Размещено на http://www.allbest.ru/

Академія медичних наук України

Інститут неврології, психіатрії та наркології

УДК 616.839:613.644:615.835.3

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Спеціальність 14.01.15 - Нервові хвороби

Динаміка вегетативних показників у хворих на вібраційну хворобу під впливом гіпербаричної оксигенації

Налча Ігор Ілліч

Харків - 2006

Дисертація є рукописом

Робота виконана у Луганському державному медичному університеті МОЗ України.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Дзюба Олександр Миколайович, професор кафедри нервових хвороб Київського національного медичного університету ім. О.О.Богомольця МОЗ України.

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Перцев Григорій Дмитрович, головний науковий співробітник Інституту неврології, психіатрії та наркології АМН України; доктор медичних наук, професор Грицай Наталія Миколаївна, завідувач кафедри нервових хвороб з нейрохірургією Української медичної стоматологічної академії МОЗ України.

Провідна установа - Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України.

Захист відбудеться “26” квітня 2006 р., о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.566.01 при Інституті неврології, психіатрії та наркології АМН України (61068, м. Харків, вул. Академіка Павлова, 46).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту неврології, психіатрії та наркології АМН України (61068, м. Харків, вул. Академіка Павлова, 46).

Автореферат розіслано ”23” березня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, старший науковий співробітник, кандидат медичних наук Л.І. Дяченко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Вібраційна хвороба (ВХ) - широко розповсюджене професійне захворювання нервово-судинної системи, яке посідає в структурі професійної захворюваності в Україні друге місце (Кундієв Ю., Нагорна А, 2003). У Донбасі вона найчастіше зустрічається серед гірників, на яких припадає 94% усіх випадків цього захворювання (Усачёва Л.В., Рокотянская В.В., 2003). Методи лікування ВХ, які існують, недостатньо ефективні, і захворювання, поступово прогресуючи, часто приводить до стійкої втрати професійної працездатності робітників ще в молодому віці (Куклина Е.Г. із співавт., 2003; Пиктушанская И.Н. із співавт., 2003). Все це визначає необхідність подальшого пошуку нових й удосконалення відомих методів лікування хворих на ВХ.

Як відомо, в патогенезі ВХ важливу роль відіграє тканинна гіпоксія, яка приводить до розвитку у хворих стійких вегетотрофічних розладів у верхніх кінцівках (Филин А.П. із співавт., 1985; Сухаревская Т.М. із співавт., 1991; Артамонова В.Г. із співавт., 1999). У звязку з цим ряд авторів використав з лікувальною метою при цьому захворюванні гіпербаричну оксигенацію (ГБО), як ефективний засіб боротьби з тканинною гіпоксією (Соболева Н.П., 1984, 1989; Ерошина О.П. із співавт., 1986; Соболева Н.П., Дейнега В. Г., 1987; Соболева Н.П. із співавт., 1995). На підставі отриманих даних вони дійшли висновку, що ГБО збільшує ефективність комплексної терапії хворих на ВХ, але ступінь збільшення ефективності залежить від оптимальності обраної дози лікувальної гіпероксії. Разом з цим ніяких алгоритмів вибору оптимальної для хворого дози гіпербаричного кисню ними не запропоновано. Відомо, тим часом, що при невірно обраних дозах ефективність лікування знижується і лікувальні ефекти можуть перейти в патогенні (Казанцева Н.В., 1996; Tibbles P.M., Edelsberg J.S., 1996).

В останні роки, у зв'язку з упровадженням у медичну практику комп'ютерних технологій і нових неінвазивних методик оцінки функціонального стану організму (ФСО) хворого, що грунтуються на аналізі варіабельності ритму серця (ВРС), з'явилася можливість здійснювати контроль над ФСО й об'єктивно оцінювати гомеостаз при проведенні сеансів гіпербаричної терапії (Воробьев К.П., 1995, 2001; Мачерет Е.Л. із співавт., 2000; Stys A., Stys T., 1999; Stein P.K., Kleiger R.E., 1999). Оцінка динаміки вегетативних показників протягом сеансів ГБО (тобто, оцінка вегетативної реактивності до гіпероксії) в режимі реального часу дозволяє диференційовано підходити до вибору лікувальної дози гіпербаричного кисню й провести максимальний терапевтичний вплив, не допускаючи розвитку ускладнень гіпероксії (Воробьев К.П., 1997; Воробьев К.П., Дзюба А.Н., 1998; Ten Voorde B.J., Kingma R., 2000). Подібні дослідження при ВХ раніше не проводилися.

Таким чином, є всі підстави досліджувати у хворих на ВХ стан вегетативної реактивності (ВР) до гіпероксії за даними динаміки показників ВРС під час сеансів баротерапії з метою індивідуалізації лікувальних режимів ГБО для одержання більш високого терапевтичного ефекту й запобігання розвитку ускладнень гіпероксії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри неврології й нейро-хірургії Луганського державного медичного університету: “Розлад вегетативного гомеостазу і порушення вегетативної регуляції при захворюваннях нервової системи”, № держреєстрації 0198U005868.

Мета дослідження: розробка принципів диференційованого застосування гіпербаричної оксигенації при вібраційній хворобі на підставі вивчення вегетативної реактивності до гіпероксії протягом сеансів баротерапії.

Задачі дослідження.

1. Провести порівняльну оцінку ефективності лікування у хворих на ВХ, які отримували базисну (медикаментозну) та комплексну терапію з додатковим використанням ГБО.

2. Вивчити загальні закономірності ВР до гіпероксії за даними динаміки показників ВРС під час сеансів ГБО у хворих на ВХ.

3. Зясувати особливості ВР до гіпероксії під час ГБО і зв'язок їх з вихідними клініко-функціональними характеристиками ВХ та з ефективністю лікування.

4. Виявити прогностичні критерії ефективності ГБО при ВХ залежно від стану ВР до гіпероксії за даними показників ВРС.

5. Розробити алгоритм індивідуалізації лікувальних режимів ГБО хворим на ВХ за даними оцінки динаміки показників ВРС під час сеансів баротерапії.

Обєкт дослідження. Хворі на ВХ, гірники вугільних шахт.

Предмет дослідження. Динаміка показників ВРС під час сеансів ГБО, динаміка клініко-функціональних показників під впливом базисної та комплексної терапії з додатковим використанням ГБО, звязок змін ВР до гіпероксії з вихідними клініко-функціональними показниками захворювання та з динамікою їх під впливом комплексного лікування.

Методи дослідження. Клініко-неврологічні, електрофізіологічні (кар-діоінтервалографія, електроенцефалографія, реоенцефалографія, реовазографія пальців рук, електротермометрія кистей, капіляроскопія), фізіологічні (альге-зіметрія, палестезіометрія, динамометрія кистей), психофізіологічний (тест Лю-шера), статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше за допомогою нової методології моніторингу показників ВРС безпосередньо під час сеансів ГБО в режимі реального часу вивчено вегетативну реактивність до гіпероксії у хворих на ВХ й визначено особливості її залежно від виразності захворювання й окремих його клініко-функціональних показників, а також від ефективності комплексного лікування хворих з додатковим використанням методу ГБО.

