Низькоенергетична ударно-хвильова терапія в лікуванні хворих з еректильною дисфункцією

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА „ІНСТИТУТ УРОЛОГІЇ НАМН УКРАЇНИ”

АКСЬОНОВ ПАВЛО ВАЛЕРІЙОВИЧ

УДК 616.69-008.1-08:615.83

НИЗЬКОЕНЕРГЕТИЧНА УДАРНО-ХВИЛЬОВА ТЕРАПІЯ В ЛІКУВАННІ ХВОРИХ З ЕРЕКТИЛЬНОЮ ДИСФУНКЦІЄЮ

14.01.06 - урологія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ - 2016

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в державній установі „Інститут урології НАМН України”, м. Київ.

Науковий керівник - доктор медичних наук, професор Горпинченко Ігор Іванович, державна установа „Інститут урології НАМН України”, завідувач відділу сексопатології та андрології.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Ворнік Борис Михайлович, Київська міська психоневрологічна лікарня № 2 Департаменту охорони здоров'я Київської міської державної адміністрації, завідувач центру планування сім'ї, сексології та репродукції.

доктор медичних наук, професор Ухаль Михайло Іванович, Одеський національний медичний університет МОЗ України, професор кафедри урології та нефрології.

Захист відбудеться „ 7 ” червня 2016 р. о 13-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.615.01 при державній установі „Інститут урології НАМН України” за адресою: 04053, м. Київ, вул. В. Винниченка, 9-а.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці державної установи „Інститут урології НАМН України” за адресою: 04053, м. Київ, вул. В. Винниченка, 9-а.

Автореферат розісланий „ 6 ” травня 2016 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, к. мед. н., с. н. с. Л. М. Старцева

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Еректильна дисфункція (ЕД) є однією з найбільш поширених захворювань сучасної урології та сексопатології, і має не тільки медичне, а і соціальне значення, впливаючи на якість життя соціально-активних і працездатних чоловіків. Відносно сексуальних порушень прийнято використовувати термін саме «дисфункція» як найменш психотравмуючий для пацієнта, який, до того ж, і методологічно більш точно відображає стан і зміни сексуальної функції людини (Ворник Б. М., 2014). Останнім часом проблему ЕД розглядають як епідемію XXI століття (Горпинченко И. И., 2012; Пушкарь Д. Ю., 2012; Гервальд В. Я., 2011; Тюзиков И. А., 2013; Braun M. et al., 2000; Kernich C.A., 2006). ЕД зустрічається у 53-55 % чоловіків старше 45 років, тобто, кожен другий чоловік, старше 45 років відчуває проблему з ерекцією і страждає ЕД різного ступеню вираженості (Щеплев П.А. и др., 2001; Живов А. В., 2008; Воробець Д. З., 2010, 2011; Ефремов Е. А., 2011; Иремашвили В. В., 2011; Горпинченко И. И., 2012, 2014; Калинченко С. Ю. и др., 2014).

Багато років вважалося, що виникнення ЕД носить більш психогенний характер, однак, останніми роками, з розвитком методів об'єктивної діагностики ЕД, психогенна ЕД, в чистому вигляді діагностується значно рідше (Акопян А. С. и др., 2014). Лікування хворих з ЕД, сьогодні включає неінвазивні (медикаментозна терапія, застосування вакуум-констрикторних пристроїв та психотерапія) - перша лінія терапії та інвазивні методи (інтракавернозні ін'єкції (ІКІ) вазоактивних речовин - терапія другої лінії і хірургічне лікування в якості терапії третьої лінії (Горпинченко И. И. и др., 2009; Ефремов Е. А., 2009; Лебедев В. В., 2012; Глыбочко П. В. и др., 2013; Калинченко С. Ю. и др., 2014; Дамулин И. В. и др., 2015). Існуючі методи лікування ЕД мають ряд недоліків. Кожна лінія терапії має свої побічні ефекти та різні рівні ефективності. Терапії першої та другої лінії не дають довгострокового ефекту і володіють рядом побічних дій. Третя лінія терапії (судинна хірургія та ендофалопротезування) - хоча і залишаються найбільш ефективними методами - значною мірою травматичні, не всім доступні, їм притаманні, за даними різних авторів, 8,2-43,6 % ускладнень (Горпинченко та ін., 2012; Jardin et al., 2010). На підставі проведених численних досліджень, було доведено, що в основі ЕД найчастіше лежить фактор ураження судин. Враховуючи це, вчені всього світу останні роки шукають нові підходи в лікуванні ЕД і, головне, пошук малотравматичних, довготривалих, безопераційних методів лікування, яким, у більшості випадків, пацієнти віддають перевагу. Усі наявні нині методи лікування хворих з ЕД в більшості діють "на вимогу" і механізм їх дії, спрямований на поліпшення тільки одного статевого акту. На сьогодні з основних цілей досліджень є пошук шляхів повного відновлення еректильної функції (ЕФ).

Новим неінвазивним і перспективним методом корекції судинних порушень в тканинах статевого члена може служити ударна хвиля низької інтенсивності. У сексології низькоенергетична ударно-хвильова терапія (НЕУХТ) застосовується у хворих на хворобу Пейроні (Butz M. et al., 1995; Возіанов С. О. та ін., 2001), при калькульозному простатиті і синдромі хронічного тазового болю (Ухаль Е. М. та ін., 2010; Горпинченко І. І. та ін., 2012, Zimmermann, R., 2009; Zeng, X. Y., 2012; Vahdatpour B., 2013). На відміну від існуючих методів терапії ЕД, які носять паліативний характер, методика НЕУХТ є новим способом, який був не так давно розроблений для лікування ЕД (Vardi et al., 2010).

ЕУХТ є добре клінічно вивченим методом, який використовується в деяких медичних галузях з різною мірою ефективності. Так, вона застосовується для літотрипсії внаслідок своєї механічно деструктивної природи при вузькому фокусуванні енергії. Ударні хвилі середньої інтенсивності продемонстрували свої протизапальні властивості, і використовуються при лікуванні широкого спектру ортопедичних станів (незрощені переломи, ентезопатії, тендоніти, бурсити і т.п.) (Міронов С. П. та ін.., 1999; Левенець та ін.,2009; Чорний та ін, 2013; Вощула В. И. и др.,2012; Siebert W.,1997; Wang C.J. at al.,2009; Vetrano M.at al.,2013; Thevendran G.at al.,2013). На відміну від описаних методів, ударні хвилі низької інтенсивності володіють ангіогенними і регенераційними властивостями і тому використовуються при загоєнні хронічних ран, периферичній нейропатії і для серцевої неоваскуляризації (Kikuchi et al., 2010; Vasyuk et al., 2010; Wang et al. 2010; Yang et al., 2012; Шевелева Н.И. и др., 2014; Goertz O. et al., 2012; Cassar A. at al., 2014).

