Перша допомога при невідкладних станах

ІІ ступінь опіку. При ньому пошкоджується ороговіваючий епітелій до росткового шару, внаслідок чого формуються невеликі міхурі із серозним вмістом. Повністю ці пошкодження загоюються за рахунок регенерації зі збереженого росткового шару за 1?2 тижні.

ІІІ ступінь опіку характеризується ураженням усіх шарів епідермісу і дерми (мал. 10.2 а). Самостійне загоєння ранової поверхні відбівається із значними деформівними рубцями. Цей ступінь ураження поділяють на два ступеня: ІІІ А і ІІІ Б. При ІІІ А ступені частково вражається дерма, дном рани служить непошкоджена частина дерми із рештою епітеліальних елементів (сальними, потовими залозами, волосяними фолікулами). Відразу після опіку має вигляд чорного або коричневого струпа. Можуть формуватися пухирі великого розміру, схильні до злиття, із серозно-геморагічним вмістом. Больова чутливість знижена. Можливе самостійне відновлення поверхні шкіри, якщо опік не ускладниться інфекцією і не відбудеться вторинного ураження рани. При ІІІ Б ступені спостерігається тотальна загибель шкіри до підшкірно-жирової клітковини.

ІV ступінь опіку визначається загибеллю прилеглих до підшкірно-жирової клітковини тканин, обвуглювання м'язів, кісток, підшкірно-жирової клітковини.

Визначення площі опіку потрібно проводити в усіх випадках із метою остаточного встановлення діагнозу і проведення адекватного загального і місцевого лікування.

«Правило дев'яток» (метод Уоллеса): згідно з цим правилом у дорослого всю поверхню тіла поділяють на ділянки, рівні за площею до однієї або двох дев'яток (мал. 10.2 а). Під «дев'ятками» розуміють 9% площі тіла:

­ голова і шия - 9 %;

­ передня поверхня тулуба - дві «дев'ятки» (18 %);

­ задня поверхня тулуба - дві «дев'ятки» (18 %);

­ кожна рука - по 9 %;

­ кожна нога - (18 %); по дві «дев'ятки»;

­ промежина - 1 %.

«Правило долоні» (метод Глумова): площу опіку порівнюють із площею долоні потерпілого, яка дорівнює умовно 1% від усієї поверхні тіла.

Як правило, «правило дев'яток» і «правило долоні» використовують одночасно. Інші методи визначення площі опіків застосовують рідко, оскільки невелика різниця у точності результатів, практично, не виправдовує затрачених зусиль та часу.

Перша допомога при термічних опіках

1 Припинити дію високої температури на постраждалого: необхідно погасити полум'я на одязі.

2 Винесення потерпілого із зони високої температури. Винос потерпілого із небезпечної зони, гасіння тліючого та палаючого одягу необхідно здійснювати обережно, щоб грубими рухами не порушити цілісність шкірних покривів. Для надання першої допомоги одяг потрібно розрізати, особливо там, де він прилипає до опікової поверхні, та накласти асептичну пов'язку поверх решти одягу. Роздягати потерпілого не рекомендується, особливо у холодну пору року, оскільки охолодження може різко посилити загальний вплив травми на організм і сприяти розвитку шоку.

3 При поверхневих опіках зону ураження полити холодною водою з метою зменшення температури і болю. Тривалість цієї процедури не менше 10?15 хвилин.

4 Накласти суху асептичну пов'язку для попередження інфікування опікової поверхні. Для пов'язки використовують стерильний бинт або індивідуальний пакет. За відсутності спеціального стерильного перев'язувального матеріалу опікову поверхню можна закрити чистою тканиною.

5 Потерпілого необхідно покласти у положення, в якому його найменше турбує біль. Хворого потрібно тепло вкрити, дати випити велику кількість рідини.

6 За наявності аптечки потерпілому дати знеболювальні (анальгін) та антигістамінні препарати (супрастин, димедрол, піпольфен).

7 Перш ніж транспортувати обпеченого до лікарні, необхідно провести транспортну іммобілізацію. Остання повинна забезпечити таке положення обпалених ділянок тіла, при якому шкіра буде перебувати у максимально розтягнутому стані. Наприклад, при опіку внутрішньої поверхні ліктьового згину кінцівку фіксують у розігнутому положенні; при опіку задньої поверхні ліктьового суглоба руку фіксують зігнутою у ліктьовому суглобі; при опіку долонної поверхні кисті рука фіксується у положенні із максимальним розгинанням кисті та пальців.

При наданні першої допомоги при опіках забороняється:

1) надсікати пухирі, що утворилися у результаті опіку;

2) при обробці опіків користуватися йодом;

3) використовувати лід, оскільки це може посилити травму;

4) намагатися відривати тканину, яка прилипла до рани;

5) змащувати рану маслом, масляними мазями або іншими жирними речовинами, які можуть підтримувати високу температуру у місці опіку, а отже, призвести до його поширення вглибину та за площею.

Хімічний опік - це пошкодження тканин, що виникає під дією кислот, лугів, солей важких металів, їдких рідин та інших хімічно активних речовин. Хімічні опіки виникають внаслідок виробничих травм, порушень техніки безпеки, нещасних випадків у побуті, у результаті спроб самогубства і т. д.

Глибина і тяжкість хімічного опіку залежать від:

­ сили та механізму дії хімічної речовини;

­ кількості та концентрації хімічної речовини;

­ тривалості впливу та ступеня проникнення хімічної речовини.

Симптоми ураження. При опіках кислотами та лугами на місці опіку утворюється струп (кірка).

Струп, що утворюється після опіків лугами, білуватий, м'який, пухкий, що переходить на сусідні тканини без чітких меж. Отже, лужні рідини мають більш руйнівну дію, ніж кислотні, через свою значну здатність проникати усередину тканин.

При опіках кислотами струп звичайно сухий і твердий, із різко відмежованою лінією на місці переходу на здорові ділянки шкіри. Кислотні опіки частіше поверхневі.

Колір ураженої шкіри при хімічному опіку залежить від виду хімічного агента. Шкіра, обпалена сірчаною кислотою, спочатку буває білого кольору, а у подальшому змінює колір на чорний або коричневий. При опіку азотною кислотою уражена ділянка шкіри має світло-жовто-зелений або жовто-коричневий відтінок. Соляна кислота залишає опіки жовтого кольору, оцтова - опіки брудно-білого кольору. Опік, нанесений концентрованим перекисом водню, має сіруватий відтінок.

Руйнування тканини під впливом хімічної речовини продовжується і після припинення безпосереднього контакту з ним, оскільки всмоктування хімічної речовини на обпаленій ділянці триває ще деякий час. З огляду на це визначити ступінь ураження тканин у перші години чи навіть добу після травми дуже складно. Справжня глибина опіку, як правило, проявляється лише через 7?10 діб після хімічного опіку, коли починається відторгнення струпа.

