Скоротливість міометрія матки при експериментальній імунокомплексемії та залізодефіцитній анемії у мишей

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ФІЗІОЛОГІЇ ІМЕНІ О.О. БОГОМОЛЬЦЯ

УДК.618.414.1 : 616-002 : 616.155.194 : 615.038

Дисертація

на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук

Скоротливість міометрія матки при експериментальній імунокомплексемії та залізодефіцитній анемії у мишей

Литвиненко Аліна Петрівна

Спеціальність 03.00.13. - Фізіологія людини і тварин

Науковий керівник

заслужений діяч науки і техніки України,

доктор біологічних наук, професор

Янчій Роман Іванович

Київ - 2015

Зміст

Перелік умовних cкорочень

Вступ

Розділ 1. Огляд літератури

1.1 Функціональна регіональність та іонно-транспортні системи міометрія

1.1.1 Функціональна регіональність матки

1.1.2 Іонно-транспортні системи міометрія

1.1.3 Участь оксиду азоту у регуляції функцій міометрія матки

1.2 Імунокомплексні процеси та механізми їх розвитку

1.2.1 Характеристика імунокомплексних реакцій

1.2.2 Механізми розвитку імунокомплексних ушкоджень

1.2.3 Участь оксиду азоту у розвитку імунокомплексних захворювань

1.2.4 Участь ферменту полі(АДФ-рибозо) полімерази в розвитку імунокомплексних процесів

1.2.5 Репродуктивна функція за умов імунокомплексних реакцій

1.3 Препарати наночастинок заліза за умов залізодефіцитної анемії

1.3.1 Застосування препаратів наночастинок оксиду заліза для лікування залізодефіцитної анемії

1.3.2 Наночастинки заліза

1.3.3 Препарати наночастинок оксиду заліза

1.3.4 Механізми дії наночастинок нуль-валентного заліза

Розділ 2. Матеріали та методи досліджень

2.1 Фазно-графічний метод дослідження скоротливості міометрія матки

2.2 Моделювання тривалої системної імунокомплексемії та імунологічні методи її оцінки

2.2.1 Відтворення системної імунокомплексемії

2.2.2Методи дослідження стану імунної системи

2.3 Моделювання експериментальної залізодефіцитної анемії у мишей

2.3.1 Відтворення експериментальної залізодефіцитної анемії

2.4 Дослідження дії наночастинок нуль-валентного заліза

2.4.1 Характеристика препарату наночастинок нуль-валентного заліза

2.4.2 Застосування наночастинок нуль-валентного заліза як протианемічного засобу

2.5 Використані речовини

2.6 Схема експерименту

2.7 Статистична обробка даних

Розділ 3. Скоротливість оваріального та цервікального відділів матки у мишей за різних експериментальних умов

3.1 Особливості скоротливості оваріального та цервікального відділів матки у мишей за фізіологічних умов

3.2 Скоротливість оваріального та цервікального відділів матки у мишей за умов експериментальної імунокомплексемії

3.2.1 Характеристика моделі експериментальної імунокомплексемії

3.2.2 Скоротливість оваріального та цервікального відділів матки за умов експериментальної імунокомплексемії

3.3 Скоротливість оваріального та цервікального відділів матки за умов експериментальної залізодефіцитної анемії

3.3.1 Характеристика моделі експериментальної залізодефіцитної анемії у мишей

3.3.2 Скоротливість оваріального та цервікального відділів матки за умов експериментальної залізодефіцитної анемії

Розділ 4. Скоротливість оваріального і цервікального відділів матки за умов експериментальних впливів при моделюванні імунокомплексемії у мишей

4.1 Скоротливість оваріального та цервікального відділів матки за умов введення блокатора ферменту полі(АДФ-рибозо) полімерази при експериментальній імунокомплексемії

4.1.1 Активність полі(АДФ-рибозо) полімерази у матці та фіксація імуноглобулінів в оваріального та цервікального відділів матки за умов експериментальної імунокомплексемії та введення блокатора ферменту полі(АДФ-рибозо) полімерази

4.1.2 Скоротливість оваріального та цервікального відділів матки за умов експериментальної імунокомплексемії та введення блокатора полі(АДФ-рибозо) полімерази

4.2 Скоротливість оваріального та цервікального відділів матки за умов експериментальної імунокомплексемії та зміни функціонального стану мітохондрій

Розділ 5. Скоротливість оваріального та цервікального відділів матки за умов введення наночастинок заліза

5.1 Вплив наночастинок заліза на параметри скоротливості оваріального та цервікального відділів матки у мишей

5.2 Вплив введення наночастинок заліза на параметри скоротливості оваріального та цервікального відділів матки за умов експериментальної залізодефіцитної анемії у мишей

5.3 Дослідження впливу наночастинок заліза на параметри скоротливості ОВ і ЦВ матки за умов експериментальної імунокомплексемії

Розділ 6. Аналіз і узагальнення результатів досліджень

6.1 Особливості скоротливості оваріального та цервікального відділів матки за фізіологічних та різних експериментальних умов

6.2 Скоротливість оваріального і цервікального відділів матки за умов експериментальних впливів при моделюванні імунокомплексемії

6.3 Вплив наночастинок заліза на параметри скоротливості оваріального та цервікального відділів матки у мишей за різних експериментальних умов

Висновки

Список використаних джерел

Перелік умовних скорочень

Аг-Ат ? антиген-антитіло

АФК ? активні форми кисню

ГМК ? гладеньком'язові клітини

ДАГ ? діацилгліцерол

ЗА ? залізодефіцитна анемія

ІК ? імунні комплекси

ІКК ? імунокомпетентні клітини

ІЛ-2 ? інтерлейкін 2

ІC ? індекс скоротливості

МХ ? мітохондрії

НАД+ ? нікотинамідаденіндинуклеотид

НОЗ ? наночастинки оксиду заліза

НЧЗ ? наночастинки заліза

ОВ ? оваріальний відділ

ПАР ? полі-АДФ-рибоза

ПАРП ? полі(АДФ-рибозо) полімераза

СВ ? системні васкуліти

Система HLA ? human leukocyte antigens

СР ? саркоплазматичний ретикулум

Т ? тривалість активного стану

ФНПб ? фактор некрозу пухлин альфа

ЦВ ? цервікальний відділ

eNOS ? ендотеліальна синтаза оксиду азоту

CRH ? кортикотропін-рилізінг гормон

CRH-R1 ? рецептори до кортикотропін-рилізінг гормону

ІР3 ? інозитол-1,4,5-трифосфат

NO ? оксид азоту

nNOS ? нейрональна синтаза оксиду азоту

iNOS ? індуцибельна синтаза оксиду азоту

NCX ? натрій-кальцієві обмінники

NF-kB ? транскрипційний ядерний фактор - kB

Загальна характеристика роботи

міометрія матка імунокомплексемія анемія

Актуальність теми. На сьогодні залишаються невирішеними низка фундаментальних питань стосовно функціональної диференціації різних відділів матки у ссавців. Разом з тим, встановлено, що у мишей окремі пейсмекерні клітини розташовані у верхньому або оваріальному (ОВ) ? розташованому ближче до яєчника та у нижньому або цервікальному (ЦВ) ? розташованому ближче до шийки матки відділах матки [40]. Проте особливості cкоротливості верхнього і нижнього відділів матки поки що досліджені недостатньо.

