Анатомія молочних і постійних зубів

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ,НАУКИ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДВНЗ «УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ» СТОМАТОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Методичні рекомендації

до практичних занять з дитячої стоматології

Анатомія молочних і постійних зубів

Казакова Р.В.

Білищук М.В.

2012

Зміст

1. Загальна будова зуба

2. Будова тканин зуба

3. Зубна формула

4. Розвиток зубів

5. Прорізування зубів

6. Ознаки належності зуба

7. Анатомо-фізіологічні відмінності тимчасових (молочних) та постійних зубів

8. Молочні (тимчасові) зуби

9. Постійні зуби

10. Особливості анатомії і топографії кореневих каналів всіх груп зубів

11. Аномалії розвитку зубів

Перелік використаної літератури

1. Загальна будова зуба

Зуби (dentеs) -- це важлива частина жувальномовного апарату, що є комплексом анатомічно й функціонально пов'язаних органів, які беруть участь у жуванні, голосоутворенні та артикуляції. До цього комплексу належать: 1) тверда опора -- лицевий скелет і скронево-нижньощелепний суглоб; 2) жувальні м'язи; 3) органи захоплювання, перемішування та пересування їжі, формування харчової грудки для ковтання, а також забезпечення функцій звуко-мовного апарату (губи, щоки, піднебіння, зуби, язик); 4) органи подрібнення їжі -- зуби; 5) залози, секрет яких розріджує їжу та ферментативно її обробляє.

Філогенетично зуби людини належать до гетеродонтної (різні за формою), текодонтної (укріплені в альвеолах щелеп) систем, і до дифіодонтного типу (одна зміна зубів). Зуби людини характеризуються великою диференційованістю. Кожен зуб має анатомічні особливості, що дозволяють відрізняти його від інших зубів. У людини розрізняють 4 групи зубів - різці, ікла, премоляри і моляри. У стоматології зуби поділяються на передню (різці, ікла) і бічну (премоляри, моляри) групи. Спочатку функціонують тимчасові зуби (20 зубів), які повністю з'являються до 2 років. Починаючи з 6-7 років, вони замінюються постійними зубами (32 зуба). Останні великі корінні зуби проявляють у людини ознаки редукції (відсутність, неповне прорізування, недорозвинення).

Зуб (dens) складається з таких частин: коронки (corona dentis); шийки (cervix dentis); кореня (radix dentis). Різні у функціональному відношенні зуби мають неоднакову кількість коренів (1-3).

Основна маса зуба (коронка, корінь) складається з дентину, який визначає форму зуба. Дентин коронки вкритий емаллю, а дентин кореня (коренів) -- цементом. Місце з'єднання емалі коронки й цементу кореня розташоване в ділянці шийки зуба. (Мал.1)

Розрізняють анатомічну коронку зуба, вкриту емаллю, і клінічну коронку -- частину зуба, що виступає над яснами. Клінічна коронка внаслідок атрофії тканин з віком збільшується. На коронках усіх зубів розрізняють кілька поверхонь: жувальну, або змикальну, або оклюзійну поверхню (faciеs occlusalis), -- поверхню доторкування верхнього і нижнього зубних рядів під час їх сходження; присінкову (faciеs vestibularis), або щічну (faciеs buccalis); язикову (faciеs lingualis), або піднебінну (faciеs palatinalis); контактну (faciеs contactus), яка має присередню (faciеs mesialis) і дистальну (faciеs distalis) поверхні. (Мал. 2) На жувальній поверхні малих і великих кутніх зубів є горбки зуба.

Всередині зуба міститься невелика порожнина (cavitas dentis, s. pulparis), форма якої залежить від форми зуба. Порожнина коронки (cavitas coronae) тією чи іншою мірою повторює форму коронки. Вона продовжується у вигляді каналу кореня зуба (canalis radicis dentis), який закінчується на верхівці кореня отвором (for. apicis dentis). Просвіти каналів можуть розгалужуватись, роздвоюватись і знову з'єднуватися в один.

Корінь зуба закінчується верхівкою кореня зуба (apex radicis dentis), отвором верхівки зуба, через який всередину зуба входять артерії та нерви до пульпи.

Корінь зуба прикріплюється до зубної альвеоли за допомогою великої кількості пучків сполучнотканинних волокон, що разом з пухкою волокнистою сполучною тканиною та клітинами формують сполучнотканинну оболонку зуба між альвеолою і цементом, яка називається кореневою оболонкою, або періодонтом (periodontium). Таке прикріплення є одним з видів синдесмозу -- вклиненням (gomphosis) (термін неправильний, адже зуб не вклинюється, а виростає зсередини). Сукупність утворів, які оточують корінь зуба (альвеола, відповідна ділянка альвеолярного відростка та ясна, що вкривають його), називають пародонтом (parodontium).

Коронку і корінь зуба поділяють на третини. Так, поділяючи зуб уздовж вертикальної осі, в коронці виділяють змикальну, середню і шийкову третини; у корені -- шийкову, середню і верхівкову третини. Уздовж лобової осі коронку поділяють на присередню, середню й дистальну третини; сагітальної -- на присінкову, середню, язикову третини.

2. Будова тканин зуба

Емаль - найміцніша тканина тіла людини. Міцність емалі пояснюється високим (до 97%) вмістом у ній мінеральних солей. Товщина емалевого шару в різних ділянках коронки зуба неоднакова (від 0,01 до 1,5 мм). Найбільша товщина емалі спостерігається на жувальних горбках і ріжучих краях.

Емаль побудована з емалевих призм і міжпризматичної речовини. Емалеві призми є п'яти-шестикутні циліндричні утворення, вкриті призматичною оболонкою. Проміжки між призмами заповнені міжпризматичною склеюючою речовиною. Емаль з'єднується з дентином за рахунок війчастої ??облямівки, утвореної міжпризматичною речовиною.

Зовні емаль покрита тонкою безструктурною оболонкою - кутикулою, стійкою до дії кислот. Також на поверхні зуба є пелікула, зубна бляшка, зубний наліт і зубний камінь.

Кутикула, або рецидивований епітелій емалевого органу, втрачається незабаром після прорізування, тому істотної ролі в фізіології зубів не відіграє.

Пелікула - це набута тонка органічна плівка, яка утворюється з глікопротеїдів слини на поверхні зуба після його прорізування. Перша згадка про пелікулу зазначена в роботі W.U. Armstong, A.F. Hauward (1968). Пелікула вільна від бактерій, є безструктурним утворенням, щільно фіксованим на поверхні зуба, вона не стирається при жуванні, при гігієнічному чищенні зубною щіткою і може бути видалена лише за допомогою сильних абразивів (Леонтьєв В.К., Петрович Ю.А., 1976) .