Тяжкість та небезпека хімічного опіку залежать не тільки від глибини, але й від його площі. Чим більша площа опіку, тим він небезпечніший для життя постраждалого.

Надання першої допомоги при хімічних опіках шкіри.

1 Негайно зняти одяг та прикраси, на які потрапили хімічні речовини.

2 З метою усунення причини опіку необхідно змити хімічні речовини з поверхні шкіри, потримавши уражене місце під холодною проточною водою не менше 20 хвилин. Якщо допомогу при хімічному опіку надають із деяким запізненням, тривалість обмивання збільшують до 30?40 хв.

3 Не потрібно намагатися видалити хімічні речовини серветками чи тампонами, змоченими водою, із ураженої ділянки шкіри, це сприятиме ще більшому проникненню у глибокі шари шкіри хімічної речовини.

4 Якщо агресивна речовина, що викликала опік, має порошкоподібну структуру (наприклад, вапно), то необхідно спочатку видалити залишки хімічної речовини і тільки після цього приступити до обмивання обпаленої поверхні.

5 Якщо після першого промивання рани больові відчуття посилюються, потрібно повторно промити обпалене місце проточною водою впродовж ще декількох хвилин.

6 Після промивання хімічного опіку необхідно по можливості нейтралізувати дію хімічних речовин. А саме при опіку кислотою обмити пошкоджену ділянку шкіри мильною водою або розчином питної соди (1 чайна ложка питної соди на 2,5 склянки води), чим досягається нейтралізація кислоти. При опіку лугом уражену поверхню промивають слабким розчином лимонної кислоти чи оцту. При опіках вапном для його нейтралізації застосовують 20 % розчин цукру.

7 Після переліченого доцільно прикласти до ураженого місця холодну вологу тканину (рушник), щоб зменшити біль.

8 На обпалену ділянку накладають пов'язку сухим стерильним бинтом або просто чисту суху тканину.

Хімічні опіки очей

Хімічні опіки очей виникають при потраплянні у них кислот, лугів, вапна та інших агресивних хімічних речовин в умовах побуту або виробництва. Хімічні опіки очей відносяться до тяжких ушкоджень і тому вимагають безпосереднього обстеження та консультування лікарем. Тяжкість опіків очей залежить від хімічного складу, концентрації, кількості і температури речовини, що викликала опік, стану очей потерпілого, загальної реактивності організму, а також від своєчасності та якості надання першої допомоги.

Незалежно від виду хімічної речовини опіки очей, як правило, супроводжуються вираженими суб'єктивними відчуттями: світлофобією, ріжучим болем у оці та сльозоточивістю; у тяжких випадках - втратою зору. Одночасно уражається шкіра навколо очей.

Перша допомога при хімічних опіках очей повинна бути надана негайно. Основний захід у наданні першої допомоги - рясне промивання очей проточною водою. Очі необхідно промивати впродовж 10?15 хвилин слабким струменем проточної води до видалення хімічної речовини. Не варто витрачати час на пошук нейтралізатора, оскільки рясне промивання очей проточною водою набагато ефективніше. При опіках лугами для промивання можна використовувати молоко.

Після промивання необхідно накласти суху пов'язку (шматок бинта або марлі). Але найголовніше - у всіх випадках хімічних опіків очей потрібно якомога раніше звернутися до лікаря.

Хімічні опіки стравоходу та шлунка

Хімічні опіки стравоходу та шлунка виникають при випадковому або навмисному (із суїцидальної метою) прийманні усередину концентрованих кислот (оцтова есенція, акумуляторний електроліт) або лугів (нашатирний спирт).

Основні симптоми при хімічних опіках органів травлення зводяться до сильного болю у роті, глотці, стравоході та шлунку. Якщо одночасно виявляється обпеченою верхня частина гортані, хворі починають задихатися. Виникає блювання із кривавим слизом та обривками обпаленої слизової оболонки. Через швидке поширення опіку по травному тракту перша допомога повинна бути надана якомога раніше.

Перша допомога при хімічних опіках стравоходу і шлунка

1 Промити шлунок шляхом викликання блювання, а якщо є можливість - через зонд водою кімнатної температури.

2 Якщо є аптечка з потрібними ліками, необхідно хворого знеболити та ввести спазмолітики (50 % розчин анальгіну - 4 мл, но-шпа -1?2 мл).

3 При сильному болю у глотці прополоскати її 5?10 % розчином новокаїну, лідокаїну.

4 Увести через рот антидот. При ураженні кислотами -40?50 мл окису магнію, при ураженні лугами - стільки ж 2 % розчину оцту чи лимонної кислоти.

5 У обох випадках дати випити молоко або олію, яєчний білок.

6 Негайно транспортувати постраждалого до лікарні.

Контрольні запитання

1 Дайте визначення поняття „опіків”.

2 Які є види опіків?

3 Дайте клінічну характеристику різним ступеням опіків.

4 Наведіть приклади визначення площі опіку.

5 Як надати першу допомогу при термічних опіках?

6 Що таке хімічний опік?

7 Які симптоми хімічного опіку шкіри?

8 Як надати першу допомогу при хімічних опіках шкіри?

9 Якими симптомами супроводжуються хімічні опіки очей?

10 Як надати першу допомогу при хімічних опіках очей?

11 Перелічіть симптоми хімічних опіків стравоходу та шлунка.

12 Який алгоритм надання першої допомоги при хімічних опіках стравоходу та шлунка?

10. ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ УРАЖЕННІ ЕЛЕКТРИЧНИМ СТРУМОМ

Актуальність теми. Широке використання на виробництві та у побуті досягнень науково-технічного прогресу призводить до зростання ризику ураження електричним струмом. У світі щорічно від електротравм гине 30 тисяч осіб. Тому проблема захисту від ураження електричним струмом та знання правил надання першої допомоги при електротравмі особливо актуальні у сучасному технічному середовищі. Будь-яке ураження електричним струмом, навіть на перший погляд незначне, може бути небезпечним, оскільки дія струму на внутрішні органи (серце, нервову систему) іноді виявляється не відразу.

Електротравма - пошкодження, що виникає у результаті впливу електричного струму значної сили або розряду атмосферної електрики (блискавки).

Основною причиною нещасних випадків, спричинених дією електричного струму, є порушення правил техніки безпеки під час роботи з побутовими електроприладами та промисловими електроустановками. Електротравма виникає не тільки при безпосередньому зіткненні тіла людини з джерелом струму, але й при дуговому контакті, коли людина перебуває поблизу установки із напругою понад 1000 В, особливо у приміщеннях з високою вологістю повітря.

