Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна установа "Інститут урології

Національної академії медичних наук України"

14.01.06 - урологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

Комплексне лікування хворих на сечокам'яну хворобу, ускладнену пієлонефритом, після дистанційної ударно-хвильової літотрипсії (клініко-експериментальне дослідження)

Візнюк Володимир Васильович

Київ - 2016

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у ВДНЗ "Буковинський державний медичний університет" МОЗ України, м. Чернівці.

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор Федорук Олександр Степанович, Буковинський державний медичний університет МОЗ України, професор кафедри хірургії та урології.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Черненко Василь Васильович, ДУ "Інститут урології НАМН України", завідувач відділу сечокам'яної хвороби;

доктор медичних наук, професор Борисов Олександр Валентинович, Одеський національний медичний університет МОЗ України, професор кафедри урології та нефрології.

Захист відбудеться "1" березня 2016 року о 14-30 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.615.01 Державної установи "Інститут урології НАМН України" за адресою: 04053, м. Київ, вул. Ю. Коцюбинського, 9-а.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДУ "Інститут урології НАМН України" за адресою: 04053, м. Київ, вул. Ю. Коцюбинського, 9-а.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, к.мед.н., с.н.с. Л.М. Старцева

Анотації

Візнюк В.В. Комплексне лікування хворих на сечокам'яну хворобу, ускладнену пієлонефритом, після дистанційної ударно-хвильової літотрипсії (клініко-експериментальне дослідження). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.06 - урологія. - Державна установа "Інститут урології НАМН України", Київ, 2016.

Дисертація присвячена вивченню особливостей функціонального стану нирок, перебігу сечокам'яної хвороби, ускладненої пієлонефритом при оперативному лікуванні методом дистанційної ударно-хвильової літотрипсії та вдосконаленню нефропротекторної терапії. У роботі наведені результати комплексного обстеження та лікування 138 пацієнтів із сечокам'яною хворобою та результати експерименту на 50 статево-зрілих щурах. Проаналізовано показники функціонального стану нирок, перекисного окислення ліпідів та антиоксидантного захисту систем крові, імунних та вуглеводного обміну при лікуванні сечокам'яної хвороби із пієлонефритом шляхом дистанційної ударно-хвильової літотрипсії. Розроблено нові підходи діагностики синдрому ендогенної інтоксикації та ниркової дисфункції на основі отриманих результатів дослідження пацієнтів та ультраструктурного гістологічного дослідження біоптатів нирок щурів. Проведена оцінка ефективності озонотерапії та її вплив на перебіг пієлонефриту у хворих із сечокам'яною хворобою. нирка сечокам'яний пієлонефрит

Ключові слова: сечокам'яна хвороба, пієлонефрит, дистанційна ударно-хвильова літотрипсія.

Визнюк В.В. Комплексное лечение больных мочекаменной болезнью, осложненной пиэлонефритом, после дистанционной ударно-волновой литотрипсии (клинико-экспериментальное исследование). - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.06 - урология. - Государственное учреждение "Институт урологии НАМН Украины", Киев, 2016.

Диссертация посвящена изучению особенностей функционального состояния почек, течения мочекаменной болезни, осложненной пиелонефритом при оперативном лечении методом дистанционной ударно-волновой литотрипсии и совершенствованию нефропротекторной терапии. В работе приведены результаты комплексного обследования и лечения 138 пациентов с мочекаменной болезнью и результаты эксперимента на 50 половозрелых крысах.

Использование озонотерапии в 100% случаев уже на 3 сутки эксперимента сопровождается снижением воспалительного инфильтрата и интерстициального отёка в мозговом веществе почек, эпителия дистальных почечных канальцев, уменьшением явлений зернистой дистрофии и, как следствие, структура нефроцитов сохраняется, в отличие от животных группы сравнения. При ультраструктурном исследовании клеток обнаружено появление в цитоплазме нефроцитов большого количества больших митохондрий с сохранившимся кристами, большими гранулами гликогена, восстановление ворсинок щеточной каймы, указывающее на нефропротекторное воздействие озона на паренхиму почки.

В эксперименте обосновано применение озонированного раствора NaCl для коррекции метаболических и других нарушений, возникающих в результате повреждения почек и развития воспалительного процесса.

Проанализированы показатели функционального состояния почек, перекисного окисления липидов и антиоксидантной защиты систем крови при лечении мочекаменной болезни с пиелонефритом методом дистанционной ударно-волновой литотрипсии. Показано, что проведение дистанционной ударно-волновой литотрипсии конкрементов почек у 47% больных сопровождается развитием острого вторичного пиелонефрита или обострением хронического в период 1-5 суток после операции. В 82,7% случаев, по результатам микробиологического исследования мочи, выделяется монокультура, из них в 24,9% наблюдений - E. сoli, в 20,6% случаев - Proteus (vulg., mir.).

У больных мочекаменной болезнью с хроническим пиелонефритом, отмечается значительная активация процессов пероксидного окисления липидов, с одновременным подавлением мощности всех звеньев системы антиоксидантной защиты. Воспалительный процесс в почках вызывает активацию процессов гликолиза, вследствие ослабления аэробного пути окисления глюкозы и сопровождается явлениями цитолиза. Совокупность этих данных указывает на нарушение процессов метаболизма и повреждения клеточных мембран у больных мочекаменной болезнью.

Исследование иммунологического состояния больных указывает на то, что одним из основных рутинных методов исследования любого больного остается общий анализ крови, по показаниям которого судили о наличии и степень проявления воспалительного процесса почек. На основе изучения лейкограммы вычисляли основе индексные показатели. При расчете индексных показателей с достоверностью провели оценку выраженности воспалительного процесса в почке, а также оценили резистентность и реактивность организма.

У больных на мочекаменную болезнь, осложненную пиелонефритом, после дистанционной ударно-волновой литотрипсии, наблюдали характерные для воспалительного процесса почек изменения со стороны показателей крови, а именно умеренный лейкоцитоз до начала лечения, сохраняющийся в течение 1-2 суток послеоперационного периода со снижением на 3 сутки и нормализацией на 10 день.

Построена маркерная модель анализа и прогнозирования динамики состояния больных мочекаменной болезнью и определили соответствующую вероятность перехода, а также оценили качество лечения больных мочекаменной болезнью при формировании синдрома эндогенной интоксикации в условиях моделирования инфекционно-воспалительных процессов на дооперационном и послеоперационном этапах дистанционной ударно-волновой литотрипсии.

Разработаны новые подходы в диагностике синдрома эндогенной интоксикации и почечной дисфункции на основе полученных результатов исследования пациентов и ультраструктурного гистологического исследования биоптатов почек крыс. Проведена оценка эффективности озонотерапии и её влияние на течение пиелонефрита у больных с мочекаменной болезнью.

