Фактори кардіоваскулярного ризику, метаболічні показники та чинники імунозапалення у жінок, хворих на гіпертонічну хворобу

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК: 616.12-008.331.1-055.2-085-036-092

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук

ФАКТОРИ КАРДІОВАСКУЛЯРНОГО РИЗИКУ, МЕТАБОЛІЧНІ ПОКАЗНИКИ ТА ЧИННИКИ ІМУНОЗАПАЛЕННЯ У ЖІНОК, ХВОРИХ НА ГІПЕРТОНІЧНУ ХВОРОБУ

14.01.11 - кардіологія

ПИТЕЦЬКА НАТАЛЯ ІВАНІВНА

Харків - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному медичному університеті МОЗ України

Наукові консультанти: член-кореспондент АМН України, доктор медичних наук, професор Біловол Олександр Миколайович, Харківський національний медичний університет МОЗ України, кафедра внутрішньої медицини №1 та клінічної фармакології, професор;

доктор медичних наук, професор Ковальова Ольга Миколаївна, Харківський національний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри пропедевтики внутрішньої медицини №1.

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Багрій Андрій Едуардович, Донецький національний медичний університет ім. М.Горького, кафедра внутрішніх хвороб, загальної практики - сімейної медицини факультету післядипломної освіти, професор;

доктор медичних наук, професор Березняков Ігор Геннадійович, Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, завідувач кафедри терапії; доктор медичних наук, старший науковий співробітник

Рудик Юрій Степанович,

ДУ «Інститут терапії ім. Л.Т. Малої АМН України», м. Харків, завідувач відділу клінічної фармакології та фармакотерапії.

Захист відбудеться 20.11.2009 р. о_12_годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.600.04 при Харківському національному медичному університеті (61022, м. Харків, пр. Леніна,4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного медичного університету (61022, м. Харків, пр. Леніна,4).

Автореферат розісланo 18.10.2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Д 64.600.04 ім. Л.Т. Малої д. мед. н., проф. Т.В. Фролова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

кардіоваскулярний гіпертонічний запалення

Актуальність теми. Захворювання серцево-судинної системи є найважливішою медико-соціальною проблемою більшості розвинених країн світу, у тому числі й України (Messerli F.H., 2006; Коваленко В.М., 2006; Свіщенко Є.П., 2007; Сіренко Ю.М., 2008). Сучасні тенденції зниження кардіоваскулярної захворюваності та смертності більш характерні для чоловічої популяції. За даними ВООЗ, смертність європейських жінок від серцево-судинних захворювань (ССЗ) складає 55%, тоді як чоловіків - лише 43% (Stramba-Badiale M., 2006). Міжнародні експерти пов'язують цей факт з недостатньою увагою до проблеми ССЗ у жінок.

Найбільший внесок у кардіоваскулярну захворюваність вносить гіпертонічна хвороба (ГХ), яка справедливо вважається однією з основних причин смертності та інвалідизації працездатного населення (Лутай М.І., 2005; Кваша О.О., 2007; Амосова К.М., 2009). За статистичними даними, в Україні в 2005 році зареєстровано 10 696 231 хворих на ГХ, що становить більше 28% дорослого населення (Сіренко Ю.М., 2007). У 2007 році цей показник виріс до 11 млн. чоловік, серед них працездатних - більше 4,7 млн. (Коваленко В.М., 2008).

Доля жінок у великих рандомізованих дослідженнях достатньо довго була незначною, оскільки існували дані про їх низьку захворюваність на ГХ та захворювання коронарних судин у неменопаузальному віці. І лише наприкінці ХХ століття було зроблено висновок, що значення підвищеного артеріального тиску (АТ) як фактора ризику серцево-судинної захворюваності і смертності велике і для чоловіків, і для жінок (Isles C., 1995; Becker R.C., 2005). Поряд із класичними, спільними з чоловіками, у жінок є специфічний і дуже потужний фактор кардіоваскулярного ризику - менопауза, на виникнення якої впливають ожиріння, паління, вживання алкоголю, спадковість тощо. Враховуючи те, що більш 1/3 життя жінки припадає на період постменопаузи, раннє виявлення модифікованих факторів кардіоваскулярного ризику має важливе соціальне значення.

На сучасному етапі багато уваги приділяється вивченню метаболічних порушень, які, як відомо, у поєднанні з підвищеним АТ сприяють формуванню метаболічного синдрому (МС) та розвитку серцево-судинних подій (Мітченко О.І., 2005; De Fronzo R.A., 2006; Біловол О.М., 2007). Але в літературі недостатньо висвітлені особливості метаболічних розладів у жінок, хворих на ГХ, в залежності від віку, наявності менопаузи та супутньої ішемічної хвороби серця (ІХС), структурно-функціональних змін міокарда.

За останні роки активно вивчається роль системного імунозапалення в патогенезі артеріальної гіпертензії (АГ) (Grander D.N. et al., 2004; Hong S. et al., 2006; Ковальова О.М. та співавт., 2006). Поєднання запальних та трофічних факторів ускладнює перебіг АГ, спричиняє ураження органів-мішеней і виникнення гострих незворотних порушень мозкового, вінцевого та ниркового кровообігу (Mahmud A., Feely J., 2005; Manabe S. et al., 2005; Chrysohoou C. et al., 2004; Tsioufis C. et al., 2005; Pedrinelli R. et al., 2004). Але ці дослідження проводилися в загальній популяції без урахування вікових та гендерних відмінностей.

Отже, у зв'язку зі зростанням розповсюдженості ГХ серед жінок та збільшенням тривалості їх життя, своєчасне виявлення основних факторів кардіоваскулярного ризику, метаболічних порушень, дисбалансу регуляторних маркерів неспецифічного запалення має важливе значення для визначення тактики лікування цієї групи хворих й оцінки результатів терапевтичного втручання. З одного боку, профілактика ГХ та її ускладнень, з іншого - пошук оптимальних комбінацій антигіпертензивних засобів з різним механізмом дії для лікування жінок, особливо протягом останньої третини життя, становить одне з актуальних і перспективних завдань кардіології.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно з планом НДР Харківського національного медичного університету і є фрагментом науково-дослідної роботи кафедри пропедевтики внутрішньої медицини №1 «Імунозапальні механізми та інсулінорезистентність при формуванні гіпертензивного серця» (№ держреєстрації - 0104U002237). Здобувачем здійснено аналіз літературних джерел за даною проблемою, клініко-інструментальне дослідження хворих на ГХ.

Мета дослідження: оптимізація діагностики та лікування ГХ у жінок на підставі визначення факторів кардіоваскулярного ризику, оцінки порушень метаболічних показників та активності неспецифічного запалення.

Для досягнення поставленої мети було поставлено наступні завдання:

1. Встановити наявність основних факторів кардіоваскулярного ризику та їх поширеність у хворих на ГХ і виявити вікові та гендерні особливості.

2. Визначити гендерні особливості антропометричних показників: окружності талії (ОТ), окружності стегон (ОС), індексу маси тіла (ІМТ), індексу талія/стегна (ІТС) у хворих на ГХ та їх взаємозв'язок з клінічним перебігом захворювання та ремоделюванням лівого шлуночка.