Пелікула складається з білків (промін, глютамінова кислота), вуглеводів (глюкоза, маноза, галактоза), аміносахаридів.

Товщина пелікули коливається від 1 до 10 мкм. У порожнині рота при контакті зуба зі слиною вона може утворитися за 20-30 хвилин. Пелікулу важко виявити неозброєним оком, на її поверхні швидко колонізуються бактерії і утворюється зубна бляшка. Під впливом барвників, наприклад, еритрозина, вона набуває яскраво-червоний колір. Фарбування пелікули може відбутися під дією хромогенних бактерій, куріння, ряду лікарських речовин і т.д.

Пелікула має велике значення в процесах дифузії і проникності в поверхневих шарах емалі, в захисті зубів від впливу розчиняючих агентів. Вона надає емалі виборчу проникність. Ця біологічна мембрана може регулювати дифузію різних розчинів із слини в емаль або з емалі в слину.

Зубна бляшка - щільне утворення, яке розташоване над пелікулою і складається з мікроорганізмів, розташованих усередині матриці, яка утворюється за рахунок білків, полісахаридів, ліпідів і деяких неорганічних речовин (кальцію, фосфатів, магнію, калію, натрію та ін.)

Зубна бляшка накопичується незабаром після чищення зубів шляхом адсорбції мікроорганізмів на поверхні емалі і росте за рахунок постійного нашарування нових бактерій. У міру зростання нальоту починає переважати анаеробна флора.

Саме в зубній бляшці відбувається активна життєдіяльність мікроорганізмів, що супроводжується кислотоутворенням, ферментативною активністю та іншими процесами метаболізму мікроорганізмів.

В даний час більшість дослідників дійшли до спільної думки, що у виникненні карієсу і запальних захворювань пародонту найважливіша роль належить зубній бляшці.

Бляшка має пористу структуру, що дозволяє поживним речовинам вільно проникати в глибокі її шари. Це вуглеводи, які легко ферментуються (сахароза, фруктоза, глюкоза та ін.). Найчастіше зубна бляшка розташовується над яснами, в пришийковій ділянці, в фісурах.

Дентин - основна опорна тканину зуба. За своїм складом і міцності дентин близький до кісткової тканини. Містить 72% неорганічних, 28% органічних речовин і води. Дентин побудований з основної речовини (колагенові волокна і склеююча речовина), пронизаного системою дентинних канальців. Розрізняють два шари дентину: зовнішній - плащовий, і внутрішній - навколопульпарний. Колагенові волокна дентину йдуть в радіальному і тангенціальному напрямках. Таке взаємне перетинання волокон надає зубу особливу міцність. Усередині дентинних канальців залягають відростки одонтобластів, які закінчуються в периферичному шарі дентину і емалі. Частина дентину, обернена до пульпи, носить назву «предентину», або «дентиногенний шар», тут йде утворення і зростання дентину (замісний дентин).

Дентин, який утворює коронку, покритий зубною емаллю, а дентин кореня - зубним цементом. Емаль коронки і цемент кореня з'єднуються в області шийки зуба.

Види з'єднань емалі з цементом: 1) з'єднання в стик, 2) перекривають один одного, 3) емаль не доходить до краю цементу і між ними залишається відкрита ділянка дентину.

Цемент - за своїм складом нагадує кістку. За будовою ділиться на первинний, або безклітинний, що утворюється при розвитку зуба, і вторинний, або клітинний, що утворюється з моменту функціонування зуба у вигляді відповідної реакції на тиск. Первинний цемент у вигляді вузької смужки покриває всю поверхню кореня до шийки зуба. В області верхівкової третини кореня на нього нашаровується вторинний цемент.

Первинний цемент складається з основної речовини (колагенових волокон) і аморфної речовини. Колагенові волокна цементу розташовуються в повздовжньому і радіальному напрямках. Радіальні волокна проникають в періодонт і з'єднуються з окістям альвеоли, з внутрішньої сторони вони з'єднуються з дентином. Вторинний цемент побудований з основної речовини і містить клітини цементобласти, має шарувату будову.

Пульпа зуба - складається з сполучної тканини (преколагенові і колагенові волокна), клітинних елементів (одонтобласти, фібробласти, гістіоцити та ін), судин і нервів. Пульпа розташовується в порожнині зуба і поділяється на коронкову і кореневу частини. Коронкова пульпа повторює форму коронки зуба і відповідно кількості горбів утворює ряд виступів (роги пульпи). В області шийки зуба коронкова пульпа переходить в кореневу, розщеплюючись відповідно до кількості кореневих каналів.

У пульпі виділяють 3 шари: периферичний; проміжний, або камбіальний; центральний. Периферичний шар пульпи складається з одонтобластів, розташованих в 2-3 ряди. Тіла одонтобластів розташовуються на периферії пульпи, а їх відростки входять в дентинні канальці і закінчуються в емалево-дентинній межі. Проміжки між одонтобластами заповнені клітинною ектоплазмою. Проміжний шар пульпи містить молоді клітини - преодонтобласти, які поповнюють клітинами вищерозміщені шари. Центральний шар містить фібробласти, гістіоцити, адвентиціальні клітини, а також колагенові та преколагенові волокна. Проміжки між клітинами заповнені прозорою аморфною речовиною.

Пульпа кореневих каналів дещо відрізняється від коронкової частини пульпи; в ній переважають пучки колагенових волокон над клітинними елементами. В області верхівкового отвору тканину пульпи переходить в тканину періодонта.

Функції пульпи: 1) живильна - кровоносні судини пульпи кровопостачають тверді тканини зуба; 2) захисна - за рахунок нервових волокон; 3) пластична - побудова нового дентину за рахунок клітинних елементів; 4) бар'єрна - перешкоджає поширенню запальних процесів.

Періодонт - комплекс тканин, що включає колагенові волокна, зібрані в пучки, між якими знаходяться основна речовина сполучної тканини, клітинні елементи (фібробласти, гістіоцити, остеобласти, остеокласти тощо), нервові волокна, кровоносні і лімфатичні судини, розташований між стінкою альвеоли і цементом кореня. Періодонт розташований в періодонтальній щілині, ширина якої коливається в межах від 0,15 до 0,35 мм; вона різна не тільки в окремих зубах, але і на протязі різних поверхнях кореня. Нерівномірність ширини періодонтальної щілини з різних сторін і на різних рівнях кожного зуба фізіологічно обгрунтована і сприяє більш рівномірному розподілу тиску на альвеолярну частину тіла щелепи. Форма періодонтальної щілини нагадує пісочний годинник, що дозволяє зубу здійснювати мікрорухи.

