Традиційна культура та побут чехів Північного Приазов’я останньої чверті ХІХ ст.–ХХ ст. (на матеріалах с. Новгородківка Мелітопольського району Запорізької області)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА, ФОЛЬКЛОРИСТИКИ ТА ЕТНОЛОГІЇ ІМ. М.Т. РИЛЬСЬКОГО

07.00.05 - етнологія

УДК 94(477) - 054. 57

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ТРАДИЦІЙНА КУЛЬТУРА ТА ПОБУТ ЧЕХІВ ПІВНІЧНОГО ПРИАЗОВ'Я ОСТАННЬОЇ ЧВЕРТІ ХІХ СТ.-ХХ СТ. (НА МАТЕРІАЛАХ С. НОВГОРОДКІВКА МЕЛІТОПОЛЬСЬКОГО РАЙОНУ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ)

Курінна Марина Андріївна

Київ 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі “Український етнологічний центр” Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, Київ.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент старший науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України Поріцька Ольга Анатоліївна

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор провідний науковий співробітник відділу культури Науково-дослідного інституту українознавства Міністерства науки і освіти України Борисенко Валентина Кирилівна

кандидат історичних наук, доцент кафедри історії та етнології України Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького Темченко Андрій Іванович

Захист відбудеться «14 травня» 2009 р. об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.227.01 в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України (м. Київ, вул. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України (м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розісланий 10.04. 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.О. Микитенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

чеський емігрант обрядовий

Актуальність дослідження. Останнім часом у рамках вивчення історії та культури нашої держави спостерігається підвищення інтересу до національних меншин та етнічних груп, що мешкають на території України. За даними останнього перепису населення 2001 р., чисельність чеського населення в демографічному списку країни у порівняні з попередніми цифрами зменшилася більше ніж на третину (1989 р. - 9 122 осіб, 2001р. - 5 917 осіб, із них 839 мешкають у Житомирській обл., 808 - у Запорізькій обл., 794 - в Криму, 503 - в Одеській обл., 431 - у Вінницькій обл., 381 - у Київській обл.), що пов'язано, з одного боку, з асимілятивними процесами, з іншого, - рееміграцією частини переселенців до Чехії. З огляду на таку статистику вивчення самобутньої культури чехів України є не просто важливим, а нагальним завданням української науки, оскільки під впливом різних чинників чеський культурний шар досить швидко зникає.

Перші поселенці чеської національності з'явилися ще у ХІІІ ст. на півночі Галицько-Волинського князівства. Значна їх кількість переїхала на територію України протягом 60-70-х рр. ХІХ ст. Саме в цей період чехи широко розселюються на Волині, Поділлі, в Криму.

На території Північного Приазов'я (суч. Запорізька обл.) чехи з'явилися у 1869 р. Раніше, у 1864 р. в Криму (Перекопському повіті) ними були засновані чотири колонії, проте, оскільки земля виявилася непридатною для землеробства, частина чеських емігрантів отримала дозвіл на нове місце переселення. Таким чином, у Мелітопольському повіті Таврійської губернії з'явилася чеська колонія Чехоград (суч. назва - Новгородківка), яка увійшла до складу німецької Ейгенфельдської колоніальної волості.

Нові умови мешкання чехів в Північному Приазов'ї - географічні, соціально-економічні, близькість українського, російського, болгарського, німецького оточення привели до формування в сфері духовної та матеріальної культури переселенців локальних особливостей. Набув своєрідності традиційний побут, зазнала міжетнічної інтеграції обрядова культура, зокрема родинні й календарні звичаї та обряди.

Актуальність дослідження визначається необхідністю більш глибокого вивчення зникаючої культурної спадщини етнічних чехів Приазов'я, яка виступає однією із складових ланок духовної та матеріальної культури України.

Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у межах планової теми “Етнічна та етнокультурна історія України” Українського етнологічного центру Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України.

Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи стало вивчення етнографічних особливостей духовної та матеріальної культури приазовських чехів. Досягнення мети передбачило вирішення таких актуальних завдань:

· простежити напрямки чеського міграційного руху по території України, зокрема в Крим, а згодом у Північне Приазов'я;

· проаналізувати основні напрямки господарської діяльності колоністів (землеробство та скотарство);

· з'ясувати способи розв'язання питань релігійного та освітнього характеру в середовищі чеських емігрантів;

· вивчити особливості побуту переселенців (житло, одяг);

· проаналізувати обрядову культуру та пісенний фольклор приазовських чехів;

· виявити чинники, які вплинули на формування особливостей у духовній та матеріальній культурі чеських переселенців у процесі історичного розвитку;

· розглянути особливості народної культури чеських переселенців Приазов'я у контексті культур чеських поселень в інших регіонах України.

Об'єктом дослідження є чеське Приазовське поселення Новгородківка (в минулому с. Чехоград), у сфері духовної та матеріальної культури якого поряд із збереженими національними традиціями з батьківщини витворилися нові реалії.

Предметом дослідження є традиційна духовна та матеріальна культура чехів Північного Приазов'я, яка формувалася протягом 140-річного існування поселення.

Методологічною основою дисертації є принцип історизму, об'єктивного наукового підходу до вивчення даної теми. Автор дослідження застосовує в роботі сукупність методів, які дозволяють усебічно проаналізувати життєві процеси, котрі відбувалися у середовищі приазовських чехів. Серед методів дослідження:

· статистичний метод, який дозволяє встановити історичні факти;

· порівняльно-історичний метод, який допомагає розглянути особливості соціально-економічного та культурно політичного життя чеських мешканців у контексті життєдіяльності різних етнічних груп, що мешкали поряд з ними;

· метод польових досліджень, оскільки частина матеріалів, використаних в дисертації, була записана від нащадків чехів-переселенців мешканців колишньої колонії Чехоград.

Хронологічні рамки роботи охоплюють останню чверть ХІХ ст. до кінця ХХ ст. Нижня дата пов'язана з початком переселення чеських колоністів до Приазов'я і заснуванням селища Чехоград. Верхня дата пов'язана з процесами відродження самосвідомості національних меншин після проголошення Україною незалежності на початку 90-х рр. ХХ ст.

