Функціональні розлади сечовипускання у хворих з доброякісною гіперплазією передміхурової залози до та після трансуретральної резекції, їх діагностика та лікування

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА «ІНСТИТУТ УРОЛОГІЇ АМН УКРАЇНИ»

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

14.01.06 - урологія

ФУНКЦІОНАЛЬНІ РОЗЛАДИ СЕЧОВИПУСКАННЯ У ХВОРИХ З ДОБРОЯКІСНОЮ ГІПЕРПЛАЗІЄЮ ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ ДО ТА ПІСЛЯ ТРАНСУРЕТРАЛЬНОЇ РЕЗЕКЦІЇ, ЇХ ДІАГНОСТИКА ТА ЛІКУВАННЯ

Мицик Юліан Олегович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького МОЗ України.

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор

Борис Юрій Богданович, Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького МОЗ України, завідувач кафедри урології.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор, член-кореспондент АМНУ

Возіанов Сергій Олександрович, ДУ „Інститут урології АМН України”, завідувач відділу рентгенендоурології та літотрипсії;

доктор медичних наук, професор

Ухаль Михайло Іванович, Одеський державний медичний університет МОЗ України, професор кафедри урології та нефрології.

Захист відбудеться «__16__» _червня_ 2009 року о __14-30__ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.615.01 Державної установи «Інститут урології АМН України» за адресою: 04053, м. Київ, вул. Ю. Коцюбинського, 9-а.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці ДУ «Інститут урології АМН України» за адресою: 04053, м. Київ, вул. Ю. Коцюбинського, 9-а.

Автореферат розісланий «__15__»_травня_ 2009 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат медичних наук Л.М. Старцева

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Доброякісна гіперплазія передміхурової залози (ДГПЗ) є одним із найпоширеніших захворювань чоловіків середнього та старшого віку. За даними автопсій, ДГПЗ виявляється у 20% чоловіків у віці старше 40 років, до 40% -- у віці 50-60 років, до 70% --у 61-70 літніх і до 80% чоловіків у 71-80 років [Щербак А.Ю., 2006]. В Україні кількість зареєстрованих хворих на доброякісну гіперплазію передміхурової залози складає понад 300 тисяч чоловік, при цьому на осіб працездатного віку припадає близько 10%. Аналіз даних щодо захворюваності чоловічого населення на ДГПЗ за останні три роки дозволяє зробити ряд висновків: спостерігається вірогідне зростання захворюваності чоловіків на дану патологію в кожному регіоні і в цілому по Україні [Пирогов В.А., Севастьянова Н.А. и др., 2006; Павлова Л.П., Сайдакова Н.О., Старцева Л.М., 2001].

Не зважаючи на різноманітність методів лікування, трансуретральна резекція (ТУР) доброякісної гіперплазії передміхурової залози все ще вважається ?золотим стандартом? у сучасному оперативному лікування даної патології [Yang Q, Peters TJ et al., 2007]. Проте, досвід застосування ТУР продемонстрував, що у 16-23% випадків післяопераційний період ускладнюється симптомами нижніх сечовивідних шляхів (СНСВШ) інфекційно-запальними, а також тромбогеморрагічними явищами [Tkocz M, Prajsner A., 2007]. Велика кількість авторів, у тому числі і вітчизняних, вказують на значну кількість невдач та ускладнень ТУР доброякісної гіперплазії передміхурової залози [Andersen JT, 2000; Madersbacher S, Marberger M., 1999; Michel MS, Knoll T, 2003; Пирогов В.О., Возіанов С.О., 2002; Сергиенко Н.Ф., Романов К.Е., 2000].

Основними причинами розладів сечовипускання в післяопераційному періоді є такі фактори: слабка скоротлива здатність детрузора, наявність підвищеного уретрального опору, звуження уретри, пошкодження сфінктерів, контрактура шийки сечового міхура, рецидиви ДГПЗ або розвиток раку в ній, а також камені сечового міхура тощо [Reynard JM, Yang Q, Donovan JL, 2006]. Крім того, на характер дизуричних проявів значно впливає наявність запального процесу в тканинах сечового міхура, капсулі простати, уретрі. Нерідко, запальний процес викликаний не тільки травмуванням тканин, наявністю післяопераційного опіку, змінами в системі гомеостазу, але й приєднанням інфекційного чинника, який сприяє вираженому розвитку запалення [Люлько О.В., Стусь В.П. та ін., 2002].

