Главная Коллекция "Revolution" Медицина Діагностика психофізіологічних станів

Діагностика психофізіологічних станів

Актуальні проблеми забезпечення психічного і фізичного здоров'я особистості. Види психофізіологічного відбору. Класифікація стресів, їх характеристика. Еволюційна теорія емоцій Ч. Дарвіна. Зв’язок психофізіології з іншими галузями психологічного знання.

Рубрика Медицина
Вид курс лекций
Язык русский
Дата добавления 21.09.2017
Размер файла 279,3 K
рефераты на заказ со скидкой

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Елементами психофізіологічної підготовки є такі засоби підготовки, як освоєння певних дисциплін, які забезпечують необхідний освітній рівень спеціаліста, а саме: реальна професійна діяльність (її формуючий психофізіологічний аспект); тренажерна підготовка (моделювання діяльності з допомогою спеціальних тренажерів); фізична підготовка; теоретична підготовка.

Комплексність психофізіологічної підготовки полягає у формуванні таких основних її компонентів: сенсорного, розумового, рухового і вегетативного.

Сенсорний компонент пов'язаний з формуванням вибіркової спрямованості уваги, її обсягу, розподілу і переключення.

Розумовий компонент передбачає ознайомлення із засобами перетворення інформації і її перероблення.

Руховий компонент спрямований на зменшення кількості рухових дій, їхньої амплітуди, збільшення швидкості робочих і коригуючих рухів.

Вегетативний компонент сприяє створенню разом з динамічним стереотипом своєрідного вегетативного стереотипу.

Перелічені компоненти психофізіологічної підготовки застосовуються за таким принципом: яким чином вони сприятимуть отриманню необхідного виробничого або ж кінцевого результату.

30. Основні характеристики емоцій. Трьохвимірна структура простору фундаментальних емоцій

Емоції - це реакції забарвленого переживання. Психофізіологічне обґрунтування емоцій передбачає виснаження організмів нервових взаємовідношень різних структур мозку, а також оцінку фізіологічних реакцій зовнішніх проявів, які супроводжують ці стани.

Вчені пояснюють,що емоції це складний психофізіологічний процес, який можна пов'язати з переживанням або усвідомленням відчуттів. З вісцеральними процесами (внутрішніми), що супроводжують емоції. Одним з найбільш загальних є поділ емоцій (в залежності від модальності переживання) на позитивні, негативні та нейтральні.

Якщо певні предмети, явища оточуючого світу відповідають нашим потребам, вони викликають в нас позитивне відношення та, відповідно, виникають позитивні емоції. Якщо ж те, що відбувається не відповідає нашим потребам, то виникає негативне відношення та негативні емоції. Наступний поділ емоцій відбувається за характером впливу на організм. Тут виділяють стенічні та астенічні емоції. Стенічні емоції (від грецького слова "стенос" - сила) підвищують активність, енергію та життєдіяльність, викликають підйом та бадьорість. Це радість, захоплення, ненависть. Астенічні емоції (від грецького слова "астенос" - слабкість, безсилля) зменшують активність та енергію людини, пригнічують життєдіяльність. Це пригніченість, смуток, туга.

Основною характеристикою організації емоцій є очевидна полярність емоцій, але є і зв'язок між окремими емоціями

спокій - збудження

задоволення- незадоволення рослаблення - напруження

31. Поліграфічні дослідження у психофізіології

Для виявлення динаміки емоційної напруги людини був створений спеціальний прилад - поліграф, що дозволяє одночасно реєструвати комплекс фізіологічних показників (ШГР, ЕЕГ, ЧСС, AT, плетізмограму й ін.). Ще одна відома назва цього приладу - "детектор брехні", оскільки він переважно використовується для перевірки вірогідності одержуваної від людини (досліджуваного) інформації. Принцип дослідження з використанням поліграфа полягає в тім, що досліджуваному за спеціальним планом, поряд з нейтральними, задають питання, що складають предмет особливої зацікавленості. І за характером фізіологічних реакцій, що супроводжують відповіді на різні питання, робиться висновок про емоційну реактивність людини у зв'язку з певними питаннями і про ступінь її щирості у відповідь на них. Останнім часом також набули розповсюдження "детектори брехні", які засновуються на реєстрації та аналізі модуляцій голосу людини при відповіді на певні запитання. Вважається, що дослідження за допомогою "детектора брехні" зазвичай надає можливість упевнено виявляти близько 70% брехливих відповідей.

32. Поняття стану людини та його властивості

Стан - це цілісна системна реакція на зовнішні і внутрішні впливи, спрямовані на збереження цілісності організму і забезпечення життєдіяльності в конкретних умовах існування. Стани характеризуються такими властивостями:

модальність - стани якісно відрізняються один від одного і насамперед тим, які переживання (емоції і емоційний тон відчуттів) їх супроводжують;

тривалість - стійкість тану;

глибина станів (інтенсивність) - характеризується ступенем виразності переживань і зрушень фізіологічних функцій;

якість станів - характеризується специфікою чинників, які впливають на людину, а також індивідуальні особливості людини

33. потребово-інформаційна теорія емоцій П.В. Симонова

Потребово-інформаційна теорія П.В. Симонова ґрунтується на тому, що емоції вищих тварин і людини визначаються, з одного боку, якою-небудь актуальною потребою (з урахуванням її якості і величини), а з іншого, - оцінкою на основі філогенетичного і індивідуального досвіду, можливості її задоволення. Низька імовірність задоволення потреби призводить до негативних емоцій, а висока - до позитивних.

34. Принцип групування, надійності та валідності у психофізіологічному відборі

Початковим етапом психофізіологічного забезпечення діяльності є психофізіологічний відбір. Цей етап не завжди є обов'язковим, хоча й бажаним. У переважній більшості видів діяльності з різних причин він не здійснюється, і психофізіологу при забезпеченні діяльності доводиться працювати чи з невідібраним контингентом, чи з людьми, яки пройшли так званий "природний відбір". Але є види діяльності, де етап психофізіологічного відбору є обов'язковим.