3. Вивчити особливості вуглеводного обміну: рівня глюкози та інсуліну натщесерце, інсулінорезистентності (за індексом НОМА - Homeostasis model assessment - гомеостатичної моделі оцінки інсулінорезистентності), а також рівня глюкози після перорального тесту толерантності до глюкози (ПТТГ) у хворих на ГХ з визначенням вікових та гендерних відмінностей.

4. Виявити вікові та гендерні особливості порушень ліпідного обміну у хворих на ГХ: рівня загального холестерину (ЗХС), тригліцеридів (ТГ), холестерину ліпопротеїдів високої та низької щільності (ХСЛПВЩ, ХСЛПНЩ), коефіцієнту атерогенності (КА), лептину та визначити їх прогностичне значення у хворих на ГХ.

5. Оцінити вираженість імунозапалення за рівнями про- та протизапального цитокінів (ФНП-б, ІЛ-6, ІЛ-4) і СРБ у жінок, хворих на ГХ, та визначити їх можливу роль у розвитку метаболічних порушень та структурно-функціональних змін міокарда.

6. Дослідити вплив менопаузи на зміни антропометричних, метаболічних показників та регуляторних чинників неспецифічного запалення у жінок, хворих на ГХ.

7. Провести порівняльний аналіз клініко-гемодинамічних, метаболічних та імунозапальних ефектів терапії інгібітором ангіотензинперетворюючого ферменту (іАПФ) та комбінованої терапії іАПФ з агоністом імідазолінових рецепторів та іАПФ з діуретиком у жінок, хворих на ГХ, на тлі вікових гормональних та метаболічних порушень.

Об'єкт дослідження: гіпертонічна хвороба у жінок.

Предмет дослідження: клінічний стан, фактори кардіоваскулярного ризику, антропометричні показники, вуглеводний та ліпідний обмін, про- та протизапальні чинники імунозапалення (ФНП-б, ІЛ-6, CРБ, ІЛ-4), показники периферичної гемодинаміки, структурно-функціональні зміни серця.

Методи дослідження: клінічні, лабораторні, інструментальні, статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше проведено комплексне дослідження факторів кардіоваскулярного ризику, антропометричних показників, показників вуглеводного і ліпідного обміну та активності регуляторних чинників імунозапалення (ФНП-б, ІЛ-6, ІЛ-4 та СРБ) у жінок, хворих на ГХ.

Уперше виявлено вікові та гендерні особливості поширеності факторів кардіоваскулярного ризику у жінок, хворих на ГХ. Показано, що реалізація механізмів спадкового характеру у виникненні й прогресуванні захворювання в значній мірі опосередкована соціальними факторами та факторами навколишнього середовища, серед яких важливе значення мають гіподинамія, психо-емоційні навантаження, надлишкове споживання повареної солі, паління, вживання спиртних напоїв.

Встановлено залежність антропометричних показників (ОТ, ОС, ІМТ та ІТС) від статі та рівня АТ: підвищення рівня АТ у жінок асоціюється з ожирінням та проміжним типом розподілу жирової тканини (ТРЖТ), у чоловіків - з надлишковою масою тіла та андроїдним ТРЖТ. Для практично здорових пацієнток були характерні нормальна маса тіла та гіноїдний ТРЖТ.

Показано, що антропометричні розлади (збільшення ОТ, ІМТ, ІТС) у хворих на ГХ супроводжуються формуванням прогностично несприятливих моделей гіпертензивного серця: концентричної гіпертрофії лівого шлуночка (КГЛШ) у жінок та ексцентричної гіпертрофії лівого шлуночка (ЕГЛШ) у чоловіків.

Виявлено гендерні відмінності взаємозв'язку між віком, масою тіла та показниками вуглеводного обміну у хворих на ГХ: у жінок значущі порушення вуглеводного обміну виникають у більш пізньому віці, і виражені вони значно слабкіше, ніж у чоловіків (найбільш інсулінорезистентними є чоловіки від 40 до 49 років, достовірне зниження чутливості тканин до інсуліну у жінок спостерігається після 50 років). Концентрація базального інсуліну і значення індексу НОМА у жінок, хворих на ГХ, достовірно підвищується лише при наявності ожиріння, тоді як у чоловіків - вже при наявності надлишкової маси тіла, а розвиток ожиріння сприяє достовірному прогресуванню інсулінорезистентності.

У жінок, хворих на ГХ, встановлено асоціацію між найвищим рівнем ТГ, максимальним значенням КА, найнижчим рівнем ХСЛПВЩ та ожирінням.

Продемонстровано прогностичне значення активності регуляторних чинників неспецифічного запалення в атерогенезі жінок, хворих на ГХ. Виявлено, що розвиток супутньої ІХС супроводжується достовірним збільшенням концентрації СРБ та зниженням рівня ІЛ-4.

Встановлено, що у жінок, хворих на ГХ, менопауза сприяє прогресуванню загального ожиріння, формуванню андроїдного ТРЖТ, тенденції до погіршення показників вуглеводного та ліпідного обміну, а також вираженому дисбалансу регуляторних чинників імунозапалення.

Уперше обгрунтовано патогенетичне використання комбінацій антигіпертензивних препаратів (іАПФ з діуретиком та іАПФ з агоністом імідазолінових рецепторів) у жінок, хворих на ГХ, на тлі вікових гормональних та метаболічних порушень.

Наукова новизна роботи підтверджується 2 Деклараційними патентами України на корисну модель.

Практичне значення одержаних результатів. Проведені дослідження дозволяють розширити існуючі уявлення щодо гендерних особливостей діагностики та клінічного перебігу ГХ.

Встановлені вікові та гендерні особливості поширеності факторів кардіоваскулярного ризику у жінок, хворих на ГХ, необхідно використовувати в практичній охороні здоров'я при створенні гендерних профілактичних програм.

Визначення антропометричних показників з розрахунком ІМТ та ІТС дозволяє довести провідну роль загального ожиріння та проміжного ТРЖТ у жінок та надлишкової маси тіла й андроїдного ТРЖТ у чоловіків у прогресуванні ГХ та виникненні супутньої ІХС, що сприяє визначенню прогнозу захворювання.

У роботі доведено доцільність визначення показників вуглеводного та ліпідного обміну, регуляторних чинників імунозапалення в якості прогностичних маркерів атерогенезу, прогресування МС, формування певного типу ремоделювання лівого шлуночка у жінок, хворих на ГХ, незалежно від віку та ступеня АГ.

Виявлення антропометричних і метаболічних порушень та дисбалансу регуляторних показників імунозапалення у жінок, хворих на ГХ, що перебувають у періоді постменопаузи, дозволило запропонувати патогенетично обгрунтовані схеми лікування цієї категорії хворих.

Отримані результати можуть бути використані лікарями закладів практичної охорони здоров'я з метою покращення діагностики та лікування ГХ у жінок. Застосування результатів дослідження в навчальному процесі вищих медичних навчальних закладів має практичне значення для підготовки майбутніх терапевтів, кардіологів та лікарів загальної практики - сімейної медицини.

