Комплексний підхід до подолання ринолалії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади вивчення проблеми застосування комплексного підходу до подолання ринолалії у дітей

1.1 Сутність і класифікація ринолалій

1.2 Характеристика мовлення дітей із ринолалією

1.3 Особливості застосування комплексного підходу до подолання ринолалії у дітей

Розділ 2. Експериментальне дослідження застосування комплексного підходу до подолання ринолалії у дітей

2.1 Визначення стану звуковимовної сторони мовлення дітей із ринолалією

2.2 Система комплексної корекційної роботи, спрямованої на подолання ринолалії у дітей

2.3 Аналіз та інтерпретація результатів проведеного дослідження

Висновки

• Список використаних джерел
• Вступ
• Навчання дітей із тяжкими вадами мовлення передбачає їх усебічний розвиток і спирається на принцип гуманізації освіти дітей з особливими освітніми проблемами, що має на меті інтеграцію дитини у суспільство. Останнім часом значно підвищився інтерес фахівців до проблем раннього вивчення, діагностики та попередження порушень мовленнєвого розвитку дітей. Це пояснюється тенденціями до збільшення кількості дітей із тяжкими мовленнєвими порушеннями, зокрема з вродженими незрощеннями верхньої губи та піднебіння (ВНГП).
• Відомо, що порушення мовлення носять різноманітний характер в залежності від локалізації функції, що постраждала, від ступеня тяжкості, від часу ураження, від вираженості вторинних відхилень, які є наслідком основного дефекту.
• Вроджене незрощення губи та піднебіння зазвичай викликає мовленнєве порушення, що має назву «ринолалія» й являє собою своєрідний комплекс патологічних проявів зі складною структурою.
• Тяжкість зазначеного дефекту визначається не лише зовнішньою аномалією, складними морфологічними та функціональними порушеннями, але й значними мовленнєвими дефектами, комунікативним дискомфортом, психологічною і соціальною напруженістю, труднощами у навчальній діяльності, проблемами особистісної та соціальної адаптації. З огляду на це, діти із ВНГП складають групу ризику не тільки у медичній галузі, а є досить складним об'єктом наукових досліджень у галузі дефектології і, зокрема, логопедії (О. Гуцан, І. Єрмакова, А. Іпполітова, З. Рєпіна, Г. Семенченко, В. Тарасун, Л. Фролова, М. Хватцев, Г. Чиркіна, J. Clark та ін.).
• Серед наукових досліджень проблеми вроджених незрощень губи та піднебіння виділяють два напрями: медичний, спрямований на відновлення та реабілітацію фізіологічних функцій організму дитини (Г. Гончаков, І. Готь, В. Рогинський, П. Ткаченко, Л. Харьков, Л. Яковенко, І. Козін та ін.), та логопедичний, у якому переважають пошуки технологій корекції та розвитку мовлення (Л. Вансовська, Т. Васильєва, М. Водолацький, Т. Дерунова, А. Доросинська, Г. Соломатіна, В. Тарасун, М. Шеремет та ін.).
• Рівний доступ до якісної освіти для дітей з ринолалією передбачає логопедичний супровід. Навчання та виховання дітей з порушеннями мовлення відбувається за першою моделлю інклюзивної освіти, яка характеризується постійною повною інтеграцією в загальноосвітній простір і здійснюється мережею як загальноосвітніх, так і спеціалізованих, у тому числі реабілітаційних, закладів.
• Проведений аналіз наукових джерел з окресленої проблеми дозволяє стверджувати, що, незважаючи на її багатоаспектність, недостатня увага звертається на міждисциплінарну взаємодію спеціалістів різних профілів та батьків в забезпеченні неперервної комплексної корекційно-розвивальної допомоги дітям із ринолалією і свідчить про необхідність удосконалення логопедичної роботи в цьому напрямку. Актуальність означеної проблеми, її недостатня науково-теоретична та практична розробленість обумовили вибір теми курсової роботи «Комплексний підхід до подолання ринолалії».
• Об'єкт дослідження - психомовленнєвий розвиток дітей із ринолалією.
• Предмет дослідження - особливості застосування комплексного підходу до подолання ринолалії у дітей.
• Мета дослідження - розробка системи комплексної корекційної роботи з подолання ринолалії у дітей.
• Відповідно до мети були поставлені такі завдання:
• – вивчити та проаналізувати психолого-педагогічну та лінгвістичну літературу з теми дослідження;
• – визначити стан звуковимовної сторони мовлення дітей із ринолалією;
• – розробити та експериментально апробувати систему комплексної корекційної роботи, спрямованої на подолання ринолалії у дітей.
• Гіпотеза дослідження полягає у тому, що порушення розвитку у дітей із ринолалією зумовлені впливом низки несприятливих чинників на різних етапах онтогенезу. Відтак, розробка та впровадження системи комплексної (медико-психо-педагогічної) корекційної роботи, спрямованої на подолання ринолалії, сприятиме нормалізації мовленнєвого розвитку та соціально-психологічній реабілітації дітей.
• Експериментальна база дослідження: Комунальний заклад «Великомежиріцька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів» Рівненської обласної ради.
• Розділ 1. Теоретичні засади вивчення проблеми застосування комплексного підходу до подолання ринолалії
• 1.1 Сутність і класифікація ринолалій

Мовленнєва діяльність займає особливе місце у системі життєвих функцій, адже є фундаментом мислення, регулятором поведінки і виконує соціальну функцію. Мова забезпечує тонку адаптацію людини з оточуючим середовищем, у зв'язку з чим порушення мовленнєвої діяльності можуть мати негативні наслідки.

Вроджене незрощення губи та піднебіння зазвичай викликає мовленнєве порушення, яке має назву ринолалія і являє собою своєрідний комплекс патологічних проявів зі складною структурою.

Термін «ринолалія» (від грец. сйньт - ніс, ллйЬ - мовлення) у перекладі означає мовлення в ніс, або гугнявість, тим самим відображуючи лише зовнішні прояви розладу. Гугнявість як фонетичний феномен має різну природу, відтак вчені ставили за мету - розкрити її природу, щоб глибше усвідомити механізми, що лежать в основі ринолалії.

Історично для визначення цього мовленнєвого порушення в літературі (особливо зарубіжній і медичній) використовували й інші терміни: «палатолалія» (Klaus-Peter Becker, Milosh Sovak), «палапголалія», «ринофонія» (М. Зеєман), «механічна дислалія» (О. Правдіна, В. Олтушевський). Проте на відміну від механічної дислалії в разі ринолалії порушується вимова не тільки приголосних, а й голосних звуків. Ринолалія вирізняється ще й наявністю стійких порушень звуковимовної сторони мовлення.