Відомо, що імуноопосередковані запальні процеси впливають на органи репродуктивної системи, зокрема на функціонування яєчників та скоротливість міометрія матки [25, 43], що може призводити до порушення імплантації та передчасних пологів [178], а також зумовлювати безпліддя й нерезультативні спроби при застосуванні допоміжних репродуктивних технологій. Системні васкуліти, які належать до групи імунокомплексних хвороб, призводять до передчасних пологів (40%) і навіть викликають смертність матері і плоду (5-10% випадків) [176]. Однак скоротливість ОВ і ЦВ матки за умов імунокомплексних ушкоджень залишається практично не вивченою, тому дослідження, спрямовані на з'ясування етіології цих ушкоджень, які вивчаються на моделях з використанням тварин, є актуальними.

Як відомо, фермент полі(АДФ-рибозо) полімераза-1 (ПАРП-1) відіграє важливу роль у багатьох фізіологічних і патологічних процесах, регулюючи експресію запальних чинників, таких як цитокіни, хемокіни, індуцибельна NO-синтаза (iNOS), залучаючи при цьому мітохондрії [60]. Проте участь ПАРП-1, мітохондрій та NO у імунокомплексних процесах залишається практично не дослідженою. Тому актуальним є вивчення скоротливості ОВ і ЦВ матки за умов використання блокатора ПАРП-1 та зміни функціонального стану мітохондрій при імунокомплексних процесах.

Однією із інших поширених причин несприятливого результату вагітності є залізодефіцитна анемія (ЗА). За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров'я 30% невагітних і більше 42% вагітних жінок страждають анемією [219]. ЗА призводить до розвитку плацентарної недостатності, гестозу, слабкості родових сил, передчасних пологів [51, 219]. Відомостей про стан репродуктивної системи невагітних жінок за умов ЗА мало, основною групою для досліджень залізодефіцитних станів є вагітні жінки. За умов дефіциту заліза жінки більш сприйнятливі до інфекційних та запальних захворювань, так як залізо бере участь в окисному фосфорилюванні, роботі імунної системи та ін. [14]. Скоротливість міометрія при розвитку ЗА досліджена недостатньо.

На сучасному етапі досягнення нанобіотехнології вже позначилися на розвитку медицини та ветеринарії, де наноматеріали набувають широкого застосування як високоефективні засоби реабілітації, лікування та в діагностиці захворювань різної етіології [211]. Перспективними напрямками нанофармакології є використання нанопрепаратів як субстанції для нових лікарських засобів [26]. Найперспективнішими в цьому аспекті є наночастинки металів [156], зокрема наночастинки заліза (НЧЗ). Особливі фізико-хімічні властивості НЧЗ (малий розмір, велика площа поверхні, заряд, структура) не тільки відкривають широкі перспективи для виготовлення нових матеріалів, але й створюють нові ризики для людини та довкілля [38], що потребує ретельного вивчення. Можлива протективна або токсична дія наночастинок нуль-валентного заліза (Fe0) на сьогодні досліджена недостатньо, зокрема відсутні дані про вплив НЧЗ на скоротливість міометрія. Тому важливо вивчити їх властивості і оцінити дію на функціональну активність різних відділів міометрія матки.

Таким чином, зважаючи на функціональну регіональність матки, встановлення особливостей скоротливості та розкриття механізмів змін скорочувальної функції верхнього і нижнього її відділів є важливим завданням для фізіології і медицини. Актуальними на сьогодні є дослідження скоротливості матки при відтворенні експериментальної імунокомплексемії та залізодефіцитної анемії, а також за умов застосування коригуючих впливів (зміни активності функціонального стану мітохондрій, блокування ферменту ПАРП-1 та введення НЧЗ).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в рамках наукової програми відділу імунофізіології Інституту фізіології ім.О.О.Богомольця НАН України: «Дослідження молекулярно-генетичних та імунопатологічних механізмів функціональних порушень жіночої репродуктивної системи та можливості їх корекції». Державний реєстраційний номер теми 0112U008233.

Мета роботи полягала у вивченні особливостей скоротливості оваріального і цервікального відділів матки у інтактних мишей, за умов експериментальної імунокомплексемії (імунізація бичачим сироватковим альбуміном (БСА)) та залізодефіцитної анемії.

Досягнення поставленої мети здійснювалось вирішенням наступних завдань:

1. Дослідити особливості скоротливості ОВ і ЦВ матки за фізіологічних умов, а також при імунізації БСА та експериментальній залізодефіцитній анемії у мишей.

2. Встановити відмінності у скоротливості ОВ і ЦВ за умов зміни активності ПАРП-1 й функціонального стану мітохондрій за умов імунізації БСА.

3. Оцінити вплив введення НЧЗ на параметри скоротливості ОВ і ЦВ матки за умов імунізації БСА та експериментальної залізодефіцитної анемії у мишей.

Об'єкт дослідження - скоротливість оваріального і цервікального відділів матки у мишей.

Предмет дослідження - параметри скоротливості оваріального і цервікального відділів матки у інтактних мишей, за умов експериментальної імунокомплексемії та залізодефіцитної анемії, а також при експериментальних коригуючих впливах за даних умов.

Методи дослідження - фізіологічні (фазно-графічний аналіз скоротливості матки), імунологічні (імунофлуоресцентний, імуноцитохімічний та ін. методи оцінки імунного статусу), біохімічні, статистична обробка результатів.

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше показано, що скоротливість ОВ і ЦВ матки у мишей має певні характерні особливості: величини амплітуди, індексу скоротливості (ІС), швидкості скорочення та швидкості розслаблення є вищими у ЦВ, а тривалості активного стану та частоти скорочень (ЧС) - у ОВ міометрія.

Вперше змодельовано і здійснено комплексне дослідження моделі експериментальної імунокомплексемії у мишей. Доведено, що за даних умов відбувається зміна величин параметрів скоротливості (амплітуди, ІС, тривалості активного стану, ЧС) міометрія ОВ і ЦВ матки: величини амплітуди та ІС є вищими у ЦВ, а тривалості активного стану ? у ОВ матки. Також вперше отримані дані стосовно скоротливості матки за умов експериментальної ЗА. Встановлено, що ЗА викликає пригнічення скорочувальної функції ОВ і ЦВ міометрія: зменшуються усі досліджувані параметри скоротливості, окрім ЧС.