Все частіше в роботах дослідників висвітлюються різноманітні концепції лікування ускладнень, які виникли внаслідок ТУР ДГПЗ [Пасечніков С.П., 2002; Пепенин В., 2003; Пирогов В.О., Возіанов С.О., 2002; Ухаль М.І, 2000; Щербак А.Ю., 2006; Borboroglu PG, Kane CJ, 1999]. Проте, аналіз даних схем не дозволяє виділити достатньо чіткий, повний та гнучкий алгоритм лікування та профілактики розладів сечовипускання, які виникають після трансуретральної резекції передміхурової залози в найближчий та віддалений післяопераційний період, більшість з них не враховує даних обстеження ?тиск-потік? в післяопераційному періоді, як найбільш інформативного методу обстеження функціонального стану нижніх сечовивідних шляхів [Grino PB, Bruskewitz R, 2007; Madersbacher S, Klingler HC, 2006].

Вивчення причин виникнення та лікування розладів сечовипускання у хворих з доброякісною гіперплазією передміхурової залози до і після трансуретральної резекції із використанням уродинамічних методів ?тиск-потік? для вибору оптимального лікування є актуальною проблемою урології.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана згідно з планом науково-дослідних робіт Львівського національного медичного університету (ЛНМУ) імені Данила Галицького і являє собою фрагмент планової науково-дослідної роботи кафедри урології ЛНМУ «Оптимізація комбінованого лікування хворих з пухлинами сечостатевої системи», номер державної реєстрації 0103U002368. Дисертаційна робота пройшла біоетичну експертизу (протокол №22 від 30 червня 2006 року).

Мета: покращити якість діагностики та лікування хворих з доброякісною гіперплазією передміхурової залози після її трансуретральної резекції шляхом врахування функціонального стану нижніх сечовивідних шляхів в до- та післяопераційному періоді.

Завдання дослідження:

1. Виділити основні патогенетичні чинники функціональних розладів сечовипускання у хворих із ДГПЗ до та після ТУР на основі даних клінічних, лабораторних та уродинамічного обстежень “тиск-потік”. На основі отриманих даних здійснити розподіл хворих на групи.

2. Дати оцінку клінічної та уродинамічної картини з використанням методу ?тиск-потік? у хворих з ДГПЗ, з гострою затримкою сечі.

3. Оцінити клінічну та уродинамічну картину з використанням методу ?тиск-потік? у хворих з сильною скоротливою здатністю детрузора до і після ТУРП.

4. Провести аналіз клінічної та уродинамічної картини з використанням методу ?тиск-потік? у хворих з слабкою скоротливою здатністю детрузора до і після ТУРП.

5. Дати оцінку клінічної та уродинамічної картини з використанням методу ?тиск-потік? у хворих з нормальною скоротливою здатністю детрузора до і після ТУРП.

6. Обґрунтувати та розробити алгоритм диференційного підходу до визначення тактики діагностики та лікування функціональних розладів сечовипускання у хворих до та після ТУР ДГПЗ.

Об'єкт дослідження: хворі із функціональними розладами сечовипускання до та після ТУР ДГПЗ.

Оцінюючи основні уродинамічні показники у хворих 1-ої та 2-ої підгрупи, після операції, можна констатувати, що Р_det у 1-ій підгрупі вищий, ніж у 2-ій підгрупі. СЗД по номограмі Шафера (по ІСS) вища у 1-ій підгрупі, проте і в 1-ій і в 2-ій підгрупах СЗД відповідає нормальній скоротливій здатності детрузора. Визначення уретрального опору по Абрамсу-Гріффітсу виявило відсутність обструкції. На основі вищесказаного можна зробити висновок, що у хворих ІІ групи із сильною скоротливістю здатністю детрузора, використання б1-аденоблокатору доксазозину в післяопераційному періоді, нормалізує її, при уретральному опорі (по Абрамсу-ґріффітсу), що вказує на відсутність обструкції.