Вперше виявлено прогностичні критерії ефективності ГБО при ВХ за даними показників ВРС. Вперше розроблено принципи вибору індивідуальних оптимальних лікувальних режимів гіпероксії хворим на ВХ, що базуються на оцінці динаміки цих показників під час сеансів ГБО.

Практичне значення одержаних результатів. На підставі результатів дослідження розроблено: “Спосіб лікування хворих вібраційною хворобою методом гіпербаричної оксигенації” (отримано деклараційний патент на корисну модель від 16.05.2005 р.), “Способ оценки эффективности лечения больных вибрационной болезнью” (рацпропозиція № 3428 від 9 вересня 2004 р.), “Способ выбора индивидуальных режимов гипероксии и прогнозирования лечебного эффекта при комплексной терапии больных вибрационной болезнью с использованием ГБО” (рац-пропозиція № 3431 від 27 вересня 2004 р.). Отримані дані покладено в основу надрукованого інформаційного листа “Метод вибору індивідуальних режимів гіпер-оксії при комплексному лікуванні хворих на вібраційну хворобу з використанням гіпербаричної оксигенації” (2005 р.).

Розроблений алгоритм пошуку індивідуальної оптимальної лікувальної дози гіпербаричного кисню залежно від стану ВР до гіпероксії у хворих на ВХ дає можливість диференційно підходити до використання методу ГБО при цьому захворюванні, що сприятиме підвищенню ефективності лікування та запобіганню розвитку ускладнень гіпероксії. Отримані дані можуть сприяти також більш глибокому розумінню лікувальних механізмів ГБО при ВХ.

Результати проведених досліджень впроваджено у практичну роботу відді-лення профпатології Луганської обласної клінічної лікарні, відділень неврології та баротерапіїї Донецької обласної лікарні профзахворювань, лікарень міст Антрацита, Свердловська та Ровеньок Луганської області. Вони використовуються також у навчальному процесі на курсі професійних хвороб Луганського державного медич-ного університету.

Особистий внесок здобувача. Особисто здобувачем проведено літературний та інформаційний пошук, підбір та повне клініко-функціональне обстеження хворих на ВХ до та після курсу лікування, збір, аналіз, електронний облік, математичне опрацювання матеріалів та формулювання наукових поло-жень роботи, написано всі розділи дисертації. Автором не були використані наукові результати та ідеї, що належать співавторам робіт, які опубліковані.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації доповідалися й обговорювалися на “IX Конгресі Світової федерації українських лікарських товариств (Луганськ, 2002), на засіданні обласного науково-медичного суспільства неврологів (Луганськ, 2002), на I Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів і молодих вчених “Актуальні питання сучасної неврології” (Луганськ, 2003), на Російській науково-практичній конференції, присвяченій 45-річчю Ростовського обласного центру професійної патології (Ростов-на-Дону, 2003), на обласному семінарі профпатологів (Луганськ, 2003), на ювілейній науково-практичній конференції викладачів, присвяченій 10-річчю існування Луганського державного медичного університету (Луганськ, 2004), на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми захисту інтелектуальної власності в медицині та біології” (Луганськ, 2005).

Публікації. За темою дисертації опубліковано робіт - 14, серед них - 11 статей у фахових виданнях, що рекомендовані ВАК України, із них у журналах - 10 (4 - самостійні), у збірниках - 1 (самостійна), тез доповідей - 2 (самостійних), патентів - 1 (у співавторстві).

Структура та обсяг дисертації. Матеріали дисертації викладено на 161 сторінці друкованого тексту. Дисертація складається зі вступу, огляду літератури, матеріалів і методів обстеження, 3-х розділів з результатами власних досліджень, розділу з узагальненням результатів, висновків, практичних рекомендацій, списку використаної літератури (170 вітчизняних і 64 іноземних джерел). Робота ілюстрована 20 таблицями й 36 рисунками.

Основний зміст роботи

Матеріали і методи досліджень. Обстежено 108 хворих з первинно встановленим діагнозом ВХ. Усі вони були чоловічої статі, за професіями гірники очисного вибою, забійники й прохідники вугільних шахт, віком від 31 до 60 (у середньому 49,61,12) років і зі стажем роботи з віброінструментами 12-25 (у середньому 20,11,44) років, та піддавалися впливу локальної середньочастотної вібрації, рівень якої перевищував гранично припустимий по віброшвидкості в 4-7 разів. Відповідно до діючої класифікації ВХ (1985 р.) у 72 з них було встановлено I, у 36 - II ступінь виразності захворювання. Ведучим у клінічній картині в усіх хворих був синдром вегетосенсорної поліневропатії (ВСП) верхніх кінцівок, який у 68 сполучався з вегетотрофічними розладами, у 69 - з астеноневоротичним синдромом, та у 35 - з церебральною ангіодистонією.

Залежно від характеру терапії, що проводилася, усі хворі були розподілені на 2 групи. Перша група (група зіставлення - 72 хворих) одержувала медикамен-тозну терапію (аналгезуючі, вазоактивні, седативні препарати, антиоксиданти, віта-міни групи “В”) та електрофорез новокаїну на шийний відділ хребта й верхні кін-цівки протягом 10-12 днів, друга (основна група - 36 хворих) - додатково одер-жувала лікування методом ГБО. Проводили ГБО в одномісній барокамері Ока-МТ, на середньому терапевтичному режимі гіпероксії (0,17 МПа з тривалістю ізопресії 40 хвилин), у другій половині дня, через 5-6 годин після медикаментозної терапії, щодня протягом 5-6 днів. Характер медикаментозної терапії й режим ГБО протягом курсу лікування не змінювалися.

Обидві обстежені групи хворих за віковим й стажовим складом та за виразністю захворювання були однорідні й цілком порівнянні (див. табл.).

