та епідемічного паротиту у військовослужбовців зі складу молодого поповнення за 2002-2006 рр.

За безпосередньою участю автора спільно з фахівцями лікувально-профілактичних та санітарно-епідеміологічних закладів Міністерства оборони України здійснювалася організаційно-методична робота щодо відбору сироваток крові для серологічних досліджень напруженості популяційного імунітету до кору та епідемічного паротиту у молодого поповнення навчальних центрів, курсантів вищих військових навчальних закладів у містах Київ, Львів, Харків та проведенні профілактичних щеплень проти досліджуваних інфекцій. Серологічно обстежено 448 військовослужбовців строкової служби із числа молодого поповнення та 228 курсантів першого курсу.

За безпосередньою участю автора проведено обробку анкет і щоденників нагляду за 568 військовослужбовцями, щепленими російською живою вакциною проти епідемічного паротиту зі штаму Л - 3 та 986 військовослужбовцями, щепленими вакциною “Пріорікс” виробництва фірми Glaxo SmithKline (Бельгія).

Дисертант приймав участь у проведенні серологічних досліджень щодо вивчення напруженості специфічного імунітету до та після щеплення живою вакциною проти епідемічного паротиту зі штаму Л - 3. Особисто встановлено, що імунний захист проти кору у військовослужбовців, які є носіями гельмінтів, відрізняється від такого, що є у військовослужбовців, у яких носійства гельмінтів не виявлено. Особисто проведено збір та аналіз даних щодо використання у військових колективах для профілактики крапельних інфекцій амізону - індуктора ендогенного інтерферону.

За результатами досліджень особисто розроблені практичні рекомендації щодо вдосконалення та оптимізації існуючої системи епідеміологічного нагляду за крапельними інфекціями в Збройних Силах України.

Автором самостійно узагальнено матеріал, здійснено його статистичну обробку, інтерпретацію результатів, сформульовано висновки, оформлено дисертаційну роботу. Особистий внесок автора при підготовці матеріалів до опублікування становить значну частину.

Апробація результатів дисертації. Доповіді за результатами дисертаційної роботи були заслухані та обговорені на: засіданнях вченої ради Державної установи “Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України” (2002 - 2008 рр.), науково-практичній конференції Збройних Сил України “Проблемы военного здравоохранения и пути его реформирования” (Київ, 1996 р.), міжнародній науково-практичній конференції інфекціоністів та епідеміологів Збройних Сил України (Актуальні питання інфектології, епідеміології та мікробіології“ (Київ, 1998 р.), XIV з'їзді мікробіологів, епідеміологів та паразитологів України (Полтава, 2004 р.), науково-практичній конференції “Вакцинопрофілактика керованих інфекцій та її безпека” (Київ, 13-14 квітня 2006 р.), науково-практичній конференції з міжнародною участю (Інфекційні захворювання при надзвичайних ситуаціях“ (Київ, 2008 р.), щорічних нарадах керівного складу Державної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства оборони України (2003-2008 рр.).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 24 наукові праці, в тому числі 22 - у наукових виданнях, що входять до переліку, затвердженого ВАК України, як фахові, 2 статті в інших наукових виданнях, а також 1 методичні рекомендації.

Обсяг та структура дисертації. Загальний обсяг основного тексту дисертаційної роботи становить 260 сторінок. Дисертація складається зі вступу, огляду літератури, матеріалів та методів, 7 розділів власних досліджень, висновків, практичних рекомендацій і списку використаної літератури, який містить 412 джерел (113 вітчизняних, 299 зарубіжних авторів, у тому числі країн СНД). Дисертація ілюстрована 41 таблицею та 40 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи досліджень. У роботі представлено матеріали вивчення епідемічного процесу кору та епідемічного паротиту в ЗС України за 1992-2006 рр. Обсяг проведених досліджень та їх спрямованість обумовлювалися завданнями даної роботи. Для вивчення ефективності діючої системи епідеміологічного нагляду в ЗС України за кором та епідемічним паротитом та визначення шляхів удосконалення епідеміологічного нагляду за цими інфекціями проведено:

вивчення перебігу інфекційного процесу епідемічного паротиту в сучасних умовах з урахуванням даних історій хвороб пацієнтів, які були госпіталізовані протягом 2002-2003 рр. до інфекційних відділень військових госпіталів гарнізону Десна (100 осіб), гарнізону Біла Церква (178 осіб) та гарнізону Житомир (22 особи);

аналіз захворюваності на кір та епідемічний паротит з урахуванням віку та категорії військовослужбовців;

визначення реактогенності та імуногенності вакцин, що мають дозвіл на використання в Україні і застосовуються в ЗС України для профілактики епідемічного паротиту (досліджено реактогенність та імуногенність живої вакцини проти епідемічного паротиту (ЖПВ) зі штаму Л-3 у 561 щепленого нею військовослужбовців, та у 981 щепленого комбінованою вакциною проти кору, епідемічного паротиту та краснухи “Пріорікс”).

