Наркоманія та алкоголізм підлітків в Україні

Всі наркотики незалежно від шляху введення в ор-ганізм у більшому чи меншому ступені обов'язково ушкоджують нервову систему (у тому числі головний мозок), імунну систему, печінку, серце, легені [1, 2]. Вживання наркотиків виражено негативно впливає на поведінку людини, призводить до зниження її професійної активності, виключення із суспільної діяльності, частих прогулів і низької продуктивності праці, припинення навчання в школі або вузі, відсутності бажання піклуватися про дітей, дружину, батьків, зневаги до домашніх справ. Отже, наркоман деградує як особистість, перетворюючись у байдужого обмеженого егоїста, який перебуває лише в очікуванні чергової дози .

Незважаючи на те, що напевно вже немає жодної людини, яка б не була обізнана про смертельну небезпеку наркотиків, кількість людей, які їх вживають, зростає кожного дня. Дійових результатів, на жаль, не дає ні діяльність правоохоронних структур, ні відповідне законодавство, ні постійне залякування населення жахливими наслідками вживання наркотиків. Проблемою лікування наркоманії займаються вчені багатьох країн, але радикальних заходів поки що не запропоновано. Однак усі визнають безперечний факт - хворобу легше і надійніше попередити, ніж потім усе життя лікувати. Необхідні серйозні дослідження стратегій ефективної профілактики вживання психоактивних речовин, особливо серед молоді. Існуюча нині в Україні система надання наркологічної допомоги у нових соціально-економічних умовах виявилась неадекватною і не враховує усіх чинників виникнення та перебігу дитячої й підліткової наркотизації. Вона зорієнтована, у першу чергу, на допомогу особам, які вже страждають хімічною залежністю, і практично не працює на етапах початку захворювання. Недостатня увага приділяється профілактичній спрямованості сучасної наркології, особливо у методах первинної профілактики [1].

Профілактика - це система комплексних державних, громадських, соціально-економічних і медико-санітарних, психолого-педагогічних і психологічних заходів, кінцевою метою яких є попередження захворювання (наркоманії, токсикоманії) .На основі аналізу праць провідних спеціалістів, які працюють у цій сфері [З, 4], можна зробити висновок, що найбільш поширеними заходами профілактики наркоманії є наступні: профілактична робота в сім'ї і в навчальних закладах, діяльність служб і консультативних пунктів соціально-психологічної допомоги, комплекс?ю робота з групами ризику, використання ЗМІ та різних видів рекламної продукції для антинаркотичної пропаганди та популяризації здорового способу життя, профілактика на основі діагностики генетичної схильності.

При плануванні застосування будь-якого профілактичного заходу слід враховувати наступні моменти: 1) на який цільовий контингент цей захід спрямований; 2) вікові, статеві та соціально-психологічні особливості його застосування; 3) дані про ефективність заходу; 4) наявність детальних психологічно обґрунтованих рекомендацій щодо застосування; 5) можливість модифікації заходу в залежності від особливостей певного цільового контингенту.

Оскільки найчастіше наркотики починають вживати у підлітковому та юнацькому віці, основні зусилля профілактичної роботи мають бути спрямовані на цю вікову категорію. Тому обов'язково слід враховувати, хто користується у неї найбільшою довірою в питаннях наркоманії.

Ефективна профілактика вживання наркотиків серед молоді неможлива без широкого залучення до цієї роботи батьків, вчителів (викладачів), психологів навчальних закладів. їхні зусилля, серед іншого, повинні бути спрямовані на раннє виявлення початку вживання молоддю психоактивних речовин. Тому вони мають бути добре поінформованими про ознаки, які на це можуть вказувати.

Оскільки люди, які зловживають наркотичними речовинами, намагаються це різними способами приховати, якісь зовнішні ознаки, що з упевненістю дають можливість стверджувати про факт уживання цих речовин, виділити досить важко. Проте, можна виділити цілий ряд ознак, які дозволяють запідозрити, що підліток (молода людина) вживає наркотики:

* сліди від уколів і порізів (особливо на руках);

* наявність у неї шприців, голок від шприців, цигарок типу "Біломор-канал";

* наявність капсул, таблеток, порошків, ємностей з-під лікарських чи хімічних препаратів;

* порушення мови, ходи і координації рухів при від сутності запаху алкоголю;

Існує також і ряд непрямих ознак:

* поява брехливості, виверткості;

* часті прохання про гроші чи крадіжка грошей;

* часті безпричинні зміни настрою;

* пропажа з дому коштовних речей;

* різка зміна кола спілкування і кола інтересів;

* пізні повернення додому;

* порушення сну та зміна режиму дня і ночі і т.ін.

Проблема адиктивної поведінки взагалі і наркоманії зокрема за своєю природою є комплексною проблемою. Вона має декілька аспектів. Серед них можна виділяти медичний, психологічний, юридичний, соціальний… Нас, ні в якому разі не принижуючи значення інших аспектів, цікавить соціальний аспект цієї проблеми. Дотепер він залишається недостатньо розробленим.

