Червоногродський повіт Подільської землі наприкінці ХІV-ХVІ ст.

Размещено на http://allbest.ru

ЧЕРВОНОГРОДСЬКИЙ ПОВІТ ПОДІЛЬСЬКОЇ ЗЕМЛІ НАПРИКІНЦІ ХІУ-ХУІ ст.

Ольга Білецька

У XV ст. Подільська земля поділялась на декілька повітів -- Кам'янецький, Смотрицький, Скальський тощо. Дана робота присвячена вивченню одного з них -- Червоногродського - наприкінці XIV-XV ст. Початок роботи див.: Білецька О.В. Актові документи до вивчення Червоногродського повіту Подільської землі в другій половині XIV-XVct. // Гомін віків. -- Заліщики, 2010. -- С. 21-28. Окрім актових документів були використані також наративні пам'ятки (Супрасльський літопис, праця польського хроніста Яна Длугоша). - Супрасльская летопись // ПСРЛ. -- М., 1980. -- Т. 35. -- С. 66-67. Dtugossus І. Historiae Polonicae libri ХІІ, quorum sex posteriores nondum editi, in lucem prodeunt et cum praefatione Henrici L. B. ab Huyssen. -- Francofurti et Lipsiae, 1711. -- Vol. 1. -- P. 311. Мета статті полягає в тому, щоб на основі документів подати стислий історичний нарис регіону вказаного періоду; встановити, які населені пункти входили до складу повіту, та найраніші згадки про населені пункти; провести лінії спадковості між тогочасними населеними пунктами і сучасними; окреслити кордони повіту; з'ясувати, які сучасні райони та області займав повіт; знайти інформацію щодо тримачів повіту; зібрати дані відносно урядників та географічних назв рік, лісів, доріг тощо.

Одним з перших вивченням Поділля (в тому числі й Червоногродського повіту) зайнявся польський історик Александр Пшездзєцький.

Його робота, котра була видана у Вільно (нині -- м. Вільнюс) у 1841 р., називалась “Podole, Vofyn, Ukraina: obrazy miejsc i czasow". Przezdziecki A. Podole, Votyn, Ukraina: obrazy miejsc i czasow. -- Wilno, 1841. -- T. 1. Вона цінна для нас тим, що саме він, наскільки нам відомо, першим опублікував грамоту князя Федора Коріятовича своєму слузі Бедриху на села Сатермінче, Олеховце, Клімінце, Супронковче датовану 1 липня 1392 р. Там саме. -- С. 119, 140-143. Цей документ важливий з кількох точок зору.

По-перше, ім'я Бедриха закріпилось у віках. На його честь було названо декілька населених пунктів на Поділлі, один із яких був розташований на території Червоногродського повіту.

По-друге, деякі села, згадані в грамоті, швидше за все, теж знаходились на території досліджуваного повіту.

Синхронно з А. Пшездзєцьким над студіями історії Поділля, зокрема Червоногродського повіту, працювали польсько-литовські історики Міхал Балин- ський та Тимотеуш Липинський. Результати їх пошуків були опубліковані в «Starozytna Polska pod wzglqdem historycznym, geograficznym i statystycznym opisana» (1843-1846). Ми ж скористаємося перевиданням цієї роботи, здійсненим Ф.Мартиновським протягом 1885-1886р. Balinski M., Lipinski Т. Starozytna Polska pod wzgl^dem historycznym, geograficznym i statystycznym opisana. -- Wyd. 2. -- Warszawa, 1886. - T. 3..

В нагоді нам стане також робота іншого польського історика Александра Яблоновського, яку він опублікував у п'ятому томі «Zrodta dziejowe» («Історичних джерел») в 1877 році Zrodta dziejowe. -- Warszawa, 1877. -- T. V / Opr. A. Jabtonowski. -- S. 19-24.. Особливо важливим для нас є розділ, присвячений Червоногродському староству (Starostwo Czerwonogrodzkie) та публікація вищевказаної грамоти князя Федора Коріятовича своєму слузі Бедриху, яка входила до складу привілея польського короля Сиґізмунда Августа 1567 р.

Важливі розробки на теренах поділлєзнавства мав учень В. Б. Антоновича -- Никандр Молчановський. Його «Очерк известий о Подольской земле...» до сих пір слугує вагомим дороговказом багатьом поділлєзнавцям. У ньому на високому археографічному рівні була опублікована та прокоментована вищезазначена грамота князя Федора Коріятовича Молчановский Н. Очерк известий о Подольской земле (преимущественно по летописям). -- К., 1885. - С. 225-226. та викладено спостереження щодо історичного розвитку регіону вказаного періоду.

Напрацювання М. С. Грушевського на теренах вивчення Поділля, зокрема, Червоногродського повіту теж великі. Хотілося б відзначити, що саме йому належить публікація низки важливих документів, які відображають реалії XV ст. Це привілей польського короля Владислава ІІ Яґайла люблінському міщанину Георгію на кам'янецьке війтівство (даний 9 серпня 1402 р. у Червоногроді) Матеріали до історії суспільно-політичних і економічних відносин західної України / Зібрав і видав М. Грушевський //Записки наукового товариства ім. Шевченка. -- Львів, 1905 (далі - Матеріали М. Грушевського). -- Т. 63. -- Сер. 1. - № 11. -- С. 12.; обмінні грамоти великого князя литовського Вітовта Миколі Бедриховичу та Кудзі (1424 р.) Там саме. -- № 19-20. -- С. 22-23; дозвіл польського короля Казимира IV Ягеллончика Теодорику з Бучача, аби той записав 100 гривень Олександру, званому Говорек, на с. Олексінче Червоногродському повіту (1448 р.) Там саме. -- №45. -- С. 49-50; привілей вищевказаного короля, відповідно до якого він перевів 500 гривень на замок, містечко і повіт Червоногрод (які кам'янецькі староста Міхал Бучацький мав записані на замок та місто Кам'янець, 1464р.) Там саме. -- Т.64. -- Сер. 2. -- № 54. -- S. 57-58..

На разі зазначимо, що саме М. Грушевський надрукував подимний податок з Подільської землі (за 1493 р.) Regestrum ffumalium anni Domini 1493. Sequitur-solvit/ Публікація М. С. Грушевського // АЮЗР. -- К., 1893. -- Ч. 8. - Т. 2. Регесты и дополнения к актам Барского староства (XV- XVIII в.). -- P. 335-340. та «Опис Подільських замків» (здійснений в 1494 р.) Грушевський М. Опис Подільських замків 1494 р.// Записки НТШ. -- Львів, 1895. -- T.VII. -- С. 1-18..

Титанічна праця М. Крикуна, яка присвячена вивченню населених пунктів Подільського воєводства в XVII ст., виходить за рамки нашого дослідження. Однак ми постійно до неї звертаємось, уточнюючи ті чи інші назви населених пунктів Крикун М. Кількість і структура поселень Подільського воєводства в першій половині XVII ст. //Подільське воєводство у XVI-XVIII століттях. Статті і матеріали. -- Львів, 2011. -- С. 155-330. Крикун М. Кородони воєводств Правобережної України у XVI-XVIII століттях. -- Львів, 2016. -- С. 15-69..