Протягом 2002-2007 рр. досліджено імунну структуру військовослужбовців щодо збудників кору та епідемічного паротиту в навчальних центрах (серологічно обстежено 448 військовослужбовців строкової служби з числа молодого поповнення) та 232 курсанти вищих військових навчальних закладів у містах Київ (100 осіб), Харків (104 особи) та Львів (28 осіб);

вивчено багаторічну динаміку захворюваності на кір та епідемічний паротит серед військовослужбовців строкової служби та офіцерського складу.

Для здійснення епідеміологічного аналізу використано дані медичних звітів про стан здоров'я та захворюваності особового складу, донесень щодо епідемічної ситуації та санітарно-епідемічного стану військових частин, звітів про роботу санітарно-епідеміологічних закладів, кон'юнктурних оглядів санітарно-епідемічного стану ЗС України за 1992 - 2007 рр., матеріалів епідеміологічного обстеження осередків групових захворювань та епідемічних спалахів на кір та епідемічний паротит, архівних матеріалів Одеського, Прикарпатського та Київського військових округів Збройних Сил колишнього СРСР за 1986-1991 рр., статистичних матеріалів Міністерства охорони здоров'я України щодо захворюваності населення на кір та епідемічний паротит за 1992 - 2007 рр.

Для визначення шляхів удосконалення специфічної профілактики крапельних інфекцій, в тому числі кору та епідемічного паротиту, досліджено реактогенність, імуногенність та епідеміологічну ефективність вакцин, що мають дозвіл на використання в Україні і застосовуються в ЗС України.

При вивченні реактогенності вакцин, які застосовуються для профілактики паротиту в військах, під спостереженням знаходилися:

330 військовослужбовців строкової служби та 231 курсант віком 18-20 років, щеплених ЖПВ зі штаму Л-3;

886 військовослужбовців строкової служби та 95 курсантів віком 18-20 років, щеплених комбінованою вакциною “Пріорікс”;

Дослідження напруженості протипаротитного імунітету проводилось у 100 військовослужбовців строкової служби, щеплених ЖПВ зі штаму Л-3.

Стан протикорового та протипаротитного імунітету визначався у 100 військовослужбовців строкової служби навчального центру та 100 курсантів вищого військового навчального закладу - всього у 200 осіб віком від 18 до 20 років, щеплених комбінованою вакциною “Пріорікс”. Стан специфічного імунітету у військовослужбовців визначали безпосередньо перед щепленнями та через 3,5; 6 та 16 міс. після проведеної їм вакцинації.

Напруженість імунітету до вірусу кору вивчали в реакції пасивної гемаглютинації (РПГА) та імуноферментного аналізу (ІФА) з використанням імуноферментних тест-систем для виявлення імуноглобулінів класу G до вірусу кору (Virus Ig G - ELISA-Quantitative, Hamburg) (виробництва Федеративної Республіки Німеччини) та “Вектор-Бест” (Російська Федерація).

Антитіла до вірусу паротиту виявляли за допомогою імуноферментної тест-системи “Паротит-скрін” виробництва “Биосервис” (Російська Федерація) та з тест-системою для дослідження імуноглобулінів класу G проти вірусу паротиту (Virus Ig G - ELISA-Quantitative, Hamburg) (виробництва Федеративної Республіки Німеччини) згідно з інструкцією.

Відбір контингенту для імунопрофілактики здійснювався з урахуванням протипоказань та критеріїв відповідних інструкцій.

Для профілактики крапельних інфекцій серед військовослужбовців строкової служби навчального центру використовувався амізон - індуктор ендогенного інтерферону та імуноглобулін людини нормальний відповідно до інструкцій з їх застосування.

Імуноглобуліном людини нормальним імунізовано 1500 військовослужбовців. Екстреною профілактикою амізоном у профілактичних дозах було охоплено 950 осіб.

