Зазвичай вважається, що секс - це заняття для молодих, здорових та привабливих людей, тому думка про сексуальні стосунки людей похилого віку більшості видається шокуючою, натомість потреба в інтимній близькості, душевному хвилюванні та насолоді з роками не зникає, а біологічні процеси старіння не блокують статевої функції.

Біологічні аспекти сексуальності в інволюційному періоді

На певному етапі життя у жінок настає клімактеричний період, під час якого відбувається інволюція, зворотний розвиток статевої системи. Зменшується частота менструацій, а потім вони повністю припиняються, і настає менопауза. Функціонування вегетативної нервової системи порушується, виникають зміни в роботі серцево-судинної системи й ендокринних органів, можливе ожиріння. Типовими ознаками цього періоду є раптові "припливи жару" до обличчя, голови, верхньої частини тіла, почервоніння частин шкіри, підвищене потовиділення, запаморочення, перепади артеріального тиску. На цьому фоні виникають, загострюються захворювання різних органів і систем, алергічні реакції.

У статевій системі зменшується кількість функціональних кровоносних судин, що спричинює зниження кровообігу в зовнішніх і внутрішніх статевих органах. Виділення жіночих статевих гормонів яєчниками зменшується на 50-60%, а кількість андрогенів збільшується, внаслідок чого під час менопаузи підвищуються лібідо і потреба в статевому житті.

Приблизно 5% чоловіків у віці приблизно 60 років відчувають щось подібне до клімаксу. Симптомами його є часте виникнення слабкості, швидка втомлюваність, поганий апетит, послаблення сексуального інтересу, дратівливість, неуважність. У чоловіків, на відміну від жінок, не відбувається гормональна перебудова, але для них характерні анатомічні зміни, які негативно впливають на сексуальне функціонування: зменшуються яєчка, звужуються сім'япроводи. Тому досягнення статевого збудження та ерекції вимагає більше часу. Зменшується й кількість еякуляту.

Послаблення статевої функції у чоловіків також пов'язане із згасанням рефлекторного механізму збудження статевого члена, зниженням рівня чоловічих статевих гормонів в організмі.

Психосоціальний розвиток особистості в інволюційному періоді за Е.-Г. Еріксоном

За теорією психосоціального розвитку Е.-Г. Еріксона, на інволюційний період припадають завершення стадії середньої дорослості, а також стадія пізньої дорослості (від 65 років). Вона є останньою стадією психосоціального розвитку особистості, протягом якої відбувається его-інтеграція.

У цей час людина згадує своє життя, досягнення та невдачі, переглядає свої рішення. їй доводиться пристосовуватися до зниження фізичної сили, погіршення стану здоров'я, усамітненого способу життя, погіршення матеріального становища, смерті шлюбного партнера, близьких друзів, встановлення стосунків із людьми свого віку. Фокус уваги зсувається від турбот про майбутнє, до минулого досвіду. Остання криза - додавання, інтеграція та оцінювання всіх минулих стадій розвитку особистості.

Почуття его-інтеграції полягає у здатності людини переглянути все своє минуле життя (включаючи шлюб, дітей та онуків, кар'єру, досягнення, соціальні стосунки) і сказати собі: "Я задоволений". Невідворотність смерті таку людину не лякає, оскільки вона бачить продовження себе в нащадках, досягненнях. І навпаки, людина може ставитися до свого життя як до низки нереалізованих можливостей та помилок. Вона усвідомлює, що вже запізно починати все спочатку, шукати нові шляхи, щоб відчути цілісність свого Я. Нестача чи відсутність інтеграції в такої людини проявляється у вигляді прихованого страху смерті, відчутті того, що "щось може статися".Е. - Г. Еріксон виокремив два домінуючих типи настрою у роздратованих і розлючених людей похилого віку: шкодування про те, що життя не можна прожити заново, та заперечення власних недоліків шляхом проекції їх на зовнішній світ.

Для сприяння его-інтеграції люди похилого віку мають брати участь у вихованні онуків, політиці, оздоровчих фізкультурних програмах тощо, займатися чимось значно більшим, ніж просто міркуваннями про власне минуле.

Психологічні аспекти сексуальності в інволюційному періоді

Якщо вікові періоди статевої активності здебільшого мають чіткі межі (пубертатний - вік пробудження лібідо, що співвідноситься з віком першої еякуляції та початком статевого життя; період статевої зрілості - встановлення стабільного рівня статевих стосунків у шлюбі, особливо після пережитих ексцесів "медового місяця"), то інволюційний період не має чіткого початку. Для його визначення потрібні спеціальні критерії.

