Гончарство у традиційній культурі слов'янських народів: міфологія і обрядовість

З'ясування загальних уявлень про процес гончарювання в міфопоетичній свідомості слов'ян. Дослідження особливостей міфологічного сприйняття процесу випалювання гончарних виробів та характеристики відповідних слов'янських вірувань та обрядовості.

Рубрика Краеведение и этнография
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 14.07.2015
Размер файла 81,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича

Інститут народознавства

УДК 738:39:7.046.1 (4)

Гончарство у традиційній культурі слов'янських народів: міфологія й обрядовість

Спеціальність: 07.00.05 - Етнологія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Рахно Костянтин Юрійович

Львів 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Інституті керамології - відділенні Інституту народознавства Національної академії наук України.

Науковий керівник доктор історичних наук Пошивайло Олесь Миколайович, Інститут керамології - відділення Інституту народознавства НАН України, директор

Офіційні опоненти доктор історичних наук, професор Макарчук Степан Арсентійович, Львівський національний університет імені Івана Франка, професор кафедри етнології

кандидат історичних наук Голик Роман Йосипович, Інститут українознавства ім. Івана Крип'якевича НАН України, науковий співробітник відділу історії середніх віків

Захист відбудеться «21» вересня 2010 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.222.01 в Інституті українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України та Інституті народознавства НАН України (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4).

Автореферат розіслано «20» серпня 2009 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.В. Середа

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Етнічні традиції слов'ян, як і інших європейських народів, зберігають рудименти архаїчних явищ, що походять з протослов'янської й загальноіндоєвропейської давнини. Дослідження традиційних ремесел, проведені за матеріалами різних культур - як стародавніх, так і сучасних, підтвердили наявність певного спільного фонду ідей і уявлень, з різною мірою повноти реалізованого в конкретних культурах. На зміну добі накопичення і систематизації фактів приходить час комплексного підходу до ремесла як предмета дослідження, важливе місце в якому посідає виявлення стосунків і зв'язків між розрізненими, на перший погляд, фактами культури. Закономірним результатом розвитку нового напряму в гуманітарних дослідженнях є спроби реконструкції духовного універсуму людей інших епох і культур. Екстраутилітарний бік ремесел і занять у східноєвропейській етнології, археології, культурології тривалий час ігнорувався. Особливо гостро це позначилося на дослідженнях гончарства - одного з найдавніших виробництв, нерозривно пов'язаного зі становленням цивілізації, культури й ідеології.

Відповідний комплекс питань увійшов до розряду наукових пріоритетів керамології. У вітчизняній науковій практиці гончарство послідовно досліджують як самобутню форму втілення етнічного світогляду, певний тип світобачення, пов'язаний як з матеріально-предметними його виявами, так і з духовними, релігійними цінностями, спосіб раціональної організації середовища людської життєдіяльності й забезпечення духовних потреб людини у відповідності з досягнутими на той чи інший відрізок часу космологічними знаннями й уявленнями.

Водночас у етнологічній науці все ще гостро відчувається брак керамологічних студій за загальнослов'янськими матеріалами, як і досліджень етнологічних аспектів культури окремих слов'янських народів (білорусів, болгар, боснійців, лужичан, македонців, поляків, росіян, сербів, словаків, словенців, хорватів, чехів, чорногорців), спільних культурних традицій. Відсутність таких студій негативно позначається на стані розробки проблем української культури, зокрема на можливостях реконструкції, вивчення й аналізу світоглядних уявлень традиційного українського суспільства.

У дисертації на основі вивчення етнографічних, керамологічних, писемних та інших джерел, а також із врахуванням сучасних методологічних і методичних підходів вітчизняних та зарубіжних науковців у сфері світоглядних реконструкцій заповнюється наявна прогалина в українській етнології, культурології й керамології. Недостатня розробленість теми гончарного ремесла в духовній культурі, міфології й віруваннях східних, західних і південних слов'ян в українській та іноземній науці визначає актуальність спеціального узагальнюючого дослідження в цій царині. З'ясування ролі й місця гончарства в космологічних уявленнях слов'янських народів дозволяє осягнути онтологічні цінності носіїв традиційної культури, що, у свою чергу, дозволяє дослідникам етнічних традицій краще розуміти й більш повно характеризувати конкретні вияви матеріальної й духовної культури. Результати такого дослідження дозволяють закласти основу для майбутніх розробок зазначеної проблематики, спрямованої на виявлення світоглядних ідей і міфологічних уявлень, які визначали місце гончаря й гончарства в суспільстві й духовній культурі минулого, у тому числі й за археологічними матеріалами.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в рамках відомчого наукового проекту Національної академії наук України «Гончарство України ХХ - початку ХХІ століття: історія, сучасність, перспективи» (державний реєстраційний №0103U001988) та однойменного проекту Державного фонду фундаментальних досліджень Міністерства освіти і науки України (№07.07/0018).

Метою дисертаційного дослідження є визначення ролі й місця міфо-ритуальних аспектів гончарства у традиційній духовній культурі слов'ян.

Із зазначеної мети випливають наступні завдання:

– дослідити наявний доробок учених з вивчення гончарської професійної обрядовості та супутніх вірувань слов'янських етносів;

– реконструювати загальні уявлення про процес гончарювання в міфопоетичній свідомості слов'ян;

– з'ясувати семантику видобування й підготовки сировини гончарного виробництва у слов'янських віруваннях;

– проаналізувати уявлення слов'янських гончарів про процес формування глиняних виробів та вірування й обрядовість під час цього етапу виробництва;

– з'ясувати особливості міфологічного сприйняття процесу випалювання гончарних виробів та охарактеризувати відповідні слов'янські вірування й обрядовість;

– дослідити міфологічні уявлення слов'ян, пов'язані зі збутом гончарної продукції, обряди продажу-купівлі та введення глиняних виробів у домашнє господарство;

Об'єктом дослідження є гончарне ремесло слов'янських етносів, предметом - гончарська обрядовість і втілені в ній уявлення про роль і місце гончарства в міфопоетичній моделі світу, характерній для слов'янських етносів. обрядовість міфологічний слов'яни гончарювання

Методи дослідження. Для дослідження теми, з огляду на її характер, було використано метод безпосереднього спостереження в окремих гончарних осередках України, для збирання первісної інформації застосовано письмові опитування та інтерв'ю. Задля виявлення загального й особливого в гончарній культурі, причин подібностей і відмінностей слов'янських гончарських звичаїв, обрядів і вірувань застосовувався порівняльно-історичний метод, зокрема використано такі види історичних порівнянь, як історико-типологічний та історико-генетичний, що дали змогу простежити генетичний зв'язок світоглядних уявлень і проаналізувати типологічно подібні явища в інших споріднених культурах. Структурно-функціональний метод дозволив розкрити зв'язки між елементами обрядовості. Важливим є семантико-палеонтологічний метод, застосування якого дало змогу розкрити семантику обрядів і вірувань, простежити їхні видозміни. Це дозволило вийти на глибинний рівень міфологічного мислення та виявити в гончарській обрядовості й віруваннях елементи давнього ритуально-міфологічного комплексу.

