Статева функція та сексуальні розлади у хворих на рак передміхурової залози

Размещено на http://allbest.ru

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА „ІНСТИТУТ УРОЛОГІЇ АМН УКРАЇНИ”

УДК 616.65-006.6-06:616.69-008

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

СТАТЕВА ФУНКЦІЯ ТА СЕКСУАЛЬНІ РОЗЛАДИ У ХВОРИХ НА РАК ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ

14.01.06 - урологія

РОМАНЮК МАКСИМ ГРИГОРОВИЧ

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Державній установі „Інститут урології АМН України”, м. Київ.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Горпинченко Ігор Іванович, Державна установа „Інститут урології АМН України”, завідувач відділу сексопатології та андрології.

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Сакало Валерій Севаст'янович, Державна установа «Інститут урології АМН України», завідувач відділу онкоурології.

доктор медичних наук, професор Ухаль Михайло Іванович, Одеський державний медичний університет МОЗ України, професор кафедри урології та нефрології

Захист відбудеться „_21__” _жовтня_______ 2008 р. о 13-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.615.01 при Державній установі „Інститут урології АМН України” за адресою: 04053, м. Київ, вул. Ю. Коцюбинського, 9-а.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Державної установи „Інститут урології АМН України” за адресою: 04053, м. Київ, вул. Ю. Коцюбинського, 9-а.

Автореферат розісланий „__20_”___09________ 2008

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

ст. н. с., к. мед. н.Л.М. Старцева

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Рак передміхурової залози (РПЗ) - одна з найбільш поширених локалізацій злоякісних пухлин у чоловіків. Широке використання визначення PSA як скринінгового методу призвело до зниження середнього віку первинного діагностування раку простати у чоловіків. Так, середній вік хворих на рак простати у 1980 році становив - 68,4 років, а у 2005 вже 60,2 років [Greenlee R.T., 2000; Gronberg H., 2003; Mulcahy J.J. 2004; Mulhall J.P., Morgentaler A., 2007; Talcott J.A., 1998 ; Thukral M., 2000]. Таке підвищення захворюваності серед більш молодих чоловіків зобов'язує приділити більше уваги сексологічним аспектам, які притаманні даному захворюванню та його лікуванню у пацієнтів із тривалим прогнозом життя. Відомо, що статеві розлади у хворих, які отримують лікування з приводу РПЗ виникають у 20-100% пацієнтів [Возіанов О.Ф., Пасєчніков С.П., 2003; Возіанов О.Ф., Люлько О.В., 1193; Возіанов С.О., 1994; Журавчак А.З., 1998; Резников А.Г., 1988; Geary E.S., 1995; Hollenbeck B.K., 2003; Hong E.K., 1999; Kantoff P.W., 2002; Merrick G.S., 1999; Montorsi F., 2004; Montorsi F., Guazzoni G., 1997; Montorsi F., McCullough A., 2005; Mulhall J.P., 2005; Nelson C.J., 2007; Turner S.L., 1999; Walsh P.C., 2001; Walsh P.C., Marschke P., 2001 ; Zippe C.D., 1998]. Але й досі невідомо, чи безпосередньо сама патологія призводить до розладів сексуальної функції, чи основний вплив мають методи її лікування.

До основних сучасних методів лікування раку простати відносяться хірургічне лікування (радикальна простатектомія (РП)), радіотерапія, гормонотерапія та хіміотерапія [Возіанов О.Ф., Пасєчніков С.П., 2003; Возіанов О.Ф., Люлько О.В., 1193; Возіанов С.О., 1994; Журавчак А.З., 1998; Люлько О.В., Горєв Б.С., 1993; Hong E.K., 1999; Litwin M.S., 1995; Montorsi F., Briganti A., 2004; Montorsi F., Guazzoni G., 1997]. Кожен з цих методів негативно впливає на сексуальну функцію. Виявлення закономірностей поєднання максимальної ефективності лікувальних заходів та їх мінімального впливу на статеве життя - важливе завдання для оптимізації ведення хворих на РПЗ.

І, найважливіше, що існуюча відновлююча сексологічна терапія для таких пацієнтів не має чітких науково доведених стандартів, і є малоефективною [Мазо Е.Б., 1998; Brock G., 2003; Carmita H.N., 2006; Costabile R.A., 1997; Feng M.I., 2000; Francis S.H., 2003; Khoudary K.P., 1997; Klotz L., 2000; Litwin M.S., Flanders S.C., 1999; Montorsi F., 2004; Montorsi F., Briganti A., 2004 ; Montorsi F., Guazzoni G., 1997]. Тому, актуальною є розробка нових сучасних методів та схем лікування статевих розладів у хворих на РПЗ.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертаційна робота виконувалася у відповідності з планом НДР ДУ «Інститут урології АМН України» «Розробити та оцінити методи корекції сексуальних дисфункцій подружньої пари» (№ державної реєстрації 0105U000799). Дисертант брав участь наборі та обстеженні хворих для цієї НДР, у формулюванні основних закономірностей розвитку сексуальних дисфункцій подружньої пари, у розробці і оцінці методів їх корекції.

Проведено біоетичну експертизу дисертації (протокол №1 від 21 січня 2008 року).

Мета дослідження. Визначити особливості статевої функції у хворих на рак передміхурової залози та підвищити ефективність лікування у них сексуальних розладів на основі визначення патогенезу порушень усіх складових копулятивного циклу.

Завдання дослідження.

1. Вивчити статеву функцію у хворих на РПЗ до початку лікування і після його проведення в залежності від типу обраної терапії (хірургічне лікування, гормональна терапія) та віку пацієнтів.

2. Встановити можливі причини порушення статевої функції (психогенна, судинна, нейрогенна, ендокринна або їх поєднання).

3. Виявити закономірності відновлення статевих функцій в залежності від вибору терапії у хворих на рак передміхурової залози.

4. Розробити оптимальні методи лікування статевих розладів у хворих на рак передміхурової залози.

Об'єкт дослідження: пацієнти із гістологічно підтвердженим діагнозом РПЗ.

Предмет дослідження: стан сексуальної функції у хворих на рак передміхурової залози до лікування та після всіх видів терапії.