Отримані дані оброблялись з використанням методу кореляції. Коефіцієнти Ст'юдента, Фішера використовувались для оцінки вірогідності отриманих даних та визначення ефективності наукових розробок. Математична обробка здійснювалась за допомогою комп'ютерної програми “Excel 2000”.

Основні напрямки епідеміологічного аналізу включали дослідження рівня, структури і багаторічної динаміки захворюваності військовослужбовців на кір та епідемічний паротит, а також чинників ризику, що сприяють розповсюдженню цих інфекцій у військах.

Результати досліджень та їх обговорення

Характеристика епідемічного процесу кору та епідемічного паротиту в ЗС України. Встановлено, що показник загальної інфекційної захворюваності серед військовослужбовців строкової служби за 1992-2006 рр. дорівнював у середньому 8622,0 ± 120,0 випадків на 100 тис. особового складу. В той же час, рівень захворюваності на найбільш розповсюджені серед військовослужбовців “дитячі” вірусні інфекції з крапельним механізмом передачі (кір, епідемічний паротит, вітряна віспа, краснуха) визначено з показником 2343,0 ± 67,0 випадків на 100 тис. особового складу, що складає 27,17 ± 0,39 % в структурі інфекційної захворюваності.

Аналіз захворюваності військовослужбовців строкової служби на “дитячі” вірусні крапельні інфекції засвідчив, що у ЗС України за період 1992-2006 рр. кір та епідемічний паротит займають пріоритетні місця і в сумі складають 50,97 % в її структурі (кір - 36,78 %, епідемічний паротит - 14,19 %, вітряна віспа - 34,52 %, краснуха - 14,51 %) (рис.1).

Найбільш інтенсивне поширення кору виявилося серед військовослужбовців строкової служби, середній багаторічний показник захворюваності серед яких склав 788,7 ± 39,0 на 100 тис., в той час коли серед офіцерського складу - 27,83 ± 10,5 та дорослого населення України - 13,61 ± 0,01 на 100 тис.

Показник захворюваності офіцерського складу 27,83 ± 10,5 на 100 тис. є достовірно вищим (р < 0,05), ніж відповідний показник захворюваності серед дорослого населення країни, який складає 13,61 ± 0,01 на 100 тис.

Подібне явище спостерігалося і стосовно епідемічного паротиту. За той же період середній багаторічний показник захворюваності на епідемічний паротит військовослужбовців строкової служби склав 304,06 ± 24,6 на 100 тис. Захворюваність офіцерського складу, що склала 16,39 ± 4,0 на 100 тис., майже не відрізнялася від захворюваності на епідемічний паротит дорослого населення України (16,71 ± 0,01 на 100 тис.).

За період 1992-2006 рр. середні багаторічні показники захворюваності військовослужбовців строкової служби на кір та епідемічний паротит перевищили захворюваність на ці інфекції дорослого цивільного населення України відповідно у 58 та 18 разів (р < 0,001).

Нижчий, порівняно з солдатами, рівень захворюваності на досліджувані інфекції серед офіцерського складу, обумовлений його багаторічною адаптованістю до умов військової праці та раніше перенесеними цими захворюваннями під час перебування в тих чи інших організованих колективах, у тому числі й військових (проходження ними строкової військової служби у віці 18-20 років, навчання в середніх та вищих, у тому числі і військових, навчальних закладах та ін.).

Визначено, що вірогідність захворювання на кір офіцерського складу залежить від їх віку. Встановлено, що 97,0 % цих військовослужбовців, які народилися у 1937-1966 рр., перенесли захворювання на кір у дитинстві. Військовослужбовці, які народилися у 1967-1985 рр., в дитинстві були одноразово щеплені проти кору. Саме серед цієї вікової групи в період 1992-2006 рр. було зареєстровано 95,4 % захворювань на кір (4,6 % захворювань зареєстровано серед осіб 1937-1966 рр., переважно серед тих, які не хворіли на кір у дитинстві).

Епідемічна ситуація з кору серед військовослужбовців строкової служби впливає на захворюваність офіцерського складу.

Офіцери, які виконували свої службові обов'язки у військових підрозділах (взвод, рота), хворіли на кір достовірно частіше (39,7 ± 1,9 на 100 тис.) ніж ті, які проходили службу в штабах (15,3 ± 1,7 на 100 тис.) (р < 0,05).

У багаторічній динаміці захворюваності на кір в 2000-2006 рр. мала місце тенденція до її зростання. В 2006 році захворюваність досягла максимального показника за весь період спостереження - 2020,0 на 100 тис. (рис.2).