Хворі ІІІ групи, в кількості 33 осіб, поступили в урологічне відділення в плановому порядку. Вік хворих в середньому складав 74 роки. Давність захворювання не перевищувала 5^и років.

При УЗД обстеженні у 6 хворих із хронічною затримкою сечі кількість залишкової сечі перевищувала 500,0 мл, у них виявлено явища двобічного уретерогідронефрозу І- ІІ ст. Цим хворим в сечовий міхур введено катетер Фолея № 20, через 7 днів уретерогідронефроз не визначався при УЗД.

Ніктурія спостерігалась з такою ж частотою, як і у хворих контрольної групи. 3 однаковою частотою хворі скаржились на біль під час акту сечовипускання в ІІІ і контрольній групах до операції. Біль в кінці акту сечовипускання до операції частіше відмічали хворі контрольної групи.

Імперативні позови до сечовивипускання до операції з однакової частотою виявлено у хворих ІІІ і контрольної груп.

Неутримання сечі до операції частіше зустрічалося у контрольній групі, ніж у ІІІ групі, а нетримання сечі, до операції, було більш притаманне хворим ІІІ групи. Об'єм сечовипускання у хворих цих хворих становив більше 150 мл.

У 4 хворих ІІІ групи рівень PSА був підвищений. Цим хворим під контролем УЗД проводилась трансректальна біопсія простати із 6 точок. За результатами патоморфологічного дослідження, ні в одному із випадків елементів злоякісного росту не виявлено.

При оцінці кількості лейкоцитів в сечі хворих ІІІ групи, до операції, їх кількість є більшою, ніж в контрольній групі, що пояснюється можливою наявністю у цих хворих більшої кількості залишкової сечі, ніж у інших групах і більшою можливістю виникнення запального процесу у НСВШ.

Оцінка симптомів хронічного простатиту за шкалою NІН-CРSІ у хворих ІІІ і контрольної груп до лікування виявило незначно підвищений сумарний бал у хворих ІІІ групи, що пояснюється більшим застоєм сечі у НСВШ у хворих ІІІ групи.

Оцінюючи суму балів індексу I-PSS та QoL у хворих ІІІ та контрольної груп до лікування можна відмітити, що він вкладається в діапазон помірно вираженої симптоматики HСВШ.

Максимальна швидкість потоку сечі Q_max Ї у хворих ІІІ групи достовірно нижча, порівняно із контрольною групою.

Аналізуючи основні уродинамічні показники у хворих ІІІ та контрольної групи до операції можна зауважити, що Р_det помітно нижчий в ІІІ групі по номограмі Шафера (ІСS) і відповідає сектору слабкої скоротливій здатності детрузора, на відміну від контрольної групи, де його скоротливість є нормальною. Визначення уретрального опору по Абрамсу-Гріффітсу встановило відсутність обструкції у хворих ІІІ групи до операції; в контрольній групі цей показник відповідає сумнівному сектору номограми.

33 хворих ІІІ групи із зниженою СЗД поділили на дві підгрупи: 1-ша підгрупа Ї у кількості 18 осіб лікувались оперативно (ТУРП) і через 4 тижні після операції їм проводилось повне клінічне і уродинамічне обстеження; 2-га підгрупа Ї 15 осіб лікувались консервативно з використанням б1-аденоблокатора доксазозину (кардури Рfizer, США), по 4 мг 1 раз на добу, 4 тижні, після цього цим хворим проводилося повне клінічне, лабораторне і уродинамічні обстеження.

У 3-ох хворих 1-ої підгрупи і 3-ох хворих 2-ої підгрупи виявлено двобічний уретерогідронефрозу з нормальною азотовидільною функцією нирок. Цим хворим в сечовий міхур вводили катетер Фолея, через 7 діб явища уретерогідронефрозу зникали, тому дренування НСВШ було припинено.

У 4 хворих до оперативного лікування виявлено конкременти в сечовому міхурі:

У 1 хворого в сечовому міхурі виявлено дивертикул об'ємом 30 см³.