Вперше показано суттєві відмінності змін скоротливості міометрія двох досліджуваних відділів матки у відповідь на фармакологічні впливи за умов експериментальної імунокомплексемії. Так, введення блокатора ПАРП-1 спричиняє зменшення амплітуди - в ОВ, зростання тривалості активного стану - в ЦВ та зменшення ЧС в обох відділах матки. Вплив на функціональний стан мітохондрій за допомогою препарату "Мексидол" при імунізації БСА призводить до різнонаправлених змін скоротливості ОВ і ЦВ матки: у ОВ - зменшує амплітуду та ІС, а у ЦВ - викликає їх зростання.

Вперше експериментально показано, що введення субстанції наночастинок нуль-валентного заліза впливає на скоротливість матки: за умов експериментальної імунокомплексемії пригнічує скоротливість ОВ і ЦВ, а при експериментальній залізодефіцитній анемії зумовлює підвищення і нормалізацію параметрів скоротливості матки обох відділів.

Практична значимість отриманих результатів. Результати проведеного дослідження і їх аналіз є внеском у розвиток фундаментальних знань стосовно функціонального стану ОВ і ЦВ матки. Це створює підгрунтя для подальшого дослідження дії лікарських препаратів на різні відділи міометрія та здійснення диференційованих фармакологічних впливів на верхній і нижній сегменти матки у жінок.

Отримані дані про нормалізацію параметрів механічної активності ОВ і ЦВ за умов експериментальної імунокомплексемії дають підстави рекомендувати введення блокатора ПАРП-1 для подальшого вивчення і застосування у випадках системних імунних розладів і безпліддя, а також нерезультативних екстракорпоральних запліднень. З'ясування ролі змін функціонального стану мітохондрій за допомогою препарату «Мексидол» при імунізації БСА засвідчило, що його введення призводило до зменшення досліджуваних параметрів скоротливості у ОВ, а у ЦВ - викликало їх зростання. Ці результати дозволяють рекомендувати «Мексидол» для подальших досліджень скоротливості ЦВ матки для стимулювання родової діяльності.

Отримані відомості про те, що за умов експериментальної ЗА введення субстанції наночастинок нуль-валентного заліза викликало підвищення і нормалізацію параметрів скоротливості матки обох відділів у мишей, надають підстави для обґрунтування і розробки новітніх препаратів для лікування розладів репродуктивної функції при залізодефіцитних станах.

Одержані в роботі результати розвивають і доповнюють відомості про регуляцію скоротливості матки, як за фізіологічних умов, так і при розладах репродуктивної функції, що створює підґрунтя для нових перспективних фармакологічних підходів, направлених на корекцію цих розладів і розвиток допоміжних репродуктивних технологій.

Особистий вклад здобувача. При виконанні дисертаційної роботи здобувачем проведено пошук і аналіз вітчизняної та зарубіжної наукової літератури за напрямом дослідження. Формування основних ідей роботи, мети та завдань експериментальних досліджень, аналіз наукової літератури за темою дисертації, організація та проведення переважної частини досліджень, статистична обробка фактичного матеріалу, інтерпретація отриманих результатів, обґрунтування наукових висновків та написання тексту дисертації здійснені автором самостійно.

Науковий керівник брав безпосередню участь в розробці основної концепції роботи, обговоренні результатів досліджень та уточненні формулювання висновків.

Окремі експерименти були проведені разом з іншими співавторами опублікованих робіт, співробітниками Інституту фізіології ім.О.О.Богомольця НАН України: д. б. н. Т.Ю. Вознесенська, Т.В Блашків, к. б. н. Н.В. Макогон, С.І.Павлович, О.А. Шепель, Ю.П. Бідзіля. Здобувач висловлює подяку за допомогу в проведенні дисертаційних досліджень співробітникам відділу колоїдної технології природних систем Інституту біоколоїдної хімії ім. Ф.Д. Овчаренка НАН України: к.б.н. Л.С. Рєзніченко, Т.Г. Грузіній, С.М. Дибковій.

Апробація результатів дисертаційної роботи. Основні положення й результати роботи були представлені на: ІІІ Конф.молодих вчених «Фізіологія: від молекули до організму» (м.Київ, 24-25 жовтня 2013 р.), X Міжнародній науковій конференції студентів і аспірантів (м.Львів, 8-11 квітня 2014 р.), VI Пленумі наукового товариства патофізіологів України та науково-практичній конференції «Актуальні питання експериментальної та клінічної патофізіології» (м.Вінниця, 23-25 вересня, 2014 р.), VIІ Міжнар. наук. конф. «Психофізіологічні та вісцеральні функції в нормі і патології (м.Київ, 7-9 жовтня 2014 р.), VІ Міжнар. наук. конф. «Актуальні проблеми сучасної медицини» (м.Київ, 17-19 жовтня, 2014 р.), Всеукраїнській конференції з міжнародною участю «Хімія, фізика і технологія поверхні» та семінарі «Наноструктуровані біосумісні / біоактивні матеріали» (м. Київ, 13-15 травня 2015 р.), Молодіжному форумі по нанобіотехнологіям «YouthNanoBioTech-2015» (м.Київ, 20-21 травня, 2015р.).

Публікації. За результатами роботи опубліковано сім статей у провідних вітчизняних і закордонних наукових журналах і сім тез доповідей. Отримано деклараційний патент на корисну модель «Спосіб моделювання системного імунокомплексного ушкодження у мишей (№ 93351, від 25.09.2014).

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, основної часини (огляду літератури, опису матеріалів і методів досліджень, результатів досліджень та їх обговорення), висновків та списку використаних джерел (219 найменувань). Робота викладена на 149 сторінках машинописного тексту та проілюстрована 32 рисунками та 7 таблицями.

Розділ 1. Огляд літератури

1.1 Функціональна регіональність та іонно-транспортні системи біометрія

1.1.1 Функціональна регіональність матки

Матка займає особливе місце серед гладеньком'язових тканин організму завдяки своїй особливій будові та функціям. Характерною особливістю гладеньком'язових тканин, зокрема матки, є здатність до генерації спонтанної електричної активності [163]. Доведено, що пейсмекерні клітини розташовуються в верхньому - оваріальному (ОВ) та нижньому - цервікальному відділах (ЦВ) маткової труби у щурів [16]. Вивчення спонтанних міогенних ритмів можна віднести до найбільш актуальної проблеми в галузі фізіології гладеньком'язових клітин (ГМК). Здатність кожної окремої клітини міометрія до генерації спонтанного збудження є подібною до ГМК сечоводу. Це дозволяє стверджувати, що ритмічні автоматичні скорочення матки спостерігаються як в вагітних, так і невагітних організмах ссавців [40, 115].

