Анатомічний аналіз рухів. Види і режими роботи м'язів

Збільшення нахилу тіла, а отже і ЗЦВ тіла уперед, призводить до того, що кроки стають більш широкими. У зв'язку з цим ЗЦВ тіла розташований нижче, порівняно із звичайною ходьбою, стійкість тіла зростає, тому що кути стійкості (передній і задній) та площа опори в двоопорний період стають більшими.

Відштовхування під час ходьби "напівприсідом" здійснюється сильніше і під гострішим кутом. Цьому сприяє попереднє розтягування м'язів опорної нижньої кінцівки.

Крім того, гостріший кут відштовхування і зігнуте положення нижньої кінцівки зменшують вертикальні і поперечні коливання ЗЦВ тіла.

Стопа приземляється не з п'яти, як за звичайної ходьби, а відразу на всю підошву, тому що винесена вперед нога трохи зігнута в колінному суглобі. Тому під час ходьби "напівприсідом" передній поштовх амортизується значно краще.

Паралельна постановка стопи відносно одна одної вигідна з біомеханічної точки зору. Вона дозволяє під час відштовхування значною мірою використовувати силу м'язів згинальної поверхні стопи і забезпечити більш прямолінійний рух ЗЦВ тіла.

Трохи зігнуте положення нижньої кінцівки в колінному суглобі зберігається у всіх фазах опорного періоду, тому перенесення вільної нижньої кінцівки буде утруднене і навантаження як на м'язи нижньої кінцівки, так і на м'язи тулуба різко зростає.

Оскільки приземлення відбувається відразу на всю згинальну поверхню стопи, у фазі переднього кроку опорної нижньої кінцівки відсутня поступальна робота м'язів передньої поверхні гомілки.

На опорній нижній кінцівці особливо велике навантаження мають: м'язи-розгиначі колінного (чотириголовий м'яз стегна) і кульшового (переважно великий сідничний м'яз) суглобів і м'язи-розгиничі хребтового стовпа.

Чотириголовий м'яз стегна у фазі переднього кроку опорної нижньої кінцівки виконує поступальну роботу, амортизуючи передній поштовх, у момент вертикалі -- утримуючу роботу, яка протидіє силі тяжіння, що прагне зігнути ногу в колінному суглобі, нарешті, у фазі заднього кроку опорної нижньої кінцівки -- роботу на подолання, спричиняючи майже повне розгинання нижньої кінцівки в колінному суглобі.

У задньому поштовху беруть участь також м'язи-згиначі стопи і пальців. У зв'язку з постановкою стопи на всю згинальну поверхню триголовий м'яз гомілки попередньо перед поштовхом розтягується, що сприяє балістичній роботі у фазі поштовху.

Великий сідничний м'яз і розгиначі хребтового стовпа є напруженими у всіх фазах не тільки опорної нижньої кінцівки, а й вільної. Вони утримують дуже нахилений вперед тулуб. Крім того, великий сідничний м'яз бере участь у задньому поштовху та розгинанні стегна.

Оскільки опорна нижня кінцівка протягом усіх фаз трохи зігнута в колінному суглобі, "зменшення" довжини вільної нижньої кінцівки необхідне більше, ніж за звичайної ходьби. Це досягається за рахунок скорочення м'язів передньої поверхні гомілки (м'язів-розгиначів стопи) і задньої поверхні стегна (м'язів-згиначів гомілки).

Перенесення вільної нижньої кінцівки вперед відбувається під дією сили інерції, що виникає у результаті заднього поштовху. Цьому також сприяє і те, що вільна нижня кінцівка працює при проксимальній опорі. Положення її ланок утримується напруженням м'язів-згиначів стегна, м'язів-згиначів гомілки і м'язів-розгиначів стопи. М'язи верхньої кінцівки працюють так само, як і під час звичайної ходьби, але інтенсивніше.

На основі вивчення кісток викопної людини можна припускати, що наші предки четвертинної епохи ходили "напівприсідом".

Відомо також, що в людей, яким доводиться робити великі переходи, особливо з вантажем, хода нагадує ходьбу "напівприсідом". Цей вид ходьби має переваги у швидкості руху.

Через три місяці систематичного навчання ходьбі "напівприсідом" можна подолати дистанцію 20 км протягом 2 годин. Добре тренована людина проходить кілометр шляху за 6-6,5 хв. При такій великій швидкості руху ходьба "напівприсідом" може перейти на біг.

Спортивна ходьба.

Особливість цього виду ходьби полягає в тому, що нижні кінцівки майже у всіх фазах від моменту приземлення до моменту вертикалі знаходяться у випрямленому стані.

Вільна нога приземляється зовнішнім боком п'яти, тому ресорні властивості нижньої кінцівки для зменшення переднього поштовху не можуть бути досить добре використані. Під час спортивної ходьби тулуб знаходиться у випрямленому положенні, голова трохи відкинута назад, пояс верхніх кінцівок піднятий (рис. 8).

Період подвійної опори зведений до мінімуму. Переміна стопи опорної нижньої кінцівки відбувається різко і швидко із зовнішнього боку п'яти, по зовнішньому краю стопи на головку першої плеснової кістки і великий палець. У момент вертикалі таз опускається в бік вільної нижньої кінцівки більше, ніж за звичайної ходьби, тому поперечна вісь колінного суглоба на вільній нозі виявляється нижчою, ніж на опорній нозі.

Крім того, у момент вертикалі таз значно зміщується в бік опорної нижньої кінцівки.

Задній поштовх відбувається випрямленою нижньою кінцівкою за участю лише м'язів-згиначів стопи і пальців та м'язів-розгиначів стегна. Це, зазвичай, збільшує навантаження на них.

Невелике перерозгинання в колінному суглобі опорної нижньої кінцівки, що спостерігається під час спортивної ходьби, може створити деяку подобу заднього поштовху.

Випрямлення опорної нижньої кінцівки обумовлює менші вертикальні коливання ЗЦВ тіла.

Вільна нога менше, ніж за звичайної ходьби, згинається в колінному суглобі. Тому момент інерції її дещо зменшується, і переміщення вперед вимагає більших зусиль з боку м'язів-згиначів стегна.

Під час винесення вільної нижньої кінцівки вперед таз виконує складний рух, що ґрунтується на його нахилові назад і винесенні вперед ділянки кульшового суглоба цієї нижньої кінцівки, що сприяє подовженню кроку.

Для винесення вперед вільної нижньої кінцівки необхідно, щоб м'язи задньої поверхні стегна були дуже еластичними, тому що випрямлена в колінному суглобі кінцівка є опорою. Недостатня еластичність цих м'язів може гальмувати рух нижньої кінцівки вперед та скорочувати крок.