На основе проведённых исследований, разработан новый подход по ограничению и предотвращению прогрессирования вторично-альтеративных изменений после ударно-волновой литотрипсии, который способствует уменьшению пребывания в больнице пациентов на 4,0 ± 0,5 койко-дня.

Ключевые слова: мочекаменная болезнь, пиелонефрит, дистанционная ударно-волновая литотрипсия.

Viznyuk V.V. Complex treatment of patients with urolithiasis complicated by pyaelonephritis after extracorporeal shock-wave lithotripsy (clinical and experimental study). - Manuscript.

The dissertation for obtaining the academic degree of a Candidate of medical sciences in speciality 14.01.06. - the Urology. - State Institution - "Institute of urology, Academy of Medical Science of Ukraine". - Kyiv, 2016.

The dissertation deals with a study of the characteristics of the kidneys functional condition, the urolithiasis course, complicated by pyelonephritis in the surgical treatment of remote shock-wave lithotripsy and the nephroprotective therapy perfection. The research presents the results of a complete physical examination and treatment of 138 patients with urolithiasis and the experimental results on 50 mature rats.

The indices of the kidneys functional condition, the lipid peroxidation and the blood antioxidant defense systems, immune indices and carbohydrate metabolism indices in the treatment of urolithiasis together with pyelonephritis by remote shock-wave lithotripsy have been analyzed.

The diagnostics algorithm of the endointoxication syndrome and renal dysfunction on the basis of the results of patients examination and ultrastructural histologic study of rats kidneys biopsy samples has been worked out. An evaluation of the efficacy of ozone therapy and its influence on the pyelonephritis course in patients with urolithiasis has been carried out.

Keywords: urolithiasis, pyelonephritis, remote shock-wave lithotripsy.

Список скорочень

АОЗ - антиоксидантний захист

ГлуП - глутатіон-пероксидаза

ГлуР - глутатіон-редуктаза

ДУХЛ - дистанційна ударно-хвильова літотрипсії

ІІР - індекс імунологічної реактивності

ІРІ - імунорегуляторний індекс

ІРО - індекс резистентності організму

ЛВклІ - лейкоцитарно-В-клітиний індекс

ЛІІ - лейкоцитарний індекс інтоксикації

ЛТклІ - лейкоцитарно-Т-клітиний індекс

МСМ - молекули середньої маси

ПОЛ - перекисне окислення ліпідів

СЕІ - синдром ендогеної інтоксикації

СНД - синдром ниркової дисфункції

ФА - фагоцитарна активність

ФЧ - фагоцитарне число

ЦІК - циркулюючі імунні комплекси

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Сечокам`яна хвороба (СКХ) є одним з найбільш частих урологічних захворювань і за даними багатьох дослідників залишається однією з актуальних проблем сучасної урології. У структурі урологічних стаціонарів хворі на сечокам'яну хворобу складають до 40% (Черненко В.В., Черненко Д.В., 2011; Возіанов О.Ф, Пасєчніков С.П., 2010). У цілому ж конкременти сечовивідної системи діагностують у 1-3% населення працездатного віку. Сечокам`яна хвороба займає друге місце в структурі захворюваності нирок та сечовивідних шляхів, третє - серед причин смерті пацієнтів урологічного профілю, четверте - серед причин інвалідності внаслідок урологічної патології (Возіанов С.О., 2009; Пасєчніков С.П., 2010; Falahatkar S., Khosropanah J., 2010; Gu X.B., 2010). В Україні захворюваність на сечокам`яну хворобу за 2013 рік склала,584,5 випадків на 100000 населення працездатного віку, що на 4,7 більше аналогічного показника 2012 року (Сайдакова Н.О., 2014; Гогуленко О.В., 2005; Гайсенюк Ф.З., 2000,. Переверзев А.С и соавт., 2004,).

Останні два десятиліття ознаменувалися змінами в питаннях лікування нефролітіазу завдяки впровадженню в клінічну практику дистанційної ударно-хвильової літотрипсії, яка є методом вибору при лікуванні багатьох форм нефролітіазу (Возіанов С.О., Губарь А.О., 2009; Falahatkar S., Khosropanah J., 2010). Метод став основним для руйнування сечових каменів унаслідок високого відсотка ефективності (70-80%), зайнявши перше місце серед різноманітних видів лікування нефролітіазу (Дзюрак В.С., 2010; Дзеранов Н.К., 2007).

Водночас, описано ушкоджуючу дію ударних хвиль на нирку, що приводить до склерозування ниркової тканини і зниження функції нирки (Возіанов С.О., Губарь А.О., 2009; Борисов В.В., Дзеранов Н.К. 2006; Hesse A., 2009). Окрім того, розмаїття клінічних форм СКХ вимагає використання обґрунтованого, раціонального й індивідуального підходу до лікування на передопераційному і післяопераційному етапах дистанційної ударно-хвильової літотрипсії з урахуванням великої кількості неконтрольованих факторів, що представляє складну задачу для практичного лікаря (Черненко В.В., Штильвасер Л.М., 2007; Акулин С.М., 2009; Varma G., Nair N., 2009).

Дані літератури не дають повного відображення цілої низки важливих аспектів проблеми, що розглядається, оскільки роботи носять описовий характер і лише частково розкривають особливості діагностичної та лікувальної тактики (Пасєчніков С.П., Сайдакова Н.О., 2010; Tьrk C., 2011). Не висвітлені особливості лікування сечокам`яної хвороби залежно від характеру та ступеня тяжкості пієлонефриту в комплексі з озонотерапією, а також принципи надання спеціалізованої допомоги відповідно до сучасного рівня розвитку доктрини урології.

Актуальність дослідження зумовлена патогенетичними і клінічними особливостями, з'ясування яких певною мірою дозволить поліпшити результати комплексного лікування хворих на пієлонефрит із сечокам`яною хворобою після дистанційної ударно-хвильової літотрипсії, що є підґрунтям для проведення нашого дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконане на кафедрі хірургії та урології Вищого державного навчального закладу України "Буковинський державний медичний університет" і є фрагментом науково-дослідної робіти на тему: "Використання фізичних методів у хірургії" (№ держ. реєстрації 0103U004049), в якій дисертант є співвиконавцем.

Мета дослідження: покращити результати лікування хворих на сечокам`яну хворобу, ускладнену пієлонефритом, після дистанційної ударно-хвильової літотрипсії шляхом вивчення впливу високих енергій на паренхіму нирки на фоні пієлонефриту, стану активності показників перекисного окислення ліпідів та антиоксидантного захисту в експерименті і хворих; розробити патогенетично обгрунтовану комплексну терапію.