Зв'язки періодонта, представлені пучками колагенових волокон, мають різне спрямування. Зубо-ясенні пучки - починаються від цементу біля дна ясенного жолобка і поширюються віялоподібно назовні в сполучну тканину ясен. Пучки добре виражені на присінковій, язичній і піднебінній поверхнях і порівняно слабо на контактних поверхнях зубів. Зубо-альвеолярні пучки - більш потужні, починаються від цементу нижче відходження попередньої групи, йдуть до верхівок стінок зубних лунок альвеолярних відростків і прикріплюються до них; частина пучків перегинається через верхівки і входить в окістя. Зубо-альвеолярні пучки йдуть частково горизонтально, частково косо. На контактних поверхнях вони розвинені слабо. Міжзубні пучки - утворюють потужну зв'язку шириною 1-1,2 мм, що йде від цементу контактної поверхні одного зуба через міжзубних перегородку до цементу сусіднього зуба. Ця група пучків виконує особливу роль, зберігаючи безперервність зубного ряду. Вони беруть участь у розподілі жувального тиску в межах зубної дуги. Косі зубо-альвеолярні пучки - з'єднують основну масу пучків періодонта. Вони починаються від альвеоли і йдуть косо до кореня. Частина волокон проходить тангенціально до кореня, тобто починається і закінчується на альвеолі, прикріплюючись своєю серединою до кореня зуба. В результаті переплетення радіальних і тангенціальних пучків в періодонті утворюється складне сплетіння. Верхівкова група пучків - фіксує верхівку кореня до стінки лунки.

Функції періодонта: 1) опорно-утримуюча - фіксація зуба в альвеолі щелепи; 2) амортизаційна - рівномірний розподіл тиску під час пережовування їжі, за рахунок зв'язкового апарату періодонта; 3) пластична - приймає участь у рості, прорізуванні і зміні зубів, за рахунок цементобластів і остеобластів йде побудова цементу і кістки; 4) трофічна - за рахунок періодонта здійснюється живлення цементу і компактної пластинки альвеоли; 5) бар'єрна - перешкоджає поширенню патологічних процесів.

Сукупність структур, що забезпечують прикріплення зуба до зубної альвеоли (цемент кореня, періодонт, стінка зубної альвеоли, ясна) становить підтримуючий апарат зуба, або пародонт.

Зубний орган - це сукупність зуба і пародонта, тобто зуб, зафіксований в зубної альвеоли. Зубний орган разом з ділянкою щелепи, прилеглою до зуба, утворює зубощелепний сегмент. Межею між сегментами є вертикальна площина, проведена через середину міжзубного проміжку. Основу кожного сегмента становить альвеолярний відросток.

Виступаючі частини (коронки) зубних органів, розташованих в щелепах, утворюють зубні ряди - верхній і нижній.

Зубна дуга - це лінія, проведена через вестибулярні поверхні ріжучих країв коронок і щічні горбки пре молярів і молярів. Верхній ряд зубів утворює верхню зубну дугу еліпсовидної форми, а нижній - нижню зубну дугу параболічної форми. В молочному прикусі обидві дуги мають форму півкола.

Крім зубної дуги, виділяють альвеолярну дугу - лінію, проведену по гребеню альвеолярного відростка, і базальну дугу - лінію, проведену через верхівки коренів.

3. Зубна формула

Молочні зуби позначають римськими цифрами. Повна формула зубного ряду молочних зубів верхньої і нижньої щелеп має такий вигляд:

V IV III II I	I II III IV V
V IV III II I	I II III IV V

Постійні зуби позначають арабськими цифрами і при написанні клінічної формули слід пам'ятати, що кожен зуб верхньої і нижньої щелеп праворуч і ліворуч має свій порядковий номер від серединної лінії:

8 7 6 5 4 3 2 1	1 2 3 4 5 6 7 8
8 7 6 5 4 3 2 1	1 2 3 4 5 6 7 8

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) для запису постійних зубів запропонувала формулу позначення зубів, а також половин щелеп за ходом годинникової стрілки:



Під час записування формули зубів цим способом треба ставити не значок відповідної половини щелепи, а її порядковий номер. Так, число 2 8 означає третій великий кутній зуб лівої половини верхньої щелепи.

За формулою ВООЗ запис молочних зубів роблять аналогічно -- арабськими порядковими числами, а половин щелеп - за ходом годинникової стрілки від 5 до 8:

Зубна формула може бути позначена буквенно-цифровим порядком з використанням початкових букв латинських назв зубів (І - різці, С - ікла, Р - пре моляри, М - моляри). Постійні зуби позначаються великими літерами, а молочні - малими. Формула зубів має наступний вигляд.

У дорослих:

М3М2М1Р2Р1СІ2І1	І1І2СР1Р2М1М2М3
М3М2М1Р2Р1СІ2І1	І1І2СР1Р2М1М2М3

У дітей:

m2m1ci2i1	i1i2cm1m2
m2m1ci2i1	i1i2cm1m2

Користуватись такою буквенно-цифровою формулою зручно при записуванні зубної формули у дітей, в яких поряд з тимчасовими зубами частково прорізались постійні. Наприклад, повна формула зубів у 10-річної дитини може бути записана наступним чином:

m2M1P2cI2I1	I1I2cP1P2M1m2
m2M1P2cI2I1	I1I2cP1P2M1m2

4. Розвиток зубів

Зуби є похідними слизової оболонки ротової порожнини ембріона. Емалевий орган розвивається з епітелію слизової оболонки, дентин, пульпа, цемент і пародонт - з мезенхіми слизової оболонки. Розвиток зубів протікає в три стадії: у першій формуються закладки зубів і їх зачатки, у другій - відбувається диференціювання зубних зачатків і в третій - утворення зубів.

I стадія. На 6-му тижні розвитку на верхній і нижній поверхнях ротової порожнини виникають потовщення епітелію - зубні пластинки, що вростають в прилягаючу мезенхіму. На присінковій поверхні зубних пластинок з'являється по 10 колбподібних випинань, які дають початок емалевим органам молочних зубів. На 10-му тижні ембріонального розвитку в емалеві органи вростає мезенхіма, яка є зачатком зубних сосочків. До кінця 3-го місяця емалеві органи відокремлюються від зубних пластинок за допомогою шийки, навколо емалевого органу формується зубний мішечок.

II стадія. Емалевий орган ділиться на шари, всередині формується пульпа, а по периферії - шар внутрішніх емалевих клітин, що дають початок емалі. Зубний сосочок збільшується, на його поверхні з'являється кілька рядів одонтобластів (дентиноутворюючі клітини). Зубні зачатки відокремлюються від зубної пластинки, навколо них утворюються кісткові перекладини, що формують стінки зубних альвеол.

III стадія. На 4-му місяці виникають зубні тканини - дентин, емаль і пульпа. Емаль з'являється на вершинах зубних сосочків в області жувальних горбків, а потім поширюється на бічні поверхні зубів.