Методи дослідження: бібліосемантичний, епідеміологічний, анкетування (шкала векторного визначення статевої конституції (ШВВСК), шпитальна шкала тривоги та депресії (ШШТД), міжнародний індекс еректильної функції (МІЕФ), розширений складовий індекс раку простати (РСІРП)), клініко-лабораторні методи (фармакодоплерографія судин статевого члена, вібротест, імуноферментний аналіз концентрації гормонів сироватки крові (тестостерону, естрадіолу, лютеїнізуюючого та фолікулостимулюючого), аналіз еякуляту, показник латентного часу інтравагінальної еякуляції), статистичні: параметричні (Стьюдента (парний та непарний)) непараметричні (Вілкоксона (парний та непарний), Краскела-Уоліса, ч2), кореляційний аналіз.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше встановлено відсутність прямого впливу РПЗ на статеву функцію чоловіків. Вперше доведено та патогенетично обгрунтовано наявність пригнічуючого впливу методів лікування РПЗ (радикальна простатектомія, гормональна терапія) на сексуальну функцію таких хворих. Вперше визначено терміни розвитку безпліддя у хворих на РПЗ, які отримують первинну антиандрогенну терапію. сексуальний гормональний передміхуровий простата

Практичне значення одержаних результатів. Розроблено схему комплексного лікування порушень статевої функції у хворих на РПЗ, що полягає у психотерапії, місцевій та системній судинній терапії та засобів, що покращують нервову провідність. Існує необхідність проведення реабілітаційних сексологічних заходів через 1 місяць після радикальної простатектомії, або протягом перших трьох місяців після початку гормональної терапії РПЗ. Апробовано схеми пенільної реабілітації після радикальної простатектомії та на фоні антиандрогеної терапії РПЗ та доведена їх задовільна переносимість та ефективність.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є науковою роботою здобувача. Дисертантом персонально проаналізовано літературу, окреслені проблемні питання. Самостійно проведено літературно-патентний пошук, вивчення стану сексуальної функції у пацієнтів груп спостереження та контролю, проведено статистичну обробку отриманих даних. Дисертант брав участь у наборі фактичного матеріалу, виконанні біопсій передміхурової залози, здійсненні анкетування пацієнтів, визначенні показників еякуляту, проведенні доплерографії судин статевого члена. Разом із науковим керівником автором визначені схеми лікування, аналіз і теоретичне узагальнення отриманих результатів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідалися та обговорювалися на науково-практичній конференції „Вікові аспекти сексології та андрології” (Київ, 2006); 9му конгресі Європейської Спілки Сексуальної Медицини (Відень, 2006); VIII конференції молодих онкологів із міжнародною участю (Київ, 2007); Українсько-польскому урологічному симпозіумі (Львів, 2007); науково-практичній конференції „Безпліддя подружньої пари” (Київ, 2007); науково-практичній конференції молодих вчених із міжнародною участю «Вчені майбутнього» (Одеса, 2007); засіданні відділу сексопатології та андрології ДУ «Інститут урології АМН України».

Результати дисертаційної роботи впроваджено у відділі сексопатології та андрології ДУ «Інститут урології АМН України», у Центральній міській клінічній лікарні м Києва, міському онкологічному центрі м. Києва, а також на кафедрі урології НМАПО ім. П.Л. Шупика. хеми використовуються у відділі сексопатології та андрології ДУ «Інститут урології АМН України».

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи повністю викладені у 10 наукових працях (із них 4 самостійних), в тому числі 5 статей у наукових фахових журналах, які рекомендовано ВАК України, 4 тези у збірниках наукових праць, 1 методичні рекомендації.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота викладена українською мовою і складається зі вступу, огляду літератури, матеріалів та методів, результатів власних досліджень (4 розділи), обговорення отриманих результатів, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел (загальна кількість - 130, з яких 23 вітчизняних та 107 закордонних). Матеріал надруковано на 142 сторінках машинописного тексту. Робота ілюстрована 31 таблицями, 9 рисунками та 2 діаграмами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. В дослідження було включено 227 пацієнтів віком 38-74 років із гістологічно підтвердженим раком передміхурової залози, що висловлювали бажання покращити статеву функцію на фоні лікування РПЗ. Критерії невключення/виключення: нездатність пацієнта прочитати або зрозуміти питання анкет та нездатність або відсутність бажання пацієнта контактувати з лікарем; відмова від проходження реабілітаційних заходів; повна відсутність ефективності використаних засобів лікування більше 3-х місяців; відсутність пацієнта на повторних обстеженнях і відмова дати інформовану згоду на участь в дослідженні.

Для вірогідності отриманих результатів було відібрано контрольну групу. До неї було набрано 116 чоловіків віком від 38 до 72 років (в середньому 59,9 років), що клінічно не мали РПЗ та не мали важких супутніх захворювань. Пацієнти із первинно встановленим діагнозом РПЗ до початку лікування ввійшли до 1 групи (147 чоловіків). Другу групу склали хворі на РПЗ, що вже отримували гормональну терапію протягом 3-6 місяців (80 чоловіків). В якості контролю використовували показники, отримані при обстеженні 116 практично здорових чоловіків відповідного віку. Серед пацієнтів першої групи 44 хворим була проведена радикальна простатектомія, та 103 хворим була первинно призначена гормональна терапія за показаннями. На фоні цих методів лікування рандомізовано обрана частка пацієнтів отримувала спеціалізовану сексологічну терапію (пенільну реабілітацію), друга частка виконувала роль контрольної підгрупи для визначення ефективності реабілітаційних заходів.

Суб'єктивна оцінка стану сексуальної функції здійснена за допомогою комплексного анкетування: Шпитальна шкала тривоги та депресії - ШШТД (Zigmond A.S., Snaith R.P., 1983), Міжнародний індекс еректильної функції - МІЕФ (Rosen R.C., Riley A., 1997), Розширений складовий індекс раку простати - РСІРП (M.G. Sanda, J.T. Wei, M.S. Litwin, 2002). Визначення концентрації тестостерону, лютеїнізуючого та фолікулостимулюючого гормону в сироватці крові здійснювали імуноферментним методом. Аналіз еякуляту виконували згідно рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я (WHO Laboratory Manual, 1999). Фармакодоплерографія судин статевого члена проводилася за допомогою ультразвукового доплерівського детектору кровотоку на апараті XARIO (TOSHIBA) із конвексним датчиком 3,5 МГц у стані спокою та на фоні інтракавернозної стимуляції 15-20 мкг альпростану. Для оцінки шкірної вібраційної чутливості використовувався спеціальний тест (вібротест), що проводився на апараті Вібротестер “MBN” ВТ-02-1.

Статистичні розрахунки проводили за допомогою програми STATISTICA Версія 6. Розраховували середнє арифметичне (М), помилку середнього арифметичного (m), стандартне відхилення (у). Перевіряли нормальність розподілу перемінних за допомогою критерію Колмогорова-Смирнова. Для встановлення статистатистичної значимості різниці середніх використовували параметричні (Стьюдента (парний та непарний)), непараметричні (Вілкоксона (парний та непарний), Мана-Уітні, ч2) методи. Для характеристики зв'язку між досліджуваними перемінними проводили кореляційний аналіз.

Результати досліджень та їх обговорення. Для оцінки стану статевої функції у хворих на РПЗ застосовувався структурний аналіз її складових за Г.С. Васильченком. У дослідженні брали участь 147 хворих із первинно встановленим діагнозом РПЗ до початку лікування (44 пацієнтам після обстеження призначене оперативне лікування (РП), 103 - гормональна терапія), 80 хворих на РПЗ, що отримували гормональну терапію протягом 3-6 місяців, та 116 практично здорових чоловіків відповідного віку у якості контролю.