Об'єм простати у 7 хворих Ї до 60 см³; у 8 пацієнтів до Ї 80 см³; у 3Ї хворих до 95 см³.

Із інтраопераційних ускладнень у 4 хворих була кровотеча з ложа, але вона не була загрозливою. Кровотечу вдалось інтраопераційно зупинити.

Хворі 2-ої підгрупи одержували консервативне лікування -- доксазозин (кардура) по 4 мг 1 раз на добу, 4 тижні.

Лікування доксазозином хворі переносили добре, лише у 3-х з них була ортостатична гіпотонія Ї це пов'язане з тим, що препарат приймався зранку. Цим пацієнтам прийом перенесли на вечірній час, перед сном і випадки гіпотонії у них минулися..

Через 4 тижні після завершення лікування хворим 1-ої та 2-ої підгруп проводилось повне клінічне, лабораторне та уродинамічне обстеження.

Поллакіурія у хворих 1-ої та 2-ої підгруп спостерігалась із однаковою частотою, у хворих контрольної групи цей симптом спостерігався рідше.

Ніктурія після операції у хворих 1-ої та 2-ої підгруп спостерігалася із однаковою частотою, і частіше, ніж у хворих контрольної групи.

Біль під час акту сечовипускання частіше зустрічався у пацієнтів 1-ої підгрупи, ніж у хворих 2-ої підгрупи ІІІ групи; це стосується і болю в кінці сечовипускання. Ці симптоми частіше спостерігалися знову у хворих, які мали оперативне втручання.

Після лікування імперативні позови до сечовипускання не спостерігалися у хворих 2-ої підгрупи.

Неутримання сечі після лікування не спостерігалося у 2-ій підгрупі.

Нетримання сечі після лікування спостерігалося у хворих 1-ої підгрупи і цілком відсутнє в 2-ій підгрупі. Об'єм сечі під час сечовипускання у хворих з нетриманням сечі перевищував 150 мл.

Оцінюючи кількість лейкоцитів (в полі зору) у сечі хворих 1-ої і 2-ої підгрупи після лікування можна відмітити, що в 1-ій підгрупі їх кількість є більша, ніж в 2-ій підгрупі, що пов'язано з оперативним лікуванням.

Оцінюючи симптоми хронічного простатиту за шкалою NІН-CРSІ у хворих 1-ої та 2-ої підгруп після оперативного лікування, можна зауважити їх найбільшу вираженість у хворих 2-ої підгрупи, які перенесли операцію.

Динаміка індексу I-PSS у хворих ІІІ групи після лікування, як і шкала симптомів QoL, дещо знижується (сумарний бал), вкладаючись в діапазон помірної симптоматики.

Оцінюючи максимальну швидкість потоку сечі Q_max Ї у хворих ІІІ групи після лікування можна зауважити, що цей показник має практично однакове значення у хворих 1-ої та 2-ої підгрупи.

Визначення кількості залишкової сечі у хворих 1-ої та 2-ої підгруп після лікування не виявило відмінностей цього параметра у хворих, обох підгруп ІІІ групи.

Оцінюючи основні уродинамічні показники хворих ІІІ групи можна зауважити, що Р_det після операції зростає у хворих обох підгруп, але скоротлива здатність детрузора по Шаферу знаходиться в сегменті слабкої СЗД.

Уретральний опір після операції у хворих 1-ої та 2-ої підгруп ІІІ групи знаходиться в секторі відсутності інфравезікальної обструкції (по номограмі Абрамса-Гріффітса, ICS).

Отже, оцінюючи дані клінічного, лабораторного і уродинамічного обстеження хворих обох пiдгруп ІІІ групи слід відзначити, що обидва ці способи лікування є рівноцінні за ефективністю і недостатньо покращують уродинамічні показники у ІІІ групі хворих.

Хворі контрольної групи у кількості 30 осіб поступили в урологічне відділення в плановому порядку. Вік хворих складав в середньому 55,5 років. Давність захворювання в них не перевищувала 3 роки.

При обстеженні у 1 хворого виявлено явища двобічного уретерогідронефрозу без порушення азотовидільної функції нирок.