Методологічною основою роботи є сукупне застосування цих методів до фольклору і обрядовості гончарів. Аналіз кожного з елементів гончарського обряду виготовлення посуду (ритуалізованої технології), що включав зіставлення різних архаїчних контекстів з метою виявлення значення кожного обрядового символу, мусив відповісти на питання про семантику всього обряду. Сам по собі обряд виготовлення посуду розглядався як своєрідний текст, за характером і структурою співставний з текстами оповідними. Він репрезентував певну загально-фольклорну (міфологічну) модель світу. На матеріалі легенд, казок, бувальщин про гончарів була здійснена реконструкція системи гончарських уявлень про світ і її зв'язку з виробництвом. Порівняння отриманих параметрів з тими, що є вихідними для гончарської обрядовості, дозволило, з огляду на системність традиційної культури, реконструювати комплекс уявлень, визначальних для сакралізації гончарного ремесла, і простежити процес їхньої трансформації й деградації.

Хронологічні межі. Дослідження охоплює період від часу перших наукових фіксацій гончарної обрядовості, звичаєвості й фольклору слов'ян з другої половини ХІХ століття до кінця ХХ століття. Саме тоді вчені почали звертати увагу на особливості духовного життя ремісників узагалі й гончарів зокрема. За необхідності, враховуючи специфіку роботи, здійснено екскурси в більш давні епохи.

З огляду на значну єдність збережених традицій, у тому числі архаїчної міфології, на всіх територіях, слов'янську культуру розглянуто як єдине ціле. Тому територіальні межі охоплюють сучасні території Республіки Білорусі, Республіки Болгарії, Боснії та Герцеговини, регіону Лужиці у Федеративній Республіці Німеччині, Республіки Македонії, Республіки Польщі, Російської Федерації, Республіки Сербії, Республіки Словаччини, Республіки Словенії, України, Республіки Хорватії, Чеської Республіки, Чорногорії. Порівняльний матеріал неслов'янських традицій залучено лише в тих випадках, коли виникала потреба з'ясувати ті чи інші обставини в слов'янському фольклорі й обрядовості.

Наукова новизна отриманих висновків полягає в тому, що гончарство вперше розглядається на загальнослов'янському матеріалі як явище духовної культури. У роботі, заодно із пошуком і систематизацією обрядів, звичаїв і вірувань слов'янських гончарів, на основі етнографічних і фольклорних даних з'ясовано їхню сутність, досліджено специфіку архаїчного світобачення гончарів. На основі аналізу обрядовості, звичаєвості й світоглядних уявлень, пов'язаних із гончарним виробництвом, показано значні світомоделюючі можливості феномену гончарства, запропоновано реконструкцію окремих сторін його міфологічного осмислення, у тому числі в балто-слов'янській та індоєвропейській перспективах. Це, зокрема, теллуричний і хтонічний символізм сировини гончарного виробництва, ритуалізація технологічного процесу, особливості виготовлення деяких гончарних виробів та їхні символічні функції. Уперше досліджено також семантику вогню гончарного горна в традиційній культурі слов'ян, її роль і місце у формуванні гончарської обрядовості. На основі широкого кола джерел виявлено й досліджено прагматику гончарських оберегів, характер побутової й ритуальної поведінки гончаря. Простежено зв'язок із віруваннями гончарів низки сюжетів і мотивів слов'янського гончарського фольклору.

Уперше в українській етнології й керамології запропоновано реконструкцію архаїчних міфо-ритуальних аспектів гончарного ремесла, показано їхню спільність у різних слов'янських народів, єдність міфологічного мислення, яке стояло за ними.

Практичне значення дисертації полягає у введенні значного обсягу невідомих і несистематизованих раніше фактів у науковий обіг та відтворенні архаїчного шару слов'янської духовної культури. Опрацьовано й осмислено досвід іноземних дослідників, важливий для студіювання матеріальної й духовної культури українського народу. Фактичний матеріал і концептуальні моделі, які містяться в дисертації, можуть знайти використання під час розробки лекційних курсів і досліджень з керамології, фольклористики, етнології, культурної антропології, а також під час створення узагальнюючих робіт з української, загальнослов'янської та світової етнології, тематично пов'язаних із гончарством як частиною традиційної культури слов'ян.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації було оприлюднено на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми ревалоризації феномена української народної іграшки у сучасних культурно-освітніх умовах» (Полтава, 2003), Всеукраїнському науково-практичному семінарі «Педагогічний потенціал образу жінки в українському образотворчому мистецтві» (Полтава, 2004), 2 Луганській історико-археологічній конференції «Проблеми дослідження пам'яток археології Східної України» (Луганськ, 2005), 6 Сумській науковій історико-краєзнавчій конференції (Суми, 2005), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Криза традиційних осередків народного мистецтва України: Трансгресія «мистецтва сутінків» як виклик національній ідентичності» (Опішне, 2006), Міжнародній науковій конференції «Більське городище в контексті вивчення старожитностей раннього залізного віку Європи» (Більськ, 2006), Всеукраїнських науково-практичних конференціях «Марка Грушевського читання» (Київ, 2006, 2008), Міжнародній науковій конференції «Нове життя старих традицій: Традиційна українська культура в сучасному мистецтві і побуті» (Луцьк, 2007), Всеукраїнському науково-практичному керамологічному семінарі «Сучасні проблеми атрибутування керамологічних колекцій в Україні» (Опішне, 2007), VI Міжнародній науково-практичній конференції «Русский вопрос: история и современность» (Омськ, Російська Федерація, 2007), IV Всеросійській за міжнародної участі Інтернет-конференції «Сибирский субэтнос: культура, традиции, ментальность» (Красноярськ, Російська Федерація, 2008), Науковій конференції «Проблемы изучения культурных связей в этноконтактных зонах в славянском мире» (Мінськ, Білорусь, 2008), Міжнародному науково-практичному керамологічному семінарі «Експеримент у сучасній керамології: шлях до наукової істини чи профанація наукових знань» (Опішне, 2008), Міжнародному науковому симпозіумі «Гончарська столиця України у світовій історії та культурі» (Опішне, 2009), Всеукраїнському керамологічному семінарі «Ринок ужиткової й художньої кераміки в Україні: традиції, проблеми, перспективи» (Опішне, 2009), V Всеросійській за міжнародної участі Інтернет-конференції «Сибирский субэтнос: культура, традиции, ментальность» (Красноярськ, Російська Федерація, 2009).