Спостерігалося подовження періоду циклів, що притаманні перебігу епідемічного процесу кору, а саме - від 3 (1993-1995 рр.) до 5 років (2000-2004 рр.), що може свідчити про комплектування військ в останні десятиріччя молодим поповненням, серед якого зростала кількість неімунних до цієї інфекції осіб.

Динаміка захворюваності на епідемічний паротит за період спостереження мала загальну тенденцію до зростання, під час якої мало місце два багаторічних цикли: з 1994 по 2000 рр. (7 років) та з 2001 по 2005 рр. (5 років) (рис. 3).

Максимальні показники захворюваності під час цих циклів зареєстровані в 1999 (682,0 на 100 тис.) та 2002 (1008,0 на 100 тис.) роках. На наш погляд, семирічний цикл з піком у 1999 році пов'язаний з поширенням паротиту серед 18-19 - річних військовослужбовців, які втратили післявакцинальний імунітет до нього з часу, коли на початку 80-х років минулого сторіччя вони були одноразово щеплені проти епідемічного паротиту у віці 12 місяців. Ревакцинацію проти паротиту юнаків розпочато тільки з 2000 року.

Спостерігалася неоднакова поширеність кору та епідемічного паротиту у різних військових колективах у залежності від регіону розташування. Ці інфекції частіше реєструвалися у військових навчальних центрах, в яких рівень захворюваності на них складав відповідно 457,6 ± 110,2 та 681,2 ± 134,0 на 100 тис., та вищих військових навчальних закладах - 103,1 ± 45,4 та 220,4 ± 66,2 на 100 тис.

Захворювання на кір та епідемічний паротит в епідемічних осередках тривали по декілька місяців (на кір - до 2,6 місяців, на епідемічний паротит - до 5,3 місяців). Розповсюдження захворювань в епідемічних осередках мало хвилеподібний характер, зі збільшенням їх чисельності при другій та третій епідемічних хвилях.

В річній динаміці захворюваності на кір та епідемічний паротит мають місце сезонні коливання, характерні для крапельних інфекцій. Поряд з цим, відмічаються два підйоми захворюваності, пов'язані з дією соціального фактору - призовом громадян на військову службу.

Найбільш інтенсивно вказане явище спостерігається в останні роки. За результатами аналізу епідемічної ситуації з вказаних інфекцій за 1986-2006 рр. в Західному оперативному командуванні ЗС України встановлено, що з 1986 по 1995 рр. у річній динаміці підйом захворюваності на кір спостерігався у січні-березні місяцях з максимальним показником у березні 34,6 на 100 тис., а захворюваність в інші місяці року реєструвалася в межах від 0,8 до 1,1 на 100 тис. (рис.4).

У період з 1996 по 2006 рр. у річній динаміці кору відмічається зміщення початку підйому захворюваності на листопад місяць, який триває по лютий, в якому показник захворюваності склав 68,8 на 100 тис., що у два рази вище за відповідний показник 1986 -1995 рр. Крім вказаного осіннє-зимового підйому захворюваності спостерігається і другий підйом - весняно-літній - з травня по липень, з максимальним показником у липні - 50,3 на 100 тис.

Подібні зміни в річній динаміці кору, пов'язані з надходженням до військ молодого поповнення, спостерігалися також у військах Південного оперативного командування. Так, у період 1986-1995 рр. у річній динаміці підйом захворюваності тривав з січня по березень місяць. Максимальний рівень захворюваності реєструвався в березні - 43,4 на 100 тис., а мінімальний в листопаді місяці - 1,8 на 100 тис. (рис.5). У 1996-2006 рр., на відміну від попереднього періоду, перший підйом захворюваності починається у грудні й триває до березня місяця, в якому відмічається найбільший рівень захворюваності - 99,0 на 100 тис. Другий підйом має місце з травня по червень з максимальним рівнем захворюваності 53,0 на 100 тис. у червні місяці.

Підйоми захворюваності на кір протягом року у військових колективах Західного та Південного оперативного командування в період 1986-2006 рр. спостерігаються після весняного та осіннього прийому молодого поповнення. Слід зазначити, що в цей час, починаючи з 1986 р., до військ стало надходити молоде поповнення з числа громадян, яким з 1967 р. розпочали проводити щеплення проти кору, а також з 1998 р. - поповнення з числа громадян 1980 р. народження, які з 1987 р. почали отримувати поряд з первинним щепленням проти кору в 12-18 місяців і ревакцинацію проти неї в 6 років. В певній мірі, саме це, на нашу думку, вплинуло на особливості розвитку епідемічного процесу кору в військових колективах в період 1986-2006 рр.