Першою складовою, яка оцінювалася, була психічна складова. Проведеними дослідженнями доведено достовірне зростання показників тривоги та депресії за даними ШШТД у чоловіків після встановлення діагнозу РПЗ у порівнянні з показниками практично здорових чоловіків (за шкалою тривоги - 13,6 балів та 6,8 балів, p<0,001; за шкалою депресії - 12,6 балів та 6,8 балів, p<0,01, відповідно) (таблиці 1 і 2). Ці показники в групі хворих відповідають клінічно вираженим тривожно-депресивним розладам. У групі хворих, що отримували гормональну терапію середні показники тривоги та депресії вірогідно знижуються (до 9,6 та 10,7 балів відповідно). Ці рівні також відповідають клінічним проявам тривожно-депресивних розладів, але є нижчими, ніж до початку ГТ. Це пов'язано із заспокоєнням бурхливої першої реакції нервової системи у чоловіків одразу після постановки діагнозу, крім того, на фоні ГТ самопочуття чоловіків стає кращим, що також збільшує впевненість у одужання.

У групі хворих, яким була проведена радикальна простатектомія середні показники тривожності та депресії протягом 3-х місяців після операції вірогідно зменшилися (до 9,1 тривога та до 8,4 депресія, що відповідає субклінічним проявам цих розладів), та згодом досягли показників норми (через 12 місяців - 8,2 тривога і 6,1 депресія). Ці дані пояснюються радикалізмом лікування РП, що заспокоює пацієнтів, а в подальшому вони більше звикають до свого стану та вірять у одужання.

25 з 44 пацієнтів після радикальної простатектомії (РП) почали отримувати сексологічну терапію, направлену на відновлення статевої функції (пенільна реабілітація (ПР)), яка розпочиналась одразу після видалення катетера (протягом 1 місяця після операції). Цей курс полягав у інтракавернозному введенні альпростадилу по 10-20 мг (Альпростан) щоденно протягом 1 місяця, прийому силденафіла цитрату по 50 мг щоденно на ніч протягом 2 місяців, та, при необхідності, по 100 мг перед сексуальним контактом, та з другого місяця лікування, ЛВТ-терапію протягом 1 місяця. Щоденні процедури із використанням ЛВТ проводилися 2 рази на день протягом 15 хвилин кожна. Психічний стан хворих, яким проводилася відновлююча сексологічна терапія на фоні лікування РПЗ, оцінювався також за допомогою шкали ШШТД в динаміці.

Через 3 місяці після радикальної простатектомії та проведеної пенільної реабілітації відмічалося вірогідне покращення показників тривожності (6,4 бали, в порівнянні з 9,1 балами без терапії, p<0,01) та депресивних розладів (3,2 бали проти 8,4 балів, p<0,001). Ці рівні достовірно не змінювалися при повторних обстеженнях через 6 та 12 місяців, що вказувало на стійкість відновлення психо-емоціонального стану пацієнтів.

Таблиця 1.

Показники тривоги за даними ШШТД у хворих на РПЗ на фоні ГТ та після РП, (M±)

Групи хворих	На початку обстеження, бали	Обстеження через 3 місяці, бали	Обстеження через 6 місяців, бали	Обстеження через 12 місяців, бали
Хворі на РПЗ, що отримують ГТ (n=40)	13,1±3,0	9,6±1,7*	9,5±2,4	8,4±1,9
Хворі на РПЗ, що отримують ГТ + ПР (n=60)	15,7±2,3	7,1±1,9*	6,4±1,3	8,1±0,9*
Хворі на РПЗ після РП (n=19)	12,1±3,6	9,1±2,2*	8,5±1,8	8,2±2,1
Хворі на РПЗ після РП + ПР (n=22)	12,7±2,8	6,4±1,2*	6,7±1,9	6,0±0,9
Вірогідність змін	p1<0,01 p2<0,02	p1<0,05 p2<0,01	p1<0,05 p2>0,1

Примітки:

* - вірогідність змін у порівнянні з попереднім обстеженням;

p₁ - вірогідність різниці після початку ГТ у хворих, що отримували або не отримували курс пенільної реабілітації;

p₂ - вірогідність різниці після РП у хворих, що отримували або не отримували пенільну реабілітацію.

Пенільна реабілітація у хворих на РПЗ, що отримували ГТ полягала у прийомі силденафіла цитрату по 50 мг щоденно на ніч протягом 2 місяців, та, при необхідності, по 100 мг перед сексуальним контактом та ЛВТ-терапії 2 рази на день по 15 хвилин протягом 2 місяців.

У групі ГТ, після пенільної реабілітації також спостерігалося вірогідне покращення показників тривожності та депресії (7,1 проти 9,6 балів без терапії, p<0,02, для тривоги; 6,7 проти 10,7 без терапії, p<0,01, для депресії). Протягом 6 та 12 місяців вірогідного підвищення показників тривоги (6,4 та 8,1 балів відповідно) та депресії (6,4 та 7,3 відповідно) не відбувалося, хоча ГТ продовжувалася (табл. 1,2).

Тобто, пенільна реабілітація вірогідно покращує психічний стан хворих на РПЗ після РП та ГТ. Ці зміни носять стійкий позитивний характер та при повторних обстеженнях протягом року залишаються на однаковому рівні.

Таблиця 2.

Показники депресії за даними ШШТД у хворих на РПЗ на фоні ГТ та після РП, (M±)

Групи хворих	На початку обстеження, бали	Обстеження через 3 місяці, бали	Обстеження через 6 місяців, бали	Обстеження через 12 місяців, бали
Хворі на РПЗ, що отримують ГТ (n=40)	13,1±1,8	10,7±2,1*	8,5±1,3*	8,1±1,9
Хворі на РПЗ, що отримують ГТ + ПР (n=60)	13,5±2,1	6,7±1,4*	6,4±1,3	7,3±1,9
Хворі на РПЗ після РП (n=19)	11,7±1,6	8,4±1,9*	7,1±2,1	6,1±1,1
Хворі на РПЗ після РП + ПР (n=22)	10,2±1,8	3,2±0,84*	3,7±1,0	4,0±0,7
Вірогідність змін	p1<0,01 p2<0,001	p1<0,05 p2<0,01	p1>0,05 p2>0,05

Примітки:

* - вірогідність змін у порівнянні з попереднім обстежнням;

p₁ - вірогідність різниці після початку ГТ у хворих, що отримували або не отримували курс пенільної реабілітації;

p₂ - вірогідність різниці після РП у хворих, що отримували або не отримували пенільну реабілітацію.

При дослідженні гормонального стану, на фоні якого виникає рак передміхурової залози, ми досліджували 5 основних статевих гормонів у групі первинно діагностованого РПЗ до початку лікування та порівнювали із контрольною групою здорових чоловіків, і виявили вірогідно нижчий середній рівень загального тестостерону в крові пацієнтів з діагностованим раком простати, у порівнянні із контролем (5,6 нг/мл та 6,25 нг/мл, р<0,05) (табл. 3). Середні рівні естрадіолу в групах РПЗ та здорових чоловіків вірогідно не відрізнялися (24,4 та 22,9 пкг/мл, p>0,05). Щодо гонадотропних гормонів, середні рівні ЛГ та ФСГ були вірогідно вищими, у порівнянні з контрольною групою (ЛГ: 6,4 та 4,7 МОд/л, p<0,05; ФСГ: 12,2 та 10,7 МОд/л, p<0,05, відповідно). Середні рівні ПРЛ між групами хворих та здорових чоловіків статистично не відрізнялися (5,7 та 5,1 нг/мл, p>0,1, відповідно).