Географічні рамки дослідження зводяться до території Північного Приазов'я, зокрема с. Новгородківка (Чехоград). У минулому це західна частина Мелітопольського повіту Таврійської губернії, а нині Мелітопольський район Запорізької області.

Джерельну базу дисертації становлять матеріали державного архіву республіки Крим (м. Сімферополь); матеріали Запорізького державного обласного архіву; матеріали Центрального історичного архіву України у м. Києві; матеріали рукописних фондів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України; етнографічні та фольклорні матеріали, записані автором від нащадків чехів-переселенців.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше комплексно досліджено духовну та матеріальну культуру чехів Північного Приазов'я, простежено культурний розвиток переселенців від початків їх переселення на Південь України до сьогодення.

За допомогою архівних матеріалів, періодики, статистичних збірників та постанов повітових земських зборів в роботі відтворено та проаналізовано етапи еміграційного руху чехів з їх історичної батьківщини спочатку до Криму, а пізніше до Північного Приазов'я, простежено соціально-економічний та культурний розвиток досліджуваного етносу протягом 70-х рр. ХІХ ст. й до кінця ХХ ст.

До наукового обігу було введено власні експедиційні етнографічні матеріали автора й фольклорні записи від респондентів, тексти з рукописних пісенників, зафіксовані нащадками чеських емігрантів с. Новгородківка в середині ХХ ст. Серед останніх: пісенник Ганни Павлас (1922 - 1994 рр.), що налічує близько 100 народних пісень; пісенник Ганни Драгошової (1925 - 1996 рр.), в якому зафіксовано близько 170 пісень чеського фольклору; пісенник Поліни Халупник (1924 р. н.) - понад 70 зразків народних обрядових поетичних творів.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що у ній зафіксовано вже фактично зникаючий шар культури чехів переселенців Приазовського регіону. Робота може стати складовою ланкою в науковому ланцюгу відродження самобутньої культури приазовських чехів, а також слугувати базою для вивчення історії культури населення Приазовського краю. Зібрані матеріали можуть бути використаними як посібник для вивчення історії та традиційної культури чеського приазовського поселення, залучені до викладання з предмету “Історія Чехограду” у загальноосвітній школі с. Новгородківка Мелітопольського р-ну Запорізької обл. Зібрані етнографічні матеріали та проаналізовані фольклорні зразки - цінне підгрунтя для узагальнювальних праць з вивчення культури та побуту національних меншин й етнічних груп, які проживають в Україні.

Особистий внесок здобувача. На основі польових досліджень та опитування місцевого населення с. Новгородківка автором дисертаційної роботи було зафіксовано традиційні чеські звичаї, пов'язані з календарною та родинною обрядовістю; досліджено вплив іноетнічного середовища, з'ясовано новації в етнічній культурі приазовських чехів; простежено культурний розвиток, традиційну обрядовість та поетичний фольклор до кінця ХХ ст., - до фактичної асиміляції чеського населення і втрати його культурної самобутності.

Апробація і впровадження результатів дослідження здійснювалося шляхом оприлюднення його матеріалів у доповідях та повідомленнях на конференціях:

· Науково-практична конференція викладацького складу докторів, аспірантів та студентів “Дні науки КНУКіМ” 8 квітня 2004 р. (“До історії чеської еміграції на Південь України: чехи Північного Приазов'я: 70-ті рр. ХІХ с. - початок ХХ ст.”).

· Всеукраїнська наукова конференція 22 - 23 квітня 2004 р., КНУКіМ - “Театральне і хореографічне мистецтво України в контексті світових соціокультурних процесів” (“Танцювальна культура чехів Північного Приазов'я”).

· ІІ Всеукраїнська науково-практична конференція 12 - 13 травня 2005 р., КНУКіМ - “Театральне і хореографічне мистецтво України в контексті світових соціокультурних процесів” (“Форми існування хореографічного фольклору”).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження відображено у 3 одноосібних публікаціях у фахових виданнях.

Структура дослідження обумовлена метою і завданням. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури і додатків. Загальний обсяг роботи - 198 сторінок, у тому числі: список використаних джерел (258 найменувань) - 24 сторінки. Додаток надрукований окремою книгою, містить близько 300 пісенних текстів, 4 мапи, 20 фотографій і складається з 205 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У Вступі визначається актуальність, мета і завдання дослідження, його зв'язок з науковими планами, програмами, темами, об'єкт та предмет дослідження, хронологічні та географічні рамки; розкрито наукову новизну роботи, практичне значення її результатів, подаються відомості про їх апробацію.

У першому розділі дисертаційного дослідження - “Історіографія питання та аналіз джерельної бази дослідження” зроблено огляд наукового вивчення етнографії та фольклору чеського населення України, зокрема приазовських чехів.

Історіографію проблеми умовно можна поділити на декілька періодів: перший тривав з кінця 60-х рр. ХІХ ст. до початку ХХ ст., другий охоплював 20-30-ті рр. ХХ ст., третій почався наприкінці 50-х й тривав до кінця 80-х рр. ХХ ст., останній період припадає на 90-ті рр. ХХ ст. і триває донині.

Перші відомості про переселення чехів на територію Криму, а пізніше у Північне Приазов'я з'являються у 1867 р. у статистичному збірнику “Памятная книга Таврической губернии”, складеному секретарем губернського статистичного комітету К.В. Ханацьким. Наприкінці 80-х рр. ХІХ ст. вийшов інший збірник Таврійського губернського статистичного комітету - “Памятная книжка Таврической губернии” за редакцією К.А. Вернера. Помітною стала робота статського радника при Київському, Подільському і Волинському генерал-губернаторі К. Крижановського “Чехи на Волыни”, яка з'явилася у ті ж роки.

Наприкінці ХІХ ст. з'являються перші відомості про запис пісенного фольклору чеських переселенців України. У 1897 - 1899 рр. етнографом В. Мартиновським було зібрано в чеських поселеннях на Волині велику кількість пісень чеською та російською мовами.