Під час вагітності та пологів скорочувальна функція матки зазнає суттєвих змін, що вимагає функціональної диференціації різних її регіонів. Нещодавно було запропоновано ідею функціональної регіональності матки. Доведено, що існує ряд фізіологічних відмінностей між верхнім і нижнім сегментами міометрія [152, 154].

Верхній сегмент матки знаходиться в стані розслаблення протягом більшого терміну вагітності для забезпечення розвитку та росту плоду. Він починає скорочуватися на початку пологів, щоб викликати вигнання плоду, в той час як у нижньому сегменті стан розслаблення повинен швидко змінюватися станом скорочення, забезпечуючи проходження плоду [101, 104, 187]. Відомо, що основним клінічним проявом порушення цього процесу є передчасні пологи. Передчасні пологи є найбільш частою причиною неонатальної захворюваності та неонатальної смертності (60-70%), яка не пов'язана із вродженими вадами розвитку [15]. В Україні частота передчасних пологів складає за різними підрахунками від 12 до 46% [17]. На сьогодні є значний масив інформації стосовно регуляції скоротливої активності матки [163], проте залишаються малодослідженими особливості скорочувальної функції та її регуляції в окремих відділах матки, що тісно пов'язано з вивченням механізмів, які забезпечують узгоджену координацію діяльності органа в цілому.

Доведено, що у мишей ритмогенні зони ОВ і ЦВ автономні. Представлена в оваріальному відділі маткової труби спонтанна спайкова активність за своїми електрофізіологічними характеристиками є незалежною і відрізняється від цервікального відділу і тіла матки [40]. Та, на жаль, скоротливість верхнього і нижнього сегментів матки у жінок, як за фізіологічних умов, так і при патології, практично не вивчено з причини недоступності даного матеріалу для досліджень. В літературі наведено лише деякі дані відносно міометрія при вагітності, коли зразки були отримані в результаті кесаревого розтину. Так, показано, що верхній і нижній сегменти матки характеризуються диференціальною чутливістю до стимуляторів та релаксантів, що може мати важливе значення для загальної скорочувальної діяльності органу [104]. Більшість генів, які контролюють процес пологів, мають різний рівень експресії у верхньому і нижньому сегментах міометрія [180].

Під час вагітності відбуваються зміни експресії групи білків, відомих як білки активації матки [136]. До них відносять: ендопероксидазу-2, рецептори до простагландину F та Е, синтазу оксиду азоту та коннексин-43, що відповідає за міжклітинні контакти міометрія, які необхідні для координації скорочення матки [152, 191]. Встановлено, що синтез білка конексину-43 та циклооксигенази-2 статистично більший у нижньому сегменті матки порівняно з верхнім сегментом [152]. Є твердження, що простагландин F2б (PGF2б) регулює експресію білків активації матки як у верхньому, так і у нижньому її сегментах і обумовлює запуск скорочень при пологах. З огляду на гіпотезу функціональної регіоналізації, важливо, що PGF2б по-різному модулює експресію окситоцинових рецепторів в обох частинах матки, збільшуючи його експресію у верхньому сегменті, в той час як не має ніякого ефекту в нижньому сегменті [69, 104, 192]. Доведено, що ІЛ-1в підвищує синтез коннексину-43 і експресію рецепторів до PGF2б в обох сегментах, але пригнічує експресію окситоцинових рецепторів у верхньому сегменті [152].

Відомо, що кортикотропін-рилізінг гормон (CRH) відіграє важливу роль у регуляції скоротливості матки під час вагітності і пологів [89, 133]. Рецептори CRH-R1 і CRH-R2 експресуються у верхньому і нижньому сегментах міометрія у невагітній і вагітній матці, але експресія CRH-R1 значно пригнічується у верхньому сегменті під час пологів [187]. Кортикотропін, діючи на CRH-R1, здатний активувати різні сигнальні шляхи до і після початку пологів, змінюючи при цьому концентрацію та шляхи передачі Са2+ [89]. Однак функція цих рецепторів та відповідних сигнальних шляхів у невагітній матці невідома.

У верхньому і нижньому сегментах міометрія експресується також циклооксигеназа 1 і 2, окситоцинові рецептори, рецептори до прогестерону та ацетилхоліну. Продемонстровано, що енергетичні затрати (співвідношення АТФ/АДФ) в нижньому сегменті матки є більшими порівняно з верхнім сегментом, що можливо, відображає менше використання енергії за відносно спокійного стану у нижньому сегменті [29, 101, 154].

Відомо, що початок пологів характеризується підвищеним синтезом простагландинів і цитокінів. Дані, отримані на моделях гризунів, вказують на помітну роль транскрипційного ядерного фактору - kB (NF-kB) у скоротливості міометрія: він активує синтез білків, які забезпечують скоротливість та пригнічує ефекти прогестерону, що забезпечує розслаблення. Встановлено, що NF-kB активується у верхньому і нижньому відділах матки до початку і під час пологів. Крм того, NF-kB регулює групу прозапальних генів міоцитів. Відомо, що міоцити при цьому можуть виступати в якості імунних, а також скоротливих клітин [159].

ГМК верхнього і нижнього відділів матки інтегровані в єдину систему ? функціональний синцитій, проте характеризуються значним поліморфізмом за лінійним параметрами. Міоцити міометрія нижнього сегмента матки у невагітних щурів об'єднуються в м'язові пучки, оточені тонкими прошарками сполучної тканини [215]. Встановлено наявність в нижньому сегменті матки трьох субпопуляцій міоцитів: малих, середніх і великих. Кількість останніх збільшується під час вагітності і зачіпає переважно зовнішній шар міометрія тіла матки. Такі перетворення міоцитів розцінюються як варіант фізіологічної регенерації. При вагітності і особливо в останні дні вагітності відзначається виражений поліморфізм міоцитів, а також в цитоплазмі міоцитів з'являється невелика кількість мікропіноцитозних везикул. Встановлено, що зі збільшенням терміну вагітності зростає і кількість контактів між клітинами. Під час пологів в нижньому сегменті кількість великих міоцитів значно знижується, вони округлюються, і починають відділятися від сусідніх клітин. Така будова зовнішнього шару тіла матки, вважають, обумовлює силу родових схваток і потуг [10, 206].

Аналіз морфо-гістохімічних даних показав, що на поздовжніх зрізах ОВ матки інтактних щурів виявляються круглі або овальні атипові клітини з високим рівнем активності Са2+-залежної кислої фосфатази. Такі ж клітини виявлені у ЦВ, проте найбільше скупчення таких клітин виявлено саме в ОВ міометрія. В серединному відділі маткової труби цих клітин немає і лише в глибоких шарах, виявляється невелике їх скупчення [29, 40].