Отже, за нашими даними, у хворих на РПЗ спостерігали вірогідно нижчі показники загального тестостерону крові (на 10,4%) та підвищення рівня гонадотропних гормонів (ЛГ на 36,2%, ФСГ на 14%), у порівнянні з показниками практично здорових чоловіків відповідного віку, при сталих показниках Е₂ та ПРЛ.

Таблиця 3.

Рівні статевих гормонів у хворих на РПЗ та практично здорових чоловіків відповідного віку, (М±)

Статеві гормони	Обстежені з вперше виявленим РПЗ	Практично здорові	Вірогідність змін
Тестостерон, нг/мл	5,61,4	6,25 1,0	р<0,05
Естрадіол, пкг/мл	24,45,5	22,95,2	р>0,1
ЛГ, МОд/л	6,41,3	4,71,3	р<0,05
ФСГ, МОд/л	12,23,3	10,72,6	р<0,05
ПРЛ, нг/мл	5,7±1,6	5,1±0,98	р>0,1

Ерекційна складова статевої функції оцінювалася у хворих на РПЗ суб'єктивними (МІЕФ та РСІРП) та об'єктивними (фармакодоплерографія) методами.

Шкала МІЕФ дає комплексну оцінку всьому копулятивному циклу, що включає лібідо, ерекцію, оргазм, задоволення статевим актом та загальне задоволення. При порівнянні середніх сумарних показників МІЕФ у хворих на РПЗ до лікування та пацієнтів контрольної групи, ми не встановили жодних вірогідних розбіжностей (56,8 та 56,2 бали, p>0,1) (табл. 4).

Таблиця 4.

Стан сексуальної функції за сумарним балом шкали МІЕФ у хворих на РПЗ на фоні ГТ та після РП, (М±)

Групи хворих	На початку обстеження, бали	Обстеження через 3 місяці, бали	Обстеження через 6 місяців, бали	Обстеження через 12 місяців, бали
Хворі на РПЗ, що отримують ГТ (n=40)	55,6±8,3	31,5±7,1*	22,1±5,3	24,2±4,9
Хворі на РПЗ, що отримують ГТ + ПР (n=60)	49,6±9,1	40,7±11,4*	35,7±5,3	28,9±5,2
Хворі на РПЗ після РП (n=19)	58,7±10,6	27,7±9,2*	30,5±7,3	32,1±4,9
Хворі на РПЗ після РП + ПР (n=22)	64,2±8,8	44,2±6,1*	46,7±7,6	48,2±5,2
Вірогідність змін	p1<0,01 p2<0,001	p1<0,01 p2<0,01	p1>0,05 p2<0,05

Примітки:

* - вірогідність змін у порівнянні з попереднім обстежнням;

p₁ - вірогідність різниці після початку ГТ у хворих, що отримували або не отримували курс пенільної реабілітації;

p₂ - вірогідність різниці після РП у хворих, що отримували або не отримували пенільну реабілітацію.

При оцінці статевої функції за допомогою індексу РСІРП (EPIC) середня сумарна оцінка в групі чоловіків з діагнозом РПЗ складала 70,6%, що вірогідно не відрізнялося від середнього показника в контрольній групі - 71,8%, p>0,1 (табл. 5). Окремо ми розглядали показники МІЕФ та РСІРП на фоні ГТ та РП з приводу РПЗ. Середній сумарний бал шкали МІЕФ на фоні ГТ протягом 3 місяців становив 34 бали, тобто був менший на 43,3%, та відповідав помірно вираженій сексуальній дисфункції (табл. 4). Через 6 місяців він погіршився до 22,1 бали, що відповідало вираженій СД, і на цьому рівні був сталим, незважаючи на продовження ГТ, оскільки через 12 місяців складав 24,2 бали, що вірогідно не відрізняється від попереднього показника (p>0,05). Після РП відмічалися важкі розлади усіх ланок статевої функції, і при обстеженні через 3 місяці середня оцінка за шкалою МІЕФ становила 27,7 бали (зниження на 52,8%). У подальшому, через 6 та 12 місяців цей показник дещо зростав (30,5 та 32,1), але ці зміни були невірогідними.

Таблиця 5.

Стан сексуальної функції за оцінкою розділу «Сексуальна функція» індексу РСІРП у хворих на РПЗ на фоні ГТ та після РП, (М±)

Групи хворих	На початку обстеження, бали	Обстеження через 3 місяці, бали	Обстеження через 6 місяців, бали	Обстеження через 12 місяців, бали
Хворі на РПЗ, що отримують ГТ (n=40)	59,9±7,2	28,1±5,1	21,9±4,7	22,8±3,9
Хворі на РПЗ, що отримують ГТ + ПР (n=60)	61,7±11,4	54,6±7,2	49,8±9,3	37,1±7,4
Хворі на РПЗ після РП (n=19)	78,1±10,6	31,9±7,3*	34,5±5,1	34,1±8,9
Хворі на РПЗ після РП + ПР (n=22)	76,4±11,5	52,6±9,9*	48,9±7,6	49,8±9,1
Вірогідність змін	p1<0,001 p2<0,002	p1<0,001 p2<0,01	p1<0,05 p2<0,01

Примітки:

* - вірогідність змін у порівнянні з попереднім обстежнням;

p₁ - вірогідність різниці після початку ГТ у хворих, що отримували або не отримували курс пенільної реабілітації;

p₂ - вірогідність різниці після РП у хворих, що отримували або не отримували пенільну реабілітацію.

При використанні індексу РСІРП для хворих на РПЗ (табл. 5), що отримують гормональну терапію, уже через 3 місяці визначається різке зниження середньої сумарної оцінки хворих (з 59,9 до 28,1 %, p<0,001), тобто знизилася на 53,1%. Через 6 місяців цей показник продовжував знижуватися (до 21,9%, p<0,01), та через 12 місяців становив 22,8%, тобто невірогідно підвищувався. Отже, основний вплив гормональної терапії на статеву функцію відбувається протягом перших 6 місяців, і потім ефект залишається на тому ж рівні без спонтанного відновлення. У хворих на РПЗ після РП показник РСІРП вірогідно знижується з 78,1 до 31,9, p<0,001, тобто зменшується на 59,2%. Через 6 та 12 місяців відбувається незначне його зростання (34,5 та 34,1, відповідно), однак ці зміни не вірогідні.

Отже, можна зробити висновки, що пухлина простати не має негативного впливу на сексуальну активність чоловіків за даними шкал МІЕФ та РСІРП. Але вірогідно знижують сексуальну функцію методи лікування РПЗ - гормональна терапія та оперативне втручання. Причому, після операції відмічається зниження показників одразу і це зниження має стійкий ефект. А при ГТ, ці зміни відбуваються поступово, протягом 6 місяців, після чого теж залишаються на низькому рівні без можливості спонтанного відновлення.