групування - полягає у розробці комплексів методик психофізіологічного обстеження не тільки для кожної спеціальності окремо, а й для певних їх груп. Такі групи повинні бути однорідними і за психофізіологічною сутністю, і за вимогами доо спеціаліста;

надійності отриманих результатів відбору використовує кореляцію, а також внутрішню узгодженість тесту. Щоб оцінити надійність результатів, виконують кілька обстежень однієї групи за однією психофізіологічною методикою через оптимальні інтервали часу з подальшим розрахунком коефіцієнтів кореляції отриманих результатів;

валідності (або відповідності) - забезпечує вибір таких методів психофізіологічного обстеження, які відповідають професійним вимогам Це визначається за коефіцієнтом кореляції результатів обстеження з оцінками успішності навчання або трудової діяльності.

35. Принцип комплексності, динамічності та активності у псих. відборі

Психофізіологічний відбір - це складова професійного відбору, метою якого є виявлення психофізіологічних здібностей і якостей, які відповідають вимогам певних професій, зокрема таких, що супроводжуються значним нервово-психічним напруженням, гіподинамією, порушенням природного режиму сну - неспання, підвищеними вимогами до аналізаторних систем, можливістю виникнення стресових ситуацій та ін.

комплексності - означає всебічне вивчення й оцінювання властивостей і можливостей кожного кандидата;

динамічності - передбачає раціональну послідовність і повторність обстежень кандидата, що забезпечує додаткову інформацію про набуття людиною нових властивостей і якостей, здібностей і можливостей. Періодичність обстежень визначається тривалістю навчання, специфічністю професії та іншими факторами;

активності відбору - відображає його місце в системі заходів для забезпечення якісної діяльності спеціаліста на сучасному виробництві;

36. Принцип спеціалізованості, різноспрямованої ритмічності та зворотного звязку у психофізіологічній підготовці

У системі фізичної підготовки як компонента комплексної психофізіологічної підготовки визначено найважливіші принципи:

? Принцип спеціалізованості визначає кількісну характеристику використання фізичних засобів для формування певних якостей відповідно до вимог функціонування організму. Згідно з цим принципом встановлюються співвідношення різних видів фізичної підготовки.

? Принцип різноспрямованої ритмічності передбачає чергування навантажень різного характеру, загальний їх обсяг, співвідношення на кожному етапі підготовки з іншими її компонентами (сенсорним, розумовим, вегетативним).

? Принцип зворотного зв'язку реалізується в системі підготовки шляхом визначення необхідних, згідно з програмою, фізичних якостей, їх порівнянням із запрограмованими результатами, які необхідні для досягнення кінцевої мети. Це дає змогу вносити до програми необхідні корективи.

37. Причини і види стомлення

Стомлення за всю біологічною суттю є нормальним фізіологічним процесом, який супроводжується певними змінами функціонального стану і виконує захисну роль в організмі, оберігаючи його від надмірного перенапруження і можливого, у зв'язку з цим, ураження і виснаження. Під час розвитку стомлення виникають гальмівні процеси, які служать сигналом для припинення роботи, необхідності фізіологічного відновлення. Цей сигнал, у свою чергу, може гальмуватися вольовим зусиллям, але процес розвитку стомлення при цьому не припиняється.

Перенапруження визначається як несприятливий, граничний між нормою і патологією функціональний стан окремих фізіологічних систем або органів, зумовлений надмірними або тривалими навантаженнями або напруженнями цих систем або органів.

Перенапруження є одним з основних факторів ризику захворювань (нервово-психічних, серцево-судинних та ін.). У результаті перенапруження знижується резистентність організму людини до різноманітних несприятливих впливів, що може призвести до загострення деяких хронічних захворювань.

Діяльність людини, пов'язана з вирішенням складних інтелектуальних завдань, керівництвом великим колективом, керуванням автоматизованими системами, повітряним, морським та іншим транспортом, характеризується високим рівнем психоемоційного напруження.

До факторів, що сприяють розвитку перенапруження, належать стереотипні тривалі м'язові напруження, необхідність підтримувати робочі положення; підвищені навантаження на зоровий і слуховий аналізатори; монотонія; нервові і психоемоційні напруження. Все це може посилюватися станом гіподинамії, іншими впливами (наприклад, у жінок - фазністю біологічного циклу або змінами стану у зв'язку з клімаксом).

В залежності від виконуваної роботи виділяють такі види стомлення як: фізична праця і розумова.

Фізична праця характеризується перебудовою регуляторних функцій центральної нервової, змінами діяльності соматичної і автономної систем. Ступінь зрушень, що відбуваються при цьому в організмі, зумовлює певний психофізіологічний стан, тому розвиток стану стомлення пов'язують при фізичній праці насамперед з функціональними змінами, що відбуваються у нервовій системі. Якщо фізичне навантаження має незначну інтенсивність, то збудження коркових клітин підвищується, посилюється умовно-рефлекторна діяльність, скорочується латентний період реакцій, поліпшується сенсорна чутливість, здатність переключати увагу тощо.

У процесі розумової праці може розвиватися функціональне стомлення - зниження ефективності в одному виді діяльності при її збереженні в інших видах. Наприклад, зниження рівня обчислювальної роботи при збереженні надійності сприйняття зорової і слухової інформації.

При стійкому розумовому стомленні, коли періоди відпочинку недостатні і при цьому не використовуються засоби і прийоми для інтенсифікації відновлення, може підвищуватися дратівливість, погіршується стабільність пульсу, виникають головні болі і, як наслідок, виникає ризик захворювання

38. Проблема активності

Ця проблема на теоретичному рівні в психофізіології була поставлена ще М.О. Бернштейном

Найбільш наочно цей активний характер виявляється в дослідженнях, що використовують метод біологічного зворотного зв'язку. Одержуючи зворотну інформацію про поточний стан певної психофізіологічної функції, людина навчається довільно користуватися цією функцією, хоча зазвичай вона визначається не підвладною з боку свідомості. Велику увагу психофізіологів також привертає проблема пізнавальної активності та її фізіологічна модель - орієнтовна реакція (OP).

