Історико-етнографічний регіон України – Полісся

2.4 Традиційна обрядовість

Загалом народна культура українців від Слобожанщини на сході й до Волині на заході, від Полісся на півночі й до Нижнього Подніпров'я є дуже монолітною, а особливо -- її духовно-обрядо вий пласт. Якщо відмінності в матеріальній культурі, традицій ному одязі Поділля та Полісся, жител Середнього Подніпров'я і Бойківщини. поселеннях Полтавщини і Гуцульщини постають виразно, хоч і зберігають багато спільного (наприклад, в інтер'єрі й екстер'єрі хати, знаряддях праці, пов'язаної з хліборобством, допоміжних занять та промислів і багатьох ділянках), то у сфері духовної культури вони часто малопомітні. Практично однакові традиційні духовні цінності всіх українців: дівування, шанобливе ставлення до батьків, побожність, захоплення красою природи, що виявляється у календарній обря довості, усвідомлення найвищої цінності людського життя, обрам леного родильною, весільною та похоронною обрядовістю.

Розглядаючи родильну обрядовість, зауважуємо: у поліщуків вона повторює чи не всі ознаки, відомі також в інших районах України. І тут було прийнято приховувати вагітність, аж поки люди “впізнали, що груба”. За тим самим принципом вибирали бабу-повитуху, вдавалися до імітативної магії, коли роди вияви лися складними -- відкривали вікна, двері, металеві замки. Пу повину хлопчикам відділяли на сокирі, а дівчаткам -- па гребені. Плаценту закопували в таких місцях, де б її ніхто не тривожив -- на покуті, під піччю, під підлогою комори. В ямки часто клали хліб, сіль, житне зерно. До води першої купелі додавали свяченої води, а до всіх наступних любистку, рум'янку, череди, свяче ного зілля. Воду після купелі до сходу сонця виливали під пліт. Поки дитина не охрещена, в хаті горіли свічки. Молодиці, котрі йшли вітати породіллю, несли з собою солодкі печива, вареники.

До обіду хрестин варили кашу в горщику, в який потім клали гроші. Останньою стравою на обіді-хрестинах подавали кисіль, тому його і називали “вигонич". Бабу-повитуху відвозили після хрестин на візку чи санчатах, кумів обдаровували пирогами з надією, що вони приїдуть на весілля. Через рік після народжен ня робили постриг дитини.

Так само у весільному обряді поліщуків, де сильніше, а де слаб ше, все-таки простежуються майже всі характерні ознаки, які має обрядовість інших районів. Своєрідність виявляється хіба що у на звах окремих обрядах або їхніх компонентах. Наприклад, на передвесільному етапі (“умовний”, “попіти”. “віглядні”) після того, як спекли коровай, «сукали свічу», на «обсилання» короваєм кли кали весільних гостей, за викуп брат «продавав» сестру сватам. У давніші часи, коли ще у весільний обряд органічно вплітався ритуал "комори”, у випадку "нечесності“ молодої товкли сажу в ступі або тещі затикали комин, щоб дим виходив у хату, і под. Своєрідність, можливо, найповиіше виявлена у пісенному супро воді весільної драми.(12;47)

Принагідно зауважимо, що поліський фольклор іншої, а не весільної побутово-обрядової приналежності, дуже оригінальний та багатий.

На Поліссі зберігається багато архаїчних рис похоронного обря ду, а також традиційних форм ушанування пам'яті померлих. Незважаючи на руйнівний вплив радянського атеїзму на традиційну обрядовість, поховальний обряд зберігся найповніше. Старші люди прагнуть дотримуватися релігій них вимог життєвої поведінки, ходити до церкви, не працювати у святкові дні. залишити після себе добру пам'ять у родині, пам'яткові речі (вишиту сорочку, рушник, килим) підготувати на смерть для жінки і чоловіка -- речі, необхідні для похорону, насамперед одяг та взуття.

Загальноукраїнський характер мають інваріантні риси поховального обряду: оповіщен ня про смерть, читання Святого Письма (Псалтиря) над тілом по мерлого, порядок виносу тіла з хати та супроводження похо ронної процесії до «могилок», поминальний обід після похорону, а також на третій, дев'ятий, сороковий день і в роковини смерті, річний календар вшанування пам'яті померлого у різдвяний Свят вечір, у час Таємної вечері, «на проводи», «гробки, Великдень, певні п'ятниці та суботи року. Повсюдно прийнято під час таких обідів обдаровувати калік і жебраків.

