Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Національний фармацевтичний університет

УДК 615.015.23:615.21/26:577.175.14

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора фармацевтичних наук

Органотропні ефекти рекомбінантного антагоніста рецепторів інтерлейкіну-1 (експериментальне дослідження)

14.03.05 - фармакологія

Щокіна Катерина Геннадіївна

Харків - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі фармакології Національного університету МОЗ України, м. Харків

Науковий консультант доктор медичних наук, професор Штриголь Сергій Юрійович, Інститут підвищення кваліфікації спеціалістів фармації Національного фармацевтичного університету, професор кафедри технології ліків та клінічної фармакології з фармацевтичною опікою

Офіційні опоненти:

доктор біологічних наук, професор Загайко Андрій Леонідович, Національний фармацевтичний університет, завідувач кафедри біологічної хімії

доктор медичних наук, професор Мамчур Віталій Йосипович, Дніпропетровська державна медична академія, завідувач кафедри фармакології, клінічної фармакології і технології лікарських засобів

доктор медичних наук, професор Заморський Ігор Іванович, Буковинський державний медичний університет, завідувач кафедри фармакології

Захист дисертації відбудеться “21” жовтня 2011 р. о 10⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.605.03 при Національному фармацевтичному університеті за адресою: 61002, м. Харків, вул. Пушкінська, 53.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного фармацевтичного університету (61168, м. Харків, вул. Блюхера, 4).

Автореферат розісланий 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради д. фарм. н., доцент Т.С. Сахарова.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Останнім часом зростає увага до ендогенних імуномодуляторів, які здійснюють взаємозв`язок імунної, нейроендокринної та нервової систем і беруть участь у формуванні та регуляції захисних реакцій організму (Фрейдлин И.С., 2001, Donath M.Y., 2008). Такими модуляторами є цитокіни.

Як відомо, зміни продукції цитокінів відіграють важливу роль у патогенезі значної кількості захворювань. Тому постає питання щодо використання цитокінів або їх антагоністів із терапевтичною метою. Завдяки широкому спектру фармакологічної активності цей новий клас регуляторних молекул має великі перспективи для застосування їх як лікарські препарати (Черешнев В.А, Гусев Е.Ю., 2001, Симбирцев А.С., 2002).

До цитокінів належать насамперед інтерлейкіни (ІЛ). Вони мають важливе значення як терапевтичні агенти та мішені для специфічних антагонистів при імунних і запальних захворюваннях. ІЛ є регуляторами замісного та індуктивного типу дії, забезпечують запуск каскадної активації клітин-ефекторів і процесів запалення і регенерації на всіх стадіях (Dinarello C.A., 2005).

Сьогодні в клінічній практиці використовуються рекомбінантні ІЛ-1 (беталейкін), ІЛ-2 (пролейкін, ронколейкін), ІЛ-3, лейкінферон, антагоністи рецепторів ІЛ-1 (анакінра, аркаліст) тощо. Останні використовуються переважно при ревматоїдному артриті, остеоартриті. Клінічні випробування проходять препарати на основі ІЛ-4, ІЛ-10 та ІЛ-12. Інтерлейкінові засоби є необхідним компонентом комплексних схем терапії багатьох захворювань та застосовуються при онкологічних захворюваннях, хворобах сполучної тканини і суглобів, при сепсисі, перитоніті, панкреатиті, остеомієліті, абсцесах, флегмонах, піодерміях, ендометритах, бешиховому запаленні, туберкульозі, гепатиті, ієрсиніозах, ВІЛ-інфекції, герпесі, хламідіозі, при лікуванні ран, трофічних виразок, фронтитів, тонзилітів, уражень слизових оболонок тощо (Arend W.P., 2000, Кетлинский С.А., Симбирцев А.С., 2008). Але дотепер систематизовані дані щодо порівняльної ефективності антицитокінової терапії при захворюваннях різних органів відсутні.

Провідне місце серед прозапальних ІЛ посідає інтерлейкін-1 (ІЛ-1), який є одним із найважливіших ендогенних регуляторів різноманітних захисних реакцій організму - специфічних (імунологічних) і неспецифічних (запалення та стрес). ІЛ-1 викликає екзоцитоз лізосомальних ферментів і вільних радикалів фагоцитами; посилює проліферацію фібробластів, підвищує синтез колагену; стимулює дегрануляцію тучних клітин із вивільненням медіаторів запалення; активує продукцію простацикліну; індукує синтез колагеназ і активатора плазміну в тканинах; стимулює утворення білків гострої фази гепатоцитами, виявляє прозапальну та пірогенну дію. Також ІЛ-1 активує кістково-мозкову продукцію остеокластів і їх функціональну активність, зокрема стимулює остеокластичну резорбцію. З іншого боку, ІЛ-1 стимулює проліферацію остеобластів і їх диференціацію до остеоцитів, а можливо, й змінює продукцію глікозаміногліканів і, таким чином, втручається у регуляцію стану кісткової тканини. Участь ІЛ-1 у реалізації стрес-реакції обумовлена його впливом на рівень глюкокортикоїдів і центральні структури мозку, що дозволяє вважати його медіатором нейроімунних взаємодій (Dinarello C.A., 2006). Отже, ІЛ-1 бере участь в усіх етапах імунної відповіді та сприяє активації клітин в осередку запалення.

Оскільки дія ІЛ-1 є універсальною відповіддю організму на пошкодження, потенційно антагоніст рецепторів ІЛ-1 може бути використано для лікування захворювань, у патогенезі яких ІЛ-1 відіграє важливу роль.

Тому подальша розробка і впровадження препаратів на основі ІЛ та їх антагоністів є одним з перспективних напрямків розвитку фармакології та медицини. Все вищенаведене обґрунтовує актуальність експериментального вивчення органотропної дії оригінального рекомбінантного антагоніста рецепторів інтерлейкіну-1 (АРІЛ-1).

Робота присвячена фармакологічному вивченню органотропної дії АРІЛ-1, що дозволить розширити фармакодинаміку та показання до застосування препарату і перевести терапію багатьох захворювань на новий якісний рівень.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано за планом науково-дослідних робіт Національного фармацевтичного університету з проблеми МОЗ «Фармакологічні дослідження біологічно-активних речовин і лікарських засобів синтетичного та природного походження, їх застосування в медичній практиці», номер держреєстру 0103U000478.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є експериментальне обґрунтування застосування АРІЛ-1 в лікуванні порушень мозкового кровообігу, захворювань центральної нервової та серцево-судинної систем, печінки, нирок, запальних захворювань, гіперліпідемії та гіперурикемії, гострої холодової травми.