Загалом, дослідження особливостей біофізичних, біохімічних та регуляторних механізмів окремих регіонів матки вкрай обмежені і фрагментарні. Практично немає даних відносно іонно-транспортних систем в окремих сегментах міометрія, які в багатьох аспектах обумовлюють розвиток скорочення, тому є доцільним охарактеризувати функціональну роль основних іонно-транспортних систем міометрія в цілому.

1.1.2 Іонно-транспортні системи міометрія

Іонно-транспортні системи міометрія представлені у плазматичній, мембрані, саркоплазматичному ретикулумі (СР) та мітохондріях міоцитів. У плазматичні мембрані розташовані:

Са2+ канали L- і Т-типу. Дигідропіридинчутливі канали L-типу є домінуючим типом потенціалкерованих Са2+-каналів у міометрії, які відкриваються при досягненні рівня деполяризації мембрани приблизно -40 мВ та зумовлюють тривале і масове надходження катіона в міоцити [80]. Також у міометрії представлені ізоформи і сплайс-варіанти каналів Т-типу. Вважають, що початкова деполяризація обумовлює активацію Т-каналів, що забезпечує зміну потенціалу, достатню для відкриття L-каналів [197].

Кальцієві помпи плазматичної мембрани. До 70% Са2+ після транзієнтного зростання його концентрації в міоплазмі виводиться із клітини за участю кальцієвих помп плазматичної мембрани, експресія яких зростає наприкінці вагітності [48].

Натрій-кальцієві обмінники (NCX). Припускають, що в ГМК матки існує функціональний зв'язок між периферичним саркоплазматичним ретикулумом (СР) і NCX, а саме Са2+, який вивільнюється із СР, може транспортуватися за межі клітини завдяки роботі обмінника [111].

К+-канали (Са2+-залежні високої та низької провідності, АТФ-залежні, потенціалзалежні). У міометрії людини та тварин ідентифіковано декілька підтипів К+-каналів, зокрема Са2+-залежні високої та низької провідності, АТФ-залежні, потенціалзалежні (які є чутливими до Са2+). Ключову роль у забезпеченні потенціалу спокою відіграють Са2+-залежні К+-канали [71].

Са2+-залежні К+-канали високої провідності. У міометрії невагітних щурів Са2+-залежні К+-канали високої провідності здатні забезпечити більше ніж 30% реполяризуючого К+-струму, водночас функціональне значення їх знижується в пізні строки вагітності [71].

Са2+-залежні К+-канали низької провідності. Є докази того, що Са2+-залежні К+-канали низької провідності відіграють суттєву роль у підтриманні клітин міометрія вагітних щурів у стані низької збудливості, а рівень їх експресії перед пологами знижується [71, 98].

СР займає приблизно 6% загального клітинного об'єму міоцита матки і являє собою неперервну систему мембранних тубул і цистерн. Ділянки СР, розташовані в глибині міоцита, забезпечують надходження Са2+ до контрактильного апарату. Передбачається наявність локальних ділянок кластеризованих ріанодинових та ІР3-рецепторів, які виконують специфічну сигнальну роль. Для міометрія характерна функціональна відмінність різних регіонів СР та зростання об'єму під час вагітності [197]. До іонно-транспортних систем СР належать:

ІР3-залежне вивільнення Са2+. Домінуюче значення для розвитку Са2+-сигналу в ГМК матки відіграє ІР3-залежне вивільнення Са2+ [54, 58]. У міометрії знайдено три відомі ізоформи каналів ІР3-рецептора. Зокрема, окситоцин спричинює гідроліз фосфоінозитидів в ГМК жіночої матки шляхом активації Gбq та Gб11 субодиниць гетеротримерних G-протеїнів з подальшим утворенням ІР3 і вивільненням Са2+ із СР. Значення другого вторинного месенджера - діацилгліцеролу (ДАГ) в міометрії докінця нез'ясовано. Вважають, що він забезпечує інтерналізацію і деградацію рецепторів окситоцину, а також знижує рівень транскрипції їхньої мРНК. Існує думка, що останні функції зумовлюються ДАГ-залежною активацією класичних та нових ізоформ протеїнкінази С [48, 58].

Ріанодиновий рецептор. Це канал із кількома рівнями провідності для Са2+, що активується Са2+, цAДФ-рибозою (фізіологічні активатори), кофеїном та місцевими анестетиками. У ссавців ідентифіковано 3 гени, які кодують скелетну (1), серцеву (2) та мозкову (3) ізоформи ріанодинового рецептора, для всіх ізоформ характерний альтернативний сплайсинг. Всі три ізоформи ріанодинового рецептора ідентифіковані в міометрії і запускають Ca2+ індукований викид Са2 +. Підтверджена експресія і функціональна активність каналів ріанодинового рецептора в міометрії [163].

Транспорт Са2+ із СР. Використання агентів, які спустошують кальцієвий пул СР (інгібування SERCA-помпи або стимуляція пасивного транспорту катіона із СР через збільшення цитозольного рівня ІР3), спричинює зростання концентрації Са2+ в міоплазмі клітин міометрія і розвиток скорочення [48].

Доведено, що внутрішньоклітинне зростання Са2+ обумовлене його транспортом з позаклітинного середовища крізь так звані SOCCs-канали (store-operated Са2+ channels), які, можливо, утворені протеїнами родини TRP (transient receptor potential). Встановлено, що експресія різних TRP (TRP 1-7) має певну видоспецифічність в міометрії жінки та ГМК матки щурів. У ГМК TrpC-протеїни виконують низку важливих функцій, таких як: клітинна міграція, ріст та диференціація, проліферація, модуляція мембранного потенціалу, скорочення ГМК [48, 54].

Фізіологічне значення пулкерованого Са2+ входу може посилюватись наприкінці вагітності. Наводяться докази того, що в цей період зростає експресія окремих ізоформ TRP та зростає роль SOCCs. Саме цей варіант Са2+-сигналінгу, вірогідно, обумовлює дію окситоцину в міометрії щурів на пізній стадії вагітності. Водночас у невагітних тварин домінує шлях, опосередкований потенціалкерованими Са2+-каналами [54]. Інтерлейкін-1в, вміст якого в тканинах матки зростає наприкінці вагітності, підвищує експресію TRP 3 в міометрії жінок та посилює пулкерований Са2+-транспорт [144].

Транспорт Са2+ через SERCA-помпи в люмен СР. Енергозалежний транспорт Са2+ в просвіт СР здійснюється завдяки функціонуванню SERCA-помпи, яка також належить до родини АТР-аз Р-типу [217]. У міометрії експресуються SERCA 2a, SERCA 2b (серцеві) та SERCA 3 (характерна для епітеліоцитів) ізоформи ензиму [54, 217]. Показано, що експресія помпи 2-го типу зростає за вагітності в ГМК матки людини та щурів, причому синтез ензиму посилюється під впливом естрогенів [54, 217].