Публікації. Основні положення та результати дослідження було викладено в 15 опублікованих працях, із них 7 - у фахових виданнях, затверджених ВАК України, решта - в українських збірниках матеріалів конференцій та іноземних виданнях.

Структура дослідження визначається його метою й завданнями. Дисертація, загальним обсягом 229 сторінок, складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку джерел та літератури (497 позицій). Обсяг текстуальної частини дослідження - 180 с.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано вибір теми, визначено мету й завдання дослідження, його об'єкт і предмет, окреслено методологію й методи дослідження. Розкрито наукову новизну, практичне значення одержаних результатів; зазначено конференції, на яких апробовано результати дисертаційного дослідження.

Перший розділ дисертації - «Історіографія та джерельна база дослідження» - присвячений історії студіювання гончарської професійної обрядовості та супутніх їй вірувань. Питання, пов'язані з ними, здавна перебували в полі зору науковців. На першому етапі, у 1880-х - 1910-х роках, вчені фіксували лише поодинокі елементи духовної культури, які мали відношення до гончарства. На другому етапі, у 1920-х - 1940-х роках, з'явилися спеціальні керамологічні праці про ті чи інші гончарні осередки або гончарство певних регіонів. Третім, з 1950-х років і до початку ХХІ століття, був етап узагальнюючих монографій та збірок гончарського фольклору, які на багато років уперед визначали напрямки перспективних керамологічних студій. Зокрема, у Польщі це були праці Діоніз'юша Чубалі, в Україні - Олеся Пошивайла, у Білорусі - Влодзімєжа Голубовича, у Чехії - Адольфа Ланга й Владимира Шойфлера, у Словаччині - Естер Пліцкової, у Болгарії - Тані Боневої й Надежди Теневої, у Сербії - Миленка С. Филиповича.

Іноземні й вітчизняні керамологи накопичили вже значну джерельну базу, на основі якої зробили спроби інтерпретувати окремі факти і явища. Проте такі інтерпретації вони здійснювали переважно за матеріалами якоїсь однієї національної, а частіше локальної традиції. Багато аспектів проблеми залишалися поза увагою науковців або ж були висвітлені недостатньо. Узагальненню складного комплексу джерел багато в чому заважала їхня неоднорідність, фрагментарність численних даних, зафіксованих у окремих народів. Дослідники, які писали про гончарство в традиційній духовній культурі, висловили багато переконливих ідей. На жаль, результати їхніх досліджень далеко не завжди можуть бути зіставлені, а тим більше узгоджені один з одним. Наявним спробам моделювання світоглядних уявлень притаманна безсистемність і надмірна довільність. Деякі припущення й гіпотези, введені у науковий обіг, з часом сприймаються як цілком достовірні факти. Пошук паралелей нерідко перетворювався на колекціонування матеріалів різних культур, не обмежене, з одного боку, ніякими рамками, з іншого, - недостатньо повне для типологізації. Поза полем зору залишалася семантика описаних обрядодій, їхнє спрямування, призначення й контекст побутування.

Джерельну базу дослідження умовно можна поділити на дві групи. Перша закономірно включає публікації гончарського фольклору - легенд, казок, переказів, бувальщин, пісень, приказок, а також описів гончарської звичаєвості, обрядовості та вірувань слов'янських народів. Вони містяться як у фольклорних збірках і працях загально-етнографічного змісту, так і в керамологічних працях згаданих вище науковців. Друковані джерела дають змогу провести аналіз обрядово-ритуальної практики гончарів, з'ясувати особливості міфологічного сприйняття ремесла.

Друга група джерел охоплює писемні документи, які зберігаються в Національному архіві українського гончарства Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, Національних архівних фондах рукописів та фонозаписів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т. Рильського НАН України, архіві Словесного фольклору Словацького національного музею - Музею української культури в Свиднику, приватних архівах. Це звіти керамологічних, етнологічних і фольклорних експедицій, матеріали письмового опитування й інтерв'ю.

Джерельна та історіографічна база дисертації дають можливість комплексно дослідити міфоритуальні аспекти гончарства у традиційній духовній культурі слов'ян.

Другий розділ - «Обрядовість видобування сировини та формування глиняних виробів» - складається з чотирьох підрозділів: «Загальні міфо-ритуальні аспекти гончарства слов'ян», «Видобування й підготовка сировини у світоглядних уявленнях», «Семантика формування глиняних виробів», «Анімістичні конотації сформованих виробів». Він охоплює коло питань, пов'язаних із етапами гончарного виробництва, які передували випалюванню. У розділі показано, що в формуванні гончарних виробів чітко проявлялася деміургічна природа майстра. В традиційному суспільстві ремесло сприймалося через ідеологеми та міфологеми. Людина як виконавець технологічного процесу одночасно виступала й учасником космологічного акту творення. Виробнича діяльність гончаря тлумачилася як створення та відтворення всесвіту, взаємодія між профанним та сакральним.

Гончарство, згідно з міфологічними уявленнями, постійно перебувало під доглядом вищих сил. Воно відбувалося успішно завдяки здатності гончарів бути посередниками між, з одного боку, небесними силами та, з іншого боку, силами землі, акватичними й хтонічними, які вели запеклу боротьбу за вогонь. Люди у віруваннях більшості народів світу ставали на бік небесних божеств, наділених владою над громом, і отримували від них за це в дарунок гончарне ремесло. У слов'янській міфології такою була боротьба бога грози, блискавки й дощу Перуна із хтонічним божеством Велесом, яка мала відповідники в міфах інших індоєвропейських народів. Культ Перуна наклав відбиток на всю гончарську діяльність. В процесі виготовлення глиняних виробів існувало чимало ритуальних дій. Самі технологічні операції мали символічний зміст. Суть його полягала в тому, щоб включити вироблювану річ у сферу культури.

Крім того, ситуація, за якої зовнішній світ був наповнений істотами іншої, нелюдської природи, передбачала врахування цього під час виготовлення матеріальних благ. Гончар повинен був уміти гармонізувати стосунки з ними, боронитися від них. У цьому вбачали основну запоруку успіху. Процес гончарювання, трактований у фольклорі як ритуально-магічна діяльність, багато в чому залежав від того, наскільки майстер реалізовував свої здібності, таємні знання, зв'язки з іншим світом. Невипадково в ранньосередньовічному суспільстві слов'ян гончар був священнослужителем, жерцем наймогутнішого язичницького бога - Перуна. З Перуном, що успадкував риси індоєвропейського громовержця, пов'язували вищий підйом продуктивних, виробничих сил, небесний вогонь (блискавицю). У народних уявленнях він поставав адептом і вчителем усіх видів магії, утаємничених ремесел і сакральної мудрості. Перун був покровителем гончарства. Зв'язок із вогняною стихією наділяв гончарів сакральним знанням. Уявлення про їхні особливі магічні здібності, зв'язок з надприродними силами побутували практично в усіх слов'янських народів.