Рис. 8. Спортивна ходьба (один із можливих варіантів).Фази подвійного кроку: 1,2,12 -- двоопорний період; 1,2,3 -- передній крок опорної ноги; 4 -- вертикальний момент опорної ноги; 5,6,7 -- задній крок опорної ноги; 8 -- задній крок вільної ноги; 9 -- вертикальний момент опорної ноги; 10,11,12 -- передній крок вільної ноги (за М.Ф.Іваніцьким)

Руки під час спортивної ходьби зігнуті в ліктьових суглобах, рухаються з великим розмахом і більш енергійніше, ніж в інших видах ходьби.

Рух верхніх і нижніх кінцівок чітко координований. У плечовому суглобі, крім м'язів, що згинають і розгинають верхню кінцівку, напружені м'язи, які відводять плече, а в ділянці пояса верхніх кінцівок -- м'язи, що піднімають його.

Функціональними групами м'язів, які забезпечують рухи тіла під час спортивної ходьби, є ті м'язи, що і за звичайної ходьби, але навантаження на них є значно більшим. Тренування в цьому виді ходьби призводять до збільшення довжини кроку до 130 см, а частоти кроків -- до 200--210 кроків за хвилину. Під час спортивної ходьби один кілометр можна пройти за 4,5 хвилини.

Ходьба угору по сходах.

Рис. 9. Ходьба угору по сходах: 1,6 -- двоопорний період; 1,2,3-- передній крок опорної (правої) ноги; 2,3 -- задній крок вільної (лівої) ноги; 4 вертикальний момент; 5,6 -- задній крок опорної (правої) ноги(за М.Ф.Іваніцьким)

Ця ходьба, як і ходьба по похилій площині угору, супроводжується переміщенням тіла не тільки горизонтально й вертикально.

Сила тяжіння під час цього виду ходьби гальмує просування тіла вперед. Тулуб значно нахилений вперед, щоб вертикаль, опущена із ЗЦВ тіла, була наближена до переднього краю площі опори. Вільна нога, що зігнута в колінному суглобі, приземляється на всю площу згинальної поверхні стопи (рис. 9).

Під час ходьби дуже крутими сходами чи похилою площиною вільна нога часто опускається на передній відділ стопи. Період подвійної опори зазвичай збільшений

Під час випрямлення поставленої нижньої кінцівки (передній крок опорної нижньої кінцівки) значне навантаження припадає на м'язи-розгиначі в колінному і кульшовому суглобах. Особливо велике значення має чотириголовий м'яз стегна, який виконує роботу "на подолання", забезпечує піднімання тіла угору.

У цьому випадку чотириголовий м'яз стегна скорочується при дистальній опорі, спричиняючи рух стегна в колінному суглобі відносно фіксованої гомілки.

У момент вертикалі опорної нижньої кінцівки напруження м'язів найменше, тому що нога випрямлена і положення її ланок утримується під дією сили тяжіння.

Під час заднього кроку опорної нижньої кінцівки тіло подається вперед і відбувається його поступальне переміщення в просторі. Задній поштовх за фазою збігається з постановкою вільної нижньої кінцівки на наступну сходинку. Тіло опирається на обидві кінцівки.

Згинання в надп'ятково-гомілковому суглобі задньої нижньої кінцівки відбувається одночасно із розгинанням у колінному суглобі передньої нижньої кінцівки.

Задній поштовх опорної нижньої кінцівки відбувається переважно за рахунок скорочення м'язів-згиначів стопи і м'язів-разгиначів стегна.

Напруження м'язів вільної нижньої кінцівки незначне. У фазі заднього кроку вільної нижньої кінцівки вони практично розслаблені. Під час переднього кроку вільної нижньої кінцівки відбувається згинання в колінному і кульшовому суглобах за рахунок скорочення відповідних груп м'язів.

Рис. 10. Ходьба вниз по сходах: 1,6 -- двоопорний період; 1-- передній крок опорної (лівої) ноги; 2 -- задній крок вільної (правої) ноги; 3 -- вертикальний момент; 4,5,6 -- передній крок вільної (правої) ноги; 5,6 -- задній крок опорної (лівої) ноги (за М.Ф.Іваніцьким)

Таким чином, під час ходьби угору сходами дуже велике навантаження на подолання сили тяжіння припадає на м'язи-згиначі стопи, м'язи-разгиначі гомілки і стегна. М'язи-випрямлячі хребта напружені у всіх фазах ходьби. У зв'язку з цим ходьба угору сходами досить втомлива. Велике навантаження на м'язи призводить до збільшення частоти та утруднення дихання.

Ходьба вниз сходами. Під час ходьби вниз сходами, а також похилою площиною сила тяжіння сприяє переміщенню тіла вперед і вниз, збільшуючи швидкість поступального руху (рис. 10).

При цьому тулуб трохи відхилений назад, тому ЗЦВ тіла проектується ближче до задньої межі площі опори.

Приземлення вільної нижньої кінцівки відбувається на передній відділ стопи, а потім -- на всю підошву; стопа перекочується з носка на п'яту за поступальної роботи м'язів-згиначів стопи і пальців.

Це дозволяє значно використовувати амортизаційні властивості нижньої кінцівки і зменшити передній поштовх.

Опорна нога ставиться на нижню сходинку випрямленою і бере на себе вагу всього тіла.

Під час винесення вільної нижньої кінцівки вперед опорна нога під впливом сили тяжіння і сили інерції згинається в колінному і кульшовому суглобах. У цей момент м'язи передньої поверхні стегна і сідничної ділянки виконують поступальну роботу, протидіючи силі тяжіння.

Вільна нога розгинається в колінному і кульшовому суглобах пасивно під дією власної ваги.

Основне навантаження, хоча і значно менше, ніж під час ходьби угору сходами, припадає на м'язи опорної нижньої кінцівки. Більше, ніж інші, напруженим є чотириголовий м'яз стегна (у фазі заднього кроку опорної нижньої кінцівки) і м'язи-розгиначі стопи (у фазі переднього кроку опорної нижньої кінцівки).

Рухи рук такі ж самі, як і за звичайної ходьби.



Рис. 11. Фази подвійного кроку під час бігу: 1,2 -- задній крок опорної ноги; 3,4,5 -- фаза польоту; 6 -- задній крок вільної ноги; 7 -- вертикальний момент вільної ноги; 8 -- передній крок вільної ноги; 9,10,11 -- фаза польоту; 12 -- передній крок опорної ноги (за Ф.Іваніцьким)

12. Біг. Анатомічна характеристика бігових вправ

Біг, як і ходьба, -- складний локомоторний, різночасно-симетричний, циклічний рух, пов'язаний з відштовхуванням тіла від опорної поверхні і швидким його переміщенням у просторі.

Довжина кроку під час бігу зазвичай пов'язана з його швидкістю і залежить, головним чином, від сили і напрямку поштовху, довжини нижніх кінцівок та інших факторів.

Між бігом і ходьбою є як подібність, так і суттєва відмінність.