Завдання дослідження

1. З'ясувати дію озону на метаболіти вуглеводного обміну і зміни активності антиоксидантної системи і продуктів перекисного окиснення ліпідів в експерименті та вивчити вплив озонотерапії на розвиток ниркової дисфункції і синдрому ендогенної інтоксикації у хворих із обструктивним пієлонефритом.

2. Для відпрацювання операційної тактики і техніки та нових напрямків лікування за умов експерименту в щурів дослідити окремі ланки патогенезу пієлонефриту з оцінкою морфо-функціонального стану нирок, ступеня ендогенної інтоксикації, інтенсивності процесів вільнорадикального окислення ліпідів та активності антиоксидантних ферментів в організмі тварин.

3. Патогенетично обґрунтувати тактику комплексного лікування хворих із сечокам'яною хворобою, ускладненою пієлонефритом, за умов виникнення синдрому ниркової дисфункції.

4. Провести оцінку результатів використання озонотерапії у хворих на ускладнену пієлонефритом сечокам'яну хворобу із урахуванням ступеня структурно-функціональних змін паренхіми нирки.

Об'єкт дослідження: патофізіологічні порушення при СКХ, особливості патогенезу системних порушень гомеостазу, метаболізму та механізм впливу озонотерапії за розвитку пієлонефриту і формуванні синдрому ниркової дисфункції у хворих на СКХ.

Предмет дослідження: механізми біологічної дії гострих донорсько-акцепторних змін комплементарної взаємодії біоенергетичних та окислювально-відновних процесів, які є структурно-метаболічною основою формування синдрому ниркової дисфункції; клініка, діагностика й лікування СКХ, що дозволяє визначити прогноз рецидиву та ефективність проведеної озонотерапії.

Методи дослідження: загальноклінічні, біохімічні, інструментальні, імунологічні, патофізіологічні, статистично-аналітичні.

Наукова новизна дослідження. На розробленій експериментальній моделі пієлонефриту отримано нові відомості про взаємозв'язок перебігу синдрому ниркової дисфункції (СНД), ендогенної інтоксикації (СЕІ) та порушень біоенергетичного гомеостазу біологічних мембран хворих на СКХ.

Встановлено, що при пієлонефриті у хворих на СКХ, стимулюються процеси вільно-радикального окислення, перекисного окислення ліпідів, зумовлюючи накопичення в організмі активних форм кисню, нітрозильних радикалів, перекисів, гідроперекисів, вільних радикалів, а також продуктів окислювальної модифікації білків - альдо- і кетогідразонів.

Уперше в експерименті отримані нові дані про взаємозв'язок прискорювачів вільно-радикального окислення, показників перекисного окислення ліпідів, тканинного дихання, що обумовлює розвиток механізмів клітинної деструкції, в основі чого лежить окислювальний стрес.

В експерименті встановлено, що гіперкоагуляція при пієлонефриті та СКХ змінюється хронометричною гіпокоагуляцією на тлі надмірно високої функціональної активності тромбоцитів і пригнічення протизгортальної системи крові та змін імунологічних показників (ТСD4, TCD8, TCD16), а також факторів клітинної (CD3) та гуморальної (ВCD22, IgA, IgM, IgG) ланок імунітету.

Вперше на ультраструктурному рівні комплексно проаналізовано зміни у клітинах нирках і надниркових залозах та визначено морфологічний субстрат синдрому ниркової дисфункції у хворих на СКХ.

Вперше на основі комплексного клінічно-експериментального дослідження, науково обґрунтовано комплекс заходів щодо обмеження і попередження наростання вторинно-альтераційних змін у зоні механічного пошкодження тканини нирки при проведенні сеансів ДУХЛ із використанням внутрішньовенного введення озонованого фізіологічного розчину.

Практичне значення отриманих результатів. На підставі результатів проведених досліджень клінічної практики розроблена раціональна програма комплексної лікувально-профілактичної тактики у хворих на СКХ. Вперше встановлено, що застосування озонотерапії в клінічних умовах сприяє зниженню кількості інфекційно-запальних ускладнень при ДУХЛ і прискорює процеси репарації ниркової тканини (Деклараційний патент України на корисну модель №95102 "Спосіб профілактики пієлонефриту у хворих на сечокам'яну хворобу після дистанційної ударно-хвильової літотрипсії" від 10.02.14 р.).

Уточнено покази та етапність виконання сеансів ДУХЛ і визначено прогностичні критерії щодо результатів її застосування, які доповнюють можливості діагностичної та лікувальної тактики у хворих на СКХ.

Застосування розробленої програми комплексної лікувально-діагностичної тактики у хворих на СКХ сприяло покращанню результатів їх хірургічного лікування та зменшенню частоти ускладнень.

Основні положення, висновки та практичні рекомендації дисертаційного дослідження впроваджено у практичну діяльність урологічних відділень ОКУ "Лікарня швидкої медичної допомоги" м. Чернівці, Міської клінічної лікарні №1 м. Івано-Франківськ, хірургічних відділень з ліжками для урологічних хворих Кельменецької, Сокирянської, Герцаївської та Сторожинецької центральних районних лікарень Чернівецької області, хірургічних відділень з ліжками для урологічних хворих Березнівської центральної районної лікарні Рівненської області, хірургічних відділень з ліжками для урологічних хворих Снятинської, Коломийської, Яремчанської, Надвірнянської центральних районних лікарень та Заболотівської районної лікарні Івано-Франківської області. Матеріали дослідження впроваджені в навчальний процес на кафедрі хірургії та урології ВДНЗУ "Буковинський державний медичний університет та на кафедрах гістології та ембріології та хірургії №1 з урологією імені професора Л.Я. Ковальчука ДВНЗ "Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського".

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно проаналізував наукову літературу і разом з науковим керівником сформулював ідею та визначив тему дослідження; самостійно провів патентно-інформаційний пошук; склав план та робочу програму дослідження; підібрав адекватні методи дослідження. Особисто виконав підбір і опрацював фактичний матеріал.

Автором самостійно виконав експериментальну частину роботи, провів обстеження та виконав більше 60% ДУХЛ у хворих на СКХ, проаналізував і систематизував отримані результати, розробив і впровадив способи діагностики, лікування та озонотерапії при розвитку пієлонефриту та СНД. Особисто написав та проілюстрував всі розділи дисертації, провів статистичну обробку і аналіз одержаних даних. Основні наукові положення, висновки, і практичні рекомендації сформульовані разом із науковим керівником. У наукових працях, опублікованих у співавторстві, участь здобувача є визначальною.