Таку саму суб'єктивну оцінку стану копулятивного циклу проводили на фоні пенільної реабілітації за допомогою шкал МІЕФ та РСІРП в динаміці. Так, після РП та проведеного сексологічного лікування середні показники МІЕФ та РСІРП зменшилися на вірогідно менші величини, в порівнянні з групою, яким пенільна реабілітація не проводилася. Так, МІЕФ складав 27,7 балів, при 44,2 в контрольній групі, p<0,001 (табл. 4); а РСІРП - 52,6 %, при 31,9% в контролі, p<0,002, через 3 місяці після операції (табл. 5). Ці показники вірогідно не змінювалися при повторних обстеженнях через 6 та 12 місяців. Таким чином, ефективність пенільної реабілітації після РП склала 35,5% за даними МІЕФ, та 48,5 % за даними РСІРП.

У групі пацієнтів з РПЗ, що отримували ГТ разом із судинною терапією, показники МІЕФ (40,7 проти 31,5 балів, p<0,01)та РСІРП (54,6 проти 28,1 %, p<0,001) були вірогідно кращими за показники контрольної групи та відповідали помірно вираженому ступеню порушень сексуальної функції. Але при повторних обстеженнях через 6 та 12 місяців обидва показники вірогідно зменшилися до рівнів 28,9 балів (МІЕФ) та 37,1% (РСІРП), що відповідало вираженому ступеню порушень сексуальної функції та не задовольняло пацієнтів (табл. 4 і 5). Таким чином, ефективність пенільної реабілітації після ГТ склала 63,1 % за даними МІЕФ, та 77,7 % за даними РСІРП. Отже, пенільна реабілітація, що починається протягом 1 місяця після операції, є ефективною із тривалим стійким ефектом. В той час, як на фоні ГТ, не дивлячись на високу ефективність, при продовженні прийому антиандрогенних препаратів, ефект від реабілітаційної терапії нестійкий, та протягом 6-12 місяців поступово згасає. Ми довели, що найкращий результат мають реабілітаційні заходи, здійснені протягом перших трьох місяців після початку ГТ.

Для об'єктивної оцінки стану еректильної функції у чоловіків, хворих на РПЗ ми використовували фармакодоплерографію у стані спокою та на фоні штучної стимуляції інтракавернозним введенням альпростану (табл. 6 і 7). При цьому нами було визначено, що ні в стані спокою, ні під час стимуляції, вірогідної різниці між середніми показниками пенільного кровотоку в групі хворих на РПЗ та контрольній групі здорових чоловіків немає. Так, у спокою, пікова систолічна швидкість у групі РПЗ становить 4,4 см/с, у контролі - 4,9 см/с, p>0,05; показники EDV у групі РПЗ - 1,8 см/с, контроль - 1,6 см/с, p>0,1; відповідно, індекс резистентності у групах складав 0,57 та 0,66, p>0,05. При стимуляції: PSV у групі РПЗ - 40,0 см/с, у контрольній групі - 39,0 см/с, p>0,1; EDV - 4,3 та 3,6, p>0,05; IR - 0,86 та 0,89, p>0,1. При аналізі за віковими групами, вірогідної різниці також не було знайдено, окрім вірогідно менших середніх показників пенільного кровотоку в спокої в групі хворих на РПЗ.

При визначенні пенільного кровотоку у чоловіків, які одержували гормональну терапію визначається вірогідне зниження всіх показників як у спокої, так і при стимуляції.

Таблиця 6.

Показники кровотоку за даними фармакодоплерографії у хворих на РПЗ на фоні ГТ та після РП у стані спокою, (М±)

Групи хворих	Швидкість пенільного кровотоку	На початку обстеження, см/с	Обстеження через 3 місяці, см/с	Обстеження через 6 місяців, см/с	Обстеження через 12 місяців, см/с
Хворі на РПЗ, що отримують ГТ (n=40)	PSV	4,6±0,9	2,9±0,81*	2,8±0,49	3,1±0,77
	EDV	1,5±0,36	2,9±0,48*	3,1±0,71	3,5±0,85
Хворі на РПЗ, що отримують ГТ + ПР (n=60)	PSV	4,0±1,2	4,1±1,8	3,8±0,62	4,4±1,2*
	EDV	1,7±0,21	1,9±0,48	1,6±0,33	2,0±0,78
Хворі на РПЗ після РП (n=19)	PSV	4,2±0,9	3,7±0,4	3,8±0,7	4,0±1,3
	EDV	1,3±0,17	2,3±0,32*	2,1±0,62	2,9±0,73
Хворі на РПЗ після РП + ПР (n=22)	PSV	4,0±1,2	5,2±1,8	4,6±0,7	4,8±1,1
	EDV	1,6±0,32	1,9±0,63	1,7±0,51	2,1±0,42
Вірогідність змін	p1>0,05 p2<0,02 p3<0,05 p4>0,1	p1>0,05 p2<0,05 p3<0,01 p4>0,1	p1>0,01 p2<0,05 p3<0,01 p4>0,05

Примітки:

* - вірогідність змін у порівнянні з попереднім обстежнням;

p₁ -вірогідність різниці PSV після початку ГТ у хворих, що отримували або не отримували курс пенільної реабілітації;

p₂ - вірогідність різниці PSV після РП у хворих, що отримували або не отримували пенільну реабілітацію;

p₃ - вірогідність різниці EDV після початку ГТ у хворих, що отримували або не отримували курс пенільної реабілітації;

p₄ - вірогідність різниці EDV після РП у хворих, що отримували або не отримували пенільну реабілітацію.

Так, пікова систолічна швидкість у спокою через 3 місяці ГТ знизилася на 37%, при стимуляції - знизилася на 44%, кінцева діастолічна швидкість у спокої - зросла майже в 2 рази (на 93%), при стимуляції - зросла на 68%. Через 6 місяців на фоні ГТ вірогідних змін показників пенільного кровотоку не відбувалося, як і при доплерографії через 12 місяців.

Після РП показники кровотоку визначалися через 3, 6 та 12 місяців. При першому контрольному обстеженні після операції доплерографії було визначено, що середній показник PSV у спокої вірогідно не змінився (знизився на 12%), що свідчило про збереження мінімального кровотоку в кавернозних артеріях після РП. У той час, як інші показники значно погіршилися: EDV у спокою зріс на 77%, при стимуляції - у 2,5 рази, а PSV при стимуляції знизився на 62%, у порівнянні з показниками до оперативного лікування. В подальшому через 6 та 12 місяців показники кровотоку в судинах статевого члена вірогідно не змінювалися.

Отже, можна сказати, що захворювання на рак передміхурової залози, за даними доплерографії, не впливає на показники кровотоку в судинах статевого члена, за даними доплерографії. В той час, як гормональна терапія та радикальна простатектомія в найкоротші строки призводить до вираженої артеріо-венозної недостатності в пенільних судинах, що має досить стійкий характер.

