Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ`Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ФАРМАЦЕВТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата фармацевтичних наук

Експериментальне обгрунтування застосування діакамфу для корекції основних складових метаболічного синдрому

14.03.05 - фармакологія

Харків-2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі фармакології Національного фармацевтичного університету Міністерства охорони здоров'я України, м. Харків.

Науковий керівник: доктор біологічних наук,

старший науковий співробітник ГОРБЕНКО Наталія Іванівна,

Інститут проблем ендокринної патології імені В. Я. Данилевського АМН України, м. Харків, завідувачка відділом експериментальної Фармакології та токсикології.

Офіційні опоненти: доктор фармацевтичних наук,

заслужений діяч науки і техніки

України, професор ЯКОВЛЄВА Лариса Василівна,

Національний фармацевтичний

університет, м. Харків, завідувачка

кафедри фармакоекономіки, завідувачка ЦНДЛ;

кандидат фармацевтичних наук, доцент

ТРЖЕЦИНСЬКИЙ Сергій Дмитрович,

Запорізький державний медичний університет, м. Запоріжжя, доцент кафедри фармакології.

Захист відбудеться «____» _____________2010 року о _______ год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 64.605.03 при Національному фармацевтичному університеті за адресою: 31002, м. Харків, вул. Пушкінська, 53.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Національного фармацевтичного університету (61168, м. Харків, вул. Блюхера, 4).

Автореферат розісланий «_____» ___________ 2010 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

доктор фармацевтичних наук, доцентТ.С. Сахарова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Метаболічний синдром (МС) або синдром інсулінорезистентності (ІР) є важливою медико-соціальною проблемою сучасності, яка зумовлена широкою розповсюдженістю захворювання та надзвичайно високою летальністю. Згідно з епідеміологічними дослідженнями, що були проведені в Європі (Botnia study, 1998), близько 10 % осіб з нормальною глюкозною толерантністю, 40 % з інтолерантністю до глюкози та 70 % хворих на цукровий діабет (ЦД) 2 типу страждають на МС (P. Muntner, J. He, J. Chen et al., 2004). Відповідно до критеріїв ВООЗ в Україні загальна кількість хворих з вищезазначеним діагнозом може перевершувати 5 мільйонів.

На сьогодні МС належить провідна роль у патогенезі розвитку ішемічної хвороби серця, яка зостається головною причиною смертності в більшості розвинутих країн світу (S.M. Grundy, J. I. Cleeman, S. R. Daniels, 2005). Окрім того, метаболічні порушення, притаманні вищезазначеному синдрому, також супроводжують інші захворювання, які становлять медико-соціальні проблеми сучасності, зокрема, ЦД 2 типу, жировий стеатоз печінки, каменеутворення в жовчному міхурі, синдром полікістозу яєчників, зоб та деякі форми раку

Головними компонентами МС є інсулінорезистентність, абдомінальне ожиріння, гіпертригліцеридемія, знижений рівень холестерину ліпопротеїнів високої густини (ЛПВГ-ХС), артеріальна гіпертензія, глюкозна інтолерантність або ЦД 2 типу. До вищезазначеного переліку компонентів МС в останні роки було додано мікроальбумінурію, підвищений рівень сечової кислоти та порушення системи згортання крові (K. G. Alberti, P. Zimmet, J. Shaw., 2006). Слід зазначити, що кожний компонент МС є незалежним чинником ризику серцево-судинної патології, проте їх сполучення у однієї особи підвищує даний ризик у значно більшій мірі, ніж являє собою суму окремих складових. У зв'язку з цим, ризик інфаркту міокарда та інсульту за наявності МС підвищується втричі, а смертність від серцево-судинних захворювань збільшується вдвічі (Grundy S., 2007).

Виходячи з багатокомпонентності МС, його лікування потребує комплексного підходу, що базується як на немедикаментозних методах впливу (фізичне навантаження та дієта), так і на застосуванні різних груп фармакологічних засобів. Актуальною метою сучасної фармакології є пошук таких агентів, які одночасно знижують декілька чинників ризику метаболічного синдрому. Вищезазначена мета може бути досягнута шляхом створення лікарських засобів, які впливають на першопричину метаболічних порушень, або являють собою комбінацію агентів із різними фармакологічними властивостями в одному препараті.

Враховуючи провідну роль інсулінорезистентності в маніфестації різних проявів МС, його фармакотерапія, в першу чергу, повинна бути спрямована на підвищення чутливості тканин до дії інсуліну (Reaven G.M.,2006).

У світлі теорії метаболічного синдрому все більший інтерес викликає препарат із класу бігуанідів - метформін, який був запропонований в якості гіпоглікемічного засобу ще в 1957 році. В той же час коригуючий вплив даного препарату на інсулінорезистентність, дисліпідемію та артеріальну гіпертензію може супроводжуватися підвищенням ризику лактоацидозу, що обмежує його застосування у хворих похилого віку та у хворих з порушеннями функції печінки (R. I. Misbin, 2004).

Велика увага приділяється розробці принципово нового класу лікарських засобів, які посилюють дію інсуліну. Це похідні тіазолідиндіонів (троглітазон, розиглітазон, піоглітазон), що являють собою синтетичні ліганди до ядерних рецепторів PPARs (peroxisome proliferator-activated receptors), які змінюють транскрипцію генів, впливаючи на ліпідний та вуглеводний обмін. Теоретич-ними наслідками їх дії можуть бути не тільки ослаблення симптомів діабету (гіпоглікемічний ефект), але також зниження ризику діабетичних макросудинних ускладнень внаслідок поліпшення ліпідного профілю та гемореолгічних властивостей крові (H. Yki-Jarvinen ,2004).

Серед основних побічних ефектів тіазолідиндіонів можна виділити гепатотоксичність, набряки, інфекції верхнього дихального тракту, головний біль, міалгію, анемію, остеопороз та дозозалежний приріст маси тіла хворих.

Високий ризик розвитку вищезазначених ефектів стали підґрунтям для заборони клінічного застосування похідного другої генерації тіазолідиндіонів - розиглітазону в Європі (EASD, 2010).

Таким чином, незважаючи на існуючий асортимент препаратів, які на сьогодні застосовуються для корекції метаболічних проявів синдрому ІР, вони не у повній мірі задовольняють потреби практичної медицини, що обґрунтовує доцільність розробки нових ефективних антидіабетичних лікарських засобів на основі низькотоксичних речовин, зокрема похідних дикарбонових кислот -лікарської речовини діакамф, розробленої у Національному фармацевтичному університеті.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно з планами науково-дослідної роботи Національного фармацевтичного університету на тему: “Фармакологічні дослідження біологічно активних речовин і лікарських засобів синтетичного та природного походження, їх застосування у медичній практиці” (№ державної реєстрації 0103U000478).

