Населення західноукраїнських земель в етнополітичному та демографічному вимірах (1939-1950 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 94(477.8): 314

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

НАСЕЛЕННЯ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ В ЕТНОПОЛІТИЧНОМУ ТА ДЕМОГРАФІЧНОМУ ВИМІРАХ

(1939-1950 РР.)

Спеціальність 09.00.12 - українознавство

СОРОКА ЮРІЙ МИХАЙЛОВИЧ

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:

Калакура Ярослав Степанович, доктор історичних наук, професор-консультант кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти:

Гомотюк Оксана Євгенівна, завідувач кафедри, доктор історичних наук, доцент українознавства Тернопільського національного економічного університету;

Лисенко Олександр Євгенович, доктор історичних наук, професор, завідувач відділу історії Другої світової війни Інституту історії України НАН України;

Сергійчук Володимир Іванович, доктор історичних наук, професор, професор кафедри давньої та нової історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Захист відбудеться: "9" листопада 2009 р. о 10.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.01 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул.. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий "01" жовтня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук Г.М. Казакевич.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації зумовлена метою, завданням і характером дослідження. Вона складається зі вступу, 6 розділів, що охоплюють 18 підрозділів, висновків, списку використаних джерел і літератури, який становить 62 сторінку і вміщає 575 позицій. Загальний обсяг дисертації - 479 с.

Актуальність теми дослідження. Сучасний етап розбудови Української держави, утвердження української ідентичності та соборності, подолання ідеологічних стереотипів у оцінках минулого об'єктивно диктують необхідність всебічного і системного наукового дослідження закономірностей етногенезу українського народу, націо- і державотворення, його матеріального й духовного життя, формування та розвитку етнічної території, тенденцій народонаселення, узагальнення історичного досвіду і уроків. Колосальна роль у цьому належить українознавству як науці самопізнання українського народу Кононенко П.П. Українознавство / П.П. Кононенко. - Київ: Либідь, 2006. - С. 18., покликаній синтезувати всю сукупність знань про український етнос, територію його розселення та побутування, мову, культуру, вірування, обряди, звичаї, господарське, політичне і духовне життя, формування української нації, її інтелектуальних надбань, державно-правових відносин, міжнародних зв'язків.

В умовах національного відродження, зміцнення Української держави, поширення знань про Україну в світовому просторі постає необхідність вивчення особливостей розвитку регіонів, їх самобутності, ментальності населення всіх українських земель, усебічного аналізу взаємодії історичних, політичних, соціально-економічних, територіальних, демографічних та інших факторів, що впливали на становлення українського соціуму. Одне з ключових місць у цьому соціумі посідає феномен західноукраїнського регіону, особливості його розвитку в період з кінця 1930-х до початку 1960-х рр. За цей історичний проміжок він пройшов через складні суспільно-політичні, соціально-економічні, етнокультурні, демографічні випробування, зазнав впливів різних політико-державницьких систем, владних структур, насильницького встановлення окупаційних режимів, відігравши при цьому винятково важливу роль у збереженні національної ідентичності, у нагромадженні сил для боротьби за державну незалежність України.

Наукове осмислення цього феномену належить до пріоритетних завдань українознавства, актуальність пізнання якого зумовлена наступним:

Насильницьке насадження на західноукраїнських землях моделей чужоземного володарювання призводило до руйнування усталених етнонаціональних, культурно-духовних та територіально-адміністративних особливостей і традицій, ломки соціально-економічних відносин, породжувало відповідні механізми примусу до місцевого населення, посилювало, відповідно, національно-патріотичний рух опору. Всі ці явища і процеси ще не отримали належного висвітлення в гуманітарній науці.

До другої половини 1980-х рр. офіційна радянська історіографія спотворювала історію західноукраїнських земель, міфологізувала так зване "визволення" та "тріумфальну" перемогу радянського ладу в регіоні, деформуючи історичну пам'ять, що згубно позначалося на рівні історичної та національної свідомості. Звідси випливає необхідність спростування фальсифікацій і відновлення історичної правди.

Процес утвердження радянського тоталітаризму на території Західної України хоча й відбувався за виробленим і апробованим на решті території СРСР сценарієм, однак він мав тут суттєві регіональні відмінності, що детермінувалися низкою суб'єктивних і об'єктивних факторів:

по-перше, приєднання західноукраїнських земель до УРСР та СРСР під егідою сталінського режиму підпорядковувалося гегемоністській ідеї світової революції і стало одним з перших проявів його зовнішньої експансії метою розширення державних кордонів на захід;

по-друге, інкорпорація приєднаних територій та багатомільйонного населення в політичну й економічну систему СРСР відбувалася в період апогею радянського тоталітаризму шляхом насильницького насадження усіх владних структур без будь-якого врахування історичних, етнополітичних, соціально-економічних, культурно-релігійних особливостей краю. Тому зміст і специфіка запровадження радянського суспільного ладу та його катастрофічні наслідки для широких верств жителів регіону потребують ґрунтовного дослідження.

Населення західноукраїнських земель, переважна більшість яких до 1939 р. перебувала у складі Польщі, першим відчуло трагізм Другої світової війни, яка до цього вже фактично тривала. Військово-політичне зіткнення на українських етнічних територіях двох тоталітарних систем - гітлерівської та сталінської, спустошливий вал бойових дій, що двічі прокотився західноукраїнськими теренами, призвели до катастрофічних людських і матеріальних втрат, масових репресій, мобілізацій, насильницьких депортацій, спровокованих ззовні жорстоких випробувань міжетнічних конфліктів, глибинних демографічних змін. Багато цих трагічних явищ все ще залишаються на узбіччі наукових студій.