Оскільки в інформаційних джерелах відсутні ґрунтовні публікації, які б висвітлювали ефективність використання НЭУХТ при лікуванні хворих з судинною ЕД, або аналіз безпосередніх та віддалених результатів лікування як в монотерапії, так і в комплексі із існуючими методами, дане питання стало предметом дослідження.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертаційна робота виконувалася у відповідності з планом науково-дослідних робіт ДУ «Інститут урології НАМН України» № державної реєстрації 0115U005721. Дисертант є співвиконавцем зазначеного наукового дослідження, брав безпосередню участь в обстеженні та лікуванні хворих, статичній обробці і трактуванні одержаних результатів та практичній реалізації нововведень. Проведена біоетична експертиза роботи (протокол №12 від 27 листопада 2014 р.).

Мета дослідження: підвищити ефективність лікування хворих з судинною ЕД методом НЕУХТ та розробити оптимальний алгоритм ведення пацієнтів даної категорії.

Завдання дослідження.

Проаналізувати клінічну ефективність застосування НЕУХТ в монотерапії у хворих з судинною ЕД.

Дати порівняльну оцінку застосування НЕУХТ у хворих з судинною ЕД як монотерапії, так і в комбінації лікування з використанням ІФДЕ-5 типу.

Вивчити особливості патогенетичної дії НЕУХТ у кавернозній тканині при ЕД судинного генезу.

Дати порівняльну оцінку ефективності терапії ЕД методом НЕУХТ в залежності від типу судинної ЕД.

Розробити клініко-діагностичний алгоритм та протокол лікування пацієнтів з судинною ЕД середнього та важкого ступенями методом НЕУХТ.

Об'єкт дослідження: хворі із судинною ЕД.

Предмет дослідження: лікування хворих на судинну ЕД малоінвазивними методами.

Методи дослідження: загальноклінічні, біохімічні, ультразвукові, імуноферментні та статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Встановлено, що низько енергетична ударно-хвильова дія на кавернозну тканину сприяє викиду ендотеліального фактору росту судин VEGF, що в свою чергу веде до активації процесів ангіогенезу в судинному ендотелії. Доведена пряма залежність концентрації ендотеліального фактору росту судин VEGF в кавернозній крові статевого члена від кількості сеансів НЕУХТ. Патогенетично обґрунтовано застосування НЕУХТ в лікуванні хворих з судинною ЕД. Доведено, що ефективність лікування НЕУХТ проявляється відтерміновано, зате тривалість його з часом зберігається на високому рівні. Науково обґрунтовано застосування комбінованої терапії НЕУХТ та інгібіторів фосфодіестерази 5-типу при артеріальній та артеріовенозній типах судинної ЕД.

Практичне значення одержаних результатів. Удосконалений клініко-діагностичний алгоритм та протокол лікування хворих з судинною ЕД середнього та важкого ступенями, який доповнює існуючий визначенням судинного ендотеліального фактору росту VEGF в кавернозній крові статевого члена, та застосуванням НЕУХТ. Розроблено та впроваджено в практику спосіб лікування ЕД судинного ґенезу середнього та важкого ступенів, який полягає в тому, що проводиться комбіноване лікування методом НЕУХТ (повний курс становить 8 сеансів, розподілених на 8 тижнів) з одночасним використанням препаратів ІФДЕ-5 типу (50 мг силденафілу цитрату через день протягом 8 тижнів лікування).

Доведено, що застосування комбінованої терапії НЕУХТ з ІФДЕ-5 типу чинить максимальний вплив на поліпшення ЕФ та стану кавернозної гемодинаміки у хворих з ЕД судинного ґенезу середнього та важкого ступенів, який зберігається як на фоні лікування, так і тривалий час після нього.

Встановлено, що максимальний ефективний та довготривалий вплив від терапії судинної ЕД методом НЕУХТ відзначається у хворих з артеріальною та артеріовенозною ЕД при застосуванні комбінованого методу лікування. У пацієнтів з артеріовенозною ЕД даний вплив менш помітний, на відміну від артеріальної ЕД, а у пацієнтів з венозною ЕД - вплив від лікування не значний.

Особистий внесок здобувача. Ідея дисертації запропонована науковим керівником. Дисертантом разом із керівником розроблені основні теоретичні та практичні положення роботи, визначені мета та завдання дослідження. Особисто автором проаналізована література з досліджуваної проблеми, проведені інформаційний пошук та статистична обробка отриманих результатів. Дисертант брав участь у наборі фактичного матеріалу, і проведенні його опрацювання, виконанні забору у хворих кавернозної крові для дослідження, здійсненні анкетування пацієнтів, проведенні доплерографії судин статевого члена. Разом із науковим керівником визначені схеми лікування, аналіз і теоретичне узагальнення отриманих результатів, остаточне формулювання висновків, наукових положень та практичних рекомендацій. Самостійно написано всі розділи дисертації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційної роботи було докладено та обговорено на другому та третьому Конгресах Асоціації урологів України (Трускавець, 2013; Київ 2015), на третьому з'їзді сексологів та андрологів України (Київ, 2014), на 17-му і 18-му Конгресі Європейської спільноти сексуальної медицини (Данія, Копенгаген, 2015; Іспанія, Мадрид, 2016), на засіданнях відділу сексопатології та андрології ДУ «Інститут урології НАМН України» (Київ, 2012, 2013, 2014, 2015), апробаційній раді ДУ «Інститут урології НАМН України» (Київ, 2015).

Результати дисертаційної роботи впроваджено у лікувальний процес відділу сексопатології та андрології ДУ «Інститут урології НАМН України», у Олександрівській клінічній лікарні м. Києва, Консультативно-діагностичному центрі Печерського району м.Києва, а також у навчальний процес на кафедрі урології НМАПО ім. П.Л. Шупика для занять із лікарями-інтернами і курсантами.