Пов'язане з віком фізіологічне зниження сексуальності визначають, за Г. Васильченком, беручи до уваги такі критерії:

1) зміна характеру лібідо, тобто втрата ним відтінків наполегливості і нестриманості;

2) необхідність певних зусиль для пробудження всіх основних проявів, потрібних для здійснення статевого акту. Це пов'язано з прирівнюванням емоційного настрою до ерекції або ерекції до емоційного настрою (якщо в пубертатному періоді та періоді статевої зрілості навіть спонтанна ранкова ерекція супроводжувалася еротичними фантазіями, а обговорення з привабливою жінкою буденних тем провокувало ерекцію і в неінтимній обстановці, то з початком інволюційного періоду чоловік може виявляти, наприклад, вдячність жінці, вдаючись до пестощів і поцілунків, без виникнення ерекції);

3) зміна характеру статевих абстиненцій. Об'єктивно вона проявляється в переході від парціальних (часткових) абстиненцій до абсолютних (тотальних), суб'єктивно - у втраті дискомфорту у зв'язку з вимушеними абстиненціями.

Останнім часом у зв'язку із збільшенням у суспільстві питомої ваги літніх людей проблема їх сексуального життя набуває особливої актуальності. Сучасне суспільство орієнтоване на молодих; у суспільній думці превалює уявлення, що в похилому віці люди не цікавляться і не займаються сексом, не мають сексуальних потреб. На обговорення цих питань молодь реагує з недовірою та відразою. Причиною цього є ототожнення сексуальності з дітонародженням, тому вихід людини з репродуктивного віку сильно впливає на уявлення про її сексуальність. Негативізм суспільства стосовно кохання і сексу в похилому віці певною мірою пов'язаний з агеїзмом - упередженим ставленням до людей через те, що вони старі.

Молоді люди не замислюються, що сексуальна потреба не завжди залежить від віку, а підвищена сексуальна активність у молоді роки має певне продовження і в інволюційному періоді, бажання літньої людини реалізувати свою пристрасть не є ознакою відхилення. У похилому віці сексуальні радощі можуть бути не менш важливими, ніж у юнацькі роки. Молодь сприймає зміни сексуального життя як дуже віддалену і не головну проблему. З віком одні люди сприймають зміни у своїй сексуальності як належне, інші відчувають тривогу та неспокій.

Оскільки сексуально активною вважають людину, яка бере участь у статевому акті, займається оральним або анальним сексом чи мастурбує навіть один раз на місяць, можна стверджувати, що приблизно 50% людей, старших 60 років, є сексуально активними. А 15% населення продовжує активне статеве життя до 80 років. Звичайно, літні люди рідше займаються сексом, але вони з успіхом можуть пристосуватися до вікових фізичних змін.

На сексуальне життя людини похилого віку впливають передусім її індивідуальні особливості. Ще А.-Ч. Кінзі встановив існування зв'язку між рівнем сексуальної активності людини в ранній зрілості та в подальші роки. Люди, які в молоді роки виявляють значний інтерес до сексуального життя, зберігають його і в похилому віці. Іншим чинником підтримання сексуальної активності є регулярний секс (з партнером або мастурбація), який підтримує задовільні сексуальні можливості у зрілому і похилому віці.

Необхідною умовою для продовження сексуального життя в похилому віці є здоров'я. Адже не вік сам по собі, а погане здоров'я, хвороби спричинюють відмову від сексуальних стосунків. Хвороба змінює не лише сексуальну, а й всю поведінку партнерів.

У похилому віці часто відбувається втрата супутника життя. Спочатку овдовіла людина відкидає будь-які думки про відновлення статевого життя, можливість нового зв'язку її лякає, видається огидною. Із часом вона адапто-вується до нової ситуації, і сприйняття багатьох життєвих питань змінюється. Пошук нового партнера, з одного боку, викликає острах ("Що подумають діти, родичі, друзі?"), однак бажання весь час нагадує про себе. Тривала відсутність статевих контактів зумовлює виникнення синдрому детренованості - невідповідності ерекції та емоційного настрою.

Люди старшого віку можуть переглянути свої погляди на сексуальні та любовні стосунки. Несексуальні, товариські міжстатеві стосунки не виключають можливості фізичного контакту та емоційної близькості, що може сприяти встановленню нових сексуальних зв'язків. Життєвий досвід, тривале самопізнання та прийняття самого себе допомагають досягати високого рівня інтимності в стосунках. Кількість стресів, пов'язаних з роботою, дітьми та професійними досягненнями, у похилому віці зменшується, і в партнерів з'являється більше часу для спілкування. З віком люди рідше вступають у генітальний контакт, однак з інтересом та задоволенням пестять одне одного, обіймають, цілують. Для підвищення задоволення починають використовувати фантазійні або сексуальні матеріали, займаються мануальною та оральною стимуляцією, використовують вібратор, різні пози під час коїтусу тощо.