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є обґрунтування застосування діакамфу для корекції основних складових МС за відсутності та наявності ЦД.

Для досягнення зазначеної мети в роботі поставлено низку задач:

- дослідити вплив діакамфу на розвиток основних складових МС (інсулінорезистентність, інтолерантність до вуглеводів, гіпертригліцеридемія та оксидативний стрес) індукованих фруктозою у щурів (стадія переддіабету);

- оцінити ефект діакамфу на вуглеводний, ліпідний обмін та оксидантний статус у кролів з МС у поєднанні з ЦД;

- оцінити функціональний стан серцево-судинної системи за умов МС на тлі абсолютної інсулінової недостатності у кролів (дитизоновий діабет);

- визначити антигіперглікемічні та антиоксидантні властивості діакамфу за умов МС на тлі відносної інсулінової недостатності у щурів (стрептозотоциновий діабет);

- порівняти виявлені фармакологічні властивості діакамфу з ефектом метформіну.

Об`єкт дослідження. Фармакотерапія основних складових метаболічного синдрому.

Предмет дослідження. Фармакологічна активність діакамфу (антигіперглікемічна, гіполіпідемічна, антиоксидантна, антигіпертензивна) за умов метаболічного синдрому на тлі переддіабету та цукрового діабету.

Методи дослідження. При виконанні дисертаційної роботи були використані фармакологічні, біохімічні, біофізичні методи дослідження та методи математичної статистики.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі вперше визначено вплив діакамфу на метаболічні та функціональні прояви синдрому інсулінорезистентності різного генезу (на тлі переддіабету та за наявності відносної і абсолютної інсулінової недостатності).

Встановлено, що діакамф виявляє антигіперглікемічний ефект як за рахунок поліпшення функції панкреатичних бета-клітин, так і внаслідок підвищення чутливості периферичних тканин до дії інсуліну.

Показано, що за умов переддіабету зниження інсулінорезистентності та поліпшення толерантності до вуглеводів під впливом діакамфу у щурів з метаболічним синдромом реалізується внаслідок пригнічення глюконеогенезу в печінці, поліпшення оксидантного статусу та зменшення концентрації вільних жирних кислот і тригліцеридів у сироватці крові.

Виявлено, що за умов метаболічного синдрому на тлі цукрового діабету діакамф поліпшує глюкозний гомеостаз, ліпідний профіль, знижує виразність оксидативного стресу, атерогенний індекс, артеріальну гіпертензію та покращує функціональний стан серцево-судинної системи.

Наукова новизна отриманих результатів захищена патентом України на винахід «Застосування (±)-цис-3-(2'-бензімідазоліл)-1,2,2-триметилциклопентанкарбонової кислоти як засобу, що підвищує чутливість тканин до інсуліну та проявляє антиатерогенну, нефропротекторну, церебропротекторну, ноотропну, антидепресивну та репаративну дію» №39780 від 20.10.2008.

Практичне значення одержаних результатів. Встановлення нових фармакологічних властивостей діакамфу дозволить розширити показання для його клінічного застосування. Виявлені гіполіпідемічні, антиатерогенні, антигіпертензивні, антиоксидантні властивості діакамфу та його здатність до зниження інсулінорезистентності є підґрунтям для синтезу нових сполук з даними видами фармакологічної активності серед похідних дикарбонових кислот. Узагальнення за результатами роботи впроваджено у навчальній процес та включено до навчальної програми кафедри фармакології Національного фармацевтичного університету (акт впровадження від 18.01.2009 р.), Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького (акт впровадження від 16.09.2009 р.), кафедри клінічної фармації Тернопільського державного медичного університету ім. Горбачевського (акт впровадження від 21.09.2009 р.), кафедри загальної та клінічної фармації Дніпропетровської медичної академії (акт впровадження від 07.09.2009 р.), кафедри клінічної фармакології, фармації та фармакотерапії з курсом косметології Запорізького державного медичного університету (акт впровадження від 22.09.2009 р.).

Особистий внесок здобувача. Разом з науковим керівником визначені мета та завдання дослідження, розроблені методичні підходи до вивчення фармакологічних властивостей діакамфу за умов МС. Здобувачем особисто здійснені патентно-інформаційний пошук, експериментальні дослідження, статистична обробка, аналіз та узагальнення одержаних результатів; сформульовані основні положення та висновки роботи, підготовлені наукові праці до друку.

Апробація роботи. Основні положення дисертаційної роботи обговорювались та доповідались на: Міжнародній науково-практичній конференції «Створення, виробництво, стандартизація та фармакоекономічні дослідження нових лікарських засобів та біологічно активних добавок» (м. Харків, 2006); XXV Ювілейній науково-практичній конференції «Лекарства - человеку» (м. Харків, 2008); Національній науково-технічній конференції «Актуальні проблеми синтезу і створення нових біологічно активних сполук та фармацевтичних препаратів» (Львів, 2008); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Клінічна фармація в Україні» (Харків, 2008); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Сучасні проблеми судово-токсикологічної науки і практики» (Харків, 2009); Междунарождной научно-практической конференции «Фармация Казахстана: интеграция науки, образования и производства» (Шымкент, Казахстан, 2009).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 13 наукових робіт, у тому числі 5 статей у фахових та рекомендованих ВАК України виданнях, 7 тез доповідей та отримано 1 патент на винахід.

Обсяг та структура дисертації. Дисертаційну роботу викладено на 120 сторінках друкованого тексту та містить 17 таблиць, 10 рисунків.

Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, огляду літератури, характеристики матеріалів та методів дослідження, 3 розділів власних експериментальних досліджень, аналізу та узагальнення результатів, висновків. Бібліографія складається з 212 посилань на джерела літератури, з яких 184 наукових праць опубліковані в закордонних виданнях.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. В роботі досліджували субстанцію оригінального антидіабетичного засобу діакамф (лікарська речовина - (±)-цис-3-(2'-бензімідазоліл)-1,2,2-триметилциклопентанкарбонова кислота, яка розроблена у Національному фармацевтичному університеті проф. Мерзлікіним С.І.).

Реєстраційне свідоцтво на лікарський засіб Діакамф, порошок (субстанція) № UA/3130/01/01, наказ МЗ України від 25.05.2005 № 230.

У якості препарату порівняння використовували метформін (Glucophage) німецької фірми виробника «Merck». Лікарська форма - таблетки 0,850 г.