Електричний струм викликає місцеві та загальні порушення в організмі. Місцеві зміни проявляються опіками тканин у місцях входу та виходу електричного струму. Залежно від загального стану ураженого (волога шкіра, стомлення, виснаження та ін.), сили струму і напруги можливі різні місцеві прояви - від втрати чутливості до глибоких опіків. При впливі змінного струму силою 15 мА у постраждалого виникають судоми. У разі ураження струмом силою 25?50 мА настає припинення дихання. Небезпека ураження електричним струмом збільшується тому, що через спазм голосових зв'язок, який розвивається після травми, потерпілий не може крикнути та покликати на допомогу. Якщо дія струму не припиняється, через кілька хвилин відбувається зупинка серця у результаті гіпоксії і настає смерть потерпілого.

Стан ураженого на момент електротравми може бути настільки тяжким, що він зовні мало чим відрізняється від померлого: бліда шкіра, широкі зіниці, що не реагують на світло, відсутність дихання та пульсу.

Місцеві пошкодження при ураженні блискавкою аналогічні пошкодженням, які настають при дії промислової електрики. На шкірі часто з'являються плями темно-синього кольору, які нагадують розгалуження дерева («знаки блискавки»), що зумовлено розширенням і паралічем судин. Загальні явища при ураженні блискавкою виражені значно більше. Характерними для них є розвиток паралічів, глухоти і німоти та припинення дихання.

Класифікація тяжкості уражень при електричному ударі така:

­ електротравма I ступеня - судомне скорочення м'язів без втрати свідомості;

­ електротравма II ступеня - судомне скорочення м'язів із втратою свідомості;

­ електротравма III ступеня - втрата свідомості та порушення функцій серцевої діяльності чи дихання;

­ електротравма IV ступеня - клінічна смерть.

Правила винесення потерпілого із зони ураження електричним струмом

1 Одним із головних моментів при наданні першої допомоги є негайне припинення дії електричного струму. Необхідно вимкнути рубильник, вимикач, розімкнути штепсельне з'єднання, викрутити пробки, видалити запобіжники і т. п.

2 Якщо швидко відключити електроустановку неможливо, рятувальник, перш ніж доторкнутися до потерпілого, зобов'язаний захиститися від ураження електричним струмом, використовуючи такі заходи:

­ стати на суху дошку, згорнутий сухий одяг, гумовий килимок або надіти діелектричні калоші;

­ одягти діелектричні рукавички або обмотати руку сухою тканиною, шарфом чи краєм рукава;

­ не торкатися до металевих предметів і до тіла потерпілого, можна торкатися лише будь-яким сухим предметом, який не проводить струм: палицею, дошкою та ін.

3 Відтягнути потерпілого, тримаючи за одяг; перерубати провід сокирою із сухим дерев'яним сокирищем. Перекусити провід (кожну фазу окремо!) кусачками з ізольованими ручками.

4 Правила виходу із зони витікання струму: якщо провід лежить на землі, виникає небезпека напруги кроку. Рухаючись у зоні розтікання струму, використовуйте діелектричні калоші та килимки, сухі дошки; за відсутності захисних засобів виходити із зони витікання струму необхідно короткими кроками, пересуваючи ноги без відриву від землі.

Перша допомога при ураженні електричним струмом

1 Відокремивши потерпілого від проводів, необхідно ретельно оглянути його. Місцеві пошкодження потрібно обробити дезінфекційними розчинами та закрити пов'язкою.

2 При пошкодженнях, що супроводжуються легкими загальними явищами (непритомність, короткочасна втрата свідомості, запаморочення, головний біль, біль у ділянці серця), перша допомога полягає у створенні спокою та транспортуванні хворого до лікувальної установи. Необхідно пам'ятати, що загальний стан потерпілого може різко і раптово погіршитися у найближчі години після травми: виникають порушення кровопостачання м'яза серця, явища вторинного шоку і т. ін. Подібні стани іноді спостерігаються навіть в ураженого із легкими загальними проявами (головний біль, загальна слабість). З огляду на зазначене усі особи, які отримали електротравму, підлягають госпіталізації.

3 При тяжких загальних проявах, які супроводжуються розладом або припиненням дихання, єдиним дієвим засобом першої допомоги є негайне проведення штучного дихання. При працюючому серці штучне дихання швидко покращує стан хворого, шкірні покриви набувають природного забарвлення, з'являється пульс, починає визначатися артеріальний тиск. Після того як до потерпілого повернеться свідомість, йому необхідно дати пити і потрібно його тепло укрити.

4 Перша допомога при зупинці серця повинна бути розпочата як можна раніше, тобто у перші 5 хвилин, поки ще не настали незворотні зміни у клітинах головного та спинного мозку. Допомога полягає в одночасному проведенні штучного дихання та зовнішнього масажу серця.

Контрольні запитання

1 Що таке електротравма?

2 Які місцеві зміни в організмі викликає електротравма?

3 Які загальні зміни розвиваються в організмі внаслідок ураження електричним струмом?

4 Які правила винесення потерпілого із зони ураження електричним струмом?

5 Які правила надання першої допомоги при ураженні електричним струмом?

11. ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ ПЕРЕОХОЛОДЖЕННІ ТА ВІДМОРОЖЕННЯХ

Актуальність теми. Холодова травма може зустрічатися у всіх частинах нашої планети. У структурі травм мирного часу холодова травма складає від 1 до 10 %. Серед госпіталізованих хворих до відділення термічної травми уражені холодом становлять від 3% до 30 %. Матеріальні витрати на лікування постраждалих від дії холоду у 3 рази перевищують вартість лікування загальнохірургічного хворого. Середня тривалість лікування відмороження більше ніж у 2 рази перевищує тривалість лікування хворих з опіками. Невтішні лікування: вихід на інвалідність при відмороженнях становить від 20 до 48 %.

Переохолодження - це загальний стан організму, коли на всю поверхню тіла людини впливає холод, а температура тіла при цьому падає нижче 35°C. Тривалий вплив низьких температур призводить до замерзання, функції організму при цьому пригнічуються, а при тривалому впливі холоду і зовсім згасають. Виділяють три ступені переохолодження організму.

Перший ступінь переохолодження (легкий) - виникає при зниженні температури тіла до 32?34 °C. Шкірні покриви у такій ситуації набувають блідого кольору, з'являються «гусяча шкіра», озноб, утруднення мови. Артеріальний тиск залишається нормальним, зрідка підвищується, але незначно. При легкому переохолодженні уже можливі обмороження різних ділянок тіла І?ІІ ступенів.