Наукове узагальнення й осмислення проблеми актуальне й тому, що дає змогу відтворити об'єктивну картину минулого західного сегменту нашого народу, який з кінця ХІХ ст. активно виступав генератором національних і державницьких процесів в Україні. Набутий досвід боротьби різних верств населення західних областей з гітлерівським і сталінським режимами певною мірою зумовив унікальну роль, яку відіграли політичні сили краю в здобутті й проголошенні незалежності України, в подоланні радянських стереотипів.

Актуальність теми посилюється також тим, що нинішній етап утвердження української ідентичності та соборності, його логічна залежність від надбань минулого, тенденції розвитку самого українознавства дають змогу відповісти на виклики сучасності лише за умов критичного використання набутого досвіду, пошуку нових наукових і методологічних інструментів для бачення сьогодення та осягнення майбутнього.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено в рамках науково-дослідницької теми "Історія української державності нової та новітньої доби" (державний реєстраційний номер 06 БФ 046-01), що виконується на історичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Тема кореспондується з проблематикою, яку опрацьовує Центр українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національний науково-дослідний інститут українознавства МОН України, Інститут українознавства ім.. І. Крип'якевича НАН України.

Об'єктом дисертаційного дослідження виступає населення західноукраїнських земель як частина цілісності українського народу в усіх його вимірах, виявах та динаміці в контексті історичних подій 1939-1950-х рр.

Предметом дослідження є тенденції життєдіяльності населення західних областей України, зміни у його чисельності, складі та етноструктурі під впливом суспільно-політичних, соціально-економічних та культурно-духовних процесів середини ХХ ст.

Географічні межі дослідження зумовлені його об'єктом і ґрунтуються на сучасному трактуванні терміну "західноукраїнські землі", що не збігається з поняттям "українські етнічні землі", окреслені межами історичного регіону Волині, Галичини й Північної Буковини, зумовлені територіями сучасних Волинської, Івано-Франківської, Львівської, Рівненської, Тернопільської та Чернівецької областей. У дослідженні враховувались адміністративно-територіальні зміни й особливості кожної із земель в умовах перебування їх у складі різних державних утворень, політичних систем та адміністративно-територіальних поділів.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють період 1939-1950-х рр. Нижня межа обумовлена початком Другої світової війни і приєднанням до УРСР-СРСР у вересні-жовтні 1939 р. території Волині і Східної Галичини, а в 1940 р. - Північної Буковини, насадженням тут радянського тоталітаризму, що започаткувало кардинальні зміни в житті населення західноукраїнських земель, злам звичної для нього господарсько-соціальної системи. Верхня межа датується кінцем 1950-х рр., тобто завершенням утвердження радянського тоталітарного режиму у всіх сферах життя - політичній, соціально-економічній та ідеологічній, згортанням українського збройного руху опору, проведенням загальнодержавного перепису населення (1959 р.), що зафіксував кількісні, соціальні, етнічні, національні та демографічні зміни у кожній із областей західного регіону України.

Мета дослідження полягає в тому, щоб з урахуванням уже оприлюднених надбань попередників і авторських напрацювань, на основі залучення широкого кола документальних свідчень, у тому числі ще не актуалізованих джерел, всебічно і системно розкрити вплив суспільно-політичних процесів на становище населення західних областей України у 1939-1950-х рр., з'ясувати особливості його життєдіяльності крізь призму змін суспільно-політичних систем, доктринальних засад і змісту політики гітлерівського і радянського режимів та їх наслідки для демографічних змін, соціального, господарського, культурного та духовного життя, виявити основні тенденції національно-визвольного руху в регіоні.

Реалізація поставленої мети здійснювалась шляхом вирішення таких дослідницьких завдань:

- опрацювати теоретичні і методологічні засади дослідження, дати історіографічну оцінку стану розроблення проблеми й огляд її джерельного комплексу;

- здійснити системний аналіз змін суспільно-політичного, адміністративно-територіального устрою та їх вплив на склад і структуру населення західноукраїнських земель напередодні Другої світової війни;

- розкрити процес включення західноукраїнських земель до складу УРСР-СРСР, показати методи встановлення і функціонування радянського режиму, особливості його політики та ставлення до нього різних верств і категорій населення;

- дослідити масштабність насилля, масового терору, геноциду, здійснюваних окупаційними режимами щодо населення Західної України;

- визначити місце і роль українського національного руху опору загарбникам;

- переосмислити сутність і особливості радянського партизанського руху на західноукраїнських землях;

- розкрити причини, з'ясувати характер і наслідки польсько-українського протистояння на території Волині та Галичини на завершальному етапі Другої світової війни;

- висвітлити організацію, хід, специфіку та наслідки масової мобілізації до лав Червоної армії в західноукраїнському регіоні у період відновлення радянської тоталітарної системи;

- розкрити мотиви і механізм репресивно-каральних заходів радянського тоталітаризму щодо населення західних областей УРСР;

- з'ясувати методи і засоби тотальної ідеологізації регіону, придушення національно-державницького руху, спотворення духовного розвитку, культурно-освітньої, національної і релігійної політики, оцінити масштаби та ступінь русифікації різних етнічних груп;

- розкрити геополітичні причини депортації українського населення з Польщі та польського з УРСР, простежити співвідношення суб'єктивних і об'єктивних чинників переселенських процесів та зміни етнічного складу населення західноукраїнських земель;

- показати політичні, соціально-економічні та національні аспекти кадрової політики у західних областях УРСР, її вплив на легітимність влади;

- дослідити динаміку змін чисельності населення, узагальнити основні фактори, що вплинули на демографічні зрушення в структурі корінного населення західноукраїнських земель у досліджуваний період;

- сформувати цілісне українознавче бачення суспільно-політичних, соціально-економічних, духовно-культурних та етнодемографічних процесів на західноукраїнських землях в умовах Другої світової війни та повоєнного лихоліття.