Діючі сили, цикл рухів, фази рухів нижніх кінцівок, їхня послідовність, а також рухи тулуба і верхніх кінцівок під час бігу такі самі, як і під час ходьби.

Однією з основних відмінностей бігу від ходьби є відсутність під час бігу двоопорного періоду і наявність фази польоту.

Під час бігу опора відбувається то на одну, то на іншу ногу, а у фазі польоту тіло зовсім не має контакту з опорною поверхнею.

Таким чином, головною особливістю бігу є чергування опорних і безопор-них положень тіла.

Відштовхування під час бігу відбувається з більшою силою і під гострішим кутом до опорної поверхні (рис. 11), що обумовлює більш швидке пересування тіла.

Взаємодія зовнішніх і внутрішніх сил під час бігу має деякі особливості.

Якщо сила тяжіння впливає на тіло бігуна у всіх фазах бігу, то сила реакції опори через наявність фази польоту -- тільки в опорні періоди.

Вертикальна складова реакції опори під час бігу часто перевищує подвоєну вагу тіла бігуна. При цьому велике значення має характер опорної поверхні: чим більша сила тертя при взаємодії підошви з опорною поверхнею, тим ефективнішим є відштовхування.

Під час бігу велике значення має сила опору середовища, яка зростає при збільшенні швидкості бігу.

Площа опори під час бігу значно менша, ніж під час ходьби, тому що вона представлена лише площею опорної поверхні стопи в кожний з моментів зіткнення її з грунтом. При цьому спостерігаються вертикальні і поперечні коливання ЗЦВ тіла. Найбільш високе положення він займає у фазі польоту, а найбільш низьке -- у момент вертикалі опорної нижньої кінцівки (рис. 11).

Розмах коливань ЗЦВ тіла може досягати 10-12 см.

Коливання ЗЦВ тіла праворуч і ліворуч можуть бути меншими, ніж під час ходьби.

Коливання всього тіла угору і вниз, а також в бік і навіть навколо поздовжньої осі тіла під час бігу, також можуть бути менш виражені, ніж під час ходьби. Ці коливання вирівнюються під впливом інерції тіла, що під час бігу виявляється більше ніж під час ходьби.

Тому якщо розглядати людину, що біжить, у профіль, то переміщення тіла буде здаватися паралельнішим відносно опорної поверхні.

Оскільки опір середовища під час бігу збільшується з наростанням швидкості бігу, для зменшення її гальмівної дії повинен бути зменшений фронтальний опір тіла, що досягається зміною нахилу тулуба.

Під час бігу на короткі дистанції кут нахилу тулуба більший і складає 55--60°, а під час бігу на довгі дистанції -- менший і дорівнює 75--80°.

Ті фази руху ніг, що були описані під час аналізу ходьби, стосуються також і бігу. Разом з тим тут є і деякі особливості.

У фазі переднього кроку опорної нижньої кінцівки, що починається з моменту її приземлення, тіло зазнає переднього поштовху. Проте оскільки опускання нижньої кінцівки зазвичай відбувається на передній відділ стопи під час згинання в колінному суглобі, цей поштовх пом'якшується за рахунок пружності чотириголового м'яза стегна і м'язів задньої поверхні гомілки.

Деяке випрямлення опорної нижньої кінцівки в колінному суглобі відбувається до моменту вертикалі, і тільки до кінця заднього кроку, тобто в момент заднього поштовху вона цілком розгинається в колінному і кульшовому суглобах.

Під час відштовхування від опорної поверхні м'язи включаються в роботу не одночасно, а послідовно: спочатку відбувається розгинання в кульшовом суглобі, потім у колінному і, нарешті, згинання в надп'ятково-гомілковому.

У фазах вільної нижньої кінцівки після відштовхування спостерігається відчутне згинання гомілки, яка при цьому може знаходитися стосовно стегна під кутом, меншим від прямого, що сприяє зменшенню моменту інерції нижньої кінцівки, полегшенню і прискоренню її перенесення з положення заднього кроку вільної нижньої кінцівки в положення переднього кроку вільної нижньої кінцівки.

Перенесення вільної нижньої кінцівки відбувається за рахунок руху в кульшовому суглобі, що відбувається під дією сил інерції, а також у результаті балістичної роботи м'язів-згиначів стегна: клубово-поперекового м'яза, м'яза-натягувача широкої фасції і частково чотириголового м'яза стегна. Напруження останнього, як уже зазначалося, відіграє важливу роль під час постановки нижньої кінцівки на опорну поверхню.

Під час бігу нога може приземлятися на п'яту, на носок і навіть на зовнішній край переднього відділу стопи.

Приземлення на п'яту частіше спостерігається під час бігу на довгі дистанції, а на носок -- під час бігу на короткі дистанції. Кожний з цих видів приземлення має свої переваги і недоліки.

Під час приземлення на п'яту сильніша дія проти віддачі і недостатньо використовуються амортизаційні властивості нижньої кінцівки, але разом з тим навантаження на м'язи, особливо на м'язи задньої поверхні гомілки, зменшене.

Під час приземлення на носки спостерігається більша пластичність рухів, менша проти віддача від поштовху у фазі переднього кроку опорної нижньої кінцівки; для амортизації поштовху значною мірою використовується пружність склепіння стопи та еластичність м'язів.

Однак таке приземлення вимагає великого напруження м'язів-згиначів стопи і пальців, яке можна зберігати протягом невеликого проміжку часу. Навантаження на ці м'язи дуже зростає, тому що вони скорочені як у фазі переднього кроку опорної нижньої кінцівки, так і у фазі заднього кроку (під час поштовху). Вони розслаблюються тільки під час переносу нижньої кінцівки вперед.

Під час приземлення на носок крок коротший, ніж під час приземлення на п'яту, тому що в другому випадку нога, що винесена вперед, більше розігнута в колінному суглобі, тому стопа сильніше виноситься вперед, ніж у першому випадку.

Приземлення на зовнішній край переднього відділу стопи можливе лише тоді, коли спортсмен під час фази польоту встигає розслабити м'язи гомілки і стопа набуває трохи супінованого положення перед приземленням.

Під час бігу, порівняно з ходьбою, обидві стопи мають дещо іншу поставу. Під час бігу вони ставляться ближче до серединної лінії тіла, що зменшує коливання ЗЦВ тіла в сторони, паралельно одна до одної і навіть можуть бути звернені носками трохи досередини.

Таке положення дозволяє більшою мірою використовувати для поштовху всі м'язи задньої поверхні гомілки і згинальної поверхні стопи, у тому числі і довгий м'яз-згинач великого пальця, що за піднімальною силою значно перевершує інші м'язи, які складають глибокий шар м'язів задньої поверхні гомілки.

Під час бігу більш чітко, ніж під час ходьби, виявляється перехресна координація рук, що сприяє зменшенню скручування тулуба.

Під час бігу руки рухаються з більшою амплітудою і дуже зігнуті в ліктьових суглобах.