Для досягнення зазначеної мети необхідно було вирішити такі завдання:

? провести вивчення церебропротекторного та антигіпоксичного ефектів АРІЛ-1 на моделях ураження головного мозку різного генезу;

? дослідити психотропні властивості АРІЛ-1 (визначити вплив АРІЛ-1 на поведінку експериментальних тварин, з`ясувати антидепресивну, анксіолітичну, антиамнестичну дії);

? визначити можливості підвищення стійкості головного мозку до нейротоксичних чинників за допомогою АРІЛ-1;

? з`ясувати наявність та провести фармакологічне вивчення фрігопротекторної активності АРІЛ-1;

? провести поглиблене вивчення та аналіз особливостей протизапальної, хондропротекторної та імунотропної дії АРІЛ-1;

? провести дослідження органотропних властивостей АРІЛ-1 з боку вісцеральних систем (кардіопротекторної, нефропротекторної, гепатопротекторної, гастропротекторної дії);

? з`ясувати вплив АРІЛ-1 на обмін сечової кислоти та холестеролу;

? проаналізувати нові аспекти механізмів дії та застосування АРІЛ-1.

Результати досліджень ляжуть в основу обґрунтування доцільності розширення показань для застосування АРІЛ-1 в клініці.

Об`єкт дослідження - фармакологічна регуляція функцій організму шляхом блокади рецепторів ІЛ-1.

Предмет дослідження - церебропротекторна, антигіпоксична, психо- та нейротропна, фрігопротекторна, протизапальна, хондро-, кардіо-, нефро-, гепатопротекторна, гіполіпідемічна, антиоксидантна та гіпоурикемічна активність АРІЛ-1 при лікуванні відповідних модельних патологій та його вплив на видільну функцію нирок (ВФН), стан печінки та слизову оболонку ШКТ.

Методи дослідження. При виконанні дисертаційної роботи використано фармакологічні, фізіологічні, фізичні, фізико-хімічні, електрофізіологічні, біохімічні, гематологічні, морфологічні, мікроскопічні методи дослідження та методи математичної статистики. Усього використано 36 методів та 28 експериментальних моделей дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше визначено анксіолітичну, антиамнестичну, антидепресивну, алкопротекторну та протисудомну дію АРІЛ-1; проведено всебічний аналіз церебропротекторних, протизапальних, хондропротекторних та імунотропних властивостей АРІЛ-1; вперше доведено антиоксидантну, гіполіпідемічну та гіпоурикемічну дію АРІЛ-1; уперше виявлено та досліджено фрігопротекторні властивості АРІЛ-1, а також проведено поглиблений аналіз механізмів реалізації фармакологічних ефектів АРІЛ-1. Таким чином, вперше систематизовано спектр фармакодинаміки АРІЛ-1 та оцінено можливості та напрямки його застосування в медицині.

Наукову новизну роботи підтверджено 5 патентами України на корисну модель: № 50825 «Застосування рекомбінантного антагоніста рецепторів інтерлейкіну-1 (АРІЛ-1) в якості засобу з гіпоурикемічною дією» від 25.06.2010 р., № 50733 «Застосування рекомбінантного антагоніста рецепторів інтерлейкіну-1 (АРІЛ-1) в якості засобу антиалкогольної дії» від 25.06.2010 р., №50734 «Застосування рекомбінантного антагоніста рецепторів інтерлейкіну-1 (АРІЛ-1) в якості засобу антиамнестичної, протисудомної та анксіолітичної дії» від 25.06.2010 р., № 51902 «Застосування рекомбінантного антагоніста рецепторів інтерлейкіну-1 (АРІЛ-1) в якості фрігопротекторного засобу» від 10.08.2010 р., № 54879 «Застосування рекомбінантного антагоніста рецепторів інтерлейкіну-1 (АРІЛ-1) в якості засобу антиоксидантної дії» від 25.11.2010 р.

Практичне значення отриманих результатів. Результати проведених досліджень експериментально обґрунтовують перспективність нового напрямку в медицині - антицитокінової терапії.

За одержаними даними обґрунтована доцільність застосування АРІЛ-1 у терапії порушень мозкового кровообігу, запальних захворювань, захворювань ЦНС, нирок, печінки, міокарда, атеросклерозу та подагри, а також доведена ефективність використання АРІЛ-1 при гострій холодовій травмі.

Результати роботи увійшли у звіт з доклінічного вивчення фармакологічної активності АРІЛ-1, який подано до Державного експертного центру з метою розширення показань до застосування.

За матеріалами дисертації видано методичні рекомендації “Інноваційні перспективи раціонального вибору церебропротекторів при ураженнях головного мозку” та 3 інформаційних листи: «Нові критерії використання церебропротекторів при ураженнях головного мозку», «Інноваційні перспективи використання рекомбінантного антагоніста рецепторів інтерлейкіну-1 (АРІЛ-1) в якості нефропротектора», «Інноваційні перспективи використання рекомбінантного антагоніста рецепторів інтерлейкіну-1 (АРІЛ-1) в якості фрігоропротектора», які затверджено МОЗ України.

Результати дисертаційної роботи впроваджено в навчальний і науковий процес на кафедрі фармакології Буковинського державного медичного університету, кафедрі фармакології з клінічною фармакологією та фармакотерапією Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського, кафедрі фармакології та медичної рецептури Харківського національного медичного університету, кафедрі експериментальної та клінічної фармакології Української медичної стоматологічної академії, кафедрі фармакології Національного фармацевтичного університету, кафедрі фармакології Івано-Франківського національного медичного університету, в Інституті неврології, психіатрії та наркології АМН України.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною завершеною науковою працею. Здобувачем особисто здійснено патентно-інформаційний пошук, експериментальні дослідження, проведено статистичну обробку та аналіз отриманих результатів, сформульовано висновки дисертації. Разом із науковим консультантом розроблена програма, визначені мета і завдання дослідження, методичні підходи до експериментального вивчення фармакодинаміки та механізмів дії АРІЛ-1. У працях, опублікованих у співавторстві, дисертанту належить фактичний матеріал і основний творчий доробок: результати власних експериментальних досліджень, участь в аналізі та узагальненні отриманих даних, підготовлено статті до друку. Вивчення впливу АРІЛ-1 на мозковий і нирковий кровобіг в умовах ішемії-реперфузії, на перебіг діатермокоагуляційного інфаркту міокарда (ІМ) проведено на базі ВНМУ, на вміст нейромедіаторів у головному мозку і рівень ІЛ-1 у крові експериментальних тварин, мікроскопічні дослідження головного мозку, нирок, печінки та суглобів - на базі ХНМУ за консультації доцента каф. гістології та ембріології ХНМУ Дєєвої Т.В., на базі ЦНДЛ НФаУ за консультативної допомоги ст. н. с. Лар`яновської Ю.Б.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень оприлюднено на науково-практичних конференціях, з`їздах і симпозіумах: VI-й Міжнародній научно-практичній конференції «Фармацевтическое право, судебная фармация и доказательная фармация в усовершенствовании системы национальной безопасности в медико-фармацевтическом кластере Еврорегиона «Слобожанщина» (Харків, 20-21 листопада 2009 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів та молодих вчених «Актуальні питання створення лікарських засобів» (Харків, 21-22 квітня 2010 р.); VII Національному з`їзду фармацевтів України (Харків, 15-17 вересня 2010 р.); VI Всеукраїнській науково-практичній конференції з клінічної фармакології з міжнародною участю, присвяченій 90-річчю професора О.О. Столярчука (Вінниця, 10-11 листопада 2010 р.); наукових засіданнях ЦНДЛ та кафедр медико-біологічного циклу НФаУ.