Методологічні засади дисертаційної роботи ґрунтуються на принципах історизму, об'єктивності, системності, науковості та всебічності з урахуванням історіософії постмодерну та історичного антропологізму. З поміж багатьох методів українознавчого пізнання в роботі використовувалися загальнонаукові (аналізу і синтезу, типологізації, логічний, системно-структурний, класифікації) та історичні (історико-хронологічний, порівняльний, ретроспективний, статистичний), методи історичного джерелознавства - наукової евристики, систематизації, класифікації та критики джерел. Поєднання їх та комплексне використання дозволило зреалізувати сформульовані в дисертації дослідницькі завдання і досягти поставленої мети.

Наукову новизну і науково-теоретичне значення одержаних результатів визначають як сама постановка багато в чому нової і важливої проблеми, що не отримала належного та об'єктивного висвітлення у науковій літературі, так і конкретні положення і висновки щодо долі західноукраїнського населення. На основі системного аналізу, опрацювання великого масиву архівних документів та інших джерельних матеріалів, їх узагальнення вперше у вітчизняній історіографії комплексно досліджено важливу українознавчу проблему, пов'язану з розвитком і життєдіяльністю населення регіону, основні фактори, що вплинули на зміну його статусу, територіально-поселенської та етнонаціональної структури, а саме: цілісно відтворено процес приєднання західноукраїнських земель до складу УРСР-СРСР, їх "радянізацію", насадження партійно-класової моделі тоталітарного суспільства, який супроводжувався не тільки ломкою усталених соціально-економічних і гуманітарних відносин, але й політичними репресіями, адміністративним примусом, форсованою інтеграцією західноукраїнського суспільства в радянську тоталітарну систему; вперше в українознавстві досліджено і подано найбільш точні дані про зміни в чисельності населення, людські втрати західних областей України в роки Другої світової війни, у концентраційних, трудових і фільтраційних таборах НКВС, у так званій трудовій армії; спираючись на маловідомі джерела та науково-дослідницькі надбання попередників, сучасні методологічні можливості ґрунтовно досліджено процес відновлення і утвердження в 1944-1946 рр. сталінського тоталітарного режиму, що започаткував другий етап насильницької і форсованої "радянізації" західноукраїнського регіону, спрямованої на уніфікацію всіх сфер життя жителів регіону відповідно до загальносоюзних стандартів, показано роль і місце українського національно-визвольного і самостійницького руху та форми і методи боротьби з ним комуністичного режиму; розкрито геополітичні причини депортації українців з їх етнічних територій, з'ясовано особливості і наслідки переселенських і депортаційних акцій 1944-1952 рр.; вперше досліджено процес і наслідки ініційованого керівництвом СРСР штучного збільшення російського елемента в західних областях, переселення в УРСР українців з Болгарії, Румунії, Франції, Чехословаччини; з'ясовані та проаналізовані основні напрями й масштаби репресивної політики радянського режиму, її регіональні особливості та узагальнені (в авторських таблицях) кількісні показники втрат різних груп населення внаслідок масових репресій; вперше з позиції українознавства комплексно досліджено міграційні процеси в західних областях УРСР, показано політику тоталітарної держави щодо формування поліетнічного складу населення регіону і його штучної інтернаціоналізації та асиміляції; піднято і розглянуто низку малодосліджених питань, пов'язаних з особливостями корегованих державою міграційних процесів із західних областей з метою змішування етнічного складу трудових ресурсів регіону; акцентовано увагу на психологічній складовій міжетнічних контактів прибулих у західні області, впливу міграційних, асиміляційних, політичних, ідеологічних та релігійних процесів на динаміку та структуру населення, його настрої; переосмислено підходи, оцінки, висновки, які домінували у радянській історіографії, усунуто низку фактологічних та статистичних неточностей старої літератури, узагальнено наукові надбання попередників і відповідно до дослідницьких завдань сформульовано пропозиції щодо подальшого розвитку українознавчих досліджень проблеми.

Теоретично-практичне значення отриманих результатів полягає в додатковому обґрунтуванні теоретичних засад українознавства як комплексної та інтегрованої системи знань про Україну і український світ, в узагальненні і збагаченні досвіду українознавчих досліджень, можливості використання його у науковій та навчальній діяльності. Осмислені здобутки, фактологічний матеріал та узагальнення можуть бути використані для підготовки нових синтетичних праць з українознавства, історії української державності, історико-джерелознавчих та археографічних досліджень. Результати дослідження, його окремі положення та фактичний матеріал слугуватимуть основою для підготовки лекційних курсів з українознавчих дисциплін, з історії України та джерелознавства. Наукові положення та висновки дисертаційного дослідження використовуються в авторських нормативних курсах: "Історія української державності", "Теорія держави і права України", "Історія політико-правової думки в Україні", "Документознавство" та в ряді професійно-орієнтованих курсів.

Наукова апробація результатів дослідження. Наукові висновки та результати дослідження апробовано на засіданні кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні положення, висновки та результати дисертаційного дослідження також апробовані автором на 12 конференціях та джерелознавчих читаннях, у т. ч.: Всеукраїнська науково-методична конференція "Сучасний стан вищої освіти в Україні: проблеми та перспективи" (Київ, 2000 р.), міжнародний науковий симпозіум "Історико-етнологічні дослідження і національна ідея" (Київ, 2001 р.), міжнародна конференція "Україна і Польща в горнилі Другої світової війни (до 60-річчя перемоги над фашизмом)" (Київ, 2005 р.), ІІІ Міжнародний науковий конгрес українських істориків "Українська історична наука на шляху творчого поступу" (Луцьк, 2006 р.) та ін.