Таблиця. Середній вік і середній стаж роботи з віброінструментами хворих обох груп з різним ступенем виразності захворювання

Обстеження хворих включало комплексну оцінку скарг (15 ознак) і даних неврологічного статусу (14 ознак) в балах (Гнидюк О.В, 2002). Кожна клінічна ознака оцінювалася в один, або більше (не вище 3-х) балів, залежно від її виразності, потім підраховувалися середні сумарні бали цих ознак до та після лікування й порівнюва-лися між собою. Оцінювалися також результати визначення порогів больової (ПБЧ у мм) і вібраційної (ПВЧ у с) чутливості, м'язової сили кистей (ДМ у кг), стану капіляр-ного кровообігу та температури кистей за загальновідомими методиками (Колесов В.Г., 1991; Артамонова В.Г., Лагутина В.Г., 1996; Костюк І.Ф., Капустник В.А., 2003), які входять до стандартів обстеження хворих на ВХ. Для оцінки стану периферичної й церебральної гемодинаміки використовували реовазографію (РВГ) пальців рук і рео-енцефалографію (РЕГ), які проводилися за допомогою чотириканального реографу 4РГ-1А. Обчислювали такі показники РВГ і РЕГ: величину амплітуди (А, Ом), трива-лість висхідної частини (Ь, с), та відношення її до тривалості всієї реографічної хвилі (Ь/Т, %), дикротичний (ДКІ, %), та діастолічний (ДСІ, %) індекси, коефіцієнт асиметрії (КА) (Ронкин М.А., Иванов Л.Б., 1997; Иванов Л.Б., Макаров В.А., 2000). Стан біо-електричної активності головного мозку вивчали за допомогою електроенцефалогра-фії (ЕЕГ), що проводилася з використанням 16-канального електроенцефалографу EEG-16s фірми “Мікромед” (Угорщина). Формалізацію порушень ЕЕГ проводили за Є.О. Жирмунською (1991, 1996). Оцінку порушень надсегментарного рівня вегетатив-ної регуляції здійснювали також за допомогою методу колірних виборів Люшера (Люшер М., 1995). При цьому обчислювали показники психосоціальної адаптації (ППА) і інтенсивності тривоги (ПІТ), та коефіцієнт вегетативного балансу (КВБ).

Для дослідження функціонального стану вегетативної нервової системи (ВНС) і ВР до гіпероксії використовували кардіоінтервалографію (КІГ). Проводили її за новою сертифікованою технологією, яка раніше при ВХ не використовувалася. Згідно з цією технологією моніторинг показників ВРС проводився безпосередньо під час сеансів ГБО в режимі реального часу з використанням персонального комп'ютера (Воробйов К.П., 1995-2002). Збір масивів кардіоінтервалів здійснювався за допомогою стандартного кардіомонітору РКМ-01, що з'єднувався з грудними електрокардіогра-фічними електродами та з персональним комп'ютером, в якому накопичувалася уся біоінформація для подальшого ретроспективного аналізу. Піддавали аналізу розшире-ний набір показників ВРС, розроблених вітчизняними вченими (Баевский Р.М. із співавт., 1984) і показників, рекомендованих робочою групою Європейського сус-пільства кардіології та Північноамериканського суспільства кардіостимуляції й електрофізіології (всього 30 показників).

Усі обстеження проводилися до та після лікування, а показники ВРС вивчалися також протягом 14-ти етапів сеансу ГБО, на які був розподілений кожний сеанс (Воробйов К.П., 2000). В основній групі хворих проведено 201 серію досліджень стану ВР до гіпероксії, у кожній з яких реєструвалося по 14 КІГ (згідно з кількістю етапів сеансу ГБО). В них вивчено 2777 КІГ по 128 кардіоінтервалів. Для кожної з них обчислено 30 показників ВРС.

Для порівняння, стан ВР до гіпероксії вивчено додатково у контрольній групі гірників (32 чол.) із хронічною компенсованою загальносоматичною патологією, які не мали ознак вегетативної дистонії (із хронічним простатитом - 13, хронічним перси-стуючим гепатитом - 9, атопічним дерматитом - 4, виразковою хворобою шлунка у фазі ремісії -3, пародонтозом - 3). Середній вік їх був 42,7±2,5 року. Сеанси ГБО їм проводилися також щодня й на тому ж режимі гіпероксії, що і хворим основної групи. Середня кількість проведених сеансів на одного хворого - 5,8±0,3. Усього проведено в цій групі 176 серій дослідження стану ВР до гіпероксії й проаналізовано 2464 КІГ.

Результати обстеження піддавалися компютерному обліку та статистич-ному аналізу з використанням критеріїв Манна-Уітні (при оцінці розходжень між двома незалежними вибірками), Краскела-Уолліса (при оцінці розходжень між трьо-ма незалежними вибірками), Вілкоксона (при аналізі розходжень у тих самих спо-стереженнях у різні тимчасові періоди). При множинних порівняннях незалежних показників для визначення ймовірності нульової гіпотези про відсутність розход-жень використали дисперсійний аналіз ANOVA (Флетчер Р. із співавт., 1998; Петри А., Сэбин К., 2003). Розвідницький аналіз динаміки показників ВРС під час ГБО здійснювався за допомогою спеціально розробленої пакетної програмної технології, виконаної мовою Delphi 6 (Воробйов К.П., 2001). Потім перевірялася статистична значимість нульової гіпотези вищевказаними методами за допомогою програмного пакета STATISTICA 6.0.

Усі використані при проведені досліджень засоби вимірів своєчасно підляга-ли метрологічному контролю. Комісією з біоетики Луганського державного медич-ного університету (протокол №1 від 30 вересня 2005 р.) встановлено, що проведені дослідження відповідають етичним та морально-правовим вимогам згідно наказу МОЗ України №281 від 01.11.2000 р.

Результати досліджень та їх обговорення. Динаміка клініко-функ-ціональних показників під впливом лікування в обстежених групах хворих на ВХ. Порівняння вихідних клініко-функціональних показників в групах хворих, що одер-жували базисну й комплексну терапію із додатковим використанням методу ГБО, проведене з використанням тесту Манна-Уітні, показало, що в основній групі хво-рих й у групі зіставлення середні сумарні бали скарг (11,00,47 й 10,40,65 відповід-но з групами; p = 0,65) і об'єктивних ознак захворювання (8,50,31 й 7,90,34; p = 0,243) до лікування суттєво не розрізнялися. Показники додаткових методів дослід-ження в цих групах становили відповідно: ПБЧ - 1,380,04 й 1,350,03 мм (p = 0,409); ПВЧ - 5,610,38 й 5,630,29 с (p = 0,632); ДМ кистей - 36,91,11 й 33,91,03 кг (p = 0,25); температури кистей - 26,60,22 й 26,60,26С (p = 0,525); амплітуди РВГ пальців рук - 0,060,004 й 0,0530,003 Ом (p = 0,432); швидкості наповнення артеріол пальців рук - 0,130,01 й 0,130,01 с; ДКІ РВГ - 57,82,48 й 58,72,24% (p = 0,97); КА РВГ - 10,71,11 й 15,73,43 (p = 0,575); амплітуди РЕГ - 0,060,004 й 0,060,01 Ом (p = 0,162); швидкості наповнення судин мозку - 0,160,01 й 0,150,004 с (p = 0,422); ДКІ РЕГ - 66,42,77 й 65,72,20% (p = 0,76); Ь-індексу ЕЕГ - 31,61,27 й 29,91,24% (p=0,45); ППА тесту Люшера - -3,460,20 й -3,740,45 (p = 0,571); ПІТ - 4,920,23 й 4,540,28 (p = 1,055); КВБ - 1,840,10 й 2,060,12 (p = 1,410). Тобто, за жодним із досліджених ознак не існувало статистично вірогідних розходжень між вихідними їх значеннями у досліджуваних групах хворих, і тому у цих вибірках було цілком коректним оцінювати вираженість змін клініко-функціональних показників під впливом лікування за кінцевим результатом.