Результати дослідження впроваджено в практичну роботу лікувальних закладів м. Харкова та області: міських клінічних лікарень №11 та №13 м. Харкова, науково-практичного медичного центру «СМЧ» м. Харкова, науково-практичного центру акушерства, гінекології і трансплантології м. Харкова, Чугуївської, Куп'янської та Ізюмської центральних районних лікарень, а також багатопрофільної клінічної лікарні №4 м. Дніпропетровська.

Особистий внесок здобувача. Самостійно обгрунтовано напрямок дослідження, визначено його мету та сформульовано завдання, розроблено карти обстеження тематичних хворих. Особисто проведено відбір пацієнтів, комплексне клініко-інструментальне обстеження, яке включало антропометричні дослідження, проведення ПТТГ. Здобувачем особисто проведено лікування жінок, хворих на ГХ, та проаналізовано його ефективність. Автором самостійно створено базу даних і виконано статистичну обробку отриманих результатів, їх аналіз, теоретичне узагальнення та практичне застосування. Сформульовано висновки та практичні рекомендації, виконано літературне оформлення дисертації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дисертаційної роботи доповідалися та обговорювалися на науково-практичних конференціях з міжнародною участю «Діагностика і лікування ураження серця та нирок при артеріальній гіпертензії» (Харків, 2004), «Комп'ютерна медицина 2004» (Харків, 2004), на VIII національному конгресі кардіологів України (Київ, 2007), науково-практичній конференції «Внутрішні хвороби - нові аспекти» (Харків, 2007), І міжнародній науково-практичній конференції «Гендер. Екологія. Здоров'я» (Харків, 2007), регіональній конференції лікарів південно-східної України «Диференціація підходів до лікування ішемічної хвороби серця» (Запоріжжя, 2007), науково-практичній конференції «Метаболічний синдром в практиці терапевта» (Харків, 2008), науково-практичній конференції «Щорічні терапевтичні читання: теоретичні та клінічні аспекти діагностики і лікування внутрішніх хвороб» (Харків, 2008), науково-практичній конференції «Патологія внутрішніх органів - сучасний погляд на проблему» (Київ, 2008), міжнародному конгресі «Актуальні питання акушерства, гінекології і перинатології» (Судак, 2008), I Українській науково-практичній конференції «Креативні напрямки у діагностиці, патогенезі і лікуванні внутрішніх хвороб» (Запоріжжя, 2008), ІІ міжнародній науково-практичній конференції «Гендер. Екологія. Здоров'я» (Харків, 2008).

Публікації. За матеріалами дисертаційної роботи опубліковано 45 наукових праць, у тому числі 23 статті у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України (14 у моноавторстві), 2 Деклараційні патенти України, 20 тез доповідей у матеріалах науково-практичних конференцій, з'їздів, конгресів.

Об'єм та структура дисертації. Дисертаційна робота викладена на 366 сторінках комп'ютерного тексту й складається з вступу, аналітичного огляду літератури, опису об'єкта та методів досліджень, розділів власних спостережень, заключення, висновків, практичних рекомендацій, переліку використаних літературних джерел, що містить 495 джерел інформації (152 - кирилицею і 343 - латиницею. Робота ілюстрована 103 рисунками та 57 таблицями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали і методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань у міському центрі діагностики і лікування АГ, що розташований на базі І терапевтичного відділення міської клінічної лікарні № 11 міста Харкова, обстежено 266 хворих на ГХ, серед яких було 220 жінок (основна група) і 46 чоловіків (група порівняння). Контрольну групу склали 30 практично здорових жінок.

Середній вік осіб основної групи становив 54,25±0,40 роки, групи порівняння - 50,34±0,57 років, контрольної - 45,4±1,51 років. Відсутність в нашому дослідженні чоловіків, хворих на ГХ, старших за 70 років пояснюється наявністю в цьому віці клінічних ознак, які входили до основних критеріїв виключення пацієнтів із дослідження.

У 17 (6,4%) пацієнтів було діагностовано АГ 1-го ступеня, у 75 (28,2%) - АГ 2-го ступеня, у 174 (65,4%) - АГ 3-го ступеня. В залежності від ураження органів-мішеней, перша стадія ГХ встановлена 5 (1,9%) обстеженим, друга - 238 (89,5%), третя - 23 (8,7%) пацієнтам. Середній вік початку захворювання у жінок становив 44,46±0,46 роки, у чоловіків - 38,96±2,62 років. Тривалість захворювання у жінок склала 9,86±0,60 років, у чоловіків - 11,5±1,71 років. Наявність менопаузи встановлено у 148 (67,3%) жінок основної і 8 (26,7%) пацієнток контрольної груп, у тому числі хірургічної - лише у жінок, хворих на ГХ - 30 (13,6%).

Верифікацію діагнозу та визначення ступеня АГ здійснювали на підставі клініко-анамнестичного та лабораторно-інструментального досліджень, згідно з критеріями, рекомендованими Українською асоціацією кардіологів (2004) і Європейським суспільством кардіологів (ESC) / Європейським суспільством АГ (ESH) (2003). Наявність серцевої недостатності з визначенням клінічної стадії встановлювали згідно з критеріями, рекомендованими Українською асоціацією кардіологів (2002). Функціональний клас (ФК) оцінювали відповідно до критеріїв Нью-Йоркської Асоціації Серця (NYHA).

Основні критерії виключення хворих із обстеження - симптоматична АГ, гострий коронарний синдром та інсульт, супутня онкопатологія, гострі та хронічні запальні захворювання, а також систолічна дисфункція лівого шлуночка (фракція викиду 40% і менше).

Для визначення наявності та ступеня ожиріння використовували індекс Кетле (ІМТ). Тип розподілу жирової тканини визначали як співвідношення окружності талії до окружності стегон (ІТС).

Дослідження концентрації глюкози в сироватці крові натщесерце та після ПТТГ здійснювали ферментативним методом з використанням стандартних наборів у біохімічному відділі ЦНДЛ ХНМУ.

Визначення концентрації імунореактивного інсуліну в сироватці крові натщесерце проводили з використанням набору реактивів інституту біоорганічної хімії Національної академії наук Бєларусі (Мінськ) - рио-ИНС-ПГ-¹²⁵I в радіоізотопному відділі ЦНДЛ ХНМУ. Інсулінорезистентність оцінювали після розрахунку індексу HOMA (Matthews D.R. et al., 1985; Ferrannini E. et al., 1998; Reilly M.P. et al., 2004).

Дослідження концентрації показників ліпідного обміну в сироватці крові - ЗХС, ТГ, ХСЛПВЩ натщесерце здійснювали уніфікованими методами за допомогою наборів реагентів компанії «LACHEMA» (Чехія). Концентрацію ХСЛПНЩ розраховували за формулою Friedewald (Friedewald W.T. et al., 1972).

Рівень лептину в сироватці крові визначали імуноферментним методом з використанням набору реактивів «ELISA EIA-2395» (Німеччина).