ОР уявляється нині своєрідною багатоланковою функціональною системою, що включає інформаційно-когнітивний та емоційно-оцінний блоки, які виконують функцію зняття невизначеності і працюють за механізмом негативного зворотного зв'язку. Показано зв'язок індивідуальних особливостей ОР з характеристиками темпераменту, особистості, уваги, навченості, інтелекту і когнітивних стилів.

39. Проблема змістовності

Традиційним є виділення інформаційних і енергетичних аспектів діяльності мозку і психіки. Прийнято вважати, що нейрофізіологічна основа психічного життя пов'язана головним чином з енергетичними аспектами. Енергетичні і психофізіологічні характеристики мозкової активності являють собою дві досить незалежні сфери. Хоча на психофізіологічному рівні і можливе відображення психічного продукту (результату психічної діяльності), набагато більше значення має прояв у фізіологічних параметрах тих психічних процесів, що у своїй сукупності призводять до формування даного продукту.

40. Психічне здоров'я в навчальній діяльності студентів

На сучасному рівні розвитку суспільства підвищені вимоги до рівня психічного здоров'я. Особливо це стосується осіб, які займаються інтенсивною розумовою працею. В умовах соціальних змін, пов'язаних із розвитком науки та техніки, а також інформаційним перевантаженням, збільшується число нових і незвичних за характером впливу факторів ризику, що діють на нервово-психічне та соматичне здоров'я і зменшують адаптаційні резерви людини. Це, в першу чергу, стосується студентів молодших курсів, які перебувають у несприятливих соціально-психологічних умовах переходу від шкільної до вузівської системи навчання. Саме в цей період відмічається найбільший ризик зриву адаптації та виникнення психічних і психосоматичних розладів. Психічне здоров'я - стан душевного благополуччя, який характеризується відсутністю хворобливих психічних проявів і забезпечує адекватну умовам дійсності регуляцію поведінки та діяльності. Основними критеріями психічного здоров'я є:

1) відповідність суб'єктивних образів об'єктам дійсності, що відображаються і характеру реакцій - зовнішнім подразникам, значенню життєвих подій;

2) адекватний віку рівень емоційно-вольової і пізнавальної зрілості особистісних сфер;

3) адаптивністьу мікросоціальних відносинах;

4) здатність до самоуправління поведінкою,розумного планування життєвих цілей і підтримання активності в їх досягненнях тощо. Психічне здоров'я є умовою успішного пристосування до нових соціальних умов, зокрема навчальних.

41. Психічний стан та його властивості

Психічний стан являє собою цілісну характеристику її психічної діяльності за певний період, що відображає складну структуру взаємозв'язків з вище і нижче розташованими рівнями системи психічної регуляції.

Психічні властивості - сталі психічні утворення людини, що утворюються в процесі життєдіяльності, виховання, самовиховання. До психічних властивостей особистості відносяться:

1) темперамент;

2) здатності;

3) характер.

Тісний взаємозв'язок і взаємозалежність психічних процесів, станів і властивостей людини обумовлюють єдність усіх її якостей

42. Психоаналітична концепція емоцій 3. Фройда

У психоаналітичній концепції 3. Фрейда в розумінні природи емоцій вирішальна роль приділяється механізму афекту: спочатку відбувається "заряд афекту" (як енергетичний компонент інстинктивного потягу), далі - процес "розрядки" (почуттєві компоненти цього процесу являють собою вираження емоції), і завершальний етап - сприйняття остаточної "розрядки" (саме воно являє собою відчуття чи переживання емоції).

43. Психофізіологічна проблема активності

Проблема активності. Ця проблема на теоретичному рівні в психофізіології була поставлена ще М.О. Бернштейном.

Найбільш наочно цей активний характер виявляється в дослідженнях, що використовують метод біологічного зворотного зв'язку. Одержуючи зворотну інформацію про поточний стан певної психофізіологічної функції, людина навчається довільно керувати цією функцією, хоча зазвичай вона вважається непідвласною контролю з боку свідомості і волі. Велику увагу психофізіологів також привертає проблема пізнавальної активності та її фізіологічна модель - орієнтовна реакція (OP).

ОР уявляється нині своєрідною багатоланковою функціональною системою, що включає інформаційно-когнітивний та емоційно-оцінний блоки, які виконують функцію зняття невизначеності і працюють за механізмом негативного зворотного зв'язку.

44. Психофізіологічна проблема вибірковості

Ця проблема пов'язана з вирішенням питання про узагальнений чи вибірковий характер психофізіологічних явищ. Досліджується на прикладі уваги. Увага являє собою вибіркову спрямованість психічної діяльності, психофізіологія впродовж тривалого часу обмежувалася вивченням не спрямованої уваги. Сучасній психофізіології ж доступне вивчення найтонших селективних механізмів спрямованої уваги.

45. Психофізіологічна проблема змістовності та вибірковості

До трьох найбільш актуальних проблем сучасної психофізіології відносяться проблем: активності, вибірковості і змістовності. Проблема вибірковості: Ця проблема пов'язана з вирішенням питання про узагальнений чи вибірковий характер психофізіологічних явищ. Хоча увага з психологічної точки зору являє собою вибіркову спрямованість психічної діяльності, психофізіологія впродовж тривалого часу обмежувалася вивченням не спрямованої уваги. Сучасній психофізіології ж доступне вивчення найтонших селективних механізмів спрямованої уваги. Проблема змістовності: Традиційним є виділення інформаційних і енергетичних аспектів діяльності мозку і психіки. Прийнято вважати, що нейрофізіологічна основа психічного життя пов'язана головним чином з енергетичними аспектами. Енергетичні і психофізіологічні характеристики мозкової активності являють собою дві досить незалежні сфери. Хоча на психофізіологічному рівні і можливе відображення психічного продукту (результату психічної діяльності), набагато більше значення має прояв у фізіологічних параметрах тих психічних процесів, що у своїй сукупності призводять до формування даного продукту.