Основні положення та висновки дисертаційної роботи відображено в індивідуальній монографії "Населення західноукраїнських земель: депортації, переселення, мобілізації, міграції (1939-1959-ті роки)" (16 друк. арк.), 24 статтях, опублікованих у провідних наукових фахових виданнях, затверджених згідно з переліком ВАК України, у матеріалах наукових конференцій і навчальних посібниках (48 друк. арк.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету й основні завдання, об'єкт, предмет, методи дослідження, хронологічні та географічні межі, охарактеризовано наукову новизну, практичне і теоретичне значення розроблених у дисертаційній роботі рекомендацій.

У першому розділі "Історіографія, джерельна база та методологія українознавчого пізнання проблеми" викладено результати аналізу наукового доробку українських та зарубіжних учених, розглянуто джерельну базу та методологію дослідження.

У підрозділі 1.1 "Історіографія проблеми" проаналізовано історіографічний доробок за історико-хронологічним та проблемним параметрами з обґрунтуванням періодизації дослідження теми. Аналіз історіографічної бази проблеми з урахуванням концепції періодизації історіографії, опрацьованої вченими В. Бараном, Д. Веденєєвим, В. Коцуром, А. Коцуром, Я. Калакурою, В. Капелюшним, Д. Розовиком та ін., визначеної і обґрунтованої наукової періодизації українознавства в працях Я. Калакури та П. Кононенка, О. Гомотюк, О. Нагірняка, В. Піскун та ін., дало підстави виділити чотири окремих періоди дослідження теми, які здебільшого збігаються з прийнятою науковою періодизацією українознавства, але мають ряд особливостей та відмінностей.

Перший період - кінець 1939 - середина 1950-х рр. - пов'язаний із специфікою наукової роботи в умовах Другої світової війни, радянізації Західної України, повоєнного лихоліття та утвердження тоталітарного режиму в регіоні на тлі масових репресій, переслідувань прихильників національної ідеї. Цей період характеризують протилежні підходи науковців материкової України та діаспори до процесів насадження тоталітарного режиму у західних областях УРСР, ліквідації українознавчої інфраструктури, ідеологізації науки, освіти, культури, впровадження більшовицької ідеології, яка надовго догматизувала історичну та інші складові українознавства. Наукові осередки в діаспорі залишалися мало не єдиним анклавом українознавчої думки. Найважливіші наукові проекти українознавства пов'язані з підготовкою та виданням Енциклопедії Українознавства (1949-1952) З. Кузелі й В. Кубійовича, видавничою діяльністю Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка в Європі і США, Української вільної академії наук, Українського вільного університету, дослідницькими студіями В. Дорошенка, О. Оглоблина, Н. Полонської-Василенко, спогадами представників третьої хвилі української еміграції. Все це дозволило ввести до наукового обігу великий масив документальних матеріалів, повстансько-підпільних видань, мемуарної літератури.

Другий період дослідження теми охоплює другу половину 1950-х - середину 1960-х рр. і зумовлений "хрущовською відлигою", критикою культу особи Сталіна та рухом шістдесятників. Поява в 1959 р. посібника М. Марченка "Українська історіографія" засвідчила визнання самобутності української історичної думки, сприяла поверненню в науковий обіг поняття "українська історіографія". Під впливом шістдесятників національне бачення історії України висловлювали О. Апанович, М. Брайчевський, Я. Дашкевич, І. Крип'якевич, В. Мороз, Ф. Шевченко та ін. У цей період дедалі ширше досліджуються драматичні сторінки Другої світової і Великої Вітчизняної воєн із залученням великого фактичного матеріалу. Водночас офіційна радянська історіографія продовжувала продукувати з націоналістичного руху образ ворога, посиливши широкий наступ "на буржуазну ідеологію й перекручення історичної правди". На відміну від ідеологічних пут компартійного режиму, українська історична думка в діаспорі продовжувала творчо розвиватися, в першу чергу у системі УВАН, НТШ,УВУ. Завдання істориків, українознавців в еміграції були викладені у статях О. Оглоблина "Думки про сучасну українську совєтську історіографію" (1963), "Завдання української історіографії на імміграції" (1963). Як альтернативу радянському "Українському історичному журналу" у 1963 р. започатковано видання наукового журналу "Український історик". У 1965 р., завдяки подвижництву Л. Винаря, було засновано Українське історичне товариство, яке репрезентувало національну історіографію на науковому українському і міжнародних форумах. Винар Л. Українське історичне товариство з перспективи 35 років (1965-2000) / Л. Винар // Український історик. - 2000. - № 4 (17). - С. 13-29.

Друга половина 1960-х - кінець 1980-х рр. складає третій період, коли на зміну хрущовській "відлизі" прийшов брежнєвський авторитаризм з тотальним наступом на "шістдесятників", ресталінізацією суспільного життя, новими ідеологічними парадигмами під прикриттям інтернаціоналізації суспільних відносин. Протестом новій хвилі зросійщення стали праці літературознавця І. Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?" (1965), науковців О. Апанович, М. Брайчевського, Я. Дзири, К. Гуслистого та ін. На рубежі 60-70-х рр. ідеологічний тиск на розвиток історичної науки посилився, набув нових форм і вульгарних проявів, з використанням широкого набору таких прийомів та методів, які соціологія називає "маніпулятивною інформацією". Маніпулюючи свідомістю мас, використовуючи цитатно-ілюстративий метод викладення матеріалу, уніфікацію наукового стилю на базі офіційних настанов, войовничу термінологію, радянська історіографія, з одного боку, свідомо замовчувала важливість тих чи інших історичних подій, сутність національно-визвольного руху на теренах регіону, ігнорувала й водночас компрометувала стратегічну державницьку мету ОУН та УПА, заперечувала насильницький характер радянізації Західної України; з іншого боку, - апологетизувала "закономірності соціалістичного будівництва", "вільну і радісну працю трудівників возз'єднаних областей", "мудре" компартійне керівництво. У цей же період українські історики в діаспорі на основі різноманітних джерел досліджували актуальні проблеми історії України, опановували нові методи досліджень, тогочасні історіософські течії (постпозитивізм, соціологічна історія, конструктивізм, неоромантизм). Помітне місце у висвітленні становища населення західноукраїнських земель в роки Другої світової війни, націоналістичного підпілля, УПА займали публікації на сторінках друкованих видань "Сучасність" (редактор Т. Гунчак), "Вісті", "Визвольний шлях", у чисельних рукописних зібраннях з українознавства (останніх тільки в США на початку 1980-х рр. існувало понад 30). Українська еміграція: від минувшини до сьогодення / Б.Д. Лановик, М.В. Трофяк, Р.М. Матейко, З.М. Матисякевич. - Тернопіль, 1999. - 512 с. Саме в цей період зусиллями науковців діаспори закладався міцний фундамент для сприйняття у світі незалежної Української держави.