Запропонований методологічний підхід дозволив установити, що усвідомлення слов'янськими гончарями творчого потенціалу фізичної матерії проявлялося в їхніх уявленнях про глину, сировину виробництва, яку визнавали частиною святої землі-матері. Функціональний хтонізм глини був пов'язаний із продукувальною потентикою землі, з якою входили у контакт гончарі. Гончарські ритуали спрямовувалися на те, щоб, умилостививши надприродні сили, заволодіти сировиною й подолати її хтонічні характеристики. У світогляді майстрів зберігалися стародавні уявлення про характер відносин між природою й людиною. Уже на цьому початковому етапі закладалися основи семантизації майбутнього виробу. Під час добування й підготовки сировини гончарного виробництва на неї чинився вплив задля переходу з природного стану в культурний. Як природну сировину, глину, яка перебувала під владою хтонічних істот, наділяли особливим статусом; вона мала символічно померти, перш ніж стати матеріалом.

Гончарські інструменти відповідно теж семантизували, на них переносили частину особистості їхнього користувача. Оскільки знаряддя праці, у тому числі й гончарний круг, за народними віруваннями слов'ян, були дарунком надприродних сил, їх наділяли магічними властивостями. Цілком очевидно, що на етапі формування глиняних виробів також зберігалося чимало реліктів давнього світогляду. Ті ж архаїчні уявлення про гончаря, які в слов'янській традиції збереглися у фольклорі, відтворювалися в обрядовій, акціональній частині гончарської діяльності, що дає змогу реконструювати слов'янський обряд виготовлення посуду (ритуалізовану технологію).

Одночасне створення культурного символу й ужиткового виробу наклало помітний відбиток на гончарну технологію, надавши їй додаткове значення, яке дозволяло розглядати процес формування в якнайширшому міфологічному контексті. Існували численні вимоги до обставин виробництва, особливо тоді, коли йшлося про виготовлення того чи іншого продукту, відзначеного як наділений магічними якостями й співвіднесеного з певними святами або часовими віхами. Архаїчні технологічні схеми були в певному розумінні продовженням операцій із символічного створення чи відтворення всесвіту й живих істот, тому існували перегуки між осмисленням гончарської обрядовості й етіологічними легендами. Глиняним виробам за допомогою ритуалів, що входили до процесу їхнього творення, надавали сакрального змісту, їх уподібнювали до макрокосму та їхнього творця. В основі космогонічних уявлень і первісних технологій лежали однакові принципи запровадження просторових і часових параметрів: світло/пітьма, день/ніч, небо/земля (на користь цього свідчать обов'язкові просторові й часові вимоги під час гончарювання); вибір матеріалу; перетворення вихідного матеріалу за допомогою природних стихій шляхом виконання елементарних технологічних прийомів. В акті гончарювання, що структурно відтворював процес створення макрокосму, гончареві відводили роль деміурга. Процес перетворення вихідного матеріалу в кінцевий продукт міг розглядатися як серія дій, умотивованих первинною космогонічною подією. У результаті кінцевий виріб набував тією чи іншою мірою рис світоглядної схеми. Ритуальні аспекти технології виступали своєрідним продовженням операцій із символічного впорядкування первісного хаосу й створення та відтворення космосу. Гончарство як технологічний процес було своєрідним космогонічним актом моделювання світу. Аби повною мірою відповідати своєму призначенню, гончарний виріб треба було виготовляти з точним дотриманням усіх регламентацій і правил.

Формування глиняних виробів супроводжувалося актуалізацією зв'язків з найрізноманітнішими рівнями міфологічної моделі світу. За їхньою допомогою відбувалася семантизація виробу, включення його у світоглядні класифікації. Звідси й виявлені заборони та правила, притаманні для сфери освоєного, що характеризувалася такими рисами як дискретність, гетерогенність, штучна впорядкованість, ритмічність. Натомість чужий, зовнішній світ мислився небезпечним для гончаря. Тому від зловорожих втручань його демонічних мешканців треба було захищатися. Поєднані з формуванням вірування відтінювали деякі аспекти традиційного слов'янського світогляду, в тому числі характеризуючи діалектичну цілісність макрокосму, розділеного на чоловічу й жіночу половини, у якій одній з половин надавали особливу роль. У процесі аналізу з'ясовано, що традиція витісняла жіноче начало з гончарської моделі світу, маркуючи його як шкідливе та потенційно небезпечне. Водночас блокувалася сфера репродуктивних відносин, виводячись за рамки ремісничого світосприйняття. Сукупність різних факторів надавала глиняному виробу надзвичайно високого семіотичного статусу.

Аналіз матеріалів технологічного процесу гончарювання з урахуванням різночасових та різнотериторіальних традицій, дозволив говорити про універсальний характер кореспонденцій між створюваним глиняним виробом, будовою людського тіла й уявленнями про устрій світу. Розуміння технологічного процесу слов'янськими гончарями як процесу символічного створення людини чи всесвіту знайшло відображення в пізньосередньовічних писемних джерелах і фольклорі. Мікрокосм і макрокосм за своєю будовою вважались аналогічними, всесвіт уявляли в образі космічного людського тіла. Таким чином закладався певний зв'язок між виробом і гончарем. Подібні уявлення слов'ян за своєю суттю були міфологічними й дуже давніми, язичницькими за походженням. На користь ізоморфізму глиняного виробу людському тілу, різним його частинам та органам, тілу тварини, а також макрокосму свідчать слов'янська гончарна лексика та дані фольклору.

Технологічні операції формування, сушіння, декорування тощо самі по собі мали глибокі міфологічні й космогонічні зв'язки. Завершення оформлення виробу асоціювалося з підготовкою до його оживлення під час випалювання. Для цього гончар мав заручитися підтримкою небесних сил верхнього світу.

У третьому розділі дисертації - «Міфологія випалювання глиняних виробів», який складається з підрозділів: «Ритуальні заборони випалювання», «Звичаєвість і обрядовість закладання горна», «Семантика вогню», «Знамення», «Страхи», «Обереги під час випалювання», йдеться про світоглядне осмислення випалювання. Саме цей найбільш відповідальний та непрогнозований процес викликав набагато більше міфологічних уявлень, аніж видобуток глини й формування глиняних виробів. Відбуватися він міг лише за умови відсутності несприятливих факторів (негода, певні дні тижня, календарні періоди, надзвичайні події в житті села, передусім смерть і поховання).

