Розселення та облаштування гагаузів у Бессарабії

Важлива роль у розвитку освіти належала бібліотекам, що створювалися у другій половині ХІХ ст. при школах, гімназіях, училищах, клубах, учнівських та сільських товариствах. Однак обмежене фінансування не сприяло кількісному й якісному зростанню бібліотечного фонду. Особливе місце в розвитку культури гагаузького народу належала літературі, яка видавалася російською і гагаузькою (на слов'янському алфавіті) мовами і адресувалася широкому загалу. У перекладі протоієрея-гагауза М.Чакира, в 1910-1911 рр. були надруковані “Євангеліє”, “Історія стародавніх святих”, інша церковна література та газети. Етнічна ідентичність гагаузького народу збереглася, насамперед, завдяки фольклору: пісням (епічним, ліричним, календарно-обрядовим та ін.), казкам, танцям, різноманітним обрядам, звичаям та повір'ям.

При облаштуванні свого побуту, розвитку духовного життя на нових землях, гагаузькі колоністи зазнали значного впливу болгарського та інших сусідніх народів, що позначалося на різних аспектах культури, внесло в неї нові елементи і збагатило її, однак не позбавило національної особливості .

ВИСНОВКИ

Дисертаційна тема недостатньо досліджена. Більшість російських, а згодом і радянських авторів, не виділяли гагаузів з-поміж “задунайських переселенців”, перебільшували роль Росії, її адміністрації в процесі освоєння Буджаку, організації життєдіяльності колоній.

Переселення гагаузів у Буджак було тривалим процесом, пройшло п'ять хронологічних періодів (1750-1791; 1806-1812; 1828-1829,1853-1856, 1877-1878 роки) і охоплює три географічні зони: Буджак, Подунав”я, Таврійську губернію. Найбільш масовий потік емігрантів з Балкан припадає на 1806-1812 рр., коли й була створена більшість гагаузьких сіл, а чисельність “задунайських переселенців” становила 24 тис. чоловік, у тому числі гагаузи 30%. В середині ХІХ ст. відсоток гагаузького етносу зменшився до 25% (в 1850 р. серед 85,4 тис. колоністів гагаузів було 21,5 тис.). Законодавчі акти регулювали юридичний статус гагаузьких колоністів, вони надавали колоністам право селитися на вільних державних землях, регламентували пільги та привілеї колоністів, а також звільняли від підпорядкування місцевій владі і найголовніше - забезпечили розповсюдження на гагаузів статусу іноземних колоністів.

Розселенням біженців і управлінням колоніями здійснювали Бессарабська контора (до 1816 р. - канцелярія) іноземних поселенців, особливе управління (з 1833 до 1858 рр.), Попечительство бессарабсько-болгарських колоній (працювало до 1872 р.). Загалом політика царизму щодо гагаузів передбачала наближення їх статусу, як і інших іноземних колоністів, до статусу державних селян і встановлення на півдні Бессарабії загальноросійської адміністративної системи урядування, підпорядкованої збереженню самодержавства та цілісності Російської імперії.

Самоорганізуючим фактором економічного розвитку гагаузьких колоній була сільська община. Вона відігравала роль місцевого органу самоврядування і базувалась на принципі взаємодопомоги (супряги). Основними напрямами господарчої діяльності колоністів були землеробство і тваринництво. З середини ХІХ ст. виробництво ярової, озимої пшениці, кукурудзи, оформлюється у високорентабельну товарну галузь. У цей же період в колоніях посилюється обсяг виробництва вовни тонкорунних та цигейних порід, що було пов'язано з підвищенням попиту на неї на зовнішньому ринку.

Виробництво товарного зерна і вовни, формування товарно-грошових відносин, поряд з широким використанням з 30-40-х рр. найманої праці, стало базою для формування капіталістичних відносин в гагаузьких колоніях. Цей процес проходив на півдні Бессарабії раніше і активніше ніж загалом у Росії. Капіталістичний розвиток у середині ХІХ ст. зумовив подальшу соціальну диференціацію колоністів, появу класу буржуазії та збіднілих і малоземельних селян.

Домінуюче місце в розвитку духовного життя гагаузьких переселенців належало релігії, освіті, народній творчості та традиційним формам побутової культури. Після переселення з Балкан культура гагаузького народу набуває позитивного імпульсу, зросла кількість церков, зароджувалася система освіти, відкрито бібліотеки, видавалася гагаузька література, формувалася національна інтелігенція.

У процесі облаштування гагаузи зазнали впливу інших народів Бессарабії, збагачували свою культуру духовними надбаннями болгарського, молдавського, українського, російського, німецького народів, не втративши при цьому своєї національної самобутності.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ТА ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ПУБЛІКАЦІЯХ

Поселення гагаузів в Придунав'ї // Науковий вісник Ізмаїльського державного педагогічного інституту. - Випуск 3. - 1998. - С.264-267.

Етнічні функції матеріальної культури гагаузів півдня України // Етнічність в історії та культурі: матеріали і дослідження (Одеський державний університет ім. І.І.Мечнікова). - Одеса, 1998. - С.71-74.

Гагаузи (історія і сучасність) // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень. - 1999. - Вип. 8. - С. 154-164.

Церква і школа - провідники освіти і культури гагаузького населення Бессарабії у ХІХ ст. // Науковий вісник Ізмаїльського державного педагогічного інституту. - Випуск 9. - 2000. - С.57-60.

Гагаузи - один народ у двох державах // Народознавчі зошити. - Львів, 2001. - №3. - С.411-414.