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи повністю викладені у 5 наукових працях, із них 5 статей (3 самостійних) у фахових наукових журналах України, що включені до міжнародних науково-метричних баз, отримано 1 патент.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота викладена на 158 сторінках тексту та складається із вступу, 6 розділів, висновків, практичних рекомендацій та списку використаних джерел, ілюстрований 20 таблицею та 7 малюнками, що складається з: вступу, огляду літератури, опису матеріалів та методів дослідження, 3-х розділів власних досліджень, аналізу отриманих результатів, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел. У якості джерел використано 143 наукових публікації (65 вітчизняних та 78 - іноземних).

терапія судинний ґенез тканина

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Дослідницька частина роботи базується на результатах дослідження та лікування 255 хворих з доведеною ЕД судинного ґенезу, середнього та важкого ступенями, що висловлювали бажання покращити статеву функцію без хірургічного втручання. Вік пацієнтів коливався від 45 до 67 років, і складав у середньому 52,3 роки. Тривалість захворювання складала від 6 місяців до 10 років. Дослідження проводилось у відділі сексопатології та андрології ДУ «Інститут урології НАМН України». Строки проведення дослідження загалом встановили 2011-2015 роки.

Критеріями до включення в дослідження були - судинна причина ЕД; тривалість ЕД не менш 6 місяців; не менш 50 % невдалих спроб статевих актів; позитивна реакція на ІФДЕ-5 типу; Індекс МІЕФ-6 в діапазоні від 6-20 (помірна і важка ступінь ЕД). Усі пацієнти, що входили до обстеження були гетеросексуальної орієнтації.

Критеріями для не включення, або виключення з дослідження були: хворі, які перенесли простатектомію в анамнезі, мали неваскулярну причину виникнення ЕД, психічні розлади, анатомічні аномалії, пошкодження спинного мозку та нестабільний медичний стан; клінічно значущі хронічні гематологічні захворювання; серцево-судинні захворювання, що перешкоджали сексуальній активності; інфаркт або аритмії за попередні 6 місяців; злоякісні новоутворення протягом останніх 5 років, та андрогенну недостатність.

Хворі були випадково розподілені на клінічно порівняльні групи. Пацієнти які отримували сеанси НЕУХТ в монотерапії ввійшли до першої групи - 52 чоловіка - Гр.1 (n=52). До другої групи, включалися пацієнти, що отримували лікування ЕД методом НЕУХТ в комбінації з використанням ІФДЕ-5 типу, в якості якого використовувався пероральний плановий прийом 50 мг силденафілу цитрату через день - 53 пацієнта - Гр.2 (n=53), та 3 група - чоловіки, що отримували ІФДЕ-5 типу в монотерапії - 50 пацієнтів - Гр.3 (n=50). У вигляді контрольної групи взято 100 чоловіків із ЕД судинного ґенезу, що отримували загально-стимулюючу терапію - Гр.К (n=100). У вигляді загальностимулюючої терапії був пероральний прийом: Вит Е 400 мг 2 рази на день; Настоянка Женьшеню по 15 капель 3 рази на день; Пентоксифілін 200 мг 3 рази на день. Тривалість лікування становила 8 тижнів. Загальостимулюючу терапію в групі контролю також отримували протягом 8 тижнів.

Дослідження проводилося з використанням апарату ударно-хвильової терапії Renova (DirexGroup, Израиль). Акустичні хвилі фокусувалися послідовно в ділянці стовбура, в проекції правого та лівого кавернозних тіл статевого члена, та в проекції ніжок. Інтенсивність 0,09 мДж/ммІ, по 1600 імпульсів в ділянці стовбура в проекції кожного кавернозного тіла, та по 900 імпульсів на кожен сегмент в ділянці ніжок (сумарно на чотири сегмента 5000 імпульсів на один сеанс лікування).

Оцінку ефективності лікування проводили до лікування, через один та два місяці на фоні лікування (другий місяць вважався, як кінець лікування), та, через 6 місяців, і через 1 рік після лікування у всіх групах. Суб'єктивна оцінка стану сексуальної функції здійснювалась за допомогою анкетування: Міжнародний індекс ЕФ - МІЕФ (Rosen R. C., Riley A., 1997). Стан кавернозної гемодинаміки досліджували за даними фармакодоплерографії статевого члена в стані спокою, та при стимуляції ерекції, яка виконувалась за допомогою ультразвукового доплерівського детектору кровотоку на апараті XARIO (TOSHIBA) із лінійним мультічастотним датчиком датчиком 7-14 МГц, у стані спокою, та на фоні інтракавернозної стимуляції 15-20 мкг алпростаділу. З метою оцінки впливу НЕУХТ на активацію процесів ангіогенезу, було проведено визначення рівня вмісту фактора ангіогенезу - фактора роста ендотелія судин VEGF, в кавернозній крові методом імуноферментного аналізу (enzyme-linked immunosorbent assay, ELISA). До аналізу були задіяні хворі, яким здійснювалось лікування НЕУХТ у вигляді монотерапії. Забір кавернозної крові для дослідження проводився до лікування, після 4-го сеансу, та після 8 сеансу НУХТ, і здійснювався одразу, приблизно, протягом 1 хвилини після сеансу, оскільки через малі концентрації VEGF, через певний час після сеансу НЕУХТ, можна було не помітити його змін.

Статистичний аналіз проведено з використанням спеціалізованої ліцензійної програми статистичного аналізу Stata 12. Первинна оцінка характеру розподілу проводилась за критерієм Шапіро-Уілка. Для описової характеристики даних визначали такі параметри: середня арифметична вибірки (М), стандартне відхилення (SD), стандартна помилка середньої арифметичної (m). Для порівняльного аналізу кількісних параметрів досліджуваних груп застосовували двосторонній t-критерій та критерій Вілкоксона (оцінка в динаміці) та Манна-Уітні (міжгрупові порівняння). Вибір параметричних чи непараметричних критеріїв аналізу базувався на визначенні характеру розподілу даних (за критерієм Шапіро-Уілка). Зважаючи на те, що досліджувані кількісні параметри відповідали як нормальному, так і «не нормальному» характерам розподілу в окремих підгрупах, чи періодах спостереження, для контролю статистичної значимості різниці між порівнюваними групами і періодами, використовували одночасно параметричні і непараметричні критерії (контроль статистичної значимості різниці за двома тестами), що забезпечило високу достовірність, обгрунтованість результатів та висновків. Порівняння якісних ознак проводили за критерієм Хі-квадрат (ч2) та критерієм ч2 з поправкою Йєтса у випадку малого числа спостережень в підгрупах (до 5). Всі результати оцінювалися як статистично значущі при граничному рівні похибки не вище 5 % (р < 0,05).