Публікації. За матеріалами дисертації надруковано 45 робіт, зокрема 28 статей (з них 25 у фахових журналах, рекомендованих ВАК України), 5 патентів України, 1 методичні рекомендації, 3 інформаційних листи, 8 тез доповідей.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота викладена на 425 сторінках машинописного тексту і складається зі вступу, огляду літератури, опису матеріалів і методів досліджень, шести розділів власних досліджень, аналізу і узагальнення результатів, висновків, списку використаних джерел. Робота містить 86 таблиць і 118 рисунків. Бібліографія містить 617 посилань на наукові праці, з них 208 - кирилицею, 409 - латиницею.

Основний зміст роботи

Матеріали і методи дослідження. Об`єктом досліджень обрано АРІЛ-1 виробництва ВАТ «РЭСБИО» (м. Санкт-Петербург, РФ). Субстанцію АРІЛ-1 отримано в Державному науково-дослідному інституті особливо чистих біопрепаратів Федерального медико-біологічного агентства Росії «ДНДІ ОЧБ» (м. Санкт-Петербург) на підставі договорів про науково-технічне співробітництво від 18.03.2003 та 11.01.2010 р.

Субстанція АРІЛ-1 складається з 153 амінокислот, отримана за допомогою генно-інженерних технологій та є ліофільно висушеним білком ІЛ-1ра, який продукується рекомбінантним штамом E. coli BL21.

Як препарати порівняння при вивченні різних видів фармакологічної активності використовували пірацетам виробництва «Дарниця» (Україна), розчин для ін`єкцій 20%; іміпрамін - «Меліпрамін», Egis (Угорщина), розчин для ін'єкцій 12,5 мг/мл; мексидол виробництва НВК Фармасофт (РФ), розчин для ін'єкцій 100 мг/кг; вінпоцетин - «Кавінтон», Richter Gedeon Ltd (Угорщина), розчин для ін'єкцій 5 мг/мл; діазепам - «Реланіум», Polfa (Польща), розчин для ін'єкцій 5 мг/мл; гліцин - субстанція, Sigma (США); вальпроат натрію - «Депакін», Sanofi-Aventis (Франція), сироп 5,764 г/100 мл; диклофенак натрію - «Наклофен», KRKA (Чехія), розчин для ін`єкцій 25 мг/мл; ацетилсаліцилова кислота - «Аспірин», Bayer (Німеччина), таблетки 100 мг; генно-інженерний (рекомбінантний) препарат супероксиддисмутази «Рексод», ВАТ «РЭСБИО» (РФ), розчин для ін'єкцій 1 мг/мл; глюкозаміну гідрохлорид - субстанція, Protein Chemicals (Японія); хофітол - Lab. Rosa-Phytopharma (Франція), екстракт; алопуринол - ЗАТ «Борщагівський ХФЗ», таблетки 100 мг; ліпін - Біолік (Україна), порошок ліофілізований для ін`єкцій 100 мг; силімарин - «Силібор» ФК «Здоров`я» (Україна), таблетки, вкриті оболонкою, 35 мг; корвітин - ЗАТ «Борщагівський ХФЗ, порошок ліофілізований для ін'єкцій 0,5 г.

Вивчення органотропної дії АРІЛ-1 полягало у дослідженні церебропротекторної, антигіпоксичної, анксіолітичної, антидепресивної, антиамнестичної, протисудомної, антиалкогольної, фрігопротекторної, протизапальної, хондро-, кардіо-, нефро-, гепато-, гастропротекторної, гіпоурикемічної, гіполіпідемічної та антиоксидантної дії (Доклінічні дослідження лікарських засобів: методичні рекомендації, 2001; Руководство по експериментальному (доклиническому) изучению новых фармакологических веществ, 2005; Головенко М.Я., 2001).

Досліди проводили на лабораторних тваринах, які були вирощені у розпліднику ЦНДЛ НФаУ. Їх утримання відповідало чинним правилам щодо пристроїв, обладнання та утримання віваріїв. Тварини отримували стандартне харчування відповідно до чинних норм (Кожем'якін Ю.М. і співавт., 2002). інтерлейкін мозок фармакологічний

АРІЛ-1 уводили підшкірно: при вивченні церебропротекторної, антигіпоксичної, антидепресивної, антиалкогольної, протисудомної активності - в дозі 15 мг/кг маси тіла експериментальних тварин (Штриголь С.Ю., 2007), при вивченні анксіолітичної, антиамнестичної активності - в дозах 5 та 15 мг/кг, при вивченні протизапальної, хондропротекторної, кардіопротекторної, нефропротекторної, гепатопротекторної, гіпоурикемічної та гіполіпідемічної дії - в дозі 3 мг/кг (Коваленко Є.М., 2009); при з'ясуванні фрігопротекторної дії - в дозах 3 мг/кг та 15 мг/кг; при вивченні гастропротекторної дії - в дозах 0,1; 0,5 та 3 мг/кг. Референс-препарати уводили: пірацетам внутрішньом`язово в дозах 200 та 500 мг/кг (Штриголь С.Ю., 2008); іміпрамін - внутрішньоочеревинно в дозі 25 мг/кг, вінпоцетин - внутрішньоочеревинно в дозі 5 мг/кг та діазепам - внутрішньоочеревинно в дозі 100 мг/кг (Руководство по експериментальному (доклиническому) изучению новых фармакологических веществ, 2005); мексидол - внутрішньоочеревинно в дозі 100 мг/кг (Воронина Т.А., 2002); вальпроат натрію - внутрішньоочеревинно в дозах 150 і 300 мг/кг (Тюренков И.Н., 2004); гліцин - внутрішньоочеревинно в дозі 50 мг/кг (Штриголь Д.В., Штриголь С.Ю., 1998); ацетилсаліцилова кислота - внутрішньошлунково в дозі 25 мг/кг (Назаренко Н.А., 2001); диклофенак натрію - внутрішньом`язово в дозі 15,4 мг/кг (Доклінічні дослідження лікарських засобів: методичні рекомендації, 2001); глюкозаміну гідрохлорид - внутрішньошлунково у дозі 50 мг/кг (Зупанець І.А., 1991); рексод - внутрішньоочеревинно в умовно-ефективній дозі 0,02 мг/кг (Деримедвідь Л.В., 2004); ліпін - внутрішньоочеревинно в дозі 50 мг/кг (Кудіна О.В., 2010); корвітин - внутрішньом`язово в дозі 50 мг/кг (Белік Г.В., 2006); хофітол - внутрішньошлунково в дозі 5 мл/кг (Товчига О.В., 2009); силібор - внутрішньошлунково у дозі EД₃₀ - 25 мг/кг (Місюрьова С.В., 2001); алопуринол - внутрішньошлунково в дозі 10 мг/кг (Товчига О.В., 2008).