На початку ХХ ст. у російській науковій літературі з'являються праці, присвячені соціально-економічним та національно-політичним проблемам слов'янських держав, причинам слов'янської еміграції, яка активізувалася з середини ХІХ ст., зокрема чеської. Серед авторів: А. Погодін, Т. Флоринський, В. Францев.

Важливим історичним джерелом вивчення цього періоду стала періодика. Значну роль у поширенні інформації про культурно-політичний, соціально-економічний розвиток й громадське життя українських чехів відігравали чеськомовні видання “Иechoslovan” (з 1911 р.) та “Ruskэ иech” (з 1906 р.), які друкувалися в Києві. На сторінках видань час від часу публікувалися статті про виникнення чеських поселень у різних куточках України, зокрема в Криму та Приазов'ї.

Вагомий внесок дослідників, які займалися питанням чеської еміграції в період 60-х рр. ХІХ ст. - початку ХХ ст., полягає в тому, що вони намагалися не тільки проаналізувати її причини, а й висвітлити різноманітні аспекти соціально-економічного, культурного життя переселенців, збирали та надрукували описові матеріали, статистичні дані, в цей же період було зроблено перші записи фольклорного матеріалу.

Питання чеської діаспори в Україні не переставало бути цікавим для вчених протягом 20-30-х рр. ХХ ст. У 1920 р. при Академії наук України було створено Етнографічну комісію, яка з 1921 р. стала структурним підрозділом ВУАН. Етнографічна комісія ВУАН досліджувала не лише традиційний побут та фольклор українців, а й вивчала духовну та матеріальну спадщину національних меншин та етнічних груп, які мешкали на території України. До складу Етнографічної комісії входив Кабінет національних меншин, завданням якого було вивчення історії, етнографії, фольклору субетносів України. Активною етнографічною діяльністю в цей час займаються дослідники чеського фольклору Є. Рихлік та С. Кржижанек.

З середини 30-х рр. ХХ ст. позитивний досвід, накопичений в Україні у сфері міжнаціональних відносин, було занедбано, процес вільного розвитку національних культур загнано в жорстко централізовані бюрократичні рамки: було ліквідовано усі етнокультурні осередки, національні школи, зупинився процес збирання етнографічних та фольклорних матеріалів.

Протягом 40-50-х рр. ХХ ст. традиційний побут та фольклор чеських переселенців ще залишалися поза увагою дослідників. Основні причини цієї неуважності були пов'язані з політичним становищем у державі: спочатку Велика Вітчизняна війна, після неї важкі роки розрухи та відродження країни.

Інтерес до народно-поетичної творчості чеських переселенців у чеській та українській науковій літературі активізувався наприкінці 50-х - початку 60-х рр. ХХ ст.

У 1957 - 1961 рр. в етнографічному журналі чехословацької академії наук “Ceskэ lid” з'являється ряд статей чеських та українських науковців, присвячених аналізу духовної та матеріальної культури чеського населення України. Це праці І. Геральдової, В. Гошовського, О. Зілинського.

У 1963 р. була надрукована брошура М.М. Гайдая “Чехословацько-українські зв'язки в сучасній фольклористиці”, в якій висвітлювалися взаємозв'язки між чеським, словацьким та українським фольклором, починаючи з часів чеського національного відродження у ХІХ ст. й до 60-х рр. ХХ ст.

У період 60-80-х рр. ХХ ст. українськими науковцями-фольклористами було проведено ряд етнографічних експедицій у місця компактного проживання чеського населення у Закарпатті, на Житомирщині, Рівненщині, Миколаївщині та Приазов'ї.

Зазначимо, що особливе місце в історіографії проблеми займають праці В.І. Наулка, які вийшли в світ протягом 60-80-х рр. ХХ ст.: “Етнічний склад населення України”, “Развитие межэтнических связей на Украине”, “Хто і відколи живе в Україні”.

У 1970 р. вийшла перша об'ємна праця, присвячена чеській еміграції в Україну “Чешская эмиграция на Украину во II половине ХIХ - начале ХХ вв.” Її авторка Ж.М. Ковба подає характеристику еміграційних процесів; аналізує причини, еміграційного руху; розглядає соціально-економічне та культурно-політичне становище усіх чехів - підданих Російської імперії, котрі мешкали на території України.

Наприкінці 80-х рр. ХХ ст. С.Н. Чернявською було здійснено комплексне вивчення пісенного фольклору чеського населення південно-західної України - “Песенный фольклор чешского населения юго-западной Украины”. В основу дослідження було покладено власні спостереження автора за особливостями побуту та культури чехів Одещини та Миколаївщини.

Сучасний період вітчизняної історіографії відзначається новим підходом до вивчення історії та етнографії чеських меншин в Україні. Він охоплює 90-ті рр. ХХ ст. і триває донині. Цей період позначений уважним вивченням самобутності українських чехів, особливостей їх національної культури. Великих узагальнюючих праць з історії виникнення та розвитку чеських колоній в Україні, їх традиційного побуту ще, на жаль, не написано, але багато інформації можна почерпнути з окремих видань та періодики.

Протягом 1992 - 1995 рр. в українській періодиці з'являється ряд статей присвячених історії виникнення чеських поселень на території Правобережної України. Серед авторів українські та чеські науковці: О. Песчаний, В. Попов, В.К. Житник, І. Гофман, В. Дуфек, Я. Вацулік. Автори у своїх працях реконструюють процеси заселення чеськими емігрантами українських територій, характеризують чеські етнічні групи за такими параметрами як витоки еміграції, ставлення до еміграційних процесів офіційного законодавства Російської імперії, території розселення, чисельність, соціальний склад і майнова диференціація, релігійна приналежність та освітній рівень іммігрантів.

У 1997 р. побачив світ збірник фольклорних творів “Чеські пісні з української Волині”. Книга складається з двох розділів: у першому представлені народні пісні, зафіксовані Я. Поспішлом в Чехії від реемігрантів, що мешкали на Волині до 1947 р.; у другому - надрукована пісенна спадщина чехів Волині, зібрана протягом 1986 - 1991 рр. В. Логвиновою.

Щодо наукових досліджень з історії та етнографії приазовських чехів, перш за все відзначимо етнографічні студії В.І. Наулка та дослідження науковців Мелітопольського державного педагогічного університету (МДПУ), які були надруковані протягом 90-х рр. ХХ ст.