Розвиток кореня зуба відбувається в постембріональному періоді. Після формування коронки зуба верхній відділ емалевого органу редукується, а нижній перетворюється в епітеліальну піхву, яка вростає в мезенхіму і дає початок дентину кореня зуба. Цемент кореня і періодонт утворюються за рахунок цементобластів і клітин зубного мішечка.

У другій половині внутрішньоутробного періоду починається звапнення коронок молочних зубів. Після народження завершується звапнення коронок, і слідом за цим звапнюються корені зубів.

Постійні зуби виникають також із зубних пластинок. На 5-му місяці розвитку позаду зачатків молочних зубів утворюються емалеві органи різців, ікол та малих корінних зубів. Одночасно зубні пластинки ростуть дозаду, де по їхніх краях закладаються емалеві органи великих корінних зубів. Подальші етапи формування схожі з описаними для молочних зубів, причому зачатки постійних зубів лежать разом з молочними зубами в одних кісткових альвеолах.

Зачатки постійних зубів починають звапнюватися в перші два місяці після народження. Спочатку це відбувається у перших молярів, потім у інших зубів. Розвиток коренів постійних зубів закінчується до 10-l5 років, і тільки корені 3-х молярів звапнюються пізніше.

5. Прорізування зубів

Прорізування - це процес вертикального переміщення зуба з місця його закладення й розвитку в середині щелепи до появи коронки в ротовій порожнині. Прорізування тимчасових зубів починається на 5-б-му місяці життя і закінчується до 2,5-3 років (табл.1,2).

Ознаками фізіологічного прорізування зубів є: своєчасність, послідовність щодо певних груп зубів і парність.

Першими прорізуються нижні центральні різці, потім - їхні антагоністи, наступними - нижні бічні різці, за якими - верхні бічні різці. До 10-12 міс життя прорізуються всі 8 різців. Після невеликої перерви (2-3 міс) з'являються перші тимчасові моляри, за ними - ікла (нижні й верхні), останніми прорізуються другі великі кутні зуби. Наведені терміни прорізування зубів можуть варіювати від 4 міс до 2 років (раннє прорізування) або від 8-10 міс до 3-3,5 року (пізнє прорізування).

Таблиця 1. Терміни розвитку тимчасових зубів (за W. Kunzel, 1988)

Зуб	Перші рентгенологічні ознаки мінералізації коронки зуба, місяць ембріонального розвитку	Терміни прорізування, місяць життя	Завершення формування кореня, роки	Початок резорбції кореня, роки
I	5	6-8	1,5-2	4
II	5	8-12	2	5
III	6	16-20	4,5-5,0	8
IV	5	12-16	3,5-4,0	6,5-7,0
	6	20-30	4.5-5,0	7,5-8,0

Таблиця 2. Середній вік прорізування тимчасових зубів (за Р. Іллінгворт, 1997)

Зуб	Терміни прорізування (місяць життя)
	Нижня щелепа	Верхня щелепа
I	6	7,5
II	7	9
IV	12	14
III	16	18
V	20	24

Під час прорізування коронка зуба вкрита залишками амелобластів та інших клітин емалевого органа, які утворюють кілька шарів кубічного епітелію. Кісткова тканина над коронкою резорбується. Залишки епітелію емалевого органа зливаються з епітелієм ротової порожнини, утворюючи щільний епітеліальний вузол. Його центральні клітини дегенерують, унаслідок чого формується канал проростання, через який проходить коронка. Таким чином, під час прорізування зуб практично не контактує зі сполучною тканиною власної пластинки слизової оболонки, не руйнує її структурних елементів, зокрема кровоносних судин. Саме тому цей процес не супроводжується кровотечею.

У процесі прорізування за рахунок залишків епітелію емалевого органа та епітелію ротової порожнини утворюється кутикула, яка вкриває емаль, а також забезпечує сполучення між емаллю та яснами. Від щільності зубо-ясенного сполучення залежить нормальний стан і ясен, і періодонту. У разі проникнення через цей бар'єр хвороботворних бактерій може виникати гінгівіт або пародонтит.

Прорізування тимчасових зубів є одним із фізіологічних показників загального стану здоров'я дитини, її розвитку і росту. Якість харчування, санітарно-гігієнічні умови, патологічні стани у дитини (рахіт, гіповітаміноз, диспепсія, інтоксикація та ін.) істотно впливають на процес прорізування зубів. Так, безладне прорізування зубів з порушенням проміжків між появою певних груп зубів може бути ознакою рахіту у дитини.

Формування кореня і періодонту в тимчасових зубах триває від 1,5-2 років (різці) до 2-2,5 років (ікла, великі кутні зуби) після прорізування.

Наступним етапом розвитку тимчасових зубів є період стабілізації.

Період стабілізації -- це період розвитку функціонально повноцінного тимчасового прикусу. Він характеризується тим, що всі тканини зуба та його корінь повністю сформовані і перебувають у стабільному стані. Цей період триває у середньому 2,5-3 роки. Водночас на процеси росту і формування жувального апарату дитини істотно впливають функціональні подразники, саме тому в цей період доцільно давати жувальні навантаження для забезпечення повноцінного розвитку жувальних і мімічних м'язів, щелеп, тканин пародонту.

Починаючи з 5-6 років відбувається заміна тимчасового прикусу на постійний. Цьому передує ріст зачатків постійних зубів і фізіологічне розсмоктування коренів тимчасових зубів.

Унаслідок вертикального просування постійного зуба в щелепі він починає тиснути на кісткову пластинку,що відокремлює його від комірки тимчасового зуба. У сполучній тканині, розташованій у цьому місці, диференціюються остеокласти, які активно резорбують кісткову тканину.

У процесі подальшого росту постійний зуб тисне на корінь тимчасового зуба. У сполучній тканині навколо кореня також диференціюються остеокласти (точніше - одонтокласти), які починають ре-зорбувати корінь тимчасового зуба.

Розсмоктування коренів тимчасових зубів починається з тієї ділянки кореня, до якої ближче розташований зачаток постійного зуба. Тому потрібно знати розташування зачатків постійних зубів щодо коренів відповідних тимчасових зубів. Зачатки постійних фронтальних зубів розташовуються біля язикової поверхні коренів тимчасових зубів, причому ікла значно далі від коміркового краю щелепи, ніж різці. Зачатки малих кутніх зубів розташовані між коренями тимчасових великих кутніх, на нижній шелепі - ближче до заднього кореня, на верхній - до дистально-щічного і далі від піднебінного кореня.