Нова ситуація в пошуку історичної правди виникла в роки "перебудови", започаткувавши перехід української історіографії від тоталітарного монізму і радянської схеми досліджень історичного процесу до плюралізму і національно-державницького розуміння вітчизняної історії. Друга половина 1980-х років сприяла й започаткуванню четвертого, якісно нового періоду історіографії проблеми, головні надбання якого припадають на 1990-ті роки ХХ ст. і початок ХХІ ст. З проголошенням незалежності, на хвилі ідейної та методологічної переорієнтації дослідників нових обрисів системності і цілеспрямованості набрав розвиток українознавства як комплексної системи знань, як незамінного світоглядного чинника державотворчих процесів і формування національної свідомості людей. Координатором наукових досліджень, в тому числі й із західноукраїнської тематики, стали Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича в структурі НАН України (директор Я. Ісаєвич), Інститут українознавства Київського університету імені Тараса Шевченка (з 1995 р. - Науково-дослідний інститут українознавства Міністерства освіти і науки України) (директор П. Кононенко), Центр українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка (директор В. Сергійчук). За участю П. Кононенка визначено сучасну концепцію українознавства в контексті вітчизняної науки, обґрунтовано його структуру з докладною характеристикою кожного концентру. Вагомий внесок в опрацювання теоретико-методологічних засад українознавства належить дослідженням Т. Бевз, В. Борисенко, О. Гомотюк, Л. Зашкільняка, Я. Калакури, В. Капелюшного, В. Крисаченка, С. Стельмаха, Л. Токаря, В. Шевченка та ін.

Провідні науковці Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України (м. Львів) Я. Ісаєвич, М. Ільницький, М. Литвин, Ю. Сливка, Ф. Стеблій, Н. Хобзей зосередились на дослідженні замовчуваних проблем західноукраїнського регіону з урахуванням загальноукраїнських та європейських соціально-політичних, культурних, етнічних та конфесійних процесів. Вагомі напрацювання у галузі українознавства належать Центру українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка (нинішній директор М. Обушний), колектив якого підготував навчальний посібник з українознавства на засадах методології синтезу знань про Україну і український світ.

Відновлення державної незалежності України, долучення вітчизняних істориків до надбань світової історіографії сприяло формуванню єдиного історіографічного простору науковців України та національної діаспори. Початок новітньої історіографії висвітлення суспільно-політичних процесів на західноукраїнських землях 40-х - 50-х років у контексті вітчизняної історії пов'язаний з працями істориків української діаспори А. Жуковського, О. Субтельного, І. Лисяка-Рудницького, В. Косика та ін. На основі нових науково-методологічних підходів до вивчення та розкриття становища населення регіону в процесі приєднання до УРСР-СРСР та розпочатої радянізації краю підготовлені наукові розвідки В. Барана, І. Біласа, В. Вісина, М. Кучерепи, М. Литвина, О. Рубльова, В. Сергійчука, Ю. Сливки, І. Цепенди, Ю. Черченка, М. Швагуляка, Б. Яроша та ін.

Вагомий внесок у розробку теоретичних та практичних проблем національної політики в Україні внесли вчені Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України - І. Курас, Ю. Левенець, В. Войналович, О. Калакура, В. Кучер, М. Панчук, О. Рафальський, Ю. Шаповал та ін.

На основі нової джерельної інформації, передових наукових підходів та сучасних дослідницьких методів з'явилися праці, що охоплюють широкий спектр проблем, пов'язаних з долею українського народу, в тому числі і західноукраїнського населення, у період Другої світової війни. Новими підходами вирізняються праці М. Коваля, В. Кучера, П. Чернеги, А. Кентія, В. Литвина, В. Лозицького, історико-меморіальний серіал "Книга Пам'яті України" та його обласні видання, наукове дослідження О. Лисенка та І. Муковського Муковський І.Т., Лисенко О.Є. Звитяга і жертовність: українці на фронтах Другої світової війни / І.Т. Муковський, О.Є. Лисенко; за ред. В.Д. Конашевича. - Київ: Книга пам'яті України, 1997. - 568 с.. Окремі аспекти втрат населення Волині, Галичини, Буковини і Хотинщини в роки війни порушуються в дослідженнях П. Брицького, М. Чоповського, С. Макарчука, І. Фотія та ін.

Нині жодна праця з новітньої історії України не обминає ролі ОУН та УПА в національно-визвольному русі. Серед праць, присвячених діям ОУН-УПА в роки Другої світової війни, заслуговують уваги дослідження А. Боляновського, Д. Ведєнєєва, А. Кентія, Ю. Киричука, С. Кульчицького, В. Кучера, О. Лисенка, І. Патриляка, А. Русначенка, В. Сергійчука, Ю. Шаповала та ін. Вагомим подвижницьким доробком у дослідженні актуальних проблем історії України, утвердженні її державності і соборності, історії західноукраїнських земель, національно-визвольних змагань є напрацювання та публікації архівних джерел вітчизняної історії В. Сергійчука.

