Тропікоафриканська цивілізація

При наявності багатомільйонної африканської діаспори Європа навряд чи зможе повністю відгородитися від експорту з Чорного континенту численних гуманітарних проблем і пов'язаних із ними загроз соціальної напруженості, навіть якщо бар'єри на шляху нових іммігрантів будуть посилені (деякі європейські країни запроваджують жорсткіші умови прийняття та перебування на їх територіях прибульців). Погіршення економічної ситуації в Африці, особливо масовий голод, викличе небачений приплив іммігрантів до країн Європи, Америки, Азії. Невдоволення буде виявлятися і в екстремальних формах, зокрема в економічній і кримінальній злочинності. Потужне поповнення з людей, готових на все заради виживання, надійде до терористичних організацій по всьому світу. Виникнуть нові вогнища напруженості і конфліктів із потенціалом розповзання і навіть набуття всесвітнього масштабу.

Деякий час лунали ідеї залучення тропікоафриканської цивілізації до інформаційних технологій з метою "перестрибнути через індустріальну стадію і трансформувати господарство в інформаційну економіку", проте вони є ілюзорними. Досі на південь від Сахари (за винятком ПАР) не мають доступу до електропостачання понад 75 % населення. На Африку припадає лише 6-7 % усіх мобільних телефонів, що існують у світі (у Кот-д'Івуарі стільниковим телефоном на початку нинішнього століття користувалися лише 18 осіб із 1000, у Габоні - 7, у Чаді - 0). Хоча певні успіхи є: упродовж 2000-2007 рр. чисельність інтернет-користувачів збільшилася від 2,35 млн. осіб до 23,9 млн., тобто в 10 разів, у відсотковому відношенні - з 0,3 до 3,2 % до загальної чисельності населення країн Тропічної Африки (лідером є ПАР). Однак, навіть беручи до уваги ці позитивні зрушення, на Африку припадає лише 2,5 % від загальносвітової чисельності інтернет-користувачів. Отже, цей континент залишається на периферії світових інформаційно-комунікаційних процесів, ^т на довгу перспективу збережеться низька якість людських ресурсів, перенасиченість ривку дешевою робочою силою, різке відставання від інших регіонів у галузі науки. Усе це вкрай послаблює затребуваність нових технологій. До того ж в Африці дуже поширені антиглобалістські настрої. Хоча слід зазначити, що ліберальна частина інтелігенції та політичних діячів розцінює глобалізацію як благо, як убудовування в загальнолюдський потік розвитку, чому немає альтернативи. Інші, яких називають афрофілами, вважають, що вона несе загибель самобутності африканських соціокультурних основ. Вони побоюються, що за допомогою новітніх інформаційних технологій нав'язуватимуться західна мораль і західна система духовних цінностей, тому проголошується необхідність протидії інформаційній експансії країн західної цивілізації на африканський регіон. Проте від фінансової допомоги з боку тієї ж західної цивілізації вони не відмовляються і наполягають на її збільшенні.

У 2001 р. було прийнято програму "Нове партнерство для розвитку Африки" (НЕПАД). Спочатку вона одержала широке міжнародне визнання, підтримку "великої вісімки", ЄС. Проте невдовзі непомірні фінансові запити африканців, відсутність серйозних успіхів у боротьбі з корупцією (гроші перераховуються на закордонні банківські рахунки правлячої верхівки, що посилює відплив капіталів із країн) та у подоланні прорахунків в економічному розвитку, нездатність і небажання лідерів Африканського союзу задіяти розрекламований ними механізм фінансового контролю за забезпеченням належного правління охолодили прибічників цієї програми як на континенті, так і на Заході. У НЕПАД було вперше заявлено про необхідність для африканців узяти на себе відповідальність за долю регіону.