46. Психофізіологічна проблема змістовності

Проблема змістовності. Традиційним є виділення інформаційних і енергетичних аспектів діяльності мозку і психіки. Прийнято вважати, що нейрофізіологічна основа психічного життя пов'язана головним чином з енергетичними аспектами. Енергетичні і психофізіологічні характеристики мозкової активності являють собою дві досить незалежні сфери. Хоча на психофізіологічному рівні і можливе відображення психічного продукту (результату психічної діяльності), набагато більше значення має прояв у фізіологічних параметрах тих психічних процесів, що у своїй сукупності призводять до формування даного продукту.

47. Психофізіологічна проблема

Психофiзiологiчна проблема - це проблема характеру співвідношення психічних і фізіологічних процесів. Психофізіологічна проблема є складовою більш загальної психофізіологічної проблеми поставленої в 17 ст. Декартом. Його концепція взаємодії, за своєю природою є дуалістичною, тому що тіло і психіка розглядаються ним нарізно. Дуалістична концепція в розв'язанні протиставлялася моноїстичним концепціям, за якими вважалося що існує тільки фізичне тіло, а психічні процеси є не суттєвими побічними продуктами, які не впливають ні на поведінку, ні на мозок. У вітчизняній психології розглядається психофізіологічна проблема на основі розуміння психіки, як особливої властивості високоорганізованої матерії що виникла в процесі взаємодії живих організмів з зовнішнім світом. Психіка здатна активно впливати на характер цієї взаємодії. Сутність концепції Сєченова полягає в тому що він ні ототожнював ні розділяв психічні і фізіологічні складові. Психічне і фізіологічне є двома різними за ступенем складності діяльності гол. моз. Психічна діяльність залежить від нервової діяльності. Психічне бере участь у поведінці, як вищий регулятор.

48. Психофізіологічна проблема. Сучасний погляд

Психофiзiологiчна проблема - це проблема характеру співвідношення психічних і фізіологічних процесів. Психофізіологічна проблема є складовою більш загальної психофізіологічної проблеми поставленої в 17 ст. Декартом. Його концепція взаємодії, за своєю природою є дуалістичною, тому що тіло і психіка розглядаються ним нарізно. Дуалістична концепція в розв'язанні протиставлялася моноїстичним концепціям, за якими вважалося що існує тільки фізичне тіло, а психічні процеси є не суттєвими побічними продуктами, які не впливають ні на поведінку, ні на мозок. У вітчизняній психології розглядається психофізіологічна проблема на основі розуміння психіки, як особливої властивості високоорганізованої матерії що виникла в процесі взаємодії живих організмів з зовнішнім світом. Психіка здатна активно впливати на характер цієї взаємодії. Сутність концепції Сєченова полягає в тому що він ні ототожнював ні розділяв психічні і фізіологічні складові. Психічне і фізіологічне є двома різними за ступенем складності діяльності гол. моз. Психічна діяльність залежить від нервової діяльності. Психічне бере участь у поведінці, як вищий регулятор.

Більш розгорнута форма пізнавальної активності досліджується в сучасній психофізіології головним чином як активність довільної уваги. Тепер за допомогою методу ВП вирішуються такі питання, як проблема стадійності уваги, роль процесів фільтрації у довільній увазі, проблема симультанного добору ознак релевантного об'єкта, вимір ступеня концентрації й ін. Таким чином, сучасне вирішення психофізіологією проблеми активності припускає відмову від уявлень про людину як істоту, що пасивно реагує на зовнішні впливи, і перехід до нової "моделі" людини - активної особистості, що спрямовується внутрішньо заданими цілями, здатної до довільної саморегуляції.

49. Психофізіологічна характеристика психічного та фізіологічного станів

Виділяють чотири підходи до розуміння психічного стану: у феноменологічному плані психічний стан розуміється як відносно стабільно проявлена психічна реальність, яка за своїми характеристиками займає проміжне положення між психічними процесами й особистісними якостями індивіда; у функціональному плані - як атрибут діяльності, що виконується індивідом (забезпечення адаптивної функції); в онтологічному плані - як психічна свідомість індивіда; в екопсихологічному плані - як результат суб'єкт-об'єктної і (чи) суб'єкт-суб'єктної взаємодії в системі "індивід - середовище" (В.І. Панов). Психічний стан людини являє собою цілісну характеристику її психічної діяльності за певний період, що відображає складну структуру взаємозв'язків з вище - і нижче розташованими рівнями системи психічної регуляції, утворену процесами самоуправління і саморегуляції (Г.Ш. Габдрєєва). Компонентами психічного стану є: активаційний, емоційний і когнітивний. Психофізіологічний стан являє собою складну ієрархічну систему, яка саморегулюється і являє собою динамічну єдність внутрішніх компонентів, як організована за принципом взаємодія для забезпечення досягнення цілей в діяльності. Системна сутність психофізіологічного стану полягає в тому, що з одного боку він формується в процесі і під впливом конкретної діяльності і зумовлює ефективність діяльності.

50. Психологічна характеристика розумової праці

Розумова праця на відміну від фізичної характеризується не так вегетативними зрушеннями, як нейрофізіологічними,що супроводжуються посиленням кровозабезпеченням мозку і підвищенням енергообміну нервових клітин.

Будь-яка розумова праця супроводжується певним нервово-психічним напруженням. Чим більше розумове навантаження, тим швидше виявляється стомлення, тим виразніший ступень вегетативних зрушень. Останній залежить від емоційного напруження, навколишніх умов, дефіциту часу, змісту й обсягу сприйняття інформації. Під час розвитку стомлення виникають гальмівні процеси, які служать сигналом для припинення роботи, необхідності фізіологічного відновлення. Цей сигнал, у свою чергу, може гальмуватися вольовими зусиллями, але процес розвитку стомлення при цьому не припиняється. У процесі розумової праці може розвиватися функціональне стомлення - зниження ефективності в одному виді діяльності при її збереженні в інших видах. Наприклад, зниження рівня обчислюваної роботи при збереженні надійності сприйняття зорової і слухової інформації. При стійкому розумовому стомленні, коли періоди відпочинку недостатні і при цьому не використовуються засоби і прийоми для інтенсифікації відновлення, може підвищуватися дратівливість, погіршується стабільність пульсу, виникають головні болі і, як наслідок, виникає ризик захворювання.