Подібне явище щодо підйому захворюваності після надходження молодого поповнення до військових колективів Західного та Південного оперативного командування в період 1986-2006 рр. спостерігалося також і стосовно епідемічного паротиту.

Серед особливостей розвитку епідемічного процесу кору в ЗС України слід вказати на різний рівень показників середньої багаторічної захворюваності на кір військовослужбовців строкової служби, який достовірно вище в Південному оперативному командуванні (445,4 ± 40,52 на 100 тис.) ніж в Західному (331,0 ± 38,04 на 100 тис.) (р < 0,05), що на наш погляд частково може бути пов'язано з різною активністю епідемічного процесу цієї інфекції серед цивільного населення за місцем дислокації військ, яка впливає на рівень природного імунітету до кору у призовників, а також за рахунок більш активного епідемічного процесу в військових колективах, насамперед у навчальних центрах.

Таким чином, активізація епідемічного процесу кору та епідемічного паротиту в військових колективах відбувається під час чергових призовів громадян на військову службу, внаслідок чого, незалежно від пори року, розпочинається підйом захворюваності, у тому числі й епідемічні спалахи. У річній динаміці реєструються два значні підйоми захворюваності у січні-березні та травні-липні місяцях. Перший підйом захворюваності на початку року відбувається після надходження молодого поповнення на фоні сезонного підвищення захворюваності на ці інфекції, характерного для цивільного населення, другий підйом - у травні, пов'язується безпосередньо з комплектуванням військових колективів молодим поповненням, в якого відсутній імунітет проти кору та епідемічного паротиту.

Імунологічний моніторинг військовослужбовців (молоде поповнення, курсанти) в системі епідеміологічного нагляду за крапельними інфекціями. Надходження неімунного до кору та епідемічного паротиту поповнення у військові колективи є одним з факторів активізації механізму передачі, що сприяє поширенню вказаних інфекцій.

Підтвердженням цього стали результати проведених протягом 2002-2006 рр. серологічних обстежень військовослужбовців для визначення напруженості популяційного імунітету щодо вказаних інфекцій.

Багаторічними дослідженнями напруженості імунітету до кору у військовослужбовців молодого поповнення ЗС України встановлено, що його стан протягом 2002-2005 рр. зазнав змін - відсоток серонегативних осіб достовірно збільшився в 2,8 рази - з 15,0 ± 3,57 % до 48,0 ± 4,99 % (р < 0,05). В 2006 році частка серонегативних до кору військовослужбовців з числа молодого поповнення навчального центру достовірно зменшилась в 5 разів, порівняно з попереднім роком (48,0 ± 4,99 %), і склала 7,61 ± 2,76 % (р < 0,01), що на наш погляд пов'язано з набуттям призовниками природного імунітету до кору під час найбільш інтенсивного поширення у 2005 - 2006 рр. цієї інфекції серед населення України.

Частка серонегативних до паротиту військовослужбовців з числа молодого поповнення за цей же час достовірно збільшилася в 9,2 рази (р < 0,001). Якщо в 2002 році вона складала 4,0 ± 1,95 %, то в 2006 р. - 50,0 ± 5,01 %. Серед курсантів першого курсу вищих військових навчальних закладів, розташованих у містах Львів та Харків, частка серонегативних до паротиту осіб в 2006 р. визначена у 53,57 ± 9,42 % та 76,92 ± 4,13 % відповідно.

Ці результати наочно свідчать, що імунний захист курсантів та військовослужбовців навчального центру проти вказаних інфекцій є недостатнім, що робить їх групою епідемічного ризику.

Встановлено кореляційний зв'язок між зростанням у часі частки серонегативних до кору та епідемічного паротиту військовослужбовців та поширенням захворюваності на ці інфекції серед військовослужбовців. Між цими явищами визначений зворотній зв'язок середнього та високого ступеню з коефіцієнтами кореляції, які склали відповідно: r_к = - 0,53 та r_еп = - 0,74.

Напруженість імунного захисту у військовослужбовців з числа молодого поповнення проти кору з 2002 по 2005 роки постійно знижувалась. На цьому фоні наприкінці 2005 та початку 2006 років відбулося зростання захворюваності на кір, під час якого прошарок серонегативних осіб зменшився, а серопозитивних - збільшився. Наприкінці 2006 року відсоток серонегативних до кору осіб склав 7,61 ± 2,76 %, а серопозитивних - 92,39 ± 2,65 %, унаслідок формування у призовників природного імунітету проти кору під час поширення цієї інфекції серед населення України у 2005-2006 рр.