Для визначення рівня СРБ у сироватці крові застосовували імуноферментний метод кількісного підрахунку рівня СРБ “High sensitivity C-reactive protein enzyme immunoassay test kit catalog number: 1668Z” (Diagnostic automation inc. Calabasas, CA). Рівні прозапальних цитокінів (ФНП-б, ІЛ-6) та протизапального цитокіну (ІЛ-4) у сироватці крові визначали методом твердофазного імуноферментного аналізу з використанням наборів реагентів ООО «Протеиновый контур» (виробництва Росії).

Визначення наявності МС у нашій роботі здійснювали за критеріями, рекомендованими Міжнародною федерацією з вивчення цукрового діабету (ЦД) (IDF), які були прийняті в 2005 році.

Стратифікацію ризику для оцінки прогнозу у хворих на ГХ здійснювали за рекомендаціями ESC/ESH (2007).

Ультразвукове дослідження серця проводили на медичному автоматизованому діагностичному комплексі «RADMIR» (модель ТИ628А, Харків, Україна) в М- і В-режимах за загальноприйнятою методикою. Згідно з рекомендаціями Американського товариства з ехокардіології 2005 року, гіпертрофію лівого шлуночка (ГЛШ) діагностували окремо у жінок і чоловіків, використовуючи гендерні норми: при значенні індексу маси міокарда лівого шлуночка (ІММЛШ) ? 110 г/м² у жінок та ? 125 г/м² у чоловіків (Lang R.M. et al., 2005).

Аналіз динаміки досліджуваних метаболічних показників та чинників імунозапалення в процесі антигіпертензивного лікування було проведено у 63 пацієнток від 41 до 70 років (середній вік 55,67±0,29 років), яких після первинного обстеження було розподілено на три групи. Хворим 1-ї групи було призначено периндоприл у дозі 4-8 мг на добу, 2-ї групи - комбінацію периндоприлу в дозі 4 мг на добу та моксонідину в дозі 0,2-0,4 мг на добу, 3-ї групи - комбінацію периндоприлу в дозі 4-8 мг на добу та індапаміду в дозі 1,5 мг на добу. Терапію вважали ефективною за умови поліпшення суб'єктивного та об'єктивного стану хворих, досягнення цільового рівня АТ та наявності позитивної динаміки досліджуваних показників. Особливу увагу приділяли впливу призначених препаратів на вуглеводний та ліпідний обмін. На момент включення в дослідження та в процесі лікування пацієнтки не отримували лікарські засоби, які б могли впливати на метаболічний профіль.

Статистична обробка результатів дослідження проводилася за допомогою стандартних методів варіаційної статистики з використанням професійного пакету статистичного аналізу даних «Microsoft Excel». Достовірність відмінностей між середніми значеннями показників в різних групах виявлялася за допомогою t-критерію Стьюдента. Кореляційний аналіз проводився з використанням коефіцієнта лінійної кореляції Пірсона.

Результати дослідження та їх обговорення. Встановлено більш пізній початок захворювання у жінок порівняно з чоловіками (44,46±0,46 роки і 38,96±2,72 років відповідно, p<0,05), що підтверджує гіпотезу щодо вираженої кардіопротекторної дії естрогенів у репродуктивному періоді. В даному дослідженні після 40 років у всіх вікових категоріях незалежно від статі переважали особи з АГ 3-го ступеня, що значно ускладнювало клінічний перебіг захворювання: у 76,2% жінок і 69,0% чоловіків діагностовано супутню ІХС.

Відомо, що на рівень АТ впливає низка факторів, серед яких виділяють ті, що модифікуються, а також фактори, які не піддаються корекції. З метою дослідження вікових та гендерних особливостей поширеності основних факторів кардіоваскулярного ризику серед хворих на ГХ досліджених осіб було розподілено на вікові групи: 30-39 років, 40-49 років, 50-59 років, 60-69 років, 70 років і старше. Встановлено, що серед хворих на ГХ більшість жінок мали низьку фізичну активність (55,4%), тоді як серед чоловіків таких осіб виявлено 8,7%. Відсоток хворих, що мали щоденні фізичні навантаження, був незначний у всіх вікових категоріях незалежно від статі. Психо-емоційні навантаження зареєстровано у всіх обстежених жінок з підвищеним рівнем АТ, але менш, ніж у третини осіб, вони мали місце зрідка - 65 (29,5%), тоді як у 155 (70,5%) - часто або постійно. Встановлено, що відсоток гіпертензивних жінок із регулярними психо-емоційними навантаженнями збільшувався з віком і був максимальним у найстаршій віковій групі (80%). У чоловіків найбільший відсоток таких хворих зареєстровано у віковій категорії від 30 до 39 років (70,0%). З віком він прогресивно зменшувався і у групі від 60 до 69 років досяг найменшого значення (41,7%), що свідчить про відсутність домінуючого впливу психогенного фактору на клінічний перебіг ГХ у чоловіків.

Відсоток жінок з підвищеним рівнем АТ, які зрідка або постійно зловживали сіллю, був майже вдвічі вищим за такий показник у зіставлених за віком жінок контрольної групи (39,1% і 20% відповідно), тоді як відсоток пацієнток, які палили - в 3,5 рази нижчим порівняно з практично здоровими особами (8,6% і 30% відповідно), що, можливо, сприяло подовженню репродуктивного життя гіпертензивних жінок і настанню менопаузи у більш пізньому віці.

Проведений гендерний аналіз серед хворих на ГХ виявив, що відсоток чоловіків, які постійно зловживали сіллю, порівнюючи з жінками, був значно вищим і склав 29,6% і 16,4% відповідно. Відсоток чоловіків, які щоденно палили, був у 3,5 рази вищим за такий показник у жінок (30,4% і 8,6% відповідно). Після 50 років відсоток чоловіків, що палили, зменшився в 2,5 рази, у жінок - у 2,2 рази і склав 8,7% і 2,7% відповідно. Відсоток хворих на ГХ, що вживали алкоголь, серед жінок і чоловіків майже не відрізнявся і склав 73,6% і 73,9% відповідно.

Аналіз даних сімейного анамнезу виявив, що у жінок спадкова обтяженість за лінією матері в 4,1 рази, у чоловіків у 2,2 рази вища, ніж за лінією батька. До того ж, обтяжена спадковість за материнською лінією у жінок зустрічалася в 1,6 рази частіше, ніж у чоловіків. Звертає на себе увагу той факт, що батьки чоловіків мали нормальні цифри АТ в 1,5 рази частіше, ніж батьки жінок. Поряд із наведеними даними, нами виявлено відсутність домінуючого впливу обтяженої спадковості, особливо за материнською лінією, на розвиток ГХ у жінок контрольної групи.

Таким чином, результати нашого дослідження ще раз підтверджують, що АГ - багатофакторіальне захворювання, розвиток якого залежить від багатьох причин. Спадкова схильність до ГХ реалізується через генетично детерміновані порушення трансмембранного транспорту іонів, нейрогуморальної регуляції й гемодинаміки. Але реалізація механізмів спадкового характеру в значній мірі опосередкована соціальними факторами і факторами навколишнього середовища, серед яких найбільше значення мають гіподинамія, психо-емоційні навантаження, надмірне вживання повареної солі, дія яких посилюється на тлі паління, вживання алкоголю тощо (Коваленко В.М., 2005).