51. Психофізіологічна характеристика станів функціонального напруження

Функціональне напруження визначається як підвищений рівень активності збудливих тканин (нервові центри, нерви, м'язи тощо) або як механічне навантаження на збудливі утворення (зв'язки, суглоби, хрящі, кістки, хребці). Напруження може починатися одночасно в одній або кількох фізіологічних системах. При цьому одна із систем може бути основною, робочою, а інші забезпечувальними, як, наприклад, при важкій роботі, коли основне навантаження припадає на нервово-м'язову систему, а дихальна, серцево-судинна й енергообміну забезпечують функціонування м'язової системи. В окремих випадках навантаження може рівномірно розподілятися між кількома фізіологічними системами. Наприклад, під час операторської діяльності в режимі стеження у стані напруження перебувають зоровий аналізатор і функція уваги. Таким чином, напруженість - інтегрований психофізіологічний стан, який виникає і протікає у процесі практичної або теоретичної діяльності (фізична і розумова праця). Функціональне напруження в процесі будь-якої діяльності через деякий час викликає появу ознак стомлення, тобто зниження рівня працездатності. Наростання стомлення, залежить від рівня функціонального напруження організму, який залежить від вихідного функціонального стану і величини навантаження. Стан стомлення може виявлятися через такі зміни: - зниження інтенсивності виконуваної роботи при збереженні початкового ступеня напруження фізіологічних функцій; - збільшення ступеня напруження фізіологічних функцій при незмінних показниках кількості і якості роботи; - деякі зниження кількості і якості роботи з одночасним збільшенням ступеня напруження фізіологічних функцій. Відхилення психофізіологічного напруження від оптимуму призводить до порушення нервово-емоційного стану, що знижує ефективність виконуваної роботи.

52. Психофізіологічна характеристика фізичної праці

Фізична праця характеризується перебудовою регуляторних функцій центральної нервової, змінами діяльності соматичної і автономної систем.

Ступінь зрушень, що відбуваються при цьому в організмі, зумовлює певний психофізіологічний стан, тому розвиток стану стомлення пов'язують при фізичній праці насамперед з функціональними змінами, що відбуваються у нервовій системі. Якщо фізичне навантаження має незначну інтенсивність, то збудження коркових клітин підвищується, посилюється умовно-рефлекторна діяльність, скорочується латентний період реакцій, поліпшується сенсорна чутливість, здатність переключати увагу тощо. Це використовують для активного відпочинку-виконання легкої роботи сприяє швидшому і повнішому відновленню працездатності після напруженої діяльності. Напружена фізична праця супроводжується розвитком гальмівних процесів у корі великих півкуль мозку. В результаті знижується інтенсивність реакції умовних рефлексів, чутливість зорового і слухового аналізаторів, погіршується стійкість чіткого зору, координація.

53. Психофізіологічна характеристика функціональних станів організму

Поняття "функціональний стан" було введено, насамперед, для характеристики стану людини, пов'язаного з виконанням певної діяльності.

Функціональний стан є неодмінною складовою будь-якої діяльності. А ефективність діяльності завжди залежить від функціонального стану. Функціональний стан є результатом динамічної взаємодії організму із зовнішнім середовищем, який характеризується проявами якостей і властивостей організму людини, які прямо або опосередковано визначають її діяльність.

Цей стан залежить від багатьох факторів: мотивації, змісту праці, рівня сенсорного навантаження, вихідного рівня активності нервової системи, індивідуальних властивостей вищої нервової діяльності. На формування функціонального стану людини значно впливає адекватність виконуваної діяльності. Функціональний стан визначають як: фізіологічний стан організму і його систем (будь-який стан є функціональним, тобто відбиває рівень функціонування організму в цілому чи окремих його системах, а також саме виконує функції адаптації до даних умов існування); при цьому зміни функціонального стану залежать не тільки від збудливості головного мозку, а й від його реактивності.

54. Психофізіологічна характеристика функціональних систем

Дуже близьким із поняттям функціонального стану є поняття "психофізіологічний стан". На відміну від розуміння стану людини як простого комплексу чи сукупності показників, поняття психофізіологічного стану відразу почали розглядати вже як єдину систему, спираючись при цьому на методологічну базу теорії функціональних систем. Уявлення про системну організацію психофізіологічного стану знайшли своє підтвердження в експериментальних дослідженнях. Психофізіологічний стан являє собою складну ієрархічну систему, що саморегулюється, і являє собою динамічну (за складом і в часі) єдність внутрішніх компонентів (біоенергетичного, фізіологічного, психічного, поведінкового, особистісного, соціально-психологічного), що організовані за принципом взаємоспівдії для забезпечення досягнення цілей діяльності, які формуються під впливом інтеріоризованих людиною як організмом, індивідом, особистістю, елементом соціуму зовнішніх компонентів - соціальних, фізико-хімічних факторів середовища і діяльності (А.М. Карпухіна). При цьому майбутнім результатом і системо-утворювальним фактором функціональної системи ПФ є досягнення суб'єктом мети діяльності. Системна сутність психофізіологічного стану людини полягає у тому, що, з одного боку, він формується в процесі і під впливом конкретної діяльності, а з іншого, - зумовлює її ефективність. Подібне розуміння психофізіологічного стану вбирає в себе зміст різних видів і визначень психічного та функціонального стану, створюючи передумови до розуміння стану людини в процесі діяльності як єдиної та взаємозумовленої системи.