Інституційну пріоритетність архаїчної міфологічної основи прагматики цього етапу гончарного виробництва, який сильно залежав від природних стихій, окреслювали обрядодії гончарів під час закладання горна та безпосередньо випалювання. Враховуючи те, що в традиційній культурі всі елементи всесвіту уявляли як величезну систему знаків і символів, закономірно, що виражена через ритуал суть технологічного процесу відповідала його глибинному значенню як роблення, творення. Причому це роблення в остаточному підсумку мало креаційний характер і спиралося на жертвоприношення як найбільш довершену й ефективну форму діяння. Проаналізовані міфологічні оповіді засвідчили, що випалювання глиняних виробів неодмінно містило елементи чаклунської магічної активності. Встановлено, що вибір часу проведення, вимоги до учасника й інші елементи ритуалізованої поведінки, яка домінувала при випалюванні, мали паралелі в язичницьких культах слов'ян, у тому числі в зафіксованому джерелами ІХ-XVII століть поклонінні Перунові. Аналіз розглянутих ритуальних дій показав, що глибинну семантику обряду значною мірою було зорієнтовано на опозицію людина/природа. При цьому природу осмислювали як ієрофанічне породжуюче начало, матір-землю, від якої залежав видобуток гончарної сировини, а людину - головним чином як біологічну істоту, взяту в таких атрибутах, як ріст, фізіологічний розвиток, здатність до дітонародження. Тому її виробничу діяльність сприймали як прокреативну, а вироби - як народжені й одухотворені у вогні. Семантика підвладних гончарям стихій у слов'янських фольклорних і ритуальних текстах, реконструйована під час дослідження, була вмотивована архаїчними міфологічними асоціаціями. Аналіз соціокультурної вмотивованості прагматики гончарських ритуалів указує на домінування в їх структурі натурфілософського начала, адже об'єктом пожертв і магічних обрядодій був вогонь гончарного горна. Саме на нього гончарі намагалися вплинути магічним чином, щоб забезпечити позитивний результат виробництва. Акумулюючи в собі комплексно-цілісну - продукувальну, виробничу й оберігальну - функціональність, вогонь у горні трансформував матерію й наділяв вироби під час трансмутації душею. Його ототожнювали з першовогнем, полум'ям Перунової блискавиці, яке свого часу відіграло важливу роль під час створення світу. Цією ідеєю, сформованою в міфологічній свідомості, зумовлений ряд гончарських повір'їв і звичаїв, що збереглися переважно в рудиментах. Навіть коли змінилася релігія, у гончарських віруваннях і обрядовості їхня язичницька підоснова зберігалася майже в неторканому стані. Грозове полум'я гончарного горна наділяли особливою творчою снагою, сакральністю й чистотою та деякими іншими якісними характеристиками. Його деміургічний потенціал міг становити небезпеку. Це була своєрідна квінтесенція креативної енергії. На цей вогонь, за переконанням гончарів, не діяли звичайні чинники, до нього важко було приступитися нечистій силі. Об'єктивованим виявом продукувальної потентики вогню гончарного горна для слов'ян був народжений у ньому посуд.

Саме семантика вогню гончарного горна була визначальною для комунікації під час випалювання, формування уявлень про значення приходу тих чи інших людей, появу тварин і птахів. У обрядовій обстановці змінювалися не тільки просторова подоба світу, форма організації колективу, характер спілкування, але й рівень семіотичності. Запропонований у дисертації підхід дав змогу визначити, що випалювання поставало як простір, у якому природа й людина взаємодіяли: людина прилучалася до сил природи і, в свою чергу, намагалася впливати на них у бажаному для себе напрямку. З цим пов'язана увага, яку звертали на обрядові та інші форми символічної поведінки. Під час випалювання, як правило, різко збільшувалася кількість використовуваних знакових систем. Людина і все, що її оточувало, набували статусу знакових об'єктів. Стороннім людям і речам надавали ретельно ієрархізовані магічні сили. Відбувалося семіотичне подвоєння світу, точніше переключення з одного виду реальності на інший, основною ознакою якого була знаковість. При цьому жіноче репродуктивне начало оцінювали як сакрально-негативне, оскільки воно було пов'язане з хтонікою й дублювало породжувальну функцію горна. Акт гончарного виробництва в очах носіїв традиційної культури був означеним. Випалювання актуалізувалося як межово-перехідний період, коли можливим було втручання демонічних істот у діяльність і долю людини. Це переважно противники Громовержця - чорт, водяник, деякі інші стихійні духи. Вони могли спричинити серйозні збитки, однак, за умови правильної поведінки в ситуації контакту, гончар міг їх уникнути.

На основі синкретичного поєднання продукувальної асоціативності, виробничої прагматики, з одного боку, і деміургічних конотацій стародавніх язичницьких культів - з іншого, автентична міфологічна модель гончарної традиції слов'ян виявляє виразні ознаки міфопоетики грозового божества. Мотив поєдинку основного міфу, в якому Перун здобув перемогу над своїм супротивником, реалізовувався у гончарській обрядовості й окреслював її спрямованість. Щоб забезпечити нормальне функціонування вогню горна і вдале випалювання, треба було вдаватися до ритуальних дій, у тому числі інверсії, антиповедінки, а також до оберегів, семантика яких в очах носіїв традиційної культури прямо пов'язувалася з блискавкою, громом, грозою. Це речі-знаки, речі-концепти - четвергова свіча, освячена вербова гілочка, коцюба, ладан та інші апотропеї. Той факт, що всі ці засоби, якими послуговувалися гончарі, одночасно були узвичаєними оберегами від грози й блискавиці, засвідчує поліфункціональну єдність феномена гончарства, цілісність його світоглядної бази, зв'язок із виконанням гончарями в давнину жрецьких функцій. Речове оформлення ритуалу не мало істотного значення, оскільки семантика гончарних оберегів була приблизно однаковою. У традиційному світогляді світ сприймався не стільки в образах і символах, скільки через функцію, яку ці символи виконували.

Під час виготовлення глиняного посуду вважали, що глина, яку використали для виробництва, страждала від завданої їй від видобування й обробки деструкції. Зворотна деструкції сакральна дія - випалювання - компенсувала деструктивне пониження природної святості глини, забезпечувала виробам з неї звичний рівень сакральності. Цьому ж освяченню сприяли всі гончарські обряди, у результаті яких горщик як результат впливу неоднакових у субстанційному й ієрофанічному відношенні елементів, належних до різних рівнів світобудови, ставав сакральним предметом. У будь-якому випадку ситуацію випалювання глиняного посуду виводили за рамки повсякденності. Її оформлювали за певним ритуалізованим сценарієм. Оточуючий світ сприймали й концептуально осягали через особливі дії. Комунікативну активність на час випалювання майже повністю замінювали матеріально-виробничою. Людина, яка проводила випалювання, частково змінювала свій звичайний статус завдяки переходу в проміжний стан чаклуна, взаємини з яким визначалися вже не повсякденними, а ритуальними правилами.