Деякі особливості встановлення й утвердження тоталітарного режиму на західноукраїнських землях у повоєнні роки висвітлені в наукових працях І. Мусієнка, В. Нікольського, В. Ткачука, Б. Яроша. Окремі аспекти репресій радянських органів влади розглядаються в наукових розвідках І. Біласа, М. Бугая, І. Винниченка, В. Парсаданової. У роботах О. Лисенка, В. Пащенка, Н. Сердюк висвітлено беззаконня і свавілля тоталітарного режиму щодо релігійних конфесій в західних областях України, у ліквідації Української греко-католицької церкви.

У 1990-ті роки, залучаючи до наукового обігу невідомі документи й матеріали українського, польського та зарубіжного походження, вітчизняні дослідники започаткували висвітлення долі українців і поляків Західної України після їх включення до СРСР. За матеріалами українсько-польських наукових семінарів, проведених Волинським державним університетом імені Лесі Українки та Військовим історичним інститутом у Варшаві, підготовлено серію наукових збірників "Україна-Польща: важкі питання", на сторінках яких опубліковано доповіді та виступи в дискусіях українських дослідників Л. Зашкільняка, Я. Ісаєвича, І. Ільюшина, О. Киричука, К. Кондратюка, М. Кучерепи, Ю. Макари, С. Макарчука, В. Сергійчука, Ю. Сливки, Р. Стрілки, В. Трохимовича, М. Швагуляка та ін. На увагу заслуговують монографічні праці О. Калакури та І. Цепенди, в яких викладені результати етнополітичного дослідження українсько-польських відносин у ХХ ст. До даної проблематики примикають праці І. Іллюшина, В. Кучера, В. Куцака, І. Козловського. Помітне місце у вивченні теми депортації українців з Польщі і виселення поляків із Західної України посідає двотомне видання І. Біласа, праці В. Сергійчука, Ю. Макари. Благотворний вплив на дослідження історії та культури українського населення етнічних українських земель північно-західного порубіжжя у воєнні та повоєнні роки мало фундаментальне історико-етнографічне дослідження "Холмщина і Підляшшя" (1997), підготовлене колективом авторів під керівництвом В. Борисенко.

З-поміж наукових напрацювань учених Польщі виділяються дослідження А. Гловацького, І. Гроса, Р. Дрозда, Є. Місили, Г. Мотики, Т. Ольшанського, М. Сівацького, С. Цєсельського та ін.

Отже, окремі аспекти життєдіяльності населення західноукраїнських земель у період 1939-1950-х рр. вже дістали висвітлення в історичній та етнологічний науці. Одночасно залишилося багато питань лише поставлених або недосліджених, зокрема, з'ясування загальних тенденцій та особливостей політики різних режимів і владних структур щодо населення Західної України, системного аналізу катастрофічних наслідків німецько-радянського і польсько-українського протистояння, політичних репресій, депортацій, примусових та вимушених міграційних та етнічних процесів, участі населення в усіх процесах радянізації (політичних, економічних, культурних, ідеологічних), національної і релігійної політики владних структур, впливу радянізації і денаціоналізації на демографічні зрушення на західноукраїнських землях. Усе це й продиктувало необхідність комплексного українознавчого дослідження всього спектру суспільно-політичних, соціально-економічних та етнокультурних процесів в західних областях України. західна демографічна політична режим

У підрозділі 1.2 "Джерельна база дослідження" зазначається, що джерельним підґрунтям дисертації є сукупність опублікованих документальних, архівних та масових джерел, які акумулюють інформацію про суспільно-політичні, етнічні, демографічні процеси на західноукраїнських землях у 1939-1950-ті рр. За своїми ознаками, походженням, тематичною спрямованістю вони класифікуються на такі основні групи: правові та підзаконні акти, нормативні документи, діловодна документація, судово-слідчі документи, документи партійного походження, громадських об'єднань і рухів, свідчення преси, статистично-довідкові матеріали, джерела особового походження.

Важливими за обсягом інформації і цінними за змістом є опубліковані за останні 10-15 років різноманітні документальні збірники, хрестоматії (історичні, літературні, політологічні, правничі, філософські). Серед них важливу джерельну інформацію містить дев'ятитомник у 14 книгах "Тисяча років української суспільно-політичної думки", хрестоматія з українознавства під редакцією проф. В. Крисаченка. Джерельну цінність має тритомне видання Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України за редакцією Ю. Сливки "Депортації. Західні землі України кінця 30-х - початку 50-х років: документи, матеріали, спогади". У дисертації використані праці польського історика Є. Місили, чотири двомовні книги багатотомного проекту "Польща та Україна у тридцятих-сорокових роках ХХ століття", видання книг серії "Реабілітовані історією". Вагомим є внесок в оприлюднення джерельних свідчень про становлення та функціонування репресивного режиму в регіоні, відтворення українського національно-визвольного руху І. Біласа та В. Сергійчука.

З поміж інших документальних джерел в дисертації використано матеріали "Літопису УПА", цілий ряд документів з історії України доби Другої світової війни, виявлених в архівосховищах Німеччини і впорядкованих В. Косиком, документів збірників, підготовлених О. Лисенком, І. Патриляком, П. Содолем.

Основними складовими джерельної бази дослідження виступають архівні документальні матеріали. В Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України (ЦДАВО) опрацьовані документи фондів: 2 - Управління справами РНК УРСР, 528 - Центрального статистичного управління при РНК УРСР, 3833 - Крайового проводу організації Українських націоналістів (ОУН) на західноукраїнських землях, 3838 - З'єднання Північних груп Української Повстанської Армії (УПА - "Північ"), 3837 - З'єднання Південних груп Української Повстанської Армії (УПА - "Південь"), 4626 - Головного управління організованого набору робочих і переселення при РМ УРСР.