Апробація матеріалів дисертації. Основні положення дисертації оприлюднені та обговорені на науково-практичних форумах різного рівня: 93-й та 94-й підсумкових наукових конференціях Буковинського державного медичного університету (Чернівці, 2013 - 2014), міжнародній науково-практичній конференції "Медичні та фармацевтичні науки: історія, сучасний стан та перспективи досліджень" (Одеса, 2013), науково-практичній конференції присвяченій 45-річчю Обласного клінічного центру урології та нефрології ім. В.І. Шаповала (Харків, 2012), науково-практичній конференції "Урология, андрология, нефрология" (Харків, 2013), міжнародній науково-практичній конференції "Сучасні тенденції розвитку медичної науки та медичної практики" (Львів, 2013), міжнародній науково-практичній конференції "Modern problems and prospects of Clinical Medicine, Healthcare and Pharmacy development" (м. Ополе, Польша, 2014), Міжнародного медико-фармацевтичного конгресу студентів та молодих учених BIMCO (Чернівці, 2014).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 16 наукових праць, з них 7 статей у фахових наукових виданнях, рекомендованих ДАК України, з них - 2 статті у наукових періодичних виданнях інших держав та 7 публікацій у матеріалах наукових форумів, отримано 2 патенти.

Структура дисертації. Дисертація викладена в одному томі на 156 сторінках друкованого машинописного тексту, складається зі вступу, огляду літератури, опису матеріалів і методів дослідження, трьох розділів власних досліджень, аналізу і узагальнення результатів дослідження, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел, який містить 209 джерел (з них 126 - кирилицею, 83 - латиницею). Робота ілюстрована 37 таблицями, 32 рисунками.

Основний зміст роботи

Матеріали та методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження, робота носить клінічно-експериментальний характер. Дослідження базується на результатах лікування 138 хворих на СКХ та експериментальній частині, яка проведена на 50 інбредних білих щурах (Rattus Norvegicus). Роботу виконано на базі Центру ендоурології та літотрипсії та урологічного відділення кафедри хірургії та урології ДВНЗ України "Буковинський державний медичний університет", ОКУ "Лікарня швидкої медичної допомоги" (м. Чернівці), центральної науково-дослідної лабораторії Буковинського державного медичного університету.

При виконанні даного дослідження керувались загальноприйнятими світовими та вітчизняними нормами біоетики з дотриманням основних положень GLP (1981р.), Конвенції Ради Європи про охорону хребетних тварин, що використовують в експериментах та інших наукових цілях, від 18.03.1986р., Директиви ЄЕС № 609 від 24.11.1986р., GCP (1996 р.), Конвенції Ради Європи про права людини та біомедицину (від 04.04.1997р.), Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації про етичні принципи проведення наукових медичних досліджень за участю людини (1964-2000 рр.), наказів МОЗ України №281 від 01.11.200 р та №616 від 03.08.2012 р.

Усі пацієнти розподілені на дві групи: групу порівняння (контроль) склали 72 пацієнти, лікування яких проводилось за загальноприйнятими методиками згідно стандартів та протоколів ведення відповідної нозології, та основну групу - 66 пацієнтів, ведення котрих здійснювалось з використанням власних напрацювань - внутрішньовенної озонотерапії. Аналіз вікової структури хворих свідчить про те, що на СКХ найчастіше хворіють люди молодого працездатного віку - від 20 до 50 років, що становило 64,1% від загальної кількості оперованих. При розширенні цієї групи до рівня частково працездатних (від 20 до 69%) питома частка її зростає до 81,3%.

При поступленні в стаціонар хворі підлягали ретельному клінічному обстеженню з використанням інструментальних і лабораторних методів. Після виконання необхідних маніпуляцій і оперативних втручань, у тому числі і ДУХЛ, продовжувалася комплексна терапія із застосуванням озонотерапії і з урахуванням отриманих даних подальшого клініко-лабораторного і клініко-інструментального обстеження.

Використовувалися наступні рентгенологічні методи дослідження: оглядова рентгенографія органів сечової системи, екскреторна або інфузійна урографія з реєстрацією отриманого зображення на плівці, ретроградна пієлоуретерографія, цистографія. Дослідження проводилися на апараті "Neo-Dіagnomax" (Угорщина). Ультразвукове дослідження сечових шляхів та нирок проводилося на ультразвуковому апараті Mindray (Китай). Методи діагностики включали ультразвукове дослідження (УЗД) нирок, сечового міхура. За допомогою УЗД нирок оцінювали будову чашково-мискової системи в плані необхідності проведення стентування ураженої нирки для профілактики і лікування гострого процесу в нирці після ДУХЛ або в плані проведення хірургічної операції. Діагностику фрагментів роздробленого каменя в нижніх відділах сечоводу також проводили за допомогою УЗД, через "вікно" наповненого сечового міхура.

Для руйнування каменів у нирках застосовували дистанційний ударно-хвильовий електромагнітний літотриптор Duet Magna фірми Dіrex (Ізраїль). Сеанс літотрипсії включав у себе 3000 уд., частотою 78 уд./хв, силою 9 HV.

Для приготування озонованих розчинів використовувалася промислова озонаторна установка "Бозон-М" фірми Еконіка (Одеса, Україна). Озонований розчин готували безпосередньо перед інфузією. Озон одержували при пропущенні чистого медичного О 2 через іонізаційну камеру озонатора. При іонізації використовувався стандартний режим: напруга на електродах озонатора складала 2800 В при стабільному потоці кисню через камеру в 130 л/год. На виході озонатора одержували озоно-кисневу суміш із вмістом озону 1-5 г/м 3. Це свідчило, що необхідна кількість озону на один експеримент утримувалася в 25,0 мл озоно-кисневої повітряної суміші. Цим обсягом газу оброблялося 200,0 мл фізіологічного розчину за методикою барботажа (активного перемішування). Концентрація озону в розчині контролювалася методом йодометричного титрування (Алехина С.П. та ін., 2003; Лісова І.Г. та ін., 2007).

Дослідження проводилися в момент поступлення хворого в клініку (вихідний стан), а потім у різні терміни перебігу післяопераційного періоду за стандартним протоколом, що включає загально-клінічні, лабораторні, біохімічні, імунологічні, а також дослідження оксидантно-антиоксидантного гомеостазу.

