Невербальні коди обрядового дискурсу на матеріалі календарного циклу різдвяних свят українців

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова

НЕВЕРБАЛЬНІ КОДИ ОБРЯДОВОГО ДИСКУРСУ НА МАТЕРІАЛІ КАЛЕНДАРНОГО ЦИКЛУ РІЗДВЯНИХ СВЯТ УКРАЇНЦІВ

О.В. Яковлева, д-р філол. наук, доц., професор

кафедри загального та слов 'янського мовознавства

Анотація

У статті подається загальна характеристика обрядового дискурсу, частиною якого є ритуал; аналізується поняття «народний календар» і свята за таким календарем.

Зважаючи на синкретизм міфологічного світосприйняття предків, описані символічні дії та предмети учасників сімейного свята, яким є Різдво.

Ключові слова: обрядовий дискурс, народний календар, невербальний код, дії і предмети із символічним значенням.

Аннотация

О. В. Яковлева, Одесский национальный университет имени И. И. Мечникова, кафедра общего и славянского языкознания

НЕВЕРБАЛЬНЫЕ КОДЫ ОБРЯДОВОГО ДИСКУРСА НА МАТЕРИАЛЕ КАЛЕНДАРНОГО ЦИКЛА РОЖДЕСТВЕНСКИХ ПРАЗДНИКОВ УКРАИНЦЕВ

В статье представлена общая характеристика обрядового дискурса; описан календарный цикл зимних праздников украинцев, среди которых одним из важнейших является Рождество. Анализируются общие представления о календаре у славян, в частности, понятие «народный календарь» у предков украинцев. Описано ритуальное общение с высшими силами и умершими предками с помощью невербальных форм, которые включают символические действия и предметы.

Ключевые слова: обрядовый дискурс, народный календарь, невербальный код, символические действия и предметы.

Annotation

O.V. Yakovleva, Odessa 1.1. Mechnikov National University, Department of General and Slavic Linguistics

NONVERBAL CODES OF RITUAL DISCOURSE ON THE MATERIAL OF THE CALENDAR CYCLE OF CHRISTMAS HOLIDAYS OF UKRAINIANS

Artificially created ideology and rites were imposed in Ukraineduring the Soviet Union's existence. The implementation of new rites is one of the main reasons for forgetting and losing of meaning of traditional calendar ceremonial holidays.

In the conditions of modern economic, intellectual, scientific integration from each nation, special attention is required to its spiritual origins. The object of this article was the ceremonial discourse (calendar cycle), the subject of non-verbal codes of communication of ancient Ukrainians with the surrounding world, in particular, with supernatural forces, as well as with the spirits of ancestors during the Christmas holidays.

Rites and rituals for an archaic man were a kind of form of communication with the outside world and with the afterlife; syncretic means of magical influence on the forces of nature, the dead ancestors, from which depended not only welfare, but also the survival of the clan.

Non-verbal codes of the calendar rituals of the winter cycle are concrete actions of symbolic significance aimed at honoring the forces of nature and the spirits of the ancestors. The article describes the following symbolic rituals: making jewelry; bringing to the house "Didukh"; execution of magical protective actions, preparation of an obligatory dish - kutia, etc.

Due to the fact that calendar rites and rituals have almost lost their significance, and first of all it concerns non-verbal codes, we consider the research of such codes as in calendar and family rites promising.

Key words: ritual discourse, folk calendar, non-verbal code, symbolic actions and objects.

Виклад основного матеріалу

За часів існування Радянського Союзу в Україні цілеспрямовано крок за кроком знищувалось усе національне: вірування, традиції, народні свята. Замість цього нав'язувалась штучно створена ідеологія й штучно створені обряди, щоб люди забули про свій родовід, про своє коріння. Влада прагнула виховувати спільноту «радянський народ», і під цим гаслом виросло не одне покоління. Але «соціалістичне обрядотворення не стало ні традицією, ні сучасністю, а лишило по собі сумну епоху обездуховлення народу» [11, с. 9]. Впровадження нових обрядів - одна з основних причин забуття «традиційних календарно-обрядових свят, їх десемантизації та деритуалізації [9, с. 184]. Іншою об'єктивною причиною було збільшення населення у містах в результаті міграції селян, які шукали роботу на заводах і фабриках. Зрозуміло, що в містах поступово послаблювалась залежність людини від природних умов (насамперед від зміни сезонів); і минуле століття, як відзначають деякі дослідники, ознаменувалося розквітом радянської обрядовості [там само, с. 184-185]. Це призвело до того, що радянсько-тоталітарна обрядовість набула нових знаково-символічних виражень у порівнянні з традиційними смислами [там само, с. 184], які бажано було б віднайти та реконструювати.