Другий ступінь переохолодження (середній) супроводжується зниженням температури тіла до 32? 30 °C. Пульс сповільнюється до 50 ударів за 1 хвилину. Шкіра стає синюшною, на дотик холодною. Знижується артеріальний тиск, дихання стає поверхневим, виникає сонливість. Проте дозволяти спати хворому у такому стані не можна, оскільки вироблення енергії під час сну значно знижується, і людина може померти. При цій стадії переохолодження можливі обмороження І?ІV ступенів.

Третій ступінь переохолодження (тяжкий) - температура тіла знижується до 30 °C. Людина втрачає свідомість, пульс сповільнюється до 36 ударів за 1 хвилину. Часто виникають судоми та блювання. Дихання стає рідким - до 3?4 за 1 хвилину. Відбувається гостре кисневе голодання головного мозку. Обмороження при цьому ступені переохолодження завжди тяжкі, і якщо не надати негайної допомоги, настануть задубіння та смерть.

Перша допомога при переохолодженні

1 Зігріти потерпілого.

2 Зняти мокрий та надіти сухий теплий одяг, закутати у ковдру із додатковим джерелом тепла, дати випити гарячої води.

3 За можливості постраждалого помістити у ванну з температурою 30?32 °С поступово підвищуючи температуру води до 40 °С; приймання теплої ванни потрібно припинити, коли температура тіла підвищиться до 34 °С.

4 У польових умовах для обігрівання можна використовувати ємності із гарячою водою, нагріте на вогні каміння, загорнуту тканину. Теплі предмети потрібно прикласти до потиличної частини голови, на пахову ділянку, груди, пахви. Можна використовувати тепло тіла людини. Для цього необхідно лягти поруч із потерпілим та пригорнутися до нього.

5 Розігрівати у першу чергу потрібно тулуб постраждалого, а потім - руки і ноги.

6 Якщо потерпілий перебуває у тяжкому стані: втрачає свідомість, пульс і дихання уповільнені або взагалі відсутні, необхідно негайно приступити до надання невідкладної медичної допомоги, викликати лікаря або доставити хворого у лікувальну установу.

При наданні першої допомоги постраждалому заборонено:

1 Проводити інтенсивне відігрівання: гарячий душ, гаряча ванна. Переводити хворого у приміщення з високою температурою.

2 Розтирати потерпілого, оскільки це призводить до припливу холодної крові з периферії до внутрішніх органів та головного мозку, які будуть продовжувати охолоджуватися.

3 Використовувати відкритий вогонь та алкоголь.

4 Розтирати снігом.

Відмороження - пошкодження тканин у результаті дії низької температури. Більш схильні до відмороження дистальні відділи кінцівок, вуха, ніс. При відмороженнях спочатку відчувається холод, що змінюється поступово онімінням, при якому зникають спочатку біль, а потім і чутливість. Втрата чутливості робить непомітним тривання дії низької температури, що найчастіше є причиною тяжких незворотних змін у тканинах.

За тяжкістю та глибиною виділяють чотири ступені відмороження. Установити глибину ураження можливо лише після відігрівання потерпілого, іноді - через кілька днів.

Відмороження I ступеня характеризується блідим кольором шкіри, незначним її набряком, зниженням або відсутністю чутливості. Після зігрівання шкіра набуває синюшного кольору, набряклість збільшується і часто виникає різкий біль. Запалення (набряк, почервоніння, біль) тримається кілька діб, потім поступово проходить. Пізніше спостерігаються лущення і свербіж шкіри.

Відмороження II ступеня проявляється змертвінням поверхневих шарів шкіри. Під час відігрівання попередньо блідий шкірний покрив набуває синього кольору, розвивається набряк тканин, що поширюється за межі відмороження. У зоні відмороження утворюються пухирці або й пухирі, наповнені прозорою рідиною. Довго можуть зберігатися порушення чутливості шкіри, інтенсивний біль. Характерні загальні явища: підвищення температури тіла, озноб, погані апетит та сон.

При відмороженні III ступеня відбувається змертвіння усіх шарів шкіри і м'яких тканин. Глибина пошкодження виявляється поступово. У перші дні після травми відзначається змертвіння шкіри: з'являються пухирі, наповнені рідиною темно-червоного чи темно-бурого кольору. Навколо змертвілої ділянки розвивається запальний вал із нечіткою демаркаційною лінією. Пошкодження глибоких тканин виявляється через 3?5 діб у вигляді вологої гангрени. Тканини абсолютно не чутливі на дотик, проте хворі страждають від сильного болю. Загальні явища при цьому ступені відмороження виражені сильніше. Інтоксикація проявляється ознобом і пітливістю, значним погіршенням самопочуття, апатією.

Відмороження IV ступеня характеризується змертвінням усіх шарів тканин, у тому числі й кісток. При даній глибині ураження відігріти пошкоджену частину тіла не вдається, вона залишається холодною і абсолютно нечутливою. Шкіра швидко покривається пухирцями, заповненими темною кров'янистою рідиною. Межа пошкодження виявляється повільно. Чітка демаркаційна лінія з'являється лише через 10?17 діб. Пошкоджена зона швидко чорніє і починає висихати (муміфікуватися). Процес відторгнення некротизованої кінцівки тривалий (1,5?2 міс.), загоєння рани дуже повільне.

Перша допомога при відмороженнях

1 Перемістити потерпілого у тепле місце і поступово зігрівати обморожену частину тіла, попередньо знявши стискальний одяг.

2 При поверхневому відмороженні (відмороженні І ступеня) можна обережно розтирати уражене місце долонею або чистою м'якою тканиною до появи почервоніння.

3 При більш серйозному відмороженні (ІІ ступеня і більше) кращим зігрівальним засобом є тепла вода (37? 42 0С).

4 Накласти на уражену ділянку суху стерильну пов'язку, при відмороженні пальців рук та ніг необхідно прокласти між ними марлю.

5 Потерпілому можна дати тепле питво, бажано без кофеїну, оскільки він порушує кровообіг.

6 Викликати швидку допомогу або доставити потерпілого у лікувальний заклад.

Надаючи допомогу при відмороженні, неприпустимо:

1 Відігрівати відморожене місце дуже швидко - це може завдати болю.

2 Розтирати відморожене місце снігом та льодом, тому що при цьому посилюється охолодження і, крім того, можна пошкодити шкіру та внести інфекцію.

3 Занурювати усе тіло потерпілого у воду, що може призвести до проблем із диханням та серцем.

4 Давати потерпілому алкоголь, оскільки він негативно впливає на кровообіг. Дозволяти потерпілому палити цигарки, що також зменшує приплив крові до центру.

5 Розкривати пухирі, оскільки порушення цілісності шкіри може призвести до інфекції.