У хворих на РПЗ на фоні лікування ми також визначали показник кровотоку в судинах статевого члена за даними фармакодоплерографії (табл. 6 і 7). Так, через 3 місяці після РП та проведеного курсу пенільної реабілітації відмічалися вірогідно кращі показники пенільного кровотоку як у спокою, так і при стимуляції. PSV спокою знизилась до 5,2 см/с, у порівнянні з 3,7 см/с у контрольній групі (p<0,05); PSV при стимуляції також знизилась, але залишалася на вірогідно кращому рівні (30,2 см/с проти 15,2 см/с, p<0,01).

Таблиця 7.

Показники кровотоку за даними фармакодоплерографії у хворих на РПЗ на фоні ГТ та після РП при стимуляції альпростаном, (М±)

Групи хворих	Швидкість пенільного кровотоку	На початку обстеження, см/с	Обстеження через 3 місяці, см/с	Обстеження через 6 місяців, см/с	Обстеження через 12 місяців, см/с
Хворі на РПЗ, що отримують ГТ (n=40)	PSV	44,9±10,1	25,3±5,1*	21,6±3,1	19,2±2,6
	EDV	3,7±0,54	6,2±1,8*	7,2±1,5*	7,5±0,99
Хворі на РПЗ, що отримують ГТ + ПР (n=60)	PSV	42,4±9,3	32,9±7,9*	30,7±9,1	27,0±6,4*
	EDV	4,1±0,78	4,8±0,91	5,3±1,2	6,4±0,87*
Хворі на РПЗ після РП (n=19)	PSV	39,7±9,3	15,2±2,8*	18,6±3,9	17,4±6,8
	EDV	2,1±0,61	7,4±0,81*	6,8±1,7	6,6±1,6
Хворі на РПЗ після РП + ПР (n=22)	PSV	38,6±7,9	30,2±7,3*	31,6±3,8	32,0±6,1
	EDV	3,8±1,1	5,2±1,2*	4,8±1,6	5,0±0,92
Вірогідність змін	p1<0,05 p2<0,001 p3<0,01 p4<0,02	p1<0,025 p2<0,01 p3<0,05 p4<0,01	p1<0,05 p2<0,01 p3<0,05 p4<0,05

Примітки:

* - вірогідність змін у порівнянні з попереднім обстежнням;

p₁ -вірогідність різниці PSV після початку ГТ у хворих, що отримували або не отримували курс пенільної реабілітації;

p₂ - вірогідність різниці PSV після РП у хворих, що отримували або не отримували пенільну реабілітацію;

p₃ - вірогідність різниці EDV після початку ГТ у хворих, що отримували або не отримували курс пенільної реабілітації;

p₄ - вірогідність різниці EDV після РП у хворих, що отримували або не отримували пенільну реабілітацію.

Кінцева діастолічна швидкість пенільного кровотоку підвищувалася після РП, але на меншу величину (EDV спокою - 1,9 см/с проти 2,3 см/с в контролі, p>0,1; EDV при стимуляції - 5,2 см/с проти 7,4 см/с у контролі, p<0,02). Тобто, після РП через 3 місяці на фоні курсу пеніьної реабілітації відмічалися незначні ознаки артеріо-венозної недостатності, але ці зміни були вірогідно меншими, ніж у групі без відновлюваної терапії. При повторних обстеженнях вірогідних змін кровотоку в обстежуваній групі не спостерігалося, тобто, терапія мала стійкий ефект.

У пацієнтів, що отримували ГТ, показники кавернозного кровотоку після пенільної реабілітації теж змінювалися вірогідно менше, ніж у контрольній групі.

Так, PSV спокою становила через 3 місяці після початку ГТ 4,1 см/с, порівнюючи з 2,9 см/с контрольної групи, p<0,05; PSV при стимуляції знижувалася до 32,9 см/с, порівнюючи з 25,3 см/с у контролі (p<0,05). Мало місце помірне зниження притоку крові в пенільних артеріях. Але це зниження було вірогідно меншим за контроль. EDV спокою дещо зросла - 1,9 см/с, що вірогідно менше за контрольну групу - 2,9 см/с, p<0,01; EDV при стимуляції - 4,8 см/с, порівнюючи з 6,2 см/с у контрольній групі, p<0,05. Отже, на відміну від контрольної групи, в якій хворі не отримували спеціалізованої сексологічної допомоги, в основній групі проявів вено-оклюзивної дисфункції не розвинулося.

Важливим є те, що якщо при обстеженні через 3 місяці ефект лікування за даними доплерографії зберігався, то при обстеженні через 12 місяців у хворих вже відмічалися виражені прояви артеріо-венозної недостатності в пенільних судинах.

При призначенні курсу пенільної реабілітації через 3 місяці після початку ГТ ефект відмічався вірогідно ще менший, та менш стійкий; при проведенні відновлюваної терапії через 6 місяців після початку ГТ, вірогідного ефекту не було отримано зовсім.

Зв'язок між гормональним фоном та станом ЕФ у хворих на РПЗ до початку лікування ми встановили за допомогою коефіцієнту кореляції Пірсона r. Значна позитивна кореляція спостерігається між рівнями тестостерону та ступенем вираженості еректильної дисфункції (ЕД) (r=0,70), незначна негативна кореляція встановлена між рівнями естрадіолу та ЕД (r=-0,23), а жодного зв'язку не було між рівнями пролактину та ступенем ЕД (r=0,01).

Для оцінки нейрогенної регуляції ми використовували оцінку аферентного компоненту еректильного рефлексу, за допомогою вібротесту. При дослідженнях було виявлено вірогідне зниження вібраційної чутливості на низьких та середніх частотах у групі хворих на рак, в порівнянні з контрольною групою (Е_{63 РПЗ}=13,2±2,7 дБ, Е_{63 здор.}=10,6±1,6 дБ, p<0,02; Е_{125 РПЗ}=12,1±3,3 дБ, Е_{125 здор.} =10,17±2,7 дБ, p<0,05).

На високих частотах віброчутливість є теж меншою, однак ця різниця невірогідна). На фоні ГТ відбувається вірогідне зниження вібраційної чутливості шкіри голівки статевого члена, у порівнянні з показниками хворих на РПЗ до терапії.

Причому, ці показники погіршуються, в залежності від тривалості ГТ, зокрема, через три місяці показники чутливості становлять 16-20 дБ для різних частот, а через 12 місяців гормонотерапії 21-26 дБ.

Після РП вібраційна чутливість шкіри статевого члена знижувалася найбільше, у зв'язку з механічною травмою нервових стовбурів та гілочок під час операції. На всіх частотах рівень чутливості був вищим 20 дБ, та залишався практично незмінним протягом повторних обстежень (через 6 та 12 місяців).

Отже, можна зробити висновки, що захворювання на РПЗ впливає на чутливість шкіри голівки статевого члена, тому погіршує стан ЕФ шляхом блокування аферентної ланки еректильного рефлексу. Гормональна терапія ще більше підвищує поріг вібраційної чутливості на всіх частотах. При чому, чим довше використовується ГТ, тим більш важкі порушення, що призводять до глибоких змін еректильної та еякуляторної складових копулятивного циклу.