У комплекс дослідження включали індекс сегментації (S) нейтрофілів, лімфоцитарний індекс (ЛІ), лімфоцитограму (ЛЦГ), лейкоцитарний індекс інтоксикації (ЛІІ), інтегральний індекс інтоксикації (ІІІ), що поряд зі станом пула молекул середньої маси (МСМ) і ЦІК слугували для оцінки ступеня ендогенної інтоксикації (Неудахин Е.В. та ін., 1995, Черешнев В.А. та ін., 1996). Реєстрацію інтенсивності біохемілюмінесценції (БХЛ) здійснювали на автоматичному медичному біохемілюмінометрі БХЛМЦ 1-01 за методикою А.І. Журавльова у модифікації Т.Н. Федорової (1991). Вміст оксиду азоту (NO) і NO-синтазну активність оцінювали за їх метаболітами у периферичній крові (нітрати, нітрити). Кількісне визначення метаболітів NO здійснювали по метгемоглобіну спектрофотометричним методом. Вміст L-цитруліну і L-аргініну визначали методом іонообмінної хроматографії на іонітах з використанням автоматичного аналізатора амінокислот ААА-39 (Чехія), відповідно інструкції до обладнання. Про реакції перекисного окиснення ліпідів судили за рівнем первинних продуктів ПОЛ в крові - кон'югованих дієнів (ДК) в о.о.г/мг ліпідів (Гаврилов В.Б., Мишкорудна М.І., 1983), а також за вмістом в плазмі крові вторинних реактивних з'єднань - малонового діальдегиду (МДА) у мкм/л крові, холестерину, триглицеридів і ліпідів. Визначали вміст вітаміну Е (б-токоферолу), феррооксидазну активність церулоплазміну, активність каталази; пероксидази, глутатіонпероксидази, глутатіонредуктази (Рідкий М.И., 1997), а також загальну антиоксидантну активність.

Фагоцитарну активність нейтрофілів оцінювали за поглинанням і елімінацією тест-культури. Вміст у крові циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) оцінювали спектрофотометрично після інкубації зразків у боратному буфері і поліетиленгліколі при кімнатній температурі. Активність комплементу оцінювали за методом визначення споживання комплементу в присутності гомологічних антитіл (гемолізинів) і комплементу. Прояви синдрому ендогенної інтоксикації (СЕІ), оцінювали при порівнянні показників молекул середньої маси (МСМ), сечовини і креатиніну плазми крові, порушень електролітного балансу, наявності метаболічного ацидозу, превалювання анаеробного метаболізму на підставі загальної ЛДГ крові і сечі і її ізоферментів. Визначення вмісту сироваткових імуноглобулінів класів А, М і G здійснювали методом імуноферментного аналізу на напівавтоматичному аналізаторі "АИФ-Ц-01C" (Білорусь). Визначення ТCD4, ТCD8, CD16 і CD3 на поверхні імунокомпетентних клітин проводили за непрямим імунофлуоресцентним методом з використанням специфічних моноклональних антитіл.

Гістологічні зрізи досліджували, аналізували і фотографували за допомогою системи аналізу зображень на базі комп'ютера, що складається зі світлового мікроскопа

Olympus СХ-21 і цифрової фотокамери Olympus С 450. Окремі знімки зроблено за допомогою монохроматичних світлофільтрів. При аналізі патоморфологічного матеріалу оцінювалися площа механічних ушкоджень паренхіми, площа осередків крововиливу і некрозу, зон запальної інфільтрації, осередків проліферації епітелію канальців і ендотелія клубочкових капілярів, а також ділянок зайнятих знову утвореною і зрілою сполучною тканиною в корковому і мозковому шарах паренхіми нирки. Ультратонкі зрізи виготовляли на ультрамікротомі УМТП-6, контрастували цитратом свинцю і вивчали в електронному мікроскопі ЕВМ-100БР при прискорюючій напрузі 75 кВ.

Обробка отриманих баз даних проводилась методами варіаційної статистики за критерієм Student, з використанням програмних пакетів Excel (Microsoft®), Statistica 6.0 (Statsoft Inc), Primer of Biostatistics. Застосовано комп'ютерний метод нелінійного генетичного алгоритмування та методики Американського інституту алгоритмічної медицини для розрахунку предикативної цінності окремих показників. Нормальність розподілу отриманих вихідних даних перевірялась за тестом Колмогорова-Смирнова.

Результати досліджень та їх обговорення. В експерименті на 50 білих щурах відтворено модель гострого пієлонефриту. Експериментальне моделювання гострого пієлонефриту при СКХ у тварин досягалося виконанням оперативного втручання за розробленим методом (Деклараційний патент України на корисну модель № 72206 "Спосіб моделювання вторинного пієлонефриту" від 10.08.12 р.), що відтворює обструкцію верхніх сечових шляхів з наступним їхнім інфікуванням збудниками гострого пієлонефриту. Залежно від ступеня тяжкості перебігу гострого пієлонефриту, застосування озонотерапії в комплексі з антибактеріальними засобами, і термінів виведення з експерименту тварини склали 5 груп:

1 - щури з відтворенням гострого пієлонефриту (вивчення біохімічних показників, відкрита біопсія нирки на 3 добу після операції для морфологічного дослідження); 2 - щури з відтворенням гострого пієлонефриту (вивчення біохімічних показників, нефректомія на 10 день після операції); 3 - щури з відтворенням гострого пієлонефриту в комплексі з озонотерапією (вивчення біохімічних показників, відкрита біопсія нирки на 3 добу після операції для морфологічного дослідження); 4 - щури з відтворенням гострого пієлонефриту в комплексі з озонотерапією (вивчення біохімічних показників, нефректомія на 10 день після операції); 5 - контрольна, складалася зі здорових інтактних тварин, у яких гострий пієлонефрит не відтворювався.

Основні біохімічні показники, які характеризують прояви інтоксикації, порушення загального гомеостазу і ураження нирок і печінки у вигляді синдрому рено-гепатоцелюлярної дисфункції проявлялися на рівні зниження фільтраційної здатності нирок, крім основних органоспецифічних функцій, а також підвищення креатиніну і сечовини крові (рис. 1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Схема патогенезу формування СЕІ ТА СНД при сечокам'яній хворобі із пієлонефритом

На 3 і 10 дні після операції відбувалося зрушення рН з 7,21±0,01 мм рт. ст. до 7,16±0,01 мм рт. ст. Дефіцит буферних основ складав - 13,16±1,34 ммоль/л і залишався стабільно високим протягом всього терміну спостереження. Концентрація бікарбонатів на 3 і 10 доби складала 12,38±1,22 ммоль/л і 16,64±0,48 ммоль/л, відповідно (Р<0,05). На 3 добу після операції активність загальної ЛДГ крові збільшується з 1,316±0,22 мкмоль/(лЧс) до 2,774±0,54 мкмоль/(лЧс), тобто на 110,7% від вихідного рівня при Р<0,05, а на 10 добу рівень активності ЛДГ знижується і складає 2,02±0,32 мкмоль/(лЧс) (Р>0,005). Більш виражені зміни активності ЛДГ відбуваються в сечі, що свідчить про джерело даного процесу.