Дослідження виконано на 507 статевозрілих білих рандомбредних щурах масою 180-280 г, 560 мишах-самцях масою 15-24 г, вирощених у розпліднику віварію ЦНДЛ НФаУ, відповідно до вимог GLP, згідно з методичними рекомендаціями ДФЦ МОЗ України (Доклінічні дослідження лікарських засобів: методичні рекомендації, 2001), Національними «Загальними етичними принципами експериментів на тваринах» (Україна, 2001), «Європейською конвенцією про захист хребетних тварин, які використовуються для експериментальних та інших наукових цілей» (Страсбург, 1985) та ухвалою Першого національного конгресу з біоетики (Київ, 2001). Процедури, що супроводжуються болем (хірургічні втручання, евтаназія, вилучення органів), виконували під наркозом (тіопентал натрію в дозі 80 мг/кг або етамінал натрію в дозі 40 мг/кг внутрішньоочеревинно). Дотримання етичних норм підтверджено комісією з біоетики НФаУ (протокол № 3 від 16.03.2011 р.). Дослідження проводили у ЦНДЛ НФаУ, яка сертифікована ДФЦ МОЗ України (посвідчення № 21 від 30.04.2009 р.).

Етапи фармакологічного дослідження органотропної дії АРІЛ-1 та експериментальні моделі наведено на рис. 1.

Рис. 1. Схема I-VI етапів фармакологічного вивчення органотропної дії АРІЛ-1

На моделі білатеральної каротидної оклюзії (БКО) визначали вплив АРІЛ-1 на летальність, неврологічний дефіцит, показники кислотно-лужного балансу, активність нейронспецифічної енолази (NSE), гліонейрональний індекс, рівень ІЛ-1; проводили морфологічні дослідження мозку. Вміст NSE визначали методом твердофазного імуноферментного аналізу з використанням набору NSE EIA KIT (DAI, США). Кровобіг у внутрішній сонній артерії вивчали методом ультразвукової флоуметрії на моделі церебральної ішемії-реперфузії. Вміст ІЛ-1 у сироватці крові в цьому та подальших дослідженнях визначали методом імуноферментного аналізу з використанням набору виробництва «Біоконтур» (Санкт-Петербург, Росія) на імуноферментному аналізаторі STATE FAX (США). Для морфологічного аналізу використано уніфіковані методи світлової мікроскопії. Гравітаційну церебральну ішемію в мишей моделювали шляхом перевантаження 6g у кранокаудальному векторі (Штриголь С.Ю. зі співавт., 2009), закриту черепно-мозкову травму (ЗЧМТ) у щурів - шляхом дозованого удару по тім'яно-потиличній ділянці під ефірним наркозом (Ельский В.Н., Зяблицев С.В., 2008).

При вивченні психотропних властивостей АРІЛ-1 визначали вміст серотоніну, дофаміну, норадреналіну та адреналіну в гомогенатах головного мозку методом імуноферментного аналізу за допомогою стандартних наборів Serotonin-ELISA та TriCat-ELISA (IBL International, Німеччина).

При дослідженні фрігопротекторної та нефропротекторної активності АРІЛ-1 вміст креатиніну визначали фотоколориметрично за реакцією Яффе, сечовини - з діацетилмонооксимом, білка в сечі - з сульфосаліциловою кислотою (Камышников В.С., 2002), глюкози - глюкозооксидазним методом (набори ВТ «Реагент», Україна). Вміст ТБК-АП на моделі фенолового вагініту та в інших дослідах визначали за реакцією з 2-тіобарбітуровою кислотою спектрофотометрично за методом І.Д. Стальної, Т.Г. Гарішвілі (1977). Активність АсАТ вимірювали за методом Райтмана-Френкеля (1971). На моделі ад`ювантного артриту гематологічні та імунологічні показники визначали за загальноприйнятими методами (Меньшиков В.В., 1987), рівень С-РБ - імунотурбідиметричним методом за допомогою тест-наборів «Lachema» (Чехія). Для морфологічного аналізу суглобів використано уніфіковані методи світлової мікроскопії.

При дослідженні хондропротекторної активності АРІЛ-1 визначали вміст сіалових кислот (СК) у сироватці крові за методом Гесса (Камышников В.С., 2002), вміст глікопротеїнів (ГП) у сироватці крові - за реакцією з молібденово-сульфатокислим реактивом за методом Штейнберга-Доценко (2002), вміст хондроїтинсульфатів (ХС) у сироватці крові - за Л.І. Слуцьким (2004), вміст загальної суми і фракцій глікозаміногліканів (ГАГ) у сироватці крові - за реакцією осадження з розчином резохіму за модифікованим методом М.Р. Штерна і співавт. (1982), вміст ендогенного N-ацетилглюкозаміну (N-ацГА) у сироватці крові (загальну, вільну і зв'язану фракції) і тканинах суглобового хряща - за реакцією з ацетилацетоном та реактивом Ерліха в спиртовому середовищі (Зупанець І.А., 2005). Дослідження ультраструктури суглобового хряща проводили за допомогою стандартних методів електронної мікроскопії в електронному мікроскопі «ЕМ-125» (Сумське ВО «Електрон», Україна). Ідентифікацію апоптотичних клітин у тканинах суглобового хряща проводили імуногістохімічно на напівтонких парафінових зрізах методом TUNEL-реакції (TdT-mediated X-dUTP nick end labeling) за допомогою наборів «In Situ Cell Death Detection Kit, АР» виробництва «Roche Diagnostics» (Німеччина).

Ефективність експериментальної фармакотерапії АРІЛ-1 та мексидолом на моделі діатермокоагуляційного ІМ за методом Ю.Й. Гумінського (1991) оцінювали за динамікою летальності тварин протягом 72 год (для аналізу взято показники окремих синхронних серій дослідів) та змін ЕКГ. Стан серцево-судинної системи щурів та кардіопротекторну дію АРІЛ-1 і ліпіну на моделі іммобілізаційного стресу визначали за змінами ЕКГ, активністю лактатдегідрогенази (ЛДГ) за допомогою діагностичного набору фірми «Lachema» (Чехія), глюкози в сироватці крові, рівнем ТБК-АП та відновленого глутатіону (ВГ) за методом Beutler E.D. et al. (1972) у гомогенаті міокарду щурів. На моделі адреналінового міокардиту оцінювали виживаність тварин, масовий коефіцієнт серця, показники ЕКГ; активність процесів ВРО визначали за вмістом ТБК-АП, а інтенсивність цитолітичних процесів - за рівнем АсАТ у сироватці крові.

В умовах ішемічної гострої ниркової недостатності (ГНН) нефропротекторну дію АРІЛ-1 та хофітолу оцінювали за вмістом креатиніну, сечовини, білка в плазмі крові та сечі. Концентрацію білка в сечі визначали сульфосаліциловим методом, у плазмі крові - біуретовим методом, церулоплазміну - за методом Равіна (Колб В.Г., Камышников В.С., 1982). Ефективність досліджуваних препаратів підтверджували гістологічно за допомогою уніфікованих методів світлової мікроскопії. При оцінці ренальних ефектів АРІЛ-1 в інтактних тварин у плазмі крові та сечі визначали вміст креатиніну, сечової кислоти (СК) за реакцією з фосфорно-вольфрамовим реактивом), в плазмі крові - вміст церулоплазміну та активність АлАТ за методом Райтмана-Френкеля (1971), в сечі - активність -глутамілтранспептидази із субстратом L--глутаміл-p-нітроанілідом (набори НВП «Філісіт-Діагностика», Україна). У плазмі крові визначали вміст загального білка і альбуміну - після висадження інших білків 3% розчином ТХУ в 96% етанолі.

На моделі тетрахлометанового гепатиту стан печінки під впливом АРІЛ-1 і силібору оцінювали за такими показниками: виживаність тварин, масовий коефіцієнт печінки; активність маркерного ферменту цитолізу АлАт у сироватці крові; активність лужної фосфатази (ЛФ) - маркера холестазу; вміст загального білка (стан білоксинтетичної функції); вміст у крові сечовини (антитоксична функція) та холестеролу (стан обміну ліпідів). У гомогенаті печінки визначали інтенсивність ПОЛ за рівнем ТБК-АП і дієнових кон`югатів (ДК); стан антиоксидантної системи (АОС) - за вмістом відновленого глутатіону (ВГ) та активністю каталази; ступінь енергозабезпечення печінки - за рівнем глікогену; жовчоутворювальну функцію печінки - за швидкістю секреції жовчі, вмістом жовчних кислот і холестеролу в жовчі. Активність ЛФ у сироватці крові визначали за методом Бесселя-Лоурі-Брока, вміст загального білка - за буретовою реакцією, холестеролу - за методом Ілька, сечовини - за методом В.В. Меншикова, глікогену у печінці - за методом Кемпа і Кітца (1995), активність каталази - за методом М.О. Королюк і співавт. (Колб В.Г., Камышников В.С., 1982), швидкість виділення жовчі - за методом С.М. Дроговоз (2001), вміст жовчних кислот і холестеролу в жовчі - за методом В.П. Мірошніченка та співавт. (1978). Рівень ДК визначали спектрофотометрично за методом і.Д. Стальної (1977).

Гіпоурикемічну дію за оксонат-індукованої гіперурикемії оцінювали за рівнем СК у крові та сечі, екскрецією СК. Для визначення стану ВФН визначали діурез за 2 год, екскрецію креатиніну та інтенсивність виведення водного навантаження.

Вплив АРІЛ-1 на перебіг гіперліпідемії визначали за такими показниками: динаміка маси тіла щурів; масові коефіцієнти серця та печінки; вміст загальних ліпідів (ЗЛ), холестеролу (ХС), тригліцеридів (ТГ), ліпопротеїдів низької (ЛПНЩ) та високої (ЛПВЩ) щільності; активність АсАТ і АлАТ в сироватці крові. Антиоксидантну активність і інтенсивність ПОЛ оцінювали за вмістом ТБК-АП, стан антиоксидантної системи тварин - за рівнем ВГ у гомоненаті печінки. Вміст ЗЛ, ХС, ТГ, ЛПНЩ, ЛПВЩ визначали за допомогою тест-наборів «Lachema» (Чехія) на напівавтоматичному біохімічному аналізаторі ФП-901.

Кількісні дані обробляли за допомогою програми статистичної обробки StatPlus 2009: за критерієм t Стьюдента - у разі нормального розподілу, за критерієм W Уайта - у разі його відсутності; внутрішньогрупові відмінності аналізували за парним критерієм TЮ Вілкоксона, альтернативні (виживаність, наявність/відсутність певної ознаки) - за кутовим перетворенням Фішера (за необхідності - із поправкою Єйтса); для аналізу закономірностей зв'язку між окремими показниками використовували коефіцієнт кореляції Спірмена (Иванов Ю.И., Погорелюк Р.Н., 1990; Глянц С.В., 1998).

Результати досліджень та їх обговорення

Дослідження церебропротекторних властивостей АРІЛ-1 (розділ 3).

Доведено, що ІЛ-1 індукує більшість органних порушень. Його синтез починається у відповідь на пошкодження тканин, що необхідно для комплексу захисних реакцій, пов'язаних з активацією гострофазової відповіді на рівні організму і стимуляцією різних органів і систем. Цитокінові механізми долучаються до розвитку ішемічного пошкодження головного мозку. Також відомо, що ІЛ-1 збільшує синтез деяких нейромедіаторів у головному мозку. Швидка експресія ІЛ-1 зумовлює лейкоцитарну інфільтрацію, нейротоксичність, індукує апоптоз. Існує чимало свідоцтв ролі рецепторних антагоністів ІЛ-1 у корекції цереброваскулярних порушень (Simi A., 2007; Banwell V., 2009). Тому першим етапом роботи було дослідження церебропротекторних та антигіпоксичних властивостей АРІЛ-1 на моделях церебральних порушень різного ґенезу.

При вивченні церебропротекторних властивостей АРІЛ-1 на моделях ушкодження головного мозку різного ґенезу (БКО, ЗЧМТ, гравітаційна ішемія, гіпобарична гіпоксія) встановлено, що при всіх модельних патологіях АРІЛ-1 збільшував виживаність тварин, редукував прояви цереброкардіального синдрому, покращував стійкість до гіпоксії та мозковий кровобіг, зменшував ступінь травматичного і токсичного пошкодження головного мозку. Визначено, що АРІЛ-1 не впливав на мозковий кровобіг у здорових тварин, але при ішемії-реперфузії сприяв посиленню кровопостачання головного мозку після усунення судинної оклюзії майже на рівні вінпоцетину (табл. 1). Очевидно, цей механізм церебропротекції при ішемії головного мозку можна вважати первинним, оскільки порушення енергетичного метаболізму індуковано саме ішемією. АРІЛ-1 покращував також стійкість до гіпоксії неішемічного ґенезу. АРІЛ-1 усував порушення кислотно-лужного балансу (метаболічний ацидоз) на рівні мексидолу, що узгоджується з даними щодо властивості АРІЛ-1 зменшувати накопичення лактату при церебральній ішемії (Супрун Е.В., 2010).

У щурів групи контрольної патології через 1 добу БКО рівень NSE зростав у середньому в 11,2 рази - з 0,61 нг/мл до 6,86 нг/мл, що є маркером масивного руйнування нейронів. На тлі АРІЛ-1 цей показник збільшувався лише до 3,43 нг/мл, тобто вдвічі менше. Отже, АРІЛ-1 зменшував деструкцію нейронів, лише незначно поступаючись мексидолу (рис. 2).

Рис. 2. Вплив АРІЛ-1 (15 мг/кг) на вміст нейронспецифічної енолази (NSE) в крові через 1 добу білатеральної каротидної оклюзії у щурів: * - статистично значущі відмінності з інтактним контролем; ** - із контрольною патологією, р < 0,05

Таблиця 1 Вплив АРІЛ-1 (15 мг/кг) на кровобіг у внутрішній сонній артерії за умов ішемії-реперфузії головного мозку в щурів, M ± m

Примітка. Статистично значущі відмінності (p < 0,05): * - з вихідним станом усередині групи (за парним критерієм Вілкоксона); # - із синхронним показником контрольної групи; ^ - із синхронним показником групи, що отримувала АРІЛ-1

Через 24 год БКО рівень ІЛ-1 у сироватці крові експериментальних тварин достовірно збільшився в 1,9 раза, тобто ІЛ-1 відіграє важливу роль у розвитку порушень мозкового кровообігу. АРІЛ-1, на відміну від препарату порівняння пірацетаму, достовірно знижував рівень ІЛ-1 в крові майже до рівня інтактних тварин. На моделі БКО АРІЛ-1 у 2-2,2 раза збільшив виживаність тварин порівняно з групою контрольної патології, а також сприяв усуванню неврологічного дефіциту: в 2-4 рази покращував м`язовий тонус та координацію рухів за тестом стрижня, що обертається, та в 2,3-4,3 раза відновлював локомоторну та дослідницьку активність, вегетативний супровід емоційних реакцій за тестом відкритого поля в постішемічному періоді.

На моделі ЗЧМТ середньої тяжкості у щурів АРІЛ-1 при профілактичному введенні поліпшував перебіг відновного періоду краще за пірацетам. На тлі АРІЛ-1 значно швидше відновлювалася рухова активність через 1 добу після травми, менше пригнічувалася рухова та дослідницька активність і не порушувались емоційні реакції у тесті відкритого поля. Крім того, АРІЛ-1 на відміну від пірацетаму дещо покращував м'язовий тонус і координацію рухів за тестом стрижня, що обертається.

На моделі глобальної гравітаційної церебральної ішемії АРІЛ-1 вірогідно збільшував виживаність мишей і забезпечував більш сприятливий перебіг реабілітаційного періоду.

На моделі гіпобаричної гіпоксії АРІЛ-1 чинив дозозалежну антигіпоксичну дію, за вираженістю якої не поступався пірацетаму в дозі 500 мг/кг. Ця властивість АРІЛ-1 є важливою складовою церебропротекторної дії, що доповнює здатність покращувати кровопостачання ішемізованого головного мозку. На відміну від моделей гіперкапничної та гемічної гіпоксії за умов гіпобаричної гіпоксії максимальна дія АРІЛ-1 виявилась у дозі 5 мг/кг.

Церебропротекторна дія АРІЛ-1, імовірно, може відбуватися за рахунок покращання кровопостачання головного мозку та його енергетичного і пластичного метаболізму, впливу на нейромедіаторні процеси, протинабрякової активності, гальмування деструкції нейронів.

Результати досліджень свідчать про перспективність блокади рецепторів ІЛ-1 як механізму церебропротекції при порушенні кровообігу головного мозку різного генезу.

Вивчення психотропних властивостей АРІЛ-1 (розділ 4). Церебропротекторна дія тісно пов'язана з психотропними ефектами, тому важливо з`ясувати вплив АРІЛ-1 на тривожність, депресивні порушення, амнезію, а також поведінку, м`язовий тонус і координацію рухів інтактних тварин.

За тестами піднесеного хрестоподібного лабіринту та відкритого поля АРІЛ-1, хоча й поступався діазепаму за протитривожною активністю, на відміну від останнього виявляв селективну анксіолітичну дію без пригнічення ЦНС. Це підтверджено в тесті стрижня, що обертається, де АРІЛ-1 на противагу діазепаму не погіршував м'язовий тонус і координацію рухів. Отже, дію препарату можна вважати достатньо анксіоселективною. Що стосується антидепресивних властивостей, то на моделі резерпінової депресії АРІЛ-1 не поступався іміпраміну за впливом на блефароптоз та достовірно переважав його за впливом на гіпотермію, тобто діяв на рівні референс-препарату (табл. 2).

На моделі скополамінової амнезії АРІЛ-1 виявляв значний антиамнестичний ефект, що переважав дію пірацетаму (табл. 2). На відміну від церебропротекторної дії на моделі БКО, де доза 5 мг/кг була значно менш ефективною, ніж 15 мг/кг, антиамнестична дія АРІЛ-1 є дозонезалежною. Оскільки амнезію викликано м-холіноблокатором, можна вважати, що АРІЛ-1 має холінопозитивні властивості, притаманні більшості сучасних ноотропів.

Таблиця 2 Порівняння психотропних властивостей АРІЛ-1 та референс-препаратів

Примітка. Статистично значущі відмінності (p < 0,05): * - з контролем, ** - з показником групи, що отримувала АРІЛ-1; - збільшення, - зменшення показника; цифри - кратність змін (крім температури тіла).

АРІЛ-1 чинить потужну протизапальну дію (Коваленко Є.М., 2009). Поєднання антиамнестичної та протизапальної активностей є привабливою ознакою фармакодинаміки АРІЛ-1, оскільки дає підставу очікувати його ефективність при лікуванні хвороби Альцгеймера, в патогенезі якої імунне запалення відіграє значну роль, а в лікуванні використовуються НПЗЗ.

Відомо, що до механізмів психотропної активності багатьох препаратів долучається вплив на обмін нейромедіаторів і/або нейромодуляторів головного мозку.

Встановлено, що АРІЛ-1 подібно до іміпраміну збільшує в головному мозку вміст адреналіну і норадреналіну, виявляючи слабку тенденцію до збільшення рівня серотоніну (рис. 3). На відміну від іміпраміну АРІЛ-1 не змінює вмісту церебрального дофаміну. На тлі АРІЛ-1, який виявляє стреспротекторну та антидепресивну активність, спрямованість змін рівня церебральних моноамінів і кореляційних зв'язків між вмістом окремих катехоламінів (але не серотоніну і катехоламінів) наближається до змін під впливом іміпраміну. Так, коефіцієнт кореляції Спірмена між рівнями дофаміну і норадреналіну дорівнював: 0,44 (контроль), 0,64 (пірацетам), 0,80 (АРІЛ-1), 0,90 (іміпрамін). У парі норадреналін-адреналін коефіцієнт кореляції складав: 0,83 (контроль), 0,99 (пірацетам), 0,80 (АРІЛ-1), 0,80 (іміпрамін).

Встановлена здатність АРІЛ-1 підвищувати церебральний вміст катехоламінів, а саме норадреналіну і адреналіну, а спряженість катехоламінергічних процесів свідчить про його адренотропну активність.

Рис. 3. Вплив АРІЛ-1 (15 мг/кг) на рівень моноамінів - серотоніну (С), дофаміну (Д), норадреналіну (НА) та адреналіну (А) головного мозку мишей. * - статистично значущі відмінності з інтактним контролем, р < 0,05

Накопичення двох зазначених катехоламінів, які стимулюють адренергічну нейротрансмісію, відповідає стимулювальному характеру впливу АРІЛ-1 на ЦНС. Спільні ознаки характеру змін вмісту цих медіаторів на тлі класичного ноотропного засобу пірацетаму і антидепресанта іміпраміну, ймовірно, пояснюють співпадіння відповідних ефектів цих препаратів з антиамнестичною та антидепресивною дією АРІЛ-1. Отже, збільшення рівня адреналіну і норадреналіну, збільшення співвідношення норадреналін/дофамін та спряженості катехоламінергічних процесів у головному мозку можна вважати однією з ланок механізму психотропної дії АРІЛ-1. Але за характером спряженості серотонін- та катехоламінергічних процесів АРІЛ-1 відрізняється від класичних аналогів за психотропними ефектами іміпраміну та пірацетаму. Це свідчить про специфічне втручання АРІЛ-1 у спряженість нейрохімічних процесів.

Дослідження впливу АРІЛ-1 на резистентність мозку тварин до нейротоксичних чинників (розділ 5). До складових церебропротекторної та ноотропної дії належить підвищення стійкості головного мозку до різних нейротоксичних чинників. Тому було доцільно з`ясувати вплив АРІЛ-1 на ефекти алкоголю (пригнічує ЦНС) та судомних отрут (збуджують ЦНС), наприклад, коразолу, тіосемікарбазиду і стрихніну.

АРІЛ-1 утричі зменшує тривалість алкогольного наркозу в мишей і значно перевершує за антиалкогольною активністю пірацетам (рис. 4). Це дозволило припустити взаємозв`язок між впливом етилового спирту та рівнем ІЛ.

Тому було доцільно дослідити цитокіновий механізм алкогольного ураження ЦНС. Результати свідчать, що при етаноловому наркозі вміст ІЛ-1 у сироватці крові зростав майже вдвічі (р < 0,05), тобто ІЛ-1 відіграє важливу патогенетичну роль в алкогольному ураженні ЦНС. На тлі АРІЛ-1 вміст ІЛ-1 перебільшував показник інтактних мишей лише на 23,9%, не сягаючи значущого рівня, а на тлі пірацетаму - на 49,7%. Отже, пірацетам, на відміну від АРІЛ-1, суттєво не впливає на активацію цитокінових механізмів алкогольного ураження ЦНС.

Перспективними є подальше вивчення АРІЛ-1 як алкопротекторного засобу та розробка нових підходів до терапії алкогольної інтоксикації, а можливо, й оптимізації лікування алкогольної залежності.

Рис. 4. Вплив АРІЛ-1 (15 мг/кг) на перебіг алкогольного наркотичного сну у мишей: * - статистично значущі відмінності з контрольною патологією, # - із групою пірацетаму, р < 0,05

Здатність АРІЛ-1 зменшувати пригнічувальний вплив етанолу на ЦНС важлива в контексті позитивного впливу АРІЛ-1 на перебіг ЗЧМТ у щурів, адже більшість випадків нейротравми трапляється в стані алкогольного сп'яніння.

Результати вивчення впливу АРІЛ-1 на судоми наведено в табл. 3.

Зіставляючи ефективність АРІЛ-1 на різних моделях судом, можна припустити механізм його дії, який, імовірно, пов`язано з посиленням ГАМК-ергічних процесів, оскільки антиконвульсивна активність АРІЛ-1 виявляється на моделях судом, викликаних коразолом або тіосемікарбазидом. Гліцинергічного впливу АРІЛ-1, очевидно, не виявляє, оскільки не чинить захисної дії на стрихніновій моделі (табл. 3). Проведені дослідження свідчать на користь ГАМК-позитивних властивостей АРІЛ-1 та доводять перспективність його подальшого вивчення як протисудомного засобу.

Отже, результати досліджень доводять наявність у АРІЛ-1 церебропротекторних, антигіпоксичних, психотропних (анксіолітичних, антидепресивних, ноотропних), алкопротекторних, протисудомних властивостей.

Таблиця 3 Зміни перебігу судом під впливом АРІЛ-1 (15 мг/кг)

Примітка. * - статистично значущі відмінності (р < 0,05) із контрольною патологією; ЛП - латентний період клоніко-тонічних судом; ТС - тяжкість судом; КТКТС - кількість тварин із клоніко-тонічними судомами; - збільшення, - зменшення показника; цифри - кратність змін

Поглиблене вивчення протизапальної, хондропротекторної та фрігопротекторної дії АРІЛ-1 (розділ 6). Активація системи цитокінів є одним із пускових механізмів запального процесу. Цитокіни індукують вивільнення лізосомальних ферментів та біологічно активних речовин із прооксидантною дією, сприяють роз`єднанню процесів окиснювального фосфорилювання і тканинного дихання, що призводить до дисбалансу клітинного метаболізму та деструкції клітин. Також вони інтенсифікують каскад перетворень арахідонової кислоти та синтезу ейкозаноїдів - медіаторів запалення, які, у свою чергу, сприяють подальшому утворенню цитокінів і вільних радикалів. Таким чином, виникає замкнене коло, розірвати яке можна за допомогою пригнічення впливу цитокінів, особливо ІЛ-1, шляхом блокади їх рецепторів.