Четвертий розділ дисертації - «Обрядовість збуту глиняних виробів» - складається з підрозділів: «Міфологія гончаревої дороги», «Продаж і купівля глиняних виробів у звичаях і віруваннях», «Уведення глиняних виробів у домашнє господарство». У них з'ясовується доля глиняних виробів від часу їхнього виготовлення до уявного остаточного розриву з виробником.

У розділі показано, що гончарські обряди й вірування, пов'язані із виїздом у дорогу та першою зустріччю, не лише не суперечили слов'янській соціонормативній та міфоритуальній традиції, але й були її органічною частиною, трансформованою відповідно до специфіки ремесла. Поїздка на ярмарок актуалізувала символіку межі, переходу, розподілу сфер будівлі й дороги, досягнення очікуваної мети подорожі. Вона вимагала підвищеної ритуалізації, тому супроводжувалася активізацією певних знакових засобів. Аналіз їхніх символічних значень відкриває наявні в оберегах і обрядодіях комунікативні стратегії. Загальний сенс обрядового оформлення мандрів зводився до відмежування від усього лихого, зловорожого, і програмування майбутнього успіху гончаря.

Аналіз спрямованості обрядів засвідчив принципову цілісність гончарського обрядового тексту культури. У побуті гончарів довше затрималися архаїчні народні уявлення. Дорога як місце, образ і нормативний комплекс у слов'янській ритуальній і фольклорній традиції отримувала свою визначеність, перш за все щодо хати, як її протилежність. Успіх гончаревої поїздки на ярмарок, за народними повір'ями, залежав від того, чи міг він знайти спільну мову з надприродними силами, особливо з тими, що володарювали над дорожнім простором. Вони персоніфікувалися як противники Перуна в контексті основного міфу слов'янської міфології - чорт, лісовик, водяник. Оповіді про зустрічі гончаря з цими та іншими представниками нечистої сили формували тривожне тло, яке накладало відбиток на поведінку в дорозі. Міфологія дороги диктувала подорожньому в ситуаціях невизначеності готові, а тому заспокійливі зразки поведінки. Вірування, пов'язані з міфологічними істотами, діяли як соціорегулятивні норми.

Гончарні вироби виступали засобом зберігання й передачі складного комплексу інформації, у якому можна виокремити ужитковий, естетичний, знаковий та інші аспекти. Тільки сукупність цих властивостей, поліфункціональна природа побутових предметів, які мали відповідати й практичним, і символічним нормам, робили їх фактом власне людської культури. Суспільство давало свою оцінку гончарним виробам під час купівлі/продажу. Вірування, супутні збутові гончарних виробів, були дуже близькими до тих, що поєднувалися з їхнім виготовленням і особливо випалюванням. Виготовлення культурно значущих реалій завжди містило в собі щось жертовне, воно було певним перетворенням реальності з волі індивіда. Для оповідей про гончаря, який продавав свої вироби, також характерне уявлення про нього як про людину, яка тісно спілкується з надприродними істотами й силами, має таємні знання, може напустити чи зняти зурочення. У мотивуваннях заборони красти в гончаря посуд проявлялася його роль як жерця, посередника між світом живих і світом мертвих. Усвідомлення сакрального статусу гончаря і зв'язок з відьмуванням чітко проглядаються в слов'янських звичаях, пов'язаних із купівлею посуду, і супутніх їм оповідях. Їхнє знання виглядало необхідною умовою соціалізації жінки. Людям, які зналися на цих діях, приписували чаклунські здібності.

Доместикацію нового глиняного посуду, введення його в господарство здійснювали за допомогою особливих ритуалів. Вони мали на меті відмежуватися від майстра-чаклуна, який виготовив посуд, нейтралізувати його магічний вплив, закріпити право власності господині на придбаний виріб і забезпечити належне виконання посудом своїх функцій й довготривалість його використання. Так досягали розриву буцімто існуючого зв'язку глиняних виробів із виробником - гончарем. Встановлено, що більшість концепцій та обрядових символів, якими послуговувалися гончарі, були ще дохристиянськими. Це засвідчує архаїчність і консервативність гончарської обрядовості та світобачення.

Дослідження міфоритуальних аспектів гончарства показало наявність спільних магічних практик і вірувань у східно-, західно- і південнослов'янських гончарів, що дозволило з певною вірогідністю віднести досліджуваний комплекс до періоду слов'янської єдності й аналізувати розрізнені факти як його фрагменти, успадковані окремими традиціями. У ритуалізації виробничої практики гончарів виявлявся нерозчленований характер міфологічних уявлень, які пов'язували в єдину систему різнорідні явища й процеси. Виготовлення глиняних виробів санкціонувалося не тільки прагматичними потребами, але й ритуалом. Окрім того, самі технологічні операції мали певний символічний зміст. Дії гончаря під час виробничого процесу відтворювали архетипові деміургічні діяння Громовержця. Завдяки цьому в процесі гончарювання земний, профанічний світ відкривався надприродному, надісторичному, сакральному світові трансцендентальних цінностей, акумульованих у міфі. Міф реактуалізовувався, знаходячи своє вираження в обрядах.

У висновках підведено підсумки дослідження, що виносяться на захист.

1. Аналіз історії дослідження гончарської професійної обрядовості та міфологічних уявлень слов'ян показав, що вона поділяється на три етапи. Спершу дослідники звертали увагу тільки на поодинокі аспекти духовної культури, які стосувалися гончарства. Далі з'явилися спеціальні керамологічні праці, що характеризували окремі гончарні осередки або гончарство певних регіонів. Наступним був етап появи фундаментальних керамологічних монографій та збірок гончарського фольклору, які ввели до наукового обігу значний джерельний матеріал. Вивчення наявної літератури виявило недостатність і нерівномірність дослідження міфології й обрядовості гончарів. Тому тільки застосування системного підходу дозволило підсумувати й проаналізувати наявні фактичні матеріали.

2. Дослідження дало змогу виявити спільний для всіх слов'янських народів комплекс уявлень і обрядів, пов'язаних із гончарством. За дохристиянської доби воно, як і інші ремесла, тісно залежало від язичницьких культів. У слов'янській міфології гончарство мало прямий стосунок до боротьби бога грози, блискавки й дощу Перуна із хтонічним божеством Велесом. Архаїчні елементи язичницького світогляду супроводжували весь технологічний процес гончарного виробництва, перетворюючи його на обрядодію. Реалізація комплексу міфологічних уявлень відбувалася через систему звичаїв, обрядів, правил і приписів, що регламентували операції видобування й підготовки сировини, формування, випалювання та збуту глиняних виробів.