У період заднього маху вони не розгинаються цілком, як під час ходьби (зігнуті руки через зменшення моменту інерції легше переносити). Таке положення рук у ліктьовому суглобі підтримується напруженням м'язів-згиначів передпліччя, що працюють при проксимальній опорі. Напруженими виявляються також м'язи-згиначі кисті і пальців, що утримують пальці кисті в зігнутому положенні.

Рухи вільної верхньої кінцівки вперед та назад (згинання і розгинання) відбуваються при почерговому напруженні м'язів-згиначів і м'язів-розгиначів плеча. Навантаження на ці м'язи значно більше, ніж під час ходьби.

Рухи тулуба під час бігу такі ж самі, як і під час ходьби.

Під час переднього кроку опорної нижньої кінцівки тулуб нахиляється вперед, під час польоту випрямляється.

Нахил вперед відбувається за поступальної роботи м'язів задньої поверхні тулуба, а випрямлення -- під час роботи тих самих м'язів, що виконують роботу на подолання.

Характер відштовхування, особливості переносу вільної нижньої кінцівки, нахил тулуба, специфічне положення рук -- усе це призводить до того, що навантаження на м'язи під час бігу, порівняно з ходьбою, дуже зростає.

Під час бігу функціонують ті ж групи м'язів, що і під час ходьби, але робота їх більш напружена.

Значне навантаження на м'язи під час бігу підтримується завдяки підвищенню обміну речовин в організмі, посиленим диханням і кровообігом.

Під часу бігу на короткі дистанції бігун зазвичай робить 2-3 дихальні рухи чи біжить із затримкою дихання. Затримка дихання і фіксація грудної клітки мають при цьому позитивне значення для роботи верхніх кінцівок, тому що забезпечують тверду опору для м'язів.

Однією з причин зниження швидкості в середині короткої дистанції можуть бути дихальні рухи грудної клітки з великою амплітудою.

Біг сприяє розвитку переважно м'язів нижніх кінцівок, виробляє координацію рухів, позитивно впливає на кровообіг і дихання.

13. Анатомічна характеристика ациклічних рухів

Стрибок у довжину з місця.

Стрибок у довжину з місця -- це складний, локомоторний, одночасно симетричний, ациклічний рух. Він характеризується максимальною напругою працюючих м'язів протягом дуже короткого часу, у результаті чого тіло, що підкинуте у повітря, з великою швидкістю проходить певну відстань.

На відміну від ходьби і бігу стрибок у довжину з місця -- одноактний (ациклічний) рух, у ньому немає повторюваних фаз. З погляду біомеханічних закономірностей він є основним, тоді як інші види стрибків (стрибок у довжину з розбігу, потрійний стрибок, стрибок у висоту та ін.) є його різновидами.

Стрибок, як і будь-який інший рух, виконується під дією зовнішніх і внутрішніх сил.

Сила тяжіння спрямована із ЗЦВ тіла перпендикулярно вниз і перешкоджає його поступальному рухові.

Сила реакції опори діє не у всіх фазах стрибка, тому що у фазі польоту тіло втрачає зв'язок з опорною поверхнею.

З внутрішніх сил основне значення має сила, що розвивається м'язами під час їхнього напруження.

Момент сили м'язів у фазі поштовху перевищує момент сили тяжіння, що забезпечує відрив тіла від опорної поверхні і його вільний політ.

Під час поштовху тіло стрибуна набуває необхідної початкової швидкості і напрямку польоту. Швидкість руху, який створює поштовх, залежить від імпульсу сили і часу, протягом якого діятиме сила поштовху. Отже, ефективність поштовху підвищується, якщо ЗЦВ тіла на початку поштовху займає більш низьке положення, а наприкінці -- більш високе.

ЗЦВ тіла під час стрибка рухається по параболі, траєкторія його переміщення обумовлена взаємодією сили тяжіння і сили поштовху. Характер параболічної кривої залежить від кута, під яким поштовх спрямований до опорної поверхні.

За законами балістики поле буде більш довгим, якщо поштовх спрямований під кутом 45° до опорної поверхні. Якщо кут поштовху перевищує 45°, то поле приземлення буде вище, але ближче; при куті менше 45° поле приземлення буде знаходитися нижче і ближче до місця початку руху.

Рівновага і стійкість тіла в різних фазах стрибка різні, тому що вони визначаються розмірами площі опори і положенням ЗЦВ, що залежить від взаємного розташування кінематичних ланок тіла.

Рухи тіла під час стрибка в довжину з місця можна поділити на чотири фази: підготовчу, поштовху, польоту і приземлення (рис. 12).

Підготовча фаза.

Підготовча фаза під час стрибка в довжину з місця характеризується тим, що стрибун робить присідання і розгинає випрямлені в ліктьових суглобах руки. При цьому під впливом сили тяжіння відбувається складання ланок тіла, подібно до закріпленої на одному кінці пружини. Гомілка нахиляється до фіксованої на опорній поверхні стопи, кут між гомілкою і стопою зменшується, тобто відбувається розгинання в надп'ятково-гомілковому суглобі. У колінному і кульшовому суглобах відбувається згинання, стегно наближається до гомілки, а тулуб -- до стегна.

М'язи нижньої кінцівки в цій фазі виконують поступальну роботу, перешкоджаючи дії сили тяжіння і фіксуючи положення розташованих вище ланок відносно розташованих нижче.

Основне навантаження припадає на великий сідничний м'яз, чотириголовий м'яз стегна, а також м'язи-згиначі стопи і пальців, тобто на ті м'язи, що у наступній фазі будуть виконувати поштовх. Попереднє розтягування і наступне напруження цих м'язів сприяє їхній балістичній роботі.

Одночасно напружуються м'язи-розгиначі хребтового стовпа і глибокі м'язи потиличної ділянки, що утримують, тулуб у похилому положенні, а голову--у прямому. Положення верхніх кінцівок забезпечується напруженням м'язів-розгиначів плеча, передпліччя і кисті. Якщо пальці кистей зігнуті, то до зазначених м'язів приєднуються м'язи-згиначі кисті і пальців.



Рис. 12. Стрибок в довжину з місця: 1-- підготовча фаза; 2,3,4,5,6 -- фаза поштовху; 7,8,9,10 -- фаза польоту; 11,12 -- фаза приземлення (за М.Ф.Іваніцьким)

У підготовчій фазі створюються сприятливі умови для наступної фази фази поштовху: низьке положення ЗЦВ тіла і розтягування ведучих груп м'язів. Стійкість тіла в цій фазі порівняно висока, однак значне напруження м'язів нижніх кінцівок і тулуба перешкоджає тривалому перебуванню тіла в цьому положенні.

До кінця підготовчої фази тулуб стрибуна трохи подається вперед, площа опори зменшується, у результаті чого вертикаль ЗЦВ тіла наближається до передньої межі площі опори. Стійкість тіла вперед зменшується, і якщо наступна фаза не настане, тіло втрачає рівновагу і падає.