Важливу роботу над виявленням перших згадок щодо населених пунктів Заліщанщини провів П. С. Сіреджук Сіреджук П. С. Першовитоки. Нариси історії заселення Заліщанщини від найдавніших часів до наших днів. -- К., 1994.. Особливість такої адміністративної одиниці як сучасний Заліщицький район полягає в тому, що у XV ст. його населені пункти входили до двох повітів -- Червоногродського та Скальського.

Численні праці В. Михайловського з надавчої політики польських королів XV ст. теж певною мірою ілюструють процеси, що відбувались на теренах Червоно- гродського повіту. Нам у нагоді стануть його «Західне Поділля... », «Документи подільських ... старост» та «Еластична спільноста...» Михайловський В. Західне Поділля під володінням Вітовта у 1411-1430 роках: надавча політика у світлі документів // До джерел. Збірник наукових праць на пошану Олега Куп- чинського з нагоди його 70-річчя. -- Київ-Львів, 2004. -- Т. 2. -- С. 110-128; Михайловський В. Документи подільських (кам'янецьких) генеральних старост на заставу королівщин (14421506 рр.) // Київська старовина. -- 2003. -- № 2. -- С. 65-81; Михайловський В. Еластична спільнота. Подільська шляхта в другій половині XIV -- 70-х роках XVI століття. -- Київ, 2012.. Досліджуючи Червоногродський повіт, скористаємось також працями польських дослідників Януша Куртики, Яна Тенговського та Тадеуша Трайдося Kurtyka J. Podole pomi^dzy Polskq i Litwq w XIV i I polowie XV wieku // Kameiniec Podolski. Studia z dziejow miasta i regionu/ Pod red. F.Kiryka. -- Krakow, 2000. -- T. 1. -- S. 9-59; Kurtyka J. Repertorium podolskie. Dokumenty do 1430 r. // Rocznik Przemyski . -- 2004. -- T. XL. -- Z. 4. Historia. -- № 84. -- S. 183-184, 220, 227; Kurtyka J. Najstarsze dokumenty dla franciszkanow kamienieckich z lat 1400 i 1402 // Roczniki Historyczne. -- 2001. -- T.LXVII. -- S.151; Urz^dnicy podolscy XIV-XVIII wieku. Spisy / Opracowali E. Janas, W. Klaczewski, J. Kurtyka, A. Sochacka.-- Kornik, 1998. - №76. -- S. 48; Tqgowski J. Kr^g rodzinny Jaroslawa Bogorii// Genealogia -- Polska elita polityczna w wiekach srednich na tle porownawczym. -- Torun, 1993. -- S. 135; Tqgowski J. Sprawa przyl^czenia Podola do Korony Polskiej w koncu XIV wieku // Teki krakowskie. -- Krakow, 1997. -- T. 5. -- S. 170; Trajdos T. Kosciol Katolicki na ziemiach ruskich Korony i Litwy za pano- wania Wladyslawa IV Jagielly (1386-1434). -- Warszawa, 1980; Trajdos T. Kosciol katolicki na Podolu (1340-1434) // Kameiniec Podolski. Studia z dziejow miasta i regionu/ Pod red. F.Kiryka. -- Krakow, 2000. -- T. 1. -- S. 129-157; Trajdos T. Kosciol katolicki na sredniowiecznym Podolu// Koscioly chrescijanskie na Podolu/ pod ed. T. Trajdosa. -- Warszawa, 2015. - C. 11-168.. Їх праці написані з залученням великого кола писемних джерел, містять багато важливих деталей досліджуваного періоду та мають вельми цінні спостереження та висновки.

Поселення по середній течії Дністра існували з давніх давен. Ще в давньоруський час тут були такі населені пункти як Губин, Васильків та інші, які продовжили своє існування протягом Х^-ХУ ст. аж до сьогодення Пивоваров С. В. Літописні поселення Буковинського Подністров'я// Наукові праці Ка- м'янець-Подільського державного університету. -- Кам'янець-Подільський, 2004. --Т. 12. -- С. 75-87; Баженов О. Л. Міста давньоруського Пониззя в літописах // Український історичний журнал. -- 2004. -- №6. -- С. 112-121; Білецька О. В. Еволюція давньоруських міст Пониззя в другій половині XIV-XV ст. // Студії Кам'янець-Подільського Центру дослідження історії Поділля. -- Кам'янець-Подільський, 2005. -- Т. 1. -- С. 175-184.. Найраніша ж згадка про Червоногрод, власне похідна від назви замку (яка відома нам на сьогоднішній день), збереглась в жалуваній грамоті (від 7 листопада 1374 р.) князів Юрія та Олександра Коріятовичів міщанам Кам'янця на самоуправління та на землі біля міста. У ній як свідок виступає червоногродський воєвода Гринько ("Нгіпко Czer(wo)nogrodzki wojwoda" Цит. за: Молчановский Н. Очерк известий о Подольской земле (преимущественно по летописям). -- К., 1885. - С.209.). Оскільки воєводи в цей час служили у замках, то, можна припустити, що Червоногрод не лише існував, а й займав досить потужне місце: мав замок і був повітовим центром.

Назва Червоногрод походить, як стверджують краєзнавці, від червоного кольору місцевого піску у долині Джурина http://uk.wikipedia.org/wiki/ Нирків. Однак відповісти на питання, що собою уявляв замок, наразі важко. За описом, який відноситься вже до XVIII ст., це був «замок на скалі, змурований старосвітською структурою, навкруги омиваний р.Джурином (притокою Дністра. -- О.Б.) і опоясаний в деяких місцях зруйнованими мурами.

Неподалік від замочка є давній костел ..., гори з одного боку поросли лісом, а з другого -- на горі с.Нирків (Nyrk6w), з третього -- також на горі с. Нагоряни ^адо^апу).,.” Balinski M., Lipinski Т. Starozytna Polska... -- T. 3. -- S. 163.. Нині такого населеного пункту як Червоногрод на географічній карті України немає. Своє існування він майже повністю припинив в 1970 році, коли одна частина його території увійшла до складу сучасного села Ниркове (так зване урочище Червоне), а інша -- кут Черче -- відійшла до с. Устечко Заліщицького району Тернопільської області. Від колишнього міста, як вказує П. Сіреджук, на 1994 р. залишились «2 перебудовані у псевдоготичному стилі замкові башти, руїни костелу, монастиря для сиріт і інвалідів та однієї хати» Сіреджук П.С. Першовитоки... -- C. 11..

В останній чверті XIV ст. Поділля, яке входило до складу володінь князів Коріятовичів, займало досить широку територію Білецька О.В. Поділля на зламі XIV-XV ст.: до витоків формування історичної області. -- Одеса, 2004. -- C. 110-123.. Зокрема, у 1391 р. князь Федір Коріятович пожалував своєму слузі Гриньку землі Сокольця (нині -- це с. Сокілець Немирівського району Вінницької області) з прилеглими селами Груша А. Невядомая грамота Фёдара Карьіятавіча за 1391 г. // Беларускі гістарічні агляд. -- Менск, 2001. -- Т. 8. -- Мс. 1-2 (14-15). -- Снежань. -- С. 130-134..