Результати досліджень та їх обговорення. Проаналізуємо поступово конкретні результати лікування.

Результати динаміки змін інтегративних показників МІЕФ представлені в таблиці 1.

При порівнянні середніх інтегративних показників ЕФ МІЕФ-6, в кожній групі пацієнтів з контрольною групою, ми побачили, що в групі пацієнтів яким проводилось лікування НУХТ в монотерапії, через місяць показники змінились в бік покращення лише на 7,6 - 7,8 %, а в кінці лікування на 9,3-9,5 %. Це може свідчить про відсутність вираженого впливу на ЕФ НЕУХТ в монотерапії під час проведення лікування.

Таблиця 1 - Динаміка інтегративних показників МІЕФ

Примітка. * - різниця статистично значима (р<0,05) в порівнянні з показниками до лікування (оцінка за критерієм Вілкоксона з врахуванням порядкового типу даних)

Достовірні зміни в групі 1 при оцінці інтегративних показників МІЕФ-6, можна було побачити лише через 6 місяців після лікування: середній показник МІЄФ-6 збільшився на 3,31 (р<0,05), що становить покращення на 18,5 % в порівнянні з показником до лікування. Через 1 рік після лікування, середній показник МІЕФ-6 залишається достовірно збільшений на 12,1 %. Аналізуючи середній показник МІЕФ-15, в першій групі, достовірні зміни можна побачити вже в кінці лікування, а максимальні зміни, простежуються через 6 місяців після терапії, збільшення становить на 18,8 (р<0,05), що відповідає покращенню на 46,7 % по відношенню к показнику до лікування. Через 1 рік зберігається достовірне збільшення показника МІЕФ-15 в групі монотерапії НЕУХТ, і становить збільшення на 15,15, тобто 37,5 %. Такі зміни показників МІЕФ свідчать що, прояв впливу від НЕУХТ в монотерапії, потребує певного часу, і простежується тільки через деякий період після її проведення.

В групі пацієнтів, які отримували лікування ЕД методом НЕУХТ в комбінації з використанням ІФДЕ-5 типу пройшли достовірні зміни всіх інтегративних показників МІЕФ у всіх періодах дослідження. Середній інтегративний показник МІЕФ-6 через місяць лікування достовірно збільшився на 4,51 (р<0,05), що становить збільшення показника на 29,8 %. Таке збільшення МІЕФ-6 простежується і на 2 місяці лікування: в порівнянні з показником до лікування, збільшення відбулось на 57,6 %. Через 6 місяців після лікування спостерігається деяке зниження середнього показника МІЕФ-6 на 0,96, що становить зниження на 4,2 % в порівнянні з показником через 2 місяці лікування, але показник достовірно залишається збільшеним в порівнянні з показником до лікування на 4,56 (р<0,05), що становить збільшення показника на 30,2 %. Через 1 рік після лікування, також можна побачити деяке зниження середнього показника ЕФ, але в порівнянні з показником до лікування зберігається достовірне збільшення на 3,16 (р<0,05), що становить збільшення на 20,8 %. Середній показник МІЕФ-15 в групі 2 відображає достовірне збільшення на 1 місяці лікування на 17,31 (р<0,05), що становить збільшення показника на 45,1 %. Через 2 місяці лікування відмічається максимальне збільшення показника МІЕФ-15 в групі 2 на 29,4 (р<0,05), що становить збільшення показника МІЕФ-15 на 76,5 % в порівнянні з показником до лікування. Через 6 місяців після лікування зберігається достовірне збільшення МІЕФ-15 в групі 2 на 23,74 (р<0,05), тобто на 61,8 %, та таке збільшення зберігається і через 1 рік після лікування, яке складає збільшенню показника на 16,1 (р<0,05), тобто на 41,9 %. Незначне зниження середніх інтегративних показників МІЕФ -15 в групі 2, в порівнянні з показниками на 2 місяці лікування, простежується через 6 та через 1 рік після лікування.

Таким чином, динаміка змін інтегративних показників МІЕФ, свідчить про максимальний вплив комбінованої терапії НЕУХТ та ІФДЕ-5 типу в кінці лікування. Динамічний ріст всіх показників простежується вже через 1 місяць, та зберігається і до кінця терапії, що може бути наслідком позитивного впливу ІФДЕ-5 типу саме в ці періоди дослідження, але, цікаво те, що достовірні зміни в бік збільшення всіх інтегративних показників зберігаються і через 6 місяців, та через 1 рік після проведеної терапії. Це може бути наслідком збереження довготривалого покращення ЕФ саме від впливу НЕУХТ.

В групі пацієнтів, які отримували лікування ІФДЕ-5 типу в монотерапії, пройшли достовірні зміни всіх інтегративних показників МІЕФ в бік збільшення лише протягом лікування, а максимальне збільшення простежується в кінці лікування. При оцінці середніх показників через 6 місяців, і через 1 рік після лікування відмічається стійке зниження показників, а через 1 рік - погіршення стану в порівнянні з показниками до лікування. Середній інтегративний показник МІЕФ-6 в групі 3, демонструє достовірне збільшення на 4,5 (р<0,05) через 1 місяць лікування, що становить збільшення показника в цей період на 2,9 %. Через 2 місяці збільшення в групі 3 також залишається на високому рівні, і становить збільшення на 9,12 (р<0,05), що відповідає збільшенню на 54,2 %. Такі зміни показників в цей період дослідження в групі 3, говорять про позитивний, достовірний вплив ІФДЕ-5 типу на ЕФ. Через 6 місяців лікування, показник МІЕФ-6 в групі 3, знижується на 7,99 в порівнянні з показником в кінці лікування, але залишається збільшеним на 1,13, що становить збільшення на 6,7 % в порівнянні з показником до лікування, однак, це збільшення не достовірне (р>0,05). Показник МІЕФ-6 через 1 рік після лікування, знижується на 2,07, що свідчить про погіршення стану в цей період. Такі зміни показника МІЕФ-6 в групі 3, при оцінці віддалених показників через 6 місяців і через 1 рік після лікування, можуть свідчити про зниження ефективності проведеної терапії через 6 місяців лікування, а погіршення стану показника через 1 рік - про відсутність впливу ІФДЕ-5 типу в цей період, та недовготривалість проведеного лікування, і можливо, необхідність у повторному курсі терапії.