Захворюваність на кір та епідемічний паротит, що має місце в організованих військових колективах серед призовників з різних регіонів України, є наглядним проявом епідемічного процесу цих інфекцій серед населення областей, звідки вони призиваються, і свідчить в певній мірі про стан протикорового та протипаротитного імунітету у громадян віком 18-19 років. На це вказують об'єктивні результати проведених нами серологічних досліджень. В цій ситуації реальним є поширення, до рівня спалахів, кору та епідемічного паротиту серед особового складу військових колективів.

Специфічна профілактика епідемічного паротиту та кору у військах. Визначено реактогенність, імунологічну та епідеміологічну ефективність використання для щеплення військовослужбовців з метою профілактики, а також за епідемічними показами - в осередках, живої паротитної вакцини зі штаму Л-3, а також комбінованої вакцини проти кору, епідемічного паротиту й краснухи “Пріорікс”.

Реакція на введення живої паротитної вакцини зі штаму Л-3 у вигляді короткочасного (до двох діб) підйому температури тіла до 37,5 ^оС спостерігалася в 5,77 ± 1,08 % щеплених військовослужбовців, що оцінюється як слабка реакція. Підйом температури тіла від 37,3 до 38,9^о С спостерігався в 4,06 ± 0,91 % щеплених військовослужбовців, що оцінюється як реакція середньої сили. У 2,56 ± 0,73 % щеплених військовослужбовців підйом температури тіла спостерігався до 39,0^о С й вище, що розцінювалося як сильна реакція.

Враховуючи те, що щеплення живою паротитною вакциною проводились в епідемічному осередку паротиту, післявакцинальні реакції могли бути як наслідком проведених щеплень, так і симптомами початкової стадії розвитку захворювання внаслідок ураження диким штамом паротиту в осередку інфекції. З числа щеплених вказаною вакциною в осередку епідемічного паротиту захворіло 4,05 ± 0,91 % військовослужбовців, які можливо підпали ураженню збудником паротиту ще до проведення щеплення або в перші дні після нього (у період до появи післявакцинальних антитіл).

Після проведених щеплень в епідемічному осередку тривалість його існування обмежилася одним інкубаційним періодом, а в подальшому, за результатами епідеміологічного спостереження за військовослужбовцями (до закінчення строку військової служби), випадків захворювання на епідемічний паротит серед щеплених не зареєстровано, що свідчить про епідеміологічну ефективність використання за епідемічними показами у військовому колективі вказаної вакцини. Епідеміологічна ефективність використання живої паротитної вакцини визначалась нами також при проведенні щеплень особовому складу, який підпав ризику ураження в осередках епідемічного паротиту, що мали місце у військових колективах протягом 2002-2003 рр., під час його епідемічного поширення в ЗС України. Щеплення особового складу, який підпав ризику зараження, живою паротитною вакциною за епідемічними показами впродовж перших 3 діб з часу, що минув після ізоляції першого хворого на цю інфекцію, припиняло подальше її розповсюдження серед військовослужбовців.

Проведені дослідження свідчать про високу епідеміологічну ефективність і безпеку щеплень військовослужбовців проти епідемічного паротиту живою паротитною вакциною зі штаму Л-3.

За результатами серологічного обстеження щеплених живою паротитною вакциною спостерігалася позитивна динаміка щодо формування імунного захисту проти збудника епідемічного паротиту, яка залежить від початкового рівня специфічних протипаротитних антитіл. Частка осіб із захисним титром протипаротитних антитіл достовірно збільшилася з 50,0 ± 5,0 % до 89,25 ± 3,21 % (р < 0,05) за рахунок достовірного зменшення частки осіб з умовно-захисними титрами з 45,0 ± 4,97 % до 7,5 ± 2,73 % (р < 0,05). В той же час, зменшилась і частка серонегативних осіб, яка після щеплення склала 3,22 ± 1,83 % проти 5,0 ± 2,18 % до його проведення.

У цілому частка серопозитивних осіб після щеплення склала 96,77 ± 1,83 %, у тому числі 89,25 ± 3,21 % осіб із захисними титрами антитіл, що вказує на імунологічну ефективність проведеного щеплення.