Найзахідніші володіння Коріятовичів проступають з жалуваної грамоти того ж самого князя Федора Коріятовича слузі Бедришку, яку він дав 1 липня 1392 р. Білецька О.В. Грамоти подільських князів Коріятовичів як джерела до вивчення історії Поділля XIV ст. // Записки історичного факультету ОНУ ім. І. І. Мечникова. -- Одеса, 2002. -- Вип. 12. -- С. 415.. Оскільки оригінал, писаний руською мовою на пергаменті нам невідомий, скористаємося копією, яку надрукував Никандр Молчановський. Відповідно до цього документу, Бедришко отримав чотири села -- Сатермінце, Олеховце, Клімінце, Супронковце ("wsi ... Satermince, Olechowce, Кіітіпсе, Supronkowce...") Молчановский Н. Очерк известий о Подольской земле... - C. 226..

У грамоті не вказується повіт. Однак, в чомусь можна погодитись з Н. Молчановським, який стверджував, що села ці знаходились на території Червоногродського повіту («грамотою этою записываются слуге Бедрышку четыре села въ Червоногродскомъ округе Подоліи на Литовском ленном праве» Там саме. - C. 225.). Клімінце, Сатермінце та Олеховце спробуємо ідентифікувати трохи пізніше. географічний червоногродський подільський повіт

Наразі лише зазначимо, що Супронковце важко ідентифікувати з якимось сучасним селом в регіоні. Нині є село Супрунківці (на р. Тарнавка) в Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області. Можливо, мова в документі, йшла саме про нього. Так, в 1567 р. спадкоємиці Ганни Сєчєхової, а саме Констанція Кємлічова, Єлизавета Добромірська, Катерина Радецька та Софія, принесли документ на село Супронковіце, яке, як вказується в документі, колись отримав Бедришко від Федора Коріятовичаdicto per ... Fedor Kuryatowicz ducem et hospodarem terrarum Podoliae datas...». -- Zrцdla dziejo- we. -- Warszawa, 1877. -- T. V / Opr. A. Jabtonowski. -- S. 21.. Сама ж назва села Супронковце походить, очевидно, від чоловічого імені -- зокрема, в документі від 1448 р. вказується якийсь тримач Супрон АЮЗР. -- К., 1893 -- Ч. 8. Т. 1. -- С. 17-18..

Можливо, в останній чверті XIV ст. було засноване (або перейменоване) село Бедриковце (сучасне с. Бедриківці Заліщицького району Тернопільської області), хоча перший нам відомий документ, в якому вказуються Бедриківці саме під такою назвою, датується аж 29 вересня 1442 р. Мається на увазі привілей польського короля Владислава Варненчика Станіславу з Бедриківців («з Бєджіховіче») (Stanislai de Biedrzichowicze) на село Шершеньовце Червоно- гродського повіту ("villam nostram et haereditatem totalem Szyrscheniowcze in terra Podoliae et districtu Czerwonogrodensi sitam"). -- ZDM. -- Cz. VIII. -- № 2427. -- S. 229-230. Нині -- с. Шер- шенівка Борщівського району Тернопільської області.. Потім село згадується в документах 1469 років як «Bedrrzychowcze» та як «Byedzykowcze» Divisio Buczaczskych, 1469 // Akta Grodzkie i Ziemskie z czasцw Rzeczypospolitej Polskiej z Archiwum tak zwanego bernardynskiego we Lwowi w skutek fundacyi sp. Alexandra hr. Stadnickiego. -- Lwцw, 1887. -- T. XII. -- № 3428.-- (далі -- DivBucz. 1469). -- S. 329-330; BonReg.1469. -- S. 63..

Можливо також, що село Кіітіпсе (за документом від 1392 р.) та Кілинці (яке відоме за документами від 1622, 1629 та 1636 років та було розташоване біля сучасного села Пищатинці Борщівського району Тернопільської області) це один і той самий населений пункт. Як вказує М. Крикун, останнє було й у XVI ст., однак нині не існує Крикун М. Кількість і структура поселень Подільського воєводства ... -- С.190..

За правління Коріятовичів відбулась консолідація комплексу земель, за яким закріпився термін "Поділля”. Самі литовські правителі мислили себе незалежними володарями. Вони навіть створили щось на зразок місцевої династії. Коріятовичі вели інтенсивну міжнародну політику, регламентували зовнішню та внутрішню торгівлю, обирали конфесію Білецька О.В. Поділля. -- С. 110-123.. Як стверджував літописець, вони зблизилися з правителями татар настільки, що навіть перестали їм відсилати данину: "и боскакомъ выхода не почали давати" Супрасльская летопись // ПСРЛ. -- М., 1980. -- Т. 35. -- С. 66.. Звичайно, дуже хочеться повірити літописцю й вважати, що за часів Коріятовичів татарам не виплачувалася данина.

Проте актові матеріали суперечать цьому твердженню Див. про це більш детально в роботі: Белецкая О. В. Подолье и татары во втрой половине XIV -- первой половине XV в.: эволюция даннических отношений// Крынщазнауства і спецыяльныя пстарычныя дысцыплшы: навук. зб. Вып. 4 / Рэдкал. С. М. Ходзін. -- Мінск, 2008. -- С. 96-108.. Наразі ще раз зазначимо, що в грамоті Федора Коріятовича слузі Бедришку (1392 р.), виплата данини татарам зафіксована досить чітко: «Тільки коли всі зем'яни будуть давати дань татарам, тоді срібло мають давати Бедришкові люди» "tylko kiedy wszyscy ziemianie bqdq dawac dan w Tatary, tedy srebro maja dawac Bedryszkowi ludzie". -- Молчановский Н. Очерк известий о Подольской земле. -- C. 226.. З приведеного фраґмента видно, що данина виплачувалася сріблом, а платниками були місцеві феодали, які відносилися до категорії зем'ян. Здобута Коріятовичами відносна політична самостійність виявилася досить ефемерною. Вона багато в чому визначалася політичною кон'юнктурою. Свідоме ж відмежування Коріятовичів від могутнього сюзерена -- сім'ї Гедиміновичів, з якими вони були кревно споріднені, й перехід під владу Польської Корони були спробою відокремлення на нових погано контрольованих Литвою землях. Цим прагненням Коріятовичів повинна була сприяти соціально-економічна й етнічна однорідність Подільської землі. Політика Коріятовичів була одним із інструментів певного політичного виокремлення краю. При цьому в силу недостатності внутрішніх ресурсів Поділля їм не вдалося остаточно втілити свій намір. Показником їх політичної слабкості був, очевидно, інститут спільного правління, що використовувався всіма подільськими князями. Коріятовичам не вдалося протистояти могутнім сусідам, у першу чергу Литві і Польщі.

Навесні 1393 року військо великого князя литовського Вітовта, як повідомляє літописець, підкорило подільські замки, починаючи від Брацлава та закінчуючи Червоноґродом: "А князь велики Витовът первое пришед ко Брясловлю, и выма Брасловл пришел ко Соколцю, и Соколець вынял, и пришел к Кеменцю в ночи, и Каменца добыл; а потом Смотричь выняль и Сколу, и Черленыи городокь (жирне виділення моє. -- О.Б.), и вси городы позаседал” Супрасльская летопись // ПСРЛ. -- М., 1980. -- Т. 35. -- С. 66.. Однак володарював Вітовт на цих землях недовго. Оскільки, як вказує все той же літописець, польський король Владислав ІІ Яґайло звернувся до нього з проханням поступитись йому Поділлям: "Милыи брате, дал тобе Бог, добыл еси По- дольскои земли, учини ми тую честь, даи ми Подолъскую землю” Там саме.. Далі у джерелі уточнюється, що Вітовт віддав королю половину Поділля за 20 000 грошів: "Князь велики Витовд дал Подолскои земли половину королю у двадцати тися- чех, дал Каменець а Смотричь, и Скалу, Черъленыи городок (жирне виділення моє. -- О.Б.), а Бокату, а на иных на всх Подолскых землях и городех князь велики Витовт свои старосты посажал, на Брясловли, и на Соколци и на Беници” Там саме..