В контрольній групі, збільшення інтегративних показників МІЕФ через 1 місяць лікування, та через 2 місяці лікування загально стимулюючою терапією присутні, але не достовірні (р>0,05). Через 6 місяців, та через 1 рік після лікування, відмічається значне зниження всіх інтегративних показників, особливо через 1 рік після лікування. При порівнянні показників до лікування, та через 1 рік після лікування відмічається тенденція до погіршення всіх показників МІЄФ. Такі зміни, можуть свідчити про те, що в контрольній групі коливання в бік збільшення показників не впливали суттєво на ЕФ, що підтверджує погіршення всіх показників через 6 місяців, та через 1 рік після лікування.

Одним із найбільш вірогідних об'єктивних діагностичних методів визначення ЕФ є ультразвукова доплерографія судин статевого члена у стані спокою, та на фоні фармацевтичної стимуляції. Динаміка змін представлена у таблиці 2.

Таблиця 2 - Динаміка змін показників пенільного кровотоку

Примітка. * - різниця статистично значима (р<0,05) в порівнянні з показниками до лікування (оцінка за t-критерієм з попередньою оцінкою нормальності розподілу даних за критерієм Шапіро-Уілка)

По даним фармакодоплерографії відмічено достовірне поліпшення показника артеріального притоку в стані спокою, та при інтракавернозній стимуляції, в групі 1, через 6 місяців після проведеного лікування. Зниження венозного відтоку, також достовірно змінилось при лікуванні НЕУХТ в монотерапії в цей же період. Через 6 місяців лікування PSV в стані спокою, в групі 1, збільшився на 0,9 (р<0,05), а в контрольній групі, як можна побачити, цей показник, в цей же період, в порівнянні з показником до лікування, зменшився на 1,5, тобто на 19,2 %. Достовірне збільшення середнього показника артеріального притоку при стимуляції, можна побачити в групі 1 через 6 місяців після проведеного лікування: в порівнянні з показником до лікування збільшення відмічається на 7,7 (р<0,05), що становить збільшення на 32,7 %.

В контрольній групі, в цей період відмічається зниження показника артеріального притоку на 0,9 в порівнянні з показником до лікування, і становить погіршення артеріального притоку на 3,7 %.

Зміни показника венозного відтоку EDV, при стимуляції простагландином Е1, в групі 1, в бік достовірності, простежуються через 6 місяців після лікування. Цей показник в групі 1, показує зниження венозного відтоку на 1,3 (р<0,05), тобто на 24,1 %. Поліпшення показників, в групі 1, через 6 місяців після проведеного лікування НЕУХТ в монотерапії, може свідчити, про достовірні зміни стану кавернозної гемодинаміки саме в цей період. В контрольній групі зміни які можна побачити через 2 місяці лікування, говорять про незначний вплив проведеної терапії. Погіршення показників в контрольній групі через 6 місяців після лікування, також підтверджують недовготривалість проведеної терапії та її незначний вплив.

В групі 2, достовірне максимальне збільшення показника артеріального притоку в стані спокою, спостерігається в кінці лікування, яке дещо змінюється в бік зниження, але залишається достовірно збільшеним в порівнянні з показниками до лікування через 6 місяців після лікування. Такі ж позитивні зміни можна простежити в групі 2 з показником венозного відтоку. Середній показник артеріального притоку PSV в стані спокою, в групі 2, достовірно збільшився в кінці лікування на 4,08 (р<0,05), що становить збільшення показника в порівнянні з показником до лікування на 51,6 %. Через 6 місяців після лікування цей показник також достовірно збільшений на 27,8 % в порівнянні з показником до лікування. Середній показник артеріального притоку PSV при стимуляції в групі 2, достовірно збільшився в кінці лікування на 20 см/с, тобто на 89,2 %. Достовірні зміни середнього показника венозного відтоку EDV, при стимуляції простагландином Е1, в групі 2, простежуються через 2 місяці лікування, в порівнянні з показником до лікування на 2,2 (р<0,05), що становить зниження відтоку на 45,8 %. В подальшому, через 6 місяців після лікування, цей показник в групі 2, демонструє зниження відтоку на 29,1 %.

Отже, оцінюючи вплив НЕУХТ в комбінації з ІФДЕ 5 типу , можна зробити висновок, що достовірний і максимальний вплив на стан ЕФ, та стан кавернозної гемодинаміки можна побачити вже через 1 місяць лікування, який досягає свого максимального впливу в кінці терапії. Достовірний вплив комбінованої терапії зберігається і через 6 місяців, та через 1 рік після проведеного лікування, але дещо знижений з ефектом через 2 місяці, що свідчить про довготривалість і вплив саме НЕУХТ, так як в цей період дія ІФДЕ-5 типу вже знижена або відсутня взагалі.

Фармакодоплерографія, як в інших оцінюваних групах хворих, була проведена всім обстежуваним в групі 3. Помітне достовірне збільшення показника артеріального притоку в стані спокою, та при інтракавернозній стимуляції простагландином Е1 в групі 3, в кінці лікування. Зміни які простежуються з показниками через 6 місяців після лікування не значні, але тенденція на зниження показників в порінянні з показниками через 2 місяці лікування помітна. Середній показник артеріального притоку PSV в стані спокою, в групі 3, достовірно збільшився в кінці лікування на 43,2 %. Через 6 місяців, після лікування, показник PSV в стані спокою, в групі 3, також збільшився на 0,5 см/с (р>0,05), тобто на 6,2 %, але ці зміни не значні. Це доводить, що ефективність застосування ІФДЕ-5 типу, та іх достовірний вплив є лише на фоні лікування, а з часом ця дія слабшає. Середній показник артеріального притоку PSV при стимуляції в групі 3, достовірно збільшився через 2 місяці лікування на 72,1 %. Через 6 місяців після лікування, середній показник артеріального притоку PSV при стимуляції в групі 3, достовірно збільшився на 4,9 см/с, що становить збільшення показника в порівнянні з показником до лікування на 21,4 %, але, показав зниження на 11,6, тобто 29,4%, в порівнянні з показником через 2 місяці лікування.