Клінічна симптоматика, зокрема поллакіурія, спостерігалася у 6 хворих Ї це найвищий показник серед ІІ та ІІІ груп хворих до лікування.

Hіктурія серед хворих контрольної групи зустрічається з тією ж частотою, що і в ІІІ групі. У контрольній та ІІІ групах біль під час акту сечовипускання до операції, зустрічається з однаковою частотою, а у ІІ гpупі цей симптом відмічає більше пацієнтів. Біль в кінці сечовипускання зустрічався із однаковою частотою у хворих ІІ та контрольної груп до лікування.

Неутримання сечі у хворих контрольної групи до операції зустрічається рідше, ніж в ІІ групі.

Нетримання сечі до операції спостерігається тільки в ІІІ групі хворих, причому об'єм виділеної сечі під час сечовипускання перевищував 150 мл.

Індекс I-PSS до лікування є найнижчим в контрольній групі хворих і знаходиться в межах помірної симптоматики.

Оцінюючи якість життя QoL по сумі балів у хворих контрольної групи можна зауважити, що цей показник займає проміжне місце між найвищим у І групі, та найнижчим в ІІІ групі хворих.

Найвища максимальна швидкість сечовипускання (Q_max) у хворих до лікування спостерігається в хворих контрольної групи, а найнижча -- у ІІІ групі хворих.

Оцінюючи основні уродинамічні показники можна зауважити, що у хворих контрольної групи до лікування при нормальній скоротливій здатності детрузора (по номограмі Шафера, ІСS), яка є однією з найбільших (після хворих ІІ групи), кількість залишкової сечі є достатньо висока, найбільша зафіксована в ІІІ групі. Ступінь уретрального опору у хворих контрольної групи (по Абрамсу-Гріффітсу) відповідає сектору сумнівного результату.

30 хворим контрольної групи проводилось оперативне лікування Ї ТУРП. При вимірюванні об'єму простати, за допомогою трансректального та трансабдомінального обстеження із використанням УЗД, одержані наступні результати: у 12 хворих об'єм простати не перевищував 60 см³; у 15 пацієнтів Ї 85 см³; у 3 хворих Ї 100 см³.

У одного пацієнта виявлено дивертикул сечового міхура y заднєбоковій його частині діаметром до 30см; у одного пацієнта Ї поверхневу папілому в ділянці шийки сечового міхура d~2,0 см на тоненькій ніжці.

При наявності конкрементів в сечовому міхурі перед ТУРП виконувалась цистолітотрипсія.

Із інтраопераційних ускладнень у 4 хворих була кровотеча з ложа аденоми. У трьох випадках кровотечу зупинено інтраопераційно коагуляцією судин. В одному випадку Ї хворому з гіпертонічною хворобою довелось переливати свіжозаморожену плазму і кров. В зв'язку з кровотечею з ложа аденоми, яка не припинилась, хворого повторно взято на операцію, сечовий міхур відмито від згустків крові, тільки після повторної коагуляції судин в ложі аденоми, а також зниження артеріального тиску геморрагія з ложа аденоми припинилась.

Оцінюючи клінічну симптоматику у хворих контрольної групи через 4 тижні після операції можна зауважити, що після оперативного лікування поллакіурія і ніктурія у них зменшилась.

Імперативні позови до сечовипускання у контрольній групі хворих після операції відчувала така ж кількість хворих, як і до операції.

Незначно зменшилася кількість хворих з неутриманням сечі у контрольній групі після оперативного лікування.

Нетримання сечі після операції спостерігалося у 7 хворих, яке до 3-х місяців самостійно пройшло у 4 хворих. 2 хворим було призначено консервативне лікування, нетримання сечі пройшло до 6 місяців. Лише у 1 хворого, після операції, спостереження протягом 6 місяців виявило часткове зменшення цього симптому. Об'єм сечі під час сечовипускання у всіх пацієнтів з нетриманням сечі перевищував 150 мл.