Великий масив відомостей почерпнуто з Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО), зокрема ф. 1 - ЦК КП України (описи 6, 10, 16, 19, 20, 23, 24, 30, 70, 75); ф. 62 - Український штаб партизанського руху. Цінні відомості багатьох замовчуваних або спотворених питань життєдіяльності населення західноукраїнських земель за умов тоталітаризму містять фонди Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ДА СБУ). У фондах 13, 42 відклалися найбільш інформативні джерела з історії суспільно-політичних процесів, національно-визвольного руху на теренах регіону. До складу джерельного комплексу проблеми в дисертації залучено документи державних архівів Волинської, Львівської, Рівненської та Тернопільської областей.

Значну групу свідчень, залучених до дослідження, складають джерела особового походження: спогади і щоденники безпосередніх учасників подій, які висвітлювали і характеризували побачене і пережите. В дисертації критично використані свідчення преси, які висвітлюють не лише хроніку подій та факти, а й подають документальні, статистичні, ілюстративні та інші матеріали. Статистично-довідковий потенціал дисертації базується на даних офіційних статистичних збірників, матеріалах Всесоюзного перепису населення 1959 року по Українській РСР.

У підрозділі 1.3 "Методологічні засади дисертації" визначено, що українознавче осмислення етнонаціональних, демографічних, політичних, соціально-економічних та культурно-духовних змін, яких зазнало західноукраїнське населення в складний період 1939-1950-х рр., можливе лише за умови послідовного дотримання теоретико-методологічних принципів українознавства як інтегрованої системи наукових знань про Україну та українців, комплексного застосування різноманітних методів пізнання.

З'ясовано, що в сучасних умова триває процес утвердження теоретико-методологічних і світоглядних методологічних складників українознавства. Підкреслено роль Національного науково-дослідного інституту українознавства МОН, Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, Центру українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка, інших українознавчих установ і вузівських кафедр в розгортанні наукових студій, відпрацюванні та утвердженні наукових методів і принципів українознавчих досліджень. Сьогодні дедалі рельєфніше вирізняються два методологічні підходи до українознавчих студій: 1) дисциплінарний або галузевий; 2) міждисциплінарний або інтеграційно-системний. У контексті дисертаційного дослідження враховані обидва підходи, при цьому значна увага приділена людиноцентризму українознавства, його антропологічним чинникам.

Торкаючись загальної методології українознавчих досліджень, відмічено, що рубіж ХХ-ХХІ століть позначився формуванням нових підходів до теоретичних досліджень, зокрема переходом від філософських систем позитивізму до постпозитивізму, від кантіанства до неокантіанства, від модерну до постмодерну.

У процесі дослідження витримані фундаментальні принципи українознавчого дослідження: системність, історизм, науковість та інтегративність знань, максимальне уникнення суб'єктивізму в реконструкції історичних подій. Реалізація методологічних принципів забезпечувалася шляхом їх поєднання, комплексності та на основі застосування наступних дослідних методів: аналізу, синтезу, проблемності, хронології, порівняльного, кількісно-статистичного, типологізації. У досліджені застосовувалися частково й інші методи, зокрема, ретроспективний, структурно-функціональний, соціокультурний, синергетичний.

Другий розділ "Геополітичні чинники суспільних змін у західноукраїнському регіоні на межі 1930-1940 рр. та їх наслідки" складається з трьох підрозділів. Перший з них - "Політичний та адміністративно-територіальний устрій західноукраїнських земель перед Другою світовою війною" - містить українознавче осмислення долі населення краю, яке у міжвоєнний період залишалося роз'єднаним і входило до складу трьох держав - Польщі, Румунії та Чехословаччини, що мали неоднаковий соціально-політичний устрій і дотримувались різних моделей міжнаціональних відносин. У підрозділі проаналізовано ставлення кожного з них до українства, намагання будь-що перешкодити створенню незалежної соборної України. Висвітлені ключові сфери суспільно-політичного, господарського, культурного та духовного життя населення регіону, дискримінаційну політику полонізації, румунізації й асиміляції українців, напівколоніальний статус західноукраїнських територій, наростання української національної самосвідомості і непокори. Значне місце в підрозділі відводиться аналізу змін у статусі, кількісному й національному складі населення Західної України, зумовлених політичними та адміністративно-територіальними чинниками.

До найбільш контраверсійних проблем українознавства належить аналіз, оцінка та осмислення впливу на населення так званого "возз'єднання" західноукраїнських земель, який розглядається у підрозділі 2.2 "Включення західноукраїнських земель до складу УРСР та їх радянізація". Відтворено трагічний злам української історії осені 1939 р., коли західноукраїнські землі потрапили в епіцентр геополітичного і збройного протистояння великих держав Європи. Приєднання західноукраїнських земель до УРСР-СРСР, хоч об'єктивно відповідало ідеї національної єдності українського народу, але з самого початку ґрунтувалося на насильстві, ігноруванні, руйнуванні давніх звичаїв і традицій, ментальності та моралі місцевих жителів. Розкрито основні складові впровадження радянської моделі політичних, соціально-економічних, ідеологічних перетворень, змальовано соціально-психологічну атмосферу, в якій відбувалося становлення нової влади.

Доведено, що радянська влада не створювалася населенням регіону, а була насаджена зовнішньою силою за допомогою збройних формувань та масовим кадровим потоком зі східних областей, в результаті чого здійснювався контроль за усіма ділянками суспільного життя. Невід'ємним атрибутом тоталітарного режиму стали масові репресії щодо усіх наявних і потенційних противників влади, що викликало опір населення.