Такі зміни середнього показника артеріального притоку PSV при фармакостимуляції в групі 3, свідчять про позитивний вплив на ЕФ ІФДЕ-5 типу, але цей вплив не є довготривалим і з часом знижується.

Достовірне поліпшення середнього показника венозного відтоку EDV, при стимуляції простагландином Е1, в групі 3, простежується через 2 місяці лікування, в порівнянні з показником до лікування на 2,2 см/с, що становить зниження венозного відтоку на 43,1 %. Такі зміни показника вказують про поліпшення стану ерекції під впливом ІФДЕ-5 типу в кінці лікування, та свідчать про зниження венозного відтоку в цей період. Через 6 місяців після лікування, показник EDV, при стимуляції, в групі 3, змінився на 1,1 см/с, що становить поліпшення показника на 21,5 %, але ці зміни не достовірні (р>0,05). При порівнянні показників венозного відтоку EDV при стимуляції, в групі 3, через 2 місяці лікування, та через 6 місяців після лікування, можна побачити, що збільшення венозного відтоку спостерігається через 6 місяців після лікування, і може свідчить про погіршення ерекції, та зниження дії ІФДЕ-5 типу в цей період.

Оцінюючи вплив ІФДЕ-5 типу в монотерапії при лікуванні судинної ЕД, можна зробити висновок, що достовірний і максимальний вплив на стан ЕФ, та стан кавернозної гемодинаміки простежується вже через 1 місяць лікування, який досягає свого максимального впливу через 2 місяці лікування (в кінці лікування). Така дія залишається тільки в ці періоди дослідження. Ефективність проведеної терапії значно знижується з часом, а через 1 рік після лікування потребує проведення повторної терапії, або зміни алгоритму лікування.

Застосування ІФДЕ-5 типу при лікуванні судинної ЕД, є безпечним, і дуже ефективним видом консервативної терапії, але не відповідає потребам хворих, які очікують її довготривалу дію. У кожній досліджувальній групі, хворі мали свої різновиди типу судинної ЕД, тобто: артеріальну, венозну, чи артеріовенозну. З метою оцінки на який з компонентів кровотоку краще впливає НЕУХТ, була проведена оцінка ефективності даного лікування в групах хворих, де вона була задіяна, а саме, в групі монотерапії НЕУХТ (Гр.1), та групі застосування НЕУХТ в комбінації з ІФДЕ-5 типу (Гр.2), з розподілом хворих на три порівняльні групи за типом судинної ЕД.

В групі хворих, які отримували лікування НЕУХТ в монотерапії (Гр. 1), розподіл хворих виглядав так: Гр. 1А (n=16) хворі які мали артеріальну ЕД; Гр. 1В (n=28) хворі з венозною ЕД; Гр. 1А/В (n=8) - хворі з артеріовенозною ЕД.

В групі хворих, з застосуванням НЕУХТ в комбінації з використанням ІФДЕ-5 типу (Гр.2), розподіл хворих виглядав так: Гр. 2А (n=17) - хворі які мали артеріальну ЕД; Гр. 2В (n=25) - хворі з венозною ЕД; Гр. 2А/В (n=11) - хворі з артеріовенозною ЕД.

Динаміка змін інтегративних показників МІЕФ-6 у групі хворих, які отримували лікування НЕУХТ в монотерапії, в залежності від типу ЕД, представлена в таблиці 3.

Таблиця 3 - Динаміка змін інтегративних показників МІЕФ-6

Примітка. * - (р < 0,05), різниця статистично значима у порівнянні з показниками до лікування

Як можна побачити, з даних таблиці 3 групі 1А, та групі 1А/В, пройшли достовірні зміни показників МІЕФ-6 через 6 місяців, та через 1 рік після лікування. В групі хворих 1В, збільшення показника МІЕФ-6 відмічається у всіх періодах дослідження, але всі зміни показника - не достовірні. Зміни показника МІЕФ-6 у хворих з артеріовенозною ЕД, протягом лікування, та в кінці лікування, свідчать про незначний, або ще не проявлений вплив НЕУХТ в ці періоди дослідження. Через 6 місяців після лікування достовірні зміни показника складають 3,5 (р < 0,05), що становить збільшення на 18,4 % в порівнянні з показником до лікування, а через 1 рік після лікування на 2,7, тобто на 14,2 %. Такі достовірні зміни показника ЕФ, після проведеного лікування, свідчать при поліпшення стану ЕФ у хворих з артеріовенозною недостатністю при застосуванні НЕУХТ в монотерапії. В порівняні хворих з артеріальною недостатністю і артеріовенозною, вплив терапії дещо нижчий у хворих з артеріовенозною ЕД, що підтверджує слабкий вплив НЕУХТ на венозну ЕД. Оцінюючи деяке зниження показника ЕФ через 1 рік після лікування, можна зробити припущення, що під впливом НЕУХТ в монотерапії в групах хворих з артеріальною, та артеріовенозною ЕД зберігається вплив на високому рівні, але дещо нижчий ніж через 6 місяців після лікування, що можливо говорить про необхідність подовження сеансів НЕУХТ для збереження цього позитивного впливу і далі.

В групі хворих, які отримували лікування НЕУХТ в монотерапії, була проведена оцінка змін показників кавернозної гемодинаміки в залежності від типу судинної ЕД. Оцінка представлена в таблиці 4.

Таблиця 4 - Оцінка застосування НЕУХТ в монотерапії на стан кавернозної гемодинаміки в залежності від типу судинної ЕД

Примітка. * - р - порівняння груп до та після лікування (достовірна різниця при значенні p < 0,05).