55. Психофізіологічна характеристика функціонального напруження

Функціональне напруження визначається як підвищений рівень активності збудливих тканин (нервові центри, нерви, м'язи тощо) або як механічне навантаження на збудливі утворення (зв'язки, суглоби, хрящі, кістки, хребці). Напруження може починатися одночасно в одній або кількох фізіологічних системах. При цьому одна із систем може бути основною, робочою, а інші забезпечувальними, як, наприклад, при важкій роботі, коли основне навантаження припадає на нервово-м'язову систему, а дихальна, серцево-судинна й енергообміну забезпечують функціонування м'язової системи. В окремих випадках навантаження може рівномірно розподілятися між кількома фізіологічними системами. Наприклад, під час операторської діяльності в режимі стеження у стані напруження перебувають зоровий аналізатор і функція уваги. Таким чином, напруженість - інтегрований психофізіологічний стан, який виникає і протікає у процесі практичної або теоретичної діяльності (фізична і розумова праця). Функціональне напруження організму в процесі будь - якої діяльності через деякий час викликає появу ознак стомлення, тобто зниження рівня працездатності.

56. Психофізіологічні механізми емоцій

Виникнення і протікання емоцій тісно пов'язане з діяльністю різних модулюючих систем мозку. Вважається, що основну роль у цьому відіграє лімбічна система. Основу лімбічної системи складає так зване "коло Папеца". Ідея про існування в мозку особливої системи, відповідальної за емоції, була висловлена в 1937 р. американським невропатологом Дж. Папецом. Він припустив, що єдину систему керування емоціями у певній послідовності утворюють такі структури мозку:

(1) гіпоталамус (2) передньовентрикулярне ядро таламуса (3) пояс назви вина (4) гіпокамп (5) мамілярні тіла На думку Дж. Папеца, будь-яка аферентація, що надходить у таламус, поділяється на три потоки: рухи, думки і почуття. Потік "почуттів" циркулює по вищевказаному "емоційну колу", створюючи фізіологічну основу емоційних переживань. Так, гіпоталамус забезпечує вираз емоцій і паралельно передає інформацію в таламус. Звідтіля вона надходить у поясну звивину, що є механізмом усвідомлення емоційних переживань. Гіпокамп, одержуючи сигнали від поясної звивини, здійснює інтеграцію цих та інших сигналів і далі передає інформацію до мамілярних тілець й гіпоталамуса. Результатом замикання цього кола є інтеграція суб'єктивно пережитої емоції на рівні кори мозку з "емоційними" керуючими командами гіпоталамуса.

57. Психофізіологічні характеристики емоцій

Емоції - це складний психофізіологічний процес, який можна пов'язати з переживаннями або усвідомленням відчуття, з вісцеральними процесами, що супроводжують емоції.

Психофізіологічне значення емоцій полягає в тому, що вони дають змогу оцінити свій внут. стан, потребу, яку виникла і можливості її задоволення.

Емоції являють собою реакції людини і тварин на вплив внутрішніх і зовнішніх подразників, що пов'язані з задоволенням (позитивні емоції) чи незадоволенням (негативні) різних потреб організму і мають яскраво виражене суб'єктивне забарвлення. Емоції супроводжують різні прояви життєдіяльності людини і є одним з головних механізмів внутрішньої регуляції її психічної діяльності і поведінки, спрямованих на задоволення потреб. За критерієм тривалості прояву емоцій можна виділити емоції як реакцію, і емоції як стан. Емоційне реагування являє собою короткочасну емоційну відповідь на той чи інший ситуативний вплив. Емоційний стан пов'язаний із загальним ставленням людини до сформованої ситуації, яке відбивається через її особистісні особливості. Найбільш істотними характеристиками емоцій є їхній знак і інтенсивність. Наприклад, до позитивних можна віднести такі, як задоволення, радість, захоплення, милування й т. ін. До негативних - невдоволення, обурення, гнів, ненависть, переляк, тугу, роздратування й т. ін. Позитивні і негативні емоції завжди характеризуються певною інтенсивністю - силою їхнього виявлення.

58. Психофізіологія стресу

Стрес - це функціональний стан організму, що виникає як наслідок зовн. внутрішнього негативного впливу на його психічні функції та нервові процеси. Ганс Сельє дає перше визначення стресу. Він розглядає гіпотезу загального адаптаційного синдрому, як зусилля організму пристосуватися до змін умов середовища за рахунок включення спеціальних механізмів захисту. Біологічною функцією стресу є адаптація. Її значення полягає у захисті організму, від різноманітних загрожуючи руйнівних впливів, як фізичних так і психічних.

Визначають такі основні типи реагування: активний (боротьба), пасивний (втеча), компромісний (терпіння).

Проте здатність до адаптації не безмежна. Коли інтенсивність впливу або його тривалість перевищують функціональні можливості організму протидіяти, стан стресу називається дистресом. Стрес і дистрес - це стани організму, які розвиваються при зусиллях, стомленні, болю, жаху, приниженні, втраті крові, фізичній і розумовій роботі, навіть при раптовому успіху, який веде до змін всього життєвого укладу. Отже, Системна реакція організму на будь-який біологічний, хімічний, фізичний, психологічний вплив, яка має пристосовне значення, називається стресом.

59. Психофізіологія як наука

Психофізіологія - галузь науки, що вивчає закономірності співвідношення психічного й фізіологічного для встановлення психофізіологічних закономірностей та механізмів життєдіяльності, розвитку, навчання та праці людини. Психофізіологія - це міждисциплінарна галузь знань, яка досліджує роль нейрофізіологічних механізмів у детермінації психічної діяльності та існуванні стійкий індивідуальних психічних відмінностей

Психофізіологія виходить з природничих і соціальних наук. У своїй внутрішній структурі психофізіологія поділяється на

вікову психофізіологію

загальну психофізіологію

диференціальну психофізіологію

60. Реєстрація електричної активності шкіри

Існують два основних способи дослідження електричної активності шкіри (ЕАШ). У методі Фере використовується зовнішнє джерело струму - вимірюється електричний опір шкіри при пропущені через неї слабкого струму; тобто, вимірюється провідність шкіри. У методі Тарханова зовнішнє джерело струму не застосовується - вимірюється різниця потенціалів між різними ділянками шкіри - електричний потенціал самої шкіри Раніше обидва цих показники ЕАШ називали загальним терміном - шкіро-гальванічна реакція (ШГР). Нині до ЕАШ відносять такі показники: рівень потенціалу шкіри, реакція потенціалу шкіри, спонтанна реакція потенціалу шкіри, рівень опору шкіри, реакція опору шкіри, спонтанна реакція опору шкіри. Виникнення електричної активності шкіри зумовлено, головним чином, активністю потових залоз у шкірі людини.