За результатами вивчення реактогенності, імунологічної та епідеміологічної ефективності комбінованої вакцини “Пріорікс”, що проводилося протягом 2003-2005 рр. у військовому навчальному центрі та серед курсантів вищого військового навчального закладу, визначено, що серед щеплених військовослужбовців у навчальному центрі через 6 місяців після їх вакцинації вказаною вакциною кількість осіб серонегативних та осіб з низькими титрами антитіл (1:10-1:20) до вірусу кору достовірно зменшилась - їх відсоток серед щеплених відповідно склав 1,0 ± 0,99 %, 1,0 ± 0,99 % та 5,0 ± 2,18 % (до щеплення відповідно 12,0 ± 3,25 %, 22,0±4,14 % та 18,0 ± 3,84 %) (р < 0,001), а кількість осіб з високими титрами (1:40 й вище) достовірно зросла з 48,0 ± 4,99 % до 89,0 ± 3,13 % (р < 0,05). Питома вага військовослужбовців, серонегативних до збудника епідемічного паротиту достовірно зменшилась у 9 разів - з 18,0 ± 3,84 % до 2,0 ± 1,4 % (р < 0,001), умовно-захищених у 4 рази - з 29,0 ± 4,96 % до 7,0 ± 2,55 % (р < 0,05), а кількість захищених осіб достовірно зросла в 3,5 рази - з 26,0 ± 4,38 % до 91,0 ± 2,86 % (р < 0,05).

Короткочасний (до однієї доби) підйом температури тіла від 37,3 ⁰ С до 37,9 ⁰С зафіксовано у 0,8 % вакцинованих. Інших реакцій на введення вакцини не спостерігалось.

В умовах незадовільної епідемічної ситуації з кору та епідемічного паротиту в військовому навчальному центрі, що визначалася в ньому у 2002-2004 рр., серед щеплених комбінованою вакциною “Пріорікс” військовослужбовців не було зареєстровано жодного випадку захворювання на кір та епідемічний паротит, а також на краснуху.

Подібне дослідження, проведене серед курсантів вищого військового навчального закладу, показало, що через 14 місяців після щеплення вакциною “Пріорікс” кількість серонегативних та з низькими титрами (1:10 та 1:20) до кору осіб достовірно зменшилась у 9,0; 6,0 та 2,4 рази і склала відповідно 2,1 ± 1,47 % (р < 0,001), 5,3 ± 2,29 % (р < 0,01) та 7,4 ± 2,68 % (р < 0,05), а захищених зросла в 2,75 рази до 85,3 ± 3,63 % (р < 0,05).

Питома вага курсантів, серонегативних до вірусу епідемічного паротиту достовірно зменшилась з 15,0 ± 3,57 % до 3,2 ± 1,8 % у 4,7 рази (р < 0,01), умовно - захищених - з 29,0 ± 4,53 % до 7,4 ± 2,68 % у 4 рази - (р < 0,05), а кількість захищених достовірно зросла з 56,0 ± 4,96 % до 89,5 ± 3,14 % (р < 0,05). За результатами медичного спостереження післявакцинальних реакцій у щеплених не виявлено.

Проведені дослідження свідчать про епідеміологічну ефективність використання у військових колективах вакцини проти кору, краснухи та епідемічного паротиту "Пріорікс". В умовах нестійкої епідемічної ситуації з кору та епідемічного паротиту як у військах, так і серед цивільного населення, штучний імунітет, створений унаслідок щеплення військовослужбовців вакциною “Пріорікс”, виявився достатнім для попередження виникнення групової захворюваності на вказані інфекції у військових колективах.

Враховуючи епідемічну ситуацію з кору, що склалася у військах, та низький стан напруженості імунітету проти неї (відсоток серонегативних осіб серед обстежених військовослужбовців з числа молодого поповнення навчального центру у січні 2006 року склав 48,0 ± 4,99 %), щеплено вакциною культуральною живою зі штаму вірусу кору Л-16 особовий склад військових частин двох гарнізонів. У той же час в деяких осередках кору вказаних гарнізонів для екстренної профілактики використовувався імуноглобулін людини нормальний. Захворюваність на кір в її осередках залежала від рівня охоплення щепленнями особового складу вакциною проти кору. При охопленні щепленнями коровою вакциною відповідно 100,0 %, 25,0 % та 53,0 % їх особового складу, рівень захворюваності цією інфекцією склав для вказаних військових частин відповідно 1,33; 1,5 та 2,0 випадків на 1 тис. осіб. В той же час, при щепленні 8,0 % особового складу рівень захворюваності в осередку склав 31,0 на 1 тис., а тривалість виникнення захворювань на кір, що реєструвалися в ньому протягом 50 діб, була достовірно вищою (р < 0,05), ніж у військових частинах, де щепленнями коровою вакциною було охоплено від 25 % до 100 % військовослужбовців.