На 3 день після операції активність ЛДГ у сечі збільшується на 237%, з 0,196±0,054 мкмоль/(лЧс) до 0,662±0,11 мкмоль/(лЧс) (Р<0,05) і продовжує залишатися високою до 10 доби після операції 0,594±0,094 мкмоль/(лЧс).

Ультраструктурна картина при електронній мікрорскопії характеризувалася поєднанням альтерації ниркової паренхіми з розвитком репаративних процесів. Слабка і помірно виражена маргінація і конденсація хроматину в ядрах клітин нефротелію як проксимальних, так і дистальних ниркових канальців, грануляція вмісту мітохондрій, поодинокі вогнища деструкції цитоплазматичних і мітохондріальних мембран

Встановлено, що на тлі озонотерапії відзначалася ліквідація вихідного метаболічного ацидозу з нормалізацією показників. До 10 доби після операції рН крові нормалізується і досягає рівня 7,32±0,02 мм. рт. ст. Позитивний ефект озонотерапії виявлено і у відношенні функції печінки. Так, на 3 добу після операції і застосування озонотерапії в післяопераційному періоді немає достовірних змін вмісту білка (51,35±1,49 г/л), так і альбумінів (25,88±0,99 г/л), а альбуміно-глобуліновий коефіцієнт (А/Г) склав 1,07±0,11.

На 10 добу після операції достовірних змін у показниках вмісту загального білка і альбуміну крові не відбулося. При дослідженні ферментативної активності трансаміназ відзначається підвищення їх вмісту на 15% та 11% на 3 добу від вихідного рівня. До 10 доби після операції активність АсАТ і АлАТ знаходиться на рівні вихідних даних. При вивченні рівня активності ізоферментів ЛДГ крові і сечі після операції і озонотерапії встановлено, що рівень гліколізу після розвитку інфекційно-запального процесу в нирках не наростає, як не змінюються і відсоткові співвідношення ізоферментів, що містять Н- і М-субодиниці, на противагу даним у контролі. Вміст ліпідів, тригліцеридів і холестерину плазми крові при озонотерапії збільшився всього лише на 19%, 25% і 32% відповідно, у той час як без озонотерапії це співвідношення складало 60%, 66% і 49%, Р<0,05.

Отримані в експерименті позитивні результати озонотерапії дозволили застосувати її в клінічних умовах при комплексному лікуванні хворих на гострий пієлонефрит, а в подальшому і хворих на СКХ із хронічним пієлонефритом методом ДУХЛ.

В основу клінічної частини роботи покладене дослідження хворих на СКХ із хронічним пієлонефритом і локалізацією конкремента в чашково-мисковій системі нирки, яким проводилося лікування методом ДУХЛ. За локалізацією конкрементів розподіл виглядав наступним чином (табл. 1).

Таблиця 1

Локалізація конкрементів

Локалізація	Миска	Чашечки	В/третина	С/третина	Усього
	абс.	%	абс.	%	абс.	%	абс.	%	абс.	%
Права нирка	74	53,8	4	2,6	6	4,0	2	1,7	86	62,32
Ліва нирка	43	31,5	3	2,2	5	3,5	1	0,6	52	37,7
Усього	117	85,3	7	4,8	11	7,6	3	2,3	138	100

При визначенні діагностичної цінності основних симптомів захворювання та їх прогностичної значимості отримані наступні дані (табл. 2).

Таблиця 2

Показники діагностична цінності та прогностичної значимості окремих клінічних ознак

Ознака	Prev	Spec	Sen
Біль у поперековій ділянці	0,50 (0,43-0,57)	0,80 (0,71-0,87)	0,90 (0,82-0,95)
Біль, що носить характер ниркових кольок	0,33 (0.25-0,41)	0,98 (0,88-0,99)	0,49 (0,39-0,59)
Самостійне відходження конкрементів	0,48 (0,24-0,91)	0,56 (0,48-0,63)	1,0 (0,62-1,0)

Примітки: 1) Prev - діагностична поширеність клінічної ознаки; 2) Spec - діагностична специфічність клінічної ознаки; 3) Sen - діагностична чутливість клінічної ознаки.

Дослідження мікрофлори при СЕІ виявили перевагу грамнегативної мікрофлори (E.colі - 24,9%; Proteus spp. - 20,6%; Ps.aerugіnosa - 15,5%; Staphylococcus spp. - 8,2%; Klebsіella - 6,6%; Enterobacter - 2,5%; Streptococcus - 1,6%; Candіda - 0,7%.). Мікробні асоціації представлені в невеликій кількості. У хворих, яким планувалося проведення ДУХЛ, ступень контамінації складала до 104 КУО/мл.

Аналіз результатів дослідження біохімічних показників водно-вуглеводного та жирового обмінів, а також активності вільно-радикального окислювання ліпідів і антиоксидантної системи захисту організму показав, що у хворих на СКХ із пієлонефритом, у порівнянні з групою здорових осіб, відзначається незначне підвищення концентрації сечовини (на 46%) і креатиніну (на 32%) сироватки крові. З показників жирового обміну тільки рівень холестерину у хворих на СКХ був підвищеним на 35% у порівнянні зі здоровими.

Активність системи ПОЛ у хворих на СКХ із хронічним пієлонефритом була підвищеною на 52% у порівнянні зі здоровими особами. Активність АОЗ (ферментної і неферментної) - знижена: активність каталази на 17%, ГлуП на 16%, а ГлуР на 13%. Рівень б-токоферолу знижений на 6%, церулоплазміну на 35%. Концентрація кінцевих продуктів вуглеводного обміну: лактату і пірувату - збільшена на 93 і 44%, а відношення лактат/піруват - на 34%, що свідчить про активацію процесу гліколізу, внаслідок ослаблення аеробного шляху окислювання глюкози.

Активація системи ПОЛ супроводжується явищем цитолізу. Так, активність ЛДГ сечі в хворих на СКХ збільшувалася на 83% у порівнянні зі здоровими особами. Можна припустити, що джерелом підвищення активності ЛДГ сечі була не тільки ниркова тканина, але і миска, і сечовід. Аналіз ізоферментного спектру ЛДГ є підтвердженням цього висновку. У крові хворих на СКХ відзначається невелике, але достовірне (18-19%, P<0,05) збільшення фракції ЛДГ 4,5. Тоді як для ушкодження ниркової тканини і сечовивідної системи характерна велика активність фракції ЛДГ крові. У сечі, навпаки, значно збільшувалася активність фракції ЛДГ.