Одним із важливих модифікованих факторів кардіоваскулярного ризику є ожиріння. При проведенні гендерного аналізу антропометричного дослідження у хворих на ГХ встановлено, що 23,9% чоловіків і 10,0% жінок мали нормальну масу тіла, 39,1% чоловіків і 37,3% жінок - надмірну, 37% чоловіків і 52,7% жінок - ожиріння. При цьому нормальна маса тіла у чоловіків і жінок частіше спостерігалася у віці від 30 до 39 років (30% і 16,7% відповідно), ожиріння у чоловіків - у вікових групах 30-39 і 50-59 років (60% і 41,7% відповідно). Щодо жінок, то після 40 років у кожній віковій категорії переважали особи з ожирінням (від 40 до 49 років - 47,3%, від 50 до 59 років - 51,5%, від 60 до 69 років - 54,7%), а в найстаршій - вони склали 100%, що підтверджує результати вибіркових епідеміологічних досліджень, проведених співробітниками ННЦ «Інституту кардіології ім. М.Д. Стражеска» АМН України, які свідчать, що поширеність ожиріння серед міських жінок України в 1,7 рази вища, ніж серед чоловіків (Горбась І.М., 2008), а у жінок старших вікових груп цей показник значно зростає (Коваленко В.М., 2004).

Серед жінок контрольної групи переважали особи з нормальною масою тіла (53,3%), але після 40 років відсоток пацієнток з надлишковою масою збільшився в 2,5 рази, що пов'язано з гормональним дисбалансом. Незначний відсоток жінок з ожирінням було діагностовано тільки в групі від 50 до 59 років (6,7%), що пояснюється прогресуванням гіпоестрогенемії. Таким чином, у жінок, хворих на ГХ, встановлено асоціацію між віком і розвитком ожиріння, яка посилювалася на тлі вікової гіпоестрогенемії. У пацієнток з нормальним рівнем АТ розвиток ожиріння був обумовлений гормональним дисбалансом, який виникає у пременопаузі і прогресує у менопаузальному та постменопаузальному періодах.

Відомо, що ожиріння може бути як незалежним фактором ризику розвитку ГХ, так і фактором, який суттєво впливає на перебіг та прогноз цього захворювання (Magliano D.J., 2006). Проте частота і важкість пов'язаних з ожирінням порушень залежать не тільки від ступеня ожиріння, але й від особливостей розподілу жирової тканини.

Більшість гіпертензивних жінок асоціювалася з проміжним ТРЖТ - 86 (39,1%), більшість чоловіків - з андроїдним ТРЖТ - 34 (73,9%), більшість жінок контрольної групи - з гіноїдним ТРЖТ (76,7%). При цьому максимальний відсоток гіпертензивних жінок з проміжним ТРЖТ виявлено у віці від 30 до 39 років (50%), з андроїдним - у віковій категорії 70 і старше (70%), з гіноїдним - у віці від 40 до 49 років. Можна припустити, що збільшення кількості жирової тканини, що розташована в стегново-сідничній ділянці, може в деякій мірі компенсувати гіпоестрогенемію, початок якої приходиться на цей віковий період. Чоловіків з гіноїдним ТРЖТ в нашому дослідженні не виявлено.

Підвищення ступеня АГ супроводжувалося зниженням відсотку жінок з нормальною (25%, 11,7%, 9,2% відповідно) та надлишковою масою тіла (62,5%, 43,3%, 35,9% відповідно) поряд зі збільшенням відсотку пацієнток з ожирінням (12,5%, 45,0%, 54,9% відповідно). Перерозподіл жирової тканини з проміжного типу на андроїдний також асоціювався з прогресуванням ступеня АГ. Зважаючи на те, що підвищення рівня АТ співпадало з періодом вікових гормональних порушень, можна припустити, що дефіцит естрогенів потенціює не тільки виникнення і прогресування АГ, але й сприяє формуванню андроїдного ТРЖТ. Збільшення в цьому віковому періоді відсотку жінок з гіноїдним ТРЖТ можна пояснити компенсаторною реакцією організму, що направлена на зменшення наслідків фізіологічної вікової гіпоестрогенемії завдяки спроможності периферичних тканин ароматизувати (перетворювати на естрогени) екзогенні андрогенні попередники. Функція яєчників починає змінюватися вже після 25-30 років, а в певний період роль периферичних тканин у продукції естрогенів стає визначальною. При цьому істотна кількість усіх естрогенів, які продукуються екстрагонадно, припадає на жирову тканину, в якій здійснюється ароматазна реакція з перетворенням тестостерону й естрону в естрадіол, а також перетворення андростендіону в естрон. Активність ароматази в жировій тканині залежить від топографічного розташування жиру: в підшкірно-жировій тканині з ділянки живота ароматазна активність суттєво нижча в порівнянні з жиром на стегнах і сідницях.

У чоловіків чіткої залежності рівня АТ від маси тіла, як у жінок, не виявлено. Навпаки, серед осіб з АГ 3-го ступеня спостерігалося збільшення відсотку хворих з нормальною масою тіла і зменшення відсотку хворих з надлишковою масою тіла та ожирінням у порівнянні з такими показниками у чоловіків з АГ 2-го ступеня. Але аналіз топографії розподілу жирової тканини виявив чітку залежність рівня АТ від наявності абдомінального ожиріння (за ІТС): у чоловіків з АГ 1-го ступеня андроїдний ТРЖТ не виявлено, у пацієнтів з АГ 2-го ступеня цей ТРЖТ діагностовано у 73,7% , у осіб з АГ 3-го ступеня - у 84% випадків.

Отримані результати дослідження свідчать про необхідність докладати більше зусиль задля максимального досягнення комплексного та всебічного підходу в контексті зниження загального серцево-судинного ризику у хворих на ГХ. Згідно з Європейськими методичними рекомендаціями з профілактики ССЗ, якщо постійного контролю за рівнем АТ, особливо у людей похилого віку, важко досягти, то зниження загального кардіоваскулярного ризику може бути досягнуто завдяки зменшенню факторів ризику, що підлягають модифікації, таких як: тютюнопаління, психо-емоційні навантаження, вживання алкоголю, зловживання повареною сіллю, гіподинамія (Graham I. et al., 2007).

Результати гендерного аналізу взаємозв'язків між антропометричними показниками (ОТ, ОС, ІМТ, ІТС) серед хворих на ГХ показали, що збільшення ІМТ у більшості жінок пов'язано зі збільшенням ОС, тоді як у чоловіків - зі збільшенням ОТ, що підтверджується встановленими прямими кореляційними зв'язками між ІМТ і ОТ та ОС (r=0,69, р<0,01 і r=0,74, р<0,01 відповідно) і зворотним - між ІМТ і ІТС (r= -0,23, р<0,05) у жінок та лише прямими взаємозв'язками між ІМТ і ОТ (r=0,80, р<0,01), ОС (r=0,65, р<0,01), ІТС (r=0,58, р<0,01) у чоловіків.