Слід звернути увагу на те, що на тлі послаблення цікавості Заходу до тропікоафриканської цивілізації зростає увага з боку не Заходу, а особливо Китаю, Індії, Бразилії та Росії. Усі зазначені країни збільшують товарообіг з країнами Чорного континенту і стають дедалі активнішими інвесторами. Особлива енергія вияв ллється з боку КНР. Пекін списав борги 33 африканських держав, надає пільгові позики, вкладає кошти в розвиток інфраструктури на континенті. Із переходом від однополярного світу ДО багатополярного посилюються економічні позиції Піднебесної, для якої Африка стає найважливішим джерелом мінеральних ресурсів. Пекін також зацікавлений у підтриманні соціально-економічної стабільності в цьому регіоні і тому надає фінансову допомогу тим державам, які цього прагнуть. Отже, пропонується інша модель державного будівництва в Африці, яка має сприяти подоланню бідності. Зокрема вкладаються величезні кошти в інфраструктуру таких розорених війною, але багатих на ресурси країв, як Ангола і Демократична Республіка Конго. В Анголі зміцнюється стабільність, хоча країна залишається дуже корумпованою. Це - головний постачальник нафти до Китаю. ДРК в обмін на будівництво шосейних шляхів і залізниць, лікарень й університетів відкриває для Пекіна можливість експлуатувати свої багатющі мінеральні ресурси, тобто наочне втілення стародавньої китайської стратегії тихого поглинання без війни і насильства.

Глобалізація, що багаторазово посилила демонстраційний ефект досягнень постіндустріальних країн і підкреслила найгостріші проблеми тропікоафриканської цивілізації, сприяла поширенню настроїв "афропесимізму". Знаковою стала поява ідей А. Мазруї про реколонізацію Африки колишніми метрополіями, але вже на гуманітарній основі. Проте його опоненти висунули контраргумент: де знайти необхідну кількість людей, які це будуть здійснювати? За часів колонізації білі йшли до Африки, не думаючи про її благо. їм були невідомі принципи рівноправності у відносинах, прав і свобод людини, незважаючи на колір її шкіри. До того ж, якщо стати на позиції реколонізаціі, то слід визнати, що ті африканські країни, які б на це погодилися, самі неспроможні створити державу. Таке приниження викликало б сильний опір з їхнього боку. Згодом А. Мазруї пом'якшив свою позицію, закликавши африканців до "самоколонізації" й об'єднання з метою відродження континенту. Роль авангарду в цих процесах він відводить Південно-Африканській Республіці - країні, де висунуто нову стратегію, що має назву "африканський ренесанс". У ній - новий стимул для пробудження африканської думки і водночас залучення світової наукової громадськості до проблем цивілізаційного розвитку Африки. Це дуже важливо з огляду на те, що на етапі глобалізації тропікоафриканська цивілізація переживає глибоку кризу.

Аналітики, шукаючи відповідь на питання, за яких умов можливе відродження континенту, називають такі:

різке збільшення розміру допомоги розвинених країн на конкретні цілі на принципах партнерства;

урегулювання поточних і відвернення потенційних збройних конфліктів;

поліпшення правління, посилення його прозорості, зменшення корупції, збільшення інвестування в "людський капітал", насамперед у розвиток освіти, охорони здоров'я, боротьбу проти небезпечних хвороб;

забезпечення ширшого залучення до економічного та соціального життя жіноцтва;

припинення "втечі капіталів" і "відпливу інтелекту";

перешкоджання "відмиванню грошей" і переведенню їх до банків розвинених країн;

підключення Африки до інформаційної революції. Реалізація зазначених заходів - справа дуже складна, може здатися нереальною. Питання, чи збережеться в майбутньому тропікоафриканська цивілізація, залишається відкритим: тут історично дуже пізно почалися модернізаційні процеси. Цивілізація перебуває у стані переходу. Проте слід узяти до уваги, що її адаптаційний потенціал, орієнтований тільки на виживання, від початку є дуже низьким. Здатність домінуючого соціокультурного середовища "засвоїти" нововведення і дати адекватну відповідь на виклики глобалізації є вкрай обмеженими. І це за умов, коли постіндустріальні країни демонструють найвищу динаміку суспільних процесів. А на порядку денному для глобального розвитку залишаються соціально-економічні орієнтири, які транслюються Заходом на периферію світового господарства: висока якість життя, перетворення знань та інтелекту на головний ресурс суспільних трансформацій, а високих технологій - на локомотив розвитку. Треба підкреслити, що доля африканців й усього людства за умов глобалізації є тісно пов'язаними. Розв'язання африканських проблем - не є просто виявом альтруїзму з боку розвиненіших країн, а турботою про власне майбутнє. З іншого боку, збереження архаїчної цивілізації Тропічної Африки стає можливим тільки за умов ізоляції, переривання міжцивілізаційних зв'язків. Однак в епоху глобалізації це не можливо.

Размещено на Allbest.ru