У психофізіологічних дослідженнях показники електричної активності шкіри переважно використовували як індикатор психічної (емоційної) напруги - у результаті виникнення такої напруги посилювалося потовиділення, що приводило до зміни ЕАШ. Окремим напрямком досліджень можна вважати реєстрацію ЕАШ у біологічно активних точках (БАТ). На основі подібного підходу були розроблені численні методи оцінки, контролю та прогнозу психофізіологічного стану (ПФС) людини. Вибір БАТ для діагностики ПФС обґрунтовується тим, що БАТ у значній мірі являє собою відображення біоенергетичного рівня функціональної системи ПФС. У дослідженнях було підтверджено взаємозв'язок біофізичних параметрів БАТ з різними психічними процесами та станами: втомою, ступенем оптимальності мобілізаційного стану, тривалою психічною діяльністю в умовах монотонії та з різними типами інтелектуальної активності.

61. Роль і місце функціонального стану у поведінці людини

Функціональні стани, регульовані системою мозку, необхідна складова будь-якого виду діяльності і поведінки. Добре вивчені відносини між рівнем активації мозку й ефективністю виконання різних дій, операцій, навичок, а також навчання. В експериментах, проведених у групі М. Франкенхойзер, піддослідні самі регулювали рівень своєї активації, працюючи на ергометрі з різною напругою. Мірою її інтенсивності служила частота серцебиття. Як установлено, час реакції вибору на зорові стимули був найменшим при середніх значеннях фізичного навантаження, що відповідає частоті серцевих скорочень близько 120 ударів за хвилину. Можливість оптимізувати навчання дітей за рахунок керування їх станом була досліджена К. Мангіною. Він показав, що встигаючі діти працюють у визначеному - оптимальному - коридорі функціональних станів. Проводячи контроль електричної активності шкіри і змінюючи ФС, він прискорив у дітей із затримкою розвитку формування ряду когнітивних навичок і підвищив їх успішність у школі. Дані, що свідчать про залежності навчання від модулюючих впливів, дозволяють говорити про три фактори, що необхідні для асоціативного навчання: наявності умовного сигналу, підкріплення і активуючих модулюючих впливів

62. Складові психофізіологічного відбору

Психофізичний відбір - складова професійного відбору, метою якого є виявлення здібностей і якостей, які відповідають вимогам певних професій, зокрема таких, що супроводжуються значними нервово - психічними напруженнями, гіподинамією, порушенням природного режиму сну - неспання, підвищеними вимогами до аналізаторних систем, можливістю виникнення ситуацій. Основу психофізіологічного відбору становлять такі уявлення: про зв'язок сили нервової системи з порогами відчуття, концентрації уваги із здатністю долати труднощі; про залежність швидкості переключення з однієї діяльності на іншу, від рухомості нервових процесів у мікроінтервалах часу; про вплив врівноваженості нервових процесів на здатність обробки інформації з одночасним реагуванням на передбачені стимули; про відношення сили нервових процесів до збудження та ін. Без включення оцінки цих властивостей до методів психофізіологічного відбору неможливо пояснити і передбачити поведінку людини в різноманітних ситуаціях, бо в кожній з них до організму висуваються специфічні вимоги.

63. Складові рефлекторних актів, що впливають на формування функціонального стану організму

Будь-який вид діяльності реалізується на основі роботи 3-х видів рефлекторних актів:

- Основна функціональна система, рефлекторні акти, з яких складається діяльність.

- Другорядна функціональна система, дії і реакції, які є сторонніми до основної функціональної системи.

- Відновлювальна функціональна система, фізіологічні реакції, які пов'язані зі стомленням.

Ці системи завжди перебувають у нейрофізіологічному конфлікті.

На основі нейрофізіологічних конфліктів формується нормальний функціональний стан. Він характеризується тим, що конфлікт між основною і другорядною функціональною системою згладжується або повністю долається, хоча чинники другорядної функціональної системи присутні і впливають на організм.

64. Соматична теорія емоцій Джеймса-Ланге

Соматична теорія емоцій Джеймса-Ланге. У цій теорії була здійснена спроба пов'язати емоційні переживання і вегетативні зрушення в організмі людини, що їх супроводжують. Наприклад, дитина плаче, коли вона зазнає болю чи при не приємних почуттях; почервоніння шкіри обличчя в людини часто супроводжує хвилювання. У. Джеймс і К. Ланге запропонували вважати причиною виникнення емоцій саме ці і подібні до них соматичні реакції. Таким чином, згідно з цією теорією, людина сумує, тому що плаче, сердиться, тому що кричить, боїться, тому що тремтить чи тікає (а не навпаки). Природно, що ця теорія неодноразово зазнавала заслуженої критики. Серед основних критичних аргументів можна назвати: наявність великої розбіжності між занадто малою швидкістю протікання зміни вісцеральних процесів у порівнянні зі швидкістю зміни емоцій; занадто неспецифічний характер фізіологічних зрушень, що не дозволяє визначати якісну своєрідність і специфіку емоційних переживань.

65. Стадії проходження стресу (за Сельє)

Стрес - це система реакцій організму на будь-який біологічний, фізичний, хімічний, психологічний вплив, що має пристосувальне значення.

Стадії проходження стресу:

1. Стан тривоги - що спричиняє мобілізацію адаптаційних можливостей організму. Цей стан полягає в появі зниження активності імунної системи, підвищення артеріального тиску, зростання активності коркового шару наднирників.

2. Стадія опору - поява адаптації до дії стресора. Причому стан тривоги практично зникає, а рівень стійкості підвищується.

3. Стадія виснаження - виникає тоді, коли в результаті тривалої дії стресора, запаси адапт. Енергії вичерпується і знову виникає тривога.