6 Відігрівати відморожене місце, тому що ця частина тіла знову замерзне. Краще залишити частину тіла замерзлою один раз, ніж заморожувати та розморожувати її кілька разів. Це може призвести до набагато більш серйозних пошкоджень.

Контрольні запитання

1 Що таке переохолодження?

2 Які ступені переохолодження організму виділяють?

3 Яка перша допомога при переохолодженні?

4 Що заборонено при наданні першої допомоги постраждалому з переохолодженням?

5 Дайте визначення поняття „відмороження”.

6 Які ступені відмороження виділяють, їх характеристики?

7 Як надати першу допомогу при відмороженнях?

8 Що забороняється під час надання першої допомоги при відмороженнях?

12. ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ НЕПРИТОМНОСТІ, ТЕПЛОВОМУ ТА СОНЯЧНОМУ УДАРАХ, ГІПЕРТЕРМІЇ

Актуальність теми. Втрата свідомості становить медичну проблему у зв'язку із ризиком раптової смерті хворих, погіршенням у них якості життя, а також віддаленими результатами. Із втратою свідомості пов'язана велика кількість госпіталізацій до стаціонарів, звернень до «швидкої допомоги», виплат у зв'язку з непрацездатністю, у тому числі й через травми, отримані під час падінь.

Практика показує, що сонячні промені та спека можуть бути джерелом серйозної небезпеки навіть в умовах помірного клімату. Людям властиво недооцінювати сонячний і тепловий удари. Чим швидше надається перша допомога при розвитку цих станів, тим більше шансів буде у постраждалого уникнути розвитку тяжких ускладнень.

Непритомність - це раптова, короткочасна втрата свідомості (від декількох секунд до декількох хвилин). Свідомість може втрачатися у результаті: переляку, сильного болю, кровотечі, різкої зміни положення тіла (з горизонтального у вертикальне і т. ін.).

При непритомності у постраждалого спостерігаються: рясний піт, похолонення кінцівок, слабий і частий пульс, послаблене дихання, блідість шкірних покривів.

Надаючи першу допомогу при непритомності, необхідно:

1) покласти потерпілого на спину, опустити голову, підняти ноги;

2) розстебнути одяг та забезпечити приплив свіжого повітря;

3) змочити обличчя холодною водою;

4) піднести до носа ватку, змочену розчином нашатирного спирту;

5) різко поплескати по щоках;

6) після виведення постраждалого із непритомного стану дати потерпілому міцний чай, каву;

7) при повторній непритомності негайно викликати швидку допомогу.

Тепловий удар - хворобливий стан, викликаний перегріванням тіла. Настає у випадках, коли утруднена віддача тепла організму у зовнішнє середовище. Перегріванню тіла сприяє все, що порушує виділення поту: фізичне перевантаження, перевтома, зневоднення організму, ситна їжа, пригнічення функції потових залоз. Погіршує випаровування поту висока зовнішня температура, значна вологість повітря, непроникний щільний одяг. Теплові удари трапляються не тільки у жарку погоду, але можливі також у закритих приміщеннях внаслідок тривалого впливу високої температури без надходження свіжого повітря. Першими ознаками теплового удару бувають млявість, втома, головний біль, запаморочення. Обличчя червоніє, температура тіла підвищується до 40 °С. Виникають сонливість, позіхання. погіршується слух, з'являється «дзвін» у вухах, нерідко бувають пронос, блювання, іноді марення, галюцинації. Якщо до цього часу не усунені причини, що викликали перегрівання, настає тепловий удар: людина втрачає свідомість, падає, стає блідою, шкірні покриви - холодними, покриваються потом, пульс ниткоподібний.

Сонячний удар - стан, що виникає внаслідок сильного перегрівання голови прямими сонячними променями, під впливом яких мозкові кровоносні судини розширюються, відбувається приплив крові до голови з порушенням проникності судин, що й сприяє набряку мозку. Якщо виникають розриви дрібних кровоносних судин, то невеликі крововиливи у різні відділи мозку і його оболонки спричиняють порушення функцій центральної нервової системи. Перші ознаки сонячного удару - почервоніння обличчя та сильний головний біль. Потім з'являються нудота, запаморочення, потемніння в очах і, нарешті, - блювання. Хворий впадає у несвідомий стан. Пульс та дихання частішають, з'являється задишка, погіршується робота серця.

Фактори, що сприяють такому стану: задушлива, безвітряна погода, тривалий вплив сонячних променів на потилично-тім'яну частину голови, перебування на сонці у стані сп'яніння чи з переповненим шлунком.

Профілактичними заходами є: прикриття голови шапкою або хусткою, обливання голови холодною водою. Не рекомендується спати на сонці, здійснювати у жаркий час дня тривалі переходи без відпочинку. До сонячного і теплового ударів найбільш схильні люди, які погано переносять спеку, особи з надмірною масою тіла, ті, хто страждає на захворювання серця і судин, залоз внутрішньої секреції, а також ті, хто зловживає алкоголем. Швидко перегріваються маленькі діти, оскільки через вікові фізіологічні особливості теплорегулювальна система їх організму недосконала.

При тепловому та сонячному ударах рекомендовані такі заходи першої допомоги:

1 Перенести потерпілого у тінь або прохолодне приміщення із достатньою кількістю кисню та нормальним рівнем вологості (простір повинен бути відкритим, без масового перебування людей).

2 Обов'язково надати потерпілому горизонтального положення.

3 Ноги слід підняти, підклавши під кісточки будь-які речі.

4 Звільнити постраждалого від верхнього одягу, особливо того, що здавлює шию та груди, звільнити від тиску пасків; якщо одяг синтетичний або із щільної тканини його краще зняти зовсім.

5 Напоїти потерпілого прохолодною водою, краще мінеральною, із додаванням цукру і на кінчику чайної ложки - солі.

6 Змочити обличчя холодною водою.

7 До голови прикласти холодний компрес або пляшку з холодною водою та шматочки льоду на лоб чи потилицю.

8 Обмахувати голову потерпілого якоюсь тканиною частими рухами.

9 Звільнити дихальні шляхи від блювотних мас.

10 Тіло обгорнути мокрим простирадлом чи обприскувати холодною водою.

11 Дати понюхати на ватці нашатирного спирту.

Після перенесеного сонячного удару рекомендують постільний режим упродовж декількох днів. Цей час буде витрачено організмом на відновлення діяльності нервової системи, циркуляції крові, ряду біохімічних реакцій. Не варто нехтувати цією рекомендацією, інакше ризик рецидиву такого стану тільки збільшується.

Гіпертермічний синдром - стійке підвищення температури тіла. Може розвинутися при різних захворюваннях. Іноді супроводжується порушеннями гемодинаміки, руховим та мовним збудженням, у тяжких випадках - судомами, маренням, галюцинаціями і втратою свідомості.