Наразі достатньо з біохімічної та біофізичної точок зору охарактеризована система енергозалежного транспорту Са2+ в мітохондріях (МХ) (кальцієвий уніпортер їхньої внутрішньої мембрани), рушійною силою якого є наявність високого негативного потенціалу (близько - 180 мВ), що генерується в процесі функціонування електронно-транспортного ланцюга і транспорту протонів з матриксу у міжмембранний простір МХ [194]. Са2+-транспортні системи МХ міометрія задіяні у підтриманні Са2+-гомеостазу ГМК матки [19, 20].

1.1.3 Участь оксиду азоту у регуляції функцій міометрія матки

NO має широкий спектр функціональної активності, яка включає регуляцію серцево-судинної, гуморальної, нервової, імунної, репродуктивної систем організму [161]. При нормальній вагітності, NO вносить вагомий внесок у підтримання судинного тонусу, збільшуючи кровопостачання матки. Встановлено, що взаємодія між NO і активними формами кисню (АФК) модулює судинний тонус протягом всієї вагітності [160]. Свій вплив на міометрій NO здійснює через Са2+-транспортні системи матки [11, 19] .

Відомо, що NO викликає розслаблення ГМК, проте біохімічні механізми цієї утерорелаксуючої дії мало досліджені. На сьогодні до кінця не встановлено, як NО впливає на іонні, мембранні та молекулярні закономірності Са2+-залежного розслаблення міометрія, тому залишається актуальним дослідження дії NО на іонно-транспортні системи, які можуть відрізнятися в верхньому і нижньому сегментах матки. Для NO, як регулятора скоротливості міометрія матки, можна припустити такі шляхи впливу, як збільшення-зменшення загального рівня іонів Са2+ в цитоплазмі, а також можливість просторового і часового компартментного (локального) підвищення концентрації Са2+ в міоплазмі.

Встановлено, що за умов дії донорів NO відбувається зростання провідності в міоцитах вагітних жінок шляхом активації Са2+-залежних К+-каналів, що забезпечує релаксацію матки [56]. В міометрії NO може активувати/інгібувати ріанодиновий рецептор і ІР3-залежне вивільнення Са2+ із СР, а напрямок впливу значною мірою залежить від концентрації NO, яка може суттєво відрізнятись за фізіологічних умов та при запальних процесах.

Є дані, що NO здатний викликати релаксацію шляхом інгібування пулкерованого входу Са2+ через cGMP-незалежну стимуляцію SERCA-помпи і відповідне блокування процесу спустошення СР-пулу, спричиненого агоністами, які стимулюють фосфоліпазу С [122]. NO пригнічує активність кальцієвих помп плазматичної мембрани міометрія, а про вплив NO на натрій-кальцієві обмінники дані відсутні [11].

Доведено, що NO відіграє важливу роль у регуляції функціонування МХ [160, 161]. Показано, що під впливом донора і попередника NО (нітропрусиду та нітриту натрію) спостерігається посилення енергозалежної акумуляції Са2+ в ізольованих MX міометрія, не пов'язане зі зміною їхнього мембранного потенціалу. Стимулювальний ефект може більшою мірою опосередковуватися активацією кальцієвого уніпортеру, ніж залежати від функціонування пори перехідної провідності [12]. Нещодавно отримані дані свідчать про те, що функціональний стан міометрія пов'язаний з аспартатним мітохондріальним переносником, який функціонує залежно від мітохондріального мембранного потенціалу (?ш) та неспецифічної провідності (мітохондріальних пор). Активність цього переносника не залежить від входу Са2+ через Са2+ - уніпортер, але пов'язана з NO. Мітохондрії можуть бути залучені у зміні скоротливої активності міометрія протягом вагітності внаслідок зміни активності мітохондріальної аргінази і, таким чином, через регуляцію загального виробництва NO [34, 35].

Проведений аналіз літератури стосовно скоротливості верхнього і нижнього відділів матки у мишей, а також певних біофізічних та біохімічних процесів, важливих для функціонування міометрія, можна звести до таких узагальнень:

1. Отримані останнім часом дані вказують на наявність функціональної регіоналізації матки, проте скоротливість окремих її сегментів за фізіологічних умов, а також при змінах функціонального стану міометрія практично не досліджена.

2. Са2+-транспортні системи ГМК в багатьох аспектах визначають скоротливість міометрія. Однак біофізичні механізми, що визначають специфіку реакцій окремих відділів вимагають свого вирішення.

3. Оксид азоту є важливим регулятором Са2+-транспортувальних систем та скоротливості клітин міометрія.

4. Виходячи із мовленого вище, актуальним на сьогодні є вивчення особливостей та механізмів скоротливості верхнього (ОВ) і нижнього (ЦВ) відділів матки у мишей за різних експериментальних умов.

1.2 Імунокомплексні процеси та механізми їх розвитку

1.2.1 Характеристика імунокомплексних реакцій

Утворення імунних комплексів (ІК) і їх підвищений вміст в крові може свідчити про розвиток гуморальної імунної відповіді на антиген, що є одним із проявів імунної відповіді організму на надходження антигенів. Одночасно з цим, ІК можуть запускати ланцюги патологічних змін, які започатковують аутоімунні захворювання, оскільки тривала циркуляція їх навіть при незначному підвищенні в рідинах організму призводить до нагромадження у тканинах. За таких умов може відбуватися неадекватна реакція організму, коли утворення і відкладання ІК спричиняє посилену агрегацію та адгезію тромбоцитів, що призводить до порушення мікроциркуляції крові та облітерації судин гемомікроциркуляторного русла, пошкодження і некрозу тканин [23, 49, 153].

Імунокомплексне ушкодження тканин є провідною патогенетичною ланкою розвитку багатьох патологій [184]. Відомо, що у клінічній практиці ряд інфекційних, запальних, онкологічних та системних захворювань супроводжується гіперімунокомплексемією, що є підґрунтям для розвитку імунодефіцитних та автоімунних синдромів. Патогенетичні механізми розвитку цих захворювань, крім ушкодження судин та внутрішніх органів, також супроводжуються продукцією структурно-неповноцінних антитіл, послабленням функцій системи фагоцитів та зниженою активністю дезорієнтованих імунними комплексами лімфоцитів [49].

Імунокомплексні ушкодження - це особлива група патологічних станів, клінічними формами яких є захворювання, обумовлені екзогенними антигенами (сироваткова хвороба, деякі форми алергії на лікарські препарати), аутоалергічні хвороби (системний червоний вовчак, ревматоїдний артрит, вузликовий периартеріїт), інфекційні хвороби (гепатит В, стрептококові інфекції). Причиною їх розвитку є розлади імунного гомеостазу, що може бути зумовлено дефектами певних ланок імунітету, зміною антигенів, порушеннями в системі імунокомпетентних клітин та надмірним утворенням циркулюючих ІК [36].