Фаза поштовху.

Наступний нахил тулуба вперед призводить до того, що вертикаль, опущена із ЗЦВ тіла, виходить за передню межу площі опори.

Опора робиться вже не на всю згинальну поверхню стопи, а лише на її передній відділ.

Падінню тіла запобігає те, що починається рух. Стрибун різко випрямляє нижні кінцівки та тулуб і робить помах руками догори. Ці рухи відбуваються за рахунок згинання стопи, розгинання нижніх кінцівок в колінних і кульшових суглобах, розгинання хребтового стовпа, піднімання пояса верхніх кінцівок, згинання в плечових і розгинання в ліктьових суглобах. При цьому напружуються м'язи згинальної поверхні стопи, задньої і бічної поверхні гомілки, які виконують згинання в надп'ятково-гомілковому суглобі; чотириголовий м'яз стегна (особливо його широкі м'язи), що є основним разгиначем у колінному суглобі; великий сідничний і великий привідний м'язи, що забезпечує розгинання стегна в кульшовому суглобі. Одночасно напружуються м'язи, що випрямляють тулуб.

На верхніх кінцівках працюють м'язи, що піднімають плечовий пояс, згиначі плеча, розгиначі передпліччя, а також м'язи, що оточують променево-зап'ястковий суглоб.

Усі ці м'язи виконують роботу "на подолання", причому на нижній кінцівці і на тулубі -- при дистальній опорі, а на верхній кінцівці -- при проксимальній опорі.

Рухи ланок нижніх кінцівок, змахи руками вгору сприяють підвищенню положення ЗЦВ тіла, збільшенню тривалості і дальності польоту стрибуна.

Опорна поверхня для поштовху повинна бути твердою і шорсткою, інакше відбудеться його амортизація і він буде слабким.

Під час стрибка в довжину з місця стопи зазвичай ставлять паралельно одна до одної або навіть трохи повертають їх усередину носками.

Деякі стрибуни пронують ногу в кульшовом суглобі, що не тільки дозволяє найбільше використовувати для поштовху силу м'язів-згиначів стопи, а й забезпечує симетричну передачу поштовху обох ніг на тулуб, тому що при пронованому положенні нижніх кінцівок поперечна вісь надп'ятково-гомілкових суглобів стає майже паралельною до поперечної осі таза.

Наприкінці фази поштовху до зазначених м'язів приєднуються м'язи-антагоністи. Їхнє скорочення гальмує рух у суглобах, закріплює положення ланок тіла, створюючи тверду основу для передачі сили поштовху на ЗЦВ тіла і запобігаючи травмі суглобів.

Фаза польоту.

На початку фази польоту тіло стрибуна набирає випрямленого, трохи нахиленого вперед положення.

Напрямок польоту після поштовху є заданим, однак його дальність залежить від зовнішніх сил і від взаємного розташування ланок тіла.

Так, під час сильного зустрічного вітру, коли чітко виявлена сила опору середовища, дальність польоту буде меншою, і, навпаки, за попутного вітру, коли сила опору середовища сприяє рухові, -- більшою.

Під час польоту створюється найбільш вигідне положення тіла для подолання перешкод і відбувається підготовка до приземлення.

У польоті можливі тільки компенсаторні рухи тіла, рухи у двох протилежних напрямках (під час підвищення траєкторії однієї частини тіла відбувається зниження траєкторії іншої).

Для зменшення моменту інерції, лобового опору, пов'язаного з площею впливу середовища на тіло, і для найбільш вигідного приземлення виконуються такі рухи: винесення ніг вперед, згинання в колінному і кульшовому суглобах, розгинання стопи, згинання тулуба, опускання пояса верхньої кінцівки, розгинання рук у плечовому суглобі.

М'язи-згиначі хребтового стовпа, м'язи-згиначі в кульшовому і колінному суглобах, а також м'язи-розгиначі стопи за відсутності опори наближають один до одного місця початку і прикріплення м'язів, тобто притягають до середини дистальний і проксимальний кінці зі швидкістю, обернено пропорційною квадратам мас.

Після опускання пояса верхньої кінцівки він відносно закріплюється, і рука рухається назад при скороченні м'язів-розгиначів плеча при проксимальній опорі.

Під час винесення нижніх кінцівок вперед створюються сприятливі умови для приземлення.

Згинання тулуба, опускання пояса верхньої кінцівки і рух верхніх кінцівок назад сприяють найбільш низькому положенню ЗЦВ тіла.

До початку приземлення нижньої кінцівки відносно опорної поверхні вони повинні бути розташовані приблизно під тим самим кутом, що і під час відштовхування.

Недостатнє винесення їх уперед зменшує дальність стрибка, а надмірне може спричинити падіння тіла назад. Різке згинання стегна відбувається в результаті скорочення клубово-поперекового м'яза, м'яза-натягувача широкої фасції і прямого м'яза стегна.

Важливу роль у раціональному приземленні відіграє і положення таза.

За рахунок скорочення м'язів живота відбувається обертання таза навколо поперечної осі, він підтягується до грудної клітки, що сприяє винесенню вперед нижніх кінцівок.

Перед самим приземленням завдяки скороченню чотириголового м'яза стегна відбувається розгинання в колінному суглобі. Стопа знаходиться під прямим кутом до поздовжньої осі гомілки утримується в цьому положенні напругою передньої групи м'язів гомілки.

Фаза приземлення..

У цій фазі необхідно погасити швидкість польоту без різких поштовхів, а також зберегти рівновагу тіла.

Вступаючи в контакт з опорною поверхнею, тіло зазнає сильного поштовху, що амортизується завдяки еластичності суглобів і поступальній роботі м'язів-згиначів стопи, м'язів-розгиначів гомілки, стегна, тулуба, а також завдяки таким пристосуванням для пом'якшення поштовхів і струсів, як зв'язковий апарат головки стегна, меніски і хрестоподібні зв'язки в колінному суглобі, хрящі, що покривають суглобові поверхні кісток, синовіальна рідина і т.п.

У момент приземлення не можуть бути повністю використані ресорні властивості стопи, тому що воно передається зазвичай не на передній, а на задній відділ стопи і її склепінчаста будова в цьому випадку відіграє незначну роль.

Стійкість тіла в момент приземлення невисока. Площа опори утворена поверхнею задніх відділів стопи і простором, розташованим між ними. Вертикаль, опущена з ЗЦВ тіла, проектується позаду площі опори.

Після приземлення тіло за інерцією продовжує рухатися вперед. Це призводить до того, що ЗЦВ тіла проходить над площею опори і зміщується вперед відповідно до поступального руху тулуба.

Падіння назад можливе в тому випадку, якщо нижні кінцівки надмірно винесені вперед і продовження траєкторії ЗЦВ тіла не досягає площі опори.