За класифікацією Всесвітньої організації охорони здоров'я ринолалія зарахована до голосових розладів, незважаючи на те, що при ринолалії спостерігаються грубі порушення артикуляції, які найчастіше є наслідком вроджених незрощень верхньої губи, твердого та м'якого піднебіння.

У логопедичній літературі ринолалія (вроджена відкрита органічна) на основі етіопатогенетичного фактора належить до мовленнєвих вад, обумовлених вродженою аномалією будови периферійного артикуляційного апарата.

В окремих підручниках та посібниках з логопедії (Т. Філічєвої, Н. Чєвєльової, Г. Чиркіної [39], Л. Волкової [25], М. Шеремет [24] та ін.) до групи дітей з ринолалією відносять усі випадки порушень тембру голосу і звуковимови, обумовлених анатомо-фізіологічними дефектами артикуляційного апарату.

Так, при нормальній фонації у дитини під час вимови усіх (крім носових) звуків мовлення, відбувається відділення носоглоточної та носової порожнин від глоточної та ротової. Під час мовлення м'яке піднебіння безперервно опускається та піднімається на різну висоту в залежності від звуків, що вимовляються та швидкості мовлення. При порушенні функцій піднебінно-глоткового зімкнення зявляється специфічний для ринолалії носовий відтінок мовлення.

Риналолія, обумовлена уродженим незрощенням губи та піднебіння, є серйозною проблемою для логопедії та цілої низки наук медичного циклу (хірургічної стоматології, ортодонтії, отоларингології, медичної генетики та ін.). Щілина губи та піднебіння найбільш розповсюджена та складна уроджена вада розвитку. Внаслідок цього дефекту в дітей під час їх фізичного розвитку виникають серйозні функціональні розлади. Ці діти схильні до катару верхніх дихальних шляхів, бронхіту, пневмонії, анемії. Нерідко у таких дітей спостерігаються патологічні зміни в лорорганах: скривлення носової перегородки, деформація крил носа, аденоїди, гіпертрофії мигдалин.

Проблеми психофізичного та мовленнєвого розвитку дітей з вродженими вадами верхньої губи і піднебіння входили у коло наукових і практичних інтересів в галузі дефектології (Г. Гутцман, В. Каретнікова, М. Хватцев, Л. Фролова, О. Гуцан, Н. Каспарова та ін.). Варто зазначити, що абсолютна більшість робіт має логопедичне спрямування (О. Рау, В. Куколь, А. Іпполітова 19], Т. Воронцова 10, T. Соболева 33, І. Єрмакова 4, Л. І. Конопляста 1, Г. І. Семенченко 10, Г. Чиркіна [43], Т. Волосовець 9 та ін.).

Таким чином, в класифікації мовленнєвих розладів ринолалію слід виділяти як самостійне порушення, тому що вона характеризується своєрідним комплексом симптомів і може бути протипоставленою іншим порушенням мови. При ринолалії головним розладом виступає порушення як артикуляції, так і фонації звуків.

Залежно від спрямованості струменя повітря під час мовлення і характера анатомічного дефекту виділяють три форми ринолалії: закриту; відкриту і змішану. За етіологічними показниками кожна з них може бути органічно і функціонально зумовленою. Найбільш розповсюдженою є відкрита ринолалія, що виникає з вродженим дефектом піднебіння.

1. Закрита ринолалія - це порушення фонаційної сторони мовлення. Порушення нормального проходження струменя повітря через ніс призводить до повного або часткового виключення носового резонансу, спричинюючи тим самим зміни тембру голосу. Закрита ринолалія характеризується зниженням фізіологічного носового резонансу під час вимовляння носових звуків (м, м', н, н'). У процесі артикуляції цих звуків у нормі носоглотковий прохід залишається відкритим, і повітря вільно проникає в носову порожнину. Якщо носового резонансу немає, то ці фонеми звучать як ротові (б, б', д, д'). Крім вимови носових приголосних звуків у разі закритої ринолалії фонаційно порушуються і голосні звуки, вимова набуває неприродного глухого відтінку, оскільки в цих випадках голос позбавлений низки обертонів.

Причинами закритої ринолалії найчастіше є органічні зміни в носовому просторі, або функціональні розлади піднебінно-глоткового змикання (наприклад, підвищений тонус м'якого піднебіння), тобто ізолюється носова порожнина від ротової.

Розрізняють: передню закриту ринолалію, що виникає за хронічної гіпертрофії слизової носа (в основному задніх відділів нижніх раковин), у разі поліпів у носовій порожнині, викривлення перегородки носа, пухлин у носовій порожнині; задню закриту ринолалію, яка найчастіше є наслідком великих аденоїдних розрощень або носоглоткових поліпів унаслідок фіброми чи інших пухлин. У разі передньої закритої ринолалії порушується нормальне проходження повітря в носові ходи, а задньої закритої - зменшується об'єм носоглоткової порожнини, при цьому фонеми м, н, н' звучать як б, д, д'. Однією із зовнішніх ознак закритої ринолалії є постійно відкритий рот.

Закриту ринолалію прийнято ще поділяти на органічну і функціональну.

Проте, на відміну від традиційної точки зору щодо закритої форми ринолалії, точніше і правомірніше було б віднести її до ринофонії, оскільки зазвичай за закритого варіанта спостерігаються лише порушення фонологічні (темброві), а артикулювання, як процес мовотворення, залишається збереженим. Тобто випадає одна з ланок, яка характеризує цю мовленнєву ваду як ринолалію. На користь цієї точки зору свідчать і рекомендації щодо її подолання, які насамперед передбачають усунення причини (органічної або функціональної) медичними засобами. Після лікування зазвичай відновлюється носове дихання і назалізація зникає. Хоча в логопедичній практиці є поодинокі випадки, коли, наприклад, після аденектомії (видалення аденоїдів хірургічно) залишається назальний тембр голосу, і тоді йдеться про так звану звичну закриту ринолалію. В цих випадках рекомендовано застосовувати фонопедичні прийоми, комплекс дихальних і логопедичних вправ, за допомогою яких вдається позбутися неприродного, гугнявого відтінку голосу.

2. Відкрита ринолалія - це порушення як звуковимовної, так і фонаційної сторони мовлення. Вона є найскладнішою в механізмах і найтяжчою у подоланні формою. Для нормальної фонації характерна наявність затвору між ротовою та носовою порожнинами, коли голосова вібрація проходить тільки через ротову порожнину. Якщо ж між ротовою та носовою порожниною розподіл неповний, тоді вібруючий звук проходить також і в носову порожнину. В результаті порушення перепони між ротовою та носовою порожниною збільшується голосовий резонанс. При цьому змінюється тембр звуків, особливо голосних. Найбільш помітно змінюється тембр голосних звуків і та у, при артикуляції яких ротова порожнина більш вузька. Менш назально звучать голосні звуки е та о, ще менше порушений голосний а. Крім тембру голосних звуків, при відкритій ринолалії порушується тембр деяких приголосних. При вимові шиплячих звуків та фрикативних ф, в, х додається хриплуватий звук, що виникає у носовій порожнині. Вибухові звуки п, б, д, т, к, г, а також сонори л та р звучать неясно, тому що у ротовій порожнині не може утворитися повітряний тиск, необхідний для їх чіткої вимови.

Розрізняють функціонально і органічно зумовлену відкриту ринолалію. В свою чергу, органічна форма відкритої ринолалії може бути вродженою (розщелина м'якого та твердого піднебіння) та набутою (утворюється при травмі ротової та носової порожнини або в результаті набутого паралічу м'якого піднебіння) [24, с. 176-180].

Вроджена органічна відкрита ринолалія зазвичай є наслідком: а) природжених незрощень м'якого та твердого піднебіння, закороткого м'якого піднебіння, відсутності або роздвоєння субмукозної (прихованої) щілини; б) парезів і паралічів м'якого піднебіння в разі ураження язикоглоткового і блукаючого нервів.

За функціональної відкритої ринолалії найчастіше вада мовлення зумовлена парезом м'якого піднебіння (одно- або двобічним), змінами, які відбуваються у глотці через її травми і пухлини, порушенням контролю за власним мовленням у разі зниження слухової функції або наслідуванням назальному мовленню.

Набута відкрита органічна ринолалія виникає в разі перфорації твердого і м'якого піднебіння внаслідок черепно-мозкової травми або у разі розвитку остеомієліту, рубцевих змін, поранень, тиску пухлини тощо, тобто порушуються цілісність і рухомість твердого і/або м'якого піднебіння.

3. Змішана ринолалія -- це стан мовлення, що характеризується низьким носовим резонансом під час вимови носових звуків та наявністю назального тембру голосу.

Причиною змішаної ринолалії є поєднання ускладненого носового дихання та недостатності піднебінно-глоткового змикання функціонального або органічного походження. Найтиповішим є поєднання закороткого м'якого піднебіння, підслизового його незрощення та аденоїдних вегетацій. У таких випадках аденоїди будуть перешкодою для проникнення повітря через носові ходи. Стан мовлення може погіршитися після аденектомії, оскільки виникає піднебінно-глоткова недостатність і виявляються ознаки відкритої ринолалії. Потрібно ретельно обстежити будову м'якого піднебіння, встановити, яка форма ринолалії сильніше порушує тембр мовлення. Після відновлення носового дихання використовують логопедичні прийоми подолання відкритої ринолалії.

Причини ринолалії прийнято ділити на органічні й функціональні залежно від того, чи порушують вони анатомічну будову мовленнєвого апарату в його центральному або периферичному відділах, чи призводять лише до порушення його нормального функціонування. До органічних причин слід віднести наявність піднебінних ущелин і анатомічні зміни в порожнині носоглотки (органічно ушкоджений периферичний відділ мовленнєвого апарату), а також паралічі і парези м'якого піднебіння (органічне враження центрального відділу мовленнєво-рухового аналізатора). До функціональних причин належить гіпо- або гіперфункція (тобто знижена або підвищена активність) м'якого піднебіння без явних ознак органічного ушкодження. У дуже рідких випадках функціональною причиною ринолалії може стати наслідування.

Крім перерахованих умов виникнення ринолалії, пов'язаних безпосередньо з дефектами піднебінно-глоточного зімкнення, причиною можуть бути й порушення слуху. При повній відсутності або вираженій недостатності слухового контролю над процесом голосоутворення дитині не вдається повністю відрегулювати цей процес - вона просто не чує «носового» звучання свого мовлення.

Порушення розвитку у дітей із ринолалією зумовлені впливом низки несприятливих чинників на різних етапах онтогенезу. Дитина із ВНГП страждає на комбіновану патологію із одночасним та взаємопов'язаним обмеженням функцій багатьох систем організму, що визначає глибину та своєрідність мовленнєвого дефекту. При цьому у дітей із ВНГП прослідковуються симптоми раннього ушкодження психічних сфер, їх поступове нашарування та подальший перебіг мовленнєвого та психічного розвитку з ускладненнями [22, с. 70-80].

Отже, підсумувавши вище сказане нами запропоновано розглядати ринолалію як тяжкий вроджений анатомо-фізіологічний дефект, що супроводжується патологічними змінами у багатьох не до кінця сформованих системах організму та викликає порушення нервово-психічного, емоційного стану дитини.

Подолання ринолалії потребує тривалого часу, ранньої діагностики порушень розвитку, своєчасного корекційного впливу, врахування індивідуальних і загальнокомпенсаторних можливостей дитини, глибокого знання специфіки логопедичної роботи саме з цією категорією дітей.

У наступному параграфі роботи охарактеризуємо мовлення дітей із ринолалією.

1.2 Характеристика мовлення дітей із ринолалією

Патологічні особливості будови та діяльності мовленнєвого апарату зумовлюють численні відхилення у мовленнєвому розвитку дитини.

Діти з порушеннями мовлення - це діти, які мають відхилення в розвитку мовлення при нормальному слухові і збереженому інтелекті. Порушення мовлення різноманітні, вони можуть проявляться в порушенні вимови, граматичного складу, бідності словникового запасу, а також у порушенні темпу й плавності мовлення.

Усі види мовленнєвих порушень на основі психолого-лінгвістичних критеріїв поділяють на дві групи: порушення усного мовлення і порушення писемного мовлення. Порушення усного мовлення, в свою, чергу, поділяються на два типи: 1) порушення фонаційного (зовнішнього) оформлення вимовної сторони мовлення і 2) структурно-семантичне (внутрішнє) системне, або поліморфне, порушення мовлення.

Фонаційні (від грец. - звук, голос; фонація - голосоутворення) мовленнєві розлади диференціюються залежно від ураження тієї чи іншої ланки: а) голосоутворення; б) темпоритмічної організації висловлювання; в) інтонаційно-мелодичної; г) звуковимоної. Ці розлади можуть бути як самостійними, так і в різних сполученнях.

За ступенем важкості мовленнєві порушення можна розділити на ті, що не є перешкодою до навчання в масовій школі, і важкі порушення, що вимагають спеціального навчання. Водночас порушення мовлення можуть бути вродженими або набутими в результати дії несприятливих факторів чи перенесеного захворювання [25, с. 274-280].

При ринолалії механізм артикуляції, фонації та голосоутворення має вагомі відхилення від норми та обумовлений порушенням участі носового та ротоглоткового резонаторів. За нормальної фонації у людини під час вимови всіх звуків мовлення, крім носових, відбувається розмежування носоглоткової та носової порожнини від глоткової й ротової. Ці порожнини розділяються змиканням піднебіння з глоткою (піднебінно-глоткове змикання), яке здійснюється скороченням м'язів м'якого піднебіння та бокової і задньої стінок глотки. Одночасно з рухами м'якого піднебіння при фонації відбувається потовщення задньої стінки глотки, яке сприяє контакту задньої поверхні м'якого піднебіння із задньою стінкою глотки. Під час мовлення м'яке піднебіння безперервно опускається та піднімається на різну висоту залежно від виду звуків. Сила піднебінно-глоткового змикання залежить від звуків, які вимовляємо. Голосні з назальним відтінком з'являються у тому випадку, якщо між заднім краєм м'якого піднебіння і задньою стінкою глотки залишається простір близько 6 мм. Найбільш слабе піднебінно-глоткове змикання спостерігається при приголосному [в], найбільш сильне - при приголосному [с] (у 6-7 разів сильніше, ніж при голосному [а]). Під час вимови носових звуків [м], [н] повітряний струмінь вільно проникає в простір носового резонатора. Залежно від характеру порушення фонації піднебінно-глоткового змикання виділяють різні форми ринолалії [14, с. 6].

Щілина губи та піднебіння відіграють різну роль у формуванні мовленнєвого недорозвинення. Звуки набувають назального відтінку. Типовим є накладання на назалізовані звуки додаткових шумів, таких як придихання, храп та інших. Виникає специфічне порушення тембру голосу і звуковимови. Вивчення мовної діяльності дітей (О. Гришина [14]), які страждають на ринолалію, показує, що неповноцінні анатомо-фізіологічні умови мовотворення, обмеженість моторного компоненту мовлення причиняють не тільки аномальний розвиток її звукової сторони, але в ряді випадків ведуть до більш глибокого системного порушення всіх її компонентів.

Діти з ринолалією мають знижену саморегуляцію мислительної діяльності, їм тяжко переключатись з одного способу дії на інший, складно актуалізувати набуті знання та навички, особливо мовленнєвого виду (Л. Андрусишина, І. Баскакова, Л. Бартенєва, Є. Соботович). Як наслідок, у більшості дітей переважає недостатньо стійка увага, що призводить до труднощів утворення цілеспрямованої мислительної діяльності операційного характеру, недорозвитку лексико-семантичної системи мовлення та узагальнюючого мислення, страждає оперативність і довготривалість вербальної памґяті.

Науковці О. Алмазова [1], А. Іпполітова [19], І. Єрмакова [16], вивчаючи загальнопсихічний розвиток таких дітей доводять, що в них є недостатньо активною пізнавальна та мовленнєва діяльність, вони швидко втомлюються, спостерігається соматична ослабленість, відмічаються фонетико-фонематичні порушення мовлення, затримка у розвитку лексико-граматичних структур. Ринолаліки мають проблеми у закономірностях будови мови, у них несформована мовленнєва практика, що призводить до порушень лексичної та синтаксичної сторін мовлення. Активний словник пасивний, також існує обмеженість кількості слів, які позначають абстрактні та узагальнені поняття.

З віком дитини показники її мовленнєвого розвитку погіршуються, структура дефекту ускладнюється за рахунок порушення різних форм писемного мовлення. На письмі спостерігається стійкий аграматизм, що розглядається як незасвоєння ними правил правопису.

Відтак, рання корекція відхилень мовленнєвого розвитку в дітей з ринолалією має важливе соціальне і психолого-педагогічне значення для нормалізації мови, запобігання труднощів у навчанні та вибору професії.

Постановку корекційних завдань визначають результати обстеження мовлення дитини.

У наступному параграфі нашого дослідження ми розглянемо особливості застосування комплексного підходу до подолання ринолалії у дітей.

1.3 Особливості застосування комплексного підходу до подолання ринолалії у дітей

Вроджене незрощення губи та піднебіння належить до тяжких анатомо-фізіологічних дефектів, який супроводжується патологічними змінами у багатьох не до кінця сформованих системах організму та викликає порушення нервово-психічного, емоційного стану дитини.

Слід зазначити, що сьогодні загальний рівень ефективності подолання ринолалії залишається низьким.

Аналіз теоретико-методологічних підходів та існуючих методик подолання ринолалії (О. Алмазова, Т. Волосовець, Т. Воронцова, І. Єрмакова, Н. Захарова, А. Іпполітова, З. Рєпіна, Н. Сереброва, С. Таптапова, Г. Чиркіна та ін.) дозволяє стверджувати, що у цій проблемі залишаються не до кінця реалізованими резерви комплексного корекційного впливу на мовленнєвий розвиток такої дитини і доводить необхідність розглядати дитину із ВНГП як об'єкт із широким колом різноманітних проблем: медичних, мовленнєвих, когнітивних, соматопсихологічних, соціальних.

Відтак, для досягнення позитивних результатів у подоланні ринолалії необхідний комплексний систематичний вплив на дитину в процесі корекційної роботи. Діти знаходяться під постійним наглядом хірурга, ортодонта, невропатолога, фізіотерапевта, психолога і логопеда. Логопед організовує взаємодію усіх спеціалістів, які використовують свої методи і засоби.

Таким чином, у логопедичній роботі важливо вміти діагностувати неврологічну специфіку та своєчасно надавати комплексну медико-психологічну корекцію для усунення проблеми. Вищезазначені моменти забезпечують фундамент для ефективної логопедичної роботи. Логопед має в своїй роботі поєднувати логопедичні засоби відновлення порушених сторін мовлення, а також психологічні методи впливу на особистість, яка не завжди має позитивний настрій та спрямування на одужання.

Логопедична робота з дитиною-ринолаліком залежить від форми ринолалії. Основними напрямами корекційно-педагогічної роботи є:

– нормалізація ротового видиху, тобто відпрацювання подовженого повітряного струменю при вимові усіх звуків мови, крім носових;

– відпрацювання правильної артикуляції всіх звуків мови;

– усунення назального відтінку голосу;

– виховання навичок диференціації звуків з метою попередження дефектів звукового аналізу;

– нормалізація просодичної сторони мовлення;

– автоматизація набутих навичок у вільному мовленнєвому спілкуванні.

При плануванні роботи логопед, керуючись психолого-педагогічною класифікацією мовленнєвих порушень, визначає стан розвитку структурних компонентів мовлення у процесі логопедичного обстеження. Виходячи зі стану сформованості фонетичної, лексико-граматичної і просодичної сторін мовлення, визначають основні завдання і обирають напрями логокорекційного впливу на дитину з ринолалією.

Високу результативність показала методика подолання ринолалії, розроблена А. Іпполітовою [19], яка довела необхідність і доцільність систематичних логопедичних занять уже в доопераційному періоді.

Своєрідність цієї методики полягає в тому, що на тлі дихальних і артикуляційних вправ, розвитку кінестетичних відчуттів увага дитини зосереджується спочатку на артикуляційному укладі (артикулемі) звука, і тільки за умови її засвоєння пізніше підключається голос. У процесі формування артикулем особлива увага звертається на плавний, невимушений характер рухів з метою запобігання виникненню синкінезій у лицьовій та мімічній мускулатурі. У системі вправ з розвитку артикуляційного праксису основним є використання фізіологічної взаємодії м'язових груп мовленнєвого апарату, тобто їх взаємообумовленість та взаємозалежність. Послідовність роботи над звуками визначається рівнем готовності артикуляційної бази. Зміст логопедичних занять передбачає перевиховання фізіологічного дихання на мовленнєве; відпрацювання диференційованого вдиху - видиху; виховання довгого, плавного ротового видиху для реалізації голосних артикулем (без включення голосу) та фрикативних глухих приголосних; диференціацію короткого і довгого ротового та носового видиху для формування сонорних звуків і африкат; формування м'яких звуків, диференціацію й автоматизацію сформованих звуків. У методиці А. Іпполітової чітко визначено етапи (підготовчий, основний) і особливості логопедичної роботи в до- і післяопераційному періоді, вказано послідовність роботи над звуками, дозування матеріалу в різні періоди роботи [24, с.194].

Так, завдання підготовчого етапу доопераційної логопедичної роботи - формування правильного мовленнєвого дихання, диференціація ротового та носового видиху; розвиток орального праксису: формування подовженого ротового видиху при відтворенні артикулем голосних та приголосних звуків. Завдання основного етапу доопераційної логопедичної роботи - включення логосу при подовженому ротовому видиху; формування короткого видиху при вимові губних приголосних; формування ротового видиху при опрацюванні вимови груп сонорних звуків та африкат; формування м'яких приголосних.

Відтак, логопеди визнають методику А. Іпполітової ефективною в разі відсутності у дитини системних порушень мовлення.

Великою популярністю у логопедів користується поетапна методика виправлення мовлення у дітей та підлітків з уродженими розщелинами піднебіння І. Єрмакової: створення бази для розвитку мовлення (підготовка піднебінної завіси до зімкнення; попередження дистрофії м'язів глотки, створення передумов для правильної звуковимови; розвиток правильного дихання; постановка голосних звуків; розвиток фонематичного слуху; виправлення вад звуковимови); розвиток рухливості піднебінної завіси (співи, ковтання, масаж, жувальна гімнастика, вимова голосних звуків); введення нових звуків у мовлення; автоматизація утворених навичок.

При цьому І. Єрмакова наголошувала на обов'язковому врахуванні в логопедичній роботі принципу індивідуального підходу до свого вихованця. Автор методики звертає увагу на потребу у проведенні першого (доопераційного) етапу роботи з метою запобігання формуванню компенсаторних патологічних звичок і артикуляційної бази для розвитку мовлення. У цей період передбачено доопераційну підготовку м'якого піднебіння до піднебінно-глоткового змикання після операції, по можливості запобігання дистрофії м'язів глотки, створення функціональних передумов для процесу нормального звукоутворення: переміщення язика в ротовій порожнині вперед, опускання його кореня і зміцнення кінчика, активізація губ і щік, запобігання ключичному типу дихання тощо. Цікавим є акцент на використанні фонації для виховання рухомості м'якого піднебіння як найбільш фізіологічного процесу. Особливості артикуляції голосних а і є, на думку автора методики, дають змогу застосовувати їх для розвитку рухливості сегментів м'якого піднебіння. Вправи з цими голосними слід починати з першого заняття, привертаючи увагу дитини до м'якої голосоподачі та правильного положення язика в роті. На думку І. Єрмакової, патологічне положення язика в порожнині рота порушує мовлення більше, ніж недостатність піднебінно-глоткового змикання. Тому активізації рухомості язика і вихованню правильного його положення в роті потрібно приділяти особливу увагу. Артикуляційну гімнастику і масаж органів артикуляції слід проводити щодня - 3-4 рази по 5 хв. Оскільки кінестетичні відчуття у осіб із ВНГП знижені, рекомендовано одночасно працювати не більше ніж над трьома видами вправ, враховуючи індивідуальні особливості кожної дитини. При цьому слід уникати різких, швидких артикуляційних рухів, оскільки вони потребують значного напруження і не дають бажаного ефекту, тому що дитині важко запам'ятати зміну кінестетичних відчуттів і точно відтворити рухи. Корекцію дихання краще проводити в кабінеті ЛФК. Щоб дитина могла перейти безпосередньо до дихальних вправ, вона має оволодіти спрямованим струменем повітря. Тільки після оволодіння достатньо подовженим діафрагмально-реберним видихом логопед може приступати до постановки голосних звуків і вокальних вправ, починаючи з протяжної вимови голосних а-а-а, е-е-е на м'якому видиху в грудному регістрі. Пізніше підключаються звуки о, і, у, и. Після того як дитина навчиться протяжно вимовляти «ізольовані» голосні, слід переходити до злитної вимови сполучень з двох, потім з трьох звуків. Розвиток фонематичного слуху входить до кола завдань, які логопед вирішує в підготовчому періоді (вміння виділяти звук з ряду ізольованих, виявляти наявність звука в слові, визначати місце звука в слові і правильність його вимови, розрізняти на слух ротові і носові звуки тощо). Слід активно використовувати ігрові моменти з елементами звуконаслідування, ігри з включенням сюжетних елементів тощо. Оскільки вправи на розвиток фонематичного слуху є досить виснажливими, ними рекомендовано займатися впродовж 7-10 хв. під час одного заняття.

І. Єрмакова вважає можливою роботу над звуковимовою до операції, зміст якої залежить від віку дитини і стану вади. Основне, на думку автора, - досягнути поліпшення комунікативної функції мовлення, задовольняючись на цьому етапі лише приблизною артикуляцією, звуками-аналогами.

До постановки приголосних фонем має завершитися етап постановки діафрагмально-реберного дихання. Етапу постановки «чистих» приголосних можуть передувати операція і період відновлення сформованих мовленнєвих навичок [24, с.195-197].

С. Таптапова [38], спираючись на власний досвід роботи з дорослими ринолаліками, розробила методику подолання гугнявості з використанням режиму мовчання (вимови голосних про себе), вокальних вправ, спеціальних прийомів для зняття гримас і зайвого напруження м'язів шиї, плечового поясу.

О. Алмазовою [1] запропоновано методичну систему відновлення голосу у дітей у разі органічних захворювань гортані. Цікавими є авторська характеристика різних форм ринофонії і комплексний метод подолання її, що полягає у поєднанні ортофонічних вправ з психотерапією, лікувальною фізкультурою і низкою лікувально-профілактичних заходів.

Значний внесок у вирішення проблеми подолання ринолалії зробила Г. Чиркіна [43], яка розробила методичні рекомендації з комплексної психолого-педагогічної корекції цього мовленнєвого порушення. За Г. Чиркіною, логопедична робота з подолання ринолалії повинна мати комплексний характер і бути спрямованою не тільки на корекцію фонетичних розладів, а й на розвиток лексики, граматики і граматичного мислення на тлі корекційного психологічного впливу.

Система корекційної роботи з розвитку фонетично правильного мовлення у дітей дошкільного віку з ВНГП обов'язково має забезпечити: розвиток рухомості м'якого піднебіння, усунення назального тембру голосу, виховання правильної артикуляції всіх звуків, розвиток фонематичного сприймання. Зміст логопедичної роботи може варіювати залежно від того, чи прооперована дитина, чи працював з нею логопед до операції, наскільки тривалою була підготовча робота, чи готова вона психологічно до логопедичних занять тощо. Після операції логопед повинен допомогти дитині оволодіти мовленням в анатомічно нових умовах. Для всіх пацієнтів логопедичні заняття після уранопластики є обов'язковими і проводяться з урахуванням доопераційної роботи та ефективності операції. Методи роботи модифікують залежно від особливостей мовлення пацієнта з урахуванням його психічного статусу. Проте незмінними залишаються основні принципи, мета, завдання і вимоги до результатів логопедичної корекції.

Л. Вансовська [5] запропонувала критерії, що дають можливість чіткіше розмежувати порушення мовлення в разі ринолалії й оцінити ефективність корекційного впливу за двома позиціями: усунення назалізації і подолання вад артикуляції. Мовлення дитини з ринолалією після логопедичної корекції може бути оцінене як:

- нормальне або наближене до норми - сформованою є звуковимова і усунено назалізацію;

- значно поліпшене мовлення - сформованою є звуковимова за помірної назалізації;

- поліпшене мовлення - сформованою є артикуляція не всіх звуків на тлі помірної назалізації;

- без поліпшення - несформованою є артикуляція звуків у разі гіперназалізації.

Слід зазначити, що діти з ринолалією емоційно реактивні, їхня поведінка може характеризуватися негативізмом, підвищеною збудливістю, агресією, або навпаки, підвищеною сором'язливістю, нерішучістю, боязливістю, млявістю, що свідчить про несформованість емоційно-вольової регуляції дітей. Тому діти із ринолалією мають потребу в комплексному, диференційованому і цілісному впливові на всі сторони розвитку особистості, що неможливо здійснити без участі інших спеціалістів і налагодження взаємодії з ними.

Аналіз та узагальнення результатів вивчення загальної і спеціальної психолого-педагогічної літератури щодо проблем ринолалії дозволяє стверджувати про недостатню розробленість питання подолання ринолалії у дітей і свідчать про необхідність удосконалення корекційної роботи в цьому напрямі.

Так, науковці О. Гуцан, І. Єрмакова, А. Іпполітова, З. Рєпіна, Г. Чиркіна, М. Зеєман, С. Конопляста, О. Соболєва, М. Шеремет визначають ринолалію як порушення тембру голосу й звуковимови, зумовлене анатомо-фізіологічними дефектами мовленнєвого апарату.

Лише забезпечення комплексного медичного і психолого-педагогічного впливу на розвиток дитини з вродженими незрощеннями губи і піднебіння, паралельність, цілісність та неперервність логопедичної та психологічної корекції забезпечать можливість ефективного подолання мовленнєвої вади та успішної інтеграції дитини в соціальне та загальноосвітнє середовище.

У наступному розділі роботи ми експериментально перевіримо розроблену систему комплексної корекційної роботи, спрямовану на подолання ринолалії у молодших школярів в умовах Великомежирицької загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ступенів Рівненської обласної ради.

Розділ 2. Експериментальне дослідження застосування комплексного підходу до подолання ринолалії у дітей

2.1 Визначення стану звуковимовної сторони мовлення дітей із ринолалією

Проведений нами педагогічний експеримент включав констатувальний, формувальний та контрольний етапи.

Під час проведення констатувального етапу експерименту ми вивчали рівень звуковимовної сторони мовлення 8 учнів початкових класів із ВНГП на базі Великомежиріцької спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ступенів.

Обстеження звуковимови включало два аспекти: 1) артикуляційний - з'ясування особливостей утворення звуків мовлення та функціонування органів артикуляції у процесі вимовляння; 2) фонологічний - визначити як дитина розрізняє систему мовленнєвих звуків у різних фонетичних умовах.

Так, з метою виявлення фонематичного сприймання у дітей із ринолалією ми послуговувались прийомами, спрямованими на:

– розпізнавання і порівняння простих фраз;

– виділення і запам'ятовування визначених слів упереміж з іншими;

– розпізнавання окремих звуків серед інших

– звуків, потім у складах і словах;

– запам'ятовування складових рядів;

– запам'ятовування звукових рядів.

Для виявлення у дитини здатності сприймати ритмічні структури різної складності використано завдання:

– відстукати кількість складів у словах різної складової структури;

– відгадати, якій із запропонованих картинок відповідає ритмічний малюнок.

За результатами констатувального експерименту ми виокремили 4 групи дітей.

До першої, найменш чисельної групи увійшла 12,5% (1) дитина, звуковимова якої відповідала показникам відносної фонетичної та просодичної норми. Тобто, цю дитину із ВНГП можна вважати найблагополучнішою з погляду фонаційного оформлення мовлення: голосоутворення, звуковимовної, темпо-ритмічної та інтонаційної організації. Дитину цієї групи ми віднесли до категорії дітей з нормальним розвитком звукової сторони мовлення.

До другої групи увійшло 2 дітей (25,0%), які не мали порушень тембру голосу (назальності), проте їх звуковимова була порушеною. У них переважали типові фонологічні (заміни, змішування) та фонетичні або антропофонічні (перекручування звуків) дефекти звуковимови.

До третьої групи увійшло 2 дітей (25,0%) з порушеннями тембру голосу, але без грубих порушень артикуляційних укладів, спричинених вродженою щілиною губи та піднебіння. Їх звуковимова розвивалася так, як і у дітей першої та другої груп, але характериним було те, що у них найбільше постраждала просодична сторона мовлення. У цьому випадку слід говорити про відкриту органічну ринофонію, а не про органічну відкриту ринолалію. При цьому в деяких дітей спостерігалася затримка загального темпу мовленнєвого розвитку.

У 3 дітей, які склали четверту групу (37,5%), виявлялися як специфічні (атипові), так і типові симптоми порушень звуковимови експресивного рівня. Йдеться про ускладнений механізм порушення усного мовлення - залучення декількох порушених ланок фонаційного оформлення мовлення. Мовлення дітей цієї групи відповідає уявленням про класичну органічну відкриту ринолалію, тобто про тотальне порушення механізмів артикуляції, голосоутворення та фонації.

Отже, аналіз одержаних результатів констатувального експерименту свідчить про потребу організації корекційної роботи з дітьми-ринолаліками в напрямі виправлення наявних мовленнєвих вад особистості з урахуванням проблем кожного учня, подолання труднощів у навчанні. Допомога таким дітям має бути комплексною і здійснюватися групою спеціалістів: невропатологом, логопедом, психологом, педагогом.

Далі ми розглянемо систему комплексної корекційної роботи, спрямованої на подолання ринолалії у молодших школярів.

2.2 Система комплексної корекційної роботи, спрямованої на подолання ринолалії у дітей

Формувальний етап експерименту був спрямований на вирішення декількох взаємопов'язаних завдань:

1) нормалізацію ротового видиху, вироблення тривалого ротового струменя під час вимови всіх звуків мовлення, крім носових; вироблення правильної артикуляції всіх звуків мовлення;

3) усунення назального відтінку голосу;

4) виховання навичок диференціації звуків з метою попередження дефектів звукового аналізу;

5) нормалізацію просодичної сторони мовлення;

6) автоматизацію набутих навичок у вільному мовленнєвому спілкуванні.

Корекційна робота мала комплексний характер (медико-психолого-педагогічний) і здійснювалась поетапно.

Перший етап (етап передмовленнєвих вправ) включав такі види робіт:

1) дихальні вправи;

2) артикуляційну гімнастику;

3) артикуляцію ізольованих звуків чи квазиартикуляцію;

4) складові вправи.

На цьому етапі переважно формувались моторні навички на підґрунті безумовно-рефлекторних рухів.

Другий етап (етап диференціації звуків), тобто виховання фонематичних уявлень на підґрунті кінестетичних образів мовленнєвих звуків.

Третій етап (етап інтеграції), тобто навчання позиційних змін звуків у зв'язному висловлюванні.

Четвертий етап (етап автоматизації), тобто перетворення правильної вимови в нормативну, звичайну настільки, що вона не вимагає спеціального контролю.

Розглянемо більш детально зміст корекційної роботи на кожному етапі.

Перший етап. Активізація м'якого піднебіння, піднебінно-глоткового змикання

Мета: підготувати піднебінну завіску до піднебінно-глоткового змикання, запобігши дистрофії м'язів глотки, перемістити язик у порожнині рота уперед, опустити його корінь, укріпити кінчик, активізувати губи, щоки, запобігши закріпленню ключичного типу дихання, загальмувати неекономічний прискорений мовний видих, виробити спрямований повітряний струмінь.

1. Масаж м'якого піднебіння:

а) погладжувальні, розминальні рухи по середній лінії твердого та м'якого піднебіння від верхніх різців до Uvula для одержання ковтального рефлексу;

б) точковий масаж пальцем, язиком;

в) поштовхоподібний масаж пальцем, язиком.

2. Активна гімнастика м'якого піднебіння:

а) ковтання води маленькими порціями;

б) імітація позіхання;

в) покашлювання (повітря через рот, показати смужкою паперу) 2-3 рази на одному видиху; покашлювання з паузами.

3. Вимовляння голосних на твердій атаці (язик біля нижніх різців).

Мета: переміщування спинки язика вперед, тренування властивості одномоментного підйому м'якого піднебіння.

Другий етап. Активізація артикуляційного апарату

Гігієнічний масаж для зняття напруження з м'язів обличчя: легкі погладжувальні рухи кінчиками пальців чола, носа, щік, губів.

Мета: тренувати рухливість губ, щік, переміщати язик уперед, укріпляти кінчик язика й опускати його корінь.

1. Рухи щелепами:

1) відкривання-закривання рота (фіксація пальцем під носом);

2) бокові рухи нижньої щелепи;

3) беззвучне вимовляння голосних: [а], [е], [і], [о], [у].

Гігієнічний масаж.

2. Рухи губами:

1) «трубочка» - «посмішка»;

2) зміцнення (укріплення) губ за беззвучного вимовляння п-п-п, у-о-і;

3) утримання губами льодяника (під рахунок зі збільшенням);

4) утягування обох губ у рот.

Гігієнічний масаж.

3. Артикуляційні вправи для язика:

1) висовувати язик - прибирати його;

2) піднімати - опускати;

3) повороти праворуч - ліворуч;

4) «млинець» - «жало» (по черзі);

5) дотягнутися до носа - до підборіддя;

6) облизування губ;

7) погладжувати щоки з середини;

8) розслабляння язика (масаж): покусування, ляскання шпателем, пальцем, ложкою; вилизування тарілок.

3. Артикуляційні вправи для кінчика язика:

1) злизування капель з увігнутої поверхні (зменшувати розмір ложки, рухи будуть більш точні, тонкі);

2) почесати кінчик язика об поверхні різців;

3) порахувати зуби;

4) погладити щоки;

5) обвести навколо порожнини роту;

6) катати круглу цукерку, притискаючи її кінчиком язика до альвеол.

4. Масаж кінчика язика:

1) покусування язика;

2) присмоктування кінчика язика;

3) проштовхування язика крізь зціплені зуби.

Гігієнічний масаж.

Робота над диханням

Мета: навчити діафрагмально-реберного дихання.

1. Навчити направленого дуття:

1) «попльовування» 3-4 рази в день, 6-8 разів;

2) вправи з ватою, пухом, смужками паперу, задування свічок;

3) вправи з олівцем (катання по столу), з легкими пластмасовими іграшками, які плавають у воді;

4) дуття через трубочку в пляшечку з водою, мильні пузирі;

5) гра на дитячих духових інструментах;

6) надування повітряних кульок.