У роботі було використано 140 статевозрілих самців щурів популяції Wistar та 40 кролів породи Shinshilla, вирощених у розпліднику віварію ЦНДЛ НФаУ відповідно до вимог належної лабораторної практики (GLP) згідно з методичними рекомендаціями ДФЦ МОЗ України (О.В. Стефанов, 2001). Усі досліди на тваринах проводилися відповідно до національних "Загальних етичних принципів експериментів на тваринах" (Україна, 2001), що відповідають положенням „Європейської конвенції про захист хребетних тварин, які використовуються для експериментальних та інших наукових цілей” (Страсбург, 1985) (P. Muntner, J. He, J. Chen et al., 2004) та ухвали Першого національного конгресу з біоетики (Київ, 2001). Комісією з біоетики НФаУ (протокол № 1 від 26.01.2010) порушень морально-етичних норм при проведенні науково-дослідної роботи не виявлено.

Процедури, що викликають біль (гострі досліди, вилучення органів, умертвіння та інші) проводили під наркозом (вводили внутрішньочеревно або внутрішньовенно уретан в дозі 1г/кг маси тіла).

Дослідження фармакологічних властивостей діакамфу проводили на моделях МС за наявності та відсутності ЦД різного ґенезу:

1) фруктозна модель (стадія переддіабету ) (Levi B. et al.,1998);

2) стрептозотоциновий діабет з одночасним уведенням нікотинаміду (відносна інсулінова недостатність) (Masiello P. et al., 1998);

3) дитизоновий діабет (абсолютна інсулінова недостатність) (Okamoto H., 1981).

У першій серії експерименту досліджували вплив діакамфу та метформіну на МС за умов відсутності ЦД (фруктозна модель) у щурів. Метформін застосовували внутрішньошлунково за допомогою зонду в дозі 50 мг на кг маси тіла у водному розчині, а діакамф в дозі 25 мг на кг маси протягом 4 тижнів, починаючи з п'ятого тижня експерименту. Контрольна група за аналогічною схемою отримувала плацебо - 3-5 % тонкодисперсну водну емульсію твіну-80.

У другій серіїї експерименту досліджували вплив діакамфу та метформіну на МС на тлі ЦД за умов відносної інсулінової недостатньості у щурів. Діакамф та метформін уводили внутрішньошлунково за допомогою зонду у дозах, відповідно 25 та 50 мг на кг маси тіла щурів у водному розчині, щодня, протягом чотирьох тижнів після індукції діабету. Контрольна група за аналогічною схемою отримувала плацебо - 3-5 % тонкодисперсну водну емульсію твіну-80.

У третій серіїї експерименту, досліджували вплив діакамфу та метформіну на МС на тлі ЦД за умов абсолютної інсулінової недостатньості у кролів. Діакамф та метформін уводили перорально щодня, протягом двох місяців після індукції діабету, у дозах відповідно 25 та 50 мг на кг маси тіла.

Стан глюкозного гомеостазу визначали за показниками базальної глікемії, інсулінемії, під час тесту толерантності до глюкози та інсулінового тесту (Akinmokun A. et al., 1992). Вміст глюкози в крові оцінювали за допомогою ферментативного аналізатора глюкози "Ексан-Г" (Литва), концентрацію фруктозаміну в сироватці крові визначали за методом (Johnson R.N., 1982). Базальну інсулінемію визначали радіоімунологічним методом "подвійних антитіл" за допомогою наборів "рио-ИНС-ПГ-125I" (Республіка Білорусь). Площину під глікемічними (ППКг) та інсулінемічними (ППКі) кривими при проведенні навантажувальних тестів з глюкозою обчислювали за допомогою комп'ютерної програми "Mathlab". Коефіцієнти інсулінорезистентності та функції бета-клітин (ФБК) розраховували за допомогою алгоритму "HOMA" (Homeostatic Model Assessment) (Matthews D.R., 1985).

Оксидативний статус характеризували за показниками малонового діальдегіду (МДА) (Стальная И.Д., Гаришвили Г.Т., 1977), дієнових (ДК), триєнових (ТК), тетраєнових (ТК), оксидієнових кон'югатів (Плацер З., и соавт. 1970), та за інтенсивністю спонтанної і індукованої хемілюмінесценції (Барабой З.А.,1991) у гомогенатах печінки та сироватці крові експериментальних тварин. Вміст гідроперекисів ліпідів в гомогенатах печінки визначали за методом (Лемешко В.В., Никитченко Ю.В. 1986).

Антиоксидантний статус оцінювали за вмістом відновленого глутатіону (Beutler E. et al., 1963), активністю каталази (Королюк м.а. та ін., 1988), супероксиддисмутази (СОД) (Чевари С., 1991), глутатіонредуктази (Sies H. et al., 1978), глутатіопероксидази (Герасимов А.М. и др., 1976), церулоплазміну (Колб В.Г., Камышников В.С, 1982), показниками загальної антиоксидантної активності (Клебанов Г. И. и соавт., 1985).

Концентрацію загального холестерину, холестерину ліпопротеїнів високої густини (ЛПВГ-ХС), тригліцеридів визначали ферментативним методом за допомогою стандартних наборів фірми „Boeringer-Mannheim Gmb diagnostica” (Німеччина). Холестерин ліпопротеїнів низької густини (ЛПНГ-ХС) та атерогенний індекс розраховували за відповідними формулами (Friedewald W.T. et al., 1972; Герасимова Е.Н., 1980).

Активність аланінамінотрансферази (АлАТ) оцінювали в сироватці крові дигідрофенілгідразиновим методом (Reitmann S. et al., 1957), концентрацію неестерифікованих жирних кислот (НЕЖК) - фотоколориметричним методом (Duncomе W.C., 1963). Активність глюкозо-6-фосфатази визначали в гомогенатах печінки за методом (Swanson M., 1950), а глюкозо-6-фосфатдегідрогенази (Г6Ф-ДГ) - за швидкістю накопичення НАДФН (Прохорова, М. И., 1965).

Для вивчення функціонального стану серцево-судинної системи кролів з дитизоновим діабетом використовували метод електрокардіографії (Дощицин В., 1982). Артеріальний тиск вимірювали за методом (Grant R.F., Rotschild, 1934).

Статистичний аналіз отриманих результатів здійснено методами варіаційної статистики за допомогою стандартних пакетів програм Exel (версія 7), Biostat (Гланц С., 1999) та Statistica (Stat. Soft. Inc., CША) (Реброва О.Ю., 2002) на персональному комп'ютері Pentium III.

Порівняння двох груп з нормальним розподілом здійснювали із застосуванням параметричного класичного t-критерію Ст'юдента для незалежних відбірок та модифікованого t-критерію Ст'юдента з роздільними оцінками дисперсій. При порівнянні двох груп з розподілом ознаки, відмінним від нормального, використовували непараметричний U-критерій Манна-Уітні. Розбіжність вважали статистично значущим при P<0,05.