Багато жінок з приємною для себе несподіванкою відкриває відсутність тимчасового обмеження сексуальної здатності. Попри те що більшість фізіологічних реакцій поступово уповільнюється, задоволення від сексу, оргазм можна відчувати усе життя. Крім цього, зі зниженням дітородної функції жінки статеве життя залишається фізіологічно виправданим як нормальне явище. Однак підготовка до статевого акту стає тривалішою, оскільки через зменшення еластичності стінок піхви та виділення секрету можливі неприємні відчуття під час статевого акту. Незважаючи на збереження здатності до оргазму та наявність вагінальної любрикації, сексуальний інтерес жінок знижується, бажання послаблюється, а думки про секс із коханою людиною вже не збуджують.

Старіння більше позначається на сексуальності жінок, ніж чоловіків. Жіноча здатність до дітонародження згасає з настанням клімаксу, а чоловіча здатність до репродукції - повільніше. Фізичні характеристики привабливості жінки (м'якість шкіри, пружність грудей, стрункість тощо) зникають швидше, ніж у чоловіка. Сиве волосся чоловіка може бути ознакою сексуальної привабливості, у жінки - навпаки. Зморшки на обличчі надають чоловікові мужності, у жінок - видають вік. Сексуальна цінність чоловіка більше визначається його соціальним статусом, ніж фізичними даними, а міру сексуальної привабливості жінки визначає саме зовнішність. Тому жінка у післяклімактеричний період, яка ще бажає кохати, подобатися, стає жертвою таких установок суспільства.

Жінки переживають клімактеричний період неоднаково. Для одних - це час професійного розквіту, найвищої ділової активності, для інших - відчуття тяжкої душевної травми після розірвання шлюбу або розчарування в житті. Багатьом у цей період необхідно піклуватися про старих батьків. Усе це віддаляє сексуальне життя на другий план. Однак бажання бути коханою, мати захисника з роками не лише не зникає, а й посилюється.

Більшість чоловіків в інволюційному періоді відчуває потребу жити спокійніше, без "пригод", починає сприймати час не як абстракцію, а як залишок життя. Деякі з них можливість мати статеве життя вважають єдиною радістю. При затриманні ерекції у таких чоловіків найдоцільнішим є подовження періоду пестощів, їх інтенсивність та застосування інших збудливих факторів. Якщо за достатньої ерекції непросто дається переключення з побутових проблем на сексуально-еротичний настрій, застосовують додаткові стимули - читання еротичних видань, розглядання порнографічних зображень, фільмів тощо. У багатьох чоловіків починають виникати побоювання за стан здоров'я, спонтанна ерекція майже не настає, інтерес до сексу послаблюється, еротичні фільми і порнографія вже не збуджують, а вродливі жінки викликають швидше естетичний, ніж сексуальний інтерес. Такі чоловіки починають дозувати статеві акти або відмовляються від них, вважаючи, що секс забирає останні життєві сили, прискорює старіння організму.

Висновки

1. Криза пубертатного періоду (12-17 років) обумовлена не лише гормональною перебудовою, а й радикальною перебудовою психічної сфери. Підлітки надмірно стурбовані власною зовнішністю, що посилюється неперервним ростом у процесі статевого дозрівання тіла, зміною його розмірів, форм. Підлітки вивчають власне тіло, оскільки дорослі часто не пояснюють їм усіх аспектів статевого дозрівання, а нестача знань породжує тривогу. Одним із способів пізнання власного тіла є роздивляння та обмацування, яке поступово переходить в усвідомлені спроби досягти статевого збудження. У пубертатному періоді хлопці починають відчувати насолоду, змальовуючи оголені жіночі тіла у мріях і фантазіях. У дівчат фантазії позбавлені конкретного еротичного характеру. У представників обох статей вони нерідко супроводжуються мастурбацією. У пубертатному періоді відбувається формування психосексуальних орієнтацій. Прогулянки, танці, участь у вечірках, походах у кіно для більшості підлітків стають підготовкою до встановлення "серйозніших" стосунків, які потім набувають форми спілкування пар. Секс для хлопців-підлітків стає способом самоствердження, демонстрування переваг, а для дівчат найважливішою є можливість привернути увагу, стати об'єктом залицяння, налагодити інтимні стосунки.