Достовірний вплив на стан кавернозної гемодинаміки, можна побачити в групах хворих з артеріальною, та артеріовенозною недостатністю через 6 місяців після проведеної терапії. Через 1 рік після лікування, позитивний вплив у вищезгаданих групах, зберігається. Що може свідчить, про необхідність після сеансів НЕУХТ, певного періоду часу для суттєвих змін в судинному руслі печеристої тканини, які могли б поліпшити ЕФ, та позитивно змінити гемодинаміку статевого члена. Максимальний вплив при лікуванні НЕУХТ в монотерапії, на поліпшення гемодинаміки спостерігається у пацієнтів з артеріальною недостатністю. У хворих з артеріовенозною ЕД, вплив НЕУХТ присутній, але нижчий ніж у пацієнтів з артеріальною ЕД. Це може бути пов'язано з тим, що дія НЕУХТ в монотерапії на венозну ЕД незначна, так як патогенез розвитку венозного відтоку різноманітний, і не завжди венозний відтік знижується лише при поліпшенні артеріального притоку. Так, показник артеріального притоку PSV в стані спокою, показав зміни через 6 місяців після лікування в групі хворих з артеріальною недостатністю на 16,6 %, а в групі артеріовенозної ЕД - на 10,4 %; артеріальний приток при стимуляції показав зміни через 6 місяців на 39,2 % в групі артеріальної недостатності, а в артеріовенозній - на 35,4 %. Такі ж позитивні зміни відбувались і з показником венозного відтоку: в групі артеріальної недостатності при застосуванні НЕУХТ в монотерапії зниження венозного відтоку спостерігалось через 6 місяців після лікування на 23,6 %, а в групі артеріовенозної ЕД - на 25,4 %.

Динаміка змін інтегративних показників МІЕФ у групі хворих, які отримували лікування НЕУХТ в комбінації з застосуванням ІФДЕ-5 типу, в залежності від типу судинної ЕД, представлений в таблиці 5.

Таблиця 5 - Динаміка змін інтегративних показників МІЕФ

Примітка. * - різниця статистично значима (р<0,05) в порівнянні з показниками до лікування.

З даних таблиці 5, в групі 2А, та групі 2А/В, пройшли достовірні зміни показників МІЕФ-6 на всіх етапах дослідження. В групі 2В, достовірні зміни показника ЕФ, відмічались через 1 місяць, та через 2 місяці лікування, але при оцінці показників після лікування, достовірних змін не спостерігалось. Це може говорить, що дія ІФДЕ-5 типу, через 6 місяців та через 1 рік після лікування знижена, або відсутня взагалі, а вплив НЕУХТ на венозну ЕД не значний. Слабка дія НЕУХТ на поліпшення венозного відтоку, може бути пов'язана з неможливістю впливу НЕУХТ на всі ланки розвитку венозної ЕД. Так, показник МІЕФ-6 в групі при застосуванні комбінованої терапії, у хворих з артеріальною недостатністю, через 1 місяць, збільшується на 38,6 %, в кінці лікування на 62,5 %, а через 6 місяців після закінчення терапії - на 38,6 %, і залишається на високому рівні через 1 рік, показуючи зміни на 29,9 %. Показник ЕФ в групі артеріовенозної недостатності збільшився в порівнянні з показником до лікування на 29,5 % через 1 місяць терапії, а в кінці лікування на 49,6 %, через 6 місяців комбінованої терапії зміни склали збільшення на 27,3 %, залишаючи показник на високому рівні і через 1 рік, де

збільшення становило на 18,9 % в порівнянні з показником до лікування.

В групі хворих, які отримували лікування НЕУХТ в комбінації з використанням ІФДЕ-5 типу, також була проведена оцінка змін показників кавернозної гемодинаміки в залежності від типу ЕД. Оцінка представлена в таблиці 6.

Таблиця 6 - Оцінка впливу НЕУХТ в комбінації з використанням ІФДЕ-5 типу на стан кавернозної гемодинаміки, в залежності від типу судинної ЕД

Примітка. * - р - порівняння груп до та після лікування (достовірна різниця при значенні p < 0,05)

Достовірний вплив на стан кавернозної гемодинаміки, в групі хворих з артеріальною, та артеріовенозною недостатністю, можна побачити на всіх етапах дослідження при застосуванні комбінованої терапії. Показник артеріального притоку PSV в стані спокою, при застосуванні комбінованої терапії, показав збільшення через 2 місяці лікування в групі хворих з артеріальною недостатністю на 73,6 %, а в групі артеріовенозної ЕД - на 60,8 %, через 6 місяців після лікування зміни становили в групі артеріальної ЕД збільшення показника на 32,8 %, а в групі артеріовенозної ЕД - на 28,3 %. На фоні лікування, та до кінця лікування, цей вплив може бути обумовлений дією ІФДЕ-5 типу, так як вплив НЕУХТ в цей період ще не значущий, і потребує часу для його прояву. Артеріальний приток при стимуляції показав збільшення через 2 місяці лікування на 103,2 % в групі артеріальної недостатності при застосуванні комбінованої терапії, а в артеріовенозній - на 85,1 %, через 6 місяців після лікування в групі артеріальної ЕД збільшення становило на 66,3 %, а в групі артеріовенозної ЕД - на 63,5 %. Такі ж позитивні зміни відбувались і з показником венозного відтоку: в групі артеріальної недостатності при лікуванні комбінованою терапією зниження венозного відтоку спостерігалось через 2 місяці лікування на 46,8 %, а в групі артеріовенозної ЕД - на 43,1 %, через 6 місяців після лікування в групі з артеріальною ЕД зниження венозного відтоку становило на 34,3 %, а в групі артеріовенозної ЕД - на 25,5 %. Через 6 місяців, та через 1 рік після лікування, достовірний вплив на ЕФ, та гемодинаміку статевого члена, як видно у вищезгаданих групах, зберігається, що може говорить, про довготривалість комбінованої терапії в цих групах, та саме вплив в цей період змін, які пройшли вже під дією НЕУХТ, так як дія ІФДЕ-5 типу знижена, або відсутня взагалі.

Достовірний вплив комбінованої терапії у хворих з венозною ЕД, на стан кавернозної гемодинаміки, проявляється лише на фоні лікування, який зберігається до кінця лікування, що може бути наслідком поліпшення артеріального притоку у цих хворих при прийомі ІФДЕ-5 типу, так як при віддаленому аналізі показників, достовірного зменшення венозного відтоку не було виявлено. Максимальний вплив комбінованої терапії, на поліпшення кавернозної гемодинаміки спостерігається у пацієнтів з артеріальною недостатністю. У хворих з артеріовенозною ЕД, вплив комбінованої терапії присутній, але нижчий ніж у пацієнтів з артеріальною ЕД.

З метою оцінки впливу НЕУХТ на активацію процесів ангіогенезу, було проведено дослідження з визначенням концентрації судинного ендотеліального фактору росту VEGF в кавернозній крові статевого члена. До аналізу були задіяні хворі, яким здійснювалось лікування за допомогою НЕУХТ у вигляді монотерапії. Вміст рівня фактору VEGF в кавернозній крові визначався у 9 хворих. Забір крові для дослідження проводився до лікування, після 4-го сеансу, та після 8 сеансу НУХТ. Забір крові після сеансів НЕУХТ здійснювався одразу, приблизно протягом 1 хвилини після сеансу, оскільки через малі концентрації VEGF, через певний час після сеансу НЕУХТ, можна не помітити його змін.