В однокореневих тимчасових зубах ділянка розсмоктування спочатку виникає на язиковій поверхні кореня, а потім охоплює корінь з усіх боків і поширюється в напрямку від верхівки кореня до коронки зуба. Язикова поверхня розсмоктується більше, ніж губна, тому на рентгенограмі на цьому місці виявляється коса лінія.

У тимчасових великих кутніх зубах процес розсмоктування починається з внутрішньої поверхні коренів, тобто з тієї, що повернута до міжкореневого проміжку, де розташований зачаток постійного зуба. Іноді розсмоктування повернутої до зачатка поверхні кореня настільки виражене, що резорбція досягає кореневого каналу. Корінь зуба стоншується, проте має нормальну довжину. Дистальна поверхня кореня резорбується пізніше.

Якщо зачаток постійного зуба відсутній, то розсмоктування кореня відповідного тимчасового зуба відбувається не завжди або не на всю довжину і з меншою інтенсивністю. Такі тимчасові зуби можуть довго перебувати у щелепі.

Пульпа тимчасового зуба в період його резорбції бере активну участь у процесах руйнування зуба. У ній диференціюються остеокластоподібні клітини, що здійснюють резорбцію предентину і дентину з боку пульпи зуба. Процес розпочинається в корені, а потім охоплює коронкову пульпу. Тимчасові великі кутні зуби з ураженою пульпою змінюються раніше, ніж такі самі зуби зі здоровою пульпою.

Процеси резорбції кореня тимчасового зуба призводять до втрати його зв'язку зі стінкою альвеоли і виштовхування його коронки в ротову порожнину. Видалення коронки найчастіше відбувається під дією жувальних сил. При цьому може виникнути слабка кровотеча з пошкоджених дрібних судин. Грануляційна тканина, що утворюється на місці розташування коронки, швидко епітелізується.

Випадіння тимчасових зубів відбувається, як правило, симетрично на правій і лівій половинах щелеп; у дівчаток цей процес відбувається швидше, ніж у хлопчиків. На нижній щелепі всі зуби, за винятком других тимчасових молярів, випадають швидше. Процес випадіння зубів - генетично зумовлений.

Період прорізування постійних зубів у разі правильного розвитку дитини збігається з часом випадання тимчасових зубів (табл.3).

Після прорізування постійних зубів настає період формування та росту коренів і періодонту. Він триває близько 3,5-5 років залежно від групової належності зуба.

У процесі формування кореня як постійного, так і тимчасового зуба на рентгенограмі розрізняють 5 стадій: 1-ша - незавершеного росту кореня в довжину; 2-га - несформованої верхівки кореня; 3-тя - незакритої верхівки кореня; 4-та - несформованого періодонту; 5-та - сформованого кореня і періодонту.

ТаблицяЗ. Терміни розвитку постійних зубів (за W.Kunzel, 1988)

Щелепа	Зуб	Перші рентгенологічні ознаки мінералізації коронки	Закінчення внутрішньо-щелепного формування коронки, роки	Терміни прорізування зубів, роки	Закінчення росту коренів, роки
		місяці	роки
Нижня	1	3-4		4-5	6-7	9
	2	3-4		4-5	7-8	10
	3	4-5		6-7	10-12	12-14
	4		13/4-2	5-6	10-11	12-13
	5		21/4-21/2	6-7	11-12	13-14
	6	При народженні	21/2-3	5-6	9-10
	7		21/2-3	7-8	12-13	14-15
Верхня	1	3-4	1	4-5	7-8	10
	2			4-5	8-9	11
	3	4-5		6-7	11-13	13-15
	4		11/2- 13/4	5-6	9-Ю	12-13
	5		2-21/2	6-7	10-11	12-14
	6	При народженні	21/2-3	6-7	9-10
	7		21/2-3	7-8	12-14	14-16

На стадії незавершеного росту корінь зуба в різному віці має різну довжину. На рентгенограмі ця стадія характеризується наявністю двох паралельно розташованих світлих смужок, що починаються від коронки зуба, поступово звужуються і закінчуються двома вістрями. Така будова кореня зумовлює хід кореневого каналу, який у цей період поступово розширюється в напрямку верхівки кореня, що формується, і на рентгенограмі має вигляд лійки. У нижньому відділі канал зливається з ділянкою округлої форми, що має чіткі контури. Ця ділянка має назву зони росту і за зовнішнім виглядом нагадує гранульому. З формуванням кореня вона зменшується і в стадії незакритої верхівки зникає, а замість неї певний час помітно розширену періодонтальну щілину. Тільки-но корінь досягає нормальної довжини, починається формування його верхівки.

Рентгенологічна картина стадії несформованоїверхівки кореня і тканин, що її оточують, має такий вигляд: стінки кореня розташовані паралельно, товщина їх поступово зменшується, закінчуючись вістрями. Кореневий канал вужчий у ділянці, що прилягає до порожнини зуба, і ширший біля верхівкового отвору, який формується. Це надає йому лійкоподібного вигляду. Періодонтальна щілина має однакову товщину по всій довжині кореня. Біля верхівки кореня вона зливається із зоною росту. Верхівковий отвір дуже широкий.

У стадії незакритої верхівки кореня стінки його мають таку саму будову, як і в стадії несформованої верхівки. Проте стінки його товщі і в ділянці верхівки кореня не повністю зімкнуті. Тому на рентгенограмі чітко виявляється проекція верхівкового отвору, якої у сформованому корені немає. Кореневий канал широкий, але з меншим діаметром біля верхівки кореня, а не біля шийки зуба. Періодонтальна щілина стає видимою також у ділянці верхівки кореня, де вона ширша, ніж в інших відділах кореня.

Ширшою періодонтальна щілина залишається ще певний час після того, як верхівка кореня зуба завершить увесь розвиток. Ця стадія формування кореня дістала назву стадії несформованого періодонту. Згідно з даними літератури, розширена періодонтальна щілина виявляється у ділянці 1|1 зубів у віці від 7 до 11 років, 62|26 -- від 8 до 1 Іроків, у 3|3 зубах - від 11 до 16 років, у 54|45 зубах - від 13 до17 років.

У стадії сформованого кореня і періодонту (стабілізації) періодонтальна щілина має рівномірну товщину на всьому протязі кореня -- від шийки зуба до його верхівки. Верхівковий отвір на рентгенограмі не виявляється. Зміни ширини періодонтальної щілини в бік її зменшення або збільшення в стадії стабілізації свідчать про наявність патологічного процесу в періодонті.

6. Ознаки належності зуба

Займаючи певне положення в щелепі, зуби мають ряд ознак, по яких можна встановити їх належність до відповідної щелепи і сторони (правої або лівої). Основних ознак три: ознака кута коронки, кривизни коронки і відхилення кореня. (Мал. 3)

Ознака кута коронки полягає в тому, що медіальний кут коронки зуба, утворений двома поверхнями - медіальною поверхнею і ріжучим краєм (чи жувальною поверхнею), значно гостріший більш тупого дистального кута коронки. Особливо чітко вказана ознака спостерігається у верхніх латеральних і центральних різцях, а також премолярах.

Ознака кривизни коронки виражається більшою кривизною частини вестибулярної поверхні коронки, розташованої поблизу її медіального краю, і пологим скатом частини вестибулярної поверхні біля дистального краю. Ця ознака більш чітко виявляється, якщо дивитися на зуб з боку жувальної поверхні або ріжучого краю.

Ознака відхилення кореня полягає у викривленні усього кореня або його верхівки в дистальному напрямку, по відношенню до повздовжньої осі зуба. Цю ознаку слід враховувати в клініці в процесі розширення труднопрохідних кореневих каналів і розкритті верхівкових отворів.

На верхній щелепів 21|12 більше виражені ознаки кута і кривизни коронки, а ознака відхилення кореня виражена мало. Усі три ознаки виражені добре в 43|34, а в 5|5 - слабше; у 76|67 чітко виражені ознаки кривизни коронки і відхилення кореня, але незначно - ознака кута.

На нижній щелепі ознака кута в центральних різцях відсутня, а в бічних різцях виражена слабо, ознаки кривизни коронки і відхилення кореня майже не виражені. В іклах чітко виражені всі три розпізнавальні ознаки. У перших пре молярах добре випажені зворотня ознака кривизни коронкий ознака відхилення кореня, ознака кута не виражена. У других пре молярах розпізнавальні ознаки зуба виражені слабо, а в перших і других молярах явно виражені ознаки кривизни коронки і відхилення кореня.

Кожен із зубів має певні анатомічні та топографічні особливості будови.

Молочні зуби мають ряд відмінностей по своїй анатомії та структурі від постійних, що впливає на перебіг в них патологічних процесів і методику лікування. Розглянемо основні з них.

7. Анатомо-фізіологічні відмінності тимчасових (молочних) та постійних зубів

1. Зубів у тимчасовому прикусі 20, у постійному - 32.

2. У постійному прикусі є різці, ікла, премоляри і моляри, у тимчасовому - різці, ікла і моляри, а премолярів немає.

3. Молочні зуби мають голубувато-білий відтінок, а постійні - жовтуватий.

4. Ширина коронок молочних зубів більше виражена порівняно з їхньою висотою.

5. Форма коронки тимчасових зубів більш опукла, ніж постійних, тому коронка молочного зуба різкіше відмежовується від кореня.

6. Малі анатомічні розміри коронок і коренів молочних зубів.

7. Мала товщина емалі та дентину. Товщина емалі - 1 мм, причому на апроксимальних поверхнях різців і в області фісур молярів товщина емалі не перевищує 0,3-0,6 мм. Товщина дентину на контактних поверхнях від 0,5 до 1,5 мм, на оклюзійних поверхнях - 1,8 мм.

8. Менша ступінь мінералізації характерна для всіх тимчасових зубів, так само, як і відсутність імунних зон. До карієсу в рівній мірі схильні всі поверхні зуба.

9. Значно більший обсяг пульпи. У тимчасових молярах відстань від рогів пульпи до поверхні зуба - 2,5 мм. Причому медіальні роги пульпи зазвичай вищі ніж дистальні. Особливо високе стояння характерно для медіальних рогів пульпи верхніх перших моляров (вони знаходяться на відстані трохи більше 2 мм від поверхні емалі).

10. Широкі і короткі дентинні канальці, які забезпечують швидке і легке проникнення мікробів і токсинів до пульпи зуба, також в пульпу зуба можуть проникати і хімічні речовини (наприклад, сильнодіючі антисептики).

11. У різні періоди формування і резорбції кореня, функціональна активність пульпи різна. У період резорбції пульпа втрачає захисні і пластичні властивості (тобто не може утворювати склерозуючий і замісний дентин). Погіршуються трофіка і чутливість твердих тканин.

12. У тимчасових зубів дуже виражений емалевий валик в приясенній області, через що корінь в пришийковій області виглядає звуженим. Емалевий валик, а не екватор є найширшою частиною коронки тимчасового зуба.

13. Оклюзійний рельєф тимчасових молярів виражений в меншій мірі ніж у постійних зубів. У молочних зубів відсутні сліпі ямки.

14. В області шийки зуба емалеві призми орієнтовані з відхиленнями в бік ріжучого краю, а для постійних зубів характерне відхилення до шийки зуба.

15. Корені молочних молярів широко розставлені. Корені різців відхилені вестибулярно. Такий стан коренів обумовлений наявністю зачатків постійних зубів.

16. Кореневі канали й апікальні отвори тимчасових зубів ширші, особливо в період формування коренів.

8. Молочні (тимчасові) зуби

Молочні, випадаючі зуби, dentes decidui, є тимчасовими і функціонують до заміни їх постійними зубами, тобто до 13-14-річного віку. Тимчасові зуби по основних характеристиках повторюють будову постійних зубів відповідних класів. Однак молочні зуби мають менші розміри, емаль блакитного відтінку, корені більш короткі, у різців та ікол - заокруглені, а у молярів сильно сплющені із загостреною верхівкою. Коронка різко відмежована від кореня. Порожнини зубів відносно великі. На кожній половині щелепи розрізняють 2 різця, 1 ікло і 2 великих корінних зуба.

Різці

Верхні різці (Мал. 4). Вельми схожі з постійними, відрізняючись від них меншими розмірами, тупою коронкою, відсутністю або слабким розвитком зубців на ріжучому краї. Коронка латерального різця вузька, медіального - широка. Оральний горбок переходить в оральний валик. Молочні різці можуть мати і лопатоподібну форму.

Нижні різці (Мал. 5). Як і верхні різці, дуже подібні за будовою до постійних зубів, але мають менші розміри. Рельєф лінгвальної поверхні зубів згладжений, лінгвальний горбик розвинений слабо. Латеральний різець має більш широку коронку, ніж медіальний. Корені нижніх різців сплющені, мають на медіальній і дистальній поверхнях повздовжні борозни. Верхівка часто відхилена вестибулярно. Нижні молочні різці можуть зростатися між собою або з сусіднім іклом.

Ікла

Ікла (Мал. 6). Дуже подібні за формою і рельєфом поверхонь до постійних ікол, хоча, як і всі тимчасові зуби, відрізняються за розмірами. Форма вестибулярної поверхні верхнього ікла зазвичай наближається до ромбовидної, а у нижнього кути коронки закруглені. Ребра ріжучого краю однакові і сходяться біля головного горбика під прямим кутом. На оральній поверхні верхнього ікла добре виражені крайові гребені, що йдуть до основи коронки. На нижньому іклі ці гребені зливаються з лінгвальним зубним горбком. Корінь верхнього ікла заокруглений або трикутний, нижнього - сплющений з повздовжніми борознами.