Наркоманія сьогодні розглядається як соціальна патологія, що належить до глобальних проблем сучасності. Соціологічне вивчення наркоманії дозволяє розкрити її соціальні механізми, що не лежать на поверхні (латентні). Соціологічний підхід щодо дослідження наркоманії дозволяє:

· виявити соціокультурний механізм прилучення людини до наркотиків;

· визначити соціокультурні чинники, що сприяють і перешкоджають виникненню і розвитку наркотичної залежності;

· виявити основні тенденції розвитку наркоманії як особливої, головним чином молодіжної, субкультури;

· з'ясувати відношення різноманітних груп населення і соціальних інститутів до проблеми наркоманії, а особливо -- до проблеми споживання наркотиків;

· проаналізувати мотиви споживання наркотиків серед різноманітних груп населення.

Такий підхід, на наш погляд, може послужити теоретичною базою при розробці комплексної програми профілактики споживання наркотиків (й інших адиктивних речовин) у молоді. Подібна комплексна програма повинна існувати у формі соціальної технології профілактики адиктивної поведінки, і містити в собі всі аспекти цієї проблеми (біопсихосоціальний підхід). Це обумовлено тим, що окремі, вузькоспеціалізовані підходи (юридичний або медичний) показали слабку ефективність в умовах епідемічного поширення наркотиків. Саме соціологічний підхід у силу своєї комплексності повинний бути покладений в основу соціальної технології профілактики адиктивної поведінки.

Актуальність проблеми профілактики наркоманії обумовлена цілою низкою чинників: соціальних, економічних, психологічних і біологічних. Сьогодні спеціалісти не мають коливань в оцінці наркологічної ситуації -- поширення наркоманії в Україні прийняло епідемічний характер, охопило всю територію країни, особливо південну її частину. І, що викликає особливу тривогу, утворився кримінальний ринок наркотиків на рівні організованих злочинних угруповань. Посадові особи ОВС і охорони здоров'я вважають, що в країні вже існує наркомафія [1, с. 8].

Економічні чинники свідчать про особливу актуальність цієї проблеми: споживання адиктивних речовин відволікає величезні матеріальні ресурси зі сфери економічної діяльності, наркоманія порушує відтворення робочої сили, адже переважна кількість наркоманів -- молоді люди соціально активного віку. З огляду на це, демографічний спад на майбутні 15-20 років може поставити країну на грань фізичного виживання. Збільшується смертність серед підлітків від наркотиків. За даними Мінздоров'я, за останні 10 років частка наркоманів серед школярів зросла в 6-8 разів, а смертність серед них від наркотиків за цей час збільшилася в 40 разів. Чітко простежується зв'язок між зростанням споживання наркотиків і протиправною поведінкою підлітків і молоді. Внаслідок наркотизації від суспільно корисної діяльності відривається інтелектуальний потенціал. Профілактика наркоманії, як вважають деякі вчені [2, с. 93], є питанням національної безпеки і забезпечення виживання нації. Останнім часом соціологи підсилили увагу до проблем наркоманії, але вона зосереджена на окремих питаннях. Так, Я. И. Гілінський в основному акцентує свою увагу на гостроті проблеми, А. А. Габіані [3] інтерв'ював наркоманів, які проходили лікування. Деякі російські дослідники роблять спроби комплексного аналізу цієї проблеми [4], проте, дотепер комплексний підхід щодо соціологічного аналізу наркоманії не був застосований у належному обсязі. Вперше в Україні, під егідою фонду «Inco-Copernicus», у рамках міжнародного науково-дослідного проекту «Динаміка і соціокультурний механізм поширення наркотиків у молодіжному середовищі після ІІ-ї світової війни» був застосований на практиці комплексний підхід до вивчення наркоманії. У розробці проекту брали участь провідні вчені і практики. У проекті беруть участь декілька університетів Європи.

У основі концепції проекту лежить сполучення якісних і кількісних методів виміру таких латентних соціальних процесів, як поширення наркотиків у молодіжному середовищі. Зупинимося докладніше на кожному методологічному блоці.

Метод статистичного аналізу. Джерелом надходження інформації про поширення наркотиків у Київській області може виступати статистика у кримінальних справах, пов'язаних із незаконним обігом наркотиків, а також медична наркологічна статистика.