Аналіз результатів показав достовірний вплив сеансів НЕУХТ на експресію фактора VEGF, на що вказує середній показник концентрації фактору VEGF, який достовірно змінювався на всіх етапах дослідження. Після 4 сеансу НЕУХТ показник VEGF став більше ніж до лікування на 54,5 %. Після 8 сеансу НЕУХТ достовірні зміни в бік збільшення зберігаються, і становлять зміни на 99,51 пг/мл, тобто, показник в порівнянні з показником до лікування змінився на 103,3 %. Такі зміни середнього показника VEGF, свідчать про прямий вплив НЕУХТ на підвищення його рівня в кавернозній крові, та можуть стверджувати, про активацію процесу ангіогенезу. Можна припустити, що зростання концентрації фактору VEGF в кавернозній крові під впливом НЕУХТ може продовжуватись при тривалому використанні НЕУХТ, та збільшувати його ангіогенні можливості.

На підставі отриманих даних, був розроблений клініко-діагностичний алгоритм ведення пацієнтів з ЕД судинного ґенезу середнього та важкого ступенів методом НЕУХТ (рис. 1).

Запропонований алгоритм полягає в тому, що пацієнт з ЕД проходить спочатку загально-клінічні обстеження, визначається рівень гормонів в сироватці крові, та концентрація фактору VEGF в кавернозній крові статевого члена, заповнює анкету МІЕФ, проходить ультразвукове фармакодоплерографічне обстеження, та при необхідності, консультацію суміжних спеціалістів.

Рис. 1 - Клініко-діагностичний алгоритм ведення пацієнтів з ЕД судинного ґенезу середнього та важкого ступенів методом НЕУХТ

При встановленні саме судинної ЕД, враховуючи вподобання хворого щодо методів консервативного лікування, рекомендована комбінована терапія у вигляді перорального прийому 50 мг силденафілу цитрату через день протягом 8-ми тижнів, та методу НЕУХТ (інтенсивність 0,09 мДж/мм2, по 1600 імпульсів в ділянці стовбура в проекції кожного кавернозного тіла, та по 900 імпульсів на кожен сегмент в ділянці ніжок; повний курс 8 сеансів, розподілених на 8 тижнів - 1 сеанс на тиждень протягом 8 тижнів лікування; час одного сеансу - 15 хвилин. При клінічному одужанні, можливий повторний курс комбінованої терапії через 1 рік, а при недостатньому ефекті через 6 місяців. При відсутності ефекту від терапії - хворому пропонується хірургічне лікування (ендофаллопротезування або судинна хірургія).

На підставі отриманих результатів нами був розроблений, та застосований в клінічну практику оптимальний протокол лікування судинної ЕД середнього та важкого ступеню методом НЕУХТ. Пацієнти з підтвердженою ЕД судинного ґенезу середнього та важкого ступенями, враховуючи вподобання щодо методів консервативного лікування, підлягають комбінованій терапії з використанням ІФДЕ-5 типу (пероральний прийом 50 мг силденафілу цитрату через день протягом 8-ми тижнів), та методу НЕУХТ (інтенсивність 0,09 мДж/мм2, по 1600 імпульсів в ділянці стовбура в проекції кожного кавернозного тіла, та по 900 імпульсів на кожен сегмент в ділянці ніжок; повний курс 8 сеансів, розподілених на 8 тижнів - 1 сеанс на тиждень протягом 8 тижнів лікування; час одного сеансу - 15 хвилин).

Таким чином, запропоновані нами заходи сприятимуть підвищенню ефективності лікування хворих з судинною ЕД методом НЕУХТ.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення актуальної наукової задачі, що полягає в підвищенні ефективності лікування хворих з судинною ЕД методом НЕУХТ, що призводить до активації процесів ангіогенезу в судинному ендотелії, забезпечує поліпшення ЕФ та стану кавернозної гемодинаміки з довготривалою дією, що має суттєве значення для урології.

1. Встановлено, що при застосуванні НЕУХТ у хворих з ЕД в монотерапії достовірний ефект дії виникає лише через 6 місяців після проведеного лікування, що зберігається на високому рівні і через 1 рік.

(МІЕФ-6 збільшився через 6 місяців на 18,6 %, через 1 рік - на 12,1 %; PSV в стані спокою через 6 місяців збільшився на 10,6 %, при стимуляції - на 32,7 %, EDV при стимуляції показав зниження венозного відтоку через 6 місяців на 24,1 %).

2. Доведено, що застосування комбінованої терапії НЕУХТ з ІФДЕ-5 типу чинить максимальний вплив на поліпшення ЕФ та стану кавернозної гемодинаміки у хворих з ЕД судинного ґенезу середнього та важкого ступенів, який зберігається як на фоні лікування, так і тривалий час після нього.

(За даними МІЕФ-6 максимальне значення через 2 місяці лікування - збільшення на 57,6 %, яке підтримується на високому рівні через 1 рік - 20,9 %; PSV в стані спокою в кінці лікування збільшився на 51,6 %, а через 6 місяців - на 27,8 %; при стимуляції - через 2 місяці збільшився на 89,2 %, а через 6 місяців на 66,9 %; EDV при стимуляції показав зниження венозного відтоку через 2 місяці на 45,8 %, а через 6 місяців на 29,2 %).

3. Встановлено, що метод НЕУХТ сприяє викиду ендотеліальних факторів росту судин (VEGF), що веде до активації процесів ангіогенезу в судинному ендотелії. (Після 4 сеансу НЕУХТ середній показник VEGF > на 54,5 %, після 8 сеансу НЕУХТ > на 103,3 %).

4. Встановлено, що максимальний ефективний та довготривалий вплив від терапії судинної ЕД методом НЕУХТ в залежності від типу судинної ЕД можна помітити у хворих з артеріальною та артеріовенозною ЕД при застосуванні комбінованого методу лікування. У пацієнтів з артеріовенозною ЕД даний вплив менш помітний, на відміну від артеріальної ЕД, а у пацієнтів з венозною ЕД - вплив від лікування не значний.