Важливу інформацію про історію селища Чехоград, культуру та побут його мешканців, подають “Чеські сторінки”, які друкувалися в газеті “Мелітопольські відомості” протягом 90-х рр. ХХ ст. Інформація, що пропонувалася періодичним виданням, є цікавим історичним та етнографічним джерелом, яке базується на дослідженнях співробітників історико-краєзнавчого музею м. Мелітополя, краєзнавчій роботі працівників Центру розвитку чеської культури с. Новгородківка, спирається на спогади старожилів. Серед авторів В. Дворжак, В.Мохов, С. Воловник, В. Заславський, В. Кієвлянін, В. Тимофєєв, Н. Чипигина, А. Чухраєнко.

На основі викладеного у першому розділі робиться висновок, що хоча вивчення теми переселення чехів до України, їх традиційного побуту продовжувалося протягом тривалого часу - з кінця 60-х рр. ХІХ ст. й до сьогодення, однак узагальнюючих досліджень з цього питання так і не було написано. Крім того, фактично відсутні праці, присвячені історії переселення чехів в Північне Приазов'я, їх етнографії та фольклору. Саме тому одним із завдань дисертаційного дослідження стало з'ясування історичних причин еміграції чехів в Північне Приазов'я, реконструкція соціально-економічного, культурного й політичного становища колоністів протягом останньої чверті ХІХ ст. - до кінця ХХ ст.

Другій розділ дисертації “Чеський еміграційний рух на південь України” має два підрозділи. У першому з них - “Формування чеських поселень в Криму” висвітлюються історичні аспекти чеської колонізації Приазов'я: основні причини еміграційного руху чехів у Крим; переселення частини колоністів з Перекопського повіту в Мелітопольській.

Посиленню еміграції в Російську імперію сприяли як соціально-економічні, так і національно-політичні передумови: малочисельність населення та велика кількість необроблюваних земель на Кримському півострові, ряд пільг у податках та повинностях для новоприбулих іммігрантів, заборона на продаж земель полякам-католикам за законами 1864 - 1865 рр. Крім того, чехів приваблювала відносна близькість до батьківщини, спорідненість мов, звичаїв. Царський уряд, з одного боку, був зацікавлений у швидкому освоєнні околиць Російської імперії, а з іншого, - не бажав йти на загострення стосунків з Австро-Угорщиною. Він таким чином визначив свою позицію стосовно чеської еміграції: офіційна підтримка чехам не надавалася, але водночас і не чинилося перешкод. Лише у 1870 р., коли еміграція в Російську імперію набула масового характеру й став помітним позитивний економічний ефект від переселення чехів, вони, подібно до німців-колоністів, одержали ряд пільг: їм почали надавати російське підданство без поліцейських свідоцтв про лояльність та п'ятирічного цензу на проживання; вони довічно звільнялися від рекрутської повинності й на п'ять років від сплати казенних податків та повинностей.

За даними загального перепису, який проводився в Російській імперії у 1897 р., у межах держави мешкало понад 50 тисяч чехів та словаків. Окремими великими поселеннями чехи розселилися на Волині та Поділлі; їх національні спільноти можна було зустріти в багатьох великих промислових містах, таких як Москва, Київ, Одеса, Харків, Ростов; окремі чеські поселення зустрічалися у найвіддаленіших районах Середньої Азії, Кавказу, Сибіру. На початок 1914 р. в Російській імперії, зокрема в Україні, вже існував, хоча й нечисленний, але заможний прошарок чеських підприємців та землевласників, у чиїх руках була зосереджена значна кількість промислових підприємств, торговельних контор, крамниць, складів, трактирів.

Першим поштовхом до переселення чехів на кримські землі стала звістка, що поширилася по всій Богемії про виїзд з Криму до Туреччини значної кількості громадян, про наявність вільних земель і потребу в працьовитих людях. Дійсно, з 1856 по 1862 рр. після російсько-турецької війни 1853 - 1856 рр. під впливом соціально-економічних та політичних причин з Кримського півострова виїхала значна кількість татар - 192 360 осіб тільки за офіційними даними, котрі не можна було вважати точними, бо поряд з офіційною еміграцією відбувалася й скрита (частина населення тікала від переслідувань, не очікуючи офіційного дозволу). Щоб швидше заселити знелюднілий край, уряд призначив під поселення всі землі, що звільнилися після виходу татар й значну долю казенно-оброчних ділянок. Ці землі віддавали безземельним селянам, які мешкали в Криму, переселенцям з внутрішніх губерній Російської імперії, а також іноземним колоністам, що одержували при поселенні певні пільги.

Переселенський рух з Чехії до Криму посилився у середині 60-х рр. ХІХ ст. До обраного місця емігранти добиралися залізницею до румунського порту Галац, з якого - пароплавом до Одеси, звідти прямували до м. Козлов (Феодосія). У Козлові не залишалися, а роз'їжджалися по містечках півострова у пошуках роботи, яку, навіть за великої кількості поміщицьких господарств, знайти було досить важко. Більшість переселенців були найманими робітниками, а не орендувала землю. Згодом через Опікунську раду колоністів півдня Росії чехам були рекомендовані до заселення державні землі Перекопського повіту, що залишився найбільш безлюдним після виходу з нього татар.

Перша група чеських переселенців у складі 70 сімей (145 чоловіків та 157 жінок) розмістилася у залишеному татарами селищі Джадра, яке емігранти перейменували на Богемку. Трохи пізніше чехи й німці-вихідці з Чехії разом заснували у Перекопському повіті селища Цареквич (на місці татарського селища Курма-Кемельчи воно ж Курман-Кемчи), Табор (колишнє село Кирей), а також велике поселення Олександрівку - 309 осіб (на місці татарського аулу Біакай-Кемельчи воно ж Шава). Занадто часті неврожаї зернових протягом декількох років змушували колоністів неодноразово звертатися до губернської влади з проханнями про матеріальну допомогу. Після численних клопотань до Опікунської ради іноземних колоністів півдня Росії, за чехами було закріплено казенно-оброчну ділянку № 38: 20 верст на захід від Мелітополя, для заснування нової колонії.