Результати досліджень та їх обговорення. Вплив діакамфу та препарату порівняння метформіну на розвиток МС за умов переддіабету у щурів

Зазначені дослідження проведені на моделі МС, індукованого фруктозою у щурів. Відомо, що тривале споживання дієти з високим вмістом фруктози призводить до розвитку ІР, гіпертригліцеридемії та артеріальної гіпертензії, тобто до метаболічних порушень, притаманних синдрому ІР ( R. M. Bezerra, 2000).

В результаті проведених досліджень було доведено, що терапевтичне застосування препарату протягом одного місяця призводить до зниження інсулінорезистентності, про що свідчило підвищення коефіцієнта чутливості до інсуліну на 50 % відносно групи тварин, якій вводили плацебо (P<0,02). Діакамф також сприяв нормалізації толерантності до вуглеводів у експериментальних тварин, підтвердженням чому було зменшення площини під глікемічними кривими при проведенні тесту толерантності до вуглеводів (P<0,001) (рис.1) та зниження виразності гіперінсулінемії (P<0,01).

Рис. 1 Площа під гликемічними кривими під час тесту толерантності до глюкози у щурів різних груп із метаболічним синдромом, (ХS_х), (n=5).

Примітки: 1. * - вірогідно відносно групи “інтактний контроль

2. ** - вірогідно відносно групи “фруктоза + плацебо”.

Відомо, що порушена чутливість печінки до дії інсуліну, перш за все, проявляється в зниженні гальмуючого впливу гормону на ендогенну продукцію глюкози, що спричиняє підвищення активності ключового ферменту глюконеогенезу - глюкозо-6-фосфатази (J. E. Gerich, 1993.). У тварин, які отримували діакамф, відмічали майже дворазове зменшення активності даного ферменту (P<0,001), що може свідчити про ослаблення інсулінорезистентності в печінці під впливом даного препарату.

Встановлено, що діакамф також здатен достовірно підвищувати активність глюкозо-6-фосфатдегідрогенази (P<0,05) і, таким чином, посилювати метаболізм глюкози через пентозо-фосфатний шунт та відновлювати функціональний стан антиоксидантної системи захисту за рахунок збільшення рівня відновленного глутатіону на тлі МС.

Окрім того, відсутність змін в активності печінкового ферменту аланін-амінотрансферази при введенні діакамфу також може підтверджувати відсутність у нього гепатотоксичності, яка притаманна деяким антидіабетичним препаратам, зокрема, похідним тіазолідиндіону (E.J. Murphy, 2000).

Вважається, що основними факторами, які обумовлюють розвиток атерогенної дисліпідемії при МС, є накопичення в крові вільних жирних кислот за рахунок активації ліполізу в жировій тканині та підвищення рівня тригліцеридів внаслідок змін у метаболізмі ліпідів та ліпопротеїдів у кров'яному руслі (M. R. Taskinen, 2003).

При застосуванні діакамфу відмічали зниження концентрації тригліцеридів на 30 % та вільних жирних кислот на 37 % відносно групи, що отримувала плацебо (P<0,05).

Одним з основних компонентів МС є ожиріння, яке тісно пов'язано з інсулінорезистентністю та дисліпідемією (S. Furukawa, 2004). Оцінка приросту маси тіла експериментальних тварин виявила, що введення діакамфу знижує величину даного показника на 50 % (P<0,05), що може бути наслідком зменшення маси жирової тканини.

В останній час велика увага приділяється дослідженню супресивної ролі оксидативного стресу стосовно чутливості периферичних тканин до дії інсуліну. У результаті оцінки анти/прооксидантного статусу експериментальних тварин було встановлено, що введення діакамфу гальмує розвиток оксидативного стресу за рахунок зниження як первинних продуктів ПОЛ - дієнових, триєнових, тетраєнових та оксидієнових кон'югатів в гомогенатах печінки (P<0,01), так і внаслідок підвищення загальної антиоксидантної активності в сироватці крові щурів (P<0,05) відносно групи тварин, які отримували плацебо.

Вважають, що однією з причин розвитку оксидативного стресу за умов хронічного введення фруктози може бути посилене неферментативне глікозилювання протеїнів навіть за відсутності базальної гіперглікемії (J. Busserolles, 2002).

Виявлене в результаті проведених досліджень зниження фруктозаміну під впливом діакамфу (P<0,05) за умов базальної нормоглікемії може бути обумовлено його безпосереднім впливом на процеси неферментативного глікозилювання, що може сприяти профілактиці судинних ускладнень.

Слід зазначити, що за впливом на вуглеводний та ліпідний обмін у щурів із метаболічним синдромом діакамф не поступався препарату порівняння метформіну, а за виразністю антиоксидантного ефекту навіть його перевищував.

Вивчення антигіперглікемічних та антиоксидантних властивостей діакамфу та препарату порівняння метформіну за умов МС на тлі ЦД у щурів (відносна інсулінова недостатність).

Дослідження антигіперглікемічних властивостей діакамфу проводили на моделі МС на тлі ЦД, яку відтворювали за допомогою одночасного введення стрептозотоцину з нікотинамідом. Обрана модель характеризується не тільки відносною інсуліновою недостатністю, але й вторинною інсулінорезистентністю та порушеною толерантністю до вуглеводів, тобто за основними патогенетичними ознаками подібна до ЦД 2 типу у людини (M. Taonis, 1998.).

В результаті проведених досліджень встановлено, що застосування діакамфу у діабетичних щурів вже через 2 тижні призводить до достовірного зниження базальної гіперглікемії (близько 20 % у порівнянні з діабетичним контролем), яке зберігається протягом 4 тижнів експерименту (P<0,05).

Постпрандіальну глікемію у діабетичних щурів оцінювали при проведенні внутрішньочеревного навантажувального тесту з глюкозою. Введення діакамфу сприяло зниженню постпрандіальної глікемії та поліпшенню толерантності до глюкози, про що свідчили втричі знижені показники площі під глікемічними кривими у порівнянні з групою, що одержувала плацебо (P<0,01) (рис 2).



Рис. 2. Динаміка глікемії під час внутрішньочеревинного тесту толерантності до глюкози у щурів із стрептозотоциновим діабетом, (ХSx), n=5

Примітки: 1. *- вірогідно відносно групи “Інтактний контроль”

2. **- вірогідно відносно групи “Діабет+плацебо”

За результатами клінічних та експериментальних досліджень встановлено, що прогресуюче погіршення функції бета-клітин та зростання гіперглікемії у хворих на ЦД 2 типу, перш за все, обумовлено глюкотоксичністю та ліпотоксичністю, тобто підвищеним рівнем глюкози та НЕЖК в сироватці крові (Z. T. Bloomgarden, 2009).