У 1395 р. західна частина Поділля (територія межиріччя від Стрипи до Мурафи, лівих приток Дністра) була дана на праві "donatio perpйtua» («вічного подарунку») польським королем краківському воєводі Спитку з Мельштина Monumenta medii aevi historica res gestas Poloniae illustrantia.-- Cracovia, 1882. -- Т. 6. -- №115. (далі - MMAH). -- C. 37-39..

В документі, в якому зафіксоване це надання, вказується замок Червоногрод та однойменний повіт Червоногрод ("castra nostra ... Czirwonigrod ... et districtibus”). Це є перша актова згадка про замок і повіт. Трохи пізніше (але в тому ж 1395 році) польська королева Ядвіга дала привілей, згідно з яким кракіському воєводі Спитку з Мельштина жалувалось Поділля на спеціальному повному феодальному праві, яким володіли інші польські князі.

Тримав Спитко Червоногрод до відомої битви на р. Ворсклі, що сталася 12 серпня 1399 року, під час якої Спитко безвісти зник з поля бою2005. -- №2. -- С. 23-33; Kurtyka J. Podole pomiзdzy Polsk^ i Litwq w XIV i I poпowie XV wieku // Ka- meiniec Podolski. Studia z dziejфw miasta i regionu/ Pod red. F. Kiryka. -- Krakow, 2000. -- T. 1. -- S. 29;.

Від 1400 до 1402 рр. Червоногрод входив до складу володінь великого князя литовського Свидригайла Білецька О.В. Поділля... - С. 133.. Знаменно, що у цей час (9 серпня 1402 р.) у прикордонному з Молдовою та Волощиною Червоногродському замку побував сам великий князь литовський Вітовт Kosman M. Itinerarium Witolda... -- S. 44, 98.. З іншого документу, ми бачимо, що в цей день (9 серпня 1402 р. ) у Червоногроді ("in Czirwonigrod") побував і польський король Владислав ІІ Яґайло. Саме тут він надав любельському міщанину Георгію (інакше Юрію, Єжі) кам'янецьке війтівство разом з селом Кормеліче (нині -- с. Кормильча Чемеровецького району Хмельницької області) Матеріали М. Грушевського... -- Т. 63. -- Серія 1. -- № 11. -- С. 12..

Як вказував Януш Куртика, «Krol rychto wyruszyi na Podole osobiscie, z pewnosciq w celu uporzqdkowania spraw prowincji i odebrania przysiqg wiernosci. Waznym celem tej podrozy wydaje siq wreszcie utwierdzenie wtadzy staroscinskiej, potqczone bye moze z mianowaniem nowego starosty» Kurtyka J. Najstarsze dokumenty dla franciszkanow kamienieckich z lat 1400 i 1402 // Roczniki Historyczne. -- 2001. -- T. LXVII. -- S. 151..

Після того, як Поділля знову відійшло під безпосереднє управління польського короля, останній в якості подільського старости назначив Петра Влодко- вича Шафранця із Харбиновиць, який управляв землею до 1411 р. Грушевский М С. Барське староство. Історичні нариси (XV-XVIII ст.). -- Львів, 1996. -- C. 143. Польський хроніст Ян Длугош про це пише так: "Владислав, король Польщі, дав значну землю і частину королівства Польщі, Поділля, великому князю литовському Олександру, який її тримав, і, не порадившись з прелатами і баронами королівства Польщі, які були цим дуже роздратовані, усунув лицаря Петра Влодковича з Харбиновиць, сандомирського підчашія, який здійснював керування і старостат цих земель багато років, [при цьому король] погано зважив майбутні прикрощі, що з цієї причини Польському королівству мали відбутися" “Wladislaus Poloniae Rex terram insignem et portionem Regni Poloniae, Podoliam, Alexandro Duci magno Lithuaniae dat et tenutam, Petro Wlodkowicz de Charbinowicze milite Subdapifero San- domiriensi, qui illius regimen et Capitaneatum annis pluribus gesserat, destituto, Praelatis et Baroni- bus Regni Poloniae inconsultis et ob id plurimum exacerbatis: parum perpendens futura discrimina, quae propterea Poloniae Regno forent proventura". -- Diugossus I. Historiae Polonicae libri ХІІ / Praefatione Henrici L. B. ab Huyssen. -- Francofurti et Lipsiae, 1711. -- Vol. 1. -- P. 311.). Воєво- ою ж Червоногродського замку, як видно з документу від 1404 року, був Дер- слав Конопка. Польські дослідники встановили, що він походив з Кожухова і відносився до гербу Богорія (пол. Dzierstaw Konopka z Kozuchowa, h. Bogoria). Відомо також, що раніше (у 1402 р.) Дерслав Конопка виступав як королівський уповноважений для зайняття Кам'янця AGZ. -- Lwow, 1870. -- T. II. -- № 31. -- S. 51-52; Biblioteka XX. Czartoryskich w Krakowie. -- Perg. №265; Goiqbiowski L Dzieje Polski za Wladyslawa Jagielly i Wladyslsws III. W 3 t. -- War- sawa, 1846. -- T. 1. Panowanie Wladyslawa Jagielly. -- P. 89, przypis 168; Codex epistolaris saeculi decimi quinti. -- Krakow, 1891. -- T. II / Wyd. A. Sokoiowski, J. Szujski, A. Lewicki. -- №26. -- P. 31; Urzзdnicy podolscy XIV-XVIII wieku. Spisy / Opracowali E. Janas, W. Klaczewski, J. Kurtyka, A. So- chacka.-- Kornik, 1998. -- S.211..

На початку XV ст. польський король з метою колонізації та полонізації розпочав широку роздачу подільських земель T^gowski J. Sprawa przyi^czenia Podola do Korony Polskiej w koncu XIV wieku // Teki krakowskie. -- Krakow, 1997. -- T. 5; Михайловський В. Західне Поділля під володінням Вітовта у 1411-1430 роках: надавча політика у світлі документів // До джерел. Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя. -- Київ-Львів, 2004. -- Т. 2. -- С. 110-128.. Це був час, коли у зовнішній політиці Польського королівства відбувалось розширення та закріплення кордонів на сході.

Зокрема, наприкінці березня 1410 року, король Владислав ІІ Яґайло, перебуваючи у Медиці, дав документ свому слузі Нічку Караульському ("servitori nostro Niczko Karaulski") на «село зване Швідова на річці Свідова, розташоване в Червоногродському повіті». За це пожалування Нічко повинен обов'зково в ньому проживати і ходити у військові походи з одним копійником та двома стрільцями (інакше лучниками "villam Szwidowa dictam super fluvio Swidoua in districtu Ceruonogrodensi sitam". -- ZDM. - Cz. VI. -- №1736. -- S. 314-315.. Нині -- це с. Свидова (розташоване на р. Тупа, яка у документі названа як Свідова) Чортківського району Тернопільської області. Нічко, швидше за все, був місцевим зем'янином, на що вказує його прізвисько -- Караульський (Караул -- нині, можливо, с. Рашково Кам'янського району, Молдова).