Збільшення віку хворих асоціювалось із негативною динамікою антропометричних показників: у жінок найбільш прогностично несприятливою була вікова категорія 50-59 років та 70 років і старше, у чоловіків - 40-49 років. У жіночій категорії від 50 до 59 років ІМТ корелював із віком початку захворювання (r=0,88, р<0,01) та його тривалістю (r= -0,40, р<0,01), у віці 70 років і старше - з віком хворих (r=0,76, р<0,01), віком початку захворювання (r= -0,88, р<0,01) та його тривалістю (r=0,70, р<0,01). У групі чоловіків від 40 до 49 років ІМТ мав зворотний кореляційний зв'язок як із віком хворих (r= -0,66, р<0,05), так і віком початку підвищення АТ (r= -0,56, р<0,05).

Вивчення взаємозв'язку досліджуваних показників з рівнем АТ виявило найбільш суттєві негативні зміни показників антропометрії у жінок з АГ 3-го ступеня, у чоловіків - з АГ 2-го ступеня. У жінок прогресування ступеня АГ супроводжувалося збільшенням потужності кореляційних зв'язків між ІМТ і ОТ та ОС: r=0,46 та r=0,61, р>0,05 - у групі з АГ 1 ступеня; r=0,45 та r=0,76, р<0,01 - у групі з АГ 2 ступеня; r=0,79 та r=0,79, р<0,01 - у групі з АГ 3 ступеня. Кореляції між ІМТ і ІТС у жінок незалежно від рівня АТ на відміну від чоловіків були відсутні. У чоловіків ІМТ поряд з ОТ та ОС корелював також з ІТС: r=0,85 (р<0,01), r=0,75 (р<0,05), r=0,88 (р<0,01) - у групі з АГ 1 ступеня; r=0,73 (р<0,01), r=0,47 (р<0,05), r=0,55 (р<0,05) - у групі з АГ 2 ступеня; r=0,81 (р<0,01), r=0,65 (р<0,01), r=0,61 (р<0,01) - у групі з АГ 3 ступеня. Отже, наявність ожиріння відіграє суттєву роль в механізмах підвищення рівня АТ, особливо у жінок, хоча ці механізми й досі залишаються не до кінця з'ясованими (Барна О.М., 2003; Campbell N.R., 2006).

Зважаючи на те, що у частини обстежених хворих діагностовано супутню ІХС, важливим було визначення гендерних особливостей антропометричних показників в залежності від наявності ІХС. Розвиток супутньої ІХС у жінок асоціювався з ожирінням та андроїдним ТРЖТ, тоді як у чоловіків в обох групах виявлено надлишкову масу тіла та андроїдний ТРЖТ. Приєднання супутньої ІХС сприяло зменшенню числа суттєвих кореляцій між антропометричними показниками незалежно від статі.

В нашому дослідженні збільшення ОТ, ІМТ і ІТС асоціювалося з формуванням КГЛШ у жінок і ЕГЛШ у чоловіків, хворих на ГХ, що є свідченням того, що ожиріння і АГ потенціюють одне одного у відношенні розвитку негативного впливу на структуру серцевого м'яза і підвищують ризик формування ГЛШ. Незалежно від типу ремоделювання лівого шлуночка у хворих жінок встановлені більш щільні кореляційні зв'язки між ІМТ та ОС, ніж у чоловіків. Збільшення ІТС за рахунок збільшення ОТ у чоловіків поряд із зростанням ІМТ може бути маркером формування ГЛШ, особливо ексцентричної.

Вивчення впливу менопаузи на динаміку антропометричних показників показало, що у гіпертензивних жінок виникнення гормонального дисбалансу сприяло достовірному збільшенню ІТС (р<0,05) за рахунок тенденції до збільшення ОТ і зменшення ОС. Суттєвого впливу менопаузи на ІМТ у пацієнток з підвищеним рівнем АТ в нашому дослідженні не виявлено. У жінок контрольної групи після настання менопаузи спостерігалося збільшення всіх досліджуваних антропометричних показників, але воно було недостовірним (р>0,05 в усіх випадках) і носило характер тенденції. Наявність менопаузи сприяла послабленню взаємозв'язків між ІМТ та ОТ і ОС серед пацієнток з АГ (r=0,72 і r=0,63, р<0,01) і зникненню щільного зв'язку з ІТС, тоді як у групі контролю, навпаки, спостерігалося посилення кореляцій між ІМТ та ОТ (r=0,83, р<0,01), ОС (r=0,86, р<0,01) і особливо ІТС (r=0,71, р<0,01). У жінок з підвищеним рівнем АТ дефіцит естрогенів асоціювався з формуванням андроїдного ТРЖТ, більш характерного для чоловіків, що обумовлено переважною продукцією андрогенів (Guthrie J.R. et al., 2004).

За критеріями IDF (2005), центральне ожиріння є найважливішою складовою МС. В нашому дослідженні прогресування МС у чоловіків, хворих на ГХ, перебувало в прямій залежності від абдомінального ТРЖТ (за ІТС), тоді як у жінок з підвищеним рівнем АТ така закономірність не виявлена, а основним предиктором прогресування МС була наявність ожиріння (за ІМТ).

Розвиток інсулінорезистентності у хворих на АГ сприяє прогресуванню МС. Проведений гендерний аналіз показників вуглеводного обміну серед хворих на АГ показав, що рівень базального інсуліну та індекс НОМА були достовірно нижчі у жінок у порівнянні з чоловіками (8,94±0,75 мкОд/мл і 12,36±0,61 мкОд/мл відповідно та 2,11±0,09 ум.од. і 2,82±0,24 ум.од. відповідно, р<0,05 в обох випадках). Поряд із цим, базальний рівень глюкози був незначно нижчим у жінок (5,08±0,08 ммоль/л і 5,27±0,10 ммоль/л відповідно, р>0,05), а постпрандіальний - у чоловіків (6,24±0,12 ммоль/л і 6,06±0,22 ммоль/л відповідно, р>0,05), що, можливо, пов'язано з виявленими особливостями антропометричних показників. Проведений кореляційний аналіз в загальних групах хворих на ГХ виявив такі суттєві взаємозв'язки між показниками вуглеводного обміну і антропометрії: у жінок - між рівнем глюкози натщесерце і індексом НОМА (r=0,38, р<0,01), а також між рівнем базального інсуліну і ІМТ (r=0,27, р<0,01) та індексом НОМА (r=0,90, р<0,01), у чоловіків - між рівнем інсуліну та ОТ (r=0,40, р<0,01), ОС (r=0,33, р<0,05) і ІМТ (r=0,34, р<0,05).

Встановлено, що найбільш суттєві порушення вуглеводного обміну у жінок, хворих на ГХ, відбуваються значно пізніше, ніж у чоловіків, і виражені вони значно слабкіше порівняно з протилежною статтю. Інсулінорезистентність (індекс НОМА ? 3) виявлено у 47,8% чоловіків і 17,7% жінок, хворих на ГХ: у 30% чоловіків і 8,3% жінок від 30 до 39 років, у 41,7% чоловіків і 14,5% жінок від 40 до 49 років, у 58,3% чоловіків і 20% жінок від 50 до 59 років, у 58,3% чоловіків і 17,0% жінок від 60 до 69 років, у 30% жінок, старших за 70 років. Розвиток інсулінорезистентності у жінок з нормальним рівнем АТ асоціювався з віком початку гормональних порушень (40-49 років).