Невідкладна допомога надається лише при температурі, вищій за 39 °С):

1 Зняти із хворого теплий одяг, прибрати зайві ковдри, залишити тільки легке покривало або простирадло.

2 Прикласти холод до голови та пахвових ділянок, можна на живіт, до судин шиї.

3 Усе тіло рясно змочити і розтерти спиртом, горілкою, 6?9 % розчином оцту. Відразу після висихання шкіри процедуру повторити кілька разів. При цьому бажано уникати протягів.

4 Часто поїти хворого негарячою рідиною.

5 Ввести внутрішньом'язово літичну суміш: анальгін 50 % - 1?2 мл та димедрол, супрастин, тавегіл або піпольфен - 1 мл. Допускається застосування цих препаратів та аспірину або парацетамолу у вигляді таблеток усередину, а також використання ректальних свічок із жарознижувальними речовинами.

6 Можна зробити клізму з холодною водою.

7 Якщо у хворого початково відзначається виражена блідість шкірних покривів (спазм периферичних судин) чи підвищення артеріального тиску, можна ввести додатково спазмолітики (дибазол, папаверин, магнезію та ін.).

Повнота проведення цих заходів залежить від ступеня вираженості та стійкості гіпертермії. Хворих госпіталізують або залишають удома залежно від тяжкості стану та основного захворювання.

Контрольні запитання

1 Дайте визначення поняття „непритомність”.

2 Правила надання першої допомоги при непритомності.

3 Що таке тепловий удар?

4 Які ознаки теплового удару?

5 Що таке сонячний удар?

6 Які симптоми сонячного удару?

7 Які заходи першої допомоги при тепловому та сонячному ударах?

8 Дайте визначення гіпертермічного синдрому.

9 Як надати невідкладну допомогу при гіпертермічному синдромі?

13. ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ УТОПЛЕННІ

Актуальність теми. Утоплення є третьою за значущістю причиною смерті від травм та нещасних випадків у світі. На неї припадає 7 % усіх випадків смерті. За даними літератури, у світі щорічно відбувається 388000 випадків смерті від утоплення. Глобальні оцінки можуть значно недооцінювати реальну проблему суспільної охорони здоров'я, пов'язану з утопленням. Найбільшому ризику утоплення підлягають діти, чоловіки та люди із розширеним доступом до води.

Утоплення - термінальний стан або настання смерті внаслідок аспірації рідини у дихальні шляхи, рефлекторної зупинки серця у холодній воді або спазму голосової щілини, наслідком чого є зменшення чи й припинення газообміну у легенях. Розрізняють такі види утоплення:

1) істинне («мокре», або первинне);

2) асфіктичне («сухе»);

3) синкопальне;

4) вторинне утоплення («смерть на воді»).

Істинне утоплення - стан, що супроводжується проникненням рідини у легені. Виникає приблизно у 75? 95 % загибелі на воді. При істинному утопленні існує три клінічні періоди:

Початковий період. Потерпілі залишаються у свідомості і здатні затримувати дихання при повторних зануреннях під воду. Якщо їх вдається видалити із води, врятовані неадекватно реагують на обстановку: одні з них можуть перебувати у депресії, інші - надмірно активні. Шкірні покриви та видимі слизові синюшні. Дихання часте, може перериватися нападами кашлю. Первинна тахікардія, артеріальна гіпертензія швидко змінюються брадикардією і подальшим зниженням артеріального тиску. Може спостерігатися блювання проковтнутою водою та шлунковим вмістом. Перелічені гострі клінічні прояви утоплення швидко проходять. У постраждалих відновлюється орієнтація, але слабість, головний біль та кашель зберігаються кілька днів.

Агональний період. Постраждалий перебуває без свідомості. Пульс та дихальні рухи збережені. Серцеві скорочення нечасті, слабкі. Тони серця ? глухі. Пульс визначається виключно на сонних та стегнових артеріях. Шкірні покриви синюшні, холодні на дотик. З рота і носа виділяється піниста рідина рожевого кольору.

Період клінічної смерті. Зовнішній вигляд потерпілого при істинному утопленні у цей період такий самий, як у попередньому - агональному. Відмінністю між постраждалими у цьому періоді є відсутність пульсу і дихальних рухів. При зовнішньому огляді зіниці рівномірно розширені, на світло не реагують. Реанімаційні заходи у цьому періоді успішними бувають нечасто.

Асфіктичне утоплення відбувається без аспірації води у легені внаслідок подразнення рідиною верхніх дихальних шляхів у результаті ларингоспазму. Даний вид утоплення спостерігається у 5?20 % усіх потонулих. У більшості випадків асфіктичному утопленню передує попереднє пригнічення ЦНС у результаті алкогольного сп'яніння чи удару об поверхню води. Початковий період цього виду утоплення діагностувати не вдається. В агонії спостерігається рідкий лабільний пульс на магістральних артеріях. Швидко настають пригнічення дихання та кровообігу і перехід у період клінічної смерті, який при асфіктичному утопленні триває більше 4?6 хвилин. При реанімаційних заходах подолати тризм жувальних м'язів і ларингоспазм вдається із значними труднощами.

Синкопальне утоплення характеризується первинною рефлекторною зупинкою серця та дихання, що спричиняється потраплянням навіть незначної кількості води у верхні дихальні шляхи. При цьому виді утоплення відразу розвивається клінічна смерть. Пульс та дихання відсутні, зіниці розширені, на світло не реагують. Шкірні покриви бліді. Даний механізм синкопи має так званий «крижаний шок», або синдром занурення, що розвивається внаслідок рефлекторної зупинки серця при різкому зануренні у холодну воду.

Вторинне утоплення («смерть на воді») відбувається у результаті первинного припинення кровообігу та дихання (інфаркт міокарда, напад епілепсії). Особливістю цього виду утоплення є те, що потрапляння води у дихальні шляхи відбувається вторинно і безперешкодно вже тоді, коли людина перебуває у стані клінічної смерті.

Принципи надання першої допомоги при утопленні:

1 Витягти потопаючого з води.

2 Звільнити від стискаючого одягу.

3 Очистити пальцем із хусткою порожнину рота.

4 Покласти потерпілого на стегно зігнутої ноги рятувальника, щоб на нього спиралася нижня частина грудної клітки, а верхня частина тулуба і голова звисали вниз. Однією рукою потрібно підняти голову постраждалому або зафіксувати підборіддя до грудей, щоб рот був відкритий.

5 Енергійно натисканням (кілька разів) іншою рукою на спину видавити воду з дихальних шляхів та шлунка.

6 Після припинення витікання води потерпілого потрібно покласти на спину.

7 За відсутності дихання та серцевої діяльності негайно приступити до штучного дихання і непрямого масажу серця.

8 Коли потерпілий почне дихати, його необхідно зігріти енергійним розтиранням, переодягнути у суху білизну, укрити тепліше.

9 Дати гарячі напої.

10 Викликати швидку допомогу.

Контрольні запитання

1 Які розрізняють види утоплення?

2 Дайте характеристику істинного утоплення.

3 Що таке асфіктичне утоплення?

4 Чим характеризується синкопальне утоплення?

5 Що таке вторинне утоплення («смерть на воді»)?

6 Принципи надання першої допомоги при утопленні.

14. ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ УКУСАХ ТВАРИН, ЗМІЙ, КОМАХ

Актуальність теми. Кількість нападів тварин на людей із кожним роком збільшується. Останнім часом ця проблема стоїть гостро у великих містах. Укуси тварин небезпечні не тільки ступенем пошкодження тканин, але й можливістю зараження інфекційними захворюваннями, особливо небезпечним серед яких є сказ. Від укусів змій у світі щорічно страждає близько 2 млн осіб. Із них помирає близько 40 тисяч. Отруєння зміїною отрутою завжди є небезпечним для життя. З укусами комах пов'язані дві проблеми: інфекція у місці укусу та алергійна реакція на отруту, що потрапила до організму. Серйозною проблемою у літній період на території півдня України є укуси отруйних павуків. Перелічене визначає актуальність проблеми і обгрунтовує важливість уміти надавати постраждалому першу допомогу при укусах, оскільки від швидкості надання допомоги дуже часто залежить життя людини.

Перша допомога при укусах тварин

Найчастіше кусають домашні собаки, рідше кішки та дикі тварини (лисиці, вовки). Укушені рани завжди забруднені різними мікроорганізмами, що знаходяться у порожнині рота тварин. Велику небезпеку становляють укуси тварин, хворих на сказ. Вірус сказу виділяється зі слиною хворих тварин та потрапляє до організму потерпілого від укусів через рану шкіри або слизової оболонки. Більшість укусів тварин необхідно вважати небезпечними у сенсі зараження сказом, оскільки на момент укусу тварина може не мати зовнішніх ознак захворювання. У собак сказ частіше проявляється сильним збудженням, розширенням зіниць, наростанням занепокоєння. Собака може тікати з дому, накидатися без гавкоту та кусати людей і тварин, проковтувати різні неїстівні предмети. Спостерігаються сильне слиновиділення та блювання.

Перша допомога при укусах тварин

1 При наданні першої допомоги постраждалому від укусу тварини не слід прагнути до негайної зупинки кровотечі, оскільки вона сприяє видаленню із рани слини тварини.

2 Рану промивають мильним розчином, шкіру навколо неї обробляють розчином антисептичного засобу (спиртним розчином йоду, етиловим спиртом та ін.), а потім накладають стерильну пов'язку.

3 Потерпілого доставляють у травматологічний пункт чи іншу лікувальну установу. Питання про проведення щеплень проти сказу вирішує лікар.

Перша допомога при укусах змій

Змії розповсюджені майже всюди на земній кулі. Найбільш небезпечні укуси кобри, гюрзи, ефи. У нашій країні найбільш поширені гадюки та щитомордники. Після їх укусу трагічні наслідки бувають рідко, але деколи розвиваються тяжкі ускладнення.

Зміїна отрута являє собою складну суміш органічних і неорганічних сполук. За механізмом дії усі отрути можна поділити на три групи:

1) отрути, які містять нейротоксини. Основним механізмом дії є блокування передачі нервового імпульсу на м'язи. Смерть настає від припинення дихання;

2) отрути із гемолітичним та некротичним ефектами. Ці ефекти реалізуються за допомогою руйнування клітин крові та блокування факторів згортання. Некроз тканин настає як під дією органічних сполук, так і у результаті порушення балансу електролітів через велику кількість іонів отрути. Таке порушення балансу призводить до так званої осмотичної загибелі клітини.

3) Отрути зі змішаним ефектом дії, тобто і нейротоксичним, і гемолітично-некротичним. Дія цієї отрути поєднує у собі ознаки, характерні для попередніх двох груп.

Після укусу гадюки звичайної, отрута якої має гемолітично-некротичний ефект, на шкірі постраждалого залишаються дві дрібних цятки. Через декілька хвилин це місце швидко набрякає. Відбувається зміна шкірних покривів. За рахунок виходу крові у тканини вони набувають багряного відтінку. Загибель клітин тканини призводить до збільшення об?'єму шкіри за рахунок її набряку. Зазначене викликає збільшення об'єму кінцівки. Через 20?40 хвилин відбувається потрапляння отрути у кров і лімфу, після чого вона швидко поширюється по організму. Із загальних симптомів отруєння відзначаються запаморочення, слабість, блідість шкірних покривів, задишка. З'являються нудота, блювання, знижується артеріальний тиск, розвивається тахікардія. Іноді можуть спостерігатися непритомність і судоми. У сечі визначаються домішки крові. Без надання першої допомоги потерпілий може померти влродовж декількох годин!

Після укусу змії необхідно:

1 Надати потерпілому горизонтального положення. Забезпечити йому спокій.

2 Акуратно натискаючи долонями з усіх боків на рану пальцями, відсмоктати отруту, періодично спльовуючи кров потерпілого. Провести відсмоктування впродовж 15?20 хвилин безперервно, оскільки це видаляє отруту із організму потерпілого приблизно на третину.

3 Накласти на рану стерильну пов'язку, попередньо її продезінфікувавши. Через деякий час після розвитку набряку пов'язку потрібно послабити, щоб вона не врізалася у тіло.

4 Необхідно обмежити потерпілого у рухах, оскільки це сприяє уповільненню поширення токсинів отрути у тілі людини.

5 Провести іммобілізацію ураженої при укусі кінцівки.

6 Дати потерпілому багато пити, що сприяє виведенню токсинів.

7 За можливості, негайно доставити потерпілого на ношах у лікарню.

8 Якщо є необхідність у проведенні штучного дихання -виконати цю процедуру.

Чого не можна робити після укусу змії:

1 Різати рану у місці укусу або намагатися відрізати шматочок ділянки шкіри. Це може мати сумні наслідки, включаючи розвиток інфекції.

2 Не можна нічим припікати укушене місце.

3 Ні в якому разі не накладати джгут вище місця укусу. При укусі гадюк це небезпечно розвитком гангрени.

4 Не давати потерпілому вживати міцні напої. Алкоголь лише погіршить виведення токсинів з організму.

Перша допомога при укусах комах

Бджоли, оси, шершні, джмелі кусають із метою захисту, використовуючи спеціальну отруту. Будова жала у них різна. При укусі бджоли і джмеля жало застрягає у шкірі. Бджола після укусу гине. Оси та шершні жало у шкірі не залишають і здатні ужалити повторно. Особливо небезпечні шершні у зв'язку з великими розмірами та агресивністю.

Нормальна реакція на укуси комах полягає у появі болю, легкого почервоніння і невеликого набряку у місці укусу з подальшим виникненням свербіння.

Типи реакції

Місцева реакція. Полягає у значному і тривалому набряку тканин, прилеглих до місця ужалення.

Токсична реакція. Основними її симптомами є блювання, діарея, легке запаморочення та непритомність. Можуть спостерігатися головний біль, лихоманка, озноб, м'язові спазми, набряк, а іноді й судоми. Симптоми, як правило, стихають упродовж 48 годин.

Системна, або анафілактична, реакція. Генералізована системна реакція у відповідь на поодинокі чи множинні жалення варіює від помірної до фатальної. Смерть може настати через декілька хвилин. Прийнято вважати, що чим коротший інтервал між ужаленням і виникненням симптомів, тим тяжчі реакція та отруєння. Початкові симптоми, як правило, включають свербіж повік, набряк обличчя, генералізовану уртикарну висипку та сухий кашель. Симптоматика може швидко наростати. З'являються обмеження дихальних рухів грудної клітки, спазм гортані, свистяче дихання, переймоподібний біль у животі, діарея, нудота, блювання, запаморочення, озноб та лихоманка, втрата свідомості, виділення пінистого мокротиння з кров'ю, мимовільні сечовипускання та дефекація. Після такої реакції може настати летальний кінець упродовж півгодини, іноді - за 10?15 хвилин і не дуже часто - за 3?5 хвилин. Інколи помірно виражені початкові симптоми можуть швидко прогресувати і призвести до анафілактичного шоку.

Пізня реакція проявляється лихоманкою, загальним нездужанням, головним болем, уртикарною висипкою, поліартралгіями, які виникають через 10?14 діб після укусу. Часто пацієнт, уже забувши про подію, дивується з приводу раптової появи симптомів захворювання.

Незвичайні реакції. Іноді надходження до організму отрути перетинчастокрилих виявляється неврологічною, серцево-судинною чи урологічною симптоматикою з появою ознак енцефалопатії, невриту, васкуліту і нефрозу. Іншою незвичайною реакцією буває панічний страх, що виникає після укусів і супроводжується напівсвідомим станом. Розвиваються підвищене потовиділення і тахікардія чи навіть тахіаритмія.

Перша допомога при укусах комах

1 Забороняється намагатися відмахуватися від комах, які жалять, краще «завмерти» і не ворушитися. Не слід убивати комах поряд із місцем їх проживання, оскільки запах роздавленої бджоли чи оси викликає агресію інших особин.

2 Якщо жало все ще перебуває у шкірі, потрібно видалити його шляхом зішкрябування нігтем або яким-небудь предметом. Не потрібно при цьому використовувати пінцет, оскільки при здавленні жала у шкіру може потрапити більше отрути.

3 Промити ужалене місце водою та прикрити його пов'язкою, щоб не потрапив бруд.

4 Для зменшення болю та набряку прикласти холодний компрес.

5 Постійно спостерігати за станом потерпілого, стежити за можливою появою алергічної реакції. У деяких людей тяжка алергічна реакція може призвести до розвитку анафілактичного шоку.

Перша допомога при укусах павуків

Небезпеку для людини становлять укуси лише декількох видів павуків. У нашій країні ними є каракурт («чорна вдова») і тарантул. Ці павуки мешкають у теплому кліматі і темних сухих місцях та селяться у сухих, захаращених і маловідвідуваних місцях.

Каракурт або «чорна вдова» дуже поширений у степовій частині Криму. Тіло павука повністю чорне, часто із червоними плямами на черевці. Каракурт має середню довжину до 4?7 мм у самців і 10?20 мм - у самок. Улюблені місця проживання павука - цілина, береги річок, схили ярів, пустки.

Павук має довжину до 2,5?3,5 см, густо покритий волосками. Колір мінливий, від бурого до чорного, іноді рудуватий, низ його тіла більш світлий. Живе у нірці. Веде переважно нічний образ життя. В Україні тарантул зустрічається у степовій частині Криму.

Укуси павуків найчастіше трапляються під час сільськогосподарських робіт, експедицій, екскурсій, походів.

Особливості укусів павуків

Укус каракурта («чорної вдови») майже безболісний (легкий укол). Перші симптоми з'являються через 1?2 години. Постраждалий відзначає почервоніння, набряки та біль у ділянці укусу. Іще через 1 годину виникає сильний біль у ділянці укусу. Через деякий час цей біль поширюється на зону попереку, литкових м'язів, живіт і лопатки. Потерпілий скаржиться на запаморочення, нудоту, біль в усьому тілі, слабість. У тяжких випадках явища наростають швидко аж до зупинки серця і смертельного наслудку (2 % випадків).

Укус тарантула за болючістю нагадує укус бджоли. У ділянці укусу утворюється незначний набряк та з'являється біль. Постраждалий відчуває важкість у всьому тілі, апатію, млявість, сонливість. Зазвичай через декілька діб усі симптоми проходять.

Перша допомога при укусах павуків:

1 Ретельно промити місце укусу водою з милом.

2 Іммобілізувати уражену частину кінцівки, зафіксувавши її будь-яким твердим предметом (дошкою, гілкою). Рухи ураженою частиною тіла прискорюють поширення отрути по тілу.

3 Якщо місце укусу знаходиться на руці або нозі, накласти щільну пов'язку вище від місця укусу, щоб запобігти або сповільнити поширення отрути. Простежити, щоб пов'язка не була дуже тугою, оскільки це може припинити кровообіг у кінцівці.

4 Покласти холодний компрес на місце укусу. Можна використовувати міхур із льодом чи пляшку з холодною водою.

5 З метою виведення отрути із сечею рекомендується вживати багато рідини.

6 Звернутися по терміновою медичною допомогою, тому що при укусі каракурта необхідне введення протиотрути.

Допомога при укусах кліщів

Кліщі - це дрібні павукоподібні. Потрапляючи на тіло людини, кліщ відшукує найбільш ніжні місця (де тонка шкіра). Найчастіше він впивається у пахвинній ділянці, під пахвами, на шиї, у ділянці ключиць, на животі та спині. Укус кліщів абсолютно нечутливий, оскільки в їхній слині міститься знеболювальна речовина. Від випитої крові кліщі дуже роздуваються, збільшуючись у розмірах у три?чотири рази, і тільки потім відпадають.

...