Дещо відступаючи від головної теми розповіді, зазначимо ще декілька відомих нам моментів, пов'язаних з історичним розвитком села Свидова в XV ст. Пізніше (коли і як нам невідомо) це село перейшло до рук магнатської родини Бучацьких. Зорема, у 1440 р. польський король Владислав записав Теодорику з Бучача низку сіл, в тому числі й Свидове «super villas... Ywanye, Torczkye, Dambrowlin, Worwonczicze, Burgrabyncze, Costkowcze, Hu- mancze, Chmelawa, Letacze, Brzemyona, Swydowe (жирне виділення моє. -- О.Б.), Dylyby, Czele- nycze, Sokolow, Parchowa, Nowosedlcze et Koczmirzin in terra Russie et districtibus Czirwonogrodensi et Cropicziensisitas... ». -- ZDM. -- Cz. VIII. -- № 2252. -- S.78..

У 1469 р., під час опису королівського майна на Поділлі син Теодорика -- Міхал Бучацький ("Michaelis Buczaczky") приніс на це село ("villis Swidawa") документ, який був, як зазначив королівський чиновник, писаний руською мовою ("litera ruthenicalis ...").

В документі вказувалось, що за надання він повинен «служити одним копійником та двома стрільцями» "servicium cum una hasta et duobus sagittariis ... ad residenciam personales". - BonReg. 1469. -- P. 62.. Тобто, такі ж самі умови надання як і Мичку Караульському. В тому ж самому 1469 році цей же Міхал приніс ще один документ, в якому значився запис суми 1000 гривень на с. Свидова та іншу велику кількість сіл "Swydowa et alias plures villas.". - BonReg.,1469. -- P. 66.. Відомо також, що за «Поділом маєтностей Бучацьких» від 1469 року найстаршому брату Міхалу відійшла ціла низка сіл, в тому числі й «Швидове» "in Czyrwonogrod opidum et castrum et in villas ibidem pertinentinentes... Vszczye, Worwor- czincze, Bedrrzychowcze, Tluste, Szwydowe (жирне виділення моє. -- О. Б.), Blaszkowcze, Hvany ...". -- DivBucz., 1469. -- P. 329-330.. Нарешті, у 1493 р. від села Свидове ("Svydove") якийсь Федір сплатив від 12 димів "de duodecem Fedor solvit'. - Regestrum ffumalium, 1493. -- P. 338..

Після Грюнвальдської битви, яка відбулася 15 липня 1410 р., польський король Владислав ІІ Яґайло та великий князь литовський Вітовт здійснили спільну мандрівку прикодонними замками Поділля Білецька О.В. Поділля... -- С. 137; Dtugossus I. Historiae Polonicae libri ХІІ... -- P. 314.. Швидше за все, ця поїздка була пов'язана з черговим наданням краю князю Вітовта. Однак, перше відоме нам земельне надання, здійснене великим князем литовським Вітовтом у Червоногродському повіті, датується аж 1418 роком.

Відповідно до документу, якийсь місцевий шляхтич Григорій на прізвисько Шип із Давидовіце ("nobilis Gregorius dictus Sczyp de Dawydowice") отримав два села Червоногродського повіту -- Лисовче на р. Серет та Набоковче на р. Олховєч, які були розтошовані біля кордону з Волощиною. На ці два села йому записувалося 60 гривень "duas villas in districtu nostro Czirwonogrodensi in Podolia prope granicies Walachie... unam videlicet Lysowcze super flumine Sereth et aliam Nabokowcze (жирні виділення мої. -- О.Б.) super fluvio Olchowyecz ... ”. -- Semkowicz W. Nieznane nadania Witolda dla osob prywatnych // Ateneum Wilenskie. -- 1930. -- R. VII. -- Zeszyt 3-4. -- № 2. -- S. 852-853. BonReg.,1469. -- P. 51..

Спробуємо ідентифікувати цих три села -- Лисовче, Давидовіце та Набоков- че. Найлегше пізнається Лисовче, яке протягом століть зберегло свою назву. Нині -- це село Лисівці (на р.Серет) Заліщицького району Тернопільської області. У тому ж XV ст. це село тримав кам'янецький суддя Сиґізмунд ("judicis Camenecensis Sigismundi"), який під час опису королівського добра 1469 року приніс документ королівському службовцю. В ньому містився "запис суми" 100 гривень на село «Лишовче» ("villa Lyssowcze")57. А в 1493 р. від Лишовче ("Lyssowcze") було виплачено податку від 11 димів "de undecem solvit per eundem (тобто Федором. -- О.Б.)”. - Regestrum ffumalium, 1493. -- P. 338..

Село ж Давидовіце, звідки «походив» Шип, швидше за все, змінило свою назву. Як видно з іншого документу (від 1469 р.), воно йменується ще й як «Давидовче, інакше Сиповче на річці Шерет» "...Dawydowcze alias Sypowcze super fluvio Szereth”. -- AGZ. -- Lwow, 1887. -- T. XII. -- № 3428. -- S. 329-330.. Отож, можна припустити, що село змінило свою назву і отримало нову назву від прізвиська власника Григорія Шипа -- Шиповче. До речі, у тому ж 1469 році під час опису королівського добра Міхал приніс ще один документ королівському службовцю, в якому с. Давідовче ("... villam Dawidowcze") було записано як «вічний дарунок» ("per- petue donacionis ...") за умови служби одним копійником та двома стрільцями "servicium una lancescum duobus sagittariis, item ad tuicionem terre cum оmnibus homanibus debet servire...”. -- BonReg., 1469. -- P.60.. Назва Давидовіце виявилась досить живучою.

Так, в Кам'янецькій земській книзі від 1559 р., як вказує М. Крикун у своїй праці «Кількість і структура поселень Подільського воєводства в першій половині XVII ст.», значиться назва «Давідов- це, інакше Шиповце» «Dawidowce alias Szypowce». -- Крикун М. Кількість і структура ... -- С. 198.. Нині -- це село Шипівці (на р.Серет) Заліщицького району Тернопільської області. Сподіваємося, що ця розвідка допоможе місцевим краєзнавцям більш коректно трактувати походження назви села Шипівці, оскільки, як вони вважають, «свою назву, за переказами, село отримало від козака Шипа, який з своїми друзями Лисом та Шершем прибули на ці території» http://uk.wikipedia.org/wiki/Шипівці.

Відносно села Набоковче 1418 року, яке знаходилось на р. Олховєч («Nabo- kowcze super fluvio Olchowyecz»), приходиться констатувати, що нині ні села, ні річки з такими назвами в регіоні немає. Спробуємо ідентифікувати річку Олховєч. Для цього скористаємося документом від 1427 р., а саме неопублікованим привілеєм, що зберігається в Головному архіві давніх актів у Варшаві.