Застосування діакамфу призводило до майже дворазового зменшення рівня жирних кислот в сироватці крові діабетичних тварин (P<0,01). Оскільки знижений рівень циркулюючих вільних жирних кислот послаблює ліпотоксичність на рівні печінки, кісткових м'язів і панкреатичних бета-клітин, виявлений позитивний вплив діакамфу на вищезазначений показник може бути одним із механізмів в реалізації його антигіперглікемічних та антиатерогенних властивостей.

Накопичено велику кількість даних, що вказують на існування зв'язку між підвищеним рівнем вільних радикалів та інсулінорезистентністю, яка є не тільки однією з ключових ланок патогенезу ЦД 2 типу, але й основною складовою метаболічного синдрому та провідним чинником ризику макросудинної патології (J. L. Evans, I..D., 2003).

Встановлено, що у експериментальних щурів, які отримували діакамф, рівень первинних продуктів ПОЛ - дієнових кон'югатів знижувався на 50% (P<0,05), а активність ферменту каталази зростала на 30% (P<0,05) (табл. 1) порівняно з діабетичним контролем. Отримані дані підтверджують прояв антиоксидантних властивостей діакамфу за умов метаболічного синдрому на тлі цукрового діабету.

Таблиця 1 Показники інтенсивності ПОЛ та ферменту каталази в гомогенаті печінки щурів із стрептозотоциновим діабетом, (X±Sx), n=5

Група	Каталаза, мкмоль/хв/мг білка	Дієнові конюгати , нмоль/мг білка
Інтактний контроль	151,0±7,5	0,22±0,03
Стрептозотоциновий діабет + плацебо	128,6±12,1 P1 < 0,05	0,33±0,04 P1 < 0,05
Стрептозотоциновий діабет + метформін	190,87±13,9 P1 > 0,05 P2< 0,05	0,34±0,04 P1 < 0,05 P2 > 0,05
Стрептозотоциновий діабет + діакамф	163,69±9,1 P1 > 0,05 P2 < 0,05 P3 > 0,05	0,18±0,02 P1 > 0,05 P2 < 0,05 P3 < 0,05

Примітки:

1. P₁ - вірогідність змін порівняно з групою “інтактний контроль”;

2. P₂ - вірогідність змін порівняно з групою “діабет + плацебо;

3. P₃ - вірогідність змін порівняно з групою “діабет + метформін”.

Слід зазначити, що при використанні діакамфу у тварин зі стрептозотоциновим діабетом він не поступався за антигіперглікемічними властивостями метформіну, але переважав останній за антиоксидантним ефектом.

Дослідження впливу діакамфу та препарату порівняння метформіну на розвиток метаболічного синдрому за умов цукрового діабету у кролів (абсолютна інсулінова недостатність).

Відомо, що ризик атеросклеротичних кардіоваскулярних захворювань суттєво підвищується вдвічі за наявності МС, який включає атерогенну дисліпідемію, гіпертонію, порушений глюкозний гомеостаз, протромбічний та прозапальний стан навіть за відсутності ЦД 2 типу (A. Natali, 2009). В той же час на віддалених стадіях метаболічних порушень, які супроводжуються розвитком ЦД, вищезазначений ризик зростає в 3-4 рази (W. J. Li , 2008).

В результаті досліджень впливу діакамфу на розвиток МС на тлі дитизонового діабету у кролів було встановлено, що застосування даного препарату протягом місяця призводить до достовірного зниження базальної гіперглікемії (P<0,05), а більш тривале використання (протягом двох місяців) сприяє повній нормалізації глікемічного контролю у діабетичних тварин

Рис. 3. Вплив діакамфу та препарату порівняння метформіну на динаміку базальної глікемії у кролів із дитизоновим діабетом, (ХSx), n=5

Примітки: 1. *- вірогідно відносно групи “Інтактний контроль”

2. **- вірогідно відносно групи “Діабет+плацебо”

3. х- вірогідно відносно групи “Діабет+метформін”

Про ослаблення інсулінової недостатності у діабетичних тварин, що одержували діакамф, свідчило підвищення базальної інсулінемії і коефіцієнта функції панкреатичних бета-клітин та зниження рівня фруктозаміну (P<0,05), який відображає стан глікемічного контролю у експериментальних тварин за останні два тижні.

Антигіперглікемічний ефект діакамфу також проявлявся в поліпшенні толерантності до вуглеводів у діабетичних тварин, про що свідчили значно нижчі показники площини під глікемічними кривими при проведенні внутрішньовенного тесту толерантності до вуглеводів (P<0,05).

Виразні антигіперглікемічні властивості діакамфу можуть бути обумовленими його позитивним впливом як на інсулінорезистентність, так і на секрецію гормону внаслідок стимуляції регенеративних процесів в панкреатичних бета-клітинах.

Відповідно до «антиоксидантної гіпотези атерогенезу» зниження інтенсивності вільно-радикального окислення може попередити або послабити розвиток макросудинних ускладнень (A. Ceriello, E. Motz, 2004).

Показано, що застосування діакамфу у діабетичних кролів сприяє як зниженню рівня вторинних продуктів ПОЛ - МДА в гомогенатах печінки діабетичних кролів (P<0,05), так і підвищенню концентрації відновленого глутатіону в сироватці крові, яка суттєво знижувалася за умов хронічної інсулінової недостатності (P<0,05).

При оцінці загальної антиоксидантної активності сироватки крові експериментальних тварин було виявлено ії майже 4-разове збільшення у кролів, що отримували діакамф, порівняно з діабетичним контролем (P<0,001).

Таким чином, виявлений позитивний ефект діакамфу на глюкозний гомеостаз у діабетичних тварин частково може бути обумовленим антиоксидантними властивостями даної речовини, що співпадає з раніше отриманими нами даними про поліпшення глікемічного контролю при введенні вітаміну Е (В. В. Полторак, Н. И. Горбенко, 2000), а також результатами досліджень інших авторів, які спостерігали зниження гіперглікемії і інсулінорезистентності при хронічному застосуванні вітамінів Е та С у хворих на ЦД 2 типу (Paolisso, A. D'Amore, D., 1994).

В останнє десятиріччя стало очевидним, що серцево-судинні захворювання та атеросклероз асоційовані зі станом системного «мікрозапалення», коли біомаркери запалення знаходяться на верхній межі показників для норми. Особливо чітко цей зв'язок простежується для метаболічного синдрому та цукрового діабету 2 типу (G. Paolisso, G. Di Maro, 1992). Одним із маркерів запального стану є підвищений рівень церулоплазміну, який разом з іншими показниками, що характеризують процеси коагуляції, фібринолізу, антиоксидантну і імунну відповідь та гормональну регуляцію, дозволяє охарактеризувати ризик розвитку серцево-судинних захворювань (P. Libby, 2002).