3. Встановлено, що при руйнуванні й утраті магічних функцій на перший план дедалі чіткіше виступало виробниче значення гончаревої роботи, однак релікти давніх вірувань усе ще зберігалися. Насамперед це стосується аспектів семантики сировини гончарного виробництва. У дослідженні визначено, що глина у міфологічних уявленнях слов'ян характеризувалася підвищеною сакральністю. Згідно з реконструкцією, вона перебувала під владою хтонічних істот, а тому наділялася як теллуричними, так і хтонічними ознаками. До ХІХ - першої половини ХХ століття існували спеціальні обрядові практики, які мали відокремити сировину від її природного середовища і перетворити на належний до сфери культури виробничий матеріал.

4. Дослідження засвідчило, що майже до нашого часу збереглося розуміння процесу виготовлення виробів із глини як обряду, священнодійства. Доведено, що в процесі формування виробу, внаслідок ритуальних дій, проводились аналоги між ним та будовою тіла людини або, рідше, тварини, його окремих органів, тобто мікрокосмом, а також будовою всесвіту, макрокосмом. Установлено, що гончаря ще в XVI-XVII століттях осмислювали як деміурга, що породжував/творив речі подібно до того, як колись боги створили живих істот і всесвіт, і давав їм душі у вогні. Обрядова ситуація гончарного виробництва, прокреативно забарвленого, вимагала від майстра майже повного відчуження від профанного світу, перервання домашніх зв'язків і відносин, захисту від ворожих надприродних сил.

5. У міфологічному сприйнятті процесу випалювання глиняних виробів збереглися численні релікти культу Перуна, якого в давнину визнавали покровителем гончарного ремесла. З'ясовано, що вогонь у гончарському горні уявлявся тотожним блискавці Перуна, священному блискавичному полум'ю, яке за своїми характеристиками відрізнялося від земного вогню. Тому й впливати на нього належало тими ж магічними засобами, які в традиційній культурі слов'ян аж до ХІХ - середини ХХ століття застосовувалися для захисту від грози й грому. Всі традиційні обереги гончарів, як обґрунтовано в дослідженні, мали зв'язок з метеорологічною магією й культом небесного вогню Перуна.

6. Доведено, що міфологічні уявлення впливали не лише на процес гончарного виробництва, але й на збут виробів. Тому під час збуту мав відбуватися обмін згідно із суворо зумовленими обрядами. Сутність символічних дій і значень полягала в тому, щоб включити вироблювану річ у сферу культури. У дослідженні показано, що у відповідності з нормами й уявленнями, які лежали в основі будь-яких відносин обміну речами в традиційному суспільстві слов'ян, завершенням таких дій був не продаж, а обряд уведення речі в господарство, який здійснював споживач. Реконструйована семантика цього обряду, що остаточно розривав містичний зв'язок між майстром та глиняними виробами.

Таким чином, дослідження слов'янського гончарства показало перспективність наукових студій у цьому напрямку, оскільки дозволило з'ясувати численні важливі аспекти духовного життя минулих історичних періодів, зокрема, уявлення про роль і місце людини в природі і суспільстві, про світоглядні й соціокомунікативні виміри її творчої діяльності та про речове оформлення культури.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових виданнях:

Рахно К. Гончар - Перунів жрець / Костянтин Рахно // Український керамологічний журнал. 2002. № 3. С. 17-24.

Рахно К. Ю. Глиняна іграшка у міфі й ритуалі / К. Ю. Рахно // Постметодика. 2003. № 5-6. С. 20-22.

Рахно К. Відгомін антропогонічних міфів на європейській кераміці / Костянтин Рахно // Український керамологічний журнал. 2004. № 1. С. 97-101.

Рахно К. Проблеми та напрямки дослідження сакрального в українському гончарстві / Костянтин Рахно // Український керамологічний журнал. 2004. № 4. С. 21-26.

Рахно К. «Овесець»: до семантики мотиву традиційної орнаментики гончарних виробів Лівобережної України / Костянтин Рахно // Народна творчість та етнографія. 2005. № 4. С. 89-95.

Рахно К. Символіка зеленого полив'яного посуду в українській та балкано-слов'янській міфоритуальній традиції / Костянтин Рахно // Український керамологічний журнал. 2005. № 1-4. С. 131-133.

Рахно К. Глиняні черпаки початку доби раннього заліза з пам'яток поблизу Диканьки / Анатолій Щербань, Костянтин Рахно // Археологічний літопис Лівобережної України. 2006. № 2. С. 29-39 (у співавторстві з Анатолієм Щербанем).

Статті в інших виданнях, які відображають результати дослідження

Рахно К. Ю. Глинище у міфологічних уявленнях українців Харківщини /
К. Ю. Рахно // Проблеми дослідження пам'яток археології Східної України: Матеріали ІІ Луганської міжнародної історико-археологічної конференції, присвяченої 85-річчю Луганського обласного краєзнавчого музею. Луганськ-Київ: Шлях, 2005. С. 197-199.

Рахно К. Глиняна лялька як календарний символ / Костянтин Рахно // Іграшка, гра, дитина: від обрядової субстанції до сучасних моделей виховання. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Марка Грушевського читання». К.: Стилос, 2007. С. 138-143.

Рахно К. Інтеграція нового посуду у простір дому: боснійсько-українська паралель / Костянтин Рахно // Нове життя старих традицій: Традиційна українська культура в сучасному мистецтві і побуті. Матеріали Міжнародної наукової конференції - Луцьк: Твердиня, 2007. С. 365-369.

Рахно К. Черт и гончар в русской фольклорной традиции / Константин Рахно // Русский вопрос: история и современность. Материалы VI Международной научно-практической конференции (Омск, 1-2 ноября 2007 г.). Омск: Издательский дом «Наука», 2007. С. 369-371.

Рахно К. Гончар-целитель в фольклоре украинцев Черниговщины / Константин Рахно // Пытанні мастацтвазнаўства, этналогіі і фалькларыстыкі / [навук. рэд. А. І. Лакотка]. Мінск: Ін-т мастацтвазнаўства, этнаграфіі і фальклору імя К. Крапівы НАН Беларусі; Права і эканоміка, 2008. Вып. 4. С. 515-519.

Рахно К. Леший и гончар в фольклоре русских Восточной Сибири / Константин Рахно // Сибирский субэтнос: культура, традиции, ментальность. Материалы IV Всероссийской с международным участием научно-практической Интернет-конференции на сайте sib-subethnos.narod.ru 15 января - 15 июня 2008 г. Красноярск: РИО КГПУ, 2008. С. 172-178.

Рахно К. Пећ као жена и мајка у словенској традиционалној култури: семиотика, митологија, обреди, лингвистика, дијахроне компарације / Никос Чаусидис, Гоце Наумов, Костjантин Рахно // Кодове словенских култура. Београд: CLIO, 2008. С. 13-114 (у співавторстві з Нікосом Чаусідісом та Гоце Наумовим).