У другому підрозділі другого розділу дослідження - “Заснування в Північному Приазов'ї колонії Чехоград” йдеться про заснування селища Чехоград, простежується економічний розвиток у емігрантському середовищі від перших років поселення й до початку ХХ ст., аналізується національно-політичне становище чехів після подій 1917 р. й до кінця ХХ ст., коли почала руйнуватися цілісна система матеріального і культурного розвитку чеської етнічної спільноти Приазовського регіону.

В Приазов'ї колоністи отримали від Опікунської ради іноземних колоністів півдня Росії по 10 десятин землі на ревізьку душу. Володіння землею було подвірне. Хоча на початку існування поселення й до 1875 р. в колонії існувало саме громадське володіння, що мало на меті пришвидшення економічного розвитку селища. Повинності чеських колоністів поділялися на державні, земські й мирські та виконувалися як натурою, так і у грошовій формі.

Засноване у 1869 р., с. Чехоград вже у 1872 р. мало власну школу, де діти переселенців вивчали математику, закон Божий, вчилися писати російською й чеською. Навчалися головним чином за молитовними книгами, привезеними з Богемії. Вчителями були спочатку самі мешканці, і лише у 1894 р., коли земство офіційно зареєструвало школу с. Чехоград, до поселення прибули вчителі з необхідною підготовкою. У 1910 р. в чеському приазовському поселенні була побудована нова школа, за зведення якої чеська громада заплатила 15 000 рублів. У 1910-1911 рр. завдяки старанням земства школа отримала статус двокласної із трирічним навчанням, а у 1914 р. стала чотирикласною з п'ятирічним навчанням. За клопотанням жителів с. Чехоград з Австро-Угорщини виписувалися для навчання словники, підручники, книги чеською мовою. До с. Чехоград надходили газети “Ruskэ иech” та “Иechoslovan”, які друкувалися у Києві рідною мовою. Ще у 1898 р. на кошти земства при чеській приазовській сільській управі в будинку школи було відкрито бібліотеку. До 1915 р. кількість назв за її каталогом нараховувала 1610 одиниць у 1796 томах.

Чоловіки чеського поселення Чехоград на початковому етапі становлення колонії в силу наданих переселенцям пільг на деякий час були звільнені від обов'язкової військової служби, але пізніше разом з іншими переселенцями проходили службу, мали відповідну армійську підготовку й навіть брали участь у військових діях. Коли у 1914 р. на початку Першої світової війни у Києві формувався особливий військовий загін - Чеська Дружина, приазовські чехи відгукнулися на заклик ініціаторів її створення - взяти участь у війні на боці Росії.

На початок ХХ ст., незважаючи на ускладнення економічної ситуації у зв'язку з війною, розвиток чеських селянських господарств у Приазов'ї характеризувався зростанням завдяки застосуванню машин, які підвищили продуктивність праці селян та надали можливість упоратися з великою посівною площею. Водночас продовжував залишатися на достатньо високому рівні загальний культурний рівень с. Чехоград. Так, ще перед Першою світовою війною й після революції 1917 р. у поселенні існували дві драматичні студії, в яких ставилися різножанрові п'єси чеських авторів, було побудовано сільський клуб (sal). Ще у 1884 р. приазовськими чехами без сторонньої допомоги звели костел з двома дзвінницями. На початку 20-х рр. ХХ ст. у с. Чехоград було побудовано новий костел, який мав пневматичний орган; при костелі було організовано хор з учнів місцевої школи. Функції священнослужителя, а також і лікаря виконували у колонії до 1926 р. вчителі, які приїжджали з Чехії.

Сільськогосподарська діяльність та національно-культурне життя чеських переселенців у Північному Приазов'ї могло б розвиватися й надалі, але жовтневі події 1917 р., громадянська війна, пізніше більшовицький терор, розкуркулення та виселення, примусова трудова повинність зруйнували систему економічного й культурного життя чеських мешканців. Великого удару по етнічній цілісності приазовських чехів завдало скасування у 1938 р. національної школи. Важкою подією стало закриття в чеському поселенні у 1930 р. місцевого костелу та перейменування поселення Чехоград у Новгородківку у листопаді 1946 р.

Менш виразним є період культурного розвитку чеського поселення Новгородківка від 50-х до 80-х рр. ХХ ст. Відродження самобутньої культури приазовських чехів почало спостерігатися з часу проголошення Україною незалежності у 1991 р. А вже у 1992 р., коли офіційно було зареєстровано чеську громаду с. Новгородківка та налагоджено зв'язок з етнічною батьківщиною, до поселення почали скеровуватися вчителі з Чехії. Згодом було відкрито Центр чеського національного відродження, відбудовано місцевий костел. На сучасному етапі активно вирішується питання про повернення Новгородківці старої назви - Чехоград.

Водночас не можна не відзначити і той факт, що поштовхом для останньої хвилі репатріації (дві попередні пов'язані з подіями 1917 р. та другою світовою війною) стало одразу декілька причин. По-перше - катастрофа на Чорнобильській атомній станції. Ця подія змінила долю багатьох українських чехів. Частина сіл Житомирщини, зокрема Зубовщина Коростенського району та Малинівка Малинського району, населені переважно чехами, опинилися у зоні підвищеної радіації. По-друге - нестабільність внутрішньої соціально-економічної політики України, яка спонукає нащадків чеських переселенців шукати кращої долі поза межами нашої держави, зокрема, на етнічній батьківщині. Не стали винятком у міграційних процесах і чеські мешканці Приазовського регіону: починаючи з 90-х рр. ХХ ст. значна частина (у більшості випадків цілі родини у складі декількох поколінь) виїхала на постійне місце проживання у Чеську республіку. Ті, що залишилися, намагаються відродити свою етнокультурну спадщину, прагнуть зберегти в Україні свою національну самобутність.

Третій розділ дисертації - “Особливості традиційного побуту та обрядової культури переселенців” складається з шістьох підрозділів. У перших трьох (“Землеробство й скотарство”, “Житло”, “Одяг”) містяться відомості щодо матеріальної культури чехів Приазов'я: господарча діяльність, дім та його традиційний інтер'єр, господарські споруди, одяг.