До групи імунокомплексних захворювань відносять системні васкуліти (СВ) [126]. Це група гетерогенних хвороб, які характеризуються запаленням і пошкодженням кровоносних судин [143]. Системний васкуліт як існуюча хвороба вперше був описаний А.Сussmaul та I.Maier. Зараз відомо понад двадцять різних форм СВ. Більшість сучасних класифікацій заснована на роботі Zeek, який поєднав гістологічні зміни та клінічні прояви васкулітів. Найбільш широко визнана класифікація враховує розмір судин та антинейтрофільні цитоплазматичні антитіла (ANCAs) [47, 135, 143].

За результатами нещодавно проведених епідеміологічних досліджень було встановлено, що поширеність васкулітів має тенденцію до значного їх збільшення [135, 162]. Частота виявлення СВ перевищує 100 нових випадків на 1 млн населення [117], а реальна їх кількість набагато більша оскільки вони важко діагностуються, мають поступове посилення проявів та хронічний перебіг [36, 135].

Імунокомплексний компонент, який супроводжує дані імуноопосередковані запальні процеси може впливати на репродуктивну систему. Причини патогенності ІК та їх вплив на організм вивчаються багатьма дослідниками, проте ця проблема залишається до кінця не вирішеною. На сьогодні не з'ясовано, як впливають імунокомплексні ушкодження на скорочувальну функцію міометрія.

1.2.2 Механізми розвитку імунокомплексних ушкоджень

Утворення ІК та наступна їх елімінація спрямована на підтримку імунобіологічного гомеостазу [23], однак тривала їх циркуляція може запустити ланцюги патологічних змін. У залежності від молекулярного складу ІК формуються низькомолекулярні, середньомолекулярні та високомолекулярні комплекси. Середньомолекулярна фракція найбільш токсична, оскільки вона може проходити через судинну стінку і відкладатися у тканинах, спричинюючи запалення [23, 145].

ІК здатні затримуватися в тканинах і запускати місцеві або системні запальні реакції. Пов'язуючи і активуючи компоненти комплементу, вони залучають клітини-ефектори запалення - фагоцити (макрофаги, нейтрофіли). Останні не здатні поглинати такі великі структури і виділяють протеолітичні ферменти та інші медіатори запалення, які пошкоджують тканини. ІК зумовлюють розвиток асептичного запалення через посилену міграцію лейкоцитів, еозинофілів, лімфоцитів і макрофагів у місця їх відкладення. Подальша активація фагоцитозу, адгезії й агрегації тромбоцитів, лізис лейкоцитів, вивільнення вазоактивних амінів, лізосомальних і протеолітичних ферментів, простагландинів посилюють патологічні зміни. Результатом цього є підвищена проникність судин, розвиток некротичних змін із деструкцією судинних структур [55].

Мішенню ІК є також ендотеліоцити судинної стінки, які впливають на перебіг імунної відповіді, особливо за умов гіперімунокомплексемії. Нещодавніми дослідженнями встановлено, що комплемент здатний атакувати мембрани ендотелію, що є маркером активного пошкодження судин [205]. Крім того, ендотеліоцити продукують важливі імунорегулюючі цитокіни (IL-1, IL-6, IL-8, IL-32, фактор активації фібробластів, ФНП-б), хемокіни та вазоактивні аміни. Встановлено підвищену експресію IL-32 у пацієнтів з ревматоїдним артритом і кореляцію тяжкості симптомів хвороби з високим ступенем експресії ФНП-б [137].

Аутоімунні процеси теж відіграють важливу роль у розвитку імунокомплексних захворювань. Зміна структурних властивостей судин, циркулюючих білків, нуклеотидів, пошкодження імунологічної толерантності може викликати утворення антитіл, що призводить до формування патогенних ІК та їх відкладення в судинах та тканинах. У результаті гіперімунокомплексемія здатна викликати розвиток аутоімуноагресивних реакцій [135].

Наявність різних систем Аг-Ат при імунокомплексних захворюваннях, їх утворення, циркуляція, фіксація та кліренс визначаються великою мірою генетичним контролем. Система HLA (human leukocyte antigens) бере активну участь в імунокомплексних процесах, імунорегуляторних та ефекторних функціях лімфоцитів, порушення координації між якими може зумовлювати розвиток та підтримання імунного запалення судин. Ряд робіт вказує на виражену схильність до виникнення певних СВ у людей, які мають у своєму генотипі деякі антигени системи HLA. Крім того, доведений виражений зв'язок між HLA-B27 Аг і варіантами СВ, такими як: хвороба Бехчета, хвороба Рейтера та ревматоїдний васкуліт [117, 123].

Таким чином, патологічні імунокомплексні процеси можуть бути викликані співвідношенням концентрацій антигену і специфічних антитіл, особливостями взаємодій між Аг та Aт, розмірами ІК, афінністю взаємодій Аг з Ат, інтенсивністю гуморальної імунної відповіді на антиген, генетичною схильністю та ін. Вони можуть зумовлювати подальші клітиннозалежні реакції, які призводять до розвитку хронічного запалення.

1.2.3 Участь NO у розвитку імунокомплексних захворювань

Нещодавніми дослідженнями встановлено, що запальні процеси та гіперімунокомплексні захворювання залежать від рівня NO та індукції АФК в організмі [62, 155]. Доведено, що NO залучений в розвиток васкуліту [155]. NO виробляється в ході конверсії L-аргініну в L-цитрулін трьома різними ізоформами ферменту, відомого як NO-синтаза (NOS) [92].

Ендотеліальна синтаза оксиду азоту (eNOS) являє собою конститутивно активний фермент, який експресується в ендотеліальних клітинах і відіграє важливу роль у регулюванні кровообігу та важливих ключових функціях судин: вазодилатації, інгібуванні проліферації гладкої мускулатури і агрегації тромбоцитів, модуляції адгезії лейкоцитів до ендотелію та ін. [70, 186] Дослідження eNOS показали, що цей фермент є важливим джерелом NO в судинах для регулювання кров'яного тиску, проліферації ГМК, запальних реакцій, ангіогенезу та ін. судинних функцій [202]. Крім того, зміни експресії та активності eNOS також корелюють з патогенезом захворювань з імунозапальним компонентом, таких як атеросклероз, діабет і астма [118]. Не так давно виявили, що у NOS3 мутантних мишей MRL/MpJ-Faslpr розвивається тяжкий нирковий васкуліт в порівнянні з немутантними тваринами в контролі. Знижена експресія eNOS також призводить до прискореного розвитку васкуліту, з ураженням нирок [105].