Таким чином, у хворих на СКХ із хронічним пієлонефритом відмічається значна активація процесів ПОЛ, з одночасним пригніченням потужності всіх ланок системи АОЗ. Запальний процес у нирках викликає активацію процесів гліколізу, внаслідок ослаблення аеробного шляху окислювання глюкози і супроводжується явищами цитолізу. Сукупність цих даних указує на порушення процесів метаболізму й ушкодження клітинних мембран у хворих на СКХ.

Проведений у динаміці аналіз біохімічних показників крові у хворих на СКХ із пієлонефритом після ДУХЛ на 3 і 10 добу виявив наступні зміни. На 3 добу і на 10 добу після ДУХЛ концентрація сечовини і креатиніну сироватки крові збільшилася на 26 і 17,4%, що, у свою чергу, супроводжувалося пригніченням фільтраційної функції нирки на 10,7% від вихідного рівня.

Вміст загальних ліпідів плазми крові в післяопераційному періоді на 3 і 10 добу збільшився на 20%, холестерину на 50-60% від вихідного рівня. Підвищення рівня тригліцеридів найбільш інтенсивно збільшувалося на 3 добу після ДУХЛ (38,8%), з наступним зниженням. Коефіцієнт атерогенності перевищував припустимі норми, що побічно вказує на дисліпопротеїдемію у хворих на СКХ після ДУХЛ.

Показники активності ПОЛ на 3 добу після ДУХЛ свідчать про різке посилення процесів вільно-радикального окислювання ліпідів. Надалі відзначене поступове зниження активності як первинних, так і вторинних продуктів ПОЛ. Після ДУХЛ відбулася різка активація енергетичного обміну за рахунок посилення процесів гліколізу. Концентрація лактату збільшилася на 39,5%, а пірувату на 19,1%. Співвідношення лактат/піруват збільшилося на 29% від вихідного рівня і свідчить про порушення киснево-залежних шляхів використання глюкози. Концентрація церулоплазміну в сироватці крові має тенденцію до зниження і відбиває стресовий стан паренхіми нирки і печінки внаслідок ударної хвилі.

Усі фракції АОЗ зменшувалися впродовж усього періоду спостереження паралельно збільшенню активності ПОЛ. Активність лактази-каталази знизилася на 25%, причому максимальне зниження активності відбулося на 10 добу після ДУХЛ. Зниження активності ГлуР і ГлуП відбулося на 33,7% і 12,8% на 3 добу після ДУХЛ. Концентрація ендогенного б-токоферолу зменшилася на 11,1% на 3 добу, що зв'язано з інтенсивним використанням в реакціях пригнічення активності вільно-радикального окислювання ліпідів. Активація процесів ПОЛ у хворих на СКХ із пієлонефритом обумовлена з однієї сторони виснаженням запасів АОЗ, а з іншої травматичним ушкодженням біомембран нефроцитів ударними хвилями. Це положення підтверджується посиленням процесів цитолізу. Так, сумарна активність ЛДГ крові збільшується на 3 день на 17%, у той час як ЛДГ сечі збільшується в 1,8 рази від вихідного рівня. Перевага в ізоферментному спектрі ЛДГ крові і ЛДГ сечі фракцій ЛДГ 3,5 вказує на те, що під час ДУХЛ у деструктивний процес втягуються не тільки нирки, але й інші паренхіматозні органи - печінка, селезінка. У сечі відзначено значну активацію фракції ЛДГ на 3 добу після ДУХЛ, що свідчить про залучення в процес і ниркової тканини.

Аналіз результатів біохімічних показників крові у хворих основної групи (ДУХЛ + озонотерапія) виявив наступні зміни. Вміст у крові сечовини і креатиніну значно відрізнявся від показників хворих контрольної групи. Різниця у вмісті сечовини складає 13,1%, а креатиніну 44%. Достовірних відхилень кліренсу по ендогенному креатиніну не було, що свідчить про те, що фільтраційна функція нирок за весь період спостереження не була порушена. Причому на 10 добу після ДУХЛ зареєстровано більш низький рівень креатиніну, ніж до операції.

Підвищений вміст кисню в крові, за рахунок введеного озону, поліпшує процес окислювання ліпідів, запобігає перетворенню недоокислених продуктів розпаду жирів у холестерин. Вміст у плазмі крові ліпідів, тригліцеридів і холестерину на тлі озонотерапії на 3 добу збільшився всього лише на 1,4%; 8,6% і 5,0%, у той час як без озонотерапії це збільшення склало 12,6%; 19,2%; 38,8%. Коефіцієнт атерогенності на 46% нижче, ніж у контрольній групі. Ця тенденція підвищення утилізації продуктів ліпідного обміну при озонотерапії простежується в більш віддалений термін спостереження. На 3 добу після ДУХЛ рівень глюкози знизився на 16% від вихідного рівня. Концентрація проміжного і кінцевого продуктів окислювання глюкози лактату і пірувату знижувалася і залишалася нижче показників передопераційного періоду за весь термін спостереження.

Активація аеробних шляхів вироблення енергії сприяло посиленню біосинтетичних функцій і зокрема підвищенню концентрації церулоплазміну на 49% від вихідного рівня. Озон значно послабив процеси вільно-радикального окислювання ліпідів і збільшив потужність антиоксидантної системи. Концентрація первинних продуктів окислювання ліпідів ДК і вторинних МДА в групі хворих з озонотерапією на 3 добу підвищилася усього лише на 13,3% і 22,2%, у той час як у групі порівняння ці показники складали 51,2% і 68,0%. На 10 добу рівень продуктів ПОЛ наблизився до значень доопераційного періоду.

Збільшення потужності системи АОЗ під впливом озону відбувалося не настільки інтенсивно, у порівнянні з процесами ПОЛ. Активність каталази збільшилася на 3 день після ДУХЛ усього на 6,6% від вихідного рівня. На 3 добу активність пероксидази при озонотерапії склала 19,6% від вихідного рівня, що пов'язано з надлишковим утворенням пероксидів, наявністю атомарного кисню, що є індуктором і під впливом якого відбувається синтез цього ферменту. Рівень б-токоферолу у хворих при озонотерапії підвищувався менш інтенсивно (на 9,9%), що зв'язано з підвищеним використанням його в реакціях вільно-радикального окислювання ліпідів.

Застосування озонованих розчинів знижує процеси цитолізу, що сприятливо позначається на цілісності біомембран клітин. Так, активність ЛДГ сечі під впливом ДУХЛ + О 3 зростала не в такій мірі, як у групі порівняння на 3 добу (у 1,5 рази менш інтенсивно). В подальшому ЛДГ сечі набагато швидше зменшувалася до рівня доопераційного періоду.