6.Общность элементов материальной и духовной культуры гагаузов и болгар, компактно проживающих на юге Украины // Наша школа. - 1999. - №2-3. - С.208-210.

7. Гагаузы на территории нашего края // Суворовские чтения. - Выпуск 1. - Измаил-Одесса, 2000. - С.21-25.

АНОТАЦІЯ

Ярмоленко Марія Іванівна. Розселення та облаштування гагаузів у Бессарабії (ХІХ - поч. ХХ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.05.-етнологія.-Національна академія наук України. Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича.- Львів, 2001.

У дисертації досліджені історичні, політичні та етнологічні аспекти життєдіяльності гагаузького народу в Бессарабії, його географічна локалізація, організація суспільного життя й господарської діяльності, політичний і духовно-культурний розвиток, вплив на них адміністративно-нормативного регулювання з боку російського уряду. Значну увагу звернено на виділення гагаузів з числа “задунайських переселенців”, виявлення як спільних рис гагаузів з іншими етносами України, так і специфічних якостей, що відрізняють їх у традиційно-побутовій культурі, матеріально-виробничій діяльності, духовному житті. Важливе місце посідає аналіз демографічних змін, соціально-економічного розвитку колоній, етнічної культури і духовного життя гагузів Бессарабії в ХІХ - початку ХХ ст.

Ключові слова: гагаузи, етнос, “задунайські переселенці”, “болгарські колоністи”, Буджак, Бессарабія, облаштування, колонія, духовна культура.

АННОТАЦИЯ

Ярмоленко Мария Ивановна. Расселение и обустройство гагаузов в Бессарабии (XIX - нач. ХХ ст.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 00.07.05. - этнология. - Национальная академия наук Украины. Институт украинознавства им. И.Крипьякевича.- Львов, 2001.

В диссертации иследованы исторические, политические и этнологические аспекты жизнедеятельности гагаузского народа, его географическая локализация на юге Бессарабии, организация общественной жизни и хозяйственной деятельности, политического и духовно-культурного развития. Опираясь на достижения предшественников, новую, расширенную источниковую базу и исходя из современных исторических и этнополитических концепций национальных отношений, автор выделил гагаузов из общей этнической среды юга Бессарабии, в данном случае из числа “болгарских переселенцев”, обобщил, конкретизировал историю развития гагаузского народа на землях Буджака.

Иммиграционная волна “задунайских переселенцев” свидетельствует, что переселение гагаузов в Бессарабию было длительным процессом и прошло пять хронологических периодов в три географические зоны Российской империи. Наиболее важными оказались периоды 1750-1791, 1806-1812, 1828-1829 годы, а самый массовый приток эмигрантов пришелся на 1806-1812 гг., когда и была создана большая часть гагаузских сел.

Законодательные акты регулировали политико-правовой статус гагаузских колонистов. До 70-х гг. ХІХ в. они, как и другие иностранные колонисты, пользовались рядом преимуществ: владение посемейным земельным наделом в 50-60 дес., освобождались от воинской повинности, пользовались льготами по налогообложению, правительственными ссудами и т.д. Правовой статус гагаузов приближался к статусу государственных крестьян, что способствовало слиянию колоний с единым российским административно-хозяйственным комплексом.

На основе обработанных данных по 24 поселениям проанализировано економическое развитие гагузских колоний. Системоорганизующим фактором их становления была сельская община. Основными видами хозяйственной деятельности гагаузских колонистов было земледелие и животноводство. В 40-е годы ХІХ века зерновое производство (пшеницы и кукурузы) оформляется в высокорентабельную товарную отрасль. Наряду с этим увеличивается разведение тонкорунных овец и производство цигейской шерсти. В середине ХІХ века все более очевидной становится социальная дифференциация колонистов. Буджак был составляющей капиталистических отношений на Юге империи, важной составной частью всероссийского рынка.

Ведущая роль в развитии национального самосознания гагаузов (безписьменного в прошлом народа) принадлежала религии и образованию, и прежде всего народному творчеству и традиционным формам культуры. В процессе обустройства гагаузы поддались влиянию других народов Бессарабии и тем самым обогатили свою культуру достижениями болгарского, молдавского, украинского, российского етносов, не утратив, однако, национальной идентичности.

Ключевые слова: гагаузы, этнос, “задунайские переселенцы”, “болгарские колонисты”, Буджак, Бессарабия, обустройство, колония, духовная культура.

SUMMARY

Yarmolenko, Maria Ivanivna. Settlement and arrangement of the Gagauzes in Bessarabia in the nineteenth and early twentieth centuries. - Manuscript.

The dissertation for a degree of a candidate of historical sciences in the speciality 07.00.05 - Ethnology.- The I.Krypiakevych Institute of Ukrainian Studies National Academy of Sciences of Ukraine.- L'viv, 2001.

The dissertation is devoted to the complex examination of historical, political and ethnological aspects of the Gagauz people's life in the south of Bessarabia, of their geographic localization, the organization of their public life and economic activities, the political and cultural development, as well as the influence exerted on them by the administrative and normative regulations of the Russian government. A considerable attention is paid to separating the Gagauzes from among the “Trans-Danube settlers”, determining both features the Gagauzes share with other ethnoses of Ukraine and those specific for traditional everyday culture, productive activities, and spiritual life of the group. An important place is devoted to the study of demographic changes, social and economic development of the settlements, ethnic culture and spiritual life of the Gagauzes in Bessarabia in the nineteenth and early twentieth centuries.

Key words: the Gagauzes, ethnos, `Trans-Danube settlers', `Bulgarian colonists', Bessarabia, settlement, colony, spiritual culture.

Размещено на Allbest.ru