66. Стрес і емоції. Механізми стресу

Механізмом, який запускає психічний стрес, є емоції. Негативні емоції сильніші та довготриваліші, ніж позитивні. Негативні емоції збуджують на досягнення мети, задоволення потреби, тому й виникають при фрустрації (незадоволенні потреби), ситуації вибору в умовах надто сильних психічних навантажень.

Емоції - це психічний процес відображення відношення суб'єкта до явищ внутрішнього і зовнішнього світу. Стрес - це напружений стан організму людини, як фізичний, так і психічний.

Механізми стресу: Стресори викликають стереотипний, автоматизований відповідь, починаючи з активації гіпоталамуса, підвищення активності гіпофізу і надниркових залоз з одночасним включенням симпатичного відділу вегетативної нервової системи. Щодо того, як стресовий чинник сягає гіпоталамуса, немає єдиної погляду. Деякі автори вважають, що стресор через відповідні аналізаторні структури впливають на кору мозку. Далі через таламус сигнал надходить до гіпоталамусу і паралельно - в ретикулярную формацію, що є "з'єднувальною ланкою" між свідомістю і тілом. У той самий час, існують дані про те, що стресорах, які сприймаються зором, надходить безпосередньо до гіпоталамусу зі спеціального зорового тракту. У кожному разі ніхто немає сумніви, що ретикулярна формація, гіпоталамус і лімбічні структури безпосередньо беруть у розвитку стресовій реакції; в усвідомленні і стресора та формування необхідної адекватної реакції бере участь весь мозок, зокрема й вегетативна нервова система.

67. Стрес та дистрес

Діагнози стрес і дистрес безперечно насамперед пов'язані з другою сигнальною системою Стрес - це система реакцій організму на будь-який біологічний, фізичний, хімічний, психологічний вплив, що має пристосувальне значення.

Коли інтенсивність впливу або його тривалість перевищує функціональні можливості організму протидіяти стрес переходить у дистрес. Дистрес - це така перенапруга роботи нейроендокринних механізмів, яка викликає порушення діяльності різних структур організну, що призводить до розвитку граничних станів психосоматичного захворювання. Сельє поділяв "стрес" і "дистрес". Стрес корисний, веде до адаптації, дистрес - шкідливий і веде до різних психосоматичних захворювань.

Для Сельє стрес був синонімом фізичного або психологічного тиску, натиску і напруги, а дистрес - горе, нещастя, нездужання, виснаження, потреба. За Сельє, стрес може бути приємним і неприємним, дистрес - тільки неприємним, болючим.

68 Стресостійкість і стресореактивність

Медичні та соціологічні дослідження серед різних категорій населення показують, що люди по-різному реагують на надзвичайні ситуації. Є люди, стресостійкі до побутових негараздів, але дуже стресореактивні до сімейних проблем та невдач у коханні, інші боляче сприймають невдачі на роботі, ще інші - втрату соціального статусу. Відомо, що в осіб до 30 років життєві потреби значно більші, ніж у людей старшого віку, а відтак стресові стани у них переважають. Велике значення для розвитку стресового стану має поведінка в екстремальних умовах (аварія, кримінальна ситуація, стихійне лихо). Неправильна поведінка в таких ситуаціях найчастіше є причиною шкідливих наслідків стресу. Стійкість організму до різноманітних стресових станів є дуже індивідуальною. Деякі люди без усіляких наслідків переносять надзвичайно складні екстремальні ситуації, ніколи не непритомлюють, втрачають сили волі, психологічної рівноваги.

Стресостійкість - це індивідуальна здатність організму зберігати нормальні працюючі дії під час стресу.

69. Сучасні методи психофізіології

До сучасних методів ПФ дослідження відносять:

Реєстрація імпульсної активності нерв. клітини - одним із показників активності нейрону є потенціал дії.

Реєстрація електричної активності Електрокардіограма - графічний запис змін електричних потенціалів, які виникають внаслідок збудження серцевого м'яза.

Електроенцефалограма - це метод, який полягає в реєстрації й аналізі сумарної біоелектричної активності головного мозку Електроокулограма - крива, що відображає зміни біопотенціалів при рухах очей.

Електроміограма - запис біоелектричних потенціалів, що виникають у скелетних м'язах під час їх роботи.

Електрична активність шкіри - вимірюється електричний опір шкіри при пропущенні через неї слабкого струму; тобто, вимірюється провідність шкіри, електричний потенціал самої шкіри Поліграфічні дослідження - виявлення динаміки емоційної напруги людини, дозволяє одночасно реєструвати комплекс фізіологічних показників.

70. Сучасні методи психофізіологічного дослідження. Електроміограма

Електроміограма - це реєстрація сумарних коливань потенціалів, виникаючих як компонент процесу збудження в області нервово-м'язових сполучень і м'язових волокон при надходженні до них імпульсів від мотонейронів спинного чи продовгуватого мозку. На даний час застосовуються різноманітні варіанти підшкірних (голчатих) і нашкірних (поверхневих) електродів. Останні через їх антитравматичнвсть і легкість накладання мають більш широке застосування. Зазвичай користуються біполярним відведенням, розміщуючи один електрод на ділянці шкіри над серединою м'яза ("руховою точкою"), а другий - на 1-2 см дистальніше. При моно полярному відведенні один електрод розміщують над "руховою точкою" досліджуваного м'яза, другий - над її сухожиллям або на якій-небудь віддаленій точці (на мочці вуха, на грудині і т.д.). Під час спокою скелетна мускулатура завжди знаходиться в стані легкого напруження,що проявляється на ЕМГ у вигляді низькоамплітудних (5-30мкВ) коливань частотою 10 Гц и більше. При готовності до руху, мислиннєвому його виконанні, при емоціональному напруженні та інших подібних випадках, топічна ЕМГ зростає як по амплітуді так і по по частоті. Наприклад, читання "про себе" супроводжується збільшенням ЕМГ активності м'язів нижньої губи, при чому чим складніший і безглуздіший текст, тим більш виражена ЕМГ. Повільний рух супроводжується означеною послідовністю активації різноманітних м'язів - амплітуда ЕМГ одних м'язів збільшується до руху,інших - в процесі руху.

...

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены