Стерильні лікарські форми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Національний університет «Львівська політехніка»

Інститут хімії та хімічних технологій

Кафедра технології біологічно активних сполук, фармації та біотехнології

Курсова робота

з дисципліни «Аптечна технологія ліків»

на тему: «Стерильні лікарські форми»

Виконав:

Шийка Олексій Ярославович

Львів - 2020

Зміст роботи

Вступ

1. Характеристика і класифікація розчинів для інфузій та ін'єкцій. Відмінності інфузій та ін'єкцій

2. Вимоги ДФ ХІ та інших нормативних документів до розчинів для інфузій

3. Значення ізотонічності інфузійних розчинів для організму

4. Способи розрахунку ізотонічних концентрацій

5. Осмолярність (осмоляльність) інфузійних розчинів, її значення для підтримання осмотичного гомеостазу організму

6. Методи визначення осмоляльності інфузійних розчинів

7. Технологія багатокомпонентних розчинів для інфузій і контроль їх якості

8. Упаковка і зберігання інфузійних розчинів. Вплив таропакувальних засобів на стабільність розчинів

9. Засоби малої механізації, що використовуються в технології інфузійних розчинів

10. Очні краплі та розчини. Вимоги, особливості виготовлення

11. Стабільність та стерилізація очних крапель і розчинів

12. Лікарські форми для немовлят

13. Апаратура, що використовується для стерилізації. Правила роботи

14. Пірогени

15. Перспективи вдосконалення якості багатокомпонентних розчинів для інфузій

16. Склад прописів інфузіійних розчинів, які найчастіше готуються в аптеці

17. Технологія окремих прописів полііонних інфузійних розчинів

18. Аналіз відповідності умов приготування розчинів і технологічного процесу вимогам нормативних документів

Висновок та рекомендації

Список літературних джерел

Вступ

Стерильні лікарські форми призначені для парантерального застосування (під шкіру, в м'яз, у вену тощо). Препарати, створені для введення шляхом ін'єкцій, інфузій або імплантацій в організм людини чи тварини - називаються лікарськими засобами для парантерального застосування. До них належать водні та неводні розчини, емульсії, суспензії, стерильні порошки або таблетки для одержання розчинів та ліофілізовані препарати, які вводяться в організм за допомогою спеціальних пристроїв з порушенням цілісності шкірних покривів або слизової оболонки (підшкірно, внутрішньом'язово, внутрішньовенно, ретробульбарно або субкон'юнктивально, у різні порожнини тощо).

Парентеральні лікарські засоби (ПЛЗ) порівняно молода лікарська форма. Уперше підшкірні впорскування ліків були здійснені на початку 1851 року російським лікарем Владикавказького військового госпіталю Лазарєвим.

Даний спосіб введення лікарської речовини забезпечує швидкий ефект і вищу точність дозування. При цьому лікарська речовина оминає систему травлення, зокрема печінку, що запобігає впливу на неї ферментів, руйнуванню і зниженню активності речовини. Також одною з переваг цього методу є використання лікарських засобів незалежно від стану хворого (непритомність, отруєння тощо).

Застосування інфузійних препаратів мас велике значення для медичної практики, тому що їх виготовлення дозволяє зменшити кількість донорської крові, уведення їх в кров'яне русло простіше; вони сумісні з усіма групами крові людини, але в порівнянні з кров'ю більш стабільні при зберіганні, більш доступні й дешевші.

При різних патологічних станах, що супроводжуються втратою крові, шоком, порушенням водно-електролітного і кислотно-лужного стану організму, виникає необхідність введення в кров'яне русло значних об'ємів інфузійних розчинів. В основі інфузійної терапії лежать тривале парентеральне введення в організм значних об'ємів лікарських засобів, що являють собою стерильні апірогенні водні розчини або емульсії, звичайно ізотонічні плазмі крові, виявляючи вибірковість і поліфункціональну дію на організм.

На сьогоднішній день серед усіх готових лікарських засобів, що випускаються вітчизняними фармацевтичними корпораціями, на частку парантеральних препаратів припадає майже 30%. Ін'єкційні лікарські форми посідають чільне місце в номенклатурі лікарських засобів. На ін'єкційні препарати в різних фармакопеях світу припадає від 10% до 15% статей.

1. Характеристика і класифікація розчинів для інфузій та ін'єкцій. Відмінності інфузій та ін'єкцій

Введення парантеральних лікарських засобів здійснюється шляхом ін'єкцій (вприскуванням невеликого об'єму), інфузій (вливанням більше 100мл одночасно крапельно чи струйно) або імплантацій за допомогою спеціальних пристроїв із порушенням цілісності шкірних або слизових покривів. Таке застосування достатньо болюче, тому останнім часом використовуються менш болісні методи безголкового введення ін'єкційних розчинів у вигляді найтоншого (близько 0,1-0,12мм діаметром) струменя під високим тиском, що виприскується з отвору спеціального ін'єктора зі швидкістю 300м/с і проникає через шкірний покрив на глибину 3см. Для цього застосовуються ручні ін'єктори типу «Бджілка», «Hynospray», «Jetinjection».

Розчини для ін`єкцій вводять під шкіру, внутрішньом`язево, внутрішньовенно, внутрішньоартеріально, субарахноїдально, субдурально та іншими шляхами. Для ін`єкцій під шкіру найчастіше використовують водні розчини, для внутрішньом`язевого введення - водні, олійні розчини та суспензії, для внутрішньовенного введення - водні розчини. Основною вимогою до таких розчинів є стерильність. Крім того, вони повинні бути стійкими, апірогенними (не підвищувати температуру тіла), без механічних домішок, у ряді випадків - ізотонічними. У тих випадках, коли препарати не витримують нагрівання, застосовують принцип асептичного приготування розчинів в умовах, що виключають потрапляння мікроорганізмів. У деяких випадках до таких ліків додають антисептичні засоби, наприклад 0,25% розчин фенолу, хлоретан та ін.

Згідно з ДФУ лікарські засоби для парантерального введення класифікуються за такими групами:

· Ін'єкційні лікарські засоби;

· Внутрішньовенні інфузійні лікарські засоби;

· Концентрати для ін'єкційних або внутрішньовенних інфузійних лікарських засобів;

· Порошки для ін'єкційних або внутрішньовенних інфузійних лікарських засобів;

Ін'єкційні лікарські засоби --це стерильні розчини, емульсії або суспензії. Розчини для ін'єкцій мають бути прозорими та позбавленими частинок. Емульсії для ін'єкцій не повинні виявляти ознак розшарування. У суспензіях для ін'єкцій може спостерігатися осад, але він має миттєво диспергуватися при струшуванні, утворюючи суспензію. Утворена суспензія повинна бути досить стабільною для того, щоб забезпечити необхідну дозу при введенні.

Внутрішньовенні інфузійні лікарські засоби --це стерильні водні розчини або емульсії (вода як дисперсійне середовище), мають бути вільними від пірогенів і зазвичай ізотонічними крові. Призначаються для застосування у великих дозах, тому не повинні містити ніяких антимікробних консервантів.

Концентрати для ін'єкційних або внутрішньовенних інфузійних лікарських засобів - являють собою стерильні розчини, призначені для ін'єкцій або інфузій після розведення. Перед застосуванням концентрати розводять до зазначеного об'єму відповідною рідиною. Після розведення отриманий розчин має відповідати вимогам, що висуваються до ін'єкційних або інфузійних лікарських засобів.

Порошки для ін'єкційних або внутрішньовенних інфузійних лікарських засобів - це тверді стерильні речовини, уміщені в стерильний контейнер. При струшуванні із зазначеним об'ємом відповідної стерильної рідини вони повинні швидко утворювати або прозорий, вільний від частинок розчин, або однорідну суспензію. Після розчинення або суспендування мають відповідати вимогам, висунутим до ін'єкційних або інфузійних лікарських засобів[1].

2. Вимоги ДФ ХІ та інших нормативних документів до розчинів для інфузій

Однією із складових частин практичної діяльності фармацевтичних виробництв в Україні є виготовлення лікарських засобів, які повинні відповідати вимогам Державної Фармакопеї чи іншим чинним нормативним документам, і бути придатними до використання згідно з призначенням лікаря.

Основні вимоги поставленні до інфузійних лікарських форм є наступними:

· Стерильність;

· Апірогенність;

· Прозорість;

· Стабільність;

· Ізотонічність.

Стерильність, або повна відсутність не тільки вегетативних , але і спорових форм мікроорганізмів в розчинах для інфузій, забезпечується різноманітними методами стерилізації. Це процес знищення в об'єкті або видалення з нього мікроорганізмів всіх видів, що знаходяться на всіх стадіях розвитку.

Існують наступні способи стерилізації:

· термічні методи (паровий, повітряний);

· хімічні методи (газовий, стерилізація розчинами);

· стерилізація фільтруванням;

· радіаційний метод.

В аптечній практиці для стерилізації посуду і ліків використовують в основному термічні методи. Розчини лікарських речовин слід стерилізувати насиченою водяною парою під тиском 0.11мПа +/- 0.02мПа при температурі 120°С +/- 20°С. Цей метод є найбільш надійним. Стерилізація лікарських розчинів для ін'єкцій текучою парою температури 100°С допускається тільки в окремих випадках, так як спори деяких термостійких мікроорганізмів при цьому не гинуть.

Розчини лікарських препаратів, які розкладаються під впливом високої температури, виготовляють без термічної стерилізації в асептичних умовах на стерильній воді для ін'єкцій. У випадках, зазначених в НТД, додають консерванти: фенол, трикрезол, хлорбутанол та ін. Також допускається введення речовин, що покращують розчинність (бензоати). Термічну стерилізацію проводять в стерилізаторах. В останній час широко використовують стерилізацію фільтруванням.

Метод стерилізації фільтруванням застосовують при стерилізації розчинів з мінімальною в'язкістю, що містять термолабільні речовини, але може використовуватися і для термостійких розчинів. Метод базується на тому, що мікроорганізми, їх спори і продукти життєдіяльності як нерозчинні утворення можуть бути відділені від рідини чисто механічним шляхом. Для цього застосовують бактерицидні фільтри різноманітної будови, виготовлені з різноманітних матеріалів: целюлозні, мембранні, металокерамічні пластини, фарфорові свічки.

Апірогенність це відсутність у лікарському засобі для парантерального застосування пірогенних речовин, або пірогенів. Це БАР екзогенного (бактеріального і вірусного) та ендогенного (клітково-тканинного) походження, які мають властивість викликати перебудову рівня регуляції температурного гомеостазу, що призводить до підвищення температури тіла і гарячки.

Відповідно до вимог ДФУ випробування на пірогени полягає у вимірюванні підвищення температури тіла, спричиненого у кролів в/в введенням стерильного розчину випробуваного лікарського засобу. Для забезпечення цієї вимоги ін'єкційні розчини готують на апірогенній воді для ін'єкцій (або маслах) з використанням лікарських та допоміжних речовин, які не містять пірогенів. Для одержання апірогенної води використовують конструкції аквадистиляторів, де передбачено видалення крапельної фази (носія пірогенів) за допомогою бризкоуловлювачів; створення достатньої висоти парового простору чи відділення крапельної фази в центробіжному полі. Розчини для парентерального введення звільняють від пірогенних речовин використанням сорбентів, а також за допомогою ультрафільтрування -- видалення молекул або мікрочасток (пірогенні речовини, колоїдні частки), розміри яких приблизно в 10 разів більші за розмір молекул розчинника -- від 0,1 до 0,001мкм.

Прозорість або відсутність механічних домішок. Розчин для ін'єкцій - іонно - або молекулярно - дисперсна система, що складається з двох чи більше компонентів. Розчини не мають містити завислі частинки, що видно неозброєним оком. Однак в процесі виробництва в розчин можуть попадати включення, що представляють собою дрібні ворсинки і довгі волокна з фільтруючих матеріалів, компоненти пилу, шматочки гуми, корка, скла та ін.

При наявності в ін'єкційному розчині механічних домішок виникає загроза закупорки судин при введенні його в кров. Закупорка судин, що живлять серце і продовгастий мозок, може призвести до летального кінця. Чужорідні частинки, введенні з розчинниками внутрішньовенно, викликають і інші тяжкі патологічні прояви - абсцеси, тромбофлебіти, новоутворення.

Одержання ідеально прозорих розчинів для ін'єкцій досягається правильно проведеним фільтруванням.

Стабільність це вимога, згідно якої розчини для ін'єкцій в процесі виготовлення, зберігання в межах, встановленими термінами придатності мають зберігати незмінність властивостей тих лікарських речовин, що знаходяться в них. В процесі їх виготовлення, особливо під впливом термічної стерилізації, а також при подальшому зберіганні можлива часткова деструкція лікарських речовин, що викликає їх інактивацію, а в окремих випадках утворення токсичних продуктів.

Стабільність розчинів для ін'єкцій залежить від цілого ряду факторів:

· суворе дотримання асептичних умов при виготовленні;

· дотримання оптимальних умов стерилізації;

· використання стабілізаторів;

· застосування науково-обгрунтованих технологічних прийомів.

Стабілізатори - речовини, що підвищують хімічну стійкість лікарських речовин в розчинах для ін'єкцій. Ці речовини мають відповідати наступним вимогам:

· бути безпечним для хворого як у чистому вигляді, так і в складі з компонентами лікарського розчину;

· дозволені фармакологічним комітетом до застосування в медичній практиці;

· виконувати функціональне призначення - забезпечувати стійкість лікарського засобу.

Вибір стабілізатора в основному залежить від фізико-хімічних властивостей лікарських речовин, що входять в склад розчинів для ін'єкцій.

Ізотонічність це відповідність осмотичного тиску інфузійного розчину до осмотичного тиску рідин організму. Плазма крові, лімфа, слізна рідина мають постійний осмотичний тиск, який в нормі рівний 72,82*104Па (7.4атм). Розчини для інфузій з осмотичним тиском, рівним осмотичному тиску крові і інших рідин організму, називають ізотонічними. Розчини з низьким осмотичним тиском називають гіпотонічними, а з високим - гіпертонічними[1].

3. Значення ізотонічності інфузійних розчинів для організму

Ізотонічний розчин найкраще відповідає живій клітині, так як при взаємодії з таким розчином в ній не відбуваються процеси руйнування і дегідратації. При введенні в організм будь-якого розчину індиферентної речовини, який відхиляється від природного осмотичного тиску сироватки, викликає різко виражене почуття болю, яке буде тим сильніше, чим більше відрізняється осмотичний тиск розчину, що вводиться, і рідини організму. При введенні розчину з великим осмотичним тиском (гіпертонічний розчин) у результаті різниці осмотичних тисків всередині клітини або еритроцитів і оточуючою їх плазмою починається рух води з еритроцита до вирівнювання осмотичних тисків. Еритроцити при цьому, позбавляючись частини води, втрачають свою форму - відбувається плазмоліз. Гіпертонічні розчини в медичній практиці використовуються для зняття набряків. Гіпертонічні розчини натрію хлориду в концентраціях 3, 5 і 10% застосовують зовнішньо для відтоку гною при лікуванні гнійних ран, вони також мають протимікробну дію.

Якщо вводиться розчин з низьким осмотичним тиском (гіпотонічний розчин), рідина при цьому проникає в середину клітини або еритроцита. Еритроцити починають розбухати, і при більшій різниці в осмотичних тисках оболонка не витримує тиску і розривається. Настає явище, що називається гемолізом. Клітина або еритроцит при цьому гинуть і перетворюються в стороннє тіло, яке може викликати закупорку життєво важливих капілярів або судин, настає параліч окремих органів або й смерть. Тому такі розчини вводяться в невеликій кількості. Доцільно замість гіпотонічних розчинів прописувати ізотонічні[2].

4. Способи розрахунку ізотонічних концентрацій

Існує кілька способів розрахунку ізотонічних концентрацій:

· Метод, оснований на законі Вант-Гоффа чи рівнянні Менделєєва-Клапейрона;

· Метод, оснований на законі Рауля (за кріоскопічними константами);

· Метод з використанням ізотонічних еквівалентів за натрієм хлоридом.

Розрахунок ізотонічних концентрацій за законом Вант-Гоффа. За законом Авогадро і Жерара 1грам-молекула газоподібної речовини при 0°С і тиску 760мм.рт.ст. займає об'єм 22,4л. Цей закон можна віднести і до розчинів з невисокою концентрацією речовин. Щоб одержати осмотичний тиск, що дорівнює осмотичному тиску сироватки крові 7,4атм., необхідно 1грам-молекулу речовини розчинити в меншій кількості води: 22,4/7,4 = 3,03л. Але з огляду на те, що тиск зростає пропорційно абсолютній температурі (273°К), необхідно внести поправку на температуру тіла людини (37°С) (273 + 37 = 310). Отже, для зберігання в розчині осмотичного тиску в 7,4атм., 1грам-моль речовини варто розчинити не в 3,03л розчинника, а в трохи більшій кількості води.

З 1грам-моля недисоційованої речовини потрібно приготувати розчин:

273°К - 3,03л

310°К - Хл

Х = 3,44л.

Однак в аптечних умовах доцільно вести розрахунки для виготовлення 1л розчину:

1г/моль - 3,44л

Хг/моль - 1л

Х = 0,29 г/моля.

Отже, для виготовлення 1л ізотонічного розчину якої-небудь лікарської речовини (неелектроліту) необхідно взяти 0,29г/моля цієї речовини, розчинити у воді і довести об'єм розчину до 1л:

m = 0,29хМ,

де m-кількість речовини, необхідна для виготовлення 1л ізотонічного розчину, г; М - молекулярна маса даної лікарської речовини; 0,29 - фактор ізотонії речовини-неелектроліту.

Наприклад, необхідно розрахувати ізотонічну концентрацію розчину глюкози. Молекулярна маса глюкози складає 180,18. На 1л ізотонічного розчину потрібно глюкози:

m = 0,29х180,18 = 52,22г.

Отже, ізотонічна концентрація глюкози складає 5,22%.

Залежність між осмотичним тиском, температурою, об'ємом і концентрацією в розведеному розчині неелектроліту можна також виразити рівнянням Мендєлєєва - Клапейрона:

PV = nRT,

де Р - осмотичний тиск плазми крові (7,4атм.);

V - об'єм розчину, л;

R - газова стала, виражена для даного випадку в атмосферо-літрах (0,082);

Т - абсолютна температура тіла (310°К);

n - число грам-молекул розчиненої речовини.

При розрахунку ізотонічних концентрацій електролітів як за законом Вант-Гоффа, так і за рівнянням Менделеева-Клапейрона, варто внести виправлення, тобто величину (0,29хМ) необхідно розділити на ізотонічний коефіцієнт «і», який показує, у скільки разів збільшується число часток при дисоціації (у порівнянні з недисоційованою речовиною), і чисельно дорівнює:

і = 1 + а(n - 1),

де і - ізотонічний коефіцієнт;

а - ступінь електролітичної дисоціації;

n - кількість часток, що утворюються з однієї молекули речовини при дисоціації.

Наприклад, при дисоціації натрію хлориду утворюється дві частки, тоді, підставивши у формулу значення а = 0,86 (береться з таблиць) і n = 2. одержують:

і = 1 + 0,86(2 - 1) = 1,86.

Отже, для NaCl і йому подібних бінарних електролітів з однозарядними іонами і = 1,86. Для ізотонування розчинів застосовують натрію хлорид. Якщо прописані речовини не сумісні з ним, то можна використовувати натрію сульфат, натрію нітрат чи глюкозу.

Розрахунок ізотонічних концентрацій за законом Рауля, чи кріоскопічним методом. За законом Рауля, тиск пари над розчином пропорційний молярній частці розчиненої речовини. Висновок з цього закону встановлює залежність між зниженням тиску пари, концентрацією речовини в розчині і його температурою замерзання, а саме: зниження температури замерзання (депресія) пропорційне зниженню тиску пари і, отже, пропорційне концентрації розчиненої речовини в розчині. Ізотонічні розчини різних речовин замерзають при одній і тій же температурі, тобто мають однакову температурну депресію 0,52°С. Депресія сироватки крові (?t) дорівнює 0,52°С. Отже, якщо приготовлений розчин якої-небудь речовини буде мати депресію, рівну 0,52°С, то він буде ізотонічний сироватці крові.

Депресія (зниження) температури замерзання 1% розчину лікарської речовини (?t) показує, на скільки градусів знижується температура замерзання 1% розчину лікарської речовини в порівнянні з температурою замерзання чистого розчинника. Знаючи депресію 1% розчину будь-якої речовини, можна визначити його ізотонічну концентрацію.

Депресії 1% розчинів наведено в додатку. Позначивши депресію 1% розчину речовини величиною ?t, визначають концентрацію розчину, що має депресію, рівну 0,52°С, за наступною формулою:

Х = 0,52/?t

Наприклад, необхідно визначити ізотонічну концентрацію глюкози (Х), якщо депресія 1% розчину глюкози - 0,1°С:

Х-0,52 /0,1 = 5,2%

Отже, ізотонічна концентрація розчину глюкози буде складати 5,2%.

При розрахунку ізотонічної концентрації кріоскопічним методом основне джерело помилок - відсутність строгої пропорційної залежності між концентрацією і депресією. Важливо відзначити, що відхилення від пропорційної залежності індивідуальне для кожної лікарської речовини. Так, для розчину калію йодиду існує практично лінійна (пропорційна) залежність між концентрацією і депресією. Тому ізотонічна концентрація деяких лікарських речовин, визначена експериментальним методом, близька до розрахункової, для інших же спостерігається значна різниця.

Розрахунок ізотонічних концентрацій з використанням ізотонічних еквівалентів за натрієм хлоридом. Це більш універсальний і точний метод розрахунку ізотонічних концентрацій розчинів фармакопейний (прийнятий ДФ). Він оснований на використанні ізотонічних еквівалентів лікарських речовин за натрієм хлоридом. В аптечній практиці він використовується найчастіше. Ізотонічний еквівалент за натрієм хлоридом показує кількість натрію хлориду, яка створює в однакових умовах осмотичний тиск, рівний осмотичному тиску 1,0г лікарської речовини.

Наприклад, 1г новокаїну за своїм осмотичним ефектом еквівалентний 0,18г натрію хлориду. Це означає, що 0,18г натрію хлориду і 1г новокаїну створюють однаковий осмотичний тиск і в рівних умовах ізотонують однакові об'єми водного розчину. Знаючи еквіваленти по натрію хлориду, можна ізотонувати будь-які розчини, а також визначити ізотонічну концентрацію. Звідси, 1,0г новокаїну еквівалентний 0,18г натрію хлориду, а 0.9г натрію хлориду - Хг новокаїну. Тоді Х = ( 0,9*1,0)/0,18 = 5,0г, ізотонічна концентрація новокаїну становить 5%[3].

5. Осмолярність (осмоляльність) інфузійних розчинів, її значення для підтримання осмотичного гомеостазу організму

Осмотична активність інфузійного розчину описується осмолярністю або осмоляльністю. Осмолярність - це характеристика розчинів, що виражає їх осмотичний тиск через сумарну концентрацію кінетично-активних частинок в одиниці об'єму розчину (мОсмоль/л). Осмоляльність - концентрація кінетично-активних частинок на кілограм розчинника (мОсмоль/кг). Кінетично-активні частинки - це молекули, іони або іонні комплекси одного або декількох розчинених речовин, вільно розподілені у всьому об'ємі розчинника і володіють здатністю до хаотичного переміщення всередині розчину. Осмолярність і осмоляльність характеризують створений розчинами осмотичний тиск.

Осмолярність плазми крові здорового організму становить 285мОсмоль/л. Величина осмолярності має значення для регулювання швидкості введення інфузійних розчинів у кров'яне русло. Так, ізотонічні розчини (280-300мОсмоль/л) - можна вводити зі швидкістю 120крапель/хв., розчин манітолу 20% (1100мОсмоль/л) - 20 - 60крапель/хв., розчин натрію гідрокарбонату 8,4% (2000мОсмоль/л) - 40крапель/хв. У загальному, швидкість вливання розчинів обернено пропорційна величині їх осмолярності.

В нормальних умовах різниця між осмолярністю і осмоляльністю незначна, однак при збільшенні азотемії (надмірна концентрація в крові людини і тварин продуктів білкового обміну, що містять азот, один з важливих симптомів ниркової недостатності) вона зростає, що необхідно враховувати при патологічних процесах, не пов'язаних з обміном води й електролітів. При цьому з'являється осмоляльна різниця між обчисленими за формулами показниками і визначеними лабораторно. Вона виникає за рахунок осмотично активних речовин, які не враховуються при обчисленні (білки, магній, кальцій), а також циркулюючих в крові токсинів та осмотично активних речовин, які звичайно не визначаються в плазмі (середні молекули). Тому цей показник використовується для диференціальної діагностики ниркової недостатності: при гострій нирковій недостатності осмоляльна різниця буде нормальною, а при хронічній - збільшеною.

За осмолярністю інфузійні розчини розділяють на ізотонічні, гіпотонічні і гіпертонічні. Тобто розчини, що мають осмолярність близьку до нормальної осмолярності плазми, називаються ізоосмолярними, або ізотонічними; розчини, осмолярність яких перевищує осмолярність плазми, є гіперосмолярними, або гіпертонічними, а розчини, осмолярність яких нижча осмолярності плазми, - гіпоосмолярними, або гіпотонічними. Залежно від осмолярності середовища розрізняють ізоосмотичний, гіпоосмотичний (гіпоосмолярність) та гіперосмотичний(гіперосмолярність) стани.

Гіпоосмолярність - зниження осмолярності плазми крові. Причиною зниження осмолярності можуть бути різні чинники, наприклад, перевищення рівня вільної води, що міститься в плазмі крові відносно обсягу розчинених в ній кінетичних частинок. Цей стан виникає, коли рівень осмолярності плазми крові падає нижче 280мОсмоль/л. З симптомів, поява яких може говорити про таке порушення, можна позначити стомлюваність, головний біль, нудоту, що приводить до блювоти і зниження апетиту. При розвитку порушення у хворого спостерігаються патологічні рефлекси, олігурія, бульбарний параліч і пригнічення свідомості.

Гіперосмолярність викликається підвищенням осмолярності плазми крові. При цьому, критичної відміткою є показник вище 350мОсмоль/л. Завчасне виявлення гіперосмолярності має особливе значення, оскільки саме це порушення є причиною коми при цукровому діабеті.

Таким чином, спостереження за рівнем осмолярності плазми крові має велике значення, оскільки дозволяє контролювати стабільний стан організму і вчасно запобігати різного роду порушень.

6. Методи визначення осмоляльності інфузійних розчинів

Для визначення осмоляльності використовують наступні методи:

· Кріоскопічний;

· Мембранна осмометрія;

· Парова осмометрія.

Кріоскопічний метод

Метод заснований на зниженні точки замерзання розчинів порівняно з точкою замерзання чистого розчинника. 1мОсмоль/кг води знижує точку замерзання на 1,86°С. Вимірювання цих змін лежить в основі кріоскопічного методу.

C_осм= x1000 (мОсмоль/кг Н₂О)

С_осм - осмомоляльність розчину (мОсмоль/кг);

Т₂ - температура замерзання чистого розчинника (°С);

Т₁ - температура замерзання досліджуваного розчину (°С);

К - кріоскопічна стала розчинника (для Н₂О = 1,86).

В даний час визначення осмоляльності розчинів проводиться з використанням автоматичних кріоскопічних осмометрів. Необхідна кількість випробуваного розчину поміщають в комірку приладу. Далі проводять вимір згідно з інструкцією, що додається до приладу. При необхідності прилад калібрують за допомогою стандартних розчинів натрію або калію хлориду, які перекривають визначуваний діапазон осмоляльності.

Мембранна осмометрія

Метод ґрунтується на використанні властивостей напівпроникних мембран вибірково пропускати молекули речовин. Рушійною силою процесу є процес осмосу. Розчинник проникає в випробовуваний розчин до встановлення рівноваги; додатковий гідростатичний тиск, який при цьому виникає, приблизно дорівнює осмотичному тиску.

_осм Р_гідр. = • g • h

_осм - осмотичний тиск (Па);

Р_гідр. - гідростатичний тиск (Па);

- густина (кг/м³);

g - прискорення вільного падіння (Н/кг);

h - висота стовпа рідини (м).

С_осм =_осм / R • T

R - універсальна газова стала (8,314Дж/мольК);

Т - абсолютна температура (°С).

Даний метод можна застосовувати тільки для розчинів високомолекулярних речовин (10⁴ - 10⁶г/моль). При аналізі розчинів, які містять електроліти та інші низькомолекулярні речовини, буде визначатися тільки осмотичний тиск, що створюється високомолекулярними компонентами розчину. Визначення осмоляльності випробуваного розчину проводять за допомогою мембранного осмометра. Попереднє калібрування приладу і вимірювання проводять відповідно до інструкції приладу.

Парова осмометрія 1мОсмоль/кг води знижує тиск пари на 0,3мм.рт.ст. при температурі 25°С. Вимірювання цих змін лежить в основі методу парової осмометрії. Метод заснований на вимірюванні різниці температур, яка виникає на термисторах, розміщених в вимірювальній комірці, насичену парами розчинника в тому випадку, якщо на один з них нанесена крапля чистого розчинника, а на інший випробуваного розчину. Різниця температур виникає через конденсацію парів розчинника на краплі розчину, оскільки тиск пари розчинника над цією поверхнею менший. При цьому температура краплі розчину підвищується за рахунок екзотермічного процесу конденсації до тих пір, поки тиск пари над краплею розчину і тиск чистого розчинника в комірці не зрівняються. При нанесенні на обидва термистори чистого розчинника різниця температур дорівнює нулю. Різниця температур практично пропорційна моляльній концентрації розчину.

Визначення осмоляльності випробуваного розчину проводять за допомогою парових осмометрів. Попереднє калібрування приладу і вимірювання проводять відповідно до інструкції приладу[3].

7. Технологія багатокомпонентних розчинів для інфузій і контроль їх якості

В останні роки в клінічній практиці все ширше застосовуються багатокомпонентні інфузійні препарати. Комбіновані лікарські засоби, створені на основі композиції спеціально підібраних субстанцій, які впливають на різноманітні ланки патологічного процесу, мають низку переваг порівняно з монопрепаратами. До таких переваг відносяться: комплексна фармакологічна дія, потенціювання терапевтичної дії компонентів, можливість зменшення дозування окремих компонентів порівняно з їх дозами в монокомпонентних препаратах, менша ймовірність виникнення побічних реакцій та ускладнень.

За допомогою досліджень було встановлено, що в ізотонічних розчинах чистих солей, у тому числі і натрію хлориду, ізольовані органи тварин підтримують життєдіяльність протягом обмеженого терміну. Клітини гинуть при різних обставинах. Одні клітини, втрачаючи пігмент, гинуть, перетворюючись на ”тіні” клітин, а інші, зберігаючи пігмент, піддаються зернистому розпаду. Однак, вказані явища зникали при введенні в розчин іонів калію та кальцію. Калій запобігає розпаду клітини від зернистого розпаду, а кальцій - від депігментації. Цими дослідами встановлено, що у кров'яне русло слід вводити рідини, здатні підтримувати життєздатність клітин тваринних органів, не викликаючи зсувів фізіологічної рівноваги в організмі - вони мають бути ізотонічними і містити взаємо-знешкоджуючий комплекс іонів натрію, калію, кальцію, магнію, при чому у тих же співвідношеннях, у яких вони знаходяться у кров'яній плазмі (100:2:2:0,5). З метою забезпечення живлення клітин і створення необхідного окисно-відновного потенціалу у фізіологічні розчини вводять глюкозу. У нормі в крові міститься 5-6мМоль глюкози. Найбільш досконалим прописом фізіологічного розчину є розчин Рінгера-Локка.

Rp.: Natrii cloridi 9,0

Calcii chloridi 0,2

Kalii chloridi 0,2

Natrii hydrocarbonatis 0,2

Glucosi 1,0

Aquae pro injectionibus ad 1000 ml

Цей розчин широко застосовується для зрошення тканин під час операції, а також у якості замінника при втратах крові.

Однак багато інфузійних розчинів містять серйозний недолік, який полягає у тому, що вони швидко виводяться з організму через відсутність необхідної в'язкості. Плазма крові людини має необхідну в'язкість за рахунок присутності у ній розчинених білків. Стало очевидним, що для забезпечення в'язкості інфузійних розчинів необхідне додавання спеціальних речовин. Такими речовинами є високомолекулярні сполуки. Для отримання розчину, здатного затримуватись в організмі на тривалий термін, професором Петровим було запропоновано такий пропис ізотонічного розчину:

Rp.: Natrii chloridi 15,0

Calcii chloridi 0,2

Kalii chloridi 0,2

Aquae pro injectionibus ad 1000 ml

Нові і реальні можливості у рішенні питання по забезпеченню в'язкості інфузійних розчинів з'явились із відкриттям декстрину і синтезом полівінілпіролідону.

Декстрин - продукт мікробіологічного синтезу, полімер глюкози (С₆Н₁₀О₅)n.

Полівінілпіролідон (ПВП) - синтетичний препарат, що отримують полімеризацією вінілпіролідону. Це тверда речовина. В залежності від ступеня полімеризації - порошок чи склоподібна маса білого або світло-жовтого кольору, розчиняється у холодній воді. У медичній практиці ПВП застосовують за різними призначеннями:

1.Розчини препарату з молекулярною масою від 20000 до 40000 застосовують як плазмозамінник і в якості компонента, що забезпечує в'язкість інфузійних розчинів.

Rp.: ПВП 35,0

Natrii chloridi 8,0

Kalii chloridi 0,42

Calcii chloridi 0,42

Magnesii chloridi 0,05

Solutio acidi hydrochloridi 1n. 18,5ml

Natrii hydrocarbonatis 1,68

Aquae pro injectionibus ad 1000ml

Вуглекислота, що виділяється збуджує дихальний центр, покращуючи дихання і кровообіг.

2.Препарати з молекулярною масою вище 40000 для введення у кров не застосовуються, так як занадто довго затримуються в організмі і можуть відкладатися у селезінці та печінці.

3.Препарати ПВП з молекулярною масою меншою за 20000 швидко виводяться з організму і застосовуються як дезінтоксикуючі засоби. Серед препаратів, що застосовуються із цією метою можна відмітити:

Гемодез - водно-сольовий розчин, що містить 6% низькомолекулярного ПВП і хлориди Na+, K+, Ca2+, Mg2+, прозора злегка жовтувата рідина.

Полідез - 3% розчин низькомолекулярного полівінілового спирту в ізотонічному розчині натрію хлориду.

До плазмозамінників білкового походження відноситься желатиноль - 8% розчин частково розщепленого харчового желатину, в ізотонічниму розчині натрію хлориду. Містить ряд амінокислот (окрім триптофану). Це прозора рідина бурштинового кольору. Застосовується у якості плазмозамінного засобу при операціях, травматичному шоку, при підготовці до операції і для дезінтоксикації організму. Випускають у флаконах різної місткості. Зберігають за температури 4-60°С. У випадку випадання осаду застосовувати препарат не можна.

Технологічна схема приготування багатокомпонентних розчинів включає кілька стадій:

1 стадія - розрахунок, перевірка доз речовин; розрахунок речовин і розчинника;

2 стадія - підготовка до роботи;

3 стадія - розчинення;

4 стадія - очищення (фільтрування розчину);

5 стадія - упаковка і закупорювання;

6 стадія - контроль якості;

7 стадія - оформлення.

На кожній стадії приготування стерильних лікарських форм обов'язково дотримання вимог внутрішньоаптечного контролю.

Роботи по контролю за якістю ліків покладаються на провізора і провізора-аналітика, які зобов'язані володіти всіма видами внутрішньоаптечного контролю. Даний контроль включає в себе всі стадії процесу приготування лікарських засобів.

В процесі виготовлення розчинів для інфузій вони піддаються первинному та вторинному контролю. Первинний контроль полягає в проведенні повного хімічного контролю (включаючи визначення рН і відсутність механічних включень) після фільтрування і фасування розчину. Вторинний контроль проводять перед оформленням упаковки після стерилізації. Він полягає в повному хімічному контролі, контролі на відсутність механічних включень, контролі на стерильність і пірогенні речовини (продукти життєдіяльності і розпаду мікроорганізмів), в перевірці якості закупорювання флаконів і обсягу їх наповнення.

Оцінка якості виготовлених лікарських засобів проходить за двома показниками: «задовільняє» (придатна продукція) і «не задовільняє» (брак). Після проведення повного хімічного контролю якості лікарських засобів провізор-аналітик (фахівець з вищою фармацевтичною освітою, що працює в сфері виробництва лікарських засобів) проставляє на паспорт письмового контролю і на зворотньому боці рецепта номер аналізу та свій підпис[4],[5].

8. Упаковка і зберігання інфузійних розчинів. Вплив таропакувальних засобів на стабільність розчинів

Відповідно до вимог нормативних документів всі пакувальні матеріали поділяються на дві основні групи: первинні пакувальні матеріали і вторинні пакувальні матеріали. Первинна упаковка -- індивідуальна упаковка, яка безпосередньо контактує з лікарським засобом та сприяє збереженню його основних властивостей. Вторинна упаковка -- упаковка, в яку вкладається лікарський засіб у первинній упаковці і яка виконує захисну функцію щодо лікарського засобу та первинної упаковки.

Парентеральні лікарські засоби заводського виробництва реалізуються в ємкостях зі скла (ампули, флакони, карпули), прозорих пластмасових упаковках із полімерних матеріалів (флакони, шприц-ампули, гнучкі контейнери).

Контейнери для ПЛЗ поділяють на дві групи:

· однодозові, що містять певну кількість препарату для одноразової ін'єкції;

· багатодозові, що забезпечують можливість багаторазового відбору із посудини певної кількості препарату, уміщеного в ній, без порушення стерильності.

Об'єм ін'єкційного лікарського засобу в однодозовому контейнері повинен бути достатнім для відбору і введення номінальної дози при застосуванні звичайного методу введення. До одноразових первинних упаковок належить шприц-ампула - тюбик з полімерних матеріалів з ін'єкційною голкою, захищеною ковпачком.

Багатодозові водні ін'єкційні лікарські засоби містять відповідний антимікробний консервант у необхідній концентрації, за винятком препаратів, що мають відповідну антимікробну дію. При відпуску препарату для парентерального введення на багатодозовому контейнері необхідно зазначати запобіжні заходи щодо його введення й особливо зберігання між відборами доз. Прикладом багатодозових ємкостей є флакони місткістю від 5 до 500мл, виготовлені зі скла або полімерних матеріалів.

Перспективними ємкостями для інфузійних розчинів є гнучкі контейнери, виготовлені з полівінілхлориду (ПВХ), що являють собою прозорі полімерні пакети, термозаварені по периметру.

Ампули - це скляні ємкості різної місткості (1; 2; 3; 5; 10; 20 і 50мл) і форми, що складається із розширеної частини --корпусу (пульки), куди вміщуються лікарські речовини (у розчині або іншому стані) і 1--2 капілярів («стебел»), які служать для наповнення й випорожнення ампул. Капіляри можуть бути рівними або з перегородкою. Перегородка на капілярі перешкоджає потраплянню розчину у верхню його частину при запаюванні і поліпшує умови розкриття ампул перед ін'єкцією.

Флакони - це ємкості виготовлені зі скла або полімерних матеріалів, призначенні для зберігання лікарських засобів об'ємом від 5 до 500мл.

Карпули (картридж, спеціальна циліндрична ампула) - являє собою циліндричну трубку зі спеціального скла, один кінець якої закритий гумовою мембраною й утримується алюмінієвим ковпачком, а інший закритий гумовою пробкою -- поршнем (плунжером), що легко переміщується при натисненні на нього поршнем карпулярного шприца. Корпус карпули виготовлений зі скла і покритий силіконом, що дає плунжеру можливість вільно ковзати по стінках корпусу карпули, створюючи плавність і рівномірність уведення розчину через тонку голку карпулярного шприца. Крім того, силіконове покриття служить бар'єром між розчином та склом і запобігає процесу його вилуження.

Шприц-ампула - пристрій, який складається з тонкостінної скляної циліндричної ампули з дном, в якому жорстко закріплена ін'єкційна голка, закрита герметично ковпачком і мандреном. Порожнина ампули заповнена лікарським розчином, вхід закритий поршнем - пробкою. Ампула зверху щільно покрита полімерною оболонкою, частина якої, перекидаючись через бортик, закінчується з утворенням капсули, заповненої рідиною, яка виконує функцію поршня.

Скляні ємкості для ін'єкційних розчинів виготовляють з медичного скла, яке являє собою розчин (сплав) силікатів оксидів металів і деяких солей. Змінюючи склад компонентів та їх співвідношення, можна отримати скло із заданими властивостями. Виробництво ампул здійснюється на склозаводах зі скляних трубок (склодроту).

До скла висуваються наступні вимоги:

· прозорість - для візуального й оптичного контролю на відсутність механічних включень;

· безбарвність - дозволяє виявляти, окрім механічних включень, зміну кольору розчину;

· легкоплавкість - необхідна для якісного запаювання ампул при порівняно невисокій температурі, щоб уникнути нагрівання розчину;

· термічна стійкість - здатність скляних виробів не руйнуватися при різких коливаннях температури;

· хімічна стійкість, що гарантує збереження лікарських речовин та інших компонентів препарату, показує здатність скла до вилужування;

· механічна міцність - для витримування навантажень при обробці ампул у процесі виробництва, транспортування і зберігання. Ця вимога повинна поєднуватися з необхідною крихкістю для легкого розкриття капіляра ампул.

Як упаковка для парентеральних ліків усе ширше застосовуються полімери медичного призначення (поліетилен, полівінілхлоридний пластикат, фторопласт, поліпропілен і т.д.). Їх переваги полягають насамперед у легкості, міцності, світлопроникності, широкій можливості використання для упаковок одноразового призначення.

Основні вимоги до упаковок з полімерів:

· безпека для здоров'я;

· достатня механічна міцність;

· можливість стерилізації в автоклаві;

· сумісність з лікарськими і допоміжними речовинами;

· зручність конструкції упаковок;

· непроникність для мікрофлори;

· постійність властивостей при температурних коливаннях у процесі зберігання;

· забезпечення стабільності і задовільна якість препаратів під час зберігання протягом двох років.

Зберігати розчини слід в прохолодному, захищеному від світла місці. Термін зберігання багатьох розчинів, завдяки стабілізації, високого ступеня чистоти лікарських речовин і стерилізації, більше 30 діб. Після відкриття упаковки і неповному використанні розчин не підлягає зберіганню.

Взаємодія між компонентами упаковки і ЛЗ поділяється на два види: перший вид взаємодії призводить до утворення домішок і/або механічних включень; другий тип - до зменшення концентрації активних фармацевтичних інгредієнтів (АФІ) в результаті їх адсорбції або абсорбції.

При тривалому контакті з водою чи водними розчинами, особливо при термічній стерилізації, скло із своєї поверхні віддає окремі компоненти, тобто піддається процесу вилужнення або розчинення верхнього шару скла. Після стерилізації та подальшого зберігання парентеральних розчинів відбувається зменшення концентрації допоміжної речовини -- динатрію едетату в результаті вимивання іонів кальцію і магнію із скляної упаковки і утворення розчинних комплексних сполук. Дослідження показали, чим нижчий гідролітичний клас скла, тим нижча концентрація розчину вільного динатрію едетату в розчині. Таким чином, скляна упаковка ІІ-ІІІ гідролітичних класів не рекомендується для парентеральних розчинів, що містять натрію гідрокарбонат або солі магнію з метою запобігання завису через утворення нерозчинних карбонатів або силікатів. Структуру внутрішньої поверхні скляного упакування покращують методом обробки поверхні скла газовими реагентами або сірковмісними сполуками, що сприяє підвищеню хімічної стійкості.

Гумові корки також впливають на стабільність інфузійних розчинів, оскільки сприяють утворенню різних суспензій. Це прослідковується при закупорюванні гідрокарбонато-вмісних розчинів пробками, що містять сполуки магнію або цинку.

На даний час ПВХ (полімер вінілхлориду) завдяки інертності та хімічній стабільності є найпопулярнішим пакувальним матеріалом для стерильних ЛЗ, які у більшості випадків піддаються тепловій стерилізації. Ухвалення ПВХ країнами Євросоюзу до використання в медицині говорить про його медичну безпеку. Вибір ефективних таропакувальних засобів для інфузійних розчинів здійснюється за критеріями сумісності препаратів з матеріалами: захисних властивостей матеріалів з урахуванням дифузної взаємодії матеріалів з препаратами і атмосферою (міграція, сорбція, проникність) і герметичності виробів[6].

9. Засоби малої механізації, що використовуються в технології інфузійних розчинів

При виготовленні інфузійних розчинів застосовуються наступні стадії:

· Виготовлення розчину для інфузій;

· Фільтрування і розлив;

· Фасування;

· Стерилізація;

· Стандартизація;

· Оформлення до відпуску.

Виготовлення розчину для інфузій

Інфузійні розчини готують масооб'ємним методом в мірному посуді або об'єм розчинника визначають розрахунковим шляхом. При необхідності додають стабілізатор. Після виготовлення проводять ідентифікацію, визначають кількісний вміст лікарської речовини, рН, стабілізуючі речовини. При позитивному результаті аналізу розчин фільтрують.

Фільтрування і розлив

Фільтрування великих обсягів розчинів проводять на фільтрувальних установках стаціонарного або карусельного типу.

Апарат стаціонарного типу з 4 повітряними камерами. Фільтрування відбувається через скляні фільтри з обмоткою з фільтрувального матеріалу, вміщені в 3-5 літрові бутлі з розчином який фільтрується. Відфільтрований розчин збирають у флакони, які встановлені на підйомних столиках.

Фільтр «Грибок» - найпростіша установка для фільтрування невеликих обсягів інфузійних розчинів. Працює під вакуумом. Складається з бачка в якому міститься розчин, який фільтрується, воронки, збірки профільтрованого розчину, ресивера і вакуумного насоса. Воронка закривається шарами фільтрувального матеріалу з вати і марлі і опускається в бачок з розчином який фільтрується. При створенні вакууму в системі, розчин фільтрується і надходить в приймач. Ресивер призначений для запобігання перекидання рідини в вакуумну лінію.

Фасування

Для фасування ін'єкційних розчинів використовують стерильні флакони з нейтрального скла НС-1, НС-2. Для закупорювання флаконів застосовують пробки зі спеціальних сортів гуми: силіконові (ІР-21), з нейтрального каучуку (25П), бутилового каучуку (ІР-119, 52-369). Після фасування проводять первинний контроль кожного флакона на відсутність механічних включень візуальним методом. Якщо виявляються механічні включення, розчин перефільтровують.

Після контролю на чистоту флакони, закупорені гумовими пробками, обкатують металевими ковпачками. Для цього використовують пристосування для обтиснення кришечок і ковпачків (ПОК) і більш досконалий напівавтомат ЗП-1 для закачування ковпачків. Після закупорювання флакони маркують за допомогою жетона або штампуванням на ковпачку назви розчину і його концентрації.

Стерилізація

Для стерилізації водних розчинів використовують найчастіше термічний метод, а саме стерилізацію насиченою парою під тиском. Стерилізацію проводять в парових стерилізаторах вертикальних (марки ВК-15, ВК-3) і горизонтальних (ГК-100, ДП-280, ДП-400, ГПД-280 і ін.). ВК - вертикальний круговий; ДП - горизонтальний прямокутний односторонній; ГПД - горизонтальний прямокутний двосторонній.

В окремих випадках розчини стерилізують текучим паром при температурі 100°С, в тому випадку, коли цей метод є єдиним можливим для даного розчину. Текучий пар вбиває тільки вегетативні форми мікроорганізмів. Розчини термолабільних речовин (апоморфіну гідрохлориду, вікасолу, барбіталу натрію) стерилізують фільтруванням. Для цього використовують глибинні або, переважно, мембранні фільтри.

Мембранні фільтри вставляють в фільтротримач. Тримачі бувають двох типів: пластинчасті і патронні. У пластинчастих тримачах фільтр має форму круглої або прямокутної пластини, в патронних - форму трубки. Перед фільтруванням стерилізують фільтр в тримачі і ємність для збору фільтрату паром під тиском або повітряним методом. Метод фільтрування перспективний для аптечних умов.

Стерилізація розчинів повинна проводитися не пізніше 3-х годин після виготовлення розчину, під контролем провізора. Повторна стерилізація не допускається.

Після стерилізації проводять вторинний контроль на відсутність механічних включень, якість закупорювання флаконів і повний хімічний контроль, тобто перевіряють рН, ідентичність і кількісний вміст діючих речовин. Стабілізатори після стерилізації перевіряють тільки у випадках, передбачених НД. Для контролю після стерилізації відбирається один флакон від кожної серії[7].

Стандартизація

Стандартизація проводиться після стерилізації за показниками: відсутність механічних включень, прозорість, кольоровість, значення рН, ідентичність і кількісний вміст діючих речовин.

Розчини для інфузій вважаються забракованими, якщо вони не відповідають нормам хоча б по одному з показників, а саме: фізико-хімічні властивості, зміст видимих механічних включень, стерильність, апірогенність, а також у разі порушення герметичності закупорювання і недостатньому обсязі заповнення флакона.

Оформлення до відпуску

На флакон наклеюють етикетку білого кольору з синьою смугою з обов'язковим зазначенням найменування розчину, його концентрації, дати виготовлення, умов і терміну зберігання[8].

10. Очні краплі та розчини. Вимоги, особливості виготовлення

Очні краплі - стерильні водні та масляні розчини або суспензії, що містять одну або більше діючих речовин, призначених для інсталяції в око.

Очні примочки - стерильні водні розчини для змочування та промивання очей, а також для просочування матеріалів, які накладають на око.

Основні вимоги, які ставляться до якості очних крапель і примочок - стерильність, певна величина pH і осмотичного тиску, кількісний вміст діючих речовин, відсутність механічних включень, в'язкість, прозорість. Не менш важливими є і споживчі властивості: комфортність під час інстиляцій, зручність застосування, неможливість розкриття упаковок дітьми.

Очні краплі/розчини мають бути практично прозорими і вільними від часток. Суспензії можуть утворювати осад, який при збовтуванні швидко ресуспендується, утворюючи досить стабільну суспензію, та забезпечувати дозування при введенні.

Термін «комфортність» визначає відповідність значень pH і осмотичного тиску (ізотонічності) очних крапель і слізної рідини. Очні краплі/розчини зі значенням pH = 7,4 найбільш сприятливі для організму. Важливим показником комфортності очних крапель при інсталяції є осмотичний тиск. Характеристикою осмотичного тиску розчинів є ізотонічність і осмоляльність (осмолярність). У нормі слізна рідина має такий же осмотичний тиск, як плазма крові (приблизно 730кПа). На здорове око не чинять болісної дії розчини з осмолярністю, еквівалентною концентраціям натрію хлориду в межах 0,6 -2,0%, що відповідає 220 - 680мОсмоль/л. Гіпертонічні та гіпотонічні водні розчини при інсталяції в око викликають дискомфорт і погано переносяться хворими, тому очні краплі потребують ізотонування. Проте є дані, що неушкоджене око краще переносить гіпотонічні розчини, ніж гіпертонічні. Ізотонія є небажаною, якщо лікарська речовина має пройти через неушкоджене око до його передньої камери. Для оперованих й ушкоджених очей рекомендовано ізотонічні розчини, а для неушкоджених - тільки в тому разі, якщо речовина повинна краще впливати на його поверхню. Виняткові випадки мають обговорюватися в пояснювальній документації, про що зазначається в ДФУ.

...