Різкі рухи руками назад, а потім вперед сприяють просуванню тулуба вперед і підвищують стійкість тіла, запобігаючи його падінню назад.

Як видно з аналізу роботи м'язів, майже у всіх фазах рухів під час стрибка беруть участь ті самі функціональні групи м'язів: м'язи-згиначі стопи і пальців, м'язи-розгиначі гомілки, м'язи-розгиначі стегна і м'язи-розгиначі хребтового стовпа.

У підготовчій фазі і на початку фази приземлення вони виконують поступальну роботу, а у поштовху і наприкінці фази приземлення, коли стрибун повертається у вихідне положення, -- роботу "на подолання".

Тому під час стрибка в довжину з місця, особливо сильно розвиваються дані групи м'язів. Крім того, цей стрибок сприяє розвитку координації рухів.

Особливості механізму дихання під час стрибка в довжину з місця полягають у тому, що в підготовчій фазі при змаху руками догори створюються сприятливі умови для вдиху, під час польоту дихання трохи затримується і, нарешті, при приземленні -- відбувається видих.

Метання списа.

Метання -- це складний ациклічний асиметричний локомоторний (якщо виконується з розбігу) рух, при якому створюються зусилля, що сприяють переміщенню снаряда.

За характером рухів усі метання можна поділити на: метання кидком, коли рух проводиться з легким снарядом (вкидання м'яча з ауту у футболі, баскетболі, метання гранати, списа і т.п.); метання з поворотом, виконувані переважно зі снарядами середньої і важкої ваги (диск, молот); штовхання, як правило, важких снарядів (ядра).

Незважаючи на те, що кожен вид метання має свою специфіку в техніці виконання рухів, у всіх видах метань можна виділити загальні фази і подібні риси, що забезпечують ефект руху.

Серед метальних рухів розрізняють три фази: фазу вихідного положення, особливо виражену під час метання з місця; фазу попередніх дій, за якої створюються найбільш оптимальні умови для фінального зусилля, і фазу заключного руху, що визначає необхідну силу чи точність руху.

Анатомічна характеристика метального руху проводиться на прикладі метання списа.

Метання списа -- це складний ациклічний, асиметричний рух.

Під час метання списа фаза вихідного положення і фаза попередніх дій немовби зливаються в одну, тоді як фаза заключного руху виражається досить чітко.

Метання списа, як і будь-який рух тіла, обумовлене взаємодією зовнішніх і внутрішніх сил.

Сила тяжіння тіла і снаряда діє протягом усіх фаз, а сила реакції опори -- лише в опорні періоди.

Площа опори, а отже, і ступінь стійкості тіла в різних фазах неоднакові: під час розбігу в опорні періоди площа опори мінімальна і представлена лише площею опорної поверхні однієї стопи; у фазу попередніх дій перед фінальним зусиллям вона найбільша і складається з площі-опорних поверхонь обох нижніх кінцівок і площі простору, розташованого між ними.

Рис. 13. Початкове положення під час метання списа перед кидком

У фазі вихідного положення і під час розбігу спис утримується кистю так, що І і III пальці щільно охоплюють його, II палець витягнутий вздовж списа, а IV і V пальці вільно лежать біля III пальця.

Рука зі списом піднята догори і зігнута в ліктьовому суглобі.

Спис розташований над плечовим суглобом, лікоть спрямований вперед, кисть знаходиться приблизно на рівні вушної раковини (рис. 13).

М'язи-згиначі кисті і пальців розтягнуті і напружені, вони перешкоджають її розгинанню під дією сили тяжіння списа.

Зігнуте положення руки в ліктьовому суглобі утримується м'язами-згиначами передпліччя, а в плечовому суглобі -- м'язами-розгиначами плеча і м'язами, що відводять плече і забезпечують положення плеча майже під прямим кутом до тулуба.

Усі ці м'язи працюють при проксимальной опорі.

На протилежному боці напружені м'язи, що фіксують пояс верхньої кінцівки до тулуба, м'язи, що оточують плечовий, ліктьовий, променево-зап'ястковий суглоби і суглоби кисті. Усі вони працюють також при проксимальній опорі.

Особливості роботи м'язів тулуба і нижніх кінцівок такі самі, як за звичайного бігу.

У фазі попередніх дій метальник бере положення, найбільш вигідне для наступного фінального зусилля.

Його тіло можна порівняти з натягнутим луком, особливо якщо кидок виконується без розбігу.

Рука, у якій затиснутий снаряд, розігнута в плечовому і ліктьовому суглобах.

Тулуб і пояс верхніх кінцівок розігнуті за напрямком руху списа так, що плече вільної руки відведено вперед. Вона зігнута в ліктьовому суглобі і приведена до тулуба.

Під час метання правою рукою основна вага тіла припадає на ліву ногу. Вона розігнута в кульшовому і колінному суглобах і зігнута в надп'ятково-гомілковому суглобі. Права нога, трохи зігнута в колінному суглобі, винесена вперед і поставлена на опорну поверхню зовнішньою частиною стопи навхрест перед лівою нижньою кінцівкою (так званий "обвідний крок").



Рис. 14. Завершальне положення під час метання списа перед кидком

Стійкість тіла назад дуже незначна, тому що через нахил тулуба назад ЗЦВ тіла проектується на задній край площі опори.

Положення тіла утримується напруженням м'язів-згиначів і м'язів-розгиначів хребтового стовпа, а також м'язів-розгиначів стегна і гомілки та м'язів-згиначів стопи.

Положення ланок верхньої кінцівки утримується напругою м'язів-розгиначів плеча і передпліччя.

М'язи-згиначі верхньої кінцівки дуже розтягнуті і напружені.

Скручування тулуба відбувається під впливом скорочення внутрішнього косого м'яза живота з протилежного боку.

Усі попередні дії метальника спрямовані на те, щоб відвести руку зі снарядом максимально назад і цим привести м'язи в робочий стан.

Попереднє розтягування основних функціональних груп м'язів за рахунок взаєморозташування окремих частин тіла сприяє їхньому скороченню в балістичному режимі.

У фазі заключного руху відбувається інтенсивне напруження м'язів і досягається фінальне зусилля, необхідне для метання снаряда (рис. 14).

Поштовх лівою нижньою кінцівкою, що виконується за рахунок напруження м'язів задньої і бічної поверхонь гомілки, сприяє переносу ваги тіла на праву ногу.

Права нога, що до цього моменту була трохи зігнутою в колінному суглобі, різко випрямляється. Відбуваються швидке розгинання в кульшовому і колінному суглобах і згинання в надп'ятково-гомілковому суглобі.

Основне навантаження припадає на великий сідничний м'яз, чотириголовий м'яз стегна, а також м'язи задньої і бічної поверхонь гомілки.

До цих рухів приєднується згинання тулуба не тільки в ділянці хребтового стовпа, але й у кульшовому суглобі. Скорочуються м'язи живота, м'язи-згиначі стегна.

Пояс верхніх кінцівок рухається разом з тулубом вперед, при цьому праве плече виноситься угору і вперед.

Права рука різко згинається в плечовому суглобі.

У ліктьовому суглобі спочатку відбувається згинання, що супроводжується розтягуванням триголового м'яза плеча, а потім -- різке розгинання. Закінчується фінальне зусилля згинанням кисті.

До м'язів, що найінтенсивніше працюють у момент кидка, належать передній зубчастий, великий і малий грудні м'язи, передню частину дельтоподібного, довгу головку двоголового м'яза, дзьобоподібно-плечовий м'яз. Вони працюють при проксимальній опорі.

Руку, зігнуту в ліктьовому суглобі, утримують м'язи-згиначі передпліччя, а розгинають м'язи-розгиначі передпліччя (триголовий м'яз плеча).

Рух кисті здійснюється напруженням м'язів-згиначів кисті і пальців.

Різке розгинання в плечовому суглобі (з деякою пронацією) лівої руки сприяє компенсаторному винесенню вперед пояса "робочої" верхньої кінцівки, "подовжує" її, збільшує швидкість руху і дальність польоту списа. Робота м'язів має балістичний (вибуховий) характер.

Під час метання снарядів на дальність спочатку скорочуються сильніші м'язи, які забезпечують повільні рухи великих ланок тіла, потім -- менш сильні м'язи і наприкінці зусилля -- м'язи дистальних ділянок тіла.

Дихання при метальних рухах не рівномірне. Під час розбігу виникає один-два дихальних рухи. У фазі замаху, коли "робоча" рука відведена назад, створюються сприятливі умови для вдиху, а у фазі заключного руху -- для видиху.

Однак багато метальників затримують дихання у фазі фінального зусилля і видих роблять після нього.

Метання висуває специфічні вимоги до таких фізичних якостей як гнучкість і сила.

Для метальників дуже важлива гнучкість хребтового стовпа, значна рухомість у плечовому і кульшовому суглобах, а також сила м'язів, що беруть найбільш активну участь у рухах.

Разом з тим слід зазначити неоднакове навантаження на праву і ліву половини опорно-рухового апарату. У зв'язку з цим необхідно звертати увагу на гармонійний розвиток протилежної до "робочої" половини тіла групи м'язів у процесі тренувань.

Анатомічна характеристика обертальних рухів.

За величезної різноманітності спортивних вправ, пов'язаних з обертанням тіла людини, їх можна поділити на дві групи, що принципово відрізняються одна від одної.

Одну групу складають рухи, які утворює тіло людини навколо снаряда, що в свою чергу є закріпленою (фіксованою) віссю для його обертання.

До іншої групи варто віднести рухи, вісь обертання яких не є фіксованою, а утворюється вільним тілом. У цих випадках вісь обертання тіла проходить через його ЗЦВ.

Прикладами простих обертальних рухів можуть бути рухи в суглобах. Сили, що діють на ту чи іншу ланку тіла, як правило, знаходяться на деякій відстані від осі обертання, тобто мають плече сили.

Добуток величини сили на плече сили дає так званий момент сили. Співвідношення діючих моментів сили, наприклад моменту сили тяжіння руки і моменту сили функціональної групи м'язів, що відводять плече, визначає напрямок обертального руху і вид роботи м'язів.

Кожне тіло має певну інерцію, через що для виведення тіла зі стану спокою чи для зміни швидкості і напрямку його руху необхідно прикласти до тіла додаткову зовнішню силу. Тобто всі сили, які спричиняють зміну стану тіла, зустрічають з боку самого тіла певний опір. Такий опір за поступального руху прямо пропорційний масі тіла, а за обертального -- моменту інерції тіла.

Момент інерції дорівнює добутку маси тіла на квадрат його радіуса відносно осі обертання (І =тr2). Оскільки довжина ланок тіла практично незмінна, то під час простого руху моменти їхньої інерції майже не змінюються.

Якщо ж за обертального руху декількох ланок одночасно змінюється їхнє взаємне розташування, як, наприклад, під час руху вільної нижньої кінцівки під час бігу, то момент інерції ланки (у даному прикладі нижньої кінцівки відносно поперечної осі кульшового суглоба) змінюється.

При складному обертальному русі всього тіла людини навколо осі, що проходить через опорну точку при обертанні навколо снаряда або через ЗЦВ тіла при його вільному обертанні, можливі аналогічні зміни моменту інерції. При цьому чим ближче розташовуються частки маси тіла до осі обертання, тим меншим стає момент інерції, і навпаки.

Якщо тіло приведене в обертальний рух з будь-якою швидкістю, то добуток моменту інерції тіла на його кутову швидкість визначає так званий кінетичний момент тіла.

Коли тіло обертається в безопорному положенні (наприклад, під час стрибків у воду, зіскоках з поперечини, акробатичних вправах), кінетичний момент тіла майже не змінюється. Звідси випливає, що при відносно постійному добутку збільшення одного множника пов'язане зі зменшенням у стільки ж разів іншого множника. Виходячи з цього, легко знайти шляхи керування кутовою швидкістю обертання тіла в польоті. Для її збільшення необхідно зменшити момент інерції тіла, і навпаки.

Зміна моменту інерції тіла за обертового руху здійснюється за допомогою внутрішніх сил, що підлягають аналізу при анатомічній характеристиці обертальних рухів тіла людини.

За участю функціональних груп м'язів досягається наближення чи віддалення ланок тіла щодо осі обертання, що, в свою чергу, змінює швидкість руху.

Анатомічні особливості будови і форми тіла людини, нерівномірність локалізації м'язової і жирової маси створюють різні моменти інерції відносно вертикальної, поперечної і стрілової осей обертання.

Найменший момент інерції тіла при його обертальних рухах навколо вертикальної осі, тому що частини тіла найближче розташовані до осі обертання.

При обертаннях навколо поперечної осі, що проходить через ЗЦВ тіла, момент обертання більший, однак його можна зменшити, наближаючи частини тіла до осі обертання.

Анатомічні особливості будови хребтового стовпа і кульшового суглоба допускають наближення частин тіла до осі обертання.

Велика амплітуда рухів під час згинання хребтового стовпа і в кульшових суглобах використовується в спортивній практиці при згрупуванні, чим і досягається зменшення моменту інерції тіла і збільшення швидкості його обертання.

Так, при виконанні сальто назад в згрупованому стані момент інерції зменшується приблизно в 3 рази, а при виконанні піруету, коли верхні і нижні кінцівки наближаються до поздовжньої осі тіла, момент інерції може бути зменшений у 7 разів.

Збільшення кількості оборотів під час польоту можна досягнути за рахунок зменшення моменту інерції тіла шляхом його згрупування.

Швидкість обертання, що збільшується, призводить до зростання відцентрової сили, яка, у свою чергу, прагне віддалити частини тіла від осі обертання, що збільшує навантаження на м'язи.