Традиційні вірування, фольклор, свята нашого народу напряму пов'язані з різними проблемами в України сьогодення, зокрема, і з проблемою відродження духовності нації [16]. В умовах сучасної економічної, інтелектуальної, наукової інтеграції від кожної нації вимагається особлива увага до своїх духовних витоків, бережне їх примноження та поглиблення [1, с. 3]. Зважаючи на те, що основна частина народної творчості - це обрядова творчість [5, с. 8], а науковці, на жаль, констатують факти того, як вироджується первісний обрядовий синкретизм у духовній українській культурі, ґрунтовний аналіз невербальних кодів у традиційних обрядах українців на різдвяні свята є необхідним і актуальним.

Об'єктом даної розвідки був обрядовий дискурс (календарний цикл), предметом - невербальні коди спілкування прадавніх українців з навколишнім світом, зокрема, з надприродними силами, а також з духами предків у період різдвяних свят.

Мета і завдання статті полягають у вилученні невербальних кодів у традиційних святах українців на Різдво, до яких, з нашої точки зору, належать: акціональний і предметний коди. Зауважимо, що до невербальних кодів в обрядовому дискурсі можна уналежнити і «дрескод» у значенні знаковість одягу, що є надзвичайно актуальним у сімейних обрядах, і менш актуальним - у календарних. Зважаючи на те, що Різдво - сімейне свято, основним завданням представленої розвідки був аналіз значення ритуальних дій членів родини та окремих предметів, які набували в цей час символічного значення, з урахуванням особливостей міфологічного світосприйняття предків.

Відомо, що всі різновиди комунікації передбачають використання як вербальних, так і невербальних форм спілкування. Науковці вважають, що більшість інформації (приблизно 55%) передається саме невербальними засобами, які досліджували як вітчизняні, так і зарубіжні лінгвісти, психологи й культурологи (Л. Дубина, В.Морозов, Г. Колшанський та інші).

Обряди і ритуали для архаїчної людини були своєрідною формою спілкування з навколишнім світом і з потойбіччям; синкретичним засобом магічного впливу на сили природи, померлих предків, від яких залежав не тільки добробут, а й виживання роду.

У прадавні часи невербальні форми вважалися надзвичайно потужними засобами магічного впливу, в яких кодувалися таємні знання. Жести слугували своєрідним сигналом до пробудження надприродної сили. З часом рухи тіла ставали все складнішими й різнорідними, доки окремі комплекси не перетворилися на танець. Архаїчний примітивний танець - необхідний, отже обов'язковий елемент складної системи взаємовідношень людини з оточуючим світом. Він виникає з потреби виразити співучасть у світотворенні, продемонструвати зв'язок з природою, заручитися підтримкою вищих сил. Ритм танцю віддзеркалював ритми природи: зміни дня і ночі, пори року, ритм дощових крапель, морських хвиль тощо. Ритм додавав енергії, захищав первісних людей, допомагав виживати у складних умовах. Особливу значущість набували колективні танці, які супроводжували майже всі обрядові дії у календарному циклі. Саме жести і танці як невербальні магічні засоби, в уявленні прадавніх людей, допомагали забезпечити багатий урожай, успішне полювання, захиститися від засухи, вилікувати від хвороб тощо [6, с. 103-104].

Феномен традиційного українського обряду вивчали етнографи, фольклористи, лінгвісти: В. Борисенко, Г. Булашев, Х. Вовк, О. Воропай, В. Давидюк, В. Жайворонок, Ю. Карпенко, М. Костомаров, З. Кузеля та багато інших.

Досліджуючи календарні та сімейні обряди, можемо твердити про існування обрядового дискурсу, який розуміємо як зв'язний текст, продукт міфологічного світосприйняття у контексті численних супровідних фонових чинників - онтологічних, соціокультурних, психологічних тощо; текст, занурений у життя предків, а також це - замкнена цілісна комунікативна ситуація, складниками якої є комуніканти й текст (як знаковий посередник); ця ситуація зумовлена різними чинниками, що опосередковують спілкування й розуміння (чинники ці можуть бути соціальними, етнічними, культурними і т. ін.) [10, с. 120-123].

Обрядовий дискурс, до складу якого входять предметна, акціональна і вербальна частини (або коди), є особливим, бо в ньому передбачається не лише спілкування людей, але й «спілкування» з надприродними силами. Обряди й ритуали (перше поняття, з нашої точки зору, є родовим, друге - видовим; ритуали - складові частини обряду) виникли у прадавні часи, і вони були необхідними для виживання первісних людей.