Встановлено, що застосування діакамфу призводило до зниження концентрації церулоплазміну, який був значно підвищений в групі діабетичного контролю (P<0,05), що може свідчити про ослаблення прозапального стану в експериментальних тварин.

Відомо, що масштабні загальні порушення обміну ліпідів та ліпопротеїдів є одним із ключових компонентів МС. Висока частота діабетичних дисліпідемій дозволяє вважати їх складовою частиною захворювання (Z. T. Bloomgarden, 2004).

Встановлено, що введення діакамфу сприяє дворазовому зниженню атерогенного індексу за рахунок підвищення антиатерогенної фракції ЛПВГ-ХС та зменшення рівня атерогенного ЛПНГ-ХС та загального ХС у сироватці крові діабетичних кролів (P<0,001) (рис. 4).



Рис. 4. Зміни ліпідного профілю сироватки крові кролів із дитизоновим діабетом, (X±Sx), n=5

Примітка. х - вірогідність змін порівняно з групою "діабет+метформін", (Р<0,05).

В умовах інсулінової недостатності також відзначається послаблене пригнічення активності гормон-чутливої ліпази, що у свою чергу призводить до підвищення гідролізу тригліцеридів у жировій тканині і накопиченню НЕЖК у печінці. Збільшення вмісту НЕЖК є основним стимулом для продукції атерогенних ліпопротеїнів низької щільності (Z. T. Bloomgarden, 2004).

Встановлено, що застосування діакамфу призводить до суттєвого зменшення як концентрації жирних кислот, так і рівня тригліцеридів в сироватці крові діабетичних тварин, порівняно з відповідним контролем (P<0,05).

Одним з клінічних проявів метаболічного синдрому є артеріальна гіпертензія, яка має патофізіологічний зв'язок із інсулінорезистентністю та гіперінсулінемією (W. T. Cefalu, 2001).

Введення діакамфу діабетичним кролям сприяло достовірному зниженню кров'яного тиску (P<0,02), що може бути результатом ослаблення інсулінорезистентності під впливом препарату.

Дослідження функціонального стану серцево-судинної системи за допомогою ЕКГ показало, що застосування діакамфу, на відміну від метформіну, сприяє зменшенню тривалості інтервалу QRS та зниженню амплітуди зубця Т й підвищенню вольтажу комплексу QRS.

Отримані результати свідчать про нівелювання дистрофічних процесів в серцевому м'язі та відсутність гіпертрофії шлуночків у тварин, яким уводили діакамф, що дає можливість вважати його перспективним засобом для усунення серцево-судинних ускладнень, які мають місце за умов ЦД.

Слід зазначити, що за впливом на рівень базальної глікемії, інсулінемії, ступень поліпшення толерантності до вуглеводів діакамф суттєво переважав метформін (P<0,05), що, можливо, пояснюється позитивним ефектом даних сполук не тільки на інсулінорезистентнсть, але й на регенеративні процеси в підшлунковій залозі діабетичних тварин (табл.2).

Таблиця 2 Порівняльна зміна показників (%) у діабетичних кролів після лікування діакамфом та метформіном

Показник	Діакамф (25 мг/кг)	Метформін (50 мг/кг)
Базальна глікемія	-80,6	-49,5
Площа під глікемічною кривою	-71,9	-49,7
Фруктозамін	-41,6	-40,3
Загальний холестерин	-47,8	-61,0
Атерогенний індекс	-57,8	-32,1
Тригліцериди	-55,0	-72,8
Вільні жирні кислоти	-71,4	-63,8
Загальна антиоксидантна активність	+44,5	+45,2
Функція в-клітин	+115,3	+15,7

Виявлений позитивний вплив діакамфу на глюкозний гомеостаз, ліпідний профіль, оксидативний стрес, гіпертензію та функціональний стан серцево-судинної системи обґрунтовує доцільність його застосування для профілактики та лікування макросудинних ускладнень за наявності МС на тлі ЦД.

Таким чином, в результаті проведених досліджень було встановлено, що застосування діакамфу у тварин із МС на стадії переддіабету та ЦД ослабляє різні чинники ризику розвитку серцево-судинної патології, зокрема, інсулінорезистентність, дисглікемію, дисліпідемію, оксидативний стресс, гіпертензію, ожиріння, що може свідчити про доцільність розширення показань для його клінічного застосування не тільки в якості гіпоглікемічного засобу, а також із метою профілактики та гальмування розвитку кардіоваскулярних захворювань та ЦД 2 типу.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення та вирішення наукової задачі, що виявляється у експериментальному обґрунтуванні перспективності застосування антидіабетичного засобу діакамфу для корекції основних складових метаболічного синдрому як на стадії переддіабету, так і за наявності цукрового діабету (відносна та абсолютна інсулінова недостатність).

1. Діакамф гальмує метаболічні прояви синдрому інсулінорезистентності на стадії переддіабету у щурів, підвищуючи чутливість тканин до інсуліну, поліпшуючи толерантність до вуглеводів, знижуючи приріст маси тіла, зменшуючи рівень вільних жирних кислот в сироватці крові, посилюючи інтенсивність пентозо-фосфатного шунту, гальмуючи глюконеогенез, пригнічуючи початкові реакції неферментативного глікозилювання, ослаблюючи прояви оксидативний стрес.

2. Використання діакамфу призводить до суттєвого поліпшення вуглеводного та ліпідного обміну, зниження рівня первинних продуктів перекисного окиснення ліпідів та підвищення активності антиоксидантної системи захисту у щурів із метаболічним синдромом за умов відносної інсулінової недостатності (стрептозотоциновий діабет).

3. Діакамф позитивний впливає на глюкозний гомеостаз, ліпідний профіль, оксидативний стрес, артеріальну гіпертензію та функціональний стан серцево-судинної системи у кролів із метаболічним синдромом на тлі абсолютної інсулінової недостатності (дитизоновий діабет).

4. Уведення діакамфу кролям із метаболічним синдромом на тлі дитизонового діабету в дозі вдвічі меньшій за дозу препарату порівняння метформін призводить до більш виразного ефекту на рівень базальної інсулінемії, фруктозаміну та інтолерантність до вуглеводів. Діакамф також переважає метформін за антиатерогенним впливом, в більший мірі знижуючи концентрацію холестерину ліпопротеїнів низької густини та поліпшуючи функціональний стан серцево-судинної системи.