Нейрональна синтаза оксиду азоту (nNOS) є основним джерелом утворення NO в нейронах, який задіяний в подіях нейротрансмісії. nNOS також присутня в м'язах і кровоносних судинах. Індуцибельна синтаза оксиду азоту (iNOS) присутня в різних клітинах, включаючи макрофаги, гепатоцити та ендотеліальні клітини [112]. Активність іNOS значно посилюється у відповідь на запальні стимули, зокрема при імунокомплексних патологічних реакціях [155, 188]. NO, що виробляється цією ізоформою є критичним для імунного захисту та інших клітинних процесів. Дослідження NOS, проведені на моделях васкуліту, дозволяють припустити, що цей фермент в значній мірі сприяє пошкодженню судин проте, роль eNOS та nNOS у розвитку васкулітів залишається не до кінця з'ясована.

Патогенетичну основу токсичної дії NO складає його спряжена реакція із супероксид-аніон радикалом, результатом якої є утворення пероксинітриту, а посилення некомпенсованої генерації вільних радикалів призводить до руйнування клітинних компонентів та запуску опосередкованих запальних реакцій [155]. Доведено, що ІК опосередковують синтез та виділення NO [128]. Відомо, що NO стимулює виділення цитокінів з ендотелію, які визначають розвиток запальних процесів у судинній стінці [70], інгібує експресію Fсг RI- та Fсг RII-рецепторів на ендотеліоцитах, послаблює активацію С-3-рецепторів [118].

Таким чином, NO відіграє важливу роль у розвитку захворювань з імунокомплексним компонентом.

1.2.4 Участь ферменту полі(АДФ-рибозо) полімерази в розвитку імунокомплексних процесів

ПАРП (полі(АДФ-рибозо) полімераза) - це родина ферментів, яка представлена 18 білками з гомологічним каталітичним доменом. Полі-АДФ-рибозилювання, що здійснюється ферментами родини ПАРП є оборотною посттрансляційною модифікацією білків, що впливає на численні клітинні процеси: репарацію ДНК, транскрипцію, метаболізм [60]. При активації ПАРП каталізує утворення ПАР (полі-АДФ-рибози) шляхом передачі АДФ-рибози від нікотинамідаденіндинуклеотиду (НАД+), який служить в якості кофактора для гліколізу і циклу трикарбонових кислот, забезпечуючи АТФ для більшості клітинних реакцій [21, 60].

Ядерний фермент ПАРП-1 є найбільш поширеною ізоформою сімейства ПАРП і відіграє важливу роль у багатьох фізіологічних і патологічних процесах [66]. ПАРП-1 є основним регулятором запальних шляхів і впливає на імунне дозрівання і диференціювання клітин. Цей фермент регулює експресію запальних медіаторів, таких як цитокіни, хемокіни, iNOS і молекул адгезії [66, 183]. В багатьох дослідженнях доведено, що ПАРП-1 відіграє ключову патогенетичну роль при ряді імунозапальних процесів за рахунок таких основних механізмів, як індукція клітинної загибелі за некротичним шляхом та посилення експресії прозапальних молекул.

Надмірна активація ПАРП, викликана сильним пошкодження ДНК, виснажує запаси НАД+ і АТФ, що в кінцевому результаті може призвести до некротичної загибелі клітин, зокрема ендотеліальних, і до подальшого розвитку ендотеліальної дисфункції [181]. Нарешті, зростає кількість літератури, що свідчить про участь ПАРП у регуляції експресії генів, за рахунок впливу на фактори транскрипції. Зокрема, все більше доказів центральної ролі ПАРП в регулюванні ядерного фактора-кВ (NF-kB). NF-kB регулює транскрипцію прозапальних цитокінів, факторів хемотаксису або матриксних металопротеїназ [181].

Підвищення активності ПАРП-1 було виявлено при різних захворюваннях у людини: в лейкоцитах при інфаркті та ішемії-реперфузії міокарду, в мононуклеарах крові пацієнтів із множинним склерозом, в тканині серця при септичному шоці, в тубулярних клітинах при ішемії-реперфузії нирок, в атеросклеротичних бляшках, у тканині мозку при нейродегенеративних захворюваннях та травмі мозку, причому рівень активації ферменту корелював із ступенем ураження [21].

Видалення гена або інгібування ПАРП-1 запобігало та послаблювало запальний процес при хворобі Паркінсона, аутоімунному нефриті, хронічному запаленні кишечника, експериментальному алергічному енцефаломієліті, експериментальному ураженні легень, за умов контактної гіперчутливості, на моделях септичного і геморагічного шоку та ін. [21, 66, 113, 183]. Проте не досліджено активацію та участь ПАРП-1 в патогенезі імунокомплексних ушкоджень, що може мати як фундаментальне, так і практичне значення.

1.2.5 Репродуктивна функція за умов імунокомплексних реакцій

На сьогодні мало відомо про стан репродуктивної системи за умов імунокомплексних захворювань, оскільки, імунокомплексні ушкодження важко діагностуються. Для нормального перебігу вагітності та пологів потрібне адекватне функціонування репродуктивної системи, зокрема скоротливості матки. Встановлено, що системні первинні васкуліти негативно впливають на перебіг вагітності у хворих пацієнтів. Жінки більш схильні до розвитку імунокомплексних ушкоджень, що можна пояснити локалізацією ряду генів імунної відповіді в Х-хромосомі та високим рівнем у них естрогенів, які підвищують активність Т-хелперів, викликаючи гіперпродукцію інтерлейкінів, послаблюючи елімінацію ІК [47].

Артеріїт Такаясу - грануломатозний васкуліт, що ушкоджує великі судини (аорта, легенева артерія) та виникає у жінок під час їх дітородного віку [176]. У таких хворих встановлено ускладнення вагітності, зокрема гіпертензія та/або прееклампсія зареєстрована в 57 (44 %) випадків, спонтанний аборт у 8-16 % і внутрішньоутробна загибель плоду в 20 % випадків [196]. При перебігу артеріїту Такаясу встановлений високий рівень передчасних пологів (15-20%), в деяких випадках внутрішньоутробна затримка росту, низька вага при народженні, передлежання плаценти і ретроплацентарні гематоми. У 35 % випадків спостерігаються роди кесаревим розтином [84, 176].

Гранулематоз Вегенера - некротичний васкуліт дрібних судин, зазвичай вражає верхні дихальні шляхи, легені та нирки. У хворих відмічено ускладнення вагітності: погіршення функціонування нирок (нефрит), прееклампсія (15-20 %), передчасні пологи (10-30%), аборт (5-10%) або втрата плоду (10 %), в 30-50% роди проходять за допомогою кесаревого розтину [176, 185]. Вважають, що пацієнти з активним захворюванням або з початком захворювання під час вагітності мають високий ризик смертності матері та плода. Повідомляють про розвиток даної патології після пологів або після аборту. Вірогідність рецидиву васкуліту під час вагітності становить 10-40 % в стадії ремісії при зачатті і до 100% у пацієнтів з активним захворюванням [176].

...