Значення обряду або окремого ритуалу (традиційного чи суто релігійного) для збереження психічного здоров'я людини описано у К. Юнга. Як лікар, він помітив, що серед глибоко віруючих католиків значно менше людей з невротичними хворобами, ніж серед інших. К. Юнг припустив, що в релігійній практиці є щось актуальне й важливе, що запобігає появі невротичних комплексів, і це є, на думку науковця, жива містерія, тобто справжня таємниця, що напряму пов'язана з ритуалом як цілісною структурою. Дослідник підкреслив, що ритуальний комплекс сягає своїм корінням у сиву давнину, він має зв'язок з історією розвитку людського мозку, і ця історія починається набагато раніше прийняття християнства. В ритуалі людина виражає найважливіші психічні стани; ритуал є презентацією базових психологічних фактів. Учений наполягав на тому, що в ритуалі не слід нічого міняти, його необхідно виконувати за сталою традицією, і не слід дозволяти розуму гратися з тим, що він не може пояснити.

Інтелект сучасної людини намагається все раціоналізувати, а далекі предки, виконуючи ритуали, обходилися без інтелектуальних міркувань. Людина потребує ритуально-символічного життя, адже тільки воно здатне виражати щоденні потреби душі. В ритуалі людина наближається до Бога, в ньому вона і сама стає Божеством... [15, с. 300-305].

Життя сучасних людей занадто раціональне, і деякі з нас часто не можуть знайти сенс у такому житті. Предки відчували свою значущість, бо вірили, що вони є частиною живої природи, що пов'язані й з надприродними силами; в обрядах і ритуалах вони брали активну участь, допомагаючи з року в рік добрим і світлим богам, які пізніше були втілені в образі Білобога [3, с. 28], перемагати Чорнобога [там само, с. 589-591]. Наприклад, призначення хороводу (прадавній масовий народний танець), магія якого найбільш відчутна в обрядодійствах, пов'язаних з веснянками-гаївками, - «символічна допомога Сонцю, підтримка його руху власним рухом по колу» [там само, с. 563-564].

Календар (від лат. calendarium - Calendae - календи - перший день місяця у прадавніх римлян; у греків календ не було ) - це система відліку часу, заснована на певних циклічних природних явищах і рухові небесних світил [13, с. 180]; має різновиди: сонячний, місячний, юліанський, григоріанський, астрономічний тощо. Для нашого дослідження важливим є поняття народний календар як «традиційна народна система визначення часу річного циклу - «круглий рік» - яка первісно сформувалася впродовж тисячоліть на основі життєвого досвіду, природних умов і господарювання етносу, його цивілізаційного розвитку. Як свідчить увесь комплекс етнокультури українців, головним засобом життєзабезпечення їх пращурів, головно полян, було хліборобство і тваринництво, а тому головними культами поклоніння в них було Сонце, зміна пір року, замовляння доброго врожаю і приплоду тварин. Стародавня віра давала праукраїнцям усю реальну філософію біжучого життя, навіть його поезію, повне розуміння - хоч і неправдиве з нового погляду - життя й довколишніх явищ природи; ця народна філософія вироблялася довгими віками, увійшла в плоть і кров наших предків, а тому легко й відразу забутися не могла. » [13, с. 180-181].

З народним календарем пов'язані всі календарні свята, тобто обряди, що були обов'язковими під час зміни природних сезонів. Традиційно календарні свята (обряди) поділяються на весняно-літні, літні та осінньо - зимові, усі вони з'явилися у глибокій давнині і пов'язані з первісною міфологією [там само, с. 182]. Як зазначено вище, українська календарна обрядовість відображала тричленний поділ року; на це вказував і М. Костомаров: «Слов'яни влаштовували свої святкування відповідно до трьох видів світлової активності, яка виявляється у змінах пори року, що ділився на три частини; свят було три, зо трьома видами хліборобської праці: посіяти, зібрати і приготувати» [8, с. 97].

Але так було не завжди. В епоху неоліту, з переходом до скотарського господарства, річний цикл поділявся на два періоди: зиму й літо. Зимою пастухи утримували кіз та овець у стійлах і випасали поблизу домівок, а літом перебували на відгінних пасовищах [5, с. 128]. Впродовж тисячоліть, - як зауважує В. Скуратівський, - «довелося чотири рази зміщувати в часі Новолітування: дайбожичі святкували його весною, з прийняттям християнства перенесли на осінь, а пізніше на 1 січня за старим стилем і, нарешті, для зручності, утвердилася сучасна дата» [11, с. 49].