2. Період статевої зрілості (18-55 років) характеризується високою активністю в усіх сферах життя, зокрема в сексуальній. Вік від 18 до 20 років є піком юнацтва. Цьому періоду притаманні нескінченні фантазії, мастурбація, перші статеві контакти, постійні сексуальні ексцеси. Ранній зрілий вік - час сексуальної незадоволеності одних, найбільших радощів інших. Причиною внутрішнього конфлікту може стати почуття сексуальної провини чи аморальності власної поведінки, пронесені через підлітковий вік та юнацтво. Властиві підліткам сумніви у власній сексуальній повноцінності можуть зберегтися до раннього зрілого віку, внаслідок чого молода людина страждає від невпевненості у своїх фізичних можливостях, здатності до статевих стосунків. Якщо з початком статевого життя виникають сексуальні ексцеси, то в період зрілої сексуальності частота статевих актів стабілізується, наближається до індивідуальних норм, обумовлених статевою конституцією, морально-психологічними установками, умовами життя. Під час кризи середнього віку багато чоловіків переймається думкою, що пік "сексуальної форми" минає, починає зосереджувати увагу на своїх сексуальних можливостях, перевіряти їх. Варто чоловікові засумніватися у своїй сексуальній спроможності, як виникають труднощі з досягненням та підтриманням ерекції. Жінки в цей час більше відчувають особисту незалежність і відкидають сором'язливість. Набутий сексуальний досвід допомагає їм забути свою роль напівпасивної партнерки чоловіка, спрямувати інтимні стосунки відповідно до особистих бажань. У сім'ях, у яких подружжя живе тільки заради дітей, а сексуальні стосунки підтримувалися штучно, після виходу дорослих дітей з дому виникає важка і нестерпна криза, яка призводить до глибокої депресії та сексуальних розладів.

3. Інволюційний період (від 55 років) не має чіткого початку. Сучасне суспільство орієнтоване на молодих; у суспільній думці превалює уявлення, що в похилому віці люди не цікавляться і не займаються сексом, не мають сексуальних потреб. Насправді літні люди рідше займаються сексом, але вони можуть пристосуватися до вікових фізичних змін. Ті, хто в молоді роки виявляв значний інтерес до сексуального життя, зберігають сексуальну активність і в похилому віці. Іншим чинником підтримання активності є регулярний секс (з партнером або мастурбація). Необхідною умовою для продовження сексуального життя в похилому віці є здоров'я. Багато жінок в інволюційному періоді відкриває відсутність обмеження щодо сексуальної здатності. Попри уповільнення більшості фізіологічних реакцій, задоволення, оргазм вони можуть переживати протягом усього життя. У більшості чоловіків в інволюційному періоді виникає бажання жити спокійніше. З віком деякі з них починають розглядати можливість мати статеве життя чи не єдиною радістю. Інші - починають дозувати статеві акти або зовсім відмовляються від них, вважаючи, що секс забирає останні життєві сили, прискорює старіння організму.

4. За концепцією психосексуального розвитку 3. Фройда, парапу-бертатному періоду відповідають оральна, анальна та фалічна стадії. На оральній стадії (0-18 місяців) основним джерелом інтересу та задоволення є рот; на анальній стадії (1,5-3 роки) досягається контроль над кишечником, зоною зосередження лібідо є анус, а задоволення фокусується на утриманні чи виштовхуванні фекалій; на фалічній стадії (3-6 років) основним джерелом задоволення та насолоди стають статеві органи. Передпубертатному періоду відповідає латентний період. Утім, за даними Фройда, деякі діти можуть не мати латентного періоду в розвитку своєї сексуальності. Латентний період (6-12 років) є фазою сексуального затишшя. Його не завжди вважають стадією психосексуального розвитку, адже в цей час не з'являються нові ерогенні зони, а сексуальний інстинкт дрімає. У пубертатному періоді настає остання, генітальна стадія, яка триває від статевого дозрівання до смерті, стадія статевої зрілості, зосередження лібідо на статевих органах, встановлення людиною гетеросексуальних інтимних стосунків.

Література

1. Віденко С.В. Психологія сексуальності та сексуальних стосунків: Навч. посіб. - К.: Арістей, 2003.

2. Володин В.С. Основы медицинской сексологии (Курс лекций для студентов). - М.: Логос, 2003.

3. Келли Г. Основы современной сексологии. - СПб.: Питер, 2000.

4. Крукс Р., Баур К. Сексуальность. - СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2005.

5. Левин И. Сексология и сексопатология. - М.: Медпрактика, 2000.

6. Лукащук-Федик С.В. Репродуктивна культура особистості: Навчальний посібник. - Тернопіль: Астон, 2004. - 176 с.

7. Психологія сексуальності: підручник / С.В. Діденко, О.С. Козлова. - К.: Академвидав., 2009. - 304 с.

8. Сексология / Под ред. В.В. Кришталь, С. R Григорян. - М.: ПЕР СЭ, 2002.

Размещено на Allbest.ru