Завдяки наданню активної допомоги Мелітопольським повітовим Земством чеським колоністам - наділенню родючими чорноземами, організації ряду допоміжних заходів для поліпшення результатів сільськогосподарської праці (облаштування прокатних станцій агротехнічних засобів та організації роз'яснювальних агротехнічних кабінетів; можливість придбання усього необхідного для домашньої праці приладдя й добрива з сільськогосподарського складу у м. Мелітополі; розповсюдження брошур, листівок, плакатів освітнього характеру; організація сільськогосподарських бібліотек та безкоштовних освітніх бесід і читань на важливі для селян теми) чеські переселенці змогли суттєво покращити результати праці при обробці великих посівних площ. Завдяки введенню сільгоспмашин та можливості збільшення власного парку агротехнічних засобів новими універсальними надбаннями, господарі змогли не тільки полегшити сільську працю, а й отримали можливість проводити її якісно і на великих відстанях від поселення.

Однією з головних галузей тваринництва приазовських чехів було розведення великої рогатої худоби, головним чином молочної. Місцеву сіру породу, яка вирізнялася великим зростом, вагою, силою, здатністю до відгодовування та добре переносила чуму, чеські колоністи, як і решта мешканців повіту, схрещували з угорською, сірою італійською, французькою, романіольською, англійською, вестермаршською породами. Вже на початку ХХ ст. у більшості господарств Мелітопольського повіту, зокрема в чехів, з'явилися привезені німцями-колоністами коні нормандської та фрисландської порід. Завдяки схрещуванню їх з місцевими породами виник тип німецького напівшорного робочого коня. Менш розповсюдженими були гірські й степові породи коней, завезені з Кримського півострова. До тваринницької діяльності приазовських чехів відносилося також розведення овець, високопродуктивних беконних порід свиней та кіз. Серед домашньої птиці найбільш розповсюджені були кури та гуси.

Звичайне житло чехів Північного Приазов'я, поступово трансформуючись шляхом розвитку від простих землянок до складних цегляних конструкцій, зберегло в собі риси як традиційного чеського дому, так і набуло нових характеристик, притаманних будівлям решти мешканців Приазов'я. Серед традиційних рис варто виділити збереження трикамерної структури дому (з часом ускладненої внутрішньою перебудовою за рахунок збільшення кількості спальних кімнат); двосхилі дахи, вкриті спочатку соломою та дерном, пізніше - дерев'яними дошками та глиняними ташками на зразок черепиці; розміщення під одним дахом із житловими кімнатами господарчих приміщень та стаєнь для тварин, умеблювання парадної кімнати й спалень. Серед нових характеристик - економне використання при спорудженні дому деревини, дефіцит якої був однією з головних ознак цього степового регіону, а звідси: зведення стін будівель з глинобитних вальків та природного ракушняку за місцевими технологіями; виготовлення підлоги із замісу глини та коров'ячого гною; вмазане в стіни скло, не закріплене в рамах. Крім того, новими ознаками стали наявність у будинку двох печей та поступове виділення літньої кухні як окремого приміщення поза домом.

Національні елементи в одязі чеських мешканців Північного Приазов'я збереглися майже до початку ХХ ст., хоча водночас в крої основних його частин вже панувала мода міського типу. Поступово набуваючи рис загальноєвропейської моди, одяг чеських переселенців, як буденний, так і святковий, до 40-50-х рр. ХХ ст. продовжував традиційно прикрашатися вишивкою та мереживом.

У четвертому підрозділі - “Календарний цикл обрядів та обрядовий фольклор” розглядається календарний цикл обрядів, що умовно розподіляється на зимовий, весняний та літньо-осінній.

Відзначається, що усвідомлення власного національного коріння допомогло переселенцям зберегти в нових умовах проживання більшість звичаїв та обрядів, пов'язаних з багатьма старовинними чеськими народними святами, такими як день св. Микулаша, Vanoce (Різдво) Hromnice, Vostatky, Velikonece (Великдень), Љmerkust, Posviceny (храмове свято). Водночас, слід відзначити втрату деяких свят релігійного характеру, таких як день св. Дороти, св. Грегоржа, св. Матвія, св. Яна, які належали до зимового; серед звичаїв весняного циклу - ритуал винесення смерті, прикрашання гілки верби (символу літа), маскарадна хода ряджених та колядування під час королівського тижня (перший тиждень після Духова дня).

У результаті міжетнічної інтеграції в календарній обрядовості приазовських чехів виникло багато спільних, зокрема з українськими обрядами рис: традиція колядувати на православне Різдво у навколишніх українських та російських селах; прикрашання ялинки; парубочі забави протягом року подібно до парубочих розваг українців в ніч на св. Андрія (підміна хвірток, “крадіжки” пирогів та яєць); гамірливі загальносільські гуляння на Масляну; святкування закінчення збиральних робіт; ряд звичаїв релігійного характеру: освячення верби й фарбування яєць напередодні Великодня, прикрашання гілками дерев та травами житлових приміщень й господарських споруд на Трійцю й Духів день.

У п'ятому підрозділі - “Родинна обрядовість та родинні пісні” - розглянута традиційна обрядовість збережених весільних та поховальних звичаїв.

Серед традиційних обрядів, які збереглися у чехів з часів заснування поселення (що, до речі, характерно і для українського населення приазовського краю), слід відзначити: у поховальному ритуалі - використання громнічки (свічки, освяченої на свято Громніце), прохання про вибачення близьким родичем від особи померлого у всіх присутніх, традиції, пов'язані з похованням дітей та підлітків. У весільному церемоніалі залишилися - звичай стріляти з рушниць після заручин, збір грошей “на колиску” під час застілля, весільні чини та їх функції (сварбіє, дружба, старші дружичка та младенец).

Значна частина сімейних свят водночас зберегла загальнослов'янські риси, а дещо було запозичено у сусідів-українців: у весільному обряді - викуп молодої, циганщина.