Виявлено гендерні відмінності взаємозв'язку між рівнем АТ та розвитком інсулінорезистентності: у жінок найнижча чутливість тканин до інсуліну асоціювалася з наявністю АГ 3-го ступеня (індекс НОМА становив 2,67±0,12 умов. од.), у чоловіків - з АГ 2-го ступеня (індекс НОМА становив 3,42±0,36 умов. од.).

Вивчення гендерних особливостей взаємозв'язку антропометричних показників з динамікою вуглеводного обміну показало, що у жінок , хворих на ГХ, концентрація базального інсуліну і індекс НОМА достовірно збільшувалися лише при наявності ожиріння - 11,54±1,13 ммоль/л (р<0,001 проти попередніх груп порівняння) і 2,09±0,35 умов. од. (р<0,05; р<0,01 проти попередніх груп порівняння) відповідно, тоді як у чоловіків ці показники достовірно погіршувалися вже при наявності надлишкової маси тіла - 11,22±1,92 ммоль/л (р<0,05 порівняно з попередньою групою) і 2,49±0,39 умов. од. (р<0,001 порівняно з групою чоловіків з нормальною масою тіла) відповідно, а розвиток ожиріння сприяв достовірному прогресуванню інсулінорезистентності - 3,64±0,36 умов. од. (р<0,001 порівняно з групою чоловіків з надлишковою масою тіла).

Таким чином, важлива роль у визначенні інсулінорезистентності за індексом НОМА у хворих на АГ незалежно від статі належить концентрації інсуліну, прогностичне значення якої зростає зі збільшенням маси тіла. Підтвердженням цього є встановлений надзвичайно потужний кореляційний зв'язок між індексом НОМА та концентрацією інсуліну натщесерце у жінок і чоловіків, щільність якого зростає в міру збільшення ІМТ (r=0,91 і r=0,93; r=0,92 і r=0,96; r=0,98 і r=0,98 відповідно, р<0,001), тоді як значущий кореляційний зв'язок між індексом НОМА та концентрацією глюкози натще виявлено лише у жінок з ожирінням (r=0,55, р<0,01).

Підвищення рівня інсуліну у пацієнток з андроїдним ТРЖТ (1,61±1,23 мкОд/мл, р>0,05 у порівнянні з жінками з проміжним ТРЖТ) на даному етапі є компенсаторним, про що свідчить тенденція до зниження базального рівня глюкози (4,95±0,15 ммоль/л, р>0,05 проти попередньої групи). Поряд із цим, розвиток гіперінсулінемії у гіпертензивних чоловіків з андроїдним ТРЖТ (12,90±1,25 мкОд/мл, р<0,01 порівняно з пацієнтами з проміжним ТРЖТ) супроводжувався тенденцією до підвищення рівня базальної глюкози (5,34±0,11 ммоль/л, р>0,05 порівняно з попередньою групою), що свідчить про порушення її утилізації і сприяє розвитку інсулінорезистентності. Індекс НОМА потужно корелював з концентрацією базального інсуліну у всіх групах, але у жінок найбільша щільність цієї кореляції була у групі з проміжним ТРЖТ (r=0,97, р<0,001), найменша - з гіноїдним ТРЖТ (r=0,90, р<0,001), тоді як у чоловіків найбільша щільність цього зв'язку спостерігалася в групі з андроїдним ТРЖТ (r=0,99, р<0,001), трохи менша - з проміжним ТРЖТ (r=0,96, р<0,001). Таким чином, у чоловіків, хворих на ГХ, саме абдомінальний ТРЖТ (за ІТС) є самостійним фактором ризику порушень вуглеводного обміну незалежно від вираженості самого ожиріння, тоді як у жінок з ГХ суттєвим порушенням вуглеводного обміну сприяє прогресування ожиріння за (ІМТ).

Розвиток супутньої ІХС супроводжувався достовірним підвищенням рівнів базальної та постпрандіальної глюкози, інсуліну і, як наслідок, індексу НОМА - 5,4±0,17 ммоль/л; 6,38±0,21 ммоль/л; 10,69±0,78 мкОд/мл; 2,58±0,38 умов.од. (р<0,05 в усіх випадках). У чоловіків ця залежність була виражена значно слабкіше і носила характер тенденції (р>0,05). Встановлено, що в групі хворих з нормальною геометрією лівого шлуночка (НГЛШ) індекс НОМА ? 3 умов. од. мали 12,5% жінок і 33,3% чоловіків, у групі з концентричним ремоделюванням лівого шлуночка (КРЛШ) - 16,7% і 33,3% осіб відповідно, в групі з КГЛШ - 21,3% і 60,0% хворих відповідно, в групі з ЕГЛШ - 13,9% і 45,4% пацієнтів відповідно. Отже, у хворих на ГХ незалежно від статі суттєві порушення вуглеводного обміну найчастіше зустрічаються при формуванні КГЛШ.

Наявність менопаузи асоціювалася з тенденцією до погіршення показників вуглеводного обміну незалежно від рівня АТ (р>0,05 в усіх випадках), але в контрольній групі вона простежувалася більш чітко, ніж в основній.

Як відомо, формування і прогресування АГ асоціюється не тільки з ожирінням та інсулінорезистентністю, але й з дисліпідемією. На сучасному етапі майже не підлягає сумніву можливість збільшення атерогенного потенціалу ліпопротеїдів при АГ, але ці дослідження найчастіше проводились у загальній популяції без урахування статі. Гендерний аналіз досліджуваних показників серед хворих на ГХ виявив тенденцію до підвищення рівнів ЗХС, ТГ, ХСЛПНЩ і КА та зниження рівня ХСЛПВЩ у чоловіків порівняно з жінками - 5,29±0,13 ммоль/л; 1,26±0,07 ммоль/л; 3,85±0,16 ммоль/л; 4,09±0,35 умов. од. (р>0,05 в усіх випадках). Середнє значення ХСЛПВЩ було нижчим за норму (за критеріями IDF, 2005) лише в основній групі - 1,20±0,03 ммоль/л, що, можливо, пов'язано з найбільшою чутливістю цього показника саме у гіпертензивних жінок. Рівень лептину у жінок з АГ майже вдвічі перевищував рівень такого показника у осіб контрольної групи (13,18±2,13 нг/мл і 6,57±1,75 нг/мл відповідно, р<0,001) і незначно - у чоловіків (10,43±1,96 нг/мл, р>0,05), що є свідченням підвищення потреби до лептину у хворих на ГХ, що виникла внаслідок збільшення маси тіла, особливо у жінок.

Встановлено погіршення показників ліпідного обміну та лептину у хворих на ГХ з віком, більш значуще у чоловіків, ніж у жінок. У жінок найбільш показовою виявилася негативна вікова динаміка концентрації ХСЛПВЩ, яка становила у віці від 30 до 39 років 1,29±0,11 ммоль/л, від 40 до 49 років - 1,21±0,05 ммоль/л, від 50 до 59 років - 1,13±0,03 ммоль/л, від 60 до 69 років - 1,11±0,05 ммоль/л, від 70 і старше - 0,90±0,07 ммоль/л. Тому зниження рівня цього показника у гіпертензивних жінок можна вважати маркером початку порушень жирового обміну.