При гістологічному дослідження матеріалу, видаленого під час операції ТУРП, не було виявило елементів злоякісного росту. Це підтверджується даними визначення рівня РSА у крові хворих цієї групи, який не перевищував норми. Лише в одного хворого патоморфологічне дослідження видаленого матеріалу виявило PIN, хворий взятий на диспансерний облік.

Кількість лейкоцитів у сечі хворих контрольної групи після операції достовірна вища, ніж до лікування. Цей феномен пояснюється неповним загоєння рани протягом 1 місяця.

Оцінюючи симптом хронічного простатиту за шкалою NIH-CPSІ у хворих контрольної групи після лікування можна констатувати, що кількість балів знижується в порівнянні з доопераційними показниками.

Слід зазначити, що індекс I-PSS і QoL у хворих контрольної групи після лікування знижуються у порівнянні з доопераційним періодом, але як і до операції знаходяться в секторі помірної симптоматики. Динаміку індексів I-PSS і QoL досліджуваних хворих до та після лікування приведено у таблицях 1 та 2.

Оцінюючи максимальну швидкість сечовипускання (Q_max) у хворих контрольної групи після лікування можна констатувати, що вона помірно зростає в післяопераційному періоді.

Кількість залишкової сечі у хворих контрольної групи після лікування достовірно зменшується майже в 3 рази, у порівнянні з доопераційним періодом. гіперплазія передміхуровий трансуретральний резекція

Уродинамічні показники у хворих контрольної групи після лікування покращились: детрузорний тиск зменшується у порівнянні з доопераційним періодом; СЗД зростає, але по номограмі Шафера вона залишається, як і до операції, в секторі нормальної скоротливої здатності; ступінь уретрального опору по Абрамсу-Гріффітсу зменшується і переходить із сектора сумнівного показника у сектор відсутності обструкції. Отже, у хворих із нормальною СЗД після операції ТУРП клінічні та уродинамічні показники покращуються.

Таблиця 1. Динаміка індексу I-PSS у досліджуваних груп хворих до і після лікування, бали

Таблиця 2. Оцінка якості життя QoL у досліджуваних груп хворих до та після лікування, бали

Динаміку основних уродинамічних показників хворих досліджуваних груп до та після лікування приведено у таблиці 5.

На основі отриманих даних було розроблено концептуальну модель диференційного підходу до визначення тактики діагностики та лікування функціональних розладів сечовипускання у хворих після ТУР ДГПЗ (рис. 1.). В розробленій концептуальній моделі враховано патогенетичні чинники функціональних розладів сечовипускання при ДГПЗ після ТУР, враховано дані дослідження «тиск-потік» - скоротливу здатність детрузора та уретральний опір. Крім того, застосування даної моделі є виправданим у хворих із ДГПЗ та гострою затримкою сечі.

Таблиця 3. Середня кількість лейкоцитів у сечі досліджуваних груп хворих до та після лікування, кількість у полі зору

Таблиця 4. Динаміка больового синдрому за п'ятибальною шкалою у досліджуваних груп хворих до та після лікування, бали

Таблиця 5. Основні уродинамічні показники у досліджуваних груп хворих до та після лікування

*Не вимірювалось за причини гострої затримки сечі

ВИСНОВКИ

В дисертаційній роботі наведене теоретичне узагальнення та нове вирішення актуальної наукової задачі -- підвищення ефективності лікування хворих з доброякісною гіперплазією передміхурової залози шляхом уродинамічної оцінки функціонального стану нижніх сечовивідних шляхів із врахуванням патогенетичного чинника - варіанту порушень скоротливої здатності детрузора - та на основі цього розробки критеріїв диференційованого підбору хворих для оперативного лікування (трансуретральної резекції доброякісної гіперплазії передміхурової залози). Результати дослідження дозволяють науково обґрунтовано виконувати диференційний підхід до діагностики та лікування функціональних розладів сечовипускання при ДГПЗ, уникати невиправданого хірургічного лікування, ефективно застосовувати комбіновану терапію, підвищити ефективність застосування ТУР при ДГПЗ.