До локальних традицій родинної обрядовості, які сформувалися у чеському середовищі Приазов'я, слід відзначити звичай допомагати одне одному в приготуванні обрядових страв у випадку поминок або весілля; визначений перелік та спосіб приготування обрядових страв; власних рис набула місцева передвесільна гра mladeneиky pro vмneиky та звичай продовжувати весільне дійство у сільському клубі із виконанням певного переліку танців; нові умови проживання вплинули на виникнення традиції випивати першу весільну чарку “За землю!”.

В останньому підрозділі - “Позаобрядовий музичний фольклор” розглядаються фольклорні зразки, представлені баладами, соціально-побутовою лірикою (рекрутські, солдатські, заробітчанські пісні), побутовою лірикою (пісні про кохання та родинний побут, жартівливі, сатиричні й танцювальні пісні).

Баладний репертуар чехів Північного Приазов'я за тематикою можна поділити на чотири групи, найбільшою серед яких є та, що присвячена темі кохання. Менш об'ємним є розділ, що поєднує балади про сімейні відносини. Окремі значні групи складають балади соціально-побутової тематики та ліро-епічні пісні з фантастичними сюжетами.

Основними темами соціально-побутової лірики, яка представлена в пісенному репертуарі чехів Північного Приазов'я рекрутськими, солдатськими та заробітчанськими піснями, виступають: побут вояків, безправне життя рекрутів, походи, картини бойових дій, каліцтво або смерть; доля трудової еміграції, спогади про минуле, туга за батьківщиною.

Лірико-побутовий цикл пісень складається з творів про кохання та родинний побут. Основними темами лірики кохання стали: зародження почуттів, взаємне кохання й мрії про одруження; батьківські заборони як перешкода закоханим; нещаслива любов; вимушена розлука; підмова й зрада в любові.

Жартівливі й сатиричні пісні чеського приазовського фольклору, в яких висміювалося все те, що суперечило морально-етичним принципам простого народу, є також досить різноманітними за змістом: пісні про побут ремісників; композиції, присвячені стосункам між парубком та дівчиною; зневага до ледачих наречених, легковажних дружин та чоловіків.

Танцювальні пісні чеського приазовського фольклору були пов'язані головним чином із влаштуванням традиційної чеської танцювальної беседи (taniиnн beseda), котра супроводжувалася такими народними танцями як polka, шezanka, obkroиak, kalamajka kominik, rejdovak, sousedskб. На жаль, хореографічна лексика чеських мешканців Приазов'я не збереглася у повному обсязі, але до сьогодні дійшли деякі нескладні рухи: прості притопи (подвійні, потрійні), ритмічні вистукування підборами й плескання, положення рук у дівчат й хлопців під час танців у парах, нескладні підтримки дівчат за стан під час стрибків; обертання дівчини під рукою хлопця з просуванням.

Відзначимо, що протягом 140-річного проживання чехів у Приазов'ї, чеська мова залишалася для більшості з них не тільки мовою національного фольклору, а й засобом комунікації у повсякденному побуті. Вільно чехи також володіють російською, менше - українською.

На основі наукових спостережень, обробки статистичних даних та матеріалу періодики у висновках аналізуються нові історичні відомості, які проливають світло на невідомі факти з історії чеської еміграції в Україну, зокрема в Крим та Приазов'я; висвітлюються цікаві етнографічні аспекти, пов'язані з особливостями побуту; аналізуються текстові зміни в пісенних зразках чеських приазовських колоністів, виокремлюється група пісень, що має місцеве походження.

ВИСНОВКИ

1. Здешевлення робочої сили, збільшення безробітних і безземельних селян, активізувало в Чехії еміграційні процеси, зокрема з 60-х р. ХІХ ст., спрямовані у Російську імперію. Серед причин, що сприяли еміграційному рухові в Крим, а пізніше у Північне Приазов'я, стали як соціально-економічні, так і національно-політичні передумови: нечисельне населення, необроблювані землі та нерозвиненість сільського господарства на Кримському півострові, ряд пільг у податках та повинностях. Крім того, чехів приваблювала відносна близькість до батьківщини, спорідненість мов та звичаїв.

2. Основними напрямками господарської діяльності колоністів стало землеробство й скотарство, які були традиційними і на їхній батьківщині.

У землеробстві слід виділити широке застосування агротехнічних засобів та приладь (букерів, сівалок, снопов'язалок, віялок, жниварських машин, косарок, англо-болгарських плугів, соломорізок, культиваторів тощо), які допомагали селянам виконувати роботи на віддалених ділянках, якісно і меншим коштом.

У скотарстві приазовських чехів великого поширення набуло розведення великої рогатої худоби, переважно молочних порід, завезених німецькими колоністами. Значним стимулом для виведення породистих тварин або напівкровного приплоду в чеських селянських господарствах Приазов'я стала фінансова підтримка уряду Мелітопольського повітового земства.

3. Розвитку духовної культури переселенців сприяла поява у чеському поселенні національної школи, яка почала функціонувати з 1872 р. У 1898 р. на кошти земства при сільській управі с. Чехоград було відкрито бібліотеку, в каталозі якої вже до 1915 р. кількість назв книг становила 1175. Ще у 1884 р. приазовськими чехами було побудовано костел, який мав дві дерев'яні дзвіниці. На початку 20-х рр. ХХ ст. у Чехоградці звели новий костел, що мав пневматичний орган; при костелі було організовано хор з учнів місцевої школи. У 20-х рр. ХХ ст. у с. Чехоград побудовано клуб - sal, в якому влаштовувалися різноманітні місцеві заходи, демонструвалося “німе” кіно.

4. У зв'язку з тим, що новоприбулі до Мелітопольського повіту чеські іммігранти користувалися правами іноземних колоністів, вони мали порівняно з місцевим населенням значну фінансову підтримку, що сприяло швидкому трансформуванню їх житла від простих напівземлянкових споруд до складних цегляних конструкцій. Житло чеських мешканців Приазов'я зберегло значну частину традиційних рис: триподільна структура, з часом ускладнена кількістю спальних кімнат; двосхилі дахи, криті дошками й ташками на зразок черепиці; розміщення під одним дахом житлових кімнат, господарських приміщень й стаєнь для тварин; умеблювання. В одязі приазовських чехів досить тривалий час зберігалися елементи національного крою, хоча, завдяки постійному зв'язку із містом, розповсюдилася мода міського типу з її загальноєвропейськими тенденціями.