Чітко регламентовані страви, які прийнято подавати на поми нальних обідах. Першою стравою мас бути коливо, приготовлене з "дертих" (товчених) пшеничних чи ячмінних зерен або рису з ме довою ситою. За коливом подавали другу гарячу страву, що мала парувати (борщ, капусняк, колочений горох). Вважалося: пару з гарячої страви мали споживати душі померлих. Останньою стра вою на поминках є каша з грушевим узваром, в окремих місце востях - кисіль. Під час споживання спиртних напоїв випивали по одній-дві чарки. Поминальний обід завжди відбувався в жалоб ній атмосфері. На ньому присутні розсаджувались за столом без дотримання норм громадської, вікової чи статевої ієрархії. Л. Ар тюх, узагальнивши у статті народний етикет поминання померлих, ще написала: «виходячи з-за поминального столу, люди не дякують за обід».

Таким чином, традиційна обрядовість має значну архаїчність та широкий склад, який є насиченим та скрізь побутує в житті поліщуків.

Висновок

Отже, в даній роботі висвітлена тема історико-етнографічного аналізу Полісся. З досліджень робимо висновок, що традиційно-побутова народна культура Полісся - етнокультурний феномен, що відрізняється від інших районів комплексом характерних рис. Особливістю його є наявність елементів і рис східнослов'янської архаїки.

Основу традиційного господарства становило землеробство, ускладнене необхідністю освоєння ділянок землі між болотами, піщаними дюнами, на лісових вирубках. Тваринництво мало специфічні риси. На відміну від інших районів, традиційними видами занять, які набули широкого поширення були мисливство і рибальство, а також бджільництво.

Комплекси жіночого і чоловічого вбрання мали до ХХ ст. чимало архаїчних особливостей - у матеріалі, у крої. В соціокультурних взаєминах до ХІХ ст. зберігався вплив общинних відносин: розподіл громадою угідь, спільне використання пасовищ, лісів, лук, рибних ловів, трудової взаємодопомоги.

Архаїка, реліктові елементи збереглись в календарних і сімейних звичаях та обрядах, у світоглядних уявленнях та віруваннях.

Населення Східного Полісся сусіди називали литвинами, населення басейну Прип'яті називало себе поліщуками.

Отже, Полісся має свою своєрідну історію та етнокультурні й етносоціальні особливості. Зі своїм специфічним способом життя, обрядами та звичаями має важливе значення й як складова частина української культури та обрядовості.

Список використаної літератури

1. С. Макарчук Етнографія України. Навч. посібник - Л.,2004 с. 123-125; 129-132

2. О. Косміна Традиційне вбрання українців. Т. 2.

3. Т. Ніколаєва Історія українського костюма - К., 1996 - с. 14 -21; 122-125

4. О. Сапельник Сімейний побут поліщуків: традиції та сучасність

5. А. Пономарьов Українська етнографія. Курс лекцій - К., 1994 - с. 174-179; 285-294

6. А. Пономарьов, Л. Артюх Українська минувшина - К., 1994 - с. 97-113

7. С. Макарчук Історико-етнографічні райони України. Навч. посібник - Л., 2012 - с. 86 -107

8. Л. Артюх Українська народна кулінарія - К., 1977

9. С. Толстая Этнолингвистическое изучение Полесья - К., 1996 - с. 47-54

10. Полісся України, Випуск 1. Київське Полісся за ред. С. Павлюка - Л., 1997 - с. 123-147

11. Культура і побут населення України / За ред.. В. Наулка - К., 1997

12. А. Пономарьов Розвиток сім*ї і шлюбно-сімейних взаємин в Україні - К., 1989

13. Р. Кирчів Фольклор українського Полісся - Л., 1996 - с. 214-149

14. Українознавство. - К., 1994. - С. 55-67

15. Г. Лозко Українське народознавство. - К., 1995

16. В. Борисенко Традиції і життєдіяльність етносу. - К., 2000

17. А. Пономарьов Етнічність та етнічна історія України. - К., 1996

18. С. Макарчук Етнічна історія України/ навч. посібник - К., 2008 - с. 217-220

19. Р. Кирчів Із фольклорних регіонів України - Л., 2002 - с. 215-260

Размещено на Allbest.ru