Найбільшу шкоду для чутливості статевого члена наносить оперативне лікування - радикальна простатектомія, яка призводить до стійкого порушення іннервації важкого ступеню.

Для оцінки лікувальної дії схеми, що ми розробили, на периферійну іннервацію, що забезпечує адекватний еректильний рефлекс, використовувалося дослідження вібраційної чутливості в судинах статевого члена в динаміці.

Після радикальної простатектомії у групі, яка отримувала курс пенільної реабілітації чутливість шкіри статевого члена знизилася вірогідно менше на всіх частотах, ніж у контрольній групі (Е_{63 реаб.}=18,3 дБ, Е_{63 контроль}=28,7 дБ, p<0,001; Е_{125 реаб.}=17,1 дБ, Е_{125 контроль} =27,6 дБ, p<0,01; Е_{250 реаб.}=19,9 дБ, Е_{250 контроль}=23,8 дБ, p<0,025). Ця вірогідна різниця спостерігалась протягом повторних обстежень через 6 та 12 місяців після операції.

Тобто, якщо у практиці радикальне оперативне лікування передміхурової залози викликає майже повну відсутність чутливості шкіри статевого члена, що призводить до послаблення сили еректильного рефлексу, то шляхом використання комплексної терапії у післяопераційному періоді зберігається рівень чутливості кращий на 36,2%, на 38% та на 16,4% за даними вібротесту на частотах 63, 125 та 250 Гц відповідно.

Вище ми довели, що ГТ значно знижує показники вібраційної чутливості, тому важливим є лікувальний ефект відновлюваної сексологічної терапії у хворих, що лікуються ГТ.

Ми довели, що в групі пенільної реабілітації спостерігається менш виражене зниження чутливості на всіх частотах через 3 місяці після початку ГТ, ніж у контрольній групі. На частотах 63 Гц (Е_{63 реаб.}=14,7 дБ, Е_{63 контроль}=15,8 дБ, p>0,1) та 125 Гц (Е_{125 реаб.}=15,2 дБ, Е_{125 контроль} =16,1 дБ, p>0,2) ця різниця була невірогідною, і лише на частоті 250 Гц мала статистичну різницю (Е_{250 реаб.}=16,7 дБ, Е_{250 контроль}=19,8 дБ, p<0,05).

Протягом 6 та 12 місяців після початку ГТ різниця між даними цих двох груп була невірогідною на низьких частотах, і значимо відрізнялись рівні віброчутливості на частоті 250 Гц.

Отже, можна сказати, що пенільна реабілітація, яку ми проводили хворим на РПЗ на фоні ГТ не має значного ефекту, оскільки не є патогенетичною, а є тільки симптоматичною в даному випадку.

При проведенні курсів відновлюваної терапії через 3 та 6 місяців після початку ГТ незначний ефект спостерігався лише у хворих, які якнайменший проміжок часу отримували антиандрогени, що свідчить про незворотність зниження вібраційної чутливості, що виникає при гормональній терапії хворих на РПЗ.

Для оцінки еякуляторної складової використовувався показник латентного часу інтравагінальної еякуляції (ЛаЧІнЕ). При визначенні латентного часу інтравагінальної еякуляції були ортимані дані, що свідчать про вірогідне збільшення середньої тривалості коїтусу у хворих на РПЗ (ЛаЧІнЕ _РПЗ = 746,4±77,9 с, ЛаЧІнЕ _здор. = 523,2±61,3 с, P<0,001).

З метою вивчення репродуктивної функції у хворих РПЗ були проведені дослідження морфофункціональних показників еякуляту. Було обстежено 37 чоловіків із гістологічно підтвердженим раком передміхурової залози. У групі хворих на РПЗ до початку лікування спостерігалося 7 хворих (19%) із олігозооспермією, 13 хворих (35%) із астенозооспермією та 9 хворих (24%) із тератозооспермією. Причому, з них 6 хворих мали змішану патологію в різних сполученнях.

Водночас, у контрольній групі було 4 пацієнта (10%) із олігозооспермією, 11 пацієнтів (26%) із астенозооспермією та 7 чоловіків (17%) із тератозооспермією, в тому числі, у двох була змішана патологія. При порівнянні середніх показників еякуляту групи хворих на РПЗ та здорових чоловіків були визначені невірогідно менші об'єми еякуляту, концентрація сперматозоїдів в 1 мл та в усьому еякуляті в групі РПЗ.

Разом з тим, вірогідно гіршими були показники рухливості сперматозоїдів (33% активно рухливих та 11,5% слабко рухливих, у порівнянні з 56,2% активних та 17,9% слабко рухливих сперматозоїдів у контрольній групі. Також вірогідно менше було живих сперматозоїдів у пацієнтів з пухлиною (54,7% проти 71,1%, p<0,001), та вірогідно більше патологічних форм (62,5% проти 46,8%, p<0,01).

У хворих, що отримували ГТ контролювали спермограму в динаміці. Уже через 3 місяці після лікування олігозооспермія виявлена у 14 хворих (78%), астенозооспермія у 16 хворих (89%) та тератозооспермія у 12 хворих (67%), причому 89% хворих мали змішану патологію. А через 6 місяців у 4 пацієнтів з'явилася азооспермія, а у всіх інших спостерігалася важка олігоастенотератозооспермія.

Отже, наявність злоякісної пухлини простати викликає вірогідне зниження показників рухливості сперматозоонів та знижує кількість живих, при чому підвищуючи відсоток патологічних форм. При необхідності, еякулят для кріоконсервації необхідно заготовляти протягом перших 3х місяців гормональної терапії, оскільки пізніше може наступити повне блокування сперматогенезу.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення науково-прикладної задачі - встановлено негативний вплив раку передміхурової залози та його терапії (оперативне лікування, гормональна терапія) на стан статевої функції чоловіків та розроблені нові ефективні методи нейро-судинної корекції цих сексуальних розладів шляхом пенільної реабілітації.

1. Встановлено, що у хворих на РПЗ спостерігаються вірогідно нижчі показники загального тестостерону крові (на 10,4%) та підвищення рівня гонадотропних гормонів (ЛГ на 36,2%, ФСГ на 14%) у порівнянні з показниками практично здорових чоловіків відповідного віку.

2. У хворих на рак передміхурової залози відмічається зниження тактильної чутливості шкіри голівки статевого члена (на 24,5% при частоті 65 Гц, p<0,02, на 19% при частоті 125 Гц, p<0,05), яке призводить до збільшення латентного часу інтравагінальної еякуляції в середньому на 47%, у порівнянні з практично здоровими чоловіками відповідного віку. Але суб'єктивна оцінка загального стану копулятивної функції за даними міжнародного індексу еректильної функції (МІЕФ) і розширеного складового індексу раку простати (РСІРП), та показники пенільного кровотоку вірогідно не відрізняються між хворими на РПЗ та здоровими чоловіками..