В ньому зафіксовано наступне: «... villam nostram Tolstoe ... in flumine Wolchowiecz sitam» Archiwum Gtowne Akt Dawnych w Warszawie (далі -- AGAD w Warszawie). -- Tzw. ML. IV. -- B. 17. - K. 163v-164.. Отже, село Толстоє розташоване на р. Волховєч. Якщо прийняти версію, що колишнє село Толстоє на р. Волховєч це є сучасне с. Товсте Заліщицького району Тернопільської області, то виходить, що мова йде про сучасну ріку Тупу.

Тож за логікою речей, Набоковче варто шукати на сучасній річці Тупі.

Окрім того, воно знаходились неподалік від сучасних сіл Лисівці і Шипівці. Можливо, це або сучасні Головчинці (що на р.Тупа) Заліщицького району Тернопільської області, які фіксуються під такою назвою в більш пізніх документах (від 1486 та 1488 років) AGZ. -- Lwow, 1889. - T. XIX. -- S.203; MRPS. - Pars IV. -- P. 218, 418., або знаходились неподалік від них. Однак, це лише припущення, і якщо знайдеться більш ранній документ щодо Головчинців, то прийдеться його спростувати.

Швидше за все, князь Вітовт дав також документ Миколі Бедриховичу (до 1424 р.). Це припущення базується з інформації більш пізнішої жалуваної грамоти, в якій вказується, що село Мєлєвче ("selo Mielieiewcze") «має від нас (тобто від князя Вітовта. -- О.Б.) в 50 гривень» «stho mayet od nas w piqczidziessiath hriwien». -- Матеріали М. Грушевського.... -- Т. 63. -- Серія 1. -- № 19-20. -- С. 22--23..

На нашу думку, це була територія сучасного села Милівці, що на р. Серет Чортківського району Тернопільської області. Пізніше (у 1424 р.) Микола Бедрих обміняв свій маєткок, до якого окрім цього села входило ще два села -- Олховєч та Сутрімєнче -- на подібний (теж три села) маєток Кудзі. Село Милівці, мабуть, згадується і в реєстрі подимного від 1493 р.: «Myleowcze... in Seroth". За тогочасними мірками воно було досить велике -- від нього виплатили від 26 димів "de viginti sex in Seroth solvit'. -- Regestrum ffumalium, 1493. -- С. 335..

2 вересня 1424 р. великий князь литовський Вітовт, перебуваючи у Скалі (нині місто Скала-Подільська Тернопільської області), дав двом зем'янинам -- Миколі Бедриховичу та Кудзі -- обмінні грамоти. За ними Микола Бедрихович віддав Кудзі ("Kudzewi") три села.

Два з них (Олховєч та Сутрімєнче) були його вітчизни (інакше -- «oiczizni»), тобто він успадкував їх від батька і були відповідно у дідичному його володінні («Olchowiecz a Sutrimiencze. tho yoho oiczizni dwie ssielyca» ), а третє -- було село Мєлєвче, про якого мова йшла раніше Матеріали М. Грушевського... -- Т. 63. -- Сер. 1. -- № 19-20. - С. 22-23.. Кудзя ж віддав Миколі Бедриховичу Кудзевці, які теж, швидше за все, були дідичні, та Чорний Острів з Микитинцями надані Кудзі Вітовтом (як вказано у грамоті «nasse pridanie»). З цього документу, можна також зробити висновок, що Микола Бедрихович почав формувати свій земельний комплекс на межі Смот- рицького та Летичівського повітів, оскільки вищевказані села (Кудзевці, Чорний Острів та Микитинці) знаходились саме там Білецька О.В. Летичевський повіт (до вивчення адміністративно-територіального устрою Подільської землі в XV ст.) // Місто Хмельницький в контексті історії України. Матеріали наукової конференції, присвяченої встановленню дати "1431 рік” датою найдавнішої згадки про Хмельницький в історичних документах. 12 вересня 2006 р., Хмельницький. -- Хмельницький-Кам'янець-Подільський:, 2006. -- С. 182-186..

Спробуємо ідентифікувати Олховеч та Сутрімєнче. Деяке світло проливає на розуміння цього документу вже згадувана жалувана грамота князя Федора Коріятовича слузі Бедришку від 1392 р. В яких родинних стосунках були Бедришко (з грамоти 1392 р.) та Микола Бедрихович (з документу від 1424 р.) ми не знаємо. Можливо, це був батько і син. Зробимо одразу три припущення.

Перше, Олховєч з грамоти Вітовта та Олєховце з грамоти Федора Коріятовича це один і той самий населений пункт. Друге, знаходився він на однойменній річці -- Олховєч (нині сучасна р. Тупа). Третє, село було розташоване у її гирлі. Оскільки, як відомо, дуже часто у гирлі ріки населені пункти називають однаковими назвами.

Так, наприклад, смт. Саврань Одеської області знаходиться у гирлі р. Савранки, що впадає у р. Південний Буг. На наш погляд, с. Олховеч варто шукати десь у гирлі Тупи, неподалік (або в складі) сучасного с. Касперівці Заліщицького району Тернопільської області. Ця гіпотеза підкріплюється також тим, що в одному з більш пізніших документів (від 1469 р.) вказується разом два населених пункти Каспровіче та Олховіч ("Casprowicze et Olchowicz" BonReg., 1469. -- P. 46, 66.).

За звучанням назва Сутрімєнче (мовою документу -- Sutrimiencze) подібна до назви села Сатермінче (Satermincze), яке згадується у вже аналізованому документі Федора Коріятовича слузі Бедришку від 1392 р. Швидше за все, мова йде про сучасне село Шутроминці Заліщицького району Тернопільської області.

З регести документу дізнаємося також, що село було у триманні Ядвіги з Ходча (вона була дружиною Станіслава з Ходча та рідною сестрою Міхала з Бучача) як придане і 17 листопада 1488 р. король Казимир IV на Пьотрковському з'їзді підтвердив запис суми в 400 угорських флоринів на село Шутерминче та село Поповче з рибним ставком та млином "Ad petitiones Michaelis de Buczacz Jaslowyeczsky, capitanei Czirwonogrodensi, et Othae palatini Podoliae ac Stanislai regni marsalki, Leopoliensis et Camenecensis capitanei, de Chodecz germanorum, et Hedvigis de Chodecz, consortis dicti Michaelis de Buczacz, litterae Casimiri IV regis in conventu Pyotroviensi f. 2 ante Elisabeth (17 nov) anno 1488 datae super reformatione dotis ac dolatii eiusdem Hedvigis et propter ereptionem equireae tempore incursionis hostium cum additamento villae Popowcze cum piscina et molendino et villae Schutermyncze ac summae 400 fl. Hung. Confirmatur'. - MRPS. -- Pars IV. -- P. 46.. За документом від 1493 р. від села Шутрмєнче (Schuthrmyencze) було виплачено подимне від 7 димів Regestrum ffumalium, 1493. -- р. 341..

До того ж, М. Крикун у своїй праці вказує, що сучасні Шутроминці у XVII ст. називались Суторминці Могтіпсе) Крикун М. Кількість і структура ... -- С. 196.. Таким чином, маєток Кудзі з 1424 р. знаходився на території сучасних сіл Милівці Чортківського району, Шутроминці та біля Касперівців Заліщицького району Тернопільської області.