Порівняльний аналіз динаміки клініко-функціональних показників під впливом лікування в цих групах хворих показав, що в основній групі середній сумарний бал скарг у результаті лікування знизився з 10,4±0,66 до 2,3±0,44, а у хворих групи зіставлення - з 11,03±0,47 до 6,79±0,33. Ступінь зниження балів в основній групі склав 79, а в групі зіставлення - лише 38%. Середній бал таких скарг, як біль у руках, слабість, пітливість, мерзлякуватість кистей, судороги пальців, побіління їх, набряк кистей в основній групі зменшився відповідно на 88, 64, 85, 88, 100, 83 й 100%, а у групі зіставлення - на 38, 46, 10, 48, 80, 61 й 83%. Якщо вихідний середній бал скарг у хворих різних груп істотно не розрізнявся (p = 0,65), то після проведеної терапії в основній групі ступінь зни-ження бала був вірогідно більшим (p = 0,0000009). Тобто, додаткове включення методу ГБО до комплексу базисної терапії хворих на ВХ суттєво покращує динаміку суб'єктивного синдрому захворювання.

Зіставлення середніх балів об'єктивних клінічних ознак захворювання, отриманих до та після курсу лікування в основній групі (8,50,31 й 3,380,30) й у групі зіставлення (7,90,34 й 6,910,28) дозволило зробити аналогічний висновок. Ступінь зниження бала в основній групі становив 55, а у групі зіставлення - лише 19%. При відсутності розходжень значень цих показників між групами до лікування (p = 0,243), після нього розходження виявилися високо статистично ймовірними (p = 0,0000009). В основній групі хворих середній бал таких ознак, як акроціаноз, гіпер-гідроз та набряк кистей, трофічні розлади, гіпалгезія в дистальних відділах верхніх кінцівок, церебральна мікросимптоматика, пожвавлення сухожильних рефлексів, тремор пальців рук зменшився відповідно на 81, 75, 100, 15, 38, 33, 79, 100%, а у хворих групи зіставлення, що отримували базисну терапію, - відповідно на 31, 19, 64, 2, 8, 11, 41, 32%.

Також відзначено більш кращу динаміку й показників додаткових методів дослідження під впливом комплексної терапії з використанням методу ГБО. Так, в основній групі хворих й у групі зіставлення після лікування ПБЧ знизився до 1,030,04 й до 1,240,02 мм (p = 0,0000007; тут і далі за даними тесту Манна-Уітні), ПВЧ - до 9,20,31 й до 6,720,26 с (p = 0,00000009), мязова сила кистей підвищилася до 42,20,94 й до 36,030,86 кг (p = 0,00003), а температура кистей - до 27,90,16 й до 26,80,21С (p 0,05), швидкість відновлення її після холодової проби скоротилася до 21,32,17 й до 23,62,71 хв., амплітуда РВГ пальців рук підвищилася до 0,09±0,004 й до 0,06±0,003 Ом (p = 0,000001), амплітуда РЕГ - до 0,09±0,003 й до 0,07±0,002 Ом (p = 0,0000009), та -індекс ЕЕГ - до 46,88±1,84 й до 35,2±1,08 % (p = 0,000001) по групах відповідно. За даними всіх показників тесту Люшера ступінь поліпшення їх в основній групі також був вищим.

Лікувальний ефект ГБО найбільш чітко виявлявся у хворих з I ст. ВХ, у яких регресування більшої частини клінічної симптоматики спостерігалося вже після 3-5 сеансів. У хворих з II ст. клінічний ефект наступав лише після 5-6 сеансів й виявлявся в зменшенні оніміння й болю рук, мерзлякуватості й ціанозу кистей, у потеплінні й підвищенні м'язової сили їх. В цілому, зворотному розвитку під впливом комплексної терапії підлягали найчастіше периферичні вегетосудинні розлади (у 83%) й ознаки астеноневротичного синдрому (у 79%), та рідше - сенсорні (у 38%) і трофічні (у 15%) розлади й ознаки дисциркуляторної енцефалопатії (у 33% хворих з цими порушеннями).

Аналіз ефективності лікування в обох групах хворих показав, що при використанні середнього терапевтичного режиму ГБО (0,17 МПа з тривалістю ізопресії 40 хвилин) у комплексній терапії хворих на ВХ ефективність лікування підвищується в 1,6 разу. Якщо в групі зіставлення “значне поліпшення” було у 27,8, “помірне” - у 29,2 й “незначне” - у 43%, то в основній групі подібні лікувальні ефекти спостерігалися відповідно у 63,8, 30,5 й 5,6% хворих. Отрима-ні результати узгоджуються з даними інших авторів (Соболева Н.П., 1986; Соболева Н.П., Дейнега В.Г., 1987).

З метою розробки принципів вибору хворим на ВХ індивідуальних опти-мальних лікувальних режимів ГБО для подальшого підвищення ефективності цього методу лікування ми, виходячи з того, що реакція організму на гіпербаричний кисень залежить, головним чином, від функціонального стану ВНС (Леонов А.Н., 1994; Казанцева Н.В., 1996), вивчили в цих хворих особливості ВР до гіпероксії за даними динаміки показників ВРС під час сеансів ГБО й залежність їх від виразності змін вихідних клініко-функціональних показників захворювання та від ефективності комплексного лікування з додатковим використанням методу ГБО.

Динаміка показників ВРС під час сеансів ГБО у хворих на ВХ. Порівняльне вивчення динаміки показників ВРС під час ГБО (тобто вивчення ВР до гіпероксії) у хворих на ВХ і в контрольній групі осіб із загальносоматичною патологією без ознак вегетативної дистонії показало, що у хворих на ВХ вихідна середня тривалість кардіоінтервалів (meanR_R) становила 912±12,1 (n = 124), а в групі контролю - 887±9,7 мс (n = 124), при р = 0,166 (за даними критерію Манна-Уітні). Протягом сеансів ГБО значення цього показника в обох групах також суттєво не відрізнялися.

Вихідні значення й динаміка коефіцієнтів ексцесу (k_Excess) й асиметрії масивів кардіоінтервалів (k_Assimt) під час ГБО у хворих на ВХ, на відміну від групи контролю, характеризувалися стійкою лівосторонньою асиметрією гісто-грам розподілу й збільшенням ексцесу, що вказувало на зміну балансу процесів регуляції, а також на напруженість механізмів ВР у хворих на ВХ.