Моляри

Верхні великі кутні зуби (Мал. 7). Перший верхній моляр нагадує постійний верхній премоляр. На його щічній поверхні добре розвинений щічний горбик, кути коронки чіткі, причому медіальний кут виступає різкіше, ніж дистальний. Біля основи коронки розвинений поясок, який в медіальній частині утворює потовщення, яке випинається в медіо-вестібулярном напрямку, - базальний молярний горбик. На жувальній поверхні можлива наявність трьох або чотирьох горбиків за рахунок об'єднання щічно-дистального, або орально-дистального (задньопіднебінних) горбків, або обох одночасно.

Верхні моляри мають три кореня: два щічних (медіальний і дистальний) і один оральний (піднебінний). Верхівка щічно-медіального кореня відхилена дистально і частково орально. Піднебінний і щічно-дистальний корені верхнього першого моляра нерідко зростаються. Другий тимчасовий верхній моляр схожий з першим постійним моляром. Відмінностями є менші розміри коронки і коренів, вираженість шийки, наявність медіально-орального підвищення. Порожнини верхніх моляров великі, мають роги відповідно числу горбиків.

Нижні великі корінні зуби (Мал. 8). Перший нижній моляр на щічній поверхні має добре виражений поясок біля основи коронки і базальний горбик. На жувальній поверхні може бути 2-4 горбика, На щічному ріжучому краї завжди розвинений щічно-медіальний горбик. Щічно-дистальний горбик виражений в меншій мірі. На лінгвальном ріжучому краї, як правило, виражений лінгвально-дистальний горбик. На лінгвальній поверхні часто зустрічається нижнє медіально-лінгвальне підвищення. Другий нижній моляр подібний за будовою до перших постійних молярів. Обидва моляра мають по два кореня - медіальний і дистальний. Порожнина зубів велика, медіальний корінь має два канали.

9. Постійні зуби

Усього налічується 32 постійних зуба, dentes permanentes: 8 різців, dentes incisivі, 4 ікла, dentes caninі, 8 малих корінних, dentes premolares, і 12 великих корінних, dentes molares.

Різці мають по одному кореню, їх коронка, клиноподібно звужуючись, утворює ріжучий край. Ікла зазвичай також однокореневі, а їх ріжучий край клинооподібно загострений. У малих корінних зубів 1-2 кореня, жувальна поверхня коронки має горбки. У нижніх великих коренних зубів зазвичай 2 кореня, у верхніх великих корінних - 3 кореня. На жувальній поверхні є горбки різної форми.

При розгляді особливостей будови окремих зубів слід дотримуватися певної послідовності:

1. Коронка - вестибулярна (щічна) поверхня, ріжучий край (для різців та ікол) або жувальна поверхня (для премолярів і молярів), оральна (лінгвальна та піднебінна) поверхня, бічні, апроксимальні або контактні поверхні (медіальна і дистальна).

2. Корінь.

3. Порожнина зуба.

Різці

Посередині зубних дуг розташовано 8 різців, тому їх називають передніми зубами. Розрізняють верхні та нижні, а також медіальні і латеральні різці. Різці мають один корінь і сплющену в вестибуло-оральному напрямку коронку з широким краєм. Коронки медіальних різців на верхній щелепі більші латеральних, на нижній щелепі вони мають менші розміри.

Медіальний верхній різець (Мал. 9). З вестибулярної сторони коронка широка, опукла, звужується до шийки. Форма коронки може бути різноманітна: прямокутна, трапецієвидна, овоідна. Медіальний і ріжучий краї сходяться під прямим кутом, кут між дистальним і ріжучим краями зазвичай тупий і заокруглений. Ріжучий край має невеликий скіс в дистальному напрямку. На ріжучому краї зазвичай помітні три горбка, які переходять у вигляді валиків на вестибулярну поверхню. Медіальний і дистальний валики краще виражені, ніж середній.

Між горбиками і валиками знаходяться слабо виражені борозни. Слід зазначити, що горбки ріжучого краю і валики вестибулярної поверхні помітні тільки у молодих людей, поки не піддадуться стиранню. Лінгвальна поверхня коронки верхнього медіального різця часто має медіальний і латеральний крайові гребені, що йдуть від основи коронки до її ріжучого краю (Мал. 10). Іноді вони можуть бути відсутні. Якщо краєві гребені сильно розвинені, ця поверхня має вигляд жолоба. В пришийковій третині коронки в рідкісних випадках може спостерігатися зубний горбок, ступінь розвитку якого і форма різні. Він може бути розвинений дуже сильно і поділятися у напрямку до ріжучого краю на декілька зубців (від 2 до 5). Частіше бувають два зубці - медіальний і дистальний. Наявність на центральному різці зубного горбка передбачає наявність ямки на оральній поверхні (сліпа ямка), де може розвиватися карієс.

Коронка верхнього медіального різця з медіальної сторони має клиноподібну форму. Її вестибулярний контур опуклий, а оральний - увігнутий. Корінь злегка сплющений в медіо-дистальному напрямку. Верхівка кореня закруглена. Вигин між коронкою і коренем на медіальному краї зуба більший, ніж на дистальному. Ця ознака поряд з іншими дає можливість визначити приналежність зуба до правої або лівої сторони зубної дуги. Корінь має опуклий контур по вестибулярній поверхні. Контур кореня по оральній поверхні у фронтальній площині може бути прямим, опуклим або увігнутим. Порожнина зуба схожа з його зовнішніми обрисами. Поблизу ріжучого краю порожнина щілиноподібна, сплющена в вестибуло-оральному напрямку, звужується біля кореня і плавно переходить в кореневий канал.

Висота коронки верхніх медіальних різців по вестибулярній поверхні - 9-12 мм, ширина ріжучого краю - 8-9 мм. Медіо-дистальний діаметр шийки - 6,3-6,9 мм, вестибуло-оральний - 7,1-7,5 мм. Довжина кореня - 12-15 мм.

Латеральний верхній різець (Мал. 11) має суттєві відмінності від медіального. Вестибулярна поверхня коронки має форму трапеції або овоідну. Дистальний кут коронки закруглений більше, ніж у медіального різця. Ріжучий край не прямий, а закруглений. Іноді ріжучий край не виражений взагалі, а на верхній частині коронки є загострений горбок. На оральній поверхні зубний горбик виражений сильніше, і під ним утворюється ямка. Розміри латеральних різців менші, ніж медіальних.

Основна відмінна ознака латерального різця верхньої щелепи - відхилення верхівки кореня в латеральному напрямку, що необхідно враховувати при ендодонтичних втручаннях.