Можливо, у 1424 р. великий князь литовський Вітовт зробив запис в 100 подільських полугрошків Теодорику з Бучача (який пізніше протягом 14311434 та 1442-1454 років був кам'янецьким старостою, а в 1436 р. -- червоно- гродським державцею Urz^dnicy podolscy XIV-XVIII wieku. -- S.194; Білецька О.В. Теодорик з Бучача -- тримач середньовічного Качибея // Древнее Причерноморье. Материалы международной конференции VIII-e чтения памяти профессора Петра Осиповича Карышковского (Одесса, 11-12 марта 2008 года). -- Одесса, 2008. -- С. 40-46.) на села "Пєчарне і Бласкоче” "wssi Pieczarne y Blaskocze w ziemii Podolskieh we wloszi czerwonogroczkie na Rzeczy Dnist- rze". -- AGAD w Warszawie. -- Tzw. ML. IV. -- B. 17. -- K. 165-165v..

Оригінал документу, писаний руською мовою, було представлено у 1564 р. кам'янецьким каштеляном Єжим Язловецьким люстраторам і вписано в латинській транслітерації до книги «ревізії листів». Однак рішення, щодо узасаднення, було відкладене до сейму. Самі ж копії зберігаються у Головному архіві давніх актів у Варшаві AGAD w Warszawie. -- Tzw. ML. IV. -- B. 17. -- K. 165-165v; Ibidem. -- B. 8. -- K. 214 v-215..

Відомо також, що у 1615 р. доживотній посесор села Пєчарне в Червоногрод- ському старостві Петро Храновський (Piotr Chrzanowski) показав люстраторам документ, який був даний ще великим князем литовським Вітовтом з записом 100 гривень "starq summq od s. pamiqci Alexandra Witulta ksiqzqcia grzywien sto zapisanq». --Молчанов- скийН. Очерк известий о Подольской земле... -- C. 226.. А в 1430 р. польський король Владислав ІІ Яґайло підтвердив Вітовтове надання (від 1424 р.) Теодорику з Бучача на села Печарне та Бласкоче з записом 100 гривень подільських полугрошків AGAD w Warszawie. -- Tzw. ML. IV. -- B. 17. -- K. 165.. У 1493 р. від села Пєчарне ("Pyeczarne”) якийсь Федір виплатив від 5 димів "de quinque Fedor idem solvit'. - Regestrum ffumalium, 1493. -- р.338..

Наведемо, як приклад дані з «Люстрації Руського, Подільського та Белзського воєводств від 1564-1565 р.», щодо села Пєчарнє:

"Pieczarnie wies ... Kmieci osiadfych jest 10, ktorzy dajq czynszu po gr 30, owsa trzec. po 2 valoris gr 12, kur po 2 valoris gr 1, jajec po 20 valoris gr 1, chmielu trzec. po 1 valoris gr 15.....

Nadto swobodnych kmieci hinc ad decursum annorum 7jest 4. Wataman liber. Powotowczyzne exceptis liberis dajq roku siodmego, ktorej bqdzie wotow albo jatowic 10...

Barana dac winni dwudziestego w rok, jeslibyje chowali.

Wieprza dwudziestego, kiedy zyr bywa, dajq.

Summa wszystkiego uczynifl. 24/20” Lustracja wojewodztw Ruskiego, Podolskiego i Belskiego 1564-1565. -- Warszawa-todz, 1992. -- Cz. 1/ Wydali Krzysztof Chtapowski i Helena Zytkowicz. -- S. 218..

На відміну від села Пєчарне (назва якого відображає особливості місцевого ланшафту -- наддністровські печери і збереглась до сьогодення, нині -- це с. Печорна Заліщицького району Тернопільської області), село Бласкоче, його назва, як вважає П. Сіреджук, має антропонімне походження від імені Блашко СіреджукП. Першовитоки... -- С. 18., поступово втратило свою назву.

Так, під час поділу маєтностей між братами Бучацькими (1469 р.), на село "Блашковче” приніс документ Міхал Бучацький "in Czyrwonogrod opidum et castrum et in villas ibidem pertinentinentes... Vszczye, Worwor- czincze, Bedrrzychowcze, Tluste, Szwydowe, Blaszkowcze (жирне виділення моє. -- О.Б.), Hvany ...". -- AGZ. -- Lwow, 1887. -- T. XII. -- S. 329-330.. У 1734 р. воно ще було окремим селом і на 1994 р. це були землі с. Жежава СіреджукП.С. Першовитоки... -- С. 60.. Для ідентифікації села скористаємося напрацюваннями М. Крикуна. Він пише, що село «Блашківці» (Btaszkowcze) було розташоване над Дністром біля села Жежава і від середини XVIII ст. і нині не існує Крикун М. Кількість і структура. -- С. 186..

Однак, хоча й села з подібною назвою не існує, сама назва продовжує функціонувати. Зокрема, відповідно до «Специфікації всіх реальностей і прав до церкви Святого Михайла Архангела в селі Печорні Червоногродського деканату Заліщицького округу» від 10 жовтня 1803 р. у церковному володінні було також поле на «Блашківцях», площею морг 28 саженів кв. сажнів Олійник В. Святиня над Дністром (до 100 річчя церкви Святого Архангела Михайла в Печорні). -- Чернівці-Печорна, 2009. -- С. 8..

Нині села з назвою Жежава теж немає. У 1950 р. його було перейменоване на Зелений Гай Заліщицького району Тернопільської області http://zal.te.ua/index.php/statti/istorija-kraju/297-arheologichni-pamjatky-sela-zelenyj- gaj-zhezhava. Та місцеві жителі й нині користуються назвою Блашківці. Зокрема, у статті, присвяченій археологічним пам'яткам сучасного села Зелений Гай та надрукованій у жовтні 2009 р., вказувалось: «На лівому березі Дністра, на південній околиці села, на полі Блашківці виявлено поселення трипільської культури площею 3 га. Його зафіксовано і обстежено у південно-східній частині села на присадибних ділянках в урочищі Царина» Там саме..

У 1424 р., швидше за все (принаймні так стверджував Я. Куртика), Теодорик з Бучача отримав від великикого князя литовського Вітовта ще один маєток у складі чотирьох сіл Поповче, Герменце, Хмелова, Леточе «Popowcze, Hermencae, Chmyelowa et Lethoze». -- Kurtyka J. Repertorium podolskie. Doku- menty do 1430r. // Rocznik Przemyski. -- 2004. -- T.XL. -- Z. 4. Historia. -- № 84. -- S. 220.). Оригінал документу нам невідомий Білецька О.В. Актові документи... -- C. 22.. У 1428 р., як писали К. Стадницький та Я. Куртика, Теодорик отримав підтвердження на цей документ від короля Владислава ІІ Яґайло Stadnicki K. Wspomnienie o Abdankach-Konopkach Buczackich i Jazlowieckich // Przewod- nik Naukowy i Literacki. -- 1873. -- T. I. -- S. 128; KurtykaJ. Repertorium podolskie. -- S. 227..