1. Встановлено, що основними патогенетичними чинниками функціо-нальних розладів сечовипускання у хворих із ДГПЗ є варіанти розладів функціональньного стану детрузора (за Шафером) та ступінь уретральної обструкції (за Абрамсом-Гріффітсом). Згідно патогенетичного чинника хворі з ДГПЗ поділені на групи: 1) з гострою затримкою сечі; 2) з слабкою скоротливою здатністю детрузора; 3) з сильною скоротливою здатністю детрузора; 4) з нормальною скоротливою здатністю детрузора.

2. У хворих із ДГПЗ та гострою затримкою сечі міжнародний індекс простатичних симптомів та якості життя (I-PSS, QoL) до лікування був в межах помірної симптоматики, що не відповідало клінічному стану хворих. Дані показники не можуть відокремлено слугувати для диференційованого підходу у виборі лікування. З'ясовано, що розвантаження нижніх сечовивідних шляхів епіцистостомою протягом 4 тижнів дозволяє покращити їх функціональний стан, що характеризується зростанням тиску детрузора на 74%, нормальною його скоротливою здатністю та відсутністю уретрального опору після операції. У хворих із ГЗС яким операція була проведена у п'ятиденний термін, після лікування тиск детрузора зріс лише на 16%, скоротлива здатність детрузора слабка, присутній сумнівний уретральний опір.

3. До лікування хворим із ДГПЗ та підвищеною скоротливою здатністю детрузора притаманна помірно виражена клінічна симптоматика, підвищена скоротлива здатність та тиск детрузора, ступінь ypетрального опору по Абрамсу-Гріффітсу відповідає сектору обструкції. Доведено, що застосування б₁-аденоблокатору доксазозину в післяопераційному періоді протягом 4 тижнів, нормалізує скоротливу здатність детрузора, збільшує максимальну швидкість сечовипускання Q_max на 42,3%, дослідження уретрального опору після лікування вказує на відсутність обструкції. У хворих 2-ї підгрупи клінічні та уродинамічні показники після операції свідчили про меншу ефективність лікування у порівнянні із 1-ю підгрупою.

4. Індекс клінічної симптоматики у хворих із слабкою скоротливою здатністю детрузора до лікування знаходиться в межах помірної вираженості симптомів, тиск детрузора знижений, уретральний опір - сектор відсутності обструкції. Встановлено, що при лікуванні хворих із ДГПЗ і слабкою здатністю детрузора, трансуретральна резекція та консервативна терапія із застосуванням б₁-аденоблокатору доксазозину є рівноцінні за ефективністю і недостатньо покращують уродинамічні показники: у хворих через 4 тижні після лікування скоротлива здатність детрузора залишається слабкою (<100 у.о., за Шафером), уретральний опір відповідає сектору відсутності обструкції, максимальна швидкість сечовипускання Q_max при цьому зростає в лише на 15-18% незалежно від виду лікування.

5. Клінічна симптоматика у хворих із нормальною скоротливою здатністю детрузора згідно міжнародного індексу до лікування є найнижчою серед усіх груп хворих, але знаходиться в межах помірної вираженості. Ступінь уретрального опору - в секторі сумнівного результату. Застосування трансуретральної резекції доброякісної гіперплазії простати збільшило максимальну швидкість сечовипускання Q_max на 24%, скоротлива здатність детрузора залишається такою ж як і до операції - в секторі нормальної, уретральний опір зменшується, переходячи в сектор відсутності обструкції. Застосований метод лікування є ефективний для такої категорії хворих.

6. Розроблений на основі отриманих даних алгоритм діагностики та корекції функціональних розладів сечовипускання у хворих до та після ТУР ДГПЗ сприяє підвищенню ефективності лікування хворих з даною патологією, уникнути невиправданого оперативного втручання, диференційовано застосовувати комбіноване лікування. Дослідження ?тиск-потік? у хворих з ДГПЗ дозволяє достовірно оцінити функціональний стан нижніх сечовивідних шляхів до операції, і згідно його результатів прийняти коректне рішення щодо вибору тактики лікування.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Для вирішення питання про показання до оперативного втручання у хворих із функціональними розладами сечовипускання з приводу ДГПЗ, рекомендовано залучення методики уродинамічного обстеження «тиск-потік» за ICS із визначенням тиску детруз...