Рахно К. Ю. Разрушение печи как способ вызывания дождя у украинцев / К. Ю. Рахно // Сибирский субэтнос: культура, традиции, ментальность. Материалы V Всероссийской научно-практической Интернет-конференции на сайте sib-subethnos.narod.ru 15 января - 15 мая 2009 года. Красноярск: ГОУ ВПО «Красноярский государственный педагогический университет им. В. П. Астафьева», 2009. С. 266-271.

...

Подобные документы

  • Феномен язичництва: головна особливість слов’янських вірувань. Давньослов’янський пантеон богів, язичницькі культи, демонологічні уявлення. Дуалізм релігійних культів: синкретизм язичництва та християнство. Відродження віри предків як неоязичництво.

    курсовая работа [57,2 K], добавлен 08.10.2012

  • Духовна та культурна спадщина слов’янських народів. Веснянки та народні забави. Свято сорока мучеників. День Олексія. Благовіщення. Вербна неділя. Страсний тиждень. Великдень. Радуниця - великоднє поминання померлих. Свято Юрія. Весняний Микола.

    реферат [15,6 K], добавлен 17.01.2007

  • Свято Великодня для слов’янських народів було, є і залишиться найвеличнішим та найзначущим з усіх існуючих на сьогодні християнських свят. Великдень, Паска, Христове Воскресіння - традиції святкування. Про українські писанки - символіка та семантика.

    реферат [51,2 K], добавлен 27.04.2008

  • Найперші звістки про гунів як народність, безплідні намагання дослідників знайти їх етнічні і географічні корені. Свідчення про слов’янську етнічну приналежність гунів у дослідженні грека Прокопія Кесарійського. Схожість звичаїв гунів із слов’янами.

    статья [10,4 K], добавлен 05.05.2009

  • Відомості та перші історичні згадки про місто Коростень. Археологічні дослідження території міста. Перші ознаки перебування слов'янських племен. Місто Коростень в роки Київської Русі. Виникнення першої назви поселення Іскоростень. Сучасний стан міста.

    реферат [18,8 K], добавлен 17.07.2010

  • Історія складання народного календаря. Розвиток примітивних уявлень про основи космогонії, астрономії, метрології, грунтознавства, математики, моралі, педагогіки, медицини. Розгляд релігійних переконань українського народу про існування долі та душі.

    дипломная работа [77,9 K], добавлен 17.06.2010

  • Весілля - провідна форма духовної і традиційної культури. Весільна обрядовість українського народу в системі наукових досліджень. Передвесільні та післявесільні обряди і звичаї, як фактор духовного овячення нової сімї. Весільне дійство - духовна система.

    дипломная работа [89,7 K], добавлен 01.11.2010

  • Історія народної вишивки в Україні. Геометричні (абстрактні) орнаменти слов'янської міфології. Витоки та особливості рослинних орнаментів. Вплив на характер орнаментальних мотивів різноманітних вишивальних швів. Техніка вишивання хрестиком, її види.

    контрольная работа [20,0 K], добавлен 18.10.2010

  • Сімейна обрядовість. Поховальна обрядовість. Похорон. Похорон неодружених. Проща. Поминки. Найважливіші стадії розвитку родини в її життєвому циклі утворення сім'ї, народження дитини, її повноліття, сімейні ювілеї.

    реферат [257,0 K], добавлен 12.02.2003

  • Здатність ведмедя впадати в зимову сплячку. Ведмідь і людина в повір’ях слов’ян. Уявлення про ведмедів-перевертнів, якими перекидаються чарівники, або ж про людей, зачаклованих у ведмедів. Образ ведмедя в лікувальній і любовній магії, в народному соннику.

    презентация [28,2 M], добавлен 14.01.2014

  • Українські обереги як наслідки язичницької віри слов’ян. Інтер’єр національного житла. Вода та вогонь як обереги рідного дому. Оберегова сила флори рідного краю. Сутність подвір’я та господарського реманенту. Основні обереги національних обрядів.

    реферат [66,8 K], добавлен 24.12.2013

  • Чеські землі з кінця IX століття. Населення Чехії до початку XIII століття. Грунтувавання внутрішнього ладу на початках слов'янського права і побуту. Посилення приливу німецьких колоністів, а разом з тим вплив німецького права і побуту. Чеська історія.

    реферат [20,1 K], добавлен 11.06.2008

  • Поняття світогляду як самооцінка людини, розуміння себе в світі та аналіз довкілля. Релігійне спрямування українського бачення, роль у ньому уявлень і вірувань. Доля і душа людини, значення сновидінь. Стародавні повір'я про походження "нечистої сили".

    контрольная работа [33,5 K], добавлен 10.03.2011

  • Структура, історичне коріння українських традиційних зимових календарних обрядів. Номінація обрядів, віднесених до свят Різдва та Нового року. Обряд запрошення міфологічного персонажа на Багату вечерю. Бешкетування молоді напередодні Нового Старого року.

    дипломная работа [124,3 K], добавлен 11.12.2010

  • Ознаки загальнонаціонального культуротворення в регіональній культурі полтавського краю. Посилення впливу в суспільстві місцевого українського дворянства, досягнення в освіті, культурі та мистецтві. Пропаганда національних ідей, просвітництва й освіти.

    статья [27,2 K], добавлен 22.02.2018

  • Багатовікове буття українського народу зберегло образ та дух найповніше, а часом то й лише у мистецтві Слова. Віднайти коріння народних уявлень про навколишній світ означає заволодіння великою таємницею особливостей народного характеру, світовідчуття.

    реферат [191,8 K], добавлен 02.10.2008

  • Територія розселення лемків. Сім’я та сімейний побут. Родильні звичаї та обряди. Весілля на Лемківщині. Народні знання, одяг, кухня, інтер'єр житла. Домашні промисли: обробка дерева, каменю, вовни, ткацтво, гончарство, виготовлення дерев'яного посуду.

    презентация [3,8 M], добавлен 19.11.2014

  • Етнічна специфіка греків Приазов'я (урумів-тюркофонів, румеїв-еллінофонів) в історичній ретроспективі в контексті етнокультурної взаємодії з іншими народами на матеріалі весільної обрядовості. Зміни в сучасному весільному ритуалі маріупольських греків.

    реферат [33,3 K], добавлен 20.09.2010

  • Історичні типи української сім'ї. Українська родина ХХ століття. Рівні родинних стосунків. Характеристика сімейних відносин в родині. Стосунки між чоловіком та жінкою, батьками і дітьми. Ставлення до людей старшого віку. Норми сімейної обрядовості.

    курсовая работа [62,0 K], добавлен 07.10.2014

  • Еволюція народного житла на території України. Структура та регіональні особливості українських поселень. Українська хата. Інтер’єр, екстер’єр хати. Житло в духовному світі народу. Житлова обрядовість. Обряд "Закладини". Новосілля.

    контрольная работа [24,4 K], добавлен 04.06.2003

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.