Досліджуючи історичний розвиток цих сіл в XV ст., ми знайшли декілька відомостей. Так, з'ясувалося, що в 1440 р. син Владислава ІІ Яґайла -- король Владислав Варненчик -- записав Теодорику з Бучача низку сіл. Серед них ми бачимо «Хмелава» та «Летаче» «super villas... Ywanye, Torczkye, Dambrowlin, Worwonczicze, Burgrabyncze, Costkowcze, Hu- mancze, Chmelawa, Letacze (жирне виділення моє. -- О.Б.), Brzemyona, Swydowe, Dylyby, Czele- nycze, Sokolow, Parchowa, Nowosedlcze et Koczmirzin in terra Russie et districtibus Czirwonogrodensi et Cropicziensi sitas... ». -- ZDM. -- Cz. VIII. -- № 2252. -- S. 78.. Село Поповче не вказується, а замість «Герменце» вказано «Гуманче». Дещо пізніше, у 1456 р., син Теодорика -- Бартош

Бучацький (Bartosz z Buczacza) -- продав шляхтичу Олександру, інакше Говорку (nobili Alexandro alias Goworconi) за 60 кіп село Хмєлова "villam Chmyelowa, in terre Podolie et districtu Czyrwonogrodensi». -- AGZ. -- Lwow, 1874. -- Т. IV. -- № 92. -- S. 164-165..

Ці відомості підтверджуються пізнішим документом, за яким у 1469 р. під час опису королівського добра як «шляхтич Говорек приніс грамоти [в яких вказувався як] вічний подарунок, який беруть до уваги до непреривності пана Бучацького [очевидно, Теодорика з Бучача -- О.Б.] на 4 села, які колись Вітовт подарував, а пан давній король своїми грамотами підтвердив; села є такі: По- повче, Герменце, Хмелова, Летозе, яких вищевказаний Олександр Говорек підтвердив» «nobilis Goworek produxit literam perpetue donacionis, que spectant ad perpetuitatem domini Buczaczky super quatuor villas, quas olim Vitoldus [1424. -- за Я. Куртикою] donaverat et dominus rex antiquus [Владислав-Ягайло, 1428 р. -- за Я. Куртикою] suis literis confirmat; ville autem sunt iste: Popowcze, Hermencae, Chmyelowa et Lethoze, quarum una Alexandro Goworek predicto, videlicet Chmyelowa est vendita». -- BonReg., 1469. -- P. 50..

Знаменно, що й сам Олександр Говорко отримав «прізвище» -- «з Хмєлова» "Goworkonis Alexandri de Chmyelowa". -- BonReg., 1469. -- P. 44.). У 1493 р. від села Хмєлова ("Chmyelowa") якийсь Пашко (?) виплатив від 14 димів "de quatuordecem Paszko solvif. -- Regestrum ffumalium, 1493. -- P. 341., а від села Летаче ("Letacze") якийсь Мич (?) виплатив від 7 димів "de septem per Mycz solvif. -- Regestrum ffumalium, 1493. -- P. 341.. Цікаво відзначити, що у XVII ст. «Хмельова» фіксується вже не як шляхетський, а як церковний маєток Крикун М. Кількість і структура ... - C.204..

Якщо спробувати ідентифікувати ці села, то мова, швидше за все, йде про сучасні села Попівці, Хмелева та Литячі Заліщицького р-ну Тернопільської обл. Найважче ідентифікувати Гуманче (за документом від 1440 р.) та Герменце (за документом від 1469 року). В. Михайловський стверджує, що це с.Гермаківка Борщівського району Тернопільської області Михайловський В. Західне Поділля під володінням Вітовта у 1411-1430 роках: надавча політика у світлі документів // До джерел. Збірник наукових праць на пошану Олега Куп- чинського з нагоди його 70-річчя. -- Київ-Львів, 2004. -- Т. 2. -- С. 127.. Однак, на наш погляд така ідентифікація виглядає сумнівною.

Можливо, на території цього села («Герменце», «Гуманче») знаходиться сучасне село Дорогичівка (найраніший документ, в якому зафіксована його назва, як вважає П. Сіреджук, датується 1544 роком СіреджукП.С. Першовитоки... -- С. 63.) Заліщицького району Тернопільської області, оскільки воно розташоване поблизу сіл Попівці, Хмелева та Литячі.

Повертаючись до основної нашої теми, зазначимо, що нам відомо ще декілька документів, які проливають певне світло на розвиток подій в регіоні.

Так, у 1427 р. великий князь литовський Вітовт записав Ганушу (Янушу) Гос- лавському 50 гривень подільськими півгрішками на с. Сеньков «nobili Hanusio Goslawski 50 marcas mediorum grossorum in villa Sienkow». -- AGAD w Warszawie. -- Archiwum Zamoyskiego 32. -- S. 995 [955]; Z Jana Zamoyskiego inwentarza archi- wum koronnego. Materialy do dziejow Rusi i Litwy w XV wieku/ Opracowal Oskar Halecki. -- Krakow, 1917. -- S.163; Vitoldiana. Codex privelegiorum Vitoldi magni ducis Lithuaniae 1386-1430/ Wyd. J. Ochmanski. -- Warszawa-Poznan, 1986. -- №108. -- S. 99-100. та Івашку Гинковичу на с.Толстоє на р. Волховєч 100 гривень «... villam nostram Tolstoe in districtu Czerwenohrodensi in flumine Wolchowiecz sitam...». -- AGAD w Warszawie. -- Zbiцr dokumentцw pergaminowych 7262 [Archiwum Radziwittowskie, perg. 56]; AGAD w Warszawie. -- Tzw. ML. IV. -- B. 17. -- K. 163v-164.). У 1469 р., під час опису королівського добра, приніс документ Міхал Бучацький, в якому було зафіксовано запис суми на 100 гривень на два села -- «Бєлча» та «Шенков» "villa Belcza in Podolia... in Szenkow [жирне виділення моє. -- О.Б.] et Byelcze". -- BonReg.,1469. -- P. 66.. Від 1946 до 1973 року сучасне с. Синьків називалось Богданівка. Нині -- с. Синьків (на р. Дністер) Заліщицького району Тернопільської області.

Окрім того, у 1469 р. Міхал Бучацький тримав також село Товсте, що видно з документу «Поділу Бучацьких» Так писар записав: "in Czyrwonogrod opidum et castrum et in villas ibidem pertinentinen- tes... Vszczye, Worworczincze, Bedrrzychowcze, Tluste [жирне виділення моє. -- О.Б.], Szwydowe, Blaszkowcze, Hvany ...". -- AGZ. -- Lwow, 1887. -- T. XII. -- S. 329-330.. У 1486 р. за Міхалом з Язловця, який протягом 1479-1496 рр. був галицьким стольником та деякий час червоногродським старостою, було підтвержено, що йому належать села, які в «Подільській землі розташовані, а саме Свидова, Тлусте, Головчинче, Бєлче, Хмєлова, Шутерминче .,.» "Gsus. Dnus. Buczaczky de Iazlowyecz Dapifer Halic. et Capitaneus Czyrwonogrodensis ... in terra Podolie site videlicet Swydowa, Tluste, Holowczyncze, Byelcze, Chmyelowa, Schutermyncze ...». -- AGZ. -- Lwow, 1889. - T. XIX. -- S. 203; MRPS. -- Pars IV. -- P. 418.. У 1493 р. від с. Тлусте ("Tluste"), яке згадується між селами «Лисовче» (“'Lyssowcze") і «Пє- чарне» (“Pyeczarne"), якийсь Іван виплатив від 10 димів "de decem per Ivan solvit'. - Regestrum ffumalium, 1493. -- P. 338.. Нині -- це с. Товсте Заліщицького району Тернопільської області.