Альтерація являє собою початкову фазу запалення, коли на місці дії пошкоджувального фактора виникають різноманітні біохімічні та морфологічні зміни, спрямовані на залучення в запальний процес інтегральних регуляторних систем всього організму. Найбільш застосовувані протизапальні засоби (НПЗЗ) впливають переважно на ексудативну фазу запалення, рідко - на проліферативну та майже не виявляють впливу на альтерацію. Тому для потенційного протизапального засобу дуже важливою є антиальтеративна активність. Доведено протизапальну активність АРІЛ-1 (Коваленко Є.М., 2009), але його антиальтеративні властивості залишалися нез'ясованими.

На моделі фенолового вагініту АРІЛ-1 порівняно з контрольною патологією зменшував площу ураження вульви у 2,2 раза, кількість крововиливів - у 1,9 рази, знижував інтенсивність ураження в 1,8 рази, температуру тіла - в середньому на 1,3^оС, рівень маркера цитолізу АсАТ - в 1,6 рази, вміст ТБК-АП - в 1,3 рази, лейкоцитів - у 1,5 рази, ШОЕ - в 1,4 рази. Тобто, досліджуваний препарат пригнічував цитодеструктивні процеси у вульві експерименттальних тварин, чинив достовірну антиальтеративну, антиексудативну, антиоксидантну та жарознижувальну дію, що вигідно відрізняє його від НПЗЗ.

Механізм антиальтеративної дії АРІЛ-1 пов`язаний із блокуванням специфічних рецепторів до ІЛ-1 шляхом їх конкурентного зв'язування, тому цей препарат знижує пошкоджувальну дію ІЛ-1 на клітинні мембрани, а також сприяє гальмуванню ВРО та накопиченню вільних радикалів, оскільки одним із системних ефектів ІЛ-1 є саме стимуляція процесів ВРО. До того ж, АРІЛ-1 достовірно знижував температуру тіла тварин, що свідчить про послаблення запального процесу, а також підтверджує механізм дії АРІЛ-1, який полягає в пригніченні взаємодії ІЛ-1 - потужного пірогену - з рецепторами нейронів центру терморегуляції в гіпоталамусі, зменшенні теплопродукції і посиленні тепловіддання.

Серед запальних захворювань одне з провідних місць посідають патології суглобів, перш за все ревматоїдний артрит, який має складний автоімунний патогенез (Балабанова Р.М., 2005). На моделі ад'ювантного артриту встановлено, що за антиексудативною активністю, впливом на рівень лейкоцитів та час згортання крові АРІЛ-1 наближається до диклофенаку натрію (табл. 4).

Таблиця 4 Зміни функціональних і біохімічних показників на 22-й день при ад`ювантному артриті у щурів під впливом АРІЛ-1 та диклофенаку натрію порівняно з контрольною патологією

Примітка. Статистично значущі відмінності (р < 0,05): * - із контрольною патологією; ** - із групою диклофенаку натрію. С-РБ - С-реактивний білок: ТБК-АП - тіобарбітурової кислоти активні продукти; ШОЕ - швидкість осідання еритроцитів; ЦІК - циркулюючі імунні комплекси; - збільшення, - зменшення показника; цифри - кратність змін.

Референс-препарат достовірно переважає АРІЛ-1 за впливом на ШОЕ, але поступається йому за антиоксидантною дією і впливом на імунологічні показники - загальний комплемент та вміст низько- і високомолекулярних ЦІК. За інтегральним показником антиартритної активності на моделі ад`ювантного артриту АРІЛ-1 знаходиться на рівні диклофенаку натрію.

Отримані результати підтверджують дані літератури щодо ключової ролі цитокінів, зокрема ІЛ-1, у патогенезі ревматичних захворювань (Lovell D., 2004). Блокуючи специфічні рецептори ІЛ-1, АРІЛ-1 послаблює перебіг гострої фази захворювання, знижує синтез медіаторів запалення, обмежує пошкодження клітинних мембран, пригнічує активність ферментів (колагеназ, стромелізинів, желатиназ), які беруть участь в ушкодженні хряща і кісток; зменшує ПОЛ, імовірно, за рахунок пригнічення гранулоцитарно-макрофагального колонієстимулювального фактора, що гальмує міграцію в порожнину суглоба лейкоцитів та зменшує фагоцитоз (Lovell D., 2004).

При лікуванні захворювань суглобів поряд із протизапальною активністю важлива наявність у препарату хондропротекторних властивостей. Більшість найуживаніших у ревматології НПЗЗ виявляє хондротоксичну дію (індометацин, диклофенак натрію тощо) і тільки деякі НПЗЗ (ібупрофен, целекоксиб та ін.) є хондронейтральними (Зупанець І.А., 2002). Значна хондротоксичність притаманна й глюкокортикоїдам, що головним чином пов`язано з їх катаболічною та імунодепресивною дією. Все це обмежує використання НПЗЗ і глюкокортикоїдів при остеоартритах, оскільки поряд із гальмуванням запалення та болю вони здатні активувати руйнування суглобових хрящів. Протеоліз у м'язовій тканині відбувається під впливом ІЛ-1, клітини сполучної тканини збільшують синтез одночасно колагену і колагенази, нейтральної протеази і металопротеїнази (Weise S., 2008). За рахунок змін функціональної активності остеобластів і остеокластів ІЛ-1 може сприяти резорбції хряща і кістки (Maneiro E., 2001). Вищезазначене визначило доцільність вивчення хондропротекторних властивостей АРІЛ-1 на моделі стероїдного остеоартриту. Як видно з табл. 5, АРІЛ-1 дещо поступається глюкозаміну гідрохлориду за хондропротекторною дією, про що свідчить вплив препаратів на вміст ХС у сироватці крові експериментальних тварин.

Але АРІЛ-1 переважає референс-препарат за протизапальними властивостями (зміни вмісту СК і ГП - основних метаболітів сполучної тканини). Про це свідчить і вплив АРІЛ-1, за яким він дещо поступається глюкозаміну гідрохлориду, на загальну суму та фракції ГАГ - важливі біохімічні показники інтенсивності патологічних змін у суглобових тканинах при остеоартриті. Ці дані підтверджують, що ІЛ-1 посилює проліферацію синовіальних фібробластів, підвищує їх диференціацію в остеоцити та стимулює синтез сполучної тканини (Maneiro E., 2001).

Дослідження ультраструктури хрящової тканини щурів із стероїдним остеоартритом підтверджує помірні хондропротекторні властивості АРІЛ-1, а також доводить вагому роль антиапоптотичної складової в механізмі його дії на дистрофічно змінену хрящову тканину.