При відсутності статистично вірогідних розходжень вихідних значень показника стандартного відхилення кардіоінтервалів (StandDev) між цими групами обстежених (p = 0,413), вже на восьмому етапі сеансу ГБО (двадцята хвилина ізопресії) з'являлися статистично ймовірні його розходження (p = 0,002; за даними тесту Вілкоксона), які залишалися аж до останнього етапу (p = 0,0003) і навіть після баротерапії (p = 0,0001) (рис. 1).

Аналогічні закономірності визначалися й за даними динаміки показника потужності спектра в області низької частоти (LF_128) (див. рис. 1). Його значення у контрольній групі зросли в результаті баротерапії з 988±98,1 до 1769±144,2 мс² (p = 0,0000009), а у групі хворих на ВХ - з 830±84,6 до 997,6±94,3 мс² (p = 0,002). Тобто, приріст значень показника симпатичного тонусу в контрольній групі осіб склав 79, а у хворих на ВХ - лише 20%.

Цей порівняльний аналіз показав, що при вихідних незначних розход-женнях характеристик вегетативного статусу у хворих на ВХ і пацієнтів конт-рольної групи, під час сеансів ГБО у хворих на ВХ ВР до гіпероксії була знижена.

Оцінка залежності стану ВР до гіпероксії від виразності ВХ показала, що між групами хворих з I й II ступенями захворювання існували якісні розходження ВР до гіпероксії під час ГБО (рис.2).

На рисунку видно, що при відсутності суттєвих розходжень вихідних значень показників PNN50 й HF_128 у хворих з I й II ст. захворювання, під час ГБО, на 6-9-му етапах ізопресії, виявлялася графічно очевидна, статистично підтверджувана (p = 0,049) знижена реактивність до гіпероксії у хворих із II ст. ВХ. За даними показника HF_128 у хворих із II ст. відзначалася не тільки знижена реактивність до гіпероксії, але й зміна вектора спочатку сприятливої динаміки показників ВРС на зворотний вектор. Це свідчить про нестійкість вегетативної регуляції й зниження реактивності до гіпероксії при II ст. ВХ, які можна розцінювати як провісники кисневої інтоксикації (Леонов А.Н., 1996; Воробйов К.П., 2000).

Оцінка динаміки показників ВРС під час ГБО залежно від клінічних особливостей захворювання показала, що у тих хворих на ВХ, у яких синдром ВСП верхніх кінцівок був вираженим й сполучався з вегетотрофічними розладами, цереб-ральною ангіодистонією й дисциркуляторною енцефалопатією (n =14, 78 сеансів ГБО), спостерігалося зниження ВРС і тонусу обох відділів ВНС. А у тих хворих, у яких цей синдром був виражений помірно і не сполучався з указаними вище розладами (n = 22, 123 сеанси ГБО), зберігалася сприятлива динаміка показників ВРС під час ГБО, яка свідчила про збереження в них нормальної реактивності до лікувальної гіпероксії. Так, розходження вихідних величин показника StandDev між виділеними групами хворих були статистично значимі (p = 0,0004), і вони зберігалися протягом усіх етапів ГБО. Розходження вихідних величин показника HF_128, також були високо ймовірні (p = 0,00008), і вони зберігалися як під час ГБО, так і після її. Ті ж закономірності простежувалися й за даними показника LF_128, розходження вихідних значень якого були статистично значимі (p = 0,001).

При аналізі залежності ВР до гіпероксії від величин ПБЧ й ПВЧ з'ясовано, що в групі хворих з менш вираженим підвищенням порогів больової (0,9-1,5 мм) і вібраційної (8-11 с) чутливості (11 чол., 64 сеанси ГБО) вихідне значення показника StandDev становило 45±1,9, а після ГБО воно підвищилося до 53±2,2 мс (p = 0,00004). У групі хворих (25 чол., 137 сеансів ГБО) з більш вираженим підвищенням порогів (1,6-2,0 мм - для ПБЧ й 2-7с - для ПВЧ) значення його до й після лікування склали відповідно 39±4,6 й 37±2,5 мс (p = 0,339). Розходження значень цього показника, отриманих після лікування в різних групах хворих, виявилися високо ймовірними (p = 0,0006). Тобто, до проведення ГБО вегетативний статус у цих групах суттєво не розрізнявся, під час ГБО у пацієнтів з більш високими порогами ВР до гіпероксії була знижена, а після курсу ГБО вегетативний статус у них був гіршим, ніж у групі хворих з менш підвищеними ПБЧ й ПВЧ. Аналогічні закономірності виявлялися й за даними динаміки показника тонусу симпатичного відділу ВНС (LF_128) під час ГБО.

ВР до гіпероксії залежала також від ступеня зниження амплітуд РВГ пальців рук і РЕГ. В групах хворих з їх величинами в межах 0,02-0,07 (25 хворих, 137 сеансів ГБО) й 0,08-0,12 Ом (11 хворих, 58 сеансів ГБО) вихідні значення показників PNN50 й HF_128 розрізнялися між групами статистично незначно, але під час і після ГБО розходження значень цих показників стали високо вірогідними (р = 0,0003 й р = 0,00006 відповідно показникам) за рахунок зменшення їх у хворих з більш зниженими амплітудами. Це свідчить про зниження ВР до гіпероксії у хворих зі значним зменшенням кровопостачання дистальних відділів верхніх кінцівок й головного мозку.

Залежно від вихідних типів ЕЕГ (за Є.О.Жирмунською) сформовано 3 групи хворих: до першої віднесено 10 пацієнтів (56 сеансів ГБО) - із II, до другої - 22 пацієнта (122 сеанси) - із III й до третьої - 4 пацієнта (23 сеанси) - із IV типами ЕЕГ. У цих групах вихідні значення й особливості динаміки показників ВРС під час сеансів ГБО виявилися в лінійному взаємозв'язку з виразністю порушень на ЕЕГ (рис. 3).

Наведені графіки демонструють погіршення вегетативного статусу пропорційно зростанню типу ЕЕГ. Так, якщо ймовірність (p) випадковості розходжень між виділеними групами хворих значень показників PNN50, HF_128 й LF_128 до ГБО-терапії становила 0,015, то після неї - 0,001. Під час ГБО, у хворих з II типом ЕЕГ спостерігалося суттєве підвищення значень показників PNN50 й HF_128 відносно вихідних їх значень, що свідчило про нормальну реактивну відповідь на гіпероксію. У хворих з III і IV типами ЕЕГ активність обох відділів ВНС на протязі усіх етапів ГБО, за даними показників HF_128 й LF_128, була знижена пропорційно ступеню виразності порушень на ЕЕГ, що свідчило про зниження ВР до гіпероксії у цих хворих.

Аналіз залежності ВР до гіпероксії від величин б-індексу ЕЕГ показав, що у групах хворих з величинами його меншими (16 хворих, 92 сеанси ГБО) й більшими за 30% (20 хворих, 109 сеансів ГБО) вихідні значення показника RMSSD розрізнялися на межі статистичної значимості (p = 0,056), а під час ГБО з 7-го по 14-й етапи рівень її перебував у діапазоні 0,04-0,0006. Також розрізнялася якісна динаміка показника RMSSD у цих групах. У групі хворих з більш низьким рівнем б-індексу значення цього показника в процесі сеансів ГБО фактично не змінилися (28,7±1,98 й 28,8±1,45 мс; p = 0,153), а в групі з більш високим його рівнем вони статистично вірогідно збільшилися з 35,1±2,65 до 40,2±2,70 мс (p = 0,001). Ці дані свідчать про те, що значне зниження -активності головного мозку супроводжується зниженням ВР до гіпероксії й пригнобленням тонусу обох відділів ВНС.

При аналізі взаємовідносин між станом вегетативної реактивності до гіпероксіїї та ефективністю комплексного лікування хворих на ВХ із додатковим використанням методу ГБО з'ясовано, що в групі хворих зі “значним поліпшенням” (23 хворих; 128 сеансів ГБО) спостерігалася статистично вірогідно більш виражена позитивна динаміка показників RMSSD та HF_128 і LF_128, які відбивають стан парасимпатичної і симпатичної ланок ВНС відповідно, ніж у хворих з “помірним” (11 хворих; 62 сеанси ГБО) і “незначним” (2 хворих; 11 сеансів ГБО) поліпшенням, у яких динаміка цих показників під час сеансів ГБО була більш ригідною (рис. 4).

Тобто, між станом ВР до гіпероксії та ефективністю комплексного лікування існував прямий лінійний зв'язок - при наявності у хворих нормального типу реактивності до гіпероксії лікувальний ефект був високим, а зниженого - слабким.

Таким чином, проведений аналіз динаміки показників ВРС під час сеансів ГБО дозволив виявити у хворих на ВХ зміни вегетативної регуляції, які свідчать про різну чутливість складових вегетативного гомеостазу до однакової дози гіпербаричного кисню при різній виразності захворювання й різному ступені змін окремих показників додаткових методів дослідження. Це особливо чітко виявлялося за даними таких показників ВРС, як PNN50, RMSSD, HF_128 і LF_128, і стало підставою для виділення у цих хворих нормальної та зниженої реактивності до лікувальної гіпероксії. Нормальна реактивність, що виявлялася в суттєвому підвищенні під час сеансів ГБО значень наведених вище показників ВРС відносно вихідних їх значень, відбиває адекватність реакцій адаптації, які виникають внаслідок впливу використаної дози гіпербаричного кисню й повязані з активацією окисно-антиоксидантних процесів, що сприяє досягненню високого лікувального ефекту. Знижена реактивність, що виявляється в ригідності динаміки зазначених вище показників ВРС під час баросеансу у відповідь на використану дозу гіпероксії, свідчить про пригнічення адаптаційно-компенсаційних механізмів і порушення балансу окисно-антиоксидантних систем в організмі, що заважає досягненню такого ефекту (Леонов А.Н., 1996; Воробьев К.П., Дзюба А. Н., Сорокин Ю.Н., 1998; Воробьев К.П., 2000, 2002).

Виявлені відмінності в динаміці похідних серцевого ритму на етапах баросеансу у хворих на ВХ з різною ефективністю лікування є доказом залежності ефекту лікувальної гіпероксії при ВХ від функціонального стану регуляторних механізмів, який визначає адекватність адаптивно-компенсаційних процесів під час ГБО.

Менш сприятливі зміни вегетативної регуляції у хворих з більш вираженим захворюванням і низьким ефектом лікування, що виразилося в ригідності динаміки зазначених вище показників ВРС під час баросеансу, вказують на погіршення адаптивних процесів під час гіпероксії і, як наслідок, на зниження резистентності організму до гіпербаричного кисню у цих хворих.

Принципи індивідуалізації лікувальних режимів ГБО хворим на ВХ. Існують, як звісно, стратегічні і тактичні принципи вибору лікувальних режимів ГБО (Воробйов К.П., 2001).

Стратегічні принципи при ВХ визначені попередніми дослідниками, які рекомендували при виражених формах захворювання застосовувати більш низькі режими ГБО (0,13-0,15 МПа) (Гипербарическая оксигенация в комплексном лечении больных вибрационной болезнью //Методические рекомендации. - Москва-Донецк, 1985. - 14 с., с.13). У нашому дослідженні ця гіпотеза підтверджена фактами зниження ВРС, тонусу обох відділів ВНС і реактивності до гіпероксії під час сеансів ГБО у хворих з вираженими клінічними ознаками вегетосенсорної поліневропатії верхніх кінцівок, наявністю вегетотрофічних розладів і церебральної ангіодистонії. Ці виявлені нами, вегетативні зрушення свідчать про зниження резистентності до гіпербаричного кисню і тому є, поряд з вираженими клінічними характеристиками захворювання, підставою для призначення більш низьких лікувальних режимів гіпероксії. Хворим з помірно вираженими ознаками вегетосенсорної поліневропатії верхніх кінцівок без сполучення їх з наведеними вище клінічними розладами, у яких, згідно отриманим нами даним, ВР до гіпероксії зберігалася нормальною, слід призначати середній (0,17 МПа) або максимальний (0,2 МПа) терапевтичні режими ГБО.

Тактичні принципи застосування ГБО при ВХ не розроблені зовсім. Встановлений нами високий рівень залежності динаміки показників ВРС під час ГБО від виразності вихідних клініко-функціональних показників ВХ та від ефективності комплексного лікування дозволяє вважати ці показники адекватними критеріями оцінки ФСО хворих, а значення деяких з них під час ГБО, виявлених у результаті цього дослідження (RMSSD, PNN50, LF_128, HF_128) - миттєвими характеристиками ефективності обраної дози лікувальної гіпероксії.

Виходячи з цього, тактичні принципи застосування ГБО при ВХ полягають у використанні в кожному окремому випадку такої дози гіпербаричного кисню, на яку протягом усіх етапів ізопресії визначається сприятлива динаміка ФСО хворого, про що свідчить суттєве підвищення значень наведених вище показників ВРС під час сеансів ГБО відносно вихідних їх значень.

Виявлені в дослідженні факти прямого лінійного зв'язку між ефективністю лікування та станом ВР до гіпероксії дозволяють стверджувати, що динаміка показників ВРС під час баротерапії є не тільки критерієм адекватності обраної дози гіпербаричного кисню, але й прогностичним критерієм ефективності комплексної терапії хворих на ВХ із додатковим використанням методу ГБО.

Висновки

1. У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється в розробці принципів диференційованого використання ГБО при ВХ для отримання більш високого терапевтичного ефекту й запобігання розвитку ускладнень гіпероксії, яке здійснене шляхом вивчення ВР до гіпероксії за допомогою сучасної комп'ютерної технології моніторингу показників ВРС під час сеансів ГБО.

2. При застосуванні середнього терапевтичного режиму ГБО (0,17 МПа з тривалістю ізопресії 40 хв.) у комплексній терапії хворих на ВХ ефективність ліку-вання підвищується в 1,6 разу. Зворотному розвитку під впливом ГБО найчастіше підлягали периферичні вегетосудинні розлади (у 83%) й ознаки астеноневротичного синдрому (у 79%) та рідше - сенсорні порушення (у 38%), ознаки дисциркуляторної енцефалопатії (у 33%) й вегетотрофічні розлади (у 15% хворих з цими порушеннями).

3. Вегетативна регуляція при ВХ характеризується напруженістю, нестійкістю, зниженням тонусу обох відділів ВНС й ВР до гіпероксії під час ГБО.

4. ВР до гіпероксії залежить від виразності ВХ (p = 0,042). При I ст. захворювання зберігається сприятлива динаміка показників ВРС під час гіпероксії, яка відбиває адекватну активацію адаптаційно-пристосувальних процесів на гіпербарич-ний кисень, що забезпечує досягнення високого лікувального ефекту. При II ст. під час ізопресії існує підвищена ймовірність (p = 0,023) реверсії первісної сприятливої динаміки вегетативних характеристик регуляції й зниження ВР до гіпероксії, що свідчить про пригнічення процесів адаптації-компенсації, яке перешкоджає досяг-ненню такого лікувального ефекту.

5. Наявність у хворих виражених клінічних ознак вегетосенсорної полі-невропатії верхніх кінцівок у сполученні з вираженими вегетотрофічними роз-ладами та з церебральною ангіодистонією супроводжується зниженням варіа-бельності кардіоінтервалів (р = 0,0004), тонусу парасимпатичного (р = 0,001) і симпатичного (р 0,001) відділів ВНС й ВР до гіпероксії під час сеансів ГБО.

6. Виражене підвищення порогів больової (1,6 мм і вищі) і вібраційної (7с і менші) чутливості й значне зниження кровонаповнення периферичних та церебральних судин (А = 0,02-0,07 Ом) супроводжується зниженням реактив-ності до гіпероксії під час ГБО (p = 0,0006; p = 0,0006; p 0.026; p = 0,0003 відповідно показникам). Наявність у хворих III та IV типів порушень електрич-ної активності головного мозку (за Є.О.Жирмунською), та значне зниження -індексу ЕЕГ (нижче 30 %) прямо пропорційні зниженню варіабельності кардіо-інтервалів (р 0,015) і ступеню пригнічення тонусу обох відділів ВНС.

7. Прогноз високої ефективності комплексної терапії хворих на ВХ із використанням ГБО визначається вираженим збільшенням під час баросеансу показників варіабельності кардіоінтервалів (PNN50, RMSSD), та тонусу пара-симпатичного (HF_128) і симпатичного (LF_128) відділів ВНС відносно вихід-них їх значень. Ці показники найточніше відбивають стан ВР до гіпероксії під час ГБО у хворих на ВХ.

8. Алгоритм індивідуального оптимального дозування гіпербаричного кисню при комплексній терапії хворих на ВХ із використанням ГБО полягає у виборі такої його дози, на яку в процесі баросеансу спостерігається сприятливий вектор динаміки показників ВРС, що найточніше відбивають стан ВР до гіпероксії і є миттєвими критеріями адекватності обраної дози.

Практичні рекомендації.

1. Хворим на ВХ з вираженими клінічними ознаками вегетосенсорної поліневропатії верхніх кінцівок, з наявністю виражених вегетотрофічних розла-дів, церебральної ангіодистонії й дисциркуляторної енцефалопатії рекомен-дується призначати низькі режими (0,13-0,15 МПа, 40 хв.) ізопресії під час ГБО. Хворим з помірно вираженими ознаками вегетосенсорної поліневропатії без сполучення їх з вищевказаними розладами, слід призначати середній (0,17 МПа, 40 хв.), або максимальний (0,2 МПа, 40 хв.) режими.

2. При II ст. ВХ, внаслідок підвищеної ймовірності токсичної дії терапевтичних режимів ГБО (0,17 МПа, 40 хв.), рекомендується знизити тиск ізопресії під моніторним контролем стану вегетативної реактивності до гіпероксії.

3. Десинхронізація й дезорганізація альфа-ритму ЕЕГ (III і IV типи за Є.О.Жирмунською) сполучені з вираженими вегетативними патологічними проявами ВХ й є критеріями для призначення більш низьких режимів ГБО.

4. Для забезпечення найвищого терапевтичного ефекту ГБО при ВХ рекомендується проводити хворим моніторний контроль показників ВРС безпосередньо під час баросеансу для вибору адекватної лікувальної дози гіпербаричного кисню.

5. Адекватність обраної дози лікувальної гіпероксії визначається збільшенням показників RMSSD, PNN50 й показників потужності високочастотної (HF_128) і низькочастотної (LF_128) складових спектра серцевого ритму безпосередньо під час ізопресії відносно вихідних їх значень.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Налча И.И. Состояние сосудистой реактивности и некоторые аспекты патогенеза сосудистых расстройств при вибрационной болезни у горнорабочих //Український медичний альманах. - 2002. - Т. 5, № 2. - С. 68-72.

2. Налча И.И. Изменения церебральной гемодинамики у больных вибрационной болезнью горнорабочих в зависимости от характера нарушения вегетативного регулирования // Український медичний альманах. - 2002. - Т. 5, № 3. - С. 96-100.

3. Налча И.И. Состояние вегетативного обеспечения деятельности у больных вибрационной болезнью горняков // Український медичний альманах. - 2002. - Т. 5, № 4. - С. 84-87.

4. Налча И.И., Дзюба А.Н. Влияние гипербарической оксигенации (ГБО) на клинические проявления и некоторые показатели периферического кровообращения у больных вибрационной болезнью // Український медичний альманах. - 2002. - Т. 5, № 6. - С. 97-100. Дисертантом проведено клінічне обстеження хворих, аналіз клінічних і параклінічних даних, зроблені висновки і написаний текст статті.

5. Налча И.И., Налча И.Ф., Лысых Е.Н., Пузина И.О. Влияние гипер-барической оксигенации (ГБО) на функциональное состояние головного мозга, церебральную гемодинамику и некоторые психофизиологические показатели больных вибрационной болезнью // Український медичний альманах. - 2003. - Т. 6, № 1. - С. 79-82. Дисертантом проведено клінічне обстеження хворих, аналіз клінічних і параклінічних даних, зроблені висновки і написана стаття.

6. Воробьев К.П., Налча И.И. Вегетативная реактивность во время гипер-барической оксигенации у больных вибрационной болезнью с различными типами биоэлектрической активности головного мозга // Біль, знеболювання, інтенсивна терапія. - 2004. - № 1. - С. 9-16. Дисертантом проведено клінічне обстеження хворих, аналіз клінічних даних й даних ЕЕГ, зроблені висновки.

7. Воробьев К.П., Налча И.И. Барорефлекторная реактивность во время гипер-барической оксигенации как критерий прогнозирования эффективности лечения вибрационной болезни //Український журнал екстремальної медицини ім. Г.О.Мо-жаєва. - 2004. - Т. 5, № 2. - С. 42-46. Дисертантом проведено клінічне обстеження хворих, оцінка ефективності лікування в залежності від стану реактивності до гіпероксії, зроблені висновки, підготовлена стаття до друку.

8. Воробьев К.П., Налча И.И. Алгоритм индивидуализации режимов гипер-барической оксигенации при лечении вибрационной болезни // Український медичний альманах. - 2004. - Т. 7, № 4. - С. 25-27. Дисертантом проведено клінічне обстеження хворих, зіставлення клінічних даних з показниками ВРС, розроблено алгоритм індивідуалізації лікувальних режимів ГБО.

9. Воробьев К.П., Налча И.И., Дзюба А.Н. Взаимосвязь изменений биоэлектрической активности головного мозга и вегетативних характеристик при вибрационной болезни //Український медичний альманах. - 2004. - Т. 7, № 5 (д). - С. 15-19. Дисертантом проведено клінічне обстеження хворих, зіставлення клінічних даних з даними ЕЕГ, зроблені висновки, підготовлена стаття.

10. Налча И.И. Изменения реактивности к гипероксии во время гипер-барической оксигенации при различной выраженности клинико-функциональ-ных характеристик вибрационной болезни // Український вісник психоневро-логії. - 2005. - Т. 13, вип. 4. - С. 30-33.

11. Пат. № 6397 UA, МПК 7 А61В5/0205. /Луганський державний медичний університет. - З. № 20040705974; Заявл. 19.07.2004; Опубл. 16.05.2005. Воробйов К.П., Налча І.І. Спосіб лікування хворих на вібраційну хворобу методом гіпербаричної оксигенації. Дисертантом запропонований спосіб вибору індивідуальних оптимальних лікувальних режимів ГБО хворим на ВХ, підготовлений текст опису патенту.

12. Налча И.И. Характеристика некоторых вегетативных показателей сердечно-сосудистой системы у горняков, больных вибрационной болезнью // Акту-альні проблеми акушерства і гінекології, клінічної імунології та медичної генетики. Збірник наукових праць, вип.. 9. - Київ-Луганськ, 2003. - С. 337-342.

13. Налча І.І. Вегетативні порушення у хворих на вібраційну хворобу гірників // IX Конгрес Світової федерації українських лікарських товариств: Тез. доп. - Луганськ-Київ-Чикаго, 2002. - С. 498.

14. Налча И.И. Эффективность лечения больных вибрационной бо-лезнью ГБО при индивидуальном подборе лечебной дозы кислорода // Медико-экологические проблемы здоровья работающих. Тезисы докладов. - Ростов-на-Дону, 2003. - С. 152-153.

Анотації

Налча І.І. Динаміка вегетативних показників у хворих на вібраційну хворобу під впливом гіпербаричної оксигенації. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.15 - нервові хвороби. - Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН України, Харків, 2006.

Проведено порівняльну оцінку ефективності базисної (медикаментозної) і комплексної терапії хворих на ВХ з додатковим використанням гіпербаричної окси-генації (ГБО) і проведенням її на середньому терапевтичному режимі гіпероксії (0,17 МПа з тривалістю ізопресії 40 хв.). вібраційна хвороба гіпербарична оксигенація

Досліджена вегетативна реактивність (ВР) до гіпероксії у цих хворих за даними оцінки динаміки показників варіабельності ритму серця (ВРС) під час сеансів ГБО і визначені особливості її залежно від виразності захворювання та ефективності лікування.

Виявлено 2 типи реактивності до лікуваль-ної гіпероксії: нормальний, який найчастіше спостерігався у хворих з I ст. захворю-вання й відображував адекватну активацію адаптаційно-пристосувальних механізмів на використану дозу гіпероксії, що забезпечувало високий лікувальний ефект, й зни-жений, який спостерігався, головним чином, у хворих з II ст. і свідчив про пригнічення процесів адаптації-компенсації у відповідь на використану дозу, що заперечувало досягненню високого лікувального ефекту. Визначені показники ВРС, які найточніше відповідають змінам ВР до гіпероксії і тісно корелюють з клініко-функціональними показниками захворювання й ефективністю лікування.

З урахуванням виявлених особ-ливостей динаміки вегетативних показників запропоновано алгоритм індивідуалізації лікувальних режимів ГБО хворим на ВХ.

Ключові слова: вібраційна хвороба, варіабельність ритму серця, вегетативна реактивність до гіпероксії, індивідуалізація режимів гіпербаричної оксигенації.

Налча И.И. Динамика вегетативных показателей у больных вибрационной болезнью под влиянием гипербарической оксигенации. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.15 - нервные болезни. - Институт неврологии, психиатрии и наркологии АМН Украины, Харьков, 2006.

Диссертация посвящена разработке принципов дифференцированного применения гипербарической оксигенации (ГБО) при вибрационной болезни (ВБ) на основе изучения вегетативной реактивности (ВР) к гипероксии по данным динамики показателей вариабельности ритма сердца (ВРС) во время сеансов баротерапии.

Проведена сравнительная оценка эффективности лечения в двух группах больных ВБ, сходных по полу, возрасту, стажу работы и выраженности заболевания, одна из которых (72 больных: с I ст. - 47, со II - 25) получала базисную (медикамен-тозную), а вторая (36 больных: с I ст. - 25, со II - 11) - комплексную терапию с дополнительным использованием ГБО и проведением её на среднем терапевтическом режиме гипероксии (0,17 МПа с продолжительностью изопрессии 40 мин). Выяснено, что среди больных, получавших базисную терапию, “значительное улучшение” было у 27,8, “умеренное” - у 29,2 и “незначительное” - у 43%, а среди получавших комп-лексную терапию - соответственно у 63,8, 30,5 и 5,6% больных.

С целью разработки принципов индивидуализации лечебных режимов ГБО больным ВБ для дальнейшего повышения эффективности этого метода лечения, у них была исследована ВР к гипероксии с помощью компьютерной кардиоинтервалогра-фии, проводившейся непосредственно во время сеансов ГБО в режиме реального времени, и выяснены особенности её в зависимости от характера и выраженности клинических проявлений заболевания, а также от степени снижения кровенаполнения периферических и церебральных сосудов (по данным РВГ, РЭГ, капилляроскопии, кожной электротермометрии) и от выраженности изменений функционального состояния головного мозга (по данным ЭЭГ). Выяснена также взаимосвязь между состоянием реактивности к гипероксии и эффективностью комплексного лечения с дополнительным использованием ГБО.