Висота коронки - 8-10 мм, ширина - 6-7 мм, медіо-дистальний розмір основи коронки - 4,8-5,4 мм, вестибуло-оральний - 5,8 - 6,2 мм, довжина кореня - 10,5 -14 мм.

Медіальний нижній різець (Мал. 12). Коронка вузька, дещо розширюється в сторону ріжучого краю. Кути між ріжучим і медіальним, а також латеральним краями майже однакові. Ріжучий край коронки має 3 горбика, від яких на вестибулярній поверхні у напрямку до шийки зуба йдуть 3 валика. Добре помітні зазвичай медіальний і дистальний валики. У середній третині коронки валики сплющуються і сходять нанівець. Пришийкова половина коронки злегка опукла або плоска. Нерідко горбики на ріжучому краї і валики на вестибулярній поверхні відсутні. Межі емалі утворюють дугу, відкриту до ріжучого краю зуба.

Ознака кривизни коронки не виражена, тому визначити приналежність зуба до певного сегменту не завжди можливо. На оральній поверхні крайові гребені і горбик відсутні. Замість горбика є підвищення, яке плавно переходить в бічні поверхні коронки зуба. В пришийковій частині коронки розташований серединний зубний горбок. Контур вестибулярної поверхні утворений опуклою дугою, а оральної - увігнутою. Межа емалі дугоподібна, опукла в сторону ріжучого краю.

Корінь увігнутий в медіо-дистальному напрямку, його верхівка часто відхиляється вестибулярно. На медіальній і дистальній поверхнях є повздовжні борозни. Краще виражена борозна на дистальній поверхні кореня, що дозволяє віднести зуб до правої або лівої половини зубної дуги. Порожнина схожа з формою зуба, кореневий канал зазвичай розщеплений надвоє. Роздвоєння каналу центрального різця зустрічається досить часто, особливо із збільшенням віку людини. При цьому в верхівковій третині кореня два канали завжди зливаються в один. Висота коронки коливається від 7 до 9,5 мм, ширина - 5-5,5 мм, вестибуло-оральний розмір шийки - 5,5-6 мм, медіо-дистальний - 3,5-5 мм, довжина кореня - 10,5-14 мм.

Латеральний нижній різець (Мал. 13). Коронка з вестибулярної сторони має долотоподібну форму. Ріжучий край ширший, ніж у медіальних різців. Краї зуба у напрямку до шийки дещо зближуються. Емалева межа на вестибулярній поверхні має форму дуги, спрямованої випуклістю до кореня. Ріжучий край при з'єднанні з медіальним і дистальним утворює різні кути: медіальний кут більш гострий, дистальний - більш тупий і злегка заокруглений. Кривизна між дистальним краєм коронки і коренем виражена сильніше, отже, у латерального нижнього різця сильно виражена ознака нахилу кореня.

Ознака кута коронки також визначається чітко. Горбики на ріжучому краї добре виражені. Валики, що йдуть від горбиків, на вестибулярній поверхні невеликі, визначаються поблизу ріжучого краю. Оральна поверхня латеральних різців схожа з такою ж поверхнею медіальних, проте вона часто буває увігнута. З боку бічної поверхні різці мають клиноподібну форму.

Корінь зуба сплющений в медіо-дистальному напрямку і відхиляється дистально. Посередині бічних поверхонь кореня визначаються борозни, причому борозна на дистальній поверхні виражена краще. Висота коронки - 8-10,5 мм, ширина - 5-6 мм, медіо-дистальний розмір шийки - 4-4,5 мм, вестибуло-оральний - 6-6,5 мм, довжина кореня - 12,5-15 мм .

Ікла

Ікла розташовані в місцях вигину зубних дуг спереду назад. Це масивні зуби з одногорбковою коронкою і одним потужним довгим коренем.

Верхні ікла (Мал. 14). Вестибулярна поверхня коронки має ромбоподібну форму. Ріжучий край складається з двох половин, що сходяться під кутом і утворюють зубець, який називають бугром ікла. Зазвичай кут зубця трохи більше прямого, але може бути тупим або гострим. Бугор ікла дещо зміщений медіально. Частини ріжучого краю, які утворюють бугор, загострені, тому ріжуча поверхня схожа на вістря списа. Дистальна частина ріжучого краю більш крута, ніж медіальна. Дистальний кут частіше тупий і заокруглений, медіальний - наближається до прямого і має чітку вершину. Від бугра по вестибулярній поверхні зуба тягнеться до шийки широкий валик. На дистальному і медіальному краях вестибулярної поверхні помітні невеликі крайові гребені. Між серединним валиком і крайовими гребенями проходять дві невеликі борозни, які відповідають неглибоким вирізкам на медіальній і дистальній частинах ріжучого краю. Більш розвинена вирізка між головним горбиком і медіальний кутом коронки. Бічні краї коронки зближуються у напрямку до шийки.

На оральній поверхні сильно розвинені крайові гребені, які поширюються від кутів коронки до лінгвального горбика. Від останнього до головного горбика ріжучого краю йде добре виражений серединний гребінь; між ним і крайовими гребенями утворюються заглиблення. Дистальне заглиблення більш значне, ніж медіальне. При розгляді бокових поверхонь коронки ікла звертає увагу велика товщина основи коронки в вестибуло-оральному напрямку.

Контур вестибулярної поверхні дугоподібний, опуклий, а оральної - злегка увігнутий. Контур емалево-цементної межі дугоподібний, причому, дуга на бічних поверхнях зуба відкрита до кореня, а по вестибулярній і оральній поверхнях - до різального краю.

Корінь довгий, злегка сплющений в медіо-дистальному напрямку. Вестибулярний контур кореня випуклий, лінгвальний контур випуклий в пришийковій і середній третинах і увігнутий у верхівкової третині. На бічних поверхнях кореня помітні добре розвинені поздовжні борозни. Порожнина коронки загострена в напрямку до головного бугра, потім поступово розширюється до рівня кутів коронки і досягає максимума в області шийки зуба, після чого звужується і переходить в кореневий канал. Висота коронки - 10-12 мм, ширина - 7-8 мм, вестибуло-оральний розмір шийки зуба - 7-8,5 мм, медіо-дистальний - 5-6 мм, довжина кореня - 16-18 мм.

Нижні ікла (Мал. 15). Відрізняються від верхніх меншими розмірами, більш вузькою коронкою і більш сплющеним в поперечному напрямку коренем. Їх ріжучий край має головний бугор, зміщений медіально. Кути коронки різні: медіальний - тупий або прямий, дистальний - тупий і заокруглений. Медіальний край коронки йде майже прямовисно і продовжуется в медіальний контур кореня. Дистальний край з контуром кореня утворює вигин.

...