5. Виявлені фармакологічні властивості діакамфу, які спрямовані на зниження основних складових метаболічного синдрому (інсулінорезистентність, дисглікемія, дисліпідемія, оксидативний стрес, гіпертензія, ожиріння), свідчать про доцільність розширення показань для його клінічного застосування з метою профілактики та гальмування розвитку кардіоваскулярних ускладнень та цукрового діабету 2 типу.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Соколюк Т.В. Вплив діакамфу на інсулінорезистентність у щурів з індукованими фруктозою проявами метаболічного синдрому / Т.В. Соколюк, Н.І. Горбенко, Д.Г. Подгайний, С.І. Мерзлікін // Український журнал клінічної та лабораторної медицини. - 2008. - Том 3, № 3. - С. 81-84. (Особистий внесок - участь в експерименті, аналіз даних, підготовка статті).

2. Соколюк Т.В. Експериментальні дослідження впливу фармацевтичної композиції з двома антидіабетичними агентами на деякі прояви метаболічного синдрому Х / Т.В. Соколюк, Н.І. Горбенко, Д.Г. Подгайний, С.І. Мерзлікін // Фармацевтичний журнал. - 2009 - №1. - С 110-114. (Особистий внесок -участь в експерименті, аналіз даних, підготовка статті).

3. Соколюк Т.В. Дослідження впливу діакамфу на деякі показники ліпідного обміну та ЕКГ за умов дитизонового цукрового діабету у кролів / Т.В. Соколюк, Н.І. Горбенко, Д.Г. Подгайний, С.І. Мерзлікін // Запорожский медицинский журнал. - 2009. - Том 11, №4. - С. 59-62. (Особистий внесок -участь в експерименті, аналіз даних, підготовка статті).

4. Соколюк Т.В. Дослідження антигіперглікемічних та антиатерогенних властивостей діакамфу на кролях за умов експериментального цукрового діабету 2 типу / Т.В. Соколюк, Н.І. Горбенко, Д.Г. Подгайний, С.І. Мерзлікін // Фармаком. - 2009. - №2 - С. 114-117. (Особистий внесок -участь в експерименті, аналіз даних, підготовка статті).

5. Соколюк Т.В. Дослідження впливу діакамфу на оксидативний стрес за умов експериментального цукрового діабету та метаболічного синдрому / Т.В. Соколюк, Н.І. Горбенко, Д.Г. Подгайний, С.І. Мерзлікін // Український журнал клінічної та лабораторної медицини. - 2009. - Том 4, №2. - С. 105-109. (Особистий внесок - участь в експерименті, аналіз даних, підготовка статті).

6. Пат. 39780 Україна; МПК⁵¹ С 07 D 235/00. Застосування (±)-цис-3-(2'-бензімідазоліл)-1,2,2-триметилциклопентанкарбонової кислоти як засобу, що підвищує чутливість тканин до інсуліну та проявляє антиатерогенну, нефропротекторну, церебропротекторну, ноотропну, антидепресивну та репаративну дію / С.І. Мерзликін, Н.І.Горбенко, Т.В. Соколюк, С.Ю. Штриголь, Д.Г. Подгайний, Т.О. Куценко, В.С. Штриголь, О.А. Єсєва, О.В. Шатілов; заявн. та патентоволод. НФаУ. - № u200812308; заявл. 20.10.2008; опубл. 10.03.2009, Бюл. №5. - 14 с. (Особистий внесок - проведення експериментальних досліджень, обґрунтування формули корисної моделі).

7. Соколюк Т.В. Обґрунтування створення нового комбінованого антидіабетичного засобу для лікування проявів метаболічного синдрому за результатами клінічної апробації діакамфу / Т.В. Соколюк, Н.І. Горбенко, Д.Г. Подгайний, С.І. Мерзлікін // Лекарства - человеку. Современные проблемы создания, исследования и апробации лекарственных средств: материалы ХХV Юбилейной научно-практической конференции с международным участием, 19 марта 2008 р. - Х.: Вид-во НФаУ, 2008. - С.324-328.

8. Соколюк Т.В. Щодо перспектив створення комбінованого лікарського засобу на основі діакамфу для гальмування розвитку діабетичних макроангіопатій / Т.В. Соколюк, Н.І. Горбенко, Д.Г. Подгайний, С.І. Мерзлікін // Створення, виробництво, стандартизація та фармакоекономічні дослідження нових лікарських засобів та біологічно активних добавок: тез. доп. ІІ Міжнародної науково-практичної конференції, 12-13 жовтня 2006 р. - Х.: Вид-во НФаУ, 2006. - с. 97-98.

9. Соколюк Т.В. Изучение влияния комбинации диакамфа с метформином на метаболический синдром у крыс / Т.В. Соколюк, Н.І. Горбенко, Д.Г. Подгайний, С.І. Мерзлікін // Створення, виробництво, стандартизація, фармакоекономічні дослідження лікарських засобів та біологічно активних добавок: тези доп. ІІ Міжнародної науково-практичної конференції, 12-13 жовтня 2006 р. - Х.: Вид-во НФаУ, 2006. - с. 195.

10. Соколюк Т.В. Дослідження антиатерогенних властивостей діакамфу в експерименті на щурах з дитизоновим діабетом / Т.В. Соколюк, Н.І. Горбенко, Д.Г. Подгайний, С.І. Мерзлікін // Клінічна фармація в Україні: матеріали VІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції за участю міжнародних спеціалістів, 6-7 листопада 2008 р. - Х.: Вид-во НФаУ, 2008. - с. 56.

11. Соколюк Т.В. Переваги застосування оригінального низькотоксичного антидіабетичного засобу для корекції проявів метаболічного синдрому / Т.В. Соколюк, Н.І. Горбенко, Д.Г. Подгайний, С.І. Мерзлікін // Сучасні проблеми судово-токсикологічної науки і практики: тези доп. науково-практичної конференції, 9-10 квітня 2009 р. - Х.: Вид-во НФаУ, 2009. - С. 101.

12. Соколюк Т. В. Щодо проблем створення оригінального комбінованого антидіабетичного засобу / Т. В. Соколюк, Н.І. Горбенко, Д.Г. Подгайний, С.І. Мерзлікін // Актуальні проблеми синтезу і створення нових біологічно активних сполук та фармацевтичних препаратів: тези доп. Національної науково-практичної конференції з міжнародною участю, 15-18 жовтня 2008 р. - Х: Вид-во НФаУ, 2008. - с. 207.

13. Соколюк Т. В. Исследование антиоксидантных свойств диакамфа на крысах с индуцированными фруктозой проявлениями метаболического синдрома / Т. В. Соколюк, Н.І. Горбенко, Д.Г. Подгайний, С.І. Мерзлікін // Материалы международной научно-практической конференции «Фармация Казахстана: интеграция науки, образования и производства» - Шимкент, Казахстан. - 2009. - Том 2. - С. 370-372.