Народна культура має стійку тенденцію багаторазово передавати свої повідомлення в різноманітних кодових системах: вербальних і невербальних, немовби страхуючи важливу інформацію від змістових втрат. Зрозуміло, що словесний, акціональні й предметні ряди виявляються у відношенні доповнюваності. Наша власна позиція щодо розмежування вербального та невербального кодів при дослідженні обрядового дискурсу представлена в монографії [16]. З одного боку, вилучення обрядових пісень як вербального коду з єдиного і неподільного обрядового дискурсу в широкому значенні цього терміна [там само, с. 6-7] вважаємо штучним. Це відбулося, як зазначає Н. Лисюк, на етапі розвитку так званого класичного фольклору в ХІХ ст. До цього існував архаїчний фольклор, який характеризувався всеосяжним синкретизмом, тобто ототожненням мовлення, дії і речі [9, с. 16-20]. Тож, з іншого боку, ми не можемо не враховувати зміни, обумовлені часом: «Класичний фольклор як форма суспільної свідомості докорінно іншого періоду відчутно відрізняється від архаїчного. Він відокремлюється від обрядово-міфологічного контексту, поступово деритуалізується й десакралізується. Цю стадію розвитку фольклору називають постсинкретичним періодом» [там само, с. 19], коли з єдиного комплексу виділяється й відокремлюється вербальний код. Отже, дослідження невербального коду в контексті обряду є правомірним і актуальним.

В. Давидюк описав види обрядів та їх походження, починаючи з епохи палеоліту. Як зазначив дослідник, невербальний код був наявним тільки у ритуально-ігрових обрядах у мисливську добу, коли ловці звірів, виконуючи ритуальні танці перед полюванням, вірили, що це дасть позитивний результат під час полювання. Пізніше, в добу землеробства, такі обряди вже були неефективними. В. Давидюк так описує виникнення вербальної частини у прадавніх обрядах: ніякими рухами й танцями, що імітували бажаний результат у мисливську добу, неможливо вплинути на врожайність або викликати дощ. Отже, люди почали шукати «конкретного адресата, якому можна довірити урожай зерна. І знайшли його там, звідки надходила волога - в нижніх шарах атмосфери. Туди ж можна було сягнути хіба що голосом. Внаслідок цього й виникає уявлення про необхідність вербалізації обряду» [5, с. 127].

Вважаємо за необхідне зробити деякі зауваження щодо наведеної вище думки. По-перше, такі конкретні висновки стосовно життя далеких предків у часи палеоліту науковці мають робити з надзвичайною обережністю. По-друге, більш переконливими у цьому питанні вважаємо ідеї О. Фрейденберг, Н. Лисюк, Л. Копаниці та інших.

Ґрунтуючись на концепції семантичного синкретизму міфу й обряду, О. Фрейденберг схарактеризувала особливості первісного мислення, зокрема синтетичний спосіб вираження інформації діями, предметами і словом [14]. Н. Лисюк, описуючи архаїчний фольклор, що виник в умовах родових відносин і формування племінних союзів, звертає увагу на пануючий у той час «всеосяжний синкретизм». Саме тоді були сформовані цілісні комплекси, які науковці вважають праобразами обрядів, до складу яких входили слово, музика, танець, дія, декоративні елементи тощо [9, с. 17].

Л. Копаниця вважає, що синкретизм слід розуміти не тільки як збагачення одних видів творчості засобами вираження інших або як неможливість відмежувати факти вербальної творчості від інших способів художнього вираження, а розглядати «як проблему світоглядну, як вираження універсальної природи творчості людини... Сьогодні в науці утвердилася позиція, згідно з якою і міф, і ритуал дослідники визнають хоч і різними за формою, способами вираження - словесним та дійовим, але однаковими за змістом в їх світоглядній, функціональній, структурній єдності. Ритуал і міф визначаються як дві форми вираження однієї і тієї ж символіки, жодна з яких не може бути визнана основною відносно іншої» [7, с. 31; 39].

Невербальні коди календарних обрядів зимового циклу - це, перш за все, конкретні дії символічного значення, що направлені на вшанування сил природи і духів предків, від яких залежали урожай і добробут селянина. Найважливішим святом після Нового року було Різдво Христове. Важливою справою напередодні Святого вечора (Багатий вечір, Багатвечір, Свят-вечір, Свята вечеря, Багата вечеря, Багата кутя, Вілія), зокрема, 2 січня, було виготовлення хатніх прикрас: павучків - із житніх стеблів, їжачків робили з тіста або глини, густо затикали колосочками і сушили на комині або печі й голубів - з яйця та кольорового паперу. Павук як предметний символ у віруваннях українців став прообразом світлої міфологічної істоти - ткача й засновника світу, а світ, за давніми уявленнями, заснувався саме на Різдво. Тоді ж народилося сонце і почало ткати золоту павутину [12, с. 274-275]. Павуки були символом працьовитості; також вони «приносили вість», можливо, про Різдво Христове. Павуків із соломи підвішували до центрального сволока на довгій волосинці конячого хвоста, і вони постійно крутилися [11, с. 19-21].