У підрозділі 2.3 "Розгортання репресій проти західноукраїнського населення" саме в контексті українознавчого осмислення долі жителів регіону досліджено причини, масштаби і наслідки радянських репресивно-депортаційних акцій. Вже з перших днів перебування на західноукраїнських землях органи влади розгорнули спеціальні операції і масові "соціально-політичні" чистки, жорстоко придушуючи найменший спротив, використовуючи для арештів різні мотиви і методи. Одним з дієвих факторів, що протистояв утвердженню тоталітарного режиму, була наявність відкритого опонента режимові в особі церкви, насамперед УГКЦ, яку радянська влада так і не змогла підпорядкувати своєму контролю, а також ОУН, що стала на чолі політичного протистояння новому режимові. Не меншу небезпеку для радянської влади становив і польський рух опору. Прагнучі нейтралізувати і взяти під контроль усіх потенційно-небезпечних громадян, щоб таким чином забезпечити тотальний контроль над західноукраїнським суспільством, радянська влада вдалася до масових депортацій, в результаті яких до середини червня 1941 р. із західних областей України було примусово виселено або переселено у східні регіони СРСР 1.173 тис. осіб Калакура О.Я. Поляки в етнополітичних процесах на землях України у ХХ столітті / О.Я. Калакура. - Київ: Знання України, 2007. - С. 307.. Крім того, десятки тисяч мешканців західних областей опинилися у в'язницях і таборах. Відзначено, що свавілля і беззаконня партійно-радянських структур супроводжувались наростанням негативного ставлення більшості мешканців регіону до комуністичного режиму, посилення антирадянських настроїв.

Третій розділ "Етнополітична мобільність населення регіону в умовах окупаційного режиму 1941-1944 рр." представлений чотирма підрозділами, перший з яких "Політика гітлерівського режиму на західноукраїнських землях" містить новий погляд на драматизм розв'язаних на теренах західних областей УРСР кривавих битв воюючих армій на кордонах СРСР і Німеччини, які торкнулися долі мільйонів жителів міст і сіл регіону. Населення західних областей України першим відчуло так званий "новий порядок", який виражав політичні, соціальні й воєнні цілі фашизму. В основу політики "третього рейху" в Україні була покладена теорія про вищість арійців щодо інших народів. Вже з перших днів окупації почався процес роздроблення та відриву західноукраїнських областей одна від одної, руйнування цілісності цього регіону України. Вся система окупаційної влади, накази, директиви, інструкції культивували і запроваджували насилля, масовий терор, сваволю і криваву розправу. По всій території, окупованій німецькими військами, діяла розгалужена мережа наділених необмеженою владою каральних організацій, у розпорядженні яких були військові частини і з'єднання.

Застосування масових розправ над мирним населенням, геноцид, нелюдська сутність і злочинна спрямованість політики нацистського режиму суттєво вплинули на демографічне становище всієї України, включаючи її західні землі. За роки окупації чисельність населення західноукраїнських земель зменшилась на 2 млн. 896 тис. осіб, тобто втричі.

Підрозділ 3.2 "Український національно-визвольний рух опору" містить аналіз різних течій спротиву, зокрема діяльності осередків ОУН, організації похідних груп за межі Волині і Галичини, боротьбу за втілення в життя ідеї побудови Української Самостійної Соборної Держави. Досліджена антигітлерівська діяльність націоналістичного підпілля та розгортання масового українського збройного спротиву. Жорстока і безкомпромісна боротьба українських патріотичних сил за здобуття національної незалежності, відстоювання і захист власної території і свого народу засвідчили закономірність створення та активної антигітлерівської діяльності в роки Другої світової війни Української Повстанської Армії як феномена у світовій історії. В період максимальної мобілізації в УПА нараховувалося понад 80 тис. активних озброєних бійців, а всього разом з підпіллям ОУН її чисельність досягала до півмільйона учасників різних форм боротьби.

У підрозділі 3.3 "Ставлення населення Західної України до радянського підпілля і партизанського руху" з'ясовано, що в результаті хибної політики керівництва СРСР, коли радянська офіційна військова доктрина виключала тривалу стратегічну оборону й підготовку збройної боротьби на окупованій території, а також категорична налаштованість проти радянського режиму більшості населення, сама суспільно-політична ситуація на західноукраїнських землях не сприяли організації тут широкого радянського партизанського руху. В роботі показано, що лише жорстокий окупаційний порядок, почуття помсти підштовхнули частину населення до участі в розгортанні партизанського руху, в тому числі й радянського. Невдачі Червоної армії на фронтах, повне захоплення гітлерівцями українських земель змусили військово-політичне керівництво СРСР вжити заходів для посилення партизанської боротьби в тилу німецьких військ і налагодження контактів з частиною місцевих жителів. У цьому зв'язку показано передислокацію партизанських загонів під командуванням А. Бринського, Д. Мєдвєдєва, М. Прокоп'юка, В. Карасьова, з'єднань С. Ковпака, О. Федорова, О. Сабурова та ін. у волинське Полісся загальною чисельністю 20 тис. бійців. Причини, які гальмували розвиток радянського партизанського руху в Західній Україні, криються не тільки у вузькій соціальній базі, але й у тому, що керівництво СРСР побоювалось можливості об'єднання усіх гілок і учасників збройної боротьби з нацистами та їхніх погоджених дій за відновлення незалежності України.

У підрозділі 3.4 "Польсько-український конфлікт та його наслідки" висвітлюються причини і масштаби польсько-українського політичного та збройного протиборства, витоки якого сягали минулих часів, випливали з діаметрально протилежних політичних цілей польського державно-шовіністичного і українського національно-визвольного рухів. У роботі з'ясовано, що міжетнічне польсько-українське протистояння на завершальному етапі Другої світової війни було результатом не лише історичних обставин та стереотипів, а й підступних дій і намірів нацистської Німеччини та тоталітарного радянського режиму, наслідком чого стали не лише численні людські жертви з обох сторін, але й повоєнний "обмін" переселенцями між СРСР та Польщею.