Виявлено гендерні особливості взаємозв'язку маси тіла з показниками ліпідного спектру у хворих на ГХ. У чоловіків з підвищеним рівнем АТ виражена атерогенна направленість ліпідного обміну була обумовлена ожирінням, тоді як у жінок маркером атерогенних порушень може бути вже наявність надлишкової маси тіла. Підвищення рівня лептину асоціювалося зі збільшенням ІМТ. Продукція лептину збільшувалася в результаті підвищення потреби в ньому, яка у гіпертензивних жінок спостерігалася вже при наявності надлишкової маси (13,03±2,27 нг/мл, р<0,01 у порівнянні з нормальною масою тіла) тіла і посилювалася при ожирінні (13,46±1,36 нг/мл, р>0,05 проти попередньої групи), тоді як у чоловіків - лише при наявності ожиріння (12,29±2,23 нг/мл, р<0,05 проти попередніх груп), або в результаті виникнення можливої резистентності до лептину.

У нашому дослідженні поєднання максимального рівня ТГ - 1,26±0,05 ммоль/л і максимального значення КА - 4,33±0,28 умов. од. з найбільш низьким рівнем ХСЛПВЩ - 1,07±0,03 ммоль/л у жінок, хворих на ГХ, асоціювалося з ожирінням (за ІМТ), що згідно з даними Фремінгемського дослідження є незалежним фактором ризику коронарної смертності у жінок незалежно від віку (Hahmann H.W. et al., 1999).

Чіткого взаємозв'язку між показниками жирового обміну і ТРЖТ у жінок, хворих на ГХ, не виявлено, тоді як у чоловіків суттєва атерогенна направленість показників ліпідного обміну була пов'язана з формуванням абдомінального ТРЖТ. Найбільшу концентрацію лептину виявлено у жінок із андроїдним ТРЖТ, яка була достовірно вищою порівняно з рівнем лептину у пацієнток із проміжним ТРЖТ (р<0,05) і асоціювалася з прогресуванням ожиріння: ІМТ у цій групі мав максимальне значення - 32,40±0,52 кг/м². Серед чоловіків, хворих на АГ, така закономірність була відсутня, незважаючи на достовірне збільшення ІМТ (р<0,001 проти попередньої групи).

Відсоток хворих на ГХ із клінічними проявами супутньої ІХС склав 72,7 серед жінок і 63,0 серед чоловіків. У жінок незалежно від наявності ІХС рівні ЗХС, ТГ, ХСЛПНЩ, КА та лептину були нижчі, а рівень ХСЛПВЩ - вищий, ніж у чоловіків, однак ці відмінності були недостовірні (р>0,05). Наявність супутньої ІХС сприяла атерогенній направленості показників ліпідного обміну незалежно від статі, але у чоловіків вона була більш значущою, ніж у жінок, що обумовлено кардіопротекторною дією естрогенів і більш пізнім початком захворювання у останніх.

У гіпертензивних жінок, що перебували у перименопаузальному періоді рівні ЗХС, ТГ, ХСЛПНЩ, КА та лептину були недостовірно нижчі, а рівень ХСЛПВЩ - вищий порівняно з контролем (р>0,05). Виникнення менопаузи асоціювалося з тенденцією до погіршення всіх показників незалежно від рівня АТ. Проте достовірну різницю було виявлено лише при зіставленні значень ТГ (р<0,001), що підтверджує наявність більш високого кардіоваскулярного ризику в процесі прогресування гіпоестрогенемії у жінок з підвищеним рівнем АТ.

За результатами аналізу показників імунозапалення встановлено, що рівні ФНП-б, ІЛ-6, СРБ у жінок з АГ були достовірно вищими порівняно з контролем (р<0,001), тоді як рівні ІЛ-4 між собою достовірно не відрізнялись (р>0,05), що обумовлено меншою чутливістю цього цитокіну до латентного запального процесу в жіночому організмі. Проведений гендерний аналіз досліджуваних показників серед хворих на ГХ показав, що рівень ФНП-б у жінок був достовірно вищим (р<0,01), тоді як рівень ІЛ-4 - достовірно нижчим, ніж у чоловіків (р<0,05), що є свідченням більш вираженого дисбалансу регуляторних цитокінів у жінок. Рівні ІЛ-6 та СРБ у жінок також були несуттєво вищі, порівнюючи з чоловіками (р>0,05).

Проведений кореляційний аналіз виявив наявність щільних взаємозв'язків у гіпертензивних жінок між рівнями СРБ та ФНП-б у вікових категоріях від 50 до 59 років, від 60 до 69 років, 70 років і старше (r=0,75, р<0,001; r=0,55, р<0,01 і r=0,73, р<0,01 відповідно). Крім того, у пацієнток зазначених груп рівень СРБ достовірно корелював з рівнем ІЛ-6 (r=0,55, р<0,01; r=0,31, р<0,05; r=0,80, р<0,01 відповідно). Звертає на себе увагу наявність щільного прямого взаємозв'язку між рівнями СРБ і ІЛ-4 та між рівнями ІЛ-6 і ІЛ-4 у групі від 50 до 59 років (r=0,47 і r=0,44 відповідно, р<0,01) і зворотного - між рівнями зазначених показників у групі від 70 до 79 років (r= - 0,59 і r= - 0,55 відповідно, р<0,05). Щодо чоловіків, то рівень СРБ достовірно корелював із рівнем ФНП-б у вікових категоріях від 30 до 39 років і від 40 до 49 років (r=0,42, р<0,05 і r=0,57, р<0,05 відповідно). Взаємозв'язки між рівнями СРБ і ІЛ-6 у чоловіків від 40 до 49 і від 60 до 69 років виявилися недостовірними за рахунок невеликої кількості досліджених хворих (r=0,50 і r=0,46, р>0,05). Поряд із цим рівень ІЛ-6 мав суттєвий зворотний взаємозв'язок з рівнем ІЛ-4 у 2-й і 4-й вікових групах (r= - 0,68 і r= - 0,60, р<0,01).

Виявлений прямий кореляційний зв'язок між про- і протизапальним чинниками імунозапалення у жінок віком від 50 до 59 років свідчить про напруження системи адаптації, відсутність цього взаємозв'язку у віці 60-69 років може бути відображенням процесу адаптації, наявність зворотного зв'язку між рівнями регуляторних цитокінів у жінок, старших за 70 років, свідчить про послаблення адаптаційних процесів і може пояснювати зростання ступеня кардіоваскулярного ризику, який, за даними Franklin S. і співавт. (2002), після 60 років у жіночій популяції вищий, ніж у чоловічій. Послаблення процесів адаптації у чоловіків, хворих на ГХ, починається у більш ранньому віці, ніж у жінок (після 40 років), що підтверджується підвищенням рівнів про- та зниженням рівня протизапального чинника хронічного запалення. Стабільне зниження рівня ІЛ-4 у чоловіків від 40 до 69 років свідчить про пригнічення протизапальної ланки імунної системи.