3. На фоні раку передміхурової залози вірогідно знижуються показники генеративної функції - у вигляді зменшення кількості живих сперматозоїдів у 1,3 рази (p<0,001), зниження кількості активнорухливих сперматозоїдів у 1,7 рази (p<0,05) та збільшення відносної кількості патологічних форм сперматозоїдів у 1,3 рази (p<0,01).

4. Встановлено, що після радикальної простатектомії відмічається зниження середніх показників тривожності на 24,8% та депресії на 28,2%; на фоні гормональної терапії ці показники зменшуються на 26,7% та 18,3% відповідно.

5. Виявлено, що після радикальної простатектомії у 100% хворих виникає артеріо-венозна недостатність у судинах статевого члена за даними фармакодоплерографії, на всіх частотах знижується чутливість шкіри статевого члена (на частоті 63 Гц у 2,2 рази, на частотах 125 Гц та

250 Гц у 2,3 рази), що призводить до зниження показників сексуальної активності за даними шкал МІЕФ (на 52,8%) та РСІРП (на 59,2%). Ці прояви виникають одразу після операції та не мають тенденції до спонтанного відновлення.

6. Гормональна терапія РПЗ викликає помірні прояви артеріо-венозної недостатності в судинах статевого члена за даними фармакодоплерографії у 83% хворих та знижує чутливість шкіри статевого члена (на частоті 63 Гц на 62,9%, на частоті 125 Гц на 76,9% та на частоті 250 Гц на 75,2%), що викликає виражений ступінь сексуальної дисфункції (зниження на 53,1%). Ці прояви відбуваються протягом перших 6-и місяців гормональної терапії та носять в подальшому стійкий характер.

7. Обґрунтовано, апробовано та доведено ефективність комплексної відновлюючої терапії (інтракавернозні ін'єкції простагландина Е2, плановий щоденний прийом ІФДЕ5, вакуумна терапія, використання препаратів, що покращують нервову провідність) статевих розладів у хворих на РПЗ, що перенесли радикальну простатектомію або отримують ГТ. Ці заходи необхідно проводити протягом перших 3-х місяців від початку ГТ для досягнення вираженого та стійкого ефекту. На фоні тривалої ГТ ефект пенільної реабілітації може бути нестійким і потребувати повторних курсів.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Хворі на рак передміхурової залози, що перенесли РП, із задовільною статевою функцією до операції потребують проведення курсу пенільної реабілітації, який необхідно починати одразу після видалення катетера (протягом 1 місяця після операції). Цей курс полягає у інтракавернозному введенні альпростадилу по 10-20 мг щоденно протягом 1 місяця, прийому силденафіла цитрату по 50 мг щоденно на ніч протягом 2 місяців, при необхідності, по 100 мг перед сексуальним контактом, або з другого місяця лікування, ЛВТ-терапію протягом 1 місяця. Щоденні процедури із використанням ЛВТ проводяться 2 рази на день протягом 15 хвилин кожна, і включають у себе 10 швидких (10 сек.) та 1 повільне (1 хв.) наповнення статевого члена за допомогою вакууму.

2. Хворі на рак передміхурової залози, що отримують ГТ, із задовільною статевою функцією до початку лікування потребують проведення курсу пенільної реабілітації протягом перших трьох місяців після початку ГТ. Цей курс полягає у прийомі силденафіла цитрату по 50 мг щоденно на ніч протягом 2 місяців, при необхідності, по 100 мг перед сексуальним контактом та ЛВТ-терапії 2 рази на день по 15 хвилин протягом 2 місяців.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Романюк М.Г. Сексуальные расстройства у онкологических пациентов / М.Г. Романюк // Здоровье мужчины. - 2006. - №2. - С. 62-66.

2. Романюк М.Г. Развитие эректильной дисфункции у пациентов, получающих лечение по поводу рака предстательной железы / М.Г. Романюк, С.Н. Шамраев // Здоровье мужчины. - 2006. - №4. - С. 145-148.

(Здобувач самостійно зібрав клінічний матеріал, провів статистичну обробку та аналіз результатів, підготував статтю до друку).

3. Романюк М.Г. Восстановление эректильной функции у пациентов, получающих антиандрогенную терапию по поводу рака предстательной железы, путем использования вакуумных устройств и ингибиторов ФДЭ-5 / М.Г. Романюк, С.Н. Шамраев // Здоровье мужчины. - 2007. - №1. - С. 57-58.

(Здобувач самостійно зібрав клінічний матеріал, провів статистичну обробку та аналіз результатів, підготував статтю до друку).

4. Романюк М.Г. Восстановление эректильной функции у больных раком предстательной железы, перенесших радикальную простатэктомию / М.Г. Романюк // Здоровье мужчины. - 2008. - №1. - С. 109-112.

5. Романюк М.Г. Відновлююча сексологічна терапія у хворих на рак передміхурової залози після радикальної простатектомії та на фоні гормональної терапії / М.Г. Романюк // Здоровье мужчины. - 2008. - №2. - С. 77-83.

6. The recovery of sexual function in patients with prostate cancer, obtaining antiandrogen therapy: use of vacuum devices and PDE-5 inhibitors : The materials of 9^th Congress of the European Society for Sexual Medicine (Vienna, 3-6 December 2006) / J. Sex. Med., 2007. - Vol.4, №s2. - P. 169-170.

(Здобувач самостійно зібрав клінічний матеріал, провів статистичну обробку та аналіз результатів, зробив стендову доповідь на конгресі).

7. Методики восстановления эректильной функции у пациентов, получающих антиандрогенную терапию по поводу рака простаты : збірник наукових праць за матеріалами VIII конференції молодих онкологів з міжнародною участю [«Сучасні проблеми експериментальної і клінічної онкології»], (Київ, 26-27 квітня 2007 р.) / К.: ДІА, 2007. - С. 67.

(Здобувач самостійно зібрав клінічний матеріал, провів статистичну обробку та аналіз результатів, брав участь у підготовці тез до друку, зробив стендову доповідь на конференції).

8. Еректильна дисфункція на фоні антиандрогенної терапії після трансуретральної резекції передміхурової залози з приводу гострої затримки сечі з післяопераційним гістологічним заключенням рак передміхурової залози : збірник наукових праць за матеріалами V Українсько-Польского урологічного симпозіума, 4-6 травня 2007 р., Львів. / Львів, 2007. - С. 58.

(Здобувач самостійно зібрав клінічний матеріал, брав участь у підготовці тез до друку, зробив стендову доповідь на симпозіумі).

9. Аспекты репродукции при раковой болезни : тези доповідей науково-практичної конференції молодих вчених з міжнародною участю, 15-16 жовтня 2007 р., Одеса. / Одеса, 2007. - С. 166.

(Здобувач самостійно зібрав клінічний матеріал, брав участь у підготовці тез до друку, зробив усну доповідь на конференції).

10. Математичні методи диференційної діагностики гіперплазії і раку передміхурової залози: методичні рекомендації / [Возіанов С.О., Гринь В.К., Шамраєв С.Н., Бабюк І.О., Шевченко Т.І., Мотков К.В., Романюк М.Г.] - Донецьк: Каштан, 2006. - 25 с.

...