Зв'язку між показником охоплення особового складу імуноглобуліном людини нормальним і рівнем захворюваності в осередках кору не встановлено (р>0,05). В той же час виявлений прямий середньої сили зв'язок між показником охоплення особового складу вказаним препаратом і тривалістю існування осередків кору - при збільшенні частки щеплених в осередках захворювання зростала тривалість їх існування. Коефіцієнт кореляції r між цими показниками склав: r= + 0,53.

Результати дослідження свідчать про те, що використання в осередках кору за епідемічними показами вакцини проти кору є епідеміологічно ефективним. Внаслідок збільшення відсотка щеплених коровою вакциною в осередку цієї інфекції зменшується рівень захворюваності на кір в ньому, а також термін існування самого осередку.

Неспецифічна профілактика крапельних інфекцій у військових колективах. Визначено ефективність використання для неспецифічної профілактики крапельних інфекцій у військовослужбовців під час їх адаптації до військової служби в умовах формування військових колективів навчального центру неопіоідного протизапального і противірусного препарату амізон та імуноглобуліну людини нормального.

До початку використання вказаних засобів неспецифічної профілактики середньодобові показники захворюваності на крапельні інфекції серед військовослужбовців з числа молодого поповнення різних військових колективів навчального центру реєструвалися в межах від 3,7 ± 2,7 до 4,1 ± 1,9 випадків на 1 тис. особового складу. Зазначені показники захворюваності у військових колективах достовірно не відрізнялися між собою.

Через один місяць після проведеної неспецифічної профілактики, в умовах дії фактору "перемішування" особового складу та природних факторів, що сприяють сезонній осіннє-зимовій активізації епідемічного процесу крапельних інфекцій серед військовослужбовців, у військових колективах, де застосовувався імуноглобулін людини нормальний, рівень захворюваності на крапельні інфекції достовірно зріс (р < 0,05) порівняно з попереднім періодом і склав відповідно 8,8 ± 4,1 та 7,8 ± 4,4 випадків на 1 тис. особового складу. В той же час, у військових колективах, де застосовувався амізон, активізації епідемічного процесу крапельних інфекцій серед військовослужбовців не відбулося, захворюваність не підвищилась і за рівнем достовірно не відрізнялась від показників попереднього періоду.

Отримані результати свідчать, що використання у військових колективах для неспецифічної профілактики крапельних інфекцій амізону - індуктора ендогенного інтерферону, як фактору неспецифічного захисту організму, у порівнянні з імуноглобуліном людини нормальним, є епідеміологічно ефективним і більш доцільним.

Ефективність системи епідеміологічного нагляду за крапельними інфекціями (кір, епідемічний паротит) в ЗС України - стан та шляхи її удосконалення. За організаційними та функціональними принципами діяльності медичної та санітарно-епідеміологічної служб Міністерства оборони України з питань протиепідемічного забезпечення особового складу ЗС України систему епідеміологічного нагляду за інфекційними захворюваннями, відповідно до переліку, визначених існуючими нормативними документами, профілактичних та протиепідемічних заходів, складають інформаційна, діагностична та управлінська підсистеми (блоки). Завданням інформаційної підсистеми є забезпечення діагностичної підсистеми даними щодо захворюваності, а також інформацією відносно переліку та обсягу профілактичних і протиепідемічних заходів, що проводяться у військах. Функціонування інформаційної підсистеми забезпечують фахівці медичної служби військових частин, а також санітарно-епідеміологічних закладів державної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства оборони України.

На діагностичну підсистему покладається виявлення основних причин і умов, що визначають ризик ураження і захворювання військовослужбовців, оцінка ефективності профілактичних і протиепідемічних заходів, що проводяться у військах, прогнозування захворюваності та розробка розпорядчо-нормативних документів з питань державного санітарно-епідеміологічного нагляду в ЗС України. До діагностичної підсистеми входять як фахівці медичної служби на рівні військових частин, так і фахівці санітарно-епідеміологічних закладів державної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства оборони України на рівні гарнізонів та регіонів. До вирішення актуальних проблем діагностики залучаються фахівці науково-дослідного інституту проблем військової медицини та Української військово-медичної академії Міністерства оборони України.