5. Необхідність збереження самоідентифікації чеських колоністів Північного Приазов'я стимулювала переселенців до збереження в нових умовах проживання більшості звичаїв і обрядів, пов'язаних із старовинними чеськими народними святами, такими як день св. Микулаша, Vanoce (Різдво) Hromnice, Vostatky, Velikonece (Великдень), Љmerkust, Posviceny (храмове свято). Однак не можна не відзначити і втрату деяких свят релігійного характеру, таких як день св. Дороти, св. Грегоржа, св. Матвія, які належали до зимового циклу; серед звичаїв весняного циклу - ритуал виносу смерті, прикрашання гілки верби (символу літа), маскарадна хіда ряджених та колядування під час королівської неділі (перша неділя після Духова дня).

Серед традиційних обрядів, які збереглися у чехів, варто відзначити: у поховальному ритуалі - використання громнічки (свічки, освяченої на свято Громніце), традиції, пов'язані з похованням дітей та підлітків; у весільній обрядовості - звичай стріляти з рушниць після заручин, збір грошей “на колиску” під час весільного застілля, весільні чини та їх функції (сварбіє, дружба, старші дружичка та младенец).

У результаті межетнічної інтеграції в календарній та родинній обрядовості приазовських чехів виникло багато спільних, зокрема з українськими обрядами рис: традиція колядувати на православне Різдво у навколишніх українських та російських селищах; парубочі забави протягом року подібно до парубучих розваг українців в ніч на св. Андрія (підміна хвірток, “крадіжки” пирогів тощо); у весільному обряді - викуп молодої, циганщина.

6. Пісенний репертуар чехів Північного Приазов'я досить значний за обсягом. З обрядового фольклору добре збереглися весільні, поховальні та календарні пісні. Позаобрядовий складається з балад, соціально-побутової лірики, лірико-побутових пісень, жартівливих, сатиричних й танцювальних творів. Відзначимо, що значний вплив на тематику пісень, особливо обрядових, мало християнство, зокрема католицизм.

Протягом 140-річного проживання чехів у Приазов'ї, чеська мова залишалася для більшості з них не тільки мовою національного фольклору, а й засобом спілкування у повсякденному побуті. Нині чехи також володіють російською, менше - українською.

7. Основними чинниками, що вплинули на формування особливостей у сфері духовної та матеріальної культури чеських переселенців, варто відзначити: географічний фактор, кліматичні умови, нове соціально-економічне становище, близькість українських, російських, німецьких та болгарських поселень. Саме завдяки їм у традиційному побуті та обрядовій сфері сформувалися риси, спільні у духовній та матеріальній культурі для усіх мешканців приазовського регіону.

Зникання чеського культурного осередку на Мелітопольщині пов'язане з кількома чинниками: асимілятивними процесами, що закономірно відбуваються в іноетнічному оточенні Півдня України; рееміграцією мешканців с. Новгородківки (Чехограду) у зв'язку із складною соціально-економічною ситуацією в Україні кінця ХХ ст.; можливістю легального виїзду етнічних чехів до Чехії після розпаду Чехословаччини, де соціальні стандарти значно вищі за українські.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНІ У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Лутошкіна М. А. (Курінна М. А.) До історії чеської імміграції на південь України: чехи Північного Приазов'я: 60-70 рр. ХІХ ст. - початок ХХ ст. // Культура і мистецтво у сучасному світі: Наукові записки КНУКіМ. Випуск 5 / Київський національний університет культури і мистецтв. - К., 2004. - С. 50-61

2. Лутошкіна М. А. (Курінна М. А.) Зимові свята в календарній обрядовості чехів Північного Приазов'я // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - 2004. - № 3. - С. 94-99

3. Курінна М. А. Збереження весільної обрядовості чехів Північного Приазов'я // Вісник книжкової палати. - 2005. - № 6. - С. 36-40

АНОТАЦІЯ

Курінна М.А. Традиційна культура та побут чехів Північного Приазов'я останньої чверті ХIХ ст. - ХХ ст. (на матеріалах с. Новгородківка Мелітопольського району Запорізької області). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.05 - етнологія. - Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, Київ, 2009.

У дисертаційному дослідженні на основі аналізу наукових джерел та власних спостережень автора обґрунтовується думка, що нові умови проживання чеських переселенців в Північному Приазов'ї - географічні, соціально-економічні, близькість українського, російського, болгарського, німецького оточення - привели до формування в сфері духовної та матеріальної культури колоністів локальних етнокультурних особливостей. Набув своєрідності традиційний побут, зазнала впливу міжетнічної інтеграції обрядова культура, зокрема родинні й календарні звичаї та обряди.

У дисертації вперше комплексно досліджено чеське поселення Чехоград: проаналізовано етапи переселення чехів з їх історичної батьківщини спочатку в Крим, а пізніше у Північне Приазов'я, простежено соціально-економічний розвиток переселенців, починаючи з 70-х рр. ХІХ ст. до кінця ХХ ст. На базі експедиційних досліджень автором дисертаційної роботи було зафіксовано традиційні чеські звичаї, пов'язані з календарною та родинною обрядністю; досліджено асимілятивні процеси під впливом іноетнічного оточення.

Відзначається, що завдяки застосуванню сільгоспмашин та можливості збільшити власний парк агротехнічних засобів новими універсальними здобутками, чеські селяни досягли високого рівня у сільськогосподарському виробництві. У скотарстві приазовських чехів значна увага приділялася розведенню великої рогатої худоби, головним чином молочних порід; окреме місце також займало розведення коней, овець, беконних порід свиней та кіз.

Традиційне житло чехів Північного Приазов'я, поступово трансформуючись шляхом розвитку від простих напівземлянкових споруд до складних цегляних конструкцій, зберегло в собі риси як традиційного чеського дому, так і набуло нових характеристик, притаманних спорудам мешканців навколишніх поселень.

...