Обертальні рухи тіла навколо стрілової осі (наприклад, бічне сальто) зустрічаються досить рідко. При цьому існує великий момент інерції тіла через обмежену можливість бічного згрупування.

Обертальні рухи тіла навколо вертикальної і поперечної осей виконуються переважно за симетричного розташування рук і ніг. Його порушення призводить до ускладнення обертальних рухів.

Сальто назад.

Сальто назад -- це складний локомоторний симетричний ациклічний обертальний рух, пов'язаний з відштовхуванням тіла від площі опори, польотом у повітрі, обертанням і приземленням. Весь рух можна поділити на фази: підготовчу фазу, фазу поштовху, фазу польоту і фазу приземлення.

Підготовча фаза полягає у створенні найбільш вигідних умов для наступного поштовху. Тіло знаходиться в положенні напівприсіду. Руки опущені, розігнуті в ліктьовому і плечовому суглобах. Тулуб випрямлений, поперековий лордоз згладжений. Нижні кінцівки зігнуті в кульшовому і колінному суглобах і розігнуті в надп'ятково-гомілковому.

Через це у підготовчій фазі відбувається розтягування тих м'язів, які у наступній фазі повинні включитися в інтенсивну роботу. До цих м'язів належать: великий сідничний м'яз, чотириголовий м'яз стегна, м'язи задньої і бічної поверхонь гомілки. Усі вони виконують поступальну роботу і зі збільшенням кількості присідань розтягуються.

Випрямлене положення тулуба утримується напруженням м'язів його задньої поверхні (розгиначів хребтового стовпа).

Фаза поштовху. Робота опорно-рухового апарату в цій фазі відбувається так само, як і під час стрибка в довжину з місця.

Різниця полягає в тому, що поштовх здійснюється під більшим кутом, ніж під час стрибка в довжину. Сила реакції опори спрямована не в ЗЦВ тіла, а трохи попереду від нього, і разом із силою тяжіння та силою інерції створює пару сил, що обумовлюють початкове обертання тіла.

Основне навантаження припадає на м'язи нижніх кінцівок, які енергійно і швидко випрямляються за рахунок одночасного розгинання в кульшових і колінних суглобах та згинання в надп'ятково-гомілкових суглобах.

Ці рухи виконуються тими м'язами, які були попередньо розтягнуті.

Великий момент сили м'язів, спрямований на подолання сили тяжіння, відносно поперечної осі кульшового суглоба створюється такими м'язами, як великий сідничний, великий привідний м'яз, півсухожилковий, півперетинчас-тий і двоголовий м'яз стегна (в основному її довга головка), відносно поперечної осі колінного суглоба -- чотириголовий м'яз стегна, надп'ятково-гомілкового суглоба -- триголовий м'яз гомілки, довгий і короткий малогомілковий м'язи, задній великогомілковий м'яз, довгий м'яз-згинач великого пальця, довгий м'яз-згинач пальців, а також власні м'язи згинальної поверхні стопи.

На тулубі напружуються м'язи, що випрямляють хребтовий стовп. До кінця фази поштовху в роботу включаються м'язи-згиначі хребтового стовпа (м'язи живота), що своїм напруженням запобігають перерозгинанню тулуба, фіксують його у випрямленому положенні. При цьому внутрішньочеревний тиск підвищується і виникає короткочасна затримка дихання.

Ефективність відштовхування залежить і від швидких махових рухів рук угору, завдяки чому збільшується момент інерції тіла і підвищується розташування його ЗЦВ. При цьому працюють ті м'язи, які піднімають угору пояс верхніх кінцівок (верхні пучки трапецієподібного м'яза, м'яз-підіймач лопатки і ромбоподібний м'яз), а також м'язи, що згинають плече (передня частина дельтоподібного м'яза, дзьобо-плечовий м'яз, двоголовий м'яз плеча).

У момент відриву тіла від опорної поверхні тяга працюючих м'язів зменшується; збільшується напруження їхніх антагоністів, у результаті чого частини тіла короткочасно фіксуються у випрямленому положенні.

Фаза польоту продовжується з моменту відриву тіла від площі опори і до моменту його приземлення. За цей час відбувається поступально-обертальний рух тіла (у даному випадку з одним повним обертом назад навколо поперечної осі).

Необхідні умови для цього створюють мах руками угору і випрямлення тулуба. Оскільки підняте в повітря тіло має великий момент інерції відносно поперечної осі, що проходить через ЗЦВ тіла, мала кутова швидкість не може забезпечити обертання тіла на 360°. У результаті згрупування тіла його поздовжній розмір зменшується в 2--3,5 рази, що, у свою чергу, призводить до збільшення кутової швидкості обертання.

Згрупування виконується за участі таких функціональних груп:

— м'язів, що згинають тулуб (прямі, зовнішні косі і внутрішні косі м'язи живота);

-- м'язів, що згинають стегно в кульшовом суглобі (клубово-поперековий, гребінний і кравецький м'язи, м'яз-натягувач широкої фасції і частково група привідних м'язів);

-- м'язів, що згинають гомілку в колінному суглобі (півсухожилковий, пів-перетинчастий і двоголовий м'яз стегна).

Пояс верхніх кінцівок зміщується вниз і призволиться до серединної лінії, при цьому напружуються великий і малий грудні та передній зубчастий м'язи.

Руки зігнуті в ліктьових суглобах за рахунок напруження двоголового м'яза плеча, плечового і плечо-променевого м'язів, круглого пронатора і приведені до тулуба напруженням великого грудного м'яза, найширшого м'яза спини, великого і малого круглих м'язів. Кисті охоплюють середини гомілок.

Різке розгинання голови створює додатковий імпульс для обертання тулуба. Цей рух виконується під час скорочення глибоких м'язів потиличної ділянки, а також верхньої частини трапецієподібного м'яза, ремінних м'язів голови і шийної частини м'яза-випрямляча хребта.

Під час високого зльоту і щільного згрупування тіло встигає до середини низхідної частини траєкторії польоту повернутися на 270-300°. Наприкінці фази польоту відбувається випрямлення тіла. Це призводить до того, що момент інерції зростає і тіло втрачає кутову швидкість обертання.

Випрямленню тіла сприяють також відцентрові сили, що виникають під час його швидкого обертання.

Розгинання тулуба, нижніх і верхніх кінцівок відбувається активно в результаті скорочення м'язів-розгиначів тулуба, стегна, гомілки і м'язів-згиначів плеча.

Слід зазначити, що повного розгинання не відбувається, тому що трохи зігнуте положення необхідне для амортизації поштовху.

Фаза приземлення. При правильному приземленні тіло зберігає рівновагу і не зазнає великих струсів. Це досягається завдяки попередньому розгинанню тулуба і кінцівок, а також використанню амортизаційних властивостей опорно-рухового апарату.

...