2. Безпосередні дихальні вправи в положенні лежачи на кушетці - вдих через ніс, «повний живіт», плавний видих холодним струменем.

Обов'язковий контроль руками: одна на грудях, друга - на животі. Виконувати 3 рази на день, починаючи з трьох дихальних циклів до 10-15 циклів за один раз. Послідовність виконання вправ на розвиток дихання: напівлежачи, сидячи, стоячи, під час ходьби.

3. Дихальні вправи:

1) вдих і видих через ніс;

2) вдих через ніс, видих через рот;

3) вдих через рот, видих через рот;

4) тренування сильного ротового видиху з вимовлянням: пш-ш-ш.

Основний етап

I. Розвиток висоти голосу

1. Вокальні вправи: [а е о у і] зв'язно, плавно з відчуттям рухів діафрагми.

2. Співи гами: [а] (низько), [а] (вище), [а] (вище).

3. Співання мелодії пісень звуком [а] (наприклад, «Два веселих гусаки»).

4. Ігрові вправи для розвитку висоти голосу.

III. Розвиток тембру голосу

1. Підвищення, пониження голосу та тривале вимовляння голосних [у], [о] та їх сполучень.

2. Вимовляння сполучень БУМ-БУМ-БУМ, БОМ-БОМ в одній тональності та з підвищенням голосу, читання віршованих текстів під час вимовляння сполучення БА-БА-БА.

3. Вимовляння вигуків.

4. Співання пісень різної складності.

5. Читання віршованих текстів на одних голосних звуках.

6. Наслідування голосу героїв казок, байок («Три ведмеді», «Вовк та семеро козенят», «Ріпка», «Слон та моська», «Вовк та ягня», «Бабка та мурашка»).

ав ав ав АВ АВ ав ав ав

ау ау ау АУ АУ ау ау ау

7. Читання загадок, лічилок, приказок, скоромовок, байок, казок, текстів.

Формування фонематичного слуху

Час роботи: 7-10 хв, на першому занятті 3-4 слова.

1) виділити звук із ряду звуків;

2) визначити наявність звука в слові;

3) визначити місце звука у слові;

4) розрізнити правильний звук від викривленого;

5) визначити правильність вимови звука у слові, яке вивчається.

Робота з приголосними

Не відрізняється від роботи при дислалії. Робота над приголосними у такій послідовності: в, в', ф, ф'; п, б; т, д; х, г, к, ґ; с, з, ц; ш, ж, ч, щ; м, н; л, л', j; р, р', д', т'.

Така ж послідовність у роботі з іншими приголосними. Одночасно проводять роботу з диференціації звуків.

З метою визначення доцільності й ефективності запропонованої системи корекційної роботи було проведено контрольний зріз для виокремлення рівнів звуковимовної сторони мовлення учнів початкових класів із ВНГП загальною кількістю 8 осіб. Діти виконували завдання, які за змістом були аналогічними тим, що використовувалися на констатувальному етапі дослідження.

Порівняльний аналіз засвідчив нормалізацію мовленнєвого та психічного розвитку дітей. У дітей покращилися звуковимова, навички спілкування, відбулося удосконалення звуковимови школярів, мовлення стало більш виразним і емоційним.

Можна з упевненістю стверджувати, що в умовах спеціального загальноосвітнього закладу забезпечується неперервний, багатопрофільний комплексний діагностико-корекційний логопсихологічний супровід дитини до повноліття.

Таким чином, формувальний експеримент підтвердив ефективність системи корекційної роботи з використанням комплексу логопедичних вправ на розвиток дихання, голосу і артикуляції, спрямованої на подолання ринолалії у дітей.

2.3 Аналіз та інтерпретація результатів проведеного дослідження

Мета констатувального етапу педагогічного експерименту полягала в перевірці ефективності системи комплексної корекційної роботи, спрямованої на подолання ринолалії у дітей в умовах Великомежиріцької спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ступенів.

Упровадження в практику корекційної роботи комплексу логопедичних вправ на усунення назалізації і подолання вад артикуляції забезпечило нормалізацію ротового видиху, вироблення тривалого ротового струменя під час вимови всіх звуків мовлення, крім носових; вироблення правильної артикуляції всіх звуків мовлення; усунення назального відтінку голосу; нормалізацію просодичної сторони мовлення; автоматизацію набутих навичок у вільному мовленнєвому спілкуванні.

Таким чином, проведена робота позитивно позначилася на стані звуковимовної сторони мовлення дітей із ринолалією, про що свідчать дані, наведені в таблиці 1.

Таблиця 1. Динаміка мовленнєвого розвитку дітей із ринолалією на констатувальному та контрольному етапах експерименту (у %)

Тип мовлення дитини з ринолалією	Групи	Кількість досліджуваних у %
		Констатувальний етап	Контрольний етап	Приріст
нормальне або наближене до норми	І	12,5% (1)	37,5% (3)	25,0% (2)
значно поліпшене мовлення	ІІ	25,0% (2)	25,0% (2)	-
поліпшене мовлення	ІІІ	25,0% (2)	25,0% (2)	-
без поліпшення	ІV	37,5% (3)	12,5% (1)	Зменшення на 25,0% (2)

Виявлено зміну загальної картини звуковимовної сторони мовлення дітей із ринолалією. Зокрема, до умовно-нормативного варіанта віднесено 3 дітей (37,5%) на відміну від 12,5% (1 дитина) на рівні констатації.

Значно покращилися артикуляційні та просодичні характеристики, що забезпечило підвищення рівня розбірливості мовлення дітей у І-ІІІ групах на 50%.

У переважної більшості (62,5%) обстежених дітей із ринолалією вдалось гармонізувати фізіологічне та мовленнєве дихання, подолати слабкість, поверховість та напруженість, покращити ритмічність та темп мовленнєвого дихання.

Так, у 3 (37,5%) дітей суттєво покращилися голосові характеристики: до нормативного рівня (без назалізації голосу); у 2 (25,0%) спостерігалася незначна назалізованість голосу, легка носова емісія; у 2 (25,0%) дітей виявлено середній ступінь назалізації голосу; у 12,5% (1 дитина) залишився високий рівень назалізації, несформованою артикуляція звуків.

Завдяки корекційній роботі з постановки голосу у 62,5 % дітей покращилися характеристики емоційної та ритміко-інтонаційної сторони мовлення. Мовлення стало більш емоційним, інтонованим, достатньо модульованим.

...