АНОТАЦІЯ

діакамф метаболічний цукровий діабет

Соколюк Т.В. Експериментальне обґрунтування застосування діакамфу для корекції основних складових метаболічного синдрому. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата фармацевтичних наук за спеціальністю 14.03.05 - фармакологія. - Національний фармацевтичний університет, Харків, 2010.

Дисертацію присвячено дослідженню впливу діакамфу на різні складові метаболічного синдрому за умов відсутності та наявності цукрового діабету. Доведено, що застосування діакамфу в дозі вдвічі меншій за дозу метформіну, гальмує метаболічні прояви синдрому інсулінорезистентності на стадії переддіабету у щурів, підтвердженням чому є: підвищення чутливості до інсуліну, поліпшення толерантності до вуглеводів, зниження приросту маси тіла, зменшення рівня вільних жирних кислот в сироватці крові, посилення інтенсивності пентозо-фосфатного шунту, гальмування глюконеогенезу, пригнічення початкових реакцій неферментативного глікозилювання, ослаблення оксидативного стресу.

Встановлено, що застосування діакамфу у дозі 25 мг/кг маси тіла, призводить до суттєвого поліпшення вуглеводного та ліпідного обміну, зниження рівня первинних продуктів перекисного окиснення ліпідів та підвищення активності антиоксидантної системи захисту у щурів із метаболічним синдромом на тлі цукрового діабету (відносна інсулінова недостатність). Також визначено позитивний вплив діакамфу на глюкозний гомеостаз, ліпідний профіль, оксидативний стрес, гіпертензію та функціональний стан серцево-судинної системи за наявності метаболічного синдрому на тлі цукрового діабету (абсолютна інсулінова недостатність).

Виявлені фармакологічні властивості діакамфу за умов відносної та абсолютної інсулінової недостатності свідчать про його додаткові переваги, які реалізуються не тільки за рахунок поліпшення глікемічного контролю, але й сприяють зниженню ліпотоксичності та оксидативного стресу, що може забезпечити збереження функції панкреатичних бета-клітин і гальмування атерогенезу у хворих на метаболічний синдром в поєднанні з цукровим діабетом 2 типу.

Отримані результати обґрунтовують перспективність застосування діакамфу як потенційного фармакологічного засобу для профілактики та лікування основних складових метаболічного синдрому за відсутності цукрового діабету 2 типу та на стадії інсулінової недостатності.

Ключові слова: метаболічний синдром, інсулінорезистентність, цукровий діабет, діакамф.

АННОТАЦИЯ

Соколюк Т.В. Експериментальное обоснование использования диакамфа для коррекции основных составляющих метаболического синдрома. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата фармацевтических наук по специальности 14.03.05. - фармакология. - Национальный фармацевтический университет, Харьков, 2010.

Диссертация посвящена изучению влияния оригинального производного камфорной кислоты - диакамфа на основные компоненты метаболического синдрома как на стадии предиабета, так и в условиях сахарного диабета различного генеза.

Показано, что применение диакамфа в дозе 25 мг/кг, которая в два раза ниже эффективной дозы метформина, тормозит развитие метаболического синдрома, индуцированного хроническим введением фруктозы, на стадии предиабета у крыс. Подтверждением этому было повышение коэффициента чувствительности к инсулину, улучшение толерантности к углеводам, торможение глюконеогенеза и стимулирование утилизацию глюкозы через пентозофосфатный шунт в печени, а также снижение прироста массы тела животных с метаболическим синдромом.

Позитивный эффект метформина также проявлялся в улучшении липидного обмена, доказательством чему было снижение гипертриглицеридемии, свободных жирных кислот и холестерина в сыворотке крови животных с синдромом инсулинорезистентности.

Одним из механизмов в реализации вышеуказанных фармакологических свойств диакамфа, может быть ослабление оксидативного стресса вследствие повышения общей антиокислительной активности и снижения содержания первичных продуктов перекисного окисления липидов - диеновых, триеновых, оксидиеновых и тетраеновых коньюгатов в сыворотке крови экспериментальных животных под влиянием препарата.

Установлено, что применение диакамфа у крыс с метаболическим синдромом на фоне сахарного диабет (стадия относительной инсулиновой недостаточности) способствует выраженному снижению базальной гипергликемии (до 23 %), интолерантности к углеводам, оксидативного стресса и концентрации свободных жирных кислот в сыворотке крови.

Выявленные фармакологические свойства диакамфа у животных с относительной инсулиновой недостаточность свидетельствуют о его дополнительных преимуществах, которые обусловлены наличием у него не только антигипергликемический активности, а также способности снижать липотоксичность и оксидативный стресс, что может обеспечить сохранение функции панкреатических бета-клеток и торможение процессов атерогенеза у больных метаболическим синдромом в сочетании с сахарным диабетом 2 типа.

Установлено, что применение диакамфа у кроликов с метаболическим синдромом на фоне дитизонового диабета (стадия абсолютной инсулиновой недостаточности) способствует полной нормализации уровня глюкози в крови. Следует отметить, что по степени влияния на глюкозный гомеостаз ( по показателям гликемии, инсулинемии, теста толерантности к углеводам, уровню фруктозамина), диакамф существенно превосходил метформин, что может объясняться его позитивным эффектом не только на инсулинорезистентность, а и на регенеративные процессы в островковом аппарате поджелудочной железы диабетических животных.

Выявлено, что диакамф оказывает положительный эффект в отношении диабетической дислипидемии, снижая уровень свободных жирних кислот, триглицеридов и общего холестерина в сыворотке крови. По стени выраженности антиатерогенного действия диакамф существенно превосходит метформин, в большей степени снижая концентрацию холестерина липопротеинов низкой плотности. Показано, что диакамф, подобно метформину, способствует снижению артериальной гипертензии, но, в отличие от последнего, также устраняет патологические изменения в функциональном состоянии сердечно-сосудистой системы, индуцированные метаболическим синдромом на фоне сахарного диабета.

Таким образом, в результате проведенных исследований были выявлены новые фармакологических свойства диакамфа, направленные на снижение основных состовляющих метаболического синдрома (инсулинорезистентность, интолераность к углеводам, ожирение, дислипидемия, оксидативний стресс, гипертензия), что свидетельствует о целесообразности расширения показаний для его клинического применения с целью профилактики и лечения сердечно-сосудистых заболеваний у лиц с метаболическим синдром, в том числе, отягощенным сахарным диабетом 2 типа.

Ключевые слова: метаболический синдром, инсулинорезистентность, сахарный диабет, диакамф.

SUMMERY

Sokoluk T.V. Application of diacamph for the correction of basic metabolic syndrome components: Manuscript.

...