Динаміка активності ЛДГ крові в цілому відповідала динаміці змін у хворих групи порівняння. У ізоферментному спектрі ЛДГ крові відзначається перевага фракцій ЛДГ 1,2,3,4 на 3 добу після ДУХЛ. На 10 добу відзначається невелике підвищення активності фракцій ЛДГ 4,5, що вказує на збільшення проникності біомембран клітин паренхіматозних органів. Парентеральне застосування озону істотно змінює активність ізоферментного спектра сечі, причому приріст активності ЛДГ 3 і ЛДГ 5 у 3 рази був меншим, ніж у хворих групи порівняння, що свідчить про зниження анаеробних процесів.

Таким чином, застосування озонотерапії при ДУХЛ стимулює енергозабезпечення, послабляє патогенетичну ланку ушкодження мембран клітин - пероксидне окислювання ліпідів, поліпшує використання ліпідів в енергетичних цілях, знижує коефіцієнт атерогенності холестерину, стабілізує процеси аеробного й анаеробного шляхів окислювання глюкози, стимулює активність ферментативної і неферментативної ланок антиоксидантної системи. Відбувається поліпшення функціонального стану нирок. Озон прискорює повернення метаболічних процесів до нормального стану, знижує травматичний вплив ударних хвиль на паренхіму нирки і прискорює та підсилює процеси репарації.

У хворих на СКХ ускладнену пієлонефритом після ДУХЛ виявлені характерні для запального процесу нирок зміни зі сторони показників крові: помірний лейкоцитоз до початку лікування (12466±2947 абс./мкл), що утримувався впродовж 1-2 доби післяопераційного періоду зі зниженням на 3 добу та нормалізацією на 10 добу (8969±601 абс./мкл). Абсолютна кількість лімфоцитів до початку лікування зростала до (2624±612 абс./мкл), знижуючись на 3 добу післяопераційного періоду до (1648±273 абс./мкл) з подальшим підвищенням до 10 доби (2610±359 абс./мкл).

ЛІІ до початку лікування склав (6,09±1,1 у.о.) з наростанням на 1-2 добу після ДУХЛ (6,53±1,08 у.о.) та поступовим зниженням до 10 доби (3,8±0,53 у.о.). Аналогічна динаміка прослідковується для ІЗЛ до початку лікування (3,8±1,11 у.о.) із зростанням даного показника на 1-2 добу після ДУХЛ (4,1±1,08 у.о.) та нормалізацією на 10 добу (2,1±0,6 у.о.).

Дещо інша динаміка спостерігається для ІРО та ІІІ: ІРО зростає майже вдвічі до початку лікування (3,6±1,4 у.о.) зі зниженням до 3 доби (0,8±0,07 у.о.) та тенденцією до нормалізації до 10 доби після операції (1,2±0,45 у.о.). ІІР наростав до ДУХЛ (0,5±0.19 у.о.) знижуючись до 3 доби (0,2±0,01 у.о.) й подальшою нормалізацією до 10 доби (0,3±0.04 у.о.) після ДУХЛ.

Таким чином, при СКХ, ускладненій пієлонефритом, спостерігаються відповідні зміни в лейкограмі та динаміці індексних показників, які відповідають вираженості та розповсюдженості запального процесу в нирці як і в хворих із гостим пієлонефритом.

Перебіг СКХ із пієлонефритом після ДУХЛ характеризується зростанням показників фагоцитозу (ФЧ та ФА) до 3 доби після ДУХЛ, як основного механізму неспецифічної резистентності та зростанням НК клітин на 1-2 добу після ДУХЛ, що пояснюється першочерговим реагуванням факторів та механізмів неспецифічної резистентності на проникнення токсинів та антигенів спрямованих на обмеження розповсюдження інфекційних агентів. При аналізі імунограми основними є показники Т клітинної ланки імунітету.

За наявністю вторинного бактеріального пієлонефриту з високо-вірулентною флорою, формується в основному, гуморальна імунна відповідь із залученням Т-лімфоцитів, їх регуляторних субпопуляцій (ТCD4 - хелперів/індукторів, TCD8 - супресорів/ефекторів). Клітинна ланка імунітету у хворих з СКХ ускладненій вторинним хронічним пієлонефиртом в стадії загострення після ДУХЛ відреагувала на запальний процес із зростанням абсолютної кількості Т-лімфоцитів (CD3) на 1-2 добу (795,5±176 абс./мкл), 3 добу (752,9±142,7 абс./мкл) та 10 добу (1172±216 абс./мкл). Відносна кількість Т лімфоцитів (CD3) змінювалась дещо по іншому і зростала до 1-2 доби післяопераційного періоду (46,6±4.9%) статистично не значимо знижуючись до 10 добу після ДУХЛ (43,7±3,3%), залишаючись високою в порівняні з контролем (35,5±0,92%, р<0,05).

Зростання Т лімфоцитів відбувалось за рахунок Т-хелперів/індукторів на 1-2 добу (26,0±2,6%) та 10 добу після ДУХЛ (27,7±1,35%) в порівнянні з контролем (20,5±2,8%, р<0,05). Проте, відбувалось незначне зниження відносної кількості Т-супресорів на 1-2 (19,6±2,9%) та 10 (21±2,7%) доби після ДУХЛ, призводило до зростання ІРІ (у 1,7 рази) на 1-2 добу, та на 10 добу у 1,6 разу (Р<0,05).

Визначення ЛТклІ показало, що відмічається дефіцит Т-клітин, при цьому зростає даний показник на 1-2 добу після ДУХЛ (у 1,4 рази) з подальшою нормалізацією на 3 (11,2±0,5 у.о.) добу після ДУХЛ, та статистично незначно знижується на 10 добу після ДУХЛ (9,5±2,5 у.о.).

У хворих з СКХ ускладненою вторинним хронічним пієлонефритом в стадії загострення з 1-2 по 3 доби після ДУХЛ спостерігається тенденція до незначного зниження абсолютної та відносної кількості В-лімфоцитів, що пояснюється трансформацією зрілих В-лімфоцитів під впливом стимуляції антигенами в плазматичні клітини.

На 10 добу відбувається зростання абсолютної кількості В-лімфоцитів (723,5±89,6 проти 395,8±74,6 абс./мкл на 3 добу після ДУХЛ, Р<0,05) та відносної кількості В-лімфоцитів (відповідно 28,25±1,38 проти 23,6±0,6%, Р<0,05). Це призводить до зростання ЛВклІ до 3 доби після ДУХЛ (21,8±0,84 проти 11,8±1,94 у.о. в нормі, Р<0,01) з подальшим зниженням до 10 доби після ДУХЛ (13,6±2,56 у.о.).

...