Метод ретроспективного опитування -- на основі ретроспективного конкретно-соціологічного дослідження було забезпечено науковий огляд минулого за допомогою сучасних опитувальних технологій. Цей метод заснований на спроможності людської пам'яті утримувати значимі події біографії протягом усього подальшого життя. Ретроспективне дослідження проводилося з метою компенсувати відсутність соціологічних досліджень до 90-х років і реконструювати динаміку цього латентного процесу в повоєнні роки. Дослідники виходили з того, що ще живі і доступні покоління молодих людей 50-х, 60-х, 70-х, 80-х років. Наприкінці 90-х років це люди у віці відповідно 60 років, 50 років, 40 років, 30 років (або близько до цього). Вони можуть бути джерелами інформації про події своєї молодості (шкільні або студентські роки, служба в армії і т. п.). Опитування даних груп дозволило одержати ретроспективні дані з умовним кроком у 10 років. Вибірка була обмежена чоловіками, що продиктовано нашим бажанням одержати значимі дані з мінімальними витратами. Аналіз отриманої інформації дозволив установити:

· динаміку поширення наркотиків серед молоді за останні 40 років;

· принципові розходження у відношенні до наркотиків і наркоманів між різними віковими групами, що мешкають у м. Київі на даний момент (чим молодшими були респонденти, тим більш толерантними вони виявлялися до споживачів наркотиків);

· уточнити механізм зараження адиктивною поведінкою серед підлітків і молоді;

· провести історико-порівняльний аналіз отриманих у результаті опитування даних із даними офіційної статистикиМетодика передбачає опитування і юнаків, і дівчат й будується на основі комбінованої вибірки. Спочатку на підставі статистичних даних генеральна сукупність розшаровується на чотири групи в залежності від типу навчального закладу: 1) вищі навчальні заклади, університети; 2) середні спеціальні навчальні заклади, коледжі; 3) професійно-технічні училища; 4) середні школи. На другому етапі методом випадкового крокового відбору визначається адреса навчального закладу й академічної групи. На останньому -- проводиться суцільне опитування учнів у шкільних класах або академічних групах. Такий метод себе виправдав, насамперед, через можливість проводити опитування в групі, де анкети знеособлюються вже під час їхнього повернення соціологам.

Застосування методів якісного аналізу дозволило більш точно простежити процес занурення людини в наркокультуру від першої проби до формування залежності.

2.2 Види профілактичних програм щодо попередження наркоманії і алкоголізму серед молоді ті підлітків

Проведений аналіз стану профілактики в Україні дозволяє сформулювати ряд проблем, які повинні стати предметом обговорень і досліджень. Частково невирішені проблеми носять організаційний і юридичний характер. Вони пов'язані із процесом інституціоналізації профілактичної роботи. До них ставиться наступне:

Не вирішено, до чиєї компетенції ставиться антинаркотична робота з молоддю.

Не створена правова база роботи. Не визначений обсяг прав і компетенції, відповідальність суб'єктів профілактики.

Не створені ефективні структури, що координують антинаркотичну роботу.

Поряд із цим необхідно вказати на проблеми науково-методичного забезпечення профілактичних заходів:

Спірна ситуація вибору між із закордонних програм і створенням авторських.

Проблема обліку вікової динаміки й відмова від ідеї створення універсальної методики.

Специфіка дитячій і підлітковій з і відповідальність за наслідки профілактичної роботи.

Необхідність розширення об'єкта профілактики. "Вихід" профілактичних програм за стіни навчальних закладів.

Необхідність обліку національних реалій: матеріальних і організаційних можливостей вітчизняних інститутів профілактики.

Перенос акценту на пропаганду здорового способу життя.

Отже, основний акцент в області профілактичної роботи повинен бути перенесений на рівень конкретного муніципального утворення, тобто вона повинна бути розгорнута в громаді (комуна, громада, мікрорайон). Важливо, щоб у профілактичних програмах були задіяні паралельно: загальноосвітня установа, територіальні структури самоврядування, родина. Методологічною основою первинної профілактики є наступні принципи: комплексність, дифференційність, аксиологічність (ціннісна орієнтація), багатоаспектність (виховний, психологічний, загальноосвітній аспекти), послідовність, легітимність. Методичне, організаційне забезпечення доцільно покласти на Центри первинної профілактики. Центр повинен об'єднувати зусилля в області первинної профілактики фахівців і організацій різних профілів: медичної служби, системи суспільного утворення, органів внутрішніх, служб родини, що займаються проблемами сім'ї та молоді .

Використана література

1. Балакірєва О. М., Яременко О. О. Рівень розповсюдження та структура вживання алкоголю та інших наркотичних речовин серед підлітків в Україні: соціологічний вимір. - Київ, 1998. - 86 с.

2. Беспалько В.В. Визначення медико-соціальних чинників формування наркоманії серед учнівської молоді та обґрунтування її первинної профілактики на прикладі західного регіону України: Автореф. дис... канд. мед. наук: 14.02.03 / Національний медичний університет імені О.О.Богомольця. - К., 2002. - 20 с

3. Габиани А. А. Кто такие наркоманы? Социологические исследования. - 1992. - № 2. - С. 78-83.)

4. Журавлёва Л. А. Факторы и условия наркотизации молодёжи.Социологические исследования. - 2000. - № 6. - С. 43-48.

Размещено на Allbest.ru